ПАРОДІЯ

Ні...ні...Ні !

Дійшов. Заснув. Прокинувся. А-га!
Шкарбан* не мій, але моя нога.
Труси в клітинку, майка "адідас"...
На кріслі поруч - пиво, кава, квас...
Чужа квартира. Згадую не все...
Якась білявка одяг мій несе...
О людоньки! ( І тут кидає в дрож)
Ми щось таки робили вчора... Що ж...
Ця жінка у халатику, що світиться,
Чомусь так пильно нижче пупа дивиться...
Щось крапає в напівпрозору склянку...
Дає пігулку...Не дає сніданку...
Се сон чи казка? Підкажіть мені...
Не хочу вже нічого...
Ні...ні...
Ні !


22.04.2014

Твій погляд ніжний наче квітка,
Твій голос - найсмачніший шоколад,
А поцілунки – то найбільша втіха,
Для мене, мабуть, кращого нема.

Я так раптово закохалась,
Що й оклиматися не встигла,
А ти подумав, що я звиклась…
От тут ти справді помилився.

У Новорічну ніч ми ж все ж таки зустрілись…
Приїхав ти… хоч і не збирався.
О, та ніч…остання ніч, коли ми так кохались,
Поїхав ти і більш не повертався.

Навіщо ти так тепер зі мною?
Хоча це може ще й не все…
Не забираю я свободу твою!
А просто відчуваю… ти - моє!

Я знаю, ми ще будем разом.
І прочитавши ці рядки та зрозумівши, що вони про тебе,
Можливо в стіну кинеш телефоном,
Але приїдеш, знаю я…не сьогодні…згодом…

04.02.2014

Чому в червоно чорний день
В чарівний червень через пень
Чатуй численні чари, чар!

Де в чесний час, чума до нас
Чиргик та й через чагарник
Чатуй численні чари, чар!

Почвара, чортів чоловік
Щебече наче щойно втік

Чи чаю чан,
Чи червень сам?

Чатуй численні чари, пан!

Пішла у реслінг. Був там Міккі Рурк…
О, краще б я в саду доїла Мілку,
і Карлсону стогнала: «Деміург!»
Десята мантра? У народі – «білка».

І кактус змерз. І вже не гріє піп…
Ключі украла бісова ворона.
Покришу жменю чіпсів на окріп,
позаганяю «тлусте МИ» в загони.

10.02.2014

Сиджу собі – мадам. «Емануель»
(на автореверсі касета) – знов спочатку.
І пестую сама (бо ж – «цитадель»)
своє руде під шовком кошенятко.

10.02.2014

Все іде плавно, чітко по лінії,
Куриш драп і начісуєш хаєр,
Я відкрила свою кундаліні
І сьогодні тебе покохаю.

У метро так спокійно думати,
Особливо, в пустому вагоні.
Розтягнуся яскравою гумою
У твоїх білосніжних долонях.

Ми лежали, без жалю, навпроти,
Без інтриг і взяття Бастілій.
Ми утрьох підписали угоду
Про поняття честі в цих стінах.

Номер раз не боявся емоцій,
Номер два вже минув сорок шостий.
Ми лежали, законсервовані в оцет -
Всі одне до одного гості.

Кожен з нас відчував власний обрій,
Кожен з нас ще жахався, напрочуд -
Ми хотіли забути, як добре
Всім нам було цієї ночі.

А потім я знову буду посміхатися люстерку
І розмальовувати глиняні фігурки,
Я тільки прошу: ти до кінця дослухай,
Вірніше, до кінця дочитай.
Бо той факт, що ти бачиш цю сторінку,
Вже говорить про те, що ти мене читаєш,
І ти навіть не можеш уявити,
Якою щасливою мене це робить.

*

Іноді слово "кохання"
Нічого не значить
І навіть нічого не варте.
Сказати можна будь-що,
Особливо, після кількох келихів рому
(і ти розумієш, я маю рацію),
Коли ти казав, що закоханий,
Я не те, щоб не вірила у майбутнє нашого рок-н-роллу,
Я навпаки, захотіла повірити,
Що у моїх вух не сталася галюцинація,
Що я не божевільна.
Іноді слово "кохаю" -
То просто щось кимось сказане,
Наприклад, під час ідеального сексу,
Коли обидва вже доходять до грані,
З запалених вуст вилітають подібні фрази,
Та це нормально. В житті й не таке буває.
Так от, коли я нарешті сказала
Це важке для вимови слово,
Я вже взагалі не жахалася того,
Що насправді воно означає.
І це вже можна з серця
Хіба що сокирою вирубити,
Це приступ такого вишуканого мазохізму.
Кохати моторошно -
Болить і зверху, і знизу
(особливо знизу),
І це у голову не лізе.
А я тієї сокири неймовірно боялася,
Страшилася того, що як у серіалах
Все з однієї контори,
І якщо перший сезон,
Зазвичай, викликає банато галасу,
То другий і третій - то таке, лише гарна згадка,
Але з тими самими акторами.
А від зйомок четвертої частини саги
Актори іноді взагалі відмовляються,
Їм вже не цікаво, і вони шукають інші
Більш популярні розваги.
Та ми ж з тобою з самого початку
Рубили дрова із правди,
Ми не виконували ніяких ролей,
Просто чесно і просто двоє,
І серце моє не крав ти,
Я його віддала сама.
І нехай, не одразу,
Адже такі дивні речі
Відбуваються виключно з часом.
І сьогодні я прокинулася
З дивною думкою для понеділка:
Я з тобою не боюся нічого!
Навіть коли ти не поряд,
І коли я не чую твоє муркотіння
Під час наших ніжних поцілунків.
Навіть коли ми в різних містах
І навколо немає друзів,
Я завдяки тобі нічого вже не боюся,
Мені тепло на серці,
Я божевільна.
Лікарі не рятують від такого,
Тільки сокира вищезгадана вирішує,
Я залежна від твого слова.
І може, в моїх словах
Не так вже й багато ніжності,
Але останню краще залишити тілу.
Хоча, про тіло краще писати окремо.
І про ніжність окремо.
У мене ще досить багато паперу,
Щоб написати про все, що мені заболіло.
Мені так хочеться про тебе піклуватися,
І коли ти спиш,
Прикривати тебе теплою ковдрою,
І, насправді,
Чим би я не займалася,
Мені добре, тільки коли тобі добре.
Та мені зовсім не хочеться тебе до себе приклеїти,
І я не мрію пришити
Тебе до себе циганською голкою
Щоб щодня і у кожному місці
Ти був поряд і не відходив ніколи ти...
Ти й без того в моєму серці,
Я завжди була пацифістом.
І я усвідомлюю, що все це занадто сміливо.
І що ти можеш все не так зрозуміти,
Я просто, коли тебе відчуваю,
Морально й фізично, зверху і знизу,
Я стаю так банально щасливою,
Хіба я може це припинити?
І тепер, завдяки тобі, моє небо зелене,
І мені посміхаються навіть дикі тварини,
Бо мене нічого в тобі не лякає,
І я не боюся нічого,
До мене
З тобою погане більше не лине.
Іноді, відверте слово "кохаю"
Означає схильність до порозуміння.
Я курю із тобою в вікно,
І ми думаєм, кожен про своє.
Моє слово щире.
Я не боюся відкривати душу.
Я божевільна.
Іноді, слово "кохаю" і дійсно багато важить -
Це залежить від того, чи щиро його кажуть.
Я щиро.

2012

А, може й збабленою буду я колись.
Та Бог створив мене коханою такою,
Що й в грубих штанях чуюся п’янкою
І конкурую навіть і з весною
Так, що й зима хотіла би... піти.

А, може й звабленою буду хоч би ким!
Бо Бог створив мене шаленою такою,
Яка віддасться в кожну мить з жагою,
Хоч хлопці смілі тільки з перепою.
То ж прошу, напивайтеся хоч в дим.

А, може й скроплена я буду хоч вином!
Земля – насінням, ну а я тобою.
Бо я суха земля, і ти росою
Небесною мене одну скропи!
На це я чую – хочу лиш спокою.
Скропив мене байдужості окропом.

А я від муки аж вмивалась потом
і в тебе ще б напитися благала,
Цю спрагу так наситити хотілось,
А ти лишив мене в пустелі, в тих пісках
Де б я любові попрохать не сміла,
І полонила тільки біле твоє тіло.


Молочний шлях малює на ланітах,
Пустеля в мені просить спеки літа
Дощу не хоче. Лиш заснуть навіки.
Я б хоч вином піски свої залляла.
Омана хоче, щоб її не стало.
2013

Кохання в інтернеті
Вчора ти сказав можливо, а я сказала так!
Мені, скажімо, цікаво,
Чи ти розцінюєш це як знак
О, як знак чогось
А хтось би добавив гадів -
Славне місто моє Львів!

Ти сказав можливо, а я сказала так!
Мені просто цікаво, чи ти вважаєш, що це знак
О, знак чогось, чого саме - я ще не знаю,
Боже, невже я першою скажу це кожного разу...
От. Всі рими на -аю. Їх багато, і це, в основному, дієслова.
Ну добре, а то я першою пишу, а тебе все нема! Немає!

Ти сказав так, і я сказала так!
Мені так цікаво, чи ти вважаєш, що то знак
о знак чогось, чого саме - я ще не знаю,
Боже, невже ми в унісон це скажем кожного разу...
От. Всі рими на -аю. Їх багато, і це, в основному, дієслова.
Ну добре, бо я зараз першою пишу, а тебе ще нема. Немає!

Ти сказав так, і я сказала так!
Мені так цікаво, чи ти вважаєш, що то знак,
о знак чогось, чого саме - я ще не знаю,
Боже, невже ми скажеш це разом, щоб я не страждала, а я скажу - як добре, все ж я довго чекала, і ми все ж скажемо (і зробимо!)
всі рими на -аєм. Їх багато, і це, в основному, дієслова. У множині.
Ну добре, бо я зараз першою пишу, а тебе ще нема. Немає! Хоч може, у далині...

О, вчора я так багато разів сказала "так",
а потім приїхав ти, сказав
"в нас не буде сексу, бо своїй дівці в очі я подивлюсь як?"
А я сказала:
"Хоч косо"
А нині я прочитала віршик про міжніжні коси
Та все ж і на даний момент мені - ніяк.

Мати б вечір на двох
І годинник без довгих стрілок.
І дотепні думки,
Де метелики в животі.
Ти б розтанув, як сніг,
Незбагненний дивак і лірик.
Ти уклав би мене
У верлібри свої прості.

Потонула б нудьга
У глибоких твоїх кишенях.
Всі кімнати – на ключ.
Тільки блюзу сміливий крик.
Смакувало б мені
Це вишневе желе у жмені.
І до ранку зима
Не закрила б важких повік.

Нам би вечір на двох.
І відлуння бажань прозорих.
Кольоровий пісок
Серед віхоли вільних слів.
Ти узяв би мене
Персонажем своїх історій.
Ти б зіграв на мені
Віртуозно новий мотив.
12.12.2013

як не мільйон
то хоч би сто
я думав собі он
нарешті таланить
і буде буде бу-у-уде
ось…
Худ. Я Саландяк 2009 р. туш – перо…

я хочу трошки трошки трошки
філіжанку кави і шоколаду два горошки
і ледь ледь пригубити вина
і нелукаво щоб вона…

Худ. Я Саландяк 2009 р. туш – перо…

Пір’їнки жменями відтятого крила,
Навколішки відчуження помножиш,
Мішень під серцем і націлена стріла,
Із ангела – фантомним перехожим.

Утретє битва із маскованим кінцем,
Запеклий супротивник на арені
Блаженним співом – ідеалу манівцем,
Здаєшся ти під впливом чар Сирени.

І плаче небо тут сльозами ангелят,
І рани кровоточать за плечима,
Вона ж скидає переможниці наряд,
Бо ангелом без міри одержима.

Три ночі поспіль божевільний симбіоз,
Шалено-симфонічне алегрето,
Не жарт, не видумка сюжету – все всерйоз –
Це рішення загинути дуетом…

23-29.10.2013

там за кам’яною…

…стіною
не в еротичних снах
в тепленьких перинах
я бавився тобою….

Худ. Я Саландяк 2009 р. туш – перо…

Я тону у бездонній блакиті коханих очей,
У обіймах я тану ванільних її ніжних рук.
Стан тендітний своїми палкими руками беру
І веду у солодкі казки дивовижних ночей.

Наші руки в сплетіннях: ваніль у вогні - ...карамель!
В хвилях локонів кольору кави то спокій, то шал.
Два єства у бажаннях жаги, у злитті двох начал
І в зімкнутих повіках феєрія, мов акварель.

Струменію чуттєво кохання нектаром у ній
І по венах не кров, а немов би гаряче вино...
Вище хмар я лечу.., у безодні лягаю на дно.
Карамельна жага в ейфорії - ...ваніль у вогні.

Дістав сопілку вересень, заграв осінній блюз.
Наснилася мелодія і Пенелопа Крус.
Та не струнка паняночка – дебела, наче дуб,
чіплялася нав'язливо, торкалася до губ.
Я відмахнувся з гонором: Іди, звідкіль прийшла,
кеге зо двадцять скинула б, а потім вже «ла-ла».
А може, дещо сплутав я, була то Наталі,
ну та, що «Только я» співа і щось там «… від землі».
Та, однозначно, снилося відоме на весь світ.
В очах ховало бісики і шкірилось: Привіт!
В душі скребло, у плоті теж – хотілося і ні,
ще й Кант у сон уплутував моральність у собі.
Це, мабуть, чари осені із пам'яті бажань
підняли еро-настрої на сороміцьку грань.
Дістав сопілку вересень і гаму почуттів
свистить собі у дірочку… Чого б то я хотів?

Крім киці,
в тітоньки Насті
ще й циці -
білі й пухнасті.

2013

Пародія
Я влаштую тобі терапію... народну,
Ту, що звикли сприймати як "нетрадиційну"...
Не впущу до палати медсестру ані жодну,
Чи тебе заберу на півдня... в інфекційну...
Та не бійся ти так! Я не збочена "вліво",
Просто випадок твій вже запущений... дуже...
Вітаміни подіяли швидко (на диво!):
Ну, тепер ти вже мій... Витри носика, друже...
Проведемо сеанс у режимі "швиденько"...
Не стогни і не плач, бо ще "зав" увірветься...
Я тебе розітру, розігрію гарненько,
Поцілунками вкрию по всій області... серця.
...Не буває смертельною доза. Це смішно.
Я надіюсь, людина ти все ж витривала...
Як подіяв наркоз! Просиш ніжно-преніжно:
- Хочу ще... аби ти... мене знов... лікувала...
Медсестричко... моя... Мені мало ще...
...Мало...

2013

"...П'янким чар-зіллям споєна душа,
Немов метелик ніжний стрепенеться!..
Тулюся до твого палкого серця,
Як Мавка лісова до Лукаша."

(kulbabka: "Купальське").


Немов нанизані росинки на стеблі,
Укутані туманом вечоровим;
Снить неба захід соняхом багровим,
Срібліють човник і сузір"я кораблі.

Тебе веде купальська ніч у мої сни
Із помислів моїх фантазій повних.
Я чарами очей твоїх бездонних
В полон узятий. Шепотом "засни"

Ти заколисуєш і пестиш торком рук,
Мене лоскочеш ніжно так вустами...
Останній промінь сонця в обрій канув...
Став Лукашем твоїх солодких, Мавко, мук.

Синьооку зорю я щоночі запалюю в небі,
Між сапфірових зір вона світить тобі найясніш.
Срібний "місяць пустун" пригортає і тулить до себе
Тої зіроньки стан, як і я твій, в обіймах, міцніш.

У моїх ти руках пломенієш, немов і жагою
Розмальовуєш, наче, для мене зірок тих блакить
У янтарно-рубінний... Що робиш ти, мила, зі мною?!
Відчуваєш, як місяць багровий уповні горить.

О, блаженна та мить, коли ніч зорепадом судомить -
Сіє в лоно землі ту коштовність заради життя.
Я ж палаю увесь і тремчу від солодкої втоми.
...Ейфорії зорі танець в ритм мого серцебиття.

Ніч народила тебе мені з місячних променів,
З трепетом сіючи срібло крізь неба вуаль,
Вкрила своїм оксамитом із зоряних пломенів
Тіло моє. Під тобою я, наче кришталь:
Грані єства твою ніжність усю віддзеркалюють.
Пестиш імлою чутливо - згораю у ній
Муками в кожній клітині, солодкою карою;
Імпульсів зливи назустріч фантазій і мрій.
Ніч тебе вкрала у мене, сховала за хмарами,
Пломінь цілунків імлистих із тіла зотлів
І одне одному іншими стали на рано ми...
В сяйві світанку зорі прокидаюсь зі снів.

Жіночі груди… Перса… Циці…
Приваба ваша надиха.
А чари – «притча во язицех».
Ні – не уникнути гріха!

Не спить уява. Спокій вбито.
А погляд жадібно пасе
за тим, що пнеться нарочито
з тісних лаштунків декольте.

І думка лиш одна не в’яне,
а павутину мрій снує.
Жіночі груди… Розум п’яний…
І серце гупає моє…

20.07.2013

Пий мене,
Бо – надтріснута.
Думки усі –
Невагомі.
З тобою мені
Розкішно так,
Вилітає із горла
Гомін.
Долоні твої –
Листя.
Ще
Зливою
Заціловуєш.
Я на тобі –
Ящіркою
І
Вибухаю
Магноліями.

Дев’ять днів потому – ти писала sms
Відповідь чекала, ти під дією колес
Позбулася турбот від ейфорії зразу
Але все ще думала «Чи будем разом ?

Чи потрібно все ще колесманить?
Чи будеш ти таким же странним?
А може, така тут тільки я лиш? Ні?
Завжди хочу тебе між своїх ніг.

Напевно, я ніколи не зійду з колес,
Адже люблю, коли, в голові лиш фест
Коли, навкруги усе яскраво-світле,
А волосся ніжиться під вітром.

Не знаю я, що буде з нами далі
Як після цього спати в ліжку маєм?
Мабуть я вмазаюсь ще краще, любий
А завтра дружно по мені затрубим.

Хай не морозять інші про френдзону
Для тебе буду амброзійним гроном.
Лише скоштуй мене, хоча б шматок
Дівки дівками – забудеш про дівок!
(Ось мій язик, візьми собі у рот).

У тебе маю бути в голові лиш я
Не забувай про мене й про миш’як
В такому стані я дурна, повір мені
Або помреш, або ж зроблю моїм!»

Це останнє, що промайнуло в голові
А далі, немов у трансі, наче фільм
Ти на ліжко впала й «захлеснулась»
У власнім танці хворих сновидінь.

2013

Сексуальна енергія -
найсильніша стихія в світі,
що на фасадах імпотентних культур
стримить феєричним графіті.
І ці короткі спідниці дівчат -
популярніші за прапори політичних партій,
дадуть народу більше задоволення
за парламентські обговорення.
І чиновницькі президії від культури -
наче у ролі презервативів,
коли вони не дозволяють креативів
показу краси оголеної натури.
І усім псевдоморалістам -
що еротики сцену закрили кулісами,
скажу: - що на Землі життя народжують -
оголені секс-пориви поводження,
без яких не було б нічого сущого,
навіть душі.
Яке ж це блюзнірство і збочення, на ділі, -
бути проти оголеного тіла.

Хтось поглядом торкається... ммм.. ні - губ!
Звабливо так лоскочуть чиїсь довгі вії,
Палкі бажання стогнуть, ниють, просять, мліють...
Заворушились знизу бешкетливі мрії
І розтеклись прозоро вбік і вглиб...

Як стискують реалії життя!
Ах, ну й вузька... Ох, вигинається... дорога,
Пульсує кров... Спекотно на шляху вологім,
Коли тіла летять шалено в рай до Бога
І завмирають вмить серця...а...а...

Із виру відчуттів лечу в полон
Реальності, де окрім королів і принців,
Окутаних в тумани мрій по самі вінця,
Я натикаюсь вкотре!!! на залізний принцип:
ВІД ВТОМИ ЛІПШІ ЛІКИ В СВІТІ - СОН!

Я подумки -
з тобою у грозі:
купаєшся –
у лагідних обіймах...
Громами небо рикає, як звір.
Горнися ще міцніше -
будеш вільна...
У мить, коли у тебе я ввійду,
нагряне дощ,
шалена літня злива,
що змиє хвилювання і біду.

Молюся,
аби ти була щаслива.

Ну хто казав, що я люблю без меж?
Шалію! Так точніше, певно…
Вдих! Й не видих –
завмерло все – це Ти до мене йдеш,
а я – втопаю в обертонах оксамитних…

…Цілуй, милуй, і не шкодуй снаги,
у полум’ї жаги аби не знала вже я:
де небо, твердь, і де які світи?
впокорено благала: «Пощади!..»
і у знемозі засинала над землею
в обіймах космосу, де тільки я і Ти…

…(2013)

Я знав багато слів,
Та не сказав нічого…
Я змарнував багато днів
Хоч вистачило би одного…

Я довго думав, аналізував
Ховав у серці тугу
Хоча ловив насправді гав
Й шукав причину другу

Мені зривало дах
З депресії впадав у нерви
І переслідував все страх
Чому всі ІНШІ - стерви

В яких шукав ТОБІ заміну
Та головне я знаю
Чому, від інших на відміну,
ТОБІ я не сказав кохаю…..

Ми вдвох з тобою.
Київ.
Передмістя.
Туманні горобини каганці.
Знімаю буси ( все-таки спромігся!),
Вони ( нарешті!) у моїй руці.
Слова про осінь зношені. Сум`яття.
І на деревах листя теж нема...
Знімай, моя берізонько, і плаття,
Знімай сама...
...А поруч десь апостол діток- бусол -
Високе небо навхрест обійма.
І я уже захоплено дивлюся:
От молодчина - все зняла сама!!!
...Ще віршами на тебе помолюся,
Моя ти чарівнице золота...
Моя ти Муза ( Людочка чи Люся?).
...Літа...Літа...
13.06.2013

Тут образність аж розкошує.
Верлібрів ноти - горілиць.
Рядочки - строго за фен-шуєм,
І... вже хропе під боком Гриць
(Він дуже швидко засинає...),
А свист - неначе в солов`я...
...Бо бідолаха ще не знає:
Не світ... не вірш...
Вагітна я!!!


10.06.2013

приголубився до тіла що не сміло
запалати й запалити і спалить
ледве жевріло крізь попіл животіло
грішне тіло що не вміло ще грішить
не наважуюсь роздмухати багаття
бо не зможу ту пожежу погасить
юне серце виривається з-під плаття
хоче вилетіть - дурнесеньке - згорить!


1996

Себе у тебе переллю
Нестримно, пристрасно, завзято.
Сказати:"Я тебе люблю,"-
Вважай, нічого не сказати.

Нема таких на світі слів,
Які б зуміли передати
Бодай краплинку почуттів,
Їх неземної благодаті.

Коли в солодкім забутті
Відчую, що дотла згораю,-
Складу вуглинки золоті
У стежечку на двох до раю.

Припало сонце до грудей,
В гарячім, ніжнім поцілунку,
Які стидливо від людей,
Ховаєш задля порятунку.

Подібно сонечку, я теж,
Ласкати мрію твої груди.
Для ласк моїх немає меж
І для фантазій теж не буде.

Рожево-білі, наче цвіт,
Такі звабливі і жаданні,
Неначе випали з орбіт,
Щоб зашарітися в коханні.

Казково-ніжні і тугі,
Мов сонцем яблука налиті.
І недосяжно дорогі,
І найбажанніші у світі.

Піддавшись дотику і ласці,
Рожево-ніжні, аж прозорі,
Соски бутоном, наче в казці,
Замерехтять, неначе зорі.

Їх зацілую, залюблю,
І до нестями заласкаю.
Губами боляче зроблю…
Затерпнуть груди… Бо кохаю!
09.12.2007р.

ID: 339546
Рубрика: Вірші, Iнтимна лірика

Мов поперхнувся кексом…
Кави – запить! – нема.
Пахне волосся сексом.
Щічки. І ти сама.

Все у мені, край мене
Зводиться, устає:
Листя увись зелене,
Жайвір, що в небо б’є…

Мов – на світи – любисток!
Зник непомітно кекс.
Мила, тебе любити –
Більше, ніж просто секс.

З вітром ти невідомим...
Зюйд чи, можливо, ост?
Третій чи, може, сьомий?
…Стоячи вип’єм тост!

28 травня 2013 року

Впадає розум в каламуть склерозу.
А може навпаки? Не пам’ята
ота півкуля головного мозку,
що пише файли за мої літа.

Оце сусідка запросила в гості
(сто грам цукерок, пляшка коньяку?).
Іще із ранку лоскотало в носі.
Чи міг нагоду втратити таку?

Вона мені уже не раз моргала
одненьким оком, лівим, зокрема.
Моя відвага еросу сказала:
ідемо разом – виходу нема.

Отож зібрався, вуса напомадив
чи підкрутив - іще непам'ять та.
Моїй півкулі знов склероз завадив:
година – просвітління, дві – сльота.

Усе було пристойно і достойно.
Вона – конфетки, пляшку, звісно, я.
Згадав би ще, але набігло щойно:
і я не я і пам'ять не моя.

І як тепер сусідку цю вітати?
На ти, на ви чи просто «Добрий день!»
Якби-то точно за учора знати,
а так сиджу без тями, наче пень.

Кого б спитати? Хтось, напевно, знає,
але мовчить, похнюпившись униз.
Йому то що? Він пані не вітає,
а мій склероз всі спомини погриз.

********

Навіть якщо нині - вперше і востаннє,
навіть якщо завтра будемо чужі -
вдячна я смерканню, вдячна я світанню
за миттєвість щастя на нічній межі!..

*********

Палкі обійми пристрасті нічної -
колючий іній посмішок удень...
Та все ж я вдячна вередливій долі,
що Ти в ній є, і знаєш тих пісень,
яких моя душа так спрагла чути!
Ти був. Ти є. І досить... Далі? – буде!..

...(2013)

Світанок тремтів на подушці.
Ти пахла зелóм у росі.
З-під ковдри твій вигулькнув кущик
Русявий у повній красі.
На тіла розм’яклому ґрунті
Виднів, як оаза в пісках,
Й медову приховував лунку,
Де зночі топив я свій «ах!»
Ти мліла у сонному ліжку,
Мене звала богом нічним...
І знов я пірнув поміж ніжки,
Щоб стати й світанком твоїм.

Хрін -
всім у рота! Позаяк
він -
гарний афродізіяк!

2013

О, коштовні, як перли, слова,
Що ніжніші за лагідний дотик,
Через вінця єство залива
Ваш нектар – чудодійний наркотик!

Нам напитися зливи велів,
У минуле відходячи, вечір.
Пелюстками обірваних слів
Опадають цілунки на плечі…


То нестримне падіння, то злет!
Слів обійми міцніші за руки.
Терпкувато-солодка, як мед,
Ніч кохання прискорює рухи.

Оповита у зоряний сон,
Тиша ночі раптово здригнеться,
Коли стогонів двох унісон
У її володіння вірветься.

Слів проникливих зливу рясну
Доп'ємо. І зупиниться злива.
У колисці обіймів засну,
Трішки стомлена… Дуже щаслива...

Від погляду, дотику, голосу
На таїнство скрипка чека.
У прядиві звуків неволюся,
Як струни - в полоні смичка.

Сягнувши вершини гармонії
В одвічнім єднанні Інь-Ян,
Всі гами твоєї симфонії
Лягають на нотний мій стан.


Як лагідно душу лоскоче
Ніжніша за мрії і сни
Нестримна мелодія ночі -
Шедевр чарівнóї струни.

Твоє тіло – наркотик.
Твоє тіло – наркотик.
Відчуваю його і на смак,
і на дотик.
Я від нього дурію,
сміюся і плачу.
І на нього, як мрію,
все, що маю, те трачу.
З ним я просто літаю:
пригублю – й одразу...
В ньому сили черпаю
до наступного разу.
Скільки б я не приймав
твоє тіло – не можу,
ні, не можу прийняти
смертельної дози.
Мені мало його,
твого млосного тіла,
хоча вмерти на нім
дуже часто хотілось.
Я від нього залежу,
від цього страждаю.
Твоє тіло – наркотик.
І ліків немає!

Рiano¹
Милують руки стан віолончелі
м’які, управні, вмілі, дужі, ніжні…
Я "п'яно" тану в сутінках очей… І
неначе дощ каштановий на ліжник…

Forte²
…Спіймай мене, мов пташку, у долоні
чиє серденько б’ється дрібно-дрібно.
Тримай її/мене так міцно й ніжно,
щоби… співала у твоїм полоні…

Fortіssimo!²
… Смакуй уста і випий поцілунком
усю до дна. І дай мені напитись.
Мій подих забери весь до останку
і свій віддай. І не дозволь спинитись…
Глибокий оксамит віолончелі,
і струни забриніли аж у лоні…
Фортісімо! Глісандо³!... Луни-трелі
в позачасовості… в позаполонні…


Рianіssimo¹
… правічний порух - до плеча... твоя рука,
м’яка, управна, вміла, дужа, ніжна…
І я - "п'янісімо-п'янісімо" в думках…
нарешті… щебети весни… неспішно …

…(2013)

коли йшла по тобі то здавалися вікна сині
роздували прозорі штори найпершим вітром
на сучасній пательні зростає останній сирник
а ти топчешся колом по колу незігрітий

брала до рук ганчірку гадаючи от господиня
протирала озера картин і з петунії дзеркало
а опісля при повному місяці достиглої дині
насилала на постіль штиль де ставало тепло

ти уже не ламав мені віти соснового лісу
не кидав подушки під хмари а засинав повільно
похапцем у мережках білизни я збирала листя
і видихала кисень рим нам на смуглі спини

Її пальці проникали між волоссям
Понад скронями,
В думках червоніла від того…
ЇЇ губи рум’яніли бутонами
Під довгими віями,
Шарілась, закривалась долонями…
ЇЇ подих шепотів сам за себе
Пульс клекотів буревіями,
Розширялись зіниці кордонами…

Її погляд пройшовся по іншим
Зали’шив він слід у то’бі
Зустрілися дві пари очей
І знову рум’яни в утробі…

Її парасолька злетіла на ковдру
Розкрилася…
Роса розлетілася
Втопились у неї, втомилися…

Її ваза з порцеляни розбилася…
Її плаття вечірнє на шма’ття порвалося…
Її ніжки з під ліжка зламалися…
Її шампанське зірвалося…
Її розкішна зачіска тепер не розкішна…
Спалах в очах, поштовх вулкану,
Хвиля ударна, море пуху з перини,
Знову ти киця…
Я мишка…
Знову мур-мур…

Тво’ї чарівні очі ті дівочі оу - ці – очі…
Тво’ї шарнірні танці як на ляльці на цій панянці…
Тисну я бестижі пальці – наглі її пальці за плечима в танці…
Відчуваю зухвалі ша’ржі у долонях па’жа, ню животика в дерве’ші…
Наодинці лізу я за межі, я на вежі, ейфелетвоїтівежі –межі-межіміражі…
Ти зі мною в куражі, піжамікстури тіж і ніж і авокадо, екзотоцьом-мм…
Спіймали втому –то’му йдем додому ми до мене чи до тебе –хм…
Яка чудова кава, ти як мо’я мила пава із шоколада-ннада…
Яка принада на то’бі мо’ї ті адре’налі’нзи відкриті ві’зи…
В безсонні ті круїзи пішки тво’ї зваблю’чі ніжки…
І кігті як у кішки трішки аж занадто-надто…
Тво’ї духмяні кави мали і не спали…
Робо’ти ми усі проспали…
Спали і літали…
Спали …
Ой.


п.с. займатися читанням на одному диханні без зупину !)

Промине ця тиша, зникне,
знов почую голос-піснеспад,
розмаїття слів тактильне
перевищить градуси принад.

Побажати щастя - марно.
Відпустить?! Нізащо, не з душі!
Почуття звучать піано,
розфарбують з часом тло дощів.

Ще дует...в обіймах мрії,
так безстрашно гратися теплом,
забагато НАС ще тліє,
подаруй мені себе зі сном.

03.04.2013

І світло погасло вчасно. І ти не зник.
Руками – до срібних струн. І губами – в шкіру.
Занадто гаряча крига і тихий крик.
Зарано летять вітри у твою квартиру.

Як заклик, звучить з динаміків пружний джаз.
Ногами – до покривал і міцних матраців.
Ривками і кувирками безмовних фраз
Зійтись у шаленій хвилі брутальних танців.

Долонями – до зірок і твоїх повік.
До тіла повітря липне, як мед у сотах.
І сонце з’явилось вчасно. І ти не зник.
І скромна на срібних струнах завмерла нота.
30.03.2013

Єство моє наповнене тобою.
Твоя присутність – всюди у мені…
…Лише щемливо ноткою одною
Пульсує скронями коротке: «Ні»?…

Ні? Не про нас шекспірові сюжети,
І не для нас концепти тривіальні…
Ні?.. Чом тоді в думках одне лиш: «Де ти?!»
І мрії – фантастичні, нереальні…

Ні?!.. Хай там що, а літо – за весною! -
Короткі ночі та найдовші дні…
… Єство моє наповнене тобою.
Твоя присутність – всюди у мені…

…(2013)