Похмурий день вже крила опустив,
І сіра сутінь тихо вечір кличе…
Але бадьорий чути птаства спів –
Прийшла весна на пагорби величні.

І хай згори шугають холоди,
Хай омела в гіллі печаллю висне.
Та лину я із радістю сюди –
Почути світлу новоліття пісню.

Немов лунають звуки віщих струн,
І із Дніпра у сріблі і у златі
У сяйві й силі видибав Перун…
І похилилися церкви хрестаті.

Дажбог зійшов у небі на добро
І хмари геть розсіяв сумовиті.
І скинули хрестителя в Дніпро –
Ганьбу минулого тисячоліття.

Розвіялося військо сарани,
І на шматки розпалася Росія…
На віче дочки праведні й сини
Зійшлись обрати справжнього Месію.

2.03.7523 р. (2016)

***
Єпархія
зріла
паяца
Кирила
не знає і знати не хоче,
які у Московії кадять кадила,
кого
оточили,
кого замочили,
у кого виколюють очі.

***
Вожді і боси –
нації біда,
коли нема
у голові
Христа.
Їх істерія вірних ублажає.
І не бояться Божого суда,
і ладану…
І мріє тамада,
яким його
історія згадає.

***
– Уже нічого
не дарую,
не позичаю, не даю...
Такою Україну чую.
І я за неї
голосую,
а матюки –
за мать твою.

***
Уже конвої
не везуть
«бабло»,
тому що п'яні битої багацько.
Уже Союзу, наче й не було,
уже і Білорусії
дійшло,
що є у неї
Пуцька,
а не бацька.

***
Нема чого
на сонце
нарікати,
а уночі
на темряву пеняти.
Якщо немає Бога у душі,
не помагають і свої пенати.
Тому
нема
надії
на чужі.

***
Що
за утопія?
Не у Європі я.
А на амвоні – чужі барани.
Йде дегустація – п'ємо за націю,
а оп’яніла
гієна
війни.

                              2016

Усі один одному – вибрані.
Хтось більше комусь, чи менше.
У дивні суцвіття зібрані –
Ні останніх нема, ні перших.
І схожі, до втрати пам’яті,
Тому що, так значно легше
Вчитися разом плавати
І думати, що уперше...
Ми, наче з колиски вирвані,
Розвіяні теплим вітром…
Попри невдачі - віримо,
Шукаючи свого світла.
Усі один одному – вибрані.
Хтось більше комусь, чи менше.
Павутинкою долі з’єднані,
Щоб кожен себе довершив.

2016

Горобець: стрибав - стрибав,
Зернятко: збирав - збирав.
Горобець: стрибав – стрибав,
Зернятко: клював – клював.
« Чир – чирик » : співав - співав,
І на самку - поглядав.
Горобчиха - непроста!
«- Бачила я горобця!
Біля мене - не стрибай!
І мене , ти, - не займай!
Як вчеплюсь в твою чуприну, -
Висмикаю – половину!
Враз поставлю, тя, до ладу!
Й швидко дам собі, я – раду!
Я шукаю Молодця!
От - такого! Горобця!
Щоб мені пісні співав
І гніздечко будував.
Щоб на гілці колихав,
І дітей охороняв.
Щоб мене одну любив!
І щоб мною дорожив!
Про родину нашу дбав!
Вгору пупцем не лежав!
Буду я Його ЛЮБИТИ…
І до серденька – тулити…
Крилечками – затріпочу…
І до сміху – залоскочу…
Діточок Йму – подарую…
І до смаку – нагодую…
Буду їсти з Його – рук…
Не зазнає – в мене мук…
Будем РАДО В ПАРІ – ЖИТИ…
БОГУ – славную хвалу - носити!
Хай БОГ знає: як ми любим!
І Його ДОБРО – ми не забудем!
Як прийде Лиха Доба…
І таке в ЖИТТІ бува…
Будем з ВІРОЮ ми жити!
В БОГА вірить й не гнівити!
Якщо стане в тім Біда –
Значить наша в тім Вина.
Треба було Добре Жити!
І ніколи – не грішити!
Як згрішив – зроби УРОК!
То ПОКАЙСЯ добре впрок! ВИСНОВКИ ЗРОБИ СОБІ: « НЕ ГРІШИТИМУ В ЖИТТІ!» ЗАПОВІДІ БОЖІ Є у нас!!!
І триматись Їх – весь час!!!
І на те їх БОГ – писав,
Щоб ніхто – не нарушав!!!
А порушив, то тримайся…
КАРИ БОЖОЇ – ти вчувайся!!!
СПРАВЕДЛИВИЙ ВІН – ОТЕЦЬ!!!
Бо ВЕЛИКИЙ ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
А в житті і так буває,
Що й випробування – не минає…
Треба міцно дзьоб тримати!..
Й на БОГА, боронь Боже, не нарікати!
Треба добре хвіст тримати!..
І СВЯТОМУ не докучати!!!
І не ставити питання!!!
А дарувати почитання!!!
Молитви Богу будемо слати!..
І на шляху, Йго, не минати!..
А зустрівши привітати!..
Гарно ЙОМУ щебетати!..
А хай знає наш ОТЕЦЬ
Що прекрасний ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
Ми ж творіння ж - то Його.
Й твердо віримо в НЬОГО!
Будем: жити і співати.
І Йому – не докучати!
А в житті – то різно-є…
Й нагадаєм про своє…
А я у скруті вирву пір’їну…
Й запитаю про ВКРАЇНУ,
І про мої діточки,
Щоб здоровеньки зросли.
Про Горобця я не забуду!
Щоб не пішов до злого люду!
Щоб пси погані йго не кусали
І за хлібчик йго не ганяли!
Бо працюємо щодня
Така вже Доля й в горобця…
Така Доля вна у совки,
Й живуть: птахи, звірі, вовки,
Я хочу в мирі добре жити!
Й за це СВЯТОГО всякчас хвалити!!!
Хай людина любить нас
Не ганяє повсякчас…
Бо людина, то людина,
Все ж людина – не скотина…
Бо творіння й Діло Боже!
Хай же й птахам – допоможе.
А в житті буває всяко:
Тут – ДОБРО, а в тім – НІЯКО.
Тепер-то я пташечка сіренька,
А в наступному житті – дівчинка маленька…
А як буду дівчинка – мала,
Зросту швидко й буду от - така!
Пам’ятатиму Науку:
Про ДОБРО і ЗЛО, й РОЗЛУКУ…
І згадаю про ОТЦЯ,
І про того Молодця,
А як матиму хлібину, -
Пригощу усю пташину.
І згадаю: про звірят,
Й про маленьких немовлят,
І сову, орла , й їжака..,
Бо дівчина я от - така!
А в основі – то у нас:
ВІРА в БОГА – повсякчас!
Хочу БОГА вірно любити!
ЙОМУ серце – присвятити!
Треба всім нам об’єднатись!..
З віруючими - породичатись!..
Бо у ВІРУЮЧОГО народу –
НІКОЛИ НЕ БУДЕ ПЕРЕВОДУ!!!
Я хочу так життя прожити,
Щоб ніколи не жаліти!!!
Бо важлива кожна днина,
Навіть як ти й – не людина!
Жартував й сміявсь простак:
« Молодець – Горобець, на весь світ – ОДИНАК!
Будеш, ти, вічно в самотині,
І помреш, ти , в однині!
Не матимеш ніколи пари , ти!
Бо таких як ти – прут гати!
Ні гніздечка, ні родини!,
Ані щастя, ні дитини!
Тебе чекає лиш: Журба!,
Бо ти – нарвана така!!! Ти моралі всім читаєш!!!
І всіх, ти , поучаєш!!!
А мораль у мене є:
Що простіше – то моє!
Я живу сам по – собі!
І плював я на усі!
Є зерно – клюю зерно!
І мені – усе одно!
Є Добро?, чи Зло?, Гаплик? –
- Наплюю! Й на все – « Чи – Чирк !»
Я один і ти – одна…
Може пара ми така:
Горобчиха, ти – непроста
Маєш любити – простака!!!
А за Бога – дам пораду:
Ну не лізь, ти , за ограду!
Він Отець – сам по - собі…
Його діло – в вишині!
Нащо мені Йому співати?!
За все хвалу Йму відсилати?!
І заповіді Божі – мні нідочого!!!
Бо не хочу Його я, і Він – мні нідочого!!!
Я родину буду вчити:
« Чи є Бог ? Чи – ні?, - НЕ НАМ ЙОГО ЛЮБИТИ!»
Цілий день стрибати зможу!
А як схочу, той – приворожу!
Я життя маю одне!
Щастя хай мне – не мине!
А я грішитиму, чи - ні? –
Покари – НЕ ВИДІТИ МЕНІ!
На всій Землі: творінь багато є!
Мої гріхи – НІХТО НЕ БУДЕ ЗНАТЬ, Й де ВНИ – Є!!!
Творець працює й день, так ніч…
Потім сам сидить й очиськами лупає, як сич!!!»


Тут зчинилась метушня:
Простака вчепила вона.
А він горобець опирався,
Жити хотів і не вгався.
Горобчиху він клював,
За добре діло – все забував.
Горобчиха пострадала,
З очей сльози вна втирала…
Вони літали ввишині,
Лилась кров її й на спині,
Оросила вона земельку:
Своєю кровією гарненько.
Вони крутились в боротьбі:
Пір»я їх летіло навкруги.
Крилечко вона собі зламала,
Але за Бога – вна не забувала!
Думала Простак – здолає,
Але знають всі: Правда й Справедливість – перемагає!
Горобець так клював Горобчиху:
По-серйозному і не на втіху!
Дала сили їй земля –
Подолати горобця!
Бо відважна вна Горобчиха
І не зазнає вна ніколи лиха!
Тут не стерпіла вона!..
Клюнула вна горобця!!!
Потекла кров головою!..
Дзюркотіла, мов рікою!..
Не пройшло і ще півдня, -
Як не стало горобця!
« Він, падло, зчинив такий глум на БОГА!!!
Нагла йму смерть! Й пекельна йму дорога!!!»
Зажурилася вона:
« - Не знайшла я Молодця…
Зате падло - я убила!
Кров’ю йго землю я - зросила!!!
Буде кожне падло знати:
БОГА мого – як зневажати!!!
ОТЕЦЬ – не чув та я все чула!!!
Убити падло – я не забула!!!
Хай за гріх мене БОГ – карає!
Хай справедливість ЙГО - не минає!..
Вислухаю ЙОГО – уважно я,
Бо така вже ДОЛЯ моя,
Розповім все як було,
Що «Простак» - то зле зело,
Як порушила – то ми карайте,
Як ми прощаєте – то прощайте!..»
БОГ почув усе є те:
«- О це ж трапилось таке!.. Така сіренька Горобчиха,
А б’ється, наче та орлиха!!!
Ану озвись! І йди сюди!!!
Хай, Я утру сльози сліди!!!
І кров ворожу Я змету!!!
І за ДОБРО – винагороджу.
Як ДОБРЕ: що ти пташино те зробила,
Слухать погань – МЕНІ було вже не сила.
І була думка в МЕНЕ лиш одна:
« Ну хто ж скарає «Простака»!»
А ти одна така була!
На смерть скарала «Простака»,
Твої нотації – Я чув,
МИ – до душі Я - не забув,
Ти серед всього птаства дуже мила.
За це дарую тя - орлині крила,
А в Карпатах на горі, у небесній вишині:
Орел – Михайло – Тебе одну чекає!
І давно оченьками виглядає,
Ти одна така – Орлина!
Пташка смілая – Галина!
Ти лети к ньому хутчіш,
Й поберіться, Ви, скоріш,
Хай птаство все добре знає!»
« Хай БОГА – любить й поважає,

Я – щаслива, я – ввишині!
Любо й хороше мені!
Крила свої я розпускаю!..
Ними хмарки я кромсаю,
Маю пару гарну - Молодця!..
Вічно славлю БОГА - ТВОРЦЯ!!!
Ми у парі так кружляєм!..
Ну а ВАС ми не минаєм!..
Будемо жить, як ми: Він і Я – говорила!
Бо без Вас, БОЖЕ, жить НЕ можливо!І НЕ сила!
Ви , ТВОРЕЦЬ, - ВЕЛИЧНИЙ ЦАР!!!
І ВЕЛИКИЙ ГОСПОДАР!!!»
А прекрасний ТВОРЕЦЬ, усміхнувшись – прокричав:
« Самотність – МЕНІ надоїла»
З пари Орлів – створив АНГЕЛІВ і змінив їм орлинії крила !!!
(28.02 2008р.)

Любив віддати все що мав
До цього звикли швидко
Всі сумніви перемагав
За це сприймали хитро

Оточуючий світ навчав
Шукати власний приклад
Давав підстави для підстав
Збиравсь охайний вигляд

І сміх , і сльози , радість , біль
Сплетіннями на вибір
Десь в солод попадала сіль
Всезнаючим під вимір

За все було , на зло , в добро
Рутинами обставин
Усе що вчило , і вело
В полотнах фарб - яскраво.
2016р.

Ти говорила мов пісні
Слова в мелодії звучали
Писала нотами у сні
А лист дерева все скидали

Твої творіння ці живуть
Їх первозданність непорушна
Вони навчають , і пливуть
Куди направить хвиля вітра

Цій суті нічого сказать
Вона собою досконала
У ній всі загадки життя
Одна між ними переправа

Я доторкнутись тільки зміг
І цим пишаюся безмежно
Прискорив оберегу спіх
Щоб встигнути - віддати вчасно.
2016р.

Зеленіє поле , зеленіє сад
Зеленіє рясно пишний виноград
Зелен все навколо , промінь веселить
Я усим віддячив бо своє болить

Проминуло в котре , не зустрів його
Того що бентежить , того що несло
Тою стороною не ходити вже
Тими пелюстками світ не огорне

Відгриміло щиро у відлунні весн
Відкохало кратно від пульсацій вен
І не нам судити , і не нам гадать
В чому ці причини спогадів не мать

Та живу надалі , наче не один
Все у порівнянні хід моїх годин
Вже змиривсь і вірю , все у користь нам
Ранитись до крові , зцілитись від ран

Всіх кого признаєм , друзів , ворогів
Ми від них і маєм силу мудреців
Від зухвалих пекло , від любові рай
В молодості втратив - старість не карай.
2016р.

Усім це відомо-
Є сила велика
В людини відвертих очах
Лежить на поверхні
І радість і лихо
І горе і відчай і страх
І лиш зазирнути
У очі людини
Відкриється правда в ту мить
Та більше говорять
Ці очі в хвилини
Коли щось нестерпно болить
Як хтось із собою,
покинувши світ цей
Шматочок тебе забира
В душі як у тебе
Немає вже місця
Для світла і щастя, й добра
Тоді подивившись в ці очі погаслі
В людини у ту ж саму мить
Неначе до себе забравши нещастя
В самої душа заболить

Ще в яслах спить те Боже немовля,
А доля - наче тінь від хрестовини...
А ірод вже вичікує здаля...
А натовп вже бере його на кпини...
І до Голгофи є тернистий шлях...
І ниций вчинок Понтія Пілата.
...Ми молимось...а душі - на замках...
А віра так - від свята і до свята...
Йому б не скам'яніти в образах...
Різдвяна Зірка темряву розсіє! (? )
Народжений, щоб жити у серцях
...МЕСІЯ...

Я уклоняюся снігам,
У небо шлю ясні привіти.
Дерева моляться Богам,
Розкинувши, як руки, віти.

Зима пречиста, мов кришталь,
Дива одкриє не одразу.
Піднявши вгору білу сталь,
Стоять кущі, як дикобрази.

Це розгалужене гілля,
Як вени на руці неначе.
Всміхається усім здаля –
Немов уперше це побачив.

Готує вітерець сюрприз
В легкім грайливім колиханні.
Сережка срібна звисла вниз –
Дарунок це Богині Дані!

3.01.7523 р. (2016) Київ, ботанічний сад

Підкажи мені, козаче,
Де панує правда.
Я не розумом убогий,
Та доля безщадна.

Я відкрию свої очі
На весь світ широкий
Та піду її шукати
З тим, хто одинокий.

Може нас не так і мало...
Чуєш біль та стогін?
Отака вона – ця правда,
Зло пустило корінь.

Проковтну я сльози гніву,
Прокляну неволю,
Помолюся за Вкраїну
І за кращу долю.

2015

Не питай чому , не питай навіщо
Не питай кому , не питай за що
Я давно іду без спочинку швидко
Я із тим живу що моє знайшло

Хто прийшов сюди , зачерпнув води
Спрагу втамував , тихо промовляв
А навколо сни , гладдю рушники
Та не пригортав , в стороні стояв

Що не говори , як не розгорни
Все сумна була пісня солов*я
Без весни цвіли , без тепла росли
Така примха ця - ворожба людська.
2015р.

І знов упав, і знов гріхи
Й лукавий шепіт сатани:
"Ти впав, ти мій, радій життям,
Я все лишень тобі віддам;

Дивись, усі отак живуть -
Широкий шлях, просторий путь,
Брати і сестри тут ідуть;
Вузенька стежка - тільки ями,
Вернись, підеш тепер із нами".

Спіткнувсь, упав, душа болить,
Але не хочу більш грішить;
Солодкий гріх - гірка отрута,
Не шлях широкий - то болото.

Давно оце душа пізнала:
В гріхові радості немає
І волі в рабстві не буває.
Лукавий вже хай не шепоче,
Хоч впав, але іти за ним не хочу.

І знов упав, і знов гріхи...
Молюся Богу: "Мене прости".
Я вірю, бачу - пробиті руки
Лікують душу, знімають муки.

А ніжний голос мого Христа
З любов'ю кличе в небеса.
Встаю, беру свого хреста,
Хоч падаю, але вперед іду.
Вже скоро, Господи, прийду.
12.12.2004

Живіть у цім світі - мов квіти живіть
Завжди своєчасно признайте , прийміть
Не знайте ні горя , ні лиха , ні бід
У щастя з любов*ю наснагу візьміть

Нехай колискова співає зоря
Лелеча утіха оросить жнива
В стосунках породжуйте ніжні слова
Даруйте їх щиро - щоб мліла душа

Живіть у цім світі - мов діти живіть
Поповнюйте радістю райдугам мить
Себе поважайте , повагу цініть
Від цього пізнаєте надібність жить.
2015р.

Прости мене, мій Боже, за моє
німе, – уа! дитяче у колисці,
за це моє немудре житіє
у цьому світі на чужому місці.

І дякую, мій Боже, за Твої
болючі стигми на моїй голгофі.
За те, що грішні думи нічиї
вміщаєш у мої пісенні строфи.

Не осуди, що іншій дарував
дорогоцінні перли ойкумени
і не карай, що я не помічав
усі Твої вакансії для мене.

Даруй, мій Боже, людям і мені
Твоє терпіння, коване із криці,
коли морили націю ординці.
І наостанок – не найтяжчі дні,
аби моє німе – ау! у сні
лунало не від голоду в колисці.

28.11.2015

Я руки по лікті вмочила в весну,
я у коси вплела проміння,
і ввесь світ кохав мене одну
до останньої волосини.

Я йому оддавала по краплі води
із душі до останнього звуку,
і зринали у темряві цілі світи
там, де я умочила руки.
2005р.

Думи мої, думи,
тихі та веселі,
додаєте суму,
милі пустомелі.
Наносили мулу
на мою дорогу.
Вас усі забули,
то і слава Богу.
Оминають друзі
щирі і лукаві.
Козаку у лузі
не лунає слава.
Голі і роззуті,
ранені словами,
не були почуті
рідними панами.
Не були у герці
на сторожі мови.
Полонили серце
інші людолови.
Чом би вам не стати
воїну забралом?
Може вас багато,
а манкуртів мало?
Може вас пізнають
юні українці,
поки доконають
тролі і ординці?
Ой не плачте всує,
бо повинно стати –
вас не завоює
плем'я супостата.
Наче все сказали
і не може бути,
ніби вас так мало,
щоб усе забути.
Станете у коло,
підете у люди.
То нехай ніколи
і жури не буде.
Хай лунає нині
пісня веселенька,
наче в Україні
є іще Шевченко.

2015

Благословен,
хто не сприяв навальній силі,
й, себе долаючи,
з різким серцебиттям
став поруч з тим,
хто опинився під прицілом,
і потерпів,
єдиним важачи життям.

Нехай його
у скаламучену годину
плече надійне
не покине в самоті,
якщо не ангела,
то смертної людини,
що не зречеться
і підважить на хресті.
2015

Кручу,кручу педалі
Вже майже сорок років.
Котитись буду далі,
Поки ж кручу під гору.

Кручу життя педалі,
Кругом ями ,калюжі.
Кручу...допоки маю
На те я дозвіл Божий.

Кручу,кручу педалі,
Життя вперед рулює.
Без слави і медалей...
Та все ж аби не всує.
31.03.15.

Не чути в травах цвіркунів
І щебет ластівок не чути,
Лиш ключ у небі журавлів
Курличе дуже журно.

Холодні роси у траві
Пожовклій обвіває вітер
І листя падає вже скрізь,
Закінчилося літо.

Погожі дні не повернуть…
Отак й життя біжить, минає
І старість – осінь тут як тут.
А потім що? Чи знаєш?

Чи знаєш ти, що ми пожнем
Все те, що сіяли щомиті.
Вже багатьом з косою смерть
Заглядає у вічі.

Не зупинити плин життя,
Тим більш назад не повернути.
За осінню прийде зима,
Вже смерті кроки чути.

Останній подих, серця стук
І смерть кістлявою рукою
Закриє очі багатьом…
Але не нам з тобою.

Я вірю що для нас женці –
То ангели святі із неба.
Тримають серп вони в руці
Пожати чистих серцем.

Усім, хто слухався Христа
Хто свято жив, любив і вірив
Не страшна смерть, бо в небеса
Відкриє ангел двері.


Хто твою душу забере?
Хто прийде очі закривати?
Вирішуй, поки час ще є,
Бо всі ми будемо пожаті.

Не чути в травах цвіркунів,
Погожих днів не повернути.
Бо осінь – це пора коли
Задуматись потрібно людям.
26.10.2013

Осінні хмари дощові,
Похмурі, сірі, непривітні.
Не раз ви плакали мені:
«О, де поділося вже літо?»
Приспів:
Осінні хмари дощові,
Вам вдячний за тихий смуток.
Не плач душа. Таких дощів
В раю ніколи вже не буде.

Осінні хмари дощові,
Ви сонце часто закривали,
Хай Сонце правди у душі
Ніякі не закриють хмари.

Осінні хмари дощові
Пташок у вирій підганяють.
Та вірю я – погожі дні
В раю завжди мене чекають.

Осінні хмари дощові
Пора плоди землі зібрати
І ангелів – святих женців
Душа готова зустрічати.
28.09.2004

Надвечір’я тихе
У село прийшло.
Радісні всі лиця
Я побачив знов.

В церкві у неділю
Сестри і брати
Славлять Божу силу,
Тут звучать псалми.

В простоті та згоді
Спів і молитви,
Чують Боже Слово
Дітки і батьки.

Сонечко сідає
Аж за небокрай.
Господи, благаю:
Нас не залишай.

В трудовому тижні,
Боже, поможи.
Неньку-Україну
Ти благослови.

Надвечір’я тихо
У село прийшло.
Хай минає лихо,
Відступає зло.
27.01.2013

Цей добрий благодатний час був і вірю- ще буде.Нехай Бог дає Україні мир !!!Молімося за це.

Тиха ніч, ніч свята,
Задрімали вже міста.
Свічка в яслах лиш горить,
Пара там свята не спить:
Сина Божого глядить! 2

Тиха ніч, ніч свята,
Засіяла висота -
Янгол із небес злітає,
Добру звістку сповіщає,
Справи Божі прославляє! 2

Тиха ніч, ніч свята,
Пастухи йдуть до Христа,
Небо благодать дарує,
Радість на Землі панує,
Бо Господь людей врятує.2

Тиха ніч, ніч свята,
Народилося Дитя.
Ближніх будемо любити,
Божі всі діла хвалити,
З вірою у серці жити! 2

Божий Син
Із Небес зійшов златих,
Божий Син
Врятував людей простих,
Божий Син
Благодать Отця нам дав,
Божий Син
Всіх від смерті врятував,
Божий Син
Як в часи отців прадавніх
Божий Син
Захистить людей звичайних,
Божий Син
Із Небес зійшов златих,
Божий Син
Врятував людей простих.
31.12.13

Так стало тепло на душі
І я спинилася. В тиші
Полинула в глибінь очей,
У синь недоспаних ночей,
Коли молилися за нас.
А ті слова долають час:
І в тихім сяєві стою
Й молитву чую наяву,
Де слово мудрістю сріблиться
Й любов’ю осяває лиця.
Надчистота тих світлих слів -
Ромашки білої пелюстки.
Блаженнійший за нас молив
Свічадо берегти від пустки…
І вогник серця не погасне,
Бо то є Слово Світлоясне…

Не бачило око,
Не чуло те вухо
Що Бог приготовив
Для вірних своїх.
Не буде там болю,
Не буде там смутку
У царстві Христовім,
У небі святім.

Приспів:Свят,свят,свят
Бог в Своїх небесах.
Свят,свят,свят-
Заспіваємо там.
Слав,слав,слав
Божа Церква Христа.
В небесах
Будем вічно співать.

Побачимо рідних,
Зустрінемо друзів,
Кого ми любили
Обнімемо там.
Де радість без міри,
Христу "Алілуя"
Співають спасенні
Небесний псалом.

Там золото всюди,
Каміння коштовне
У вічному домі
Царює Господь.
Все славне ,все нове
У Царстві Господнім,
Там сонця не треба-
Всім світить Христос.

Не бачило око ,
Не чуло те вухо,
Не може людина
Усього збагнуть.
Наш Бог є Великий,
Господь наш є Чудний.
Він наше спасіння-
Вклонімось Йому!
30.12.13.

У безмежжя неба
Ангели святі
Підняли до себе
Щоб почув я спів.

Дивний і чудовий
Неземний псалом,
Світлосяйна мова,
Ті слова – вогонь.

Зрозумілі серцю
Хоч немає слів.
Звідусіль несеться
Ангельський той спів.

Наповняє душу
Спокій неземний
Та вертатись мушу,
Я би не хотів.

Ангели спустили,
Ось, мій дім, сім’я.
Мені б їхні крила –
Полетів би я.

У безмежжя раю,
Де немає зла.
Шкода, що літаю
Тільки в своїх снах.

У безмежжя неба
Ангели святі
Підняли до себе
Щоб почув я спів.
22.01.2013

У куточку душі, де дрімає закутавшись Бог
Ще нескоро світанок, ще темно, неначебто у
Материнському лоні: ніхто не запалить свічок
І не знає табу.

Де твій Бог поки спить, зачаївшись у мороці, без
Діадем світлових, не розбуджений ще у церквах
Твоїх мрій і думок, поки ще не поставлено хрест,
Не забито ще цвях.

Поки Бог твій не йде на паломництво в сірі піски,
Поки бачить у снах коси дів, на захованих під
Чорні крови тканин, поки меч не наточений і
Поки місяць не зблід.

Де твій Бог ще не вигнав себе пізнанням антитез
І де ділить на нуль, безкінечності лічить вві сні,
Не бажає пожертв, олтарів, ритуалів, аскез
І не терпить постів.

У куточку душі, де дрімає закутавшись Бог,
Ти його розбуди і себе розбудити зумій.
Він - ще первісний, з небом в очах і без тривог
І з думками про мир.

Він ще поки не знає смаку безнадійності, смут,
Як іржавіє дух, бо гартований гірше, ніж сталь.
Але знає одне - у куточку душі, саме тут
Починається рай.

Подаруй мені весну
Ранню , ніжну , чарівну
Співом пташки у саду
Заплети вінок вінку

Дай надії шаленіть
Піснею в житті звеніть
Не згораючи горіть
Потаємним володіть

Відпусти свої страхи
Запроси , і пригости
Постели нам рушники
В дві руки , у дві стопи

Де любов у дім ввійшла
Де посіяла , змогла
Де від серця , де душа
Щирість щирості - життя
2015р.

Допоки, Господи, допоки
Тектимуть ріки і потоки
Нестримних сліз і крові?
Їх буде скоро ціле море

Від крові Чорне і Червоне
Таке як Мертве, бо солоне
Те море – людське горе,
Неправда там таки потоне.

Допоки, Господи, допоки?
Коли вже буде мир і спокій?
Коли то повернуться
Додому рідні й посміхнуться

Утомлено та гордо дітям;
Пригорнуть, поцілують ніжно
І скажуть: Все. Скінчилось.
Не дай, Господь, щоб повторилось.

Допоки, Господи, допоки?
До неба піднімаю руки
І чую ніжно-тихе:
Молися, вір і стихне лихо.
01.02.2014

Любов ніколи не вмирає
У кожному вона живе
З весною разом завітає
По осені у дім іде

Хто привітає з тим і стане
Приємні спогади гортать
Де освіжить , а де підкаже
Щоб не звикали забувать

Ці мальовничі краєвиди
Нам не дозволять постирать
Розсипані кохання крихти
Які ми вчилися збирать

Той схід , той захід , світлі ночі
Яскраве сонце поміж хмар
Той спів , той шепіт у безсонні
Що пригортався звоном чар

Любов ніколи не вмирає
У кожного вона одна
Де шаленіє - відповідає
Подякою всього життя.
2015р.

Не чекайте, як дива, любові,
Але доки наснага ще є,
То даруйте у вчинку і слові
ВсьОму світу кохання своє.

Не картайте того, що любили,
Його доля вітрами несе...
Ви ж набралися щастя і сили –
І подякуйте Богу за те!

Що посієте, те Вам і вродить,
І сторицею, що віддали,
Вам поверне життя, нагородить
За тепло, що у світ принесли!

2015

Моя душа – це аркуш чистого паперу,
А мій талант – це ручка кулькова, проста
Оце і все, що маю для поезій,
Бог – джерело натхнення, всі мої слова.

Моя душа – це скрипочка лише простенька
А мій талант – немов тонесенький смичок.
Бог – вічний Композитор, Віртуоз, Маестро
Він – неповторність слів, мелодії із нот.

Палітра кольору, гармонія у звуці,
Це –Бог, мій Ідеал душі і Еталон
Довершеність і Досконалість, серця стукіт
Це – Бог, а я – Його блокнот для слів і нот.
17.06.2013

Господи, навчи Ти нас молитись
Без лукавства, щиро, в простоті.
В очі щоб могли Твої дивитись
Кожен день в своєму ми житті.

По очах святих щоб розуміли
Що сьогодні хочеш Ти від нас.
Щоб душа від погляду в нас мліла
І назустріч линула весь час.

Господи, навчи нас так молитись
Без лукавства, щиро, в простоті,
Щоб „Іудами” нам не зробитись:
Цілувать, а погляд відвести.
16.03.2012

Постукав дощ у парасолю чи то в душу.
Як стукають, то відчинити мушу.
І ясносяйво цівкою по крові,
І темінь розчиняється в любові.
І ллється Божа благодать з хмарини,
А листя-вогники освячують стежину.
Омиті клени шепчуть урочисто:
СЬОГОДНІ НАРОДИЛАСЯ ПРЕЧИСТА...

