ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Рецензії
/
АВТОРИ
Наталія Дьомова (Ната Вірлена). Завдання юності і становлення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наталія Дьомова (Ната Вірлена). Завдання юності і становлення
Гармонійні вирішення завдань юності і становлення в контексті поетичної творчості
На жаль не обійтись без певного аналітичного підґрунтя.
***
Із третім снігом ніби відпустило.
Отак живеш і думаєш: навіщо?
І спиш насилу, дихаєш насилу,
І ця зима – зотліле попелище,
Тебе із самотою замісила,
Що тільки снігом – холодом – лизне.
А ти живеш. І, Господи, незле.
Ці дні – як маком – дрібно і несито,
Ці ночі – медом у душевний дзбанок,
І Бог на небі умикає ранок,
Як тільки варто світло загасити.
Різдва дожити –
Перейти кордони.
Простити. Як свяченої води
Набрати в рот молитви коляди.
Кутя холоне – як печаль холоне.
І ти, мій Боже, сохрани і збав,
Із висоти на шум людських забав
Всміхнешся в бороду – які ми все ще діти.
Мені ще стільки є кого любити.
І випав сніг – неначе камінь впав.
Наталія Дьомова
Кажуть, творчість - це божественний інструмент роботи над власним я. Дуже ймовірно. Та ще й не тільки над власним я, але і, можливо, над чимось значно більшим. Бо недаремно, окрім Творчого начала, нам дарована і божественна Свобода. Її осягнення має для нас ідеальний сенс напевно таки тоді, коли нею можемо і ідеально скористатися. Для чого користатися? Мудреці натякають, що, власне, окрім розвитку себе, дарована Свобода потрібна і для подальшого Творення світу. Що також залишено для нас.
У цьому сенсі промисел Поезії та Поета виглядають вельми важливими.
А ці процеси, щонайменше, включають юність, становлення, зрілість.
Я вже декілька років знайомий зі зростаючими поетичними світами Наталії Дьомової. З одного боку можна говорити про певні вікові закономірності їх розвитку, а з іншого про той, без сумніву, важливий відбиток, який накладає, судячи з усього, кропітке навчання авторки у ЛНУ і саме на кафедрі перекладознавства та контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура.
Тобто йдеться про спостереження за становленням творчої особистості.
І я б не хотів зараз говорити про формальні, видимі особливості явлених нам Наталією Дьомовою поетичних світів. А трохи про інше, про ті завдання, які вирішує молодий автор у юності, де і як саме відбувається становлення, і що потрібно для зрілості...
В певному розумінні, вважаю Наталію ідеальним представником новітньої традиції становлення творчої особистості.
(Тобто юність не піддається особливому логічному осмисленню. А процеси становлення дуже навіть)
Раніше актуальною була (для тих, кому було дозволено) традиція максимально прискореного вступу до активного життя , і нині це теж вкрай актуально, але з новими необхідними умовами – серйозна глибина знань, а ще важливіше – ступінь інтелектуальної чутливості особистості (необхідна початкова називається інтелігентністю)
Тобто, перед кожною молодою людиною, очевидно і перед Наталією Дьомовою, стоїть старе завдання, яке потрібно виконати краще за попередників.
Яке ж таке завдання ( а ще є і надзавдання!) стоїть перед ними? Яке завдання у поетів? Окрім писання справжньої поезії, а справжню поезію можна писати і в юності, і в часи становлення, і в часи зрілості, правда? Чим відрізняється така поезія?
Опираючись на роздуми, приведені вище за текстом, спробую припустити, що оцим одвічним „простим” завданням є „нормальний” (але з кожним десятиріччям філогенезу важчий) шлях автора із себе назовні.
Тобто юність і процес становлення включають розвиток власного я, бачення світу у собі, весь світ – в мені, і т.д. Але становлення поета повинно було б завершитись вилущуванням зі шкарлупи власного „я” назовні -у божественний світ. І шлях до зрілості мав би розглядатися як осягання вміння розчинятися у Божественних гармоніях і пропорціях, і в той же час, не втрачаючи динамічного, але такого рідного і особливого власного „Я”.
