В думках твоїх я хочу оселитись,
Щоб думала про мене кожну мить,
Щоб не змогла ти більше зупинитись,
Щоб в серці було те, що не згасить.

Я хочу мрією твоєю стати,
Я хочу, щоб в тобі палав вогонь,
Давай не будем більше зволікати,
Ти лиш в собі не охолонь…

Ти лиш знайди мене у своїх снах.
Поглянь, не відпускай на волю,
Ти мед відчуєш на вустах
І вирватись з обійм я не дозволю.

Я не дозволю бути в самоті,
Я буду з тобою до світання.
Той сон мине у темноті,
Та не мине моє кохання…

Прости, що перервав польоти мрій,
Прости слова націлених образ…
І оксамит обманутих надій,
Й, отрутою розбавлений сарказм…

Прости мене за ласку, за печаль
За ніжність і розбещеність мою…
За те, що моє серце не кришталь,
За те, що все життя Тебе люблю..

Ніч п’янкою була аж до рання…
На світанку почув cолов’їв…
Я напився земного кохання
І любов’ю тебе напоїв…

Я чекав на цю зустріч роками,
В безнадії надію плекав…
Та не тими блукав я стежками,
І не тих до грудей притискав…

Казка-ніч розчинилась в бажанні,
Загорнулась в ранкову імлу...
Я з тобою був наче в останнє;
Віддавався з любов'ю теплу…

Я росою сріблястою вмився,
Загорнувся в серпанковий дим…
Та на ціле життя запізнився
Ще відтоді, як був молодим….

Ніч п’янкою була аж до рання…
На світанку почув cолов’їв…
Я напився земного кохання,
І любов’ю тебе напоїв…

Любов- це надзвичайне відчуття,
Яке дарує у житті наснаги.
Воно не потребує каяття,
А потребує ласки та уваги.
Краса неголовне в коханні,
Душа окраса всіх часів,
Любов покається в зітханні,
Якщо кохать по-справжньому схотів.
Під час душевних поривань,
Людина здатна на неможливе,
Вона не боїться страждань,
Коли її життя щасливе!

Пролетіло літо,
Пронеслись роки,

Й ти любове
вічна,

Пронеслась в
віки.



Так кохалось
тяжко,

Так впізнало
крах,

Відвернулась
доля,

У твоїх руках.



Не співа вже
пташка,

Не дзвенить
струмок,

Все на дно осіло,

Від лихих чуток.

Життя прожити, не
поле перейти

Казала мені мама,

Усе впізнать,
побачить все,

Та цього дуже
мало,

Звести свй дім, і
власний сад

З натхненням
посадити,

Щоб внуки й
правнуки життя

У ньому ще
дожили,

Зустріть, любить,
не відпустить,

Кохання п*яні чари,

Життя прожить і
хліб зібрать,

Де колосяться
ниви.

Почему горизонт стал казаться
мне краем обрыва,
Но не местом откуда
желаю взлететь к небесам?
Почему Восходящее Солнце
не вливает мне новые силы,
А мир вижу лишь в точке,
что выдумал сам?

Почему от меня сумрак ночи
Вечность скрывает?
Голос ветра не кажется больше,
как раньше живым.
Почему мою грудь пустота и печаль
наполняют?
Небо вижу беззвёздным
и не голубым…

Боже! Неужели меня
уж Любовь покидает?
Неужель я теряю сознанье
единства с Тобой?
Смолкла Музыка Сфер,
её звон с высоты не вещает.
Отчего Красота и Единство
простились со мной?
Что ж случилось?

Укажи мне провину, Несказанный!
Кого предал?
Кому нА сердце я наступил?
Что присвоил себе?
Где злобою я связанный?
Где я волю свою
от Твоей отделил?

Ах, Единый!
Взорви сердце моё своей Истиной!
И пусть вместо него
будет рана, страдания боль…
Пусть бездомным скитальцем
будет дух мой расхристанный,
До тех пор, пока сыщется мною
прощенье и Истины соль…

Бежим, торопимся куда-то день за днём,
То ли по делу, то ли по привычке.
О смерти друга часто узнаём
В закрепленной к надгробию табличке.

Меняются прописка и родство
(Он где-то бродит в запредельной дали),
Но что-то ведь осталось всё равно,-
Ведь он тут был и мы об этом знали!

А сила некая безжалостной рукой
По знаку свыше нити обрывает
Судеб людских и прекращает бой
Сердец. И свечи наши задувает.

А где мы были? Что-же нас гнетёт?
(Пульсирует неведомая сила...)
Так это ж память в нас живёт,
И по ушедшему, как мать заголосила!

Ах, если бы! Ах, если б мы могли
Быть рядом, когда жизнь теплилась
В его глазах. На наши бы мольбы,
Уж смерть бы точно жизни уступила.

...Что толковать, коли оборван путь?
Лишь запоздалые слова витают,
Кричащие, текущие как ртуть.
Увы! Они друзей не возвращают...

Ой у вишневому саду
Не соловейко щебетав
То плаче , кличе сива мати
Синочка - що в бою пропав

Пішов на войну , за свободу
Своє майбутнє боронить
Панів , катів - на місце ставить
Їх верховенство приструнить

Не в тому річ , не в тому річ
Що він з братами спротив , січ
А в тому звірство , в тому гріх
Що це над ними - крові гніт....

А з неба падали зірки
Згасаючи у славі
А люди вже несуть свічки
Поранені - шипами

То вже не сонце сліпить так
Не місяць - ясно світить
То душі вірних соколят
Спішать вершить - прозрітим

Ой у вишневому саду
Там соловейко щебетав
Дітей , батьків , дідів , синів
В молитві з богом - поминав...
20014р

Не плачте квіти , не плачте зорі
Нам більше нікуди спішить
Не плачте дні , не плачте ночі
Цей грім без нас повинен жить

Ми крові дзвін свого народу
Народу - що зумів повстать
Відстояти право закону
Із честю гордо заявлять

Ми не раби , не ярлики
Якими можна потурати
Ми не запроданці ганьби
Яку нам звикли подавати

Ми діти вільної землі
Вам в доказ - наша смерті слава
Ми заповідей голоси
За вашу зреченість розплата

Ми тут з народом , на посту
На варті доленосних рішень
Тризуб над головами тих
Кому ми станем - довіряти.

Така вже гарна осінь на дворі…
Вальсує по деревах жовте листя
Яке прекрасне сонце восени…
Сумує вітер і летять лелеки;
Стоять могутні клени й ясени
І сріблом покриваються смереки…

Задумливо курличуть журавлі…
Летять кудись у свою теплу осінь;
Несуть журливу пісню на крилі,
Вдивляючись в небес блакитну просинь...

Яка чудова осінь надворі…
Який багряно-жовтий килим з листя…
І лише ми – два голуби вгорі-
У піднебесній вічності злилися…
Стоять дуби, мов ті богатирі,
І коси на березах розплелися…

* * *
Якби вдалось впіймати дві зорі,
Веселки обв'язати перевеслом,
Тоді б напевно подарунки ці
Сьогодні в подарунок тобі принесли.
Але по нашій немочі людській
Мені, на жаль, таке не вдасться,
Тому бажаю щиро, від душі
Кохання вічного, здоров'я й щастя!

Осіяний сонцем, і небом, і світом,
Ніжності вітру коханий взірець,
Душа золота-нещасна і вірна,
Якого ти поля? і неба гонець.
Тобою живу я, і вірю у тебе,
До Бога благання свої я все шлю,
Осяй окропи наші душі благиї,
Навіки їх разом прошу збережи.

Весенний воздух, и луна,
И звёзды светят нам лаская,
Всё берега и берега,
Река и жизнь совсем другая,
Цыгани карты раздают,
Кому валет, а кому даму,
Костёр не гаснет до утра,
И освещает чётко Каму,
Там из-даль лодочка плывёт,
Её волна любя качает,
И где судьба моя сейчас,
Цыганка старая гадает,
То кладёт крест, то туз червей,
То даму старую вздыхая,
Заводит новый мне куплет,
Над Камой песнями рыдая

З вуст твоїх я п’ю зелений чай
Вдихаю аромат цілющих трав…
Ти поцілунком кажеш: «Прощавай»,
А серцем просиш, щоб не відпускав…

Та я піду у чорну хижу ніч,
Пірну у неї з головою я …
Там не зустріну твоїх протиріч
Й твоєї гостроти, Печаль Моя.

Не розірветься кавалькада дум,
Бо біль душі вже не відчуєш Ти…
І не розтане в поцілунках сум -
Його запестить смуток самоти…

І вічність обійме гірлянду літ,
Благатиме покою у Творця…
Й неначе яблуневий первоцвіт
Заполонить образою серця….

Усьому є початок і кінець…
Зів’янеш ти в сліпій своїй красі…
Розтоптано й спаплюжено вінець
У степовій запиленій росі…

І моїх скронь сріблясту сивину
Вже не покриє поцілунок твій
Ти так і не відчула глибину,-
Її замів осінній суховій…

З солодких вуст я пив зелений чай,
Вдихав цілющий аромат із трав…
Ти шепотіла: «Милий, прощавай …»
Холодний місяць зорі цілував…

Нагадує твій подих-запах м*яти
А милий голос - шелести дібров…
Тобі б красу на щастя поміняти,
А скромну загадковість – на любов…

Тобі б забути снігові замети,
Не слухати б ні подруг, ні сестер…
Не вірити у cни та у прикмети
Ні вчора, ані завтра… ні тепер.

Тобі б мороз на квіти поміняти,
Помандрувати б в зоряні світи…
Понад морями чайкою літати
І з польовими квітами б цвісти…

З любов'ю милі очі цілувати,
У тьмі ночей серця переплести…
Сумні пісні на радість поміняти
І все життя б ту радість берегти…

Тобі б Красу на Щастя поміняти,
А загадкову скромність – на Любов…
За це я зміг би геть усе віддати,
Що в цьому світі грішному знайшов...

Сердце забилось тремтінням
Чия в тому є сивина,
Доля без грані і сили,
І випита чаша до дна.

Тобі, я завжди дорікаю,
За тебе, я Бога молю,
Твої чарівні рученята,
Цілую і вічно люблю!!!

Пролетіло літо,
Пронеслись роки,
Й ти любове вічна,
Пронеслась в віки.

Так кохалось тяжко,
Так впізнало крах,
Відвернулась доля,
У твоїх руках.

Не cпіва вже пташка,
Не дзвенить струмок,
Все на дно осіло,
Від лихих чуток.

Минають дні, минають ночі
Біжать роки, за ними дні,
Листки календаря гортаєм,
Чоло у сивий сивині.


Дитинство я своє згадаю,
І маму й тата ще не раз,
І те коли мене вони вели за руку,
Найперше в світі в перший клас.

Життя було барвистим степом,
Де колосилися жнива,
Там по другому соловейко тьохкав,
Та пісня й досі ще жива.

Росли і вірили у вічність,
Бажали ми усім тепла,
Не знали що роки у збіжжя,
Ріка їх випила до тла.

Мы с тобою совсем не совпали
В ту далёкую зимнюю ночь.
Я с тобою тогда поскандалил,
Не прогнавши сомнения прочь.

Не совпали, как небо с землёю,
Как не дружит с зимою гроза.
И в ту ночь, расставаясь с тобою,
Я лишь видел сухие глаза...

Твои мысли собрались в дорогу,
Увозившую в даль навсегда
Мою боль и мою недотрогу,
И вопрос к нам обоим - Когда?

Не совпали с тобой. Не совпали
Наши мысли о зле и добре.
Они порознь куда-то летали,
Не вернувшиеся в декабре.

Разошлись кто куда...Потеряли
Мы себя на изломах дорог.
Не совпали - единым не стали,
И прожили мы жизнь, кто как смог...
- - - - - - - - -
...А теперь, ты сидишь предо мною,
Перешедшая Зимний порог.
Мы глядим друг на друга с тоскою,
Подводя нашим судьбам итог...

...Губы шепчут волшебное слово,
Позабытое ими давно.
Встрепенулась душа, будто снова
Кто-то стукнул в ночное окно...

Это прошлое мысль источает,
Возвратившись глухою порой:
"Я - люблю! - и как белая стая
Слова эти кружАт надо мной.

"Я - люблю!" - может снова услышишь
Возглас мой в своём тихом раю...
Губы шепчут. Пространство колышет
Недопетую песню мою...

За розбиту ілюзію дякую, Боже,
За Твій істинний світ, частку світла його.
Білий ангел, як завше, стоїть на сторожі,
В моїм серці палючий пильнує вогонь.

І меча свого вістрям торкає легенько
Грубі двері сердечні за кров не мою.
Терези похитнулись на долю маленьку, -
Просто я піднялась на своєму краю.

Просто стало можливим опертись в повітря,
Щоби згодом на небо ступити в страху.
Щоби серце пробило розпечене вістря
В час віддачі з лихвою за пам`ять лиху.

Вдячна, Боже, за те, що усе забираєш,
Залишивши для мене частинку свою.
Поросла полинами дорога до раю,
Та чим далі відходжу, тим ближче стаю.

28.04.09р.

Коли настане Ніч і сказиться Життя,
І в очі більмами загляне відчай дикий,
І серця стук зірветься до виття,

Я стану гордо. Ні, не мій це карб!
Бо я багатий, як ніхто на Світі!
Мене збагачує сердець великих Жар!

Як можна в Світі жити без Людей,
Які приносять сонцями світанок?
Самий ти – ніц, не треба ти ніде.

