1

Татчин міг би сміливо називати себе неоромантиком
о так, він радше модерніст
та модернізм це і є романтизм, у розвитку, тобто наступний рівень романтизму

якби романтизм – досить вузька насправді сфера, із цим зіткнулися ті ж романтики, хочете німецькі, хочете, французькі, хай би й українські, якщо вони такі були –
престарілий чи підстаркуватий романтик – це просто смішно
це ось вам усамітнений вигнанець Гюґо, котрий все ще пише якісь вірші, які жоден більш не читає, навіть палкі прихильники його колишні
тому що всім цим пориванням свій час, а хто не зміг вчасно зупинитися, або вмерти, той, імовірно, урок іншим

і тому модернізм

проблеми модернізму значно ширші, як і можливості, і говорити про чистий модерн нереально, його не існує) так, існує безмежна кількість митців на щаблях модерну, і всякий творить свій власний модерн, або це все насамперед – чуття сучасного у взаємі із класичним, і контркласичним, і вся примирена й водночас непримирима, хай там як, хімія творчості, чуттів, впливів, експериментів, також, будь-яких


2

суто по Татчину – так, він відбувся, він є, він абсолютно відповідний тому, що він пише
й нмд, мало є авторів, які могли би спокійно на питання а хто ви – що ви? – просто сказати, читайте поезії, там сказано все-все

тобто, він не грає, не блазнює, не маніпулює художньою реальністю –
Татчин пише про себе, який він є, і він є таким, як ми змогли переконатися

“пісня”, як оглядовий твір, непоганий правда, вибір, хоч він дещо еліптично стосується особистості поета, атож, він про чуття, й таких віршів є в Татчина, він їх уміє писати, він любить таке писати)

а все ж, із мого скромного кутка спостережень за поезіями, поетами й поетичним всяким, я би радше пропонував ось річ, яка сказала би щось про естетичні цінності, вони ж етичні


КАМІНЬ

смиренний боже вінницького краю,
поволі меркне в нашій ойкумені.
сьогодні має ствердитись знамення,
що на Покрову осінь помирає.

чи попаде вона до свого раю?
якщо і так, то не у небі – де ні
моїх блукань, що стали вже буденні,
ні віри в душу, як у птичу зграю.

яка нізвідки впала на малину,
здійняла галас і за мить полине –
уздовж садів, городів, над ставками, –

чи не туди, де прихисток осінній,
де біла хата і сокира в сінях,
а під порогом спить жертовний камінь.


хоча, безперечно, це герметична річ, але ось він такий теж, Татчин, як річ в собі, жертовний камінь, ні разу не пророк всує, але відповідний своїм цінностям, чуттям, словам, зрештою

і це сильно, це гарно

О так, блюз дає своє русло сприйняття-розуміння. Особливо, коли йдеться про певні муки і тривожні очікування.

Та, певно, можна вийти і на межі, і за межі блюзу.
На межі, ймовірно таке, - принаймні, для другої частини "Пісні". Та й для "Каменю".