Ти розтоптав великим гадом
Новеньку сумочку від Прадо,
Швиденько вибігши із хати,
І слово ти не дав сказати...

А я бігом дивлюсь у сумку
Тримаючи лиш одну думку
Хоч би живі лишились речі
Й тягар упав, що сів на плечі.

Не тут було, суцільна втрата:
Розбите дзеркальце й помада,
Розчавлені тіні й рум’яни,
Підводка й пудра від Армані.

Для тебе все це є дурниці.
Цінуєш книги на полиці,
Свій ноут й музику важку,
Від неї зносить вже башку.

Й мою рожевеньку піжаму,
Ту що подарувала мама,
Назвав опудальським лайном,
Що я у ній неначе гном.

Критикуєш всі підбори,
Що не піду у них я в гори.
А я на дискотеку хочу,
Скакати як коза півночі

Чому тебе я покохала,
І досі я ще не догнала!
Та почуття у нас залізні -
Хоч ми з тобою дуже різні.

Синьоока Земля жовто шкірить китайського зуба –
Квадрильйони трильйонів розбіглись в усюди усюд,
Галактичні парсеки долають із легкістю любо,
Шлях Чумацький запруджений жовтими чудами з чуд.

Їм Юпітера мало, Урана, Сатурна, Венери,
Марса, Фобоса, Деймоса, ще там не знати чого,
Окупують туманності цілі і зоряні сфери,
До Чумацького Шляху добрались, самінького центра його.

Що це твориться, що за татарська навала?
Хто зупинить цих тау-китайців орду?
На шляху хто їм стане з відкритим забралом,
Хто їм твердо накаже: «Стань ту!»

На нараду зібрався Верховний Міжзоряний Уряд,
В ній Евглени Зелені і Туфельки сіли у ряд,
І Червоні, Блакитні і Сіро-Малиново-Бурі
Засідали і думали думу сім років підряд.

Що робити і діяти, як бути далі,
Як позбутись агресорів лютих з окраїн Землі?
Утекти усім разом в далекі міжзоряні далі?
А чи відкоша дати нахабам малим?

"Рвати з коренем треба прогнилого зуба,
Імплантанти нехай замість нього у роті ростуть,
А інакше усіх нас він скоро погубить -
Уперед, міріади бактерій, мікробів, отрут!”

І - не стало агресорів, всі до ноги пощезали.
Зорі сяяли тихо в усій галактичній красі.
Спорожніла і Ради Верховної прибрана зала.
А не пхайтесь туди, де не просять - затямте усі!


05.11.2010

(літературна пародія)

Цьому місту байдуже вже, хто ти,
Чи гризеш ти банана чи кекс,
Тут беруть без прелюдій на дотик
І вливають в загальний секс.

Цьому місту немає вже діла
Чи цнотливий хоч трохи чи ні,
Тут у розпалі оргія тіла -
Всі кохаються, як навісні.

Шаленіють, неначе у твісті,
Від мільйонних дотиків-спроб,
Вже прорвало всі труби у місті,
Залива його спермопотоп.

Потопило святош всіх безликих,
Хор оргазмів злітає до хмар.
Класно бути первісно диким
В місті-казці - Червоний Ліхтар.

29.10. 7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Я старішаю, Боже мій милий,
Хоч на Марсі і довшає рік.
Попри те - в мене меншає сили.
Чи тобі – дівувати повік?

Я із Марсу тобі на Венеру
Шлю сигнали на ніжний радар
І торкаюся в іоносфері
До дівочих принадливих чар.

І цілую тебе у твій голос,
І цілунки ловлю із орбіт,
І милуюся сяйвом на полюсі,
Де твій образ горить з терабіт.

Я - у душ! - хай вода з мене змиє
Весь тягар пережитих зим-літ.
Але ти дочекайся, мила -
Вже готовий новий космоліт.


25.10.2010

Було колись – чоловіки мені
Йти в клітку золоту пропонували
Та відмовлялась гордовито: „Ні -
Кохання світлого від вас лише чекаю."

Не дочекалась.. Ні чоловіків -
Ані кохання щирого допоки...
Ні землетрусів, Боже, ні стихій -
Лишилося стрічатись з Новим роком...

А так хотілось – щоб земля з-під ніг! -
Або цунамі з головою вкрило
Чи зразу в смерч, ступивши за поріг, -
І врятуватися, усім на диво.

Що за життя! Ну, зовсім без пригод!
Нехай мене чеченці хоч би вкрали!
Тепер я згідна в клітку – але, от,
Де ділись ті, котрі пропонували?


19.10.2010

Іван Гентош. пародія " СПРАВИ РОДИННІ "

Білий сніг, чорна ніч.
Що у світі коїться?
Не збагну, в чому річ –
У очах щось двόїться….
Вивів хтось за поріг
(Певно, я подякував)
Хто то Кума запріг?
Розуму ніякого!
І кожух був, і кінь…
А корчмар вже лається.
Ех, щось думати лінь –
Завтра пригадається.
Як зійдемся – умú!
Вип’ємо, щоб збýлося!
Кум – дрова! До Куми!
Решта все забулося…

пародія


Смуга біла, смуга чорна,
Зимонько-зима,
Хто до серденька пригорне,
Як Кума нема?

Наливали, щебетали
Дворові дівки,
А закуски було мало,
Єдні маслаки.

А вляглися спочивати -
Кожуха нема,
І босоніж вийшли з хати,
А навкруг - зима.

Як тоді я не заслаб?
Де взялись уми?
Добре, що Кума була,
Біг я до Куми !

П'яту чарку підіймали
За Кума й Куму!
А що було, друзі, далі, -
Я ума не йму...

Олександр Дяченко. Динне літо

Осінь миколаївська - жовта, довгождана.
Скільки б не зростало динь і кавунів,
За умов податків бідність - не омана.
Я й не багатішав. Кажете, змарнів?
Праця на державу - гірша, ніж на пана.

...Я останнє літо витратив на дині...


перегук

ти останнє літо витратив на дині,
переживши спокій, що в державу впер,
я про тебе думав кілька раз на днині,
чи буває спокій в тебе отепер?

на городах досі не росте прибуток,
бульба не вродила, лиш один пасльон.
і черкає мозок невловимий смуток,
мов останнє літо і останній сон.

я не багатію, гроші - то омана,
нині їх покажуть - завтра віддаси.
праця на державу гірша, як на пана,
там усі базіки з клаптем ковбаси.

вже мені не сняться дині на баштанах,
що стікають сонцем в золотий Інгул...
доля моя ходить в найбіліших штанях,
дожени попробуй, не черпнувши мул..

Поцілунки ніжні в груди й ротик
Іван Гентош

пародія

Для котячих справ багато треба?
Лапи, вуса і смугастий хвіст,
Місяць, дах, нявчати в небо
І з вікна стрибати мати хист.
Хтось погладить, поцілує в ротик,
Як знайде між шерсті і зубів.
Я учора ще був ніжний котик,
Найсмугастіший з усіх котів.
Хтось вітався, смикав вуса, вуха,
Заглядав на спину і живіт,
Я з вікна стрибав і недослухав,
Хто коту сказав тоді: "Привіт"...

Над ранок знову свіжо стало в парку,
Дерева налягають на чоло.
Чогось учора наливали в чарку
І щось під пупцем холодно було.

Якесь дівча сумне і надто голе
До мене лізло під новий костюм,
Внизу тепер усе свербить і коле,
Мабуть мене не порятує ЦУМ.

А смак який вечірньої пожежі!
Язик затерп і горло деренчить,
На лавці перейшли тоді всі межі -
І м'яч на носі... Зупинися мить!

Я клоуном не був іще ні разу,
Дельфіни навкруги.. Що за діла?
Мене пізнають знову всі одразу -
Я небезпечний виходець з села.

Комусь дівки лягають під колеса,
А я ведусь на свіжий фарби знак.
Нащо мені сидіння "Мерседеса",
Коли є вірш зі збірки "П'ятизнак" :)

Усе логічно - «jasamotnja.com». Софія Кримовська

(апологія)

Самотня жінка, начебто, права -
Чекає мужа, що терпів образу.
Не майорить під спекою трава,
Не воскресає сонце раз од разу
І подругу нещастя і думок
Вона шукає у сім'ї розбитій,
На дзеркало навісивши замок,
Не помічає бабиного літа.
Самотній друг, такий же, як вона,
Пряде терпіння у тугу колиску,
Щоб за вікном її цвіла весна
І дощ драйвовий начищав до блиску
На хмарах напис, витертий з образи:
ти не "samotnja" - ми навіки разом.

Твій поїзд плювався, займаючи позу,
Він викашляв небо, зірки, літаки,
Йому не давали, мабуть, лактулозу,
Тому то нещасний плювався-таки.

Його машиністи - такі хулігани:
Зсадили її, як одну з поетес,-
Вони не читали віршів і романів,
А ти відшукав і її марґінес.

Вичитував вперто управо і вліво
Сліди від неписаних помилок-вправ,
Плювати бажання надсадно боліло,
Тому і на Юлю тоді наплював.

Твій поїзд плювався, а далі вже пукав,
Ну, що ти поробиш? - залізний він звір.
Його би вгорнути у затишні руки,
Завести тихенько в його рідний двір.

А раптом усе це - застуда і грипи,
Старця Гіпократа прокльони і плач?
Поета поету потрібно любити,
Бо як же поета полюбить читач?!

Я замісив багато глею,
Натер сухого ялівцю,
Бо панну віднедавна "клею"
Не осоружну, як оцю,
Що твердо вклалася на ложе
І "сотрясає тілеса", -
Не розкажу, мені не гоже,
Спокусо вража. Бо краса
Мене чекає у палаті
За номером нуль нуль один,
І намастити доньку знаті
Посмію я - плебея син.
Я натиратиму ще сонну
І управлятиму хребці,
Вона вдихатиме озону..
О, мізерабле, муки ці
Терпітиму востаннє, люто,
Бо заспіваю в унісон
Я стогону святої лютні...
... О так, спокусо, дивний сон
Мене рятує від образи,
Яку щоденно я терплю
Від панни Зет, яка одразу
Розбила серце з кришталю...

(літературна пародія)



Поїзд випльовував молоко,
Поїзд ковтав мої вірші й віз.
Їх прочитав провідник Сашко,
Взяв і постіль мені не приніс.

Поїзд од віршів моїх стогнав,
Видав лютий обурений свист,
Начальник поїзда за мною гнавсь
І разом з ним – машиніст.

Зсадили мене, поетесу свою,
Що це за долі знак?
Вже як обпльована я стою…
Ну й що?! Гайда на літак.

Я напишу: «Він соплами - пук!»
І думка: Що пишеш, Юль, ти?!
Не читати пілотам цих штук!..
Бо скинуть іще й з висоти.

Не розуміють поезії, ні!
Бо не сучасні зовсім, бач!
Тільки чому, скажіть ви мені,
І досі плюється читач?!

2.09.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Ти ходиш в моїх долонях,
Немов колорадський жук,
(Така вже у мене доля)
Під серця сумного стук.
А я зазираю в шпа́рину,
(І соромно же мені!)
Чого це сестра Гагаріна
Не спить і вовтузиться в сні.
Я вірила синьому кольору,
Таємне звіряла йому,
А він мене зрадив з червоним -
Навіщо йому це? Чому?
Тепер мені все фіолетово,
Бо я матадора люблю:
Змахне як своїм стилетом -
Й самому він кум королю.


13.08.2010

А вам усе німфетки в голові,
Натхнення на таке – не позичати.
А де, скажіть-но, образи нові
І описи, сюжети? От вар’яти!

Засмагла "шоколадка" із води
Виходить без бікіні, до холєри, -
А хочеться, повір, вряди годи,
Кохання чистого - допетрай-но, Валєро!

Є сексуальний збочений невроз -
Ну, просто нудить з еротичних видив!
Не ображайся, це я - загалом.
Думки уголос, так сказати. Вибач.


11.10.2010

Бій відлунав! Жовто-сині полотна
Знімати не будуть – то є неістотно.
Бо тільки фанатики й явні вандали
Знімають вже звичні усім причандали.

В кашкеті з тризубом (ще й френч попри спеку)
До блоггерів йшов курінний нацбезпеки.
Туди, де під стіночкою кабінету
Тулились докупи бійці Інтернету.

Аж до кісток пропікає очима,
Строк наче смерть вигляда за плечима.
Докази? Ролики, відгуки з преси,
Копії з сайтів і ІР-адреси.

Є серед вас вільнодумці, я знаю!
Кожному – вирок й печать!
Стиснуті губи в останнім одчаю,
Всі ЖЖ-люби мовчать.

Вас півкраїни таких, чорнобривих,
Зон не настачиш для всіх.
Нащо ж до влади ви так непоштиво?
Відповідь - сміх!

Ну то не буде вам хостів нікому,
Трафік задушим і край!
Вийшов один і сказав курінному:
Блог скопіюють, стирай!

06.08.2010

поет за п’ятдесят – це bon vivant
політик знаний у своїй державі
з коханкою - в Берлін, Париж, Мілан
і виглядає досить моложаво
скоріше виняток та на загал
не байдикує він і не ледачий
і молодецький в ньому є запал
з красунями в гламурних передачах
рубці зажили від любовних ран
а діти - бізнесмени у столиці
і no problems – де світитись
шикарна муза всілась на диван
чотири збірки власних на столі
життя буяє і проблем нема
поет за п’ятдесят – це взагалі
і зокрема


06.08.2010

Пан чорт вже умостився в космічному купе,
Створінням Божим роздає пиндюлі.
Прикрилось сонце хмарою й сопе,
А грім щось розпердівся і хропе…

Дрімав там вітер десь на канапе
І вчадів, бідний, од громової пілюлі.
Пан чорт вже умостився в космічному купе,
Створінням Божим роздає пиндюлі.

Жінок, дівчат він обзива на «пе»,*
І в позу Рекса ставить у розгулі…
Я в нього літописцем став Ахулі –
Не до культури тут, знов культ КП.

Пан чорт вже умостився в космічному купе.
(АМba казлАМ єbbaA)

29.07.2037 р.

Ти, Валерію, не бійся,
Що Русалки вогняні,
Міцно крилами сплелися,
Мов в магічнім диво-сні.
Так, Русалочки підводні,
Що ширяють у блакить,
Як на любощі голодні -
Можуть трішки обпалить...
Українські ми русалки -
Не японки, не лякайсь.
Дві Оксани і Наталка,
Ти ж між нами - мов карась.
Ми лиш схожі на касаток,
Що шукають собі жертв.
Хоч ми й бестії крилаті -
Ще ніхто від нас не вмер!
Бачиш, ми такі відверті -
Серце ж маємо живе!
Лиш залюбим до півсмерті,
Хто нам в душу запливе...
3.07.2010р.

В нас, Русалочок підводних,
Які снять про небеса,
Від Іванових пародій
Аж зарухалась луска!
Ні, Русалки не щезали -
Залягли вони "на дно",
Десь в розкішних собі залах
Попиваючи вино.
Перелесників лоскочим,
Часом - бродим по землі,
А як пристрасті захочем -
Топим в морі кораблі.
Хвіст і крила наростили,
Нам відкрились небеса.
Ти боїшся цих "відхилень"?
В них же магія й краса!
Вмієм море переплисти
І злетіти в небовись,
Ми це робим ненавмисно -
Риба й птах в одне злились...
Осяйні, простоволосі,
В нас немає заборон.
Якщо дуже нас попросиш -
Тебе візьмем у полон!
Хоч літаєм по-під хмари,
Крила прагнуть до висот,
Ми, Іванку, не примари -
Є у нас душа і плоть!
Хоч стихії ми ще тії,
Небеса і каламуть,
Кожна з нас - то Жінка-Мрія
І любов - то наша суть!
3.03.2010р.

Кава бразільська. Гаванська сигара.
Очі пускають бісики.
Еро-пригоди. Гавайська гітара.
...Де мої, зрештою, трусики?

Стомлене штурмом, спить міцно військо.
Матрицю вщент зруйновано.
Випити Chianti. Вино італійське.
Вранці - почати наново.


29.07.2010

Ти мені снишся... Страшна і беззуба, в лахмітті...
З чорними пальцями, боса і простоволоса,
Ти мені снишся... Відколи... відтоді і досі...
Може, вже досить? За обрієм жевріє світло...

Ти не питаєш нічого... Ти дивишся довго...
Шамкаєш ротом, немов потойбічна примара...
Зараз ти гола, та раптом одягнена в хмари...
Що тобі, бабо? Вже швидше вертайся до бога!..

Ти мені снишся такою, якою погасне
Та, що творила на зламі себе та епохи...
Я ж не погасну, я буду горіти допоки
Промінь кресатиме небо, як лезо по маслу...

Ти мені снишся...

як умру,то поховайте мене на vkontakte)
в однокласниках й faceboockці теж не забувайте
щоб всі логіни величні по чатах і блогах))
ввіковічнювали память й не спочили в бога))))))
як понесе з україни в трафік іноземний))
не забудьте про свій рідний серфінг чорноземний)
от тоді і я,взявши клаву китайську)),
все покину і полину на чатівку райську *ROFL*
закидайте та качайте,сервери порвіте)
і їх вражими гуглАми мережу вкропіте)))
і про мене в новім квіпі)
чи twitterі злому(
напишіть якусь замітку!!1
чи дрібну промову…lol

Пам*ятні таблиці

***

Оте, чому в Бога навчався, і що у житті помагало, –
Я вдячно й смиренно сьогодні повісив у храмі його.

Різні долі

Мільйони старанно працюють, щоб рід наш продовжував жити,
Але через декого тільки пошириться людство в віках.
Хоч тисячу зерен розсіює осінь, плодом проростають
Лиш деякі, більшість бо знову вертає назад до насінь.
Як навіть одне плодоносить, то може воно розпилити
Увесь білий світ, що довкола, наповнений вічним життям.

Життєдайне

Ніде в органічному світі нове не відкриється: тільки
У квіточці – творі найбільш благороднім в житті.

Подвійна дія

Чини те, що добре, й поживу даси древу Божому людства;
І створюй красу, то посієш Господнії зерна довкруг.

Різні стани

І навіть моральний світ схильний пишатися власним шляхетством:
Тож прості натури зважають на все те, що роблять,
А от благородні рахуються з тим, ким уже вони є.

Варте і гідне

Щось маєш – ділися зі мною, а я заплачу, скільки варто;
Коли ж ти є кимось – зміняймося нашими душами враз.

Моральна сила

Прекрасного вчути не можеш – то розумом прагни збагнути:
Що дух учинити спроможний – людина не здатна ніяк.

Участь

І з рук найогидніших навіть потужно впливатиме правда,
Однак лиш красою наповнено цілий посудини вміст.

До...

Повідай мені все, що знаєш, а я вдячно слухати буду.
Себе дай мені усього ти – і вибач, о друже, за те!

До...

Навчиш мене правди? То марна турбота! Бо я не хотів би
На речі дивитись крізь тебе, а радше – на тебе крізь них.

До...

Тебе обираю за друга і вчителя свóго. Твій приклад
Навчає, а слово живильне пробуджує серце моє.

Теперішнє покоління

Чи завше було все, як нині? Не можу збагнути це плем*я.
Бо старість лиш є молодою, а юність єдино – стара.

До моєї музи

Ким був би без тебе – не знаю. Та з сумом дивлюся і бачу,
Без тебе ким стали сьогодні уже сотні тисяч людей.

Вчений трудар

Ніколи не їсть плоду з древа, що виростив сам так дбайливо;
Одна лиш йому насолода – яка у науці росте.

Повинність кожного

Змагайся завжди за все ціле; одначе, як того не можеш
Здобути, то тіла усього слугуючим органом стань.

Задача

Ніхто хай не буде до других подібним, та лиш до найвищих!
Як статись це може? Хай кожен залишиться повним в собі.

Особливий ідеал

Належить усім, щó ти мислиш, а що відчуваєш – тобі лиш;
Привласниш його? Та одначе – ти Бога відчуй в мислі тій.

До містиків

Це справжній секрет, що лежить перед кожним обличчям людини:
Оточує вас він спрадавна, не бачений досі ніким.
.
Ключ

Як хочеш себе упізнати – дивися за вчинками інших,
Як хочеш ти інших збагнути – поглянь-но у серце своє.

Спостерігач

Суворий, як совість моя, зауважуєш ти, де я схибив.
Тому назавжди полюбив тебе я – мов сумління своє.

Мудрість і розсудливість

О друже, ти мудрості хочеш найвищу вершину здолати;
То не піддавайся страхові; розсудливість спинить твій гін.
Ця радниця короткозора лиш бачить той берег позаду,
Не той, що його досягнеш ти у льоті потужнім своїм.

Згода

Обидва ми правди шукаєм: ти нишпориш в зовнішнім світі,
Я – в серці; і кожен насправді успішно знаходить її.
Як око здорове, то бачить й без Господа творчої волі;
Як серце – тоді ж бо насправді воно віддзеркалить весь світ.

Політичне вчення

Усе, що ти робиш, є вірно; та, друже, залиш –хай подіє;
Постримай себе, вдовольнися, хай втілиться вірне усе.
Бо справжньому запалу досить, щоб явне довершеним стало,
А хибному зразу здається, що є досконалість уже.

Majestas populi

О велич людської природи! Знайду я тебе у юрмищі?
Лише серед декотрих мешкаєш вигідно ти споконвік.
Та мало-хто важить на тебе, бо решта усі – мов сліпії:
А їх втішний виграш чаїться у вирі пустих почуттів.

До одного реформатора світу

“Усім я пожертвував, – кажеш ти, – щоби зарадити людству;
Даремний то успіх: ненависть й гоніння – відплата мені”.
О друже, сказати тобі, як із людством я маю триматись?
Прислів*ю повір! Бо ніколи цей радник іще не підвів.
А цінність людей ти не можеш ніяк запримітити вірно;
У дії вона хай постане такою, як в грудях лежить.
І навіть тим людям, кого ти стрічаєш в дорозі життєвій,
Хто був у нужді, простягни свою руку для помочі всім.
Заради ж дощу і роси, і загального блага всіх сущих,
О друже мій, небу полиш цю турботу – раніше й тепер.

Моя антипатія

Я маю сердечну відразу до всяких пороків – подвійну,
Гадаю, тому про чесноти ведуть так багато розмов.
«Невже вам огидні чесноти?» – Волів би, щоб всі їх тримались.
І так, з волі Божої, втихнуть навіки оці балачки.

До астрономів

Не велемудруйте занадто про плями й сонця, що у небі;
Бо чи не природа велика дає вам їх порахувать?
Авжеж, ваша ціль є найбільша у цілім космічнім просторі;
Та, друзі – величнеє зовсім не мешкає в обширах тих.

Астрономічні писання

Які ж небеса неосяжні! Які нескінченно величні!
Але дріб*язковості дух перевів їх ізверху та вниз.

Найкраща держава

“Як взнати найкращу державу?” Так само, як жінку найкращу –
Про них бо, мій друже, обидвох ніхто не говорить зовсім.

Моя віра

Яку я релігію визнаю? Жодну з усіх,
Що їх ти назвеш. – І чому ж то? Заради релігії!

Всередині й зовні

Що в серці, те Бог лише бачить, тож Бог тільки бачить, щó в ньому,
А клопотом нашим хай буде там теж щось корисне уздріть.

Друг і ворог

Сердечно я друга кохаю, та й ворог мені є нагідним,
Що можемо – вказують перші, а другі – що мусимо ми.

Світло і барва

О ти, що є вічно Єдиним; живи із Єдиним незмінним!
О барво, хоч змінна, люб*язно, проте, на людину спади.

Прекрасна індивідуальність

Хоч мусиш ти бути єдиним, та з Цілим таким буть не треба.
Завдячуєш розуму єдністю – єдиний у серці своїм.
Бо голос цілóго – то розум, а сам ти – і є твоє серце!
І добре тобі, коли розум у серці твоєму живе.

Розмаїття

Багато хороших і мудрих, та всі на один лиш зважають,
Керуючись власним поняттям – не люблячим серцем, на жаль!
Сумне панування поняття – із тисяч мінливих сильветок
Одну хіба, марну й нужденну, принести спромігся би він.
Але де панує прекрасне, там радість життя гомонить –
Отримує Вічноєдине мільйони сильветок нових.



Потрійний вік природи

Життя вона мала із байки; наука ж позбавила серця,
А розум ізнову життя їй у творчім огні повернув.

Наслідувач

Добро із добра – то нескладно затямити в розумі всякім;
Та генії мають потугу добро витягати із зла.
Наслідувач, можеш вправлятись лише на існуючих творах;
Матерія ж твором не стане, хіба що для Духа-творця.

Геніальність

Як геній дає знать про себе? Тим способом, що у природі
Творець появляється сущий – в безмежнім цілóму буття.
Ефір є прозорий, одначе його глибина незмірима.
Відкрита очам, зостається для розуму тайна вона.

Дослідники

Усе намагаються люди тепер звідусіль дослідити!
О істино, як ти рятуєш од злої гонитви себе?
Для ловлі твоєї вже ставлять і сіті, й остроги надійні,
Але у духовному кроці ти вислизнеш з їхніх лещат.

Тяжкий союз

Чому смак і геній так рідко побачити можна у спілці?
Бо перший лякається сили, а другий не терпить вузди.

Правильність

Позбавлена хиб усіляких, вона є найнижча й найвища;
Бо слабкість і велич єдині ведуть до такого щабля.

Закон природи

Одвічно було так, мій друже, і завжди так буде надалі:
Слабким усе правила треба, а сильних вінчає талан.

Вибір

Не можеш усіх вдовольнити своїми ділами й мистецтвом?
Тоді лиш кільком присвяти їх; бо марно загал вдовольнять.

Мистецтво музики

Життя хай навіює творчість, поет хай наснажує духом;
Але в полігімнії тільки жадає промовить душа.

Мова

Чому дух живий неспроможний побачити іншого духа?
Як тільки душа заговорить, то враз оніміє вона.

Поетові

Хай тим тобі буде вся мова, чим тіло все є для коханців;
Воно може лиш розлучити, або поєднати їх знов.

Майстер

Один упізнати другого всяк майстер здолає по мові:
Що саме він змовчує мудро, те майстра показує стиль.

Пояс

Тримає красу Афродита під поясом у таємниці;
Ховаючи те, що помножить принади всі, – сором її.

Дилетант

Один гарний вірш написавши у творчості мить красномовну,
Вважаєш по вдячному слові, що ти вже поетом зробивсь?

Балакун про мистецтво

Жадаєш добра у мистецтві? Ти доброго гідний такого,
Що тільки у вічнім борінні з тобою саме постає.

Філософії

Яка з філософій простояти здатна і далі? Не знаю.
Але філософія вічна – у тому надія моя.

Прихильність муз

Вся слава мина з пересічним. Ти, Музо небесна, відносиш
Тих в лоно святе Мнемозини, хто любить тебе, а ти – їх.

Печатка у вигляді голови Гомера

О вірний, старий мій Гомере! Відкрию тобі таємницю
Тендітну: про щастя в коханні єдино співець може знать.


Переклав із німецької А.Гречкосій

Блакитна я ворона,
Живу на білім світі,
Сідаю на балконі
І каркаю пісні,

Романси й тріолети
Виспівую дуплетом
З самісінького ранку
До ночі навесні.

Я сонячна ворона
На сонячній планеті,
Мов ластівка в тенетах -
Свободу дай мені.

Під хрип акордеону
На райському бенкеті
Мої сумні сонети
Виспівують блатні.


12.07.2010

Безумовні рефлексії стильного літа...
Може варто змінити свої гардероби?
…на відьмацькі, спонтанні, темні й промітні,
що на сполохи б’ють і звільняють від сноба,

…від умовностей, де гардероб непотрібний,
де ні совість, ні честь, то уже не чесноти,
де харизма – вона чи й єдина – вістрям,
для численної (лише так – в лапках) – «паноти».


Безумовні рефлексії стильного «Знаю!».
Всі шукають якоїсь утіхи із «вірта»…
…Де стилісти? Де ківі? Та де ж папая..?!!!
Ну та де ж бо – на злеті – у люди вже вийти… !!!

Сум за відійшлими. Тюрми. Етапи.
Київ-столиця. Глибинка-Невíдь.
Чорні рядки ніби кров’ю викрапують
Білу байдужість німотних століть.

Важко сказати, примара чи дійсність,
Маски на лицях чи вже непроглядь.
Де ти, Василю, в чийому обійсті,
Тиша чи спокій тебе вдовольнять?

Птиці викреслюють те, що закреслить
Дужий літак із підбитим крилом,
Долю поета, якому похресник
В нашому часі «якийсь там» Павло.

я в дорогу збирався почепив волам катафоти на крутороги
приладнав гарненько хуро-магнітолу
слухатиму на чумацькому шляху гарну музику
для мене гратиме і співатиме очеретяний кіт
дружина за моєї несподіваної тривалої відсутності
без солі доїдатиме останній суп
мені байдуже я поїду через окружну
посаджу біля себе на солому трьох зіроньок ясних
трьох дівоньок красних їх колір мене не турбує
нехай будуть хоч помаранчевими

він поїде у крим
або в інше злачне місце
ну тоді і хай з ним
чимчикують і дівчата

вони мене спитають чи маю самогон
хоча б одну чекушку з косаківки на особу
відповім їм чесно що не маю самогону геть
натомість у мене з собою буркун-зілля
воно одномасне як мої воли
куди подінеться журба дівчата реготатимуть
від того що я везу їх у сексуальне рабство
в коморах їхніх душ щось гупне
коли попустить ми побачимо ясні зорі на небі
а також явір зелененький при дорозі

фари світять в лице
він від домочку все далі
заболіло оце
чарів вже напився

їдуть засинають
в чудових видіннях примарах
плями вражень що трапляються сверблять
він не лінується їх почухати

19 травня 2006
презентація альбому мандрівка в косаківку

РЕЦЕПТ

Треба взяти ґудзик, глину,
Свіжі яйця з пластилину,
Пелюстків зів’ялих трошки,
Ганджубасу десь з півложки,
Пучку цукру, крихту перцю,
Щось близьке душі і серцю,
Всипати відро талантів,
І ретельно розмішати,
Притрусити даром Божим,
Все розкласти на папері...
І тоді, як Він поможе,
Вийде страва – „Шості двері”.

Облизатися можна!

Не по картах він не гадає –
На сюжетах пророкує.
Що напише, те й вгадає –
Не вживає слово всує!

Ви, хто гріх вважає благом,
Хто живе за кошт народу –
Пийте за Куркова: брагу,
Самогон, шампанське, воду...

ПИЙТЕ літри і галони,
Бийте до землі поклони...
Може, вас почують боги,
ЩОБ НЕ ВЗЯВСЬ ЗА НЕКРОЛОГИ.

P.S.:
Ну, а ми (чого мудрити!),
Друже, тату, сестро, брате,
За здоров’я будем пити –
Нам нема чого втрачати!

2007

Сергію Жадану

BACK IN THE UKR

хтось може обкуритися травою
затим набити в ніздрі кокаїну
в довершення нанюхатися клею
чи в інший спосіб полюбить країну...

хтось може ненавидіти мусарню
зате любити янга і sex pistols
тягати тьолок з виду тіпа гарних
в готелі харків чи в степу за містом...

хтось може наколоти вени
залить горлянку літром самогону
тинятись довго рідною землею
все описати що було законно...

та що б хтось не робив як не старався
і звідки б творчий вітер не повіяв
такий сюжет не створить хоч би й всрався
який виходить з-під пера сергія!..

2006 р.

Пародія

Я сховаюсь в буду, як собака,
З вересня у жовтень перескочу.
Як потрафлю, то з усього маху
Гепнуся у грудень, як захочу…

В січні порегочу над морозом,
А навесну, як усе розм’якне,
З буди гавкну, як не втрачу розум.
А захочу – може навіть нявкну.

Налякаю зиму й весну разом,
Бо не скоро, певно, буду з вами…
А сусіди скажуть: – “О, зараза!
Знов напився зранку до нестями”.

2010

Проффесурі у задачник -
присідати де-табачник!

(літературна пародія)

Читай мене поміж рядків,
Читай мене без знаків розділових,
Читай мене без зайвих слів…

Читай мене на відстані стандартній…
…згори донизу, знизу догори…
…Мов до молитви, губи розтули.

І ззаду наперед, і традиційно…
…Не пропускай, читай мене наскрізно…
…Читай мене зухвало й ніжно…
«Читай мене» Наталка СКОСАРЬОВА

Читай мене поміж рядків,
Читай мене без знаків розділових,
Читай мене без зайвих слів,
Як Джакомо читав нас Казанова.

Молитвою до мене говори,
Читай мене губами і не тільки,
Згори донизу, знизу догори,
І не рахуй, читав разів ти скільки.

Не пропускай, читай мене наскрізно,
Читай мене, зачитуй до дірок,
В усі дірки читай мене ти грізно…
Тобі даю я читання урок.

По палітурці ззаду мене вдар ти,
І між рядками нігтем проведи,
Читай мене на відстані стандартній
Води по сторінках туди-сюди.

Он у мені малюнок - ніби туча –
Розгладь масажним рухом сторінки,
І ритм спокійний обери таки,
Бо я буваю трохи… злочитуча!

І ззаду наперед, і традиційно,
А хочеш, то й ребром мене постав,
Читай мене завжди зухвало й ніжно,
Аби із задоволенням читав!


4.04.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

*******
Дві пари рук, відро цибулі,
у два ножі і в унісон...
Мішок картоплі... не забули
ще моркви, перцю, патісон...
У переливах звуків кухні:
кипить, шкарчить (і все сире),
тобі я простягала кухля,
рядно на ганчірки, старе...
І погляд у сльозах... і слово:
- Картоплі вічка вирізай!
А ти лишав їх знову й знову
Не кухар, справжній самурай
з мечем - порубана картопля,
лушпиння купа біля ніг...
Рука в борщі сметану топить...
Віват! Ти битву переміг!
24.03.2010р.

ти шукаєш мене у міні
дзуськи! – мене там немає вже
розміноване покоління
неручної роботи ґжель
тільки трохи вогню – і трісне
світлом витече з-під руки
ти чекала моєї пісні?
марно серце – я не такий!

поета й пародиста слава
чи пересилить того що з бандури
предивні звуки видобути вміє?
капелла й а капельні вправи…
та ще й, гляди, любовні кури
до Леді Лі в душі леліє!

(літературна пародія)
Арфами, арфами –
Золотими, голосними
обізвалися гаї…
Павло Тичина

Римами, римами під пальто
Хтось наполегливо лізе,
Але нема там Лізи –
Аніхто.

Вона у новій сукенці,
Пальто залишила Нікому,
Купа не-штампів у жменьці
Веде до нового дому.

Єлизавета Горбачевська

Хазою, хазою
Я лечу.
Над унітазою
Опущусь.
Всі штампи заразні
У воду спущу.

Нове написала,
Відчуваю – не то,
Хтось римами лізе
Мені під пальто.

Під сукенкою дивилася,
Шукаю причину.
Ой! Знову встромилася
В мене штампу тичина.

Треться рима нова об залізо,
Пальто поезій від штампів облізе,
Я його виверну навпаки…
А потім спитаю себе: Ой, Лізо,
Ну що оце за жуки
Знов мені в голову лізуть?!

14.02.7517 р. (Від Трипілля) (2010)

(Ярослав Чорногуз. СЕКС-ОКТАВА)

Вона грати розпочне із ноти «до»,
І відчую я до неї «лібідо».

Зробить «піаніссімо» на «ре» -
Ми підемо з нею в кабаре.

Плавно перейде на ноту «мі» -
У готелі ми залишимось самі.

У бокалів дзвоні чути ноту «фа» -
Вже тремтить від збудження й строфа.

Пригорну її під «фа-дієз»,
Під Шопена «Героїчний полонез».

Губи скрикнуть ноточкою «соль»,
Як увійде в неї мій «бемоль».

Скінчимо разом на ноті «ля» -
Все було чудово – о-ля-ля!

Попрощаємося ми на ноті «сі» -
Відвезу її додому на «таксі»,

- Все чудово було, люба, і «мерсі»!


***********
Як рвонув я на бандурі ноту «до»,
Аж підскочило в слухачок лібідо.

Лиш зібрався ущипнути ноту «ре»,
А одна мене за руку вже бере.

-Милий, будеш тільки мій? –Кажу –Ага!
Ну а друга на коліна вже плига.


Назбігалося дівчат на ноту «мі»…
Серед них немов султан я у чалмі.

Закружляла мене слава й висота,
І почав я стриптиз-танець живота.

Чую – галас заглушив і полонез.
Це ж бемоль! А ми гадали, що Дієз!

Ну, стривайте! Доведу я вам усім,
Коли кожній відіграю нот із сім!

Постскриптум:
Довго грав я. Закінчив на ноті «соль».
І одна шепнула: «Я твоя Ассоль!»

Возят Витю по стране,
Светится с экрана
Все как-будто как у всех,
С виду без обмана.

Напомажен и одет,
Но взлянуть с изнанки -
Кандидат-то без мозгов,
Все они у Ганки.

Ганка даже говорит
За него все время.
Отодвинула жену,
Носит это бремя.

Защищает как могёт
Витю от дебатов.
Вместо Вити принимать
Будет дипломатов.

Обошел герой с ПР
Брежнева с Черненко.
Не краснеть теперь за них
Петe Симоненко.

Уловите, всех прошу
Суть сего момента:
Предлают без мозгов
Как бы президента.

Любов Костакова. «Приречена на самотність»
Полтава. «Друкарська майстерня». 2007.

Пишу про кохання вірші,
А ніби їм добрі вишні…


Доки їм – дається легше тема,
Пишеться розкутіше, мудріш…
Я вже замахнулась на поему,
Та… скінчились вишні у відрі…


Любов Костакова. (там же)

…Туман над ярами, над горами – сніг,
Я плачу ночами, а в тебе з вуст сміх.
У Києві дощ, а в Карпатах - туман.
Такий у природі подвійний обман…


Репліка обуреної авторки (написана замість неї пародистом)

Хто там вади відшукав
У моєму творі?
В нього для подібних справ
Мало кругозору!

Тема вірша про обман
Висвітлена чітко:
«Над Карпатами туман,
А в Києві - тітка».

Ольга Оленич. «Шлях смерті». (Кременчук, «Танграм», 2002.)

…Фарбую своє волосся
у чорний колір,
вдягаюсь у все чорне.
Я люблю чорний колір.
А білий – мене дратує.

Чому? По-перше, чорне – не марке.
По-друге – зважте – в нім тепліше взимку.
І я ж не сяду в чорний «Ламаркен»
У білому, як некультурна Химка.
П’ю чорну каву, чорний шоколад
З ікрою (тільки чорною!) смакую,
І мрію я про шлюб із Біном Лад...
А білі вже чомусь мене дратують.


Ольга Оленич. (там же).

Він був гарний, як моя смерть.
…Ми кохались сім років.
Але щасливою я
була декілька секунд.

Якщо вже зовсім точно – сім секунд.
Оце такі мужчини в нас завзяті!
За рік – секунда! Хоч на серці бунт,
Задумала свого не упускати.

Масаж, дієта, фітнес, рандеву,
І ранок з калькулятром стрічаю.
Іще шістдесят років проживу,
Й хвилину щастя все-таки спізнаю!

Ґарант був парубок пихатий,
Сільський бухгалтер не козак.
Найбільш за все любив брехати,
І зраджувати був мастак!

Як трутень у сім’ї бджолиній
Не роблячи нічого жив,
І президентом України
Лиш кріслом влади дорожив.

А ще любив народ учити,
До серця руку прикладав,
А щоб реально що робити
на це зусиль не витрачав!

З жінками мав стосунки рівні -
Відверто всіх їх зневажав,
НенАвидів, бо розумніші,
Та усіляко заважав.

А на державнії посади
Попризначав своїх кумів,
Плював на чесність, на засади,
Але інакше і не вмів.

І звісно, що із обіцянок
Нічого і робить не став,
А ту народную довіру
Небезкорисно всю просрав!

І друзів, що допомагали,
Так гонорово розгубив,
А недругів своїх колишніх
До щему в серці возлюбив!

Щоб залишитися при владі
Угоду склали два ВітькИ,
Тепер вони одна команда
Однояйцеві писдюки!

Тож хай за все відповідає
Народ бо злиться не дарма
Не знаю, що його чекає -
Чи Штати, чи таки тюрма!

Надіюсь тільки дуже скоро
Часи світліші надійдуть
Прогонять трутнів тихі бджоли
І веселіше загудуть!

© vovchyk [14.01.2010]

В Ірпені жив пес - Безвушко,
Ранню він любив Забужко...
Та про секс як прочитав,
То завив і враз сконав!

7507 р. (Від Трипілля) (1999)

Як в морських просторах риба,
На «ПМ» Тетяна Рибар.

2010р.

В пана Ігоря Павлюка
На вірші легка рука.

2010р.

(літературна пародія)

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди, збуди, цілуй їй очі…
Павло Тичина

= Хто бачив..?=
Хто бачив коли-небудь ночі очі?..
Аліна Гурин


Хто бачив коли-небудь ночі очі..?
Які вони бувають похітливі?..
…
…То заведуть думками в шури-мури,
то серед ночі вкажуть шлях до мрії…

…із ночі очі інші:
…зелені, сині, карі, гонорові…

... інші очі: очі нуворишів,
що підглядатимуть із ніші в тиші…

Людмила Калиновська

Ви знаєте, як вірші я пишу,
Коли на мене глянуть очі ночі?
Буває, кінчик ручки відкушу,
Чи свого компа розтрощити хочу...

Хто бачив, люди, ції очі ночі?
Від тих видінь, бува, життя немиле,
Ось кинулася чорна кицька в очі -
Я їй хвоста дверима прищемила.

Погналися за нею дві вівчарки,
Стрибали через паркани і мури…
Я для натхнення випила півчарки,
І потягло мене на шури-мури.

Ох, очі ці, зелені, наче змії,
Не довели мене ви ледь до стресу…
Вночі мені вказали шлях до мрії –
Нувориш там сидів у «Мерседесі».

Він у бінокля підглядав за мною,
Як я в кімнаті тихо роздягалась…
- Махнем у Ніццу, любий, ми з тобою, -
Подумала, й з балкону ледь не впала.

Ковтнула валер»янки, взула капці,
І враз думки прийшли мені пророчі:
А може, краще працювати вранці,
Коли не дивишся ти в очі ночі?!

7517 р. (Від Трипілля) (2009)

В ідилію розписану сповна
Ми рахуватимемо в небі зорі
В одній палаті край вікна,
Хворобою одною хворі.

Заблудиться у серці хтивість,
Розмай потоне в дивних нас,
Таких без розуму щасливих,
Забутих вічністю про час.

У тебе блуд, а я в склероз
Лиш починаю знову жити,
Крізь лікарняну звабу доз
Щодня нову тебе любити.

А ти щоночі ходиш в сни,
У світ феєрій, в страх фатальний,
Говориш, я тобою снив,
Говориш, що приходив Сталін.

Таке життя без сліз і такту:
Моя богиня, я твій вуду,
Єдине жаль, і це по факту,
Що завтра знов тебе забуду…

Коронне явище в культурі Українській
одне і теж - такий собі Жулинський.

Із Україною щодня в двомовнім „гірко”, -
Нью-Йорк, Нью-Йорк, тобі аукнеться Лазірко!