ПАМ’ЯТАТИ МИНУЛЕ – ЗНАТИ МАЙБУТНЄ

Левко Різник. Крук, або П’ятдесятилітня війна: Роман. – Львів: Вид-во ,,АгемО”, 2008. – 320 с.

Левко Різник – один із найвідоміших, найпродуктивніших і найавторитетніших щодо творчих здобутків сучасних українських прозаїків, автор багатьох романів, повістей, есе. Лауреат престижних літературних премій: імені Андрія Головка – за кращий роман року ,,Маргінал” (1997), імені Олеся Гончара – за книжку повістей ,,Усусуси на Лисоні” (2000).
Член Національної Спілки письменників України. Голова Львівської письменницької організації з 1993 до 2005 року.
Родинне гніздо Л. Різника – мальовниче село Нараїв Бережанського району Тернопільської області – відчутно вплинуло на формування способу життя письменника й багато в чому визначило світовідчуття того, що наша сучасність – продукт героїчного і трагічного українського минулого. Акцент на тому, що українська історія є об’єднуючим чинником нації, на мою думку, важливий і своєчасний художній діагноз прозаїка. Тому не виглядає випадковим інтерес його до минувшини, заглиблення в історичну тематику, яка для української літератури є традиційною (І. Нечуй-Левицький, В. Стефаник, Р. Іваничук, В. Шевчук, М. Матіос та інші).
Події нового роману (а вони висвітлені на тлі політичної історії Східної і Західної Європи й Радянського Союзу з 1941 до 1991 року) автор розгортає психологічно тонко та художньо переконливо: ,,…ніби відкотилося-покотилося далі Земною кулею якесь страхітливе залізне колесо, велетенське-могуче, що викотилося зі самого пекла й котиться-котиться – і все на своєму шляху прасує-душить: будинки, села, сади, міста, дерева-ліси, людей, а особливо – мистців, які втікають перед ним із мамцями на руках, від нього ніде не сховатися – воно котиться-накочується з фатальною неминучістю” (с. 11). Політичні, культурні, духовні явища, що протягом п’ятдесяти найбільш напружених літ ХХ століття продукували сповнені неймовірної жорстокості колізії на рівні якдержав, так і життя окремих людей, відтворені в героїчному плані, але без зайвого пафосу й метушні.
Головними у романі є повна ідеологічна свобода, напружений пошук суспільного ідеалу, боротьба між силами Добра і Зла. Будь-який роман без інтриги нецікавий! І хоча наш текст не належить до розважального читання, сюжет побудовано на гострій інтризі, яку автор майстерно підживлює, і вона нерідко нагадує кримінальну! Головний герой – митець-маляр Олег Левицький, життя якого увібрало ,,колекцію” суспільних потрясінь, що випали на долю української (точніше – галицької) інтелігенції. Йому протидіє полковник НКВС Львівщини, у змалюванні автора – психічно хвора людина-садист, породження рідного йому совєцького режиму, його персоніфікація і дзеркальне відображення – вражаюче страшний образ!
Історична схема роману – національна, це без сумніву, – чесний і хоробрий твір, котрий сприймаєш як знак порахунків із системою. Письменник прагне у кожному зі своїх персонажів розгледіти передусім його людську (або нелюдську), земну достеменність – людина і її стимули завжди цікаві! Завдання тим складніше, що серед персонажів є конкретні історичні особи, як от лікар і поет Юрій Липа (сторінки роману, де описано його жахливе вбивство – з найпронизливіших!), Лев Лепкий і багато українських та європейських діячів, як політичних, так і мистецьких.
Прикметною особливістю тексту є те, що написаний він галицьким діалектом. На думку літературознавця й критика Роксани Харчук, ,,твори діалектною мовою, мають регіональний колорит, їх сприймати складно, вони не можуть претендувати на масовість” (Р. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. – Київ: Видавничий центр ,,Академія”, 2008. – с. 71). Але в нашому випадку цей яскравий мовний пошанівок рідній говірці виглядає як один із вартих цілковитого розуміння художніх завдань письменника. Кожне слово вжито не заради самого слова, а заради найпильнішої уваги до пануючої думки. І тому воно (слово) на своєму місці, бо точне, переконливе, гірчить або солодить, а на дотик – тепле, холодне, колюче, пружне, навіть вибухове, і той вибух не тільки знищує, а й резонує! Письменник володіє здатністю творити унікальне мовне середовище, а це вже наближення до ідеалу, котрого досягають одиниці!
Авторські описи природи – вражаючі. Ось перший-ліпший приклад (с. 36): ,,Перед вечором у хмарах, – що вже ялові поволеньки сунули високо-високо, – зі західного боку розверзлось яскраво – бірюзове плесо – відслонилися благодатні небеса в непорочній сонячній озолоті, космічній величі, чистоті та свіжості. Невдовзі бірюза освятилась ізмарагдом, глибоким і коштовним, у сонцесяйній золотій оправі – золота найвищої проби – божественної! – а відтак ся слічна слічота хутко згинула – як то гине все найчудовіше, Богом благословенне, й ніколи довго не тішить ока спраглого краси чоловіка – натомість плесо затягнулось ясним багрянцем симультанної консистенції – і теж не надовго, скоро й багрянець почав темніти, гуснути- загусати”. !!!
Новий твір письменника дає розгорнуту панораму майже документально зафіксованих історичних подій і, як на наш, сповнений негативними тенденціями час, навдивовижу оригінально вводить сучасного читача у реалії нинішньої України, коли частина народу та його керманичів геть погрузли в брехні, лицемірстві та меркантильності.
Роман є , безумовно, своєрідним художнім увічненням справжніх патріотів, які зі зброєю в руках воювали за волю України, утверджуючи нашу незалежність. Їхні помисли, ідеї, що актуальні й сьогодні! Життя повторюється циклічно, й дивитися з розумінням у минуле означає краще бачити майбутнє.
Читаймо нову книгу Левка Різника! Вдумуймося в неї!