ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Артур Сіренко - [ 2023.06.12 13:57 ]
    Прядиво синього льону
    Буття – це прядиво сну,
    Який бачив колись Оріон
    На березі захланного Стіксу
    Зазираючи в його темні води
    Смаку гіркого мигдалю.
    Сон – це прядиво синього льону,
    Що ростили колись лотофаги
    В часи гончарів пеласгів:
    Прядиво снів:
    Тільки там і лишається мріяти,
    Тільки там і лишається
    Торкатися ногами босими
    Мокрого піску сподівань,
    Тільки там і лишається згадувати
    Про серпанок епохи зерна,
    Про вовну овець золотого руна,
    Про дерева тюльпанові оксамитові,
    Що зросли з насіння колючого –
    Насіння сутінкової віри друїдів
    У затінку. Поклик чи може крик
    Під небом оливних книг –
    Недобрих, як клекіт алхіміка:
    Ходімо зі мною в зелений морок
    Лісу духмяних папоротей:
    Чи можна ще спати-снити-блукати,
    Коли омелюх провістив пришестя
    Того, хто малює скалічені тіні
    Довші за посох прочанина-чорнокнижника
    Серед червня духмяних суниць:
    Не плач, моя сестро Кліо!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  2. Артур Сіренко - [ 2023.02.02 12:53 ]
    Вежа снів
    Під лисими зорями,
    Над пухнастими хмарами
    Лечу
    У снах.
    Де ти, Конфуцію?
    Запитую себе вкотре
    Плямуюючи білий папір
    Ієрогліфами –
    Чорними круками знаків
    Поцятковую.
    Пензлем.
    Будую вежу Малинових Горобців
    У снах.
    Каміння так само важке
    Як на кожній будові:
    Готичного замку
    Чи романської базиліки
    У Царгороді мрій
    Чи Вавилонської вежі
    Бородатих астрологів.
    Каліопа
    Позначує кожну цеглину
    Пальцями
    (А я гадав, що поглядом
    Кентавра Хірона).
    Чомусь у царстві Морфея
    Я будівничий –
    Каменяр вільний
    І все мурую
    (Для чого?)
    А в світі руйнувань
    Писар – каламар повітовий
    (Намарно)
    А хотів Сковородою сучасним
    Блукати-тікати
    Куди – невідомо
    В пошуках.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  3. Артур Сіренко - [ 2023.01.17 17:20 ]
    Глеки спогадів Сонця
    Темні спогади Сонця
    Про віки невблаганної тьми,
    Коли світло було далеким
    І світ не пізнав себе.
    Світлі спогади Сонця
    Про почвар, що вовтузились
    У намулі теплому
    Часів папороті,
    Про людей, що ліпили глеки,
    Шанували коней і світло,
    І мислили зорями.
    Коли світ ще був молодим,
    Коли простір міряли кроками,
    А час – летом стріли,
    Коли ножі були кольору тіла,
    А тіла кольору глеків,
    А глеки кольору Сонця,
    Тоді жили люди,
    Які заперечили тьму.
    Мандруючи шляхом зірок-звірів,
    Відчуваючи Порожнечу
    Як Першопочаток,
    Відчуваючи себе смолоскипом,
    Відчуваючи в собі Вічність,
    Сонце згадує нас.
    Несемо йому медову офіру –
    Требу кольору Сонця –
    Ми – нащадки гелонів
    Сонцепоклонників.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  4. Артур Сіренко - [ 2023.01.13 15:06 ]
    Сонце весляра
    Сотні сонць гарячих
    Моєї Вітчизни загірної,
    Замріяної як папороть,
    Сонць, які запалював
    І гасив наче воскові свічки
    Весляр мовчазний Харон,
    Легко
    Торкаючись води важкої і чорної
    кінцями пальців десниці
    (Темна ріка).
    Легко
    Забути ім’я – своє і чуже,
    А потім згадати
    Знову і знову (як Сонце).
    А ти думав за брамою світло?
    А там річка – глибока й холодна,
    Темна, як спогади чаплі –
    Спогади про.
    Тисячі сонць малювати на глині
    Надією марною, потім трощити
    Глеки легкі кольорових спогадів
    (А може то сон…)
    Над небом твоїм –
    Понад бузковими хмарами
    Літати як бусол:
    Тільки не білий – сірий:
    Попелястий чужим мовчанням,
    Застиглим мов запах
    Вогкої зими
    Сьогодення.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  5. Шон Маклех - [ 2023.01.10 23:16 ]
    Зерна Кібели
    Кібела кидає важкі зерна
    В зораний ґрунт Аркадії
    Орачами-кіклопами –
    Велетами залізного плугу,
    Що зазирають за пагорби
    Оком своїм вогненним
    І думають, що то не зерна, а зорі,
    Що то не Аркадія, а безодня
    У якій все розчиняється
    І все народжується.
    Навіщо вони ріжуть плугом
    Камінну землю кентаврів?
    Хіба не знають вони – одноокі,
    Що землі роблять боляче?
    Що плаче вона сльозами мовчання,
    Наспівує стиха веселу мелодію смерті?
    Збирати суниці
    І чавити їх черлені цятки
    Між сторінками книги Істини.
    Потріпаний манускрипт Кроноса –
    Там написано, що все почалось з Хаосу
    І довершилось маривом.
    Але не сьогодні.
    Після епохи Сонця,
    Напередодні епохи дощів
    Заплюющую очі:
    Серед пітьми
    Нашого злого часу
    Знову панує Кібела –
    Втілення першопочатку:
    Вчить нас повторювати
    Слова невідомі.
    Слова забуті.
    Слова, що прийшли в наші дні
    Босоніж.
    Із зерен Кібели виростуть зорі-світи
    На які будуть дивитись
    Діти еллінів,
    Діти варварів.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  6. Шон Маклех - [ 2022.11.04 13:57 ]
    Горобиновий Самайн
    Остання нитка чужої самотності,
    Ночі Одкровення та Істини
    В’ється з веретена Галактики
    Між двома вогнями галявини тьми:
    Коли відчиняться брами,
    Коли прокричить сова запахів осені
    Стиглі ягоди горобини ночей
    Таких же червоних (заграва)
    Впадуть у долоні Часу:
    Епона жене потойбічних коней
    На шалене гульбище Дагди:
    Цей Всесвіт казан вирування життя
    В якому варяться зорі й планети,
    Туманності й чорні діри –
    Готується страва для богів і людей,
    Для бенкету шаленого:
    Самайн. Ніч на вершині осені мрій.
    Ніч початку й кінця.
    Я жив і любив, страждав і радів,
    Блукав стежою людей та собак,
    Майже знайшов просвітлення –
    Ненароком. Доречно. Але… Айстри…
    Вогонь як і перше гріє
    і спалює зло.
    Ми були і будем. Ми вічні. Ми пастухи.
    Отари зірок, що час заганяти до стійбища.
    Зимового.
    Всі ми вічні.
    Як ніч. Як Самайн – між світами.
    З гілок горобини – дерева таємниць
    Я запалюю ватру – освітлюю Всесвіт
    Цим квітучим вогнем-келихом.


    Написано в ніч Самайну в 2022 році. Хоча, звісно, правильно вимовляти не Самайн, а Савінь…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  7. Артур Сіренко - [ 2022.10.14 17:59 ]
    Попіл мовчання
    Дерево синіх ілюзій
    Височить самотою
    Серед пісків пустелі
    Поснулих душ.
    Мовчання
    Сірим попелом
    У долоні троянд
    Сиплеться замість золотого піску
    Променів
    Клепсидри Сонця –
    Божества гелонів.
    Народ, що живе в Небі,
    Понад хмарами міфів
    Про мореплавців «Арго»
    Дізнався, що сон
    Про чорного лебедя дочки Тестія
    Зітканий з овечої шерсті
    На верстаті Арахни-ткалі
    Там – за мурами Ольбії.
    Між горобиною й прірвою
    Ночі
    Мальований візерунок
    Риб і зірок
    Крейдою на стіні, за якою
    Дім, який не належить нікому,
    Фіалка, яка належить собі,
    Сон, який був тобою,
    Нічна варта, що очікує сходження
    Зірки Іштар.
    А там – за ріками й криками,
    За крісами й крисами
    Вавилон – цегляний Баб-Ілі
    Кадінгір недоречний,
    Що буде зруйновано наніц
    Незабаром.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  8. Шон Маклех - [ 2022.10.07 23:28 ]
    Час посріблений
    Срібне дійство Lunaria –
    Ми п’ємо його в жовтні,
    Коли Небо прозоре як час,
    А хмара нагадує дім –
    Наш холодний притулок.
    Сім останніх троянд –
    Чорних квітів колючих осені
    Свідчать хоралом про те,
    Що джерела шумлять все тихіше –
    Німіють,
    Бо Темний блукає дібровами –
    Лісами багряних сутінок.
    Келих повний вина:
    Це шукає нічийна втома
    Тінь свого прихистку –
    Замку ґотичних ілюзій,
    Шукає цю гру: забаву прощання.
    Крук – щонайбільший
    Ширяє над дюнами –
    Їх породило море Таласса –
    Те, що воліє співати, кричати, шуміти
    Коли все засинає,
    Коли навіть серце
    Спить.
    Срібна вистава Гекати Сотерії,
    Коли Калліопі требу –
    Плодами дозрілими.
    Тиша навколо.
    Над пустищем жовтого листя,
    Над мідними кленами
    Свідок німий –
    Lunaria.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  9. Артур Сіренко - [ 2022.10.06 00:23 ]
    Дерево для вогнища
    Я потрапив під дощ
    І то під рясний –
    Той, що падає в прірву з Неба,
    В безодню Землі, яму тверді.
    Тоді,
    Коли холодне «вчора»
    Танцювало заморське танго
    Журавлем чубатим,
    Золотим листям горіховим
    З тінями Одіссея.
    Тоді.
    Цю осінь звати Каллісто,
    Вітер Аркад говіркою
    Вівчарів всетуману
    Перед хаосом папороті,
    Додонським оракулом
    Віщує прозорість
    Вітру Борея – нездари полів.
    Жриця кабірів стежою камінною
    Веде мою тінь – за обрій,
    Туди, де не мрій, не сни і не сподівайся,
    А тільки читай таємницю,
    Незнані слова – писані чорним по жовтому
    Письмом копача Кадма.
    Шурхіт листя священного дубу
    (Не облетів, не втратив багряні помисли)
    Дерева Девкаліона
    (Кидай каміння, кидай…)
    Вітер осінній гуде
    В залізному дзвоні.
    Вітер мудрості.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  10. Артур Сіренко - [ 2022.09.26 10:53 ]
    Зорі кольору криці
    Між вчора і завтра
    Зорі
    Над стежиною Пана,
    Над лісом кентаврів,
    Над полями Фессалії
    Зорі кольору срібного вістря
    Стріли.
    Чашник тирана Лариси
    Пенест Біанор
    Бавиться золотом слів
    Пеласгів –
    Народу забутих пісень
    Моря.
    Кратер повний вина Метеори
    (А може це серце –
    Довершене трунком кольору вохри?)
    Диво Нефели – час вересу.
    Час крапель, клепсидр і агоній.
    Час алегорій (бо верес цвіте).
    Слово-вогонь
    У мідному дзеркалі –
    Палає у кузні лапітів.
    У рибній лусці візерунок
    Забутих письмен лотофагів.
    Життя як подвір’я
    Палаццо Флоренції –
    Квіти в тюрмі кам’яних лабіринтів.
    Зернами маку віщую шовкові дороги
    Снів про людей –
    Видив царства тіней
    Кольорових як шкіра гепарда
    (Бо осінь, бо дощ
    Назавжди).
    Майструю зі срібної чаші
    Гостре вістря стріли –
    Час полювати
    На вурдалаків.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Вовк - [ 2022.07.10 12:14 ]
    Опальна жінка з дитиною... (акровірш)
    О-пальна жінка з дитиною любить вашого сина, мамо!
    К-олосочки пригнулись доземно приглушені градом.
    С-овина темно́та самотньо пугукає в шиби…
    А-а-а… Злоті Устонька в снах поринають у гори
    Н-а райдужних хмаринках, де я́нголи ладять у згоді
    І виводять на гусельках бабцину ще колискову.

    Д-о порога нам лячно – русалки вінці походили.
    М-олоду – не обвіяну зерням – покрили в намітку.
    И-рій тужно курличе на стріхи ключем журавлиним.
    Т-аті бранку ведуть у ясир, у турецьку неволю…
    Р-аю втрачений… Ирію, де твої луки пригожі?
    І ласкава рідня, що вимолює божу премилість…
    В-ідлітають ключі… А чи чуєте, мамо, співають! Гой-й…
    Н-евольничі співи, ви озвіться про долі жіночі
    І все сповна про любощі… втечі… і все про опалу…






    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  12. Шон Маклех - [ 2022.05.09 13:12 ]
    Епоха заліза
    В часи давніх номадів
    Коли замість дзвонів
    Степ ковиловий будив
    Стукіт копит – ще не посріблених
    Будив серед тьми бузинової
    Мрії і сподівання – птахів синього Неба.
    Замість бронзи сонячної і медової
    Бородаті майстри вогню
    Пізнали залізо – метал звитяги:
    Добули для плугів і мечів, для ножів
    І цвяхів.
    Коні кольору листя
    Птахи кольору неба
    Віщували, що Волю рахманну
    Побачите в сяйві меча –
    У блиску залізного дзеркала.
    Забувайте про глиняні сни,
    Забувайте про карби на дереві,
    Про крем’яні осердя:
    Епоха заліза вдягає людей у луску,
    Важкість дарує рукам
    І легкість думкам –
    Душею віднині в Небо. Тільки в Небо.
    Про епоху заліза напишуть
    В літописах, на палімпсестах
    Вороновим пером.
    Вохрою.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  13. Артур Сіренко - [ 2022.02.20 22:48 ]
    Кінь сивий
    А до мене прийшов кінь сивий –
    Дивиться своїми очима синіми
    У моє минуле темне і зранене,
    У моє майбутнє сумне і готичне:
    Коні скачуть з туману зимового
    У густий туман мого майбутнього:
    Кому білого коня та стріли,
    Кому червоного коня та меча,
    Кому вороного коня й терези,
    Кому чалого коня та косу,
    А мені – коня сивого зажуреного,
    А мені шлях без кінця і без краю
    Назустріч огненній кулі,
    Що з зі степового видноколу
    викочується
    І руків’я шаблі долонею
    відчувати
    У поході козацькому вічному,
    І час світанками міряти,
    І тужити у снах кольорових
    За квіткою сон-трави,
    За чорним камінням
    Зі знаком папороті,
    За стиглими вишнями,
    За гомінкими бджолами
    І коню сивому
    Шепотіти на вухо
    Казку.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Козинець - [ 2022.01.12 21:31 ]
    Цвіт папороті
    мавко-мавко
    стань мені дівчиною
    хоча б сьогодні
    хоча б на трішки

    хлопче-хлопче
    дарма мене просиш
    не пара я тобі
    не тебе обійматиму

    бо як почує батечко
    як відчує матінка
    не пустять мене
    наступного року
    на свято
    хороводи водити
    трави гладити
    людей розглядати

    то ходи-но зі мною мавко
    хоча б «гречаники» танцювати
    хороводи водити
    пісень слухати
    вогню вклонятися

    гур-гур юначе
    ми це щодня робимо
    танці завжди водимо
    колись цьому й людей навчили
    щоб у розвазі
    тяжкість душі
    вони віддавали стихіям

    сьогодні я маю берегти
    ліс і воду
    щоб люди силу знаходили
    душу оновлювали
    тіло зцілювали
    але не шкодили живому
    не рвали
    квіти папороті

    але ж хіба папороть квітне?
    це ж лише легенда?

