Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.

Я унижен – спору нет!
Воздыхаю много лет,
А она со мной играет:
То жестока, то «привет».
Все никак не канет в Лету –
Волочиться бы по свету!

Да куда уж! Так мила
Верткая перепела,
Что меня не отпускает
Далеко Любви стрела
С позолоченною ниткой
Иль надеждой, или пыткой.

Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
без пишних хризантем у росах,
без павутинок легких і крихких.
То ж все живе плекає осінь,
в обіймах сонця ніжить пелюстки.

 
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
бачити як
плачеш
 
о дівчино
рвися із тенет
попиляй ті ґрати
йди із клітки геть
адже ти у в’язниці
свого набуття
 
дівчино отже
ліпше лети
маючи свій шанс
на містерійний плин
умираєш у в’язниці
свого набуття
 
 
 
 
 
 
 
 

Вмирає хата без батьків,
батьки давно вже в домовині.
Ніхто не йде до хати нині:
вже і сусіди не такі.
«Часи змінились»… не часи,
а ми змінились… чи на краще?
Війна нас ділить звідусіль
на роботяще і ледаще,
оте ледаще з ворогів —
з обох Дніпровських берегів…
Вмирає хата без синів,
обидва полягли на фронті,
коли ще горизонт синів
недоозброєній піхоті.
Коли лякали нас кінцем
Вкраїни, та міцнів наш спротив,
коли, оточені кільцем,
загинуло пів роти…
Могили ще не поросли,
багато їх убитих нині.
Брати у Бога — як посли
народу вільної країни.

Вересень, 2022

Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.

Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Сріблена осугою, висить.

І меди збирає із осоння.
Крепко учепилася в гілки!
Ніби сню: бабуся на ослоні,
Сливи у долонях шкарубких.

На Покрову теплу, мирну, тиху
Виметений двір, цебро нове
На криниці білій. Храм - то втіха,
На столі готове храмове.

Гості на підході. В мисці сливи,
Вимиті для гамірних внучат.
І бабуся стомлена й щаслива.
Бо Покрова. Бо рідню стрічать.

Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.

Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Айстри, кетяги калини.

Грушки дуже солоденкі,
Щічки яблук червоненькі.
Виноград глядить на сливу:
Теж синенька. Справжнє диво!"

Сяє сонечком камінчик,
Примостився там промінчик:
"Ще в саду побуду трішки,
Подивлюся на горішки!"

 
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
 
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
із тим лишився сьорбати чай а я завів свій шевроле
й туди помчав узнати чия печаль у цей раз
сестри браття тато й мама у сльозах стояли
на сцені тій чувся скрізь огневий плач примарний
сам я вліз на дах авта і кричав спересердя так
мовляв ”о бейбі нащо ж дім палить свому братові?“
 
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний боже
чий то дім палає дотла дотла
колір небес пекельно багряний боже
чий то дім палає дотла он
отам
 
хтось із натовпу ступив зростом дев’ятнадцять миль
волав із нудьги й одрази ми зачервонили небо зразу
я сказав що правда онде не спали себе притому
спробуй взнати не згорів кажу тобі
тай поїхав потім геть хоч не зміг забуть день цей
добрався до долини що відкрилася із вікон
космічний корабель моторошний всім
ген приземлився & зібрав мерців
 
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний леле
чий то дім палає дотла дотла
колір небес пекельно багряний боже
чий то дім палає дотла дотла онде там
 
 
 
 
 
 
 
 

Проведи мене, Боже, між краплями чорної зливи,
Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над піками жовтих тополь.

Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисних зневаж і порви.
Плин моєї молитви тужливим лелечим курсивом
Там, де ранішнє сонце червоні здійма хоругвИ.

Захисти мене, Боже, у вирі нещадних приречень.
Хай Твоя допомога в нім явиться дивом із див.
Я молитву свою відсилаю курсивом лелечим
В синь осіннього неба, яке Ти за щось осудив.

