Своєї влади шмат чоловіки
Жінкам, бува, вручають залюбки
В надії відпочити на дивані.
Та, як за справу візьмуться ті пані,
Чоловіки, це маєш знати ти,
Не мають і хвилинки прилягти...

Ми вдвох з тобою.
Київ.
Передмістя.
Туманні горобини каганці.
Знімаю буси ( все-таки спромігся!),
Вони ( нарешті!) у моїй руці.
Слова про осінь зношені. Сум`яття.
І на деревах листя теж нема...
Знімай, моя берізонько, і плаття,
Знімай сама...
...А поруч десь апостол діток- бусол -
Високе небо навхрест обійма.
І я уже захоплено дивлюся:
От молодчина - все зняла сама!!!
...Ще віршами на тебе помолюся,
Моя ти чарівнице золота...
Моя ти Муза ( Людочка чи Люся?).
...Літа...Літа...
13.06.2013

Тут образність аж розкошує.
Верлібрів ноти - горілиць.
Рядочки - строго за фен-шуєм,
І... вже хропе під боком Гриць
(Він дуже швидко засинає...),
А свист - неначе в солов`я...
...Бо бідолаха ще не знає:
Не світ... не вірш...
Вагітна я!!!


10.06.2013

Ну шо, лежиш, собако ти лінива?
А най би тебе грім який узяв!
Ці мешти* зо три роки, як купила,
А ти ше й "етікеток" не зірвав!
Диван прогнувся ледь не до підлоги,
А на столі зижовкли всі газети.
Від тебе гет ніякої підмоги!
(А ше ж купую пиво, сигарети!)
...Придбала на біду собі планшета,
А там тепер якісь "Майстерні" є...
Він, люде, зображає вже поєта,
Коментарі щоночі роздає!
...А у хліві пацє підлогу з`їло,
Немає де подіти і ціп`ят...
Воно за якісь "рейтинги" засіло...
Не чоловік, їй-богу, а вар`Ят!
...А кіт домашній клепки теж не має:
На пузі в нього влігся...
...і...моргає...


07.06.2013

Для роздумів привід хотіла б вам дати:
Чи слід при нагоді за ріг повертати?
Питання це здатися може смішним,
Якщо не зіткнулися поки що з ним.
До чого тут ріг? Взагалі ні до чого,
Бо справа не в розі, а в тім, що за рогом.
Буває, ідеш, а за рогом аж сяє
І манить, і вабить, скарби обіцяє.
А вже як повернеш – воно як бабахне!
Осліпить, оглушить, недобре запахне,
Не просто бабахне - добряче зірветься!
Ще довго збирати себе доведеться....

Багато в житті перехресних доріг,
Та все ж не спіши повертати за ріг,
Спочатку поглянь крадькома із-за рогу
І, мов піонер, будь готовий до всього.
А краще - аби не нарватись даремно -
Постій, почекай, хай хтось інший поверне ...

Художниця одна, і це не жарт,
В пориві творчому всі техніки змішала:
Картину покришила у салат,
А кашу для дітей...намалювала.

Хочеш коханий для тебе я стану

Галичиною тривожною дуже

З пам’яттю доброю

І без настану

Все говоритиму про наше минуле

Буду ходити до церкви молитися

Свічки поставити і перемолоти

Кості усім кому ми небайдужі

Й тим хто байдужі - вони ж нам не чужді

Буду просити щоб ти на побачення

Більше квіток мені вже не приносив

Краще приходь ти коханий зі стягом

Так в моїх грудях щемітиме дужче

Ще час до часу я просто зникатиму

То з Піренеїв отримаєш вістку

То з Апенін подзвоню випадково

І розповім про невістку

З Палермо, що тестя й тещу своїх не провідує.



Хочеш коханий я стану Донбасом

Тільки для тебе і тільки сьогодні

Буду постійно чимось я зайнята

Литиму труби й на своїм підвіконні

Зліплю вазони із шахтного пилу

Форми трикутної й напередодні

Дня незалежності загляну у очі

І сповіщу що кохаю я іншого

Того сусіда що поверхом вище

Ну пам’ятаєш квартира правіше

Прапор ще в нього висить на балконі

Трьох кольорів - посередині синій



Хочеш коханий я буду Кримом

Тобі від мене все буде спекотно

Мова моя тобі завше звучатиме

Шурхотом хвиль і шумом прибою

Все по собі я пісок залишатиму

І на губах твоїх буде солоно

Смак пахлави у повітрі витатиме

Й запах креветок червоних-червоних



Хочеш я буду Поділлям для тебе

Думати буду, що я у полоні

В хаті постійно буде не проткнутися

Турки й татари гулятимуть горді

Запахом кави усе прокіптявиться

Ти ж будеш завше готовий до борні

І до походу далеко-далеко

Щоби мене повернути з полону



Хочеш я буду Поліссям й Волинню

Й ми будем жити тоді серед лісу

З вікнами що до болта виходять

Я все тебе посилатиму к бісу

Ти ж повернешся і в своїх долонях

Знов принесеш мені букет очерету

І комарів знову впустиш до хати

Рано-ранесенько знову прокинемось

І пробредемо ми щоб торгувати

При пильній дорозі грибами

Чорницями і повстанською зброєю



Хочеш я буду твоїм Закарпаттям

Завше з тобою говоритиму дивно

І на подвір’ї поселю дві родини

Ромів немитих

І митих одну лиш

Поруч своїми руками я створю

Сад невишневий а сакури сад



Хочеш я буду твоїм Запоріжжям

Все воюватиму за тебе і просто

Щоб не забути те діло хороше

Битиму пики сусідкам і тіткам

Бо ревнуватиму прости мене Боже

Рідко усе ж я буватиму вдома

А як буватиму то п’яною тільки

Я на коні до квартири в’їжджатиму

Й махатиму шаблею та довго кричатиму

Аж поки мене не здолає утома



Хочеш я буду для тебе Одесою

І на питання відповідатиму довго

Так що вкінці неодмінно завершу

Знов запитанням

Ну ти ж розумієш?

