Туман сідає тихо і велично,
і котиться,
і котиться,
біжить…
Ми – рідні,
Бо знайомі цілу вічність.
І тільки мить,
лиш мить одну – чужі.
Ми звідти,
де не гасне вічне небо,
де розмовляють квіти і коти.
У нас – любов,
одна на всі потреби,
а в ній – одно навіки я і ти.
Скажи мені,
чого боятись маю?
Яка іще живе в мені вина,
якщо
ніхто не гнав мене із раю,
але я знов лишаюся одна?
Скажи мені,
кого боятись маю,
коли за мною - ангелів чини,
що поіменно
кожного тут знають –
ясніше сонця сяє кожен з них?
І ти і я,
кому жалітись будем,
що всесвіт – віддзеркалення душі?
Страшнішого немає, точно, суду,
над той, що кожен сам собі звершив…

Туман сідає тихо і велично
і котиться,
і котиться,
біжить…
Ми – рідні,
бо знайомі цілу вічність.
Скажи, чому ми тут такі чужі?…

Від ядучого диму в долонях сльоза.
Довго блукав по роздоллях я,
Щоб долю збагнути й осягти.
Пильно вдивляюся -
В рідній пилюці бачу Христові сліди...
2011р.

Хтось був... Пішов, та не минувсь
в очах пустелі.
Розсипався на пил спокус,
що сумнів стелить
для Сина Божого - ослаб
і може... може...
Не прихилився Син до зваб,
бо на сторожі
ватага друзів - сорок днів
молитви й посту.
...Хтось був... і довго даленів,
мов тиша зросту.
2007р.

Чотири дужі коні гарцюють за кулісами
І вершникам на них вривається терпець…
З амвону провіщає церкóвиці помісної
Недільне Євангéліє пересічний отець.

На білому комоні верхівець їде з луком.
Він вийшов, мов побідник , з вінцем на голові…
Диякон кадить ладан , аж стогне сатанюка
І щиро усміхається святий на корогві.

На рижому коневі торговець миром в’їхав,
І світом розбрат сіє, на бій склика землян…
На хорах одспівали, у храмі стало тихо,
Усі пішли боротись за правду на майдан.

А третій кінь був карий із вагарем на спині,
Що пайку міряв скупо людині на покорм…
Спустіла площа людна, огиділо людині
Поборювати кривду з порожнім животом.

Четвертий кінь останній із гривою блідою
Віз на собі кістляву стару без ліку днів…
Попадало багато отави під косою,
Ніхто протистояти покарі не зумів.

Чотири дужі коні промчалися землею.
Сум, розпач і прокльони розвіяли вітри…
У церквиці порожній краплиночку єлею
Шукав, та не знаходив ніяк отець старий.

2011

Елі, Елі, лема савахтані!*
Голос Сина - не блудний син:
кривду й смуток, і нерв останній
заплітає в акорд один
і звучить перед гранню грані,
за якою - смертельна вись:
Елі, Елі, лема савахтані,
Сина, що на хресті, не зречись!
І розп'яття, й віки фатальні
взяв у пригорщі вічний біль.
Елі, Елі, лема савахтані! -
голосисті плачі звідусіль.
Елі, Елі... - стострунно, невпинно
в кригу вічності, в хаос доріг...
Над земним - воскресіння Сина,
доземним - миготіння ніг,
що ідуть, мов дощі великодні,
де окреслює час пітьма,
в лоно безвісті, в розпач холодний -
Елі, Елі, лема?..
2007р.



*Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув (євр.) - вигук розп'ятого Ісуса перед смертю.

Часом досить промінчика з добрих очей
Щоб зробити щасливою поруч людину…
Свічка в змозі розсіяти мряку ночей
Й простелити до доброї справи стежину…
Слово лагідне може розмити в душі
Ту фортецю, що гнів будував в ній роками
Вчасно вилиті іншій людині вірші
Виліковують тугу й журбу нашу з Вами…
Посміхнеться назустріч Ваш погляд мені..
І забуду про те що дощить і без сонця…
Довго жив в непроглядній холодній пітьмі
Досить в серці закриті тримати віконця…
Відкриваєм серця… визволяючи іншим..
Те що час накопичив, неначе скарби…
Пропадає чомусь те собі що залишив…
Що віддав повертається знову мені…
Так приємно себе відчувати потрібним…
Так приємно – що поруч лицем до лиця…
Сотні, тисячі променів сонцеподібних…
Що шепочуть…: « Вже час … ВІДКРИВАЄМ СЕРЦЯ!!!».(2010)

Як прийде час - настане мить прозріння,
Напоять спраглу землю теплі зливи,
Росинки кришталевої тремтіння
Примусить нас повірити у диво,

У те, що ми дотулимось до щастя,
А птах, стрілою влучений на злеті,
Знайде у крилах сили не упасти -
Воскресне словом правди у поета.

Ну як здолати прірву, не зірвавшись,
Прогнати втому серця споконвічну,
Коли самому йти у безвість страшно,
Бо небезпеки дивляться у вічі?

Ти знаєш, зовсім поруч, надто близько
Є той, кому потрібна твоя поміч?
Самому манівцями - надто слизько
Іти вперед, до витоків, додому.

Ти тільки вір - розпустить осінь коси,
Твоя душа ось-ось знайде притулок,
І хтось в цей день у тебе щось попросить,
Аби журбу відправити в минуле,

І з тих джерел, цілющо-життєдайних,
В яких вливають сили Божі зливи,
Спивати суть, пізнавши усі тайни,
Аби душа повірила у диво.

Тож хай усі заповнить порожнечі
Твоя любов і світло, що не гасне,
Аби крізь терня й морок самозречень
Знайшла душа у Вічність двері власні!

***
Жити - як творити молитву
натхненно самозречено палко
бо життя то і є молитва
найсвятіша молитва Світу
*

Все решта було за писанням:
Понтій Пилат, Ісус і ми...
У кожного свій інтерес:
Пилат – творити суд,,
нам – вкусити б тіла...
Ісус ... воскрес!
Чому ж ніяк не наїмося ми?
Чому ж це творить «вічний» суд Пилат?!
Ісус воскрес! Простив наш непомірний апетит
і визнав суд як справедливий! Чому ж ніяк не наїмося ми,
і не насудиться Пилат?
Ісус воскрес!

До чого тут Іуда?
Він є, він був, він – буде...
йому найпершому прощається усе
у той момент,
як не простить собі
Іуда!..
до 2000

У світлі свічі обсипалися руни
і тіло вогню за сльозами сплива,
злітають під куполи неба безшумно
молитви мої… думи, відчай, слова…
Очищення їх від брудного намулу
плекало чекання розкритих небес,
і пальмове гілля, і одіж, і мула,
й Месію, і риб з ійорданових плес…
А світ не пускав, обійнявши безвихідь,
в зневірі штовхаючи на гільйотину…
Згоріла свіча і молитви затихли…
Де ж пристань душі?
Розкажи мені, Сину!
Направ же, мій Отче, компАс та вітрила,
окресли пунктири майбутніх доріг,
наповни польотом у ангелів крила,
що чистий приносять до пристані сніг.

Мій господи! Сьогодні я молюсь
за друзів, що пішли й не повернулись,
яких в журі столиць і захолусть,
адреси зрадивши, мій віщий оминув лист -
вернув назад мені і прощення порив,
і вибачення маревну надію.
Цей час мене чеканням підкорив...
Я грішний тим! Але просить не смію
за себе - про відпущення гріхів.
Прошу тебе, Мій Отче, за достойних!
Звільни їх од негод і од страхів,
і... од фатального набою у обоймі.
Од сумніву та болю одведи.
Спаси од хворості, і втрат, і несвободи.
Не дай ненависті. Не присуди біди.
Дай вірний шлях і у глибинах - броди.
Даруй любові й невідчутності вини.
Пошли можливість повернутися їм, Боже.
Вчини так, щоби, повернувшись з далини,
вони на мене не дивилися вороже.
Даруй їм здійснення їх заповітних мрій.
Спини вітри і задуми, зловісні.
Добром наснаж всіх! Істину відкрий!
І дай натомленим їх дім і хліб, і пісню!
Твоєї милості не бачу берегів:
для нас у тебе милосердя досить.
Тому всього цього прошу й для ворогів,
якщо... ніхто за них, крім мене, не попросить.

УРОКИ СОЛОМОНА

13

“Джерело скаламучене чи
зіпсутий потік –
це праведний, що схиляється
перед безбожним. ”

І кожен змарнує
недовгий свій вік,
і будуть обоє вони
переможені...

Листопаду симфонія - ніжна колискова
зронена в самотність нічну
лишає етюд невидимий
на грані тремкійі
і десь зойкнула любов
у тиші нестерпній
непохитність людини Ідеалу
як вірность її Любові
завжди знаменом перемоги
Його Волі
2011р.

Серця – хрести
розіп’ятих віршів.
Уста оцти,
якими не грішив,
прицвяшений увагою, рядок.

У слові – страсть –
живучіша із ран,
мовчання наст
над водами в Йордан
і світла пережитого ковток.

Поезія
колує у строфі –
той Божий яв,
який любов привів,
у літерах веселку воскрешав.

Очей вогонь
збирається рости,
у кузні скронь
доковується спис,
гостріє в гарті – тіла просить – шшша...

... не ви_тече душа...

26 Жовтня 2011

УРОКИ СОЛОМОНА

9

“Благословення Господнє – воно збагачає,
і смутку воно не приносить з собою.”

І більшої мудрості в світі немає, –
ітиму за Словом довіку рікою.

2011

Осінь
зоряні почуття краси
голублять сердець полюси
Осінь в золоті храмів святих
Осінь духом любові
між серцями коханих
- од вічності нить
2011р.

УРОКИ СОЛОМОНА

55

“З браку дров огонь гасне,
а без пліткаря мовкне сварка.”

Душу я зачинив своєчасно,
і лишилася подиву хмарка.

УРОКИ СОЛОМОНА

14

“Їсти меду багато – недобре,
і дбати самому про славу – неслава.”

Чи заліз би хоч раз ти на обрій,
коли мав би на те повне право?

УРОКИ СОЛОМОНА

5

“Батіг на коня, оброть на осла,
а різка на спини глупців.”

До власної долі ідуть спроквола,
Минають дорогу батьків.

Це пізній дощ...
А ви гадали - ранній?
Рясного сподівалися дощу ?
Та хто, скажіть, в порі передостанній
Сліз скільки виллє на траву суху ?

Це пізній дощ...
Без грому і без зливи.
Легесенький, подібний на сльоту.
Даруйте, що такий вже сірогривий,
Нездатний змити світську суєту.

Це пізній дощ...
Якого не просили.
Наповнений небесного жалю.
В нім кілька крапель – одиноких, щирих.
Останніх крапель свіжого дощу.

УРОКИ СОЛОМОНА

4

“Серце радісне душу лікує,
а пригноблений дух сушить кості.”

Через це не тривожусь я всує,
не киплю, як Везувій, від злості.

Природа мудра і така проста,
Як тихе слово в пісні колисковій.
А на Голгофі, там, де тінь Христа,
Мені одразу відібрало мову.

І я стояв самотній і німий,
І тут здалося – в душу небо впало.
Вмирав Ісус, а світ не занімів,
І навкруги, як в пеклі, реготали.

Я бачу й досі не змінився світ,
І мало хто зустрів хоч раз Ісуса.
Таке невірство – гріх, як динаміт, –
За вас усіх я віршами молюся.

- Что такое дар любви ?
Это вечная любовь Бога.
- Почему она вечная?
Бог создал человека из себя.
Любовь - это МИР!
Любим Его - как детей,
Храним Мир внутри себя.
2011г.

Радость вяжу нитями любви,
Их мне даровал Кут Хуми.
Стену невежества рушу лишаясь оков,
Ибо тайну открыл Ангел Земли-
Путь на Олимп в Дом Богов!
2011г.

УРОКИ СОЛОМОНА

50

“Чи ж мудрість не кличе,
і не подає свого голосу розум?”

І серце вглибає у глиб таємничий,
мов зерня в чорнозем.

В красі осінній є тріумф, і біль, і гріх,
Відлуння почуттів й сердечних мук минущих.
Тому, можливо, так світліють наші душі,
Коли ми входим в ліс, як в храм надій своїх.

Ми входимо у велич гаснучих дібров,
Спокійних кленів, і дубів, й берізок гордих.
І під звучання лісових птахів акордів
Ми особливе щось в серцях відкриєм знов.

І хай це відкриття непевне і бліде,
Але воно прийшло! Ми зрозуміли раптом,
Що, попри біди всі, тоді нам жити варто,
Коли одне - на все життя -
Кохання нас веде.
2011.

УРОКИ СОЛОМОНА

63

“На устах безумця – галузка пихи,
а губи премудрих їх стережуть.”

І череди слів головні пастухи
Не гонять туди, де тече каламуть.

В зоряній ковдрі місяць застиг,
Запалала з - під вій сльоза.
В ній - щирий, ніжний сміх
Змиває всі гіркоти дня.
Божий Шлях є єдиний шлях до Дому.
Живу в законі Любові -
Співає серденько лебедину молитву
У лілейно-росяній імлі.
2011р.

УРОКИ СОЛОМОНА

89

“Знанням Його порозкривались безодні,
і кроплять росою ті хмари.”

І знають галактики* голос Господній,
немовби отари.

*Всевишній створив 500 міліардів галактик.

Стор. кн. Кольорами серця.Худ. оформлення Саландяка Я.

Боже наш єдиний, на колінах у щирій молитві
просимо тебе й благаємо –
пошли щастя Україні, заквітчай
весни розмаєм –
поля,луги, гаї
і сонечком ясним приголуб її.
Зішли на край синьоокий
врожаї щедрі, золотобокі,
щоб ми в добрі і злагоді жили,
щоб нас батьки здоровими ростили,
любові й мудрості учили,
щоб ми працею своєю збагатили
наш квітучий край,
сили, єдності і вміння, Господи, нам дай.

О, Ісусе, Сину Божий, зглянься
на нашу Україну і своєю ласкою її огорни
та від тривог й неспокою її збережи.
Бо вже стільки бід і горя зазнала вона,
що вінець благословення Твого буде їй до лиця.

Утри сльози українцям,
Мати Пресвятая,
даруй втіху, всели пісню у наші серця.
І нехай та пісня розіллється, як повінь весняна,
заллє щастям веселковим всі села й міста.

Боже, вислухай молитву нашу і допоможи Україні волею,
добром і славою,
як мак, зацвісти.
2005р

УРОКИ СОЛОМОНА

73

“Дехто говорить, мов коле мечем,
язик же премудрих – то ліки.”

Шукай у барвінках цілющих лексем,
а знайдеш отруйні, то викинь.

УРОКИ СОЛОМОНА

66

“Праведність люд підіймає,
а беззаконня – то сором народів.”

“Де істині місця немає,
там добре живеться незгоді.”

Свіча вже догорає.
Над нею нависає
нічної темряви п’ята.
Погасне вогник - темнота,
відомо, тіні поглинає.

Свіча погасне - сумрак ночі
по край наповнить мої очі...
Тепер я знаю: темнота -
не пустота!
Перестаю боятись ночі.

Передбачаю одномірність темноти:
ні ширини, ні глибини, ні висоти...
Одна суцільна чорна маса,
що не підвладна руху, часу...

Її законів не збагнути.
Її ніяк не оминути.
Невідворотно приближаюсь, йду,
свою прискорюю ходу,
щоб на границі дня і ночі оглянутись
і кожною мізерною клітинкою відчути
абсурдність дня, й вітати вічність ночі!
До 2006

Через сторінки польових орбіт,
Через сніги скривавлених балад,
Ти вперше почуваєш дивний світ,
Буденний дотик незвичайних свят.

Росинкою життя безсмертних дів,
Ти впав на Землю ангелом весни,
Далеким співом займаних гаїв,
Ти впав сюди народженням краси.

Твій перший доторк вуст розтав, як лід,
І розлетівся поцілунком чар,
Розбив смертельні стріли Артемід,
Засяяв як незнайдений квазар.

Твоя жага очей здіймає кров,
Розбуджує корозії комет,
Знаходить таїну забутих мов
І розриває суму злий стилет.

І перше слово, спущене з душі,
І перше свято першого життя
Тобі співало знахарські вірші
З Едему неземного каяття.

Усе для тебе вирушило в путь,
Тебе чекає вже Чумацький Шлях,
Заради тебе зорі світло п'ють,
Збивають куряву стооких клятв.

Вони тобі дарують сотні літ,
Історії незвіданий сувій,
Сплативши усмішкою тонни мит,
Ти поринаєш у космічний вир.

Лише для тебе сяє Оріон
І ніжно посміхається Земля,
Узявши міцно поміж віки сон,
Усе для тебе спить, мов немовля.

І ти засни хоч на єдину мить,
Полинь в містичний тихий унісон,
Для тебе небо снами майорить
І зве, і зве тебе мерщій в полон!

25/09/2011

УРОКИ СОЛОМОНА

62

“Безбожний посол у нещастя впаде,
а вірний посол – н е м о в лік.”

І той, хто за Господом слідом іде,
На вірність дав серця обрік.

УРОКИ СОЛОМОНА

6

“Хто відплачує злом за добро,
не відступить лихе з його дому.”

І нестиме він чорне нутро
У вогненну пащеку Содому.

Согрішив. І живу нерозкаяним.
Впало листя із яворин.
Повернувся, а ворони зграями
Посідали на татів тин.
Чорні всі як один. Пір’я торгають, -
Не ознака, що піде сніг.
Повернувся неначе із моргу я,
Гострим лезом немов пробіг.
От би прудко зима біле кинула
На облізлий у млі моріг,
Бо у цій чорноті так і гину я,
Мов розбитий об лід горіх.
Хоч Різдво не так скоро і виникне ,
У надію я душу впріг,
Аби в день той неначе віником
Каяттям вимітати гріх…

14.10.11.

Ми, хто з Ісусом... Хто йшли обіруч
до віри й обнови,
Його безмежність і серця обруч,
тісний аж до крові.
Ми, хто молилися ген вдалині
на долонях епох,
Його в'язниця й думки осяйні,
в яких відбувся Бог.
2007р.

УРОКИ СОЛОМОНА

48

“Хто чинить перелюб, не має той розуму, –
він знищує душу свою.”

І лані не стріне ніде граціозної, –
Єдина вона у земному раю.

УРОКИ СОЛОМОНА

44

“Хай твоє джерело буде
благословенне,
і радій через жінку твоїх
юних літ.”

Її лебеді рук хай сідають тобі
на рамена, –
всетворяща любов урятує –
і душі, і світ.

Наяву, а чи ні,
Хтось постукав вночі.
Заявившись у гості невчасно.

Я спитав: хто ти є ?
Може, сонце моє ?
Чи остання зоря непогасна ?

Може, промінь весни ?
Чи осіннє - «прости»,
Перед заходом мого чекання ?

Чи це порух душі ,
Чи спізнілі дощі –
Білим цвітом осипались зрання ?

Може, гість це з небес
В білих шатах увесь ?
Чи чужинка з далекого краю?

Лебедине крило,
Що торкнуло вікно ?
Чи мій ангел... Я й досі не знаю.

Був то сон, а чи птах ?
Чи мій зболений шлях ?
Чи незнайдене пізнє кохання ?

Наяву, а чи ні,
Хтось постукав вночі...
Дві сльози залишивши прощання.

24.09.11

УРОКИ СОЛОМОНА

12

“Вино – це насмішник, напій п’янкий –
галасун,
і кожен, хто блудить у ньому, немудрий.”

А слово недобре із уст, як гарпун,
у душу невинну летить привселюдно.

УРОКИ СОЛОМОНА

28

“Стежку ніг своїх вирівняй,
і стануть міцні всі дороги твої.”

І назавжди повернуться з вирію
невгамовні в твій сад солов’ї.

***
Слово, що Божим ставало тілом
на перехресті гріховних веж,
і поночіло, і полотніло,
і одягалося в тайни одеж,
бо за очима, геть за очима
в полум'ї крові, кровних образ
Божа стежа, мов печаль невтолима
в оці свічада, що зрадило нас
пізнім прозрінням, раннім блуканням,
де між Різдвом і дзвоном обнови
не звеселилась любов остання
в Божому тілі - поступі слова.
2007р.

УРОКИ СОЛОМОНА

25

“Не сварися з людиною дармо,
якщо злого вона не вчинила тобі.”

Відпусти почуттів своїх армію,
Бо потоне у річці злоби.

УРОКИ СОЛОМОНА

43

“Прокляття Господнє на домі
безбожного,
а мешкання праведних Він
благословить."

Хто в Господа вірує – непереможний, –
блаженний і праведний той,
хто Христовий.

УРОКИ СОЛОМОНА

47

“Чи буде людина ходити по вугіллю
розпаленому,
і не попаляться ноги її?”

А коли почуття твої геть усі
перепалено,
висихають – і їх ручаї.

УРОКИ СОЛОМОНА

49

“Вода крадена – солодка,
і приємний прихований хліб.”

А душа, ця духовна банкротка, –
полетить не вгору, а вглиб.

***
Де предвічний базар не стиха,
де лукавство облич і століть,
киньте каменем, хто без гріха,
в ту, що мовби у золоті мідь.
Киньте каменем, словом немов.
і, насупившись, геть відійдіть.
Що повії безвольної кров?
У божественнім золоті мідь.
Каменуйте її, як Мойсей,
або думку, як церкву, зведіть:
хто у золоті цноти з людей?
Тільки мідь...
2007р.

УРОКИ СОЛОМОНА

31

“Без п р о р о ч и х видінь люд розбещений,
коли ж стереже він Закона – блаженний.”
Якщо Духом Святим ти охрещений,
повік-віку будеш Його сувереном.
2011