ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2026.09.08 21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш

хома дідим
2026.09.08 20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше

Охмуд Песецький
2026.09.08 20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
Щоб вижити його, слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.

Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати

Віктор Насипаний
2026.09.08 19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.

Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,

Світлана Пирогова
2026.09.08 18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.

Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,

Ольга Садкова
2026.09.08 17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.

«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,

Борис Костиря
2026.09.08 13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.

Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,

Вячеслав Руденко
2026.09.08 12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли

Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,

Віктор Кучерук
2026.09.08 07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.

Артур Курдіновський
2026.09.08 01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.

Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,

Ігор Терен
2026.09.07 21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.

***
Неписані закони для совдепії

Іван Потьомкін
2026.09.07 20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло

хома дідим
2026.09.07 20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий

Тетяна Левицька
2026.09.07 18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.

Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,

Світлана Пирогова
2026.09.07 17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.

Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,

Ольга Садкова
2026.09.07 16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.

На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 ЯКИ



Поначалу я недолюбливал Яки. Так называл себя Яков – один из воспитателей школы аутистов. Как, впрочем, Давида тоже почему-то переименовали в Дуду, Эфраима – в Эфи и т.д. и т.п. Какое-то беспробудное мальчишество гуляет по Израилю даже у взрослых. Вместо того, чтобы поднимать святость библейских имен, их опускают так низко, что дальше некуда. Но это особый разговор.
Я недолюбливал Яки не из-за неряшливости и расхлябанности. Нет, это, к сожа¬ле¬нию, сплошь и рядом не только среди израильской молодежи. Говорят, влияние аме¬риканцев. Естественный процесс американизации израильского общества. Может быть.
Яки был единственным в школе, кто по утрам не здоровался со мной. Я не придал этому значения, отнеся такое поведение к моему статусу. Дескать, стоит ли уделять хоть мало-мальское внимание какому-то привратнику. Да еще и израильтятнину-то с большой натяжкой. Но вскоре я удостоверился в том, что и с коллегами Яки вел себя не лучше. Шаркая, понятное дело, незашнурованными и без носков тяжеленными ботасами даже в летний зной, без традиционного джентльменского набора вежливостей он сразу же приступал к тому, что его интересовало в данную минуту. Причем с таким видом, будто перед ним только должники.
Сам педагог по профессии (о чем Яки не знал), да к тому же отец двух взрослых сыновей, я сомневался и в компетентности Якова как воспитателя. Чересчур катего¬ричен с детьми. Командует там, где достаточно ласкового слова, улыбки, взгляда. Сквозь его настойчивость в достижении цели проступал просто-напросто педантизм. А случай, о котором собираюсь рассказать, и вовсе поначалу разочаровал меня.
На Пурим преподавательница рисования вынесла в холл школы и усадила на стульях две симпатичные куклы в карнавальных нарядах. По-разному восприняли их аутисты. Кто-то трепал золотистые локоны “девушки”, кто-то показывал пальцем на ее большой рот, другие заглядывали в необыкновенно синие глаза “юноши”... Но более всех заинтересовалась “гостями Ахашвероша”, как кто-то из преподавателей назвал эту парочку, Софья.
Эта девочка-подросток в первый же день моей работы в школе подсказала, что в общении с такой категорией детей нужно отстоять по крайней мере на расстоянии вытянутой руки, иначе рискуешь увидеть свои очки разбитыми вдребезги. Каким-то чудом мне удалось тогда их поймать буквально на лету.
А сегодня девочка, будто сказочная лягушка, сбросившая с себя опостылевшую кожу и превратившаяся в принцессу, была просто неузнаваема. Даже не верилось, что она больна неизлечимой на сегодняшний день болезнью, такой загадочной в своих проявлениях. Софья восприняла кукол как живых существ. Подошла, уселась на колени “юноше”, оттолкнув при этом, видимо из ревности, “девушку”, и начала гладить золотистые кудри своего избранника. А потом произошло и вовсе поразительное для меня: Софья вдруг заговорила. Дело в том, что, как и большинство аутистов, она чаще всего не столько пыталась говорить, сколько сразу же действовала. Но более всего меня удивила четкость в произношении слов. И откуда только они брались у этой молчуньи! Нет, не набор случайных фраз, некогда услышанных от других, а ситуативно оправданные и построенные по законам логики фразы. Сначала фразы эти не выходили за рамки обычного знакомства, но мало-помалу превратились в цельный рассказ о своем житье-бытье. И так складно-ладно, что я боялся неосторожным движением или кашлем нарушить этот такой неожиданный для меня монолог.
А что Яки? Он сидел невдалеке от Софьи и, кажется, скучал… А потом, поглядев на часы, не выдержал и сказал: “Да брось ты. Это же только кукла”. И, как ни упиралась девочка, он силой утащил ее в класс. Смотреть предусмотренный расписанием мультик. Так на моих глазах педагогическая элегия превращалась в трагедию. Как бутон вдруг раскрывается и становится цветком, думал я, так и в Софье неожиданно раскрылось то, что накапливалось и скрывалось до поры до времени.
Не знаю, что произошло в классной комнате: то ли Софья начала буянить и поведением своим вынудила воспитателя по-другому посмотреть на ее интерес к куклам, то ли сам Яков понял, что был неправ, так бесцеремонно заставив подопечную расстаться со своим любимцем, но вскоре педагогическая элегия продолжилась. Девочка вновь уселась на колени “юноши” и, будто и не было вынужденного расставания, с закрытыми глазами продолжала свой рассказ.
Подошел и Яки. “А знаешь, ты права”, – сказал он, обращаясь к Софье, погладив при этом забытую спутницу “юноши”. И в эту минуту я простил Яки и его надмен¬ность, и его расхлябанность, и многое другое, что еще вчера так раздражало меня.







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-03-22 17:10:31
Переглядів сторінки твору 1911
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.055 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.247 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.09.08 22:21
Автор у цю хвилину присутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-03-22 21:08:12 ]
А что было дальше? Наверное, за время вашей работы в этой школе накопилось много таких историй?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2011-03-22 22:10:32 ]
Радий, що Ви, Чорнява Жінко, найбільше цікавитесь моєю прозою.
Маєте рацію, за рік роботи в цій специфічній школі я набрав чимало матеріалу для прози, але ще більше - для поезії, в чому Ви й інші читачі переконаються.
А найбільшим набутком для мене стало засвоєння івриту. Цьому сприяло спілкування з корінними ізраїльтянами, а також подарована батьками дітей книга віршів Рахелі, частину яких я згодом відтворив українською мовою і помістив у книгу "Заплутавшись у гомоні століть" (2009), яку й досі не знаю, як реалізувати, на відміну від видання на івриті, котре вже розійшлося.
Даруйте, за багатослівність і будьте щасливі!
Ваш Іван Потьомкін з Єрусалима