ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Слово на церемонії вручення Ордена «За інтелектуальну відвагу»
Орден «За інтелектуальну відвагу» – Мойсеєві Фішбейну
Ордена «За інтелектуальну відвагу», за рішенням Капітули культурологічного часопису «Ї», удостоєно Мойсея Фішбейна. Церемонія вручення Ордена відбулася 15 грудня 2010 року у Львові – в Палаці Потоцьких.
Мойсей Фішбейн
український поет і перекладач
Слово на церемонії вручення
Ордена «За інтелектуальну відвагу»
Львів, Палац Потоцьких
15 грудня 2010 року
Високодостойна Капітуло!
Високоповажна громадо!
Сказано: «За інтелектуальну відвагу». Я не знаю, що це таке.
Хіба то відвага – не продавати й не продаватися? Хіба то відвага – казати те, що думаєш, і чинити так, як кажеш? Хіба то відвага – чинити згідно з Господніми заповітами й власним сумлінням? Хіба то відвага – творити так, як тобі дав Усевишній? Хіба то відвага – не відштовхнути простягнуту до тебе Господню долоню, що на ній лежить Його дар: божиста, богодана, богообрана Українська Мова? Хіба то відвага – чути в Мові Господню симфонію й нести цю симфонію іншим?
Усевишній дав мені душу – часточку Себе. Хіба то відвага – не оскверняти душу свою – часточку Господа?
Я дякую Всевишньому й своїм батькам.
Я дякую своїм навчителям – Миколі Бажанові, Миколі Лукашеві, Григорієві Кочуру, Леонідові Первомайському.
Я дякую своїй дружині, що надихала мене.
Я дякую своїм дітям і маленькій онуці, що в них я лишатимусь.
Я дякую тим своїм друзям, що спромоглися не зрадити.
Якщо високодостойна Капітула справді вважає, що я заслуговую на її нагороду, я цю нагороду з вдячністю приймаю.
Мойсей Фішбейн (праворуч) і ректор Львівського національного університету
імені Івана Франка професор Іван Вакарчук. Львів, Палац Потоцьких, 15 грудня 2010 року
Палац Потоцьких, Львів
Орден «За інтелектуальну відвагу»
Мойсей Фішбейн – визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України. Академік Іван Дзюба назвав його Поетом з Божої ласки. Про Мойсея Фішбейна пишуть світові енциклопедії. В Україні його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"* * *"
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4736 seconds