Спасибі вам, хто вірить в мить мою,
Вклоняюсь Друзям, що зі мною нині,
Без вас я нуль, немов червак в гною.

Спасибі, Господи, я вірую Тобі,
Ти розпростер мені застиглі крила,
Тепер я Радуюсь, не нидію в журбі!

14 січня 2014 року
Ераст ІВАНІЦЬКИЙ

Не грайтесь у мовчанку,
Якщо не зуджено,
Закриє той фіранку,
В кого застуджено...

На льоту завмирають слова,
Не добравшись іще до рядочків,
Злий бо демон хандри заховав
Справжні дотику з римою точки.

У долоні молитви прийму
Хоч би крихту натхнення сяйного,
І недолю мовчання сумну
Освячу всеприсутністю Бога.

Прагне слова спасенна душа.
Болі тіла - і ті воно гоїть!
Оживай, скрижаніле пташа,
В небеса піднімайся строфою!

14.12.14.

Сегодня солнце так и не взошло,-
Оно впервые свой рассвет проспало.
Росой холодной плакало окно,
Как-будто время судное настало.

Не пел петух ни первый, ни второй,
Ни третий, как всегда бывало.
Мир притаился будто бы не свой,
От тайного чего -то, что свершалось...

А пальцы тройцей сложенной ко лбу,
Я подносил. Своё спасенье
Искал, как грешник, брошенный во мглу
Того, что называют искупленьем.

И видел я, как просыпалось зло,
Набросив на рассвет свой мрачный полог.
Я утро ждал, чтоб снова рассвело,
И был тот час так бесконечно долог...

Порожній ефір, наче бочка з-під меду весною.
Ні звуку, ні слова - прокладена й вільна лижня.
Хіба не була Твоя мова знадливо-близькою,
І я не могла би без неї прожити і дня?

Вслухаюся в тишу. Там, знизу - і залпи, і крики.
Знецінився розум, людина до м`яса зійшла.
Хіба не творив Ти її і високу й велику,
Щоб виділа більше, ніж їжу зі свого стола?

Чи тими словами свою засівала свідомість,
Що виріс бур`ян, не потрібен нікому ніде?
Гряде новий час. І зникає старий, а натомість
Іде і Спаситель, і Антиспаситель іде.

Один - за своїми. А інший - украсти собі,
Обманом і страхом відвести людей від безсмертя.
Стають і тілами вже світлі і темні на бій
За душі людей, поки світло земне не померкло.

Вслухаюся в тишу. Там, зверху - постала земля.
То Єрусалим нові свічі запалює в Небі.
То молиться місто. І музика лине здаля -
Столи накривають, готуючи радість для тебе.

Хто вистоїть - прийде. Любов віднайде висоту
І полум`ям серця пропалить темнотне коріння.
Хто вистоїть - прийме і слабкість свою, і мету -
Пізнати майбутнє у світлі свого воскресіння.

Вслухаюся в тишу. То Неба збирається рать.
То воїни Світла будують підвалини храму.
У кожного в серці жива пломеніє печать,
Що закликом світить: "Ставайте до праці із нами".

І темрява сходить, мов тіні у сонячний день,
Як світло в зеніті земну оглядає поверхню.
То вічність готує в життя і у радість людей,
Для цього все зло в них повинно до часу померти.

Вслухаюся в тишу - дзвіночки мелодій як плин
Гірських ручаїв, що несуть свої води у спрагу.
Ні, я не слуга, бо приходжу до Тебе як син.
З любов`ю відкрито приходжу до Тебе без страху.

Бо стелять осінньо і невідворотно обрус
Плодами душі наші ангели надлегкокрилі.
І зводиться в небо свята моя Києва Русь
У Волі Господній, у щасті, в любові і силі.

06.11.14

Із кожною душою у цей світ,
Приходить Янгол, щоб оберігати.
Для когось, це уявлення лиш плід.
Та я тепер не знаю що й сказати.

Мій Янголе, пробач бо я грішила!
І сповіді для мене не знайти,
Та будеш свідок- я в житті любила.
І не жила, не маючи мети.

Прости й за те, що рідко озиралась,
На тих хто відійшов з мого життя.
Та не зі зла, а просто я боялась,
Що для коханих буду як сміття.

І не так часто в небо я дивилась,
Був погляд мій прикутий до юрби.
Можливо лиш про себе я молилась...
Чи не ридав в той час, ти від ганьби?

Мій Янголе прости...бо я грішила,
І ще не раз покаюсь у гріхах.
Та як могла? Як я без тебе жила?
Не можу передати у словах.

Із кожною душою у цей світ...
Приходить янгол, щоб оберігати.
І ти цінуй його важкий політ,
Бо це за тебе буде він літати!