    юначе-юначе
    ти навіть не уявляєш
    стільки папороті квітне
    в купальську ніч
    але люди
    не бачать квітів
    і ти будь обережним
    ступай м’яко сьогодні на трави
    вже дві квітки папороті
    ти сьогодні зім’яв
    сам того не знаючи
    тому тобі й легко зараз
    тому тобі й радісно нині
    тому ти бачиш мене

    гур-гур юначе
    гур-гур юначе
    й полопотіла


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  15. Олександр Козинець - [ 2022.01.12 21:50 ]
    Реставрація
    приходили сьогодні майстри
    домовлялися про ціну
    обговорювали з Господарем
    термін та обсяг роботи

    реставруватимуть моє обличчя
    трохи хвилююся
    адже це перша реставрація
    з часу його створення
    на стіні цього храму

    чоловіки приємно пахнуть
    радію що ніхто з них не курить
    з самого ранку
    прочитавши молитву
    обережно збивають дошки
    й роблять риштування
    аби зручно
    працювати на висоті

    я не знаю коли
    та хто
    написав у цій церкві мій портрет
    та коли майстер його завершив
    а храм освятили
    моє обличчя почало дихати

    воно дивилося на кожного
    хто сюди приходив
    відчувало навіть помисли людей
    не кажучи про їхні душі

    з часом обличчя старіло
    час бере своє
    навіть якщо мова йде
    про живопис на стінах

    за кілька століть
    якийсь молодий іконописець
    тоненьким шаром фарби
    замалював моє обличчя
    повністю
    залишив від справжнього
    тільки ніс та очі
    все інше
    новими фарбами
    перемалював
    та «омолодив»

    завтра розпочнеться реставрація
    я хвилююся
    не стільки від того
    щоб нові майстри
    не перемалювали мене знову
    як через те
    щоб вони
    не відлущили стару фарбу
    й не побачили
    хто я насправді

    один із них
    як тільки сонце встало
    навіть не снідавши
    почав обережно зчищати
    фарбу з моєї щоки

    занадто зацікавлено
    він вдивляється
    в мої очі

    невже впізнає?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  16. Артур Сіренко - [ 2021.12.02 12:49 ]
    На щиті
    Я повернусь
    У край наш овечий
    На черленім щиті,
    Що триматимуть міцно
    Втомлені руки моїх побратимів,
    Я повернусь,
    Коли вогняний світанок
    Торкнеться пальцями променів
    Білого марева вишень
    На щиті, що створив Гефест –
    Син Гери, вихованець Фетіди
    (Заграва –
    Там тужавіє серце Неба,
    Там тамтами Галактики –
    Ритм Гелонів).
    Згадайте:
    Стежинами пролісків
    Йшли ми на Схід
    Дорогами мідними, дорогами номадів
    Сірооких сколотів.
    На прощання коваль
    Трьома чорними смугами
    Плямував і мені сагайдак.
    Як колись за Сулою
    Коні били копитом,
    Чорне Сонце пророчило битву,
    Сокіл кричав – там, де блакить.
    І не знав кожен з нас,
    Що холодна вода чаші снів
    Бузиною забарвлена, що
    Час, наче пес, ковтає хвилини
    З руки. Із долоні.
    Хвилини, які віднайшли
    Ми.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  17. Шон Маклех - [ 2021.11.06 15:04 ]
    Ніч пророчих вогнів
    Найтемніший час буття: на межі:
    Між епохами листя і снігу: темрява.
    Між світами тіні і плоті: спалах зірок.
    Я запалюю вогнище – горобини.
    На горі, де колись росло дерево – ясен –
    Дерево палімпсестових мрій
    Літописів болісних абатства Келлс.
    Ніч на Самайн – сопілка малює стежу:
    Піснями бруслини черленої та отруйної –
    Ядучої, наче втрачені дні дощів.
    По тріщинах черепа оленя ірландського
    Читаю майбутнє – відкрите, як плями на Місяці –
    Розчахнуті
    У безодню часів залізних коваля Гоббана –
    Віків ножів, мечів та іржі кораблів.
    Книга тріщин на черепі в ніч на Самайн
    Читаю написане – Хтось Невідомий
    Надсилає нам знаки літопису Вічності.
    Танцюйте, співайте, вожді призабутих кланів,
    Завжди між вогнів, між язиками полум’я
    В пошуках чистоти, Істини слів заборонених,
    Діти квітучого вересу – діти осені кельтів.
    Ідіть між вогнів…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  18. Артур Сіренко - [ 2021.10.17 14:57 ]
    Срібне вітрило
    Море,
    Яке існує тільки в минулому
    Таласса солона,
    Що вирує у моїй свідомості
    А ще в сумній казці,
    Яку розповів сліпий лірник.
    Море темних часів
    Посріблене вітрилами аргонавтів
    Тонкого прозорого льону –
    Безпритульних прочан –
    Шукачів металу сонця,
    Всюди чужих, навіть на Острові Мрій.
    Після мідних мечів,
    Після бронзи ножів,
    Що барвились вохрою,
    Люди країни скель, що тратили твердь
    Під сандалями і босими п’ятками-бджолами
    Жадають срібного дня:
    Поцятково:
    Шматочками хмар, що впали в море,
    Шматочками піни – Афродіти колиски.
    Вони лишень зрозуміли,
    Що вітрила – це теж хмари,
    Що життя – це вітер випадку,
    Лишень стрибнули з одного моря до іншого,
    З берегів рибалок долі
    До земель негостинних овечих і сопілкових,
    Як зуби дракона лускатого
    Проросли із землі війною. Страшною.
    А потім –
    З металом сонячним
    Тікати у світ білих скель –
    Посріблених світлом
    І подихом злого Борея –
    Варвара.

    А Ясон
    Кинув свій срібний перстень
    У глибокий колодязь Атени,
    Що вирив Кекропс.
    Ясон – взутий в одну сандалю
    Не знав,
    Що епоха сонячних глечиків
    Довершилась**.

    Примітки:
    * - «Над хвилями – срібне вітрило…» (Джованні Донателло) (іт.)
    ** - Бронзова доба справді давно довершилась – ще три тисячі років тому. Ми живемо в епоху заліза…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2021.08.25 17:50 ]
    Плавання кам'яних хмар
    Міста мов човни кам’яні
    Дрейфують у бік Вавилону.
    Минуле нагадує: бриз небокараю
    Вітрила наповнював важкістю
    І гнав кораблі кам’яні до заграв,
    Де скрипки зі снігу (зі сміху)
    Співали про келих важкий золотий:
    Отой,
    Що все мимо, все мимо (обабіч)
    Проносив Господь
    До пори і до часу (бо сам же просив).
    А нині громадище (ні, корабель)
    Чи може то хмара цеглин,
    Чи то лабіринт – печерок з жарівками,
    Що на вітрилах (таких же камінних)
    Несуть сині хвилі (як небо)
    Прямісінько в гавань Мардука –
    До воріт Вавилону, де жреці навісні
    Торгують майбутнім: покрадений час
    На терези. І за безцінь.
    А від ока до ока хмари пливуть:
    Теж кам’яні, бо забракло води
    Навіть в уяві. Лишається мармур
    Для хмар і богині Іштар:
    Ідола з брили звільнити
    І розтрощити чоло на дорозі –
    На бруківці зачовганій
    Міста п’яного. Не мрій.
    Просто не мрій. Бо вже досить.
    Мрій.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  20. Артур Сіренко - [ 2021.08.19 23:29 ]
    Солодкий дощ
    Руде і чуже Сонце
    Зазирає крізь краплі дощу –
    Ми ковтаємо їх як вино –
    Хмільний трунок острова лаврів,
    Черлений, наче остання заграва,
    Густий, як епоха мальованих глеків.
    Це вино дарують нам хмари –
    Нетутешні білі прибульці
    Народжені кам’яними глеками –
    Чашами гір Неповернення –
    Montibus Excelsis de Non-reditus
    (Бо навіщо?)
    А Сонце чуже
    Намагається збудувати веселку
    Між солодкими краплями,
    Змурувати її зі струн-променів –
    Посмішку Іриди-вісниці:
    Дочки Тавманта, сестри Гарпії.
    Під тою веселкою
    Збудують собі домівку
    Рудоволосі перевертні –
    Жінки хвостаті,
    Що необачним мрійникам вкорочують віку.
    Якщо, звісно, Сонце створить веселку:
    Бо краплі надто солодкі,
    Надто п’янкі і надто чужі –
    Для країв то наших – полинових,
    Де все гірке споконвіку. Все.
    Життя навіть…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  21. Артур Сіренко - [ 2021.08.01 14:46 ]
    Торба Сивіли
    У затінку лавра – дерева Дафни
    Між двома струмками солодкими
    Торба Сивіли
    Забута загублена непотрібна,
    Хоча з якимись папірусами
    Чи то пергаментами
    (Вишкрябаними палімпсестами),
    А кому нині ті пророцтва потрібні?
    Сурмачі ж бо в Колізеї виключно,
    А питво хмільне прогіркло отрутою,
    Весталки стали вакханками,
    Волоцюги називають себе філософами,
    А митники громадянами,
    А тирани й деспоти благодійниками,
    А грабіжники легіонерами,
    А повії жрицями Еросу.
    Забагато містерій у місті сови,
    Фессалійці, метеки юрбою
    По дорозі з Колону в Атени
    І з Атенів в Колон – колись там Едіп блукав,
    Нині дорога на торжище,
    Де продають рабів
    З клеймом замість гідності.
    А десь на острові
    ще правлять віче Кабіри
    На мові пелазгів плетуть візерунок слів
    Про човен Дардана, про солодке вино,
    Яке в кратері чорному
    Колись давно піднесли аргонавтам.
    Вони.

    Невже хтось вчитається,
    Розбере по літерах ті пророцтва писані
    Мовою давно забутою?
    Може комусь потрібно воно?
    Та кому? Кому?



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  22. Артур Сіренко - [ 2021.07.20 17:14 ]
    Пеан Гефеста
    У кузні, де підковують Фавна,
    У темній кам’яниці Аркадії,
    Де не запалюють свічок – зроду,
    І тільки горно дає неситим очам харч,
    Де кують кулі зірок замість ножів,
    Майструють чорних карликів
    Замість кайданів
    на душу Ріки Небесної.
    Колір роздумів синій.
    Колір смутку смарагдовий.
    Тільки там – у кам’яницях Гефеста,
    Малиновий колір зусиль,
    Дзвін металу і запах диму,
    Майструють егіду для Еріхтонія,
    І вогняні квіти
    Цвітуть в безнадійній тьмі:
    Кривоногий вершитель майбутнього:
    Епохи заліза.
    Колір надії бузковий.
    Шкода, що вона досі схована
    В отому ящику –
    Один раз прочинили без дозволу,
    Невчасно (чи може вчасно) стулили.
    Місто на межі свідомості –
    Його будували вночі
    З каміння, яке шукали навпомацки
    Хіба вони знали, що мури і храми
    Можна створити з зірок?



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  23. Артур Сіренко - [ 2021.05.31 00:33 ]
    Свита для Сонця
    Ми сіяли жито на полі глиняному
    Нашого болю, а зійшов мох.
    Намелемо з нього зеленого борошна,
    Напечемо коржів гірких як дні суховію,
    Будемо ними гостити
    Злого божиська Сонце.
    А тобі в кучері
    Я вплітаю фіалки лісів ведмежих –
    Лісів варварів-зайд:
    Нехай на них глипає
    Синє око шамана-травня
    Чекаючи на сузір’я Лева,
    Щоб воно знову на Небосхил вибігло
    Риком захмарним
    Нову звитягу віщуючи.
    А ми все під Небом ходимо-колобродимо,
    Все чогось шукаємо – чи то коней сірих,
    Чи то днів минулих та в криниці втоплених,
    Чи то журавля, що біду пророчить,
    Чи то волі потворами вкраденої,
    Замість ліхтарів собі блиском мечів
    Дорогу присвічуємо:
    Нас праліс ховає,
    А ми зі схову вертаємось
    До людей, що жнуть мох замість жита,
    В ярмо вовків замість волів впрягаючи,
    Одягають свиту на Сонце,
    А на Місяць солом’яний плащ.




    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  24. Артур Сіренко - [ 2021.04.25 23:16 ]
    Брама
    Я стою біля брами
    Розчахнутої, як діжа
    В якої відвалилося дно,
    Я стою на межі
    Між містом і пустелею степу
    І бачу очима сірими
    Як філософи несуть на продаж
    На ринок світу сього
    Свої бороди нестрижені, незачесані
    Наче думки після сієсти в Мілеті.
    Я бачу гетер корінфських,
    Що несуть уламки мідного дзеркала,
    Граючи веселу мелодію Аркадії
    Срібними дзвониками Родосу,
    Що причеплені до босих ніг
    (Пилюка).
    Зрадницький степ,
    Якому паротяг заозерний
    Будує майбутнє
    З цеглинок пари та гуркоту,
    Вабить дорогами-зміями
    У Ніщо.
    А я вірую в ковилу та Сонце
    І досі лишаючись коло брами відчиненої:
    Брами,
    Яку ніхто і ніколи
    Не зачинить руками мозолистими,
    Не приколотить до воріт щита з драконом
    Хвостатим, як все, що минає,
    Не замкне їх списом гострим,
    І не крикне голосно з мурів
    За обрій втікаючим хмарам білим:
    «Варвари!»



