ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Катерина Савельєва
2026.04.18 22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.

Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки

хома дідим
2026.04.18 21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска

Ігор Шоха
2026.04.18 19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,

Іван Потьомкін
2026.04.18 19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,

Костянтин Ватульов
2026.04.18 18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?

Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,

М Менянин
2026.04.18 17:34
Насипані кургани* милі,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.

Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах

Ігор Терен
2026.04.18 13:44
                    І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................

Юрій Гундарів
2026.04.18 13:06
У Музеї Заповіту в Переяславі презентували акварель «Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві» Тараса Шевченка, яка тривалий час вважалася втраченою.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.

Борис Костиря
2026.04.18 12:59
Безпритульний іде під дощем.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.

Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти

Охмуд Песецький
2026.04.18 11:27
Король води й повітря - тільки він,
Становища хазяїн і прислуга,
І має право ставити на кін
Життя землян -
від ворога до друга.

Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,

Олена Побийголод
2026.04.18 07:54
Володимир Диховичний (1911-1963),
Моріс Слободськой (1913-1991)

Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:

Іван Потьомкін
2026.04.17 20:42
Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н

хома дідим
2026.04.17 18:44
білий брудний голуб
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння

С М
2026.04.17 17:32
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди

у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть

Юрій Лазірко
2026.04.17 15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче

Костянтин Ватульов
2026.04.17 15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?

На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об

Борис Костиря
2026.04.17 12:06
Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.

Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття

хома дідим
2026.04.16 19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже

Костянтин Ватульов
2026.04.16 19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.

Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває

Євген Федчук
2026.04.16 17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.

Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,

Артур Сіренко
2026.04.16 17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.

Я шукав Істину

Охмуд Песецький
2026.04.16 13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.

Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,

Борис Костиря
2026.04.16 13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.

Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні

Ігор Шоха
2026.04.16 12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.

І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти

Ігор Терен
2026.04.15 19:44
                    І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,

хома дідим
2026.04.15 16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш

Сергій Губерначук
2026.04.15 16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.

Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,

Борис Костиря
2026.04.15 12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,

Тетяна Левицька
2026.04.15 10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.

Олена Побийголод
2026.04.15 06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)

Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!

Що несе майбуття?

Віктор Кучерук
2026.04.15 05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -

Світлана Пирогова
2026.04.14 22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.

Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,

С М
2026.04.14 13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я

Пиріжкарня Асорті
2026.04.14 13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень. І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод

Тетяна Левицька
2026.04.14 12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,

Борис Костиря
2026.04.14 11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.

Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лія Ланер
2026.04.18

всеволод паталаха
2026.04.09

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Богдан Манюк - [ 2013.11.28 22:15 ]
    Метаморфози* мрії про Євросоюз
    Так, неначе з намиста небесного,
    вибирала Європу собі.
    Птиця Фенікс над вічними плесами
    і Венера, одразу за сплесками,
    і нараз - на гнилому стовпі!
    А звільнившись,- русалкою руслами
    в океани народу хутчіш.
    Тільки видно, як пасмами русими
    наготу прикривати ще мусила,
    що за ламаний куплена гріш.

    *Перевтілення.

    2013р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (17)


  2. Богдан Манюк - [ 2013.11.23 15:44 ]
    *****
    Може, щастя… А може, ліхтарня,
    де проміння холодне невпинно…
    Чи воскресла любов, чи янтарна
    дочекалася дня для гостини?

    Ми накрили столи калиново,
    а розсипану сіль – у багаття…
    На загублені дні та підкови
    не накинулись вірші в лататті.

    Хлібнобарвно. Відгранено кусень
    і вогонь без ядучого диму.
    Відпочиньте тепер, сажотруси -
    тільки небо у небо пливтиме.

    Ох, виводити долі абетку
    нам судилось, як військо з касарні!
    Що довіку освітить чернетки?
    Може, щастя… А може, ліхтарня…

    2013р.

    Художник Ярослав Саландяк.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (25)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2013.11.10 22:19 ]
    * * *
    Дні мої коротшають осінні,
    Їх пітьма ковтає крижана.
    У тривожнім вітру голосінні
    Рученьки заламує сосна.

    Щулиться замерзлая діброва.
    Позолота жухне, як зола.
    Височінь поблідла, сивоброва
    Холоди зимові принесла.

    10.11.7521 р. (Від Трипілля) (2013)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (16)


  4. Наталя Чепурко - [ 2013.11.03 00:44 ]
    Омулет любви.
    Я не пытаюсь сохранять любовь
    Ни в зале ожиданий,
    Ни в камере хранения.
    Всегда найдется пара веских слов
    Во имя оправданий-
    Вопреки намерения.

    Зачем лелеять в сумерках ночи
    Пурпурные мечты,
    Усопшие желания?
    Душа во тьме сознательно кричит:
    Разведены мосты
    И попраны стенания.

    Моя любовь- царица во дворце!
    Ценительница лавры.
    Она достойна трона.
    Нет тени скорби на ее лице...
    В ней- омулет виагры!
    Сияют счастья грона!



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  5. Тата Рівна - [ 2013.10.30 11:25 ]
    сьогодні
    Сьогодні я тебе любитиму
    До стану «скільки стачить сил» і до остачі, до ранку грітиму
    промінням свого сонця сивого. Блідого сяйва опромінення – твій бітум плавиться
    й деформується… Я буду, люба моя, тебе ліпити і
    душа за пам’яттю зарубцюється..
    зітреться літо в дощах пронизливих,
    весна нагноєна чорнотінями… де я мурахою з самого низу вис
    між почеканнями і нехотіннями.. любові дикої, не медом п’яної..
    я був розчавлений і був піднесений…і в одночасності такого стану я
    жив житієм, яким жити не весело…
    Тягнути воза свого калимного, годити дітям і жінку тішити..
    Котився віз пилюгою димною..а з ним життя попід возом – кішкою…
    Втекло..
    розсипалося, розтрусилося, розбіглось краплями води технічної…
    і що ж… розхристаний благаю: Господи!
    Не подаруй - то хоч позич мені сум’яття грішного, від яблук кислого
    Щоби звело язика до німості… я хочу знати
    як то зависнути
    Тому, хто добре вміє увись іти….
    І все зблагалося – смолою дикою, твердим сланцем у моїй руці
    Ти опинилася. Так мало віку нам.. мені лишилося..а тобі…
    В ріці
    полощемо ноги. Весело. Боюсь тебе застудити забавою
    у мене жовтень є і, певно, є сім’я. Ця осінь впала мені Любавою…

    Сьогодні я тебе любитиму
    До стану «скільки стачить сил» і до остачі, до ранку грітиму
    промінням свого сонця сивого….




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  6. Богдан Манюк - [ 2013.10.26 14:49 ]
    *****
    О мимовільне видиво з повторами,
    коли з рулетки ночі не зеро:
    бездомні пси довкруг ласують зорями,
    безхлібні, як романтик над пером.

    Чому тобі та їм не засвітитися
    стрілою в почорнілих небесах?
    Доплеканий життям у латах витязя,
    ти в кожнім герці все ж не рівня псам.

    Таке виття під містечковим куполом –
    аж по журбі потоками вино.
    І смерть веде тобі по серці лУпою,
    де вкоренив, не стямившись, - «на дно!»

    Твоє залізо й дух завчасно ковано,
    і псяча доля – зникнути в іржі.
    Старі бігборди – й ті перемальовані:
    про розум, честь, і совість – на ножі!

    2013р.
    Художник Ярослав Саландяк «Вулиця Червоноармійська»


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (22)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2013.10.20 21:55 ]
    Невидимий ланцюг
    Своєї долі не минем,
    Ти послана мені з небес…
    І не об`їду я конем
    Ту, з ким пов`язаний увесь.

    Якої б не зазнав біди,
    Куди б не йшов, не кидавсь я,
    Є сила, що верта завжди
    Ходу цю на круги своя.

    В якій би твані не загруз,
    Це зло усе одно мине…
    І чари навіть сотні муз
    У тебе не вкрадуть мене.

    Я вірю в істину оцю,
    До дна кохання келих п`ю
    За той невидимий ланцюг,
    Що щастям нам скував сім`ю.

    20.10.7521 р. (Від Трипілля) (2013)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (18)


  8. Богдан Манюк - [ 2013.10.19 16:47 ]
    *****
    Ще не вибарвив ранку –
    скупець чи нездара?
    Не спішу одягнутися
    в шати вини.
    Не зігріті
    на шабаші ночі
    стожари –
    на висотах обрАзи
    роздуті слони.

    Завмирають,
    як чаші, нервово допиті,
    як безлюддя,
    позичене у павуків,
    і нараз – на латаття,
    щоб оком неситим
    не спалили їх віщих
    чіпких завитків.

    За останньою
    ниткою темені –
    гранди
    лицедійству небесному
    зблисків нічних
    і… глухих заперечень
    розстрільна команда,
    та, якій не підставиш ніколи
    спини.

    О стара суєто,
    що при денному світлі,
    стільки сиплеться з неба
    земної золи!
    Мов шопта, двірники
    й забруньковано мітли,
    і по ніжнім лататті
    слони не пройшлись.

    2013р.

    Художник Ярослав Саландяк «Про слонів» 1995р. ДВП, олія, 43 см – 60 см.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (24)


  9. Богдан Манюк - [ 2013.10.17 08:46 ]
    На Говерлу
    Ледь упіймано в небі чертоги
    і розсміяний камінь.
    На очах у зеніт хутконогі -
    павутинням, цятками.

    Сотні лез і небесний окраєць -
    чи тобі в неоплині?
    Не злякайся і чорт не зіграє
    на трембіті полинній.

    Подаруєш собі небочати
    в охололім потоці
    і блаженство - хоч цяткою стати
    соколиного сонця!

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (22)


  10. Наталя Чепурко - [ 2013.10.11 21:34 ]
    Замкнутый круг.
    Дрожащей рукой проведу по небритой щеке...
    И ты удивленно уставишься прямо мне в душу.
    А проседь, как иней, трепещет на левом виске.
    Ты снова молчишь, а глаза умоляют: послушай!

    Унылый рассвет и осенне-тоскливое утро...
    Терновый закат за багровой чертой горизонта.
    Дождливый привет и немой поцелуй перламутра
    На контурах губ и на шлейфе раскрытого зонта.

    Душевный покой, доведенный до автоматизма-
    Затерянный миф полу томного женского счастья.
    Надломленный мир зияет в граненную призму,
    Массируя мозг и пульсируя в венах запястья.

    Я замкнутый круг, как рулетку уже разыграла.
    За осенью снова завьюжит шальная метель...
    Любые шторма (не слабее девятого вала)
    На крыльях весны принесут долгожданный апрель!


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  11. Богдан Манюк - [ 2013.10.10 15:32 ]
    *****
    Феєрверків нічних високостя
    перевтілено в небо і птицю,
    і заблудлим непроханим гостем,
    як невірність небачена, рослим,
    перший вітер у просвіти пнеться.

    Завивання його і собачі
    на загривках туману й омани,
    і солома, провісниця втечі,
    опадає світанку на плечі
    і на сліз поховання багряні.

    Не догнати ні піших, ні кінних -
    золотистих і срібних, і білих.
    Відмовчиш, обійнявши коліна,
    і з-під яблуні світлом камінним -
    на чуже барабанне весілля.

    Між обряди і обри рутини,
    посолоду і відблиски солі.
    Хай за мить під шатром павутиння
    і твоя рятівна соломина,
    не простягнеш руки вже ніколи.

    2013р


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (17)


  12. Наталя Чепурко - [ 2013.10.10 00:27 ]
    Порок.
    Пуля прошла навылет.
    Время-совсем не в счет.
    Жизнь отмеряет мили...
    Новая брешь грядет.

    Руки-в пустых карманах.
    Медный не слышен звон.
    В музыки океанах
    Цепко звучит шансон.

    В бешеном ритме жизни
    Грезится "транс" и "форм".
    Даже в алкоголизме
    Близится блефо-шторм.

    Ярусно-мего-зонный,
    Блиц-путеводный путь.
    Меж-континент-вагонный.
    Прошлого- не вернуть!

    Замки песочно-мглисты,
    Реки-молочный ил...
    На берегах бугристых
    Кто-то, похоже, жил...

    Память скомкала ленту.
    Выцветший монитор...
    Я достаю газету
    И продлеваю торг.

    В этих пустых куплетах
    Между привычных строк
    Мир потерялся в летах
    На неизвестный срок.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  13. Наталя Чепурко - [ 2013.10.07 12:00 ]
    Шаль из листьев.
    Шаль из листьев наброшу на плечи-
    Ах! Какая гнедая пора!
    Дымкой тусклой спускается вечер...
    И туман холодит до утра.

    Замирая в предверии снежном,
    Тормозя неоконченный бег,
    Распласталась душа в безмятежность,
    Погружаясь в надуманный снег.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  14. Флора Генрик - [ 2013.10.03 23:05 ]
    На відстані зими
    Чому так холодно мені...
    Бо ти далеко.
    Та відстань вереснем
    Дзвенить,
    Ти не лелека,
    І журавлиного ключа
    Ти не шукаєш,
    У тебе є своя печаль,
    Хіба ж ти знаєш:
    Що дико холодно мені
    Не в листопаді,
    Що осінь
    Ночі в дні вплела-
    Шука принади,
    Та тільки холодно мені -
    Тебе немає,
    Бо хто на відстані зими,
    Той не вертає…

    03.10.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (15)


  15. Наталя Чепурко - [ 2013.09.30 23:07 ]
    Метаморфоза.
    Я задую беззвучным дыханьем
    Свечи молчаливую похоть,
    Одержима заветным желаньем
    Темноту без зазренья потрогать.

    Окунусь в дивный трепет
    Небывалых немых ощущений...
    Темнота преисподни ослепит,
    Излучая поток озарений!

    Невесомые искорки-вспышки
    Сублимируют тонкие мысли.
    Долговые эмоций излишки
    На затянутом вдохе повисли.

    Тело замерло в вычурной позе:
    Благодатного ждет расслабленья,
    Приготовилось к метаморфозе
    И к счастливым минутам забвенья.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  16. Богдан Манюк - [ 2013.09.28 13:53 ]
    Ранок у місті
    А за пасмами сонця чутки у чумарках,
    барабани каштанів, рівняння на дріб,
    і сумний золотар постарілого парку
    дочакловує місту нову аватарку,
    що настирливо схожа на вкрадений німб.

    Заклинання майбутнього в сонмі осоння,
    од воріт до воріт не чужий листовир.
    Домальована вічність на храмах і скронях
    і чиїсь карнавально прикрашені поні
    повертають завулкам недоспаний мир.

    Свіжі випічки посмішки, крихти зі столу
    для собачок і Чура з дірявих горищ,
    і жагучі пориви до… першого кола,
    а відтак - до дев’ятого, й Данте спроквола
    за «Божественну…» знову береться з узвиш.

    Художник Ярослав Саландяк «Про спрута» - 2004 -2007р., полотно-олія, 45-45-70 см.(фрагмент).


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (20)


  17. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2013.09.27 19:24 ]
    ***(Усе, звичайно, скайп не передасть...)
    Усе, звичайно, скайп не передасть,
    А телефон у відчаї безсилім,
    Бо я - живу!- і в слові цьому страсть,
    І посмішка, і тіла рух звабливий…

    Вглядаюся у себе, мов вікно:
    Думки спітнілі, погляди байдужі,
    Он на вечерю хтось вжива вино,
    А хтось лиш воду - і тихенько тужить…

    А із вікна лиш холод, дощ та Айва,
    І втрачені хвилини. Вже без сяйва.

    27.09.2013


    збіги обов`язкові


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (14)


  18. Наталя Чепурко - [ 2013.09.25 14:25 ]
    Нестяма.
    Ковтаю торішні згадки...
    Торішні...
    Життя пливе.
    У ньому- мої закладки.
    Ми-грішні,
    Але живем.

    Я вже загортована- досить!
    Міцнію...
    А серце дме.
    Мій розум відради просить
    Суцільно,
    Але...мине.

    На небі- бентежна просинь.
    Мрякотно...
    Аж треба жить!
    Душа виміряє осінь
    Шляхетно,
    Але бринить.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  19. Наталя Чепурко - [ 2013.09.25 13:08 ]
    Буденність та вічність.
    Напевно, ти маєш рацію,
    Занурившись у "ніколи",
    Поринувши в "іновації",
    Та філософські школи.

    Життя триває, безумовно.
    Роки до вічності збігають.
    Вони замислено-тактовно
    Часи безжально відміряють.

    Крутнувши колесо фортуни,
    Ти перетнув бувалий путь.
    Оголосив себе перуном...
    Минуле... вирішив забуть.

    І, дійсно:все заради чого?
    Навіщо марнувати час,
    Щоб внука бавити до школи?
    Хай краще забавляють нас!

    І, з*ївши очі в інтернеті,
    Мандруючі цікавим світом,
    Доказуючі: "На планеті
    Життя не стане оксамитом!

    Шукати треба інший світ-
    Він кращий(бо нас там немає),
    Рушай у віковий політ!!!"-
    Душа над обрієм літає...

    Оцінять навмання нащадки
    Безглузді витівки місії:
    Його замислені нотатки
    Та стиснуті суворо вії.

    Де є любов,що в Божім слові?
    З яких причин спинився плин?
    Невже наразі ми готові
    Позбавити життя світлин?

    Я голову схилю поволі
    Перед стражданнями дітей.
    Буденної бажаю долі-
    Щасливим прийняттям гостей.

    Щоб сват і брат поцілувались,
    Скріпивши чаркой оберіг...
    Щоб сім*ї щиро спілкувались,
    Не обминали свій поріг...

    Щоб яблуні цвіли довкола,
    Щоб м*ятою жило подвір*я.
    Щоб ми не втратили ніколи
    Сердець споріднених довір*я!





    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  20. Богдан Манюк - [ 2013.09.21 16:47 ]
    Кривий танець
    За відмову від літа – удвох аж до схилу,
    де стовпи і сліди – епілоги тепла,
    де шукають собі блискавиці могили
    і підметена темінь основою тла.

    За синхронністю жестів уперше – живинки,
    хоч украдені миті відмірює крок,
    і немає завади на цьому відтинку
    петриківському розпису наших думок.

    На посрібленій рамі – рука неотеси,
    а на вивісках щемно свята простота.
    Переходимо крізь овсесвітнення теслі,
    що єдиний нічого про нас не спитав…

    Під ногами й у серці відлуння бруківки
    голосами з усіх потойбіч і низин.
    І падіння, і вдалі фігури – до спілки,
    у поспішний, з орнаментом лакмусу плин.

    Відкриваємось місту нараз мерехтінням,
    на розколинах темені й віщих вітрах.
    І усі… і ніхто не підхопить каміння…
    І спочатку з домівки мелодій пора!

    2013р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (17)


  21. Василь Юдов - [ 2013.09.19 10:50 ]
    Ллє диво осінь
    Зима кристалізується
    У чобітки узується,
    А поки що весільними
    Дорогами осінніми
    І без чобіт гарцюється.

    Те листя скатертинове
    Калинове, бурштинове,
    Все парками толочиться.
    Побути дуже хочеться
    Хвилинами дитиною

    З не мудрими утіхами:
    Кидатися горіхами
    У кахелі фонтанові,
    В скульптури однопланові
    Між липами і вільхами.

    Сміятись аж під хмарами
    Світитись парку барвами,
    На гойдалці гойдатися,
    У осені купатися
    Під золотими чарами.

    В ландшафті сну природному
    В повітрі прохолодному
    Гукати слів палаючих.
    І з серцем завмираючим
    Торкнутись одне одного.

    Щоб розтеклися хвилею
    Від губ до рук бурхливою
    невідані приємності
    Любові і взаємності.
    Ллє диво осінь зливою.

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  22. Тата Рівна - [ 2013.09.18 14:52 ]
    П'яна
    Лишилася вишня від торта…
    Без сумніву, - п’яна…

    Здолбунів горить вогнями епо-Мангеттена
    заставкою «Зеленчуци від пана Івана»
    говорить літо з екрана мого планшетика…

    На апараті, який мені мейдить фото
    усі події цього житія земного…
    Моя собака, ранок у парку Кіото
    і дощ з балкона і липи гілля розлоге
    у самім серці скверика перед будинком,
    а на фасаді – розписи та анафеми..
    І синя, дивна, іржава поштова скринька
    і три свині нетверезих... урба-мафія…

    А навпростець – он до Бога дорога димкою
    і щось таке, що мені пізнається натяком:
    сто життів задихнулись під цими будинками
    під їх дахами, під їх цегляними платтями..

    А осінь платину не дає вивозити і –
    свої скарбниці вартує. Та сипле золотом
    гудок останній дитячого паровозику –
    як лезом бритви по пиці твоїй неголеній –

    пускає кров та примушує стрепенутися,
    відчути біль рефлексуючого Анд-Хаосу,
    а я у коморі своїй мрію замкнутися -
    їсти варення, снити ковбоями з Далласа…

    Це скоро ж зима? Нетерпима до теплокровних..
    Химерна і біла, Андріївська ворожійка…
    А ти ділився…не маєш зубів-бо здорових..
    ти, певно, напився.. бо я не твоя жінка для

    слухати оди про стелі, які білити і
    вікна поміняні, і гроші, які полюєш..
    Я недоцільна такому...я лЮблю умитих,
    котрих типовою палітрою розмалюєш...

    На апараті, який мені мейдить фото
    байдужі люди - вовки своїм левенятам,
    ці що у Києві серед парку Кіото
    уміють іти, одночасно - їсти й спати...

    І дощ з балкона, і липи гілля розлоге
    спідручне клену - тулитися та тулити
    зірчасте листя - від злив осінніх вологе
    до ніжних троянд балконних, чавуннолитих…

    Говорить літо з екрана мого планшетика -
    балакає осінь з вікна - нахабна і звана...
    Здолбунів сяє, немов зоопарк Мангеттена -
    гойдає нірвану!
    Я п'яна, як вишня із торта...


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  23. Богдан Манюк - [ 2013.09.14 14:17 ]
    *****
    Ліхтарі володіли весіллям,
    голубами з різьби та небес,
    і стривожений зайшлий Месія,
    на спокусу і хлібом, і сіллю
    випромінював тихо протест.

    Нас вінчали комети й видіння,
    виростали і прірви, й мости.
    Над фіранкою голуб у сінях
    і над літом фіранка осіння
    научали: люби і прости.

    Підвесільні – до першої крові,
    відвесільним - базіканок міх.
    І нараз – ні зерна, ні полови,
    де схилився дідок барвінковий
    до скарбів – не своїх.. не своїх…

    Золотиста стіна з мішковини
    між добром, де зачовгано зло,
    до зорі – ані зопалу винним,
    ні святим, що ні кроку за глину,
    не змогла повернути тепло.

    2013р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (16)


  24. Ігор Герасименко - [ 2013.09.14 10:11 ]
    Тумани, тополя і місяць
    Коли душа твоя смутна,
    А їй негоже притаманне,
    Тоді з душі твоєї дна
    Стають убивцями тумани.

    Липкими пальцями беруть
    За горло горду тополину
    І місяць, як дівочу грудь,
    Оголену наполовину.

    Коли душа твоя смутна,
    А їй хороше притаманне,
    Тоді з душі твоєї дна
    Стають коханими тумани.

    Легеньким порухом окреслять
    високу шию тополину
    І місяць, як дівочі перса,
    Оголені наполовину.

    2008




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (3)


  25. Наталя Чепурко - [ 2013.09.11 02:41 ]
    Бездоганна догана.
    Стисну губи та довго мовчатиму-
    Бездоганно втішатиму нашу любов.
    У долонях вогнище триматиму-
    Намагатимусь вразити милого знов.

    Я у місяця щойно благатиму
    Сяйва срібного- сердця скрижаль.
    В щасті маємо бути багатими,
    Так навіщо висловлювать жаль?

    Очі сині захмарені тугою,
    Заполошені смутою дійсності,
    Визрівають сльозою-наругою,
    Виливаючі струмені пристрасті.

    Мелодійно-скорботна надія моя,
    Ти мене не посмієш покинути!
    Обрій знову палає- вирує зоря!
    Не повинно кохання загинути...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  26. Василь Юдов - [ 2013.09.09 07:22 ]
    Гра в колібрі
    Слоненя наїлося,
    Затіяло гратись.
    І як пукає колібрі
    Хоче показати.

    Прижмурилось, надулося,
    Вуха розгорнуло,
    Пукнуло. І випадково
    Лева в кручу здуло!!!

    -Тепер, мабуть, твоя черга, -
    Питає у тата, -
    Так, як пукає колібрі,
    Зможеш показати?

    - Як колібрі вже не зможу, -
    Слон відповідає, -
    Ну, хіба що з кручі лева
    Трохи зачекаю...

