Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Рецензії
/
АВТОРИ
Петро Сорока «Денники»
Писати про "Денники" Петра Сороки нелегко. Бо мені, жителю міста, потрібно охоплювати неохопне, писати своєю мовою про його мову, своїми відчуттями про його відчуття, усім „своїм” - про частково осягнуте „його”. А „його” – це абсолют диктату природного над цивілізаційним, тому
навіть теоретично із сутністю творчих світів „Денників” не можливо порозумітися, не покинувши міста, і стереотипів свого „я” у тому місті. І це ідеологія, яку приймаєш, читаючи „Денники”, або не приймаєш – не читаючи їх. І дуже важливо, що читаючи – таки приймаєш, бо скільки є авторів, яких таки не приймаєш, а лише з обережної відстані знайомишся із їх поглядами, аби не підхопити чогось неживого, отруйного.
На жаль давно проминули часи, коли автори книжок тільки додавали життя ...
Та парадокс „Денників” і у тому, що погодившись подумки покинути своє улюблене місто, ти так просто нікуди не приходиш. Бо не можеш покинути міста, не маючи простору над ним. Свого простору. Бо „за ним” поки не дано. Бо іншого простору поки для тебе не існує. Бо ти або урбанізований, або ж ні. Бо ти або одне, або інше, і у жодному разі не поєднуєш у собі все. Це другий, як на мене, атрибут ідеології „Денників”.
Простір над містом вельми близький до простору над „поза містом”. І саме на цих висотах можливе за будь яких умов і характерів максимальне порозуміння людей.
І чим значиміша осягнута висота, тим краще порозуміння із баченням Петра Сороки. З його відчуттями, з його світлом небесним і земним, і з його імпресіонізмом і постімпресіонізмом, втіленими у слово.
Власне, саме ці два мистецькі явища найбільш вражають мене у „Денниках” – і їх самобутнє природне існування, і їх поєднання, і перетікання одне в одне. Явища імпресіонізму і постімпресіонізму, „народжені” у малярстві знаходять своє подальше мистецьке розширення в українському художньому слові. Чудово.
І якщо імпресіонізм у нашій художній літературі був започаткований раніше, то цілісність імпресіонізму-постімпресіонізму мені відома тільки за денниками Петра Сороки.
Цікаво, що природно поєднати імпресіонізм і постімпресіонізм у одній малярській роботі, як на мене, майже не можливо. А ось у текстовій композиції, виявилося, що так, можливо.
Імпресія – відчуття, імпресіонізм – у першу чергу – колористика, означених так предметів і явищ сонячним світлом. Під його пронизливим зором внутрішня якість породжує для наших очей зовнішні атрибути. Імпресіонізм майже зупиняється на такому сприйнятті п’ятьма-шістьма органами наших відчуттів Природи речей. Об’єктивний досвід од класицизму, що встановлює вивірені межі і канони, можна поки залишити у стороні. Але ж імпресія, як завше, вимагає продовження, вона живе пошуком продовження, а натомість нами переривається, натомість ми шукаємо нової імпресії, недопроживши минулої. Але відчуття і почуття неможливо безкарно змінювати іншими почуттями і відчуттями, їх потрібно закріплювати розумінням „витягнутої імпресіонізмом” назовні якості. І це вже інше мистецтво. Це вже постімпресіонізм. Співпраця виплеканої людиною своєї інтелектуальної чутливості із сутністю, основними ідеями речей навколишніх. Невидимого із невидимим.
Отже багатюща колористика вірного слова і потужна співпраця явищ невидимих – тут і для прозаїків, а ще більше для поетів, і зовсім уже щедро для філософів, і все – для людини-читача.
Для повного задоволення особисто мені не вистачає тільки, і щонайменше, грубого двотомника від Петра Сороки. В одному томі „Вибрана поезія”, в іншому „Вибрана проза”.
Звичайно, справа тут не у визнанні, а у справжніх достоїнствах. І якщо наш високий Шевченківський Комітет зайнявся би саме достоїнством, то шановний Петро Сорока був би одним із перших кандидатів на здобуття нашої найвищої Премії. І я сподіваюся, що так воно невдовзі і станеться.
Щиро вдячний авторові за прочитані мною його книги.