Про подальші метаморфози, якими мала би опікуватися творча особливість задля здобуття зрілості зараз говорити ні до чого, але мені здається, що і тут чітко бачиться циклічність (нова юність, становлення, зрілість) і особлива роль здобуття нових висот для інтелектуальної чутливості особистості.
Отже, де тут наша Наталія Дьомова?
* * *
Прийняти власну смертність – не поразка,
Не смиренність, не спокій, а просто знання – і досить.
Ти ідеш по дорозі – спочатку тебе заносить,
А тоді ти сама собі – компас, дороговказка,
Мандрівний філософ, що мало не голий-босий,
А немає вільнішого. Тож не ловіть, будь ласка.
А тоді інакше – живеш і завжди готова,
Тільки от фортуна твоя бідова
Не до тебе приходить чорно.
Ти німієш: на кладовищі гамірно,
Твоя систола рветься мінорно-камерно,
А діастола – ре-мінорно.
Наталія Дьомова
Читаючи її гарні вірші, я спостерігаю, що вона ще у собі, її спроби вийти у світ дуже акуратні, і суто, як полюбляють казати на кафедрах, сегустивні. І славно. Але які ж ростуть крила! Обшир ідей і знань, і відчуттів, які долучаються до майбутнього „виходу” досить таки вражаючі. І це все має опрацювати інтелектуальна чутливість авторки, аби не розбитися, аби бути допущеною Промислом до "далі".
Ось усе це мені ввижається, коли я читаю Наталчину поезію.
Як передчуття майбутнього...
„Ріка Часу ніколи не мала броду:
Невічні люди лягають на вічні теми.
А ми з тобою напівкам’яні тотеми –
Засновники роду...
..............................................................
Хай нас нестимуть – і потом тектиме лють,
І кожен крок віддаватиме в душі сталлю,
А там, де інших зупинить сліпе провалля –
Нас перекинуть впоперек – і пройдуть....”
Наталія Дьомова
На жаль не обійтись без певного аналітичного підґрунтя.
***
Із третім снігом ніби відпустило.
Отак живеш і думаєш: навіщо?
І спиш насилу, дихаєш насилу,
І ця зима – зотліле попелище,
Тебе із самотою замісила,
Що тільки снігом – холодом – лизне.
А ти живеш. І, Господи, незле.
Ці дні – як маком – дрібно і несито,
Ці ночі – медом у душевний дзбанок,
І Бог на небі умикає ранок,
Як тільки варто світло загасити.
Різдва дожити –
Перейти кордони.
Простити. Як свяченої води
Набрати в рот молитви коляди.
Кутя холоне – як печаль холоне.
І ти, мій Боже, сохрани і збав,
Із висоти на шум людських забав
Всміхнешся в бороду – які ми все ще діти.
Мені ще стільки є кого любити.
І випав сніг – неначе камінь впав.
Наталія Дьомова
Кажуть, творчість - це божественний інструмент роботи над власним я. Дуже ймовірно. Та ще й не тільки над власним я, але і, можливо, над чимось значно більшим. Бо недаремно, окрім Творчого начала, нам дарована і божественна Свобода. Її осягнення має для нас ідеальний сенс напевно таки тоді, коли нею можемо і ідеально скористатися. Для чого користатися? Мудреці натякають, що, власне, окрім розвитку себе, дарована Свобода потрібна і для подальшого Творення світу. Що також залишено для нас.
У цьому сенсі промисел Поезії та Поета виглядають вельми важливими.
А ці процеси, щонайменше, включають юність, становлення, зрілість.
Я вже декілька років знайомий зі зростаючими поетичними світами Наталії Дьомової. З одного боку можна говорити про певні вікові закономірності їх розвитку, а з іншого про той, без сумніву, важливий відбиток, який накладає, судячи з усього, кропітке навчання авторки у ЛНУ і саме на кафедрі перекладознавства та контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура.
