ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Шляхтич (1946) /
Рецензії
Рецензія написана проф. Тадеєм Карабовичем на мої збірки поезій
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рецензія написана проф. Тадеєм Карабовичем на мої збірки поезій
Наше слово 27 Травень 2019
Тадей Карабович ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №19, 2019-05-12
Василь Шляхтич – це український поет, родом із села Улюч (Надсяння), який живе в переселенні після акції «Вісла» 1947 року. Поет народився 10 серпня 1946 року.
Василь Шляхтич є автором чотирьох збірок поезії: «Мій Улюч» (Зелена Гора–Львів–Сянік, 2010), «На схилах Карпат» (Зелена Гора–Львів–Сянік, 2012), «Я син України» (Зелена Гора–Львів–Сянік, 2014), «Тільки з Богом» (Львів, 2012). Поет готує до друку п’яту збірку віршів під промовистим заголовком «Букет рідних слів».
У своїй творчості Василь Шляхтич торкається теми життєвих шляхів, а його поезія є спробою розповісти поетичною мовою про непросту пройдену дорогу її автора. Збірки поета – це душевний літопис серця, з якого лунають вдумливі рядки поетичної мови й ведуть нас до правди пройдених Василем Шляхтичем життєвих доріг. Це зерно, засіяне для далекого майбутнього поетичною мовою знаків, відомих тільки автору натхненних збірок.
Серед творів переважає особиста лірика, тому читати вірші поета доводиться з особливим зосередженням. У кожному творі лунають знайомі акорди переселенської історії та відчувається невблаганний плин часу. Отже, збірки поета можна розглядати під різними кутами й бачити в них відлуння української історії. На таку позицію Василь Шляхтич має повне право, адже він народився на рідних землях і пройшов непростий життєвий шлях на переселенні.
Місце народження Василя Шляхтича, рідне село Улюч, увійшло до його поезії як сакральна сутність. Власне до Улюча повертає поет, наче до життєдайної криниці. Він сакралізує рідне село й говорить про нього, як про найдорожчий скарб. Село народження – це початок життя, зростання, мандрівка в дорослість. Але це також і рідні сторони, країна втрачених надій – поетові Надсяння та Лемківщина. Що б автор віддав за те, щоб історія його життя пролягла іншими шляхами? Тому він так зворушливо сакралізує свою малу Батьківщину. Вона в творчості поета має магічні контури і звучить як заклинання дійсності.
Безумовно, сакральністю переповнена вся поетична сфера творчості, а освітлені поетом окремі об’єкти мають не тільки духовний вимір, але й пов’язуються з вищим, надреальним світом. Тому так сильно звучать слова Василя Шляхтича:
Кажуть що час лікує рани
Лиш рани тіла не душі
Душа болить тужить не в’яне
Летить у рідне хоч в ночі
Рідна земля є символом, який поет викликає до дійсності та прагне повернутися до її священних порогів. Василь Шляхтич у своїй натхненній поезії говорить, що, власне, рідна земля означає Ойкумену – як освячену його предками найріднішу частину світу. Це село Улюч з омріяними рідними порогами, давніми могилами, церквою, залишеною напризволяще. Але це також надія на завтра, адже її продовження буде в антропологічному майбутньому роду Шляхтичів. Ойкумена рідної землі у Василя Шляхтича ототожнюється з Аркадією – земним символом ідеалізованого щастя. Тому так непросто звучать вірші поета та не таким очевидним залишається їхній зміст. Ці дві сутності, Ойкумена й Аркадія – втрачені, вони хоч і сакралізуються автором, залишаються у сфері нереального. Вони побачені в творчості поета очима дитини, яка спостерігає світ, неначе казку. Тому таку неймовірну силу Василь Шляхтич надає рідному українському слову й каже, що воно спроможне будувати все: і спогад минулого, і сьогодення, і майбутнє.
Темою, яка прикрашає збірки, є християнська поетикальна молитва. Вона надає сенс натхненному слову й доповнює інші, не менш важливі теми збірок поета. Молитва веде до храму поезії і відкриває перед автором нові глибинні сенси. Молитва в творчий палітрі митця має небесного адресата. Він у структурі текстів релігійної тематики Василя Шляхтича сприяє увиразненню молитовного змісту поезії. Така експозиція молитовної дії, вираженої в творчості, особливо яскраво виявляється у віршах, де сам Господь оспівується молитвою.
Важливе місце в збірках поета посідає таке поняття, як знак, який намічає контури поезії Василя Шляхтича й надає їй особистого сенсу. Говорячи конкретніше, творчістю митця володіє логіка знаків, тому його вірші мають філософську основу. Через знаки відбувається номінація поезії, поет називає предмети реального світу поіменно. Він кличе до дійства слова своїх предків, свою затрачену рідну землю, і свою теперішню дійсність. У творчому дискурсі автора, безтілесність минулого чергується з реальним і через абстрактну структуру поезії існує як сакралізована дійсність.
