З усіх нот які можна виловити у скрипі вісі земної
Вичути у мелодіях неминуче тонучого корабля
Я чую лише до-мі-нуючу тишу
Намагаючись розчути щось більше хоча б ля

Є у мене не велике
та моє в мені дитя.
Я малюю світлі лики,
прикрашаючи життя.

Намалюю я Марусю,
наче паву у саду,
і до неї усміхнуся.
А яку я ще найду?

Буду під гітару грати
їй мелодії сумні.
Тихі арії співати,
але далі – ані-ні.

Лине пісня солов’їна,
ніч минає, плине час
і в одне єднає нас.

Щоб закінчити картину,
хоч за те, що я мужчина,
поцілуй мене ще раз.

                                      2008

А вони не сходять,
Мимо мене женихи,
Подружок проводять!
А зі мною не ідуть,
Може я не гарна,
Та ж нівроку, там і тут,
Панночка шикарна!
Маю файненький город,
Файно обробила,
В грядках ніжиться осот,
Лобода вродила!
У хатині павуки,
Придане сплітають,
Глянуть в вікна парубки,
Через тин тікають!
У колодязі відро,
Ввечері втопила,
Втік Данило, втік Петро,
Так і не зловила!
Посміхалась через тин,
Я сусіду Гнату,
Тільки Гнат той не один,
В нього жінка клята!
Напекла я пиріжків,
Пригостила Гриця,
Тепер Гриць той без зубів,
Мене сторониться.
Сватам шила рушничок,
Поколола пальці,
Зробив тато з гілочок,
Косорукі п'яльці.
Мама голочку дала,
Голка тупа, ржава,
Ще й селом чогось пішла,
Нехороша слава.
Не вродили соняхи,
Не дозріли сливи,
Ох, не люблять женихи,
Мене, нещасливу!
2016

Не дарує мені обручки,
Не вдягає мої запонки,
Та тримає мене за ручку,
Певно, хоче мене... покохати.

Я дивлюсь йому прямо в очі,
Зазираю в саміньку душу,
І не знаю, чого він хоче —
І не знаю, чи йти назустріч.

А сьогодні вночі у ліжку
Наказав стати в позі запонки...
Добре, милий, та це — пізніше,
Зараз дуже я хочу спатоньки...


01.11.17

Іван у Мар'ї – воїн-старожил.
І разом прожили вони чимало.
Але на Мар’ю зайвих кінських сил
у воїна уже не вистачало.

Лежить Мар’яна тиха і німа,
а генерал поринув у нірвану.
Але – лап-лап! Мар’яни десь нема.
І це занепокоїло Івана.

Сюди-туди – нема її ніде.
У туалеті здибались одначе.
Сидить його Мар'яна на біде
надула губи і ось-ось заплаче.

– Чого це ти? – запитує Іван.
– Та от сиджу і думаю-гадаю,
чому якийсь облізлий дідуган
до мене, генеральші, діло має?

                              2017

Пора шкідливу звичку цю кидати…
Курити? Пити? Жерти?
Довіряти!

30.02.2017

Невеличка електричка
Повна вщерть, як рукавичка.
З дач-городів на базар
Їде-квапиться товар.

Тут пикаті баклажани
В фіолетових жупанах,
І веселі огірочки
В зеленесеньких сорочках.

Круглолиці картоплини,
І усміхнені морквини,
Пустотливі бурячки
І огрядні кабачки.

По вагону, наче туз,
Йде кондуктор, пан Гарбуз:

– «Громадяни баклажани
І панове кабачки,
Не шуміть, немов цигани,
І показуйте квитки.

Хто не сплачує проїзду,
Той вже далі не поїде.
В нас зайці поза законом –
Їм не місце у вагоні!»

Як зайці оте почули,
Із вагона дременули,
Через вікна пострибали –
Хто на рейки, хто на шпали.

Потовклись дурні зайчиська,
Пішки йшли, хоча й неблизько.
Тож дотримуйтесь порядку,
Будьте чемними, зайчатка.

Я у Європу не тікаю,
хоча і хочу як дитя,
яке з огидою збирає
чуже накидане сміття.

Я дуже хочу на Канари
як це не раз уже було,
але на євро і доля́ри
мені якраз не повезло.

Я не поїду до Китаю.
Японія мені чужа.
І не Сибір мене лякає,
а харакірі без ножа.

Я й у Америку не хочу,
хоча волію за межу
і океани перескочу,
але завию, затужу

коли через полярне коло
як журавель перелечу
і зрозумію, що ніколи
не політаю досхочу.

Я залишаюсь в Україні
як той на сідалі когут,
який не чує свій капут.
– О'кей! Але які наївні
собі доказуємо нині, –
уся моя Європа тут.

                              08.2017

скінчилася днина скінчилися дві
закінчився тиждень вітри в голові
широка й незміряна часу ріка
упевнено мишку жбурляє рука:

Приспів:
піду пройдуся з кімнати в кімнату
ще купа часу я встигну -- все ок
давно відомо що прокрастинатор
найспокійніший у світі звірок

дедлайни спливають на серці мандраж
і думка панічно впадає у раж
навала сюжетів та образів тьма
та тільки журбинка бо часу нема

Приспів:
бігом писати писати писати
до ранку встигну герою будь спок
усім відомо що прокрастинатор
найвиверткіший у світі звірок

Я не пишу, а «вишиваю».
Хай крицю варить сталевар,
а я, буває, ще й клепаю
і закипає самовар.

Іду косарити на луки,
перелопачую город –
усе одно ази та буки
не озадачують народ.

Метафори беру зі стелі.
Є коцюба і рогачі.
Уранці списую пастелі
і силуети уночі.

А вечорами кличу Музу,
як не навідає сама.
Вона поету не обуза,
але мовчу, коли нема.

Відомо не мені одному,
що є боєць – один за всіх.
І що поганого у цьому
або у помислах моїх?

Не оминаю акварелі
не наполоханих сорок
і неопалених зірок.
Боюся лише мене-стрелів.

Думки хапаю на льоту
і маю те, чого не маю,
але нікому не зриваю
підметок з рипом на ходу.

Оце і всі мої секрети.
Казати може й не з руки:
– Я не люблю пусті сюжети
і неотесані думки.

Ніяке діло не минути.
Та пам'ятаю поміж тим:
одне – склепати і забути,
а інше – милуватись ним.


07.2017

Не дивись на жіночі принади
як на ласощі й море утіх.
Все, що маємо, буде позаду,
що попереду – думати гріх.

Не дивись на чуже й епатажне,
як буває, вальяжні коти,
бо ніяка сама не покаже
те, на що й не очікуєш ти.

Не дивися, бо це аморально,
все хороше – одному собі.
Не журися, хоча і печально
залишати її у юрбі.

Не дивись на жону як собака,
що забув, де масли заховав.
Самурай у азарті атаки
пам'ятає, яку обирав.

І як огир не п'яль на кобилу
косе око. Піймай за узду
і дивися на яблука білі,
а не фіги у райськім саду.

Не дивися на неї ніколи,
як вона, наче баба Яга,
де б у гречку не стала нога.

І гляди мені! Буде крамола
не тоді, як вона напівгола,
а коли абсолютно нага.

                              2012

Чи зрадіє кохана
Чи зніміє від горя
Як почує від мене:
Мов Азовського моря
Води жовто-зелені
Твої очі шалені.

2013

Усі на цьому світі одіссеї,
ну, себто – ми, одні чоловіки.
Не можемо лише без однієї,
а з усіма, буває, залюбки.

Але його чекає Пенелопа.
І мій герой подався із війни
по морю-океану автостопом
до першої єдиної жони.

Далеко однолюбу до Ітаки.
А по дорозі – диво-острови,
а на одному жіночок, як маку,
і не одна солодша од халви.

А він один як мати народила.
І каже повелителька йому:
« Коли наяда кожна буде мила,
тоді й поїдеш далі – напряму».

І що робити неборака має?
Це ж поратися – нічку не одну!
Тоді герой їй так відповідає:
« А я з найпоганішої почну».

Але й наяди – не дереворити.
І кожна має «ґо́нори» свої,
аби «уподоба́ли» не її.

Посадовили грека у корито –
свою найнекрасивішу любити
жене Еол Улісса до сім'ї.

                              2016

посуду гори немиті
скалкою в п’ятку вп'ялись
знаю тютюн й оковита
ще пригодяться колись

перли єдваб лантухами
тягне на спині верблюд
він гімалайський між нами
хоч Гімалаї не тут

де баобаб мандрагора
є і оаза - зі скель
в озеро неозоре
води спадають - і Лель

Ладу тихесенько кличе -
Баба Яга на мітлі
жаб на шампури з патиччя
хоче нанизати - злі

очі палають в нестямі -
крізь буреломи чогось
нам не дізнатися з вами
пруться ведмедиця й лось

поки Горинич коcмічний
лайнером в небі пливе
лізуть верблюди крізь вічність
в галочки вушко нове


17.05.17

У крісла в обіймах зі склянкою чаю,
Коханий, я знов за тобою скучаю.
Далеко? В сусідній кімнаті...Слів море...
Думками ти весь у вікні монітора.
Он схеми, таблиці. Науки проблеми.
Все часу немає - робочі дилеми.
А в крісла обіймах я знову скучаю...
Скучаю? Та ні! Я планшет свій включаю.
- Кохана! Ти де?..."У альпійській долині!"
- Купив той планшет і шкодую донині.

ламана поцілунку коло обіймів ніби
чи квадратура кола чи теорема Ферма
ти у коханні бачиш проблиск бозона Хіггса
темну матерію наче там її і нема

дві паралельні долі не перетнуться у часі
через дві точки лінія тільки одна пряма
третій тут явно зайвий хай і до чорта ласий
мрією про трикутник але дарма дарма

три молоденьких бджілки сіли на білу стелю
сталося це ненароком всі у одній площині
ти їх зженеш і доки ліжко для двох розстелиш
взнай опинитися встигнуть знову у ній чи ні

в темній кімнаті кішку нам відшукати не вдасться
відповідь на риторичне є очевидно у сні
випаде з шафи тарілка і розіб'ється на щастя
поки читатимеш вірші і загадкові й сумні


06.05.2017

***
Любити праведно і грішно –
не маята, аби своє.
А от грішити, як не смішно,
любов нікому не дає.

***
А що, якби надути губи
і, догоджаючи юрмі,
ревіти соло до-ре-мі,
і як ієрихонські труби,
ламати стіни у тюрмі?

***.
Не уповаю на урочу мить,
коли усіх поезія чарує,
і заглядає в душу, і ятрить.
Бо самоу́к нічого не навчить,
якщо його недоучка не чує.

***
Живуть же люди! – без голок
і не з'їдають муки творчі.
А як набридне монолог,
організують діалог
із порцією злої жовчі.

***
Товариш ворогом не буде,
якщо не лізе у корито.
Лукавий б’є себе у груди…
Цікавими бувають люди,
якщо уміють говорити.

***
Одні поети пам'ятають,
що їх читатиме народ.
А інші інших доганяють
і що-попало напихають
у заримований кросворд.

                              2017

Каліка я на ліву ногу,
Подайте бідному мені.
Не можу рушити в дорогу
Ні пішки, ані на коні.

Коли ж мені на допомогу
Ви дружно скинетеся всі,
Тоді щодня біля порога
Мене чекатиме таксі.

***
Один із перших зодіаку,
але – на ниві для дітей,
миролюбивий до ідей
зірок воюючого знаку.

***
Фея ефірної форми,
рими і ритму «поез»,
знає і етики норми,
і лікувальний «лікбез».

***
Бойовий. Береться за високе
і перекладає срібний вік.
Заримую я його як ...
і себе впізнає чоловік.

***
Не те, що вітер в голові
і лексикою віє псевдо,
але, буває, візаві
показує девіз і кредо.

***
Не у султана полонянка,
але із іменем таким.
У мокасинах індіанки
чарує генієм своїм.

***
Поета цього і зоїла
любили коміки пера,
але Івана Спілка з'їла
і на ПееМі є діра.

***
На його оригінальні НІКи –
ні пародій, ані фельєтону...
Тикає сигарою у пику
дяді Сему, серу і Лінкольну.

***
Мене блокує на папері,
немов я ірод моровий,
і рідко гупає у двері
дізнатися, чи я живий.

***
«Найзалізні́ша» леді у Майстерні,
яка «пиляє» опуси мої,
але не любить, їй не характерні, –
а-а і у́-у, -айя і її.

***
Любитель майструвати кучеряві,
а іноді задумливі рядки,
що і не знаєш за коментарями,
які його, які мої думки.

***
Мене лояльно привітає
як друг поета і пісень,
і як приємно, що згадає
бодай у Юрійовий день.

***
У неї кредо поетичне:
себе почути – це не гріх.
Орієнтована у вічне –
сучасна у піснях своїх.

***
Подвійне ім’я – чарівне, як на мене,
але і двомовне у нашій сім’ї.
Палюче ім’я воєводи Семена
за неї дописує образ її.

***
Єдиний українець зримий,
який сповідує Талмуд
і каббалу, якщо не тут,
то явно – у Єрусалимі.

***
Перебирає менестрелів
собі по духу і крові́ –
ініціаторка дуелей
між запальними візаві.

***
Тисячолітніх замків дух столітній,
таємних фей і лицарів акин,
Ірландії і України син
метафізичний, і живий, і вічний.

***
Угаданий у кожнім добрім слові.
Належне віддаю його перу
як гу́цулу по духу і по мові
і на ПееМі першому гуру.

***
Недооцінена прем’єрами
утаємничених майстрів,
мене не чує за озерами
багатослів'я інших днів.

***
Вірші як майстер клепає,
а не якесь там ледащо.
І пунктуація – на́що?
Адже помилок – немає.

***
Він ще не Бах, але, – ох,
як же він музику пише!
Нас уже чули обох
і як дует, і не лише.

***
Ім'я у неї тої волинянки,
яка і на купюрі не ізгой,
і на ізгоя рушила б у танку,
а Лю – її улюблений герой.

***
Ой кохає еротична згуба
аватара в образі абрека.
Ще би люльку і шаблюку Бульби,
то на що тоді та тюбетейка?

***
Навідує мої пенати,
коли – ...нікого і ...ніде.
А пообідає у Канта,
то й у нірвану поведе.

***
ПееМ леліє і тримає
у рукавиці їжака,
лояльним іноді буває
на тлі реакції совка.

***
Бандурист і поет у когорті Перуна,
у Природи – Боян і її чародій,
обожатель русалій, трипільської руни,
найщиріший колега у вірі своїй.

***
Коли дошкуляють усім
його епіграми і жарти,
не буде оцінений автор
пишатися его своїм.

***
Хай не кожному кварта, і пісня,
і привіти мої весняні –
усміхніться хоч першого квітня
і не буде печалі мені.

                              01.04.2017

У мене вистачає серця,
аби до кожної дійти.
Та хто з поетом поведеться,
той набереться маяти.
Як заборонене кохання
читаємо думки чужі,
вишукуючи ті страждання,
що їжаками – по душі.
Ранимі й ковані із криці,
ви не читаєте мене.
Як в Гоголя, – ніяка птиця
до середини не сягне.
І що дія́ти …балаболу,
якщо я не мольфар, а дід,
якому проситься, і коле
солодкий заборонний плід?
І як мені її забути?
Не Вас!.. Поезію, манкурти.
Мої нічийні жіночки,
нема поета-баламута,
якщо закручують гайки.
Іду в запій. Мене немає
як не було і восени.
Мою поезію чекає
уже мелодія весни.

...................................
Таке моє кусюче его.
Не слухає, коли, – к ноге!
Але від альфи до омеги
усю вину прийме еЛГе.
І пам'ятайте, як раніше,
усе між нами навзаєм,
Не грайтесь, діти, із вогнем,
якщо вас опікають вірші.


01.2017

Прийшов у турфірму Слон,
Хочу, мовляв, на Цейлон,
А прегарна Слонянка,
З турфірми панянка,
- Не Цейлон, - виправляє, - Шрі-Ланка!

- Вибачте, пані, але
І на Цейлоні не зле,
Боже дай тій Шрі-Ланці,
І милій Слонянці
Прокидатись щасливими вранці!

- Вибачте, пане, квиток -
То не магічний місток,
Не буває оказій
На острів фантазій,
Де вирують фонтани мальвазій!

Так із панянкою Слон
Довго триндів про Цейлон,
Що прегарній Слонянці
Освідчився вранці,
І побрались вони на Шрі-Ланці!

2017

Її руки уже цілував.
Обезболені зуби не чують,
як ці руки і серце лікують
без гарантій, ліцензій і прав.
Та мене не побила ще міль
і на інше жалітися рано.
Ущухає зачаєний біль
і лунає у вусі осанна.
А вона молода, як весна
і осіння поетова мрія,
і така необхідна ще нам,
як спасенному Діва Марія.
Не месія вона у миру,
а приймає у кріслі-престолі.
Біля неї і я не умру
у моїй неприкаяній ролі.
І далека на долю мою,
та уваги її вистачає,
коли чується, – ба́ю-баю́...
І такою своєю буває,
що не падаю, поки стою
і опору,
               і опір
                              чекаю.

                              23.01.2017

Я не йєті, але я живу
біля лісу, а не у Парижі.
Я шукаю бабу снігову
і стаю на палиці і лижі.
               У мене є і вуса, й борода,
               і до зими претензії немає.
               Ярило сяє, сіє Коляда,
               а Берендей поляни накриває.
Завірюха обрій замела,
інеєм завіяла дороги.
Їду по околиці села,
аж іде снігуронька-небога.
               – А Ви куди намилили лижню?
               – А я… шерше... Снігуроньку шукаю.
               – О, мій месьє, на цьому авеню
               ніякої Снігуроньки немає.
І помчала пасія моя
по лижні у снігові замети
мрією земного житія,
за якою бігають поети.
               Але услід натура бойова.
               – Ану-ка, дєда, уступі дароґу!
               Іноязична… Баба… Снігова!
               І я тоді беру у руки ноги.
Адже я шукаю не нову,
а свою утіху під ялинку.
Ігнорую бабу снігову
і – гайда! Піймаємо сніжинку!
               А я її – ось-ось і дожену.
               Але вона не дуже і тікає.
               Таку Снігурку я не омину,
               бо іншої уже не доганяю.
А мені ще рано у Аїд.
Порадію ще на цьому світі.
І нехай я нібито і дід,
а мені ще є кого зігріти.
               А я за нею когутом іду.
               І хай сміються кури і кумири,
               що я собі на щастя і біду
               ще не цураюсь дідової віри.

2002,2017

У бразильца речного каймана
Не украсть портмоне из кармана:
Он таится на дне,
Да и нет портмоне
И кармана на теле каймана.

Африканка ленивица львица
Не спеша догнала бы ленивца,
Без труда! - но на практике
Он не водится в Африке,
Как бы быстро ни бегала львица.

Слон размером едва ли не равен с луной,
Но и слон поступается кобре тропой,
Потому что она
Почти невидна,
Но плюется в глаза совсем не слюной.

Австралийка малютка коала
Не встречает нигде каракала,
Да и сам каракал
Не встречает коал -
Нет коалы в меню каракала.

Грозный лев уступил бабуину
Буйволятину, даже слонину -
Стадный зверь бабуин
Не приходит один,
Где один - стаду быть бабуинну.

Черепах был ценителем панциря,
В гости рака зазвал он из Франции,
Но убит Черепах:
Ослепительно наг,
Новый друг заявился без панциря!

У жирафы в далекой Танзании
Непростое довольно задание:
Головой из облак
Дотянуться до благ
Щедрой почвы далекой Танзании!

2017

Усі поети із одного тіста.
Хоч на чотири боки розірвись.
Як є село – не вистачає міста.
Чогось немає – хочеться кудись.

Десь у Одесі є його принцеса,
у Ялті – анексована жона,
чекає на Ютубі поетеса
одна-єдина, поки не одна.

Тому поети – це ще ті писаки.
І кожен – чи на щастя, чи на жаль,
в питанні шлюбу з'їв таку собаку,
що їй пора повісити медаль.

Та є й пора творити фоліанти.
І мій поет на фініші зими
Одесі каже, що поїде в Ялту,
а Ялті каже, – їду до куми.

Але іде у поле ...як на плаху.
Не радує ні краля, ні кума...
Мала поету шапка Мономаха,
але на пласі іншої нема.

Зате поети зроду не ледачі.
І хай би не тужила запасна,
що у поета не одна вона
і що її не анексує мачо.

Іде поет і думає про дачу.
А ніби кличе Муза…
                           … і весна.

01.2017

Все – бутафорія
Ліра і Муза
міфи історії
Ів і Карузо
рай і геєна
царі епігони
маги таємні
колони і клони
шум ораторії
фуги канцони
на оборону
трофеї і лати
і на корону
Ісусу Пилату
Авелю Каїну
синедріону
центуріону
і гладіатору
Іроду фату
герою і воїну
і теревені
аудиторії
про неосвоєні
зорі планети
у серпентарії
обсерваторії
ери нової
іуди-ізгої
оргії сцени
поеми сонети
а на арені
паяци-поети

01.2017

***
Пахне зимою. Не пізно, то рано
затужавіє на точці роси.
Люди хороші. Новини погані.
Ціни – в «Кишені». Вино – у «Ашані».
У ветеранів червоні носи.
Боже, єси!
І душа – у нірвані.


***
Ура! Рятують наші душі!
Відсотки пенсії значущі!
Але – поділені на три,
але – на хабарі чинуші,
але, – кукуріку!
Тхори.

***
Не шукаймо легкої дороги,
поки мрія обганяє час
на путі людей до перемоги.
Як іти із «ватою» у ногу,
показали Таврія й Донбас.

***
А то не знаю я поетів?
Вони ж іще усі – як діти.
Ото погиркаються, черті,
або порюмсають уперті
і, нумо, – є чому радіти.

***
О́
со́нечко́
у віко́нечко́
гля́нуло́
їде рік новий
ще учора білий
буде осяйний
тане високосний
віхолі на зло
синій-синій іній
                         кутає село
щоб усі раділи               
           що мине старий
до макаки в гості               
                        йде ко́гу́т рудий.

***
Вітаю братію з Новим
і дуже голосистим роком.
Хай запал буде бойовим
а дух поезії високим.
І хай літається півня́м,
бажаю пари одиноким,
а сокористим курочкам
новеньких півників під боком.
Хай Ліра сили додає,
аби усі були здорові,
а Муза – отака як є,
аби у щасті і любові
усім жилося на своє.

                              12.2016

Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
А мо' дишу́?..
Як не пиши –
ваяю і пишу вірші́.
Тому ці вірші – не образа,
якщо комусь не до душі.

Пишу я мовою, наразі,
бо й читачі їй не чужі.

Пишу, – і я її кохаю,
прошу́ і про́шу, – так буває,
коли усе, як два по два –
і поетично, і прозоро,
як у Шевченка – море грає,
а у Луценка – грає море,
як знову пісенька нова...
Але – узять, бува і но́ва –
це суржик, раша і полова,
які жують апологети,
на все готовий піонер,
і світові авторитети,
і академік есесер,
і ...починаючі поети.

Хоча, звичайно, що бува'
ув ослика свої слова,
аби витьохкували рими
та ще й оце, – у-в-о..., у-в-а… –
охайні і неповторимі.
На те і є свої права –
одне у одного і досі
прикурювати папироси,
аж туманіє голова:
«ума і хиби – парадокси».

20.12.2016

Мені минає не десятий,
а я усе пасу ягнят,
жалію чайку й чаєнят,
люблю один чумакувати
і не умію я літати.
Тому і крила не болять.

А находився я од пуза,
коли літати не умів,
але до вирію хотів.
Не доганяю чорногуза,
але коли я чую Музу,
то я до неї …полетів.

Дарма, що це було далеко.
Вона в поезії жила
обабіч озера, села,
де ще немає іпотеки…
………………………
І не дарма мені лелеки
подарували два крила.

10.2016

Віддаю новорічного добридня
Тобі цього сонячного дня!
Нех сніжечки пухнастого снігу
Поцілують тя за мя.
Нех Св. Микола до узголів’я
Покладе торбу здоров’я.
Нех на ввесь пријдешніј рік
Намете багато щастя.
Нех удачі, мов яглиць,
Тобі насипе Новиј рік.
І на свято багато сміху
На ґарі привезе.

          10.10.2000

– «Я вам, куме, не в обиду
Говорю, як рідному –
Ваша жінка спить з сусідом,
Тож візьміть до відома».

Кум: «Воно не дивина,
І не те траплялося,
Головне, щоб з ним вона
Сексом не займалася».

Ви, кажуть, катаєтесь часом
зупинок одну або дві.
І кажуть, що нібито зайцем,
а інде, – ганьба голові.

Бо якось на велосипеді
об'їхали наші місця,
коли Ви були попере́ду
аж до Окружного кільця.

А там і рукою подати
за те окаянне кільце,
аби на чолі депутатів
явити народу лице.

По ул. Ушакова Миколи,
до де.14 веде
дорога у вигляді кола,
якої немає ніде.

А там у під'їзді четвертім
є озеро й водоканал
і ані бомжі, ані черті
не можуть зайти у підвал.

А там, аби Ви подивились,
немає де стати нозі
і криси усі потопились
у тій лікувальній грязі.

А ми ж комірні заплатили
і за ВеДеВе, й ПеХаВе.
А досі ще не пояснили,
куди наш будинок пливе?

Запрошуємо на регату.
За ці незначні комірні
ми хочемо Вас покатати
на плоті або у човні.

А нам і біда ще на горе.
У ЖЕКу немає судна,
зате – які запахи моря!
...із самого-самого дна.

Готуємось до експедицій
із Вами, звичайно, і ЗМІ.
У чунях спимо й рукавицях.
Ідемо назустріч зимі.

Усе буде добре зимою.
Вода замерзає у лід.
Тому усією юрмою
ми й пишемо цей заповіт.

Коли наш будинок і Рада
упадуть у Вас на очах
цією зимою, Аллах
і Вас не покине позаду.
Катайтесь тоді до упаду,
але на своїх ковзанах.

10.2016

Позабувалися давно
Усі шалені поривання,
Відшумувалося вино,
Що називалося коханням.

Не ваблять погляди жінок
І порух кволий і безвольний.
В спустілій чаші лиш ковток,
Але і той – безалкогольний.

Що Бог дає, то те і ймемо,
а забирає сатана
майно, і душу, і окремо
усе, що плодила вона.

Немає плоду – все минає
і по дорозі до Отця
її орбіта добігає
до героїчного кінця.

То й уяви, що ти – у та́нку,
як у танку́. Ото й ... привіт!
Пиши у віршах заповіт,
аби умаятись до ранку.
Але тримайся до останку,
якщо чекає інший світ.

07.2016

Казав мені мій тато в юні ро́ки, –
коли не любиш бабу, не цілуйсь.
Ну а коли я став уже нівроку,
то цю пораду намотав на вус.

Всі гарні діти слухаються тата.
І як веліли, так я і робив.
Коли хотілось жінку цілувати,
це означало – я її любив.

Ну, а коли і сам уже не тато,
онук питає, що я за дідусь?
Навколо мене так жінок багато,
а я усіх до о́́́́дної боюсь.

А я гадаю, – як їх не боятись?
У більшості професія така,
що мало їм одного мужика.

Нема чого із дідом цілуватись?
А як же їй без віна залишатись,
якщо була оказія така?

06.2016

Хапатися, давати інструктаж,
ключі шукати, трубку телефону...
Нагадує щоденності пейзаж
стовекторну індустріальну зону.

Хвилини рахувать до закриття
і бігти стрімголов до магазину...
Джейн Остин! Потребую відчуття
пріоритетів – прямо до загину!

Я згідна пізнавати глибину
похмуро-інтригуючого Дарсі*
і пробивать невидиму стіну
умовностей, що зібрані на марші,

повірити у будучність без хмар
щасливих пар (життя було недовгим)
і вигострити вишуканий дар
до довгих церемонних діалогів.

Я етикета вивченням займусь
і відшукаю ноти, книги, п’яльця.
Ні Уілоубі, ні Уікем** – присягнусь! --
не обведуть мене навколо пальця.

В твою епоху жадібно стрибну,
де все у ритмі задано-врочистім.
...Лише антибіотики візьму,
запас зубної пасти і дентистів.

2016


*Дарсі – позитивний персонаж роману Джейн Остин «Гордість і упередження»
**Уілоубі та Уікем – негативні персонажі романів Джейн Остин «Гордість і упередження» та «Розум і почуття».

Кожного, здається,
вчили ще у школі:
п'яниця проснеться,
а дурний – ніколи.
Є кого жаліти,
що нема де спати,
і од пуза їсти,
і байдикувати.
Їх і не лякає
ні ярмо, ні пута,
адже все буває,
як і має бути.
До сіней із хати
і чужої клуні,
легше виганяти
п'яницю і дурня.
Є за що набити,
як немає жита.
Та у світі цьому –
файно, як нікому,
у союзі жити
п'яниці
             одному.

05.2016

О, шляк би трафив цю турецьку каву!
Навколо після неї –все не так.
В очах горить неспокою заграва,
скрізь —золото, смарагд, червоний мак.
Яскравий світ зухвало нахабніє,
немов дитя, бешкетне і пусте,
і задерикуватість моя змієм
повітряним строкатиться й росте.
Сновид довкола хочеться чіпати,
життя усіх поставити на «старт»,
зібрать, розцілувати, об’єднати,
струсити сміхом на невдалий жарт.
Сто бісиків клопочуться тобою,
як вправні самовіддані пажі,
і заростають буйною травою
обачності пристойні рубежі.
Все. Досить. За які такі дарунки
світ смаженими зернами пропах?
Час розірвати з кавою стосунки
І чай вживати. Бажано «декаф».