Контекст : Петро Сорока
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Петро Сорока «Денники»
Писати про "Денники" Петра Сороки нелегко. Бо мені, жителю міста, потрібно охоплювати неохопне, писати своєю мовою про його мову, своїми відчуттями про його відчуття, усім „своїм” - про частково осягнуте „його”. А „його” – це абсолют диктату природного над цивілізаційним, тому навіть теоретично із сутністю творчих світів „Денників” не можливо порозумітися, не покинувши міста, і стереотипів свого „я” у тому місті. І це ідеологія, яку приймаєш, читаючи „Денники”, або не приймаєш – не читаючи їх. І дуже важливо, що читаючи – таки приймаєш, бо скільки є авторів, яких таки не приймаєш, а лише з обережної відстані знайомишся із їх поглядами, аби не підхопити чогось неживого, отруйного.
На жаль давно проминули часи, коли автори книжок тільки додавали життя ...
Та парадокс „Денників” і у тому, що погодившись подумки покинути своє улюблене місто, ти так просто нікуди не приходиш. Бо не можеш покинути міста, не маючи простору над ним. Свого простору. Бо „за ним” поки не дано. Бо іншого простору поки для тебе не існує. Бо ти або урбанізований, або ж ні. Бо ти або одне, або інше, і у жодному разі не поєднуєш у собі все. Це другий, як на мене, атрибут ідеології „Денників”.
Простір над містом вельми близький до простору над „поза містом”. І саме на цих висотах можливе за будь яких умов і характерів максимальне порозуміння людей.
І чим значиміша осягнута висота, тим краще порозуміння із баченням Петра Сороки. З його відчуттями, з його світлом небесним і земним, і з його імпресіонізмом і постімпресіонізмом, втіленими у слово.
Власне, саме ці два мистецькі явища найбільш вражають мене у „Денниках” – і їх самобутнє природне існування, і їх поєднання, і перетікання одне в одне. Явища імпресіонізму і постімпресіонізму, „народжені” у малярстві знаходять своє подальше мистецьке розширення в українському художньому слові. Чудово.
І якщо імпресіонізм у нашій художній літературі був започаткований раніше, то цілісність імпресіонізму-постімпресіонізму мені відома тільки за денниками Петра Сороки.
Цікаво, що природно поєднати імпресіонізм і постімпресіонізм у одній малярській роботі, як на мене, майже не можливо. А ось у текстовій композиції, виявилося, що так, можливо.
Імпресія – відчуття, імпресіонізм – у першу чергу – колористика, означених так предметів і явищ сонячним світлом. Під його пронизливим зором внутрішня якість породжує для наших очей зовнішні атрибути. Імпресіонізм майже зупиняється на такому сприйнятті п’ятьма-шістьма органами наших відчуттів Природи речей. Об’єктивний досвід од класицизму, що встановлює вивірені межі і канони, можна поки залишити у стороні. Але ж імпресія, як завше, вимагає продовження, вона живе пошуком продовження, а натомість нами переривається, натомість ми шукаємо нової імпресії, недопроживши минулої. Але відчуття і почуття неможливо безкарно змінювати іншими почуттями і відчуттями, їх потрібно закріплювати розумінням „витягнутої імпресіонізмом” назовні якості. І це вже інше мистецтво. Це вже постімпресіонізм. Співпраця виплеканої людиною своєї інтелектуальної чутливості із сутністю, основними ідеями речей навколишніх. Невидимого із невидимим.
Отже багатюща колористика вірного слова і потужна співпраця явищ невидимих – тут і для прозаїків, а ще більше для поетів, і зовсім уже щедро для філософів, і все – для людини-читача.
Для повного задоволення особисто мені не вистачає тільки, і щонайменше, грубого двотомника від Петра Сороки. В одному томі „Вибрана поезія”, в іншому „Вибрана проза”.
Звичайно, справа тут не у визнанні, а у справжніх достоїнствах. І якщо наш високий Шевченківський Комітет зайнявся би саме достоїнством, то шановний Петро Сорока був би одним із перших кандидатів на здобуття нашої найвищої Премії. І я сподіваюся, що так воно невдовзі і станеться.
Щиро вдячний авторові за прочитані мною його книги.
Контекст : Петро Сорока
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мойсей Фішбейн. Пошуки геніальних цілей в поезії"
• Перейти на сторінку •
"Наталія Дьомова (Ната Вірлена). Завдання юності і становлення"
• Перейти на сторінку •
"Наталія Дьомова (Ната Вірлена). Завдання юності і становлення"
Про публікацію
