Розпиляємось… Ми єдиним
Многособієм прикидаємось,
Виставляємось одним цілим,
А у кількостях розсипаємось.

У невинності розпиляємось,
Викидаючи в очі вину.
Не збиваємось в груд, не каємось,
Розтираємось в пилину.

Ми невтримними розливаємось,
У невичерпному струмку –
Висихаємо, розщепляємось
І вдихаємося в пусту.

Розпиляємось, не єднаємось,
Замикаємось за замками,
Не плечима ми віддаляємось,
Розділяємося думками.

Ми злітаємо, приземляємось,
Ніби крила й не розправляли.
Не об небо ми розбиваємось,
А стираємось в тротуари.

Випурхаємо й озираємось,
Скільки ще розпилилось з нами.
Ми секундами розпиляємось,
А зціляємося віками.


2012

Ти запитуєш крізь час -
Чи тривожить пам'ять нас ?..
Чи збираються у коло -
Чи самотня винятково ?..

Загубився щастя ключ -
Десь в минулому між круч
Висотою , над горою -
Спогадом пішов з бідою...

Деколи мене хвилює -
Хоче судить , хоче чує
Інколи колючим терном -
Емоційним , буйним сплеском

Обірвалось в голосах -
Втратилося в міражах
Всі гуртом із співчуттями -
Тільки я - ховав роками

Знає ніч і знає день
Де у збірці зміст пісень
Як чекаають , пам'ятають
Найдорожче зберігають.
2011р.

Коли в висках безсилих
Тріщали думок звуки,
Здавалось, оніміло
Їм відміряли рухи.

А там в саду у вишні
Весною мерзли бруньки.
Вони мов сохли й никли,
Від їх пустої думки.

Повітря звали киснем,
Все задихалось в муках
І на шляху до листя
Вбирало з ним сполуки.

А листя, листя в небо
Дивилось ридма в жилах -
Тепер живий зелений
Вже зветься хлорофілом.

А був всього лиш кисень…
Лише зелене листя…
Ніхто не знав таємних
Всього лиш бруньок істин.

2013

Не обязуясь найти, отныне
Я побегу по молчанью лет
Не выбирал бы пути такие,
Если б на них не увидел след.

Наверняка и Они не знали,
Где быть падению, где летать,
Но неспроста раскаленной сталью
Мчалась их кровь в сердца остывать.

И неспроста сквозь века страданий
Не научились рубить по корню
Даже иссякших, сухих буревалин.
Нет неспроста им лежать на ветру.

Не от тяжелых тебе преданий
Ты полусогнут сегодня бредешь.
Лишь от простудных, ненужных миндалин
Нам помогает зажим и нож.

Если решишься бросать переправы,
Ты подыми ее временный свод
Там, где следы неспроста утопали
Переходящих все реки вброд.

Если обиды за век навязались,
Выпей взахлеб из кувшина воды
С кем не напрасно не пересекались –
Перетоптались дедов следы.

2015

Трепітна отча сторона
Моя вина , моя провина
Як часто ніжиться душа
Коли насниться мати - сива

Не розмінять , не замінить
Не втамувати того суму
Як хочеться туди спішить
Де в перше чув від батька - сину...

Цей божевільний ритм життя
Нам наспіває з часом пісню
Де ще невинне немовля
Так любить дорогу - родину

Така швидка стрімка вода
Вона завжди безповоротна
Та поки пам'ять в нас жива
Ти називаєшся - людина.
2013р

Ти так на довго забарилось
Ти в іншім світі зацвіло
Моєю долею загралось
Терпляче в пам'яті - жило

Все відпускати не хотіло
Від інших потай берегло
Тільки ночами шаленіло
Сумлінно вабивши - його

Минуле все минало тяжко
Ледь - ледь трималось на плаву
Воно з тобою спочивало
Розрадою було - жалю

На цьому тлі я не зцілився
Я відродився в чистоті
Тому хто знов мені судився
Я розпишу - на полотні

Узлісся полем , низиною
Під пагорбом біжить ріка
Домівки сад , любов з любов'ю
Одна для одної душа...
2010р.

Камін згортає полум'я у грань.
Не ніч, не вечір - присмак напівтону,
мов сповивальна магія бутону
крихкої тиші поміж інь і янь.

Розчахнув безмір непрозорість стін.
Вогненна плоть, порізана на дрова, -
пильнує порух звільненого Слова
із самоти задуманих вершин.

Котрась із яблунь припаде до шиб
(гріховний плід - пожива стародруків):
"Яке ж воно - це житіє онуків,
довершене в макулатурний триб".

Камін згортає пелюстки тепла -
вдихнувши Всесвіт в клапті манускрипту.
Чолом святих, вмурованих у крипту, -
скрипить перо, прикутих до стола.

Холодний торк зволожених долонь,
звитає поруч ще когось з наївних...
Поезія, як штука депресивна,
Сторожить пильно "божистий вогонь".

Його так просто покарали
На плечі вішали ярмо
Не слухали , і не питали
Їм як за свято все було

Не зупинила кров невинна
Благання матері , рідні
Їх розвела нечиста сила
Що прижилася на землі

Вони себе завжди вважали
Пророком обраний - народ
А між собою воювали
Бо розу потурав їм жлоб

Уміють вчасно приписати
Віднять , додати , поділить
Не випадково їх і звати
Жиди - народжені винить

У бога раса , колір шкіри
Не мають значення прикмет
Для нього головне - людина
Що сіє безкорисність благ

Збирайте віру по пісчині
Тримайте миром , і діліть
Не послужіть чужим оманам
Можливість бачити - просіть...
2010р.

Я хочу жити , вірить , знать
Тримать натхнення висоту
На гранях пошуку стояти
Служити вірному добру

Мій світ - коловорот емоцій
Де заважають і цькують
Не розуміють , заздрість сочить
Моменти підбирають , ждуть

Серед юрби я бачив диво
Один із ста - долає гніт
На їхні плечі мир лягає
Тримається на прірві - пліт

Сувора гра на виживання
Шляхи спасіння одиниць
Цілющі надра постачання
На зламі - під потреби жриць

Така сувора дійсність часу
На горизонті диму пил
Спішать гінці , спішать крилаті
До тих - хто йде з останніх сил...
2010р.

Він стільки мав , зразок тримав
Дні ночами повстали
Він так хотів - що сам згорів
Скорились урагани

Нутром збирав , дощем змивав
Для щастя по краплині
Себе в негоду виганяв
Не знаючи - родини

Знайшли , повісили ярмо
Втішаються зухвалі
Чи знати їм - яким пером
Підписуються драми

Він стільки знав , себе повчав
Цей камінь не підняти
На тілі білім - показав
Як гояться стигмати

Свій розум світлий опікав
Був іншим - серед інших
За те що у блакить пірнав
Прозвали просто - грішним.
2007р.

Зів'яле листя - шелест , шепіт
На вербах іній , царство сна
Для осені пора цвітіння
Покрилась золотом земля

Навколо соковитий присмак
Червоний , жовтий , медовий
Все гладить - посипає дрібно
Грайливий , дощовий , п'янкий

Я чую як курличуть , кличуть
В політ з собою журавлі
Питають як шукав пораду
Чи боляче - простить собі

А я вагаюсь , сторонюся
Всі почуття мої - твої
По осені до них тулюся
Стою на їхній стороні

Вони кружляючи благали
А я їм долю дарував
Прийде той час , помруть печалі
Зустріну все - що так кохав.
2012р.

У компліментах сліпить розум
У звабливості - чари зла
Слабкий відразу все попросить
Сильніший спробує - питва

Дурман трава - пороку зілля
Сік ароматний на губах
Завжди дає дари багаті
Оманам служить - за дарма

Наївні душі - полохливі
Хмільні стрибають у потік
Закрутить , оббере , розчавить
Роками потім не зібрать

Не перший я , і не останній
Хто вірив солодам гріха
Попав в капкан зневаги , зради
Дозволив сам себе - розп'ять

Розплющив очі , дивувався
Не стало сили сліз тримать
Зображення свого злякався
Так випили , дали зів'ять

Скрізь засуха , все дим і попіл
Горить повітря і земля
У світі іншім мати прсить
Пробач їм боже - за життя...
2009р.

Коли поблякне сяйво кольорів,
то не зітри, мій Боже, всю палітру...
І пломінь серця та душі порив
не заморозь на лід... Залиш хоч іскру.

Якщо затихне музика в мені,
замовкнуть скерцо й переможні марші
погоджусь на мінорні, на сумні,
на pianissimo... лише без фальші.



22.05.2014р.

Просте життя, і ми прості,
Прощаємо всі зради,
Всім тим кого кохаєм ми,
Життя, за його ради.

Роззувшись, я пішов по сонячному полю,
там де пшениця в пояс виросла мені.
Можливо там знайду щасливу долю.
Набридло вже шукати відповідь в своїй вині.

Чи не запізно я шукаю?
Той ключ, що двері відімкне моїх думок.
Якщо знайду себе, ніхто мене вже не впізнає.
Лише одна людина, здатна відчинити цей замок.

Втомившись впав на золотисте хлібне поле.
І все життя перед очима, як кіно пройшло,
пройшло життя налите нескінченним болем.
За чорну хмару сонечко моє зайшло.

Заплющив очі, в себе я питаю:
«Чого мені так дурно? Що зробив не так?»
Та як силач, душі залізні двері відриваю.
Я думав там король, а там сидить жебрак.

Він каже: «Як так вийшло? Що ти робиш?
За що спалив в вогні свою ти чесну душу?
Ногами по святій землі навіщо ходиш?
Чи довго слухати твої слова бридливі мушу?»

Так стало мені соромно, від слів його правдивих.
І зрозумів я, як цю славу з себе змити.
Як полишити вчинки всі жахливі,
без роздумів я маю себе вбити…

Бескрайне поле - це моя дуель самим з собою.
В руках моїх рушниця – так я дуелянт!
На вічності курок натисну тишею німою.
Замовлення готово, смерті я офіціант.

Не рони сльозу

Ось настали не спокійні ночі
небо пахне вже свинцем
і щоб до світанку до тягнути
сьогодні ночуватимемо в окопі.

В грязі, голоді і холоді
на брата хоч півлітра
в руках подружка АК-47
в кишені біблія біля серця.

На посту буду першим
і сну чекаю я з нетерпінням
бо ти приходиш до мене у снах
і це єдина радість в цей скрутний час.

Крізь сон тихо прошепочу,
пробач кохана!
я сьогодні до дому не прийду
не поцілую, не обійму.

Пробач за образи,
за те,що так рідко говорив теплі слова
пробач, я не зі зла
і по скроні побіжить сльоза.

Нас окружать по різним сторонам
накриють непреривним вогнем
і у кого в грудях серце ще б'ється
лиш позавидує тим, хто вже десь там.

Все життя пробіжить під дулом автомата,
а в руках зіжата фотографія твоя
в останнє загляну в очі сипаратиста
як взагалі носить таких земля?.

Якщо в кімнаті заворушиться фіранка
чи раптом відчиняться дверчата
ти будь ласка, не лякайся!
це до тебе прийшла,душа моя...

Автор: Володимир Мартиник
11.01.2015 р.

Лебедина вірність , лебединий плай
Лебедину пісню скрипкою заграй
Про любов минулу , про кохання рай
До останніх крапель у мені вмирай

Долюби до краю , докохай до сліз
Щоб так часто більше не ввижалось скрізь
Засуди за думку - спогади мої
Або тут дай спокій , або кинь землі

Ти такий далекий , і такий близький
Став чомусь сторонній , у ві сні чужий
Я в собі замкнувся , біль замаскував
Тіло власне грішне - просто вибачай

Відійду від всього , відійду навік
Забере від світу осуду потік
Пригорнуся ніжно , припаду до ніг
Тільки б бути поряд - топить мене гніт

Тут моє безумство , тут моя весна
Тут моя пропаща по тобі сльоза
Це мій біль нещасний - душу сповідав
Це мій крик до неба - хмари розривав...
2006р.

Є окаянні і мізерні теми,
які не красять наші імена.
І темні розуміють, що таємно
на рівні душ таки іде війна.

Здається, що достатньо і цієї,
що маємо – звірячої різні.
Не доведи нас, Боже, до ідеї
і за своє горіти у вогні.

І проситься, і колеться явити
достойне фарисея житіє.
Та лячно і туману напустити,
і лоба надубасити всує.

Не видивиш духовної подоби,
що бринькає на струнах почуття.
Мелодія зіркової хвороби
монетою розмінює життя.

Іудушку одна молитва гріє,
що іншого розшиє на взірці.
Останньою залишиться надія
сміятися у самому кінці.

Нічого не буває випадково.
Минуле повертає знову й знову
у програне сьогодні майбуття...

І зціпивши беззубості до крові,
втрачаємо нажите поступово
одного разу і на все життя.

                              02.2015

До запитання , без адреси
Відправлений надії лист
Мовчання тиші - не перечить
Прохання безутішний - крик

Твій відчай робить знову - спробу
Знайти , утримать , відродить
Розставити по ходу крапки
Збережене - у світ пустить

На різдоріжжі не блукати
З'єднать розлучені - мости
Без примусу любить , кохати
Знайти затоптані - сліди

У колосі , красі калини
Букетах буйних - запашних
У мраморі в вінках стояти
Дві пам'яті - гербом мети

Як приведуть тебе , не згублять
Побачищ пращурів мету
Там плачуть квіти щастя - градом
Сміються плаями - журби

Вітри у хороводах ходять
Лебідка ластівці - своя
У небо кличе - білий голуб
Просніться ! Райдуга зійшла.
2011р.

Коли в душі твоїй хтось хоче
Дать раду слову , і думкам
Ти стань подумай : Чи потрібно ?...
Відкрити світ своїх бажань

У кожного вона є різна
У неповторності своїй
Тому і є настільки цінна
Іде за неї вічний бій

Рости у ній добра щедроти
Не спокушай її гріхом
Віддай у вир , в такі турботи
Щоб праведне не стало злом

Будь вірним вчинку , обіцянці
Шануй нужденних , і батьків
Шлях свій пройди в такому темпі
Щоб стати гордістю синів.
2008р

Любов - то є природи потяг
Кохання вірного знання
Єднання чистих душ , причастя
Благословення від творця

Любов то врода грацій тіла
Блаженства злет , кристал добра
Кохання - велич перед богом
Де гріх існує без гріха

Там два стають суцільним цілим
Там не роздільним є ніщо
Там клятва з'єднує до віку
І сіється - в одне руно...
2009р.

Гаряча юність пригощала
Грайливий молодості флірт
У невагомості вивчала
Різноманітний вражень зміст

Небесна манна вибухала
Мелодій , пахощів квартет
У самоцвітах розставала
Сплітаючись в один букет

Взаємні визнання мотиви
Вітаючи весняний бум
Любов'ю дива підпускали
Кохання - благодатний сум

Це був початок для стосунків
Вершина ваших відкриттів
Перші штрихи значних здобутків
Хоч ви - ще діти для батьків.
2012р.

Полохлива , метушлива , провірена часом
Обережна і дбайлива - осипана градом
По воді , по суші пилом - усе не встигає
Так за інших без перерви - каміння збирає

Білі ноги почорніли , обвітрене тіло
Мозолями руки стали - запущене діло
Не радіє , не знаходить утіху в мирському
По ночам у бога просить - не маючи дому

Хто ти є ? Чия кровина ? Кому щиро годиш ?
За які такі гріхи - себе вперто гробиш
Чи за вітром , чи навпроти усе зволікаєш
Доробивши добрі справи крокуєш , тікаєш

За труди свої , роботу не просиш окладу
Тільки хліб , і чисту воду береш за оплату
Дозволяєш себе бити нечистим на совість
У придачу все ховаєш - неписану вроду

Сам не бачив , були свідки , між людей розмови
Тільки тиші і відома відвертість промови
Хто за чорним , хто за білим картає дозвілля
Хто від бога , хто від злого - збирає спасіння.
2007р.

Проснися лагідна зоря
Знайди доречність у промові
Допоможи збагнуть слова
Такі не звичні , виняткові

До мене доторкнувся світ
Таких незнаних ілюстрацій
Там скрізь панує благовіст
Сократних , сповідальних грацій

Куди не глянь... Така краса
Що подих майже не помітний
Там стільки щастя , і тепла
Неначе знов душа воскресла

Зустрів тут всю свою рідню
Яку давним давно не бачив
Там чути звони хрусталя
І хтось у образі зазначив

Запам'ятай усе що чув...
Все що побачив , що відкрило
І передай ... Ти бачив рай
Який своїм усе призначив

Тут місце тих хто заслужив
Прийняв життя як і належне
Хто гордість предків боронив
Помер у вірі за найкраще

Хай богу вірять , мудрецям
Що моляться за них у схимах
Тлумачте дітям , і панам
Вже близько час, іде в годинах...
2013р.

У травах жагучих , солодких , пекучих
Засну заворожений тінями дня
Вітром обласканий , втомою вкутаний
Огорнутий ніжністю віщого сна

Такого покою , такого простору
Ніяк не збагнути , ніяк не пізнать
Де сам на одинці ти зможеш відчути
Яка сила міці у слові земля

То батько і мати поєднані разом
Первинний , не знаний одвічний талант
Усе що навколо тобі допоможе
Зцілити , загоїть образи життя

Бажання , спокута , благання , розлука
Піднесення духу , прощення творця
Межа перетнута , молитва почута
Із вірою в серці свята простота...
2009р.

Вітром колише березу у полі,
Над яром глибоким калина цвіте,
Шепочуть вони між собою насущне,
Прожите минуле, насущне й святе.

Захмарене небо спустилось на землю,
Дощем по душі моїй вбитій іде,
Далеке і близьке, що так було поруч,
За гори високі мов сонце зайде.

І вже не сміятись, не гратись базікать,
У погляді скутім душа помира,
У камні гранітнім відблиском світить,
Відлуння що тихо мене забува.

В полоні печалі-безвихідь залежна,
Скувала мене мов ранкова роса,
В просторім краєві Дніпром і Десною,
У даль простяглася річкова коса.

Красою на згадку мене чарувала,
Манила до себе чудова та мить,
Де голосом диким зозуля кувала,
Куди я приходив водиці попить.
2015

Злюдніла мить, і погляд твій,
І вічна в них розлука,
Печаль і заздрість самоти,
Така вже в них сполука.

Натхнення бути в самоті,
І в вічному блуканні,
Між віражів і міражів,
І жити мов в останнє.

Не признавати чистих сліз,
Не вірити у сутність,
Шукати нове не своє,
Чинити нову глухість.

Наврочних мить розлук твоїх,
Вулкан нових амбіцій,
Творити поперек душі,
Не для своїх емоцій.

Душа загублена моя,
Твою завжди шукає,
Серед пліток у самоті,
Туманом осідає.
2015

У минуле пішов , твої роки знайшов
Де твоє проминало дитинство
Обереги твої боронив , опікав
Зайвий раз - щоб могла посміхатись

Ти цвіла , ти росла , набиралася сил
У обіймах кохання кружляла
Готувалася нам дарувати життя
А на зустріч - ішло розставання

Ти покинула все і родину , і дім
У образах тонули надії
В ситуації цій ти на все спромоглась
Повернулась у відчаї , вірі

Ми росли на руках - де одна тільки ти
Була поряд у наших потребах
Віддавала усе материнське тепло
Ніковіючи - в вічних проблемах

Поросли , розійшлись , по науках пройшлись
Вже залишені вами на сутнє
Та ще хочеться так повернуть , осягнуть
Вам подякою солодом - злаком

Всі творіння земні не прості , не складні
У повазі при пам'яті - маки
Хто ти є ? Де твій дім ? Де коріння твоє
Для батьків діти - долі стигмати...
2006р.

Стою один на чужині,
В руках сорочка полотняна,
В дворі метелиця гуде,
Хода моя вже хмільно п'яна
Всі відвернулись від мене,
І рідні й близькі і чужі,
Тримаю у руках себе,
А під ногами той рушник,
Що мама мені вишивала,
У путь дорогу провела,
Заслабла ненька і пропала,
Не світить сонце днями вже,
І місяць блідний заховався,
В душі мороз пропаща тьма,
Ось так я в одинці остався,
Не так, не те,
Не ті й не ці,
Лиш пустим місцем був повсюди,
Судили мене язики,
Ненависні безликі люди,
За правду, за добро і честь,
Що я дарив тепло повсюди,
Той відцурались і зреклись,
Прості проклятії паскуди,
Стою один на чужині,
Вуста німіють, тіло й руки,
Я полечу у небеса,
До БОГА, янголів-повсюди.

В Україні вже мільйон біженців.
Кожен п’ятидесятий, –
Я серед сорока дев’яти.
Матінко, рідна земле,
За все горе ти нас прости,
За знищені села і долі,
За пісню, що йде за край,
Що робимо все поволі, –
Війна обпалила наш край.
Небо блакитне щезає,
Гинуть діти, місто горить,
Ворог межі не знає,
Ми мусим його зупинить!
Так довго тиші чекали,
Серця огортає страх…
«Біженецями» ураз стали,
Німе запитання в очах:
На що життя витрачати,
Блукать по чужих світах?
О, Боже, Владико небесний,
Спини скоріше цей жах!
Знову тополі в зажурі, –
Ховають найкращих синів,
Матері сивіють від горя,
Як багато у нас матерів…

Світ створено для любові,
Для радості, не для журби,
Добро є життя основою,
Гідними будьмо людьми…

Господи, сили пошли…

2015

Тріумф , фанфари , залп гармат
Усим цікаво - що за гвалт
Кому присудять перемогу ?
За що ? - отримав нагороду

Дві постаті , і дві доктрини
Когось підносять , іншій схлипи
По різні боки - не ті турботи
Одну в пошану , другій стоки

Лавровий лист у позолоті
Нове вбрання , увесь в почоті
Вінець терновий , і кнутами
На руки , ноги - гвіздком кайдани

Йде пир , все в розпалі , в дурмані
Звенить застілля , багаті страви
Губи змочили , обличчя втерли
Із ран глибоких - відкриті нерви

Осяжність висоти падіння
Терпимість прощення , сумління
Любов до лютих ворогів
Над величчю гріхів - прозрів.
2008р.

Земле моя пекельна, страху безодне,
Слизько ногам стояти, зносить до краю.
Раю безмежний, раю, де тебе взяти?
Прірва надсота кличе, магма безводна.

Серце своє обріжу лезом тоненьким,
Щоби у нім лишилась лиш середина.
В мене нема нічого, світе маленький,
Я – юродива в тебе, горе-причинна!

Хочеш, то смійся, тільки пильно послухай:
Того ти відкидаєш, хто тебе любить…
Ворог же заливає солод у вуха,
Розум твій убиває, зводить у згубу.

Очі твої короткі сльози не ронять.
Ними людей не бачиш, тільки одежу.
Сліпо уста цілуєш чорні ворожі.
Плаче небесне Око, плаче і стежить…

Ангели заридали, то над тобою.
В землю оперли крила: бачать прийдешнє.
Світе, широким шляхом сунеш юрбою.
Поки вузький віднайдеш, в горі впадеш ти.

Лізе, на світло лізе темрява люду.
Поки не зрозумієш, де ми і хто ми,
Доти не знайдеш щастя, доти в добрі не будеш,
Матимеш світла доти, доки і втоми.

А коли зрозумієш, битимешся з собою,
З тим у собі, що смутку Богові додає.
Той переможе долю, хто не боїться болю.
Той всім надбає щастя, хто віддає своє.

Ти, мій народе, чуєш, будеш світити
Іншим народам, перший вийдеш із тьми.
Вчися любити ближніх – будеш себе любити.
В Бога нема окремих, в Бога – всі ми.

Чують майдани Волі голос мій юродивий.
Знають причину болю, знають причину втрат.
Богу себе посвятиш, світе ти мій правдивий.
Стане найближчим другом братові брат.

06.02.2013р. – 10.09.2013р.

Перемогу України пророкував український християнський містик Йосип Тареля.

Намисто зібране руками
Яскравим світлом - мерехтить
Нанизане у ряд зірками
Для інших - з завидна горить

Моя людська чутлива гідність
Сопрано правильних - думок
Вибаглива у справах честі
Тримає тонус - на ривок

Ще з малку вивчена - стояти
Творити , вірити , любить
За слово відповідь давати
Без користі - у людях жить

Доріг наповнені вітрила
Збиває з курсу , і штормить
В кінці кінців стихає буря
Дається час - щоб відпочив

Потужні плани , перспективи
Багаж набутих знань , умінь
Дають натхнення , і мотиви
Всі промахи - проколи крить

Мій стержень - насторога часу
Де править віроломне зло
Нести у справах - слово боже
Стелить намистом - на добро.

Тривала мить і ми одні,
Лиш ти і я у двох у долі,
Кохана мить-завмерлий рух,
Розгублені немов у полі.

Тобі клонюсь, тебе люблю,
Ти моя врода, віра втіха,
З тобою тихо у віках,
Я пронесусь неначе віха.

2015

Білим птахом , синім небом -
поспішала мати
Де за вітром , де на впроти -
до своєї хати

Заслужила , заробила -
провідати діток
Хоче бачить , хоче чути -
чи вміють радіти...

Чи сумують у скорботі ? ,
чи ще пам'ятають ?
Чи про неї не забули -
в своїй гіркій втраті

Сіла з краю на подвір'ї
діточки радіють
Всі біжать , усі по черзі -
пташечку вітають

А найменьшенький найперший -
упізнав сердешну
Усміхається , і плаче -
повірив у казку

Любувалась , милувалась -
омила сльозою
Як могла так обігріла -
своєю душою

Білим птахом , синім небом -
відлітала мати
Де за вітром , де на впроти -
журбу колихати...
2014р.

На розсипаних колом просторах
Колосяться безкраї поля
Сам стою - серед жита живого
Надихає родюча земля

Підніму свої руки до неба
Розступіться небес міражі
Подаруйте - кохання палкого
Що не бачили душі людські

Буду камнем , рікою , і сонцем
Понесу все що зможу піднять
Ви є спільники - щастя у долі
Тож дозвольте частиною стать

Я не знаю якими словами
Донести вам прохання своє
Заповітом пісень , чи сльозами
Де той колокол звонами б'є

Прочитайте життєву палітру
Зголосіться покровом своїм
Ми плоди ваші - діти любові
Розумінням прийдіть у наш дім.
2010р.

У зелених гаях , у широких ланах
У безмежних просторах неба
Я плекав , я жадав , у надіях зростав
Віру в бога черпав лиш від тебе

Цвіте гай , цвіте сад , все навколо буя
Народилось в душі сподівання
Віру в щастя людське ти вростила в мене
У турботах завжди опікала

Я вінок з квіточок одягну на тебе
Вмию ноги твої , і обличчя
Рідна мамо моя я прохання твоє
Ти поглянь на усе з потойбіччя

Своє серце тобі розгорну , покажу
Щоб могла ти його сповідати
Хай розкаже своє , як без тебе живе
Що для нього є біль , і є втрати

Причасти , захисти від зневаги і зла
Від людської напасті , жадоби
Научи як мені захищати себе
У самотності дати всім ради

Будь зі мною , будь поруч , мене надихай
Не лишай сам на сам із юрбою
Без підтримки твоєї розірвуть пополам
Не поділять ніяк між собою

Не журись я прошу , зможу я донести
Все що ти не пройшла - подолаю
Подивись , усміхнись , я дитя є твоє
Чуєш мамо свіча ще палає

Мати сину життя , кров від крові сльоза
Серце в серці душа не роздільна
Допиваю до дна я причастя твоє
Вірю мамо , я мушу , я знаю...
2005р.

Серпом торкаючи крила,
Мов не до речі,
Буття ворота відкрива
В літа старечі.
Хоч тиші вишній супокій
Стократ миліший,
Як читача душі живій
Доладні вірші,
Та тим, хто прозою просяк
Земної суті,
Ліризм небес не просто так
І осягнути
Та хоч би раз дарує мить
Живому вздріти,
Як небо славою блищить
У вічнім світі.
Тому й не страшно на межі,
Що медом згіркла,
Бо це життя, яке прожив, -
Лиш перша збірка.
04.02.15.

Любов до земного прости мені.
Відкину усе, що є стимулом.
Піду одиноко отак собі,
не братиму навіть кота свого.

Вміщається все у малу мить, у дух.
За Книги Життя повнотою йду,
від формального вже відтятою.
Вабить, Отче мій, чистота Твоя.
2015р.

Збиті ноги мої , рани руки мої
Йду за покликом власного серця
По сухій , по землі - по росі , по грозі
Дочекаюсь його - пригорнеться

Біль нестерпний трима - сила духу одна
Не дає зупинитись , спочити
Поки мрія жива , не дрімає душа
Буду йти - своє щастя шукати

Докладу всих зусиль - щоб себе зберегти
Не розвіять свої всі таланти
Щоб для тебе цвісти , у тобі прорости
Щоб допить до кінця - всі світанки

Ти на мене чекай , на мій біль не зважай
Жертва ця не даремна - в науку
Щоб беріг як дійшов , щоб цінив що знайшов
Тільки так - оминають розлуку...
2013р

Між холодним і гарячим
Між чорним , і білим
Десь між небом і землею
Була - непомітним

Десь на дотик неприємна
Комусь - як видіння
Десь стороняться мов горя
А мені - прозріння

Виставляє потаємні
Людські страху - мантри
Відкриває моногамні
Відвертості - карми

Гнітить совість - тим хто має
Покірності учить
Приструняє де ламає
Нелюдяність - мітить

Прикро , сумно розуміти
Гнучке покоління
Якщо й мають право знати
Усе їм - прислів'я.
2014р

Кохання без кохання - гине
Воно не здатне виживать
Любов що без любові лине
Зальє дощами благодать

Усе у всьому як додаток
Усе для всього попіл , прах
Один без одного мов темінь
В якій недовго й заблукать

Сонце без райдуг - не веселка
Сади без квітів все муляж
Брід без води по суші хвиля
Ти без мети комічний блаж

У порівняннях доля істин
У настановах учать вчить
Хто розуміє той і бачить
Хто захотів - той зміг прожить.
2013р

Не має дня , не має ночі
Все перевернуте верх - дном
Засніжені у літа очі
Зима пророчить - в унісон

Лодоні вкриті пилом , жаром
Потріскані в синець вуста
Зачитані, звучать солоні
Твої придумані - слова

Усе байдуже , ненависне
Інстинкт звірячий виживать
Помітить територій грані
Чужих пройдисвітів - лякать

Плюю на все , сьогодні криза
Панує скрізь голодний звір
Хоронять пламенне , іскристе
Народжують - нутром чуже

Пробач кохання , все спокуте
Не здатен , не зберіг вінця
У домовині градом плаче
Клеймом на грудях - засиха.
2012р

Усі ми ходимо під Богом,
крім Бога, звісно. Він один
пильнує все осудним оком
із висі вічних величин.

Якщо є віра, легше жити
і суть – не страх, бо є душа,
яка воліє світ любити,
а не себе у світі зла.

30.01.2015

Голосом срібного дзвону б’юся у простір,
падаю краплею часу в Руки Всевишні.
Кулька летить у безум, в ній зачаївся острах.
Правду розкаже Небо звуками тиші.

Приймемо журавлино теплий щасливий вирій.
Де і кого залишим на сіризні Землі?
Пісню дощу, живильну, як запахуще миро,
ще до світанку серце вловлює в чорній млі.
24.01.2015р.

Подивлюся , прихилюся , та з іншого боку
Проти течії борюся - всі здогадки кволі
Потужив , позарікався , і знову те саме
Хоч відверто признавався - та солод той тане

Сміх у березні вагався , по осені плакав
То коротке було щастя , можливо на краще
За минулими роками - букетами квіти
За почутими сльозами - не плакали діти

Сам від себе зацурався , вином заливався
Челядь позбирав що краде , у ній залишався
Де були ті покарання - удари , побої
Там і досі сперечання , до крові двобої

Перекреслив всі засади , зібрав все до кучі
Де стояли ті примари - там топтані кручі
На новому колонади , ти поряд зі мною
Інший світ , і фарби нові - сокральні основи

Почуття міцні , прозорі , відверті в бажанні
Серце в серці просто гине - щасливе в коханні
Нами тішаться простори , і ангели божі
Незабаром колискові - співатимуть долі.
2010р

Тінню спогаду - в світ твій привабливий
У видінні в ночі пригорнусь
Не порушу твій сон - ніжним поглядом
Хоч на мить я до тебе прильну

Затамую свій подих - окрилений
Білі ноги твої огорну
Аромат твого тіла - вдихатиму
З трав пахучих ковром постелю

Так до самого ранку , із присмаком
Спокій буду твій - оберігать
Щоб ніхто не посмів його рідного
Потривожити , чи відібрать

Тінню спогаду , ласкою - казкою
Загорнуся в обійма твої
Не покину тебе - я приречений
Поряд бути у віщому сні.
2006р

Здавалося ? Чи снилося ?
За пелиною крилося
Клич журавлів - розгублених
Плач матерів - розчулених

Йшли низом , верховинами
По небу , морем , ріками
Сутанами чернечими
Окутані , заплетені

Попереду пригнічені
Позаду всі - скалічені
В передовій з тримбітами
На фронтовій - із квітами

Дитя з дитям з тростиною
Юнак , юнці , з торбиною
Дорогами розбитими
Кістками скрізь - покритими.


Таке обличчя у землі
Несуть покійника - в труні
Навколо мертва тишина
Забута мова - у життя

Волав народ на перебій
Стояв на вколішках - той спів
Молили мати , і душа
Щоб не гнобили - трударя

Здавалося ? Чи снилося ?
Пани з панами билися
Все чубляться , кусаються
Та прокляті - не каються...
2013р

Як плачуть верби у воді
Як рвуться хмари - в небі
Як зливи вітер у грозу
Так душить - до безтями

То б'є , то гладить , забува
То соромом - втішає
Чим більше я роблю добра
Тим більше скрізь - вмирає

Візьми від брата , від сестри
До сьомого коліна
Усе що можеш - донести
Усе згорни в обійма

Плюють - не відвертай чола
Як б'ють - підстав і другу
Щоб відчували твою міць
Відкрий - хай розум чують

Звільни жалобу морем сліз
Він не допустить - низько
Бо ростить сам своїх бійців
Та йти - занадто слизько

Частіше падать , розуміть
Науку непокірну
Ти мусиш , зможеш все долать
Бо обраний - завчасно

Хто може - бачить , хто чує - чув
Слова ці не від мене
Я тільки сам це зрозумів
Дорога ця - до неба.
2010р