дякую Вам за ці есеї, завжди хороша пожива для роздумів усяких
на тлі всього, переліченого Вами, із належною певністю,
почуття сорому, для мене особисто, є радше комфортним
тобто, ключове слово "радше"
я гадаю, що це є живе, житейське почуття
якщо виникають проблеми із ним, то, імовірно, справа у дозі
або в масштабах
ну і в наслідках, вочевидь
це скоріше доступно практикуючому психологу
бачити, розпізнавати, пізнавати наслідки

(якби, при помірних, чи малозначних дозах
все це може може бувати і корисним
або чи обов’язково щоразу звільнятися геть од усього
й наскільки певним є це звільнення
теж хороші питання)

"момент прийняття", він і мені цінний, так само, всякчас
& він не про одкровення, але про певне полегшення
метальне полегшення в житейському, живому плині
імовірно, навіть ліпше за якесь-іще одкровення
(кшталту, "нас не цікавить правда про себе,
нас цікавить правда про інших")


я змагаюся осягнути, що т. зв. "паразити свідомості"
все ж відмінні від психотравми, оскільки частіше
нагадують про т. зв. "комплекси"
але можуть бути (складними) наслідками психотравми,
або й численних психотравм, і само собою, логічно,
що цього треба якось позбуватися

теж такий собі нерідко "дарунок від матері"
імовірно, для когось і цінний
якщо немає внутрішньої готовності, або бажання позбутися
певної психотравми, певних "комплексів", або певних паразитів