Шановний Олеже, наразі розглянув за адресою
http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/gk-mo.htm
ідеї "Ї" щодо постмодернізму,

МОРАЛІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ВИНИКНЕННЯ ПОСТМОДЕРНІЗМУ – “...постмодернізм виник у Парижі в специфічно лівому, якщо не суто прокомуністичному середовищі. Ліотару й Бодріяру довелося в 70-х роках оголосити себе постмодерністами, щоб скинути з себе ветхе прикриття лівих модерністів 60-х років і виправдати у власних (як і чужих) очах тривіальність своїх захоплень прямим догматичним марксизмом у 50-х... Необхідно було придумати назву для того, що лишилося, для тих, хто залишився без свого рідного комунізму, марксизму, без Сталіна, Мао і Сартра... Себто: той, хто потерпів поразку, описує свій власний крах як всесвітню катастрофу. Чи не тому постмодерністи так люблять говорити про кінець історії, літератури, людства взагалі, прагнучи свою особисту вичерпаність перенести в універсальний вимір?..” (Олександр П’ятигорський)...

Пане Олеже, вважаю, що приведене в "Плеромі - Глосарію",
http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/gk-mo.htm
означення кардинально суперечить витокам, а зрештою, і сенсу ПОСТМОДЕРНІЗМУ.

Тут і точніше і логічніше
http://maysterni.com/publication.php?id=16512

Історія виникнення.
Постмодернізм з'явився у результаті заперечення заперечення. Свого часу модернізм відкинув класичне, академічне мистецтво і звернувся до нових художніх ідей та форм, натомість часто по суті не створюючи нічого життєздатного. Зрештою, саме відірваність широко поширеного модернізму від життя і призвела до необхідності і виникнення нового етапу художнього розвитку у вигляді постмодернізму, що проголосив повернення до попередніх домодерністських форм і стилів, але на новому рівні осягнутої свободи. Термін цей (постмодернізм) з'являється в період Першої світової війни в праці Р. Панвіца "Криза європейської культури" (1914). В 1934 р. у своїй книзі "Антологія іспанської й латиноамериканської поезії" літературознавець Ф. ДЕ Оніс застосовує його для позначення реакції на модернізм. Одначе в естетиці термін цей на той час не приживається. В 1947 році А. Г.,О. Тойнбі в книзі "Вивчення історії" надає йому культурологічного змісту: постмодернізм символізує кінець західного панування в релігії та культурі...

Ну, про постмодернізм тисячі написано книг і статей :) Ми ж перші спробували в 1996 р. теорію відкрити для сучукрпроцесу. Для мене ж постмодернізм - це визначення, дане Ліотаром у праці "Ситуація постмодернізму" - це заперечення Великих Наративів (Великий Герой, Велика Пригода, Велика Доля і т.д.).
Модернізм - це екстреміське заперечення Модерну (з його апологією раціо), а постмодернізм - гедоністичне заперечення того ж Модерну (під гедонізмом я розумію в даному випадку отримання задоволення, в тому числі й від інтелектуальної діяльності).

Стосовно необароко, або ж нового бароко, так? то, як на мене, дане в Плеромі означення суперечить нормальній логіці мислення, а також, очевидно, і мистецтвознавчому баченню творчих процесів.

Як можна необароко відносити до авангарду? А Авангард, це перепрошую, таки Модернізм.
Необароко безумовно продовжує ідеї Бароко.
І тому речі від Необароко відповідні духу Бароко, просто сильно індивідуалізовані (бо боротьба, в основному, ведеться за власну душу), але обов'язково на фундаменті Християнської Віри. Їх (речей від Необароко) наявність відображає перенесення пошуків і здобутків від "збанкротілого духовно" суспільства до "соти" свого "я". Таким чином сформоване на "старому" суспільному фундаменті множство системних цінностей ( від Писань), намагаються самостійно опанувати і продовжити окремі особистості, розвиваючи далі те Християнське звучання, яке чомусь не далося суспільству в часи "Барокко" і після...

Ось наприклад, для мене зразок необароко
Йосиф Бродський - [ 2005.12.13 23:43 ]
РОЖДЕСТВЕНСКАЯ ЗВЕЗДА

В холодную пору, в местности, привычной скорей к жаре,
чем к холоду, к плоской поверхности более, чем к горе,
младенец родился в пещере, чтоб мир спасти;
мело, как только в пустыне может зимой мести.
Ему все казалось огромным: грудь матери, желтый пар
из воловьих ноздрей, волхвы - Балтазар, Гаспар,
Мельхиор; их подарки, втащенные сюда.
Он был всего лишь точкой. И точкой была звезда.
Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака,
на лежащего в яслях ребенка, издалека,
из глубины Вселенной, с другого ее конца,
звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд Отца.

Особисто я виступаю, пане Олеже, за розширене трактування явища Постмодернізму, за признання щонайменше двох потужних гілок у Мистецтві, - на одній із яких, наприклад, сидить вся наша грайлива літературна братія, а на другій особи вкрай серйозні, на кшталт, Йосифа Бродського і, наприклад, Юрія Липи, інших...

Юрій Липа - [ 2005.11.18 10:58 ]
* * *

Людська душа, як дерево гіллясте,
як дерево гіллясте при дорозі.
І з вихором дорожнім прилітають
і осідають біси на деревах.

В гущавині привітній і зеленій
побачиш - блисне з ізмарагду око
або, обважене надміром бісів,
і жовкне, й гнеться дерево додолу.

Ідеш задуманий в алеї душ людських
і оглядаєш ці гримаси й вихиляси,
бо ж то так рідко струнчиться і квітне
душа, як дерево, очищена громами ...

або

Йосиф Бродський
Перед памятником А. С. Пушкину в Одессе (Якову Гордину)
Не по торговым странствуя делам,
разбрасывая по чужим углам
свой жалкий хлам,
однажды поутру
с тяжелым привкусом во рту
я на берег сошел в чужом порту.

Была зима.
Зернистый снег сек щеку, но земля
была черна для белого зерна.
Хрипел ревун во всю дурную мочь.
Еще в парадных столбенела ночь.
Я двинул прочь.

О, города земли в рассветный час!
Гостиницы мертвы. Недвижность чаш,
незрячесть глаз
слепых богинь.
Сквозь вас пройти немудрено нагим,
пока не грянул государства гимн.

Густой туман
листал кварталы, как толстой роман.
Тяжелым льдом обложенный Лиман,
как смолкнувший язык материка,
серел, и, точно пятна потолка,
шли облака.

И по восставшей в свой кошмарный рост
той лестнице, как тот матрос,
как тот мальпост,
наверх, скребя
ногтем перила, скулы серебря
слезой, как рыба, я втащил себя.

Один как перст,
как в ступе зимнего пространства пест,
там стыл апостол перемены мест
спиной к отчизне и лицом к тому,
в чью так и не случилось бахрому
шагнуть ему.

Из чугуна
он был изваян, точно пахана
движений голос произнес: "Хана
перемещеньям!" -- и с того конца
земли поддакнули звон бубенца
с куском свинца.
......................
......................

Необароко уже тому, що воно - НЕ бароко. А вірш цей, швидше, належить до традиційних...

Дякую за коментар.
Так, Крчинський з Братством і Новий Акрополь є виразниками праагнення повернення Традиції (нівелювання профанного у нашому світі). Звісно, кожен розуміє це по-своєму: у Корчинського це - ландскнехт-авантюрист (найманець), "Новий Акрополь" був задуманий Хосе Ліврагою як повернення найкращого з духовності античного світу (і філософії) і його актуалізація.