– Мамо, а правда, що кожній з родин
Діток приносить лелека?
[слизька необхідність штучних тканин
стискує злегка…]
– Так, доню, правда! – Кажуть з новин.
Мама нам теж казали:
Коли не було ще штучних тканин,
Частіше лелеки літали.
І кожна пташина несла під крилом
Кохання новим родинам…
– Скажи мені, мамо, якщо так було,
Навіщо створили тканини?

- Оце твоє, людино, – хліб у поті.
І ношу цю у гніві не кляни.
Живи в полоні вічної турботи,
спокушена лукавством сатани.

Народжена у муках – в них погинеш.
А там мій суд – єдино правий суд:
чи в небеса осяяні полинеш,
а чи тебе в огненний кину спуд.

Зате ти можеш ті плоди вживати,
що я тобі забороняв колись
і таїни усякі пізнавати,
але пізнавши, скутку бережись.

Не приведи тобі дійти до крапки,
бо далі я – тріада, як одне,
межа пізнань, де всі кінці й початки
не ділені на грішне і святе.

Отож трудись , людино, і учися.
Хай розум не лиша тебе повік.
У час сумнівний в небо подивися –
твоєму «Я» там усебічний лік.

09.11.2014

Так… краткое

Тает, тает ночи тень.
Будет день,
И познание себя-
Не любя.
Не познаешь жар в крови
Без любви.
Не придут покоя сны
Без войны.
Чтобы жизни смысл познать-
Надо БЫТЬ.
И победы не видать
Без борьбы.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520939
рубрика: Лирика
дата поступления 02.09.2014
автор: Сокольник

Спомин про минуле (особисте)

Я літав... Ми літали тоді
Молоді, і щасливі від того,
Що в роках синьозорих надій
Буде все, що попросим у Бога.
Я живим повернувся з війни.
Звідтіля, з чужедальнього краю.
Серця пам"ять приходила в сни...
Та назад вороття не буває...
І я жив... Боже, як ми жили!..
Мотоцикл, полювання, кохання...
Ми навчання пізнАння пили,
І кохались від ночі до рання...
Відійшло. Вдалечінь. Аж туди,
Звідкіля вже листи не надходять.
Друг, кохана...Кого я любив,
З ким дружив, кому був у пригоді...
Відійшли. Хто і жИвим пішов...
Зрадив хто, а хто став нецікавим...
П"ю, як досвід життя, знов і знов
Філіжанку прогорклої кави...
Ночі темні, буремнії дні-
Все здійснилось так саме, як треба.
Та нерідко ще й досі вві сні
Я лечу мотоциклом у небо...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491679
рубрика: Лірика
дата поступления 11.04.2014
автор: Сокольник

Я так хочу сказати…

Я так хочу сказати слова...
Ті слова, на які так чекаєш...
Тема ця аж ніяк не нова,
Та серденько твоє завмирає...

Почекай! Ось із духом зберусь-
Дух мені перехоплює- серце,
Наче молот, приведений в рух,
Об кувадло з надією б"ється...

То ж послухай. Тобі я скажу...
Серце стиснулось... Серце радіє...
Хвилювання бажання... Дрижу...
Зрозумієш... Я знаю... Надіюсь...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501435
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 27.05.2014
автор: Сокольник

Смуток. Роздум

Ні, про любов писати ще не час...
Допоки ворон чорний понад нами
Ще змахує пекельними крилАми-
Ні, про любов писати ще не час...

Не ввічливо писати про любов,
Коли в вогні кривавого завзяття
Бійці Вітчизні віддають синовню кров...
Не ввічливо писати про любов...

Від них би народилися сини...
Зростали б, в їх очах відобразились
Дівочі очі, і життя б не припинилось...
Від них би народилися сини...

Цей смуток, не розвіяний повік,
Нічним туманом ляже посивілим,
Як коси матері, простерті на могилі....
Цей смуток, не розвіяний повік...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517124
рубрика: Лірика
дата поступления 14.08.2014
автор: Сокольник

О Українцю! Друже! ( філософсько-історичне )

О, Українцю! Друже! Як погано
Тобі на серці стане- спом"яни
Свою історію, злодІєм невблаганно
У тебе вкрадену- її ти поверни.

Як давні пращури величчям осяяли
Нам за БОРЕЇ шлях серед віків,
Коли прадавні Ар"ї воювали
ІРАН І ІНДІЮ, окраїну світів.

Коли чинуші Українця гноблять,
Коли на Волю хтось ногою став,
Про що нам факти історичні мовлять?
Про КОЛІЇВЩИНУ народу, що повстав.

