Обійми мене, будь-ласка.
Нічка темна,
Нічка-казка -
Відчуттями заворожить,
Буде лячно - cкажу "досить".

І тонкі п'янкі торкання,
серця запальне дихання...
І небесне ночі ложе
зорі відвести не може.
Може?

Притули мене міцніше -
У обіймах - наймиліше.
Ти мій стовбур, а я - крона,
у красі розквітлі грона.

І тонкі п'янкі торкання,
наше запальне дихання...
І небесне ночі ложе
зорі відвести не може!
Може?

Притуляй мене ніжніше -
У обіймах - найрідніше.
І над нами долі крона,
визрілі плоди і грона.

Мрії збуваються.

https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k

Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.

Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Зацвіли, неначе квіти навесні.

ПРИСПІВ:
Небеса кохання, небеса кохання --
Огорнули хмари, мов перини пух.
О яке солодке диво-раювання,
Музика любові пестила наш слух.

У нічному небі гомоніли зорі,
Повний місяць виплив, наче коровай.
Тішились любов’ю ми у млосній зморі,
За життя відкрився нам небесний рай.

ПРИСПІВ:
Небеса кохання, небеса кохання --
Огорнули хмари, мов перини пух.
О яке солодке диво-раювання,
Музика любові пестила наш слух.

10 січня, 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

*Ге́ба у давньогрецькій релігії — богиня юності та розквіту життя.

Понад Бугом-річкою — міраж,
Видивом розкинулись Кумбари*.
Там Іван Богун, звитяжець наш
Шаблею розвіяв чорні хмари.

Геніальний в музиці народ,
Світ увесь повірити готовий,
Бо співає на Різдво без нот --
“Щедрик”, що створив наш Леонтович.

ПРИСПІВ:
Віннице, красуне осяйна,
Вічноюна, як Богиня Леля.
Бо лелек лелієш, як весна,
В пісні кобзаря і менестреля.

Пирогов тут лікував людей,
Коцюбинський теж творив натхненно,
Світло українськості ідей
Стуса дух плекав так дерзновенно,
Чорногуз плекав так дерзновенно.

Літній вечір завмирає в млі,
У цвіту магнолій, сакур тане.
О яка краса! Бракує слів --
Виграють рошенівські фонтани!

ПРИСПІВ:
Віннице, красуне осяйна,
Вічноюна, як Богиня Леля.
Бо лелек лелієш, як весна,
В пісні кобзаря і менестреля.

31 серпня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.

Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Як тисне серце мимохіть?..

ПРИСПІВ.

Погомони, матусю мила,
Мені здається, тільки ти
Підтримала б і зрозуміла…
Закрила б світ від гіркоти.

Усе минає, й час розмаю
Минув, одколи ти пішла.
Не вірю, що тебе немає,
Твоєї посмішки й тепла.

Осінні хмари – мокрі рядна -
Розпукою накрили світ.
Душа зболіла й безпорадна
Ридає птахою із віт.

Погомони, матусю мила,
Мені здається, тільки ти
Підтримала б і зрозуміла…
Закрила б світ від гіркоти.

28 вересня 7527 р. - 8 березня 7532 рр. (Від Трипілля) (2019 - 2024)

Ти руку підстав під сніг
То сотні листів моїх,
І в кожному про моє кохання .
Сніжинкою звіддалік
Цілунок на щоки ліг
І крапля то чи сльоза стікає.

Скоріше вернись живим,
В розлуці вже скільки зим
На білих снігах пишу - чекаю.
Сніжинку мою злови,
У ній тобі лист новий,
І вірність моя тобі безкрая.

Ти руку під сніг підстав-
Все небо в моїх листах!
Скидає зима із хмар вітання.
Пороша летить густа
Цілунками на уста.
Долоні свої я теж підставлю.

Слухати пісню

https://www.youtube.com/watch?v=Hw_kX0NQckE

Я - той метелик. І на руку тихо
До тебе сісти - щастя сокровенне.
А ти на мене дихай,
дихай,
дихай!
Твій подих теплий - то життя для мене.

Я - той метелик. Крилами тремтіти
Дозволь мені від ніжності без краю.
І будь для мене світлом,
цвітом,
світом!
То мало чи багато я прохаю?

Не до покою - а в грудях тишина -
збіглися війна і жовтень лицями,
і багріє небосинь до дна
гуркотаннями і блискавицями.

Серце стихло, а кругом оті жнива,
передзвони і живі ще стогони,
легкокрила пошта польова
розліталася у різні сторони.

Без зворотної адреси ці слова,
запізнілими нічними гостями,
як свічок зіркова вартова
неба над могильними Погостами, -

линуть в осінь, невимовну, як душа,
зі своїми дивними дрібницями:
про безсоння, вістря штик-ножа,
і останні зустрічі зіницями,

що з мелодії, така іще земна,
на той берег нотою високою
зрештою зірвалася струна
серця, що ніде не знало спокою.

Чарівниця осінь сіє жовте листя,
Що, мов по спіралі, спурхує з гілля.
І співає птаство жваве, голосисте
І усе навколо співом звеселя.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

І хоч день коротший все стає дедалі,
Відлетять у вирій скоро журавлі.
Тихо у багряній розчинюсь вуалі,
Зацілую осінь у ясні жалі.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

Гаю мій коханий і природо люба,
Де іще так гарно я розкошував –
Підставляє осінь для цілунку губи
І гублю від щастя я усі слова.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.
Я прийшов до тебе душу обігріти,
Радісний і ніжний я від тебе йду.