Тобто йдеться про спостереження за становленням творчої особистості.
І я б не хотів зараз говорити про формальні, видимі особливості явлених нам Наталією Дьомовою поетичних світів. А трохи про інше, про ті завдання, які вирішує молодий автор у юності, де і як саме відбувається становлення, і що потрібно для зрілості...
В певному розумінні, вважаю Наталію ідеальним представником новітньої традиції становлення творчої особистості.
(Тобто юність не піддається особливому логічному осмисленню. А процеси становлення дуже навіть)
Раніше актуальною була (для тих, кому було дозволено) традиція максимально прискореного вступу до активного життя , і нині це теж вкрай актуально, але з новими необхідними умовами – серйозна глибина знань, а ще важливіше – ступінь інтелектуальної чутливості особистості (необхідна початкова називається інтелігентністю)
Тобто, перед кожною молодою людиною, очевидно і перед Наталією Дьомовою, стоїть старе завдання, яке потрібно виконати краще за попередників.
Яке ж таке завдання ( а ще є і надзавдання!) стоїть перед ними? Яке завдання у поетів? Окрім писання справжньої поезії, а справжню поезію можна писати і в юності, і в часи становлення, і в часи зрілості, правда? Чим відрізняється така поезія?
Опираючись на роздуми, приведені вище за текстом, спробую припустити, що оцим одвічним „простим” завданням є „нормальний” (але з кожним десятиріччям філогенезу важчий) шлях автора із себе назовні.
Тобто юність і процес становлення включають розвиток власного я, бачення світу у собі, весь світ – в мені, і т.д. Але становлення поета повинно було б завершитись вилущуванням зі шкарлупи власного „я” назовні -у божественний світ. І шлях до зрілості мав би розглядатися як осягання вміння розчинятися у Божественних гармоніях і пропорціях, і в той же час, не втрачаючи динамічного, але такого рідного і особливого власного „Я”.
Про подальші метаморфози, якими мала би опікуватися творча особливість задля здобуття зрілості зараз говорити ні до чого, але мені здається, що і тут чітко бачиться циклічність (нова юність, становлення, зрілість) і особлива роль здобуття нових висот для інтелектуальної чутливості особистості.
Отже, де тут наша Наталія Дьомова?
* * *
Прийняти власну смертність – не поразка,
Не смиренність, не спокій, а просто знання – і досить.
Ти ідеш по дорозі – спочатку тебе заносить,
А тоді ти сама собі – компас, дороговказка,
Мандрівний філософ, що мало не голий-босий,
А немає вільнішого. Тож не ловіть, будь ласка.
А тоді інакше – живеш і завжди готова,
Тільки от фортуна твоя бідова
Не до тебе приходить чорно.
Ти німієш: на кладовищі гамірно,
Твоя систола рветься мінорно-камерно,
А діастола – ре-мінорно.
Наталія Дьомова
Читаючи її гарні вірші, я спостерігаю, що вона ще у собі, її спроби вийти у світ дуже акуратні, і суто, як полюбляють казати на кафедрах, сегустивні. І славно. Але які ж ростуть крила! Обшир ідей і знань, і відчуттів, які долучаються до майбутнього „виходу” досить таки вражаючі. І це все має опрацювати інтелектуальна чутливість авторки, аби не розбитися, аби бути допущеною Промислом до "далі".
Ось усе це мені ввижається, коли я читаю Наталчину поезію.
Як передчуття майбутнього...
„Ріка Часу ніколи не мала броду:
Невічні люди лягають на вічні теми.
А ми з тобою напівкам’яні тотеми –
Засновники роду...
..............................................................
Хай нас нестимуть – і потом тектиме лють,
І кожен крок віддаватиме в душі сталлю,
А там, де інших зупинить сліпе провалля –
Нас перекинуть впоперек – і пройдуть....”
Наталія Дьомова
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію