Надію дістаю з дірявої кишені,
ховаю в тишу слів, нехай живе дитя,
а сам у бій іду, наповнивши легені
повітрям із димів засніженого дня.

Бруківки вже нема – розібрана на зброю
і барабанить час по вікнах і броні.
Стомився Каменяр, стоїть перед стіною.
Навколо суд очей і бісові вогні.

Чекає ні мене, ні тисячі безсилих,
ні маячню вимог, де кожен за своє –
героїв сподівань, окрилено-сміливих,
що переможуть зло, якщо воно десь є…

21.01.2014

Час Великої Смути настав.
Я не відаю, як тебе звати –
ти такої Вкраїни бажав,
обивателю з крайньої хати?

Своя хата – радіє душа.
Своє щастя у ситій оселі.
Та духовна могила чужа
трохи вище від хатньої стелі.

Остогидла система із лжи,
із украдених пенсій, зарплати.
Із довічного: буде все, жди,
бідолахо із крайньої хати.

Що зупинить стихію душі,
цю анархію, мати порядку?
Недолугі державні мужі,
що жирують на святі достатку?

Час Великої Смути настав…
Чи ти зможеш на себе узяти
оту кривду, якій присягав,
винуватцю із крайньої хати?

21.01.2014

Услід героям дивляться віки.
На білих простиралах – чорні тіні.
То попелом усипані сніги,
де гинули сміливці не уклінні.

У вічності немає злих часів,
є лиш байдужі та покірні люди.
Заради них під гостроту ножів
і під огонь ставали робінгуди.

Коли ілюзій рушились мости,
а волелюбству бракувало міцці,
ішли на спротив гибельний вони,
хто в зрілому, хто в молодому віці.

Зриваючи окови та замки,
поправши смертю „золоте” мовчання,
несли вони свої й чужі хрести,
приречені на муки і страждання.

Услід героям дивляться віки...
У пам'яті вселенської відваги
є й України видатні сини
найвищої жертовної наснаги.

Із архіву

Був меч
І плуг.
Століття – мов на крилах.
Мінялися
Одежі
Й королі.
Давав
Мечеві плуг
Цілющу силу,
А меч йому –
Лиш кров
Плугатарів.

А плуг і спроби
Не робив
Пручаться,
Коли той меч
Гарчав:
“Твоє – моє!”
І меч кричав йому
Перекуваться, -
За те, мабуть
Що плуг
Лише дає.

Уже не так
Виблискують
Кокарди.
По-іншому
Вже дзвонять
Дзвонарі.
Та вічна правда,
Історична правда
Усі крапки
Розставила
Над “і”.

Розносив меч
Криваве
Лихоліття.
Робив усе осяяне –
Чумним.
Тепер –
Лежить в землі
Забутим сміттям,
Іржавіє
Непотребом
Сумним.

Як роси,
Що народжуються
Вранці,
Як пам`ятник живий
Плугатарю,
Рясніє плуг
У запашній
Буханці,
Вкарбований
У Космос
Та зорю.

19.10.14

Давайте в постійному страсі жити!
Давайте виконувати тупі закони!
Бо ж влада знає, що, як робити!
Вона ж про людей дбає! А хто ми?
Хіба ж то ми люди? Як так, то які?
Що терплять знущання, свавілля, погрози?!
Бо на тих, що вгорі, що у золоті всі,
Не діють закони, прохання і сльози.
То ж їдьте звідси, людоньки. Не ждіть,
Коли вас вб"ють або морально знищать.
Вже так країну пообкрадали ті "вожді"...
І ще крадуть... і іншим вже не лишать...

18.01.2014

Спокій на всіх лже-кордонах
дач палацових, квартир.
Люди у масках й погонах
їм забезпечують мир.

Тільки сьогодні – не вчора.
Завтра чекати дарма,
Сила утрачена слова.
На черзі уже війна?

Пахне в повітрі снігами,
опором і мечем.
Зло не вступає. Вітрами
носиться дим над вогнем.

Легко стріляти у себе?
Легко убити раба?
Правду не скаже вам небо.
Правда, як віра, сліпа.

Яра артерія часу.
Яра жага почуттів.
Крила обріжуть Пегасу,
щоб на війну не летів.

20.01.2014

Хрести нас, Боже, чистою водою,
своєю благодаттю нас хрести,
щоб ми були народом, не юрбою,
і це ім'я із гідністю несли.

Хрести нас, Боже, подихом свободи,
майданом Незалежності хрести,
щоб перемоги жданої клейноди
навік у добрі руки перейшли.

Хрести нас, Боже, світочем пізнання,
зірковою наснагою хрести,
щоб в час лихий поетів віршування
могли у бій за правду повести.

Хрести нас, Боже, духом просвітління
і щирим серцем, розумом думок,
щоб в душах не селилось марнослів’я
і сила не втікала у пісок.

Хрести нас, Боже, милістю, любов'ю,
неприйняттям жорстокості та зла,
щоб з материнським молоком і кров'ю
ввібрали ми окрилення добра.