    Лев скалічений із кручі
    Не хоче піднятись...
    От придумали слони
    У колібрі гратись!

    Так і люди - обжеруться
    Миром без війни
    І пукають одне в одне,
    Як дурні слони.

    2013р.














    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  27. Юрій Кисельов - [ 2013.09.08 12:41 ]
    Прийшла
    Ти знов прийшла. Любов моя воскресла,
    Мов із полону звільнена весна.
    Сплітає нас чарівне перевесло,
    І утопає рання сивизна.

    У зиму повертається природа,
    Укрилась першим снігом борозна...
    І раптом - Ти. Вогонь очей і вроди.
    Глибока осінь. А у нас - весна.


    1997 - 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (27)


  28. Василь Юдов - [ 2013.09.08 09:22 ]
    Лесик філософ
    Собака Лесик справно гавкав
    На ліс, на річку, на луга...
    Служив сумлінно, як собака
    У межах свого ланцюга.

    Господар часом сумнівався:
    Чого ото на ліс гарчить,
    Чи звір який там заховався?
    До Лесика все цить та цить!

    А Лесик гав та гав на хащі.
    І під собою землю гріб...
    Доводив всім, що роботящий
    Й не марно заробляє хліб.

    А гостював в селі психолог,
    В науці глиба чи скала -
    І Фрейда, і Спінози школа
    На базі дикого села.

    Порадив: - Відпусти нездару,
    У нього клин від ланцюгів.
    Він вимагає самку в пару
    На лоні пристрасних лугів...

    Господар без перестороги
    Взяв й відпустив із цепу пса.
    Пес шусть психологу між ноги
    І все, що втрапив - покусав.

    Порвав штани, скалічив спину...
    Пес гриз, психолог верещав:
    -Фу Лесик, фу! А Лесик клинив,
    Бо він Спінозу не вивчав.

    Лишив психологу на шкірі,
    Своїми пазурами знак,
    Що Фрейд взірець для вищих звірів,
    Не для господарських собак.

    2013р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  29. Василь Юдов - [ 2013.09.04 22:50 ]
    Щастя моє
    Я щастя тримав у руці - пташенятко.
    Надіявся, що теплотою зігрію,
    Обожнював пташку не маючи й гадки,
    Що мабуть чогось у житті не умію.

    Маленьке зростає і рветься у зорі,
    Старе покидає й шуга до нового,
    Не вірить, що світ не такий вже й прозорий,
    У нім чиїсь крила йому ні для чого...

    Можливо затиснув би пальці до болю,
    Щоб щастя моє не дісталось нікому...
    Та що ж там його? Отакісінька доля.
    Злетить, покружляє й повернеться дому.

    Та тільки вже руки не будуть тримати
    Бодай олівець, який пише нотатки,
    І пальці вже будуть не схожі на грати,
    Які захищали моє пташенятко.

    Узбіччя скрекочуть: агов, подивися,
    Не кожен і щастя таке собі має...
    А я от журюся і буду журитись,
    За тим, де те щастя моє пропадає.

    Що бачить, що чує,
    Як в світі живеться?
    У кого чужого і за що ночує,
    Бо звісно, додому уже не вернеться.

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  30. Шон Маклех - [ 2013.09.01 14:40 ]
    Фiлософ у Мармурових горах
    Тісно душі у квадратних Евкліда клітинках
    Креслити безмір калюжами втомлених книг.
    Бородатий філософе! Ліній і чисел обжинки -
    Малюєш параболи щастя й трикутники лих.
    Моїх невгамовних рапсодій античності сивої слід
    Чайкою білою морем відбіленим хворою Кліо
    Чи Каліопою – міряти строфами й римами міт.
    Черствою шкуринкою хліба легенда про Іо…
    Словами апорій Зенона будую місток
    У сьогодення… Сандалі ховаю в пісок.
    Тікати немає куди – тай навіщо? Тепер
    Печінку тобі вигризає латинський орел.
    Пісню співай про Сізіфа і про Елладу помрій.
    Думку стирає з папірусу й пам’яті час-лиходій.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  31. Василь Юдов - [ 2013.09.01 13:07 ]
    Остання троянда
    Міняються люди й куточки природи.
    І навіть каміння вода розмиває.
    Тікає за сонцем народжена врода,
    Що лише у пам’яті вічно жива є.

    Роки вересневі у срібних туманах
    Вологою щирістю вроду чатують...
    Ось цвіт опаде і троянди не стане.
    Натомість в саду хризантеми квітують.

    Троянда остання так ніжно і звично
    Торкалась очей і душі пелюстками.
    У пам’яті серця залишиться вічно,
    Хоч осінь уже роздяглась поміж нами.

    Легенько торкнувся чарівної квітки
    Отой вітерець у природі осінній.
    Без жалю у спогадах викреслить літо,
    Красу в пустоту рознесе, як насіння.

    Без жалю, без подиву і без зітхання
    Розвіються літо і мрії щасливі.
    І разом з трояндою щезне кохання,
    Залишивши в пам’яті сни полохливі.

    Трояндо моя, я тебе пам’ятаю,
    Бо літо з тобою не можна забути.
    Роки вересневі у сріблі купають
    Хвилини того, що іще може бути.

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (11)


  32. Наталя Чепурко - [ 2013.08.30 20:21 ]
    Попрошу прощенья у любимого.
    Я прошу прощенья у любимого:
    За невольно брошенный упрек,
    За дележку смысла неделимого,
    На сердце повешенный замок...

    Я прошу прощенья у любимого:
    За реприз безудержный порыв,
    За мою увиденность незримого,
    Незабвенно заповедь забыв...

    Я прошу прощенья у любимого:
    За безвременную паузу судьбы,
    За созданье образа гонимого,
    Проживающего сказочную быль.



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  33. Володимир Ляшкевич - [ 2013.08.30 17:59 ]
    * * *
    *
    З вогню у просинь лине журавлиний ключ,
    махнути слі́дом би на днів осінніх путч,
    але мій обрій: просто обрій - без мети,
    і очі інші над літами не звести.

    А в кішки той іще за вікнами розмай,
    і вірній Герді в неті стрівся кращий Кай,
    і я забув, які ж вони - уста без «не»,
    бо поруч осінь і розгублене земне.