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  25. Артур Сіренко - [ 2021.04.21 00:59 ]
    На скронях
    На скронях старого ідола
    Кам’яного, як все минуле,
    Гусне оксамит зеленого моху:
    У кам’яного діда – сторожа льоху,
    Що стоїть на кресах – він теж актор театру –
    Театру абсурду, де коні актори,
    А трава – декорація, а сліди на піску –
    Це лише літери абетки давно забутої –
    Абетки тірсенів чи то пеласгів,
    А вітер – це лише музика – музика забуття.
    Над рівниною сліпого оракула
    Авгуром чужим читаю книгу Неба,
    Здивовано здоганяючи поглядом
    Політ злиденного крука:
    Вистежую чужинецьких варварів,
    Випробовую гостроту стріли
    Пальцями, що звикли до струн ліри,
    Сагайдак і руків’я меча – шлях вершника,
    Що не згубив торбу залатану
    З рукописами пеанів-віршів
    Про бабака-провісника:
    Насвистів він мені пісеньку –
    Пісеньку про майбутнє розстріляне –
    Прийдешнє наше зле, неприкаянне,
    Але не позичене, не загублене.
    А на скронях чи то на кресах
    Мох
    В того самого дідугана кам’яного,
    Що сторожить льох великий,
    Що досі таки не розкопаний,
    Не розкрадений, не розорений
    Зайдами.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Вовк - [ 2021.04.19 19:47 ]
    Плаче дощ... (пам'яті письменників, які відійшли)
    Плаче дощ, не по-весняному, гірко –
    ховають моїх давніх знайомих,
    любих моєму серцю довгожителів,
    чарівників Слова, заклинателів вітрів-буревіїв.
    Гей, Свароже Великий, відкрий свої луки зелені,
    освіти Душам правим, відлетним
    шлях до Вічного Світла.
    Сьогодні я вичаровую з ледь розкритих бруньок
    дивоцвіти любові,
    вимальовую райські пейзажі,
    озвучую спів пташок на верхів’ях могутніх крон,
    добуваю із серця
    вогонь пломенистий,
    якому назва «НЕЗАБУТТЯ»…

    Сьогодні я – заклинателька змій, нашіптую
    тексти, народжені там,
    у глибинах свідомості
    про сутність людського життя.
    Ви, мої добрі сивочолі чародії,
    що топтали ряст у старезному лісі
    і добували із пахучих смол
    живицю Слова, натхненницю Духа –
    не промине Ваша бутність
    із вітром ненаситним, прощальним,
    із датами,
    викарбуваними на каменях,
    із поверненнями Ваших тіл попеліючих
    у землю-матінку…

    Не проминає бо сила любові,
    вінок з яскравої зелені розквітатиме
    щоразу,
    коли пам’ять світла, немеркнуча
    торкатиме Ваших імен…

    У весняних дощах
    живодайні краплини безсмертя –
    на могилах мужів-чародіїв
    засіється свіжа трава…

    19 квітня 2021





    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  27. Артур Сіренко - [ 2021.03.24 09:31 ]
    Замість струн
    Ми танцювали
    Ногами босими під музику вітру
    По землі притрушеній попелом
    Під жовтим Сонцем.
    Ми говорили
    Слова колючі наче плоди нетреби
    Мовою темного лісу і порожнього поля
    Під жовтим Сонцем.
    Ми лічили
    Білі каміння серед чорної гальки
    На рінні ріки сподівань марних
    Під жовтим Сонцем.
    Ми ліпили
    З липкої глини людей подоби
    Чи то богів байдужих краю солом’яного
    Під жовтим Сонцем,
    Яке слухало крик людини,
    Що знала коли впаде дощ
    Мідними краплями на душу хліба
    Під жовтим Сонцем.
    Ми жили на попелищах,
    На землі, що втомилась
    Дарувати нам зерна кольору Сонця,
    Ми жили ніби мріяли,
    Ніби на щось сподіваючись
    І приносили треби
    У печері підземного мороку
    Тій, що стала чужою.
    Ми пішли, заховавши Істину
    Десь там – у глибинах спогадів
    Шляхом жовтого Сонця.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  28. Артур Сіренко - [ 2021.03.04 21:35 ]
    Випити сни
    Сни, в яких достигає пшениця,
    Жовтогарячі сни колеса Сонця –
    Воза огненного, в яке повпрягав
    Коней білих нестримних шалених
    Час (а ми його бачимо).
    Сни солом’яні літа довершеного
    Вип’ємо замість меду п’янкого –
    Бо Час (а ми йому треби вершили…)
    Келих піднімемо снами наповнений –
    Таки цими, серпневими, ковиловими:
    Піднімемо келих за жорна:
    Важкі, кам’яні – які все перемелюють:
    Радість, журбу, одкровення, ніч і натхнення:
    Навіть оту чорноту Ночі одвічної –
    Все перемелюють – сиплеться борошно:
    Біле розсипане борошно зір.
    Руки які з того пилу зірок тісто замісять?
    В печі якій хліб нам спечуть
    З тіста отого небесного?
    Ми оремо землю – кожного разу
    Як кусень щербатий Місяця-коржика
    Травам накаже рости.
    Оремо, в плуга впрягаючи
    Білих коней світанку,
    Чорних коней ночі,
    Каурих коней вечора,
    Чалих коней присмерку.
    Оремо землю чорну
    В яку колись ляжемо попелом
    Наших домівок.
    Ми – подорожні вічні
    Кидаємо в праматір землю –
    Ні, не зерна – зірки.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  29. Шон Маклех - [ 2021.02.03 17:50 ]
    На схід від Сонця, на захід від Місяця
    Йду я від заходу Сонця
    На його горобиний схід –
    Туди, де воно прокидається,
    Де воно вмивається
    І виглядає між пагорбами,
    Де воно розтулює вогняні очі,
    Щоб споглядати каміння:
    Особливо оцей – Камінь Долі,
    Я йду від заходу Місяця,
    Де він ховається переляканий,
    Подивившись на Ночі Зла,
    Де Місяць знаходить спокій,
    І виймає свої сни з торби,
    До наступної тьми банші,
    До наступних криків боліт,
    До наступних сутінок Пака.
    Я йду до сходу Місяця,
    Туди, звідки він викочується,
    Звідки його чекаємо:
    Ми – сліпі у темряві,
    Ми – жадаючі світла,
    Нехай ось такого – холодного,
    Нехай ось такого – підступного.
    Я йду від берега моря,
    Де хвилі співають реквієм
    За старим рибалкою –
    Пастухом оселедців.
    Я йду до іншого берега
    (Бо на острові куди не підеш –
    Приходиш берега хвилями битого*),
    До берега, де хвилі сині
    Такі ж солоні, як сльози,
    Де замість риб лускатих
    Плавають срібні ножі**.
    Я з клану блукальців –
    Волоцюг рудочубих,
    З клану каменярів вільних,
    Що збудують вам башту,
    Вам – вбраних в картаті кілти.

    Примітки: Назва твору взята з назви казки народу країни, яку в нас в Ірландії називають Лохланн.
    * - а не всі в нас в Ірландії знають, що ми живемо на острові. Я знав одного Ронана Мерфі з Кілкенні, який був впевнений, що Ірландія це такий материк.
    ** - мені розказували колись, що в озері Лох-Дерг замість форелі плавають срібні ножі і відкладають в його прозорі води ікру на Страсну П’ятницю, але це неправда. Срібні ножі водяться і ловляться інколи в сіті рибалкам в морі біля селища Данґарван, що в графстві Вотеорфорд.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  30. Артур Сіренко - [ 2020.12.23 14:19 ]
    Вік золотий
    Винахіднику плуга – щиро.

    Вік золотий зернами кольору Сонця
    У землю чорну масну
    Перший орач волів щойно приручених
    У перше ярмо дерев’яне.
    І перший плуг з рогу оленя і кореня дубу.
    Перший орач ліпив глеки
    З глини кольору золота
    І малював чорним – кольору ночі і мудрості
    Знаки закручені – втілення Вічності –
    Знаки Галактики – сліди солі розсипаної
    На долівці тьми.
    Чи то молока розлитого корови одвічної.
    Ще залізо не краяло
    Перший хліб гарячої печі,
    Ще меча ніхто не вигадав
    І не тямив ним плоть шматувати,
    І не гострив його біля кузні кіптяви:
    Кузні лихих чаклунів руди болотяної.
    Ще земля була щедрою, а поле неміряне,
    Ще вершників степ не знав,
    І земля не стогнала
    Під копитами номадів довгих мечів,
    Ще Сонце вмивалося – наче прокинулось
    Водою світанків і рік
    Незнаних, неназваних, ненаречених
    Ще треби приносили
    Тільки Землі-Праматері,
    А не Арею – мечу двосічному,
    Ще земля була щедрою,
    А Місяць рогатий до худоби лагідним,
    Ще до епохи сокир бронзових
    Було тисячі літ…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  31. Євген Чорний - [ 2020.12.16 12:23 ]
    Слівце-райце (9)
    Усе намріяне збулось, та мало трапилось із того.

    9.01.20
    Змагався, поки не всрався, а як всрався, то вже і не намагався

    10.01.20
    Поки (за стіл) всідались – сміялись, коли придивились – зажурились.
    Поки в крісло отамана всідались – весело сміялись, коли придивились – усі зажурились.
    Усе це було і задовго до..
    Усе не так і все якось не з тими..
    Усе якось не так і все - не з тими..

    Поснимали все маски – пришла пора, как в сказке.
    Для кожної людини своя є хворостина.
    Дай Біг, щоб наші бажання були для них, як сподівання.
    Сам(о) мудрує, а інших турбує.
    Сам ще мудрує, а інших вже турбує.
    Для доброї людини гарні усі причини.
    Не чекали ви на нас, та припхалися ми до вас.

    13.01.20
    Хай усе зробиться, що мені подобається.
    Хай усе зробиться, що нам подобається та ще більше зродиться.

    15.01.20
    Судьба бессовестная сука (с), а жизнь безжалостная тварь
    Когда судьба бессовестная сука(с), тогда и жизнь безжалостная тварь.
    Сперечається - поки пручається, а як вгомонилося – вважай, зголосилося.
    Якщо пручається – значить, сперечається.

    20.01.20
    Робили як краще, вийшло пропаще.
    Робили як краще, звелось на нінащо.

    22.01.20
    Із цього всього не осягнули ми нічого.
    Оце було єдине, що і могла зробить людина.

    28.01.12
    Бувайте здорові, багаті, щасливі, а ще для коханих були щоб красиві.
    Бувайте здорові, багаті, щасливі, для любочок завжди були ще красиві.

    30.01.20
    Звідки лихо те взялося - проте так вже повелося.
    Так вже повелося, хоч ніхто не знає звідки лихо те взялося.
    Таке сталося, що не склалося, а так (хоч і) сподівалося..
    Не склалося, а так сподівалося..
    На одне сподівалися, сповідалися - та інше сталося.

    6.02.20
    І Богу чинить службу, і з лихварями водить дружбу.
    Чинить Божу службу, а з лихварями водить дружбу.

    19.02.20
    Життя незаймане для здобуття.
    Народ не переймається, своїми справами займається.
    Зачем же водку понапрасну мучить, когда нам не о чем поговорить.

    20.02.20
    Хамил как мог, но нахамить во всем сполна не получилось

    24.02.20
    Настала кепська днина, зустрілася лиха людина.
    Горе насилається, лихо насувається.. дурнею називається.

    4.03.20
    Зробив усе, що міг, та себе не переміг. (12.02.19)
    Як не має тями, то і грається такими речами.
    Хто не має тями, той грається такими речами.
    Не все в житті трапляється, що в світі відбувається.

    6.03.20
    Така причина - не правильне це, бо вторинне.
    Коли дурне, то все не так, бо і саме не знає як.
    Мечты сбываются, мечты сбиваются. .

    21.04.20
    Як хочеться вірити у дива - кому від того біда?

    5.06.20
    Думав, думав – не додумав, передумав – як й надумав.

    10.06.20
    Де паскудство, з того і сором людства: коли неподобство чуже, а сором облягає тебе.

    24.06.20
    Носила сила, носила, та несила підкосила.
    Лиха сила його носила, та несила ноги підкосила.

    7.07.20
    Чи то усе лише здається, чи Біг над нами так сміється? (до 12.2017)

    12.07.20
    Кожне речення правду нести приречено.
    Речення правду нести приречені.
    Ми приречені правду нести у кожному реченні.

    16.07.20
    Чого собі не вистачає, іншим не вибачає.
    Як когось спитаю ся, наче спотикаюся.
    Багато слів, та обмаль знань.

    21.07.20
    Може допоможе, дай Боже.
    Може, це лихо нам і допоможе, дай Боже.

    22.07.20
    До горя мало тоді герою цьому перепало.
    До горя мало перепало – з того й поводиться зухвало.
    Що зробиться в кінці кінців, те й збулось на початку всіх початків.
    Що буде у кінці кінців, було вже на початку всіх початків.

    6.08.20
    Якось вас дофігенькі, як у тої неньки, що бере із жменьки.

    17.08.20
    Чим далі – тим гірше, чим гірше – тим ближче.

    25.08.20
    Единственное, что удивляет, что ничего уже не удивляет.
    Єдине, що іще дивує, що вже нічого не дивує.
    Єдине, чим життя іще дивує, що вже нічого не дивує.

    27.08.20
    Взагалі-то літо, а дощ - як крізь сито.
    Завжди чогось іще не вистача від Бігу.. зимою – сонця, влітку – снігу.

    30.08.20
    Як же набридла оця стара конидла.

    2.09.20
    Не забарився, не загубився, на диво дивовижне подивився, ледь не вдавився.
    Хтиве та мстиве. . Чуже забулося, своє минулося.
    Якщо поглянути зненацька – життя таке дивацьке.
    Чужою глупотою задурився, з того і зажурився.
    Кохання змарудив – життя спаскудив.
    Якщо кохання дні, як листя восени, почали облітати - на стане сили позбирати.

    7.09.20
    Ніхто нікого не примушує, лише один іншого придушує.

