Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Подивляємо ту мужність і відвагу тої невісти. Нічим не відрізняється від інших жінок, які йшли за Ісусом по Хресній дорозі. Звичайна, проста собі жінка. Але ми бачимо щось дивне, велике і святе. Вона бачить людину, котра потребує допомоги. Але як допомогти? Жовніри можуть її не допустити, побити, інші люди будуть сміятися з неї. Але вона не зважає ні на що, хоча й наражає себе на велику небезпеку. Вона бачить перед собою ціль. А тою ціллю є допомогти Христові, і вона не думає про наслідки, про те, що може статися з нею, з її родиною. Вона витирає Обличчя! І за цей вчинок милосердя Господь Бог так щедро обдаровує св. Вероніку, що на білому полотні вона отримує відбиток Божого Лиця.
На превеликий жаль, так і є в нашому житті, як вчить історія: одні плюють, а другі витирають, одні співають "Осанна", а інші кричать "Розпни". То є звичайне явище в житті кожної людини. Не раз і в нашому житті є вчинки неповторимі. Може, після того, як Вероніка дістала відбиток Лиця, не одна жінка хотіла підійти і обтерти Ісусові Лице, обтерти Його руки і ноги, щоби і вона отримала нагороду. Але той випадок є неповторимий, бо Вероніка показала приклад мужності, відваги, вдячності та любові до Господа Бога. Так важливо є в нашому житті не дивитися на інших і не говорити: "О, ті так не роблять, ті не моляться, ті до церкви не ходять, ті байдужі, а чого я маю відрізнятися від усіх інших? Як усі так роблять, то і я так буду робити". Св. Вероніка так не чинить. Вона бачить людину, яка потребує допомоги, і тому йде твердо й впевнено, не маючи страху ні перед ким, мужньо виконувати свій обов'язок милосердя щодо Ісуса.
Так маємо поступати і в нашому житті. Не дивитися, що світ робить, якою дорогою він іде. Бо кажу ще раз: є в житті випадки неповторні. Бог дає ту нагоду і, якщо ми не використовуємо її, то Бог може зробити так, що тої нагоди ніколи більше нам не дасть. Інколи ми маємо нагоду творити милосердя, бо часто бачимо людей покалічених, збитих, поранених, п'яних, однак ми ними нехтуємо, кажучи: "То не є моя справа, я маю свої обов'язки, я маю родину, нехай хтось інший займається тими людьми". Чомусь ми не задумуємося над тим, що, може, то була нагода до доброго діла, яке би в день Божого суду просило для нас милосердя. За приміром св. Вероніки, не оглядаймося на світ, не дивімося, що інші роблять, бо ми будемо відповідати перед Богом, насамперед, за себе самих. І коли Бог дає ту нагоду, щоб творити милосердя - не втікаймо, але творім добро і будемо мати великий скарб на небі.


А піт кривавий очі застилав,
Крізь нього навіть день здавався ніччю.
Аж ось до Нього жінка підійшла
І витерла хустиною обличчя.

О Вероніко! Ти одна в юрбі
Наважилась на щире співстраждання.
За це віддячив Божий Син тобі
Лиця свого відбитком на прощання…




* * *
Щомиті підганяє нас кудись
Прискорене бурхливе сьогодення.
А поруч є, ти тільки придивись,
Старі, самотні, немічні, нужденні.

Чи не байдужі ми до їх біди?
Знайдемо час для них, сліпі і вперті?
О Вероніко! Вийди із юрби,
Як невмирущий приклад милосердя.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Лежить на землі під тягарем хреста. Ніхто не дає допомоги. Як тяжко в тій хвилі для Ісуса. Тяжко не тому, що Він страждає, що той хрест, привалений на Його тіло, так страшно Йому докучає. Не тому Йому так тяжко. А тяжко тому, що ті люди, які йдуть за Ним, відрікаються Його. То є найтяжче. Пригадаймо собі, коли вели Ісуса до темниці, а Петро казав: "Не знаю я того чоловіка". Як було тяжко Ісусові, коли Він почув ті слова. "Не знаю я того чоловіка, я з ним нічого спільного не маю, залишіть мене в спокої. Що хочете від мене?". Як то прикро було чути! А як тепер прикро для Ісуса, коли лежить під тягарем хреста, і ті люди, котрим стільки вчинив добра, оздоровляв, допомагав, вони на Нього дивляться з погордою і кажуть: "Не знаємо Тебе. Хто Ти є?" Ото є біль Серця Ісусового, ото є та найбільша тривога, ото є той найбільший тягар для Ісуса Христа.
А тепер подивімося і загляньмо у своє життя. Скільки разів ми щоденно через свої вчинки говоримо: "Не знаю я того чоловіка". Не знаємо Ісуса, коли обдурюємо, грішимо, коли проклинаємо. Тоді ми не знаємо Бога, Бог для нас є чужим, ми відрікаємося Його. Ми сьогодні, а особливо молодь, встидаємося визнати, що є християнами. Досить часто, наприклад, коли при гостині сідаємо до столу, встидаємося зробити знак святого хреста: "А що про мене скажуть інші люди? Я буду в їхніх очах диваком, на мене всі будуть дивитися, що таке я роблю. Мене будуть називати побожним" і т.д. Властиво в той спосіб ми підкреслюємо, що не знаємо Христа, не є його дітьми.
Ісусе, ми упадаємо в ті гріхи і навіть не зауважуємо деколи, як ми відрікаємося Тебе, як ми встидаємося Тебе, святих звичаїв наших батьків, традицій, яких нас вчили і які зберегли для нас покоління, що так часто захищали ті традиції своєю кров'ю і своїм життям. Вони нам залишили той неоціненний скарб, а ми встидаємося і втікаємо.
Коли священик йде зі Святими Тайнами до хворого і дзвонить дзвіночок, встидаємося клякнути, бо що подумають люди. Христе, як ми нині встидаємося Тебе, як нині, свідомо, відрікаємося від Тебе! Дай нам ту ласку через Твій другий упадок, щоби при всіх обставинах нашого життя завжди визнавали, що Ти є наш Бог і наш Цар.

А часу плин, здається, зупинивсь.
Знесилений від болю і наруги
І від хреста, що до землі схиливсь,
Ісус на землю падає удруге.

Чи зможе, як і вперше, підвестись,
Аби збулося сказане пророком?
Він устає з останніх сил, дивись,
І далі йде поволі, крок за кроком.




* * *
Буває, що і я не маю сил.
Щоб не вставати, хочеться упасти.
Згадаю, як здіймався Божий Син,
Як далі йшов, щоб людству не пропасти,

І розумію: я не пропаду.
Поглянувши на Хресний шлях Ісуса,
Терпляче зношу горе чи біду,
І знову відступається спокуса…

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Твердь під ногами чорніє
Хмарами темних віків,
Книга життя рясніє
Рукописанням гріхів.
Господи, голови зміїв
Ти у воді сокрушив,
Душу, що ледь животіє
Не залиши…

Янголе мій, сутеніє,
Лину я царствами снів.
Чую про Діву Марію
Тихий небесний спів,
Треба в світильник олії
Взяти у мудрих дів.
Світ без любові й надії
Геть знавіснів…

Сонце нікого не гріє,
Сонцю не чути вже слів,
Що промовляє Месія
Стоячи серед олив.
Вітер потопу завиє
В небі шаленством злив.
Боже, ковчег до мрії
Ще не відплив?
2/04/2013

чи знаєш ти,
коли хати
стоять на небі?
а дерева –
разом із ними?
це – коли:
хрести,
немов птахи,
застиглі в леті,
для нас
на пагорбі весни
ключами вічними
вмикають
неба синь…

*****

неприголублена глибока височінь!
і я – на куполі найвищої дзвіниці!
обабіч мене, поряд – істини «ключі» -
нерушні в мить розкрилля дзвінкової криці…

о «птиці» золоті! раменами змахніть,
і ми полетимо у десь щасливий космос…
ширяю в порубіжжі середсвіть,
між небом і землею чую рідний голос…

1998 (2013)

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Багато людей ішло на гору Голгофу, щоби подивитися на те видовище - що далі буде з тим Ісусом із Назарету. А Ісус чим далі, тим більше слабнув. Не мав сили вжеі йти дальше. І тут Симеона з Киринеї приневолюють, щоб взяв хрест від Ісуса і допоміг йому нести. Посеред тлуму людей вибирають того, для котрого нести хрест - ознака ганьби і приниження. Симеон бунтується. Він не може дати своєї згоди. "Кому допомогти нести хрест? Отому злочинцеві, отому розбійнику нести хрест? А що про мене інші люди будуть говорити, то ж моя посілість, то ж моє становище, як на мене будуть дивитися?" - такими були думки Симеона. Але бере той хрест і несе. І що сталося? Ті думки зникають. Те тверде і закам'яніле серце з ласки Божої топиться, м'якне. Він стає учнем Ісуса.
Як часто-густо у житті нам тяжко нести чужі хрести. Ми завжди, як чинимо діла милосердя щодо своїх ближніх, думаємо, насамперед: "А що я буду мати з того, коли йому допоможу? Яку я буду мати користь, який я буду мати зиск?" Радше осуджуємо людей в тому, що не можуть собі дати ради в житті. Чи будемо мати нагороду, коли в такий спосіб дивимось на потребуючих? Просімо в Христа тої ласки: давати, але не надіятися, що нам віддадуть. Давати хліб - і не надіятися на його повернення, давати любов, жертвувати любов, а не надіятися на взаєм. Тут криється наука Христа, тут криється найвища любов християнства - все жертвувати в ім'я Бога і ближнього, а для себе нічого. І, якщо ми зрозуміємо ту науку, то Бог нам віддасть устократ. Якщо ми нині останні сили свого здоров'я посвятимо на службу Богові, то завтра Бог нас наділить більшою силою і здоров'ям. Вміймо жертвувати і не думати, що буде потім. Бог, Котрий опікується нами, Бог, Котрий нас любить, Бог, Котрий чуває над нами, хіба може про нас забути? Ніколи. Вміймо жертвувати і ніколи не питати - а що буде завтра? В молитві "Отче наш" ми молимося: "... хліб наш насущний дай нам днесь". Не просимо у Бога хліба насущного на місяць чи на рік, а "...хліб наш насущний дай нам днесь". Нині, на нинішній день, а завтра будемо просити- і Бог нам знову дасть. Вміймо жертвувати себе в ім'я інших, і тоді ми отримаємо від Бога велику нагороду.

(Хресна дорога о.Василя Ковпака, першоджерело - http://golgofa.at.ua/index/0-70)

Ще мить… Ще крок… Терпи, дивися:он
Голгофа. Недалеко вже до неї.
Бере Твій хрест на плечі Симеон,
Звичайний чоловік із Киренеї.

А Ти, напевне, навіть не чекав
На допомогу іншої людини,
Ішов, терпів, мовчав, не нарікав,
Чекаючи останньої години.




* * *
Дозволь, і я Тобі допоможу,
Хоча б на крок тяжку полегшу ношу:
Лихого слова людям не скажу,
Якщо й ображу – прощення попрошу.

Не вб’ю, не вкраду, вчасно помолюсь,
Своїх дітей навчу молитись Богу.
На приклад киренейця подивлюсь
І ближньому прийду на допомогу.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Зостановімося глибше над цією стацією Хресної дороги. Христос залишений усіма, забутий, покинутий. Але тут підходить до Ісуса та найвірніша і найближча особа, та любляча Мати - Пречиста Діва Марія. Вона падає перед ним на коліна. Ми бачимо, як Вона простягає свої руки, не говорить ні слова, але говорять її заплакані і стривожені очі, її жалісні очі, повні терпіння, болю і страждання. Серце Матері ранить гострий меч болю. То Вона серцем промовляє до Ісуса: "Мій Сину, я готова взяти той хрест з Твоїх рамен на свої, а Ти відпочинь. Адже Твої рамена такі змучені і поранені, Твої ноги покалічені. Я Тобі допоможу." Ісус показав Своїми очима, що він приймає ту любов Своєї Матері, ту її жертву, але не дає згоди.
Пам'ятаймо, яка б людина не була сильна і міцна, яка б людина в житті не була багата, але є щось найдорожче, те, що не можна ніде в світі собі придбати, купити, замінити. То є Мама. Та четверта стація нам вказує, що у нашому житті найвірніший приятель - то є серце мами, Серце Пречистої Діви Марії. Серце, яке чуває, Серце, яке сумує, Серце, яке не пам'ятає ні зла, ні кривди, Серце, яке завжди є відкрите для нас.
Як часто так буває, що ми закриваємося перед тим Серцем, як часто шукаємо потіху і розраду в забавах, в алкоголі, в наркотиках. Але треба так мало - відкритися перед Серцем Марії. Не один раз надіємось на підтримку в приятелів, які нас зраджують, але не шукаємо поради в Марії...
Пам'ятаймо завжди, що Серце Матері Божої є відкрите для нас. Воно любить нас, Воно чуває над нами. Як маємо зробити якийсь вчинок, чи якийсь вирішальний крок в нашому житті - ідімо до Марії, стукаймо до її Серця. А Вона ніколи нас не залишить, Вона завжди нам допоможе, завжди нас потішить, зрозуміє будь-які ситуації і випадки. Люди можуть нас осудити, зрадити і відкинути, люди можуть висміяти нас, але Мати Божа - ніколи.

Коли вже світ від тебе відвернувсь,
І хрест важкий немає сил тримати,
Вона прийде, аби ти не забувсь:
В біді не залишає справжня Мати.

Ісусе! То така болюча мить:
Зустрітися з Матусею очима,
Коли все тіло зранене щемить,
А ти ще й хрест волочиш за плечима.



* * *
О, краще б Їй не бачити того,
Як люди зневажають Її Сина.
Вона ж іде, не кидає Його:
Пречиста Мати й Пресвята дитина.

Хай що б не напророчило життя,
Куди б твій човен не несло вітрами,
Якщо ти мати – не лишай дитя!
Дитино! Не лишай стареньку маму.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Ісус іде поволі, заточується і упадає перший раз. Христос лежить на землі. Перший раз Бог зійшов на землю, воплотившись з Пречистої Діви Марії і прийнявши людське тіло. Ісус зблизився до землі там, в Вифлеємській стаєнці, коли Його тіло лежало в яслах на сіні, відтак зробив ті перші кроки на землі, жиючи в Назареті, а тут знову Христос руками і ногами є спертий до землі. Упадає, щоб нас піднести, понижує Себе, щоби нас підвищити. Тому не біймося упадків, не кажімо, що ми вже є пропащі, не кажімо, що вже кінець, не тратьмо надії. Бо Ісус, впавши перший раз під тягарем хреста, хоче нас підняти. Він показує нам приклад, що можна впасти, і то не раз тяжко впасти, але завжди Бог дає надію, дає ласки, щоби ми піднялися.
Бог не тішиться з твого упадку, Бог не прагне твого упадку, але, навпаки, тим, хто впав, Бог дає руку помочі, щоби підняти їх на ноги.

Ішов, бо знав, що стане Він мостом
До раю крізь гріхів могутню скелю.
Придавлений, мов каменем, хрестом,
Ісус уперше падає на землю.

Він устає, хоча не відпочив,
Кривавий піт стікає прямо в очі.
Де ж ті, кого любові Він учив?
Юрба навколо свище і регоче.



* * *
Жорстокий світ! Який жорстокий світ!
Як мало милосердя і любові.
І пише кров’ю Він Новий Завіт,
Щоб ми не захлиснулись у гріхові.

Якщо ти, друже, не минув біди,
Здається, що життя твоє пропаще,
Вставай, бери свій хрест і далі йди,
Немов Ісус.І знай: тобі не важче.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Лежав на тротуарі діамант,
Спішили люди байдуже повз нього.
І хто би міг пізнати в нім талант?
Всі думали: шматочок скла простого.

Ще вчора він лежав не на землі –
В палаці на червонім оксамиті.
Платили люди гроші немалі
За милування ним щасливі миті.

-------------------------------------------

В час пік в метро на скрипці грав скрипаль,
Спішили люди байдуже повз нього.
Їх вабила підземна магістраль –
Не віртуозна гра цього чудного.

Ніхто в тім музиканті не впізнав
Маестро-знаменитість, не бродягу.
А він в метро на Страдиварі грав,
Як вчора на концерті при аншлагу.

--------------------------------------------

У християн настав Великий Піст –
Час покаянь в гріхах за Божу ласку,
Та мало хто задумався про зміст,
В турботах час летить, вже скоро й Паска.

Не моляться ні вдома, ні в церквах,
Нема часу для Хресної дороги,
І кожен день новий вбивають цвях
В розп’яте Тіло люблячого Бога.

*
Неперевершено сумна
Вина людини без вина,
Та варто тільки пригубити,
І веселішає вона …
*
Без хліба людське тіло в’яне,
Холоне серце полум’яне.
Крихтину вічної снаги
Із рук Твоїх беру, мій Пане…

30.03.13

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Як почули фарсеї підписання декрету про смерть, в тій же хвилі принесли тяжкий хрест і поклали до ніг Спасителя. Ісус припадає до нього, своїми зболілими і пораненими руками обіймає той Святий Хрест, цілує його, бере на Свої рамена і розпочинає свою Хресну дорогу. Не боїться, не втікає від того, що є тяжке, що завдає болю, що ранить серце, що приносить терпіння, що витискає з очей сльози, а з тіла - кров.
Хрест. Він навіває в наше серце неспокій, смуток, печаль і тривогу. Ми боїмося хреста, втікаємо від нього, ми воліємо мати життя розкішне, легке і спокійне. Тяжко нам зрозуміти значення хреста. Чи я, як християнин-католик, маю боятися хреста, чи маю втікати від хреста? Чи я забув про слова Ісуса: "Хто хоче йти за мною, хай візьме свій хрест і йде слідом за мною". Адже я не сам. Христос зі мною, Христос допомагає мені двигати мій хрест. Коли я падаю, Він мене підтримує, коли я в розпачі та трачу надію, вливає в серце уповання. Чому ми в нашому житті, коли несемо хрести, так часто забуваємо, що ми не є самі, що ми не є покинуті і забуті, що з нами завжди є Христос. Ісус йде поруч, Він йде разом з нами, Він любить нас, Христос не дозволить, щоб ми впали навіки. Ніколи того не дозволить. Спаситель може допустити те, що ми впадемо і покалічимося, що ми впадемо і зневіримося. Так, Він це може допустити. Але Ісус ніколи не допустить того, щоб ми впали навіки.
І тому, коли ми двигаємо наші хрести, коли маємо ті наші терпіння, не впадаймо в розпач. Християнин не має права цього допускатися, бо з нами Христос, Який любить нас і Який допомагає нам двигати наші хрести.

(Хресна дорога о.Василя Ковпака, першоджерело - http://golgofa.at.ua/index/0-70)

Найтяжчий хрест поклали на Христа –
Гріхи усіх лише Йому на плечі.
Святі не розтулилися уста
На виправдальні та благальні речі.

Плювали зло у праведне лице,
Його штовхали, сипали образи,
Без нарікань Ісус терпів і це,
Не огризнувся жодного Він разу.



* * *
Чому ж тоді, далеко не святі,
Не варті на нозі Його мізинця,
Ми гніваємось часто у житті
І ближнім не прощаємо дрібниці.

За що Ти, Сину Божий, постраждав?
Чи стала жертва для усіх уроком?
Марнуємо життя, яке нам дав,
І хрест стає все тяжчим з кожним кроком.

  >>  
    змісту циклу "Хресна дорога"   

Слава страстям Твоїм, слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Ти, Ісусе, стоїш перед натовпом, що бездумно чекає смерті, а очі Твої осяйні спрямовані в Небо... А серце відкрите і звертається до всіх людей: «О, дитино! Життя - це не іграшка. Ти ще не знаєш вартості життя... І прийде мить, коли душа твоя в болю схлипне: «Візьми серце моє, Ісусе, і живи в мені. Без Тебе я ніщо. Засуди мене, Господи, бо заслужила я кари. Суди Твої праведні. А неправедний вмиває руки...».

— Мати Божа, Діво Пресвята, молися до свого Сина за душі наші, щоб не померли ми без каяття. Амінь.

Ісусе. Тебе засуджено на смерть. Ти є невинний і я знаю, що Тебе несправедливо звинувачують. Однак, будучи невинним і знаючи, коли, як і де помреш, Ти відважно прийняв свою долю. Так, Господи, і в моєму житті є такі хвилини, коли я мушу прийняти ту дорогу, що стелиться переді мною. Це може бути самотність після втрати дорогої мені особи, або зневаги чи насмішки навіть найближчих друзів, і власне через те, що хочу йти Твоєю дорогою. А, можливо, це тривожне очікування тяжкої операції, або якесь рішення, що змінить хід мого життя назавжди. Існують певні хвилини, коли мені доводиться приймати життя таким, яким воно є в дійсності. Мені важко, у мене виникає страх перед майбутнім.

Ти, Ісусе, кажеш:" Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас".

Я цілковито віддаю себе у Твої руки та йду за тобою вперед, щоби вчинити життя кращим для себе та інших.

Цікаво, повторилось би те знов,
Якби події сталися сьогодні?
На хресну смерть засуджують любов,
А судді хто? Неначе пси голодні,

Їм хліба і видовищ подавай,
Жорстокої, кривавої розплати,
А завтра будуть мріяти про рай,
Зваливши все на Понтія Пилата.



* * *
Хто засудив на хресну смерть Христа?
Пилат, який умив прилюдно руки?
Ні, то гріховна наша суєта
Послала Сина Божого на муки:

Моє убите в лоні немовля,
Покинута твоя старенька мати…
Ісус один, а грішників – Земля,
Йому за всіх тяжкий той хрест приймати.

змісту циклу "Хресна дорога"  >    наступної стації >>>  

1.
Пророчу суть Писання не змінить...
Твоя молитва, звернена до Бога,
хлюпнула в серце сили, а за мить —
Тобі вже хресна стелиться дорога.
Терпи, галілеянине! Душі
Твоїй шалено боляче з розпуки.
Не за свої гріхи, а за чужі,
Тобі пройти судилося крізь муки,
Крізь ревище зневаги і злоби,
пекельний біль кривавої розправи
і присуд озвірілої юрби:
— Розпни його! А нам віддай Варавву!
Пішли в танок свинцеві канчуки,
преторій аж замлоїло від крові…
Вінчали голову Твою гілки —
та не лаврові — у вінку терновім.
Твої кати знущались залюбки,
а Ти страждав, повитий у порфіру,
великодушно їм прощав гріхи
і дарував життя своє в офіру…


2.
— Бери свій хрест! І сам його неси!
Ви з ним тепер, як нерозлучна пара.
— О Отче, що на небесах єси!
За що мені така судилась кара?!
Чи зможу я пройти свій хресний шлях?
Чи я зумію вистоять — не вклякну?
О Отче мій, що є на небесах,
нехай я Духа силою просякну...

3.
А тіло вже не слухає Тебе,
підкошуються з немочі коліна…
І чаша ця ніяк не омине
Отця небесного улюбленого Сина.
Своє безсилля Ти переборов,
і сам собі наказ віддав: стояти!..

4.
Ти чув, як у вервечці молитов
Твій хресний шлях оплакувала мати:
— Тримайся, сину! Поруч буду я!
Тебе й на мить одного не покину!
Твої страждання, муки, сум’яття
з тобою розділю в тяжку хвилину!
Ставай з колін! Прошу Тебе, ставай!
Не дай причини ликувать Юдеї...


5.
Своє плече підставив під хреста
Тобі незнаний Симон з Кірінеї:
— Дозволь, Ісусе, прислужить Тобі:
хреста тягар з Тобою розділити…
Дай сили супротивитись злобі,
навчи і нас — як терпиш Ти — терпіти…

6.
Кривавим потом зрошене лице,
від болю аж злипаються повіки,
а сукровиця цівками тече
і скапує на хустку Вероніки.
— Учителю, дозволь торкнутись ран
Твого чола в терновому колюччі
і згорточком лляного полотна
утерти закривавлене обличчя.
Ісус промовив тихо: «Приступи…»,
до Вероніки простягнувши руки...
— Помилуй нас, Учителю, прости,
що ми не вберегли Тебе від муки -


7.
нести хреста, як камінь, на собі
і падати під ношею тяжкою...
Ти вдруге знов піднятися зумів,
а до Голготи — вже подать рукою…
— Дорого хресна! Як тебе здолать?
Моя остання у житті дорого!..

8.
Жінки навколішки, ридаючи, стоять,
молитвами звертаючись до Бога.
— Єрусалимські доньки! Ви слізьми
мої страшні не омивайте рани,
ви над собою плачте і дітьми,
щоб у покуті стати над гріхами!..


9.
А кожен крок – у мізках, як луна,
ятряться рани під хрестом шершавим…
Ісус утретє падає на шлях,
який веде до Вічності і Слави...

10.
Спекотне сонце висушило кров…
Гадюччя ран у сплаві із хітоном…
Кати плюють, зриваючи покров,
і наготу Твою показують на сором.
А Ти терпи приниження і біль —
лише б ковток студеної водиці…
Твої ж кати, немов на рани сіль,
вина із миррою Тобі дають напиться.
Ти не прийняв їх дару... Ти терпів…
Вони ж байдуже потирали руки...
Чи відав Ти тоді, чи розумів,
які Тебе підстерігають муки?!

11.
Кріпись, Ісусе! Волею Отця
не знаєш за людські гріхи Ти щастя.
В руці у ката — викований цвях,
націлений пронизати зап’ястя.
Удар важкого молота!.. Удар!..
Провисло тіло на руках, як плітях...
І напис на хресті: «Юдейський цар»...
І згусток болю — на тисячоліття…

12.
І жереб кинули на одяг Твій кати:
для них Твої страждання — не причина.
— Небесний Отче! Їм пробач, прости, —
вони не усвідомлюють, що чинять…
Ти їх простив... І з висоти хреста
благословив молитвою своєю...
Ти вже витав між смертю і життям,
в дорозі поміж небом і землею…
Пекучий біль... Очікуєш кінця...
Тобі уже ніхто не допоможе...
Лише одна надія — на Отця:
— Чому покинув Ти мене, мій Боже?!
…Судомно стрепенувся і зомлів,
та видихнути ледь устиг:
«Звершилось...»
Покутою за місиво гріхів
Твоє земне життя вже завершилось.
Застрягло сонце в темряві густій,
Ісус востаннє вистогнав крізь муки:
— Я духа свого, милий Отче мій,
вручаю у Твої надійні руки...

13.
Від розпачу здригнулася земля,
у храмі навпіл тріснула завіса,
і грізний громовержець Ілія
над світом колісницею пронісся…
А тіло Сина, зняте із хреста,
в обіймах Матері востаннє опочило…
Розпука... Біль утрати... Пустота...
Й надія на спасіння... І на диво...

2004 (2013)

Вражає серце жалом кобри
Обрáз, гіркий до болю, óбраз,
Тоді на образáх святі
Від нас ховають усміх добрий.

29.03.13

з дати народження кру го верть
і датою не крапку
ста вить смерть
і не три крапки
закриває дужки
або ставить лапки
не у некролозі
співчутливу цитату
світлий порив
не на папері
у небо
бо
люблю тебе тату

відкрив
Бог був двері…
й закрив

Молитва приснула чомусь,
Хоч правда і віра в зеніті.
Зі словом ідуть колись вбиті.
Що скажуть? Не знаю. Боюсь...

В нас віра говорить вогнем
А правда чомусь не прозора.
Душа, поки що не говорить,
Бо гріхи нас ріжуть ножем.

І так проминають в нас дні
На віри не чистих просторах...
Бог бачить, що в нас вона хвора.
Недуга нам пише пісні...

Співати нам прийде колись
Про цю нинішню безнадію.
Чи нас небеса зрозуміють?
Благаю, народе молись!

Праведний Боже наш, іже єсі
На небесі, опустися на землю:
Я твоє нОве пришестя приємлю
Навіть тоді, як відмовляться всі
Від України-Русі. По росі,
Боже, пройдися. Візьми Україну –
Рай неземний – під небесну раїну,
Де Україна цвістиме в красі.
Боже наш праведний, іже єсі
На небесі, увійди в мою душу:
Я тебе, Господи, бачити мушу
Навіть тоді, як осліпнемо всі!

1995

Любовь - как сладкое вино ,
По жилам кровь играет,
Она несёт с собой того,
Кто в ней хоть что - то понимает .
Когда созреет виноград .
И зёрна соком напитает,
Ты будешь словно опьянен
И очень-очень рад
В Любви Небесной утопая..!

поетам, яким не судилось стати Поетами, присвята


У черзі за словом поетів юрба.
Мелодія флейти журлива та зла.

- Куди ти прямуєш, о душе, одна?

- У маревах ночі дорога моя.
Блукаю я краєм навіяних снів
і вежу будую із знайдених слів.
Ще молюся й каюсь, та прощення жду.
Чи ж я дочекаюсь, чи грішною вмру?
Заплачу над тінню. Святі почуття
засліплені лінню осіннього дня.
Весь вік жебракую і молю жаги,
та мовби закляли натхнення боги...

У мертвому колі розвінчаних мрій
пиху спокушає зажерливий змій.
У домі дитинства дорослі вітри
зривають додолу казкові зірки.
Дорога до раю. Там зоряний сон.
Багряного щастя летить фаетон.
Вже близько, вже скоро... Спочинок душі.
У чорних палацах не пишуть вірші.
На святі печалі вмирає любов.
В бокалах холоне розбавлена кров.

- Доволі, вже годі. Прадавній цей шлях.
Він ходжений досить в минулих часах,
де тисячі бранців топтали стезю,
шукаючи музи квітучу весну.
І гинули в кроці від вічних вершин,
і падали в безвість німих порожнин...

Останній і перший, між ними юрба
мисливців за словом – метеликів дня.
Їх поклик – шукати і хай не знайти,
та шляхом надії невпинно іти.
Їх доля – злетіти на крилах вітрів,
а згодом упасти у прірву років.
Хай попелом стануть їх творчі вогні,
та хто кине камінь в розтрачені дні?

- Куди ти прямуєш, о душе, одна?

- У маревах серця дорога моя...

На таткове спираючись крило,
Колись маленьке пташеня зросло,
Та вже готове вилетіти з гаю.
І часом з вуст розчулених батьків
Тече потік невимовлених слів,
Якими ті орлят благословляють.

Шаблонів я для тебе не створив.
Життя хитке, хоч дякуй, хоч свари
(Затертий варіант давно не діє),
Складається воно з невисипань,
Взаємних й нерозділених кохань
І вогника останньої надії.

Некрасномовний я, ти зрозумій,
Що ти – мій син, а я – наставник твій:
Батьки завжди пишаються синами.
Однак, надходить визначений строк
Зробити другий самостійний крок,
І не до рук, простягнутих батьками.

У відчаї дурниць не нароби.
І ми, було, до потягу журби
Робили неминучі пересадки.
Романтик мій юнацької пори,
Зламай її, зміни, перетвори
Реаліями іншого порядку.

Десь схибиш – не вагаючись, поправ,
Слабким здаватись не давай підстав,
Нехай не торжествує твій нападник.
Довірся Слову і собі затям,
Що тільки Бог – Володар над життям,
А ти – Його талантів розпорядник.

Відстань між минулим і майбутнім
Більшає зі швидкістю життя.
Був ти вчора крихітним дитям,
А сьогодні - сивини попутний.

Що було, - пригадуй, та затям,
Аби нетто не змішати з брутто,
Маєш на цій відстані позбутись
Песимізму світосприйняття.

Тож не бий повітря кулаками.
Лагідне телятко ссе дві мами,
А битливому й одна - чужа.

З Богом цю дистанцію осилюй,
Щоб, коли здійсниш останню милю,
З ніг опала смертоносна лжа.

18.03.13

Сырость и серость в упряжке единой
Заполонили просвет и простор...
Небо- бездонная пасть гильотины:
Тучи развесило- выставка штор.

Солнца сегодня не видно в столице-
Скорбная суть, всепрощающий транс.
Скупость улыбок и постные лица-
Высшим судом предусмотренный шанс.

Вже відаю, як ворога любити,
Бо ним я був не раз для себе сам,
І досвід сей нікому не віддам,
Допоки не пірну під чорні плити.
Коли в мені навіженіє гам,
І дух димами шалу оповитий,
Я знаю, що і як мені робити,
Аби любов не спала ні на грам.
З надією дивитись на Христа,
І слухати Його « …прости їм Отче…».
Хоч і просилася правдива мста,
За ворогів молився Він пророче,
Бо бачив, як паде імла густа,
І відкриваються незрячі очі…

16.03.13

Тендітна, ніжна панна
У зеленому вбранні
Квіткову косу заплітала:
Її чекають на землі.

І метушилась, і співала
Лунали дзвінко ті пісні
Весна фарби підбирала,
Аби її запам*ятали всі.

Потім проліском махнула
Сонце шлях ій осяйнуло
І до нас вона прибула.

Землю ніжкою торкнулась
Й все навколо ожило-
А панна радо усміхнулась.


2013

Ми прощаємось з легким сумом,
З легким щемом ідемо геть,
Залишаючи нездійсненне,
Наболілим наповнені вщерть.

Ми прощаємось на світанні,
Серед білого дня, вночі,
Як молитву, або прохання
Промовляючи «Відпусти».

Ми прощаємось не надовго,
Не назавжди, а лиш на мить.
Та чому ж так у грудях тисне,
Чи легенько-легенько болить?

Ми прощаємось й незворушно,
Як у кригу вбрана ріка,
Застигаємо, щоб відчути,
Як до нас промовляє Душа.

12.03.2013

Я, на перетині проміння,
Що йде від Неба до Землі,
І того, що іде від серця,
Народжую нові Світи.

Я множу радість у Любові,
Я розкриваю Небеса
Для тих, кому не треба крові,
Для кого – вся вода жива.

Я зцілюю серця і Душі,
Дарую спокій, чистоту,
У невимовно світлих звуках
Народжую Земну красу.

Я у Любов благословляю,
Як в Сутність, вкладену в Знання,
Шляхи у Вічність простеляю,
Я є – Гармонія Життя.

12.03.2013

Учора біль ятрив душевні рани,
Стискав серденько у міцний кулак,
Але сьогодні зовсім все не так, -
Явилося просвітлення жадане.

Здавалося, - не вибратись ніяк
Із - під печалі чорної сутани,
Що це життя мізерно - копійчане,
А ти у нім згорьований жебрак.

Та, слава Богу, небеса ще є,
І хмарам розступатися властиво,
І сонцю увійти в життя твоє,
І у душі творити справжнє диво!

Нехай розчарування повстає, -
Тому, хто вірує – усе можливо!


12.03.13

Надежда Мартынова Данчак
МАТЕРІ

Моя матусю, Ти, в моїх думках,
Я бачу образ твій, рідненька.
Твій голос лагідний, тихенький,
Твій сміх, усмішку на губах.
Ти в серці слід свій залишила...
Ласкаво, ніжно нас – своїх дітей,
Любила, пестила, учила, наставляла,
Діяти по справедливості, по честі,
На вчинки наші вказувала, казала,
Поради нам давала, з любов’ю,
Ніжно, до нас ти промовляла...
Пісні співала, вірші читала.
О, матінко, ти рідна наша –
Ти так далеко, в душі близенько,
Ти в серці назавжди у мене залишилась.

Ти інших учиш, як апостол,
Та згодься, адже, далебі,
Помилки в інших зріти просто,
Не завжди легко - у собі.

Із ока братового скалку
Бажаєш вискребти, та все ж,
Трудися ти завзято й палко,-
Сю працю ввік не осягнеш,

Бо спершу з власного дрючину
Ти вийми, і лише затим
Із ока ближнього пилину
Добудь із ликом осяйним.

04.03.13

Навчи мене, Боже, моїм винуватцям
Прощати. Довіритись істині Слова.
І душу зверни до високої праці, -
Хвалінням Давида і роздумам Йова.

В багні грошолюбства не дай потонути,
Навіки упасти зі чванством у змові .
Навчи мене, Господи, задуми люті
Топити в безмежній Христовій любові.

Життя проминає немислимо швидко,
Політ обривають ненависті ями.
Навчи мене жити духовно , Владико,
Зоставити світові серце на пам'ять.

02.03.13

Дороги від Землі до Неба,
Дороги навколо Землі,
Дороги, де знаходять себе,
Де правлять радісні думки, –

Ведуть, спрямовують, підносять
До невимовної Краси,
Висвітлюють в Людині Бога,
Єднають наші «Я» у «МИ».

13.02.2013

Розмови скрипок і смичків,
Одне з одним, і з цілим Світом.
Розмови нот і почуттів
Складаються в Красу прожиту.

У нескінченності Часів
Відлунює звучання істин.
Відчуте Сутністю, без слів,
Окрилює пізнання Світла.

Крізь спілкування чистоти
І ніжності в серцях і Душах,
Гармонія Свідомості
І Всесвіту живе у звуках.

26.02.2013

Коли біль і смуток маю
І життя повне жалю
Від душі тебе попрошу
Від душі тебе помолю
Коли біль і журба
Коли серце плаче
Я прийду вночі на берег
Щоб тебе побачить…

Окомані ти мене накажи, а потім прости
Окомані все що хочеш бери, а любов залиши
Окомані де ж ти є тебе звала моя душа
Окомані, а де ж справедливість твоя, свята
Окомані щастя дай ти мене з мертвих поверни
Окомані Алегрію твою ти спаси й освяти
Окомані ти мій вірний, мій славний святий Оріша,
Окомані тобі молиться вічна моя душа...

2006 рік

Вона , мов зібгана ряднина,
У темнім закутку єства,
Вже розпрямитися повинна,
Та гине шанс – один зі ста.

Тому від світу неспростá
В собі ховається, причинна,
І приміряє на уста
Святі моління Августина.

Бо зле мине, і вічне стане.
І неба серце полум’яне
Погасне, - мов не до пуття,

Лише вона – шляхетна панна,
Перстом Господнім осіяна,
Просякне радістю життя.

23.02.13

Засну колись без барбовалу,
Зі сну не виберусь назад,
Накриє плоть мою зів’ялу
Сирий і темний глинопад.
Та просьба тужиться остання,
Хоч і нарвусь на люду кпин:
Не треба сліз і причитання,
Цей шлях для всіх людей – один.
Хлібів не хочу поминальних,
А пам'ять вічну - не люблю,
То фараони в усипальнях
Пиху цим тішили свою.
Не запечатуйте могили,
І не провадьте богослужб, -
Я знаю, що не має сили
Земне щодо небесних нужд.
Чи є отам яка потреба
У тій, блаженній вишині?
Хіба недолік є у неба?
Чи Бог неправий? Звісно, ні!
Пожну я там , що тут посію.
Тому плекаю повсякчас
Любов і віру, і надію,
Допоки зір мій ще не згас…

21.02.13

Кажуть мені в тім, що народився - Mea culpa,
В тім, що народився нехрещений – Mea culpa,
В тім, що сам з пеленок розповився – Mea culpa,
В тім, що споживаю не свячене – Mea culpa,
В тім, що мене мати породила – Mea culpa,
Допоміг у тому і мій тато – Mea culpa,
Бабця нас молитися навчила – Mea culpa,
Я ж любив найбільше їсти й спати – Mea culpa,
В тім, що в церкві чую я дурниці – Mea culpa,
Що на лоно не піду Абрама – Mea culpa,
Що лелека кращий від синиці – Mea culpa,
Що з інсульту вмерла наша мама – Mea culpa,
Що на всім казав не те що думав – Mea culpa,
Що сиджу на шиї в жінки й брата – Mea culpa,
Що уже не заздрю й не ревную – Mea culpa,
Що у тридцять літ не став варягом – Mea culpa,
Що прожив на світі пів століття – Mea culpa,
Не зробив таке щоб розіп’яли – Mea culpa,
Що не все своє понищив сміття – Mea culpa,
Не робив усього, що казали – Mea culpa,
Дуже часто я не слухав мами – Mea culpa,
Не завжди я слухав бабцю й діда – Mea culpa,
Замість хати будував вігвами – Mea culpa,
і любив не всіх своїх сусідів – Mea culpa,
Вони говорили по чужому – Mea culpa,
Язиками лізли мені в душу – Mea culpa,
Я не вбив їх словом чи ножами – Mea culpa,
І тепер за це каратись мушу - Mea culpa,
Коли нищать мою рідну мову – Mea culpa,
Я не позиваю їх до суду – Mea culpa,
Я беру не гострий меч, а слово – Mea culpa,
І за це каратись вічно буду - Mea culpa.
Львів - 2005

Немов кораблі в океані Бермуди,
Ковтає політика душі повсюди,
Брехня, наговори, прокляття, плітки
Лунають з домівок, майданів і студій…

У цій маячливій, жахній круговерті
Розмиті кордони і межі всі стерті,
Деінде й у храмі неправда царить,
Насаджена хитро володарем смерті.

Невтішні новини печалі цій вторять
З екранів і шпальт, голубих моніторів,
Вчувається вже, як нещасні кричать:
- Накрийте нас хвилі! Впадіть на нас гори!

07.02.13

Безмежний степ, безмежний степ - Лелеки
Кудись летять, кудись спішать - далеко.
За небокрай, за Неба край - у вирій
Спішать птахи, летять птахи - на крилах.
В чужім краю, в чужім раю - тривоги.
Чужі пісні, чужі слова і мова.
За Неба край, за небокрай - дорога,
Не спи душа, вернись душа - до Бога.
Вернись, зустрінь світанку промінь.
І залишись і посміхнись комусь на спомин.
Тебе чекає рідний край і степ, і гори
Чекають, ждуть твоїх пісень ранкових.
Там батько й мати тебе жде і брат чекає,
Не спи душа! Вернись душа!.. Світає...

У душу прийшла відволога,
Сповзли кучугури образ.
О скільки у славного Бога
Блаженної ласки для нас!

Та зайняті різним щоднини,
Про вічне і гадки нема.
Твердіють у грудях крижини,
Мре в горлі молитва німа.

А вік, наче мить зорепаду,
Майне на роздоллі вишин,
І думай тоді, і загадуй, -
Безодні чи неба ти син.


02.02.13

І у тобі, й з тобою, Боже,
В Душі, у серці, у Єстві
Земне Життя співає й множить
Любов, що створює Світи.

Любов до Світла, до Людини,
Як до одвічного Творця,
Возносить Душі й незборимо
Світи єднає і серця.

І у тобі, й з тобою, Боже,
Крізь кожну крапельку буття
Проходять чистота і спокій,
Любов, і радість, і краса.

01.02.2013

Миті сутужні трапляються іноді.
В грудях палає провини вогонь:
Як же так сталося, - мовою Ірода,
Ти обізвався до друга свого?

Тіло не втішене снами чудовими,
Ласка жіноча йому ні по чім,
Все, як раніше, та, наче поховані
Просвіт і щастя у склепі глухім.

І зостається терпляче очікувать,
Доки розвіються хмари густі ,
На благодатні небесні канікули,
Після важкого семестру в житті.

30.01.13

Легко-легко, у Сонячнім сяйві,
Пролітає між Небом й Землею
Неосяжність замріяним Світлом,
У єднанні з живою Душею.

Легко-легко, як білі сніжинки,
Візерунчастим різьбленим Дивом,
Чистота опускається ніжно
До Землі, наближаючи Силу.

Легко-легко, неквапом, помалу,
Переходить із Дійсності в Дійсність
Боговияв Земної Людини,
Через Мить, проживаючи Вічність.

Легко-легко, прозорістю дзвону
Розливаються Тиша і Спокій.
Крізь Безмежність і Душі в Любові
До Землі лине Світло високе.

23.12.2012

Сьогодні день із Радості і Світла,
Сьогодні день замріяних бажань,
Сьогодні кожна думка – Божий витвір,
Сьогодні здійснення відвертих сподівань.

Цей день настав. Ти чуєш мене, Сонце?
Ти чуєш, Небо? Ми тепер – одне.
День повен Світла вже по самі вінця,
Цим Світлом свячене усе Єство моє.

Без галасу, без клопотів надмірних,
Без визначених напрямів й зусиль,
Лише від мрій, думок, простих і світлих,
На Землю чисте Світло лине звідусіль.

І кожен день – у Радості і Світлі,
І всі бажання з’єднані в одне,
І кожна думка творенням розквітла,
Для сподівання, що в моїй Душі живе.

29.01.2013

Переходи із Дійсності в Дійсність,
Переходи із Виміру в Вимір,
Пошук Світлого в темнім тунелі,
Пошук в темряві проблиску Істин.

Переходи крізь Суще і Витвір,
Переходи крізь Час і крізь Простір,
Сподівання побачити Промінь,
Чистим Світлом насититись вдосталь.

Переходи від серця до серця,
Переходи у Радість Любові,
Переходи повз логіку й нерви,
Усвідомлення Думки, як крові.

Переходи Душею і Тілом,
Переходи від себе до себе,
Промовляння крізь наміру силу,
Що звучить у Душі і у Небі.

Переходи від Світла до Світла,
Переходи від правди до Істин,
Переходи від миті до миті,
Не шукаючи в Спокої змісту.

Переходи від Тиші у Тишу,
Переходи від завтра в сьогодні,
Переходи у звуки пречисті,
Крізь Життя у Любов переходи.

Переходи з напівіснування
У потоки життєвого злету,
Усвідомлення крізь пізнавання,
Переходи в Любов від Протесту.

23.01.2013

Жорстка закутаність у правила й закони
Заводить у глухий куток-супротив.
Застиглість серця в прощах й заборонах
Творця ховає на поталу плоті.

До усвідомленої радості Живого
І не-Живого в Єдності й Любові,
Виводить пізнання Людини й Бога,
Як Джерела Гармонії і Волі.

Відсутність страху у Єстві й присутність Світла
Звільняє Душу від страждань і згуби.
І кожна мить в Божественне розквітне,
Якщо в цю мить Людина просто любить.

28.01.2013

Слова не німіють – зникають в Безмежжі,
Слова пам’ятають про все.
Слова промовляють, і враз… відлітають –
У Музику Ніжність несе.

Звучання, як радість, звучання, як Вічність,
Звучання, як Неба ковток.
Розлитий, як Світло, як Сонячне сяйво,
Любові Божественний сон.

Відкрита до Неба, відкрита до Бога,
Душа, що співає Любов.
І Музика лине, як Світла Дорога,
В Життя повертаючись знов.

Прекрасна і чиста Дорога у Небо –
То Музика кличе у Вись,
Дорога, що в неї збиратись не треба:
Ми всі вже були там колись.

27.10.2012

«25 Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остерігати, то він зрозуміє поуку.» Приповiстi 19

КИЇ

Ой,киї,мої киї.
Киї добрі.
Ой ,киї,мої киї.
Киї дубові.
Ви ходіть,мої киї,
По спинах панських.
Та по головах лихих бусурманських.
Научайте панів поваги
До вдови й сиротини.
Бороніть від бусурмана Неньку Україну.
Як припинять зло чинити пан і харцизяка-
Буде вам від Бога слава,
А від людей подяка.

12 квітня 2002 р.

‘’ 17 Безперестанку моліться! ‘’
Перше до солунян 5

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ
Отче наш,що є на Небесах.
Збережи нам Україну у віках.
Хай святиться Ім’я Твоє в ній завжди!
І Царем до України Ти гряди!

До України!До України!
І Царем до України Ти гряди!


Нехай буде Твоя воля на наш дім,
Щоб жили ми всі у мирі й щасті в нім.
Хліб наш щоденний нам подавай!
Та від всякої недолі захищай!

Україну!Україну!
Ти від всякої недолі захищай!

Всі провини,милий Боже,нам прости.
Дай в святій Твоїй любові вік цвісти.
Дай не знати нам ніколи горя й бід!
Хай завжди живе соборно весь наш рід!

Український!Український!
Наш великий і прекрасний,славний рід!

ВЕЛИКДЕНЬ 2002 р.

«14 Питали ж його й вояки й говорили: А нам що робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю.»
Вiд Луки 3
СІЧОВА
Гей ви,хопці-козаченьки!Раз,два,три!
Беріть шаблі у рученьки!Раз,два,три!
Беріть шаблі та вставайте-Україну захищайте!
Раз,два!Раз,два!Раз,два,три!

Хай летить по світу слава!Раз,два,три!
Про козацькую державу!Раз,два,три!
Рубай,брате!Рубай браво!
Рубай вліво!Рубай вправо!
Раз,два!Раз,два!Раз,два,три!

Не лякайся,як пристане,раз,два,три,
Схрестити шаблю з ятаганом!
Раз,два,три!
Бодай знають бусурмани
Україні Ненці шану!
Раз,два!Раз,два!Раз,два,три!

Боронімо,милий брате,
Раз,два,три!
Бідняка від пана-ката!
Раз.два,три!
Щоб пани страх Божий мали!
І убогих поважали!
Раз,два!Раз.два!Раз,два,три!

Ми сердець людських дороги,
Раз,два,три,
Навернем до Спаса Бога!
Раз,два,три!
Не наважуйтесь,погани,
Зло чинити християнам!
Раз.два!Раз,два!Раз,два,три!

Гей ви,хопці-козаченьки!Раз,два,три.
Беріть шаблі у рученьки!Раз,два,три.
Беріть шаблі та вставайте-Україну захищайте!
Раз,два!Раз,два!Раз,два,три!

11 листопада 2001 р.

РІДНА МОВА
Рідна мова!Ти ,біла лебідка!
Зірка ясна!Сльоза на очах!..
Навесні ніжний паросток квітки
У засніжених сплячих лісах.

Хто без тебе ми,мово єдина?
Ти дарована нам Богом Слово!
І тоді лише ми- Україна,
Коли в наших устах-рідна мова!

Українці!Любіть свою мову!
Вона-прапор Ваш національний.
Підіймайте його знову й знову,
Як одвічний шедевр унікальний.

І під стягом тим вічно соборним
Признавайте у братові брата!
Всеодно-білий він або чорний.
На Донбасі живе,чи в Карпатах.

То ж зруйнуй,у серцях перешкоди,
Нас чаруючи рідним нам словом,
На шляху до єднання народу,
Українська прекрасная мова!

1995 рік

Святість – це не німб над головою,
Не ікони благодатний лик,
А душа, що рани ближнім гоїть,
Піднімає духа, що поник.

Дім її не у церковній залі,
Не в шептанні ревних молитов,-
У серцях, що Божим домом стали,
Й понесли у світ Його любов.

І нехай їх не канонізують,
В преподобний сан не возведуть,
На землі вони жили не всує,
Осіявши хоч одну би путь.

18.01.13