Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Таємне послання Леонардо да Вінчі
Мабуть вперше в житті, перегорнувши останню сторінку книги одного з улюблених письменників, мене охопили настільки суперечливі почуття, адже цей, без сумніву, цікавий роман ставить ще більше запитань, на які важко дати однозначні відповіді. А якщо і знайдеться сміливець, який наважиться їх шукати, то всі його спроби домогтися істини виглядатимуть, як абсурд, чи, навіть, божевілля!. З першого погляду у читача складається враження, що перед ним тривіальний детектив. Молода жінка, дружина антиквара, Анна Зейдліц прагне дізнатися причину смерті свого чоловіка, Гвідо, який загинув в автомобільній катастрофі за дуже загадкових обставин. Спочатку Анна підозрює, що чоловік зраджував їй, оскільки в ту фатальну пору з ним у машині була інша жінка. Прийшовши подивитись на місце катастрофи, яка назавжди змінила її життя, охоплена розпачем жінка отримує від поліцейського портфель чоловіка, де знаходить фотоплівку зі знімком старовинного пергаменту із текстом коптською мовою. Незабаром вона розуміє, що з рукописом пов’язана певна таємниця, що здатна змінити світ, оскільки за оригінал їй пропонують один мільйон доларів США!. За нею стежать невідомі люди, її лякає навіть дзвінок телефону у власній квартирі, бо у слухавці погрожують фізичною розправою, якщо вона не віддасть загадкового документу.
У пошуках зниклого пергаменту героїня вирушає до Парижу, де професор Фосіус, викладач компаративістики одного з американських університетів, здійснює, ніби цілком безглуздий, замах на цінну картину Леонардо да Вінчі «Мадонна в гроті», обливши її кислотою…. Яку саме таємницю прагнув передати нащадкам видатний майстер живопису?, чому професора, який зізнався у скоєному злочині запроторюють до психіатричної лікарні, але водночас дуже бояться, щоб він не розповів відому йому істину?, чому за шматок старовинного паперу здатні на вбивство загадкові представники наукової еліти, які заснували таємний орден на острові Лейбетра, розташований десь на півночі Греції?, адже високоповажні священнослужителі Ватикану понад усе бажають першими отримати таємничий пергамент…. Саме так напружено і невгамовно працює натхненна думка читача, заохочена до пошуків відгадки сюжету талановито виписаного майстерним пером Філіпа Ванденберга.
Не варто передчасно розкривати усі таємниці цієї неперевершеної книги і позбавляти насолоди справжніх поціновувачів інтелектуального словесного мистецтва. Приємно вражає якісний, прекрасний переклад російською мовою, над яким працював для харківського видавництва «Книжковий клуб сімейного дозвілля» Олексій Андрейченко.
З певністю можна стверджувати, що кожен хто читатиме саме цей твір Філіпа Ванденберга, робитиме власні висновки залежно від того, як сприйматиме цю суперечливу але надзвичайно вдало написану та перекладену книгу.
13.08.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Таємне послання Леонардо да Вінчі
Відгук на книгу «П’яте Євангеліє» відомого сучасного німецького письменника Філіпа Ванденберга.
Довідка видавництва «Книжковий клуб сімейного дозвілля»: Історик за освітою – один із найавторитетніших біографів Нерона, журналіст за професією – редактор мюнхенського «Плейбоя», письменник за покликанням, автор низки світових бестселерів, Філіп Ванденберг ввійшов в літературу з єгипетською темою. Але він не належить до тих авторів, які здобули світове визнання завдяки одній книзі чи навіть одній темі. Загадки гробниць древніх фараонів, замінили таємниці Церкви – і літературний простір заполонили дискусійні та суперечливі історичні трилери «Сикстинська змова» та «П’яте Євангеліє». Зараз Філіп Ванденберг – автор 30 творів, які заповнили нішу infotainment (інформаційно –розважальна література). Завдяки співпраці автора з 73-ма видавництвами книги перекладено на 34 мови, а їх сумарний тираж у світі становить понад 24 мільйони екземплярів!. Секрет успіху Філіпа Ванденберга в тому, що всі його книги є достовірними, як і те, що одна із його резиденцій – середньовічна «Башта ката» зі справжньою камерою тортур, яка колись була діючою і справжнім привидом…
Мабуть вперше в житті, перегорнувши останню сторінку книги одного з улюблених письменників, мене охопили настільки суперечливі почуття, адже цей, без сумніву, цікавий роман ставить ще більше запитань, на які важко дати однозначні відповіді. А якщо і знайдеться сміливець, який наважиться їх шукати, то всі його спроби домогтися істини виглядатимуть, як абсурд, чи, навіть, божевілля!. З першого погляду у читача складається враження, що перед ним тривіальний детектив. Молода жінка, дружина антиквара, Анна Зейдліц прагне дізнатися причину смерті свого чоловіка, Гвідо, який загинув в автомобільній катастрофі за дуже загадкових обставин. Спочатку Анна підозрює, що чоловік зраджував їй, оскільки в ту фатальну пору з ним у машині була інша жінка. Прийшовши подивитись на місце катастрофи, яка назавжди змінила її життя, охоплена розпачем жінка отримує від поліцейського портфель чоловіка, де знаходить фотоплівку зі знімком старовинного пергаменту із текстом коптською мовою. Незабаром вона розуміє, що з рукописом пов’язана певна таємниця, що здатна змінити світ, оскільки за оригінал їй пропонують один мільйон доларів США!. За нею стежать невідомі люди, її лякає навіть дзвінок телефону у власній квартирі, бо у слухавці погрожують фізичною розправою, якщо вона не віддасть загадкового документу.
У пошуках зниклого пергаменту героїня вирушає до Парижу, де професор Фосіус, викладач компаративістики одного з американських університетів, здійснює, ніби цілком безглуздий, замах на цінну картину Леонардо да Вінчі «Мадонна в гроті», обливши її кислотою…. Яку саме таємницю прагнув передати нащадкам видатний майстер живопису?, чому професора, який зізнався у скоєному злочині запроторюють до психіатричної лікарні, але водночас дуже бояться, щоб він не розповів відому йому істину?, чому за шматок старовинного паперу здатні на вбивство загадкові представники наукової еліти, які заснували таємний орден на острові Лейбетра, розташований десь на півночі Греції?, адже високоповажні священнослужителі Ватикану понад усе бажають першими отримати таємничий пергамент…. Саме так напружено і невгамовно працює натхненна думка читача, заохочена до пошуків відгадки сюжету талановито виписаного майстерним пером Філіпа Ванденберга.
Не варто передчасно розкривати усі таємниці цієї неперевершеної книги і позбавляти насолоди справжніх поціновувачів інтелектуального словесного мистецтва. Приємно вражає якісний, прекрасний переклад російською мовою, над яким працював для харківського видавництва «Книжковий клуб сімейного дозвілля» Олексій Андрейченко.
З певністю можна стверджувати, що кожен хто читатиме саме цей твір Філіпа Ванденберга, робитиме власні висновки залежно від того, як сприйматиме цю суперечливу але надзвичайно вдало написану та перекладену книгу.
13.08.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Прокляття єгипетських гробниць… міф чи реальність?!"
• Перейти на сторінку •
"Занедбана скарбниця нації"
• Перейти на сторінку •
"Занедбана скарбниця нації"
Про публікацію
