Білий сніг квітчає сад,
В небі сяє зорепад.
Зайченятко в кожушку
Аж танцює по сніжку.

11 лютого 2013 року

У повітрі вже пахне весною,
Хоча сніг ще лежить на полях.
Розмовляє щоднини зі мною
Сірокрилий мій приятель – птах.
Про квітучих садів наших повені,
Про закохані юні серця,
Про мрійливого місяця вповні
І про казку ще кращу, ніж ця.

11-13 лютого 2013 року

Малювали ми корову –
Вийшла кізонька.
Малювали кольорову –
Вийшла сизенька.
Малювали на місточку –
Вийшла в річечці.
Малювали у віночку –
Вийшла в стрічечці.

2008

– Ось кішка. А де кіт?
– Та он.
– А звати як?
– Хамелеон.
– Він колір змінює?
– Ні, настрій:
То злий, то добрий
І пухнастий.

2010

За морем, за глибоким,
В столиці жив, не в нашій,
Король, що молоко пив,
І їв багато каші.

І кухарі в тривозі:
"Біда! Погані звістки:
Король знов каші просить,
Не хоче інше їсти.

І хоч ти повзай рачки,
Король в лиху годину
З рожна не хоче качки,
Чи з печі осетрину.

Король яйцем не сніда,
Король не хоче кнедлі,
Якими у сусідів
Столи зазвичай щедрі."

Король сміявся: "Ваші
Зусилля безуспішні,
Я хочу тільки каші,
І геть всі страви інші!

Підійде хай підчаший,
Хоч нарікає, бідний,
І з бутеля до каші
Нам молочка націдить."

Велика Рада ниє:
"Для черні ці обіди
В краю Молокопия,
Країні Кашоїда.

Щодня, а ми не згідні,
В мисках у наших каша:
Так можуть їсти бідні
З підвалів, чи піддашшя.

Ми - Королівська Рада
Народу варта старша,
Нащо нам ця досада,
Що кишки грають марша!"

Король же ріс і більшав,
Ставав з роками кращим,
Мужнішав і міцнішав,
На молоці і каші.

Характер був у нього
Цілком невойовничим,
Не прагнути чужого
Було для нього звичним.

І короля, до решти
Боялись сили вражі
Тож, молоко чи п'єш ти?
Їси багато каші?

Каже гуска кабанцеві
Щоби добре чув усе він:

"Сумно жити в самотині,
І подумала я нині:

"Наче гарна я собою,
Тож, назви мене жоною!"

Кабанець на те: "Рідненька,
Голова твоя - вузенька,

Шия довга, знає кожний,
П'ятачок - на мій не схожий.

Хоч і хвалишся красою,
Та не пара ми з тобою.

Гуска знову: "Друже милий,
Ніг у тебе є чотири,

Ти без пір'я, і бездзьобий,
Та мені ти до вподоби."

Кабанець стійкий до зваби:
"Інший може не зважав би,

Та не я. Сама ти знаєш,
Я ходжу, а ти літаєш.

Як триматися нам пари:
Я - внизу, а ти - за хмари?"

Гуска й каже: "Ти не бійся,
Я не дика птаха, свійська,

Двічі в рік літаю з дому,
Щоб не гладшати, й потому.

Кабанець на те: "Тут знов я
Мушу дбати про здоров'я.

У воді ти безперервно,
Жить у ванні мрієш, певно,

Я ж, як личить це свиноті,
Вік валявся б у болоті.

Тут вже з гуски стало досить,
Більше гуска вже не просить.

Та сказала на додачу:
"Ти - свиня, тепер я бачу!"

Січень, 2013

Вітерець стокрилий розгулявся в полі,
Позривав барвисті шати із тополі,
Погойдав на гіллі пару снігурів,
Побував у гостях в нашому дворі.

20 листопада 2012 року

Шепотіла дика гуска
Дику голосно на вушко:

"Сумно так самій на світі
Ось такій, як я, кобіті -

Як цінуєш гуску дику,
Одружись зі мною, дику."

Дик на те їй: "Дика гуско!
Ти моє лоскочеш вушко,

Дуже довга в тебе шия,
Ти шипиш, а я лиш рию.

