ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.03.12 21:18
Покинутий монастир,
із якого пішли монахи,
тільки гул вітру
у коридорах.
Це екзистенційна криза
не людини, а будівлі.
Покинутий монастир -
це втрата змісту.

Павло Сікорський
2025.03.12 20:54
Пророк чи блазень для еліти –
Хто є митець у світі цім?
Чи рознесуся, наче грім,
Чи вічно цацкою марніти?

Хто є митець у світі цім:
Йому саджати перші квіти
Чи барський розважати дім,

Артур Курдіновський
2025.03.12 14:52
Важка, згорьована дорога...
Та не здається Україна!
За нами буде Перемога!

Брудний сусід, свиня двонога
Зігнути хоче нам коліна.
Важка, згорьована дорога...

Іван Потьомкін
2025.03.12 11:08
Не гадав ще молодий Тарас, що слава набагато швидша, ніж тарантас, що віз його вперше на батьківщину: усім хотілось не просто бачить, а щонайкраще пригостить речника Вкраїни. От і в Лубнах не було кінця-краю запрошенням. «Відбийся якось,- попросив Тара

Олена Побийголод
2025.03.12 06:15
Історія, що трапилася з комедіографом
Василем Капністом за царювання Павла I)

Із Юлія Кіма

Капніст пієсу якось раз
черкнув, на сміх Мольєру,
втомивсь і спить... А в цей же час

М Менянин
2025.03.12 03:24
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
Словом бажане буде і вірою,
бо полине молитвою щирою.

Смуток може тут бути завадою
і не стане мовчання відрадою,
дух печалі хай зникне і відчаю,

Артур Сіренко
2025.03.11 22:16
Ми зловили округлу рибу
Гарячу, як споконвічний вогонь,
Жовту, як глина долини
Усіх Таємниць,
Сяючу, аж сліпило очі
Не тільки нам,
Але і шаманам дощу,
Що кликали воду з Неба

Борис Костиря
2025.03.11 20:04
Німота, як вичерпаність.
Німота, як пересохла річка.
Німота, як відсутність
води в пустелі.
Німота - як неміч хворого,
як параліч,
як прикутість до ліжка.
Після бурхливого потоку слів

Пиріжкарня Асорті
2025.03.11 13:46
Протокол заочного засідання четвертий Як не поцікавитись у "Старшого брата" його думкою про "млинець"? Редакція "пиріжкарень" вже має певну кількість попередніх творів такої віршової форми. Можна, якщо виникне потреба, звернутись і до них. Чом

Олександр Сушко
2025.03.11 07:00
Не знаю, друзі, як кому, а мені у житті пофортунило. І так, що аж жижки трусяться від щастя. І все тому, що жінка у мене богиня-берегиня, вміє і приворожити, і подаруварувати неземне кохання, і карасів насмажити з цибулькою. А в житейських премудростях

Віктор Кучерук
2025.03.11 06:43
Я поворушитися боюся,
Щоб не налякати мимоволі
Вдосвіта свою сонливу музу,
Що зорею спить на видноколі.
Яв її слугує якнайкраще
Для приходу вогника натхнення, –
Щоб побачив у словесних хащах
Слово найдорожче, сокровенне…

Володимир Бойко
2025.03.11 01:26
Подивися, Тарасе, на тих москалів,
Що зробили вони з України.
Самозваних братів, що страшніші чортів,
Дикунів без чеснот і родини.

Нахапали земель без ума і пуття,
Розпаскудились в чванстві й підлоті.
Та нехай би своє пропивали життя

Борис Костиря
2025.03.10 20:03
Світ розвалюється
перед очима, і розумієш,
що розвалюється не тільки
світ, розпадається свідомість.
Сніжинки летять,
як німі події, які
не можна вхопити
у руки. Космос

Богдан Фекете
2025.03.10 19:53
Я входжу і виходжу з тебе.
Ти поводишся палко,
повсюди спека.
Залишається часточка,
в тобі та в мені.
Лишається дріб'язок,
якась іскра у вені.

