Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.19
21:02
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.06.19
20:56
За спогадом летять думки
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
2026.06.19
19:13
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґ
2026.06.19
16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
2026.06.19
15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують той механізм,
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
2026.06.19
06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
2026.06.18
22:09
Танець у піску на морі ]
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Таємне послання Леонардо да Вінчі
Мабуть вперше в житті, перегорнувши останню сторінку книги одного з улюблених письменників, мене охопили настільки суперечливі почуття, адже цей, без сумніву, цікавий роман ставить ще більше запитань, на які важко дати однозначні відповіді. А якщо і знайдеться сміливець, який наважиться їх шукати, то всі його спроби домогтися істини виглядатимуть, як абсурд, чи, навіть, божевілля!. З першого погляду у читача складається враження, що перед ним тривіальний детектив. Молода жінка, дружина антиквара, Анна Зейдліц прагне дізнатися причину смерті свого чоловіка, Гвідо, який загинув в автомобільній катастрофі за дуже загадкових обставин. Спочатку Анна підозрює, що чоловік зраджував їй, оскільки в ту фатальну пору з ним у машині була інша жінка. Прийшовши подивитись на місце катастрофи, яка назавжди змінила її життя, охоплена розпачем жінка отримує від поліцейського портфель чоловіка, де знаходить фотоплівку зі знімком старовинного пергаменту із текстом коптською мовою. Незабаром вона розуміє, що з рукописом пов’язана певна таємниця, що здатна змінити світ, оскільки за оригінал їй пропонують один мільйон доларів США!. За нею стежать невідомі люди, її лякає навіть дзвінок телефону у власній квартирі, бо у слухавці погрожують фізичною розправою, якщо вона не віддасть загадкового документу.
У пошуках зниклого пергаменту героїня вирушає до Парижу, де професор Фосіус, викладач компаративістики одного з американських університетів, здійснює, ніби цілком безглуздий, замах на цінну картину Леонардо да Вінчі «Мадонна в гроті», обливши її кислотою…. Яку саме таємницю прагнув передати нащадкам видатний майстер живопису?, чому професора, який зізнався у скоєному злочині запроторюють до психіатричної лікарні, але водночас дуже бояться, щоб він не розповів відому йому істину?, чому за шматок старовинного паперу здатні на вбивство загадкові представники наукової еліти, які заснували таємний орден на острові Лейбетра, розташований десь на півночі Греції?, адже високоповажні священнослужителі Ватикану понад усе бажають першими отримати таємничий пергамент…. Саме так напружено і невгамовно працює натхненна думка читача, заохочена до пошуків відгадки сюжету талановито виписаного майстерним пером Філіпа Ванденберга.
Не варто передчасно розкривати усі таємниці цієї неперевершеної книги і позбавляти насолоди справжніх поціновувачів інтелектуального словесного мистецтва. Приємно вражає якісний, прекрасний переклад російською мовою, над яким працював для харківського видавництва «Книжковий клуб сімейного дозвілля» Олексій Андрейченко.
З певністю можна стверджувати, що кожен хто читатиме саме цей твір Філіпа Ванденберга, робитиме власні висновки залежно від того, як сприйматиме цю суперечливу але надзвичайно вдало написану та перекладену книгу.
13.08.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Таємне послання Леонардо да Вінчі
Відгук на книгу «П’яте Євангеліє» відомого сучасного німецького письменника Філіпа Ванденберга.
Довідка видавництва «Книжковий клуб сімейного дозвілля»: Історик за освітою – один із найавторитетніших біографів Нерона, журналіст за професією – редактор мюнхенського «Плейбоя», письменник за покликанням, автор низки світових бестселерів, Філіп Ванденберг ввійшов в літературу з єгипетською темою. Але він не належить до тих авторів, які здобули світове визнання завдяки одній книзі чи навіть одній темі. Загадки гробниць древніх фараонів, замінили таємниці Церкви – і літературний простір заполонили дискусійні та суперечливі історичні трилери «Сикстинська змова» та «П’яте Євангеліє». Зараз Філіп Ванденберг – автор 30 творів, які заповнили нішу infotainment (інформаційно –розважальна література). Завдяки співпраці автора з 73-ма видавництвами книги перекладено на 34 мови, а їх сумарний тираж у світі становить понад 24 мільйони екземплярів!. Секрет успіху Філіпа Ванденберга в тому, що всі його книги є достовірними, як і те, що одна із його резиденцій – середньовічна «Башта ката» зі справжньою камерою тортур, яка колись була діючою і справжнім привидом…
Мабуть вперше в житті, перегорнувши останню сторінку книги одного з улюблених письменників, мене охопили настільки суперечливі почуття, адже цей, без сумніву, цікавий роман ставить ще більше запитань, на які важко дати однозначні відповіді. А якщо і знайдеться сміливець, який наважиться їх шукати, то всі його спроби домогтися істини виглядатимуть, як абсурд, чи, навіть, божевілля!. З першого погляду у читача складається враження, що перед ним тривіальний детектив. Молода жінка, дружина антиквара, Анна Зейдліц прагне дізнатися причину смерті свого чоловіка, Гвідо, який загинув в автомобільній катастрофі за дуже загадкових обставин. Спочатку Анна підозрює, що чоловік зраджував їй, оскільки в ту фатальну пору з ним у машині була інша жінка. Прийшовши подивитись на місце катастрофи, яка назавжди змінила її життя, охоплена розпачем жінка отримує від поліцейського портфель чоловіка, де знаходить фотоплівку зі знімком старовинного пергаменту із текстом коптською мовою. Незабаром вона розуміє, що з рукописом пов’язана певна таємниця, що здатна змінити світ, оскільки за оригінал їй пропонують один мільйон доларів США!. За нею стежать невідомі люди, її лякає навіть дзвінок телефону у власній квартирі, бо у слухавці погрожують фізичною розправою, якщо вона не віддасть загадкового документу.
У пошуках зниклого пергаменту героїня вирушає до Парижу, де професор Фосіус, викладач компаративістики одного з американських університетів, здійснює, ніби цілком безглуздий, замах на цінну картину Леонардо да Вінчі «Мадонна в гроті», обливши її кислотою…. Яку саме таємницю прагнув передати нащадкам видатний майстер живопису?, чому професора, який зізнався у скоєному злочині запроторюють до психіатричної лікарні, але водночас дуже бояться, щоб він не розповів відому йому істину?, чому за шматок старовинного паперу здатні на вбивство загадкові представники наукової еліти, які заснували таємний орден на острові Лейбетра, розташований десь на півночі Греції?, адже високоповажні священнослужителі Ватикану понад усе бажають першими отримати таємничий пергамент…. Саме так напружено і невгамовно працює натхненна думка читача, заохочена до пошуків відгадки сюжету талановито виписаного майстерним пером Філіпа Ванденберга.
Не варто передчасно розкривати усі таємниці цієї неперевершеної книги і позбавляти насолоди справжніх поціновувачів інтелектуального словесного мистецтва. Приємно вражає якісний, прекрасний переклад російською мовою, над яким працював для харківського видавництва «Книжковий клуб сімейного дозвілля» Олексій Андрейченко.
З певністю можна стверджувати, що кожен хто читатиме саме цей твір Філіпа Ванденберга, робитиме власні висновки залежно від того, як сприйматиме цю суперечливу але надзвичайно вдало написану та перекладену книгу.
13.08.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Прокляття єгипетських гробниць… міф чи реальність?!"
• Перейти на сторінку •
"Занедбана скарбниця нації"
• Перейти на сторінку •
"Занедбана скарбниця нації"
Про публікацію