10.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

Місяць підкрався неждано,
Зорі усі засвітив…
Спи, моє сонце кохане,
Спи, моє диво із див.

Спи, моя радосте ніжна,
Спи, моє щастя ясне.
Пролісок подихом свіжим
Думи сумні прожене.

Спи, моя люба, хай Леля
Кучері пестить твої,
Хай засміються веселим
Співом своїм солов»ї.

Диво явлю тобі в хату,
Казкою стане у сні –
Взимку почнеш засинати,
Ранок прийде – навесні.

Спи… О Яриле, дай чудо -
Хмелю кохання вином –
Хай все життя твоє буде
Щастя омріяним сном.

3. 03. 7518 р. (Від Трипілля) (2011)

В жилах холоне кров,
Коли бачиш ці кадри...
Боже, чому знов і знов,
Беззахисні повинні вмирати?..
Поет немає права,
Писати цікаві вірші.
Особливо коли сонце ласкаве,
Все темніше,
І темніше...
Вже не співають солов'ї,
І пісні їх не б'ють у груди.
Приходять на землю часи нові,
До яких не готові люди.

Мені сниться сон!
Але не про туманний Лондон,
Чи без крайні Американські Штати.
Мені приснився льон,
Що квітне біля батьківської хати!..
Там біля хвіртки стоїть матір,
Неначе виглядає когось.
І я біжу на зустріч, щоб сказати:
"Мамо, я дома, слава богу!..".
Але мені не добігти, не добігти,
Бо як тільки біжу, прокидаюся!..
І думаю, чому не зміг дійти,
Добігти до матусі?..
Знову вечори настільки темні,
Що не зрозуміти де знаходжусь...
Поклич мене мамо тихо по імені,
Щоб я повернувся!

(пісня)

неба блакить
сонячна мить
та що ми зберегли
доле моя
де ти де я
в серці кружляє лист

в казці обійм
віру в собі
танець малює наш
є тільки ми в цей час
поки жива струна

а за вікном все замело
так ніби й світу не було
стежок не видно в ті сади
де море ласк і теплоти

де ми немов дощі сліпі
не залишаєм по собі
в тиші окрилену розлукою печаль

у самоті
з тіні у тінь
переливаються
дні золоті
і заметіль
серця тримається

в казці обійм
віру в собі
танець малює наш
є тільки ми в цей час
поки жива струна

в казці обійм

18 Грудня, 2018

1
Хто їсть фрукти непомиті,
й рук не миє - добре робить.
Він найкращий друг на світі
мі-мі-мі-мі-мі-мікроба.

Поклади немите в ротик,
оближи брудне й побачиш,
як стрибну я в твій животик
і відчуєш, як там скачу.

Хоба!

Приспів:
Я мікробчик-обчик-обчик я мікроб.
Дуже-дуже-дуже-дуже хочу, щоб
діточки мене любили
і зі мною всі дружили,
хоба-хоба, хоба-хоба, хоп!

2
Гляньте швидко в мікроскопчик.
Там на вас чекає диво:
Всім привіт! Це я – мікробчик,
і розумний і красивий!

Ні-ні-ні, не лийте воду,
киньте мило, не жартуйте.
Чистоти боюсь я зроду.
А-я-яй, ой-ой, рятуйте !

Приспів:
Я мікробчик-обчик-обчик, я мікроб.
Дуже-дуже-дуже-дуже хочу, щоб
діточки мене любили
і зі мною всі дружили,
хоба-хоба, хоба-хоба, хоба-хоп!

3
Як з мікробами дружити?
Від мікробів лиш хвороби.
Ми не хочемо хворіти.
Утікайте всі мікроби!

Приспів:
Будем ручки завжди з милом мити, щоб
не добрався до животиків мікроб.
Ми здорові й чемні діти,
і не хочемо хворіти.
Мікробахам -барабахам скажем «стоп!»

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=MyRB4-K1gS8

Усміхнувся нам багряний ранок,
Сяє день привітно золотий.
Не ревнуй до осені, кохана,
Я люблю природу, як і ти.

Кажуть, Осінь — то вродлива пані,
Промайнув у гаї силует.
Може, то наснилась на світанні
Мрія, котру виплекав поет?!

У намисті з бурштину й опала,
Птахою летіла між беріз.
І красу так щедро розсипала,
У багаття підкидала хмиз.

Золотила ніжністю діброви,
В озері лебідкою пливла --
Щоб твої прекрасні очі, брови
Променями сяяли тепла.

Дихала після дощу озоном,
Тихо уклонялася журбі,
Осінь стала чарівливим фоном,
Тим намистом гарним на тобі.

Листя шурхотить безперестану,
Стелить шлях до щастя золотий...
Не ревнуй до осені, кохана,
У моєму серці — тільки ти!

26 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Вже чуприна моя - поле припорошене,
І на ній чорноти майже і нема,
Мов прийшла, мов прийшла, мов прийшла непрошена
І укрила сніжком голову зима.

Я струсити хотів, та не осипається,
Потім пробував змить весняним дощем,
Тільки вже чорнота більше не вертається,
А пороша свого додає іще.

Красне літо навкруг розквітає звабою,
І природу усю зеленню вгорта,
Лиш моя сивина білою кульбабою
В соковиту траву тихо обліта.

7508 р. (Від Трипілля) (2002)

Чому так тихо, дуже тихо ?
Прошу, хоча би слово ви скажіть,
Ми ж можемо тут досхочу поговорити,
Та головне прошу, не йдіть.

Приспів:
І знову бачу сніг на своєму осінньому порозі,
І мій Уявний Кіт знову зомлів
Я міг би всіх згадати, тих то був зі мною у дорозі,
Проте підлоги я мочити слізьми не хотів.

Ми тіло маємо й дарований нам час,
Проте скажіть коли ми так соромитись навчились ?
Це страху наслідок, або того,
Що ми самотності так приязно молились ?
Що близькість є для нас?
На жаль, тим самим що нічого,
Оце і є спотворення ідей.
Я розумію світ речей, та речі хворі,
Прошу, лишіть хоч декілька людей…

Приспів…

Не сумуй, кохана, дні осінні
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.

Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають
Ні скорботи, ні гіркі жалі.

Так, не оминуть нас дні похмурі,
І лихі часи своє візьмуть...
Тільки душу чуйну не занурюй
У жахну одчаю каламуть.

Усміхнися, люба, хай перлини
Зацвітуть на місці гіркоти.
Я життя віддав би по краплині
Лиш від щастя плакала щоб ти!

20 червня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Гелікоптер піднявся, наче сокіл,
А поруч і розвідувальний дрон.
Уже наводять он гармати хлопці --
Більш не берем кацапів у полон.

Горить земля в рашистів під ногами,
Морська піхота вирушила в бій.
Співає вітер їм бадьорі гами
І сонце сяє в висі голубій.


ПРИСПІВ:
Засмаглі орли і орлиці,
Шугають, як блискавки, вниз.
Від жаху тремтить блідолиций
Москаль — гвалтівник-горлоріз.


На море глянь, ракетами ціляє
Десантний корабель наш орків знов.
Ворожий флот, його бандитські зграї -
Горять і пачками ідуть на дно.

І прапор наш — на острові Зміїнім,
І Кримський міст розбомблений димить.
Все буде, браття й сестри, Україна --
Херсон, Донбас і Крим одіб’єм ми.


ПРИСПІВ:
А Збройним силам нашим слава,
Хай живе вона у віках.
А Московитська зла держава
Нехай розсиплеться у прах!

20 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Нічка огорне, нічка зоріє,
Видива сіє ясні.
Знову прийшла ти, лагідна мріє,
У дивовижному сні.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
Доторки млості, доторки млості,
Ніч розлива на плечі.

В місячнім сяйві — тінь чарівлива,
Легкий і вітряний лет.
Буйна, примхлива, зоряна злива
Твій огорта силует.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
Доторки млості, доторки млості,
Ніч розлива на плечі.

Місяцем сяю, місяцем сяю,
Променем вказую шлях.
Взявшись за руки в небо до раю
Вгору ідем по зірках.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.
Доторки млості, доторки млості,
Ніч розлива на плечі.

29 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Ти покличеш мене на світанні,
Як ранкова засяє зоря.
Заквітує взаємне кохання,
Океани осяє й моря.

Я не бачив такого ніколи
Наяву і у мареннях-снах.
Як буяє у серці й довкола,
Наче молодість, вічна весна.

ПРИСПІВ:

Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
Таїна причаїлась в очах.
Я жадаю твого поцілунку,
Огортаю крильми, наче птах.

І злітаю увись і співаю -
Всі думки - лиш про тебе одну...
До небесного втрапив я раю,
Мов твою розгадав таїну.

В несказанному цьому величчі -
Таїна дивовижна снаги.
Знову врода цвіте на обличчях,
Наче ми - всемогутні Боги.

І немовби незвідана сила
Нам нові відкриває світи...
І підносить, неначе на крилах,
У святі небеса доброти.

ПРИСПІВ:

Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
Таїна причаїлась в очах.
Я жадаю твого поцілунку,
Огортаю крильми, наче птах.

І злітаю увись і співаю -
Всі думки - лиш про тебе одну...
До небесного втрапив я раю,
Мов твою розгадав таїну.

***
Вікторіє, журо моя! О, серце, не ридай
І рабською покорою – любові, не карай.

Ганьбою опорочене лишаємо юрмі;
Оманою зурочене, щезає у пітьмі;

Лукавої історії минає чорний час,
що у їдкому полум’ї не опікає нас.

За пеленою темною яріє світла мить,
Та раною смертельною у грудях ще ятрить:

В пориві духу вищому, чужій душі на зло
Усі тенета нищимо і їх – як не було!

05.2022

Наполеон Москву «завоював»...
Адольф Європу кинув у руїни...
ну, а пуйло животик надірвав
у суїциді проти України.
             Ой, немає ума у нащадків орди,
            осліпила усіх оковита.
             Эй, московіє, брись! Вимітайся! Іди
            ...у фарватері свого корита.
Та хоч кілок на лобі їй теши,
а на чуже усе ще ласі свині.
Немає у кацапії душі –
лише інстинкти, та і ті звірині.
            Ми із піснею ворога били не раз,             та, на жаль, не давили як гниду.             Ей, парафіє пекла, а хто це за вас             відспіває собі панахиду?
На вас чекає лава у суді
і на віки дурною буде слава,
але радійте, мудаки Чуді,
йдучи слідами Сталіна і Мао.            
             У злодіїв іще вистачає ума
            йти розбоєм на биту дорогу,             та чекає тюрма, і сума, і чума
            цю імперію злу та убогу.
Багато вас лишилось без імен,
що у землі отримали медалі.
Не лізьте баранами на рожен!
Ми об'єднали світ, а ви – пропали.
            І було би у небі чистіше, якби
            сатани не боялась Європа...             хай щезають у пеклі запеклі раби
            і ніщо не рятує холопа!

03.2022

1. - Чому жовтіє листя?
Куди біжить струмок?
Чом олені плямисті?
І падає сніжок
Чому такий пухнастий? -
Цікавиться щодня
Допитливе, смугасте,
Веселе тигреня ( повтор. двічі)
2. - Чому співає птиця?
Вдивляється в пітьму
Й пояснює тигриця
Стотисячне "чому".
- Де ходить лев гривастий? -
Запитує щодня
Довірливе, смугасте,
Маленьке тигреня (двічі)
3. Про всі важливі речі
Питає без вагань,
Й надвечір у малечі
Ще купа запитань.
Скрипить сніжок сріблястий,
Навчається щодня
Допитливе, смугасте,
Розумне тигреня (двічі)

Лютий 2022 р.

Сяє вогнями ledo вечірнє місто.
Сотні машин біжать, наче кров по венах.
Маєш життєве кредо?
Цьому таксисту байдуже в кедах ти,
Чи на лабутенах.

Місто немовби вбралось в яскраві шати,
Вабить заможним лоском, святковим блиском,
Тільки не варто декому поспішати
Аплодувати місту, немов артисту.

Зблякне з приходом ранку нічна омана,
Вся мішура фальшива і позолота.
Сіро й буденно ув органзі туману
Місто почне щоденні свої турботи.

Повз галасливі ятки і вічний сморід
Люди-мурахи тягнуть свої проблеми.
Модних крамниць десятки й болючі теми:
Здирництво, безгрошів'я, затори, ковід.

Місто зі скла й бетону ковзне байдужо
Поглядом перехожих, з людської зграї.
Гордо несе корону, жалю не знає.
Місто слабких ламає, цінує мужніх.

Купу взуття стоптати, теж божевільним бути,
Щоби його кохати, щоби його відчути -
Тишу тінистих парків, свіжість рясних фонтанів!
Несамовитий Харків, місто - моє кохання!
Харкове, палке моє кохання!

Попри всі наші дикі сварки з Олександром Сушком, настає момент у житті, коли в нього вривається смерть близької людини, і відбувається переоцінка духовних і життєвих цінностей, коли вона, смерть, урівнює всіх і примирює ворогуючі сторони. Такою сумною подією в житті Олександра Сушка стала смерть його рідного брата Віктора Сушка, який і мені був добрим другом і старшим товаришем по багатьох наших спільних концертних виступах у як мінімум 8-ми регіонах України. Віктор написав музику до 4-х пісень на мої слова, і ці пісні у виконанні братів - Сушків Віктора і Олександра - постійно звучали у наших виступах. З нами брала участь у концертах і заслужена артистка естрадного мистецтва України Алла Васик. Віктор Сушко був більше музикантом, у дуеті братів співав другим голосом і був концертмейстером. Читцем і ведучим концертів, виконавцем першої партії в дуеті братів був Олександр Сушко. Алла Васик і я, тоді співак-бандурист, були окремими концертними одиницями. Разом ми складали концертний гурт, який я жартома називав "Морські еноти" після нашого виступу у морському місті на Донеччині Маріуполі. Чому єноти? Може тому, що це - рідкісні і милі тварини.

В цей печальний день - день поховання Віктора Сушка, (помер позавчора, відірвався тромб) пропоную Вашій увазі сумну пісню про любов на музику Віктора Сушка і мої слова "Запечалюся я за тобою" (аранжування Євгена Клименка, відео - теж покійного ПМівця , поета і кліпмейкера Олексія Тичка.

Висиха душі криниця,
І життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць
Не поїду у село.

ПРИСПІВ:

Як побачу рідну хату -
Завеснію, наче цвіт!
Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
І мого дитинства світ.

Сяду з Вами на порозі,
Поклонюся я землі.
Стану справжнім, як Природа,
Як вечеря на столі.

ПРИСПІВ:

Як побачу рідну хату -
Завеснію, наче цвіт!
Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
І мого дитинства світ.

І хоч так мені привітно,
Та щемить душа сама:
Я ще літо, я ще літо,
А батьки — уже зима.

ПРИСПІВ:

Як побачу рідну хату -
Завеснію, наче цвіт!
Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
І мого дитинства світ.

коли тобою світ вже відболить
як сад грозою в літнім завіконні
коли любов’ю випалена мить
золою опадатиме в безсоння

я відбиратиму у тиші ніч
і вибиратиму для слова клітку
а зрізи крил гоїтиме мені
твого тепла вгасаюча лелітка

до сну забутого приб’юсь чолом
як човен без рибалки безпорадний
що має статится з твоїм теплом
моя ще недоспівана баладо

кому тепер я подарую бій
що серце розголошує натхненно
стає глибоким видих по тобі
сніжинки щедро уквітчають вени

я зупиняюся немов життя
світлиною прикутою на спалах
ховаю у блокнотик почуття
у ямби і хореї у несталість

світ катеринку крутить і пливе
до перших нот бентежної стихії
твоя лелітка раптом оживе
і по щоці покотиться надія

я загадаю сто тобі бажань
і сто свічок палитиму до ранку
хай розмивається у них межа
де будувалися пісочні замки

17 Лютого, 2017

Я заблукала у серпневому бажанні
під зорепадом по нічному дну.
Я запросила, любий мій, тебе востаннє
у передпокій до свойого сну.

Давно не чула я признань таких солодких
і в поцілунках довгих не була.
Невже я сплю на глибині ночей коротких,
а десь любов зорею пропливла?

Приспів:

Серпневі сни –
мого бажання цвіт.
Серпневі сни –
бездумний наш політ.

Ще сплять вони,
а я весь час люблю.
Серпневі сни,
продовжте ніч мою!

Я заблукала у серпневому бажанні
під зорепадом по нічному дну.
Ти зрозумій, коханий мій, моє прохання,
а я всі почуття твої збагну.

Приспів.

Я стану вірною, щоб завтра впасти з неба
у зорепаді до твоїх долонь.
Я стану вічною, якщо тобі це треба –
і сни серпнево допливуть аж до безсонь.

Приспів.

13 вересня 1999 р., Богдани́

Через океани
з рифів і лагун
їду по банани,
каву та тютюн.

Там, де гори й ріки,
сам не знаю де,
райська Коста-Ріка
українця жде.

На всесвітній карнавал!
Прямо з корабля – на бал!

Приспів:

Коста-Ріка, Коста-Ріка –
справжній рай для чоловіка!
Полум’яні сеньйорити
і блакитні кораблі.

Коста-Ріка, Коста-Ріка –
відшукаю бухту дику.
Вічне сонце, вічне літо,
як кохання на землі!

Огорнулась пристань
в сонця обідок.
Пальма золотиста
тягне в холодок.

Залишу́сь до ранку
зовсім без монет.
Там костеріканки
й стукіт кастаньєт!

Я до вас на карнавал!
Прямо з корабля – на бал!

Приспів.

7 грудня 1997 р., Київ

1
Вже розтанули, люба, останні сніги,
І трава висівається в гаю.
Ген із висі ясної послали Боги
Нам любов, що живе, не минає.

Комашинка найменша, стеблинка мала,
І берізка із рідного краю
Оживає, цвіте од любові тепла,
Що навколо усе огортає.

ПРИСПІВ:
Понад світом бринить, як весна чарівна,
Ця божествена музика наю.
Все недобре мине, наче пісня сумна,
А любов, а любов — не минає.
2
Зникла з неба холодна зимова імла,
Сяє сонце і синь неокрая...
Доторкнулась до твого й мойого крила
Та любов, що живе, не минає.

Дай же руку, моя найдорожча, мені,
Хай ворота одчиняться раю.
І підемо назустріч ми вічній весні,
Де любов, що живе, не минає.

ПРИСПІВ:
Понад світом бринить, як весна чарівна,
Ця божествена музика наю.
Все недобре мине, наче пісня сумна,
А любов, а любов — не минає.

12 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Прийди, в мій дім старий постукай,
спочинок дай душі.
Стає нестерпною розлука,
коли ідуть дощі.

Приспів:

Є тут у мене тобі сюрприз:
серце, що тоне в шаленому танці,
руки – назустріч і крок – на карниз.
Хай дощ цілує нам кінчики пальців.

Дощ цілує нам кінчики пальців,
дощ цілує нам кінчики пальців,
дощ цілує нам кінчики пальців,
дощ…

Вночі тут затишно і тепло,
тут ще живе любов.
Все, що, здавалося, померло,
назви коханням знов.

Приспів.

Нехай погасне мокре місто
в далекій суєті.
Хай серце молотом іскристим
проб’є по темноті.

Я був веселим – став монахом
твоїх сумних очей.
Твій поцілунок повен страху,
бо ти хотіла б ще.

Приспів.

1, 15 листопада 1995 р., Київ

Віч-на-віч щастя слухаю сонет,
мій візаві - ясний, багатогранний.
Твій поцілунок - бурштиновий мед,
смакую ніби вперше і востаннє.

У погляді хмільних бузкових чар
від магнетичності не відірватись.
Збираю серця ніжності нектар
з твоїх долонь любистку, рути, м'яти.

Вдихаю Неба свіжий аромат
і за мовчання дякую й розмови.
Рожево квітне яблуневий сад
на чуйній території любові.

Годинник зупинився у душі.
на позначці дванадцять в напівтиші.
Заграй, на чорно білі клавіші
лягають неповторним вальсом вірші.

2019 р.

Батьку, ти один у мене є,
А матусі більше вже немає.
Ти здоров`я бережи своє,
Не спіши іти за небокраї.
Ти завжди є синові взірцем
У родині, в праці – гордість роду.
Бо завжди відмінним є борцем
За свободу рідного народу.

ПРИСПІВ:
Батьку мій ти – справжній чоловік,
Збудував будинок всій родині.
По-козацьки захищати звик
Мир, добро і щастя в Україні.

На твоєму дружньому плечі
Змалку був я: грали у футбола,
Ти мене писати вірші вчив
І уся пишалась мною школа.
Не Морозов Павлик мій герой,
Бо від тебе слушні чув поради,
Гріх найтяжчий чинить в світі той,
Хто свою родину підло зрадив.

ПРИСПІВ:
Батьку мій, ти – справжній чоловік,
Збудував будинок всій родині.
По-козацьки захищати звик
Мир, добро і щастя в Україні.

Ти покличеш мене на світанні,
Як ранкова засяє зоря.
Заквітує взаємне кохання,
Океани осяє й моря.

Я не бачив такого ніколи
Наяву і у мареннях-снах.
Як буяє у серці й довкола,
Наче молодість, вічна весна.

ПРИСПІВ:

Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
Таїна причаїлась в очах.
Я жадаю твого поцілунку,
Огортаю крильми, наче птах.

І злітаю увись і співаю -
Всі думки - лиш про тебе одну...
До небесного втрапив я раю,
Мов твою розгадав таїну.

В несказанному цьому величчі -
Таїна дивовижна снаги.
Знову врода цвіте на обличчях,
Наче ми - всемогутні Боги.

І немовби незвідана сила
Нам нові відкриває світи...
І підносить, неначе на крилах,
У святі небеса доброти.

ПРИСПІВ:

Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
Таїна причаїлась в очах.
Я жадаю твого поцілунку,
Огортаю крильми, наче птах.

І злітаю увись і співаю -
Всі думки - лиш про тебе одну...
До небесного втрапив я раю,
Мов твою розгадав таїну.

Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
R
Макові зернята
Хрумали малята
І сальце масненьке
Різали тоненько.
Тупу-тупу ніжки.
- Змерзли? Анітрішки!
Разом веселіше,
Знає кожна миша.

Танцювала до зорі
Мишача родина!
Смакувала дітворі
Мамина гостина.
R
Макові зернята
Схрумали малята,
І сальце масненьке
З'їлося хутенько.
Тупу-тупу ніжки.
- Змерзли? Анітрішки!
Разом веселіше,
Знає кожна миша.

До себе нічка-чарівниця приманила.
У теплі луки срібну стрічку заплела.
На плесі зоряне намисто променилось.
Купальське вогнище у споминах пала.

Я і ти в нічку на Купайла.
Ти і я – рученька в руці.
Над вогнем радісно стрибали.
Миті нам не забути ці.

Чи то соромлячись, ховавсь за хмари місяць.
Чи навмання їх табунцями підганяв.
Я говорив: “Пливи, русалочко, не бійся.
Адже сьогодні нас Перун охороня!”

Я і ти в нічку на Купайла.
Ти і я – рученька в руці.
Ти моя зіронько кохана.
Чари нам не забути ці.

Ми не змогли усіх пісень переспівати.
Зате для нас чарівна квітка зацвіла.
Купальська ватра буде душі зігрівати.
Сварожич-вітер нашу пісню заспівав.

Я і ти в нічку на Купайла.
Ти і я – рученька в руці.
Ти моя ладонько кохана.
Слізонька сяє на щоці.

1
Промінь – сонця ковток.
Море гладить пісок,
стелить стежку вузьку.
Слід на піску
лине за небокрай.
Здоганяй
чи зникай,
тільки не….
Не забувай.
Тільки не забувай.
Тільки не забувай.
Пам’ятай

2
Далеч – небо моє.
Вечір морем стає,
сушить срібне весло,
пахне терпко зело.
Все, що було,
лине за небокрай.
Здоганяй
чи зникай,
тільки не..
Не забувай.
Дотик не забувай.
Подих не забувай.
Пам’ятай.

3
Заки вернеш сюди,
море змиє сліди.
Слухай серце і йди.
Бачиш стежку вузьку?
Слід на піску
лине за небокрай.
Здоганяй,
не зникай,
чуєш, не….
Не забувай.
Голос не забувай.
Усміх не забувай.
Ти пам’ятай.

В другій половині 70-их років ХХ століття у нас в Україні добре був знаним білоруський ВІА "ПЕСНЯРИ", в репертуарі якого було дуже багато автентичних білоруських текстів. Серед них - провідним і візиткою цього колективу була пісня "Спадчына" ("СПАДЩИНА") за поезією Янки Купали "Родны край", написаної в 1918 році.

Пропоную власний переклад з білоруської тексту пісні "СПАДЩИНА".

Перед перекладом даю посилання на інтернет-сторінку, де молоді "ПЕСНЯРИ" виконують" свою "Спадчыну".

https://www.youtube.com/watch?v=hDyHHsypioc

Янка Купала. Рідний край (1918)

Від прадідів спокон віків
Мені зосталась спадщина;
Поміж своїх і чужаків
Вона як ласка мамчина.

Про неї бають казки-сни
Веснянії проталини,
I лісу шелест ве́ресний,
І в полі дуб опалений.

Про неї будить упоми́н
На липі бусел клекотом,
І цей старий замшілий тин,
Що ліг на боці покотом …

І те зануднеє ягня
Що блеє на пасо́вищі,
І крик воронячих громад
На могилка́х кладо́вища.

