Самотній пожовклий листок
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.

Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
До біса чи, може, до Бога.

Самотній пожовклий листок
Покинуто гибіє, скніє.
Він хоче не в магму чуток,
А в море безмежне і синє.

Він хоче на волю, туди,
Де скутим ніколи не буде.
Лист хоче пврнуть назавжди
У справжнє і трепетне чудо.

10 листопада 2024

Знов клята меланхолія крадеться,
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.

І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
В багнюки обезволюючу слизь.

Та люто бетоную всі загати,
Бо маю сам себе з усіх-усюд
Немов кота, за шкірку витягати,
Змивати, розчинять налиплий бруд.

Так в дум гірких скупавшися намулі,
Виборсуються, наче із боліт.
Усі воскреслі душі -- ніжні, чулі.
Щоб вознестись у чистоти політ!


11 листопада 7533 р. (Від Трипілля)

Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.

Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
Коли триває буревій.

Це сонце може спопелити
Тебе у магмі нищівній.
Воно постане в сотні ликів,
Мов танець з-під небесних вій.

І спис прохромить ту істоту,
Що заступатиме шляхи
До істини, яка достоту
Нам відпускатиме гріхи.

30 серпня 2024

Подих осені ледь уловимий
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.

Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
Тягарем непізнаних століть.

Подих осені злетить у небо,
Ніби дух, як невловимий дим.
Він покине суєтні потреби
І навік лишиться молодим.

29 липня 2024

Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.

У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспали,
Ніби голос затихлий у сумі лісів.

Наш поет утомився від вічного гніту,
Що сягає корінням у товщу віків.
Наглий холод упав на незайманість цвіту.
Сніг упав на галявину вільних років.

А Словенія манить теплом надвечірнім,
Де притулок знайшов сивочолий поет,
Де думки і страждання його відпочили
Від колючих, болючих залізних тенет.

18 липня 2024

Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.

Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Не наведе надійних переправ.

Іржаве листя вдарило в обличчя,
Мов ляпас неба, ніби крик вночі.
І запах осені тривкий і вічний,
Немов тривожні журавлів ключі.

Іржаве листя - золото від Бога,
Безцінний подарунок небуття.
І будь-яке пояснення убоге
Не відміняє силу каяття.

13 липня 2024

Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.

Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
І стогне без джерел душа німа.

Вона поїхала до борзого коханця,
До бидляка, який стискає так,
Мов демон, до безумного зухвальця,
Що перемеле душу, як тартак.

2 липня 2024

Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.

Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
Щоб свого кендюха напхати.

Он личка ніжного овал
На трасі, мов картина з Лувра,
Шукаєш жінки ідеал,
А то лише продажна курва.

Аристократи й королі
Палаци, замки будували.
А торгаші на цій землі --
Як стадіон - торгові зали.

Торгуйний центр воно звело,
У кріслах там сидять "кидали" --
(Розводять "лохів" на "бабло"),
Їм усе мало, мало, мало.

Бо добре служать Сатані,
Їм кров людська - вино червоне!
І роблять гроші на війні,
І совість у вині тім тоне.

Над світом повиса туман --
І чесна праця вже не в моді.
Політика-брехня, дурман -
Продажне бидло верховодять.

Кому поезія краси --
Висока, праведна здалася?
Хіба її ти продаси
Гидкій, безликій, сірій масі?!

Торгує книгами поет,
Вже не літа думками в небі.
Беруть ті твори в туалет,
Щоб скористатись при потребі.

18 жовтня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.

Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
У тепло впірнувши осяйне.

І печаль, і тугу невблаганну,
Що на серце каменем лягли,
У собі носити перестану,
У тенета кинувши імли.

Полікую рани світлом Божим,
Завдані плітками злих людей,
Лиш любов мерзоту переможе,
В душу велич істини прийде.

Злу усе вернеться бумерангом,
У війні, у побуті, і скрізь.
Поцілую в очі я кохану,
Душами до щастя щоб тяглись.

12 жовтня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.

Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з душі найпрекрасніші перли з імли.
Мов ключі журавлів, пролітають послання болючі
У безмежній блакиті і падають в серце золи.

Ми покличемо дух порожнечі, що в лісі заснула.
Ми ударимось в стіну німотних пекучих благань.
В ріку часу впаде невідступне і вічне минуле,
Щоб уже не відчути списи невгамовних волань.

31 травня 2024

Жовтне́вий дощ шепоче нам про втому,
І листя сипле міддю у журбі,
А я шука знайому вже дорогу –
Де вперше ти вплелáся у мені.

В багря́нці, що змальовує епічне,
І теплім світлі мрії-маяка
Я відчуваю – це кохання вічне,
Хоч осінь листям* шлях наш проклада

І хай туман встеляє дні розпуки,
А небо плаче в сивому жалю́, –
Я все одно, крізь холод і розлуки,
В цій осені тебе одну люблю́..

*смутком

Зелені ягоди калини,
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?

Зелені ягоди калини –
гарячі символи землі –
землі країни України,
яка крокує у імлі
до того Бога, що є світло,
до того неба, що є Бог.
Старенька вже, старенька й свита,
і довгий шлях до перемог.

Не стали гетьмани царями
і вільними не стали ми.
Народ ще правиться псарями
з псарятами – отими псами,
не Богом та і не людьми…
І чорна доля чорним полем
волає, не вщухає біль.
І чорна дума серце коле
і кличе у останній бій.

Листопад 2008 р.

Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
І стежки в чорно-білим кіно.

Блудним сином самотнім, печальним
Повернувся уже в нікуди.
Магелланом у тужнім мовчанні
Він шукав у безмежжі світи.

Та зустрів тільки пустку він скоро
І пеньки замість лагідних груш.
І обсипаний тиньк, як покора,
Ліг під ноги в застиглості душ.

16 квітня 2024

Село розбомблене під обрій,
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.

Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
Іще повернуться сюди.

Та скільки горя ще зазнають,
Допоки схаменеться світ.
Прийдуть до пекла замість раю --
Складай, плането, заповіт.

Усіх накриє чорна хмара,
Китай і Індія удвох --
Півсвіту ядерним ударом
Розіб'ють, щоби світ цей здох.

Росії друзі -- демократам
Промиють мізки назавжди,
Нас полікує "мирний" атом,
Дасть демократії п.зди.

Ви, оптимістики хоробрі,
В "неописуемый восторг"
Прийдете. Буде вам все добре --
Та тільки років через сто!

23 вересня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.
І світ кудись подівся.
Мов осяйний алмаз,
Погасили всі події.
Страшніше від проказ
Це лихо, о Маріє!

Я бачу вдалині
Диявола і Бога.
За обрієм мені
Судилася дорога,
Яку в негоди дні
Пройду я, мов знемогу.

До отчого порога
Мені не добрести.
Надія і тривога
Скували, мов кати.
Зника дорога строга.
Руйнуються мости.

Безгудість обійма.
Намацую я нитки.
Мене несе зима,
Як трепетна молитва.
А сенсу більш нема.
Руїни після битви.

20 грудня 2023

Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.

Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Пурга замітає сліди.

І щось монотонне, бездушне
Лягає важким тягарем.
Конвеєр безжалісно душить,
Мов сотні залізних ярем,

Штовхає в отруйну пучину,
Руйнуючи творчість в душі.
І замість троянд у долині
Ростимуть рясні спориші.

19 грудня 2023

Мене жене гостроконечний сніг,
Мов кара неба чи лиха примара.
Як Жан Жене, наздоганяє сміх.
Примарою стає гірка омана.

Мене жене непереможний сніг.
Він вічний, він біблійний і арктичний.
Сніг падає, немовби пес, до ніг
І вмить стає тілесний і античний.

Ніщо в мені не спинить цей політ,
Цю манну, що спадає ледь відчутно,
Ту, що дарує цей тендітний цвіт,
Який за комір потрапляє чуло.

Мене женуть списи жахних снігів,
Вони мене прохромлюють, мов тура.
І сиплеться завія із віків
На мене, як на флейту трубадура.

11 грудня 2023

Ці марення і візії природи
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.

Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
Впіймавши лиш вигадливий абсурд.

Фантазія, настояна на спирті
Стрімких снігів і навісних вітрів,
Несеться полем у нестримнім спринті
І падає в безмежності морів.

9 грудня 2023

Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.

І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
У вічність загляне безкраю.

Стоїш серед степу один,
Шукаєш стілець, як рятунок.
І хтось принесе із годин
На небі настояний трунок.

Ти вип'єш його аж до дна
Й сп'янієш навік, як заклятий.
І скосить невинна вина,
Повівши нечутно на страту.

8 грудня 2023

Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.

В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Звучить, як оголеність суті.

На сцену зайдуть кістяки,
Актори, яких не чекали.
Ці долі лихі жебраки
Зіграють на арфах печалі.

8 грудня 2023

Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Читає тут ненависті урок.

Відірваний від світу, наче в'язень,
Говориш ти кудись у далину.
І хто розоре, розірвавши м'язи,
Цю нескінченну дику цілину?

8 грудня 2023

Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та війну
Згадаю не раз ще, проте не сьогодні.

То зараз хай спогади линуть увись,
Де сонце танцює на хвилях із вітром.
Можливо, теплом ще зігріє колись
Порожнє, знецінене, вистигле літо...



31.08.2025

Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Втонувши в плазмі болісного краху.

Кричи у поле, в хугу, в німоту,
І голос розчиняється в просторах.
А відповідь замерзне на льоту,
Упавши в прірву в невблаганних горах.

8 грудня 2023

Кукувала зозуленька,
кукувала
жити хлопцеві сто років,
та на долю
війна впала,
вбила хлопця
за п’ять кроків
до святої перемоги
у війні із ворогами…

Молодим він був годами,
з краю, де круті пoроги
підкорив стрімкий широкий
пан Дніпро наш синьоокий…

Стежка стелиться ярами
до солдата домовини,
де лежать сини Вкраїни
вбитих в битві з ворогами.
Полягло багато хлопців
у селі – у ріднім домі,
де герой на кожнім кроці
є солдатом невідомим…

Ту московію віками
України син завзято
чи живим, чи мертвим в камені
невідомим б’є солдатом.
І тепер, непереможний
з побратимами в окопі,
він живий і знову зможе
повернуть Вкраїні спокій.

І не буде московітів –
недОлюдів і дурнів трохи,
«а буде син і … мати»*
в світі,
де до Бога всі дороги.

Червень 2025

* І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Тарас Шевченко, «І Архімед, і Галілей»

Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.

Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Пожирає, як горе безкрає.

Постає зі струмка - океан,
Гидь і сморід навкруг - плід війни то.
Від сердечних знеможений ран,
Я благаю так несамовито:

О Боги, киньте в прірву мене!
Чорнобогові замість десерту --
Це кохання величне, земне --
Я пізнав, а тепер хочу вмерти.

Захлинеться падлюцтвом цей світ,
Він убив найпрекраснішу мрію...
Ну а може в моїй голові
Щастя вітер думки ці розвіє?!

Нам обом той привидівся жах,
Поробили таки, поробили!
Летимо знов на Божих вітрах,
На любові нев'янучих крилах!

27-28 серпня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Усю повноту каяття.

Та розум згасити не здатні
Всі пекла потуги страшні.
Впаде переможений зрадник
На полі в палкій боротьбі.

Кулак підійматиме розум
З руїн, із уламків цеглин.
Він здатен розширити розмах
З кутка до вселенських вершин.

Отрута для тіла і духу
Відступить, як військо німе.
Лише для чутливого слуху
Безодня відкриє себе.

29 листопада 2023

Ми йшли до вас з відкритим серцем
культури древньої народом.
Ви не сприймали нас. І все це
війну принесло, згодом.
Повзуть з Росії вбивців лави,
що годували ви за газ дешевий,
і поглядаючи в рожеві
на того гада в окуляри,
гребли хабарницькі доляри
і ви самі і ваші глави.
Ви досі граєтесь в культуру
ворів беушних унітазів,
забули так, чи, може, здуру
гончарство етносів наразі.
Забули, що народ Трипілля,
вже в полі натирав мозолі
тоді як ви Європи біля
в печерах жили, дикі й голі.
Коли Париж ще був не містом –
брудним двором в питві і війнах,
Русь-Україна стала змістом
у європейських змінах.
Двір освятила княжна Анна*
свята від київських пророків…

Крок до ЄеС – не з неба манна,
це до життя один із кроків.
Життя, щоб жити, не страждати,
без слабості душі і болю.
Єес - це спільну долю мати,
людей розумних долю.
Європу об’єднає Україна
у розумі, добробуті і силі.
зросте могутня у Європі зміна,
вона наддасть під дих Росії.

А поки що старого воза
Європа тягне у нікуди.
Ще спить Європи спільний мозок,
ще сплять розумні люди..

*княжна Анна – київська княжна,
донька Ярослава Мудрого
та шведської принцеси Інгігерди,
королева Франції (1051–1060 рр.),
дружина короля Генріха I,
мати короля Філіпа I.
На Реймському Євангеліє,
з приданого княжни Анни,
довгий час присягали
всі наступні королі Франції.

Липень 2025

Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Який виходить, як поважний жрець.

Тут голос розчиняється у ваті
Невизначеності і німоти.
Ідеш у невідомість, як заклятий,
Без жодної вагомої мети.

28 листопада 2023

У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Куди впадуть незлічені роки.

Ця посмішка - завершення процесу,
Округлість долі, кпини небуття.
Як вияви фатального ексцесу,
Це буде крапка в сяйві каяття.

27 серпня 2022

Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.

Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
Немов у незбагненні небеса.

І твій талант на сцені чи у битві
Покаже незвичайну гостроту.
Коли заходить сонце у молитві,
Світи проходять через німоту.

13 листопада 2023

Іду у ліс розбійницький, таємний
Там, де чекає лезо і клинок.
І тільки так досягнеш цілей певних
Без жодних перепонів і морок.

Приймає ліс екзамен доленосний,
І винесе він вирок, як тиран.
А ти ітимеш крізь серпанок млосний
У безгомінності кривавих ран.

Ініціація німого лісу -
Це найжорстокіший шлях у нікуди.
А листя сиплеться у горло бісу
І залишає трепетні сліди.

8 листопада 2023

Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.

У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
Яка промовляє, як мудре видання.

У ризику є повноцінне життя.
Над прірвою ти пізнаєш найповніше
Ціну існування і сенс небуття,
Які ти вливаєш в розпечені вірші.

8 листопада 2023

О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.

Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Яка зірвала голос у клятьбі.

Лише б у зміні ролей і облич
Не втратити себе, єдину вісь.
Не падати у зміні рамп і свіч
Перед кумиром, що глаголить вість.

Тоді заглиблення у сотні лиць
Не здатне стерти первісне, твоє.
Перед мамоною не впавши ниць,
Писатимеш ти небом житіє.

6 листопада 2023

тісно у барі
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає

будьмо
мій друже
в чорнім
звати як
що ти п’єш
світ
феєрверк з попкорну
любиш у нім своє

лід у обіймах віскі
з біблії Михаїл
брат мій
літає низько
душі знімає з вил

я тільки-но із храму
тиша і я
злились
зграбна вона
як дама
мана
одна із рис

полум’я душ
і свічка
йде під іконний лик
пам’ять дає осічку
де нас й куди вели

з ким не буває туго
весело
в той же бік
можна назвати другом
певним
немов собі

знаєш
я був завзятим
з війнами не на ви
у перемозі свято
з кличем летів на вий

і після злив терпіння
смерті дурної
смут
раптом ставав я тінню
неба
що гнало тьму

миті постійно тануть
віскі на смак
вода
на ніч мене не стане
ранком вернусь
бодай

зваж
що сказав як треба
Юр
по одній на всіх
п’ю за набіги неба
в пеклі лапатий сніг

Голос розбився об скелі німі,
Тиша гнітюча тримає за горло.
Думи блукають в молочній пітьмі,
Мовчки стіна виростає з безодні.

Сіті незримі сплітають слова
І розчиняються в тінях пониклих.
Десь у глибинах дрімає душа,
Серце завмерло — ні стуку, ні крику.

Хто нас почує крізь попіл і дим?
Згинуло сонце у багнах обману.
Світ огортається болем страшним,
Мовби густим, непроглядним туманом.

Кроком неспішним ступає мара,
Більше нічого не чути, крім тиші.
Віра щезає, мов тінь комара.
Що нам насправді готує Всевишній?


12.08.2025

На стадіоні перемог і втрат
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.

Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
Тебе в безжальності спекотних прерій.

Була ти переможцем тут не раз
У спорті, і науці, і мистецтві,
Шліфуючи для неба свій алмаз,
Небачену чарівність і майстерність.

1 жовтня 2023

Я шукаю тебе у далеких жінках,
Як загублений час у далеких віках.

Впізнаю твої риси в далеких, чужих
Чарівницях на крайній життєвій межі.

Хоч би скільки тинявся у пошуках тих,
Все одно повертаюсь до рідних твоїх

Рис обличчя, що їх сотворив сам Господь,
Що вдихає вогонь у знеможену плоть.

Я кружляю по колу, вертаюсь туди,
Де сніги забуття замітають сліди,

Але в цій круговерті нетлінне щось є -
Це обличчя прекрасне й величне твоє,

Це душа, у якій я навік заблукав
Серед шуму лісів, серед шепоту трав.

1 жовтня 2023

Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.

Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
Втоптали тебе у лайно.

Придурку, ти став однолюбом --
Ревнує вона, як на сміх.
Стервозність -- кохання то згуба,
Невіра -- смертельний то гріх.

І ранить у серце і гостро,
Збагни моя, люба, збагни.
Твої всі даремні підозри,
Вбивають кохання вони.

Знесилений, вірю у чудо,
Що смур цей полуди -- мине.
І сяєво щастя в нас буде,
Як світло весни чарівне!

6-7 серпня 7533 р. (Від Трипілля) (2025).

Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.

Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
І зникне в снігах, як жебрак.

Торкнеться цей сонячний промінь
Рамен, як невинне дитя,
Роменом дихнувши в долоні
Для радощів і каяття.

16 вересня 2023

Оце ж вона - країна Доброти.
Для себе так відкрив її раптово.
Душа моя раділа веселково,
Коли зібрався я туди піти.

Це - світ чарівний, де немає зла,
Де сила - в ненав'язливому слові.
Де ти по вінця сповнений любові,
Людського життєтворчого тепла.

І ділишся і усмішкою там,
І тим окрайцем, що останній, може.
І думкою, в якій розрада Божа -
На світлий шлях блукальця наверта.

Це - антисвіт до того, що навкруг...
Реальність паралельна існування,
В якій живе надія, хай остання,
Що лік знайде Земля од всіх недуг,

Що розірветься враз попона тьми,
І божевілля воєн, як напасті,
Змете сяйний, потужний гейзер щастя,
Двоногі стануть знову всі людьми.

4 серпня 7533 р. (Від Трипілля)(2025)

Проляже творчість у тривозі.
Зло у добрі, добро - у злі.
І світ застиг на півдорозі,
Як сойка на однім крилі.

Ці парадокси й силогізми
Над нами виснуть, ніби меч,
Як не відстріляні ще гільзи,
Що принесуть вогненний смерч.

Оці питання проростають
З глибин душі, неначе сни.
Вони згущаються, мов зграї,
Щоб нападати з-за стіни.

Удар же їхнього кастета
Нас кине в присмерк, у хаос.
Це почерк їхнього стилета,
Що жалить гірше сотні ос.

11 серпня 2023

Ця книжка окроплена кров'ю
Моєю із вічних начал.
Настане кінець славослов'ю.
І прийде в надійний причал

Те слово вогненне, омите
Потоками, що принесуть
Прозріння, немовби столику
Освячену космосом суть.

І крапля червона упала
На білий священний папір,
Немов на небес покривало,
Позначивши жертвою твір.

30 липня 2023

Яка печаль пресвітла, Боже мій!
Мов музика зійшла із небо-сині,
Де Моцарту натхнення йшов розвій,
Він душу виливав на клавесині.

Грайливий завше, нині був сумний...
І темпи уповільнював до largo.
І тугу розливали скрізь вони,
На юну вись навішували хмарки.

Всихати почала Любов-ріка,
Посуха люта береги стискала.
Отак ревнива сварка виника
Від слова, що промовлене недбало.

Під клавішами розпач спалахне,
І розів'ється бурею на presto.
Світ без любові - видиво жахне --
Армагеддон під пальцями маестро.

І раптом дощ andante зашумів,
Зійшов, як валер'яна з небо-стелі.
Ріка змахнула водними крильми...
І знов життя - оаза у пустелі.

30 липня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Вичерпаність моря, вичерпаність долі.
У долині свічі гаснуть, як тополі.

Запанує пустка у гаю печальнім
І на землю ляже, як шатро мовчання.

Перегрів таланту є нічим не кращим,
Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.

Перегрів таланту, він знецінить вартість
Тих потуг, що вперлись об небесну варту.

Вичерпаність долі висушить оазу,
Де шукав спочинок споконвічний в'язень.

Вичерпаність долі гейзером заб'ється,
Де осколки бризок доторкнуться серця.

29 липня 2023

Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.

Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.
Небесний меч, як невблаганний вирок.

Цей плід червивий, немічний, гнилий.
У нього знвйдеш вхід, але не вихід.
Ти у садку, знесилений, сумний,
Ідеш в єдиний нездоланний вимір.

24 липня 2023

У полі, в лісі чи в саду
Не клич біду, не клич біду.

У самоті чи на виду
Не клич біду, не клич біду.

Не клич біду на свій поріг,
Пізнавши таємний гріх.

Жени її подалі геть.
Вона підступна, ніби смерть.

Немов змія, повзе в траві.
Її бенкет лиш на крові.

Вона сама прийде, як тать,
Калічити і убивать.

Її обличчя у рубцях.
Там промінь істини зачах.

11 липня 2023

Моя душа кривавилась від болю,
Ота з косою клята знов прийшла.
І почала свою чинить сваволю,
На очі мов насунулась імла.

І в серце заганяла люто голку.
І душу рвала кігтями вона.
Чи правда то була, а чи наколка --
То знає тільки Бог і Сатана.

Неначе та пантера, підкрадалась...
Така чорнюща, як чортяча ніч!
Мов Чорнобожих сил страшна навала
І моторошний пугача в ній клич!

Швидка тебе забрала так раптово,
Я думав - забере на небеса.
А в мене лиш молитви ревне слово...
Невже кохання зірка погаса?!

Від розпачу почав уже тремтіти,
Немов душив мене жахливий Вій...
До висі я волав несамовито:
О порятунку дай або убий.

Й коли пощезли кляті поторочі,
Немов із царства мертвих я воскрес,
То Білобоже світло серед ночі
На мене впало раптом із небес.

23 липня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Лунає крик зозулі з тої далі,
Де ти живеш в надії та печалі,

Де розчинились мрії і думки,
Де йдуть назад змарновані роки.

Я продерусь крізь зелень живодайну,
Крізь сумніви стривожені і давні

До тої хати, де мені злилися
Життя і серце, як незнані висі.

Я спробую знайти жар-птицю долі,
Де похитнулись верби і тополі.

Я віднайду такі таємні миті,
Які у листя ніжно перелиті.

І вибухне любов, де не чекали,
Як знайдена утрачена Каяла.

Я там знайду початок у дороги,
Де зорі падають безмовні й строгі.

9 червня 2023

Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

Вона увірветься в життя,
Зламавши замки небуття.

Вона у червонім вбранні
Іде полководцем землі

І в серце встромляє кинджал,
Гостріший за тисячі жал.

Так вибухне полум'я шал
Під звуки численних гітар.

На пласі любові стою
В якомусь незнанім краю.

Цей вирок позбавить навік
Від сили жаданих повік

І кине у магму основ
Таку навіжену любов.

8 червня 2023

Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шукать рятівний амулет,
Аби вийти із нього в погожу долину.

Місто-привид як наслідок лютих боїв,
Де зійшлись дві армади, страшні і нещадні.
А тепер тут панує лиш сон кураїв,
Лиш руїни споруд у молитві нещасній.

5 червня 2023