Зватимусь я не інак Катериною

Навіть якщо і зовуть мене Роза

Ми переїдемо в іншу квартиру

Ту де нічого не буде не спільного

В нас і в сусідів і навіть в прохожих



Хочеш я буду для тебе столицею

Звісно до мене ти переїдеш

Так що з кінцями що не позбудуся

Навіть як схочу і навіть із ЗМОПом

Будемо ми розмовлять соловї’ною

Вдома але тільки не на роботі

Будемо спати і в снах своїх бачити

Як обираємо Київраду

Але прокинемось і не поїдемо

Велосипедами під Верховную Раду



Хочеш коханий я буду з тобою…

Собою?
2013

У гінекологію лягла Петра жінка Аня.
Здала аналізи усі, ще вчора до снідання.
А Петро переживає, вже до лікарні дзвонить,
Які аналізи у Ані, чи лежить, чи ходить?

Секретарка слухавку взяла: - Алло! Це лікарня?
Позвіть з палати лікаря, де лежить моя Аня.
- Чекайте,- зараз Вас з'єднаю я з лікарем Ані,
Про аналізи розкаже, - в якому Аня стані?

І випадково з'єдналося вже з майстром гаража,
Що говорив по телефону із власником "ФордА".
Петро вклинився в розмову, та й лагідно питає:
- Як там моя "найгарніша"?... Який вже вигляд має?

Механік каже: - Все нормально, має тягу й сили,
А, ми також ще сьогодні весь ЗАД їй замінили.
Її ми гарно всю помили, та підмалювали,
Щоб зауважень вже ніяких Ви до нас не мали.

- Ви здуріли!...Зад не розбитий! Я вчора дивився!
Я беріг завжди цей ЗАД, щоб він дуже не розбився!
- Не сперечайтеся зі мною, нам краще це знати...
Зад був в неї нікудишній, ми все змогли владнати!

Зробили, ...щоб масло не їла, бо дуже дороге,
Тепер масла вже ні грама у Вас вона не візьме.
Ми всі втулки теж запхали, вже добре прилягають,
Три години туди - сюди,... вже коливань не мають.

Мабуть користувались нею, без Вас часто дуже?
Гепали по каміннях й кущах?...Правду кажу друже!
Подряпин тридцять має ззаду, та ще п'ять є збоку,
Користуєтесь вже довго? З якого вона року?

- Та двадцять років уже буде, як ми разом з нею,
Вона мене все виручала, - жалію за нею.
За масло Вам я дуже вдячний, бо дійсно дороге,
А за Задом? ...Я жалію, який вигляд вже буде?

- Не хвилюйтеся так, пане, я практику вже маю,
Коли міняю, чи вставляю,- за все відповідаю...
Попробували вдень, вночі, вперед, назад... всі швидко.
Перевірили по сім разів, - грає усе чітко.

Коли почала так пихтіти рівно і спокійно,
Тоді всі ми зрозуміли, - зробили все надійно.
Ще змастимо знизу нині, щоб все легко дуже йшло,
Та, щоб претензій вже ніяких до нас вже не було.

Ми гарантуємо за якість,... за всі наші діла,
Глянемо знизу, ззаду, збоку,... і буде як нова.
Завтра, ще всі попробуємо, як до нас прийдете,
Гарно помиту, з гарантією...вже заберете.

- На талон цей гарантійний, прошу печатку дати,
Щоб знову якось випадково, щось не поламати...
- Добре!...Наша секретарка Вам печатку теж приб'є.
Довго катайтесь без ремонту, як сила ще в Вас є!

Зустрілися два сусіди, та й Гнат почав питати:
- День народження в тебе коли, - хочу дуже знати?
- Вже в травні буде, а для чого ти мене питаєш?
- Штори й тюль я подарую, бо ти їх ще не маєш?

Всі дивляться з будинків, як з жінкою кохаєшся,
Як вона "стриптиз" танцює, а ти роздягаєшся.
- Добре! Штори я візьму, та хочу теж дуже взнати?
З Днем народження коли тебе, ...маю привітати?

- Та в мене в липні!- каже Гнат...Я буду відмічати.
В гості заходь,- смачним тортом теж стану пригощати.
- Добре! Прийду й подарую великий бінокль дуже!
В різні вікна, щоб дивився й далеко бачив друже.

Що цей "стриптиз" танцює в ночі дружина не моя,
А витанцьовує цей танець, - так жіночка твоя.
Якщо подивишся в бінокль, та ще не будеш спати?
То свою жінку в різних вікнах зможеш упізнати.

Бо вона по телефону на виклик приїжджає,
Танцює "танець живота", - так гроші заробляє.
А ти напевно міцний сон в ночі теж дуже маєш?
Або рідко в ночі жінку, ти любиш, обнімаєш?

Не заглядай у чужі вікна, а думай про жінку,
Чи задоволена життям?... Чи тепло їй у ліжку?
А, щоб бінокль у подарунок тобі я не вручав?
Треба, щоб в ночі частіше, жінку свою обнімав!!!

Гарненька жінка поїхала в Моршин відпочити,
Своє здоров'я покращити, водички попити.
Познайомилась з грузином і любов почАлася,
У свого кавалера, по вуха закохалася.

Ніна вже довго про курорт цей буде пам'ятати,
Що там, вони витворяли, вже краще Вам не знати.
Закінчилась вже путівка, додому вона їде,
Коханцеві дає клятву, що в Грузію приїде.