    9.09.20
    Хоч і верзне дурне, аби тішилось саме – оце головне.
    Верне дурне та тішиться саме.
    Хай тобі насниться гарна молодиця.

    16.09.20
    У кожного боса має бути своя кнопка -соса.
    Багато років, та мало кроків.
    Багато кроків, хоч мало років.

    17.09.20
    Ніщо біди не провіщало, та ось явилося (приперлося) віщало.
    Оце вістило нам сповістило.. розправивши неначе крила, оголосило..
    Яка б не була ти красуня – життя і це усуне.
    Якою б не була ота дівиця, з лиця води все ж не напиться.

    18.09.20
    Переробляли весло на коромисло, та вийшло дишло.
    Така зараза: кожного разу доводить до екстазу.
    Зродились ми недоброї години.. хоча година доброю ніколи й не була.

    19.09.20
    Хто нас душить - той нас рушить.

    20.09.20
    Какие люди есть.. и их таких не счесть..
    Гарні новини у доброї людини.
    У доброї людини завжди гарні новини.

    2.10.20
    Наче у вуха слуха, а в голові своя муха весь час дмуха.

    4.10.20
    Ходить дурненький шляхами сліпеньких, та ще й жаліється, що бідненький.
    Ходи собі дурненький дорогами сліпеньких.
    Ходи собі дурненький дорогами бідненьких.
    Кожна дівиця різниця, як і ті дзвіниці.
    Дівиці, як дзвіниці,- мають різницю.
    Як ті дзвіниці, кожна дівиця різниця.

    7.10.20
    Найкраще знати, найліпше шукати.
    І сам не ходить, і іншим не годить.

    12.10.20
    Якщо паркана не побудував, вважай - життя змарнував.
    22.10.20
    Шукав згоду, та наробив шкоду.

    6.12.20
    І себе не дбає, і іншим заважає.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Євген Чорний - [ 2020.12.09 12:57 ]
    Слівце-райце (6)
    24.05.18
    У цікаві часи відкриваються дивні світи. . З'являються як чудесники-молодці, так і людці.
    Дивні світи в переламні часи відкриваються - різні сутності проявляються.
    Куди б ми не заселялися - біда з радістю зустрічалися.
    Хоч біда із радістю і зустрічаються, та ніколи не обіймаються.
    Якщо шукаєш наснагу - не втрачай рівновагу.
    Нащо питати вчасно чи невчасно свіча його життя загасла?
    Така дівка красна, що й дивитись «опасно».

    25.05.18
    Неуку годити, що сліпаком ходити.
    (У нас \ Маємо) Два охоронця – Місяць і Сонце.
    Місяць і Сонце для РаМану поставлені, як охоронці.
    Маємо два охоронця – Місяць і Сонце, а Біг - за оборонця.
    Ра-Ману тоді добре панує, як люд дрімує, а край квітує.
    Ра-Ману (РаМа) життя сниться, хоч і не спиться; має два охоронця – Місяць і Сонце, а Біг - за оборонця.
    Хай Ра наші шляхи освітлює і не осліплює.
    Хай Мати Ґа квітує і нас лікує.
    Було б про що сперечатися, як нема з ким стрічатися.
    Хай вже так і ведеться, поки не схаменеться.
    На очах - шори, на п’ятках – шпори.. не козак, а горе.
    (Зарозумілий) Не для знання задає питання, а для хизування.
    Того, хто потопає – вогонь не лякає.
    Що за притча така: горнеться найбільше до нас лише найгірше.
    Що можна казати, коли за сина невтішна мати.
    Виявилось, що недоліки власні є переваги наші прекрасні (класні).
    Перетворилися недоліки власні у переваги наші прекрасні.

    28.05.18
    Не все так плохо как нам кажется порою, порой все хуже, чем нам кажется совсем.

    29.05.18
    У кожної людини свої є городини.
    У кожної людини свої гордині. (4.12.19)

    30.05.18
    Кожний має померти, та не у кожного є смак до смерті.
    Найвище жадання – смерті бажання.
    Смерть звершує життя та прибирає сміття.

    31.05.18
    Не заважайте дурням (дурню) говорити – спокійніше будете жити.

    5.06.18
    Як нездару не навчай – у нього свій звичай.

    6.0618
    Наче і весь час прибирає (ють), а порядку не має (ють).
    Лише з великої хмари блискавка вдаре.
    Якщо жінка бурмоче, як грім гуркоче, - десь і блискавка проскоче.
    Батьки тому повчають, чого дитині не вистачає.
    Воно завжди іншого навчає, чого самому не вистачає.
    Іншого тому повчає, чого самому не вистачає. (20.03.18 У чому іншим дорікає - собі вибачає.)
    У іншому те (найбільше) дратує, що у нутрощі власній (собі самому) нуртує.
    Тільки спитали (-ай, -ють): куди дівся – а він і з’явився.
    Тільки спитай за нього (такого): куди дівся – він і з’явився.
    Таке (вродилося) нездарне, що вже й збрехати незугарне.
    Таке нездарне - до пуття й збрехати незугарне.
    Ліниве, брехливе, зарозуміле, а має себе за дитятко миле.
    Було б смішне, аби - не таке дурне.

    7.06.18
    Було б потішне, якби не таке невтішне.
    Життя успішне, як смерть потішна.

    11.06.18
    Краще в дівках весь вік залишатись, ніж з таким залицятись.

    12.06.18
    Якщо на чуже не зазіхатися, нема про що і сперечатися.
    Коли щось здається – то Біг над тобою сміється.

    14.06.18
    До чого не торкається - усе в лайно перевертається - вродилося таке і не кається.
    До чого не дотикається - усе лайном кінчається, чи у гімно перевертається.
    Таке вже вродилося та при нас опинилося: до чого не торкається - усе в лайно зміняється.
    Коли (якщо) по-іншому нічого не поробиш – через глузду йому і доводиш.
    Нічого не поробиш – через глузду до всього доходиш.
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак (все-дно) ви не милі. Як кум – однак, хіба він кумі не рад чи їй він невпопад (невлад)?
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак ви не милі. Як кум–однак може бути їй невпопад, як він кумі сам рад?
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак не милі..
    Як кум–однак їй може бути невпопад, як він кумі сам рад?
    Я, может, был бы и быстрей, но с каждым годом все тяжелей и тяжелей...
    Дійшли до точки, хоча були і сумніви, свої примочки і задрочки.
    Чи то дивлюся, чи дивуюсь, а все не намилуюсь.
    Треба кавочки попити, бо нам ще довго сидіти..

    20.06.18
    Все життя шукає - чого і сам не знає.
    Любов шукає, а кохання не знає.
    З цього вона і дружина: не вміє ні готувати, ні прибирати, та вміє добре стріляти.
    У кого, що не запитаєш – нічого не взнаєш, на яку пику (образу, кого) не поглянеш – сам дурнем станеш.
    На яке обличчя не поглянеш – розуму не розглянеш.
    На кого не глянеш – від подиву вклякнеш.
    Зібралися воювати, та не встигли посрати.
    Наші нероби дійшли до згоди: нічого не робили, їли-пили, а тепер спочиваємо і горя не знаємо.
    Зібралися нероби та дійшли до згоди.
    Дивиться в очі, а в душу зазирає - отак до себе і навертає.
    На велике зазіхалося, та через дрібниці не склалося.

    21.06.18
    Зробив усе, що тільки міг, а міг, признатись чесно, - мало.
    Зробив усе, що тільки міг, а міг, правдиво кажучи, - не мало.
    Робив усе, що тільки міг, аби нічого не робити.. і вмів, правдиво кажучи, - не мало.

    22.06.18
    До ладу справу довести - не цеберко води донести.
    Таке зарозуміле, аж несила: ні в чому не сумнівається, а все життя мається.
    Подивишся – зовнішньо наче людина, а по суті все ще тварина.
    Їй-бо: (Оце) їжаки-мудраки розвідали всі шляхи.
    Народні обранці-засранці, керманичі пирхаті – у політику грають: ціни щодня підіймають і горя не знають.
    Лише ціни підіймати – єдине, чому навчились з науки керувати.
    ВОНО, керманичі пирхаті, (пихаті та пархаті) єдине, що вміють із керувати, - ціни підіймати, у свої кишені гроші крадені пхати та народ мордувати.
    Навчатись завжди є чому, було б від кого.
    Навчатись завжди є чому, було б від кого і для чого.
    Буде чим пишатися, якщо завжди навчатися.

    25.06.18
    Ніхто не знає, хто, насправді, хто, але впізнати можна..
    Воно і пташка наче невеличка, а насрати на інших має звичку.
    Одне дурне торочить, а друге – йому заглядає в очі.

    26.06.18
    Так гарували-працювали, що батьківські статки просрали.
    Так весілля святкували, що й труну придбали.
    Хто до Раю рветься, на Ра-дію хай озветься.
    Хто сміття своє розкидає – щастя не знає.
    І у гаманці – катма, і ідей – повна тьма.
    З головою задуреною, гадає, у працю занурений.
    З головою не дружить, а на посаді (у поліції) служить.
    Якщо з головою не дружить, хай у війську служить.
    Господар зростає: і своє охороняє, і про чуже дбає.
    Таке з телевізора вже базікає, аж екран смикає.
    Таке вже з екрану базікає, що аж зіниці смикає.
    Наче, як чоловік, сидить (стоїть), а дурне, аж рипить.
    Не довіряє, перевіряє – само не знає, чого шукає.
    Звіряє, вивіряє, перевіряє – ні горя, ні щастя не знає.
    Один до одного ходять, кінці з кінцями не зводять – лихо за руку водять.
    До чого не дотикається - про все сперечається.

    27.06.18
    Мелкий жалкий человечек ищет для себя увечий..
    Якщо в житті свого нового не шукаєш – марно життя проживаєш.
    Якщо не працюєш, весь час бідуєш – просто життя марнуєш.
    Година кохання краще за роки чекання.
    О добрій годині і страви смачніше у господині.
    О добрій годині смачніше готують усі господині.
    Якщо тебе життя не веселить – Біг того не простить.
    Святий не той, що у молитвах головою б‘ється, а хто святкує кожний день, що зміг Ум Ора досягти – з того весь час веселий і сміється.
    Святий не з того, що суворий має лик, а що від нього свято звеселяє всіх навколо цілий вік.
    Святий не той, що у молитвах головою б‘ється.. а той, хто свято у собі щодня несе: Ра-діє сам й навколо все сміється.
    Не кожний, хто іншого повчає, - розумному (добру) навчає..
    Хто знає - не питає, хто питає – Слово не знає.
    Там, де сперечаються, добру не навчаються.
    Не до істини добираються там, де сперечаються.
    Над іншим сміється поки не схаменеться.

    28.06.18
    Скажіть мені, що це все сон і я страшні видіння бачу.. вони сміються, а не плачуть.
    Кого (чего) бы мы не захотели, не этого хотели.
    І саме бідує, і іншим щастя не дарує.

    3.07.18
    Годі сподівання марнувати, що прийдуть пра-царі за нас працювати .
    С поду діва є ся - сподівайся, з-під діви є ся.. се по Віді дає ся - сповідайся..
    Брутальне і бруд з одного словокорення йдуть.
    Зроблено недбало – вважай пропало.
    Розум гострий, а годує монстра.
    На всі питання у того вуйка – одна жуйка.
    Де народився, там і пригодився, якщо зі шляху не збився.
    Зугарних думок не зібрати у стіжок.
    Гарних думок збирай (зібрав) свій стіжок - буде з чим жити, як добре обмолотити.
    Буденні турботи зводять життя до роботи-скорботи.
    З чого воно отак гордує: іншими гидує, а саме бідує? (саме бідує, а іншими гидує?)
    Нехай ті, що над нами сміються, горівкою обіп‘ються.
    Хто над своїми пращурами сміється, тому по світу не довго блукати вдається.
    Хто над пращурами нашими (нами) сміється - по світу не довго гуляти вдається (йдеться).
    Хто нами сміється - по світу не довго блукати вдається.
    Хто над пращурами нашими (нами) сміється - по світу не довго блудити вдається.
    З нічого так не роздує, як цілий день голодує.
    Як цілий день голодує, так не надує.
    Спить уволю, не голодує - з того все й сумує та нудьгує.
    Нема долі, нема долі.. і навіщо цілу ніч проходили голі?
    Якщо життя не вдається, це долею зветься, як доля усміхається, це вдачею називається.
    Кожний бачить своє, хоч і дивляться на одне.
    Наче й дивляться на одне, а кожний бачить своє.
    Гарна молодиця: ластиться, як киця, а б‘є, як левиця (тигриця).
    Справна (Славна) вийшла молодиця, як копне, аж в очах іскриться.

