Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Критика | Аналітика
"Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь"
Володимир Мацикур. Скриня.— Вірші. — Тернопіль. Бескиди 2019р. — 155 с.
Немає літературного критика, який би не замислився над тим, як доречніше аналізувати творчість поетів, прозаїків чи драматургів. Звичайно, є загальновідомі класичні принципи, викарбовані літературознавчими школами, є модерні підходи, але завжди потрібно враховувати самобутність творчості того чи іншого автора, якщо цей автор дійсно самобутній. Особисто я, коли аналізую твори літераторів, намагаюся, образно кажучи, побачити червону нитку в їхньому доробку. Гадаю, ви милувалися вишитим гуцульським одягом, на якому завдяки червоному вирізняються інші кольори. Червоний орнамент на гуцульському одязі завжди витіюватий: то він ближче до серця, то біжить по руці, вдягненого у вишиванку, або ж вирізняє плече як символ людської дружби чи сімейної підтримки. Отак і в талановитого майстра слова: про що не писав би – досягне краси і гармонії та поділиться наболілим.
Прочитавши третю поетичну збірку тернопільського поета Володимира Мацикура «Скриня», я задумався насамперед над такими рядками його афористичного, на мій погляд, вірша.
Але терпцю нема, як правди, в світі
І далі крешуть ті, кому не лінь.
І пір’ям падаєш у теплі сіті.
Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь.
Несподіваний, здавалося б, образно-асоціативний ланцюжок, але, вникаючи в нього, погоджуємося, що паралель між терпцем і правдою вельми органічна, бо обидва ці поняття взаємозв’язані та, на жаль, часто тривалий час відсутні в нашому світі. Тоді й трапляються ті, що «крешуть», і ті, що « пір’ям… у сіті». Дуже вдалі образи, бо, хіба, скажімо, не легко, мов пір’я, підхоплюють нас вітри спокус і дарують теплим, тобто приємним до певної пори сітям?
І, врешті, останній рядок, який можна трактувати по-різному (в цьому бачу одну із граней майстерності автора). Цим рядком Володимир Мацикур дає можливість кожному читачеві впізнати себе: хто я —слабка істота, яка не здатна мати силу волі, аби протистояти, чи той (та), кому прозріння врай необхідно?
Отож, як ви розумієте, ми вхопилися за «червону нитку» поетичної збірки «Скриня». Іншими словами, нам, читачам, відкривається образний орнамент поезії Володимира Мацикура, де червоний колір (розчарування, біль, кохання) увиразнює всі інші кольори. А початком того орнаменту є такі поетичні строфи.
Направду, важко прозрівати
І зріти грішного себе,
І двоєдушність пана-брата,
І бездара, що став цабе.
Достойника, що вкляк слугою,
І генія, що у боргах
Пускає душу за водою,
Лишивши сум на берегах.
А далі, як і на тій гуцульській вишиванці, поетичний орнамент автора тягнеться по руці, що вказує «…на вістрі чорної безодні життя тремтить, немов свіча», «… біжить епоха на протезах», «…гойднувся світ на волосині», «…святі сади примара заступила», «…калюжі латками. Латають небо», «…вже й місяць-побратим заснув на крилах», «…вітряки відлітають, неначе птахи».
Ох, і цікаво буде тобі, читачу, кидати зором туди, куди вказує орнаментована рука, бо стільки гармонійних дивовиж подарують тобі естетичну насолоду!
А як з орнаментом на плечі, символом дружби і підтримки? —запитаєш, проникливий читачу.
Цей орнамент особливий, — відповім. Ти сам дотямиш, чому так вважаю з наступних поетичних строф Володимира Мацикура.
Я часто сміявся з невидимих див,
І чванився з власного дива.
Та навіть з таким Бог зі мною дружив
І дружба була та правдива.
І пізно було, як здавалось мені,
Просити прощення уклінно,
А він моє серце крізь вірші й пісні
Простив і змінив докорінно.
І, звичайно, не забудемо про орнамент, що найближче до серця. Створений Володимиром Мацикуром виривається у простір.
Ми в серці не такі, як зовні,
Ми справжні — часто не такі.
В душі, тій голубій безодні,
Світи глибокі і мілкі,
Різноманітні та палкі,
І бути іншими не годні.
Власне, назва поетичної збірки — «Скриня» символізує душу автора і твою душу, читачу, «де сплять дари твоїх небес». Не дармуй, а доторкнися до тих дарів, аби відчути себе людиною багатогранною, спорідненою з багатством та красою слова, а щонайголовніше — здатною прозрівати.