Богдан Фекете
2025.03.10 19:49
Працівники районів електричних мереж
Крадуть електроенергію
Власники автомийок крадуть воду
Навіть, якщо це мийка самообслуговування
Особливо, якщо це мийка самообслуговування
Будівельники часто не носять касок
Економлять цемент їх бригадири й прора

Іван Потьомкін
2025.03.10 19:03
Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

С М
2025.03.10 17:14
самотній у хмарах синіх
та й на гагачім пуху

йипі! мене не зриш
дивлюся сам

верхи у росистій млі
на єдинорогові

Артур Курдіновський
2025.03.10 15:36
Угу! Ага! Без палиці – нудьга!
Сюди, моя родино волохата!
Чужу печеру хочу я зайняти
Та вкрасти шмат смачного пирога.

Потрапила в капкан моя нога,
Коли я йшов трощити вашу хату.
Угу! Ага! Без палиці – нудьга!

Світлана Пирогова
2025.03.10 11:51
Весна ламає панцир криги.
Сочиться сонячне уміння.
Як скучили примерзлі рими
за новизною воскресіння,
що кличе, як трембіти голос
у час фальшивих оболонок
виборювати власну долю,
розбити мороку долоні.

Віктор Кучерук
2025.03.10 05:45
Бува, дражливі, як мана,
Або напрочуд доброзичні, –
Напівзабуті імена
І ледве пам’ятні обличчя.
Думки не здатен увільнить
Від яв, на жаль, уже прожитих, –
Я намагаюсь кожну мить
Життя старанно відтворити.

Борис Костиря
2025.03.09 19:49
Розхристаність,
розпад особистості,
розлам на маленькі
частини. Цей поштовх
був даний самим часом,
тепер його не зупинити.
Людина розвалюється,
як змок із криги,

Євген Федчук
2025.03.09 19:48
Закінчив Господь, нарешті цей наш світ творити.
Наче, все зробив, як треба – і землі, і води.
І рослини, і тварини. Тож придратись годі.
Але ж треба було якось світ перехрестити.
А як? То Господь не знає. Думає сердитий.
Аж Петро святий явився та й в

Хельґі Йогансен
2025.03.09 19:14
Вечірнє місто, туман і тиша.
Горять вогні, мов бліді зірки.
Його скелети землею вкриті,
Там щось своє заховав і ти.

Всі таємниці й старі легенди
Порожніх вулиць, холодних стін
Навряд згадаєш і недаремно,

Іван Потьомкін
2025.03.09 17:23
Немов ті гулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:

Леся Горова
2025.03.09 14:47
Ідемо ми, Тарасе, до тебе за словом, за духом.
Щоб торкатися віршів не тільки очима - душею,
Повсякчас мерехтіння минати облудно дешеве.
Пильно слухати світ, уявляти, як ти його слухав.

Мова-зброя твоя хай додасть нам палкої наснаги.
Бо забули себ

Юрій Гундарєв
2025.03.09 09:40
Тарас - не на полицях,
що покриті пилом,
він - не минулий,
а теперішній час:
розкинув руки,
мов потужні крила,
і закриває нас.

Віктор Кучерук
2025.03.09 08:04
Як мені знайти слово,
Щоб воно, наче пісня
Повна тільки любові,
Поєднало нас різних?
Де воно очевидне,
Заповітне, бажане, -
Щоб для всіх не огидне
І довіку в пошані?

Артур Курдіновський
2025.03.09 04:06
Не всім про квіточки писати!
Комусь - про вечори самотні...
Немає щирості в плакатах!

Ніхто у тім не винуватий,
Що вчора краще, ніж сьогодні.
Не всім про квіточки писати!

М Менянин
2025.03.09 01:51
Лишив лиш вражИна Іллю* без перста,
як в Києві Лавра лишилась Хреста.
В війні цій за Церкву таке неспроста -
проваллями стануть вражИни міста!

* Преподобний Ілля Муромець, також відомий як святий Ілля Муромець Києво-Печерський. У Ближніх (Антонієвих

Володимир Бойко
2025.03.08 23:55
Справжній московський чоловік повинен руйнувати будинки, нищити довкілля і вбивати чужих синів. Коли говорять гармати, музам теж перепадає добряче. Вельми стурбовані виявляються не вельми зацікавленими. Правила гри встановлюють ті, хто грає без п

Борис Костиря
2025.03.08 20:10
Не хочеться нікуди виходити
з дому. Хата - як замок,
у якому ти забарикадувався.
Зима оточила тебе
могутніми військами, які
стріляють у серцевину смислу,
у серцевину думки.
Ти захований від світу

Юрій Лазірко
2025.03.08 18:50
Складаймо до молитви руки,
Попросимо очищення душі
У того, хто ішов на муки
За ветхий світ в якому не грішив.