    4.07.18
    Отак воно вибачається, наче сперечається.
    Вбачається, що це так сперечаються, мовби вибачаються.
    Все життя кохаються - наче сперечаються, а сваряться - наче граються.
    Хто п'є сому не знає втому.
    Воно як союз - від уз, так і союзниця - від узниця.
    Справи визначають, чийому (чиєму та якому) слову довіряють або й уваги не звертають.
    З таким, як поруч сісти доведеться, і не співається, й не п'ється.. Наче і наливає по вінця, а на серці у самого гниль ця.
    Йому наливають по вінця, а воно відвертає рильце.
    Такому й наливають по вінця, а воно однаково (все) відвертає рильце.
    Кожне зубожіння має своє тяжіння.
    Не страшно помирати – нещадно не знати, куди тоді правувати (справляти).
    Народжуватися важче, ніж помирати, якщо Прав де (правду) знати.
    Працювали-гарували, аж поки не впали.. тепер полягали та й заспівали.
    Що влітку заготуєш, тим взимку нагодуєш.
    Отак собі і працюємо – у вус не дуємо.
    Не признаюсь никому.. Третий срок я с колен встаю, мне не верят, но я - в раю..
    Життєвий шлях мав небезпечний: приречений був бути забезпеченим.
    Нема чого (Не треба) сорочку на грудях драти, як вже потрапив за грати.
    Як вийшло все програти, навіщо (нема чого) і останню сорочку ще драти.
    Як (Коли) все програти, можна (чого б) і останню сорочку розідрати.
    Як нічого не мати, то і останню сорочку латану не важко віддати.
    Від такої звістки, як на розжарену пательню сісти.
    Коли оттакі надходять звістки, як на розжарену пательню присісти.
    Кого душа не приймає, того і серце не чекає.
    Серце не чекає, коли душа не приймає.
    Таку мають злість ті, кляті, що й у вогонь готові залізти і там спочивати.
    Того й очі не шукають, кого серце не сприймає.
    Грається у забаганку з вечора до ранку.
    Позбираються на ґанку і граються у забаганку з вечора до ранку.
    Знайшли на ґанку собі забаганку – стоять на колінцях та наливають по вінця.
    Взяти б полінця та надавати за оте: по вінця.
    Як тільки берешся за полінця – зразу стає на колінця.
    Хоча воно і придурасте – та таке вже їхнє (наше) щастя.
    Спочатку самі втрачають, а потім на інших серцем серчають.
    Так про нас дбає, що, схоже, не заспокоється, поки не задовбає.
    Чи щулиться, чи то жмуриться, наче, журиться – не розібрати, ковінька його мати.
    Хай над нами сміється, поки власною кров’ю не захлинеться.
    Вони схаменуться, лише як власною кров’ю їх очі заллються.
    Звідки воно, не сіло, не впало, а до нас пристало.. та все йому мало.
    Власної тіні лякається, на кожному кроці зупиняється та оглядається.
    Якщо власного розуму забракло – шукай собі оракула.
    З того і вийшло таке ракло, що власного розуму забракло..
    Аби знати, з якого боку біду чекати: гадав, звичайне ракло, а воно - Геракла.
    Шукав роклу, а знайшов оракулу.
    Думав, зустрів ракло, а привели до оракулу, ще й кажуть: вклонись Гераклу.
    Таке ракло вколошкає і Геракла.
    Такого від людей не сховаєш – що знає, то і співає.
    Не зрозуміло - з якого діла-дива ми побачили це тіло.
    Залишилося не зрозуміле, для якого діла-дива ми побачили це тіло.
    Само в багні копирсається, а як пан навколо оглядається.
    Воно і дівка наче красива, але терпіти дурне – несила.
    Хай не всім вона і красива, а серцю мила.
    У кожного отамана своя омана.
    Не смерті треба лякатися, а при народженні не пізнати ся.

    5.07.18
    Мовьте з любого рівня : Сьвіте дивний, освіти чарівне .. се віти дивні - ось віти чар рівні
    Говіти нам (вам), чи не говіти - однаково нічого не змінити. Що нам говіти що вам говіти - однаково голови не зносити.
    Навіщо Біг дрочить словами : Він з'явиться.. Він прийде.. Він навчить..
    Навіщо марними думками Біг дрочить : Він з'явиться.. Він прийде.. Він навчить..

    Можливо втратив десь я розум.. можливо, розуму й не мав - З якогось дива не це наразі нам важливо.
    Не кожний, хто розуму вчить, розумному навчить.
    Можливо все.. усе можливо – не це, насправді, нам важливо.
    Хто вміє чути Слово, той голос Бігу злове.
    З якогось дива у хмарі ці нас заносило, у темряві водило.
    З якого такого дива наша гарна дівка йому – некрасива.
    Ні з чужими, ні зі своїми не знається, як скажений пес на людей кидається.
    Будитель – не Спаситель: хто-що питає – нічого не знаю.
    Голий зад у глузду перетворили, а розуму так і не нажили.
    Говорити іншим, так і орати – однаково треба за врожай дбати.
    Нескорення теж прискорення.
    Нескорення злу - дає добру прискорення.
    Злу нескорення - надає добру прискорення.
    Душа у нього щедра, така щедротна.. ще драти та драти такого, як казав ротний.
    Щедра ви, кумонька, така щедротна, що не затулити рота.
    Запхати все у свого рота – така вродилася вже щедротна.
    Маєш гарну кумцю - будь при власній думці.
    Залишайся при власній думці – (от і) матимеш (будеш мати) гарну кумцю.
    Ніхто не здатен того розвеселити, хто сам (якщо само) не вміє жити.
    Ніхто не зможе тебе розвеселити, якщо не вмієш жити.
    Не потрібен ніякий порадник, як сам для себе є розрадник.
    Не допоможе ніякий порадник, сам для себе маєш бути розрадник.
    Не чекай допомоги від порадників, будь для себе самого розрадником.
    Не треба ніяких порадників, як вмієш бути собі розрадником.
    Зібралася купа радців – не знайти місця для всіх їх задів (задців).
    Куди воно їм лізе, у пики сизі?. У горлянку заливають, аж очі вилізають..
    Розрадник - не Утішитель, бо не Учитель; не для Спаси-тіла, а як Буди-тіла наставник.
    пророцтво від жіноцтва: Розрадник Буде єство – від того прокидається: суспіль-ство, люд-ство..
    Збиралися йти на битву, та сіли на бритву.
    Чи то воно так сміється, чи то мені здається.
    Чи то біс над нами сміється, чи то нам так здається.
    Ніхто не озветься, наче над нами дідько сміється.
    Усе б було нічого, якби, за те нічого, нічого б й не було.
    До ладу поки й не зрозуміло: чи має розум, чи буде сила.
    З тої породи, що скрізь шукає і знаходить пригоди.
    Для такого і дурна пригода – нагорода.
    Для такого абияка пригода, як нагорода - ніщо не зупиняє, бо в голові дурне закипає.. на місці не сидить, бо в глузду дурне шкварчить.
    Як тільки зустрічаємося – зразу напиваємося.

    6.07.18
    Нездарне: і жило марно, і померло незугарно. (9.07.18)
    От кожного разу оця зараза: під ногами бовтається, ніяк не оговтається.
    Почоломкалися два бевзя: у вухах дзвін, у головах плин.
    Важко в таке повірити, та не можна тобі не вірити - що то значить жінка і красива, і розумна.
    Здається від того і на роботу приходить, що вдома зранку до вбиральні не ходить.
    Яку долю має - таку дулю й тримає.
    З такого гонору і має життя ворону.
    З таким гонором і живе вороном.
    Як та попадя, постилася, молилася, аж поки сама не занапастилася.
    Не маю ні часу, ні бажання бачити усі ці над-баня.
    Так веселиться, наче злиться, а коли злиться – отоді веселиться.
    Що маємо, те і запрягаємо – може, кудись і доїдемо, якщо у корчму не заїдемо (на комин не наїдемо).
    Що маємо - те і запрягаємо, куди приїхали – вважай, туди і їхали.
    Що маємо, те і запрягаємо, а чи свійська маржина, чи з війська – кому яка кручина-причина.
    Таке кручене-верчене, як наперчене.
    Вихопився із бучі та потрапив у кручу.
    Як потрапив у бучу, вважай, утоп, як у кручі.
    Як потрапив у бучу, вважай, як у кручу.
    Воно і мовити ще не вміє, тільки зик підіймає, бо хоч і має язик, та Слова не знає.
    Воно і мови не має, тільки зик підіймає, бо хоч і має язик, та Слова (ще) не знає.
    З чужих корінь не заходять у наш курінь, а хто заходить – вже не виходить.
    Закон Гуку: хто гукає, той і шукає.
    Поїхали в гості, а приїхали на кості.
    Поїхали в гості до свахи, а приїхали до костомахі.
    Коли жнива приходять і женці виходять.
    Так танцює, наче когось лупцює.
    Його (її) лупцюють, а він (вона) танцює.
    Просто чудово: у всіх все є і все готово.. тільки сержанту нема провіанту,.. ще на світанку зламалось два танка,.. три міномета обміняли на два мінета..
    Навіщо сперечатися, коли немає сил пручатися.
    Не варто втручатися, коли не можеш (вмієш) захищатися.

    7.07.18
    Все, як завжди: нема пророка - від них та їхніх слів одна морока. (6.12.18 )
    Нема пророка, як завжди.. нема пророка – від них самих та їхніх слів одна морока.
    Для толоки не потрібні пророки.
    У кожного пророка своя толока.
    Погодка была чудесная, мы тоже были прелестные..


    9.07.18
    Людина нездарна: жила намарно і померла незугарно.
    Лиха людина з‘являється в лиху годину.
    В лиху годину шукай добру людину.
    Для доброї (лихої) людини змайструємо найкращу домовину.
    Рясно обіцяли та напрасну чекали.
    Нічого не розумію, а виправляти я умію.
    Нічого не розуміє, але виправляти уміє.

    10.07.18
    Кайся, не кайся, але не зарікайся і не зрікайся.
    Професорсько-пихата наукоподібність найгірша обридніть, найбільша огидність.
    Як візьметься (береться) до справи наша Параска – не буде поразки.
    Я є ніхто, як звуть мене – ніяк.. ЗнаМя: хто знає ймення – той зна мене.. ЗнаМя піднявши над го лово you.
    Якщо вже воно, як правду: так чи не так – бо інше вже: нікому і ніяк – воно й виходить так, що, навіть, дурень, то не дурак.
    З кого спитати, чого бідуєш, як чужинець-зайда у хаті твоїй панує?
    Терпне з часом, навіть, нестерпне.. І нестерпне часом терпне.
    Нема ідей – нема бажання.. З’явилася ідея – грошей катма, не відаю: і де я?
    Воно так просто – «просто жити», як помідор на підор перетворити.
    Ностальгічний дисбаланс з’являється, як через років 20 зранку зустріти колишню коханку.
    Ностальгічний дисбаланс трапляється, коли побачиш однокласниць через років 20.
    Така вона мила.. така мила.. щоб її короста усю покрила.
    Слава богу усе у нас нівроку: і цього року нема у нас пророку.
    Усе було у нас нівроку, поки до нас не завітали чужі пророки.
    Ор-Отче наш, настав пророчий час!
    Одною рукою вітає, а друга дулю в кишені ховає. (куксу кукіш)
    Знає матка, яка у дівки гадка.
    Чого оце наша Галина спозаранку така синя?
    Мала Галина гарного сина, та настала недобра година – наче із тіста з’явилась невістка.
    Мала наша Галина доброго сина, та прийшла недобра звістка – з’явилася невістка.
    Невістка, як недобра звістка, з далеку приходить і не відходить.
    Ото все, мамцю, ваше вшистко, вшистко – і маємо таку звістку (невістку).
    Wszystko Вшистко в пожонтку = всё в порядке «Wszystko mi jedno» (Вшистко ми едно Мне все равно) «wszystko dobrze» (вшистко добже — все хорошо). Wszystko będzie w porządku {вшистко бенджє в пожонтку}. – Все буде в порядку porządku – право? порядок
    Великий розум має – на (у) кожну гузку заглядає.
    Такі маємо причини: з невеликого розуму, а біду велику чинить.
    Зійшлися (Знайшлися) мужчини: розуму невеликого, а біду велику чинять.
    Зібралося чиновництво чин до чину: розуму невеликого, а біду велику чинять.
    Якщо цивільний – хіба й від розуму ти вільний?
    За таким звичаєм і не добирає (і сама не знає): чи то питає, чи то повчає.
    Схоже, він не може.. а вона хоче проти ночі.
    Схоже, я не зможу (можу).. хоча, коли схожу, то ще можу.
    Передчуття його не підманули – отримав він на добру згадку гулі.
    Передчуття не обманули – на добру згадку має гулі.
    Передчуття його не підманули - отримав "на гулі".. дай, боже, і вам того же.
    Зробив відкриття: прийшла доба робити закриття.
    Не хвилюйся, злощасне (сердешне, горьоване), у своєму нехлюйстві - лікуйся.
    Собі яму копає, а думає – джерела свої шукає.
    Стурбоване, бо горьоване, а як посміхнеться, так і схаменеться.
    За такої вашої щедроти, нам можна жити без роботи.
    Коли отак звертаються, аж сльози навертаються.
    З полу-слова все розуміє, така швидка, і діагноз поставила, і поради дала - а працює касиром, такі діла.
    Вроде и хорошая сучка, но не случилася случка.
    Зразу б з цього починали – марно б часу не втрачали.
    Знаю, що, в принципі, - всі українці ці.
    Коли мене будете хоронити – не треба сльози лити.
    Не знаю, які це враки, та Ваша правота мені до сраки.
    Як я гарно поїв – і нікому, нічого не завинив.
    Дякую Бігу, що добре поїв і нічого, нікому не завинив.
    Хай привітає тебе Біг рясно, бо життя ти прожив не напрасне.
    Про мене таке не скажуть, бо праведно життя зважать.
    Жив, як міг, і пройшов, як сніг.
    Хто найкращий – не сперечайся, однаково собою залишайся.
    Розумного частка б’ється – оце життям і зоветься.
    Пульсує, нуртує – в житті це гуртує.


    11.07.18
    Де ж тут розумник зійде (зайде): дурень на дурні, щохвилинно міняючись, їздять, а все нездатні дурню наздогнати.
    Дурне за дурним біжить, дурним помикаючи, за дурним поспішаючи, та ніяк не здатні дурню наздогнати..
    Дурень на дурні їдуть, за погонича дурня маючи і дурне наздоганяючи.. а все нездатні, навіть, дурню здогнати.
    Де ж тут розумника знайти, коли: дурень на дурні їде, один одного щохвилини міняючи.. за погонича дурня маючи.. ось так дурне за дурним і суне, дурним помикаючи, за дурним поспішаючи, ще й за дурня чіпляючись, дурне все наганяючи, та однаково (усенькі) нездатні дурню наздогнати.
    Не можуть дурню здогнати - куди там здолати.
    В свої думках і судженнях настільки метка та проворна, що і швидка Настя не така моторна.
    Воно переживає за інших всіх… і, схоже, - переживе усіх.
    До ладу зразу не розібрати: поцілувати хоче, чи покусати.
    Передчуття наші не обманули - ці радощі нас не оминули.
    Важко уявити, на диво (повірити), наскільки ваші поради прийшлись нам до ладу.. такий ви розумний – аж нам всім сумно.. з якого краю ви прибули, чи не попутали береги?
    Просто на диво.. і звідкіля ж приблукалося до нас таке розумне та красиве?
    Звідки взялося - що ж то за диво - на голови наші таке розумне та красиве?
    Така вже наша вдача – оце навколо і наскрізь одна нестача.
    Така вже наша вдача – оце навколо одне ледаче.
    Зібралися, нарешті, шанувати, коли треба вже ховати.
    Вийшли зі згарища та прямують до звалища - і вірують самі, що для інших вони провідники.
    Його сварити, що в казані палю цю (дровину) варити – ніякої каші з того не ужити..
    Сварити - не варити, та юшку можна пустити.
    Що страви варити – що трави сварити.
    З усіх боків пхаються, ніяк не повиздихають ся.
    Оце зовсім не маю сили - мабуть, потвора якась вкусила.
    Якась потвора мене вкусила – не маю сили.
    Саме ледаче, а базікає (полюбляє базікати) про невдачу.
    Наче і не ледаче, а увесь свій вік батраче.
    Було би знати, кого (нащо) питати: куди оте лихо поскочить, не зрозуміє й охочий.
    Коли отаке мурло судить, кого хочеш знудить.
    Ото Ман, що у Краї нашого роду береже Ора стан, спрадавна має вдачу справну: куди не приходить, як місяць (місія ця) сходить, сам собі усміхається - ні до кого не чіпляється, в собі свято носить – ні в кого радіння не просить, у Бігу зветься сином та повсякчас з Отцем Бігу лине, хто Його зустрічає – горя не знає.. Хай Буде! – усіх вітає, хоч і відповіді не чекає, Отця Ора шанує та з Праві ми-слів-цих на Яві гуртує, як годний God інших веде і він Ходою іде, щоб істинно в Ір іти, на інших чатує, а як не дочекається – з усіма жартує та над собою кепкує.
    Треба вміти і хороводи водити і справою володіти. (справи робити).
    Найчастіше сперечаються, поки правди не дізнаються.
    За згубу лису, мов діти, чубились, як правду дізналися – вже не сперечалися.
    Такий вже нехлюй: хоч в очі плюй, хоч бий його по писку – ніякого з того зиску.
    Нехлюйство призводить до буйства, гірше убивства.
    Смійтесь-насміхайтесь, най і охайте, а як насмієтесь, то хоч – подихайте.
    Охайного охаяли та не вийшло файного.
    Охайного легко і охаювати, і робити файного.
    Якщо ваша ласка і добрі такі, то охайте Мене та поховайте.
    Воно звісно, від такого розуму і думкам в голові тісно.
    Як та сваха (свекруха, теща), так в дорогу збирається, наче залишається.
    Якщо хочеш нове пізнавати – не поспішай казати.
    Мудрий казати не поспішає, навіть, коли і знає.
    Поки пручається – вважай сперечається.
    Стоїть дичка, наче тичка..
    Ще, наче, і малятко, а поводиться, як те звірятко.
    Такому сину не варто і казати, де поховали мати.
    Словами грається, на дурне сподівається.
    Воно і людина, наче, чемна, а всім (все) неприємна.
    Як отой хробак – живе не відомо як.
    Іншим дорікаємо, що в собі ще більше маємо, хоч від цього і не страждаємо.

    12.07.18
    Ваші гречаники такі ж добрі, як наші драники.
    Ваші гречаники не гірше за наші драники.
    Оце женці-молодці, вже жнива завершаються, а вони лише прокидаються.
    Коли с-позаду дивитися, як здригаються плечі, зразу не зрозуміти: плачеться чи сміється.
    Ніяк не зрозуміти, а де ж були ми, коли прийшли слушні часи..
    Часи слушні завжди, якщо не слухати дурні.
    Коли до влади приходить срака, воно і ставить усе догори-раком.
    Є така ознака: якщо усе догори раком – при владі срака.
    Коли при владі срака – усе стає догори раком.
    Як куля процвірінька – дізнаємось, хто і на яку опирається божу ковіньку (у кого, яка божа ковінька).
    Як тіло спалити – душу не просто звільнити, а суть-ність до Отця Бігу спорядити.
    Ра-світило коли діє – усе Ра-діє.
    Сонце – бо сон цей, розплющивши очі, зріє.

    Звезда моя, запомни: сияние слишком ослепительное не вызывает чувства положительного.
    Хотя пизда - всегда звезда, но ты, звезда, не верь сама, что ты пизда.
    Любая пизда – зовущая звезда, но не каждая звезда – пизда.
    Де піся є – то і є пісь-де.
    То ли юношеский задор – то ли юношеский вздор.
    Хотелось соврать, а получилось сорвать.
    Грамотно составленная бумага порождает начальственную отвагу.
    Отож, (панове-добродії,) потихеньку, помаленьку – зачнемо по легеньку: слово по слову, чарка за чаркой.. щоб усім було приємно, не холодно і не жарко.
    Казав Один-дід, що вдома сидить, а сам подався за дівками ходить.
    Казав Один-дід, що буде вдома сидіти, а сам рушив кудись по світах бродити.
    Як народ зріє – суспільство шаленіє (шаліє).
    Спочатку іншим лихо бажають, а потім - сльози проливають.
    Хто іншим лихо бажає, сам сльози проливає.
    Кохалися, милувалися, аж поки не побралися..
    Шукав Степан Степаниду, та не знайшов свою планиду.
    Шукав Степан свою планиду і знайшов Степаниду.
    Оце знову: усе повипивали, повижирали – одні недоїдки та кавалки якісь позалишали.
    Працювати, трудитися та робити – така ж різниця, як кохати та любити.

    13.07.18
    Якщо "сьогодні рано, а завтра - пізно" - такого треба піжить і пижить.
    Таке пестливе, себе ніжить - такого треба піжить і пижить, піжить і пижить.
    Дощ ніжить, з голови до ніг піжить.
    Як так сталось в одній хаті усе це зібралось: усі лишенці пащекуваті, готові про все метикувати та кепкувати?
    Оця "вата" пащекувата, як та короста - задовбала просто.
    Якщо не знаєш Слова, засунь свого язика у власну основу - пізнаєш Бігу мову.
    Хто над мовой кРая насміхається, той на Слово Ора-Отця Бігу зазіхається, такому ні Ор Божий вже не допоможе, бо воно з Його Суто вороже, ні Га - Ма-та наша гожа (Божа) ніколи не буде на сторожі.
    У кожного свої спожитки: Для вжитку мовного старожитку у оновленому вжитку – (кожному свої спожитки).
    Для вжитку мовного старожитку - кожному свої спожитки.

    Для вжитку мовного старожитку - у кожного свої спожитки - або якщо мовою праотців від пращурів говорити як жити.

    Не варто жидкувати та зла-тому тільцю щастя кувати.
    Навіщо (Не варто, не треба) жидкувати - зло-того тільця годувати.
    З подлым миром быть честным – по-своему интересно.
    Не говори такого слова. . Для твоего ли ротика подобная эротика.
    Для “мышебратьев_младшихпоразуму” – для экстаза разового.
    Така моторна, така вже моторна – за швидку Настю більш проворна.
    Що за сволота, як тільки завтра субота – ”закипає” у них на голови іншим робота (навалюють роботу).
    Сволота, вміє свої роботу перекидати на нашу турботу.
    Оцього всього не зрозуміти, так керувати треба вміти, щоб з кожної справи своє брати мито.
    Чого народ митарствує? Треба вміти керувати – з кожної справи своє мито мати.
    Треба вміти керувати – з кожної справи своє мито мати.
    Один одному заважає, бо кожний найкращим (розумним) себе вважає.
    Один одному заважають, бо найкращим себе вважають.
    Дідок-ходок - сам ледь чалапає, а молодиць очима лапає.
    Звідки ви на мою голову взялися, наче гніздо на маківці звили се.
    Як ворона каркає, так стара гаркає.
    У мобілу дівка гаркає, як ворона каркає.
    Спожитки – зі споду вжитки.
    Зі споду жито і є спожито.
    Бідна людина - хто грошима (землю) засіває, а багата – жниву з того знімає.
    З того і маємо дурну годину, бо один біт коштує як зернина.
    Як ще в світі жити, якщо отой біт коштує, що зернина жита.
    Вміє дурити – буде добре жити.
    Навчиться дурити – буде добре жити, а наловчиться дуркувати – іншим буде проповіді читати або концерти давати.
    На що сподівалось – таке і сталось.
    Як сподівалося – так і сталося.
    На добре сподівалося, та не добре склалося.
    Так склалось, що не добре сталось
    У нас по закону усе строго – ніхто не робить нічого.
    З ранку на мобілу таку яхту гарну прислали, а тепер нічого немає.
    Шукав на долар сенсу, та не вистачило пенсу.
    З таким розумником справу мати – себе не поважати.
    Якби розум мав, хіба ж з таким розмовляв.

    14.07.18
    Мудило-дурило, америки відкрило і зразу: ставте, хлопці, вітрило.
    Ще одне чудило-мудрило америки відкрило - ставте, хлопці, вітрило.
    Хоч дурити, хоч дуркувати, зі сцени розважати, аби кайлом не махати.
    Думок – перекотиполе, а саме поле голе, нічого не зростає.. хай хоч перекотиполе пробігає-гуляє та щось насіває.
    У нього розумова робота: він продає шроти в інших широтах.
    З такого роту вилітають слова шроти.
    Як для бійця – не так кмітливий й має мало сили бій чинити, проте се лови, діти. Го лови щоб чинить потрібні ті, хто воє. Хай цей - воє воде. У бої яр ін був колись.
    Се лов на го. Го лови.. ми сі лов ці .. уся че лядь.. ба лядь не йде на лов.
    Лов та лава для ба лядей і че ляді після як го лови буде чини. Го лови чини має ЗнаМя - паля ця зверх вив чий хвіст. Се лови є моє!
    Ти-се є бойяр.. тсе у бій веде.. От-ін веде у бій тсе лядь.. бій тсе (ці) от ін, од ін.. От-ці з че-лядь. Од-ин бойяр.
    Хто у бою гуз покаже го лови.. по голу заду б’є Од-ін, як не головою то глуздою зна мя селове.
    Чи був у Римі в ті часи? Із всього того мені цікава тога..

    15.07.18
    Не питай юначе, навіщо дитина плаче, а ворон кряче.. вклонися та й далі іди наче.
    За такої вдачі, всі наші вади для зради.
    Наші вади вдалі для зради.
    Лядь і люд мають різну суть.
    Слухайте постанови людей доброї настанови.
    Моска-лядь також ділиться на че-лядь та ба-лядь.

    16.07.18
    Хто як хоче, так і вороча.
    Історія та казки.. Хто, як хоче, так і торочить, голову (собі та іншим) морочить.
    На що сподіваємося – тим і маємося-переймаємося.

    17.07.18
    Не всякую птаху-(натаху) посадишь на хуй.
    Не кожному милі твої думки-хвилі, не для кожного й слова ті линуть.
    Думки, що нахлинуть, не кожному милі, не для кожного і линуть.
    Не для кожного линуть думки-хвилі, не кожному і слова ті милі.

    18.07.17
    Глуздує – голу заду демонструє, та ще й про «голос глузду» віщує.
    Маємо гроші хороші, а бувають нехороші гроші.
    Свої гроші – хороші, а чужі – нехороші гроші.
    Тенденції нашої потенції залежать від каденції.
    Дурне – нищиться, розумне – тішиться.
    (Мовлені) Слова, як дощ: все поливає, та не все зростає.
    Дурню годить – собі шкодить.
    Собі шкодить, а дурню годить.
    Така ґаздиня: ніколи, наче, не готує, а завжди нагодує.
    Чи то мені здалося, чи, справді, так у світі повелося: все нице в гору піднялося.

    19.07.18
    У кожної людини свої причини: хто, як уміє так і дуріє, та не кожен дурити вміє.
    Кожен дуріє, як уміє, та не кожен дурити вміє.
    Кожен дуріє, як вміє, та не кожен розуміти вміє.
    Якщо не вмієш за своє стояти - будеш чужинське вихваляти.
    Безпорадні, як діти, не знають ні куди їхати, ні що робити.
    Безпорадність безоглядна - недолугість тотальна..
    Недолуга тотальність - краще, ніж тотальна недолугість.
    Недолуга тотальність дієвіше за тотальну недолугість.
    Недолуга тональність – краще, чим банальність.
    Для спільної дії недолуга тотальність краще, ніж тотальна недолугість.
    Свого життя бездарне майбуття перетворив на помсти знаряддя.
    Козак з Лугу: пугу-пугу, недолуге.. бо ти, хлопче, не до Лугу.. ( http://indragop.org.ua/ Пугу-пугу! Козак з лугу! )
    Гой, Ти Луже, славний друже! А недолуге - не до Лугу.. воно і: не до Лугу гість – недолугість.
    Мені здається, чи не здається: хтось наді мною тут сміється? Над нами хто сміється – не довго їм живеться.
    Сам собі жартує – ніколи не нудьгує.
    Так, є і гарна новина – до нас припхалася дурня (дурна свиня).

    24.07.18
    Играют в детские игрушки и живут, как мушки.
    Вовтузяться у іграшки, як дітлахи, воно й живуть, як ті лохи.

    25.07.18
    У кожного друга своя потуга..
    У кожного друга своя потуга, та не кожен має подружку другу.

    26.07.18
    Спасибі, невістка, за добру звістку..
    Все добре буде там, де (вже ніколи) не бувати нам.
    27.07.18
    Хто мислить алюзіями живе у світі ілюзій.
    Хто мислить алюзіями - живе в ілюзіях.

    29.07.18
    Оно по-своему,конечно, и смешно, хотя смешно, конечно, и не очень.. (14.12.18)
    Оце рота - зібрали ідіотів, ще й без зубів у роті.
    Оце рота! Зібралися ідіот до ідіота..
    Двоє ідіотів, ще й зубів немає в роті.

    31.07.18
    Ніякої надії - з кожним днем все більше дуріє, ні себе, ні інших не жаліє.

    30.08.18
    Наше не хоче їсти, а в душу прагне залізти.

    4.09.18
    Як сторінка перегортається, світ в очах перевертається.

    5.09.18
    Чи, справді, так у світі ведеться, чи нам лише так здається.

    8.09.18
    Правду говорити, як воду пити: багато не випити, та без неї - не жити.

    12.09.18
    Виходить так, що виходу немає.. як не складалось, так й не склалось.
    Складалося, складалось, та не склалось.

    18.09.18
    Хто ж може нам заборонити свою дурню робити? (таке робити).
    3.10.18
    Хотя и выпал случай, да сделалось не лучше.
    Хоть нам и выпал случай, да получилося не лучше.
    Хоч на Бога і сподіваємось, та і від людської допомоги не відмовляємось.

    5.10.18
    Зібрались найгірші: одні - найменше, інші – найбільше.
    Не вірте лукавим - найбільше про це повчають лукаві у церкві. У такі заблукали ми смерки, мо' вже й до смерті.
    Не вірте лукавим ні у годину молитви, ні під час кави.
    Якщо по колу піти та слова поколупати - таких прикладів багато, щоб розгребсти усю дурню, потрібна не одна лопата.