Хрести нас, Боже, Словом-Заповітом
на щастя, на добробут, на життя
і ми, хрещені, зринемо над світом,
що сповідав мораль без каяття.

Хрести нас, Боже, святом і трудами
на благодатній батьківській землі
і станемо ми сестрами й братами
в одній великій праведній Рідні.

Хрести нас, Боже, пам'яттю в минуле,
де на щитах великі імена,
де невмирущі Кобзареві думи
й Каменяра не злуплена скала.

Хрести нас, Боже, вірою в майбутнє,
де кожний рід, шануючи своє,
проріс би плоттю в древо самобутнє
і древо те Вкраїною назве.

Хрести нас, Боже, дзвоном-переспівом
і золотом дозрілих колосків,
у небі синім журавлиним клином
і шепотом осінніх голосів.

Хрести нас, Боже, степом і лісами,
донецьким кряжем і старим Дніпром,
Поліссям, Кримом, ще й Карпатським краєм,
щоб ми були єдині й заодно.

Хрести нас так, щоб вічно пам'ятали
цей доленосний волелюбний час,
коли країна із колін устала.
Хрести нас, Боже, і помилуй нас.

2005-2014

Схоже, принтер зовсім збожеволів
і друкує на вимогу «Я»
без тире, без крапок і паролів
заборони й ляки для життя.

Ну навіщо нам це божевілля
поголів’я жирних баранів,
що гуляють пашею свавілля,
туляться до клану пастухів.

Шаленіє принтер, шаленіє,
видає «поняття» на гора.
Іншого робити не уміє,
як качати неука права.

Ратичками тикають у кнопки.
Благодаті піниться вода.
Підмиває ратиці і попки,
щоб сіяла зовні чистота.

Скаженіє принтер, скаженіє.
Мекає з трибуни на екран
у краватці з вадами повії
зеленню годований баран.

17.01.2014

В нашій країні лише декорації
Ніби то незалежної нації…
Наші свободи лише декларації,
Устрій позбавлений глузду і рації.

Ми живемо навпаки ситуації,
Любимо, робим, здаєм дисертації,
Переживаєм, читаєм нотації
Дітям своїм та привчаєм до праці їх.

Переживемо всі підлі ротації
Владних слоїв, крадіїв з адміністрації,
Сором судів та мінтів провокації.
Переживем. Та об’явим ЛЮСТРАЦІЮ!
16.01.2014

Що з тобою буде, Україно?
Бог в душі чи переможе зло,
усміх долі чи остов Руїни,
де кийки, іуди і «бабло»?

Половина ходить у тумані
і радіє: Схвалено бюджет!
Інша половина на Майдані
кров’ю пише опору сюжет.

То куди рушаймо? На Голгофу
розтікатись болем по землі,
поклонятись ідолу і лоху,
множитись в гадючому кублі?

Ми – лиш люди, а не Божа сила.
На Голгофі втратимо усе.
Велетенський хрест, під ним могила.
Хто спокуту небу понесе?

Що тебе чекає, Україно?
Верховодять клани і «братки».
Осипає цвіт сумний калина.
Древо її ділять на шматки.

Тож укотре у якім сторіччі
вибір пропонує нам шляхи,
та закляли ноги на узбіччі –
їх скували люди і гріхи.

17/01/2014

…Село.
Ріка.
Роса на срібнім лузі.
Повітря
Пахне
Свіжістю землі.
Старенька,
Звичайнісінька бабуся –
Копає
На городі
Картоплі.

Валились трони –
Зичні
І побічні.
Вожді
Людей
Вели до сліпоти.
В очах
Віків
Той вічний
І правічний,
В кого
До пальців
Приросли ґрунти.

Оратори
Корисних
Революцій
Звільняли
Люд
Від вигаданих
Пут…

Замовкніть!..
Україна –
У бабусі.
І в ній –
Правдивий
Український
Труд.


15.01.14

1
Земля таких не прийме,
Не пригорне –
Відторгне чужорідні їх тіла,
Дарма,
Що за століття прийняла
Не одного чужинця в лоно чорне.

Так то ж чужинця –
Він своєю кров’ю
Родючість чорноземну збагатив,
І Бог його могилу освятив
Навіки всепрощенням і любов’ю!

А ці – домашні виродки –
Чужіші
За чужину по мові та крові:
У них нема і Бога в голові,
Вони самої підлості підліші,
Вони й посмертно –
Як своїм життям –
Отруять землю сморідним гниттям!


2
... і прокляне і вас, і весь ваш рід
Народ від Сяну аж до Дону!

Ганебне все ввібрали ви
В клітини мозку, в капіляри
Крові:
Рідніші для Москви,
Для України ж – яничари
І вседушителі!
Для вас
Пісень не буде – лиш прокльони,
Гвардійці п’ятої колони,
Ошмаття вироджених рас.

