ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Низова (1967) /
Публіцистика
Полвека на литературной ниве
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Полвека на литературной ниве
РОМАН РЫБНИКОВ
Известный в нашем крае украинский поэт Иван Низовой появился на белый свет в старинном слобожанском селе Марковке Белопольского района Сумской области в семье коммуниста Данила и дочери раскулаченного Игната Великорода Насти. Случилось это в ночь с третьего на четвертое января сорок второго оккупационного года, в овощном погребе, поскольку незадолго до этого на хуторскую мазанку упали обломки горящего немецкого самолета и сожгли соломенную крышу и плетенный из лозы потолок. Ребенок родился еле живым. У родильницы перегорело молоко, и бабушка, нажевав черного хлеба, сунула в ротик внуку марлевую "куклу"… И вскоре, в предутреннюю рань всех обитателей погреба и верхнего крыла хутора Рудка разбудил требовательный крик будущего поэта-патриота.
Выгнанный из школы шестиклассник-сирота, спасаясь от многолетнего голода, пошел "в народ". Пас колхозный и общественный скот. Вступил в комсомольские ряды и четырнадцати лет поехал в Донбасс возводить шахту "Сумская-Комсомольская".
Позже, до самого совершеннолетия и призыва на военную службу, работал на лесосплаве на реке Онеге вблизи Плесецка, строил Карагандинскую ГРЭС-2 в Северном Казахстане (станция Карабас), трудился в родном колхозе "Дружба", в сахаросовхозе "Калиновский", возводил Змиевскую ГРЭС и Балаклеевский цементно-шиферный комбинат неподалеку от Харькова… Служил в железнодорожных войсках Прикарпатского военного округа, участвовал в сооружении стратегических мостов через Днестр у Каменца-Подольского и через Тису в мадьярском селе Саловке близ Чопа, временной железнодорожной переправы через Днепр у Кременчуга. Две зимы из трех провел в армейских палатках и временных бараках и лишь одну – в кирпичной казарме во Львове.
…Женился, работал директором Дома пионеров, одновременно обучаясь в одиннадцатом классе вечерней школы (г. Буск). Поступив на заочное отделение факультета журналистики Львовского университета, перевелся на работу в редакцию райгазеты (г. Каменка-Бугская). В мае 1966 года переехал в поселок Новоайдар, где работал в редакции районной газеты "Красное знамя". В конце этого же года был переведен во вновь созданную молодежную газету "Молодогвардієць". Лаборантствовал в Луганском машинституте. Был в штате партгазеты "Прапор перемоги". Полгода заведовал лабораторией Лутугинской птицефабрики (пос. Лесной). Художничал на Луганском трубопрокатном заводе. Возвращался в штат "Молодогвардійця", работал во Дворце культуры имени Ленина, в областной студии телевидения, в филиале Союза писателей (литконсультантом, ответственным секретарем, председателем организации). На пенсию вышел с должности редактора Луганской областной научной библиотеки имени М. Горького. За период с 1960 года и до настоящего времени опубликовал в периодике сотни стихов, поэм, статей и рецензий. Автор более ста сборников и книг стихов, рассказов, публицистических выступлений, детских стихов и переводов, краеведческих статей. Его произведения в переводах на другие языки печатались в Москве, Казани, Чебоксарах, Свердловске, Челябинске, Баку, Лодзи, Софии, Пернике, Секешфехерваре, Торонто, Нью-Йорке… Лауреат ряда международных, республиканских и областных литературных премий.
Своими учителями в литературе Иван Низовой считает Николая Данько, Петра Скунца, Никиту Чернявского, Ивана Савича, Дмитра Билоуса, Бориса Олейника, а в журналистике – Галину Плиско.
Жизненный и творческий путь нашего земляка-поэта – это тысячи километров железных дорог, воздушных трасс и автомаршрутов, а также лазурных речных рейсов от Путивля до Карпат, от Сяна до Дона, от северных гагар до южной Гагры, от Чернобыля до Корсуня, от Черкасс до Карабаса… Так много вместилось в эти 68 лет!
А лично я счастлив тем, что вот уже более сорока лет в моей жизни, в моем сердце живет такой дорогой человек, как Иван Низовой. Я познакомился с ним в далеком уже 1967 году, когда мне было 18, а Ивану – 25 лет. И сегодня, с высоты прожитого, могу утверждать, что именно ему, Ивану Низовому, так подходят слова другого нашего земляка – Владимира Сосюры: "Так ніхто не кохав…". Ведь Иван Низовой – человек правдивой любви. К своей Отчизне – Украине, Луганщине, к самым близким и родным – жене и дочери. К их жизни. Я уверен, что впереди у моего друга еще немало творческих свершений.
2010
Известный в нашем крае украинский поэт Иван Низовой появился на белый свет в старинном слобожанском селе Марковке Белопольского района Сумской области в семье коммуниста Данила и дочери раскулаченного Игната Великорода Насти. Случилось это в ночь с третьего на четвертое января сорок второго оккупационного года, в овощном погребе, поскольку незадолго до этого на хуторскую мазанку упали обломки горящего немецкого самолета и сожгли соломенную крышу и плетенный из лозы потолок. Ребенок родился еле живым. У родильницы перегорело молоко, и бабушка, нажевав черного хлеба, сунула в ротик внуку марлевую "куклу"… И вскоре, в предутреннюю рань всех обитателей погреба и верхнего крыла хутора Рудка разбудил требовательный крик будущего поэта-патриота.
Выгнанный из школы шестиклассник-сирота, спасаясь от многолетнего голода, пошел "в народ". Пас колхозный и общественный скот. Вступил в комсомольские ряды и четырнадцати лет поехал в Донбасс возводить шахту "Сумская-Комсомольская".
Позже, до самого совершеннолетия и призыва на военную службу, работал на лесосплаве на реке Онеге вблизи Плесецка, строил Карагандинскую ГРЭС-2 в Северном Казахстане (станция Карабас), трудился в родном колхозе "Дружба", в сахаросовхозе "Калиновский", возводил Змиевскую ГРЭС и Балаклеевский цементно-шиферный комбинат неподалеку от Харькова… Служил в железнодорожных войсках Прикарпатского военного округа, участвовал в сооружении стратегических мостов через Днестр у Каменца-Подольского и через Тису в мадьярском селе Саловке близ Чопа, временной железнодорожной переправы через Днепр у Кременчуга. Две зимы из трех провел в армейских палатках и временных бараках и лишь одну – в кирпичной казарме во Львове.
…Женился, работал директором Дома пионеров, одновременно обучаясь в одиннадцатом классе вечерней школы (г. Буск). Поступив на заочное отделение факультета журналистики Львовского университета, перевелся на работу в редакцию райгазеты (г. Каменка-Бугская). В мае 1966 года переехал в поселок Новоайдар, где работал в редакции районной газеты "Красное знамя". В конце этого же года был переведен во вновь созданную молодежную газету "Молодогвардієць". Лаборантствовал в Луганском машинституте. Был в штате партгазеты "Прапор перемоги". Полгода заведовал лабораторией Лутугинской птицефабрики (пос. Лесной). Художничал на Луганском трубопрокатном заводе. Возвращался в штат "Молодогвардійця", работал во Дворце культуры имени Ленина, в областной студии телевидения, в филиале Союза писателей (литконсультантом, ответственным секретарем, председателем организации). На пенсию вышел с должности редактора Луганской областной научной библиотеки имени М. Горького. За период с 1960 года и до настоящего времени опубликовал в периодике сотни стихов, поэм, статей и рецензий. Автор более ста сборников и книг стихов, рассказов, публицистических выступлений, детских стихов и переводов, краеведческих статей. Его произведения в переводах на другие языки печатались в Москве, Казани, Чебоксарах, Свердловске, Челябинске, Баку, Лодзи, Софии, Пернике, Секешфехерваре, Торонто, Нью-Йорке… Лауреат ряда международных, республиканских и областных литературных премий.
Своими учителями в литературе Иван Низовой считает Николая Данько, Петра Скунца, Никиту Чернявского, Ивана Савича, Дмитра Билоуса, Бориса Олейника, а в журналистике – Галину Плиско.
Жизненный и творческий путь нашего земляка-поэта – это тысячи километров железных дорог, воздушных трасс и автомаршрутов, а также лазурных речных рейсов от Путивля до Карпат, от Сяна до Дона, от северных гагар до южной Гагры, от Чернобыля до Корсуня, от Черкасс до Карабаса… Так много вместилось в эти 68 лет!
А лично я счастлив тем, что вот уже более сорока лет в моей жизни, в моем сердце живет такой дорогой человек, как Иван Низовой. Я познакомился с ним в далеком уже 1967 году, когда мне было 18, а Ивану – 25 лет. И сегодня, с высоты прожитого, могу утверждать, что именно ему, Ивану Низовому, так подходят слова другого нашего земляка – Владимира Сосюры: "Так ніхто не кохав…". Ведь Иван Низовой – человек правдивой любви. К своей Отчизне – Украине, Луганщине, к самым близким и родным – жене и дочери. К их жизни. Я уверен, что впереди у моего друга еще немало творческих свершений.
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію