Буває іноді весною
душа міняється за мить
і знову, наче, не болить,
і лірою неголосною
чи то гітарною струною
у серці музика бринить,
пташині хори із нікуди,
сонетні ямби і хорей,
і переспівує борей
мелодії на повні груди
подалі від лихого люду,
і по дорозі до людей,
де кожен у собі почує
і великоднє алілуя,
і світанкове селяві
у високості, і нові
акорди духу у молитві,
і силу нації у битві,
де є ще воїни живі.

03.2024
03.2024

Чи то дружба, чи то злість
Чи ненависть, чи любов,
В нас для всього вистачає місць,
Ми усе відчуєм знов.




Нам прожити треба день,
Щоб наступний кращим став.
Сам вирішуй, ким ти є,
А я свого ще не забрав.




Мені потрібно трохи часу,
І я світ би підкорив.
Збудував уже каркаси,
Далі буде наш прорив.



2024

До кого ближче бути, це до Бога.
Чи в пізню ніч, а чи в туманній рані
Чекає Він завжди біля порогу -
Так, ніби вперше, й так, ніби востаннє.

Прощення я прошу в любові Отчій
Премилостивого Його одного.
Якби лише звести до Нього очі,
Не потупляти їх собі під ноги.

Прости, прости, прости - уста шепочуть.
О, як же забагато я просила!
Караєш для спокути, Милий Боже,
Бо в тому і любов Твоя, і сила.
03.2023.

Помилуй, Боже, від тяжких думок,
Від помислів недобрих, тяжко - сірих.
Хай розбиває їх у Тебе віра,
Піднось мій дух, підтримай бренне тіло,
Щоб перетік молитви не замовк.

В тягучім довгоплинні хмурих дум
Дай сили віднайти надії іскру,
Убережи від нападів зловісних,
Вгорни мене у тепле сяйво істин,
Почуй мене, і я не упаду!

І немічність і плач мені прости,
Своєї віри в Тебе не утрачу,
І на холодних пальцях віск гарячий
Відчувши, стрепенуся - маю, значить,
Надії світло, що даруєш Ти.
04.2023.

Не ангела прихід її збентежив,
Як промінь, сонячний чи місячний
Людьми буває непомічений,
Приймуть його зустрівши як належне
Рослини чи предмети пересічні

Її обурив! Ні , не янгол зовсім...
Чи знати було їй, у ту годину!
Як був тяжкий йому, тілесний образ
(якби ми знали , всю її невинність).

Коли у джерело тієї чистоти,
Лань лісова- ляклива недотрога
Поглянула! То без самця повір,
Зачати спромоглась єдинорога!
(Звір світлоносний, чистий звір).

Не ангельське обличчя, а юнацьке
Схилилося над нею ...так зненацька
Здригнулись плечі, під тонким хітоном,
Два погляди зустрітися посміли
Щоб Діва та без перепони...
Усе довкола ніби спорожніло
Вона пізнала, чим живі мільйони!
Обтяжених! Із нею він, для неї другом...
Вона та він, одні на всю округу;

Відчувши грань, ту саму потаємну
Збентежено мовчали на початку
Мужчина ангел- злякане дівчатко
А потім у красі її, натхненний!
Він заспівав для неї вість благу.

7.03.2024
(Переклад Райнер Мария Рильке " Благовещенье")

Сліди, сліди... О, скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли бувала, й що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?

Вони то вдалині, то за порогом,
То білий сніг на них, то жовтий лист,
То радо розбігаються у боки,
А то, в одну, натоптану, сплелись.

І хто тільки до мене не заходив!
Жаданий, випадковий і чужий.
Пекла жага, стікали талі води -
Було всього на плетиві стежин.

Іду по них неквапно слід за слідом.
Під ноги стеляться і спомин бережуть,
Життєпис довгий ними віхи мітив,
А десь за ними Бог проклав межу.
04.2023.

Hallelujah from Ukraine
На мелодію пісні Леонарда Коена (Leonard Cohen)

Настав цей вік, пройшла зима.
десятий рік ладу нема,
в своїх псалмах про це Давид віщує.
Чия, хтось скаже, в тім вина,
що проти Божих нас війна,
і кожен сам слова ці хай почує:
Алілуя! Алілуя!
Алілуя! Алілуя!

Відчув щоб ворог тут свій крах,
хай буде Бог в твоїх очах,
хай обійме, і пестить, і цілує.
Хай молиться за нас монах,
адже його це Божий фах,
тож станем славить Бога. Алілуя!
Алілуя! Алілуя!
Алілуя! Алілуя!

Удосвіта, коли роса,
коли відкриті небеса,
хай кожен з нас до Бога апелює.
Хай стане кращим повсякчас,
бо частка він народних мас,
хай заклик світом лине: Алілуя!
Алілуя! Алілуя!
Алілуя! Алілуя!

Для вірних дам життя вінець,
упертим дам війни кінець –
Отець говорить тим, хто має вуха.
Втерпи знущання, біль та гнів
що йде тобі від небратів –
доносить ехо нам слова від Духа.
Алілуя! Алілуя!
Алілуя! Алілуя!

До нас доніс Твої слова
Твій Син Христос Цар-Голова
хай царство Його й на Землі панує.
О Отче наш, Христу хвала,
в четвер Він кличе до стола,
душа Його так любить і сумує…
Алілуя! Алілуя!
Алілуя! Алілуя!

04.03.2024р. Україна

Над урвищем стежиною
Веди мене, тримай мене.
Пісок у прірву цідиться
Хвилинами з-під ніг.
Колись в Тобі спочину я
Після дороги дальньої,
Ішла якою світом цим,
А Ти мене беріг.

Та зараз - підхвати мене
Рукою милосердною.
Я ще не домолилася,
Відсунь дороги край!
Ще маю незавершене,
Ще бачу ціль попереду.
Прошу Твоєї милості -
Над урвищем тримай.

Колінопреклонна молитва
Бурульками плаче.
Під вікнами зболені сльози
Збігають лозою,
Де знову застигнуть, неначе
КриштАлем відлиті,
В поклоні проллються сльозою,
Що зцілення просить.

Бо крапати може не лИшень
Розтала водиця.
То наша поранена вЕсна
Тріпоче, як птаха.
Поглянь-но, Він там, у небесній
Залишив нам висі
Змальовані променем знаки,
Що знову воскресне.
03.2023.

Хто ми такі, щоби судити?
Ми всі для Бога Його діти.
Нам треба Заповіт читати,
Навчитись щиро пробачати,
Щосили світ цей полюбити
І зним у мирі далі жити.
Смиренно дякувати Богу
За обрану для нас дорогу:
Він наш Творець. Він добре знає -
Опісля ночі Сонце сяє,
Й молитва чується гучніше,
Коли читається тихіше...

Водохреща ранок погожо іскриться,
На сніг розіллятий із чистої сині.
На срібнім хресті завмирає водиця,
І скроплює рясно у вірі та силі.

Торкає чола і цілує повіки,
Сльозою смиренно стікає щоками.
Дай, Боже, з тобою прожити до віку,
Щоб захисту більше ніде не шукала!

Дай Боже спромоги Водохреща ранок
Стрічати у мирі на многая літа.
Святою водою загоєним ранам
У мирі зігрітися і відболІти.

Романтизм героїв з прочитаних віршів
Вони ідеальні, вони за нас чищі
У них є мотиви і спротив режиму
У зла нема шансів, добро є красивим
Стою проти дзеркала з середини ночі
Торкаюся шкіри, закручую коси
Хіба лиш наблизитись ненароком губами
Та я і не вартий себе обійняти
Вийшов в пустелю засипану пилом
Не тутешні ці люди, чого поруч із ними
Чого маю плутатись лабіринтом на рівних
Дайте пароль до невидимих дверей
Де за ними, нарешті, буде все як по-маслу
Індуїзм би прийняв мене у вищую касту
Прокинься в трамваї, пробий свій квиток
Поринути в мрії - повітря ковток
Зібратися, вийти, навіть всміхатись
Годин вісім у рабстві, достойно триматись
Не зважати на тих хто нижче за класом
Планую вікенд цього тижня з начальством.
І ось я у дома, мовчанка, почуй
.
.
.
.
.
Ну ти хочаб спробував, не зважай що не вийшло
Не всі індивіди здатні відчути
Здатні поринути в музику тиші.
Тут все як треба, кожна дрібничка на місці
Речі розкладені за алфавітом
Тут моє місце, фортеця, планета
Де я закон і вибухова комета
Дістаю свій рукопис - молитовник і біблію
Де мною сказано у прозі і віршах
Там усе правильно, як має бути
Я на вершині плебейного світу
Тут я викопую моря до ядра
А насипом створюю гори і скелі
Тут я пускаю вітри у поля
Тут я зливаю дощі на пустелі.
Гортати сторінки власних історій
Торкатись себе там де не можна
Горе самотності мені не знайомо
Я сам собі - товариство найвище.

2024

Господньої волі настав мабуть час,
прийшов як волхви, слів вогонь цих до нас,
за чистих сердець, які проти війни,
віщують про це Давидові псалми.
Алилуя
Алилуя
Алилуя
Суспільство дійшло до такої межі
де слуги безбожних уже в мережі.
Нема серед праць їх, лиш гноблять людей,
своє благоденство творять кожен день.

Знедоленим зійде хай щастя зоря,
дай Боже достойному статус царя,
чекаємо вже чоловіка того,
щоб правду чинив згідно плану Твого.
Алилуя
Алилуя
Алилуя
Тобі завдяки він зупинить війну
та прийме сусідніх країн данину,
вшанують його милосердя вони
і стануть разом між морями як ми!
Алилуя
Алилуя
Алилуя
І будуть зерно дарувати поля,
розквітне життям Українська земля
як вишні-черешні в веснянім саду
і кожен отримає щастя в роду!
Алилуя
Алилуя
Алилуя

22.01.2024р. Чернігов

Дощового Різдва обсипаються краплями сльози.
Скільки бачив Ти, Боже, своїх нерозумних дітей,
Що вгрузали у війни, в примарне болото ідей,
Забували Твоє - світло чисте і вічно святе,
У порочних бажаннях мерцями осліплими повзать.

Дощового Різдва затягнулося небо печаллю.
Боже Правий, прости, покаяння гарячі прийми!
Не спіши розливати волання своєї сурмИ
Над знедоленим світом, що став небезпечно німим,
Лише мовою зброї зневолює й хижо повчає .

Розлилися під хмарами дзвони Різдвяного свята,
У молитві зливається стукіт мільйонів сердець:
Миру й світла, як хліба насущного, просимо днесь!
Родить Сина Марія, й віддасть під терновий вінець ,
Щоб у Нього просили ми захисту від супостата .

у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
тривога відміна удома не вдома — твої?
в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
ми знову воюєм
Боже —
ми вмієм в ці ігри грати
своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
ми
сука
кіногерої примати і діти Праматері

дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
і кача пливе понад вічністю
над кожним Сашком та Володьою
Сірожкою Анькою — нашими
голодними та холодними
колишніми одноклашками
смішними колись і модними
над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
це
Боже
погана історія —
нам
Боже
давно не смішно вже

навіщо ти катакомбами
крізь море крові та пороху
ведеш нас до свого берега
або до нового мороку
до чого ведеш?
признаєшся?
вкладаєш детальки в пазики?
доводиш?
виводиш?
граєшся? —
складаєш якісь там пазлики

ми — дивний народ в оточенні
зневірені знеохочені
у темних водах історії оплутані та обточені
усе хазяйнуєм клопочемось —
усе бʼємось як заведені
сусіди ж облизують збочено
немовби намазано медом їм

сусіди навколо — зрадники
а — наші двори —
бойовища
вже третя війна вигарцьовує —
комусь —
видовища —
а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
столикою бездуховною двоязикою

так тяжко ходити в темряві
у мороку невідомості
де свічкою править тонесенька нитка свідомості
горить і тікає в безвісти
ледь жевріє тихо міниться
століттями ми виживаємо —
коли це нарешті зміниться

чи на світовім полóтнищі
в твоїм казані бездонному
народ наш дарами жертовними
священною гекатомбою
щоразу тобі приноситься
кладеться офірою щедрою
а світ закриває очі та
виспівує нашого «Щедрика»

і ти приймаєш —
Божечко —
і ти всім киваєш —
божечки
і мило їм усміхаєшся
прислужникам-сороконожечкам
береш наші діти вбитими
береш наші землі вмитими
священною кровʼю нашою
слізьми матерів підлитими

ще скільки триватиме
Божечко
ця дивна любов з гематомами
коли наш нарід приноситимуть
у жертву тобі гекатомбами
до ста вівтарів — ще трошечки —
міста наші й села димляться

куди твої янголи
Божечко
Юрко та Михасик дивляться?

зроби вже нарешті паузу
на років хоча б що триста
дай нам прорости і вирости
і трон свій посісти —

щокожній ясній родинонці
у домі своєму чистому
дай смертю своєю скінчитися
і знов прорости та вирости

у ранах страхах прокльонах —
час звузився до хвилин

ти хочеш щоб з українців
лишився лиш ти один?

(С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023

Культура – спадщина народу –
дає натхнення, силу, вроду;
ріка років – терен походу –
несе її, як спраглим воду...

Міцні сім’єю душа в душу,
вітати хочу вас і мушу;
народе мій, мої кровинки –
Отця хвилюють наші вчинки…

Здорова будь, моя сестричко,
тримай красивим своє личко,
стерпи і цю останню нічку,
неси до Бога свою свічку.

Щасти тобі, мій юний брате,
дай Бог життя достойне мати,
в країні ж зникне все пихате,
та буде Син і Його Мати!

02.09.2023р.

Радуйся Діво, Маріє Пречиста!
Пісня до Тебе лунає в віках!
Сліз наших спОвідних добре намисто
Ніжно тримаєш в Своїх Ти руках.

Крепким надійним покровом накрила...
Кожному вибір- заходь, не спіши!
Сліз не соромся, бо сльози- то сила,
Шанс ще омити гріхи із душі.

Кожна сльоза - то молитва до Тебе,
Слід покаяння на мокрій щоці.
І піднімаю я очі до неба
Стиснувши хрестик натільний в руці.
2021

Різдвяна нічка. Урочисте небо.
Сіяє ясна зіронька вгорі.
І сніжність чиста, ця землі потреба.
Розкрила ніжно крила чарівні.

І чути дзвони, радісно дзвенять.
Мереживо на склі із блиском срібла.
А в хаті затишно й смачна кутя,
І за столом зібралися всі рідні.

Син Божий народився від Марії.
Лунає благодатний неба спів.
Нехай Любов, Надія й сильна Віра
Не гаснуть у житті вовік віків!

Щоби не здавались ночі темними,
Зерном пломінким
У вечірні хмари недаремно ми
Сіємо зірки,

Й стамувавши подих виглядаємо:
Буде угорі
Сяяти небесними скрижалями
Світло наших мрій.

Зірко, ти, надією запалена ,
Ранок наближай!
Недаремно сіємо у хмари ми
Зерна із бажань.

Ріку життя не оминає горе,
поза якою ще іде війна
і невідомо, хто кого поборе,
якщо воює біс і сатана.

А їй немає ні кінця, ні краю.
Хоча за волю точаться бої,
та волі, як такої, не буває,
якщо за неї нищити її.

Якщо Марія народила Сина
на покаяння за чужі гріхи,
то явно винувата й Україна
ота, яку спокушує лихий.

Немає як на долю нарікати,
що кармою прикуті на віки
до легкої ворожої руки...
корупція оточує ґаранта,
тому і руку нікому подати
у течії життєвої ріки.

12.2023

У сірій калюжі, відчуваючи сморід,
можна розгледіти гній.
А можна побачити срібні зорі,
що відбиваються в ній.

Можна в картині розгледіти фарб
лиш загрунтовані льони.
А можна побачити духовний скарб -
якщо це Шагал чи Чюрльоніс.

Можна у вірші розгледіти слів
лиш побудову строгу.
А можна - просто ридати від сліз,
наче спілкуєшся з Богом.

Можна в очах розгледіти скло -
кришталик чи круглу зіницю.
А можна там прочитати любов -
бездонну і чисту криницю.

У сірій калюжі, відчуваючи сморід,
можна розгледіти гній.
А можна побачити срібні зорі,
що відбиваються в ній.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Світлішими здаються вечори.
Засніжені, в Різдва Твого чеканні.
Гарячі розливає кольори
Холодне сонце у смерканні раннім.

А в білій далині- відрадно й чисто,
Світлішими здаються вечори,
Незайманим покровом обрій вистлав,
Як ніби сопух чорний докорив.

Чудесний світ, Ти, Боже, сотворив!
Різдвяні переддні- вже сіно в яслах.
Світлішими здаються вечори,
Бо зірка десь запалюється ясна!

Молитвам щирим явиться підмога-
Колядками різдвяної пори.
З благаннями у Тебе Перемоги
Світлішими здаються вечори.

Сòпух- сморід, кіптява.

Мої слова - то шурхіт очеретів,
Ріка, що з небом змішана тече.
Відбиток в ній купальниці відвертий,
Дивися, не здіймаючи очей .

На плесі - брижі, значить слово вітер.
Під берегом пісок - то слово час.
Верба у воду мочить пару літер-
Любов і Ласку день мені припас .

Слова злітають пухом лебединим,
Тоді в терновий падають байрак.
Слова малюють на щоці краплини
Дощу чи сліз, я пробую на смак.

Слова зі страху, що й не повторити.
Вони як тінь, я їх не обмину,
Плетуться вслід, й лише слова молитви
Розвіюють ту чорну пелену .

Бувають і тверді слова, то - кремінь,
Й легкі, як пил, що струшений із ніг.
Та жодне не написано даремно,
Бо всі вони зродилися в мені .

Країна протухлих яєць!
Мов хлам перекопаних вулиць!
Смерди собі, хай тобі ґрець!
Мов риба, яка задихнулась!

О, Господи, я отруївсь!
Ковтнув-таки ртутного пару!
Мов з трупів отрути наївсь
у вигляді Божого дару!

Мерщій на повітря! на Спас!
під церкву хоча б яку-не́будь!
Молитва врятує в той час,
як все́ це́ Всевишній угледить!

6 серпня 1995 р., Київ

Роки злітають, як пожухле листя.
Оголеність душі осінньою порою
Мінор стискає, вітер рве намисто
Калини, що схилилась низько над водою.

Вуаль фотографічна поглинає,
Туманом прикриває золота сусальність.
Здається інколи: дійшов до краю,
Але веде осіння мудрість у реальність.

І серце довіряєш тільки Богу,
Тебе не зрадить, не розтрощить вітром сильним.
І по життєвій ти ідеш дорозі,
І не зважаєш на осінні заметілі.

Для мене вірші- біль і насолода,
Захоплення, відраза, гнів і лють,
Смирення тихе, впертість і погорда.
Я ними і прощаюсь і люблю.

Вони для мене розливають фарби
Обох заграв, вони- відбиток снів,
Чарівна музика, яку зіграти мав би
Той, хто чомусь зненацька онімів.

Вони нагадані у лініях долоні ,
У відблисках чисельних амальгам,
Холодна ніч і спЕкотне осоння,
Вони - той кварц, що словом витікав.

Карти всі скинуті давно
Гра не належить вже тобі.
В голову б’є червоне вино...
І ти залишаєш двері відкритими.
З ночі до ранку чорними,
Лякливими фарбами втілені -
Ми були такими різними.
А залишились… двері відкритими.
Кроки в північ чути твої -
Це не наші слова, не наші думки -
Ми просто маскуємось.
Але вони все одно – вперед чи назад.


До неба і вниз – в нічній темноті:
Орлиний політ, мов дикий ведмідь
Ти загнаний тут – малюєш свій світ.
У безліч зірок – до неба і в низ.
До неба і в низ – без часу ця мить,
Ти йдеш на пролом та сили не ті.
Мов осінній листок у шаленій грі
Летиш до небес і падаєш в низ.


Відкинено в пам’яті історії
І тобі уже сказати нічого.
Змінено усі в світі теорії
І з богами всіма покінчено.
В наших серцях вогонь -
Відчуй самоту серед людей.
Почуття що зійшли на нуль,
В мозку нема нових ідей.
Кроки в північ чути твої -
Це не твої слова, не твої думки
Ти просто лише існуєш.
Але сенсу нема – вперед чи назад.


Опір по крихті зломлено - ти один
Жах огортає душу – це час навпаки.
Чекаєш коли прийде новий день -
Він розірве коло це на шматки.
2014

Я руки піднімаю, щоб злетіти,
Але не пташка, і тому не можу.
Чому ж мене бездонне верховіття
Щораз бентежить, манить і тривожить?

Хоча би зачепитися за хмари
Немов рукою поглядом, і линуть...
І так не зможу, завше бо тримали
Причеплену корінням бадилину:

Молитва, місце зліва по наОсу,
Біля вікна, де в сонячні потоки,
Простягує розлога абрикоса
То цвіт, то плід, то гілля, голе поки;

Любов тримає тепла і безмежна,
Турботи і бажання, обіцянки,
До батьківських дверей тримає стежка,
Дзвінки, яких щодня чекаю зранку.

Тому і птахи на старезних вербах
Радіють, що вернулись щебетати,
Й наспівують - мені нема потреби
У висі тій, вона для них, крилатих.
2023.04.


 

Угрузла стежка, вимощена батьком,
Земля її укрила споришем,
Беззахистна під вітром і дощем
Лускою фарбу осипає хатка.

Старезних яблунь витяглося гІлля,
Шкребе лишайник, що заліз на дах,
Трутовиками затінок пропах,
І стовбури кошлатяться струпінням.

Чорніють мітлами кущі, колись медОві,
І ранять ноги дотики сухі,
Поріг встелився ковдрою мохів,
Сумує дім дитинства і любові

Вікониці розсохлі цідять світло,
Здається, груба вичахла лишень,
Табак прянИть із батькових кишень,
І вишивки над образами квітнуть.

На діл хододний боса хочу стати
Прощення попросити в білих стін
За морок, пил і неминучий тлін.
Та з покуті взирає Божа Мати.

Між маків дивних осяває ніжність-
Пробився в шибку промінець тонкий
На Нього, хто припав Її руки,
І обіцяє, як завжди , утішить.

Маленькі ангели, незримі,невагомі,
Злітають в небо на зачатках крил.
М'яку постІль ніхто їм не стелив,
І їхні ноги не пройшлись по дому.

Вони, нелюбі, стали на заваді .
Їм не співали лагідних пісень,
І ні один не розпочався день
Життя того, були б якому раді.

Бо не дозволив хтось у світі бути.
Тамують спрагу з Божої роси.
Хто перед ними прОщення просив?
Без імені , і майже всі забуті.

Та хто їх взмозі до кінця оплакать
Молитвоколисковою для сну.
Пелюшкою назавжди огорнув
Їх неба синій невеличкий клапоть.

Це ще липень.
Оскар Уайльд ще не мав на увазі
леді Уїндермір;
крила багатьох космонавтів
ще не готові до таких далеких перельотів;
Бахчисарайський фонтан ще працює;
сусідка ще не чула,
що її чоловік герой нашого часу;
мені ще не сказали,
що я "поганий стіхотворець";
для багатьох троячка ще гроші;
ще не вмерла Україна;
бурхливі оплески ще можливі;
температура повітря
ще не досягла критичної відмітки;
терор ще буде оголошено окремо;
я ще люблю тебе;
по телевізору ще не сказали:
закрийте кватирки;
ще є порох у порохівницях;
продовження роману, де всі багаті
плачуть, ще буде далі;
ваші очі ще не дійшли
до наступного рядка; –
а тільки Бог усе уже Його знає.

25 грудня 1992 р., Київ

Обсипається сад у віхолі,
Примхи вітер свої не стримує,
Викладає пелЮстки- пікселі
На картину трави килИмної.

Підрожевлює і підбілює,
Де лиш доторком , де заметами,
Випадковість рукою вмілою
Вистеляє стежину ведами.

Я читатиму непізнавану
Сама- веду утаємничену,
Вітер стишений поміж травами
"НамаскАр" пелюстками вишиє.

Бо одною для всіх оселею
Колисає Земля в незвідане,
Голубим і зеленим встелена.
Так для чого на ній горіти нам?

Я встану рано, на світанку,
Пройдуся полем по росі,
Послухаю спів жайворонка в небі,
Побачу красу рідної землі.

Піду у гай, де соловей щебече,
Вдихаючи на повні груди.
Стрічатиму біля потічка сонце
Й відчую пробудження природи.

І кожен кущик до мене озветься,
Кожна травинка з ранком привітає.
У піднебесся пісня пташина ллється –
Це рідна земля новий день стрічає.

20.11.2021

Не плачте по мні, мамо.
Не крайте свого серця.
Нехай вона для внуків ще
Шалененько поб'ється.

Не плате по мні, таточку.
Чого вам горювати?
Он іще, брата мого
Треба научати.

Не плач по мні, подруго,
Якщо була такая.
Тобі заповідаю я
Свої духовні дбання.

Чого ж вам плакать за мною?
Що я собі надумала?
Ви лиш радіти будуте,
Коли мене не збудете.

Чого вам побиватися?
Нащо всім тужити?
Ви, краще, поскоріше
Весілля отгуліте.

А мою душу темную.
Мене давно померлую
Забудьте.

Живіть собі щасливенько.
Живіть, поки живеться.
Радійте дням усяким,
І що серденько б'ється.

04/03/2023

По хащам життєвого спліну
За нею повзло каяття.
Штовхало у згорблену спину,
Гортало сторінки життя.

Схилялась ще нижче додолу
Під натиском щемних думок,
Вплітала п'янку матіолу
В тугий поминальний вінок,

По душам, загубленим рано,
Іще ненароджених, втім
Ятрили глибокії рани,
Провина, заповнила дім.

ЇЇ не подіти нікуди!
Благати в моліннях гірких
Хоч краплю тієї спокути,
Що ні, не прощення за гріх,

А тільки дарунок надії...
Господь що полегшить той біль
Душі, що давно не уміє
Радіти й співать... Звідусіль

Лунає промовистий гомін
Вирує весна навкруги...
А в неї, задавнена втома,
У неї на серці сніги.


27.03-08.04.2020 року

Є. із любов'ю мама...

Не приходь самота на поріг,
Не гніти серце щемом печалі.
На узбіччі життєвих доріг
Залишаю чарівні скрижалі.

Я тобі, сину мій дорогий,
Моя перша кохана перлинка.
Хай дістане таланту й снаги
З честю вийти з усіх поєдинків

Тих, що Вишній призначить тобі,
На теренах свавільної долі...
Не встрягай в трясовину журби,
Не впади до злоби у неволю.

Ту надійність, що є у тобі,
Благородство, і відданість дружбі,
На шляху непростім не згуби,
Як було б у житті не сутужно.

Наполегливо йди до мети,
Ковалем свого щастя, не бійся!
Ти все зможеш, здолаєш завжди
Хай буяє синок, твоя дійсність!

Світлу душу свою вбережи,
Ти від помислів чорних прокляття.
Не зважай на круті віражі,
І зневірі не дай та сум'яттю

Керувати собою хоч мить...
Наостанок. В житті швидкоплиннім
Дар великий так вміти любить
Хай ніколи тебе не покине!


9 лютого 2019 року

Ще не вмерла
І ніколи не вмре.
Що ти робиш на нашій землі, стерво?
На своїй тобі зле?
Ти прийшов сюди наказ виконуючи
Твоє майбутнє - це роздуми щодо права вибору
В українській землі гниючи.
Осягне така участь увесь ваш збрід,
А ми будемо дивитись
на лани широкополі
і Дніпро, і кручі.
Будемо Богу молитись
В сімʼї вольній, новій.
І кожного героя не забудем помʼянути
Незлим тихим словом.
Бо той Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
І ніколи не вмре.
СМЕРТЬ ВОРОГАМ !
СЛАВА УКРАЇНІ !

12.06.2023

Від трьох хрестів дві тіні –
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.
Чиїх синів загони
на службі у мамони?
вони по всьому світі
сплели мережі-сіті.
І гноблять, гноблять вдачу
жіночу та козачу
у справах не ледачу,
на негаразд терплячу.
Зелених кленів віти* –
країв козацьких діти,
нащадки ви еліти.
То ж годі вже терпіти!

* все полегле козацтво.


01 – 05.06.2023р.

Гарний оратор -
Рідко добра людина.
Як на мене кращий синонім - диктатор
Це підтверде не одна країна.
1939-1945 - шоа..
Стільки людей полягло, а за що?
За мир за свободу, у бій - кричали вони!
Люди йшли, вмирали, та не їх сини..
Памʼятате це, коли дивитесь ефір,
черговий оратор:
- я готовий їх знищувати, вбивати
- Добровольцем чому не пішли?
- багатодітна сімʼя - не маю права воювати
- А ваші старші сини, чому їх не віддали?
- та не українці ж вони. Громадянство Америки мають мої сини
А що це за тема з донатами,
футбольним коментаторам на росії?
Кому ви служите меценатами?
Тим хто живе в автократії?
Ви це серйозно!!!?
Країни вводять санкції для рашки,
щоб задушити їх народ.
Вони і так повільно діють,
а через вас недочикатись нам переворот..
Грошей багато, нікуди дівати?
Так пожертвуй їх нужденним!
Тим хто пішов країну захищати,
Тим хто лишився без домівки,
хто тяжко ранений, дитині без сімʼї,
кого до нитки обібрали, що їсти вже нема чого..
Цей список безкінечно можно продовжувати,
але не буде тут тих, хто лишив нас домівки.
Тих хто свої права в нашій країні вздумав диктувати.
Для таких у нас лише свинець та гармати!
- та наша влада не свята! - скажеш ти.
- Так не свята, правда вона завжди гірка.
Кожен строк новий президент,
а корупція була і є.
І серце розривається, кровʼю обливається,
Що у наших людей в такий час
рука грабувати підіймається.
Що плаче над труною мати.
- Ніякі гроші мені не повернуть мою дитину..
А наша влада: -хм, тоді ми вам нічого не винні.
Але країна починається із тебе -
Змінись, навчи кращому свою дитину.
А я почну із себе -
І навчу добру свою родину!

15.04.2023

Наче, тихо... нібито – субота...
свято заглядає за поріг...
сяє сонце... та не для усіх.
У Отця і Сина є робота –
покарати юду-ідіота
і за тайний, і за явний гріх.

А земля прощає за минуле,
за добро не розпинає зло,
напуває молоде зело,
ну, а ми гріхи свої забули
і здається, наче, оминули
п’ятницю й тринадцяте число.

04/23

Мене на площу привели для страти,
я ледь дійшов з розбитими ногами…
У вічі пильно подивився кату,
і відповідь отримав батогами.

Навколо раптом все зареготало,
коли із натовпу каміння полетіло…
Одразу сонце зовсім чорним стало,
неначе в небі вирили могилу.

На мене насувався подих зламу -
розчавили, принизили, зламали…
Але я відчував флюїди мами -
в її обійми заповзав, як равлик.

А потім все замовкло, оніміло -
хтось вимкнув регіт бісових симфоній!
Мов човен, пропливало мертве тіло
в калюжі теплій і такій червоній…

Та раптом дівчинка - руда, як сонце,
питає тихо, чи я буду пити,
так очі світяться, неначе два віконця…
Я зрозумів, що буду далі жити.

Але тягар образ з плечей я скинув -
вони ж не знали, що було робити…
Засяє знову сонце в небі синім,
щоб просто жити…
Жити і любити.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Стоять і манять тенета,
це теж стежина, та не та.
В останні хоч живеш літа,
але Життя твоя мета.

Відчуй в собі Єрусалим,
щасливим можеш бути з Ним,
твоя ж бо місія проста –
зустрінь в душі, прийми Христа.

08.04.2023р.

-Ніколи не відпущу
-А я завжди буду тебе кохати
Говорили вони один одному щоночі
І не було причин брехати

2023

Як хочеться прокинутися
та у твоїх обіймах.. тонути..
Я готова тобою захлинутися,
завжди поруч бути.
Бо ти моє життя,
дякую, що поруч - це щастя!

2023

Життя доросле це постійне потрясіння
Розчарування й пустота..
Коханий, твій погляд на мені - спасіння
І не хвилює більше вся та суїта.

Я хочу бути поруч кожну мить, хвилину
І чути тихий подих твій.
Колись побачить світ нашу дитину.
Й нечаятимо ми душі у ній.

Цей лист до тебе - як спогад лине
У кожний рядок кохання я вплітаю
Ти маєш знати - ти єдиний
Кого так сильно я кохаю..


2023

ІНемає істини тієї,
що буде правдою одною,
і за оказії такої
немає правди однієї.

У кожного своя дорога,
аж поки однієї миті
усім засяє у зеніті
стезя до Отчого порога
всього одна у цьому світі.

ІІНе поклоняюся чужому,
лукаві душі оминаю
і на амвоні золотому
у мене ідола немає.

Ані свободи, ані волі
не продаю і не міняю.
Герої однієї долі
і воїн, що один у полі,
і одинак у хаті скраю,
і перехожий у юдолі.

ІІІМинаючи земні тенета,
долаючи тяжіння, втому,
усі полетимо додому,
у всіх одна обитель – Лета,
де не прощається нікому
обман, гординя і вендета.

02.2023

Заносить наді мною меч мойого страху
сатана.
А дух мій – меч в руці мойого
Бога.
Я – син двобою доброго добра і злого зла,
дитина сутичок в нутрі себе самого.

Новонароджуюсь з ударів гострих я
розпеченої криці двох оружжів.
Що́ ж голова ця котиться щодня
у танцях битв, чий дзенькіт зосоружнів.

Так покаяння сходить боляче на ум,
який порозставляв по всіх своїх куточках
раптових ідолів, які над Богом чинять глум,
з’їдають жертви з вогником у хитрих о́чках.

О, душе мій, не сумнівайся в Божому собі,
возненави́дь це ідолопоклонство.
По полю пролетів автомобіль.
Так в’їде сатана в своє господство.

31 серпня 1995 р., Київ

І брати, і сестри — на чужині,
І батьки і діти — вся рідня.
Хто ж лишився в рідній Україні?
Українців меншає щодня.

Гуркіт бою. Сліз в диму не видно,
Дітки гинуть. Горе п’єм до дна.
Опосіла землю ненаситна
Люта гидь — московська сарана.

27 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)

...І новий розділ в книзі не почато, адже ї немає,
Дитя давно уже зачато, в дитя майбутнього немає.
Над ліжком схилиться мати, співа колискову,
Напроти, в кріслі гойдається батько, уявляє як дитя буде дорослим,
а дитя буде дорослим вже зовсім скоро.

Зовсім скоро робитиме вибір,
Буде, ставати на граблі.
Оголене тіло, оголена доля чи оголені шаблі?

Кожен вибір, вимагає втрати;
Кожен з них, тотожний жертві цілеспалення для ілюмінації іншим, тобіж самострати.

Скоро школа, навчання.
Буде потрібно раненько вставати.
Потім друзі, кохання, нові і нові люди, постійна зміна оточення.
Підліткові переживання і безтурботні юнацькі збочення.

Далі серйозні справи й серйозні проблеми, доросле життя, робота,
співмешканці і безпросвітні клопи і клопоти; несвідоме, палке поклоніння Гору і так немов в циклічній матриці, немов по єгипетському колу.

Дитя буде рухатись по лінії вибору,
на щось сподіватись, запам'ятовувати стрічки, що мати співає,
але остання, що жінка мугикає, мов пророцтво богів:"..при будь якому вибору - майбутнього, сину, в тебе немає..."

Отож спи моє дитя - нехай тривога й біль зникає, ти ще таке мале, в тебе є час, до того, як усвідомиш це, усвідомиш, що майбутнього немає..

І я гойдатиму тебе, бачу як батько напроти вже куняє,
Ти ще не чуєш, як тебе хтось зве, ти тільки наш, тішся думкою, що ніхто тебе не знає..
2022

о церкви
синагоги
мечеті
що у мечетах
душ
ви печете
те іде
на чолі
у видовищ
і виходить
щоденно
на лови
очманілого
світла
для щастя
теє світло
не дбає
де впасти
бо воно
чиста доза любові
а в любові
нема передмови
просто падає
щедро
без ліку
і не видно
ні міри
ні віку
нам би вчититсь
у неї
горіти
нам би знати
що ми Божі квіти
що шукають
за серцем
відкритим
за бджолиним крилом
і за світом
не пропахлим
до нитки війною
що сльозить
дорогою ціною
не таким
де свист
кулі лиш чути
а душевним
до самої
суті

5 Грудня, 2019