І в білий день, і в чорну ніч,
Я вдовж роблю оглядини –
Не змитий скарб цей пріч сторіч
І трутнями не вкрадений…

Ношу його в живій душі
Як вічний світоч-паливо,
Що серед темряви в тиші
Палає над вандалами.

Живе із ним моя сім’я
І снить з ним сни незвідані.
І зветься спадщина моя
Сторонкою ще й рідною…

19 серпня 2020 року.
ЯБЛУНЕВИЙ СПАС

Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
Голубить воно, не пече.
Тону у вогні я оцім дивовижнім –
Смарагдових бранець очей.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.
Іскряться, чарують, немов серед ночі
Смарагдове сонце зійшло.

Не знаю, чи може мене хто зурочив,
Як доброї феї крило –
Мені світ закрили смарагдові очі,
Й у казку мене понесло.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.
Іскряться, чарують, немов серед ночі
Смарагдове сонце зійшло.

І я - у шаленій стихії цій милій –
На гребені долі – мій путь.
Мене чарівливі смарагдові хвилі
У море кохання несуть.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.
Іскряться, чарують, немов серед ночі
Смарагдове сонце зійшло.

31 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)

Помолимося за померлих, друзі,

За наших рідних, вбитих у боях.

За тих, що у безмірнім вічнім прузі

В степах упали, на чужих полях.


Помолимось за тих, які тілами

Нам вистеляли путь до перемог.

Вони вже не побачать очі мами

І не погасять в них вогню тривог.


В Барвінковім, у Києві. Із ними

В серцях були родини, діти, бог.

За всіх померлих у холодні зими,

Що йшли у бій без остраху, знемог.


Помолимось за тих, чиї онуки

Їм свічку нині ставлять на столі.

Вони зазнали стільки горя й муки

Й невпізнані лежать в сирій землі.


Помолимося, люди, за солдата,

Який безвусим вийшов за поріг,

Якого так і не діждалась мати,

Усе чекає із чужих доріг.


Помолимось за тих, хто у сибірах

Помер, убитий владою катів.

За тих, що із війни прийшли до миру

Каліками під Валаамський спів.


За тих, хто умирав в отих катівнях

Всього за п’ять пшеничних колосків.

За тих, кого погнали з Криворівні

В ГУЛАГ, забути рідну мову, спів.


Помолимось за всіх сьогодні, люди.

Померлі - гнані вітром ковили.

В думках вони злітались звідусюди

До краю, де вкраїнцями були.

11.05.20

Що, скажи, це за край?..

За часами услід я у паводі літ
плив – і ні берегів, ані водам просвіт.
Я не знаю куди - уві сні й наяву
тягне й досі мене хвиля наче траву,
море смерті все ближче і ближче шумить,
і омана вже не відпускає й на мить,
не збагнути чому я запав у пітьму,
прагне серце півмертве довічного сну,
це самотнього розсуду тільки й вина -
помирає любов, залишившись одна.
Що за кара мене у нікуди веде?
Супровіднице-Зоре! Не видно тебе…

Виспівує Світ, увінчавши свої торжества -
у спільному Співі усі поєднались єства,
і Сонце-поет - у розміренім хорі планет,
і пісня Сузір'їв нова, завше синню жива.

Не знаю, як може Краса та рости із імли,
не знаю, які п’ються Роси, щоб зорі цвіли;
не знаю, куди, у яку Благодать ця хода,
та радістю Сяйною сутність проходить Свята.

Чому з неба сиплять проміння униз Сіячі,
як вічна струмує краса, б’ють котрою Ключі,
як вік свій дивлюсь я на нашу одвічну Зорю -
і радий звістити б мій Дух, але де ж ті Слова?

Знову снилися коні червоні...
Чи на радощі, чи – на біду?
Ой ви коні, ви ще на припоні.
Почекайте мене, я іду.

Коні! Коні – загнуздані мрії
мчать алюром у інші світи,
поки є ще останні надії
на шляху до ясної мети.

Охрестила вогнем і потопом
наші душі любов до життя.
По Майдану летіли галопом
і немає назад вороття.

Одійдуть у минуле печалі
і опалений іконостас,
ну а коні все далі і далі
полетять, обганяючи час.

Пломеніють гривасті надії
на щитах бойової версти,
а мені крізь усі буревії
із небес усміхаєшся ти.

Коні, коні! Мені – у дорогу.
Не даю пережите журбі.
За ідеї подякую Богу,
а за цілі високі – тобі.

За обіцяні миті щасливі,
і за ті, що бували щодня...
Пам’ятай і тримайся за гриву
у сідлі вогняного коня.

Мрії, мрії – загнуздані коні
полетіли у інші світи.
Я тобі простягаю долоні
і до мене вертаєшся ти.

**************************
Знову снилися коні вогненні
і на радощі, і на біду…
Поки небо чекає на мене,
я одна по Хрещатику йду.

29.02.20

Стелиться барвінок біля хати,
Медом пахне липа під вікном,
Аромат доноситься від м’яти,
Співи чути за старим млином.

Височіють мальви під стіною,
І зацвів любисток у саду,
Молодість згадаємо з тобою,
Знов до вуст солодких припаду.