Вітри, мов сховані в невидимі домівки.
Безмовні зорі у просторах неба.
Лиш пам'ять дістає не стерту часом плівку.
Роки скоріш пливуть човнами в невідь.
Прислухався, неначе йде...зашурхотіло.
Ні, ні! Вона, як ластівка, летіла б.
Її політ легкий, його здригалось тіло,
А в серці билась-билась ніжна сила.
Цілує місяць спомини і ніч самотню.
Не гасне давня туга, шепче осінь.
Старі сюжети тиші, дивного безсоння.
Осядуть вранці в трави суму роси.

 
Ось хліба взяв у батька і вийшов на дорогу
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось
 
Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод
І витратив що мав у краю голод
Казав “Іду наймуся до господи
Бо треба справуватися якось”
 
Господар “Та робота є ти годуй свиней
Годуй мені свиней
Робота є годуй мені свиней”
І хлопець голову повісив леле
І це не справуватися якось
 
Казав “Вірю я вертатимусь домів
Вертатимусь домів
Я вірю я вертатимусь домів
По тій дорозі скільки можу йти
І треба справуватися якось”
 
Вже батько рік до усіх “Син вертає мій
Вертається домів”
Батько уклякає на коліна
Каже “Співайте й Господа хваліть
Хай милує”
 
Той хлопець голову звісив і заплакав
Стояв отак і плакав
Хлопець голову повісив і плакав
Казав “Чи я тобі дитина батько?”
Так-от
 
Вже батько рік “Старший сину ти забий теля
Родину клич до нас
Забий теля й родину клич до нас
Мій син згубився та вернувся бач
І треба справуватися якось”
Ей
 
 
 
 
 
 
 
 

Чи не тому вуста німі,
що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох
цей безупинний діалог
душі і тіла, дня і ночі.
Від вітру мова затріпоче,
напише тиші некролог.
У кожнім слові яв пророчий...
Я зліг -
пробач, лебідко, що не зміг
уберегти дзвінкий твій сміх
від в серці кривди передзвону
і ти дивилась, мов ікона,
як вітер мів мене, мов сніг
за рамки Божого Закону
у небуття.
Втомилось дихати життя
і настіж двері вороття...,
а за дверима Правди лоно
приймає душі невагомі.
Від невагомості - я стяг,
хвилююся, заходжу в кому.
Уста,
тягніть до сонця нить обав,
нехай згорить, що посплітав
моїм думкам - хмільним драконам
той, хто божився во дні они
перетворити love на став,
а став найпершим Ал Капоне
посеред тьми.
Гріхом ховався між людьми,
дорогу гриз до Колими,
міняв кровицю на кордони
і роздавав катам пардони.
Моя Мадонно, ти слізьми
не перебудиш царство сонне.
З цих рук
по жерлі вилитім із мук
піде на страту, мов на звук,
твоя дитина... і загине
без краплі власної провини.
Скажи мені, Свята, - Чому
на місці ката серце сина?
Далебі
той хрест несеться по тобі
і тінню падає в журбі
на той бік потойбіччя косо,
на смерть чекає безголосу
нестримний рани біль
і проростає світла просом
амінь.

 
Синій хліб не їж, матимеш недуг
Що вбили брата, убили сестру
А курчачий гриль на скошених пісках
Не зрівняю із бобами що у твоїх руках
 
О, Мейбел, Мейбел
Люблю тебе, дівча
Та я не певний
Мейбел, о Мейбел
Не шарпай ті кухонні меблі
 
Не ріж цибулю кільцями, не чисть виноград
Омріюй бананові слайси, не облизуй край пирога
Якщо годинник сонячний узимку нікчемний
Знай, погода є причиною ефекту
 
Ей, Мейбел, Мейбел
Люблю тебе, дівча
Та я не певний
Мейбел, ей Мейбел
Не шарпай ті кухонні меблі
 
Кинь горох у воду, воду на огонь
У пивниці лежить жінка, у нїй лезо ножа
Тягни молоток, здіймай ту кирку
Відганяй страхи свої пого-стіком
 
Ей, Мейбел, Мейбел
Люблю тебе, дівча
Та я не певний
О Мейбел, ей Мейбел
Не шарпай ті кухонні меблі
 
 
 
 
 
 
 
 

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Карнавал понять і візій

За Супоєм - села, снива...
Розпросторився екран.
Я шукала в буднях диво -
І обходила бур'ян.