Коли на землю милу України
Надходить гадський сарани потоп,
Про що історії прадавня пісня лине?
Про ЖОВТІ ВОДИ і про КОНОТОП.

Коли принизити твою бажають гідність-
Стряхни з себе покори сірий пил.
Здійсни в собі оте, Вкраїнське, рідне-
Шевченка мрію- ЧОРНИЙ ПЕРЕДІЛ.

А ще- не забувай одвічну славу,
Прадавньо- східних перемог гучний парад,
Від Князя Київського лепту- Святослава,
Того, Хороброго, що знищив КАГАНАТ.

І з серця скніючого враз спадуть кайдани,
І Голос Розуму з тобою говорить
Почне про те, як Небо вказує негайно
Тобі тепер НОВУ ІСТОРІЮ ТВОРИТЬ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512780
рубрика: Філософська лірика
дата поступления 22.07.2014
автор: Сокольник

Скитания

Не высказать грусти словами...
Сбывалось. Сейчас не сбылось.
И счастье бежало за нами.
За НИМИ. Извечный вопрос.

Мы виделись. Видимся. Будем,
Скитаясь в погасших мирах,
Искать единение судеб,
Друг друга касаться во снах...

И вдруг, ощутимо едва ли,
Печати срывая вдвоем,
О том, что друг друга узнали,
Мы памятью прошлой поймем.

И что в этот раз разминулись-
Тебя не узнал при луне,
Потерянную среди улиц-
Я помню... Но это- во сне...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508098
рубрика: Философская лирика
дата поступления 29.06.2014
автор: Сокольник

Одвічне

Дули вітри. Вили біси.
Мить падіння. Злету мить.
Все бувало. Роздивися
На часописі століть.

Десь родилось, випливало,
З часом гинуло в пітьмі...
Давні таїни сховались
У рунічному письмі.

Боги давні в нім вказали
Черпати наснаги й сил.
Давня мудрість засіЯла
Світом кАмінних могил.

Тільки ти, нащадку давен,
В своїм серці відтвори
Теплий світ прадавніх таїн
Сходом сонця на зорі.

І впадуть облудні пута,
І чужинське відійде,
І покине душу смуток...
Світоч розуму- гряде.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490818
рубрика: Філософська лірика
дата поступления 07.04.2014
автор: Сокольник

Незмінність ролей

Як сказано колись було в Авесті-
Коли Ахура Мазда світ творив,
То душі ненанорджених людей
Зібрав, і кожній дав- кому дорогу честі,
Кому творця наснагу, чи священний гнів
воїтеля... І душу кожну, з любов"ю пригорнувши до грудей,
Спитав, який їй личить вибір? І душа завзято
Сама обрала шлях собі, як роль на сцені,
Обітницю дала її зіграти щиро.
То ж граємо ми ролі, в чім ми винуваті,
Що наші душі свОго часу так даремно
Погодились на це. То чи ж-бо будем в мирі
Спокійно жити, без війни і крові?
Все вирішено. Гру ролей нам не спинити.
Та пам"ять серця нам підказує, що щирі
Обітниці ми маєм відіграти почасово
В закладеній програмі- як нам жити,
Не маючи в незмінність ролі віри.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490653
рубрика: Езотерична лірика (містика і езотерика)
дата поступления 06.04.2014
автор: Сокольник

Памяти Светланы

В квартире, где еще не так давно
То грустной ты, то радостной ходила,
Чужие люди. И завешено окно
В которое ты так смотреть любила...

И зеркало, в него ты, как в окно
глядела, образ твой не отражает.
Завешено, и может быть оно
Тебя под покрывалом вспоминает...

И радио утихшему молчать
приходится, печально вспоминая-
Ты под него любила танцевать,
Красивая, беспечная, нагая...

И кухня, твой покинутый очаг,
Стоит холодной, молча вспоминая
Как ты сидела у меня в ногах,
Мне на колени голову слагая...

В прихожей люди тихо говорят,
Тебя традиционно поминая,
Какою ты была... Им не понять-
КАКОЮ ТЫ БЫЛА- я это знаю...

Куда, в какие ты ушла края?
В какую дверь, что пред тобой открылась?
Беспечная избранница моя...
Часы стоят- и жизнь остановилась.