Не сприйми це за образу,
Та всім теє видно зразу."

Гуска знову: "До холєри,
Маєш ти ноги чотири,

Хоч без пір'я і без дзьоба,
Та мені й це до вподоби."

Ворухнув на те дик вухом:
"Переймаюсь, гуско, слухай,

Тим напевно. Знаєш добре,
Пішки - я, а ти - за обрій.

Чи дістануся до тебе,
Як сягнеш у синє небо?"

Гуска вперто без утоми:
"Ти мене не знаєш. Вдома

Підлітаю раз в півроку,
Щоб не схуднути, нівроку."

Дик їй знову, безголовий:
"Мушу дбати про здоров'я,

Ти купатись любиш дуже
У водоймі, не в калюжі.

А мені, такій тварюці,
Лиш валятись би в багнюці."

Дикій гусці стало досить:
"А, ніхто тебе не впросить..."

І додала з жалем й болем:
"Свин ти дикий, чесне слово!"


08.02.2013

Все заснуло тихим сном.
Тільки вітер за вікном
Бродить, наче хижий звір.
Не тривож його, повір:
Стоголосий він, стокрилий,
Піднімає навіть брили.
Сипле снігом, засипає,
І жалю в нього немає.

24 грудня 2012 року

Звечоріло. Потемніло.
Зорепадом зарясніло.
Раптом гуркіт серед тиші.
Полякались навіть миші.
І стихало, і гуло,
Всім спокою не було.
Братик Грім розбушувався,
З Вітром в хованки загрався…
А сестриця Блискавиця,
Яснолиця чепурниця,
На хмаринці пролітає,
З висоти усіх вітає.

24 червня 2012 року

Є десь квочка, слухай хлопче,
Що на всіх звисока квокче,
Має ж бо переконання:
Головне - це виховання!
Звала раз гостей до хати
Щоби чемності навчати.
Спершу йшов осел і притьмом
В сінях глек розбив копитом.
Квочка в крик, аж мов до бійки:
"Ну й осел, дивіться тільки!"
Йшла корова й за порогом
Зачепила шибку рогом.
Квочки в гніві строга мова:
Закричала: "От, корова!"
Йшла свиня із калабані,
Квочка в непритомнім стані:
"Гляньте, бруд який за нею:
Ну ти ба, свиня свинею!"
Нагодивсь баран тут нині,
Тихо всівся на жердині,
Жердка лопа, квочка: "Щоб вам!
От істота твердолоба!"
Й додала: "Всесильний Боже,
Цим ніхто не допоможе.
Геть усі, бо з мене годі!"
Гості всі й пішли відтоді.

А до вас усіх питання:
Добре в квочки виховання?

"Гриць плете дурниці!"
"Ну а з чого?"
"Звісно, з лика.
І дурниця та у Гриця -
Козубенька невелика.
Прослизне до двору стиха,
Там зляка собаку нашу,
Вкине цвях старий у кашу,
Струсить яблука до споду,
З глеків позливає воду,
Шиби виб'є молоточком,
Дядька вимастить медочком,
Тітку висадить на плечі,
Влітку в сад сипне сніжниці,
Не до віри вам ці речі?
Гриць плете такі дурниці!"

Друже милий, ти повір, я
І не знав, що є повір’я:
В новорічну диво-нічку
Не ховатися на пічку,
Не дрімати і не спати –
А скарби іти шукати!

22 січня – 1 лютого 2013 року

Котки сплять, натомились їх лапки,
Сплять ведмеді, зайчата і жабки,
Пірамідки стоять веселкові,
Спи, розумничку, в щасті здоровий.
Сходить сонце рожеве щоранку,
Підростай же пошвидше, Богданку,
Дужим, добрим, як дуб у гайочку,
Кучерявий, єдиний синочку.

Мири-мири-мирусики –
Мирились карапузики,

Миритися втомилися
І знову посварилися.

Аж тут прийшли матусеньки –
Мирити карапузиків,

Та тільки карапузики
Немирними були…

І мами карапузиків
Додому відвели.

У Петрика й Сергійка
Є кошеня-крутійко.
Півдня воно Сергійкове
І Петрикове пів,
Бо кошеня не ділиться
Інакше на братів.

Чорнобілолапий кіт
Вирішив піти у світ.
Взяв мальовану торбинку,
Вклав туди смачну рибинку,
Пиріжків, коржів маленьких,
Сухарів смачних дві жменьки,
Молока, сметани, сала…
Подивився: якось мало!
Хліба вкинув, кусень м’яса…
Облизався котик ласо.
Захватив ще й ковбаси…
Тепер cпробуй донеси!

1-4 лютого 2013 року

Чи, бува, не наснилось мені?
…Я лечу на крилатім коні.
По лугах, по степах і діброві
Дзеленчать його срібні підкови.
Вітер чеше нам гриву й волосся,
Шелестить унизу десь колосся.
Там за обрієм світиться даль…
І життя в цю хвилину не жаль.

3 лютого 2013 року

Немає для білочки більшої втіхи,
Як в пору холодную їсти горіхи,
Під спів хуртовини дрімати в теплі
І мріять про літо в затишнім дуплі.

20 грудня 2012 року

Не знаю колискової...
А донька
Прохає колискової, аж плаче.
Бліде обличчя в доньки
І гаряче.
Мов кволе пташеня – її долонька.

Не знаю колискової...
Навіки
Я загубив її,
Мов кінь – підкову.
Я подаю дитині різні ліки,
А донька плаче:
"Тату, колискову...".

Не знаю колискової...
Та знаю,
Яка вона потрібна в цю хвилину:
Піду і колискову пошукаю.
Знайду –
Приколишу свою дитину.



1986

Лютує шалена зима:
Ні стежки, ні шляху нема.
Іскринками світиться сніг,
Нудьгує самотній поріг.

12-14 січня 2013 року

На веселці - Василинка.
У Василинки - веселинка:
Сяє барвами стежинка,
Що торкається хмаринки.
Як веселку обертати -
Буде весело скакати,
Любо човном веслувати!

Ну й сумна ж зима-пустунка!
Віє вітер дзвінко-лунко.
Мерзнуть ручки, мерзнуть ніжки.
Ні стежини, ні доріжки.
Не посієш на морозі
Гожих квітів при дорозі.
В небі жайвір не літає.
Лиш сніжок все замітає…

23 січня 2013 року

Навкруги зимова пустка.
Сниться зайчику капустка,
Тепле ніжне юне літо,
На лугах духмяні квіти.
І в пташок прекрасні сни:
Про швидкий прихід весни,
Про зеленую травичку,
Про струмків стрімких водичку.
А деревам сняться шати,
Мальовничі білі хати,
Солов’їні милі трелі
І погожі дні веселі.

23 січня 2013 року

Закричав малий Тарас,
- Ой, страшне тут щось у нас!
Через вулицю у двір
залетів страшенний звір!
Ой, рятуй! - кричить хлопчак,
- Він гуде, немов літак!
Волохатий, як ведмідь!
Ой, готуй скоріше сіть!
Величезний, мов гора,
порятуй, бо це не гра!
Засміялася Маринка,
- Ти кричиш, немов дитинка,
братику, мені повір,
не страшний тобі цей звір!
Діставай сердечко з п'ят,
не чіпає він малят!
Це комаха з роду бджіл,
а зоветься просто - джміль!

21,01,13

Що за дивна сміхота?
Пес тікає від кота,
Щулить вуха, весь тремтить…
Хоче кіт його набить.

19-21 грудня 2012 року

Кораблик по морю пливе в далечінь,
Він бачив морів й океанів глибінь.
Проплив і в холодній, і в теплій воді,
І чайкам у небі з труби він гудів -
Він сотні красивих побачив земель.
Та нам розповів мандрівний корабель:
“ Ріднішого берега нам не знайти,
Де вчився уперше по хвилях пливти!”

Замело сніжком дорогу.
Як добратись до порога?
Засмутилося зайчатко:
Загубило маму й татка.
Вушка мерзнуть на морозі,
Мліє серце у тривозі:
Ні поїсти, ні спочити –
З горя можна вовком вити.