Викидалися на берег
З океану слів кити.
Віршували сизопері,
Дзявкав лис до хрипоти.

Пера сипались лелечі,
Блискотіли плавники.
Нахиляла срібний глечик,
Цебеніла кров з руки...

На піску в холодній піні
Між лускою - самота,
Я - окремо від опіній,
Поливаючи кита.

Закидає ветхі снасті,
Цмулить пепсі дідо Ох,
Плинуть рибки різномасті,
Мох скиртує скоморох.

Карнавал - понять і візій.
Марнослів'я мармелад.
Я обрала ліпшу з місій
Серед руху кавалькад.

2025
оновлена авторська редакція

Тато сина обіймав,
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний будеш богатир,
Ти мені, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш нашу Вітчизу.
Жде тебе безліч шляхів,
Та вертайся до батьків,
До Вкраїни, де родився,
І ходити справно вчився,
Де сказав вперше: "Матуся",
Я за це, синок, молюся..."

І ясніли оченята
Як горнувся син до тата.

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Солом'яне золото

Я б не сказала, що холодно,
швидше — осінній гештальт.
Синь і солом'яне золото,
шерх кукурудзяних шпальт.

Проситься літо за Кибинці,
джмеликів сипле — на гріш,
плутає літери, китиці
легіт левад, роздоріж.

Хочеш — лишайся на пасіці,
смажить картоплю дід Ох.
Сонячні кролики ластяться,
глечик на ґанку — «торрох!».

Вірю в закони ймовірності,
чакри очищені, плин
понад ножами і ніжністю
тигрових лілій, жоржин.

Згадую плахти, мережива,
мандри у Лохвицю, степ.
Стисли умовності межами,
осінь відкрила вертеп.

2025
оновлена авторська редакція

Не забарилась панна, то ж прийшла
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще, мабуть, рано.
Сполохані від панської краси
кружляють навсебіч у неба висі
і досхочу купаються в ясі,
для вирію набратись їм би сили.
Радіє осінь володінню знов,
Допомагає вересень завзято,
не має часу для пустих розмов.
То ж осінь теплотою поки платить.

Сьорбнула я біди чимало,
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.

В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
голками втикану комусь

лише за те, що особлива
і не така, як дехто хтів?
Пісні народжуються з дива,
вінки сонетів з ревних слів.

Любов'ю грішною, святою,
освітлюю негожі дні,
ховаю сльози за стіною,
як непереливки мені.

І вірю в те, що все минеться,
мов чорна хмара промайне.
Пригорне Бог до свого серця,
незламну долею мене.

Пройдуть печалі люті зливи
в душі згорьованій моїй,
і блисне сонце прозорливе
на кінчиках вологих вій.

І буде все, як я захочу —
фата весільна й білий вальс,
медових снів сливові ночі
благословенні повсякчас.

03.09.2025р.

Нестерпно, Всевишній, нудьгую
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.

За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
від рідних дерев пелехатих.

Сумую за піснею мами,
що душу виймала назовні,
і за кольоровими снами,
блаватами місяця в повні,

що срібним серпанковим глеєм
загоює всесвіту рани,
а ще за твоєю душею
страшенно сумую, коханий.

І згадую, як було гречно
плекати надії духмяні —
безсоннями беззаперечно
розбурхую спогади давні.

17.08.2025р.

Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.

Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Із сумом замовкаємо не раз?

Стрій втомлений в туманні далі лине,
У небі дня, що догорає сам.
Є проміжок малий у тому клині.
Можливо, це - для мене місце там?

Настане день, і в зграї журавлиній
Я попливу кудись у сизій млі,
Із-піднебесся, з окликом пташиним
до тих, кого залишив на землі.