5.09.2008


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467825
рубрика: Лирика
дата поступления 23.12.2013
автор: Сокольник

...душе моя заручнице
живого в неживім
смієшся плачеш і за це
не залишаєш дім
терплячий в’язень совісті
та спогадів гірких
за всі гріхи паломниця
одна до всіх святих
за тлінне тіло молишся
що прагнуло чогось
нежданого та марного
щоб солодко жилось
тепер як мичка сушишся
за солодощі ті
аж поки не відмучишся
розп’ята на хресті

                              2012

Таинство женщины

Ах, эта женщина! Задумка хороша
В руках Создателя... И тело, и душа-
Суть совершенство... Из ребра Адама-
Творенье скульптора... Венера... Скажем прямо-

Ты удалась. И все же- пар кипит.
Пар, не душа, у первой женщины- Лилит,
Не менее прекрасной, чем вторая
(благодаря которой были изгнаны из Рая

Супруги проклятые- Ева и Адам)...
Ответ на многое она подскажет нам
О том, что женщина- творение прекрасное,
Но также- женщина творение опасное...

Ловите женский искренний порыв,
Но осторожно, а иначе будет взрыв,
С которым ядерный смешным бы показался!
О Боже!.. Я погиб! О Тайне проболтался...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484248
рубрика: Лирика любви
дата поступления 08.03.2014
автор: Сокольник

В яких всесвіттях…

В яких всесвіттях нарізно носило
Любові наші, що пересіклись
У мить злиття, і, стомлено-безсило,
Знов роз"єднавшись, відлетіли ввись?

І що тепер? У мороці страждання
Блукатимем у нетрях забуття,
Допоки знов, розбуджене бажанням,
Новою зустріччю запалить нас життя,

І буде зустріч. Зоряними снами
Ми злетимо у відчуттях нараз...
І наші тіні ще прийдуть за нами...
І наші душі ще спом"януть нас...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500893
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 24.05.2014
автор: Сокольник

Люби Україну

Люби Україну.
Люби не за сало,
Чи те, що в садочках співа солов"ї.
Твори Україну,
Щоб вільною стала.
За неї ще будуть жорстокі бої.

Люби Україну,
Люби, як коханку,
Не будеш кохати- покине, піде.
Люби її, милу,
ВІд ранку до ранку,
Нехай вона прихисток в тобі знайде.

Люби Україну!
Як квітка зав"яне-
Якщо не поллєш, то зав"яне вона...
Любов"ю твоєю
Нехай вона стане-
Арійського краю сумна сивина.

Люби Україну
Важкою Любов"ю.
І шана Шевченка до тебе прийде.
Скропи її кров"ю.
Ворожою кров"ю.
Полий ї своєю, як треба буде.

Готуйся. Гартуйся.
Люби Україну-
Борись, бо без тебе загине вона-
Арійщину. Русь.
Неподільну. Єдину.
Твою Батьківщину, що Богом дана.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470131
рубрика: Патріотичні вірші
дата поступления 04.01.2014
автор: Сокольник

Затмение

В кумулятивных брызгах плавится восток,
И каплями брони в песок стекает.
Клещами боли жестко сдавленный висок
Пульсируя, сознание теряет...

Где пониманье, осознание того,
Что нет преград, что кровью мы едины,
Что Украина-Русь дороже нам всего,
Что это- мы, шальные дети Украины,

Не для того в сей час явленные на свет,
Чтобы чужие песни петь, делиться языкОво,
Что единение в свершении побед
Еще явит к прочтенью Игорево Слово,

Что здесь, в Святой УкрАинской земле,
Скрещенье древнее путей цивилизации,
Здесь воспылал зарей в кромешной мгле
Трипольский край, исток великой Нации,

И этот, Древними дарованный огонь,
Нам освещает путь во тьме тысячелетий...
Зачем же Матери мы сердце на ладонь
Исторгли из груди- кто мне ответит?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509136
рубрика: Философская лирика
дата поступления 03.07.2014
автор: Сокольник

Детские игры

Играют мальчики в войну,
И понарошку убивают,
И понарошку умирают...
Играют мальчики в войну....

Им предстоит еще пройти
Огни сражений настоящих,
И боль кровавых ран горящих
Им предстоит еще пройти...

Играют девочки в любовь,
И понарошку обожают,
И понарошку изменяют...
Играют девочки в любовь...

Им предстоит еще пройти
Жестокость мнимых ожиданий,
Измен и разочарований-
Им предстоит еще пройти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469940
рубрика: Лирика любви
дата поступления 03.01.2014
автор: Сокольник

Гроза ( зарисовка… )

Дождь нехолодный, лета улыбка...
Солнечно-модный, тонкий и гибкий...
Обыкновенный... Все, как всегда...
Нежно щекочет, стекая, вода...

Пары влюбленных в сиянии света,
Словно объяты потоками лета,
Не прикрываясь суровым зонтом
Томно вальсируют в танце босом...

