
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Рецензії
/
АВТОРИ
Петро Сорока «Денники»
Писати про "Денники" Петра Сороки нелегко. Бо мені, жителю міста, потрібно охоплювати неохопне, писати своєю мовою про його мову, своїми відчуттями про його відчуття, усім „своїм” - про частково осягнуте „його”. А „його” – це абсолют диктату природного над цивілізаційним, тому
навіть теоретично із сутністю творчих світів „Денників” не можливо порозумітися, не покинувши міста, і стереотипів свого „я” у тому місті. І це ідеологія, яку приймаєш, читаючи „Денники”, або не приймаєш – не читаючи їх. І дуже важливо, що читаючи – таки приймаєш, бо скільки є авторів, яких таки не приймаєш, а лише з обережної відстані знайомишся із їх поглядами, аби не підхопити чогось неживого, отруйного.
На жаль давно проминули часи, коли автори книжок тільки додавали життя ...
Та парадокс „Денників” і у тому, що погодившись подумки покинути своє улюблене місто, ти так просто нікуди не приходиш. Бо не можеш покинути міста, не маючи простору над ним. Свого простору. Бо „за ним” поки не дано. Бо іншого простору поки для тебе не існує. Бо ти або урбанізований, або ж ні. Бо ти або одне, або інше, і у жодному разі не поєднуєш у собі все. Це другий, як на мене, атрибут ідеології „Денників”.
Простір над містом вельми близький до простору над „поза містом”. І саме на цих висотах можливе за будь яких умов і характерів максимальне порозуміння людей.
І чим значиміша осягнута висота, тим краще порозуміння із баченням Петра Сороки. З його відчуттями, з його світлом небесним і земним, і з його імпресіонізмом і постімпресіонізмом, втіленими у слово.
Власне, саме ці два мистецькі явища найбільш вражають мене у „Денниках” – і їх самобутнє природне існування, і їх поєднання, і перетікання одне в одне. Явища імпресіонізму і постімпресіонізму, „народжені” у малярстві знаходять своє подальше мистецьке розширення в українському художньому слові. Чудово.
І якщо імпресіонізм у нашій художній літературі був започаткований раніше, то цілісність імпресіонізму-постімпресіонізму мені відома тільки за денниками Петра Сороки.
Цікаво, що природно поєднати імпресіонізм і постімпресіонізм у одній малярській роботі, як на мене, майже не можливо. А ось у текстовій композиції, виявилося, що так, можливо.
Імпресія – відчуття, імпресіонізм – у першу чергу – колористика, означених так предметів і явищ сонячним світлом. Під його пронизливим зором внутрішня якість породжує для наших очей зовнішні атрибути. Імпресіонізм майже зупиняється на такому сприйнятті п’ятьма-шістьма органами наших відчуттів Природи речей. Об’єктивний досвід од класицизму, що встановлює вивірені межі і канони, можна поки залишити у стороні. Але ж імпресія, як завше, вимагає продовження, вона живе пошуком продовження, а натомість нами переривається, натомість ми шукаємо нової імпресії, недопроживши минулої. Але відчуття і почуття неможливо безкарно змінювати іншими почуттями і відчуттями, їх потрібно закріплювати розумінням „витягнутої імпресіонізмом” назовні якості. І це вже інше мистецтво. Це вже постімпресіонізм. Співпраця виплеканої людиною своєї інтелектуальної чутливості із сутністю, основними ідеями речей навколишніх. Невидимого із невидимим.
Отже багатюща колористика вірного слова і потужна співпраця явищ невидимих – тут і для прозаїків, а ще більше для поетів, і зовсім уже щедро для філософів, і все – для людини-читача.
Для повного задоволення особисто мені не вистачає тільки, і щонайменше, грубого двотомника від Петра Сороки. В одному томі „Вибрана поезія”, в іншому „Вибрана проза”.
Звичайно, справа тут не у визнанні, а у справжніх достоїнствах. І якщо наш високий Шевченківський Комітет зайнявся би саме достоїнством, то шановний Петро Сорока був би одним із перших кандидатів на здобуття нашої найвищої Премії. І я сподіваюся, що так воно невдовзі і станеться.
Щиро вдячний авторові за прочитані мною його книги.