01.-04.2023 року
Україномовна версія

Співана поезія відео

 
атож-бо день руйнує ніч
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
 
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
 
шукаємо радощі
риємо ще скарби
не відкликати минулий біль
 
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
 
всякий любить мою бейбі
всякий любить мою бейбі
їй се
їй се
їй се
їй се в кайф, ей
 
найду я острів у обіймах
берег у очах
ланцюг обійм очей невіра
 
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся о
ей ей-єй
 
утримуй сцену щотижнево
день у день і щогодини
уперед ушир углиб
 
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся проривайся
проривайся
 
 
 
 
 
 
 
 

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.


Пензликом рудавим
фарбувала Осінь
павільйони, лави,
чайники безносі,
зупиняла кішку —
невимовно чорну,
розсипала фішки,
слухала валторну,
листям прикрашала
зонт і каруселі,
майталала шалі
на фотомоделі.

Стомлена, голодна,
втислася в автобус.
В лісі — хата, бодні,
містечковий глобус.
Дочки дрібнозубі
не чекали мами,
вішали на дубі
грибників панами.
Насушили глоду,
стригли зайця, білку.
Їм у лісі зроду
вузько, прісно, мілко.
Старша хоче в Суми,
менша — на Хрещатик.
Обступили — думай,
як нас вдовольняти.

Розіслала Осінь
давні адамашки.
Середульша просить
светрик, як у Дашки.
На осонні сіла,
думала з годину:
чи продати діло,
позолоть, хатину.
Їжачиха чмиха:
— Ти не плач, не варто,
он у мене лихо —
загубилась Марта.

Висохлим осотом
Осінь йде до ставу,
візьме під відсоток
всі багатства ґави.
На кущах — вологі
сіті-павутини.
В осені для йоги —
зранку ні хвилини.

2025
оновлена авторська редакція

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживлення" ліричних героїв застосовано нейромережу Google AI Studio, для генерації відео із зображень.

Фіолет

Достигли сливоньки-угорки,
На верховітті - без числа,
Бери драбину, лізь угору,
А хтось ряденечко прослав -
І трусить дерево безжально,
Збирає в кошик фіолет.
Як осягають образ дальні -
Не знає способу поет.

Нуртує вир асоціацій.
Слова - ре'ях, лілея, хміль...
Кайф деміурга - сад і праця.
Приходить Слава нізвідкіль.

Стрибає Цахес безталанний,
Лепече вірші, входить в раж.
Тусівки знаних, бали, клани,
Приміряв ослик фрак, плюмаж.

Сюрреалізм, дими кальянів.
Малюєш курс, лаштуєш пліт.
І розчиняєшся в нірвані,
І пломенієш серед віт...

Летять сороки, п'яні бджоли,
Презирно глипає німе...
А ти собі співаєш - соло -
Між тими, хто ні бе, ні ме...

Нарешті чуєш вигук: "Браво!".
"Був за наставника Тагор" -
Ти гордо скажеш тій ораві,
Яка запрошує у хор.

2025

 
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
 
Відомий світу містер Кей
Запрошує на цю суботу в Бішопґейті
Під Гендерсонів танці й спів
Крізь обруч містер Кайт летить ~ час обмерти
Кей і Ейч запевняють публіку
Із їхнім шоу не конкурує жодне
І звичайно Генрі-Драбант витанцьовує вальс!
 
За десять шоста туш звучить
А доти трюки в тишині смакуються
І містер Ейч подемонструє
Кульбітів рівно десять на землі спроста
За декілька днів на підготовку
Веселий час ми гарантуєм вам
Бо рівняти містера Кайта годі із кимось!
 
 
 
 
 
 
 
 

Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.

Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
він сьогодні навиє.

Рани годує
ярмо – та не гріє,
душить, пече,
неприкаяно ниє.

Вовк – не собака,
в слухняність не грає.
Клич у витті –
то він зграю скликає.