Приспів:
До причастя до святого
Ми ідемо перший раз.

Олена Побийголод
2025.03.08 14:25
Із Юлія Кіма

Гнат Петрович обідав опівдні,
і не знав, у полоні їдла,
що буквально в кварталі сусіднім
Ганна Ванна постійно жила.

Гнат Петрович любив хризантеми,

С М
2025.03.08 13:11
У зажурі без просвіту, врапт
Очі ти стули свої
Або коли плітки підносять
Як-от факт
Не зважай, але омрій
Армоню, місто межи хмар
Армоню, місто межи хмар

Юрій Гундарєв
2025.03.08 10:06
Ти народила.
                     І захистила.
Справжнім бути
                         навчила теж ти…
Подарувала
                    потужні крила
і наказала:
                   лети!

Іван Потьомкін
2025.03.08 10:06
Яка чарівна липнева ніч.
Шкода, що лип немає тут
З їхнім медовим квітом.
Та місяць годен заворожить
Навіть оцю пустелю кам’янисту.
Хвала Всевишньому за гармонію
У Всесвіті безмежному Його.
Такої ж ночі, незадовго до смерті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Діон Трефович
2025.03.03

Арсеній Войткевич
2025.02.28

Григорій Скорко
2025.02.20

Павло Сікорський
2025.02.13

Антіох Відлюдник
2025.02.13

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Артур Сіренко - [ 2025.03.11 22:13 ]
    Риба на ймення Сонце
    Ми зловили округлу рибу
    Гарячу, як споконвічний вогонь,
    Жовту, як глина долини
    Усіх Таємниць,
    Сяючу, аж сліпило очі
    Не тільки нам,
    Але і шаманам дощу,
    Що кликали воду з Неба
    Злого й байдужого
    До людей-собак.
    Зловили ту рибу в ятір,
    Що сплетений з минулого –
    З його ниток липких,
    Наче докучливі спогади.
    Зловили цю норовливу рибу,
    Що пручалась, вистрибувала
    Ніби гралася з нами, рибалками.
    Зловили,
    А виявилось, що та риба – Сонце,
    Що пірнуло в глибінь,
    Танцюючи під сопілку Вічності,
    А ми зловили,
    Бо звикли шукати здобич
    У глибині ріки
    Або у вирі минулого –
    Круговерті жорстоких хвилин,
    Чи в безодні вічності.
    Зловили та й відпустили,
    Бо досить нам уже
    Уста спалювати
    Їдким вином невизначеності
    І язиками вовчими
    Вогню.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  2. Іван Потьомкін - [ 2025.03.10 19:30 ]
    ГАМАН

    Сходиться люд на площу Суз.
    Невдовзі мотуз накинуть на шию,
    І я зависну на шибениці тій,
    Що сам звелів поставить спішно...
    Як усе перекрутилось за ніч!..
    Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
    Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
    «Як належну честь віддати чоловіку?»-цар запитав.
    Кому ж, як не мені, подумалось, та честь належить?
    І щиросердо порадив я володарю півсвіту:
    «Зодягнути в царські шати, посадовить на царського коня
    І хай котрийсь там із сатрапів, тримаючи повіддя, кричатиме:
    «Так честь належну віддає наш цар!»
    Дружина й гості, видно, вже знали правду,
    Та я не міг спинитись: лють переповняла
    При спогаді однім: Мордехай сидів на тім на коні…
    Юдей, що так і не вклонивсь мені, Гаману,
    Без чиїх порад цареві аж ніяк не обійтись.
    А я тримав повіддя й кричав, як Ахашверош звелів.
    За сором слід відплатить подвійно:
    На Мордехая вже шибеницю зводять,
    А непокірне й гордовите його плем’я
    Зо дня на день чека погибель:
    Царська печать уже скріпила мій указ.
    «Не чини цього!»- дружина й гості.-
    Якщо з юдейського насіння Мордехай,
    Перед яким сьогодні зачав ти падать,
    То не здолать тобі його нізащо!»
    Не послухав, хоч зненависть і пиха
    Уже попідруки вели мене до лиха.
    Та ще якого!.. Відки ж було знати,
    Що й Естер-цариця – теж з-поміж юдеїв?!
    Вчинила в себе учту цареві та мені...
    Учту, що зашморгом от-от скінчиться.
    А, може, й для десятьох моїх синів.