    **
    За рогом, далі, є крамниця мріянь і
    на вибір долі там у модному вбранні -
    нехай за душу, та удача не мине,
    як чари любих дів з краплинкою мене.

    А край асфальту жмені квіточок весна,
    та крок і впоперек із листям борозна,
    і так нагадують вони малих дітей,
    що я спиняюся, давно не Одіссей.

    *
    До божевілля вільний, і тому війна:
    за сни вчорашні, і жіночу стать майна,
    бо невмолимо тане літа голубінь,
    як віра в синій звід намолених склепінь.

    А зводи тісняться, мов кубки з-під вина,
    мов перевернуті для благодаті з дна,
    і день, як пульсу бій із тінню в мережі́,
    з ай-пі за краєм особистої межі.

    **
    І все закінчиться утратою всього,
    дні відмічаючи камінчиками з «го»,
    як древні, зважую щасливе і сумне -
    мов непрожите ще подібного сягне.

    А зорі світяться від невимовних слів -
    куди й не линучи, уже давно добрів,
    і море лащиться, мов жінка - навмання
    тебе цілуючи - шепоче: «ми сім’я».

    *
    Немовби справді не існує самоти,
    і не майнути далі звідси, не піти,
    і в’ють вітрила журавлині далину
    лише як осені дорогу огняну.

    І не знайти цьому точнішої ціни,
    окрім дарованої скроням сивини,
    і, мов той клен, сплативши листям днів за рік,
    навчусь і я втрачати все, до чого звик.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (11)


  34. Богдан Манюк - [ 2013.08.29 13:57 ]
    *****
    Прозрілий суд
    над маревом віконним,
    за вузликом –
    одразу виднокруг,
    і дві душі,
    як ветхі дві ікони,
    впіймали
    ноти з нотками
    на слух.

    О віще світло
    і… права пташині.
    Куди летіти
    з перших білих див?
    Контрольний дощ
    на прилисток єдиний –
    і мед
    не дотече
    до бороди.

    Від пошуків хули
    до халабуди
    і від багна стрімкого
    до сходин
    церковні дзвони
    і биття повсюди,
    і сто табу,
    і неодмінно клин.

    З вікна додолу
    пелюстки віддушин
    на рукави,
    на віск
    і на золу,
    а завтра знову
    сонцем попелюшки
    штовхати кревно
    витончену млу.

    2013р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (24)


  35. Олександр Олехо - [ 2013.08.28 14:42 ]
    То закінчилось літо...
    То закінчилось літо
    чи прийшла уже осінь?
    Вони надто вже схожі
    на перетині днів.
    Їх об'єднує сонце,
    що у зоряні коси
    заплітає надвечір
    пасма жовтих вогнів.

    Час не знає утоми.
    В межах вічного плину
    обертає планета
    наші мари і дні.
    Ми – піщинки безкраю
    на долонях припливу.
    Ми живемо насправді
    чи в магічному сні?

    Час не відає болю
    і осінні зажури
    переповнюють тлінню
    цю ріку забуття,
    набігають на берег,
    підмиваючи мури
    постарілого в осінь
    золотого життя.

    Час не вміє додати,
    лиш відняти й забрати
    і розвіяти пилом
    у вселенських степах,
    де людина, як всесвіт –
    його можна впізнати
    по розкритих назустріч
    усім болям очах.

    Час приносить сум'яття
    в установлені рамки
    особистих уявлень
    про життя і про смерть.
    Вічність грає у мрії
    і проводить у дамки
    не блакитне безсмертя,
    а людську круговерть.

    То закінчилось літо
    чи прийшла уже осінь
    і багряними днями
    обрамляє наш путь,
    одягає світанок
    в чисті зоряні роси
    і курличе у небі
    про земну нашу суть?...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (3)


  36. Юрій Кисельов - [ 2013.08.27 15:24 ]
    Так бути завжди повинно
    Чи то сонячний сяє ранок,
    Чи лунає весняний грім -
    Вийди, мила, на світлий ґанок
    У мереживі слів і рим.

    Подивись на цей світ осяйно,
    Всіх позбудься земних тривог...
    Буде добре все, буде файно -
    Бо, напевно, так хоче Бог.

    Бо так бути завжди повинно -
    Щоби серце не краяв щем,
    Опустись на мої коліна,
    Похились на моє плече.

    А як віхола зла нагряне,
    Над планетою засурмить -
    Ти збереш мене, мила, рано,
    Поцілунку солодка мить...

    І в далеку піду дорогу,
    Щоби світ і тебе спасти.
    Буду вірити в перемогу,
    Знаю - вірно чекаєш ти.



    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (26)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2013.08.26 14:53 ]
    Пам"ятник нездійсненних мрій (газель)*
    І
    Я відчуваю, бачу, ти – моя,
    Та іншу трепетно кохаю я.
    Її згадаю, і в сльозах тону,
    Бере вогнем любовна печія.
    Клин клином я не виб`ю… О печаль,
    Важка накидка темная твоя.
    Як траур, так щодня її ношу
    На зігнутих плечах в сумних гаях.
    Навіщо народивсь – кохання раб?!
    У смерті вир несе ця течія…
    Чому живеш – про горе щоб співать?
    У нього філософія своя!
    ІІ
    У недосяжне завжди манить нас,
    Далека мрія звабою сія -
    Щоб знов собі утрачене вернуть,
    Зажити, як щасливая сім`я?!
    Живеш і віриш все у той міраж.
    Летиш, спонуканий, без нагая.
    Якби досяг, то був би, наче Бог?!
    Твердиш: О якби я, о якби я!!!
    ІІІ
    Реалій риф зупинить твій наскок,
    Примарних мрій потопить він каяк…
    Лише поет залишить в морі слід.
    І запитає хтось: а як, а як?
    Закам`яніють вірші там його,
    Уява романтично забуя,
    І корабель, як пам`ятник зведе,
    Як нездійсненних мрій усіх маяк.

    25.08.7521(Від Трипілля) (2013), м. Київ



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (12)


  38. Василь Буколик - [ 2013.08.21 23:14 ]
    * * *
    «Його судьба в чужину пролягла
    До бастіона й княжого села.
    Ім'я лишив він, що бентежить нас –
    В легенді й пісні лине повсякчас».

    Тепер сиджу, гортаю сторінки –
    Слова рікою ллються залюбки,
    Чуття ж усі - неначе скакуни:
    В часи далекі мчать мене вони…

    Несуть до слави, доблесті, звитяг,
    До буйних робінгудових ватаг
    І до юдейки та саксонки врод,
    Що споконвіку оспівав народ.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  39. Богдан Манюк - [ 2013.08.21 17:30 ]
    Кропива
    Зелені амазонки
    б’ють на сполох
    і врозтіч від серпа –
    в самообман!
    І коники стрибком
    у пеленколо
    квапливо-голосистих
    заклинань.

    О грона зблисків
    у пролозі драми –
    на лезі знову
    суть усіх мірил.
    У модернізмі,
    створенім вітрами,
    парад зигзагів
    коригує стиль.

    Порізано
    красиві однострої,
    у лантух
    військо зв’язано.
    Полон!
    І хто тепер
    під гіркою
    рудою
    задати зможе
    непокірний тон?

    Живильне тло.
    Прив’ялі войовниці.
    І тут
    солопіЯ*
    нараз
    одна
    востаннє обпече
    і… посміхнеться –
    собі самій
    не програна війна!

    *роззяву.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (11)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2013.08.15 18:25 ]
    На Спаса
    Аж завиває у Соснівці вітер,
    Важучі хмари десь у даль штовха,
    Чи настає година вже лиха? –
    Скидай футболку, одягай-но світер?!

    Дощини перші я з лиця не витер,
    Погонич роздува свого міха,
    Він крещендує, ні, не затиха,
    Мелодій буревійних композитор.


    Витрушує небесні так мішки,
    Що краплі б”ють об землю, мов градини,
    Які вже на подвір”ї тут смішки –
    Всі в хату – від комахи до людини.

    Тінь Спаса над селом нависла строга –
    Вже осінь – каже календар Дажбога.

    7504р. (Від Трипілля) (1996)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  41. Юрій Кисельов - [ 2013.08.15 16:59 ]
    * * *
    На вістрі хвилі, в плині часу
    Нам зупинитися б на мить,
    Щоб пісню ту згадати разом,
    Що нею соловей бринить.

    Тоді в саду цвіла черешня,
    Дзюрчали стрімко ручаї...
    Але не можуть безкінечно
    Нам усміхатися гаї.

    Все в нас було, всього - й немало...
    Вечірнім небом - журавлі...
    У сяйві зір ми забували,
    Що все минає на землі.

    Чарівні весни невблаганно
    Зникали в леті пелюсток...
    Палають явори багряно -
    Вина червоного ковток.

    Ох, серпень - жнивнику останній!
    На осінь повертаєш ти...
    Та незабутні дні весняні
    В душі нам завжди берегти.


    1996 - 2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (21)


  42. Олександра Дзигал - [ 2013.08.15 14:46 ]
    Правда
    Ніде подіти Правди їдкої,
    кожен союзник брехні громіздкої.
    Сьогодні ти пан,
    бо є чим поживитись,
    А завтра "жупан",
    бо вже треба коритись.
    Людина істота тепер всемогуща,
    вона тепер завжди й в усьому тямуща,
    Кому, як не їй розбивати "тортури",
    навіщо ж себе у неволю тягнули?!
    Я бачу, що треба вже їй вибирати:
    прибуток чи Правду наразі збирати?
    Кого захищати, панів чи людей,
    нема вже різниці між ними. Курей!


    15.08.2013р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  43. Тата Рівна - [ 2013.08.15 14:40 ]
    Півроку до півроку...
    Півроку до півроку..і вже й прожив, неначе...
    до першого уроку..якого й не побачив
    вертаєшся думками і згадуєш насилу...
    той час, коли настачив душі на зиму силос...
    бо годувати треба щоранку і щовечір...
    сю внутрішню амебу у чорноті чернечій,
    що причаїлась доки ти ще живий хоч трохи...
    колись ти ганив спокій і шив взувачку блохам..
    і знав, що не минеться чуття мурах лоскотних..
    у грудях серце б*ється... прадавньої істоти
    шукаючи відлуння у власних пориваннях,
    в солодких мріях юні... у темному старанні
    любовного напалму...
    а зараз...чисте зілля і краплі валер*яни...
    і вдоволь зимних видів, пейзажів для покути...
    наш бог нас ненавидів і не хотів почути
    ніколи, ні за яких найтребніших обставин
    він викинув нас голих і байку про нірвану
    шепнув аби для "пташки" чи так...кому до сміху
    і дав життя нам наше, і дав людську нам втіху...
    і казку про небесне буття чи пробування...
    Воскреснув!.. і воскресне? з колін підніме й твані
    незвідану ще досі і лячну досі силу
    земля їх носить… коби їх небо ще зносило...

    І ти там скоро будеш в кумпанії старечій
    а зараз...юди й люди...
    у шкурах не овечих, а вовчих у кутюрній
    обробці модерновій...яскраві і гламурні
    холодні до розмови не вбраної у шати..
    і нікому почути...і нікого спитати..
    нічого не вартує у світі сьогоденнім..
    а матері годують з потроєним натхенням
    своїм тілесним болем і білою тугою
    дітей, що будуть вбиті байдужістю й покоєм...
    що до зими нездатні, ще зовсім не готові..
    без силосу..без сили..без почуттів..без крові...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  44. Флора Генрик - [ 2013.08.13 22:03 ]
    Думки
    Смерть починається з життя.
    А ми? А я? Чи жив… Не знаю,
    Моя печаль не з тіні раю,
    Бо я не відмолив гріхи:
    Зайшли, сказали просто: ти.
    Ти ворог, ти, ти, ти, ти!Ти!

    А я лише молився Богу,
    Щодня до Божого порогу
    Ішов. Не знав. Це гріх, сказали.
    Тікайте, діти, щоб не знали
    І правнуки, якого роду!

    Хтось скаже, прочитавши, гріх?
    Я просто рятував своїх,
    Ще ненароджених онуків,
    Дітей, щоб вижили.
    Ах, мука!
    Який-то біль, що стільки літ
    Мій внук , все в відповідь, "хто дід",
    Повторює, «а я – не знаю…»
    Мов Божу заповідь читає,

    Та він частиночку несе
    Мене.
    Котрого у тридцятім
    Назвали ворогом проклятим…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (5)


  45. Богдан Манюк - [ 2013.08.13 17:57 ]
    *****
    Привідчинені двері – не кожному вітру,
    де на вивіски моляться натовп і твердь*.
    Перший поштовх – і ти обираєш палітру,
    на якій екзотично прикрашена смерть.

    За навалою осені й тупоту грізно
    сотня вузликів чорних і дужих вузлів,
    і кленовий листок – суєти перевізник
    мимоволі до ніг - по заблудлій золі.

    Неприборкане серце, як потяг шалений
    не по рейках, а так… щоб на мить напрямки…
    Хтось надумав тобі не вакацій катрени,
    а на зарева вічні надіті свитки.

    Вибираєш нестямно тонкі кругозлами:
    від усіх, від усіх – на свою висоту!
    І живеш (не минаєшся) десь між дахами,
    і визбируєш зайчики снів на льоту.

    В підігрітому мареві зблиски віконні,
    час повернень і колій, і рваних образ,
    і нотації міста душі безборонній,
    що уже не боїться відкрити анфас…

    2013р.

    *Народна назва непомірно заможних українців.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (17)


  46. Тата Рівна - [ 2013.08.10 17:53 ]
    ми..на обід, чи потім… ?
    Намісники..а чи месники?.. Господи, стільки питань
    розлітаються хрестиками, тушаться в сметані..
    карася.ми..кролика.ми..на обід чи потім… -
    шию строї вершникам.. по погоді й моді..

    куховарю труєним – не троянським дітям.
    І шукаю схованки, де б себе подіти,
    де б ховатись.. Боляче.. Янгол тихо плаче..
    Ланцюги примножуєм на життя собаче

    Коб ножем розчиркати цю тяжку стільницю
    і зробити картою, і пустити кицю
    у стольград найпершою – на удачу білу…
    але ж…як карасиків - на виделку й вила

    піднімуть мов знамено вороги й підблюдки,
    діти інших вершників, з іншої маршрутки,
    у вбранні напитому золотим мусліном,
    зроблені із доброго, твердого поліна….

    Їм театрів…бубликів… букваря – до грубки
    І м’ясця придатного щоб до м'ясо.рубки…

    Без надії томляться вершники у строях…
    по погоді й моді, годні до двобою..

    Годні до намісництва і до помсти-жури.
    Та співають лірники, промовляють джури:
    не буває верхній пан на два ока ситим
    не давай дітей у бій – втратиш свої діти

    шию строї вершникам.. по погоді й моді..
    карася.ми..кролика.ми..на обід чи потім…
    розлітаються хрестики! тушаться у сметані

    А молитви безнадійні і…всі святі самозвані!




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  47. Василь Юдов - [ 2013.08.08 16:46 ]
    Чому у храмах наших круглі куполи
    Чому у храмах наших круглі куполи?
    Тому що круглим сонце є у небі синім.
    Є круглою земля. Господь так утворив
    Об’ємні речі розумом всесильним.

    Коли в степах нестримно від біди
    І шлях обрати стане необхідно,
    Лише на пагорб будь-який зійди:
    В промінні сонця купол храму видно.

    Для світла відстані не мають верств і гін,
    А купол круглий - віддзеркалення до Бога.
    Яким би кольором не фарбувався він,
    Як зірка золотом показує дорогу.

    Чому у храмах наших круглі куполи?
    Тому, що служать серцю маяками
    І напрямком душі. Так де б ми не були -
    Вони назавжди з сонцем разом з нами.

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  48. Василь Юдов - [ 2013.08.06 16:32 ]
    Небоплин для душі
    У час, коли небо малює картини
    Перистими хмарами у висоті,
    Стою зачарований, наче дитина,
    І вгадую літа. Плин днів у житті.

    Он неба кусінчик, де хмарка, як коник,
    І сонечко світить яскраво з гори...
    Це літо дитинства, уквітчане льоном
    Й ромашками білої світла пори.

    А там он де хмари пейзаж утворили
    Із білих лілей і вітрильних човнів -
    Це дні, коли в юності серце скорили
    Фантазії перших закоханих снів.

    На небі малюються друзі і рідні,
    І батько, і мама, й казкові гаї...
    Від краю до самого обрію видно
    Мої помилки й перемоги мої.

    У небі скраєчку крапцем виглядає
    Невгадане щастя. Блакиттю летить.
    Коли то було? От і не пам’ятаю.
    Але те незвідане досі щемить.

    Пером розмальовує хмарами небо
    Мої почуття і сплетіння доріг.
    У нім десь є ти (адже як же без тебе?)
    Кохання моє: хрест, політ й оберіг.

    І що та хвилинка розглянула хмари...
    Я очі відвів. Хмари - пара води.
    А все що побачив, то лише примари,
    Що час на хвилинку в мені розбудив.

    2013р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  49. Богдан Манюк - [ 2013.08.04 18:44 ]
    *****
    Вино в ріжку
    і хліб на підвіконні,
    на сплески слова –
    світло за вікном.
    Чужому місту –
    посмішки й поклони,
    і три монети
    на сріблясте дно…

    Й усім боргам –
    не зайві барикади,
    й тобі, що поруч, -
    не туманний щем,
    коли на шпильках
    зоряні балади
    на подіуми
    вийдуть за плечем.

    Атракціони
    без падінь і круків
    і щирі очі
    друзів і сльоти –
    ми тільки тут
    візьмемося за руки
    і вже тоді –
    за райдужні мости.

    2013р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (25)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2013.07.31 01:03 ]
    Тернини кохання
    Негарне – пара мов краси,
    Літа – як ті мертвотні зими.
    В чужих обіймах я гасив
    Жагу кохання невтолиму.

    Мов душу хтось на мить одтяв
    І серце із грудей геть вирвав…
    В красі продажній – забуття
    Шукав я, ніби впав у прірву.

    І ось прокинувся від сну…
    А ти мовчиш, кохана – (Боже!)
    Перед тобою в мить ясну
    Я навіть каятись не можу.

    Хто бруд огидний розгребе
    З життя, що нас несе до Нави?*
    Лиш сам я витягну себе
    Із бездуховності канави.

    Вогонь священний запалю,
    Пройду безбоязно крізь нього.
    І в нім очищусь без жалю,
    Позбувшись болю і тривоги.

    Немов Мара, одійде зле,
    Прихилиться до мене небо.
    І ніби зглянувшись, пошле
    Привітну вісточку од тебе.

    31.07. 7521 р. (Від Трипілля) (2013)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (16)



  51. Сторінки: 1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   31