Вітром колише березу у полі,
Над яром глибоким калина цвіте,
Шепочуть вони між собою насущне,
Прожите минуле, насущне й святе.

Захмарене небо спустилось на землю,
Дощем по душі моїй вбитій іде,
Далеке і близьке, що так було поруч,
За гори високі мов сонце зайде.

І вже не сміятись, не гратись базікать,
У погляді скутім душа помира,
У камні гранітнім відблиском світить,
Відлуння що тихо мене забува.

В полоні печалі-безвихідь залежна,
Скувала мене мов ранкова роса,
В просторім краєві Дніпром і Десною,
У даль простяглася річкова коса.

Красою на згадку мене чарувала,
Манила до себе чудова та мить,
Де голосом диким зозуля кувала,
Куди я приходив водиці попить.
2015

Злюдніла мить, і погляд твій,
І вічна в них розлука,
Печаль і заздрість самоти,
Така вже в них сполука.

Натхнення бути в самоті,
І в вічному блуканні,
Між віражів і міражів,
І жити мов в останнє.

Не признавати чистих сліз,
Не вірити у сутність,
Шукати нове не своє,
Чинити нову глухість.

Наврочних мить розлук твоїх,
Вулкан нових амбіцій,
Творити поперек душі,
Не для своїх емоцій.

Душа загублена моя,
Твою завжди шукає,
Серед пліток у самоті,
Туманом осідає.
2015

У минуле пішов , твої роки знайшов
Де твоє проминало дитинство
Обереги твої боронив , опікав
Зайвий раз - щоб могла посміхатись

Ти цвіла , ти росла , набиралася сил
У обіймах кохання кружляла
Готувалася нам дарувати життя
А на зустріч - ішло розставання

Ти покинула все і родину , і дім
У образах тонули надії
В ситуації цій ти на все спромоглась
Повернулась у відчаї , вірі

Ми росли на руках - де одна тільки ти
Була поряд у наших потребах
Віддавала усе материнське тепло
Ніковіючи - в вічних проблемах

Поросли , розійшлись , по науках пройшлись
Вже залишені вами на сутнє
Та ще хочеться так повернуть , осягнуть
Вам подякою солодом - злаком

Всі творіння земні не прості , не складні
У повазі при пам'яті - маки
Хто ти є ? Де твій дім ? Де коріння твоє
Для батьків діти - долі стигмати...
2006р.

Стою один на чужині,
В руках сорочка полотняна,
В дворі метелиця гуде,
Хода моя вже хмільно п'яна
Всі відвернулись від мене,
І рідні й близькі і чужі,
Тримаю у руках себе,
А під ногами той рушник,
Що мама мені вишивала,
У путь дорогу провела,
Заслабла ненька і пропала,
Не світить сонце днями вже,
І місяць блідний заховався,
В душі мороз пропаща тьма,
Ось так я в одинці остався,
Не так, не те,
Не ті й не ці,
Лиш пустим місцем був повсюди,
Судили мене язики,
Ненависні безликі люди,
За правду, за добро і честь,
Що я дарив тепло повсюди,
Той відцурались і зреклись,
Прості проклятії паскуди,
Стою один на чужині,
Вуста німіють, тіло й руки,
Я полечу у небеса,
До БОГА, янголів-повсюди.

В Україні вже мільйон біженців.
Кожен п’ятидесятий, –
Я серед сорока дев’яти.
Матінко, рідна земле,
За все горе ти нас прости,
За знищені села і долі,
За пісню, що йде за край,
Що робимо все поволі, –
Війна обпалила наш край.
Небо блакитне щезає,
Гинуть діти, місто горить,
Ворог межі не знає,
Ми мусим його зупинить!
Так довго тиші чекали,
Серця огортає страх…
«Біженецями» ураз стали,
Німе запитання в очах:
На що життя витрачати,
Блукать по чужих світах?
О, Боже, Владико небесний,
Спини скоріше цей жах!
Знову тополі в зажурі, –
Ховають найкращих синів,
Матері сивіють від горя,
Як багато у нас матерів…

Світ створено для любові,
Для радості, не для журби,
Добро є життя основою,
Гідними будьмо людьми…

Господи, сили пошли…

2015

Тріумф , фанфари , залп гармат
Усим цікаво - що за гвалт
Кому присудять перемогу ?
За що ? - отримав нагороду

Дві постаті , і дві доктрини
Когось підносять , іншій схлипи
По різні боки - не ті турботи
Одну в пошану , другій стоки

Лавровий лист у позолоті
Нове вбрання , увесь в почоті
Вінець терновий , і кнутами
На руки , ноги - гвіздком кайдани

Йде пир , все в розпалі , в дурмані
Звенить застілля , багаті страви
Губи змочили , обличчя втерли
Із ран глибоких - відкриті нерви

Осяжність висоти падіння
Терпимість прощення , сумління
Любов до лютих ворогів
Над величчю гріхів - прозрів.
2008р.

Земле моя пекельна, страху безодне,
Слизько ногам стояти, зносить до краю.
Раю безмежний, раю, де тебе взяти?
Прірва надсота кличе, магма безводна.

Серце своє обріжу лезом тоненьким,
Щоби у нім лишилась лиш середина.
В мене нема нічого, світе маленький,
Я – юродива в тебе, горе-причинна!

Хочеш, то смійся, тільки пильно послухай:
Того ти відкидаєш, хто тебе любить…
Ворог же заливає солод у вуха,
Розум твій убиває, зводить у згубу.

Очі твої короткі сльози не ронять.
Ними людей не бачиш, тільки одежу.
Сліпо уста цілуєш чорні ворожі.
Плаче небесне Око, плаче і стежить…

Ангели заридали, то над тобою.
В землю оперли крила: бачать прийдешнє.
Світе, широким шляхом сунеш юрбою.
Поки вузький віднайдеш, в горі впадеш ти.

Лізе, на світло лізе темрява люду.
Поки не зрозумієш, де ми і хто ми,
Доти не знайдеш щастя, доти в добрі не будеш,
Матимеш світла доти, доки і втоми.

А коли зрозумієш, битимешся з собою,
З тим у собі, що смутку Богові додає.
Той переможе долю, хто не боїться болю.
Той всім надбає щастя, хто віддає своє.

Ти, мій народе, чуєш, будеш світити
Іншим народам, перший вийдеш із тьми.
Вчися любити ближніх – будеш себе любити.
В Бога нема окремих, в Бога – всі ми.

Чують майдани Волі голос мій юродивий.
Знають причину болю, знають причину втрат.
Богу себе посвятиш, світе ти мій правдивий.
Стане найближчим другом братові брат.

06.02.2013р. – 10.09.2013р.

Перемогу України пророкував український християнський містик Йосип Тареля.

Намисто зібране руками
Яскравим світлом - мерехтить
Нанизане у ряд зірками
Для інших - з завидна горить

Моя людська чутлива гідність
Сопрано правильних - думок
Вибаглива у справах честі
Тримає тонус - на ривок

Ще з малку вивчена - стояти
Творити , вірити , любить
За слово відповідь давати
Без користі - у людях жить

Доріг наповнені вітрила
Збиває з курсу , і штормить
В кінці кінців стихає буря
Дається час - щоб відпочив

Потужні плани , перспективи
Багаж набутих знань , умінь
Дають натхнення , і мотиви
Всі промахи - проколи крить

Мій стержень - насторога часу
Де править віроломне зло
Нести у справах - слово боже
Стелить намистом - на добро.

Тривала мить і ми одні,
Лиш ти і я у двох у долі,
Кохана мить-завмерлий рух,
Розгублені немов у полі.

Тобі клонюсь, тебе люблю,
Ти моя врода, віра втіха,
З тобою тихо у віках,
Я пронесусь неначе віха.

2015

Білим птахом , синім небом -
поспішала мати
Де за вітром , де на впроти -
до своєї хати

Заслужила , заробила -
провідати діток
Хоче бачить , хоче чути -
чи вміють радіти...

Чи сумують у скорботі ? ,
чи ще пам'ятають ?
Чи про неї не забули -
в своїй гіркій втраті

Сіла з краю на подвір'ї
діточки радіють
Всі біжать , усі по черзі -
пташечку вітають

А найменьшенький найперший -
упізнав сердешну
Усміхається , і плаче -
повірив у казку

Любувалась , милувалась -
омила сльозою
Як могла так обігріла -
своєю душою

Білим птахом , синім небом -
відлітала мати
Де за вітром , де на впроти -
журбу колихати...
2014р.

На розсипаних колом просторах
Колосяться безкраї поля
Сам стою - серед жита живого
Надихає родюча земля

Підніму свої руки до неба
Розступіться небес міражі
Подаруйте - кохання палкого
Що не бачили душі людські

Буду камнем , рікою , і сонцем
Понесу все що зможу піднять
Ви є спільники - щастя у долі
Тож дозвольте частиною стать

Я не знаю якими словами
Донести вам прохання своє
Заповітом пісень , чи сльозами
Де той колокол звонами б'є

Прочитайте життєву палітру
Зголосіться покровом своїм
Ми плоди ваші - діти любові
Розумінням прийдіть у наш дім.
2010р.

У зелених гаях , у широких ланах
У безмежних просторах неба
Я плекав , я жадав , у надіях зростав
Віру в бога черпав лиш від тебе

Цвіте гай , цвіте сад , все навколо буя
Народилось в душі сподівання
Віру в щастя людське ти вростила в мене
У турботах завжди опікала

Я вінок з квіточок одягну на тебе
Вмию ноги твої , і обличчя
Рідна мамо моя я прохання твоє
Ти поглянь на усе з потойбіччя

Своє серце тобі розгорну , покажу
Щоб могла ти його сповідати
Хай розкаже своє , як без тебе живе
Що для нього є біль , і є втрати

Причасти , захисти від зневаги і зла
Від людської напасті , жадоби
Научи як мені захищати себе
У самотності дати всім ради

Будь зі мною , будь поруч , мене надихай
Не лишай сам на сам із юрбою
Без підтримки твоєї розірвуть пополам
Не поділять ніяк між собою

Не журись я прошу , зможу я донести
Все що ти не пройшла - подолаю
Подивись , усміхнись , я дитя є твоє
Чуєш мамо свіча ще палає

Мати сину життя , кров від крові сльоза
Серце в серці душа не роздільна
Допиваю до дна я причастя твоє
Вірю мамо , я мушу , я знаю...
2005р.

Серпом торкаючи крила,
Мов не до речі,
Буття ворота відкрива
В літа старечі.
Хоч тиші вишній супокій
Стократ миліший,
Як читача душі живій
Доладні вірші,
Та тим, хто прозою просяк
Земної суті,
Ліризм небес не просто так
І осягнути
Та хоч би раз дарує мить
Живому вздріти,
Як небо славою блищить
У вічнім світі.
Тому й не страшно на межі,
Що медом згіркла,
Бо це життя, яке прожив, -
Лиш перша збірка.
04.02.15.

Любов до земного прости мені.
Відкину усе, що є стимулом.
Піду одиноко отак собі,
не братиму навіть кота свого.

Вміщається все у малу мить, у дух.
За Книги Життя повнотою йду,
від формального вже відтятою.
Вабить, Отче мій, чистота Твоя.
2015р.

Збиті ноги мої , рани руки мої
Йду за покликом власного серця
По сухій , по землі - по росі , по грозі
Дочекаюсь його - пригорнеться

Біль нестерпний трима - сила духу одна
Не дає зупинитись , спочити
Поки мрія жива , не дрімає душа
Буду йти - своє щастя шукати

Докладу всих зусиль - щоб себе зберегти
Не розвіять свої всі таланти
Щоб для тебе цвісти , у тобі прорости
Щоб допить до кінця - всі світанки

Ти на мене чекай , на мій біль не зважай
Жертва ця не даремна - в науку
Щоб беріг як дійшов , щоб цінив що знайшов
Тільки так - оминають розлуку...
2013р

Між холодним і гарячим
Між чорним , і білим
Десь між небом і землею
Була - непомітним

Десь на дотик неприємна
Комусь - як видіння
Десь стороняться мов горя
А мені - прозріння

Виставляє потаємні
Людські страху - мантри
Відкриває моногамні
Відвертості - карми

Гнітить совість - тим хто має
Покірності учить
Приструняє де ламає
Нелюдяність - мітить

Прикро , сумно розуміти
Гнучке покоління
Якщо й мають право знати
Усе їм - прислів'я.
2014р

Кохання без кохання - гине
Воно не здатне виживать
Любов що без любові лине
Зальє дощами благодать

Усе у всьому як додаток
Усе для всього попіл , прах
Один без одного мов темінь
В якій недовго й заблукать

Сонце без райдуг - не веселка
Сади без квітів все муляж
Брід без води по суші хвиля
Ти без мети комічний блаж

У порівняннях доля істин
У настановах учать вчить
Хто розуміє той і бачить
Хто захотів - той зміг прожить.
2013р

Не має дня , не має ночі
Все перевернуте верх - дном
Засніжені у літа очі
Зима пророчить - в унісон

Лодоні вкриті пилом , жаром
Потріскані в синець вуста
Зачитані, звучать солоні
Твої придумані - слова

Усе байдуже , ненависне
Інстинкт звірячий виживать
Помітить територій грані
Чужих пройдисвітів - лякать

Плюю на все , сьогодні криза
Панує скрізь голодний звір
Хоронять пламенне , іскристе
Народжують - нутром чуже

Пробач кохання , все спокуте
Не здатен , не зберіг вінця
У домовині градом плаче
Клеймом на грудях - засиха.
2012р

Усі ми ходимо під Богом,
крім Бога, звісно. Він один
пильнує все осудним оком
із висі вічних величин.

Якщо є віра, легше жити
і суть – не страх, бо є душа,
яка воліє світ любити,
а не себе у світі зла.

30.01.2015

Голосом срібного дзвону б’юся у простір,
падаю краплею часу в Руки Всевишні.
Кулька летить у безум, в ній зачаївся острах.
Правду розкаже Небо звуками тиші.

Приймемо журавлино теплий щасливий вирій.
Де і кого залишим на сіризні Землі?
Пісню дощу, живильну, як запахуще миро,
ще до світанку серце вловлює в чорній млі.
24.01.2015р.

Подивлюся , прихилюся , та з іншого боку
Проти течії борюся - всі здогадки кволі
Потужив , позарікався , і знову те саме
Хоч відверто признавався - та солод той тане

Сміх у березні вагався , по осені плакав
То коротке було щастя , можливо на краще
За минулими роками - букетами квіти
За почутими сльозами - не плакали діти

Сам від себе зацурався , вином заливався
Челядь позбирав що краде , у ній залишався
Де були ті покарання - удари , побої
Там і досі сперечання , до крові двобої

Перекреслив всі засади , зібрав все до кучі
Де стояли ті примари - там топтані кручі
На новому колонади , ти поряд зі мною
Інший світ , і фарби нові - сокральні основи

Почуття міцні , прозорі , відверті в бажанні
Серце в серці просто гине - щасливе в коханні
Нами тішаться простори , і ангели божі
Незабаром колискові - співатимуть долі.
2010р

Тінню спогаду - в світ твій привабливий
У видінні в ночі пригорнусь
Не порушу твій сон - ніжним поглядом
Хоч на мить я до тебе прильну

Затамую свій подих - окрилений
Білі ноги твої огорну
Аромат твого тіла - вдихатиму
З трав пахучих ковром постелю

Так до самого ранку , із присмаком
Спокій буду твій - оберігать
Щоб ніхто не посмів його рідного
Потривожити , чи відібрать

Тінню спогаду , ласкою - казкою
Загорнуся в обійма твої
Не покину тебе - я приречений
Поряд бути у віщому сні.
2006р

Здавалося ? Чи снилося ?
За пелиною крилося
Клич журавлів - розгублених
Плач матерів - розчулених

Йшли низом , верховинами
По небу , морем , ріками
Сутанами чернечими
Окутані , заплетені

Попереду пригнічені
Позаду всі - скалічені
В передовій з тримбітами
На фронтовій - із квітами

Дитя з дитям з тростиною
Юнак , юнці , з торбиною
Дорогами розбитими
Кістками скрізь - покритими.


Таке обличчя у землі
Несуть покійника - в труні
Навколо мертва тишина
Забута мова - у життя

Волав народ на перебій
Стояв на вколішках - той спів
Молили мати , і душа
Щоб не гнобили - трударя

Здавалося ? Чи снилося ?
Пани з панами билися
Все чубляться , кусаються
Та прокляті - не каються...
2013р

Як плачуть верби у воді
Як рвуться хмари - в небі
Як зливи вітер у грозу
Так душить - до безтями

То б'є , то гладить , забува
То соромом - втішає
Чим більше я роблю добра
Тим більше скрізь - вмирає

Візьми від брата , від сестри
До сьомого коліна
Усе що можеш - донести
Усе згорни в обійма

Плюють - не відвертай чола
Як б'ють - підстав і другу
Щоб відчували твою міць
Відкрий - хай розум чують

Звільни жалобу морем сліз
Він не допустить - низько
Бо ростить сам своїх бійців
Та йти - занадто слизько

Частіше падать , розуміть
Науку непокірну
Ти мусиш , зможеш все долать
Бо обраний - завчасно

Хто може - бачить , хто чує - чув
Слова ці не від мене
Я тільки сам це зрозумів
Дорога ця - до неба.
2010р

Там де роси у травах блукали
Де не чулося ехо розмов
Мої очі до неба злітали
Щоб до мене - з признанням прийшов

Колір туги не буде перечить
Смуток інший притулок знайде
Змовкнуть , висохнуть - стомлені болі
Моя участь тобі доведе

Як у райдузі промені сяють
Сліпить неба - безкрая блакить
Як душа у душі проростає
Як любов - у коханні горить

Там де квіти красою вражають
Де бажання - сіяє зорі
Там і я , поряд з ними чекаю
Коли час мій - проб'є чари тьми.
2012р

У надії я буду палати
Берегти - те тепла твоїх рук
Стану зіркою шлях той шукати
Розуміть - ми сильніші розлук

Не питай даремно вітру
Що у справах поспіша
Де народжується щастя ?
І чому болить душа ?

Чи цвітуть зимою квіти ?
Чи живуть в серцях слова ?
Хто коханню дозволяє ?
Сіяти - зерном добра

У взаєминах відносин
Не рівняють берегів
Де плітки , ганьба , і чвари
Там панує - тільки гнів

Подивись навколо себе
Враження - свої відкрий
Не потрібно потім буде
Тратити - даремно сил


Кожна доля виняткова
Кожен має - свою ціль
Де шанується людина
Там і відповіді - всі.
2010р

Материнське слово вічне
Хто почув - той і прожив
Материнське серце світле
Поряд з ним - ти не один

Її воля - твоя доля
Оберіг усих зусиль
Твоя пісня колискова
Наполегливість - для крил

Мати завжди зрозуміє
Приховає , захистить
Дасть пораду , обігріє
Не осудить - а навчить

Тож любіть її єдину
Опікайте , бережіть
Умножайте цю турботу
І дітей своїх - учіть.
2013р

Коли сумнів не знає покою
Забирає наснагу і сон
Я звертаюсь до віри , і бога
Щоб мене у собі - віднайшов

Захистив від пекельного болю
Велич неба в мені відкривав
Силу духу - підняв із коліна
У молитві відвертій сприймав

Щоб узяв під свою він опіку
Наше щастя - що сам дарував
Щоб залишив мене він з тобою
Скрізь у парі - ходить по стежкам

Принесемо у справах щоденних
Йому вдячність , любові його
Те зерно що посіяв між нами
Зростимо - у загальне добро.

Ти був один - один і знаєш
Коли з добром , коли на сміх
Так просто вже не довіряєш
Не той грануєш - монускрипт

Цікаво бути на одинці
Розвіять прикрість самоті
Забути - за потреб гостинці
Побути руслом у собі

Один просив, один отримав
Здобутки ті - що заслужив
Непересічна є людина
Можливо та - що загубив

Тримайся міцно за минуле
Воно тобою дорожить
Деб ти не був - поєднуй спільне
Що маєш - з тим і будеш жить.
2008р

У промінні заблукавши - шукаю затінку
Різні люди ,різна вдача - всі знають оцінку
Тут у парі , у розмові - розділений погляд
Хтось боронить , хтось осудить - отриманий досвід

Режисури постановка - невивчені ролі
Репетиції у пробах - акторів паролі
Мій герой у цій виставі - без сумніву цілить
Досить часто нарікає , не туди все мітить

Запозичив чужу думку - на себе вдягає
Не той колір , не той розмір - а він зволікає
Свій завжди застерігає - зупинить , розкаже
Заздрість у притик стріляє - своє забирає

Все було уже по ходу - і злет , і падіння
Віднімали , додавали , цінили уміння
Бій курантів , звін зеркальний - у золоті срібло
Тільки пальці поніміли - в'язати плетіння

Так минули три десятки - ні сім'ї , ні дому
Повернули без остатку , все в чистому полі
Відганяю сновидіння - ночами блукаю
Лист пишу , розповідаю - спішу , сповідаю.
2013р

Мова з небом і землею , погляд серця із душею
Від народження до смерті , з невідомості до честі

Терни , перепони , брід - плани переваг у хід
Практика , майстерність рук - жертва , самосуд і плід

Вибір в правилах на два - чи кар'єра , чи сім'я
Рівновага пополам , тут і там - проблем вага

Заповідей повний сонм - запитання і закон
Відповідь , за все платить - щоб не підписать вердикт

Так один за одним родом - поспішаємо за сходом
А на заході питаєм - чи салют , чи зорепадом ?...

Посередність у віддачі , загартованість у втраті
Повсякденна боротьба - сенс принад всього життя.
2009р

Потоком талої води
Відвертість - чуйність відпускала
У зерна зібрані плоди
Безповоротно - роздавала

На скільки вишуканий смак
Граційно витончені - грані
Зібрав набуте в нотний такт
Всі оминаючи - омани

І день , і ніч , взяли в обхід
У шані шану віддавали
За те - що так любов беріг
Всі почуття відсвяткували

За все що доля подала
За випробовувань - стигмати
За плідну працю відкриття
За іншого - відповідати

Потоком талої води
Я зможу завжди - пригадати
Де в пам'яті зберіг стрічки
Які нам - заплітала мати.
2013р

Крепчает ветер, волком подвывая,
Волну сгоняя на прибрежный лёд.
А одиночество кричит не умолкая:
Теперь у вас всё задом наперёд...

Когда мы научились быть чужими?
Не уж то разучились мы любить?
Любимая! мы просто позабыли
О тех словах, что надо говорить.

Мы даже ночь раздором продлевали.
И было видно, как сквозь чуткий сон,
Наш плакал сын ещё не сознавая,
Что вскоре будет в безотцовстве он...

Ты сквозь меня глядишь, как неживая,
Как в темноту, где вовсе нет огня.
А я тебя уже не узнавая,-
Винить пытаюсь только не себя.

Всё это стало лишь моим недугом,
Давно созревшим втайне от меня.
Тот третий лишний оказался другом
Тебе... Черту под мною подведя.

Но прежде, чем расстаться вспомни осень,
И золотистый, тёплый листопад;
Как дым твои распущенные косы,
Слова любви и шёпот...невпопад...

Ты мне прости, стоящему у края.
До слёз печален тот последний край.
Я пред тобой колени преклоняя,-
Кричу тебе: " Меня не покидай!"
-----------------
...Крепчает ветер и пространство стынет.
А одиночество глядит глазами сына...

Улюблене дитя чужого бога
Ідеш по тернам - що у звабі б'ють
Нещастям тим постелена дорога
Застерігає - безутішним буть

Відповідаєш за рідню родини
Боїшся гніву - що в тобі болить
Витримуєш , переступаєш глиби
Що ждуть нагоди - випадково вбить

Свій ризик вже у звичку ставиш
Так розумієш - це твоя війна
Наперекір обставин тратиш
Стійкі зусилля - ворогів добра

Ти спотикався падаючи плідно
Виносив вирок - на своїх плечах
Ти намагався донести те зерно
Що проростало - із долонь в літах

Відпочиваєш зранений , і чистий
Достойно , гідно - у тіні ночей
Не поспішаєш , ти доволі ситий
У насолоді - нагород людей.
2013р

Кохання - благодатний рай
Зірниця доленосних течій
Любові - самоцвітів край
Квітучі аромати прерій

Кришталем - б'є ручай зізнань
Амуром вісники симфоній
Мелодій - чародійний плай
Застіллям у серцях історій

Тут вічність - у своїй красі
Життєвий , сокровенний досвід
Тут сповіді дітей землі
Духовність - домінує в щасті.
2013р

любов лише любов врятує світ
цей дивний світ з пожарищами й війнами
і Божий слід глибокий Божий слід
і світло за відчиненими вікнами...
і милосердя тихе мовчазне
і співчування до живого й сущого
а все лихе мине колись мине
несемо хрест тяжкий задля грядущого
де буде мати сонячна як день
і добрі люди дивом зачаровані
і зорепад нечуваних пісень
і почуття Всевишнім подаровані...

28.12.2014

Так тяжко жити в однині,
Оставленим коханням,
Ще тяжче – камінь на душі,
Полюблене в останнє.

Літає в мріях таємних,
В краях далеких носить,
Пером напише на стіні,
Сльозою лиш пригостить.

То сонце, то метіль в душі,
Бува й бузок пахучий,
Та все ж нема весни ніяк,
Лиш лід між нас скрипучий.

Я тут, а воно там,
Те щастя неминуче,
Потішить теплим вітерцем,
Й сховається за кручі.

Прийди до мене, пригорнись,
Тебе прийму з душею,
Сонет до неба напишу,
Й навік будеш моєю!!!.....
2014.12.31 грудня.

Я чувствую в сердце надрыв,
Когда становлюсь на колени
Пред ликом заброшенных нив
И ожиданья видений.

Мой спутник рога положил
На тучи небесного стада,
Бежа средь далёких светил
И не встречая преграды.

Я странник остывших полей,
Идущий своею тропою,
С молочным туманом над ней,
Наощупь ступая ногою.

А где-то судьба вдалеке
Ключи от меня мои прячет:
Возможно в потухшем костре,
Или в замёрзшей реке,
Забывши, где спрятала - плачет...

А я всё пытаюсь понять
И плачь её и деянья.
Догнать бы её и отнять
Свои мне ключи...в наказанье.

И выдержать всё и прогнать,
И страхи свои и сомненья.
Не долго осталось мне ждать
Грядущего мига прозренье.

Я сторож своих неудач,
Я путник потерянных дней,-
Никто не услышит мой плач
В молочном тумане полей...

Ах, матери наши! По детски наивные...
От нас перенесшие слёзы и боль.
К их боли порой, мы бывали пассивными,
Играя свою неприглядную роль.

Как будто межа проходила меж нами,
Нередко политая горькой слезой.
И кто-то забыл о единственной маме,
Шагая своей отчужденья тропой.

Теперь с опозданьем и тихим раскаяньем
Приходим на холмики влажной земли.
И там перед Ней ничего не скрываем мы:
О всём говорим - раньше что не смогли...

Ничто не заменит нам больше святую,
Явившую миру нас этому мать.
И каждому стОит поэму большую
На вечную память о ней написать.

Не прячься в слова! Неестественно это.
Нам помнить всё надо, но только не лгать.
Ведь матери нет... И во мрак того света
Когда-то придётся и нам прошагать...

Життя живу і маю в ньому силу,
Ту гілку вірних почуттів,
Що схожа так на зливу,
То сонцем сяє чарівним,
То вкутається в хмари,
Буває заболить в душі,
Й сховається в кошари.
Але без неї не прожити,
Не бачити натхнення,
Бо все що маю у житті,
Її святі навчення……..
2014

Музика душі моєї
Мова музи - скрипаля
Співставляю паралелі
Тонкощів - квіток поля

На ді мною небо тане
Мрія мрії - почуття
Все за мене серце каже
Рифмою - свого биття

Невагомість віддаляє
Чари в чарах - відкриття
Значуще гірке стирає
Цілиться - криниць вода

Відлітаючи минаю
Круч бурхливих - поворот
Тут я справжній , спочиваю
Звільнений - від всих думок.
2013р

Простяглася до
неба стежина,
Там де зорі сіяли
сумні,
Місяць по небу в
блакиті,
Там де зірки
світили тобі.
Роси сльозу
оплекали,
Та насів той
ранковий туман,
Що ми в
озері-щастям назвали,
Називався він
сивий обман,
Де твоє, де моє,
Хто це знає,
Де правда, де
доля гірка,
Лихорадкою щастя
тримало,
Змахом птиці, і
криком грака,
Вже очистились
води від спеки,
І не гріє так
сонце ясне,
Жайвір у полі
співає,
Про колишнє,
насущне, й святе,
І осиплеться
листя вербове,
Понесе його чиста
вода,
За моря, океани
дрімучі,
Туди де немає
тепла,
Я так вірив і
вірю у тебе,
Ти у мене єдине й
святе,
Залишайся
листочком з вербою,
І вода тебе хай
не несе,
Так душа болить,
давить нудьгує,
Загубилась вона у
степах,
Віднайди її
промінь щасливий,
У лісах у ланах
та степах,
Обігрій, зачаруй
невпізнанно,
Розтопи свої
чисті слова,
Дай води і
свавілля напитись,
Прийде віра і
правда нова,
Я з тобою і в
горі і в правді,
І у щасті-і ласці
тепла,
Хай Господь нам
подарить крильчата,
У любові кохатись
до тла.

В думках твоїх я хочу оселитись,
Щоб думала про мене кожну мить,
Щоб не змогла ти більше зупинитись,
Щоб в серці було те, що не згасить.

Я хочу мрією твоєю стати,
Я хочу, щоб в тобі палав вогонь,
Давай не будем більше зволікати,
Ти лиш в собі не охолонь…

Ти лиш знайди мене у своїх снах.
Поглянь, не відпускай на волю,
Ти мед відчуєш на вустах
І вирватись з обійм я не дозволю.

Я не дозволю бути в самоті,
Я буду з тобою до світання.
Той сон мине у темноті,
Та не мине моє кохання…

Прости, що перервав польоти мрій,
Прости слова націлених образ…
І оксамит обманутих надій,
Й, отрутою розбавлений сарказм…

Прости мене за ласку, за печаль
За ніжність і розбещеність мою…
За те, що моє серце не кришталь,
За те, що все життя Тебе люблю..

Ніч п’янкою була аж до рання…
На світанку почув cолов’їв…
Я напився земного кохання
І любов’ю тебе напоїв…

Я чекав на цю зустріч роками,
В безнадії надію плекав…
Та не тими блукав я стежками,
І не тих до грудей притискав…

Казка-ніч розчинилась в бажанні,
Загорнулась в ранкову імлу...
Я з тобою був наче в останнє;
Віддавався з любов'ю теплу…

Я росою сріблястою вмився,
Загорнувся в серпанковий дим…
Та на ціле життя запізнився
Ще відтоді, як був молодим….

Ніч п’янкою була аж до рання…
На світанку почув cолов’їв…
Я напився земного кохання,
І любов’ю тебе напоїв…

Любов- це надзвичайне відчуття,
Яке дарує у житті наснаги.
Воно не потребує каяття,
А потребує ласки та уваги.
Краса неголовне в коханні,
Душа окраса всіх часів,
Любов покається в зітханні,
Якщо кохать по-справжньому схотів.
Під час душевних поривань,
Людина здатна на неможливе,
Вона не боїться страждань,
Коли її життя щасливе!

Пролетіло літо,
Пронеслись роки,

Й ти любове
вічна,

Пронеслась в
віки.



Так кохалось
тяжко,

Так впізнало
крах,

Відвернулась
доля,

У твоїх руках.



Не співа вже
пташка,

Не дзвенить
струмок,

Все на дно осіло,

Від лихих чуток.

Життя прожити, не
поле перейти

Казала мені мама,

Усе впізнать,
побачить все,

Та цього дуже
мало,

Звести свй дім, і
власний сад

З натхненням
посадити,

Щоб внуки й
правнуки життя

У ньому ще
дожили,

Зустріть, любить,
не відпустить,

Кохання п*яні чари,

Життя прожить і
хліб зібрать,

Де колосяться
ниви.

Почему горизонт стал казаться
мне краем обрыва,
Но не местом откуда
желаю взлететь к небесам?
Почему Восходящее Солнце
не вливает мне новые силы,
А мир вижу лишь в точке,
что выдумал сам?

Почему от меня сумрак ночи
Вечность скрывает?
Голос ветра не кажется больше,
как раньше живым.
Почему мою грудь пустота и печаль
наполняют?
Небо вижу беззвёздным
и не голубым…

Боже! Неужели меня
уж Любовь покидает?
Неужель я теряю сознанье
единства с Тобой?
Смолкла Музыка Сфер,
её звон с высоты не вещает.
Отчего Красота и Единство
простились со мной?
Что ж случилось?

Укажи мне провину, Несказанный!
Кого предал?
Кому нА сердце я наступил?
Что присвоил себе?
Где злобою я связанный?
Где я волю свою
от Твоей отделил?

Ах, Единый!
Взорви сердце моё своей Истиной!
И пусть вместо него
будет рана, страдания боль…
Пусть бездомным скитальцем
будет дух мой расхристанный,
До тех пор, пока сыщется мною
прощенье и Истины соль…