Контекст : Петро Сорока
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Петро Сорока «Денники»

навіть теоретично із сутністю творчих світів „Денників” не можливо порозумітися, не покинувши міста, і стереотипів свого „я” у тому місті. І це ідеологія, яку приймаєш, читаючи „Денники”, або не приймаєш – не читаючи їх. І дуже важливо, що читаючи – таки приймаєш, бо скільки є авторів, яких таки не приймаєш, а лише з обережної відстані знайомишся із їх поглядами, аби не підхопити чогось неживого, отруйного.
На жаль давно проминули часи, коли автори книжок тільки додавали життя ...
Та парадокс „Денників” і у тому, що погодившись подумки покинути своє улюблене місто, ти так просто нікуди не приходиш. Бо не можеш покинути міста, не маючи простору над ним. Свого простору. Бо „за ним” поки не дано. Бо іншого простору поки для тебе не існує. Бо ти або урбанізований, або ж ні. Бо ти або одне, або інше, і у жодному разі не поєднуєш у собі все. Це другий, як на мене, атрибут ідеології „Денників”.
Простір над містом вельми близький до простору над „поза містом”. І саме на цих висотах можливе за будь яких умов і характерів максимальне порозуміння людей.
І чим значиміша осягнута висота, тим краще порозуміння із баченням Петра Сороки. З його відчуттями, з його світлом небесним і земним, і з його імпресіонізмом і постімпресіонізмом, втіленими у слово.
Власне, саме ці два мистецькі явища найбільш вражають мене у „Денниках” – і їх самобутнє природне існування, і їх поєднання, і перетікання одне в одне. Явища імпресіонізму і постімпресіонізму, „народжені” у малярстві знаходять своє подальше мистецьке розширення в українському художньому слові. Чудово.
І якщо імпресіонізм у нашій художній літературі був започаткований раніше, то цілісність імпресіонізму-постімпресіонізму мені відома тільки за денниками Петра Сороки.
Цікаво, що природно поєднати імпресіонізм і постімпресіонізм у одній малярській роботі, як на мене, майже не можливо. А ось у текстовій композиції, виявилося, що так, можливо.
Імпресія – відчуття, імпресіонізм – у першу чергу – колористика, означених так предметів і явищ сонячним світлом. Під його пронизливим зором внутрішня якість породжує для наших очей зовнішні атрибути. Імпресіонізм майже зупиняється на такому сприйнятті п’ятьма-шістьма органами наших відчуттів Природи речей. Об’єктивний досвід од класицизму, що встановлює вивірені межі і канони, можна поки залишити у стороні. Але ж імпресія, як завше, вимагає продовження, вона живе пошуком продовження, а натомість нами переривається, натомість ми шукаємо нової імпресії, недопроживши минулої. Але відчуття і почуття неможливо безкарно змінювати іншими почуттями і відчуттями, їх потрібно закріплювати розумінням „витягнутої імпресіонізмом” назовні якості. І це вже інше мистецтво. Це вже постімпресіонізм. Співпраця виплеканої людиною своєї інтелектуальної чутливості із сутністю, основними ідеями речей навколишніх. Невидимого із невидимим.
Отже багатюща колористика вірного слова і потужна співпраця явищ невидимих – тут і для прозаїків, а ще більше для поетів, і зовсім уже щедро для філософів, і все – для людини-читача.
Для повного задоволення особисто мені не вистачає тільки, і щонайменше, грубого двотомника від Петра Сороки. В одному томі „Вибрана поезія”, в іншому „Вибрана проза”.
Звичайно, справа тут не у визнанні, а у справжніх достоїнствах. І якщо наш високий Шевченківський Комітет зайнявся би саме достоїнством, то шановний Петро Сорока був би одним із перших кандидатів на здобуття нашої найвищої Премії. І я сподіваюся, що так воно невдовзі і станеться.
Щиро вдячний авторові за прочитані мною його книги.
Контекст : Петро Сорока
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мойсей Фішбейн. Пошуки геніальних цілей в поезії"
• Перейти на сторінку •
"Наталія Дьомова (Ната Вірлена). Завдання юності і становлення"
• Перейти на сторінку •
"Наталія Дьомова (Ната Вірлена). Завдання юності і становлення"
Про публікацію