Чи не тому вуста німі,
що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох
цей безупинний діалог
душі і тіла, дня і ночі.
Від вітру мова затріпоче,
напише тиші некролог.
У кожнім слові яв пророчий...
Я зліг -
пробач, лебідко, що не зміг
уберегти дзвінкий твій сміх
від в серці кривди передзвону
і ти дивилась, мов ікона,
як вітер мів мене, мов сніг
за рамки Божого Закону
у небуття.
Втомилось дихати життя
і настіж двері вороття...,
а за дверима Правди лоно
приймає душі невагомі.
Від невагомості - я стяг,
хвилююся, заходжу в кому.
Уста,
тягніть до сонця нить обав,
нехай згорить, що посплітав
моїм думкам - хмільним драконам
той, хто божився во дні они
перетворити love на став,
а став найпершим Ал Капоне
посеред тьми.
Гріхом ховався між людьми,
дорогу гриз до Колими,
міняв кровицю на кордони
і роздавав катам пардони.
Моя Мадонно, ти слізьми
не перебудиш царство сонне.
З цих рук
по жерлі вилитім із мук
піде на страту, мов на звук,
твоя дитина... і загине
без краплі власної провини.
Скажи мені, Свята, - Чому
на місці ката серце сина?
Далебі
той хрест несеться по тобі
і тінню падає в журбі
на той бік потойбіччя косо,
на смерть чекає безголосу
нестримний рани біль
і проростає світла просом
амінь.

1
Ця ніч,
зла ніч -
зліт Зла!

І чорнота
із-зусебіч
наповза!

Але якщо,
доля моя
в вишині -

ті, що вгорі,
зір зупиніть
на мені.

Приспів:
Але якщо
Доля моя в вишині -
ті, що Вгорі
зір зупиніть
на мені!

2
А клята ніч
усе ніяк
не мина!

Одна вгорі,
і унизу -
пелена!

Поміж димів
і марних слів
голова!

І навкруги
лише війни
трясина́.

Приспів:
То як були
потрібні б ми
вишині -
чи небеса
чорніли би
в далині?!

3
І вже нехай
ми тут усі,
які є!

Та в мряці злій
достоту сил
не стає!

То хай вгорі
займаються
ліхтарі!

Бо довга ніч!
Не дотягти
до Зорі!

Приспів:
Мій Ангеле,
лети сюди -
у вогні.
Перекажи
від Бога щось
і мені!

2025

Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.

Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Із сумом замовкаємо не раз?

Стрій втомлений в туманні далі лине,
У небі дня, що догорає сам.
Є проміжок малий у тому клині.
Можливо, це - для мене місце там?

Настане день, і в зграї журавлиній
Я попливу кудись у сизій млі,
Із-піднебесся, з окликом пташиним
до тих, кого залишив на землі.

01.-04.2023 року
Україномовна версія

Співана поезія відео

Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.

Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
він сьогодні навиє.

Рани годує
ярмо – та не гріє,
душить, пече,
неприкаяно ниє.

Вовк – не собака,
в слухняність не грає.
Клич у витті –
то він зграю скликає.

"Ууу, Сіромахи –
Свобода та Грати,
гріх бути тут
і себе догризати!"

Завтра над світом
ледь сонце повстане –
день запала,
вовча зграя розтане...

День витягає,
мов нитку із голки, –
серце моє
одинокого вовка.

Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!

Боже боронь
щось загадати -
тільки й мети :
що першим ворог
подохне,
а нині виживеш ти!

Приспів:
Бо нині виживеш ти!
Далі житимеш ти!

2
Нас небагато
у цих окопах -
межи світів,
сину своєму
схожої долі
я б не хотів.
Хай чорноту
усю у безодню
і не змести,
та зупиню я
її сьогодні -
житимеш ти!

Приспів:
Бо нині виживеш ти!
Далі житимеш ти!

1.
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця

приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
у мене є лише ось ця земля... і ти
і віра непохитна в перемозі...

2.
і світ, собі набравши повний рот води,
в стурбованість складає пустодзвонні оди
хвоста піджавши скавулить один-в-один
як цуценя позбавлене очей та рис породи

приспів.

3
іде війна по кожному із нас живих
і не звертає і не повертає втрати
у ній немає світла але є рови
ущент наповнені кістками і теплом солдата

приспів.

4.
і м'ясорубці цій немає меж... а так
немає більше почуття бодай провини
іде війна, за нею проростає мак
такий червоний, що здається сірим небо синє

приспів.

Асю - в сільмазі і на матраці.
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без міри.
Віру - як Іру, тільки з... довіров.
Любу - до згуби, нижче, де губи.
Єву - суттєво біля єв-древа.
Лілю - в неділю, та без весілля.
Рисю - на стрисі, з в`єтнамками в рисі.
Гальку - на гальці, можна і в пральці.
Люду - повсюди, де люблять люди.
Олю - в стодолі коло квасолі.
Надю - на складі, як в мармеладі.
Соню - з просоння на підніконні.
Ляру - з фанфаром та в окулярах.
Машу - як Дашу, зроблену в раша.
Дану - по-п`яній, дам троха money.
Белу - дебелу, наче Отелло.
Варю - у парі з Юлькою в барі.
Софу - на софі, вмре від любоffі.
Марту - по картах, як буде варта.
Настю - грудасту в ґумових ластах.
Сару - на нарах десь на Канарах.
Лялю - не втямлю, де маю Лялю...
Таню - останню, що перед Ганьов.
Ганю - у Гані, або в Гав-ані
просто на дивнім, що скаче див-ані.
Xyx!

О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
підлоги у скрипицях.
А серце написало скрипт:
"Амінь. І стало хлипко."
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах
у щем струною перелився
там, де тріпоче вже
недоспаний життя світанок.
В якого скрипника
ти з болем грати так навчився?
Солоне соло словом
кволим не осмислив - рано.
О, рано!
Ранить...

Як моцно грає радіола.
Якогось... крутим рок-&-рола,
а злий зелений змій глаголит:
– Женись на ній, бодай жени!

Хай у Сірка вже буде буда,
у міру ситим гавкне людьом,
у міру – хвіст, мордяка й зуби,
у міру – сучки й паркани.

Твої... пухкенькі, вочі – фари,
і сороксемий розмір шкарів.
А я шукаю закамарок,
де можна бавитись у "бах".

Тікай. Спіймав, мов до росолу
вищіпував вбранє поволи.
Як моцно грає радіола…
яке солодке в тебе "Аааааах!"

Пробирає серце. Просинь,
поміж нею дим
заплітає лугу коси
духом бойовим.

Чорні круки, гнізда – дула,
заятрився шлях.
Аби куля проминула,
аби не пройшла.

Не минула – зачепила,
в грудях розцвіла,
розпеклася, розкровилась,
стискує кулак.

Чорним круком, просто з дула
в небо видно шлях.
А та куля проминула,
але ся пройшла.

Стигне рана – в'яне ружа.
"Мамо..." – на устах.
Панахиди вітер служить,
не вмовкає птах.

Чорні круки, гнізда – дула
і до неба шлях.
А та куля проминула,
але ся пройшла.

Замовкає серце. Рястом
ходять холоди.
В лугу коси попелясті
а я – молодий.

Зникли круки – вітром здуло,
розгубився шлях.
Чом та куля проминула,
але ся пройшла?

17 Листопада 2009

Згубив її з останнім вивихом струни.
За першим видихом ще не відчув утрати.
Любов летітиме у Місячній Сонаті,
як долетить до серця, Боже – схорони
і сотвори їй вічну... Де Твої палати
заходять, нiби у Йордан, в Чумацький Шлях,

дай місця – аж до відчуття на скронях нот,
життям нанесених безладно, поза станом.
Коли мовчання припаде до слів устами,
я з титрів обриватиму німе кіно:
світлини білі – біль, а чорні – серця камінь,
аби вiдчути, як полегшає земля,

бо на останнім кадрі облечу і я,
та ближче неба – опадатиму поволі
аж доки сонце не згорить на видноколi
i не здригне луна вiд крику журавля.
Вам не знайти тоді від мене парасолі,
як холоду душi у спiвах солов'я.

Які баби - таке і літо...
Яка ж ця ніченька розлога -
Коль-коль, стерня, небриті ноги,
Лямур, мур-мур, якась кубіта.

Які сто грам - таке і гопа...
Йой, кіко голок в тому сіні.
Тебе гойдаю на коліні,
А вчера ше гойдав ті Стьопа.

Який танок - такі і рухи...
Бум-бум, цьом-цьом, село у шпарці,
Лежать зірки на неба картці,
Ні комара тобі, ні мухи.

Які хлопи - такий і розум...
Справлєє весілє стодола.
А у сусіди радіола
Лапає знов ефірну дозу:

"Не треба Стьопа... опа...опа!"

1.
от і все
набі́гались думки́ за пра́вдами
та кляп у ро́ті за́мість лі́рики
утра́ти ста́ли непопра́вними
і слів нема́ на панегі́рики
зі схо́ду дме есе́ресер

приспів:
ра́ша
пуйло́ на пуйлі́ і пуйло́м поганя́є
ра́ша
недоко́наний час
ка́жеш
ми брати́
і до спи́ни ножа приклада́єш
трима́й
середу́щого па́льця від нас

2.
ви прийшли́
по ду́ші і за уніта́зами
буя́є ру́скій мір розру́хою
з царе́м свої́м лайно́-пома́заним
ще мрі́єте щоб вас всіх слу́хали
та де прийшли́ - там загули́

приспів...

1.
Ледь прозо́ра ни́тка з по́ділкою між -
На бага́тих і мо́же...
Мо́же і не ва́рто за ло́маний гріш
Поклоня́тись вельмо́жам.

Хто усе́ шука́є де поді́ти час,
Хто за кри́хти робо́ту.
Та осироті́ло ди́вляться на нас
Паперо́ві банкно́ти.

Приспів:
Дити́нко пові́р, дити́нко не плач-
Бо усе́ буде́ гара́зд, бо усе́ буде́ гара́зд.
Дити́нко не плач,
не плач...
Проба́ч...
Проба́ч...

2.
Пля́шка спорожні́ла і ви́дно вже дно,
Та у світ две́рі на́стіж...
Зно́ву нагада́ло ви́пите вино́
З дна припі́дняте ща́стя.

Все, що наболі́ло у твої́й душі́,
І що се́рце приспа́ло,
Позмива́, як ві́кнам, вік нам на дощі́...
І життя́, що зама́ло.
Так зама́ло.

Приспів.

1.
Згуби́ло не́бо слід аме́би в кра́плі
і дурняка́ мікро́би лО́влять за язи́к.
По кінескО́пі ска́че Ча́рлі Ча́плін -
в котлі́ гото́виться трапе́зний череви́к.

Приспів:
А там, у ку́ма -
Сти́гне барабо́ля.
А там у ку́ма -
все у кришталі́.
Як йти до ньо́го про́сто
чере́з по́ле -
то за хвили́ну бу́деш
при столі́.

2.
Льоді́вку відчини́в - а там спить ну́лик,
очи́ма ча́вкаю, згостри́в свій нюх на "фу".
У ку́мів тре́ба трутнюва́ти ву́лик -
там са́ла шмат давно́ чека́є на лафу́.

Приспів.

3.
Посидимо́, сиву́ху ко́пне ка́чка,
("Гуцу́лку Ксе́ню") заведе́мо під столо́м,
культу́рно прове́демо ве́чір ра́чки
та облиза́вши брудерша́фтом па́чки,
піде́мо матюка́ми ки́датись в село́.

Приспів.

Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив всі сни і пахощі в музиці блудній,
стиглість росисту у переливах невгоєних пальців на лютні.
Очі заплющуй, кидатиму кроку твоєму з пелюстя доріжку,
в танці крокуй і запалюй від нього нестримно-жагучу усмішку.

Вислухай мушлеве переплітання піни жадання і лету,
вмийся криничним відлунням, щастя помічене точкою "де ти".
Перед господою, як перед Господом, чисто і тепло за входом.
Ти не дивуйся коли на порозі забракне кімнати... лиш сходи...

Сходи, як води, вилиті стінками серця, розходяться в тиші
блисків очиних при полюванні на змій – на незнані нам висі.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз?

стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
наче вістря списа в Божий Дім

облягає вибухами гніву
обіймає зашморгом боїв
градом б'є в налиті зерна ниви
в тихі груди матері моїй

неміччю з плечей солдат спадає
набирає світла в глухоту
та нічого в неї не питаю
на родинну ватру я іду

хай мене минає зла година
а як ні то проросту в ланах
паростком Чигирина прокинусь
і гірчитиме в мені війна

На кого лишив Ти, га́дe?
Повні груди, пишний за́де -
Літру назбирала сліз,
В бу́льбашках забило ніс.

Сповідаласі три ра́зи,
Щоб позбутисі за́рази.
Як мене поплутав біс,
Жеби йти з тобою в ліс?

А воно не віпусти́ло.
Мов блоху, тяб задави́ла.
Баба з воза - кінь ірже́,
Хлоп у гречці каже вже...

Вила, вила... тай за ви́ла -
Де Твоя козацька си́ла?
Тільки чути - "ох", то "рох".
Хлоп лежит... і "бобік" здох.

Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
І поставлю на двері засув.

Вдудлим чарку, а мо` і горнє,
Загойдаю ті просто на нє.
А ти йойкнеш - такого конє
Завше хтіла!

Чого накоїв, що вчинив?
Чим дихають твої вітри,
хто збереже для них відрив
з вакантних мушель, як від них
ітиме за вогнями дим?
Мене ж по натяку веди.

Тепло тремтливе. У руках
Любов зігрію я колись,
де ще гойдання збереглись
колиски світу. Зачекай,
я знаю, я живий – ти тут,
в дощі збираєш гіркоту.

Долоні падають униз –
покрова на пруги чола,
де не засне ніяк хула.
Ховаю жаль у плач без сліз,
ці блискітки. Їх бальзамуй,
в очах порожніх зазимуй.

Попробуй сонце принести
у срібно-місячнім ковші,
надії – рани для душі,
бажання зцілення. Зайди
в це скоро, що зарано знов,
мов кисень у голодну кров.

Не дай затнутись, я затих...
Oсічко, у затишші гри
чим дихають твої вітри,
з вакантних мушель, як від них
ітиме за вогнями дим?
Веди мене туди – де ти!

1
- Ніжна пташко, як же
осяйні пісні твої!
Любо з ними, гоже
на душі мені!
І нехай не лиш медвяні,
прийдуть і похмурі дні,
та зостанешся й тоді ти
в серця мого убранні.

В серці убранні!

В ці сади, о мила пташко,
чимскоріше прилети.
З піснею від самоти
завше будь зі мною ти!

2
- Як мені співати
наяву чи уві сні -
вільно не літати
дружкою весні?
А прийде пора мовчати -
мої крила в далині
будуть пошепки вбирати
днів нових п’янкі пісні.

Не лови лише мене
і в клітці не тримай.
Саду нашого розмай
у цвітінні не займай.

3
- І зів’ються поміж нами
поруч і у вишині
вільно-ніжними ладами
прянощі земні!
Бо нема у серці місця
невгасимій самоті
посеред рясного щастя -
в саду повноті!

У наші дні!

Прилети до мене знову,
пташко, в ці сади!
швидше, люба, прилети -
о, до чого ж гарна ти!

Прегарна ти!

Не лови лише,
у клітці не тримай.
Саду нашого розмай
у цвітінні незабутнім
не сполохай,
не злякай.

2025

1.
не́бо
низько́го ро́сту
де ти
моя́ дити́но?..
там де
поме́рти про́сто,
кру́ки
летя́ть у го́сті,
чо́рна
з вогню́ годи́на...

2.
чо́рна
з вогню́ годи́на
о́чі позатуля́ла...
мо́же
щe не заги́нув?..
ба́чили мо́го си́на
там де
війна́ ляга́ла?..

приспів:
си́ну
мій цві́те бі́лий,
со́нце моє́,
що сі́ло...
се́рце
що онімі́ло...
я -
мов душа́
без ті́ла...

3.
там де
війна́ ляга́ла?..
сві́те,
ти си́вий наче -
ду́ші повисиха́ли,
тру́ни позабива́ли...
зли́ва -
не йде,
а пла́че...

4.
зли́ва -
не йде,
а пла́че
там
на землі́ розби́тій...
си́на
і сну не ба́чу...
хай він
мені́ проба́чить
ві́сткою
ни́ні вби́тім...

приспів...

5.
ві́сткою
ни́ні вби́тім,
в го́рі
перегорі́лім....
як же
на сві́ті жи́ти,
Бо́га
й люде́й люби́ти,
си́ну
мій цві́те бі́лий?..

приспів...

1.
давно мені хотілось
плечей і губ торкнути
метелики злетілись
тоді би... і не чути

куди той час дівався
із одягом забутий
і він би не вкладався
ні в нетто і ні в брутто

і я б не розривався
у серці догорілім
не нарікав - прощався
з нестачею тротилу

приспів:
сонце заходить
ніч розцвіте
де взяти сходи
в серце оте
спогад за спогад -
в сон караван...
вени - дорога,
кроки - слова...

2.
давно мені кортіло
покинути хороми
щоб не було до діла -
до пари уст... нікому...

до тебе мандрувати
немов чумак за сіллю...
але... ти іншим - свято...
моє п'янке чар-зілля

у серці у твоєму
ні прихистку, ні втіхи
насіння для едему
заробок на горіхи

приспів...

У мене нинька свєто -
прийшла "на гойда" Свєта.
Гайда гойдатись, птасю,
я майстер в масю-масю.

Підемо мандрувати,
за стіни сі лапати,
зацьомкаю ті моцно,
поставлю поруч ноцник

і най сусіди чуют,
як помпка фест працює.
Напомацки блукаю,
країну мрій шукаю.

Ну зачекай - дорвуся,
та шось ми клац по вусі.
Шо за манєри, Свєто -
то мало бути свєто.

Шось лізе просто - оба!
Шось лиже мого лоба,
шось дихає так часто
же дух підносить ласти.

І шось таке мокреньке,
і шось таке тепленьке...
Вмикаю світло бодро,
а то - Сіркова морда.

Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн

як живе
без мене
Львів
знає тілько він
там я першу кралю
стрів
слухав Юр’їв
дзвін

там лежать
батьки мої
цвинтар не один
не казав мені
не їдь
не просив
не йди

не питався
чи вернусь
де родився
ріс
дав мені на сивину
спогади старі

от і ношу в серці
щем –
вулички вузькі
каменяр
із кобзарем
і трамвай міський

сплячих левів
маю двох
море черепиць
найрідніше там
Різдво
краще всіх
столиць

тут нема
таких батяр
ґвари
і манер
не на Краківський базар
я іду тепер

жеби мешти
си купив
батярівку теж
і бим гальбу пива
вбив
не єдну
авжеж

мурмурандо
мурмуранд
пісня
на галь-паль
я не яндрус
не амант
не якийсь хабаль

та в судинах
львівська кров
без принук тече
шляк не трафив ще
агов
поки в серці
щем

1.
верта́й живи́м
верта́й живи́м
крізь лють вітрі́в
де смерть на Ви

де ви́рви піль -
стигма́ти прі
мечі навхре́ст
серць вівтарі́

2.
де спі́ви куль
життя́ - пісо́к
думо́к тано́к
по ле́зу крок

упра́во - свист
улі́во - дим
верта́й живи́м
верта́й живи́м

3.
Здає́ться що
нікче́мний шанс
вдихну́вши світ
лети́ть душа́

бога́м на зло
не кру́ків зви
верта́й живи́м
верта́й живи́м

4.
віно́к з іме́н
вдови́ний плач
гори́ть земля́
пора́ невда́ч

[bridge]
уго́ру зір
і хоругви́
верта́й живи́м
верта́й живи́м

5.
схова́є війн
рубці́ весна́
затупи́ть біль
дасть во́лю дням

на ра́дість снам
і всім святи́м
верта́й живи́м
верта́й живи́м

Вишиванка - символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка - дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка - писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.

Вишиванка - біль на п`ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра - ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.

Біля річки дитинча кирпате,
Кинуло віночок в часу тлінь -
В плетиві надії, мрії, злато,
Загойдалась пісня поколіннь.

Колисанки не забудь дитино,
В серці вишиванку залиши...
Не зліпити болем Батьківщину,
Як розбите дзеркало душі.

13 Травня 1989

1.
променя́тко-зайченя́
по віко́нній ра́мі
ска́че й ка́же відчиня́й
ни́ні Свя́то Ма́ми

Приспів:
ма́ма-ма́ма
золоті́ слова́
я́блуні у цві́ті
ма́мо-ма́мо
ми́ла дорога́
найрідні́ша
ти у цьо́му сві́ті

2.
в обере́мку весняні́м
як весе́лка кві́ти
то несу́ть любо́в у нім
з поцілу́нком ді́ти

Приспів...

3.
усміхне́ться. обійме́
розцвіте́ нена́че
і до се́рденька прийме́
привіта́ння на́ші

Приспів...

...
найрідні́ша
найрідні́ша
ти у цьо́му сві́ті

1.
Так му́сить бу́ти аж до бі́лих скронь і да́лі...
В тобі́ — моя́ любо́в, в мені́ — твої́ печа́лі.
Та хо́четься весни́, тако́ї, щоб — нави́літ,
і ко́тяться в сльозі́ на бе́рег ча́су хви́лі.

Приспів:
то спо́кій настає́
хвили́ну до кінця́ доп`є́
так ма́є бу́ти
і так нара́зі є
не зупиня́йся - сту́кай
се́рденько моє́

2.
Я ста́ну безваго́мо себе́ в тобі́ чека́ти
у відголо́сках сту́ку, в куто́чку се́рця-ха́ти.
Ти до́бра господи́ня — тому́ й осе́ля вбра́на,
тут лю́дно — як ніко́ли, і ти́хо — до нестя́ми.

Приспів...

3.
Тут біль затамува́вся, а ві́тер з крил напи́вся
і всі́ слова́ зросли́ся від кле́коту на стрі́сі.
А бра́ми у мої́м розхри́стані від сту́ку,
за ни́ми — сім небе́с і сто на ко́жне — кру́ків.

Приспів...

4
За ни́ми — до зорі́ збира́ються доро́ги
і кров чимду́ж біжи́ть до ща́стя від знемо́ги.
Так му́сить бу́ти аж до бі́лих скронь і да́лі...
В тобі́ — моя́ любо́в , в мені́ — твої́ печа́лі.

Приспів...

жі́нка
і мужчи́на... -
ке́лихи
вина́...
хто
свята́ причи́на...
хто
одна́ вина́...

лі́жко
поєдна́є...
розлуча́ють
сни...
розжую́ть...
ковта́ють...
дні пісні́
вони́...

в ша́фі
сплять скеле́ти...
в се́рці
таргани́...
ро́дичі -
лабе́ти..
не́рви
ковзани́...

ді́ти -
ві́чне свя́то...
збо́ри коляди́...
ко́жне хо́че ма́ти
сто чуде́с
і див...

отака́ то па́ра -
не́бо
і гора́...
ві́вчар
і ота́ра...
кольт
і кабура́...

дим
і сигаре́та...
зе́рня
і пташа́...
кров
іржа́ стиле́ту...
пі́сня
і душа́...

ва́тра
й попели́ще...
ві́тер
і вода́...
на́тяки
на хви́щу...
ви́бухи
оба́в...

мо́ре
по колі́на...
на витра́ти
шлюз...
жі́нки
і мужчи́ни.. -
невгамо́нний
блюз...

1.
у розби́тім се́рці -
хрест на хре́стику,
бі́льше
ніж в забу́тому селі́...
п’я́тка млі́є,
тя́гне з табуре́тика
тро́хи ви́ще ши́ї
і петлі́...

пожалі́й це се́рце -
пожалі́й...

2.
в гамівно́му се́рці
ґав лето́вище,
спо́гади дріма́ють
та не сплять...
ям нари́то там
на бомбосхо́вища,
а землі́ черство́ї
до́бра п’ядь...

гріх таке́є се́рце
покида́ть...

3.
у бенте́жнім се́рці
ві́нця кра́йнощів,
мо́жна ми́ттю
погаси́ти день...
да́йте ви йому́
вагу́ для ра́-дощів -
хай воно́
не рве́ться,
а іде́...

де ж поли́не се́рце?
бо́зна де...

4.
у холо́днім се́рці
отото́жнення -
ви́пито
усе́ до гіркоти́...
однино́ю
ми́ті перемно́жені,
во́вком ди́вляться
на світ
кути́...

надихни́ це се́рце -
посвіти́...

5.
у зігрі́тім се́рці
ве́сни бу́дяться
со́ків набира́є
те - люблю́...
хай у ньо́му
неося́жне
збу́деться
без крапли́н
оба́ви
і жалю́...

хай дощі́ любо́ві
з ньо́го люю́ть...

хай рясні́ дощі́
із ньо́го люю́ть...

1.
дощ у душі
краплини тебе
мов день без небес
він видихся весь
у вірші

2.
спогадів дим
очей глибина
прозора без дна
приходить у снах
в холоди

3.
руки твої
ця музика ласк
у нотах тепла
такою була
мова їх

4.
дотику струм
до скусаних губ
я згадую гру
гітару стару
спрагу струн


Вставка:
зіграй мені блюз
у дощі

5.
там від вина
спокуса в крові
у видихах свіч
дві тіні і ніч
розрада на трьох
в причині тривог

6.
пий до дна
дощ у душі
а світла на ґніт
думки у вогні
про серце мені
розкажіть

7.
серця поріг
освячення сліз
відчуження ліс
плачі журавлів
і доріг

8.
солодко там
де усмішка спить
натхнення летить
і знову на ти
висота


Вставка:
зіграй мені блюз
у дощі

9.

стисну в кулак
усе що було
що в небо вело
вітрам всім на зло
цвіло відцвіло
росло поросло
мить – зола

10.
де ти тепер
утіхо моя
у світлих краях
де пухом земля
де етер

Вставка:
зіграй мені блюз
у дощі...
у дощі... у душі...

1.
Ой жовні́рики мої́
Зе́лен-сви́ти...
Мо́ре кві́тів - мо́ре їх -
Ран у сві́ту...
Мо́ре спа́лених дорі́г -
Не злічи́ти...
Ой жовні́рики мої́ -
Де ж ви ді́ти?
Ой жовні́рики мої́ -
Де ж ви ді́ти?

2.
Сти́хло се́рце у боя́х
Ти́ша млі́є...
Ли́не в пі́сні солов'я́ -
Ду́шу грі́є...
На паго́нах спить зоря́,
Сніг на ві́ях...
Хра́ми у свіча́х горя́ть,
Дзво́ни сіють...
Хра́ми у свіча́х горя́ть,
Дзво́ни сіють...

3.
Дзво́ни сі́ють імена́
Незабу́тні
Пророста́є глибина́
В Бо́жій сту́дні...
Скі́льки то́ї глибини́
Сві́ту тре́ба?
Від війни́ і до війни́
Кла́птик не́ба...
Від війни́ і до війни́
Кла́птик не́ба...

4.
Хай цей світ як відболи́ть
Вб`є знемо́гу
Принесе́ відва́зі мить
Перемо́ги...
Ой жовні́рики мої́ -
Пра́пор вго́ру!
Від Донбасу до Карпат
І до моря!
Від Донба́су до Карпа́т
І до мо́ря!
Ой жовні́рики мої́...

1.
це я -
слів і лез гострота,
порожнеча у серці бездомнім,
рій подій, що приніс непритомність,
буря в склянці... сльота...

це я -
недоконаний час,
сто причин не зустрітися знову,
і бентега, що втратила мову,
догоріла свіча...

це я
це я
це я

приспів:

кидай мене,
губи мене,
біжи - не оглядайся...
цей сон майне,
де біль мине,
де тане холод в пальцях...
не оглядайся...
гммммм...

2.
світи -
доки подих не згас,
до останньої краплі любові,
аж до гранення віри у слові
без медів і прикрас...

світи -
будь сонце за комусь.
це так звично - палати і гріти,
співчувати, благати, тремтіти -
без навіщо й чому...

світи
світи
світи...

приспів.

1.
Складаймо до молитви руки,
Попросимо очищення душі
У того, хто ішов на муки
За ветхий світ в якому не грішив.

Приспів:
До причастя до святого
Ми ідемо перший раз.
Світлий крок веде до Бога,
Він вітає нині нас.

2.
У сповіді душа світліє,
Гартується в молитві серця бій.
Приймімо таїнство - посієм
любов, надію, віру у собі.

Приспів.

1.
прига́дую...
це мо́ре до́тиків
і поцілу́нків
оооооооооооо
о кри́ла мої́
поло́н обі́ймів
неваго́му мить
яки́м соло́дким
ти здава́лась тру́нком
в які́м бага́тті
догора́ли ми
гммммммммммм
о се́рце моє́

приспів:
ми́ла ми́ла ми́ла - біль
приголу́блює лиш ніч
ма́ло ма́ло сві́тла в ній
сві́тла і тепла́
ла-ла-ла лалай -лала
най-на-на нанай -нана
хо́лодно лише́ мені́
і думо́к танцю́є рій
а слова́ - зола́
гммммм - золаааааа

2.
розра́дою...
вино́ пригу́блене
таму́є я́сність
оооооооооооо
о кра́ю мій
неви́питого
до кра́плі ща́стя
знайо́мий о́браз
невблага́нно га́сне
того́ бага́ття
де згора́ли ми
гммммммммммм
о се́рце моє́

приспів...

***
Мої левади соковиті,
покої тихі і убрані,
причаль човна у сонні миті
мого світанку - в мрійні трави,
росою вкриті.

Квіти ранні
тебе провадять до стежини.
Вона кружляє, далі краще
йти навпростець,
кущі ожини
розступляться,
і пильні пави
не закричать, -
їм, гордим, важче,
як і мені, прощання зріти, -
але хіба тобі достатньо
одної тільки миті втіхи
в країні ніжності і насолоди?

Приспів:
Люби - не покинь!
І ми пі́демо вдвох
туди, де, слідів
не лишаючи,
Бог
ранки нового
виписує дня
тобою і мною,
в одне наше „я”.

ІІ
Ти ж не полинеш в далеч? -
Вийдеш
за квітами у сад.
І п’янко
наш ранок тишею дзвінкою
тебе огорне в співи птахів -
у пахощі
буяння квіту,
у світ життя
мого кохання.

І повертатимеш до мене -
у такт прибою,
крок за кроком,
по сходах древнього покрою,
в дверей дихання,
у тремтіння,
що весняним, трунким потоком
наповнить дім наш нетерпінням -
моїм солодким павутинням,
твоєю, милий мій, жагою.

Люби....

Приспів:

І навіть подумки
Не відпливай,
не покидай наш дім,
і нашу казку.
Бо що знайти ми можемо
крім смутку
у далечі -
один від одного
окремо?

Приспів:

Люби не покинь
Не іди - раптово,
прошепотівши останнє слово
навіть укупі
із хором святим.
Прошу, не іди
ні до кого, ні з ким.

Люби - не покинь!
Не даруй юдолі,
бо що тоді я на медовім полі -
грітиму цвіт до опалих зернин.
Прошу, не відходь необачно один.

І просто люби, не шукаючи слів,
із небом і сонцем - усім, чим горів -
Усім, що нікуди і не відбуло -
у зорі очей передавши тепло.

Люби….

І навіть подумки
Не відпливай,
не покидай наш дім,
і нашу казку.
Бо що знайти ми можемо
крім смутку
у далечі -
один від одного
окремо?

III
(затакт)
Наше літо - днів медових,
так зігріто - снами в яві, -
що не зможе, наче хмарка,
в сині божій потонути,
відцвісти в дощах і в стужі,
загубитися в завіях
днів самотніх
паволоці!

*
Душі моєї дивокрай -
до сумування і наснаги,
як найрідніший друг, додай
і серцю трішки рівноваги -

я здатна перейти часи,
літ нежіночої звитяги,
та без кохання вишини
не потамую щастя спраги.

*
У краю любові я
нашою цвіту порою -
бо твоє
серцебиття завжди
зі мною.

*
І сонцем тане у багряній піні
його сріблястий парус – вдалину.
Вона у прихистку змарнілих піній
всміхається кохання убранню.
Та брат мандрівників - осінній вітер -
уже зриває позолоту літер -
зі скель у море сипле:
„я люблю!..” Люблю...

**
Вертайся,
і навіть подумки
не забувай,
не полишай наш дім,
і нашу казку!

Бо що знайти ми можемо
крім смутку
у далечі -
один від одного
окремо?

Завершення:

Люби - не покинь,
Не піди раптово...
*
І навіть подумки
не відлинай...
*
Люби - не лишай,
Не даруй юдолі...
*
І просто люби,
не шукаючи слів,
із небом і сонцем -
усім, чим горів -

Усім, що нікуди і не відбуло -
у зорі очей передавши тепло.

Люби - не покинь!
І ми пі́демо вдвох
туди, де, слідів
не лишаючи,
Бог
ранок нового
виписує дня
тобою і мною,
в одне наше „я”.

Люби…
Люблю...

1.
Люблю тебе
за теплоту очей,
за усмішку зворушливо-таємну,
за час, який тече -
не утече...
і неприховану взаємність.

Приспів:
Я і ти -
два світи,
дві зорі - у круговерті...
Ти і я -
течія
нот музичних на концерті
скоростиглої жаги...

2.
Люблю тебе
за міріади слів,
в яких купається необережність...
До дрібки солі з висушених сліз
люблю твою беззастере́жність...

Приспів.

3.
Люби мене
без мір і міркувань,
просто люби, мов тіло шиби - іній...
люби - як вітру витівки - трава,
як роси - дотики проміння...

Приспів.

Встали ми до сонця
у вогні навали -
вороги за смертні
узялися справи!

Зрадники впустили,
Інші підсобили.
Та народ не здався,
І напружив сили!

Слава не змалілим,
Батьківщині вірним,
Не гучним героям
З духом непокірним!

І не згасне в битві
Доблесті заграва!
Слава Україні!
Героям слава!

І палала битва
Смертна не лукава
І козацька в душах
Визріла постава!

І в бою не згасне
Доблесті заграва!
Слава Україні!
Героям слава!

І щодня із нами
Йде до бою брава
Воїнів небесних
Переможна лава!

І полеглим пам'ять -
Сяйна, не сльотава!
Слава Україні!
Героям слава!

1.
За віко́нцем ні́ченька,
Вто́ма вкри́є ві́ченьки...
Час на колиско́ву...
Зі́ронька сія́, роздиви́лась -
У соло́дкі сни, попроси́лась -
в ма́ндри кольоро́ві...

Приспів:
Го́йда, го́йда, го́йда-да...
Засина́й, моє́ дитя́...
Спи мале́ньке,
Я коли́шу...
Кли́чу в го́сті ка́зку й ти́шу...
Го́йда, го́йда, го́йда-да...
Засина́й, ба́ю-бай...

2.
Там, де ка́зки край сте́литься -
Ла́ска і тепло́ се́ляться,
Хо́лод заника́є.
І мете́лик мрій у цьо́му ра́ю
Підліта́є і на квіт сіда́є -
Се́рце розквіта́є...

Приспів.

Я і північ .І з нами тиша.
Ці незвично безмовні ночі
Журно просяться у вікно.
Знову жду- ти мені напишеш
Що мене цілувати хочеш,
Я для тебе- хмільне вино.

Знов проснусь на твоїй подушці,
Зовсім мокрій- та я ж не плачу,
Бо не плакати ти просив.
Я слухняна. То північ тужить,
Ти ж приїдеш , і не побачиш
Сліду жодного від сльози .

А заправлену чемно постіль
Не тривожать твої зізнання ,
Тихо сум постелився в ній.
Із подушки вдихаю досі
Дух сигари, як мить останню
У розлуці цій затяжній.

Ми з тобою удвох на фото,
Ніби вчора такі щасливі.
Тільки світ в одну мить змінивсь.
Не було в наших планах фронту,
Від кохання ми ждали дива... Буду спати. А ти приснись...

Тихо в душі - вже по грозі.
Холод пробігся по венах і зникла тривога.
Там у думках, прикрих словах
Ми забували себе і ту світлу дорогу...

Йшли по якій без нарікань
І застережень про даль невідому і втому...
Де ті мости в річки чекань?
Де ті гаї, де мелодію чути знайому:

Приспів:
Часу не гай - люби-кохай,
Не відпускай те колиме і рідне -
Весен розмай, крихітний рай -
Сонячний рай, у якому розлука не квітне...

Важко коли стіни чужі
І нестерпимо - кричати і серця не чути...
Щастя - воно десь на межі
Між поцілунком гарячим і кроком у смуток...

Не відвертай ясних очей -
Хай там попереду даль невідома і втома...
Віримо в те - час потече
У ті гаї, де мелодію чути знайому:

Приспів.

Коли́ душа́, набра́вши ві́ку,
не відпуска́є час гірки́й,
у кра́плі се́рця – мо́ре кри́ку,
у срі́блі мі́сячнім – думки́

скида́ють лебеди́не пі́р’я
і зодяга́ються в луску́.
В тобі́, забу́тий до сих пір я,
буду́ю спо́мини з піску́.

Піщи́ни вті́хи золото́ї
вбира́ють теплоту́ доло́нь –
і сті́ни ди́хають тобо́ю.
Щоки́ моє́ї не соло́нь,

над мо́рем ча́йкою озви́ся
і накиги́ч вітра́м себе́ –
до но́ти ви́браної ти́ші
із тре́моло семи́ небе́с.

І надиха́й – весни нади́хай
непереве́ршено в рядки́.
Коли́ в душі́ безме́жно ти́хо –
ловлю́ на слу́хавку гудки́,

на о́ко припада́ють ви́сі,
перо́ наро́джує слова́.
У срі́блі мі́сячнім – уми́вся,
у кра́плі – мо́ре вколиса́в.

1.
Де моя́ душа́ -
Туди́ не хо́дять поїзди́.
Мі́дного гроша́
У по́шуках не зна́йдеш ти.
Де мої́ слова́
Дару́ють сві́тло і тепло́,
Со́нця перева́л
Гребе́ по не́бу хмар весло́м...

Приспів:
А у снах
по перелі́тних хви́лях
йде весна́
і розкида́є цвіт -
бі́лий цвіт...
За спи́ною
на мі́сці шра́мів
пророста́ють кри́ла
і стук у се́рці
набира́є хід...
тууууук-тук, туук-тук, тук-тук...
біжи́ть
ця мить
ця мить...

2.
Де моя́ любо́в?
Вона́ у сло́ві та в душі́.
Я її знайшо́в
Коли́сь у лі́тньому дощі́...
Там де дощ - там я,
І курс до лі́та берегі́в...
І твоє ім`я́
Кида́ю на вітри́ла слів.

Приспів.

3.
При́йде час -
Твою́ моли́тву перерве́,
Спле́тені доло́ні розірве́,
По́дихом торкне́ уста́...
І дощ цей переста́.
І дощ цей переста́...

1.
Дава́й... розли́й
по ке́лиху вина́...
Хай се́рце розм`яка́є
і слова́ смілі́ють...
Я розкажу́ тобі́
про все,
що снив і мав -
Про сві́тло у душі́
криї́вку для наді́ї,

Про ти́сячі дорі́г
і ту одну́,
Що ви́лася,
тули́лася до зваб
края́ми,
Про па́ростки гріхі́в
і невину́
Лелі́яне
розві́яне
і те,
що ра́нить -
невмоли́мо ра́нить

Приспів:
Ковто́к -
За ща́стя молоде́...
Ковто́к -
За неося́жного поро́ги...
А той оди́н -
За те,
що приведе́
до ви́токів
і до яски́нь триво́ги...
Тож налива́й...
на-ли-ва́й...

2.
Хай ста́нуть рі́дними
обі́йми стін,
На мить милі́шими -
відлу́ння втрат
у скро́нях...
І кра́ще розчиня́тиметься
сплін,
Нена́че ранньости́глий і́ній
на осо́нні...

Тут і́стина -
яко́ї не знайти
У катако́мбах душ,
чи в хре́стику приці́ла...
Тут гу́бляться світи́
кути́...
і ти
Мені́ за посере́дника
між наболі́лим...

1.
Чо́рні рі́ки. Де ті зо́рі?
Ой, чому́ це чо́рне мо́ре?
А тому́ це мо́ре чо́рне,
Бо до се́бе рі́ки го́рне.

2.
Ой, чому́ це не́бо хма́рне?
Бо в житті́ усе́ прима́рно -
Вчо́ра со́нце ще світи́ло,
А сього́дні задощи́ло.

3.
Ой чому́ доро́га би́та
бо прибо́ркана копи́том
і веде́вона́ по кра́ю
по́між ра́єм і нера́єм

4.
Ой, чому́ в душі́ так ти́хо?
Бо засну́ло в се́рці ли́хо -
Спить і со́нце обійма́є,
А дріма́є - я літа́ю.

5.
Ой, чому́ кров не холо́не?
Бо не спить мій охоро́нець -
А́нгел сві́тла, перемо́жець.
Дай йому́ насна́ги, Бо́же!

6.
Ой, чому́ уве́сь пала́ю?
Бо наді́йних дру́зів ма́ю -
Се́стри рі́дні, побрати́ми,
Ти і я одна́ роди́на.

7.
Ой чому́ нас не здола́ти?
Бо таки́х, як ми, бага́то.
Хай же зра́да не раді́є,
Хай наді́я сві́тло сі́є.

1.
Цей сві́жий сніг
на мі́сто ліг...
Та мі́ста сні́гу ма́ло -
на скро́ні й се́рці бі́лий слід,
розлу́ки, сльо́зи, перелі́т,
доро́ги та вокза́ли.

А десь весна́
мандру́є в снах
і сад коха́ння в цві́ті.
І се́рце про́ситься туди́,
там, де нема́є холоді́в,
і чу́ти кро́ки лі́та.

Приспів:
Притули́сь, пригорни́сь
і не ду́май про коли́сь
бо вого́нь - цей вого́нь
не пога́сне.
Подиви́сь, як гори́ть
ко́жне сло́во, ко́жна мить -
від тепла́ двох доло́нь
до́лі я́сно.
Ой я́сно...

2.
Від забуття́
до вороття́
в чека́нні час і ві́ра.
Люту́є в лю́тому зима́,
земля́ у бі́лих килима́х,
а о́чі в не́ба - сі́рі.

Та не жури́сь,
бо розійшли́сь
на не́бі сні́жні хма́ри,
не жде весна́ -
мандру́є в снах
і се́рце не́ю ма́рить.

Приспів...1.
Цей сві́жий сніг
на мі́сто ліг...
Та мі́ста сні́гу ма́ло -
на скро́ні й се́рці бі́лий слід,
розлу́ки, сльо́зи, перелі́т,
доро́ги та вокза́ли.

А десь весна́
мандру́є в снах
і сад коха́ння в цві́ті.
І се́рце про́ситься туди́,
там, де нема́є холоді́в,
і чу́ти кро́ки лі́та.

Приспів:
Притули́сь, пригорни́сь
і не ду́май про коли́сь
бо вого́нь - цей вого́нь
не пога́сне.
Подиви́сь, як гори́ть
ко́жне сло́во, ко́жна мить -
від тепла́ двох доло́нь
до́лі я́сно.
Ой я́сно...

2.
Від забуття́
до вороття́
в чека́нні час і ві́ра.
Люту́є в лю́тому зима́,
земля́ у бі́лих килима́х,
а о́чі в не́ба - сі́рі.

Та не жури́сь,
бо розійшли́сь
на не́бі сні́жні хма́ри,
не жде весна́ -
мандру́є в снах
і се́рце не́ю ма́рить.

Приспів...

1.
Ти тягни́ся, та не рви́ся, до́ле-ни́точко.
Се́рце - клі́точка,
а в ній та,
що тріпо́че, залива́є спі́вом лі́течко
хти́ве лі́течко
на уста́х.

По доро́зі подоро́жником стели́тимусь
О́чі - при́види,
о́брій зблід.
А чека́ння безуста́нно полини́тиме,
бо́лем ви́веде
в я́сен світ.

приспів:
А душа́ - мов ра́на, дно
перебли́знене,
перео́ране,
пересі́яне.
І запо́внюється сном
мить заму́лена,
незамо́лена,
переме́лена.
І ні ві́тру від розмо́в,
бо ні сло́ва про любо́в.
Ті́льки му́зика німа́,
бо все те, чого́ нема́
таки́ було́...

2.
Чи зоста́ну та розта́ну в не́бі пта́хою?
Кри́ла зма́хами
рі́жуть край.
Послужу́ я Бо́жій Во́лі ві́стрям й пла́хою,
пе́кла жа́хами,
па́льцем в рай.

Не губи́ мене́, бо я прийду́ прови́ною,
сло́во - бри́твою
перейде́.
А посі́яна любо́в зросте́ причи́нною
і моли́твою
розцвіте́.

приспів:

чи дорога змучена
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я себе не впізнаю
мов слова молитву
бо так тихо як в раю
як по горлі бритва

чи думки не вигнані
а киплять смолою
чи беззора вийшла ніч
вкрила серце млою
де ти янголе прилинь
променем лелечим
гості всі мої пішли
і забрали вечір

скільки випито вина
істини не видно
де той совісті дзвонар
що покличе зридно
на останню з барикад
чи Святу Вечерю
все якось воно не в лад
в душному етері

де ти янголе не спи
на порозі Божім
вже зап’ястя цвях пробив
світ на пекло схожий
і усі хто цілував
обіймав леліяв
стали тихі мов трава
що без вітру мліє

чи дорога змучена
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я тебе очікую
як Святе Причастя
крука вже покликали
і душа ще настіж

Три мовні відеоверсії одного вірша:

Українська

Англійська

Іспанська

Люблю тебе за очі, наче сон,
бо засинаю в них.
Твій усміх - колискова.
Притулок для руки - вогонь зі скронь -
я забуваю, як
окрилювати слово.

Нехай в чеканні - часу в'ється нить,
співучий день летить
на крилах солов'їних.
Мені для щастя лиш потрібна мить,
коли вуста твої
зливаються з моїми.

Цих дотиків хмільний приплив,
це мить,
Де поцілунки - повна невагомість...
Немає я...
немає ти...
лиш ми...
Переливаємось краями почуттів
у незнайоме...
Де лиш окличні знаки
і відсутні коми...

Коли немає, як спинити біг
твоїх гарячих "так"
та у волоссі пальців,
а пелюстки-цілунки з рук до ніг
розносяться теплом
у розпашілім танці.

Коли тебе на подих пізнаю
і запаху твого
наосліп набираю.
Коли за очі й усмішку твою
назву цю щастя мить
ошаленілим раєм.

Цих дотиків хмільний приплив,
це мить,
Де поцілунки - повна невагомість...
Немає я...
немає ти...
лиш ми...
Переливаємось краями почуттів
у незнайоме...
Де лиш окличні знаки
і відсутні коми...