27 грудня 2012 року

У зимовий диво-ранок
Вибіг я мерщій на ґанок,
Щоб побачить дивовижу –
Зайчика на білих лижах!
В білосніжнім кожушку
Аж мигтить він по сніжку!
На плечі в нього торбинка,
У якій лежить морквинка.

13-14 січня 2013 року

Очі в нього сині-сині,
Як волошки у долині.
Сонцесяюча усмішка
Ще й чубок пшеничний трішки.

29 грудня 2012 року

КРИМСЬКІ ТАТАРИ
(Не орда – народ)

Татарин кримський – це наш брат
По спільній долі і недолі.
Один імперський «самокат»
Нас на одному дикополі
Давив жорстоко. І доволі! –
Один знущавсь над нами кат.
Татарин кримський – друг і брат!

Кому печаль свою повім?
Не бігти ж зопалу в Європу,
Коли близенько брат Селім –
За смужечкою Перекопу
(Не треба й кінського галопу,
Щоб долетіть в Селімів дім)...

Печаль Селіму я повім.


КАРАЇМИ
(Народ-ендемік (вимираючий))

Діти кримських степів –
Караїми,
Що птахами відлинули вдалеч,
В галичанський,
Князівський ще Галич,
Прижились там і стали своїми...

Вже й не віть – гільченя України
Поміж тих, що тонкі й найламкіші...
Хай підтримують вас, караїми,
У печалі й журбі мої вірші!


КРИМЧАКИ
(Так само, як і караїми)

І кримчаків зосталось мало
У їхнім рідному Криму...
А скільки ж їх, було, пропало,
Упало під імперське рало,
Розтало в чадному диму?!

Хай буде тяжко небувало
Мені самому – всіх прийму,
Потисну руку й обніму,
Надам нічліг і покривало
Малому братові свому.



Далі буде...

Завтра синій-синій
Злине з неба іній,
Вкутає землицю ніжний морозець.
Завихріє вітер,
Загойдає віти,
Поведе красуню Осінь під вінець.

15-16 жовтня 2012 року.

Як відійде зима навісна,
То прилине весела весна.
Повернуться додому пташата,
Одягнуться дерева у шати.

18 грудня 2012 року

Ніччю жовте каченятко
Тихо вибігло із хатки,
І на небо піднялося:
Золотіє там колосся.
Ласувало тим зерном-
Тепер сяє за вікном!

Ведмежаті паротяг подарує тато.
Із мотузкою синок, як водій завзятий:
То протягне по траві, у садку – по квітах,
По обідньому столі, де не можна дітям.

Ну а нині, ну а нині… їде паротяг по спині
У старезного ведмедя, що приліг поспати!
«Паротягу скрізь дорога!» - каже ведмежа те.

Попричіплені вагони різнокольорові,
Навіть фари в паротяга жовті і здорові!
Світять-світять мамі й татку цілі дні і ночі.
Ведмежа із паротягом бігає, де схоче.

Може, бігало ще б довго наше ведмежатко,
Та відпало в паротяга праве коліщатко.
І вагончик відчепився, у травичці загубився.
Певно тільки ведмежатко бавитися не втомилось.

На подвір’ї плакала квочка:
« Загубила свого я синочка!
З чорним чубчиком півник мій був,
Я квоктала йому – він не чув.
Загубився в травичці малий,
Хоч би котик не стрівся рудий!

А тим часом чорненьке курчатко,
Дременуло до ставу, на кладку.
«Про купання від качечок чув»,
Бульк у воду – і ледь не втонув.
Врятувала його спритна жабка,
Що сушила на березі лапки.

Жабка Мотя та й стала казати:
– Треба плавати вміти навчатись.
А до річечки сам – не ходи,
Бо накличеш на себе біди!
У ставочку ж холодна водиця,
Тато й мама стануть журиться.