2016

Одної веселої днини
Оказія сталася от яка:
Зайшли незнайомі мужчини
В купе пасажирського потяга.

Найстарший душевно і просто,
Діставши три літра калганівки,
- Давайте,- сказав,- за знайомство!
Я – Віктор, директор з Бухалівки. *

Дістав другий смажені кури,
Копченої риби дві силянки,
Представився також: - Я – Юрій,
Завфермою із Закусилівки. **

А третій промимрив спроквола:
- Звиняйте, панове начальники.
Зовуся звичайно – Микола,
Я – конюх-їздовий з Ригайлихи. ***



Бухалівка * – село в Зіньківському районі
Полтавської області;
Закусилівка ** – село Народицькому районі
Житомирської області;
Ригайлиха *** - село в Підгаєцькому районі
Тернопільської області (нині – Степове)
2014

               Ой, не умію я співати
               про перелази та тини
               і поетичні сидерати,
               які заглушать бур’яни.
Себе самого я вже переріс,
і є імунітет від паразитів.
Наспівую мелодію під ніс,
аби на неї клюнув композитор.
               Ой, хочу я на мандоліні
               зіграти Раші полонез,
               аби і в нашій Україні
               її Союз навіки щез.
Усе о’кей. Живу єдиний раз
і видаю акорди на гітарі.
Виконую Висоцького наказ
і акцентую слово на ударі.
               Нехай Надію Муза гріє,
               а Ліра додає тепла.
               А балалайкою Росії
               хай остається ла-ла-ла.
Але коли закінчиться війна,
я і тоді зіграю на гобої,
що я живий, і не моя вина,
якщо у Раші кінчились набої.
               Ой, не умію я співати
               про перелази і тини,
               то краще реквієм зіграти
               тай за упо́кій сатани.

2015

А пам’ятаєш, скільки тих пригод
було у нас на нашому горищі?
Були ми, наче фабрика й завод
де ціни на продукцію найвищі.

Я був передовим робітником,
а ти мене до кузні ревнувала,
але ні стінгазета ні партком
про наші шури-мури ще не знали.

Купались ми, як сир у молоці,
щосереди, а то і щонеділі.
Чекали комунізму у кінці,
а от дітей робити не уміли.

Бо у Союзі сексу не було!
Були паради і були накачки.
Але великій партії на зло
ми не чекали на її подачки.

Ти говорила, що менталітет
у мене, як у того піонера,
якому надоїв імунітет
майбутнього революціонера.

У що завгодно вірили тоді
любителі напитись і поїсти.
Але у горі, радості й біді
ми флібустьєри і авантюристи.

Я був тобі Отелло «во плоті»,
а ти мені, звичайно, Дездемона,
аж поки я у вирій полетів,
а ти за сиром каркала, ворона.

Що є, то є. Але немає зла
на явне, що мені було таємне.
У нас була любов така взаємна –
оскомина і досі не пройшла.

Коза не чує правди від козла,
якщо вона для неї неприємна.

2007

Лікую зуби, а на серці – рана.
І не тому, що зуб мій – золотий.
Мене лікує(уявіть!) Оксана
і я радію, що іще живий.

Я слухаю її з відкритим ротом.
І що не каже, я киваю, – yes!
У неї очі, наче із небес.
А я стікаю слиною і потом.

У голові у мене є ще ґлей,
але готовий я віддати зуба,
аби отак прижала до грудей
нехай і не Оксана, але люба.

Буває у житті чудова мить.
Колись із ностальгією згадаю.
Вона мене запитує, – болить?
А я у очі їй відповідаю,

що я стійкий, як укри у бою.
Лежу й не ворушу́ся, як убитий.
Яка вона хороша – не сердита.

Іду – на Ви... на ви-могу встаю
і пенсію нащупую свою.
Пора
         за задоволення
                              платити.

03.2016

Коли мале цабе не помічає
у силі слова якісну мету,
то це одне, буває, означає,
що інколи я правильно іду.

Ну, а якщо іду за течією,
або не йду супроти неї я,
то вистачає бульки однієї,
аби вертати на круги своя.

Але коли колегія музейна,
виконує не місію буденну,
а набирає у роти води,
то це умовно має означати,
що, може, це і є її пенати,
та їй сюди – по лінії орди.


02.2016

Нехай ви будете найкращим із мужчин,
не ображайте жінку без причин!
Бо роблячи ревізію образ,
вона згадає кожну з ваших фраз!
І хоч мовчать ображено вуста,
не встигнете дорахувать до ста,
вона згадає, що і де болить!
Вона мовчить, але в душі - кипить!
Згадає все, що є і що було,
відпустку замість моря у село!
А ще згадає, що п'ять років тому
її коханий не провів додому!
У жінки стрес - найгірша із хвороб!
Лікує тільки новий гардероб!
Нехай ви будете найкращим із мужчин,
не ображайте жінку без причин!

2016

Вот и день прошел с мозолью ,
Ну, а Таня тужит, что ли?
Все подумали, что да -
Имя дано навсегда.

Но Танюша сквозь снега
Пробралась - и рада - дома.
В доме Тане все знакомо:
Мяч лежит в углу - и цел -
Ну, никто на мяч не сел!

Суп не съели и коты!
Посмотрели тупо - ты,
Ну, Танюха, знать не знаешь,
Но котов таки динамишь!

Тут Татьяна улыбнулась
И над чайником нагнулась:
Кофе-пар, вечерний праздник
Все ж догнал ее, проказник.

На минуту отложила
И подружкам доложила:
Всіх вітаю, щастя хай
Заглядає в кожний край,
Де Тетяни проживають,
Де нема? Таких не знаю.

Що не минає на віку,
не обійде бідою.
Нема кебети бідняку:
то вибирає не таку,
то плаче за одною.

І обнімаю не чужу,
і тішуся тією,
яку у серці бережу.
Я не скучаю, а тужу
за рідною душею.

А от її усе нема,
коли повинна бути.
Минає воля. І дарма
її любив я жартома,
але не міг забути.

12.2015

Я пи́шу, наче скачу гопака.
Це тема для пародії. Чекаю.
На інші теми версія така:
як те більмо на оці у совка,
«богемія» мене не помічає.

Відразою до пошлості бере.
Та ба́йдуже. Але мені цікаво,
що буде, коли все моє старе
для молоді звучатиме на браво?

Нехай собі гуляє шантрапа.
Глухі до Ліри – Музу не почують.
У них і поні дома не ночують.
Апологети бані і клопа
нехай самі собі поаплодують.

А що мені лишається тоді?
І у Одесі: скука – нє рєклама.
Рубаю танки хоками Хайяма!
Коли своє, як мед по бороді,
то і чуже шануємо так само.

А я усе отримую сповна –
і воду п'ю, і зілля на скажене,
і не міняю синє на зелене.
Звичайно, я нє полная луна,
але як на якогось пацана,
хоч інколи полайтє і на мене.

                        *
Я пишу як рубаю напоказ.
Минає час. Реакції немає.
Ну що там ще заклинило у вас,
мої дотепні? Я не докучаю,
але цікаво, хто мене цей раз
исподтишка таємно покусає?

                              12.2015

Сіяє сонце угорі.
У затінку сараю
гребеться курка у дворі
і ла́коме шукає.

Кугути й півні, де не є,
збігаються до тину.
Найбільший – ла́коме клює,
а то і їй підкине.

Гуляють півні босяка,
пришпорюються шпори,
коли яка така-сяка
вискакує на гору.

А там і сідало, й гніздо.
Якщо кугут не проти,
то сокорять із рана до...
колоратурні ноти.

А півень гоголем іде,
скуба́є пір’ячко руде
і... іншу доганяє.
І поки ще до ночі – день,
нема ідилії ніде,
а в курнику – буває.

2015

Дорогою чахлої осені
блукаємо разом і досі ми,
аж поки повіє зима.
Ідуть скоморохи веселими,
а іноді кращими селами,
яких у природі нема.

Не дуже замучені муками,
недоуками і науками,
чекаємо знову весни.
Ліворуч – гора неотесана.
Її обійдемо по-чесному –
невинні і не без вини.

Десь є Еверести і Індії,
і назви готелів подібні їм,
а долари не шелестять.
Немає проклятої зелені,
і ми, у собі не упевнені,
беремо гарбу напрокат.

Волами, а все таки їдемо,
а пішки – нікуди не пі́демо.
Хіба що – за обрій. Удвох!
Але і ліси захаращені
порубами, пущами, хащами...
Лишається тирса і мох.

Усі береги закудикані.
Осінні притулки замикані.
Немає подітись куди.
Податись би до окаянної
тієї гори безим’яної –
на прив’язі всі поїзди.

Порожніми бігають потяги.
Вагонами шастають протяги
і темно, куди не дивись.
Обнімемось, ніби прощаючись,
усе ще на те сподіваючись,
що будемо разом колись.

2015

Коли нікуди ще не їду,
але давно уже пора,
тоді і згадую сусіду,
її, – ні пуху, ні пера.

Усюди є якась халупа
і юна доля не сліпа.
Коли одна, – мандрапапупа,
а дві, тоді, – мандрапапа.

Це означало, – будь, козаче.
І досі доля береже.
Але і досі серце плаче.
Ми не побачимось уже.

І на дорогу мати скаже, –
нехай усе лихе мине
і не зурочить око враже...
І рятувало це мене.

Ніхто за мною не скучає,
не умирає – ясна річ.
Позаду татове, – чекаю,
а попереду вічна ніч.

А поки рано ще до втечі,
то обираю ту з доріг,
якою і раніше міг
іти за обрії – у вечір,
де зеленавий оберіг
освітлює жіночі плечі.

Указує на цю дорогу
ще вище зоряна блакить –
зеніту неповторна мить
і сьоме небо до порога.
І смужка раннього, дворога,
у надвечір'ї мерехтить.

2010