Ви отруїли нам ґрунти –
Чорнозем вмер і вже не родить
Там,
Де москаль до вітру ходить,
Огиджений до блювоти.
І ви – за ним,
Бо ж ви – братки,
Бо ж ви – союзнички досмертні,
Не українці –
Пе-ре-вéрт-ні,
Перéвертні-москалюки.

... минуле можна перейти і вбрід,
Та не минути наслідків прокльону!


2003

Живі! Живі! Ніякі не раби!
Закрийте пельку раціоналістам!
Ми вийшли з історичної юрби,
Нанизані на щастя, як намисто.
Ми – нація, з якої все пішло.
Над нами – оком яблуневим сонце.
Ми – поле, що вже золотом зійшло.
Ми молимось у кожнім нашім кроці,
Щоб далі плинув зоряний наш час!
Скінчились болі – хмурі та пекучі.
Ми бачили в тумані, як Тарас
Сміється радісно, гуляючи на кручах…

Досить марнословити, молю…
Що вам очі оловом залило?!..
Не брешіть хоча би Кобзарю…

Він марить від безсоння у могилі
Та іноді виходить із піску –
Мабуть, приємно думати у русі –
Сідає коло темного ставку
І щось шепоче, плачучи, у вуса.
Я бачив той нічний прозорий став.
Я чув його слова у ту годину:

“Матінко… Чи я тобі брехав?..
Чому ти мені брешеш, Україно?..”

18/2013

Я хочу варити з тобою гарячий пунш і сидячи на килимі лише удвох балакати про революцію.
Там де небо твоє стає моїми білими рукавичками, й ти відкидаєш чуба назад, ніби то таке намисто з перлин,
Я хочу запалювати червоні свічки у твоєму серці і ставити кришталеві льодяники, як сама я люблю це,
Й на перехресті наших думок, пірнати у озеро з найблакитнішою з усіх глин.

Я хочу волонтерити у твоєму серці, вішати стрічки з твоїм, вишуканим, як картини Далі, обличчям,
Я хочу наливати солодкий ультрамариновий чай, і вирощувати тендітні квіти у твоїй фантастичній уяві,
Там мольфари плетить вінки й продають їх в маленьких крамничках,
А пухкі янголята готують дванадцять страв й накривають святковий стіл на одній із небесних галявин.

Там Ісус обіймає дітей, а вони, посміхаючись, плетуть французькі коси з його волосся,
Там левів та тигрів цілують у ніс, як домашніх котів, і жоден з них ніколи не вкусить,
Там родини щовечора збираються разом, й купа гостей залишають крилаті мешти на калиновому порозі,
Вони варять різдвяну кутю і пригощають їю Ісуса.

Українські поля дивляться на хмари твоїми зеленими, як перше весняне листя, очима
Сніг сідає на мої губи пасмами твого темного волосся, коли ти відкидаєш чуба назад.
Я смакую десерт з твоїх літер та речень з гіркуватим чаєм з калини,
У цей час наді мною сиві й бородаті старці роблять святкову вечерю на небесах.

Я хочу варити з тобою гарячий пунш з полуниці і роздавати людям взимку на вулицях міста,
Щоб вони ставали щасливішими і ділилися власним щастям з іншими, збираючись на планерці.
Я хочу розсипати твоє волосся перлинками стародавнього білого, як сніг намиста,
Я хочу волонтерити у твоєму серці.
Волонтерти у твоєму серці.

2013

***
Комусь комфортно і в лайні,
Навколішки чи навіть раком.
І байдуже - смердить чи ні,
Зате не холодно і м'яко...

***
Ані смоли не бояться, ні ладану.
Хоч і сплива їхній "зоряний час",
Злодій у злодія краде накрадене,
Те, що поцупили в кожного з нас.

Ми – яничари. Гвардія. Еліта.
Маестро болю й музики наруг.
Нам – крові пити… Тільки крові пити…
Але – міцний утримує ланцюг.

Ми – яничари. Бувші полонені.
Нам шабля, а не лялька – з колисок.
Собаки ми. Без жон і наречених.
Не нам – трава, і літо, і бузок,

Бо скальпами пропахло наше літо,
І добра нам лиш палена трава.
Колись комусь були малі ми діти…
Та що усохло – вже не ожива.

Угорські, сербські, українські бранці,
Осмалені вітрами забуття…
А потім – вбивці, потім – новобранці.
Ні суму, ні зірок, ні каяття.

Колись була священна нам – калина.
Тепер – священний місяць Рамадан.
Колись – перлина, нині же – руїна,
Та ще в долоні гострий ятаган.

Ми – яничари. Строгі наші сурми.
Не треба нам від битви срібняків.
Коли якесь містечко взяли штурмом,
То вирізали навіть жебраків.

Ми кинули в пожар камінну браму.
Радів – бо переміг же! – наш султан.
А потім – увірвалися до храму
Місцевої общини християн.

..В минулому – угорці, українці.
На срібних лезах – кров жінок, сиріт.
Ми – яничари, дикі чужовірці –
Спинились біля храмових воріт…

Що то за чари, дивні, дивні чари?..
Що то за досі невідома мить?..
Ми – яничари. Дикі яничари.
Та що, та що це в серці нам щемить?

14.01.14

Хочеш бути?
Хочеш бути – щасливою? Будь!
Усе так просто – як небо, земля і сонце, як вода і повітря.
І все так непросто, коли задуха,
і повітря тікає гарячими цівочками крізь руки,
коли сонце украли,
а небо починає падати на землю несамовитою зливою,
а вода - чорно, синьо, зміїно лютує за вікном,
розкриває за склом небачений оскал люті...
Як бути щасливою?
Молитва свічечкою горить у темній кімнаті – “Господи, спаси!”
Ти сама виливаєшся на оті збатожені зливою вулиці,
танцюєш і підстрибуєш над скакалкою синіх дощів
(а вони вже приймають тебе за свою!),
викручуєшся джгутом аж до найволохатішої хмари
і зазираєш їй в очі.
Блискавка так огріла тебе – як посміло, зухвале дівчисько?
Але ти вже прозора і дивна, як дощ, ти не боїшся,
ти тільки засяяла у вогні блискавиці довгоруким променем –
рай-ду-го-ю,
ра-діс-но-ю –
перелилася через усенький світ,
сизий, як сливи у сусідовім городі –
і нумо танцювати – таки знову танцювати –
і тепло-тепло –
дрібними слідочками
по зелених стеблинках,
по високих листочках,
по асфальту, втомленому і перегрітому –
танцюєш-гамуєш
і люту несамовитість грози
і її спустошливий відчай.

Хочеш бути щасливою – будь!
Навіть після страшного буревію.
Стань сама веселкою – щоб усміхнувся світ!


13.01.2014

А щось людське іще живе в очах...
Тваринний страх, але людська надія.
І совість - у буремну ніч свіча -
Ще жевріє, ще теплиться, зоріє.
Безвихідь? Відчай? Подив? Переляк?
Що в погляді спецназівця в облозі?
А, може, усвідомив: щось не так,
І він тому противитись не в змозі?
Якби ж він завтра скинув свій шолом,
Почав життя із чистої сторінки,
Навіки розпрощався з хижим злом,
Яке йому диктує грішні вчинки...

Чи каяття, чи паніка, чи жах,
Чи все, укупу зібране відразу...
Що криється в округлених очах
Людини-звіра, воїна спецназу???

Вирує Майдан, бо іще не зборов
Отих, що жирують нечисті.
І беркут порушує правила знов,
І судять не тих "терористів"...
Не спиться... Прямий поглинаю ефір,
Шкодую, що Київ далеко.
Дивлюсь, як оточений труситься звір,
Що служить маразмові зека.
Про це ще напишуть багато томів,
Щоб спомини пам'ять не стерла.
І свято - не свято, і світло в пітьмі,
І пісня від болю завмерла...
... На ранок виходжу у місто - ти ба,
У нас - фестиваль виноробів.
Стискається серце - журба і ганьба,
Бо мати ж тепер у хворобі.
У Харкові люди згоріли. Майдан
В жалобі, в єднанні, в надії.
А нам до матусиних байдуже ран,
У нас - розважальна подія.
Свідомими краще б ми, люди, були,
До спільного чуйними лиха.
... Так само справляли веселі бали
Під час епідемії тифу...

11.01.2014

Ріка іде. Червонії кашкети
Змінилися на темно-голубі.
Як легко пристосованим поетам
За щось творити! Думаю в журбі:

Поквапився із висловом Булгаков.
Рукописи горять у вічнім русі.
Творіть, панегіричнії писаки!
Ви – рупори чиїхось революцій.

Прошу тебе, о Музо, моя віро!
Артерію вві сні мені приріж,
Якщо я в смертнім приступі зневіри
Писатиму колись партійний вірш.

13 листопада 2013

Не скаженійте, панове
Інтернаціоналісти.
Вам вже слово давали.
Ми не крамольники та не
Фашисти –
Ми просто собі побажали

Мати законне право:
Тою
Землею
Гордитися,
На якій через
Впале
Забрало
Пращур
На ворога
Дивився.

Ми тут пустили
Коріння.
В землю ввійшло – глибоко.
Не допустимо:
Стовпотворіння
Та емігрантам – панегіриків.


Хай буду я дисидент та
Ізгой,
Хай стадо політкоректне волає:
“Зась!” –
Право селитися має лиш
Той,
Хто діє у складі
Нації.

Спочатку
Приходять
З навалою –
Потім читають закони.
Спочатку
Прохають
Мало –
Потім диктують мільйонам.

Скажу я, можливо, вперто
І з надлишком
Прямоти,
Та завдання народу
Перше –
Збереження чистоти.

Кордони для них –
На ключ –
Треба, але не так просто.
Хай верещать на Заході: “Антидемократизм!
Путч!” –
Та ми не хочемо
Другої
Косово.


2013-10-13

Чомусь згадалися мені,
Переборовши опір часу,
Такі ж зимові, куці дні -
Дитинства раннього окраса.
Запахло сіном луговим,
Дванадцять страв, горня з кутею,
І снопик Дідуха за ним
Злітає тінню попід стелю.
Святвечір... Зіронька сія...
Різдво Христове на порозі.
Ми славим Господа ім'я
І сніг іскриться на морозі.
А рано-вранці Коляда
В оселях двері відчиняє,
Малеча в вікна загляда
І славоспів довкруг лунає.
Які ж то бажані були
Наколядовані гостинці.
Ми їх так повагом несли
Додому в латаній торбинці.
Різдва вселенська таїна
Єство навік заполонила.
І дотепер в душі зрина
Та незбагненна Божа сила...

Cіяє Віфлеємською Зорею
над Україною крило Святого Вечора.
А ми малі крокуємо за Нею,
і урочисто на душі, і весело.

І Всесвіт усміхається у вуса.
А ми, малі для світла не затулені,
радіємо народженню Ісуса
і колядуємо, і душі Ми Рятуємо.

6.01.2014

Болісно...Хочу склянку того глінтвейну,
Що вдушить біль мій ретельно.
Капосно...Втратити пам’ять і не пам’ятати,
Хочу біль мій сховати за ґрати.
Моторошно...Люди не хочуть між собою дружити,
Лиш брудом людей жадають труїти,
Всім показати: вони найкрутіші,
А насправді хоробрість повигризли миші.
На все всім начхати,на все наплювати
Всі лиш рахують власні витрати,
Думають дрібно і не глибоко,
Потім рахують Батьківщини пороки.
А варто лише всім схаменутись,
Від сплячки мозку навіки позбутись,
Прорахувати,що в нас не так?
Чому народ на більшість жебрак?
Чому голову гне,коли варто битись?
Чому мляво іде,де не треба баритись?
Най я осліпну,не бачу, не чую,
З лиха того я лиш сумую...

Проблематику болючу Криму
Змінили чужоземні декламатори:
Ярослав, Олег і Володимир –
“Русскіє князья і рєфарматори!”

“В Кієвє – ні свєточа, ні царствєнності.
Кієв, памяні маі слова!
Калибєлью нашей гасударствєнності
Іспакон вєков била Масква!”

Москалю! Ти позбудешся лабетів,
Та не виривай у клятві зуб:
На “русской” Святославовій монеті
Був, "на жаль", не сокіл, а тризуб.

Згадай, Росіє горда і крамольна,
Підручника діставши з-попід тину;
І ти згадай, Москво першопрестольна,
Чия ти блудна дівка і дитина.

О дужі москалі-великороси!
Вигнанці давньокиївських палат!
Згадайте, що ви діти малоросів.
То хто є тут кому молодший брат?

30.12.12

У чашечках конвалій – тінь сльози.
Пречистої. Пресвітлої. Святої.
Пташок небесних диво-голоси
І пахощі осонценої хвої.
Уклін тобі, мій краю дорогий,
Де сосни, як послушники у Храмі,
Де незабудок ніжні береги
Заплетені джмелиними піснями.
Де спогади окрилені мої
Торкаються високої блакиті.
На струнах вітру плачуть солов`ї -
Найкращі солов`ї у цілім світі…
Порожній дім ще дихає теплом,
Лелечі гнізда моляться піснями.
А та верба старенька за селом
Щоночі тихо схлипує за нами…

каяння Каїна в абрисах долі
кров братовбивча освячує шлях
через зневагу народної волі
в серце надії вбивається цвях

знову плямують ваганнями мрію
знов переводять довіру на крам
хтось ще напише я щастя волію
хтось ошуканцем увійде у храм

яро на людях помолиться Богу
вставши у позу святенника прі
скаже про ризик і довгу дорогу
і фальшування у «праведній» грі

годі шукати означення права
в діях у слові у крові вождів
кін їх амбіцій – країна-застава
вище їх ставки – народжений гнів.

02/01/2014

Рік Новий іде казковий,
Хвої запах оп'яня.
Дід Мороз веде баского
Дерев'яного коня.
Добрий кінь - в трудах підмога,
Ми ж з Трипілля орачі.
Лиш єдина засторога -
Куйте рала - не мечі!
Дивні люди ті китайці...
І як блискавка згори:
Дерев'яний кінь? Данайці!
Їхні святошні дари!
Нам ці страхи ні до чого,
Мудрість маєм вікову.
Уповаємо на Бога,
На Його любов живу.
Новий рік зустрінем щиро
І достойно проведем,
Побажаєм щастя й миру
Всім, хто поруч з нами йде.
Українці! Браття й сестри!
Нам зоря зійшла трудна.
Разом будем плуга перти,
Разом - чарочку до дна!
Про любов, про щедру долю
Ми розучимо пісні,
Щоб в житті, як в чистім полі,
Бути завжди на коні!

(Читати голосно, весело, бадьоро)

Синій кінь біжить галопом,
Скоро скочить на поріг.
Тож дозвольте з Новим Роком
Привітати вас усіх!

Побажати щастя, миру,
І вмебльовану квартиру!
Сміху, радості, завзяття,
Тестю - гроші, тещі - зятя!
Щоб свекрухи з невістками
Щебетали ластівками!
Щоби дружно всі жили,
Щоб вгиналися столи
Від вареників та квасу,
Щоб на все хватало часу!
Щоб дружилось і кохалось,
Щоб натхнення не скінчалось!
Щоб приніс у кожну хату
Рік Новий - нову зарплату!

І щоб завше, день при дні,
Всі були ви на коні!
Та щоб кінь той був нівроку!
З Новим щастям! З Новим роком!

(Чекаю продовження у коментарях;)!!!)

У Новому Році – щасливої долі!
Ще віри і честі, жаги перемог
над силами ниці, безправ’я, сваволі,
бо шлях України – це гідність і Бог.

Вікторе наш горезвісний,
Руки по лікті в крові,
Хай дід Мороз тебе трісне
Костуром по голові,
Скаже своє "тари-бари",
І від отих заклинань
Ти, межигірська примаро,
Раптом Людиною стань!
Може, звичайним шофером,
Може, простим шахтарем,
Там, де не місце аферам,
Не по кишені гарем.
У двокімнатній хрущівці,
Де по годинах вода...
Може, ти пастимеш вівці.
Знаєш, то менша біда,
Аніж тавро шапкокрада,
Що випіка, як вогонь.
Ані багатство, ні влада
Вже не відмиють його.
Гідності, честі не купиш
За золотий унітаз.
Хай з простотою укупі
Бог тобі совісті дасть.
Ближніх любити, не красти,
В радості, в горі, в журбі...
Бути Людиною - щастя,
Я його зичу тобі!

Щоб не діяли у КремлІ нам,
ми - підзахисні у небес.
І одужає Україна,
і одружиться із ЄС!

25.12.2013

Я був патріотом держави своєї
Та кидавсь гучними словами,
Що буду навіки пов`язаний з нею –
У щасті та в прі з ворогами.

Було так, допоки мене пригрівала
Отая країна заможна;
Допоки кишені мої напувала,
Допоки я жив як вельможний.

Я дуже поглиблено вивчив Сосюру,
Щоб патріотизмом блистіти.
Я клявся: за мову піду на тортури,
Лиш варто вітчизні схотіти.

Та ось прокотилася хвиля навали;
Навколо – благальне волання,
І з кожним наступним все тонші ставали
Мої гаманцеві надбання.

Та майже ніхто не постав до рушниці –
Даремно вітчизна волала.
Не можу я пити з брудної криниці:
Держава моя занепала.

Можливо, злякався; можливо, не стало
В мені бойового горіння;
Можливо, мене моя доля зламала, -
Я зрадив своє покоління

Та нині в Парижі веду свою повість.
Тепер я свою Батьківщину –
Простить хай мене півжива моя совість –
Здалека люблю до загину.

2013

З Новим Роком! З новим щастям!?
А старе де діти?
У його міцних обіймах
можна й посивІти.

Ні за себе, ні за кого,
а за Україну
попрохаймо Отця-Бога:
- Відверни Руїну.

«Щоб лани широкополі
і Дніпро, і кручі»
утішались добрій долі,
а не кревній бучі.

Щоб щезали вороженьки,
як росисті мари,
піднімали козаченьки
не шаблі, а чари.

Щоб у безвість поринали
окаянні душі,
а на зміну прибували
правдиві і дужі.

З Новим Роком! З новим щастям!
А старе… до звалу.
Все нам, друзі, все удасться,
тримаймось загалу!

Лине: «Слава Україні!»
і «Героям слава!» –
котить хвилю по країні
волелюбність брава.

27.12.2013

Цікаво: скільки платять тролям -
З а провокацію, за флуд,
За бур’яни посеред поля?
І хто утримує іуд?
За скільки совість продається?
То, може, вже й душа – товар?
Почому нині розум, серце?
І хто «атвєтіт за базар»?
Казати правду – справжня розкіш,
Це по кишені лиш тому,
Для кого вища честь за гроші,
Миліше світло за пітьму.
І хай «розфренджують» за правду,
Яка приємна не завжди,
Тож не дають за неї лаври
І люблять теж – вряди-годи.
А тролі мають гарну плату,
В теплі, безпеці і добрі.
В туман брехні ховають правду .
О, їхній бізнес – на порі!

Ігнором, друже, вдар по флуду,
Дискусій з тролем не веди,
Тоді ці капосні іуди
«Роботу» втратять назавжди.