Тадей Карабович ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №19, 2019-05-12
Василь Шляхтич – це український поет, родом із села Улюч (Надсяння), який живе в переселенні після акції «Вісла» 1947 року. Поет народився 10 серпня 1946 року.
Василь Шляхтич є автором чотирьох збірок поезії: «Мій Улюч» (Зелена Гора–Львів–Сянік, 2010), «На схилах Карпат» (Зелена Гора–Львів–Сянік, 2012), «Я син України» (Зелена Гора–Львів–Сянік, 2014), «Тільки з Богом» (Львів, 2012). Поет готує до друку п’яту збірку віршів під промовистим заголовком «Букет рідних слів».
У своїй творчості Василь Шляхтич торкається теми життєвих шляхів, а його поезія є спробою розповісти поетичною мовою про непросту пройдену дорогу її автора. Збірки поета – це душевний літопис серця, з якого лунають вдумливі рядки поетичної мови й ведуть нас до правди пройдених Василем Шляхтичем життєвих доріг. Це зерно, засіяне для далекого майбутнього поетичною мовою знаків, відомих тільки автору натхненних збірок.
Серед творів переважає особиста лірика, тому читати вірші поета доводиться з особливим зосередженням. У кожному творі лунають знайомі акорди переселенської історії та відчувається невблаганний плин часу. Отже, збірки поета можна розглядати під різними кутами й бачити в них відлуння української історії. На таку позицію Василь Шляхтич має повне право, адже він народився на рідних землях і пройшов непростий життєвий шлях на переселенні.
Місце народження Василя Шляхтича, рідне село Улюч, увійшло до його поезії як сакральна сутність. Власне до Улюча повертає поет, наче до життєдайної криниці. Він сакралізує рідне село й говорить про нього, як про найдорожчий скарб. Село народження – це початок життя, зростання, мандрівка в дорослість. Але це також і рідні сторони, країна втрачених надій – поетові Надсяння та Лемківщина. Що б автор віддав за те, щоб історія його життя пролягла іншими шляхами? Тому він так зворушливо сакралізує свою малу Батьківщину. Вона в творчості поета має магічні контури і звучить як заклинання дійсності.
Безумовно, сакральністю переповнена вся поетична сфера творчості, а освітлені поетом окремі об’єкти мають не тільки духовний вимір, але й пов’язуються з вищим, надреальним світом. Тому так сильно звучать слова Василя Шляхтича:
Кажуть що час лікує рани
Лиш рани тіла не душі
Душа болить тужить не в’яне
Летить у рідне хоч в ночі
Рідна земля є символом, який поет викликає до дійсності та прагне повернутися до її священних порогів. Василь Шляхтич у своїй натхненній поезії говорить, що, власне, рідна земля означає Ойкумену – як освячену його предками найріднішу частину світу. Це село Улюч з омріяними рідними порогами, давніми могилами, церквою, залишеною напризволяще. Але це також надія на завтра, адже її продовження буде в антропологічному майбутньому роду Шляхтичів. Ойкумена рідної землі у Василя Шляхтича ототожнюється з Аркадією – земним символом ідеалізованого щастя. Тому так непросто звучать вірші поета та не таким очевидним залишається їхній зміст. Ці дві сутності, Ойкумена й Аркадія – втрачені, вони хоч і сакралізуються автором, залишаються у сфері нереального. Вони побачені в творчості поета очима дитини, яка спостерігає світ, неначе казку. Тому таку неймовірну силу Василь Шляхтич надає рідному українському слову й каже, що воно спроможне будувати все: і спогад минулого, і сьогодення, і майбутнє.
Темою, яка прикрашає збірки, є християнська поетикальна молитва. Вона надає сенс натхненному слову й доповнює інші, не менш важливі теми збірок поета. Молитва веде до храму поезії і відкриває перед автором нові глибинні сенси. Молитва в творчий палітрі митця має небесного адресата. Він у структурі текстів релігійної тематики Василя Шляхтича сприяє увиразненню молитовного змісту поезії. Така експозиція молитовної дії, вираженої в творчості, особливо яскраво виявляється у віршах, де сам Господь оспівується молитвою.
Важливе місце в збірках поета посідає таке поняття, як знак, який намічає контури поезії Василя Шляхтича й надає їй особистого сенсу. Говорячи конкретніше, творчістю митця володіє логіка знаків, тому його вірші мають філософську основу. Через знаки відбувається номінація поезії, поет називає предмети реального світу поіменно. Він кличе до дійства слова своїх предків, свою затрачену рідну землю, і свою теперішню дійсність. У творчому дискурсі автора, безтілесність минулого чергується з реальним і через абстрактну структуру поезії існує як сакралізована дійсність.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію