ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар

Віктор Кучерук
2026.11.14 08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.

Софія Кримовська
2026.11.13 20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І

Ігор Шоха
2026.11.13 13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,

Вячеслав Руденко
2026.11.13 10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.02 01:35 ]
    Дарунок (Із циклу "Морські акварелі")
    Захід сонця – піврубін чарівний,
    Диск його внизу закрила мла,
    Так немов заморська королівна
    Перстень золотавий одягла.

    Ти також далеко там, за морем,
    Ой за морем, ще і не одним.
    Тож прийми, моя Богине-Зоре,
    Перстень цей і цей сяйливий німб.

    З.08. 7520 р. (Від Трипілля) (2012)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (12)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.15 07:30 ]
    * * *
    Як добре тут полежати між трав,
    Натиснути на гальма часоплину.
    Думками враз до високості лину,
    Де сонця круг між хмарами згора.

    Де обіймає тиша зусібіч,
    І зелень розкрива обійми-віти.
    Де дякую Богам я віч-на-віч
    За це спокійне, не спекотне літо.

    Де серце розтривожене моє
    Стає у грудях битись рівномірно,
    З житейського вирулюючи виру,
    Всміхається і збоїв не дає.

    12.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.12 23:18 ]
    Гармонія і рівновага
    Спектри всі сьогодні в небі є –
    Із свинцю мов литі й сяйвом квітли…
    Літо це – немов життя моє –
    Темні хмари з проблисками світла.

    Чи пливи у ньому чи тони –
    Не уникнеш виживання змагу.
    Тож цінуються – напівтони,
    Де гармонія і рівновага.

    Надмір у коханні – штука зла,
    Спопелить, як полум`я те синє…
    Хочеться помірного тепла
    І терпіння й трішки – розуміння.

    Лікування дай мені своє.
    Хай живу у нім. Не знемагаю.
    Й небо розпогодиться моє
    Й соловейко заспіває в гаю!

    11.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.10 13:47 ]
    А де літо, Аделіто?
    Вже минули осінь і зима,
    І весна розтала сумовита.
    Чом же досі холодок пройма?
    А де літо-літо? А де літо?

    Павутиння, тополиний пух,
    Парашут кульбаби – у кульбітах.
    Хмари погляд мов свинцем напух…
    А де літо-літо? А де літо?

    Он світило сонячне встає,
    Скільки небо буде сльози лити?
    Де кохання ділося моє?
    А де літо-літо? А де літо?

    Чую здалеку твоє тепло,
    Сповнююся силою джигіта.
    Вже слова усі в одне злило –
    А де літо-літо? Аделіто?

    Хмарний погляд проясни-но мій,
    Хоче сонцем палко пломеніти.
    Ти мене збагни і зрозумій,
    Аделіто-літо, Аделіто!

    Не торкнусь твого ніколи дна,
    Степовичко, галицька кобіто!
    У тобі – одвічна таїна –
    Аделіто-літо, Аделіто!

    Ще мій шал ясним вогнем живий –
    У твоїх обіймах спопеліти,
    Ти мене коханням оповий,
    Аделіто-літо, Аделіто!

    7.06.7525 (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  5. Олександр Козинець - [ 2017.06.10 10:21 ]
    ***
    все, що між нами є –
    це, по суті,
    пам'ять,
    яка з часом тане на горизонті.
    спогади стають фрагментарними,
    хоч все ще живі, палкі й розкуті.
    але що потім?
    врешті, мова про кожного з нас,
    про важливі деталі,
    без яких нас немає
    перед обличчям Бога.
    рідко хто знає свою дорогу,
    рідко хто бачить,
    наскільки вона полога.
    якщо мовчати –
    то Ти приходиш.
    сідаєш поруч, сідаєш біля.
    між нами море,
    між нами пам’ять
    і стільки спогадів звідусіль!
    вони ж бо – радісні…
    вони ж бо – світлі,
    ними завжди закінчується відлік.
    там, де ти замружено
    дивишся у вічі –
    кожен стає деревом,
    виростає з підлітків.
    тому не переймайся нині,
    не переймайся – дихай!
    глибоко і розмірено,
    насолоджуючись, довго…
    бачиш, як довкола у світі красиво?
    чуєш, як довкола у світі тихо,
    і як чудово!?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.07 21:46 ]
    І знову літо
    І знову літо, знову літо
    Киває травами мені.
    Я на поваленій сосні
    Зустріну червень сумовитий.

    В зеленій гущі потону,
    Для світу цілого незримий,
    Володар мов ділянки Криму*,
    На мить блаженну цю одну.

    Дажбоже поринає коло
    І багряніють небеса…
    Павук захмарний висиса
    Тепло і світло все довкола.

    Тьмяніють обриси трави,
    Цей день минає неохоче…
    І вітерець – провісник ночі
    Легким зітханням оповив.


    5.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  7. Козак Дума - [ 2017.06.07 07:45 ]
    На перехрестi трьох доріг
    Як їхати на південь з Павлограда
    і оминати славний Кривий Ріг,
    вас чимала́ очікує розрада –
    кафе на перехресті трьох доріг.

    Хоча це жарт, та доля правди в ньому.
    Ви зупиніться, станьте на поріг –
    ураз себе відчуєте як вдома,
    в кафе на перехресті трьох доріг.

    Добротно все тут зроблено і чисто,
    на вході сяє свіжий оберіг –
    вінок із польових квіток барвистих,
    в кафе на перехресті трьох доріг.

    Господарі завбачливі, привітні,
    а скатертини – що то білий сніг.
    Комфортно тут і молодим, і літнім,
    в кафе на перехресті трьох доріг.

    Вас пригостять усім, чого бажаєш,
    узвару подадуть, смачний пиріг.
    І тілом та душею спочиваєш
    в кафе на перехресті трьох доріг!

    І де по світу вже не роз’їжджаєш,
    та в серці назавжди його зберіг.
    Заїдеш при нагоді, точно знаєш,
    в кафе на перехресті трьох доріг!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.27 23:42 ]
    Прохолода
    Прохолода вечірня у літнім саду
    Тихо пестячи, йде, наростає.
    У шовкову траву упаду, упаду,
    У блаженну розповінь розмаю.

    Майже літо уже, та сумна ця пора
    То ридає, то хмари насупить…
    Світлий сум темну радість поволі стира
    І небесні пронизує купи.

    Відболить, одридає затерпла душа,
    Скине ношу свою нелегкую.
    День минати не хоче і не поспіша –
    Прохолодою світла лікує.

    27.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.25 23:08 ]
    Пролетіла весна (пісня)
    Ще недавно зима - завірюха сяйна -
    Кружеляла пухнасті сніжини.
    А уже, наче мить, промайнула весна,
    Пролетіла, як пух тополиний.

    Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
    Час черемсі печально зітхнути.
    І кульбаба на луках - ну зовсім не та –
    Сіє пухом свої парашути.

    Вилітають із серця печальні слова
    І летять між дерева і віти.
    Лиш один соловейко бадьоро співа,
    Зустрічає, закоханий, літо!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (22)


  10. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.15 11:34 ]
    Нумо...
    1

    Даруй троянди жінці - не слова.
    Розбий квітник - не вазу - в мить азарту.
    Слова - полова, мжичка лісова...
    Заквітчане обличчя пензля варте.

    Я не люблю півмертвих пелюсток.
    Мені б живих настурцій сім аршинів!
    Обвий плющем вигинистий місток,
    Волошок насади - рожевих, синіх.

    У тебе знов цейтнот, гроза... аврал.
    По блискавці увечері - до кума.
    Я розглядаю поночі журнал.
    Хурму намріяла садити. Нумо...

    2

    Авжеж, ти - воїн, муж. Не садівник...
    Ти вполював рогате... волохате...
    Вареники ліплю... а вершник зник.
    ...і тоне в чорнобривцях біла хата...


    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (5)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.06 23:37 ]
    Тінь Богині
    Здрастуй мила, травневая весно,
    Буйноцвіт заяснів ув очах.
    Загойдалась на вітрі чудесно
    Сонцелюбна каштану свіча.

    О, трави шовковистая звабо,
    Потонути б у хвилях твоїх!..
    Поміж крон верховіть величавих
    Чути птаства розгонистий спів.

    Фіолетові грона, мов тучі
    З оксамитом єдвабним сплелись…
    То бузок і черемха пахучі
    Захмелили вчаровану вись.

    Тінь Богині прадавньої Майї*
    Огортає розквітлі гаї.
    Їй осанну врочисто співають,
    Щастям плачуть немов – солов`ї!

    2.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (14)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.24 23:42 ]
    Простелилася днина ясна
    Простелилася днина ясна,
    Пригорнула гаї світлоруко.
    Чарівлива красуня весна
    Забуяла розкішно на луках.

    І розвіялась ночі імла,
    Має зачіска густоволоса.
    Смарагдові* стрічки заплела
    У розкішні усміхнені коси.

    Рідну землю торкнула крильми,
    Провела рукавом променисто,
    І трави запашний оксамит
    Все укрив, наче груди – намисто.

    Чути – ллється з гілля залюбки
    Звуків радісних сонячна злива…
    Обціловують співом пташки
    Постать юну і вічно вродливу.

    24.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.11 22:16 ]
    * * *
    Підстригся сад, помолодів,
    Весь оновився навесні він.
    Лиш хмари у важкій ході
    Всі спохмурніли, мов у гніві.

    І лють, і лагідність ішли –
    Як світло й темрява – у парі.
    День залицявся до імли,
    Краса ховалась у почварі.

    І я радів, і я страждав,
    Не знав чого у світі більше.
    …Весна сміялась молода,
    І плакала в цім дивнім вірші.

    11.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.09 00:10 ]
    Пам'яті кобзаря Василя Литвина
    Поблідла враз небесна далеч,
    Зрябіла бризками вода -
    Немов дівчина молода –
    Весна бурхливо розридалась.

    Гілля розкидала довкола,
    Волосся рвала на собі.
    І розпливалися в журбі
    На сполотнілім плесі кола.

    Із неба падали слова
    Важкі, змістовністю глибокі.
    Розчулено, в обидві щоки
    Травинку дощ поцілував.

    Жалобу одягла зоря
    І світла стало мало-мало.
    Немов би пісня кобзаря
    Струною тонко обірвалась!

    8.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.26 20:54 ]
    Цілунок весни
    Ну ось і ти, мій саде дорогий,
    Чарівна потаємная місцино.
    Мене оберігають тут Боги,
    І з волі їх сюди натхнення лине.

    І душу підіймає в небеса,
    І все дрібне униз летить, мов клунок.
    І огортає ніжність і краса,
    І свіжий подих, як весни – цілунок.

    Він мов на мить усе навкруг протяв –
    Пташки сміються співом превеселі…
    На цьому сміттєзвалищі життя
    Мій саде, ти – оазис у пустелі!

    26.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад і. Г.Гришка, ділянка Криму


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.19 20:10 ]
    Нагадує тебе
    Аж береза радістю застигла,
    Коли раптом глянула сюди –
    На гілках, як вилиті із срібла –
    Крапельки роси, а чи слюди?!

    Відблиском небесно-шовковистим
    Сяють, усміхаються немов,
    Так, неначе знаджує намистом
    Чарівна спокусниця Любов.

    І тамую подих я неждано -
    Небо стало ніжно-голубе…
    На берізку задивлюсь кохану -
    Як вона нагадує тебе!


    19.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад,
    Березовий гай, різьблена альтанка.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.18 23:45 ]
    Весняне вітання
    Я вітаю, березню мій милий,
    Чую, заховавшись у гілля,
    Птах у нім висвистує щосили,
    Навіть не збагнеш – ізвідкіля…

    Тільки стрепенешся і зрадієш,
    Тільки озирнешся навкруги –
    Відлетіли в далеч сніговії,
    Тільки лід ще тисне береги.

    Між дерев розчуленого гаю
    Дихаю на повні груди – ах!
    І душа розвеснена співає,
    Наче той – під небесами – птах!

    18.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Конча Озерна, санаторій «Жовтень»





    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  18. Олександр Козинець - [ 2017.03.18 23:35 ]
    Найголовніше
    В місто контрастів, бруківки, сухих гілок
    Увірвалось тепло трохи рано й бентежно.
    Він любить її, найріднішу з усіх жінок,
    Найтеплішу з усіх, береже́ну і обережну.
    Та поки боїться сказати їй про головне
    За собою постійно лишає відчинені двері.
    В період самотності світле його й неземне
    Швидко звикло до грубих людей і матерій.
    Між — ними свобода, між ними — така глибина,
    Що можна молитись, мовчати й стояти у тиші.
    Він творить для неї море, якого у неї нема,
    Вона – йому серце. І стукіт пришвидшує.
    Він ще боїться прозорості, легкості, чистоти,
    Зруйнувати її, ненароком сказати більше.
    Тому він так рідко відповідає на довгі листи.
    І вчинки його не виказують найголовніше.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.13 22:12 ]
    Попіл кохання
    Як чудово на веснянім лоні,
    Хоч надвечір вітер – холодніш,
    І коцюбнуть трішечки долоні…
    Та ворушиться під серцем вірш.

    Пташеня виспівує до ночі
    В голому і темному гіллі…
    Тільки серце більше не клекоче,
    Навіть не тріпоче взагалі.

    Мов би не любило до нестями…
    І немовби ти – уже не ти…
    Хтось туман розвіяв над гаями,
    Мов кохання попіл золотий!..

    13.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (14)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.10 20:57 ]
    Весна і воля
    Зима згадалась недалека…
    Ледь ношу скинула свою,
    І вже зітхнула так полегко
    Весна в усміхненім гаю.

    І так насправді вільно стало,
    Війнуло ласкою здаля,
    І вже пташки защебетали
    І випросталося гілля –

    Перетворилося на крила,
    Змахнуло сум весь і жалі.
    І небо просторінь відкрило,
    Мов закликаючи в політ.

    10.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (13)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.04 21:02 ]
    Напівусміхнена весна
    Ну хоч на землю вже лягай,
    Хіба що вітер з місця здійме
    І ось розкрив свої обійми
    Весняний потеплілий гай.

    Все крила довшають у дня…
    І на торішньому настилі
    Я навіть трохи закуняв -
    Серед розкішного привілля.

    Голубоока тінь зрина
    І леготом шепоче чуло –
    Напівусміхнена весна
    Мене легенько пригорнула.

    4.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Конча Озерна


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (16)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.01 20:56 ]
    Привітання весни
    Ну здрастуй, весно дорога,
    Ось новоліття почалося*.
    Вже снігова важка вага
    Не сплутає твоє волосся.

    Воно розвихрилося аж,
    Розсипалося над гаями,
    Як блискіток нічних міраж,
    Як сонця промені – над нами.

    О ніжносте моя, замри!..
    Відчуй леліяння це раннє.
    Де подих вітру ізгори –
    Немов закоханих зітхання!!!

    1.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.25 21:48 ]
    Небесні химери
    Над гаєм здіймались дими…
    Я глянув – неначе жива
    У небо злетіла сова
    Із чорним і білим - крильми.

    Відкрив я здивовано рот,
    Чи в мене уява палка?!
    Постав із сови тут вулкан,
    Що вивергне магму от-от!

    Аж серце немов завмира,
    У цій перетворення грі.
    З вулкана постала гора,
    Що снігом ясніє вгорі…

    З розвесненим гаєм удвох
    Ми з цих дивувалися див.
    Не знаю – чи вітер чи Бог? –
    Химери ці хмарні ліпив.



    25.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    Конча Озерна, гай Дани.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.21 22:40 ]
    Ця первозданна свіжість весняна
    Ще сніг міцний в оцім лютневім гаї
    І холод є, та вже – мов холодець –
    Розм`яклу кригу в озері тримає,
    Але тремтить, бо зійде нанівець,

    Як та печаль, бо день такий пресвітлий.
    І у повітрі чується вона –
    Неначе усміхається привітно –
    Ця первозданна свіжість весняна

    Гойдається, ласкавістю легка,
    І непомітно так бере за плечі
    Зорею зашарівшись, тихий вечір,
    Небесного напившись молока.

    19.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (14)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.19 13:39 ]
    Напровесні
    Теплом війнуло, трохи сходить сніг,
    Його стискає сонячне проміння.
    Один і другий он струмок побіг
    І вже радіє серце так дитинно.

    Від сивини звільнилося плече,
    Сосна мов стрепенулась молодечо.
    І після ожеледиці й хуртечі
    Мов по землі розчулення тече.

    18.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (16)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.12 22:19 ]
    Снігова чаклунка
    Стоїть зима й не думає іти,
    Все побілила, ніби цвітом вишні…
    І я, неначе у роки колишні,
    Аж по коліна у снігах отих.

    Сосна спустила обважнілі крила
    І нахилила голову униз
    На віти і на захололий хмиз
    Мов барси сніжні раптом навалились.

    Поверхня аж загусла, мов сметанка,
    Тремтить уся замерзла – без тепла.
    Неначе снігова чаклунка – б`янка*
    В полон свій безсердечний узяла.
    Б`янка – біла (італ.)

    11.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)
    Київ, Національний ботанічний сад ім. Г.Гришка.
    ділянка Криму.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (20)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.23 22:20 ]
    Надвечір`я
    Розкішні тут розкинулись горби,
    Поволі довшають чарівні тіні.
    Похрускують сніги затерплі нині,
    Від сонця зацвітають голубим.

    І днина тихо опускає вії,
    Ховаючись у стомленім гіллі.
    З`являються вже вогники малі,
    Півтемрява у вітах рожевіє.

    І гасне заходу чарівна мідь,
    І позіхає зморено неначе.
    І сад в барлогу темну - як ведмідь –
    Заліз і впав собі в зимову сплячку.

    23.01.7524 р. (2017)
    Ботанічний сад ім. Г.Гришка


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.21 22:15 ]
    Зимові мрії
    Короткий день уже зникає
    І розчиняється в імлі.
    І м`яко сніг рипить у гаю –
    Відлиги радощі малі…

    І холод скуцився, не тисне,
    Ослабив щупальця свої.
    І подих легкий*, наче пісня,
    Якою марять солов`ї

    Десь там, напевне за морями,
    І ностальгійні бачать сни,
    Коли співають до нестями
    В обіймах зрілої весни.

    *ЛЕгкий – авторський, не словниковий, наголос.

    21.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)
    Конча Озерна, гай Дани.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.20 00:07 ]
    Синички
    Безвітряно-завмерлий сад
    І легкий* смуток в гості кличе…
    Його розвіюють синички,
    У гіллі пурхаючи в лад.

    Отут, між снігової вати,
    Якби узяв зерна, либонь,
    Я міг би їх погодувати
    Здається, навіть із долонь.

    Верткі, сміливі і привітні,
    Напевне звиклі до людей,
    Змінили настрій непомітно –
    Вже хтось усміхнений іде!

    *Даруйте, шановні читачі, але все моє поетичне єство протестує проти приземленого прозаїчного словникового наголосу легкИй. Цей наголос опускає на землю, як у прозі, а наголос лЕгкий піднімає вірш у небо, як і має бути в ПОЕЗІЇ.

    19.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    м. Київ, Ботанічний сад ім. Г.Гришка


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  30. Тата Рівна - [ 2017.01.18 00:02 ]
    чекаю
    чекаю читаю пишу
    нікуди не поспішаю
    не знаю нічого про завтра своє й наше
    боюсь за дітей малих комашок
    живу і ходжу так тихо
    що чує Бог
    сто доріг моїх заплуталися у каві
    на денці брудного чайного блюдечка
    полюю на левів
    ловлю їх на вудочки
    бамбуковими рушниками щовечора
    витираю стопи
    притираю спокій придушую душу
    подушкою
    прикриваю ковдрою
    живу як живуть на суші
    риби
    глитаю повітря й задихаюся
    хаос моїх сновидінь моїх подушок
    віршів тролейбусів у моєму внутрішньому депо
    примушує пересісти на крилатого блакитного автобуса
    одягнути гостроверхого капелюха та зірчасте пальто
    й літати попід хмарами
    возити маленьких нічних магічних школяриків
    до школи їхніх сновидінь

    я знаю що я видіння Всесвіту
    і Всесвіт лише одне із моїх видінь


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.15 19:52 ]
    Небесний мольфар
    Як хороше, хоч в розпалі зима
    Й мороз хапає кігтями за щоки.
    І сніг лежить, подекуди глибокий
    І ожеледь в напрузі нас трима.

    Та є краса у тінях кучугур,
    Що землю гріють, до грудей припавши…
    І як стрибає радісно снігур…
    На небеса рожеві схожий, пташе.

    А на мосту – ріка вогненна фар
    Подібна магмі вогників ця зграя.
    Її небесний засвітив мольфар.
    Вона у море вічності впадає!

    15.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    М. Київ, ботанічний сад ім. Г.Гришка.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (12)


  32. Олександр Козинець - [ 2017.01.01 21:12 ]
    ***
    Коли перші спроби хочеш звести нанівець,
    Не розуміючи, певно, що це – вагоме й велике,
    Не вирізняючи голосу, який скоро тебе призове,
    Господь вже обрав... Та ще не покликав!
    Коли остаточно не віриш у власні слова,
    Різкуваті, обпечені, чесні, прозорі та стримані,
    Коли жодного вірша і віршем-то ще не назвав –
    Радів, мов дитині, та не поспішав дати імені.
    Коли ти сліпий поводир для свого ж Кобзаря,
    А вірші виходять із тебе і не помирають,
    Коли навіть не знаєш, що справжня твоя зоря
    Насправді тільки займається на небокраї.
    Коли тобі можна більше: музики, ритмів, промов...
    Ти сховав найдорожче у серце — шматочки паперу.
    Тепер янголи обирають українську із інших мов,
    Навперебій підбирають рими, мов власні тіла і пера.
    Допоки ти дбаєш не про влаштованість чи не про те,
    Щоб вціліти у світі самотності у єдиній жінці,
    Коли небо ночами тисне – то порожнє, а то пусте,
    Довкола тебе, як правило, видно світло навіть чужинцям!
    Тому не гадай ні про пензлі, полотно чи зерно...
    Бо ніщо із буденного, крім неба, тебе тут не втішить.
    Навіть якщо ще не віриш, усе ж ти – пророк.
    Або чоловік (як ти кажеш), до якого приходять вірші.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.31 11:31 ]
    Поміж засніженої хвої
    До тебе знов прийти я радий,
    В оці притишені тони…
    Мене обіймами вгорни
    Замислений зимовий саде.

    Поміж засніженої хвої
    Так легко дихати мені
    І на поваленій сосні
    Набратись ніжності сумної.

    Торкне тут вічність за плече,
    Зупинить міста біг скажений.
    І пульс притишиться й у вени
    Глибокий спокій потече.

    29.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

    Київ, Ботанічний сад.




    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.28 01:40 ]
    Зимовий сад
    Зимовий сад, зимовий сад
    Принишк, завмер на мить без вітру.
    І знову шелест… і не в лад
    Співає пісеньку нехитру.

    І вторить десь йому пташа,
    Ледь чутно й ніби напівсонно.
    Згасати день не поспіша,
    Привітно підніма долоні.

    І усміхається немов
    Голубооке піднебесся
    Листок на гілці хоч схолов –
    Як пташка пурхає й сміється!

    27.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (11)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.11 20:04 ]
    Вертає холод
    Замерзле озеро не тане,
    Суха пороша навкруги
    В кущах потріскує гортанно,
    Вертає холод на луги.

    І тільки тінь бліду лишає
    Від звикло-теплої зими.
    Міцний мороз іде до гаю,
    Змахнув на обрії крильми.

    І знову кров у жилах стигне,
    Тепло поволі умира.
    Короткочасної відлиги
    Уже минулася пора.

    Чом сумувати? Тільки грудень…
    Ще сонце кригу не лама.
    Нехай дзвінка, іскриста буде
    Надворі справжня ця зима.

    11.12. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  36. Тата Рівна - [ 2016.12.06 00:36 ]
    Марта (із циклу "Дівчатка")
    Марта була не дівчиною радше місяцем - порою року
    Гарна з лиця з якого води не пити в яке дивитися
    Мов у люстро наче ув озеро чи книжку вертку - камасутру
    Марта була містка ніби жіноча сумка ніби рюкзак третокласника
    Марто, ти з Марсу, чи що?
    У кого ти така не така?
    Гукали зневажливо
    Їй услід колеги із танцювального гуртка філфачки мисткині
    Марта
    Любила синій -
    Сині очі пальта чоботи манікюри
    Марта любила синю
    Обкладинку книжки Хемінгвея про дідугана й море...й море
    Марта мовчала спиною у очі тих хто їй кричав про Марс
    Їй велось не до них не до нас
    Її несли дощі крізь
    Пащі вовків та левів крізь дзьоби грифонів
    Шпильки графоманів терніі зорі - просто колючі кущі
    Марта була нівроку - найкращою порою року місяцем
    Казок та знущань котів та жаб над людьми
    Марта знущалася також - вустами грудьми синім
    Платтям коротким (вище сідниць під час ходи)
    Марта жила не туди лишала сліди а часом руїни
    Марта завжди тримала прямо спину
    Ковтала слину тихо
    І непомітно для більшості перехожих
    Схожа на місяць
    Дівчина Марта


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Прокоментувати:


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.03 20:42 ]
    Забілила зима
    Все затихло, завмерло десь між верховіть
    І пташина ущухла розмова.
    І гілки не тривожить бадьоре: «Віть-віть!»
    Огорнула все сплячка зимова.


    І сніги навалились на сонне гілля
    І озера льодами закуті…
    Колір білий цей - погляд мені звеселя,
    Наче явище Божої суті.

    Ніби чорного, глянеш, навколо нема –
    Пекло й горе снігами накриті.
    Так немов би на мить забілила зима
    Все погане на білому світі.

    3.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)





    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (11)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.27 20:38 ]
    Предивна сила
    Повітря бадьорить легенько,
    Хоч день несонячний тепер.
    Ледь уловиме і маленьке –
    Legato* хвиль в імлі озер.

    Дихне вітрець на mezzo piano**
    І зарябіла вод гладінь.
    Creshchendo*** срібла бездоганне
    У межах Дани**** володінь.

    Аж засвітліло, зарябіло,
    По наростаючій пішло.
    І барву тьмяну, чорно-білу
    Поволокло, розмивши тло.

    Природи ця предивна сила
    У мене раптом увійшла,
    Журбу в душі моїй розмила,
    Хлюпнувши пригорщу тепла.


    27.11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.21 22:53 ]
    Єдина відрада
    Сумні пейзажі непривітні,
    Та шляху вже нема назад…
    Чарівна осінь вся одквітла
    І дотліває листопад

    В промінні сонця прохолоднім,
    Немовби все його тепло
    Отут, в зими напередодні,
    Геть за водою понесло.

    Єдина ще відрада оку –
    Пташунечки верткі малі –
    У холоднечу цю жорстоку
    Так жваво крутяться в гіллі,

    Так легко пурхають грайливо –
    Навкруг все ожива на мить.
    І серце радісне, щасливе -
    Вже не болить і не щемить.

    20.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  40. Ігор Шоха - [ 2016.11.21 13:55 ]
    Навіяне зимою
    Поля уже напоєні водою,
    і не минає осінь золота.
    І є надія, що не за горою,
    навіяне холодною зимою,
    зігріє у остуджені літа.

    І до весни нової недалеко.
    Навідають освоєні місця
    і суховії, і гаряча спека,
    і їхні оволожені «ремейки».
    Немає у ротації кінця.

    І щозими, очікуючи літо,
    гаптує фея піднебесне сито
    у наші традиційні кольори.

    І будемо ще мріяти і жити,
    а у зеніті буде майоріти
    палітра високосної пори.

    11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.15 22:53 ]
    Поетичний егоїзм
    Уперше порадіти зміг -
    Такого не було ще зроду.
    Що у неділю випав сніг
    І розігнав людей з природи.

    І мокрий сніг летів на став
    І канув, як у річку Лету.
    Іще й натхнення додавав
    Зраділо-змоклому поету.

    Неждано почалась зима,
    Дала збагнуть мені нагоду –
    Нічого ліпшого нема,
    Як вірш писати у негоду.

    13.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.13 11:30 ]
    Молоко дня
    І знову мряка вийшла на луги,
    І тисне сум захолоднілу далеч.
    І розгулявся вітер навкруги,
    Тепло втікає, світла – мало-мало.

    Короткий день зіщулився, поблід,
    За обрій утікає він крізь віти.
    І вечір – темряви густої – плід,
    Усе навколо хоче оповити.

    Імла-нудьга оточує мене,
    Протягуючи щупальця далекі.
    Гілки, дерева злиті ув одне,
    Дня молоко мов допили із глека.

    12.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.10 22:24 ]
    Осінній день
    Осінній день, осінній день,
    Сміється – вже ріденьке – листя.
    Немов замріяних пісень
    Сяйнули блискітки вогнисті.

    Озерна рінь, озерна рінь
    Несе своє текуче срібло,
    Вібрує чарами… Вгорі
    Аж небо усміхом розквітло.

    Сумна печаль, сумна печаль -
    Очеретиння шепче стиха –
    Од мого берега відчаль
    І відчай забери і лихо.

    Усе мина, усе мина,
    Зникає осінь з небокраю…
    Лише поезії весна -
    Цвіте у серці й не минає!

    10.11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  44. Олександр Козинець - [ 2016.11.10 21:42 ]
    Мандариново...
    Дівчино, молода, нащо тобі те прядиво?
    Вже на часі весільний рушник вишивати.
    Балансуючи між брехнею і зрадами,
    Підростає любов. Але чи жива ти?
    Люди кажуть, що треба зібратись в кулак,
    Лізуть в душу безпечно, мов діти у воду.
    А ти знаєш сама з ким вже краще і як
    Говорити потрібно або поводитись.
    Допоки дощі із пригнічених сліз
    Уночі і на ранок дзвеніли ринвами,
    Білий голуб тобі гарну звістку приніс:
    Скоро буде усе мандариново!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.09 12:13 ]
    Ховався в небі
    Мені на серці радісно так стало…
    Побачив, як в осінньому гаю
    Пташки легенько зграйкою літали
    І співом душу тішили мою.

    І поміж поріділих віт дахами
    Листочки тьмяні пурхали де-де…
    Дививсь на них і плутав із птахами,
    З них бризкало завзяття молоде.

    Я уявив себе разом із ними
    І мрійно креслив кола світлі теж –
    Вознісся понад луками сумними,
    Немовби щастя зачерпнув без меж.

    І теж співав, летів кудись подалі
    Крізь дощ і мряку, хмар важкий свинець.
    Немов ховався в небі від печалі,
    Що гарний настрій зводить нанівець.

    6.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.02 00:20 ]
    Символ незнищенності
    Тільки всупереч, не завдяки,
    Поміж кураїв і сухостою,
    Крізь намиті бонзами піски
    Проросла ти справжньою красою.

    Задивлюся я на віти ті,
    На струнку поставу гордовиту…
    Ніби вперше бачу у житті
    І від щастя хочу пломеніти.

    Має пишна сукня золота,
    Всі вітри схилились, наче лорди.
    Велич королівська, простота –
    Символ незнищенності Природи.

    1.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  47. Олександр Козинець - [ 2016.10.20 13:43 ]
    ***
    Постели перед сном трішки музики прямо під серце.
    Борони мої сни. То – мелодії з ритмів і слів.
    Ще додай кардамон.Чи... спробуймо каву із перцем?
    Борони мої сни, бо лишилося мало тих снів.
    І пробуджуй мене вустами, як теплим туманом.
    Говори мені ніжно, говори, говори, говори...
    Ніби рухались далі – зали́шилось все так само.
    Листя падає в душу. Печале моя, догори...
    Догорай, як цей лист, як осінь, щоб раз – і наза́вжди.
    Я ж піду народитися, заново, зовсім, як сніг...
    Тихо падає листя. Та цей листопад несправжній.
    Навіть осінь несправжня... Хто б їй тепер допоміг?
    Ще для неї не час,я ще серцем живу у літі.
    Бачиш, очі в любові гріються й пахнуть, як мед.
    Тихо падає листя. І добре так осені в світі,
    Що й слова тепер зайві, хіба що вино і плед....



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.18 20:58 ]
    * * *
    Наче сад занедбаний, цей гай –
    Озеро закидане гілками.
    У верхів`ях вітер сновига,
    І шепоче зшерхлими вустами.

    Промінь сонця поміж віт зачах,
    Все навкруг од холоду німіє –
    Буреломи товсті у кущах
    Причаїлися, неначе змії.

    Мов би жовтим полум`ям жива –
    Вкрила береги яскравим пледом
    Вицвіла високая трава,
    Пофарбована немовби медом!

    16.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.15 21:35 ]
    У мерехтінні тихому води
    У мерехтінні тихому води
    Над озером сиджу в холодну пору,
    Немов свою лікую душу хвору,
    За ліками приходячи сюди...
    У мерехтінні тихому води.

    Легесенько висвистує пташина,
    Мені позує просто на гіллі,
    Немов мої розсмоктує жалі…
    Слова утіхи, мила, говори-но…
    Легесенько висвистує пташина.

    Вже розмиває сутінню тони
    І холодком все дужче повіває
    Уся краса засмученого гаю
    У спокої вечірньому втони,
    Вже розмиває сутінню тони…

    15.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (14)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.10 22:14 ]
    Як тихо...
    Як тихо тут у будні дні,
    Ще й жовтень теплотою надить.
    Лиш чути здалеку мені
    Легенький шепіт автостради.

    На медом скропленій воді
    Тихенько рибка сум розвозить.
    На ніжну озера гладінь
    З дерев летять багряні сльози.

    Як хороше! В яснім гіллі
    Пташок розмовонька долине.
    Розвіялися думи злі,
    Немов спинилися хвилини…

    3.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (18)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14