Навколо спокій і тиша

Завмерло листя ніжним трепетом у твоїх долонях, якось так, ненавмисно, торкаючись теплої скроні ти пройшовся крізь мої пальці. Загойдалось волосся шелестом в думах, закрутилось вихором й осіло цілунком на щоках, на шиї, на грудях… повсюди. Жовті плями в зіницях багрянцем спалахнули вже опалого листя на зелену ще літню траву. Я застовпіла від дотику твого, від подиху й слів, що так палко між пальців малюють – люблю. Люблю свіжість вдихати із ніздрів на світанні у променях сонця згори де сяйвом із ночі розкучерявлений, розжарений, розніжений… мною з’являєшся ти.

А там за небокраєм, як вечір спати лягає, та в обійми дня, та в пелени ночі тихенько на лужку осідаю й шепочу всьому світу – Осінь. Вітер. Осінь. Вітер…. І пишу

Навколо спокій, тиша.

Й так глибоко дишуть хмари у напіввидиху білими колами примарних видінь. Певно лик Господа зійшов на Землю й під калиною сів. Закрутив пасмами тривогу в червоних ягодах так, як годиться Богу. А в змерзлих пагонах, тим часом, зародилась любов. Так-так крилатим пегасом здійнялась у вир і надто схожий політ на журавлиний потік пробігся сльозою-росою, чистішою за…

Так і сидів, підкорений тишею, спокоєм.

А там за небокраєм, як вечір спати лягає, та в обійми дня, та в пелени ночі тихенько на лужку осідає й шепоче всьому світу – Осінь. Вітер. Осінь. Вітер…. І пише

Навколо спокій, тиша.

Ти тільки придихайся, як скаженіють думки та сипле калина словами – твоїми, моїми, нашими. Щоб Господа лик в осінній печалі визирав зі спраглої міміки снів. Аби Господа лик у диханні моїм і твоїм ще вічність німів. Німів поцілунками слів і сльозами здолених морщин.

А там за небокраєм, як вечір вітається з днем, ніч невблаганно впускає у спокій вітряних пісень. І дише у напіввидиху розкучерявлена, розжарена, розніжена… тобою. По всьому світу - Осінь. Вітер. Осінь. Вітер. І пише

Навколо спокій, тиша.

07.09.2012

Будь впевнений у собі,
Роби як серце каже,
Висловлюй свою думку сміливіше!
Лікуй свої хвороби –
Життя усе покаже
І в душу свою заглядай частіше!

Найбільше сила віри
Лікує від хвороби –
Ти в змозі подолати перешкоду!
Латай великі діри,
Бери цілющі скоби,
Зроби для себе сам гарну погоду!

Постав для себе цілі
І ти досягнеш мрії,
Будь тільки наполегливим у цьому!
Повір у власні сили,
Та не втрачай надії,
Стань сам господарем у своєму домі!
Серпень 2003

Я долю за недолю
Не б’ю і не перчу,
Тим паче не дозволю
Чужинному мечу.
Моя вона! Отож бо!
Кому, як не мені
Покірно і побожно
Чи ласки вогняні,
Чи проби благодаті
В Христовому ярмі
Нести й не нарікати
Ні в слові, ні в умі.
Як знає хтось інакше,
Хай поступає так, -
Шляхи всілякі наші,
Як і фортуни знак.
Та хто спосібний долю
Взяти хоча б на кпин?
В театрі різні ролі,
А режисер - один.

02.09.12

Печаль моя жива.
Неподоланна сірість.
Потрапили слова
До мене у немилість.

Отямитись не встиг,
Як на порозі - старість.
Од віршів золотих
Одна зола зосталась.

Покину цю пітьму,
Без грошей і без слави, -
І постриг я прийму
У храмі православнім.


31.08.2012

...загуслими царськими винами
гортанними гронами гирлами
оте стоголосе "Сину мій"
об небо забилося крилами.

розлився на крихти Кагору
той голос що Сина кличе
і скапує світло Тавору
...зіткане з Твого обличчя.

Мільйони сватань і весіль,
Хрестин родинам щедро зичу.
І хай надходять звідусіль
Чутки про чесність чоловічу,
Її високий еталон,
І святість сексу найчистішу
Во славу всіх жіночих лон.
Чутки, агов! Лупайте тишу.

А той, хто нині у гріху,
Хай заруба собі на носі,
Що на стезю ступив. Лиху.
Се видить Бог, а терпить досі, -
Усім кажу, як на духу.
Він любить так, як ми не в змозі.

(2012)

Сила Слова спроможна схилити
Сите серце служити слабим,
Свою совість стражденним скорити,
Сяйвом світла сочитись сліпим.

26.08.12

Яка обітниця чудова , браття, нам
Побачити красу Єрусалимських брам,
І неможливо навіть уявити,
Як може статися, що нас не буде там.

19.08.12

В цьому дивному житті
Схрестилися наші думки,
Як міцного дерева гілки.
Щастя маю — поряд є ти.
***
Океан Безкінечної Любові,
Наче Всесвіт казковий в тобі,
Сердешно про вічне співає:
« Я просто кохаю. Вічно живи!»
2012р.

При сході прадавнього Сонця,
Де сяяли роси ранкові,
Я виникла, ніби з нічого,
На очах у хвиль молодого моря,
На вустах у вітру п’янкого.

Доки світ у пісок точив каміння,
Висихали озера, горіли мости,
Хтось мріяв літати над Тінню,
Інші Світоч топили в багні;

А я тямила власний шлях у світі -
Вгору, слизьким серпантином клепсидри,
Космічні роки і земні лихоліття
Й заледве не зникла у прірві страхів,

І нарешті кружляла довкола тебе,
Натякала пошепки – ніжно, прозоро,
Ти почув і слухняно вдивлявся в небо,
Побачив і дав мені ім’я.

З чотирьох елементів буття земного
Втілив, вистраждав і вдихнув життя.

Зрозуміють? Засудять? Рядном накриють?
Осипатимуть золотом творця?

А мені що? Я в тілі вже народилась,
Облиште, я вільна – сама своя!

Поэт, ты хозяин слова, цветет твоя пора,
Трудом превзойди любого молодца!
Для мира твори и радей,
Как облако — дождем добра ты напои людей.
Есть в мире корень доброты,
В нем Могущество Беспредельной Любви.
Кто в сердце к ближним Его нежностью богат,
Тот для людей - надежный друг и брат...
2012г.

Поет, ти господар слова, квітне твоя пора,
Працею переверш будь-якого молодця!
Радій, для світу дбайливо твори,
Ти, як хмара — дощем добра людей напої.
Є в світі корінь доброти,
В нім Могутність Безмежної Любові.
Хто в серці до ближніх Його ніжністю осяяний,
Той для людей - надійний друг і брат святий.
2012р.

Шануймося в саду вічної Любові.
Його життя буяє в кожночассі...
О, коханий! Ти лагідний — Боже...
Краплинкою ніжності розчинися в мені.
2012р.

світло стелиться з неба синього

упираючись в морок всесвіту

люд несе хрести із провинами

по спіралі все в світі вертиться

що написано – мусить статися

загаїлися душі скверною

йдем над прірвою, не спиняючись

і нема назад нам повернення

мрії падають зорепадами

кого кликати? не докличешся

час спинитися - небо зрадами

аж по край Землі вже наситилось

загубилися вищі істини

їх давно уже позрікалися

не знайти джерел із пречистою

що написано – нині сталося -

сяйво душ людських вже потьмарене

небеса не шлють людям милості

замуроване сонце хмарами

і не чутно слів "Боже, змилуйся!"

сонце світові не дає тепла

світло світові не несе надій

спопеляючи все довкруж до тла

залишаючи кола на воді…

Ніщо так не болить - одна любов лиш,
На роздоріжжі долі й нових драм
Стоїш один, мовчанням вбивши голос,
Туман довкруж, а ти - самотній колос
Посеред поля віч-до-віч вітрам…

Куди тепер? Де він – твій шлях до щастя?
Тягар утрат не зрушити за раз.
Хтось не боїться знову в прірву впасти,
А хтось цей світ готовий вже й проклясти -
Усіх розсудить невблаганний Час.

Ховає ніч думки на дно бездонне,
Втікають сни в безсоння поза-світ,
Людські жалі звисають з неба гроном,
Вітри - знавці сумних лише симфоній,
В яких нам не знайти на все одвіт.

Вчорашня пам'ять завтрашній не вірить?
Вчорашні сни вгамують ненасить?
Нова любов не житиме без віри,
Без неї навіть світ здається сірим,
Від нелюбові, Господи, спаси!

Душа кровоточить, пульсують роз'ятрені рани
Від наших власно'руч змайстрованих нами ж розп'ять,
Хробак гріхо-творний вгризається в душу безтямно,
А спокій увесь видувають вітрища сум'ять.

На стінах душі вицвітають картини про вічне,
Горять образи' у святинях. Земля попелищ
Волає у небо, мов Господу дивиться в вічі,
Благаючи в нього " Коли ж від людей захистиш?".

Та слІзьми розкаянь давно вже ніхто тут не плаче,
Лишень кровоточить поставлена кимось свіча.
Яких ще, Людино, потрібно кривавих означень,
Аби навернулась до своїх одвічних начал?!...

Вже час пошматовану, зболену душу сто-винну
Зцілити від скверни, омивши в джерелах святих.
Завмерли в чеканні ікони. Чекають Людину.
Та доки нема ще - кривавлять тривожно зі стигм...

Я торкаю вуста ледь-ледь пальчиком.
Воістину говоріння багато не треба,
Аби лишатись серед персон зразком
І чолом черкати вище неба.

Я торкаю вуста ледь-ледь пальчиком.
О диво, наче впершу чую себе.
Чорна темінь наливається ранком
З пекла слів переходжу в Едем

© Ґалаґан 2012р.

Ми зустрілись з тобою за чаєм,
Ти з Парнасу, як ангел, зійшла.
Що ти хочеш від мене не знаю,
Гола музо, рівно складна і проста.
Я старанно гортався в газеті;
Там замітки, замітки, статті.
Ні, клянусь я, не хотілося, де там
Знову бачити очі прозорі й сумні.
А ти знала: я твій вже до смерті.
Дарма, що не випитий чай.
Вся газета віршами обдерта,
В них натхненням відроджений рай.

© Ґалаґан 2012р.

Вечірнє сонечко цілує плечі твої,
В любові поєднує сердець акварелі.
Час спинився... Тамує спрагу волошка в стерні.
Її, Ангел Божий ніжно огортає крильми.
***
Він тут, поряд завжди і прадавно,
Веретеном пряде в небесах.
Сонце з дощем плетуть веселкове руно,
Розкидають із скриньки Божого цілунку чудо.
2012р.

Із ланцюжків орбіт кольє планет
На шию Всесвіту поклав Творець ,
Людині в руки дав життя букет ,
Собі терновий полишив вінець.

У небі мерехтить краса світів,
Людиною уквітчана земля,
Він перейтися долом захотів,
У місто в’їхати сів на осля.

Убили, зрадили вони царя:
- Варавву відпустити вам ? – Атож!
Затемнене і сонце, і зоря,
І серце зле отемнене також.

Знайшов у полі він перлинний скарб,
І, обернувшись у чудне дитя,
Не золота блискучого мільярд, -
Аби купити поле - дав життя .

12.07.12

У слів є здатність - залишати нас,
Бриніти там, де наш вже й слід схолонув.
Слова не потрапляють до полону
Чуттєвих пасток. Їм підвладний час.

Минуче все в Хароновім човні
Повільно Стіксом проплива повз мене.
І тільки Слово з свічечкою "І"
Залишиться предивне й сокровенне.

08.07.12 Умань

Надарма жодна йота не мине,
Сувоям таємниці шепче вітер.
Із права вліво світ хитнув мене.
Без голосних і без великих літер...

אוּמָן
2020

Гидкі гріхи і непокора
Серця з’їдають, мов чума.
Росте Содом, цвіте Гоморра,
Про смерть і натяку нема.

А Лот же праведний раз – по – раз
То усерйоз, то жартома
Зверта увагу їх на сором,
Вони - висміюють сліпма.

І Авраам зійшов на гору,
І молитвами багатьма
Із Богом вів переговори

За люд правдивий зокрема,
Та ті міста смертельно хворі.
І дощ огненний впав сторчма.

2012

Спадають сонячні каскади
До русел зоряних морів.
Нема ні греблі, ні завади.
Неначе всесвіт погорів.

І острови його, безлюдні
З часів космічної чуми,
Лежать в галактиці, як трутні.
А серед них і той, де ми.

Спадають сонячні каскади
На наш останній з островів.
Він – символ божої відради.
Нам Бог цей острів заповів.

(2012)

Ти проведи мене за руку
По перетоптаних дорогах.
Чи освіти, чи ехом звуку,
По тих шляхах геть не пологих.
Хоча би напрямок, вказівку,
Хоча би натяк на погожість.
Мою облегшивши мандрівку,
Мою пробачити негожість.
А може я найбільше вірю
І найправдивіше у тебе,
Що разу, борячись зі звіром
У дисбалансі тверді й неба.
Пробач й прости, не ображайся.
Пролий на серденько надію.
Тебе чекаю, повертайся
І сили дай на нову мрію.

Важко жити у вині таємній.
Ниє совість у кутку душі.
Не дають покою убієнні,
Взяті на словесні палаші.

Хто врятує з дум безмилосердних,
Дасть відраду сплаканим очам?
Плем’я людське непомітно твердне, -
Жах смертельний осьдечки і там.

Став на тропи світових релігій,
Може там звітріє біль гріха,
Та потрапив у інакше іго:
Розкіш, пожадливість і пиха.

Боже мій, надіє Ти остання,
Прощенням потіш із вишини,
Жити поверни мені бажання,
Торжеством синівства огорни.

30.06.12.

Преклоняю колени пред Тобой,
Господь Эль Мория,
Когда вхожу в цветущий сад.
Радость пылает в моих глазах,
Душой вкушая ангельского хлеба,
Учусь в напряжении духа.
Познаю бесконечно, ибо нет конца.
В бесконечности СВЕТ,
И целые века сияют,
Как нить жемчуга.
2012г.

Початок - це пророцтво про кінець...

Ми, любимо життя,
Мріємо про щастя.
Ночами спати варто,
Ми споглядаємо в вікно.
Море позіхає важко.
Вранці дибиться туман,
Із нього виринає сивий пан...
Мою нитку бесцінних перлин
Ти тримаєш в руках.
Життя твоє — також нитка,
Перлинами лічимо час...
Читаємо разом молитви:
О небесні сили Господні!
Скоро зустріч з Новим...
Ти приготувалася, я готовий.
2012р.

Мой день прошел в молитве.
Теперь сижу в вечерней темноте.
Жизнь, мгновенье за мгновеньем,
Пролетает в бытейной суете.
***
Твой сонет любви мне сердце жжет,
Им обожжен на сотню лет вперед.
Просишь —помолчи, придет пора,
Мак огнецветный жарко расцветет...
***
Дышит солнце огнем в ночи.
Луна от него собирает лучи.
Свет любви по природе своей бесконечен,
Но извечен и мрак — в этом мудрость найди...
2012г.

Мать — она женщина,
Подруга и жена.
С утра до поздней ночи
В движении ритмов она.
В детском шуме кавардак,
И как добрая волшебница
Укрощает соры и обиды.
Ее на всех хватает,
Учит, кормит и играет,
Дарит всем радость жизни.
Для нее все возможно,
Потому что она все любит,
А любимое, всегда, приятно.
Казалось би, что она
Заботами, переутомлением
Должна быть раздавлена.
Но она всегда свежа,
Светла и вникнуть готова
В каждую радость и горе.
Откуда берется такая сила?
Из вечного источника — Любви,
Святой обители пламенного Сердца Матери.
2012г.

На білий світ прийшли усі ми, щоб
Діла чинити якнайвищих проб,
Невдалі ж хай навік накриє
Любові Усевишнього потоп.

31.05.12

Глибокостей непізнаних високий дух,
Сторонній вельми і водночас вірний друг,
Захований у слові, явлений у тілі,
Умерлий і воскреслий цар царів і слуг.


26.05.12

Найменша тривога, найменший неспокій
Порушують стан рівноваги,
Чи сан твій маленький, чи сан твій високий
А світу для щастя замало.

Замало є квітів у світі прекрасних,
Замало життя насолодам,
Замало є тіла людського для щастя,
Замало у світі свободи!

Я прагну довіри, довіри до Бога!
І чуйності в наших стосунках,
Тож серце відкрию для Духа Святого,
Бо хочу Його подарунків.

Єдине бажання, що в серці не в’яне,
Бажання, що стержень гартує –
Це відданим бути, навіки коханим,
Прийняти, що Бог приготує.

03.04.2012 р.Б.

Ха-ха! Я думав, мужики не плачуть!
Чому ж тоді течуть хлопчачі сльози?
Чом по лиці біжать униз гарячі?
І падають завзято так додолу?

Великими я літерами пишу,
Втираю сльози іншою рукою,
СПАСИБІ, ЩО МЕНЕ ТИ НЕ ЗАЛИШИВ
МІЙ ЯНГОЛЕ- ХРАНИТЕЛЮ ЛЮБОВІ!

Пробач, мій Господи, мене малого
За мою гордість, мій самообман,
Прийми в обійми Свої сина Твого,
Я блудний син і грішний, як Адам.

Це чудо я ніколи не забуду,
Ти – сила, щит і міць моя усюди!!!

21.09.2011р.Б.

Шукаю в подиху повітря,
Не бачу в погляді очей,
Із друзями я, мов самітник,
Боюсь, що самота втече.

Боюся бути самолюбом,
Боюсь не врятувати світ,
Боюсь, що світ мене погубить,
А ще, його любити слід.

Придурки лиш дурноту люблять,
Здається, світ – це марнота:
Тусовка в супернанічклубі –
Це вся сьогоднішня мета.

Понтова марка «пофігісти»
Скликає всіх у нанічклаб,
І я цей бруд весь маю їсти?
Прийняти стиль «гріховий раб»?

«О, ні! Які раби? Ми вільні!
Життя зі списком заборон
У вас, ви мудачки наївні, -
Спасе усіх цар Макарон!»

Така надсмішка тупо груба.
Кохаються насмішники
В надсмішках своїх, в наніч клубах
І хваляться, що грішники.

Всі хочуть щастя і свободи,
Бо світ тримає у клітках,
А тіло спокуша нагода,
Якщо за щастя марнота…

Чи є за що його любити?
Чому любить сказав Господь,
Як був ним до хреста прибитий?
Заради слави й нагород?

Чи просто ця любов реальна?
Любов, сильніша, аніж смерть,
І світ для нас – посмертна тайна,
В якій живемо вже тепер?

Можливо, варто припинити
Шукати те, чого шукав
І лиш довірливо любити
Все те, що Бог мій покохав..

І сильний той, хто в тайну вірить,
Син Божий просто її знав,
Тому і світ цей переміг Він
І при житті ще покохав.

2012 р.Б.

Віще Слово - духовний нектар.
Бути з Ним - вище кредо.
Моє серце - бджола.
Бог - бджоляр.
А душа - рамка з медом…

17.05.12

Человек, который во всём замечен,
Нервно прячется от обнов.
В человеке несколько женщин,
Несколько городов.
Изнутри он чем-то таким простужен.
Изнутри он, кажется, очень сложен.
Если нужно, неприхотливо слажен.
Как пионер, готов.

Приглядевшийся знает,
Чего он хочет.
У него в груди - неприступный кречет.
Он один вовсю никогда не плачет,
И оттого слеза
У него щепой застревает в коже.
Но те, кто в два раза его моложе,
Смеются ему в глаза.

2012

Ніч місячна, тиха — чарівна...
Молю милосердного Господа,
Поєднайтесь люблячі долі
Шляхом безмежного щастя.
2012р.

Святковий злагоджу обід
І бідарів покличу:
- Прийдіть, зі мною споживіть,
Як у Христовій притчі.
Хліб на мережаний обрус
Поставлю у надії,
Що в їх подобі сам Ісус
Мій дім теплом зігріє .

Сплітаємо з кульбабок вінки,
Збігають струмками роки...
Ідем з другом в житті,
Ідем і будем іти,
Не збочимо ніде,
Бо непохибно до мети
Нас Господь веде.
2012р.

Душа не звір і з нею так не можна:
полохано, відчужено, ніяк…
Або ти прірва, або ти маяк -
у Всесвіті це знає атом кожен.

Або в тобі спасаються, або
зникають у безоднях на століття…
Ти темрява кромішня або світло,
з якого промовля не раб, а Бог.

Зі спини світанок темний,
Винуватий без вини
Світло сіє надаремно -
Я не бачу зі спини.

Зі спини даремний погляд
Й серед тисячі дзеркал,
У яких не видно , хто я,
Хоч би скільки не шукав.

Зі спини відчутно подих,
Що теплом проходить в шкіру...
Подих змученого друга
Чи голодний подих звіра?

Зі спини себе не бачу
І знімаю всі роки
Сльози щастя, сльози плачу
Плащаницею руки.

Будеш йти або тікати,
Допивати день до дна,
Поки спереду - не грати,
А позаду - не стіна.

Твои медовые уста исторгли тепло любви...
И не страшна мне никакая боль,
Даже ежель бы порезали...
Свято признанье, тех кто чист душой.

Сквозь века брели наши тени одиночества ,
Ми всегда вдвоем, только мысленно.
Позови, когда тебе наскучит мучаться,
Если будешь уверена: ты стоишь этого...

За одинокие дни и непробудные минуты,
Косы расплету ночной порой,
Сольемся в пламени полета огня свечи,
Чтобы стать душою – Все–Единой.
2012г.

Є поєти і юної музи ніжний квіт,
Люблять мир і вірують в Бога світ.
Все в собі вони вміщають
І в поміжліттях лету духмяніє їх сваговий слід.
2012г.

Дивлюся серцем в точку "нуль".
Тебе немає. І нікого.
Земна орбіта наче руль
В руках задуманого Бога.
Безодня – простір. Час – гальмá.
Ще не об’явлена година
Рушати. Ще тебе нема,
Та знаю, - ти прийти повинна.
Мій сон міцний. Не чую я,
А кість моя стає тобою.
Найперша пісня солов’я
Найпершу рану людства гоїть.
Зі мною ти. В щасливу путь.
Шипить якась мара в гілляччі.
Грімниці б’ють. Вітри гудуть.
Христос в Єрусалимі плаче…

02.05.12

Провадь нас стежками Своїми, Господи.
Дороги любові Твоєї дай нам пізнати.
Щоб зійти закоханим серцям на гору Твою,
І віками на святому місці стояти.
2012р.

Есть молитва у меня одна:
Да будет вечно ограждена
Моя жрица красоты Любви
От бед и злого умысла.
2012г.

Наш удел – Царство Небесное Любви,
И мы имеем его– у себя внутри.
Это цветок нашего сердца,
Вечный источник радости – зеркало жизни...
2012г.

Поэзия Твоя – это музыка любви.
Торжественны пассажи высших порывов души...
Ты уверенна в обладании любимым,
Магически творя полное развитие Целомудрия – Любви.
2012г.

Христиане – Соль Земли!
Миру свет в ночи.
Верим мы в Его любовь.
Солидарность – молитва в кротости – спасение Земли.
2012г.

худ. Я Саландяк


Пухнасті хмарки паперові
і просині небесної шовковість...
І там...не джміль,
і не оса -
ах! - з деревини
карагани
АНГЕЛОМОБІЛЬ –
така краса!
Він возить дерев’яні діаманти...на небеса.
2012