"Ууу, Сіромахи –
Свобода та Грати,
гріх бути тут
і себе догризати!"

Завтра над світом
ледь сонце повстане –
день запала,
вовча зграя розтане...

День витягає,
мов нитку із голки, –
серце моє
одинокого вовка.

Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.

Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
Тепла ілюзія, омана.

Рудіють буйних трав долини.
Не втримаєш серпневе щастя.
Малює осінь вже картину,
а ти даремно не старайся.

Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Муза сміється...

Непереборні обставини, ніші.
Місце вакантне – для лева без холки.
Це одкровення дедалі п'янкіше.
Плине канвою осріблена голка.

Мак і піони. Насмажено м`яса.
Тішуся в дощ морквяним палантином.
Жди, підлітаю, вокзальчик без каси.
Світ без любові, автівку зупиним.

Зайве боятися. Індиферентно –
Звідки приїхав. Не стій здичавіло.
Клич на розвеснені яйли, на Етну.
Пір`я вчорашніх жар-птиць спопеліло.

Ти примостив павуків на вокзалі.
Квас продає Дульцинея Хорольська.
Наобіцяй, що поїдем найдалі!
Двох кобилиць розчесав і укоськав.

Муза сміється, купує еклери,
Їй не до шмиги нудні кавалери.
В'яне букетик: троянди, ромашки.
Переживеш цю невдачу-промашку.

Тичеш мені містечкову газету.
Пересипаються в клатчі дрібниці.
Пересікаються альфа і бета.
Очі зелені... руді блискавиці.

Лев ілюзорний, прощаюся тепло.
Пил витираю пухівкою – з Еппла.
Видалю лист, ілюзорне забуду.
Майя-левиця змітає облуди.

2025
оновлена авторська редакція

1.
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця

приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
у мене є лише ось ця земля... і ти
і віра непохитна в перемозі...

2.
і світ, собі набравши повний рот води,
в стурбованість складає пустодзвонні оди
хвоста піджавши скавулить один-в-один
як цуценя позбавлене очей та рис породи

приспів.

3
іде війна по кожному із нас живих
і не звертає і не повертає втрати
у ній немає світла але є рови
ущент наповнені кістками і теплом солдата

приспів.

4.
і м'ясорубці цій немає меж... а так
немає більше почуття бодай провини
іде війна, за нею проростає мак
такий червоний, що здається сірим небо синє

приспів.

 
”мав би бути вихід ізвідсіль“
каже блазень крадію
”надто метушливо
ради-от не дають
п’ють ділки моє вино
рвуть плуги мій ґрунт
а ще зневажено давно
словес яку-небудь суть“
 
”нема причини хвилюватись“
крадій у відповіт
”чимало і таких стрічав я
кого життя знай веселить
хоч ми і перебули все
недоля не для нас
чого оцей лжемовити
надходить пізній час“
 
усе на вежі вартовій
принци гледять схід
кудись подалися жінки
босі кріпаки
далеч де холод імлиться
гарчить кугуар
верхами двоє ближчають
вітровій що виє врапт
 
 
 
 
 
 
 
 

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Лев`ячі алгоритми

Не личить левиці ловити форелі.
Із прихистку вийшла. Міазми, тунелі.
Стрибки триметрові. Ущелини, кручі.
Кігтиська міцнющі, ліани тягучі.

Руде левенятко примружить очиська.
Прибіг із трофеями лев - з бойовиська.
Не варто кусати за гриву чи бока!
Граційна левиця, криваві патьоки.

Лежать кісточки від газелі та зебри.
Виходили прайдом на зоряне дербі.
Стежини колючі, маршрути без мапи.
Лиши найслабкішим замурзану шкапу.

Втекли антилопи, плямисті гієни…
Тягни носорога з імлавої сцени.
У лігві просторо. Облизуйся, кішко,
Пригадуй суперниць ошкіри-усмішки.

Залатуй циганською голкою рану.
Тобі прокидатися, золотце, рано.
Канапку зжуєш, та й відсунеш заслони.
Дими, алгоритми війни-оборони.