наллялися болем та славою зрошені пилом заплави
із мороку черні та дрантя піднялася сіра чота
шляхетні туманом держави суцільні нескорені лави
ішли під знаменням крові та блідого прямого хреста

ми кроки точили і золото з чистої пили криниці
і кожний полив отим золотом свій почорнілий ефес
летіли крильми за слідами блакитно-правічних галицій
що скресли під шкірою терпко-волячої руни SS

ми вправно косили неправильні душі прямою косою
і душі приємно волали, і зимно бринів нам кришталь
і наш капелан-сіромаха все кликав постати до бою
роланду задумано-тихому пісню хрипів нахтіґаль

26.12.13

Не буду з Україною стогнати,
а рану заподіяну стократно
у душу добру долею лихою
(загарбниками, дурнями лихою,
бо керували нами не Сократи)
я думкою народною загою:
«Азарова із урядом-ордою
І хана Януковича – за грати!»

24.12.2013

Побили Таню Чорновол,
Як нелюди, бо й справді звірі.
Іще одне з найбільших зол
Живе, іще не знає міри.
Криваве місиво - лице...
І ті, хто бив, і ті, хто вище -
Ви всі заплатите за це,
Вже Божий кнут над вами свище.
І хай шкодливий стогне Кот,
Що носа, мов, йому зламали...
О, запроданцю без чеснот!
Так б'ють свої - легенько й мало -
Ані садна, ані синця,
Така вона, "братерська милість".
Стерпіла ж дівчинка оця
Такого, що тобі й не снилось.
Бо в горлі кісткою була,
Тепер іще й петлею стала,
І не дивіться, що мала,
Катюги! Вам не буде мало,
Бо з нею ми усі - Майдан,
Один за всіх, і всі - за неї!
Вам не проститься жодна з ран,
Отож прощайтеся з матнею.
Надходить істини момент,
І Божа кара, й Божа милість.
Тепер з вас кожен - імпотент,
Щоб різна нечисть не плодилась.
За Дзиндзю і за Смалія,
За зниклих безвісти студентів
Прошу у Бога кари я
Облізлій зграї імпотентів.

Резонатор життя в детонаторах нашої долі –
щось іде в забуття, щось освячено духом сваволі.
Гіркотою пече. Невдоволені кривда і правда
підставляють плече як місток від сьогодні у завтра.
Якщо крок уперед, то навіщо ті миті вагання?
Якщо порух назад, то непрощеним буде бажання.
Скільки сказано слів по обидва боки барикади,
розплескали на гнів і у серці немає розради.
Пролягає межа – то ярами засіяне поле,
і образа чужа в синє небо кричить: де ти, воле?!

24/12/2013

"Служу народу України!" -
І - по дівочій голові,
І - чоботом важким у спину:
"Ти у Європу захотів?!"

"Служу народу України!" -
У очі бреше звірина.
"Ану, мерзото, на коліна!" -
Кулак - під ребра: "Аби знав!"

Народу слуги ці потрібні?
Немов у пеклі - все в диму...
Лиш називаються - "елітні",
А служать - чорт їх зна кому!

23.12.2013

Промайнула сльоза по небритих щоках ню-століття
і в оголені нерви вгризається бур перемін.
За спиною шумлять божевільної провесні віття
і здається, що час нас підняв із укляклих колін.

Та лукавості суть ще наповнює думи по вінця
і ячить у душі віче правди і кривди нараз.
Я кидаю в огонь своє слово, жертовне полінце –
хай горить сатана і його біснуватий спецназ.

22.12.2013

Грудневий сніг січе обличчя,
вкриває голову, проте,
у день останній, новорічний –
в думках одвічне і святе...

Хай буде щастя у родині,
хай буде мир, а в нім краса.
Хай небо знову буде синім,
і від пшениць зорить яса.

Хай буде мама, тато, діти,
і усмішку дарує день!
Це щастя треба заслужити –
для долі, віри і пісень.

Моя родино – Україно!
Схиляюсь… Вірую… Люблю…
Живи! Радій! І в цю хвилину
за тебе Бога я молю…

грудень 2013

Обома руками за Обаму
і прем’єра Великобританії.
Територію оту, обману,
гривні і порядності обвалу,
я блокую лайкою брутальною.

І лякаю велетом-осою,
висотою, люттю не людською.
І кого моя оса б ужалила?
Обома руками голосую:
пару – Януковича, Азарова!

17.12.2013

ІдЕмо у завтра на битви і гулі:
керманичі наші (царі і вожді),
півцарства ніяких, герої поснулі,
нащадки данайців і майже святі.

Тупцюємо кволо, хитає калину
і цвіт осипають зальотні вітри.
Ще шарпає, смикає бідну людину
усяке безчинство, найбільше згори.

Ціна рівноваги – руйнація цілі
і дружні обійми до чорних задух.
Із мотлоху часу, пліснявої цвілі,
ніщо не осяє зневажений дух.

Приречене коло – служіння у жебрах.
З братами простіше – немає братів.
Наносимо крові в поливаних цебрах
на свято померлих для добрих катів.

Шануємо долю – на чинному троні
так щиро моргає істота людська,
а навкіл зігнулась, закляла в поклоні
босота духовна, висока й низька.

Та юнь проростає у зоряні висі
і спадок терпіння скидає з плечей.
Півцарства постало із сонної ниці,
постало за гідність без блуду грошей.

Яка наша воля, розсудять нащадки,
бо очі у очі – сліпа пелена.
У кожного права свої безпорядки,
у кожної кривди – нічийна вина.

Одне достеменно: негоже мовчати –
тому що з мовчання зростають німі.
Їх просто дурити і легко повчати,
а спротив топити в п’янкому вині.

20.12.2013

Полем кроки непосильні:
заметіль збиває з ніг.
Ніби попіл небосині,
пада, засипає сніг.

Пада сніг, блакить згорає,
загуляла заметіль.
Та зима не подолає:
на Святого Миколая
ми в долоні золотій.

Пада сніг небесно-білий
на беззахисність земну,
щоб гріхи нас не згубили,
як мороз – озимину.

Хоч і ворог наш лютує,
ніби знак спасіння – сніг.
Кожне серце безпритульне
знає: Бог усіх врятує,
забере до себе всіх.

Ми усі – Ісуса діти,
всі ми – Господа сім ’я.
Хоч нам сонечко не світить –
сніг нам сонячно сія.

Хоч нам сонце не палає –
свічі і серця горять.
На Святого Миколая
снігом землю покриває,
світлом Божа благодать.

19.12.2009

Забутий сон, як марення нічне,
Неждано обізвався з-під подушки.
Там хтось чужий випитував мене,
Чи я люблю із часником пампушки!
Авжеж, люблю, тут можна й не питать,
Та все ж комусь мої уподобання
На часі стали. Що вже тут гадать?
Я ж сон не можу звести до гадання,
Бо там свої критерії й межа,
Своя реальність і безповоротність.
І там, де щойно сніг пухкий лежав,
Дзвенить пісків пустельна неповторність.
Сприйму на віру бачене вві сні
І не повірю істинам затертим.
Лунають зойки, надто голосні,
Над ще живим, але, по суті, мертвим.
Таке буває в нашому житті,
Коли воно вертає до абсурду.
І всі слова, промовлені й пусті,
Переростають на Говерли бруду.
І лжепророки каркають з трибун,
І лжегерої мостяться в Герої.
З глибин землі одчайний стогін трун
Пласти вугільні вибухом покроїв.
Прости їм, земле... Геть усім прости.
Живим і мертвим, і ненарожденним.
Усі гріхи їм кревні відпусти,
Воздай по правді ситим і нужденним.
Та розквітай у спокої й добрі,
І віру влий у вичахлу зневіру.
Затямлять хай твої поводирі -
На світі добре те, що добре в міру!

Стоїть остання барикада.
А проти зріє чорна зрада.
Ще треті півні не співали,
як посіпакам знак подали.
Ті, у шоломах і з кийками,
увергли ніч у лоно драми.
Лупили так, щоб не кортіло,
а лиш кровило і боліло.

Стоїть остання барикада?
Убий у сОбі того гада,
що так сичить натхненно з долу:
- Кидай знамено, йди додому.
Там діти, жінка і вечеря,
а тут лиш «врємєні потєря».
Ти нічогісінько не зміниш –
не пощастить, то й сам загинеш.

Уб’єш у сОбі цього гада,
погине ниці чорна зрада
і переможе барикада,
твоя остання барикада…

16.12.2013

доброго ранку,
моя безпорадносте

б’ється метелик
здригається скло

вікна притримують
зиму безрадісну
вікна мовчать
що таке вже було

втихни, малий,
і не прагни на вулицю,
там ти загинеш...

загинеш і тут...

небо повіками
сонними мружиться

небо зійшло
на безлику сльоту

крила-бажання
малого метелика
стерлись об вікна
щастя нема

б'ється об шибу
невтішна хурделиця

в небі життя -
ЗИМА.

Чи не тарпани гайнулися по тілі?
Чи не слони товклися у душі?
Чи то не ми не годні жить як білі?
Чи то не ми ховаймось у кущі?
Чи не політики життя нам отруїли?
Чи не своїх топили у багні?
Чи не чуже лайно ми тихо їли?
Не слід нагайки на нашому стегні?
Я більше так не годен зовсім жити -
Й я маю щось з таким життям робить
Або інакше - це якщо лишити -
Зостанеться тихенько вовком сірим вить...

Хочеш бути рабом, гнути спину?
І жебрацьку відстояти суть?
Продавай москалеві дитину -
Не за дорого, скільки дадуть,

Не за дорого, скільки заплатять
За масовку - за антимайдан.
Хай онуки свободу утратять,
Ти і їхнє майбутнє продав.

Кинь у жорна нових геноцидів
Їх сьогодні за кілька хлібин.
Краще б день цей удома відсидів
Ти й подібні продажні раби.

Продавай москалеві матусю,
Як дізнається, котра твоя?
Куля завжди дурепа у русі,
Чи твоя уціліє сім'я?

Схаменіться, ви, люди наївні,
Не.накличте на себе біди.
Хто продав Батьківщину за гривні -
Першим ляже під ноги орди.

(відредаговано)