Но- необычна сегодня природа.
Некое таинство в ней происходит...
Дождь истончился и робко затих,
Словно бы в схватках предродовых...

Где-то зарницы, сполохи... Мимы
Дальней грозы, проносящейся мимо,
Изображая волнения лик,
В душах посеют испуганный крик

Молнии блеска и грохота грома...
Юркнули пары в укрытие дома...
Ветер свинцовые тучи увлек...
Где-то прольется холодный поток...

Грянет гроза! Исполнением рока
Где-то суровые струи потока
Грязь выметая, хлынут, бурля,
И возродится, очистясь, земля...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504681
рубрика: Лирика
дата поступления 12.06.2014
автор: Сокольник

Притча про каву життя

Один веселий Вчитель
Навчанням притомив
Своїх розумних Учнів,
І кави всім налив

У посуд, що у домі
У нього пребував.
У дорогі й дешеві
Чашки порозливав.

Із кухні на підносі
Все виніс. Юнаки
За мить порозбирали
Всі дорогі чашки.

Лишилися дешеві.
Сміється він на те-
Отак собі майбутнє
Своє оберете!

Життя в чашках- то кава.
А гроші- то чашки.
Вони- добробут, слава,
Це все показники

Життєвої підтримки,
Та не саме життя.
А кавові краплинки-
Як кроки до буття.
....... ........ .......
Найбільш щасливі люди-
Не ті, що краще мають.
А ті, з того, що мають-
Найкраще здобувають.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498618
рубрика: Байка
дата поступления 12.05.2014
автор: Сокольник

Свій хрест ( притча )

Прийшов до Бога чоловік,
Та й каже- милостивий Боже!
Хреста тяжкого я не звик
Нести в житті! То допоможеш

Полегше ношу до гори
Нести в житті?- Нема питання-
Як хочеш- легший обери!
Ти маєш час на обирання-

Промовив Бог, і чоловік
Хрестів побачив пребагато,
І досить швидко собі зміг
Хреста найлегшого обрати.

-Великий Боже! Я візьму
Цього хреста, як дав ти слово!
-Ти правильно обрав. Тому-
Це твій і є!- так Бог промовив...
......... .......... ...........
У всеосяжності мети-
Важкий, та славний шлях до Волі.
Хреста найтяжчого нести-
Нелегку ми обрали долю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498415
рубрика: Байка
дата поступления 12.05.2014
автор: Сокольник

Мудрість навчання ( притча )

Великий Гуру якось раз сидів
На сонечку. Дививсь ото на гав,
Медитував, смачні самоси їв,
Чи може просто хмари розганяв...

Прийшла до нього жіночка з малим,
Та попрохала- Гуру! Поможи,
Аби малий солодкого не їв.
Що не корисно це йому вкажи!

Замисливсь Гуру... Потім відповів-
Прийдіть за тиждень! Жіночка пішла.
Як повернулись, він сказав- Малий!
Не їж солодке!.. Отакі діла...

Стоять розгублені... Та слово золоте
Від Гуру сприйнято дитям немов наказ.
Все не відходять... Жіночка на те
Його здивовано запитує нараз-

Великий Гуру! Розкажи, чому
Лише за тиждень ти вказівку дав?
Він відповів- це я зробив тому,
Що сам солодке їсти відвикав!
.......... .......... ...........
Якщо ти майстер поклику свого,
І учнів хочеш ти своїх навчить,
То майстер-клас не вчити їх того,
Чого іще не вмієш сам робить.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498060
рубрика: Лірика
дата поступления 10.05.2014
автор: Сокольник

Живемо, як усі. Ті – свідками Єгови,
а іншим Саваот віщує уночі.
Відомо їм усе, окрім своєї мови.
І ходять між людей аматори любові,
добра і темноти старанні сівачі.
               Глибини Духу їм чужі і непотрібні,
               і їх тяжка душа блукає у пітьмі.
               І віру у своє нав’язують «невірним»,
               а істину одну не знають і самі.
Блукають між людей таємні неофіти,
вербуючи своїх, тавруючи чужих.
Про задуми Творця воліють научити
паломники ідей про вищість того світу,
де й папі Римському не місце між святих.
               І дивно, що Земля до них уже віками
               і дихає, й живе, і плодить врожаї…
               І те, чим ти живеш – то аура її:
               усе, що омофором тимчасово з нами –
               і мова, і слова, і думи – не твої.
Не оскверняй язик і будемо ріднею.
І хай твоя душа узята на замок,
зате і янь, і інь дадуть ясний урок –
усохне течія неправди однієї.
Заговори, як я, місцевою, своєю
і ти уже поет, а може і пророк.

                              10.2014