Йшла назустріч курчатку Піпінка –
Мишка спритна, сіресенька спинка:
– Я тікала сьогодні з горища,
Від страшного, рудого котища.
Будь уважний в дорозі, мій друже,
Кіт Василь дуже спритний і дужий.
Пі-пі-пізно, час в ліжечку спати,
Й стали мишка собі позіхати.
І додому верталось курчатко,
По дорозі забігло на грядку.
« Щось довгенько нічого не їв,
Ох, сьогодні я так зголоднів!
Кріп зелений – смачненька травиця,
Треба ним мені підживиться.

Грядку ту песик Лапчик стеріг:
Гав-гав-гав! – Він швиденько прибіг.
–До городу тебе не пущу,
Кр-ріп росте для смачного борщу!
Р-р-р, нам бабуся зготує його.
А курчаткам – клювати зер-рно!

Маму стріло курчатко маленьке:
– Не хвилюйся, моя рідна ненько!
Чорний чубчик котів – не боїться,
Добре знає з ким треба водиться.
Я ходив у садок, по комашок,
І нарвав тобі, мамо, ромашок!

Пригорнула крильми мама-квочка
І сказала своєму синочку:
–Як ідеш кудись, любий мій синку,
На хвилинку, на мить, чи годинку –
Треба дозволу в старших спитати,
Небезпечно самому гуляти.
Чорний чубчик всміхнувся завзято:
"Буду слухатись мами і тата!"

Під ялиною у лісі,
На широкому узліссі,
Святкували всі звірята
Новорічне славне свято.
Зайчик весело стрибає:
В подарунок моркву має.
Білочці ще більша втіха,
Бо приніс їй хтось горіхи.

20 листопада 2012 року

Йшло зайчатко по стежинці,
Пиріжки несло в торбинці.
І Богданчику, й Дарусі,
І Наталці, і Настусі.
Олексійку і Оленці,
Ще й цукерочок по жменьці.
Роздало зайча гостинці:
І Назарчику, й Маринці,
І Богданчику й Дарусі,
Ярославчику й Марусі,
І Сергійку та Оленці,
Ще й цукерочок по жменьці.

Киця спить - помила лапки,
Сплять в ставку зелені жабки,
Спить ведмедик у берлозі...
Місяць спати лиш не в змозі.
Світить він в твою хатинку -
Засинай скоріше, синку.

Скоро буде місяць лютий.
Хуртовини стануть люті.
Зарясніє снігопадом,
Мов небесним зорепадом.

19 грудня 2012 року

У грудневії завії,
У холодні буревії
У засніжене віконце
Загляда зимове сонце.

4 грудня 2012 року

Хоч людина й не літає,
Та красиві крила має.
Лиш поети-диваки
До польотів мастаки.

25 липня 2012 року.

До малої годівнички
Завітало дві синички.
З ними друг їх – горобець,
Сизокрилий молодець.
Підкрадався крадькома
Й сизий голуб до пшона.
Вітерець за ним подався –
З бідолахи насміявся!

20 червня 2012 року.

Мов гадючка, повилась
річка лугом.
Я до неї поспішав,
як до друга.
Задрімали вже джмелі,
стихли бджоли.
Тільки пахощі п’янкі
бродять полем.

18 грудня 2012 року

За віконцем у дворі
Розмовляли снігурі
Про заметену долину,
Про засніжену калину.

1-4 грудня 2012 року

Зітхає літо у зимову пору:
Тепла нема, а тільки снігу гори.
По засніжених доріжках
Не промчиш у босоніжках.

22 грудня 2012 року

Я дивуюсь: чи не сон це?
Розмовля зі мною сонце.
Місяць зіроньку гойдає,
Колискову їй співає.

21 грудня 2012 року

Побілила зима землю,
Навколо - біленько,
Бо на Новий рік в оселі
Сяє все чистенько.
Сіріблила густе гілля,
На вікнах мережки,
І морозу рукоділля
Крижані сережки.
Сніг у зоряних краплинах
Виграє яскраво,
І купається в перлинах
Місяць величаво...

Метелики білі,
Дітки заметілі,
Закружляли у таночку
По зимовому садочку.

11 грудня 2012 року

Падають тихі краплинки
Он із тієї хмаринки.
Весело листя хихоче:
Дощик його ж бо лоскоче.

19-22 грудня 2012 року