    9.10.18
    Життя таких повчає, та нічому не навчає.
    Життя його повчало – нічого не навчало.

    18.10.18
    Щасливі миті власного життя нам повертаються у спогадах щемливих.

    25.10.18
    Хай Добра думка спалахує, як зірка, а гасне погана і гірка.
    Прозвучал звоночек, что тебе пиздец (капец ), дружочек.
    Прозвучал звоночек – вот и пиздец (капец ) тебе, дружочек
    Щасливі разом, та нещасні поруч.

    7.11.18
    Серед такого люду не прожити без бруду.
    Горе навчить, як лихо у двері стучить.
    Щось собі нявчить, а думає що інших вчить.
    Для когось свій люд - наскрізь з іуд, а комусь уся лядь - що ба-лядь що че-лядь.
    Така молодиця - на льоту хапає птицю.
    То сидить -гикає, то біжить смикає.
    Думає, що дурне таврує, а себе малює.

    9.11.18
    Правило святого: якщо хочеш зробити краще - не роби нічого.

    10.11.18
    Що тепер тужити (жаліти), що у зибці (колисці, зародку) його не вдалось придушити.
    Відразу й не зрозуміти, хто з них більше діти.
    Баба Йага проводить заняття з йоги..

    19.11.18
    Слова (говорить) вірні, та справи (робить) бідні.
    Як слова вірні - і справи гідні.

    21.11.18
    Варто було і не бачити того.
    Краще б було не дивитись на то ( не бачити того).

    27.11.18
    Недобрі відчуття недоброї години.

    28.11.18
    Сперечаємось, гарячкуємо – один одного не чуємо.
    Ума палата, та жаль – палата та в дурдомі.

    5.12.18
    Наче воно усе і правильно, хоч якраз і не правильно.
    Стає дедалі все більш не ясно, як жити далі у ці часи прекрасні..

    6.12.18
    Воно здається, що сміється, насправді - то дія равлі.
    Якщо із вечора не були при тямці, то звідки візьметься розум у ранці.
    Ельфа із себе зображає, та хвоста ніяк не сховає. (22.04.18)
    Від такого пророка на хвості і розносить сорока.. у всі боки.
    Від такого пророка суцільна (одна) морока. (7.07.18)
    І заміжня, і заможна, а жити (щасливо, добре) - не спроможна.
    Дівчата у нас гожі, та до дурних нахаб ворожі.
    Фудзі-яма, Фудзі-яма… То не вершина.. як Розумне не прибуває, а дурне не тікає - то ми у ямі.
    Таке полохливе, усе оглядається, а що зверху впаде і не здогадається.
    Як від дурні не спиться, то дурне і насниться.
    То не спиться, не спиться, а потім воно ж і насниться.
    Як місяць у повні дай бажання повні, а до бажань сповнення жадань, щоб сталося сили сповнити усе до смаку самої могили . Донеси до звершень Твоїх, щоб спромігся я і встиг.

    Свободная беседа о «піс де» полезна всегда и везде.

    11.12.18
    Таких героїв в нас багато, єдино, жаль, нема бійців.
    Героїв-воїнів, що виють - у нас багато, єдина жаль – нема бійців.
    Героїв-воїнів, що виють, - у нас немало, бійців, на жаль, не вистачає.

    14.12.18
    Театралізація ініціації (дійства у дію) призводить до десакралізації події .
    Оно по-своему, конечно, и смешно, хотя, скорее, все-таки печально. (29.07.18)

    15.12.18
    Дурне говорити - марно життя прожити.
    Слова похабні - думки незграбні.

    17.12.18
    Бери заступ - роби наступ.
    Було швидко ломанувся, та вчасно схаменувся.
    Швидко ломану вся - та вчасно схаменувся.

    19.12.18
    Жизнь любит забавляться парадоксами, а парадоксы забавляют жизнь.

    21.12.18
    У такого для всього є своя засторога (насторога).
    Не вистачало лишень цього: прийшла осторога із острога.
    Здібності має, а розуму не вистачає.
    Не цінує своє, бо ласий на чуже.
    Хто не шанує своє, той кпинить і чуже.
    Оце не орали, не сіяли, але можливо.. дочекаємось, дастьбіг, мо‘ жнива.
    Свого не знає, а чуже вихваляє.

    И как прикажете в том жить, коли кругом одна сплошная топь и жидь.

    22.12.18
    Усі такі: у власній милості – великі, у величі своїй – малі.. Такі усі.

    27.12.18
    В бажані щось поладнати (відремонтували) найголовніше того не доламати.

    28.12.18
    Якщо сам може, то й сила люба - гожа.
    Як є можа, то й люба - гожа.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Шон Маклех - [ 2020.11.08 02:03 ]
    Шкіряний човен
    Ми тесали свій човен
    З твердого ірландського дубу,
    В якому лишив свої ікла
    Чорний вепр Торкдув,
    З дубу, якого торкнувся Белл блискавками,
    Якого сушило Сонце і зрошував Дощ –
    Дві стихії, якими одвічно клянуться ірландці (ми).
    Ми майстрували щогли
    З гнучкого ірландського ясена,
    Що самотньо ріс на горі святого Патріка
    І поклонявся осінньому вітру.
    Ми здіймали вітрила з льону,
    Що ріс під синім небом,
    І вбирав його кольори в пелюстки
    І радів кожному дню світлому,
    Ми знімали останні сорочки,
    Вибілювали їх морською сіллю
    На сліпучих променях
    Білого липневого Сонця.
    Ми обтягували човен волячою шкірою –
    Міцною, як наші жили
    Чорного рогатого велетня,
    Що блукав пагорбами Бруг-на-Бойн,
    Пив з озера Лох-Ло.
    Ми – чотирнадцять віруючих і троє невіруючих,
    Пливли чотирнадцять літ –
    Наздоганяючи руде бородате Сонце.
    Ми ступили на зелену землю острова
    Тір-на-н’Ог і повернулись:
    Будувати монастирі з дикого каменю.

    Ми плили в шкіряному човні думок
    По зеленим хвилям історії
    Ми – монахи ірландського Неба…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  34. Артур Сіренко - [ 2020.04.26 15:37 ]
    Музика мовчання
    Лицарям Місячного Сяйва та Горобиних Ночей

    У глибинах глини, у нутрощах скель,
    Під корінням старезних дерев,
    Що снять ароматом конвалій Неба
    Ми вирили схрони – глибокі, наче колодязі,
    Тихі, наче птах світанку опівночі.
    Ми чекаємо слушного часу,
    Граємо на різблених арфах –
    Арфах без струн.
    Ми граємо музику тиші,
    Співаємо пісні мовчання –
    Тут, в глибинах землі.
    Нас чують тільки корені –
    Підземні руки столітніх буків
    І ясенів синього вечора –
    Нашу пісню мовчання.
    Нам сняться сни про майбутнє –
    Сонячне, як червнева шипшина
    І високе, як Вега у липні,
    Сни про країну загірну,
    Про Землю Майбутнього –
    Нам – мрійникам лісу,
    Шукачам незримого і невідомого,
    Нам – прочанам таємного,
    Лицарям сяйва Місяця.

    А десь на поверхні зеленотравній
    Серед лісу тінявого і яглицевого
    Бродять люди босоніж
    І дослухаються –
    Вухом до землі вологої тулячись,
    Хочуть почути музику –
    Музику нашої тиші.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  35. Артур Сіренко - [ 2020.04.12 03:30 ]
    Рибалки
    Тим, хто розмальовував глеки. Щиро.

    Рибалки ловили осетра,
    А витягли камінь –
    З нутра Бористену –
    З ріки верболозів і чапель.

    Рибалки ладнали човен –
    Смолили йому боки
    І дерев’яне черево.
    Аж бачать, а то Місяць,
    Який пливе по Небу
    Глиняних снів землеробів.
    Взяли вони отой камінь –
    Округлий, як все минуле
    (Чи то не камінь, а серце,
    Що давно скам’яніло,
    Бо втратило сподівання),
    І потягли на гору,
    Де якісь диваки палили
    Свої солом’яні хати,
    Щоб ніколи не згадувати
    Про те, що сподівалось,
    Про те, що мріялось,
    І про що малювалось
    На глиняних глечиках,
    На дерев’яних снах
    І солом’яних платтях
    Чужих наречених.

    Рибалки ладнали сіті
    Для риби на ймення сонце,
    А бачать, що то одяг
    Для них –
    Жебраків і відлюдників.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  36. Шон Маклех - [ 2020.03.21 01:45 ]
    Загублене Сонце
    Сонце важким яблуком
    Падає в зелену траву виднокраю,
    Де німий синьочубий друїд Море
    Ділить наш світ навпіл.
    І викочується всевидячим оком
    Між пагорбами пізнання спокійного.
    А я думав, що Сонце –
    Це мідний ґудзик чи то блискуча фібула
    Загублені сумним дідом,
    Біловбраним і білобородим –
    Старішим за оці пагорби:
    Золота кругла фібула –
    Застібка на картатому кілті
    Старого сумного ірландця
    На ім’я Часопростір –
    Він забув з якого він клану,
    Хоча візерунок в клітинку
    Мав би йому підказати,
    Мав би йому нагадати,
    Що всі дороги ведуть до Тари –
    До пагорбу королів.
    Але він забудько,
    Бо народжений раніше Диявола,
    Все йому пам’ятати несила –
    Особливо у нас, в Ірландії.
    Я прошу загублене Сонце зіграти мені на арфі
    З бронзовими струнами-променями,
    Я прошу Смерть розказати мені казку
    Про тих, хто ховав століття у торбу латану,
    Я прошу Хвилю сховати мої думки
    Від людей чужих, від мечів іржавих,
    Я прошу Сову зазирнути в мої сни
    Своїми очима-тарелями,
    А Крука прокричати мені услід
    Закляття своє чорнокриле.
    Я прошу….

    Допоможіть мені відшукати
    Загублене Сонце!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  37. Марія Дем'янюк - [ 2019.07.17 14:18 ]
    Спостереження
    Дерево - це багатоніжка.
    Заховала голову-коріння у землицю,
    а гіллям ходить по хмарах білолицих.
    Еге ж?


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (5)


  38. Євген Чорний - [ 2019.05.29 12:01 ]
    Слівце-райце (4)
    Чемна дитина, ще мати від перс не одлучила, а старших шанувати навчила.

    Ох, і хватка та Надія - завжди готова до дії: хай їх і трійко – за раз прийме Надійка.

    Сходить, як та зірка, а на вустах гірко.

    Воно, як птаха Божа, живе: насіння клює та під ноги плює.

    Таке почало сунути, що й нікуди плюнути.

    Щоб ви тут усі повсералися, скільки вас у черзі зібралося.

    Куди не прийде, як місяць зійде, куди не приходить – скрізь хороводить.

    Дурне наперед все знає, а розумне - порад шукає.

    Ото жнець-молодець: як жнива - приходить під самісінький кінець.

    Така вже вражИна: наїсться лайна, а каже ожина.
    Не людина, а вражИна: їсть лайно, а каже ожина.

    Коли не вистачає знань – повно питань. Якщо нема питань – не буде знань.

    Таке вперте, а все у нього на хмари зіперте.

    Вперте та затяте – не слухає ні батька, ні мати.

    Не спиться, бо лихе сниться.

    Думки снують та не дають заснуть.

    Не спиться.. чи то лихе сниться, чи то думки снують та не дають заснуть.

    Бігає-волає, наче срачка його припікає.

    І сам до ладу не знає, куди весь час поспішає.

    Хоч не кричить, та все не мовчить – або гарчить, або скавчить.

    Коли народ лікує – він лікується.

    Такому до сраки усі ваші подяки.

    23-29.03.18


    Рейтинги: Народний 5.5 (0) | "Майстерень" 5.5 (0)
    Прокоментувати:


  39. Євген Чорний - [ 2019.05.15 15:40 ]
    Слівце-райце (3)
    21.03.18
    З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.

    Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.

    Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.

    Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.

    Під ніс бурмочить, а думає пророчить.

    Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.

    Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.

    Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.

    Воно хоч і смішно, та з того не втішно.

    Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.

    Своє робить, та дурне виходить.

    Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.

    Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.

    Один та Один – єдна єдність.

    Час плине – думка лине..

    Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.

    То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.

    Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.

    Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.

    Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.

    Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.

    Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».

    Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.

    Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.

    Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.

    Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.

    Підранок, бо до півнички пхається щоранок.

    Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.

    Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.

    Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.

    Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.

    Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.

    Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.

    Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.

    Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.

    Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.

    Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.

    Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.

    Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.

    У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.

    Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.

    Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.

    Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.

    Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.

    Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.

    Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.

    Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.

    Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.

    Такий вже зух – один аж за двух.

    Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.

    Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.

    Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.

    Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.

    Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.

    Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  40. Артур Сіренко - [ 2018.05.18 00:07 ]
    Прозорі звірі
    Звірі прозорі блукають
    У хащах моєї свідомості,
    У тих неосяжних лісах,
    Де заблукати так легко –
    Не тільки мені –
    Волохатому отроку кайнозою
    Чи Магеллану Фернандо –
    Сажотрусу Мадейри.
    Звірі прозорі
    Шпацерують, як треба
    На требу
    Чи то офіру:
    Сколотську, де коні
    У горлі вчувають залізо.
    Звірі прозорі
    Шугають в повітрі,
    Таврують каміння
    Петрогліфом.
    Моє полювання:
    Вистежую слід
    Прозорого привида і
    Почвари рогатої.
    Торкаюсь кори,
    Що в зморшках, як небо старе,
    Як Мадонна часів неоліту.
    Торкаюсь поверхні –
    Шкіри старезного явора.
    Я – кроманьйонець,
    Мисливець лісів
    Моєї свідомості.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Вовк - [ 2018.04.23 22:04 ]
    Замовлянка "На добраніч" (дитяче)
    …Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
    бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
    бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
    в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
    і серденька проймаються жаром... А той жар
    все росте – виростає, і роздмухує полум’я в грудях –
    ой пече воно груди нестерпно, виливається в пісню
    тужливу, а ту пісню підслухає вітер – і по небу
    нічному розносить, аби чули ті зорі, що виснуть
    і готуються в парі упасти, що чекає їх світла година –
    на землі двох людей поєднати. Так рождається
    пісня Кохання, нерозлучна із лебедем в морі,
    нерозлучна із голубом сизим, а де голуб – там небо і зорі...
    Так рождаються хмарки летючі, випинаються
    гори могучі, ліси несходимі смарагдові тіні кидають
    довкола – і стиха-тихенько відтак помаленьку
    починається любощів мова: листка із листочком,
    дзвіночка з дзвіночком, травинки, пташинки, та ще й
    комашинки – усе на землі промовляє, німого ж нічого
    немає... А там, де Любов свою ніжну розмову провадить
    у всьому лиш Злагода-Ладонька ладить: цілує у вічка,
    у щічки тепленькі, у личка м’якенькі, і пестить,
    і надить – в вікно заглядає Зоря Вечорова... Зорить
    колискова, усі голоси переймає. Гойдає на хвилях,
    на місячних срібних приливах – і в сон поринає…

    ́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  42. Ірина Вовк - [ 2017.12.31 11:27 ]
    "Душа запрагла свята…"
    Душа запрагла свята… Дихає морозом
    ніч у середмісті Львова.
    Біг сторіч у Колісниці Часу. Подих свіч
    у мерехтінні вікон. Гама кольорова
    людських життів і доль. Старим обо́зом
    зникає в сутінках печаль тяжких утрат…

    …І, наче Немовля в підніжжі Божих Врат,
    чекає Рік Новий на крок у бутність –
    звістити світові свою присутність,
    обвіяти своїм благим теплом
    оголені дерева і дахи промерзлих хат,
    старі людські обличчя і дати їм ковток
    живий води… Мерщій ходім,
    мерщій біжім сюди,
    де Дух Різдва малює дарчі скрині –
    ми всі щасливі будемо віднині,
    бо тріпотить на Дереві Листок
    нових іще несходжених призначень,
    листок нових освідчень і освячень –
    блаженний Лист на вітрі тріпотить, -
    а Колісниця Часу знай летить
    по кригах зламаних і стужах безталанних –
    Зима, мов пава, в хаті загостить
    між пампухів, малих дітей, соломи –
    і тане тінь виснажливої втоми,
    і вже малює Новорічна мить
    те Немовля у променях осанни
    і в утворі Божественної Брами
    двох срібних о́ленів у пущах первозданних!

    …Сп’янілий Дух Різдва...

    …Так спрагло дзвони б’ють…



    Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом". - Львів,2017.


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  43. Ірина Вовк - [ 2017.12.27 12:16 ]
    Весільна: випікання короваю
    Окраєць щастя, скибочку-цілушку,
    Що милостиво потрапляє в руки,
    Відкину гордо – я ж бо не служебка!..
    Собі ж залишу солі повну жменю -
    Нехай погіркне те солодке щастя,
    Нехай печуть, та не черствіють рани –
    Бо в істинного щастя присмак терну,
    Зате тоді воно вже не окраєць,
    Не скибочка, а пишна паляниця –
    Її я вистраждала, нею причащуся:
    Я не зарібниця, я в Долі – Господиня!
    «…А у тії печі
    золотії плечі,
    а срібнії крила,
    щоб нам коровай гнітила»…

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом.2013)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  44. Нінель Новікова - [ 2017.08.15 22:01 ]
    Посуха
    За два місяці – ні краплиночки!
    Погоріла трава на вигоні.
    На городах усе зів’яло вже…
    Пам’ятаю, як мама плакала
    І просила води з колодязя
    У сусідів скупих набрати,
    Щоб городик наш рятувать якось.
    Бо свого нам ніхто не викопав,
    А із річки далеко відрами –
    Руки в неї були покручені
    «Ревматоїдною» хворобою.
    Я мала була ще для помочі.
    Але тут хтось із наших вуличок
    По дворах пішов з добрим кошиком –
    То збирали дари для батюшки,
    Щоб прийшов із села сусіднього
    Намолити нарешті дощику!
    Люди клали усе, що мали ще:
    Хто яєчко, хто цілу курочку,
    А хто яблучка, хто і сала шмат,
    Хто карбованця, а хто – три, чи п’ять,
    Що на чорний день за іконами зберігалися.
    Віднесли кудись і чекали всі,
    Хто з надією, хто з цікавістю,
    От як ми – піонери в галстуках…
    І юрбою народ зібрався весь
    Біля річки, отам – на вигоні.

    Ось прийшов наш величний батюшка –
    Колоритний, як намальований:
    В рясі сріблом весь розцяцькований,
    В оксамитовій круглій шапочці,
    а на грудях – з хрестом освяченим.
    Довгі коси, уже сивіючі,
    Борода рудувата, в кучерях –
    Голосище, як у Шаляпіна!
    Молитви він читав, співаючи –
    Аж по річці луна котилася!
    Всі хрестилися. Дехто плакали.
    Ну, а ми, піонери юнії,
    поховавши в кишені галстуки,
    щоб не сердити того батюшку,
    все чекали на диво дивнеє,
    поглядаючи в небо яснеє.
    Він срібленим відерцем з річечки
    Все зачерпував воду теплую
    І кропив усіх, а всі кланялись,
    Цілували великий хрест його,
    Де розіпнутий був Ісус Христос.
    До руки його прикладалися.

    Якось так ми і не помітили,
    Звідки хмари важкі насунули.
    Раптом хтось закричав так голосно:
    –Люди! Славимо разом Господа!
    І тоді, серед сліз та радощів,
    що змішалися із молитвами,
    раптом перші скупі краплиночки
    на розпечену землю випали…
    А тоді загриміло весело
    І такою дзвінкою зливою,
    Наче небо ураз прорвалося,
    На юрбу нашу уперіщило!
    Люди плакали і сміялися,
    Не розбіглися, не ховалися –
    йшли додому вони не кваплячись.
    Благодатні струмки стікали з них.
    Ну, а ми, зовсім юні – діти ще
    по калюжах стрибали радісно,
    і я думала: як же так воно –
    в школі вчать, що немає Боженьки,
    але хто ж тоді, нас рятуючи,
    надіслав оцю зливу вчасно так,
    до молитви немов прислухавшись?

    А в городах здіймали голови
    Всі прив’ялі, кудлаті соняхи!
    Квіточки розцвітали радісно,
    А матуся моя всміхнулася –
    Буде чим пережити зиму нам!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  45. Садовнікова Катя - [ 2017.08.07 19:37 ]
    Осень не наступила
    а, знаешь, даже если случайно
    вырвется наружу тепло
    то все города
    мигом здесь заиграют, будем танцевать
    мы под этим мостом.

    и ты согласись — что-то весит всё это:
    стекать мне соком,
    греть слёзы летом,
    падать дождём на асфальт,
    от жары умирать при свете.

    Ты видишь!!! осень не наступила...
    Помнишь ли ты? нет места теплее, как над вокзалом..
    согреешь ладошки ним ты
    и на ступенях сидеть устанешь
    исчезнув в переплётах
    надежд разбитых.

    а, знаешь, даже если однажды
    кто-то умолкнет из нас двоих –
    второй подхватит дыхание слаще
    мирно уснув на сгоревшей любви.

    07.08.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Садовнікова Катя - [ 2017.07.23 13:09 ]
    Я буду завжди
    Я буду завжди
    Тобі хлібом свіжим.
    Нехай нескінченний цей шлях.
    Я - є твоя правда гірка,
    Я - зірка нічна
    І я не помру на вустах.

    Я буду завжди,
    Як цукор і сіль,
    Ти - сонце, яке я люблю!
    Я виходжу всю і зтру
    Душевну ту біль
    Цілунком, що рідко бринить.

    Та тільки, коли
    Очей я зімкну собі,
    Я шепочу щось
    Так тихо-тихенько було:
    Хай блискавці край...
    Я ж бо назавжди твоя!

    23.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.06.16 08:07 ]
    Скіфіє...
    Скіфіє, скули твої суворі пропахлися степом
    на роздоріжжях перекотиполя,
    твій меч переламано, лук твій уховано прахом,
    а ти стоїш, наче горда наречена,
    серед мужів норовистих,
    все така ж недоступна...
    Хто ти? – Жона, відданиця, чи блудлива
    коханка...
    Що принесла в офіру ти скіфам, своїм нареченим?
    Твоя шлюбна сорочка – шолом і кольчуга,
    а у лоні – дитя,
    що народиться теж
    у кольчузі –
    і не матиме стриму, ні віддиху,
    кінні згубивши підкови,
    налітаючи з лютим оскалом
    на шатра сарматів –
    ревучи по-звіриному, свистом дерева пригнувши,
    відвороту не знаючи,
    кривду, як стяг, перейнявши...

    Ти, царице хмільних полинів, розімлілих під сонцем,
    гіркоту своїх сліз у чарівне вино заваривши,
    із привідцею-князем різдвяного пива відпивши,
    навернула його на дорогу, порослу євшаном,
    аби вмів тебе муж, наче матір свою, шанувати,
    о величная Вершнице, Дика Лошице Гнідая,
    що нікому з достойних не далася себе загнуздати,
    одягнувши собі на чоло лишень обруч мідяний
    та із Місячним Серпиком в серпні навік заручившись,
    Заповіт своїм кревним на грудах землі начертала,
    у туманах курних, наче пара легка, розчинившись,
    у дарунок нащадкам на щастя пославши підкову...

    „ – Тримайтеся, браття наші,
    плем’я за плем’я, рід за рід,
    і бийтеся на землі нашій,
    що належить нам і ніколи іншим...
    Се ж бо ви є р у с и н и, сини богів наших!

    Співи наші і танці, ігрища і видовища
    на славу їх!

    Се ж бо сідаємо на землю
    і беремо пучку землі до рани своєї,
    і товчем до неї,
    аби по смерті міг стати
    перед Матір свою, М а т и р е с л а в у,
    і щоб сказала:
    „Не маю винити того, хто є повен землі,
    і не можу його відділити од неї,
    хай у ній і пребуде!”*

    *Тут цитується дощечка "Велес-книги", літопису язичеський жреців 6 ст. до н.е. - 9 ст. н.е.

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001).


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (4)


  48. Ірина Вовк - [ 2017.06.16 08:39 ]
    Ойкумена Світанкова...
    Над Ойкуменою сходить рум’яне Сонце –
    це новий день ще ненароджених нас із вами,
    проте ми тут присутні… Рожевими бульбашками озону
    в омитому первозданним дощем райському саду,
    чи в безкрайому зеленобарвному степу,
    де малі однороги з променем сонячним грають,
    припадаючи в травах густих до джерел непочатих –
    ми, невпізнані Часом,
    розливаємо бризками світло на довколишній світ,
    що і є Поезією, чи швидше Її нектаром,
    і дивуємося, чому ніхто не питається: ХТО МИ
    І ЗВІДКИ ПРИБУЛИ…

    Ми тут свої, нас знає кожне пташа на розквітлому
    Дереві Роду, гордовиті леви вітають нас, людей,
    своїм звичним: «…ми з вами одної крові…»,
    вужі неотруйні сповзають з плодів соковитих
    і немає в тім кривди гріха чи наміру спокуси…
    Ми, надлегкі і вродливі,
    невпізнані кульки озону – наче зародки
    самих себе прилетіли до щасливої Ойкумени збагнути,
    як сталося людству УТРАТИТИ МОВУ СВОБОДИ,
    як же мож’ без свободи вдихати це свіже повітря,
    як же мож’ без свободи спивати із квітів нектари
    чудодійної рідної мови, що Праматір колись передала,
    нахиливши перса до скрипучої Сина колиски…

    Хто знайде зачарований ключ до старої півстертої руни,
    Хто між скель пересохлих маленьке джерельце помітить,
    Той листком проросте на НЕВ’ЯНУЧІМ ДЕРЕВІ РОДУ…
    31 січня 2016 р.

    (Зі збірки "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Вовк - [ 2017.06.15 09:02 ]
    Кримські мотиви
    Розквітає небаченим соняхом
    країна мого дитинства –
    грають ліри і арфи з-над лиману
    мелодію зімлілого степу,
    мовою милозвучною шепочуть
    моє ім’я з акцентом
    мешканки забутого Неаполя Скіфського
    чи, може, Пантікапею… однако –
    за давністю часу пам’ять
    розмила координати
    хвилями теплого моря…

    Проте мені так тривожно і затишно
    саме тут наслухать колискову,
    ще задовго до мене проспівану…
    Афродіта, мов діва, всміхається,
    народжена з мушлі…

    …Амфори повняться золотим зерном,
    дзбани пивом, на сонці настоянім –
    ах, яка розкіш співати гімн життю,
    адже, люди як фенікси,
    з попелу в тіло вертають…

    …Чорніє море, на гребінь здіймаючи хвилі…
    Крилаті грифóни на піхвах меча
    звіщають наближення бою,
    вже чути як сфінкси-коханці лоскочуть Тавриду
    шаленими ритмами кінських копит…

    Хто там порушує заповітну ідилію сновидіння? –
    Чи не таври-пірати чигають на здобич...
    Закони честі списані
    полинами гіркими та ще ковилою
    у письмена запорошені –
    меч вождя, у двобою пощерблений… і жіночі прикраси,
    з легковійних наложниць у яму покладені –
    безмовна візитка курганних скарбів…


    …Не стріляйте у сонячного зайчика,
    що з’яснів дитинно у звогнілих степах –
    він і досі світиться як Всевидяще Око
    на незітертім золоті скіфської пекторалі…

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.06.15 08:23 ]
    А коли прийде Купайло...
    ... а коли ж Купайло прийде у вінку з іван-зілля духмяного
    і покличе до шлюбу перед очі кирниць живодайних
    Іванка та й Ладу,
    закликатимуть отці наші, сивостарці, отроків до Красних Гір,
    аби силу юну біля Духових дерев семи дубам показали,
    та й коників легкокрилих вороних в тридороги сідлали –
    вже ж бо час настає з Диво-Ладом прощатися,
    та й, творячи люби, од Живки-богині під рідні стяги ставати,
    у ріках безбережних молочних молоде тіло омивати,
    сорочину, радомилими руками в обереги розшиту, убирати –
    та й ворога із землі руської-праотцевої без віддиху гнати…

    …Того часу маємо бути далеко по Непрі буйголовому,
    о Смерті-Дівиці Моренці-Красавиці не мислячи, –
    і життя наше на полі серед жита пашнистого
    ще й овса ядренистого
    єсть красне…

    … А тії юнаші проводили до січі суворої…
    …Прощайся, народе мій, з Ладом…

    * Непр - архаїчне: давня назва річки Дніпро (Дніпр).

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4