
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.01.30
18:31
Я гладив ніжний шовк твого волосся,
Ловив солодкий подих на устах.
В жарких обіймах (справді чи здалося?)
Сказала ти, що повністю моя.
Легенький блюз у темряві кімнати
І твій тонкий напівприкритий стан…
Спинився час і простір розірвався,
Ловив солодкий подих на устах.
В жарких обіймах (справді чи здалося?)
Сказала ти, що повністю моя.
Легенький блюз у темряві кімнати
І твій тонкий напівприкритий стан…
Спинився час і простір розірвався,
2023.01.30
18:27
Помер Дмитро Павличко — блискучий поет, перекладач, публіцист, наш український класик, титан праці, велет українського духу, один з провісників незалежної України як народний депутат Верховної ради України, який боровся у рядах УПА за її незалежність, сл
2023.01.30
17:13
Збудиш – нікуди не дінешся!
Бо мені на роботу.
Ой, Оксанко, ти тужишся, силишся –
і народжуєш … ноту.
А я? Орю, сію, мелю.
Тим не менше, кого я люблю.
Тим, хто бачить мої вчинки,
не менше розцвітуть барвінки,
Бо мені на роботу.
Ой, Оксанко, ти тужишся, силишся –
і народжуєш … ноту.
А я? Орю, сію, мелю.
Тим не менше, кого я люблю.
Тим, хто бачить мої вчинки,
не менше розцвітуть барвінки,
2023.01.30
17:10
Рідний дім – це той, в якому
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.
Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.
Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе
2023.01.30
15:36
Ніч зійшла в долину пустощів
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с
2023.01.30
15:04
Жодного слова. І тиша така громовержна.
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.
Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.
Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі
2023.01.30
12:06
Соснам заздрю, що, мов скалолази,
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…
2023.01.30
03:43
Сіється надмірно
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.
2023.01.30
02:52
Віктор Кучерук
Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.
Ледве видиме лоно, мов квітка
Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.
Ледве видиме лоно, мов квітка
2023.01.29
21:25
… і навіть сніг покинув двір.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
2023.01.29
16:52
Крізь численні страждання,
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
2023.01.29
15:56
Летять вітри в Україну, несуть чорні хмари.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
2023.01.29
15:06
Застряг у висі погляд, як у глею:
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
2023.01.29
13:07
Ти – весь мій світ від краю і до краю!
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
2023.01.29
12:44
– Ну, что? – спросил я своего сослуживца, почти предвидя ответ.
– Ужас, – как-то неохотно выдавил он из себя, и при этом, как мне показалось, его даже передернуло.
Не понаслышке знал я, что Михаил всегда как-то болезненно неохотно расставался с деньгами
2023.01.29
10:31
Інна Кінь
Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Левко Різник. Крук, або П’ятдесятилітня війна
ПАМ’ЯТАТИ МИНУЛЕ – ЗНАТИ МАЙБУТНЄ
Левко Різник. Крук, або П’ятдесятилітня війна: Роман. – Львів: Вид-во ,,АгемО”, 2008. – 320 с.
Левко Різник – один із найвідоміших, найпродуктивніших і найавторитетніших щодо творчих здобутків сучасних українських прозаїків, автор багатьох романів, повістей, есе. Лауреат престижних літературних премій: імені Андрія Головка – за кращий роман року ,,Маргінал” (1997), імені Олеся Гончара – за книжку повістей ,,Усусуси на Лисоні” (2000).
Член Національної Спілки письменників України. Голова Львівської письменницької організації з 1993 до 2005 року.
Родинне гніздо Л. Різника – мальовниче село Нараїв Бережанського району Тернопільської області – відчутно вплинуло на формування способу життя письменника й багато в чому визначило світовідчуття того, що наша сучасність – продукт героїчного і трагічного українського минулого. Акцент на тому, що українська історія є об’єднуючим чинником нації, на мою думку, важливий і своєчасний художній діагноз прозаїка. Тому не виглядає випадковим інтерес його до минувшини, заглиблення в історичну тематику, яка для української літератури є традиційною (І. Нечуй-Левицький, В. Стефаник, Р. Іваничук, В. Шевчук, М. Матіос та інші).
Події нового роману (а вони висвітлені на тлі політичної історії Східної і Західної Європи й Радянського Союзу з 1941 до 1991 року) автор розгортає психологічно тонко та художньо переконливо: ,,…ніби відкотилося-покотилося далі Земною кулею якесь страхітливе залізне колесо, велетенське-могуче, що викотилося зі самого пекла й котиться-котиться – і все на своєму шляху прасує-душить: будинки, села, сади, міста, дерева-ліси, людей, а особливо – мистців, які втікають перед ним із мамцями на руках, від нього ніде не сховатися – воно котиться-накочується з фатальною неминучістю” (с. 11). Політичні, культурні, духовні явища, що протягом п’ятдесяти найбільш напружених літ ХХ століття продукували сповнені неймовірної жорстокості колізії на рівні якдержав, так і життя окремих людей, відтворені в героїчному плані, але без зайвого пафосу й метушні.