Місяць показався ясночолий,
У саду співають солов’ї,
Листям шелестять вгорі тополі,
І дзюрчать красиво ручаї.

Зорі мерехтять високо в небі,
Вітер заколисує траву,
Плаває на ставі красень лебідь,
Чути із гущавини сову.

А стара верба рипить щоночі,
Коники заграють, як колись,
Подивлюсь в твої, кохана, очі,
Почуття у серці збереглись.

23.02.2020 р.

Прийду до тата, сяду на порозі
І все я розпитаю про життя,
За мене він в молитві і в тривозі.
Дорослий я, та для батьків – дитя.
Пройдуся залюбки батьківським садом,
Нап’юсь води з криниці досхочу,
Торкнуся до лози із виноградом,
Думками у дитинство полечу.

ПРИСПІВ

Таточку мій, тату дорогий,
Я щиро тобі вдячний за науку,
Уклін доземний ,любий мій, низький,
Я тисну по-синівськи твою руку.
Таточку мій, тату дорогий,
Для мене ти – взірець в житті назавжди,
Обов’язок свій виконав святий:
Навчив іти дорогою лиш правди.

Я вийду з татом у широке поле
І пісню, як в дитинстві, заведу,
Колише вітер жито, наче море.
В шовкові трави в росах упаду.
А сонечко зійде’ за небокраєм
І поцілує потайки мене,
Вівчар овець поведе в гори плаєм,
Й зозуля з гаю в ліс кудись майне.

ПРИСПІВ

17.02.2020 р.

Ой чому ти, мамо, рано посивіла,
Сивина та звідки у тебе взялась?
Ой чому ти, мамо, чому побіліла,
Сивині чому ти в обійми далась?
Ой чому ти, мамо, її не спитала –
То тобі навіщо сива та коса?
Ти ж на неї, мамо, рано не чекала.
Тепер сиві коси, іншая краса.

Чом не говорила ти із сивиною
Щоб вона до тебе рано так не йшла.
А вона присіла в тебе над косою,
І ті пасма сиві для тебе знайшла.
Як нам тепер бути ,мамо , з сивиною?
Бо вона продовжить пасма ті вплітать.
Буде пролітати все над головою
І тих пасем, мамо, буде додавать.

Де знайти те зілля, сивині зарадить,
Щоб ти знову, мамо, русою була?
Сивина та знову, знов тебе погладить,
І погладить знову, мамо, від чола.
Мусиш залишатись тепер з сивиною,
Бо чар-зілля, мамо, такого нема.
А я завжди буду, буду я з тобою,
Хоч пофарбувала тебе сивина.

28.10.2019 р.

Я знов очей своїх не стулю
В нічку кохання цю чудову,
Тебе до себе я притулю
І заспіваю колискову.

ПРИСПІВ

Моя єдина, люба і кохана,
За тебе долі дякую завжди.
Краса твоя ні з чим є незрівнянна,
Свій вогник щастя у мені знайди.
Моя Богине ніжна і жадана,
Краса твоя в полон мене взяла,
Ти долею і Богом мені дана,
Й вуаль кохання ти вже одягла.

До вуст медових доторкнуся,
Я в ту мить чомусь зніяковів.
До тебе люба притулюся,
Ніжно обійняти захотів.

ПРИСПІВ

А очі твої – намистини,
Наче діаманти два блищать,
Нам солов’їна пісня лине,
Хочу тебе ніжно цілувать.

ПРИСПІВ

10.12.2019 р.

Замело снігами край Карпатський,
Різдвяна нічка білою була.
Пригадую я вік свій же юнацький
Й стежину, що до хати пролягла.
Замело снігами всі дороги,
Біла ковдра знов прикрила все .
Та заметіль забрала всі тривоги
І зустріч із батьками нам несе.

ПРИСПІВ

Заметіль Різдвяна, заметіль,
Замела усі стежки й дороги,
Линуть діти до своїх батьків,
Їх вітають ріднії пороги.
Заметіль Різдвяна, заметіль,
Одягла усе в казкові шати.
Святковую відкрила нам артіль,
А вдома нас чекають батько й мати.

Замело снігами, закурило,
Родини хата у вуаль вдяглась.
А серцю все так любо тут і мило -
Батьківськая святиня збереглась.
Замело снігами всі стежини,
В дитинство повернула заметіль.
Та пісня від батьків і до дитини,
Знайомі звуки линуть звідусіль.

ПРИСПІВ
22.11.2019 р.

В кохання осені нема
І зим у нього не буває,
Хоч і на скронях сивина,
Та серце щиро все кохає.
В кохання осені нема,
Його в багрянець не фарбує,
Й не підкрадається зима,
І візерунків не гаптує.

ПРИСПІВ

Нема в кохання лютих зим,
Йому вітри не дошкуляють.
В житті так дуже легко з ним,
Якщо обоє так кохають.
Нема в кохання холодів,
Нема у нього і морозів.
Є струн душевний переспів,
Неначе пісня верболозів.

В коханні весни і літа,
П’янкий дурман і насолода.
Тепло в кохання лиш впліта.
Цього коханню їм не шкода.
В коханні весни і літа,
Воно у зими не прямує.
І осінь в нім не золота…
З весни у літо лиш мандрує.

ПРИСПІВ

30.10.2019 р.