Пресвятая Діво, я до Тебе лину,
У Твої обійми,під Святий покров.
Збережи злиденну нашу Україну,
Щоб не проливалась більше юна кров.
Матінко Святая і Царице світу,
Діточкам - сиріткам прихисток Ти дай,
І матусь нужденних,що на заробітках,
До синів і дочок швидше повертай.
Не забудь убогих і немічних тілом,
Пригорни, молюся, та додай їм сил.
О , Стражденна Мати,Ти страждала вміло,
Нас навчи терпіти,як терпів Твій Син.
Ти Вінець Пречистий,Непорочна Мати,
Збережи, благаю, дівства чистоту,
Бо в розпусті молодь нині помирає,
Научи пізнати істину Святу.
Матінко Маріє,Ти небес Окраса,
Недостойні й грішні просим: « Захисти.
Ти ж бо милосердна вмієш все прощати,
Сльози покаяння від усіх прийми.»
******

Я свій вік проживу та піду…
Лиш одна з багатьох перехожих
Ти так само повз мене проходиш,
Не вповільнюючи ходу.

Може й було бажання у мене
Відпустити пориви на волю
Засвітити вогонь над юрбою,
Та згубилося в буднях шалених.

Ти сказав: «Ненавиджу вбогих»,
І юрба тобі не подруга,
Що ж, людина ти зовсім друга –
Наша зустріч - це жарти Бога.

Тож щасливо тобі летіти
Моя ж доля – повільний крок,
Лиш молю, щоб дозволив Бог
Не у темряві шлях скінчити.
2002 р.

Ти придивись , і доторкнись
Можливо це остання змога
Посперечайся , зупинись
Ця прочитається промова

У ній відкриється твоя
Найпотаємніша причина
Ти будеш тим героєм дня
Яким пишається вершина

Тут загорається очам
Чарують ночі тихі зорі
Ти довіряєшся словам
А обрії - такі просторі

Віддай любові відчуття
Нехай вони розповідають
Тут серце в серці почуття
Щасливі - від душі кохають.
2015р.

Виходимо із полум’я,
ідемо по воді,
усупереч історії,
наперекір орді.
Війною всенародною
      ми волю здобули.
 Удавляться короною
                і круки, і орли.
Сьогодні ми згуртовані,
   гартовані в огні,
ніким не упокорені,
   на світі не одні.
Хай ненависть до ворога
          від гніву закипить.
   Вартують дуже дорого
             і сонце, і блакить.
Єднаємось державою –
творці і вояки.
Поділимося славою,
на те і козаки.
Не тільки за Карпатами
             є гори золоті.
Ми будемо гарантами
        у мирному труді.
Та поки ще не каються
керманичі чужі,
Холодний Яр вертається.
Освячені ножі.
     Напоєні свободою
           і душі, і серця.
     В бою за перемогою
           підемо до кінця.

     09.2015

А твої руки – це найкращі крила,
Вони врятують і від горя, і від вітру,
Вони врятують там, де вже нема життя,
Одна лиш мить, і в небо відліта…
В твоїх очах і тяга і любов,
І знаю точно – це не сон,
Не тьма, не ніч, не мара,
Це якась сила єднальна.
Дає нам почуття і мужність,
Рятує там, де вже не дужі,
Хранить, об’єднує, оберігає,
Це нам Всевишній помагає.
На цій планеті і у цьому житті,
У будь-якому місці, місті, селі,
Для мене існує лиш один покажчик свободи,
Його імя ти побачиш на звороті.
Це та спокуса, заради якої варто жити,
Кожного ранку прокидатися і п’яніти,
Потім цілий день проводити вдвох,
Це і називають – любов.
Кажуть, кохання живе три роки,
Та це напевно у слабких які нічого не взмозі,
Які не здатні ні на крок, ні на два,
Похмурість - ось це їх життя,
Котрі тільки знають що жити-тужити,
Які не можуть і щиро любити,
Не можуть вірити, можуть брехати,
Ось така їхня вічна покара.
А ми не такі, я знаю напевне,
Ще в цьому житті нам присвятять поеми,
Дадуть нам і Нобелівську, і Оскара і ще якусь муть,
А як ні – ми це взмозі забуть.
Ти той, кого люблю,
Для якого хочеться писати,
Той, кого всім серцем поважаю,
І я здатна підписатися під кожним словом кров'ю,
Ти – моя вічність, моя свобода.
Увесь всесвіт, небо, зорі,
Я дарую тобі,
Найбільше кохання у моєму житті –
Це ТИ.

У темряві живе гнітюча темінь,
А сяйво поселилося у світлі.
У темряві все в"яле, в світлі - квітле...
Та де межа, щоб світло не сліпило,
Чи серце в теміні навік не скам"яніло?..
Проникне сяйво в темінь - буде синість,
Небесна, чиста, Божа невловимість:
Всі кольори, яким немає ліку
Закладені в небесному одвіку.
Найвища мудрість темінь розчиняє,
Блакитну Землю в синьості плекає...

Маскувався обрій неба
Холодним став ранок
Фарба зелені померкла
Змінив фон світанок

Над полями , і ярами
Річками , ставками
Покривалами тумани
Думки загадками

Тішать душу краєвиди
Вражає цей спокій
Ці багряні колорити
Мій лагідний обрій

Ключ курличе журавлиний
В спілкуванні осінь
Відлітає час невпинний
Зливає дощ повінь

Я до тебе , ти до мене
Єдина , і вірна
Залишаю біля себе
Цю мудлрість - що вічна.
2015р.

Мы жизнь свою растрачиваем зря
На разные ненужные моменты,
Поскольку забываем: она – одна,
А мы – не ангелы, не боги…Все мы смертны.

Мы совершаем тысячи бессмысленных вещей,
Затягивающих нас в паучьи сети,
Погружаем разум свой в мир призрачных страстей,
В мир зависти, безнравственности, лести.

Мы лжем другим, стараясь обмануть,
Всех вокруг – от мала до велика,
Утрачиваем совесть, с ней – былую суть
Понятия «дружба», становясь безлики…

Мы убиваем просто, чтоб убить
Себе подобных ради развлеченья,
Талантливых стремимся погубить,
Лишая мир его мировоззренья…

Мы все воруем просто, чтобы украсть
«Благие» деньги у больных и неимущих.
Пусть умирают…Нам лишь наплевать…
Нас не коснется…Жаль, что так тщедушны…

Частенько мы хамим, браним, дерзим,
«Ебать» и «трахать» - это наша норма.
Язык литературный оскверним;
Мат и сленг – для нас святая догма.

Кидаем мусор там, где загодя живем,
Попутно отравляем нимб природы.
Притворно тешимся: «Ну пусть…Пройдет…»
Да только вот, не тот уж писк свободы…

Грехи все наши до конца не перечесть…
Этому и без того уделено здесь время.
Пока все выводы не сделаем «як треба»,
Так о каком спасенье может идти речь?

Душею,мов до раю доторкнуся,
Манявський Скит – історія віків,
І знову я до Тебе повернуся
Із трепетом у серці від гріхів.
Святине рідна – духотворний горне ,
Нап’юся я енергії життя,
І Бога образ тут нерукотворний ,
Душа летить у простори буття.
Смереки своє віття простягають,
Рятуючи у немочах митарств,
Яке блаженство в цій землі витає,
Багатство тут найкраще із багатств.
Якщо прийшов без віри,то повіриш,
Байдужим не залишиться ніхто.
Святині чудотворні України,
Зціляють душу в сяйві молитов.
05.07.15р

Чуже ніколи серце не зігріє,
Хоч крадькома й ховається у мріях,
Та як вуглина , запече в час судний,
На острів душу занесе безлюдний...
Чуже ніколи солодом не стане,
Небесним громом у грудях застряне.
Прокльонів злива змиє грішне тіло,
Щоб совість в ньому вже не гомоніла.
Чуже ніколи цвіту не розкриє,
Чуже могилу достроково риє,
Якщо того бракує,що ти маєш,
То із чужим усе своє втрачаєш.

04.05.15

Прикрию фрамугу душі,
Бо вилетить і полетить,
І буду шукати в глуші
Утрачений рай у ту мить.

Горнило жадоби й пліток
Чекає на жертви свої,
Та чую Божественний крок
І ніжно-благальне: Не йди.

Я крила дістану свої,
Як сяйво заграє в долоні,
І серцю скажу: Вже лети,
Томилося довго в полоні.

І світло торкнеться чола.
І радість у кожному слові.
І ластівкою душа
Полине у небо любові...

Осінній вальс під роверанс
Колише кучеряві крона
Дерева в золоті прикрас
Готують вересню полотна

Він намалює свій портрет
Плодів налитих натюрморти
Збере всю гамму у букет
Щоб пам'ятати ці сюжети

В цій філософії - життя
Природи мудра настанова
Дивись в майбутнє крізь літа
Тоді й віддячиться від бога.
2015р.

Ступайте слід у слід
За мною по воді,
Не стишуючи хід,
У впевненій ході.

Без сумнівів ідіть,
Дивіться вперед себе.
Життя – це лише мить,
Лиш крок один до неба.

Лише любов - так просто,
Тримає на поверхні,
Рятує від погосту,
І від пустої смерті.

По морю ідучи,
Не всі дійдуть до краю,
А дійдуть лише ті,
Хто страху не знає.

15.08.2015 р.

Є в українській мові загадкові,
і несказанні літери-слова,
які нуртують генами у крові
і творять сущу сутність і права.

Багато є такого дорогого
як милосердя, істина, сім'я.
Але немає більшого за Бога,
що міститься в найменшім слові – Я.

Немає закарбованого всує
у книзі, що зоветься житіє.
Воно твоє, моє і нічиє.
Але допоки пам'ять все карбує,
нема нічого вище, що існує
двома словами істини, – Я є.

                                             03.07.2015

Берегів туманний обрій
Ледь помітна сходу тінь
Відступає томний іній
Розганяє ночі лінь

Перший промінь заіскрився
Весь розсипавсь по воді
Все пірнав між хвиль , котився
Розважався сам - собі

Я учасник цього дійства
Співрозмовник , і слухач
Хочеться мені згубиться
У потребі я прохач

Час від часу так буває
Час від часу я чернець
Час від часу нас збирає
До питань своїх отець

Тут постанемо собою
Тут ми діти , і старці
Тут ми віримо душою
Тут ми свідки головні.
2015р.

Плаче стражданнями
стомлений Рай.
Воля - сваволя від ігрищ.
Скрипкою першою плинний міраж -
Душі бездушні розбіглись.

Мертвими,
мертвими вдихи...
Гіпноз?
Скоро його розвінчають...
Рай всеблаженний.
І вічний.
Пустий...
Душі, вертайтесь до Раю.