Головними у романі є повна ідеологічна свобода, напружений пошук суспільного ідеалу, боротьба між силами Добра і Зла. Будь-який роман без інтриги нецікавий! І хоча наш текст не належить до розважального читання, сюжет побудовано на гострій інтризі, яку автор майстерно підживлює, і вона нерідко нагадує кримінальну! Головний герой – митець-маляр Олег Левицький, життя якого увібрало ,,колекцію” суспільних потрясінь, що випали на долю української (точніше – галицької) інтелігенції. Йому протидіє полковник НКВС Львівщини, у змалюванні автора – психічно хвора людина-садист, породження рідного йому совєцького режиму, його персоніфікація і дзеркальне відображення – вражаюче страшний образ!
Історична схема роману – національна, це без сумніву, – чесний і хоробрий твір, котрий сприймаєш як знак порахунків із системою. Письменник прагне у кожному зі своїх персонажів розгледіти передусім його людську (або нелюдську), земну достеменність – людина і її стимули завжди цікаві! Завдання тим складніше, що серед персонажів є конкретні історичні особи, як от лікар і поет Юрій Липа (сторінки роману, де описано його жахливе вбивство – з найпронизливіших!), Лев Лепкий і багато українських та європейських діячів, як політичних, так і мистецьких.
Прикметною особливістю тексту є те, що написаний він галицьким діалектом. На думку літературознавця й критика Роксани Харчук, ,,твори діалектною мовою, мають регіональний колорит, їх сприймати складно, вони не можуть претендувати на масовість” (Р. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. – Київ: Видавничий центр ,,Академія”, 2008. – с. 71). Але в нашому випадку цей яскравий мовний пошанівок рідній говірці виглядає як один із вартих цілковитого розуміння художніх завдань письменника. Кожне слово вжито не заради самого слова, а заради найпильнішої уваги до пануючої думки. І тому воно (слово) на своєму місці, бо точне, переконливе, гірчить або солодить, а на дотик – тепле, холодне, колюче, пружне, навіть вибухове, і той вибух не тільки знищує, а й резонує! Письменник володіє здатністю творити унікальне мовне середовище, а це вже наближення до ідеалу, котрого досягають одиниці!
Авторські описи природи – вражаючі. Ось перший-ліпший приклад (с. 36): ,,Перед вечором у хмарах, – що вже ялові поволеньки сунули високо-високо, – зі західного боку розверзлось яскраво – бірюзове плесо – відслонилися благодатні небеса в непорочній сонячній озолоті, космічній величі, чистоті та свіжості. Невдовзі бірюза освятилась ізмарагдом, глибоким і коштовним, у сонцесяйній золотій оправі – золота найвищої проби – божественної! – а відтак ся слічна слічота хутко згинула – як то гине все найчудовіше, Богом благословенне, й ніколи довго не тішить ока спраглого краси чоловіка – натомість плесо затягнулось ясним багрянцем симультанної консистенції – і теж не надовго, скоро й багрянець почав темніти, гуснути- загусати”. !!!
Новий твір письменника дає розгорнуту панораму майже документально зафіксованих історичних подій і, як на наш, сповнений негативними тенденціями час, навдивовижу оригінально вводить сучасного читача у реалії нинішньої України, коли частина народу та його керманичів геть погрузли в брехні, лицемірстві та меркантильності.
Роман є , безумовно, своєрідним художнім увічненням справжніх патріотів, які зі зброєю в руках воювали за волю України, утверджуючи нашу незалежність. Їхні помисли, ідеї, що актуальні й сьогодні! Життя повторюється циклічно, й дивитися з розумінням у минуле означає краще бачити майбутнє.
Читаймо нову книгу Левка Різника! Вдумуймося в неї!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Левко Різник. Крук, або П’ятдесятилітня війна
Левко Різник. Крук, або П’ятдесятилітня війна: Роман. – Львів: Вид-во ,,АгемО”, 2008. – 320 с.
Левко Різник – один із найвідоміших, найпродуктивніших і найавторитетніших щодо творчих здобутків сучасних українських прозаїків, автор багатьох романів, повістей, есе. Лауреат престижних літературних премій: імені Андрія Головка – за кращий роман року ,,Маргінал” (1997), імені Олеся Гончара – за книжку повістей ,,Усусуси на Лисоні” (2000).
Член Національної Спілки письменників України. Голова Львівської письменницької організації з 1993 до 2005 року.
Родинне гніздо Л. Різника – мальовниче село Нараїв Бережанського району Тернопільської області – відчутно вплинуло на формування способу життя письменника й багато в чому визначило світовідчуття того, що наша сучасність – продукт героїчного і трагічного українського минулого. Акцент на тому, що українська історія є об’єднуючим чинником нації, на мою думку, важливий і своєчасний художній діагноз прозаїка. Тому не виглядає випадковим інтерес його до минувшини, заглиблення в історичну тематику, яка для української літератури є традиційною (І. Нечуй-Левицький, В. Стефаник, Р. Іваничук, В. Шевчук, М. Матіос та інші).