    P.S.
    Ставши правою рукою Ахашвероша, Мордехай розіслав в усі кінці царства новий указ, щоб юдеї розправлялись зі своїми напасниками. Відтоді й досьогодні 14 адара (за місячним календарем) вони справляють свято Пурим, назване так, бо, перш ніж здійснити свій зловісний замір, Гаман кидав жереб-пур. Того дня неодмінною стравою є коржики – «Вуха Гамана». Мабуть, для того, щоб він на тому, а новочасні юдофоби на цьому світі прислухались до голосу Історії.



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  3. Іван Потьомкін - [ 2025.03.08 10:20 ]
    ***

    Яка чарівна липнева ніч.
    Шкода, що лип немає тут
    З їхнім медовим квітом.
    Та місяць годен заворожить
    Навіть оцю пустелю кам’янисту.
    Хвала Всевишньому за гармонію
    У Всесвіті безмежному Його.
    Такої ж ночі, незадовго до смерті,
    Оці рядки благословенні,
    З Небес напевне почулися Поетові:
    «Выхожу один я на дорогу,
    Предо мной кремнистый путь блестит
    Ночь тиха, пустыня внемлет богу,
    И звезда с звездою говорит".
    Спасибі, мій ровеснику,
    Що хоч на мить якусь відраду вніс
    В невольничу і безпросвітну мою днину.
    Тобі, мій Всемогутній Чоловіколюбце,
    Що даруєш силу душі і тілу,
    Аби пройти зумів я морок цей тернистий,
    Ані на йоту не принизив людську гідність.
    Щоб міг коронованим тиранам
    Від себе й любого Михайла кинути:
    «Караюсь, мучуся, але не каюсь».

    Р.S.
    Наче молитвою, рядками Лермонтова
    Душу Тарас угомонив, та як глянув
    На скелю, де шкірились гармати,
    Піснею порушив чарівну тишу ночі:
    «Та нема в світі гірш нікому,
    Як сіромі молодому».







    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  4. Артур Сіренко - [ 2025.03.06 18:02 ]
    Підкови для Фавна
    Коваль, якого звали Мигдаль
    А може Мігель
    (Родом з Гішпанії –
    Країни замріяних вершників –
    Гідальго)
    Вистукував молотом
    Веселу мелодію
    По ковадлу, що знало Адама
    (Кадмона*),
    Майстрував підкову
    Для бородатого Фавна
    І безбородого пастуха мрій –
    Кентавра Хроноса**.
    Я думав, що то замурзана кузня,
    А то палаццо
    Гордого кондот’єра-карбонарія,
    Майстра вигадок, алхіміка тризни.
    Зустрів він жінку на ім’я Медея –
    Таку ж чорнокосу, як ніч,
    Таку ж чорнооку, як відьми
    Вандалії-Андалузії,
    Країни чужих кораблів
    І пісень про скорботу
    (Doloroso) –
    Порвіть мідні струни
    Нарешті!
    Фавн непідкований
    Тупотів лісами поганськими,
    Збирав анемони для трунку
    Бога вітрів Еола***,
    Нині підкований,
    Нині дзвенить бруківками
    Міста корид і паяців,
    Нині ховає свої волохаті ноги
    Під хламідою містики:
    Запевняє, що він посланець
    І звуть його Каліостро –
    Ненароком.