Каже: Ти дай телеграму, що тітка вже померли,
Щоб чоловік не здогадався і не тріпав нерви.
Лише приїхала додому і тиждень проходить,
Як термінова телеграма з Грузії приходить:

- Родная тётя умерла...И завещание на Вас.
Вы вещей берите много, уж долго будете у нас.
Мы очень просим Вас приехать все документы оформлять,
А, если не приедете,- Вам наследства не видать!

А чоловік все прочитав, та й чухає він вуха:
- Саму тебе не відпущу, поїде ще свекруха!
Теж давай телеграму, що з мамою приїдете.
Щоб Вас на таксі зустріли, всю спадщину візьмете.

Там їх зустріли два грузини, на джипах дорогих "NISSAN",
Ці молодесенькі джигіти повели в ресторан.
Мені соромно писати, що там вони робили,
Але, по десять тисяч євро жінки заробили.

Тридцять днів повеселились, та їдуть вже до хати,
А, Ніна каже:- Що ж, я маю Роману збрехати?
Її свекруха: - Я не знаю, що будеш казати?
Мені мають телеграму на сорок днів прислати.

Тобі також ще повістку, Ніно, якусь зробимо,
Може, ще на МЕРСЕДЕСА з тобою заробимо?
Якщо наших чоловіків весь час обманом брати,
Ми будЕмо за тіткою річницю відмічати.

Якщо наші чоловіки такі вже будуть лохи,
То ми обидві заробимо в Грузії ще трохи.
Та, щоб не бути вже лохами всім Вам, чоловікам,
Їхати треба на курорти, з жінками завжди Вам!

Де султан? Де беї, хани?
Біднуватий наш реал.
Присадив мене коханий
На турецький серіал.

І чекаю щосуботи
Вже на серію нову.
Відіклавши всі турботи,
У Туреччині живу.


Співчуваю Роксолані- У гадючнику не рай.Чи вони усі там п’яні?Не вгодив – то помирай.. То ж якби вона, сердешна, Чемна дівчинка була,Ще в одній із серій першихБогу б душу віддала.Чи то пак, пардон, Аллаху,Мусульманка, як не як.Я померла б там від страху,Не минув би переляк.А вона усіх здолала:Ібрагіма, Валіде.Ворогів хоч і навала,Але всяк до ніг паде.Роксолана – мудра жінка,Як іще серед орди?Отакі ми, українки,Пальця в рот нам не клади.І не зраджуй в жоднім разіІ не кривдь, Боже боронь!До чужого ми не ласі,За своє ж – хоч у вогонь.А кохати – то кохати, В рай, чи в пекло – все одно…Любий! Годі позіхати! Починається кіно…                

Ти зраджуєш... І з ким! З Хюрем-Султан. Проводиш ночі з нею, не зі мною.

Колекція моїх душевних ран Поповнилась недавно ще одною – Ти зраджуєш... І з ким! З Хюрем-Султан. Проводиш ночі з нею, не зі мною. Це ж треба - чоловік і серіал! Чого не знайдеш тільки в інтернеті. Тебе поглинув пристрастей накал, Якого вистачає у сюжеті. Сама вже котру ніч тривожно сплю, А ти в цей час "історію вивчаєш". Я потерплю ще трішки, потерплю, Побачиш незабаром, що втрачаєш: Волосся пофарбую у руде І сукню оксамитову дістану, Тоді до тебе, може, і дійде, Що маєш поруч власну Роксолану!!!Таке паскудство мій душевний стан– Сама лежу півнóчі (то немало!) Я нині зліша за Махідеврáн – Ти чув, що та панянка витворяла? А я терплю, хоч б’є тривожний трем, Я – пристрастей накал! Тобі не сором? Чи потрощúти нині твій “гарем” – Колонки, плазму, мишку з моніторомДавно накидку зняла із грудей… Чи ти сліпий? (казала правду мати!) Хюрем вродила шестеро дітей, А тут одненьке би якось зачáти! Від завтра все міняю – “від” і “до”! Я теж Хюрем, а це “весела” значить! Зареєструюсь ранком на Badoo, І що таке гарем – тоді побачиш! Іван Гентош   

не спалося – барвисті сни
застрягли в моніторах
безсоння шкірилось до них
і блимало курсором

поет в метафорах петляв
ламав клавіатуру
метав з упертістю джмеля
і з розуму і здуру

опівночі старий Пегас
приліг на пріле сіно
поет пивцем обмив якраз
віршову половину

на другім диханні прийшла
підзахмеліла Муза
коронувала у друшляк
і цмокнула у бузю

натхнення вирвало трубу
пішла словесна піна
залила зір текіла-бум –
писалося нетлінне

а зорі зирили собі
через плече поета
та чвиркнули поміж зубів
приблизно пів на третю

коли утоми піт липкий
заціпив кастаньєти
й епітетів скупі латки
стекли в ранкову лету

в підвалі пляшчин візаві
причалив до відерка
і пів на п’яту в щитовій
замкнуло феєрверком

повитягали сни носи
з чіпкого інтернету
безсоння вибилось із сил
і зрадило поета


26.04.13

Сонечко пригріло, потепліло
і поетів зменшилось число.
Ось на дачі зграйка полетіла,
інша подалася на село.

Римування – річ вельми приємна,
але зроду в нас так повелось,
щоб життя прожити не даремно,
треба посадити хоча б щось.

І саджають, аж тріщать лопати.
Сапки позлітали з держаків.
Звідкіля поетам бідним знати,
що ПееМ зосталась без віршів.

Не питайсь, ПееМка: - Де поети?
Сум-тугу за ними геть гони.
Прийде осінь - за законом Лети,
повернуться з вирію вони.

І обсядуть всі твої сторінки,
наче віття чорнії круки
та й напишуть зоряні нетлінки
мозолями (від лопат) руки.

Є люди, які живуть непомітно,
На нашій блакитній планеті.
А хтось за собою лишає світло...
У ванні і у туалеті!

Сидиш буває – прозріваєш
Від самого себе
Думками постійно десь літаєш
Забувши про все на світі
Ой, забув – згоріло м’ясо
Плита згоріла й згоріла хата
Немає більше військомата
Запросила ти мене до себе
Боюсь за тебе
Згорить і твоя хата
Бо без халата
Поїхали до мене
Насмажим чіпсів…
Ой, забув
Будиночок колись тут був
Поки мене не знав
А взнав – зазнав
Пізнав і зник
І тільки
Так
Ось так
Ну якось
Так

Ажур

Все у повному ажурі -
Чути це на власній шкурі.
Тільки, щоби був ажур,
Вже не вистачає шкур.

"Ажур" означає "так як повинно бути, все в порядку"

Адамове реберце

Той може називатися поетом,
Якщо шанує він "адамове реберце",
Яке звичайно подається з медом,
А для гурманів - із червоним перцем.

Адамовим реберцем жартівливо називають жінку


Антимонії

На урочистій церемонії
Розвів політик антимонії,
Бо вуха нашого народу
Це гарне місце для розплоду.

"Розводити антимонії" - несхвально відгукуватися про того, хто займається пустою балаканиною, непотрібним пишномовством

Заспіваєш "алилуя" -
Наш начальник добре чує,
А як піде про зарплати -
То стає він глухуватий!

Ходи до мене, Зимо,
обіймімось,

слухняно закарбує об’єктив,

хоч нині хижо й зимно,
не сварімось,

так любо в галереї твоїх див,

так мудро ти приходиш,
лад наводиш,

світ затуляєш кригою і сном

і сто ночей ти стогнеш
і ворожиш,

щоб нам зривати золото серпом.

Ходи, красуне сива,
глянь щасливо,

ти в моді і пошані нині є,

ти діва,
не дивись на весну криво,

ходи, давай проп’єм твоє кольє!

Здолати жінку досі в спірці
Ніхто до цього не зумів,
На слово, що говориш жінці,
У неї тисячу є слів.

Та суперечки недочасні
Нам припинити можна вмить:
У відповідь на «Ви – прекрасні!»
Вона замріяно мовчить...

Івченко Юлії

О! Танець лебедів… Босоніж і по кризі…
О! Хлюпніть життєдайності до дна!
Творю подяку світу, і в білій вічній Книзі
ім'я своє… У стразах далина…


Олені Герасименко

Я ніч люблю. Та укрутити лампу
У цоколь неба, бузьку, не барись!
Пірну в Дністер і вирину – за дамбу,
Хижачка-кішка…(Ой! Аж чай розливсь…)


Ксенії Озерній

Танцюють янголи рвучке сапатеадо
У галактичному півпросторі снігів…
Я кольоровим чорно-біле зв'яжу й сяду
Як на посагу. (Мулько…) Посеред вітрів!..



Любові Бенедишин

О, не забудь мене, моя любове!
Конфуцій - мертвий, зміни - «гормональні»…
І на гвіздочку німбик той терновий…
Поспи, Дитя, хоч раз, та не у стайні…


Людмилі Калиновській

Як небо у осінь за крок до зими, -
Це видиво-жінка в саду Білопілля, -
Гірчинка калини, смачна, наче сни
Про білорожеве весняне весілля…


Ірині Шушняк-Федоришин

У поета – Муза. У поетки – Муз?
Чи Музон, МузИка, чи суворий Муж?
Що робити Музі коли творить Жінка –
Мило-полуднево в ямочках «бамбінка»?
Чи вино в бокалі, чи на каві пінка,
При сусідській спальні затоненька стінка?..
А якщо в поетки - муж сопе-хропе?
Де ти, мій Музоне, мій Музико, де?!..

20.02.2013

Валерію Хмельницькому (01.02.2013)

Вивчаю класику, модЕрнове бароко
І маньєристом хочу бути неодмінно!
У шахи граю. І м"ячі з підскоку
У баскетболі кидаю відмінно.
Життя – лінійно, по спіралі чи по колу…
Пишу пародії, коментарі та прозу:
«Прикольно», ти «прикинь» – ото Волошин
у Коктебелі назбирав мімозу…


Івану Гентошу

Ще – на Землі! Іще і досі з нами!
І не дає забути про "двадцятку"...
Пародії його і епіграми,
Вірші та проза – зажди у «десятку»!


Олені Балері

Болеро, балерина, Балера…
Переклала і Спенсера й Кітса:
Все шукають серця кавалери,
Й очі милі. У нас, по-вкраїнськи.


Семену Саннікову

МарнОту всю: чи бути, чи не бути?
Куди пливуть ямбічні кораблі?
Це Саннікову лиш дано збагнути
На зниклій, чи захованій землі…


Івану Редчицю

День у день Він кує
і чеканить слова:
У Висоцького є
тепер мова нова!..


Гарріо Сидоріву

- Лімерики з Америки?
- Та ні, ж бо, з України! –
Склада дотепний Гарріо
Для нас як для родини…
Вимогодоброзичливі
Він шле коментарі,
Не сплять поети й критики
Ні вдень, ні до зорі…


Низовим Івану і Лесі

Ні головаті голови колгоспів,
Ні критикани смішно-безголові
Не зіб'ють з курсу дуетоголосся
Івана Низового і Лесі Низової.


Мирославу Артимовичу

Чи Миро-Слав, чи Славо-Мир –
Імення каже: «Мир Вам прославляти,
Й у мирі жити». Щастя ж еліксир
Із миром у душі ще відшукати…


Роксолані Вірлан

Чароказки дивослово
розмережано чутливе.
Роксолановірланово…
Закорінене у диві…


Богдану Манюку

Манить Манюк наче факір
у дивну ніч, у сяйво зір…
А Літописці-ліхтарі
іще живі... Ми ще живі!...


Схимниці Рудокосій (01.02.2013)

Рудокоса Схимнице, рудокоса!
Чи узута ти, а чи боса,
Чи на шпильках ти, у пуантах
А з – під ніг в усібіч діаманти…


Володимиру Сірому

На березі безмежної ріки,
У серденьку безкрайньої любові…
Пливуть фрегати, яхти, літаки
По небу, по ріці, морях, у слові…


Сергію Гупалу (усмішка на вірш «Зайцюх»)

Прибіг зайцюх. Побіг зайцюх.
столОчив геть увесь вівсюг!…
А я стою, німий, оглух…
Чомусь намок внизу кожух…
Наївся вівсюга зайцюх
І хижо зирить із-під вух
Біжу у місто я щодух…
Не здожене мене!.. Ух! Ух!


Редакції ПМ

Це не миттєва акція
«відчинених дверей» -
Пеемівська редакція
Гарує день у день.
Настійливо і лагідно
Підтрима новачка,
А хулігану-зраднику
Задасть і тропачка.
Вже без хвилин Пеемівських
Не можем ані дня,
Пеемівська Редакція –
Найближча нам рідня!

*****

Якщо когось забула,
Чи щось якось не так,
Включайте разом гумор
І коментарський смак!.. :)

Усміхніться
у приховану камеру!
15-16.02.2013

В українця має бути
Завжди все найкраще тільки:
З цегли - дім, паркан - із буту,
А лопата - з нержавійки.

Він хазяйські любить речі,
Бо таке його коріння,
І себе щоб забезпечить,
І дітей три покоління.

Пробіжать роки за планом,
Промайнуть часи і дати,
Та ще будуть дім з парканом,
А лопата ще копати.

Хоч по древньому закону
Все іде у пам'ять вічну,
Відкриваючи по тому
Тему археологічну.

Щось розкопувати стануть,
Знайдуть знахідку чудову:
Рештки дому і паркану
І лопату, майже нову.

І почнуться вчені чати
Між прогнозами погоди,
Що знайшлися артефакти
Невідомого народу.

Що народ той був, з усього,
Домовитий і багатий,
І тому були у нього
Нержавіючі лопати.

Лютий, 2013

Подумав я: вона - змія,
Але краса - то сила!
Вночі вона була моя...
На другий день - вкусила!

Водія спиня даїшник:
«Чи вживали Ви, шановний?».
«Та, вживав, признаюсь, грішний,
Вчора, вранці ще потому."

«Що і скільки, визнавайте,
І дивитися у вічі!»
«Уживав, лише не лайте,
Нецензурне слово двічі...»

6.02.2013

«Ну, як справи, Флоро, як там справи», -
запитав фейсбук чарівно_вправно,
я всміхнулась, доброго вам ранку,
раптом купа тихих ніжних лайків.

Ще й думки на відстані читаєш,
бо учора запитав, що сталось,
промовчала, думала – байдуже,
раптом сонце на стіну метнулось….

«Що ти думаєш сьогодні, мила Флоро»,-
Боже мій, замовкни, чудо_горе,
Я втікала мріяти у тиші,
Та з`явився ти, людей мудріший!

«Ну, як справи, як твої проблеми», -
Та закрий вже рота, життєсферо,
Не пиши мені свої питання,
Бо полишу розумо_змагання.

Утечу до сонячного блиску….
Там питання, витерті до лиску,
Лежачи в траві, задам …. До біса!
Ну, планшетний, що розкажеш стисло?

Зима звелась на крила
і снігом, що мука,
та білістю, що біль,
накрила
той біль, що мука.
2012

худ. Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)

РЕПЛІКА АНОНІМА НА:
ДА ОГРАДИТЕ ЖЕ ВЫ! хотя бы Пушкина!
бог вам судья!....
Марта Январская


САМЕ РЕПЛІКА ТАКА:

І що то за шавка,
що на Пушкіна гавка?
Аж зло бере -
і вже… ногу дере,
аби дзюрити на постамент…
А голуби!? – Підловили момент:
всівшись дзьоб до дзьоба,
обгадили його мідного лоба…

… І МОРАЛЬ МОМЕНТУ:

Перед тим, як носа задирати
і дертися на постамента,
треба знати -
перша поправка:
завжди залає дзвінкоголоса шавка,
що голуби уміють …ати, а не тільки воркотати…
І друга: якщо сам не дійшов до того -
немає бога, крім самого Бога!
4 10 2012

У праву руку я хапаю цвях,
У ліву - молоток уміло
І що є сили - бах по пальцях! - шляк
Би то трафив, як ми' заболіло!


21.09.2012

ти на відстані екрану,
встану рано-рано-рано,
може, відстані не буде,
і ніхто нас не осудить.

аватар не аватар,
ти спіймався і не знав.

ти на відстані незнаній,
то ти Київ, а то Львів,
в Миколаєві впізнала,
погляд твій мене зігрів.

провідник не провідник,
раз спіймався, вже не зник.

я відкрила скайпу «кригу»,
вже пора писати книгу,
як дістати жениха,
що у скайпах проліта

флешки і екрани,
ми тебе спіймали.

ти на відстані руки,
як тобі мене знайти,
вивчи добре ІКТ -
от вся відповідь на те!


далі буде...

Я був маленьким хлопчиком
В пісочниці сидів,
Дивився за горобчиком
І враз оторопів...
Ти йшла собі всміхаючись
З косичками двома
Та пісеньку співаючи
Із лялькою… Сама…
Дивився я на тебе так
Ніби побачив Духа,
А в рот би вліз увесь кулак...
І лиш стирчали вуха.
Та ось ніби отямився,
Всі іграшки лишив,
На пошуки відправився –
Зустрітися хотів.
Я повз по вулиці вперед –
Наче магніт тягнуло,
Неначе Карлсона мед
(Шкода, пропелера не було).
Та ти зайшла за поворот
І тут я крику наробив,
Набрав повітря на весь рот:
Архімед „Знайшов!”, а я „Згубив!”
На галас люди позбігались,
Бо я кричав і плакав дико
Та, нажаль, вони не здогадались,
Про цю причину мого крику.
Цукерки й пряники давали,
Думали, може обмочився?
Та я лиш у невідомі далі
З надією й відчаєм дивився.
19.01.07 р.

Павло чекає цілий рік –
А скільки ще Миколі?
Дивися, друже, би не врік –
Бо й внуки підуть в школу.

Тоді закінчать інститут,
А, мо', й аспірантуру -
А ти лежатимеш отут
Грудьми на амбразурі.

Дві сотні, чуєш, полягли
Від пострілів Івана…
Багато обраних, а ти
Чого прийшов незваний?


31.08.2012

Що всі жінки хочуть, — ніхто не вгадає?
Про це " навіть " жінка сама ще не знає.
Що жінці потрібно? — Ми трішечки знаємо
Все те, що у вірші ми Вам всім прочитаємо.

Жінки завжди хочуть так не дуже багато,
Не вистачить річної в чоловіків зарплати.
Кожний день в магазинах сидять дві години,
А пізніше ще годину, носять все до машини.

По дорозі додому, ще в " БУТІК"- на хвилинку…
Ця хвилинка у жінок,- так на цілу годинку…
Та несуть з "БУТІКА" всі чобіт,- аж сім пар,
Й без вагань заїжджають, також на базар.

А там, так на купляють!... Що машина тріщить!
Чоловік у машині з нервів зразу кричить:
-Навіщо сім плать, ще й штанів п'ять купила?
Ти всі гроші сьогодні в магазині лишила?

Для кого купила три шуби,та літні плащі?
Ні копійки в твоєму, вже нема гаманці?
Навіщо три куртки й п'ять шапок взяла?
-Не кричи, мій миленький!... Розпродажа була!

Всі крамнички парфумерні жінки добре знають.
Креми, пудри, тєні, лаки,- кожний день купляють.
Все, що бачать жінки тягнуть до себе,-до хати,
Та меблі вони на закордонні всі хочуть поміняти.


Ходять на фітнес і на танці, — в солярій загоріти,
Басейн, природу, на масажі, — та нігті наростити.
На тренажорі позайматись, весь целлюліт зігнати.
А потім в сауну, в парілку, - й десять годин поспати…

Ще поцілунків, ласки, джипів,та спонсорів різних…
Зачіски модної, курортів, й зубів білосніжних…
Ще чоловіка любимого, здоров'я, та фігури,
Щоб чоловік любив, був вірним,- ніякі " шури-мури".

Якщо,- це все Ви будете жінкам своїм давати,
То проблем вже не будете Ви з жінками мати.
Ще треба жінкам усім хату, яхту, й зірку з неба,
ЗДОРОВИХ ДІТЕЙ І ДЛЯ ЖІНКИ ВЖЕ БІЛЬШЕ НІЧОГО НЕ ТРЕБА!!!

Сказати хочу вам я куме,що жінку маєте нівроку!
Гарненьке личко,гарна ззаду,спереду,а також збоку.
Та скажу вам куме нині,що заздрять вам усі мужчини...
Всі хотіли б полежати біля вашої дружини...
***
Пам"ятай куме ,що дружина,заводиться,як машина.
Та шануй свою дружину, як шануєш ти машину...
Як ляжеш куме під перину,й захочеш завести машину,
Лиш помаленьку не спіши,почекай,якусь хвилину..
***
Не тормосіть дуже різко,щоб ключ не зламався,
А бо,щоб він випадково там не залишився.
Бо не маєте вже куме ключа запасного,
Та ніяка вже майстерня не зробить такого...
***
Як будете дуже п"яні,то краще не чіпайте,
Машина ця не любить п"яних - спати йдіть лягайте..
Краще зранку,як проснетесь,ключик цей вставляйте...
Але вважайте,ви машину цю не поламайте...
***
Так легенько вставте ключик,та газ вижимайте,
Погладьте,ніжні слова скажіть і з Богом рушайте.
Зразу їдьте не швиденько,трохи газу дайте..
Нехай швидкості набере,-- не дуже розганяйте...
***
Ця машина,як холодна,так швидко не їде,
Треба гарно розігріти - то краще діло піде..
А на крутих поворотах вважайте, дивіться,
Тримайте міцно в руках руль,й ногами упріться...
***
Щоб машину не занесло на слизькій дорозі,
Щоб ключ не випав з запалення,й не був кум на підлозі...
І слідкуйте все за тим -- чи вистачить бензини,
Та ,щоб не заглухнула вам куме, часом та машина...
***
Щоб до кінцевої ви точки доїхали вчасно,
Щоб всі прибори працювали,й світло не погасло...
Та не женіть так дуже швидко,не зломіть коробку..
Їдьте повільно,тоді буде,довго без ремонту...
***
Ремонт дуже дорогий,грошей треба багато,
Та напевно не вистачить,вам тої зарплати..
Та не забудьте також куме, ви затормозити,
Як до кінця доїдете,щоб вчасно зупинити...
***
Дуже важливо в тій машині, вчасно тормоз жати,
Ключ витягайте ви швиденько,щоб шкоди не завдати...
Бо, як шкоди завдасте,то будете жаліти,
Жінку свою до лікарів будете водити...
***
Або будете ви в ночі діти колисати,
І не будуть давати вам, діти в ночі спати.
Та будете ви тоді добре пам"ятати,
Як ключик цей свій золотий вчасно витягати..
***
Доглядайте цю машину і змащуйте вчасно,
Мийте,любіть і бережіть, щоб їхала " класно "...
Також дзеркало протріть і світлом поморгайте,
Йдіть поїжте,відпочиньте,калорій набирайте...
***
А потім знову ви свій ключик золотий вставляйте,
І швидкості аж до 200, з кумою набирайте...
Щоб вам двом було приємно і ви азарт мали,
Та,щоб багато кілометрів з кумою намотали.
***
Та не дай - Боже,щоб машині тій не поламатися,
Та не мали б вже ви куме, на чому покататися...
Тепер другий вже ви транспорт шукати не будете,
Та кращої вже машини тепер не знайдете...
***
Цим транспортом особистим треба дорожити,
Як будете доглядати,так буде вам й служити...
А ці хто немає в хаті машини такої,
Щоб трохи лише поїздити,- шукають любої...
***
А, щоб тормозні колодки ,так не розбивалися,
Треба тормозити рідше,щоб всі не стиралися...
Та треба їхати уважно,- надовго,щоб хватило...
Щоб не ламались запчастини і коробку не кленило...
***
Багато масла заливайте і трубки всі продуйте,
Та до помпи подивіться, - машину цю пильнуйте...
Все вчасно техогляд проходьте,й шануйте свою милу,
Та їздіть собі на здоров"я,як маєте ще силу !!!

До півсотні дійшовши, поет одягає фрак.
Повній залі найближчих в зіниці метнувши смак,
декламує безсмертя, убране в хорей і ямб,
але сяєво слова вбиває мигтіння ламп.

Та натхнення, гартоване досвідом, ожива!
І вона вже у залі! І палахкотять жнива
де її щедрий образ, хоча й не цінує слів,
і приписує зойків кошторисам трудоднів!

Та у ліжку і справді нелегко у п’ятдесят,
і не дивно, бо стільки було вже отих менад.
І поет закликає до милості, і щедрот,
і на мить замовкає, зирнувши на музи рот.

А вона, ну як завше, всміхається, та кому!
І поет про безцінне заводить, що на кону.
Бо ніщо не минає безкарно... Та менше з тим,
ось «Шевченківську» візьме – і знайде куди, і з ким.

І поет пропонує любити іще живих,
оминаючи зором прихильниць немолодих.
А ота нічогенька, що збірку трима в руці, -
усміхається твердо, не проти іти в митці.

На чолі у поета рождається благодать,
він цитує себе, аж на вікнах шибки тремтять:
- до краси не торкатись, дійти до її основ!
Пропонує новенькій, аж нагло холоне кров...

Це настирне видіння, де він вже конечно стих.
На світлині тому і гарніший, ніж бути міг.
І портрет серед зали, де сі́яв, було, й сія́в, -
де безсмертний один тільки дух поминальних страв.

І поету недобре, до виходу мчить мерщій,
хоч і жив, як припало, та не сторонився дій!
І біжить, як ніколи нізвідки ще не тікав!
Та новенька спиняє - мов куля,
як рибу став...


2012

1.
Вчора сам себе позбавив смислу,
Розчинивши руку у асфальті.
Без руки мій світ — лише ремесла.
Без руки — слабкі хрипучі альти.

2.
Вольти. Вечір. Вереск. Вітер.
Закільцьована дорога.
Я — напівсліпий арбітр.
Серце — ось пересторога.

Буде день новий і свіжий.
А під вечір — дощ і мряка.
Я лежатиму у ліжку,
Розгорнувши Моріака.

3.
Без руки читати складно…

4.
Хай колись в новому часі
Хтось мене візьме доладно
Із полиць... в книжковій масі.

Під поглядом палким уквітчаного лІта
Спідниці довгі тануть на очах,
Від того видива у чоловіка
Зриває дах!
І хочеться несамовито отих плечей,
І прагне тіло ненаситно
Округлостей!
По декольте блукає погляд,
Аж до пупка...
Ось-ось торкнеться тіла
Його рука!
У животі вже не метелик - бджолиний рій!
Душа повзе по персах стиглих...
Яке там стій?!
Ті довгі ноги в коротких шортах,
Кортить до сліз!
А ще оту, в прозорій сукні,
Завіз би в ліс!
Геть заблудився в солодких мріях, забув усе,
Тут поряд голос,
- Тримай-но торбу, купила все!

Сонце під ковдру сховало усмішку.
-Ну, посміхнися, –
йому, бач, не смішно.
Сіро, світанок, стягну тебе з ліжка,
Ранком вітання твоє хочу ніжне -
Добре, осяяно-мрійне, ласкаве.
Прошу я, миле, не буду лукавить!
Встанеш, разом приготуємо каву,
А якщо ні,- побіжу за «Нарзаном».
День освітИ! Лише ти з цим таланом!
Сум переможе сніданок у ліжко!
Ну, опускай свої теплії ніжки.

Сонце відкинуло ковдру, сказало:
- Ти небагато, я їстиму мало…

2012, 16.06

Що чоловіче вам, зрештою, речення -
раціо досвіду, зважене судження,
дотик до подиху духу латентного,
вічне питання бажання відчутного,
тембру мелодія, ждана прелюдія,
муки за вами нового Овідія?..
Чи, як завжди́, тільки словосполучення
для перекручення "Цезаре-Фідія"... (
:)

Я – чутлива рука,
ще й поріз над долонею.
Ти – насіння пряжене,
ще й в пакеті нейлоновому.
Я – гірський водограй,
та ще й з надр неолітових.
Рідина ти іржава,
з батареї чавунно-столітньої…
Я – веселе багаття,
на сосновій галявинці.
Ти – жахливе страхіття
у четвертоенергоблоці…
Я – проміння світанку,
що крізь жалюзі пестить щоку.
Ти – той протуберанець,
що вмагнічує бурю тяжку…
Я – зелений листочок
на стеблі молодого салату.
Ти – спориш біля плацу,
пофарбований духом-солдатом.
Я – мелодія пташки,
що витьохкує весно-магічно.
Ти – той гуркіт на трасі,
коли сонно на смугу зустрічну…
…Та не гнівайся, милий!
Я насіння садила,
батарею злила,
Той реактор гасила,
бурю ту відвела,
Перевірку військову –
то я відмінила,
і уникла аварії…
Більше несила!
Знову ти – ютубілець,
фейсбуконтактер, однокла…
А я спати пішла…



11.05.12

У світі спеки й абрикосу,
Де вишні соковите царство
В спокусах раннього покосу,
Дощів з промінням час від часу,
Де сонце й соняшник у парі,
А дві ріки злітають паром -
Буває рай, таки буває,
Якщо Господь не забуває!

22.00. 09.05. 2012

Я захоплювався
езотерикою,
квітникарством було
твоє хобі.
Біг я, давлячись
езоістерикою,
мов тушканчик -
пустелею Гобі.
Усі квіти я бачив -
попарними,
у вінках чорні стрічки
стрічались.
А ми вперто буцалися
кармами:
то всихали чуття,
то квітчались...
...Езотерика, блін -
то утопія!
Знов забулася
флокси полити?
Тобі ніколи -
за теософією.
Ну а чим завинили
ті квіти?
Кали, гібіскуси
чи бегонії,
а гарденія, глянь,
з цикламеном!
Ти - дістала!
Ти вся - в космогонії.
Я пішов,
грунт куплю
на драцену...

30.04.12

Ми відвідали фільм,
у якому були кіноляпи…
Їх аж трійко
(це ж дивлячись вперше!)
ти нарахувала.
А коли крадькома
пригорнув, запросив
до канапи,
Враз скипіла й мені
кіноляпасів ти надавала.
Миттю я скам`янів ,
ніби той кіновар в алуніті*.
А на чорному тлі
все мигтіли
гіркі кінотитри.
Вже не зможе
ніякий кінолог
тебе приручити.
Кінозал ми залишили.
І я тебе.
Сльози витри…
…Буду вільно
стрибати тепер,
мов отой кінь без ганджу**.
Кінематику та
кінестетику
буду плекати.
А тобі кінофільми
дивитись
я конче не раджу.
Навіть трейлери,
кіноанонси
і кіноплакати…


* - див. у мережі…
** - у мережі див., якщо хочеш.


25.04.12

Любовь моя
Сказала страстно -
Ну дай мне масла!
А я ей твердо:
У поэта
Коль рифма есть -
Так масла нету!
Иль "Рафаэль",
Иль "сапоги".

Ну, вот, сижу,
Пишу.Ваяю.
На масло милой
Собираю.

Усі ми, любі друзі, українці!
Живемо в хаті з краю і любимо всі гроші!
Ми по за очі обісрать умільці,
А в очі завжди милі і хороші.

Шкода, що в нас такий менталітет:
Для друзів ставимо в колеса палки,
Начальству дружньо робимо мінєт,
А радитись біжим всі до гадалки.

Ми правду й справедливість маєм в сраці.
Й за шию душить жаба нас щоночі,
Коли плоди чужої бачим праці –
Бо від зусиль своїх постійно коле в боці.

Накапати, закласти ми умільці
І відкупитись можемо від всього,
Сам біс боїться бути з нами в спілці,
Бо крайнього ми завжди зробим його.

Усі ми, любі друзі, українці…..

Ну, що стоїш,ату, ату!
Гони, сьогодні ж гОни!
Які чудові мрійні лови.
А ти замкнув свою собаку!
Ну, що за диво-неборака.
Так сам за нього -ну, ату!
Сьогодні лОви!

01.16. 18.04.2011

Кто гений, тот и псих – сомнений быть не может.
Но по ночам меня догадка гложет:
У Ницше и меня симптомы схожи,
А это значит, что я гений тоже!

Жінка - це вінець природи!

Заховалась в таємницях.

Не сира зелена глиця -

Лиш краса душі і тіла.

Заболіло - не відчула.

Обманулась - не заплаче.

І на рейс "життя-кохання"

Поспішить. Така вже вдача!

Жінка - хоча і вінець безпорадності
(зветься жіночою це таємницею) -
гонором і темпераменту глицею
звана із дріб’язку правити складнощі.
І хай типові всі риси характеру,
і у майбутнє не складно вдивлятися -
щастя тому, хто перестрахуватися
смугою зміг для спасенного чартеру.

Ловить Музу дні і ночі
Віршомаз завзятий.
Як Пегаса осідлає,
вилітає з хати

Й сидить в парку.
Жовтим листям Музу привлікає…
Комірник підсів до нього.
Поета питає:

-На якого біса пишеш
Ти свої куплети?
Яка користь? Вигляд маєш,
Що жертва дієти!
Ось я собі гроші маю
І стабільні дні.
Не пишу, а «сочіняю»
Тільки накладні!

-Оце добре, мій колего,
Кожному своє.
Кожен коваль Пегасика
Сам собі кує.
Хтось народиться творити,
Думати, писати.
А хтось шлунок компостити,
Потім – накладати.
Таки треба Музу кинуть
Й не писати вірші –
Стане гумусу в природі
Набагато більше!

Та й дивитись на процеси
Потрібно ізнизу…
Як з комори накладна
На свободу лізе!

І тоді світ без поетів
Коморою стане -
Скрізь одні комірники,
Навіть з обізяни...
Безумовно, так настануть
І стабільні дні,
Бо й кохання мусить бути
Лише в накладній.

Якби так світ розвивався
Запертий замком,
То й Бог був би не поетом,
А комірником!