ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.10.27 06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.

Артур Сіренко
2026.10.26 23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником

Артур Сіренко
2026.10.26 22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,

Іван Потьомкін
2026.10.26 19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.

хома дідим
2026.10.26 19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів

Борис Костиря
2026.10.26 18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.

Артур Курдіновський
2026.10.26 16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.

Плювати на часи важкі, буремні!

Борис Костиря
2026.10.26 13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.

Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння

Вячеслав Руденко
2026.10.26 12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.

І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,

Ігор Шоха
2026.10.26 08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес

Віктор Кучерук
2026.10.26 06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.

Володимир Бойко
2026.10.25 23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.

Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.

Віктор Насипаний
2026.10.25 23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не

С М
2026.10.25 21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей

Ігор Лубкевич
2026.10.25 18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..

Я сам намагаю

Олена Кіс
2026.10.25 17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.

І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Низова (1967) / Публіцистика

 Полвека на литературной ниве
РОМАН РЫБНИКОВ



Известный в нашем крае украинский поэт Иван Низовой появился на белый свет в старинном слобожанском селе Марковке Белопольского района Сумской области в семье коммуниста Данила и дочери раскулаченного Игната Великорода Насти. Случилось это в ночь с третьего на четвертое января сорок второго оккупационного года, в овощном погребе, поскольку незадолго до этого на хуторскую мазанку упали обломки горящего немецкого самолета и сожгли соломенную крышу и плетенный из лозы потолок. Ребенок родился еле живым. У родильницы перегорело молоко, и бабушка, нажевав черного хлеба, сунула в ротик внуку марлевую "куклу"… И вскоре, в предутреннюю рань всех обитателей погреба и верхнего крыла хутора Рудка разбудил требовательный крик будущего поэта-патриота.
Выгнанный из школы шестиклассник-сирота, спасаясь от многолетнего голода, пошел "в народ". Пас колхозный и общественный скот. Вступил в комсомольские ряды и четырнадцати лет поехал в Донбасс возводить шахту "Сумская-Комсомольская".
Позже, до самого совершеннолетия и призыва на военную службу, работал на лесосплаве на реке Онеге вблизи Плесецка, строил Карагандинскую ГРЭС-2 в Северном Казахстане (станция Карабас), трудился в родном колхозе "Дружба", в сахаросовхозе "Калиновский", возводил Змиевскую ГРЭС и Балаклеевский цементно-шиферный комбинат неподалеку от Харькова… Служил в железнодорожных войсках Прикарпатского военного округа, участвовал в сооружении стратегических мостов через Днестр у Каменца-Подольского и через Тису в мадьярском селе Саловке близ Чопа, временной железнодорожной переправы через Днепр у Кременчуга. Две зимы из трех провел в армейских палатках и временных бараках и лишь одну – в кирпичной казарме во Львове.
…Женился, работал директором Дома пионеров, одновременно обучаясь в одиннадцатом классе вечерней школы (г. Буск). Поступив на заочное отделение факультета журналистики Львовского университета, перевелся на работу в редакцию райгазеты (г. Каменка-Бугская). В мае 1966 года переехал в поселок Новоайдар, где работал в редакции районной газеты "Красное знамя". В конце этого же года был переведен во вновь созданную молодежную газету "Молодогвардієць". Лаборантствовал в Луганском машинституте. Был в штате партгазеты "Прапор перемоги". Полгода заведовал лабораторией Лутугинской птицефабрики (пос. Лесной). Художничал на Луганском трубопрокатном заводе. Возвращался в штат "Молодогвардійця", работал во Дворце культуры имени Ленина, в областной студии телевидения, в филиале Союза писателей (литконсультантом, ответственным секретарем, председателем организации). На пенсию вышел с должности редактора Луганской областной научной библиотеки имени М. Горького. За период с 1960 года и до настоящего времени опубликовал в периодике сотни стихов, поэм, статей и рецензий. Автор более ста сборников и книг стихов, рассказов, публицистических выступлений, детских стихов и переводов, краеведческих статей. Его произведения в переводах на другие языки печатались в Москве, Казани, Чебоксарах, Свердловске, Челябинске, Баку, Лодзи, Софии, Пернике, Секешфехерваре, Торонто, Нью-Йорке… Лауреат ряда международных, республиканских и областных литературных премий.
Своими учителями в литературе Иван Низовой считает Николая Данько, Петра Скунца, Никиту Чернявского, Ивана Савича, Дмитра Билоуса, Бориса Олейника, а в журналистике – Галину Плиско.
Жизненный и творческий путь нашего земляка-поэта – это тысячи километров железных дорог, воздушных трасс и автомаршрутов, а также лазурных речных рейсов от Путивля до Карпат, от Сяна до Дона, от северных гагар до южной Гагры, от Чернобыля до Корсуня, от Черкасс до Карабаса… Так много вместилось в эти 68 лет!
А лично я счастлив тем, что вот уже более сорока лет в моей жизни, в моем сердце живет такой дорогой человек, как Иван Низовой. Я познакомился с ним в далеком уже 1967 году, когда мне было 18, а Ивану – 25 лет. И сегодня, с высоты прожитого, могу утверждать, что именно ему, Ивану Низовому, так подходят слова другого нашего земляка – Владимира Сосюры: "Так ніхто не кохав…". Ведь Иван Низовой – человек правдивой любви. К своей Отчизне – Украине, Луганщине, к самым близким и родным – жене и дочери. К их жизни. Я уверен, что впереди у моего друга еще немало творческих свершений.


2010






    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-12-01 23:47:13
Переглядів сторінки твору 1036
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.526 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.824 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.726
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.04.30 09:46
Автор у цю хвилину відсутній