Дрібнота збиває слона з пантелику.
А ти непохитна, пишайся, велика.
Твій царствений погляд відлякує, вабить.
Корона - з шипшини, вінець - із кульбаби.

2025
оновлена авторська редакція

В долонях літо гріє і пече,
лиш прохолода в глибині печер.
І що не день - нова сюїта,
у кожного своя орбіта.
Чи налаштується ума підхід,
Бо не сліпий він і не чорний кріт.

Прильоти нечисті щоночі:
рятуйсь, тікай, - благають очі.
Не кожному щастить. Війна сочить...
спадають краплі...і байдужий чин.
Чиєсь існує маскування.
Важка реальність - літо в'яне.

А далі осінь сива без тепла.
і знов тримайтесь рідного кубла.

 
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
 
мить на безлад
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
зелений не то галоп
спливають голови
млість
легший рух
пауза
смирення
німа ніздрева агонія
ревно очищена
коркована
 
 
  ✴   ✴   ✴ 
 
 
пливемо на місяць ей-гей
за горбами хвиль
прохромивши вечір онде
звившись місто спить
пливемо у ніч оцю
лише я і ти
паркінг океанський
місяцевий дрифт
 
пливемо на місяць ей-гей
за горбами хвиль
коритися світам що просто
ринуть нам у бік
жодних тобі озорень
немає сумнівів
ми увійшли в потік у
місяцевий дрифт
 
пливемо на місяць
за горбами хвиль
ти тягнешся до мене
хай би я не провідник
легко у коханні
ми просковзуємо крізь
праліси вологі
о цей місяцевий дрифт бейбі
о цей дрифт
 
анумо бейбі трохи погуляємо
о там де поруч океан
де ми так близько
ближче не буває
бейбі утонемо цеї ночі
дедалі долу ей о так
 
 
 
 
 
 
 
 

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Ассоль

Мушлі збирала, плинула...
Дім на піщаній косі
пахнув сливово, цитриново.
Муж на Карибах осів.

Клятвами дні обростали,
вибачень - щільний стос,
шлюбні закови - несталі,
шторм лютував усерйоз...

Спокою, тиші хотіла -
вже не пурпурних вітрил,
прала мереживо біле,
каву молола на пил.

Скарб - у мішечках і нішах,
внукам - конструктор, пістоль,
віршами вкрилась півгрішна
мигдалеока Ассоль.

Бляклі світлини і мапи,
висох трикутний басейн,
Грей, не поставивши крапки,
вмер у кирпатої Джейн.

Ряд кипарисів, оливи,
бджоли Ассоль - у труді,
котик сіамський грайливий
смиче пацьорки руді...

Хвилі гойдають волосся,
крила - на стосику дров,
все, що бажала, збулося.
Спурхнути б жінці між сов!

Плинуть повз хату пірати,
мла - коріандровий мед.
Рейвах, омани, відкати...
Жінка - із міфів, легенд -
сукні носила сріблясті,
Грея стрічала з морів,
молиться: "Боже, не впасти б...".
Шовк пурпуровий зопрів.

2025
оновлена авторська редакція

Стерня навколо їжачи́ться,
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Смакують груші жваво оси,
і, може, пропаде у дощ отрута.
Готує що новітня осінь?
Пожежі і дими, щоб оминути.

 
За брамою у Содіз одноріг на два зубці
Дме на флюґельгорні стразові імпровізації
Вінки гвоздикові плетуть нереїди для китів
Нептун танцює хорнпайп, а Саломея ще й стриптиз
 
Фалос Філ запевнює що має срібний гаш
Та Сучій Семі чує лиш як ниє Втик~алкаш
А той ще цмулить м’ятний крем із теракоти ваз
І видиха ментолову свою ~ о, премудрість, раз-у-раз
 
У тупику технічному злі спірити давноснів
А їхні контактери вже на ділі не прості
І Християнські Вчені одчиняють саркофаг
Заварюють якісь байки, але я чекаю факт
Визирюю той факт