Події нового роману (а вони висвітлені на тлі політичної історії Східної і Західної Європи й Радянського Союзу з 1941 до 1991 року) автор розгортає психологічно тонко та художньо переконливо: ,,…ніби відкотилося-покотилося далі Земною кулею якесь страхітливе залізне колесо, велетенське-могуче, що викотилося зі самого пекла й котиться-котиться – і все на своєму шляху прасує-душить: будинки, села, сади, міста, дерева-ліси, людей, а особливо – мистців, які втікають перед ним із мамцями на руках, від нього ніде не сховатися – воно котиться-накочується з фатальною неминучістю” (с. 11). Політичні, культурні, духовні явища, що протягом п’ятдесяти найбільш напружених літ ХХ століття продукували сповнені неймовірної жорстокості колізії на рівні якдержав, так і життя окремих людей, відтворені в героїчному плані, але без зайвого пафосу й метушні.
Головними у романі є повна ідеологічна свобода, напружений пошук суспільного ідеалу, боротьба між силами Добра і Зла. Будь-який роман без інтриги нецікавий! І хоча наш текст не належить до розважального читання, сюжет побудовано на гострій інтризі, яку автор майстерно підживлює, і вона нерідко нагадує кримінальну! Головний герой – митець-маляр Олег Левицький, життя якого увібрало ,,колекцію” суспільних потрясінь, що випали на долю української (точніше – галицької) інтелігенції. Йому протидіє полковник НКВС Львівщини, у змалюванні автора – психічно хвора людина-садист, породження рідного йому совєцького режиму, його персоніфікація і дзеркальне відображення – вражаюче страшний образ!
Історична схема роману – національна, це без сумніву, – чесний і хоробрий твір, котрий сприймаєш як знак порахунків із системою. Письменник прагне у кожному зі своїх персонажів розгледіти передусім його людську (або нелюдську), земну достеменність – людина і її стимули завжди цікаві! Завдання тим складніше, що серед персонажів є конкретні історичні особи, як от лікар і поет Юрій Липа (сторінки роману, де описано його жахливе вбивство – з найпронизливіших!), Лев Лепкий і багато українських та європейських діячів, як політичних, так і мистецьких.
Прикметною особливістю тексту є те, що написаний він галицьким діалектом. На думку літературознавця й критика Роксани Харчук, ,,твори діалектною мовою, мають регіональний колорит, їх сприймати складно, вони не можуть претендувати на масовість” (Р. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. – Київ: Видавничий центр ,,Академія”, 2008. – с. 71). Але в нашому випадку цей яскравий мовний пошанівок рідній говірці виглядає як один із вартих цілковитого розуміння художніх завдань письменника. Кожне слово вжито не заради самого слова, а заради найпильнішої уваги до пануючої думки. І тому воно (слово) на своєму місці, бо точне, переконливе, гірчить або солодить, а на дотик – тепле, холодне, колюче, пружне, навіть вибухове, і той вибух не тільки знищує, а й резонує! Письменник володіє здатністю творити унікальне мовне середовище, а це вже наближення до ідеалу, котрого досягають одиниці!
Авторські описи природи – вражаючі. Ось перший-ліпший приклад (с. 36): ,,Перед вечором у хмарах, – що вже ялові поволеньки сунули високо-високо, – зі західного боку розверзлось яскраво – бірюзове плесо – відслонилися благодатні небеса в непорочній сонячній озолоті, космічній величі, чистоті та свіжості. Невдовзі бірюза освятилась ізмарагдом, глибоким і коштовним, у сонцесяйній золотій оправі – золота найвищої проби – божественної! – а відтак ся слічна слічота хутко згинула – як то гине все найчудовіше, Богом благословенне, й ніколи довго не тішить ока спраглого краси чоловіка – натомість плесо затягнулось ясним багрянцем симультанної консистенції – і теж не надовго, скоро й багрянець почав темніти, гуснути- загусати”. !!!
Новий твір письменника дає розгорнуту панораму майже документально зафіксованих історичних подій і, як на наш, сповнений негативними тенденціями час, навдивовижу оригінально вводить сучасного читача у реалії нинішньої України, коли частина народу та його керманичів геть погрузли в брехні, лицемірстві та меркантильності.
Роман є , безумовно, своєрідним художнім увічненням справжніх патріотів, які зі зброєю в руках воювали за волю України, утверджуючи нашу незалежність. Їхні помисли, ідеї, що актуальні й сьогодні! Життя повторюється циклічно, й дивитися з розумінням у минуле означає краще бачити майбутнє.
Читаймо нову книгу Левка Різника! Вдумуймося в неї!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію