приховано
кривитися од відчаю
слів не губити затискати їх
зубами і вдавати сміх
який від посиніння рідшає

прикованим
скрутитися калачиком
не підпускати вітер до грудей
нехай собі у ніч іде
як до чужої хати мачуха

дивитися
губитися дитиною
коли торгує тілом біднота
іконки сохнуть по кутах
за пусткою і павутиною

навчитися
молитися за всіх і вся
коли петлю стягнув блатний базар
фільтрований як в образах
властивість ніжністю привитися

знеможено
іти аж сонце виросте
освітленим із ніг до голови
мене вогонь благословить
людської доброти і щирості

стривожений
у ньому я палатиму
до перших зойків рідних при труні
до хвиль в золі що по мені
розчулений до атома

6 Червня, 2013

Це повернення сезону дощів -
Вікна кричать моєї домівки.
Хто ж ти така яка без ключів
Входить до оселі чоловіка і жінки?

А давай без імен –
Коливають парфуми урбану образ,
У вікнах вогонь дає Прометей,
Щоб відчепити груду образ.

Суєта це не ми, німий
Той, хто метушню відчуває, як спокій
Своїм повсякденним словом - не мий -
І зустрічатимеш простору дотик.

Галасливі квартири в полоні сімей
Паливом тхнуть гнітючої сірки,
Вікна кричать стоном людей -
Миттю від цього падають зірки.

Б’ють капюшони дурманом на сполох,
Крони дерев активують багаття,
Найкращим вчителем стане ворог.
Погляд ведеться на спокусливе плаття,

Буря спокою кидає зародок
В глибинну ущелину засухи везіння.
Це посилання – винагорода -
Без оголошення на потрясіння,

Спасибі, спасибі за кожну мить,
За кожну новину, за кожний подих
Навіть, коли нестерпно болить.
Я споглядатиму Єдиного дотик

І не наосліп, нів’якому разі,
Авангард вірний вказує напрямок,
Смакую буттям в нічному джазі,
Яке показово виставлено на ярмарок.

Тут безкоштовна осіння цнота
У струнах незграбного контрабасу,
Кожна краплина - це нота,
Яка змиває будь-яку образу.

2012

не осуджуймо
як несуджені
облачімося
несвяті

обіймаймося
до відчуження
і розчинення
слів і стін

оприлюднюймо
що приховане
а враховане
хай хибне

не те щастя
що вже підковане
а та втіха
що ми
одне

не та радість
що сохне втіхою
а той промінь
воскреслий
з уст

ще живу
бо тобою дихаю
та не дихати
не боюсь

і немає
про що журитися
бо відсутня
між нами
ніч

це сплетіння
тілесна китиця
вражень
присмаків
протиріч

5 Червня, 2013

1.

чіпається до вулиці
безсоння
черствіє кроком
спечене
в повітрі
з’їдає
мов цинга
позавіконня

години
зайві
на нічній палітрі
хоч
де-не-де
мете
ліхтарне світло
не осідає
тане вмить
мов зерна
в жорнах

2.

ми
спраглий ритм
на лоні тьми
малюємось
теплом
навзаєм
займаємось
тамуємось
вгасаєм

двох тіл
банкет

і брак лише
чуми
в якій
єдине світло
друзки дзвону

3.

в багатті тиші
ніч холоне
і шпацирує
кров по скронях
у п'ятках чути
як іде
у білих шльопанцях
ідей
від маси сірої
в легені
що порожніють
мов кишені
при цокотінні
казино

4.

за нас
промовніше
вино
воно
грайливе
і відверте
ти
відкриваєшся
конвертом
в якому
ключ
і зграя нот
що потребує
диригента
і пастора
на випаси
чеснот

5.

о панно
випите вино
німе кіно
і титри
з рухів
те що в руках
твоїх
роздмухай
губами припадай
палай
збігай
в округленнях
наснаги
впивайся
вилита
зі спраги
пестлива
млосна
і туга

6.

я
для чекання
не слуга
іду
по дотиках
до точки
де доля
насипається
пісочком
а сім доріг
складають ‘я’

там
дев’ять місяців
стоять
у ще не вишитих
сорочках
дитячі
пальчики
до "п’ять"
вчать
рахувати
у синочка

і ти
щасливіша
від мук
і найкрасивіша
на світі
не відпускаєш
бога
з рук
що до грудей
припав
налитих

23 Травня, 2013

Ні слова назад не заберу -
Це мій Бермуд,
Слухач ти друг,
Єдиний гість присутній тут,
З тобою чесний і відвертий
Хоч ми і перехожі.
Тобі даю всі почуття хороші
І неважливо твоє ім’я,
Положення в суспільстві
Тут ціль одна,
Коли прозора відстань.

Не припиняти скарг
І збільшувати власний простір
Або шукати скарб,
Як жити просто
Невимушено…

(тук-тук)
Відчинено у мене
Ось тут в кутку
Тримаю жадібність, її лілею
Або тримаю за горлянку
Цю панянку,
Яка із скупістю заводить п’янку,
Не вірю, в жодний їх «останній» раз!
Ось тане рай!
В іншому кутку засипаний осудливістю, грубістю!
Засуджую всіх
Без винятку!
Отримую від цього кайф!
Аж лячно…
Бо в третьому кутку Бурмуда – смуток…
Пропасти, зникнути,
Упасти й вимкнути,
Так легко
Борсатись в болоті
Так просто,
Піддатися під вплив
Лише, щоб прийняли!
Відчути важливість власної персони,
А я не можу так,
Не можу бути сонним
Й боротися не можу -
Я мирний воїн

2012

Я намагатимуся,
Менше всіх тебе торкатимуся,
Не зізнаватимуся,
Як часто сняться твої вуста;
Хоч і описую,
Що захворію твоєю рисою.
Це втаємничую -
Тебе приховую
від себе,
Дні вираховую
Й хвилини нашого знайомства,
Не піддаватимуся,
Коли побачу твою постать.
Я намагатимуся,
Щоразу більше з тобою розлучатимуся
Без твого відома…
Ох, це безглуздя!
Ось там, де серце,
Так треба сенсу
Наповнити тобою порожнечу, ями…
Окрилена, чекаючи твоєї з’яви
Неспокій, бо слід твій на одязі моєму.
Тепер не пратиму -
Я намагатимуся,
Тебе до серця більш не братиму -
Як так втручатися
В твоє життя
Егоїстичними бажаннями…
Жадана мить - це ти,
А я лечу,
Коли тебе почув -
Прошепочи свої рядки
Мені, будь ласка, мені, будь ласка
(твоїм волоссям так ідуть квітки)

2012

Давай будемо зупинятися
провулками "тинятися"
фарами сліпитися,
подорожувати там де завжди ходимо
навіть коли холодно,
давай про щось поговоримо і
окутаємося по тепліше,
малюватимеш,
про те інше на
сніг чекатимемо,
а отримати сонце з дощем.
Питай про те чого бажаєш
бо вмію ніяково мовчати і
не мерзни, гріти
персти які тримають
пензлі неначе одягати персні,
схопи натяком
стати винятком із
цікавості витоком,
обери чітку позицію
погодься на мою пропозицію
і жодної вимоги
ми могли разом
пити теплі напої ... а
по дорозі назад зриватиму - афіші,
оголошення з стовпів

2012

Ну, привіт, мурахи буденні,
Кави, чаї щоденні,
Метушливі життєві моделі,
Семиранкові суєтні
Гаманців пріоритетні,
Офісні, магазинні
Весняні, літні, осінні, зимні,
Ранково-автомобільні,
Пішохідно-дебільні; (паразитні)
Пасажиро-транспортно повні,
Сніданково-голодні,
Он-лайн активні, соціально-мережні,
Гармонійно відсутні, гормонально залежні,
Нікотинно-тютюнні,
Алко-нарко отруйні,
Позиційно-ліниві трутні.
Життєво-ліниві – тут ми
Легко керуючі, сміттєзбираючі,
Цинічно-пихаті, кредито-упаковані,
Конвеєрно-споживчі,
В бетонних коробках сховані.

Ну, привіт, мурахи занудні,
Рекламно-комфортні,
Ідейно-одноманітні,
Брендо-ідольно-модні.

Ну, привіт, Без ГМО голодуючі, жиріючі,
Атеїсти, віруючі,
За хаос воюючі -
Живуть мурахи мурахами керуючи.

Ну, привіт, марафонні
Добро загубивши…
Ні, воно у всіх є
Тільки пахне давнім

Ну, привіт, критико-егоїстичні
Привіт, невічні

2012

Давай посидимо тихенько, мовчки,
Це буде ритуал.
Твій подих переніс до себе,
Твій дотик врятував.
Як чути гомін?
Я списую тисячу листків -
Сітківка серця чиста
Малюнками з намиста
Закреслених рядків
Тебе в них відтворив.
Ось чути спів!
Веселі сумніви постійно гострі
Відсутність кальцію єства ламає кості.
Я хочу краплю губ,
А бачу тільки шибки;
Вже вкотре день майнув,
Настала ніч; в листівки
Помилки в просторі строкаті
Ми бідні, бо багаті -
Багаті бідні, рідні
Й різні…
Тож падай, падай…

2012

1.

поверх сутани
альба днини
все більше схожа
на комжу

хмарини
сірий абажур
мов
хмурість на обличчі
тане
і радість
визирає
з дір
кидає погляд
полум’яний

на стихирар
полів

на під хрестом
забуті бані

та відмиває
вроду
у воді

2.

відмиті
миті

в стихарі
зелене царство
над рікою

за течією
нестрімкою
спливають
вітру тропарі

жертовних
подихів
політ
на синіх аркушах
порожніх
збирає образи
землі
описує
у хвилях
можність
і недалекий
стан речей

3.

свідомість
далі
не тече
вона
поглибшала
навколо
туманом
білим
хараманом

цей параван
стіна з очей
що світла
прагне
наче поле
окроплене
густим дощем

цей параван
убогий стан
що межи зір
паде й ночує
та хто від Бога
й так Його почує
хто йде
до Нього
той несе
осанну

4.

тому
хто вірити очам
не перестане

я виплітатиму себе
з веселок

минатиму
неначе гріх
безлюдні села

укопано стоятиму
краєчком неба
на стовпах
дебелих

перебиратиму
до свисту
пориви вітру
на губах
що мелють

пилитиму
дорогою
до міста

прийми мене
я параман
твоя Пречиста

5.

проміння стола
на небесній шиї
звисає
до найпершого хреста
церквиці
що доріг у рай
не шиє
стоїть
навхрест зашита
і пуста

часами
вітер
на глухій дзвіниці
з воронами
про душі
гомонить
як гірко
є тобі
як
спиться
на цій забутій
Богом
стороні

тут більше
кажанів
ніж янголів
на хорах
і лики спавутинені
святих
забули
про людей
і море
співуче море
з молитовних книг

то дощ
іде
простукує
чи чути
то сніг
важкий
мов падають хрести
і ніби пес
при буді
сном припнутий
душ
невідспіваних
амінь
не може прорости
у жоднім
серці
випадкових перехожих
яких дорога
плутана веде
до перехрестя
де людське і Боже
розходится
до пекла і в едем

6.

любов
не знає меж
бо кожна мить
це чудо
і свідчення тому
щоденності хрести
які нашвидкуруч
в серцях
збивають
люди

на них
вмирає
той
хто може
світ
спасти

14 Травня, 2013

Це так приємно,
Коли для вас нерідний
В серці коле,
Повторю чемно,
Що коли нерідний
В серці коле -
В серці вітри -
Витри попіл.
Знов побачимось о котрій?
Це бездарність
Випускати рими в простір,
Цей пес дар ніс,
А його поранив постріл
Тих хто любить м’ясо й кості,
То ж тепер іде наосліп.
Чагарник, бур’ян, узбіччя…
Ми побачимось, о котрій?
У володіннях потойбіччя -
Знаю зустрічі короткі,
Всюди бридко і огидно,
Всі зважають, все не рідне.
Сам осуджую, не видно?
Чагарник, бур’ян ще й квітне,
Все змішалось, гори дригом,
Все змішали м’ясоїди,
Якщо будеш проти, криком
Знову постріл ясно в’їде.
В серці коле -
Й так приємно,
Добродію,
Так соромно й боляче
Добро дають…

2012

Люди знають собі ціну,
Мої руки вростають в стіну.
Стій, ну!
Спосіб, яким сам себе зцілю,
Бо цілую її серце,
Ради неї
Почервоніти ладен.
Чую запах – це ладан,
Він відчистить свідомості забруднений клапан,
Спаплюжений навпіл падав сніг,
Чи, можливо, це дощ капав,
Супроводжував слово «мораль»,
Яке у стіні рукою надряпав
Прямий спосіб нагадувати власноруч,
Які цінності повинні бути поруч

Тут задушно, я знаю,
Тут задушно настільки,
Що свободи свідки забираються звідси
Туди, де дорогою світить
Незалежність життя

Мої руки вростають в стіни,
Я забув, як це бути постійним,
Пропишіть хтось режим постільний,
Щоб звільниться від масок сумлінних.
Я ніколи не буду із стада,
Я піщинка у світі моя власна посада

2012

Чавити музику слів у смітник -
Там не один самородок зник!
Б’ючись у екстазі від власних досягнень,
Творіння-дитя померло від прагнень.
Нездійснених мрій, зашкалу бажань,
Прикро, коли володіє печаль.
Починай хворіти на тавтологію,
Водночас зраджуючи власну логіку.
Так легко, коли сліпий провидець
Натякає тобі, що ти – очевидець.
Джерела п’янкої музики слів -
До якої причаївся, притерся, присів,
Тут запашні сторінки подарунки,
Видавництва списують нас із рахунків.
Гонитва даром для задоволень,
Як загнаний мисливцем олень,
Як битва континентів за нафту.
Задовольнити б хватку загарбну,
Залити б алкогольними порціями
Славу, яку не вимірюють пропорціями.
Наснагу вдихнути у самородок
Проти волі, вирок не ворог,
Стіна упереджень, коментар ярликів
Соц.мережа, головний креатив?
Круговерть ця нагадує пастку,
Хоча не хоча обиратимеш частку,
Клавіатуру або чорнильну пасту.
Цитують Ремарка, цитують і Баста -
Нові вподобання, покоління то свіже,
Музику слів для них і посій же

2012

1.

летіли
очиська
в гості
дві відьмочки
на мітлі
і погляд
у серце
просто
вогнем
просочився
зліг

а руки такі
небесні
збиралися
мов гроза
в якій
сто люблю
воскресне
і добре
за сотню
за

2.

те більше
за все
що маю
те краще
що не відчув
шепоче
шипить
чіпає
мов темінь
за ґніт
свічу

уста
перша мить
імаго
метеликів
заметіль
колиска
хмільної спраги
дорога
інтимом
тіл

3.

тятиво
брини
острунюй
політ
через море
ласк
укладена
в поцілунок
співуча
житття
стріла

стань
човником
в міжколінні
шпаківнею
в голові
гойдається
тінь у тіні
зникає
наш
візаві

4.

тут
небом ділитись
тісно
на ложі
півліктя вбік
і ми видаємо
дійсність
за най-найсолодший
лік

ти в серці
тук-тук
як вдома
без одягу
на душі
хотілося б
у хоромах
та маємось
в шалаші

5.

тягнися
півтінню
в дотик
півпломенем
в півпіке
живися
в дорозі
потом
спивай
восковий
лікер

п’яній
від стіни
гойдання
що в’їлося
в тінь
твою
у цім
неподільнім
стані
ми пращури
у раю

10 Травня, 2013

По коліна був у хвої, хворий.
синдром не
вилікує жодний "дурдом" -
засвоїв!
Пісні чую щоденно,
погодинно
щомиті,
в розмовах на автомобільних дорогах,
в нічних світлофорах,
у фараонах патрульних,
у "пацанів рульних",
в накурених пабах,
у закоханих парах вечірніх прогулянок,
у вуличних волоцюгах,на лавицях без спинок,
у кав'ярнях запашних, в горілих листях,
у повітряній сирості,
у туманній суміші,
в інтер'єрній сірості,
в архітектурній пам'ятці,
у склотарі, в літній парі,
у робочій п'ятниці,
у ранковій посмішці,
у гарячій каві,
в дощовій хмарі,
в пісні тій самій...

2012

1.

серця космос
кров пуста
в ньому
човник
віскі
хай би він
до сну
пристав
кинув
якорисько

впала б
тиша
на уста
мов на брук
і в дрізки
кинута
торчма
з моста
черепна валізка

2.

як-не-як
я
де-не-де
сиплюся
у слові
це
за ґрати
із грудей
йде
пісок розмови
мов із нирки
камінці
що проходять
стрімко
з правил
дертися по чімсь
вибирає
стінку

марш-кидок
під сам суфіт
з матом
важко-хворим
пише крапка
заповіт
дохне
ніч
на шторах

ще не виділена
жовч
ситий
шлунок міста
мат
на хрипи перейшов
в горлі
стало тісно

3.

в'язне
у горлянці
плаз
що
під серцем
грівся
що мені тепер
до вас
боле мій
хай місяць
не зітлів ще
на хресті
цибулиннім
церкви
у мені
є тьма кутів
для живих
і мертвих

4.

байдам
я усім
байдак
а
гайкам
попуста
хоче хто
бере за так
мов торбину
дусту

посипає
тут і там
впоперек
навколо
і здихає
сліпота
воскресає
голос

5.

падь паде
гуде бджола
серце
очі рані
падло ночі
тінь стебла
шиба їсть
з герані

листя
спраги прапори
і весни вітрила
душу тягнуть
догори
щоб вона
ятріла
відчувала
сонця спис
як розпятий
цвяхи
щоб у ній
думки велись
перелітні птахи

6.

я
неписаний закон
в мушлях
моря згустки
світлотінню
для ікон
розхвилюю
пустку

я
прочиненість
вікна
і його
прозорість
спить
в мені
думок війна
догорають
зорі

я
потіха
без вина
і сльози посуха
хто сягне мене
до дна
той пройметься
духом
шквалом
прадідів
століть
днів розп’ять
і слави

я
та п’ядь блага
землі
душобогодала

3 Травня, 2013

1.

друже
небайдужий
хочу
неба
й дуже

небо
у тобі
та рядки
в трубі

а на ній
бігме
хор
ні бе
ні ме

2.

брате
вітрогінний
дай словам
коріння

і ціни
не вішай
бо не тушка
з вірша

кожне
слово
знає
де йому
лягати
у кого
стріляти
по кому
вмирати

і у нім
дрімає
сила
дух
і свято
простір
інкубатор
кардіонабату

нічого
ліпити
із повітря
Бога

смішками
прибиті
до ікони
роги

3.

не тобі
читати
світло
на повіках
не твої
палати
серце
чоловіка

чорторий-потоки
пінка з каламуті
що воно
за око
просто
нерва
жмутик

4.

просто
буря
в склянці
але
склянка
море
бобуніння
в танці
вакуум
прозорий

це
не небо
жодне
й висота глибинна
це
раз плюнь
безодня
голод баговиння

5.

не складай
у кошик
все
що попадеться
бо
вірші
не гроші
мають
запах
серця

це вони
спроможні
душу
осідлати
втнути
наче ножні
вправніше
від мату

це вони
у воду
дивляться
і бачать
що за чим
приходить
чим
воно
заплаче

в них
сміється доля
там
вона готує
сльози
з дрібки солі
з моря
алілуя

6.

маю дрібку
солі
у рядках
розчинну
хилу силу
волі
на життя
хвилину

маю що
сказати
все
про
що немаю
у моїх
палатах
запах
ліків
й раю

ти зайди
не бійся
тиша
вже воскресла
і її
не бісить
як тебе занесло

ось рядок
погрійся
я
душі підкину
наче бузька
стрісі
рані
батьківщину

а горить
і зимно
значить
сил замало
у халатних римах
щоби
серце
стало

а
як серце
стане
то й слова
розтануть
в омі-океані
молоці
нірвани

3 Травня, 2013

1.

день
колода карт

роздає
круп’є
трохи масті
й жарт
кров
із нерва п’є

входимо
в азарт

в голові
туман
з перших уст
сльоза
далі
слів нема

драм чужих
прибій
не вдихну
стоїть
підколодних змій
в шийних колах
їдь

2.

раднику
благих
блуднику
в метро
ти чого
застиг
зиркаєш
в нутро

ти кому даєш
вмерти
сотий шанс
небом
дістаєш
у невчасний
час

струшуєш
золу
золота із тиш
роздаєш
по злу
тим
кому нести
світло
під хрестом
небо
з уст в уста
Бога
на престол
гарт
у юну
сталь

ти навіщо
п’єш
випиваєш
сон
серденько
моє
твій
на нім
вісон

знаю
ти
не ніч
спраглий подих
зір
пекло
й рай вогнів
антитеза дір
вибух почуттів
скрута темноти
оберіг в путі
пастка на чорти

осягни мене
присягни
що ти
станеш
день за днем
у душі
рости

3.

паросте
небес
пастирю
доріг
що не думка
пес
зимно
на дворі

вигадай мені
спогади ясні

поле по війні
хай накриє сніг

там обрало
ріст
серце козака
вже його
не їсть
доля
і гірка
не тече сльоза
впущена
за всіх
з ким в бою
козак
в землю
кров’ю
збіг

4.

крутиться земля
колообіг “кру”
серце
мов рілля
видихнуло
труд

слава трударям
плекунам луни
душам-ліхтарям
в пахощах весни

5.

дяка
що живий
добре
що є цвіт
світла
корогви
де
воскреслий
світ

по душі
іду
легше пір’я
крок
доокола
дух
зір нових
пилок

6.

край дороги
вкрай
край
де сни живі
де місцями
рай
вітру
у траві

де на нерест
йде
синь
за плач
з гори
у теплі
грудей
світ
осів
старий

де нема
кому
бавити
богів
сяяти
від мук
спалювати
гнів

вкрай
по небокрай
голосом
"курли"
це тропа
добра
з вістря
у стріли

це межа
без меж
де не треба
слів
це кіно
німе
світла
у золі

2 Травня, 2013

1.

неба сірий щем
вичорнено вщент

зір
благі вуглини

негативе днини
у душі совиній
сни збирай дитині

хоче світла ще
серця капище

в міста за плечем
сонячний ковчег
вітер
серце пинить
дихає
у спину
холоду царина

кваплення картина
душі
під плащем
майже
сніг
з дощем

2.

в тисячах очей
вулиця тече
вулиць павутини
очі павучині

піна магазинна
вискочка-хвилина
голову товче
в грубій ступі черг

брязкає ключем
гулянка нікчем
з них
добротна глина
і на марку
слина

обережно
нині
де бабло
там свині
із рох-роху джем

продаєм
і ржем

невелика честь
цю розмову тче
усмішки
гостинні
і кан-кан
вітринний

жруть наївних
кпини
мов магніт
бобіну

причет уночі
дріт і циркачі

3.

вірш
мене завчив
не квилить
мовчить
повна сну руїна
кома бедуїнна
вітер
під коліна
крапка
рідні стіни
в люльці долі
чвир
я
з рядком
на ви

4.

звідую чи чув
хто
про храм дощу
вирушаю чинно
є на це причини
неба полонина
царства половина
на дорогу
в човг
виганяю
кров

5.

ночесвітки чар
місяця ручай
морем
по коліна
з горем
білостінним
проростає в тіні
пагубним
корінням

чуєш
це дзюрчать
думи
товмача

6.

біг свій розпочав
зайчик
із меча
світла херувима
тінь з господи
вимів
шибі
місто вимив

впала ночі схима
тріснула печать
є про що
кричать

7.

Боже
ти
гончар
ліпиш дитинча
поки свіжа глина
нечерства людина
в тебе
руки сині
та душа у сині

янголи кавчать
до печі вже час

запеклися враз
профіль і анфас
неміч і гординя
і рухливий вимір
розгубився в димі
під ангобом
дивнім

любе дитинча
мушля
на печаль

8.

думи
в місто мчать
трохи погарчать
видряпають
ліні
з левів
що камінні
переб’ють
начиння
лагоді весінній

добре потрошіть
де нема душі

26 Квітня, 2013

І окутаюсь блакиттю небесся -
Під ногами простори травневі,
Мені сонце в обличчя сміється -
Окуляри занадто дешеві.

Тут змагання кожної днини -
Малювати на власних полотнах,
Озирніться на щирість дитини -
Саме цим накривайте болота!

Тож зіграємо по правилах Бога!
Я ковтаю краплину повітря,
Підіймаймося вгору по сходах
За добром, яке в пахощах квітня.

Ось зізнання, ніби пігулка,
Новий день пролунає оркестром,
Хай промокне наскрізь моя куртка
Тільки, щоб вберегти твоє серце.

2012

1.

рівно в шість
про сон
життя забуло
крок душі
голодним маршем
вулиць

світ ожив
і ціни надуває
стережись
і не проґав трамваю

2.

кров
стоїть
немов
за серцем жінка

міста їдь
шукає відпочинку
за поріг
сміття і ніч
виносить
стоси снів
в яких
згорає осінь

3.

ще живем
про це щебече
преса
тьма проблем
бракує
світла
весел

звідусіль
шпигують
ось вам качка
хліб і сіль
розжуйка і подачка

скільки справ
згорить
з опалу
доле
стільки страв
зникатиме
зі столу

гра
в слова
давно уже
не жалить
шлюз
овва
чогось
комусь
не стало

4.

чути дзвін
холодний
аж колючий
плаче він
мов за запоєм
участь

позбирав
на правду
дзвону мало
і гора
думок на плечі
впала

5.

груди-сейф
у нім лігво причини
це не кейф
а горе
для мужчини

не інфаркт
бо серця
вже немає
просто факт
з горілки він конає

глузду суш
мистецтво
не напитись
душ злих душ
то роги
то копита

буц та й туп
трясуться руки
зранку
вмився труп
і просить
в біса склянку

6.

місто мрій
з бетону і металу
серця крій
залежить
від кварталу

до думок
два янголи пристали
ні на крок
чекають на поталу

голова
добротна кухня
ґвари
де слова
просмажені
до шкварок

ваша тьма
скуштуйте
ночі грінку
болю шмат
і на жінках
печінку

сонце
їж
он тіні
он підлива
онде
ніж
працює
без надриву

наминай
то свіже їдло
госте
запивай
і чокайся
при тості

7.

без причин
ця тиша
не зів'яне
є
почин
для вдачі-каравану

дзвякіт
ляск
і дзявкання палітра
сонцепас
жене
отари вітру

де
зірок
рясні інконостаси
де
за крок
шипить пустеля часу

8.

просто в лоб
інакше суть не вміє
ще не гоп
а в серці веремія

де той муж
немає
стуку в п’ятках
місто-вуж
на шиї
мов краватка

місто-міст
між стінами
і спліном
долі ліс
опалення
каміну

тепло тут
не хочу
прогоріти
та ідуть
за мною
світла діти

гомонять
щось тихо
між собою
кров моя
як хвиля
без прибою

ще ковток
очікує на сушу
мов рядок
поезії
на душу

26 Квітня, 2013

Ми всі квартиранти своєї глибини
В свідомість через сни,
Ліси теплі
Надихають птахів принести зерна,
які замінять меблі,
Родючі квіти - одяг темний
Засіють камені мансарди побуту,
Тоді у перше буття і спробую,
Пахнючі землі ввійдуть підлогою -
І відпочинемо у Богові

Ми всі - квартиранти свого простору,
Відчувайте в собі і в кожному
перехожому
Знімайте замки, засуви минулого,
Відкривайте вікна,
Впускайте повітря,
Кожний кожного -
Не ототожнюймо

2012

1.

рані свіжа біблія
солов’я
літанія
у нірвані
білій я
рани рідні
здавнюю

рани ці
розплющення
у бутонах
прикрості
всі гріхи
відпущені
скоро
сонце
виросте

відцвіте
стежиною
сну життя
небачене
небо
опташинене
ще
ніщо не врачено

і
малям
дивується
у старці
похлипує
випиває вулицю
чай тамвайний
з липою

запускає білкою
справ рипуче колесо
проявляє плівкою
все
що поза голосом

2.

із мене
безтілого
щастя
світлом вигорніть
у нірвані
білій я
кров моя
на вигоні

кров моя
не мічена
не суха
охрещена
в ній години
лічені
на любов
приречені

у пригоді
вістонька
Бог цвіте на гілоньках
рані теплі устонька
оживили тілонько

3.

обережно
лілія
не торкай
фарбуюся
у нірвані
білій я
ув утробі
скулюся

підгинаю
крилонька
притуляю
ніженьки
грійся
Божа Силонько
заколишу
ніжненько

4.

фобії і філіії
у душі-чистилищі
у нірвані
білій я
і блакиті
пригорща

вітром
розсипається
тінями
шмагована
а коли намається
падає пластом вона

мов на лапки
бджілоньки
що любов
овеснюють
на мої
прожилоньки
богоперевезення

5.

хмар
хитка флотилія
вище них
невибране
у нірвані
білій я
розпускаюсь
фібрами

відчуваю
людяність
набираю
відстані
де
ще не заплутаний
і за крок
до істини

6.

спить
в мені
бастилія
сповідання
страчених
у нірвані
білій я
зберігаю
бачене

розбавляю
відчай і
стук
по цвяху
молотом
щосекунди
рідшає
затихає
золотом

колами
незнаними
крутиться
минувшина
затяглася
ранами
ширмами
і душами

7.

знаю
є ідилія
за порогом знаного
у нірвані
білій я
оживаю
наново

де
у Бога
слізонька
для веселки
люлечка
кров
не п’є берізоньки
одичіла
вуличка

море
не приластиться
море
сну квітчастого
бо думки
мов ласиці
по нірвані
шастають

24 Квітня, 2013

Крізь мене пролягає дорога,
Яка кожною клітиною проявляється.
Зі мною воюють люди – тривога!
Та я програю їм, не опираюся.
Мені б не воювати із собою,
Бо негативом оточуючим відбиваюся,
Я протікаю атомами матеріалізму,
Який тут характер, яка тут харизма?

Крізь мене проходять океани,
Які породжують сумніви,
сумно їм
Війна продовжує війну – божевільну…
ось суть війни
Мені б не воювати із собою,
Бо тоді на мене постає світ суворо!
Який іде впевненою ходою,
Я зупиняю його словами, написані рукою худою,
І намагаюся бачити Бога всюди,
А не треба намагатися,
Треба дарувати добро людям
Навіть коли битимуть і насміхатимуться.

Тому бути чесним із собою спочатку,
Бігти на осліп жаданням відмовляюся,
Забути про мрію, залишити на землі печатку…
Крізь мене пролягає дорога -
Кожною клітиною проявляється.

З твоїх очей ллється долина,
І сяйво її обов’язково долине
У світ до таких самих посланців,
Які описують тебе – Життя, не жаліючи пальців?!
Крізь мене проходять морозом,
Енергії емоцій людей нерідних і близьких,
Не сприймати їх, то бути ні з ким,
Бути низьким
в безкінечному міліярднику,
У цьому шумі впізнати тишу
Не ховаючись…

2012

І поки ти посміхаєшся мені -
В світлі надходять дні…

Журба не може бути й на відстані пострілу -
Я стану повітрям твого простору,
Стежкою простелюся під твоєю ходою,
Триматиму тінь твого тіла собою.

Нестиму кожне твоє слово дбайливо,
Не пропускатиму жодний твій рух,
Житиму тобою, поки це можливо,
Ловитиму миті переплетіння рук.

Блукатиму в пошуках для порятунку
У безкінечності осіннього трафіка,
Шукатиму ліки найвищого ґатунку
І зрозумію, що ти – моя знахідка

2012

1.

складаю
себе
мов опальчую
ноти

то дотик
до тіла

то чорне
до чорного
до білого
біле

та дум-табунів
осідлати
не в силі

бо чорні
просторі
прозорі ж бо
білі

2.

є
небо
для вдиху
а пекло
на видих

від білого
тихо
а чорне
корида

є
перли
утіхи
у морі
бурхливім

я
щастя
надихав
і ноти
згоріли

на серце
у скронях
золою осіли

на теплій долоні
сніжинкою стліли

у білому
чорне
у чорному
біле

3.

господарю
справи
володарю
хвилі

торкнися душі
чи було
не доспіла

вдавай
що у ній
голова відболіла

папір
зодягни
в білу льолю
чорнила

нехай
пробігає
по білому
чорне
у чорному
біле

4.

життя
світлотіні
мірила
вітрила

кого
ви приборкали
чим
осінили

кому
дарували
оточення
стіни

спивались
по чорному
страхом
біліли

кого
виривали
листком
батьківщини

усіх
онебеснили
всіх
уземлили


5.

у світлі
народження
корінь могили

відчуй
як надійно
розправлені крила

стряхнувши
у чорне
знебарвлене
тіло
вони
у знетямі
зникають
у біле


6.

у зашморзі
штори
гойдання
бастилій

ніщо
не говорить
що сонце
вже сіло

дух міста
у мушлях
і вибух
у скронях

руїна
безрушшя
моє завіконня

7.

мені
напродиво
так хочеться шуму
краси
в некрасивім
уваги і струму
і фарб
незрадливих
живих
полохливих

є
перший мазок
на полотнищі
суму

є
щастя кусок
після
глуму і тлуму

я
біле
у чорному
втілення
буму

23 Квітня, 2013

Я був там де ловили тишу,
Де куполи чіплялись в хмарах пишних,
Там ллється молитва спілої вишні.
За наші гріхи, щоб ми із них вийшли,
За наше лінивство, за нашу сонливість
Простору власного приріст
Являється світло,
На мілісекунду я став отим свідком,
Де в піднебесній, ловлячи тишу,
Побачив тих, слова яких пишу.
То вітер нишком крізь мої вуха
Продиктував Його Присутність –
є у нас духом.
Який можна почути будь коли, як і будь де -
Уважними до явного будьте!
Навіть у днях які «величаєте» будні,
Крізь думки ви є присутні.
В спокої і тиші
Без суперечок, війни і без бою
Настільки це близько!
Якщо чесні з собою!

2012

Мене надихає ніч,
Довга дорога додому,
Над головою зорі
Впускають й опускають додолу
У довгу дорогу до себе,
У віддзеркаленні космосу,
Який впіймати й тримати
Без рухів, без фокусів
Я знаю - це можливо,
Але так багато галасу
Через те, що неважливо
Через це стільки пафосу.
Рівно в четвертій ранку
Я втікаю шляхом молочним,
Галактики вказівники,
Серцем хоча б бути молодшим
За мною стежать
Режисери «Шоу Трумена»
У цьому світі тихо,
Моєї форми тут нема,
Якщо болить то окремо -
За цим спостерігаю із глибини
Мої ноги – дерево,
Коріння - звідти, де до появи ми були
Довга дорога до себе
У віддзеркаленні Всесвіту безмежного
Я тільки передаю послання,
Надіслане із веж його

2012

1.

потріскані слова
від губ
зайшовся хвацько
серцеруб
ти за поріг
він
гуп
та й гуп

2.

перелюб
перелився
в гру
розтарабанення
вини

у дамках
запах твій хмільний
у голові
вино фонить
і відкривається
за мить
неначе біржа
банка пива

у попільниці
ніч спалилась
нагнала
сажі до легень
переді мною
день
як пень
думки
в невисохлім чорнилі
оголюють
пікантну милість
продовжую
складати зміст
тебе
в мені
мене
у лапах пасій

3.

не бачу змісту
в цьому часі
дверей
щоб вивели
туди
де ми
розпалені
і ласі
закинуті ласо
табула раса
для вил
на хвилях
сторінках
з води

4.

тебе любити
чачу пити
від чачі
море ча-ча-ча
переливається
з плеча
у пристрасть
каверзну
на витів

всі входи
й виходи
відкриті
нема табу
як і провини
і те
що буде перемито
малює стогоном
картину
звивається
мов серпантина

вразливе поле
дотик п’є
нас позичає
хтивість нині
і поодинці
віддає

5.

на око грим
і грим
дверима
мене не стри
я
серця рима
неповторима
одержима
яка вартує
голови
а не щербатої макітри
мене портвейн
благословив
жіночий запах
перетитрив
а дим сигари
підгустив

6.

візьми на душу
не сідай
за карм кермо
не по кишені
тобі нешлюбне
це ярмо
приречених
ненаречених

метелик світла
зі щоки
перелітає
в передпліччя
вмовкають
дотики руки
мов сутінь
виполоскана
ніччю

7.

приходить час
він
заклинач
і кропить
вулицею щиро
і проростає
в нас вина
цей суржик
бузини з інжиром
ця суміш
вибухлих табу
накладених на щастя
вето

і ти прикушуєш
губу
сідаєш
хутко
у карету

вона пихтить
від кінських сил
в яких копита
у калошах
рушає
голосно басить
на сіре місто
в макінтошах

8.

є час
якого вже нема
і край
в якому ти безмежна
необережна
і німа

чотиристінна
і приватна
панує тиша
там
безплатно
у тиші тій
ти не сама

вона збирається
жагою ллється
де материнство
впізнається
за пару місяців
у повні

9.
які
з тобою ми
гріховні
яка
до біса
тут
церковність
коли потоп
у небі джі
коли межа
вже на межі
такі
до сорому
промовні
що стрілки
у годинника
вужі
а голос
на мобілці
омен

нехай іде святе
святому
нехай
мотель
не ребра дому
у ньому
ми одне
здригання стін

такі заглиблені
тінь-в-тінь
помішані
і невагомі

о-пів-на-третю
сходить на престол
і ти себе знаходиш
у пальто

вистукує
жага
шпильками
і знову
все стає
в думках
так само

19 Квітня, 2013

1.

світліє світ
літніє літ

політ в себе
де скресне лід
останніх літ
опалих бід
порожніх діб
на самоті
і без

і може під-
біліє біль
що більший
місця по тобі
міцніший
міді у трубі
тривкий
мов рід

2.

підступить піт
уяви плід
яка
мов слідчий
пише звіт

на стінах серця
заповіт
мов на рейхстазі

3.

живу наразі
я
на розі
гроз
життя моє
не привчене
до доз
земного холоду
небесного тепла
в мені зашкалює
нешколена шкала

думки заломлені
мов руки сонця
склом
нема
надуманих
а є живий
надлом
є сила вітру
під обудження крилом
є все по щіпці
та немає
загалом

4.

така-то
апертура
в голові
знекровлені
пороги
слухові
заїжджені
слова
аж до плювка

продумані ходи
для пішака
для королеви
алт-контрол-аборт
а короля
постматовий
курорт

5.

що діється
дає стійкий надій
надоєне
лиш набирає
дій
крім випивки
по випічці ідей
крім виручки
і гавкотні людей
потрібно
посуд
і тверезий смак
добротний злив
на осад
і на осуд
бак

що баки
позабивані
дарма
лапай
за гриву скакунів
тримай
п’янке грайливе
щастя
бо втече
в країну
що не вирубиш
мечем
в торішній
фатум
в джунглях фраз
і рук
в позаторішній
джаз
розлук
і свіжих злук

6.

за погляд
і повага
і хула
у мене
перевага
два крила
пришиті мертво
ниткою ідей
літаю
зовсім низько
я
в ніде

за краще сонце
лікоть
і спичак
нема від зради
ліків
в тім
печаль
не знати
звідки вистрелить
і де
мерзотне слово
втне
як попаде

за крок непевний
камінь
або сміх
я недаремно
витупцював
сніг
за всі гріхи
замолені
і ні
нестиму
рідний хрест
на чужині

7.

давайте
будем думати
про мить
де
ще не вдарило
і не гримить

давайте
відчувати
біль билин
тепло життя
югу хвилин

давайте
вириватися
у світ
щасливими
за те
що ще живі

ходімо
бачити
і в баченім
цвісти
іти за дзвонами
і зводити мости

8.

мій Боже
може
у молитві
тій
я не занадто
гідний
в каятті

у серці
ніжному
жевріти доброті
найближчій родичці
людини на хресті

за тих
що від хреста
не відійшли
благаю
в краплях болю
дар пошли

дивитися
і бачити
тебе
шукати
вчора
у майбутнім
і тепер

глибоким словом
поглинати
мілину
сніжинкою в долоні
леліяти весну

17 Квітня, 2013

1.

я
переводжу цигарки
цей стан
що тишею застиг
мов перед вибухом
зірки
набився в пелехи густі

на ґніт
намотані думки
всиляю в голку нерва
їх
світам
на відстані руки
залатую космічний біг

яка мізерна
глибина
у тьмі блукаючих очей
і припинай
не припинай
душа
далеко не втече

слова
вселяються в п’ястук
з ковтком
холодного мерлот
і виринає
серця стук
мов з ополонки
риби рот

2.

ти
присуд мій
начиння
чин
чекання вітру
в морі справ
я
ластівка
твоїх причин
ніким некликана
пора

ти
голод мій
повітря брак
гостинний біль
щоденна смерть
я
марево
тепла й добра
Пандори Скринька
для химер

ти
простір мій
по шкірі край
межа
душі
життя
вини
я
неостигла ще
кора
на свіжій магмі
чужини

гонитва
ти
за власним я
родюче поле
ліс для рук
від мене
дзвін
забрав ім’я
тепер
я
чутка
тихе кру

ти
ехолалія вітрів
побудження ехокінез
я
скіпка
в пам’яті старій
скляна труна
для каберне

але знаходимо
ми
час
коріння
воду
сонце
ґрунт
аби спліталися
у нас
душевний біль
і серця бунт

3.

думки
закохані у ніч
віддатися готові
сну
акорди міста
смерть вогнів
майданчик серця
Байканур

надута булька
Божий світ
закутаний
в благий озон
земля і спокій
візаві

в дощівці
місяць
Робінзон
дрейфує
дрейфить
бо
у нім
тремтить метеликом
душа
і міф
складається
про німф
на дні
Великого Ковша

у цій
судомі нетривкій
зникає
прагнення

і грань
міцнішає
при втраті
кіл
немов прокашляна
гортань

це
просто сталість
і відтак
не впало небо
світ
не стлів
але втрачає серце
такт
при кожнім
видиху землі

4.

мій янгол
спить
забив на світ
з плеча посопує
собі
я
переношу переліт
з холодних рим
у серця бій

годинник ходить
наугад
вперед
назад
як і думки
а небо
вийшло на парад
протерло хмарами
зірки

не гріють полиски
мовчать
шукає берег
Мірабо
та світиться в мені
душа
а що їй світить
знає Бог

16 Квітня, 2013

1.

на світ
метро
викашлює людей
мандрує час
несвіжа кров
гілками
забув куди
старий дощара йде
тому чалапає
собі
без тями

тому
бруківка
пухне від калюж
немов статечне брюхо
з гальби пива
і тягнеться
потоку млявий вуж
сповзаючи
в підземне царство
зливу

2.

де тіні настоялися
в сльоті
заваркою для вулиці
служили

розмиті формули
ковтки кутів

життя мазки
з освітлення прожилок
щоразу свіжі
без авто
глевкі
приречені
ходу розпізнавати
мов павутиння
лапи павуків

вони закинуті
у ніч
мов ятір
покликані
текти у відчуттях
у біготні стоногій
тротуаром
і закидати в бари
доходяг
а виставляти з них
порожню тару

3.

неподалік
від пристані повій
пастух
содоми і гоморри
ціну складає в голові
товар
за себе сам говорить
бо перевірений
і розтягний
легкий ескіз
місцевого розливу

лети
в мотель
метелику нічний
і вимальовуйся
в руках
хітливих
розвагою
від губ і до сідниць
проплаченим
на забаганки
раєм
твій гріх
тебе не обіднить
бо жінки
ще біднішої
немає
як і немає
місця на все те
чим прийнято
ділитися інтимно
приймати й мати
за святе

кипить робота
у мотельних
стінах

4.

впускає
з диму німбики пастух
і надуває нулик
при одинці
лічильник
набігає

соте ух
старого селадона

ліжко в спинці
втамовує
віагровий коктейль
спиняє
розперезане родео
ще раз у душ
іде Емануель
з душі змивати
вариво статеве

5.

коли хто хоче
вирубати сплін
нагнати з голки
космосу і манни
іде
до того ж пастуха
бо він
пасе
не кіз лише
а й космоманів

то ціни
заганяє
словом гне
то розгинає
з кулака
середній
намотує його
на голий нерв
що рвався світом
з ломки
попередньо

смішна травичка
ніжно-білий шок
купуй
травися
поспішися
пробуй
сідай на голку
втягуй порошок
літай високо
до країв ознобу

не царство Боже
ти побачиш там
а страх глибокий
що з’їдає думку
за ним
блукає повна пустота
виймаючи щораз
вмістиме шлунку


6.

звучить мобілка
дудка пастуха
яке життя
такі чорти і чотки
мелодія
лавсторна
і бухка
розмова
сутенера
і кокотки

і чути як сміється
сатана
і видно як дає
лоретці ляпас
сідає
мов душа
до казана
у чорну тачку
і летить
за шнапсом

7.

за сатаною
янгол наздогін
спішить
кульгає
через пам’ять в ямах
несе розраду
у промінні він
до брам німих
забитих словом храмів

і той
хто вміє
слухати ходу
говорить серцем
хай воно надише
гарячим туркотом
не пустоту
а златоусту
мову тиші

хай у подобі Божій
вище я
всесвітня благодать
росте і гріє
думки
і вітру течія
приносить
Господу надію

на те
що цього світу Деміург
розкиданий
по душах
що глаголять
збере себе
мов кості
Колиму
і вспалахне
над головою
колом

12 Квітня, 2013

Я супутник, який через тенета
Приймає клієнтів, людей із планети,
Віддаючи себе у користування,
Спочатку у безвідсоткове кредитування,
Потім віддаю себе у борг
Без права на повернення - і це не виняток!

Я супутник але більше без я
Тому, що втрати несе цей із’ян,
Я супутник тільки я - це ярлик,
Супутник тіла і розуму – сполучник;
Учень, вічний учасник
Боротьби у самому собі.
Ввічливий хіба тоді, коли тіло у біді -
Де була голова?
Спокуслива тьма у розумі –
Це сиропне болото, солодка конкретика,
Супутник лікує діабетика!

Спрямована енергія проб’є заметіль,
Ввійти у реальність, думки саме ті,
Свободи учень від негативних емоцій,
Доброзичливість на першому кроці,
Співчуття завжди в яскравому боці,
Порозуміння мудрості шукають і досі.

Я супутник, яким керує організм –
Тіло і розум, душею у сльози
Через вірші, через прозу,
Через радість за інших,
за всіх інших присутніх на планеті
ллються вірші!

1.

бився
вибився
вщент
у люди
передзвін
‘у вся’
спис
у груди

серця
благовіст-
переборе
небом
відкрови
згасни
горем

2.

вітер
холодив
дихав рівно
духом гіркоти-
дзвонарівни

виходив
кути
вигнав
душу
в море наготи
царство мушель

де
міняє сон
кров на спокій
де
нема ікон
грізнооких

тільки
світла рій
мандрівничий
обліпив зорю
і обличчя

3.

загуди
в мені
світлий рою
медоносні
дні
під горою

де хрестам
рости
і всихати
а слова
прості
брами свята

а душа
болить
там
де сухо
облітає мить
ріже вухо

і такі
як я
дзвонолови
без хули
стоять
перед словом

4.

з груші
дзвонаря
духу чарка
очі
не горять
недогарки

хто їх
запалив
душу витряс
і підлив
смоли
в чобіт вітру

в груші
дзвонаря
смак безмовний
гнав на місяць
шлях
срібла повний

5.

золоті
слова
дзвоном куті
як мені
без вас
небо чути

не один
такий
стоголосий
зодягну
зірки
в ранні роси

наплету
для рік
крутоверті
хай вирує
вік
в оці смерті

пожинатиму
пережите
поминатиму
запах літа

а як
вкриє сніг
мов кольчуга
дзвоном
по мені
стане хуга

6.

дзвоне-
вершнику
сонце тане
ти слова підкуй
для майдану

роздаровуй
бій
розторочуй
неозорий
біль
світ за очі

хай на всіх
биття
стане більше
вишивай життя
кровним віршем

хай віддзяволить
зграйка псяча
хай вже їм
болить
що в нас
плаче

дзвоне-
вершнику
клич на віче
гірше клятих куль
голий відчай

7.

що
у храм веде
неміч гонить
ділять між людей
серце
дзвони

і вібрує
в нас
прапраспокій
і чекає на
слушні кроки

1 Квітня, 2013

1.

ми – великі ніхто
у водоймах богеми
плавники і хвости
частобачених риб

і богемний Кусто
мандрівничий по щему
на гріхтюбі постить
хліб розмови і гри

2.

ви – порушення прав
закупорення вени
дим ядучий із дул
дистриб’ютори бід

ваше серце – нора
з не святим а свяченим
гроші – брязкальця душ
гаманець – родовід

3.

нам не світить палац
але вістонька гріє
що за крок до весни
подих небом тремтить

з нами стільки тепла
що мілкішають мрії
п’ють обав табуни
із очей Божу мить

4.

вам далеко до нас
як гордині до Бога
чи тривозі до сну
голові до руки

хто сьогодні в панах
завтра матиме змогу
стати смаком вину
перепійно-терпким

5.

із тернистих доріг
обираємо хресну
перший крок – свіжий крик
а останній – у па

на ножах на зорі
стоїмо донебесно
і земної кори
відчуваємо пар

6.

що не слово – удар
що не порух – вендета
рай земний на кістках
недоторка-мандат

вовчих ям перегар
трон хиткий під багнетом
трішки вітер – і крах
крапля крові до дат

7.

добре знаємо вас
але вам – незнайомі
брудний мотлох і дань –
кишеньковий едем

ви – слуга на словах
ми – заслужені роми
що привчають свій дах
до того що гряде

8.

ви – замучена синь
ми – кити для вітчизни
у ефірнім смітті
на безхлібнім пайку

і проси не проси
ясність чиста аж слізно
не для ваших кутів
не на вашім віку

9.

так здається мені
перехожому словом
що як падає сніг
біль виходить на лови

сон за сонцем однак
ніч виношує зорі
що очікує нас
то до всіх не говорить

то міцніше за смак
грошовитого раю
то дається за так
просто так не карає

15 Березня, 2013

1.

час мій – злодій
карта бита з колоди
цигарковий мундштук
серця Божого стук

тук-та-й-тук

намережений звук
із матерії світу

як мені не боліти
у сніжинці згоріти
в небі – пеклі твоїм

2.

я – життя до руїн
повне клекоту й віри
в перевтіленнях сірих
кардиналів-царів

ще – поліття зорі
ототожнення пилу
рані край-крововилив
на обновки старі

ще – залеглість морів
гріб з корала кітвиці
хай вітрам добре спиться
із-за згуби мене

3.

під плачевним вогнем
і мілкою золою
де із цегли тривкої
мій початок застиг

дим не встиг прорости
димарем в потойбіччя
бо з благого паліччя
вийшло чадо тепла

очманіла імла
прокидалася в тінях
гра язична каміна
йшла по обрису брів

з-під яких дім старів
а захмарення гусло
просихали всі русла
словоточення примх

аж надихався дим
і покликала тяга
як відвагу під стяги
стліле тіло жарин

4.

де немає гори
біль душі за кровинки
там де спини до стінки
ні судді ні судів

вил сонет на воді
вічне Боже і тільки
слово плаває мілко
слово часто чуже

а як блисне ножем
поміж ребра пролізе
на долоню заліза
у горнило для скронь

і пекельний вогонь
розтечеться в судинах
загориться людина
вічне Боже згорить

5.

гнів не знає пори
і не вміє любити
він голодний як вітер
до нескладених крил

де немає гори
ґвалт помішує розум
мов "зіг хайль" в синагозі
божевільно звучить

хто цупкіший змовчить
хто від Бога підставить
і пригнеться лукавий
боягуз утече

чути слово тече
бо пече пропікає
дух перистий згорає
залишається щем

13 Березня, 2013

1.

з лебединої пісні
ніч
бо останні акорди
ні
а за ними
ні ні
ні так
простота
пустота
ніяк

2.

згодували думки
губам
відкоркованих вин
бедлам
ворушили
мов попіл
хміль
догорала
етерна міль
в тиші вивихах
і тертях
після вибуху
почуття

3.

у конечності
втрати сил
дві умовності
що без крил
розпліталися
і плелись
переймалися
що колись
сон сидітиме
на ножах
дні синітимуть
в паранджах

дві умовності
у золі
неприручений
в них політ
птахи з кулею
у крилі
придавалися
мов землі
майже сивому
завікну
присягалися
що збагнуть
що приносило
їм весну
що вдавалося
що не в такт
чи давалося
просто так

4.

море з мушлі
для неї він
колір утлий
мотельних стін
запах рідний
солоний смак
очі мідні
у них зима

5.

спи кохана
цей рай
з піску
хай нірвана
на волоску
світ гойдає
а з ним
і нас
хай ковтає
безхвилля
час
глипне ранком
з вікна
весна

він розтане
а в нім
вона

28 Лютого, 2013

1.

я дійшов
через пекло ‘на що’
до приникнення слів
і любові в золі
до уявної крапки
де усе вже в порядку

я дійшов
як зерно на мішок
бо напевно доріс
через рук мертвий ліс
до найпершої згадки
і нового початку

2.

дощ не йде
не шумить не паде
а завмер як струна
не цвіте сивина
у пустелі де сльози
не бояться морозу

дощ не йде
не стирається день
мов похмілля з вина
чи з грошей сатана
і боїтся ще руху
ночекрила розруха

3.

що до болю знайоме
пахне леготом з дому
зодягаюся в запах
мов у тигрові лапи
застигаю у жертві
що готується вмерти

мій хижак ще не знає
що на нього чекає
бо все тіло отрута
що чекає мов трутень
на щілину у вулик
в безмайбутнє минуле

4.

охопився губами
рвуся легко зубами
і проштовхнутий згодом
у жерло стравоходу
я хана твоя звіре
насолоджуйся щиро

прокидаються соки
у безкрилім високе
у безвиннім стигмати
у думках непочате
дай мені півхвилини
і до серця долину

5.

я приборкую клапан
слабнуть кігті на лапах
а стискаюся в камінь
рветься видих мечами
небеса на зіницях
наче страх у божниці

прикро знати і стати
домовиною катом
блискавицею в полі
домальованим колом
першим снігом у році
ліхтарем на тім боці

никне вічність уперто
перед Янголом Смерті

25 Лютого, 2013

1.

глінтвейно вражений
нестримно радий
приліг і свічуся
мов на щоці помада
за все що поруч
за невимовну мить
за те що невгамовні
і навзаєм хворі ми
лиш ділимось
але не поділяєм
цю пристрасть безвіконну
у рамках незаконних
коли кохаємось
і завмираєм
при стінах-свідках
при течії думок
у нікуди з нізвідки

2.

так мало нас
і так багато сну
такого що за ніч
не перетну
холодним
і бездітним змістом
в якому загубилось
в неосонні місто
дратливе і черстве
квапливе і старе
який нас простір
обере
яке прибереже
наслання
мовчи
байдужай
і люби
до розрожевлення
у ранні
всі кроки
перші і останні
ми перевірим
ідучи

3.

до перших півнів
рай в кімнатній млі
від зливи поцілунків
брак землі
немає висновків
приглядності до рис
відсутні прописи
долини і гори
і ледво-тінь
зодягнена у млість
мов на рибалці лодь
хитається в теплі
вона стає
зображенням себе
підсерцем п’є
наповнення небес
і ясно так
під резонансний шал
у парі з янголом
вселяється душа

22 Лютого, 2013

1.

щоб робити погоду
треба вміти ділитись
необхідно здирати
затирати втирати
пробиватися згодом
крити каркати критись

2.

недоторкливий роде
дорогі депутати
триндарі носоводи
тушки душки гармати
жуйки вуйки повії
духобійки з крамоли
в чарці спить веремія
кривду немічний цмолить
досхочу аж по вінця
до олюднення люті
від прозорих провінцій
до столичної муті
прокидається сила
прикидаються кроки
є на зашморги мило
а за око по оку
є ще з’їдини ладу
з правди вилиті дзвони
з них ростуть барикади
між людьми і законом
це не ваші дзвіниці
і не вам Бога звати

3.

що сухе загориться
розпадеться що рухле
розкладуться мов криця
вени клану набухлі
і терпіння година
довша вішалки влади
перетріпано спінить
довгоношений задум

4.

знайте пройди і зухи
мудрагелі маститі
кожне гоп має вуха
помста ляпасом шита
та нехай вас не парять
ці мої римоскоки
що не слово то вар’ят
варіація шоку
що не думка то клема
кров із носа а вгріє
струмом бігло-натхненним
а тоді хай старіє
аритмія в поетах
алегорія в люстрах
дим життя в пістолетах
чужина там де пусто

21 Лютого, 2013

Створити сайт —
мов райський сад…
Де корабель космічний — флешка.
Й навіть мобілки есемеска
несе в собі найвищий сенс…
В мій віртуальний світ —
повір.
На моніторі як душа,
а тіло стукає по клавішах.
Всесвітня павутина електрона —
скидає книгу паперову з трона.
Бо покоління що прийде без блату,
ніхто не вдіне в розкіш фоліанту,
за гроші не придбають собі слави
його безстрашні вільні самвидави.
А розлетяться світом інтернету
відверті вірші космосу поетів,
і загоряться зорі з їхніх творів,
закрутяться планети із промов…
Це інші інженери ідеалів.
Це модельєри всесвіту обнов.
Крізь конформізм, і догми кон’юктури
це пробивається нова література.

1.

що не крок
то цабе
революція
в русі
еволюція
мушу
підійти до небес
під глухий тарарам
дратівного набату
що не крок
то гора
де нанесений
фатум
наче дюни
наліт
що ковтає пороги
за якими
несвіт
і не слухають
ноги

2.

захлиснувся набат
і повітря шпилясте
розосилось до п’ят
в юрмоокому насті
зачитали вердикт
і вказали на плаху
руку я золотив
щоб вона одномахо
перерізала дах
по потилиці вміло
щоби вийшла руда
не намучившись тілом

3.

я
свіжозмита кров
і сік
деревині
у зарубках сокири
в позаголовій
глибині
моє нутро
змикає
прогалини ксилем
хай теплоту
вивчають
і згадують
про щем
про ще
розлогу крону
і легеневий гуд
про коренисте лоно
залишене в снігу

тепер безруко й сіро
несуть у_рай_човни
мій вишуканий вирій
для змитої вини

15 Лютого, 2013

1.

під станом згорбленим
до сутінків старим
у сутолоці сутності і бризу
де сохне за водою сіль
а тіні діляться на три
як облачаються думки у ризи
мій збитий шлях
мій непокритий дах
стриножує півзагнаних коней
ачей шукає за вогнем
оклітчує пташині плани
аж заникає сонячна руда
і сріблом заливається нірвана

2.

я тишу пралісу плету
що проростатиме за мною
по пояс в неба мілкоту
давнітиме у ній стіною
бо не здригне у листі синь
світлинами завчить минуле

3.

все що у світла попросив
полеглим янголам притулок
в амореторії моїй
у стиску схожому на острів
де час ніяково стоїть
а слух і зір на слово гострі
витончують до нерва страх
оглядка тінню відрізає
з-під в'ялих пальців ліхтаря
блідий ледь спечений окраєць
того що більше не мине
не опаде не відвернеться
від ще недійшлого мене
до самоти в Твоєму Серці

14 Лютого, 2013

1.

ніч напрокат
в благеньких стінах
де
окрім ліжка і вина
бракує серця-кокаїну
тертя коліна об коліно
і тихо так
мов невійна

прибій ескізів-мартоплясів
відпливи піни
реверанс
між нами –
ми –
гарматне м’ясо
що бій вели
у баляндрасах
приречені
на декаданс


2.

на вогнеметних барикадах
кістки перебирає лють
і лиш вдає
що спить бравада
шансонний штиль
для вуха –
зрада
той факт
що тишу
заклюють

пришпилькуваті нагадайки
страшидла
з так_тобі_когорт
що_під_руками
поламайки
що позлітаються
мов зграйки
підприцвірінькнутих
негод

3.

ще дихаєм
одним по колу
з одного глузду
нерви п’єм
та не зречемося
престолу
хоч королі
несамовито
голі
мов ослов’янин
Депардьє

бо наше сонце –
шанс для свічки
пролити світло
просто так
як за дощами
плаче річка
а за косою –
на підлозі стрічка
чи Ласка Божа
із кута

13 Лютого, 2013

1.

акваторія хвищі
від землі до хмарин
як живеться там
вище
де немає гори
на яку душу пхати
наче камінь
на гріб
де з молитви
палати
а слова
димарі
де так світло
аж пряно
від розправлення спин
де ти вічно коханий
але завжди один

2.

не штормить
перестало
вийшло
світиться
є
певно срібла
замало
на волосся моє
рвусь у кожному
нерві
як напружую звук
я
розмаєний
червень
і запізнений
стук

3.

виговорююсь
чисто
на душі
у словах
і мій всесвіт перистий
неболиголова

набігає дорога
я по горло в бігах
від людини до Бога
тільки крок
тільки змах
тільки страх

4.

вам далеко до мене
з шестикрилих щаблів
божества нехрещені
Бог іде по землі

тіло збите до крові
та у ранах й плювках
квіте серце тернове
доброта на щоках

7 Лютого, 2013

1.

ну що
полегшало тобі

тяжіння

земне
до оніміння
дня
і непитоме
наче кров осіння
блакитна кров
на сірих пнях
від велетнів
що колисали вирій
Господню Ласку
берегли

2.

від наготи
до недовіри
мандрує вітер
з голови
на кожне слово
маю міру
на хрест для сонця
корогви
оздоблені життям
сейбічним
і оторочені
вогнем

3.

дрібоче шлях
нагнулась
вічність
при перших
паростках зими
немов до джерела
за січнем
із пекла спеки
манрівник

мене
не проковтне
вона
я кулі сила
випита до дна
я звук
нечистий
в слові
цить
тому
живий ще
і тому
болить

7 Лютого, 2013

приходив біль далекий і рудий
приходили налякані зайчатка
моя кора втомилася кричати
моє гілля не квітло в холоди

кому ж оте коріння та трава
коли й сльоза гірким просякла глумом?
і хто до світку шелестів і думав
хто так і не спромігся на слова?

то мій політ – рука – кора – крило
не вірите але й кора застогне
в піску зими в піску того безсоння
де навіть подих снігом замело

і я стояла й вітер кружеляв
лісник мене вже міряв на колиску
я вже була остання в світі пісня
під мене засинало немовля

закапелок дрімоти
стійла
слів для ідей
де повторює
цо-так
поламайстер сердець

п’яний сторож
для цноти
як завівся
іде
потакати
хвилинам

наче з лісом вогонь
задаватися
з ними
прилягати
до скронь

відчинивши крамничку
на околицях вух
він заходить
у звичку
мов копито
в траву

із вкарбованих терцій
ополонок нічних
снами дихає серце
мов у відрах
лини

а чиясь
негосподня
всевідчутна рука
тягне душу в безодню
аж пустіє в думках

і в цо-так
неповторна
наче обриси
хмар
переходить
у чорнім
оліхтарена тьма

(к)рай мені
неземному
що в сніжинці летить
гріє місце
свідомість
і лаштує
кути

6 Лютого, 2013

1.

слова... слова... слова...
овва...овва...овва...
за кожним
тихо
у кожнім
вихор
проноситься
ковтає
випльовує
вмовкає
мов по дощі
трава

2.

гіркого серця дрімки
калинова зима
не йде дорога
стрімко
дорога-колима
рипуча колимага
запряжений дракон
язик
мов над рейхстагом
звивається закон
в очиська кров залита
дме з ніздрів дим важкий
компактні габарити
навіжки і думки
плетуться курчолапо
день плетиво зміта
ну що ти хочеш
шкапа
від зуба
до хвоста

3.

немає поганяйла
ні пррр тобі
ні вісьта
везе вугілля
й кайло
мій святоюр
до міста

4.

блистить
чорнозолоття
мов шуба із крота
у небі
що навпроти
міцніє висота
в ній
не сховати птахи
і церква і костел
хрестом сягають
захід
нелічених кандел

5.

дракон іде
дрімає
ну чим тобі
не віл
у місто
де немає
де прорости траві
у місто
сите оком
пильнуючим
за всім
у мекку одиноких
в сезон лови-таксі
де все не-по-кишені
і стільки дивини
як роздаси по жмені
то жий до сивини
одна біда
що холод
вугілля зась котлам
закам’яніли смоли
бо лютий
без тепла

6.

не видно
кучугури
зберися святоюре
шмагни дракона в бік
зайшлися в кризі мури
мов спився чоловік
он місто
на колінах
гостинне
як мечі
не дихають
каміни
і сплять в замках
ключі
та кожному з них
сниться
дорога до кишень
де радісно дзвениться
немов душі віршем

7.

закинув серце в руку
від нього ж освятив
дракону бік
мов з лука
дістався до п’яти
і той рвонув щосили
аж просльозилась
твердь
і кров очисту
вилив
на білосніжну
смерть
побігло чисте поле
і чорний пил сідав
де вибиті з-під кола
лягали
просто так
мовчання і спокуса
розвага і вина
що на одному дусі
не випити
до дна

1 Лютого 2013

ти крапка без ‘і’
кінцево-дотична
то простір змалів
віконням від січня

то б’ється то ні
заходиш постукай
край скронями гнів
чеканням розлуку

б’є серце у дзвін
нападало гулу
мов білих пір’їн
із мрій що минули

стоїть течія
завмерла на фото
вона нічия
з паперу на дотик

із уст на уста
закину у слові
крім світла з хреста
примирення крові

позбавлення крил
і зречення квіту
приброкання сил
що марили світом

у гавані літ
яса якір кине
у хвилі-золі
зворушаться тіні

розбуджений час
хитнеться як віра
на тім що мовчав
хай висохне сіре

на тім що стояв
хай вийде на люди
ти крапка моя
а інших не буде

25 Січня, 2013