Немає літературного критика, який би не замислився над тим, як доречніше аналізувати творчість поетів, прозаїків чи драматургів. Звичайно, є загальновідомі класичні принципи, викарбовані літературознавчими школами, є модерні підходи, але завжди потрібно враховувати самобутність творчості того чи іншого автора, якщо цей автор дійсно самобутній. Особисто я, коли аналізую твори літераторів, намагаюся, образно кажучи, побачити червону нитку в їхньому доробку. Гадаю, ви милувалися вишитим гуцульським одягом, на якому завдяки червоному вирізняються інші кольори. Червоний орнамент на гуцульському одязі завжди витіюватий: то він ближче до серця, то біжить по руці, вдягненого у вишиванку, або ж вирізняє плече як символ людської дружби чи сімейної підтримки. Отак і в талановитого майстра слова: про що не писав би – досягне краси і гармонії та поділиться наболілим.
Прочитавши третю поетичну збірку тернопільського поета Володимира Мацикура «Скриня», я задумався насамперед над такими рядками його афористичного, на мій погляд, вірша.
Але терпцю нема, як правди, в світі
І далі крешуть ті, кому не лінь.
І пір’ям падаєш у теплі сіті.
Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь.
Несподіваний, здавалося б, образно-асоціативний ланцюжок, але, вникаючи в нього, погоджуємося, що паралель між терпцем і правдою вельми органічна, бо обидва ці поняття взаємозв’язані та, на жаль, часто тривалий час відсутні в нашому світі. Тоді й трапляються ті, що «крешуть», і ті, що « пір’ям… у сіті». Дуже вдалі образи, бо, хіба, скажімо, не легко, мов пір’я, підхоплюють нас вітри спокус і дарують теплим, тобто приємним до певної пори сітям?
І, врешті, останній рядок, який можна трактувати по-різному (в цьому бачу одну із граней майстерності автора). Цим рядком Володимир Мацикур дає можливість кожному читачеві впізнати себе: хто я —слабка істота, яка не здатна мати силу волі, аби протистояти, чи той (та), кому прозріння врай необхідно?
Отож, як ви розумієте, ми вхопилися за «червону нитку» поетичної збірки «Скриня». Іншими словами, нам, читачам, відкривається образний орнамент поезії Володимира Мацикура, де червоний колір (розчарування, біль, кохання) увиразнює всі інші кольори. А початком того орнаменту є такі поетичні строфи.
Направду, важко прозрівати
І зріти грішного себе,
І двоєдушність пана-брата,
І бездара, що став цабе.
Достойника, що вкляк слугою,
І генія, що у боргах
Пускає душу за водою,
Лишивши сум на берегах.
А далі, як і на тій гуцульській вишиванці, поетичний орнамент автора тягнеться по руці, що вказує «…на вістрі чорної безодні життя тремтить, немов свіча», «… біжить епоха на протезах», «…гойднувся світ на волосині», «…святі сади примара заступила», «…калюжі латками. Латають небо», «…вже й місяць-побратим заснув на крилах», «…вітряки відлітають, неначе птахи».
Ох, і цікаво буде тобі, читачу, кидати зором туди, куди вказує орнаментована рука, бо стільки гармонійних дивовиж подарують тобі естетичну насолоду!
А як з орнаментом на плечі, символом дружби і підтримки? —запитаєш, проникливий читачу.
Цей орнамент особливий, — відповім. Ти сам дотямиш, чому так вважаю з наступних поетичних строф Володимира Мацикура.
Я часто сміявся з невидимих див,
І чванився з власного дива.
Та навіть з таким Бог зі мною дружив
І дружба була та правдива.
І пізно було, як здавалось мені,
Просити прощення уклінно,
А він моє серце крізь вірші й пісні
Простив і змінив докорінно.
І, звичайно, не забудемо про орнамент, що найближче до серця. Створений Володимиром Мацикуром виривається у простір.
Ми в серці не такі, як зовні,
Ми справжні — часто не такі.
В душі, тій голубій безодні,
Світи глибокі і мілкі,
Різноманітні та палкі,
І бути іншими не годні.
Власне, назва поетичної збірки — «Скриня» символізує душу автора і твою душу, читачу, «де сплять дари твоїх небес». Не дармуй, а доторкнися до тих дарів, аби відчути себе людиною багатогранною, спорідненою з багатством та красою слова, а щонайголовніше — здатною прозрівати.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