    Примітки:
    * - один іспанський равві, ще в часи Реконкісти (до вигнання морисків), знавець Кабали, запевняв, що Адам і Кадм то одна особа. Але він помилявся. Від того і пішла легенда про Адама Кадмона.
    ** - орфіки колись запевняли, що був такий кентавр, якого звали Хронос. Він для інших кентаврів став ізгоєм, але навчив перших орфіків (а може і самого Орфея) лічити час.
    *** - цей трунок Еола був п’янкішим за вино. Але його треба було не пити, а дихати його ароматом. Геродот збрехати не дасть.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  5. Іван Потьомкін - [ 2025.03.06 13:38 ]
    ***
    Не мертвими приходять в сни мої рідні.
    «Якже рясно родять яблуні твої, –
    Кажуть щоразу мати. –
    А яблука – так найсмачніші».
    Сестра Онила дорікає:
    »Щось ти запишався, брате,
    Минаєш наші Грищенці.
    «А ти вже, мабуть, героїня...»
    «Ні, другий орден маю.
    Онукам віддала на забавку.
    Не перед телятами ж
    Удосвіта в них хизуватись».
    ...І тільки баба Ганна не заходять в сни.
    Може, тому, що їм віддав останній поцілунок.
    Грудку землі сухої кинув на труну.



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  6. Артур Сіренко - [ 2025.02.27 17:05 ]
    Казка про місто лисиць
    Злива.
    Ніби то не літо Калігули,
    А часи бородатого Ноя:
    Мокнуть граки дзьобаті
    І самотній безхатько
    У чорному плащі сутінок,
    Наче він не філософ буднів,
    А дерево лісу бетону й асфальту.
    Нехай,
    Доки навколо вода:
    Між руїнами і дзвіницями
    Храмів казуїстики та апокрифів,
    Між калюжами-плямами і вікнами
    Колючих поглядів,
    Між пелюстками півонії
    І казкою про опришків
    Зійду на палубу корабля вигадки
    Намальованого синім чорнилом
    На плечі лісової відьми
    Чи то німфи, чи то лисиці
    (А в неї людське обличчя),
    Втечу від живих квітів
    І мертвих сторінок книг
    Про дивака П’єро
    І поставлю над літерами
    Теплих днів пожежі Сонця
    Апостроф.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  7. Артур Сіренко - [ 2025.02.25 17:31 ]
    Сіре руно на плечі
    Вдягнена в сіре руно
    Збирає у кошик зорі –
    У кошик темряви.
    Вдягнена веслярем з «Арго»
    (Дарував одяг овечий –
    М’який як світ
    Без свічада бронзового)
    Ходить м’яко, нечутно
    Босоніж
    (Інколи вдягаючи
    Мокасини волові –
    Шиті з шкіри рогатого,
    Що ховав Місяць на лобом),
    Ходить-колобродить
    Світлячковим лісом
    Вічної ночі.
    Вдягнена в м’яке руно
    Рахує цеглини
    Мурів старого міста,
    Що схоже на Вавилон,
    Мурів зачинених брам
    До серця глиняного
    (Сходи прямісінько в Небо).
    Вдягнена безпритульною овечкою
    Назбирала зорі до снідання:
    Буде пекти марципани
    З мигдалевого тіста Галактики.
    А зорі шепочуть у кошику,
    Наче не зорі вони,
    А жуки-світлячки,
    Наче не тьма навкруги,
    А море спокою,
    Наче не ми їх споглядаємо,
    А курча пухнасте і жовте –
    Як мідний ніж святенника,
    Що накликає дощ.
    Стукаю в бубон Вічності,
    Повторюю слова, що лунали
    Одвіку.
    Голосно.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  8. Іван Потьомкін - [ 2025.02.17 08:07 ]
    ***
    Спасибі, доле,
    що ноги, руки цілі,
    що поки ще ними владаю,
    за очі, готові весь світ обійняти,
    за світ, що сприймаю
    барвою й словом...
    "А решта?"
    А решта - вагомий додаток,
    що зветься так просто -
    ЖИТТЯ.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  9. Іван Потьомкін - [ 2025.02.11 22:59 ]
    Павлик-равлик

    Ми в швидкості майже зрівнялись:
    я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
    він по прямій переповзає до сховку свого .
    Та є суттєва різниця у намірах наших:
    Павлик-равлик володар у дощову пору,
    а птаство і коти, і люди навіть шукають
    якомога швидше сховку од негоди.
    Найсуттєвіше усе ж інше, мабуть:
    Павлик-равлик у сонячну днину
    ховається в затінок широкого листу
    чи навіть занурюється цілковито в землю
    і може там пролежать, скільки заманеться.
    Я ж тягнусь до сонця всією душею,
    бо як в труну покладуть, присиплять землею,
    повік, на жаль, стане єдиним,
    та не рідним домом мені підземелля…



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: