У матусі я слухняний син.
- Йди,- рече,- почухай метру спинку.
Підіймаю генію труси,
Та раптово луснула резинка.

Може, в цьому й є якийсь резон -
Полірнути лірику штиблети.
Та ж поези всі - суціль мусон:
Є кабака, та нема кебети.

Бачу руку мертву, неживу -
Пише про природу і погоду.
Краще хрін косити й кропиву,
Гарбузи носити із городу.

Хай стриба однині без кальсон
Як не вміє на сопілці грати.
У спесивця на душі - мусон,
А у мене - бризи і пасати.

20.02.2018р.

Що ж це за жінка попалась така?
Мимрить постійно "Не хочу".
Я би їй поцілував п'ятака,
Ніжку попестив дівочу.

Чи застара, непридатна для втіх?
Мудра - аж руки трясуться.
Каже "Кохатися з бабою - гріх".
В Біблії писано, буцім.

Перелопатив увесь фоліант,
Ох і діла чудотворні!
Кожен дідок - сексуальний гігант,
Бабці до гробу моторні.

Пані столітні - квітки молоді,
Бюстами гріли отави.
Я би полащитись також хотів,
Щастя малює уява...

Сердиться жінка, складає сонет
Про платонічне кохання.
Я ж - облисів, не жагучий брюнет,
Випали зуби останні.

Буду творити любов як і ти!
Рими вишіптують губи...
Кличе пустунка до ліжка "Прийди!":
- Я вже між персами, люба!

20.02.2018р.

Легенькі мусони. А, може, пасати?
Читач нині сонний - все можна писати...

Пегас (бідна шкапа!) - старенький і кволий,
Ачей не побачать колеги проколи.

Борлак пиво хлеще, у ляпках папери,
Поези для тещі, жони і Венери.

Неначе, можливо, напевне і мовби:
Писалось ліниво - натоптаний ковбик.

Взуваю для вальсу порепані кеди:
Уже на Парнасі: віншуйте "поета"!

19.02.2018р.

Буває, що потрібно чоловіку
Води пустити цівку в неба синь.
Ридається ізмалку аж до гику -
Душа моя чутлива до сльози.

Од захвату, розчулення чи ляку
Бубнявіють несамохіть в очу.
Всьому виною - бісова собака,
Як пригадаю - хлипаю, кричу.

У юності дражнив бродягу-шавку,
Ломакою помацав горбака.
Вона розлютувалась - "цап" кабаку,
Лишилося півкінчика в руках.

Вимучує одтоді ностальгія,
Печальні снива, сірі півтони.
Пишу про це щоденно, як умію,-
Поплач зі мною, друже, не жени.

Шукаю, хто б завив щемке дуетом
У верховіття, чисті небеса.
Та є і позитив: пишу сонети.
Сльозаві, як годиться. Знаєш сам.

18.02.2018р.

Заробила я лише на спред,
Цілий вік жила на шиї в нені.
Із чарунків висисала мед,
Нині мужу патраю кишені.

Так приємно жити без турбот,
Спати, малювати акварелі.
Хай працює муж мій, ідіот,
Бо не дам поторсати бретелі.

Чоловік хоча й неговіркий,
Та міцний, з волячої породи.
Хай іде сапати буряки,
Відпочине опісля роботи.

Бур'яни жбурляє на межу,
Огірки прив'язує до жерді.
Ну, а я - у ліжку полежу,
Клацати втомилась на планшеті.

На вечерю те, що й на обід -
Чистої водиці повна кружка.
Для дурних - робота, втома, піт,
Для розумних - із пера подушка.

Вечір. Зорі. Пусто в животі.
Хочу до цибулі оселедця.
Щезнув мій коханий. Десь утік.
Та, боюсь, уже не повернеться.

14.022018р.

У буслика цибатого біда:
І день, і ніч роззявлена ротяка.
А кози радять: - Ти хоча й бідак,
Та дзьоб закрий. Бо хтось туди накака.

Ковтав би жаб, чалапав у багні,
Носив би до гніздечка галузяки.
Вже думав, що послухався. Аж ні,
Ще й на додачу перейшов на гавкіт.

Чи в гузно повстрягали колючки,
А, мо кліщів назбирував у лісі?
Не смішно. Може, виручим таки?
Нехай летить у піднебесні висі?

p:s.

Якщо усі довкола вороги,
Вважаєш, хочуть скинути до прірви -
Тікай туди, де теплі береги,
Бо ти - мішень для гумору й сатири.

13.02.2018р.

Колись у мавок перса обіймав,
А ночували у дубовій бані...
Ні сил, а ні бажання вже нема -
Лишилося писати про кохання.

Красуні юні - зморщені баби,
Їм заступи слугують за ковіньки.
Моя глава похилена в журбі,
Сорочка визирає із ширіньки.

Обід простий: скоринка і вода,
А потім копирсаюсь на городі.
Для чоловіка неміч - це біда,-
Неначе композитор без рапсодій.

Лютує баба. Стала навісна,
Карасиком кручуся на пательні.
Віагру - зась, бо серденьку хана:
Для дідугана хімія смертельна.

Убгався в еротичний магазин,
Взяв грошенята (на труну зібрали).
Чорнявий у рейтузиках грузин
Розклав переді мною "причандали".

ТАКЕ - не рекламують і в кіно,
Потрібно лиш вмочити у олію.
Одразу упізнав, що це - ВОНО,
Від заздрості та люті зеленію.

Стара, звичайно, вигукне " О, є-є!",
Запхне одразу мужа в халабуду.
Та біс і нею - хай мене жує,
А "конкурента" купувать не буду.

Коли фортуна оминає,
Коли в житті не все вдалось –
Щось неодмінно заважає,
І в тому завжди винен хтось.

Коли довкіл ніщо не тішить,
Коли в душі мишва шкребе,
Винити крайнього простіше,
Аніж коханого себе.

Люто заздрять лукавці. А ще претендують на славу,
До папахи й кокарди чіпка простягнулась рука.
Із криниці краси і натхнення покрадено барви,
Ох, нелегко мені, сльози скрапують із п'ятака.

Зневільготніла тиш. Розривають Парнас фарисеї,
І до флейти ізбоку доточують бензопилу.
Утікає Пегас, залишає мене без ідеї,
Ще до вчора писалися оди - щодня по кілу.

Бачу камінь у пазусі - цюкне коли одвернуся,
Чую шепіт злостивий - колеги наводять ману.
Ніс, горлянка та вуха в подряпинах, саднах, укусах,
Продовбав дятлодзьобий сатирик у тім'ї діру.

Через гумор і сміх пробиваюсь до трону із боєм,
Підстрибнув на півпальця, а далі вже моці нема.
Світ поезії хаму завжди залишається грою.
Я ж у Слові живу. Це - моя добровільна тюрма.

Промінь сонця торкається лагідно до громовиці,
Заспокоїти хоче коротку весінню грозу.
Дуже гарно писати сонети було у столиці,
Та без мене співають уже про дівочу красу.

Хаповитим - відзнаки, пошану, хвалу та медалі,
Я ж у черзі до премій та слави - в літах ветеран.
Так хотілося жити в раю неземнім без печалі,
Кажуть люди, що я не піїт, а таки графоман.

12.02.2018р.

Бажати лиха побратиму гріх,
Та несвідомо допустив промашку.
Колеги вчора влізли у барліг,
Покликали погризти костомашку.

Забув: за так - нічого не з'їси,
Хіба що мати орден, мамцю, пільгу.
Ведуть по сліду зголоднілі пси,
Повискують, вчуваючи утіху.

На лузі оксамитовий єдваб,
Біліє ціль (пасеться недалеко).
Чалапає, видзьобуючи жаб,
Лірично-куртуазний пан Лелека.

Гонитва почалася. Чути "Гав!",
Ну, чом би не обарвити безділля?
Офірував пташину. Пожував.
У роті пісно, в пузі повно пір'я.

Чкурнула у кущі кудлата рать
Ганятися за горобцем з азартом.
У захваті ропухи квакотять:
Однині - воля! І немає ката!

Кровиця мляво крапає з губи,
Глядач пішов, і опустіла плаха.
Є небеса - безхмарні, голубі.
Вони - пусті. Бо в них немає птаха.

12.02.2018р.

Бринить щемка сльоза. На серці сум.
Порушились умить життєві плани.
На шию псу повісив ковбасу,
Підсунув киці глечика сметани.

Від болю аж виламує крижі,
Натруджені порипують коліна.
Жоні кажу: "Грошву постережи,
Накайлував, нарешті, на машину".

Пішов до лазні. Парюся, масаж,
Ще й віником березовим по дупці.
В душі нірвана, мрію про гараж:
Відомо, що - кому, а просо - курці.

М'яке сидіння, шерхотіння шин,
На автостраді з вітром перегони -
Поставлено усе життя на кін,
Щоб вимріяне впало у долоні.

Вернувся розпашілий, ворухкий,
Зі спальні визирає хитро люба.
Щебече голосок її м'який,
Із пліч звисає соболина шуба.

На пальцях блиск осліплює мій зір,
Червонець випадає з ридикюля...
Зомлів. Очуняв. Ліжко, нашатир:
Авта не буде, бо в кишені дуля.

Жіночі мрії, звісно, це святе,-
О як приємно одарити жінку.
У мене, кажуть, серце золоте...
Я - пасажир. Лишуся ним довіку.

09.02.2018р.

Куди, куди подівся мій талант?
Скінчилася м'яких сонетів ера.
Прийшов сатирик, кровосис-мутант,
До того ж - лисий, важить півцентнера.

Відомо, гумористи - добряки,
А в цього у руках гострющі вила.
І випадає з рота зуб хиткий,
А у Пегаса усихають крила.

Від погляду почвари дрижаки,
Тікаю швидше за мустанга з прерій.
Став сірий, наче миша, немаркий:
Вмирає Моцарт, розцвіта Сальєрі.

Цей звір страшніший за осу, цеце,
Спасіння - заховатися від світла.
Харчується хижак лише м'ясцем,
І кров невдах виблискує на іклах.

Вже одшептало. Не турбує сказ.
Нема пихи, і не гризу вудила.
Воюйте із сатириком. Я - пас.
Бо гумор, знамо,- це велика сила.

10.02.2018р.

У кожного несхожі болячки,
Надкуртуазні - в птаха-чорногуза.
Рецепт один: сатири колючки.
Тримай, братва! Вштрикатиму у гузно!

Сніданок знатний буде від пихи.
Для профілактики - гаряча клізма.
Не зубоскаль, бо тут не до "хи-хи",
Сміятись над убогим - грішно, схизма.

Бундючна зверхність - це таки дурдом,
Ось тут похихотіти справді варто.
Давайте порегочемо гуртом,
І Боже збав солодощі давати!

В пернатих на корони нині бум,
Вдягають німб захланні златоусти.
Тож на вечерю - копняки та глум.
І так щодня. Можливо і попустить.

Всім за " труди" - подяка і медаль.
Смішків убгали банячок відерний!
Ти ба - затихло! Райська пастораль.
А завтра шабат. Принесем кошерне.

09.02.2018р.

Душпастиря вдає цей "вчитель",
Хоч сам - задушливий тиран.
Талантів справжніх він душитель -
Душко, дурбелик і душман.

Він скаже: лікувати мушу,
У вас зазнайство, бачу, є.
І вас не боляче задушить
За підле царствіє своє.

8.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Наш "графоманський клозет"
Шпетить огрядний поет.
Квітне, неначе хурма,
Каже, "поетів нема".

Вмовкнув дзвінкий соловій -
Він тут однині чужий.
Щиглик своє одлітав -
Мертва в криниці вода.

Ружі зів'яли умить,
Яблуні зламано віть.
І почорніла ріка:
Ох, яка принда гидка.

Тиша, змертвіння, конфуз -
Сонце ковтнув чорногуз.
Гримнув у пустці сонет:
- Я тут єдиний поет!

07.02.2018р.

Вже підзабув, а чи таке було,
У коломийках головне - порядок.
Сподобалося Каїну стило,
Яке дісталось Авелю у спадок.

А є земля, із карасями став,
Кошерні гусаки, і круторогі.
Та муляло, що брат щодня писав
Гекзаметром сонети і еклоги.

Надворі щебіт, розцвіта весна,
Гуде бджола в саду на кожній гілці.
А чорна заздрість - штука навісна,
Не одірвеш як п'явку від сідниці.

Чесалися від люті п'ястуки,
Од гніву у руках дрижала кружка.
До Авеля ж тулилися дівки,
А він казки їм шепотів на вушка.

Ковтнув стареньку жабу чорногуз,
По кумполу урізав брата Каїн...
Тепер в раю один писемний туз,
А шохи у колоді вже немає.

Нашкодив кіт і заховався в корч,
Обпуджена пахтить "добром" квартира.
Від чиряків корисний вельми хвощ,
А від зазнайства - гумор і сатира.

07.02.2018р.

Від Гентоша до Чорі - днів мара.
Кудись запхали слово у світлинах.
Скубуть Пегасу пишного хвоста
І приміряють сьогодення віник.

О, брате! Пушкін - "сукін син",
І Фет в труні давно перевернулись.
А ми жив"ємо - вічности майстри,
Клонисті фейки, віслюки, притули.

А за вікном пухнастий білий сніг,
Мереживо думок і радість, й відчай.
Що, майстре, кинеш натовпу до ніг?
МабУть нічого та тобі й не личить...

У нас є Жоха - то "великий" гуру.
Від зауваг його регочуть кури.

Цех вчителів уже на ладан дише,
Пішла із сайту Люба Бенедишин.

Кузан і Чорногуз - ось два поети -
Як спротив графоманському клозету.

Як в Лету кануть звідси і вони,
"ПееМ" впаде в обійми Сатани.

"Майстерні" стануть зовсім незугарні -
Засушені, зажохані лошарні.

Забаньте, о Адміне, правда кличе!
Набрид він, цей невіглас войовничий!

5.02. 7525 (ВІд Трипілля) (2018)

Дратує погляд у хребтину вовчий,
А я ж спокійний, чемний кіт-Баюн
Титани похвали й осанни хочуть,
Проносного вельбучним- не даю.

Кому потрібна критики заноза,
Якщо в пошані лаври і псалми?
Іди сюди, вштрикну солодку дозу.
І хай між нами возсіяє мир.

Змінилося моє писемне кредо,
Став майстром дифірамбів і рулад.
Під пахвою завжди каструля меду,
Дешеві зрази, мох і шоколад.

Навчився не залазити у пляшку,
І бевзю мурувати постамент.
Між геніями простолюду важко,
Під тушами вгинається хребет.

Масую п'ятки і цілую вушка,
Хоча олжа вважається гріхом.
Нехай живе в тумані Попелюшка,
Бо настрою псувати я не хо.

P.S:

Сьогодні трохи млявий, сонний,
Не надиха словесний прах.
Втекли із сайту "еталони",
Або куняють у гробах.

05.02.2018р.

Твій вірш не вартий і ескудо,
Смердюча шохана паскудо!

Піїт попався супер-ас, наче,
Але від нього втік Пегас, плаче.
Отримав коник надтяжку вавку,
Рачкує муза навпрошки, з ляку.

В коня хитавиця в ногах, чмихи,
Бо у піїта їде дах, стріха.
Утьопав геній-віртуоз думу,
Читач упав у коматоз. Сумно.

Куди не глянь - усе в сльозах, слизько.
І у Покров, і у Пейсах - бризки.
Заголосили на плечах діви,
Куваче молоде курча, й сиве.

Сльозаве завше на слуху, роси,
А я писав щодня суху прозу.
Тепер Пегасів табунець, острів,
В ручиці пхають олівець гострий.

І музоньок уже кубло, кишло,
Смішних побільшують улов віршів.
Іржуть щасливі лошаки в хаті,
Плести закінчую рядки: спати!

03.02.2018р.

І не останні, і не перші
прощаємо усі плювки,
даємо здачі і, обтершись,
ідемо далі. Навпрошки.

А ми і брали, і давали,
і не скудіє ще рука,
аби поези друкували,
які не варті п'ятака.

Немає й цятки на Пегасі,
а приторочена краса –
то те, що є іще на часі,
аби ясніли небеса.

На декому немає й місця,
аби поставити клеймо.
А далі за своє обійстя
уже й не заглядаємо.

Субординації немає!
Усі стаємо у ранжир
і майже кожен – командир.
Самоіронія щезає.
А од лукавого лунає:
– війни немає.
                   Ми за мир!

                                      01.2018

В інеті бубонить ареопаг,

Вирішує – кого під ніж, хто зайвий.

Хотілося послати зграю «нах»,

Але в душі моїй квітучі айви.



Тут кожен сам собі слуга й естет,

Є праведники, мстиві, гріховоди.

Сатирика, скажу, життя – не мед:

Ковтнули Йова підлі кашалоти.



Вважав, що кожен знайде тут куток,

Усім достатньо місця та уваги.

Та курці не сподобався рядок:

Затоптує нога зелений пагін.



Кричать: « Незграба! Геть його! Ату!

Жени сатиру! Це хіба поеза?

У нас краса в калашному ряду!

Усе величне! На віки! Бомбезне!»



Ввігнав ножа у спину рідний брат,

Немов собаку заганяє в буду.

Бундючність перекреслює талант,

Про це казав, кажу й казати буду.



29.01.2018р.

Подобаються досі молоді,
Стрункі, опуклі, нечирякуваті.
Але уже не парубок, а дід,
Ріденькі пейса вицвіли, прим'яті.

Гризе хребтину остеохондроз,
Зламались ікла та ослабли м'язи.
А я амурних безліч знаю поз,
Заб'ється серце пташки у екстазі!

Підсліпувато блимаю у ніч,
Не спиться, бо намріялась богиня.
Засовую казан в гарячу піч,
Корівку посмоктати лізе миня...

Правиця догоджає лиш мені,
Пишу, строчу, навергалось чимало.
Заворушилась кузька у матні,
Легенько чхнув - вона і задрімала.

Сусід у мене буйний натурал,
Сусідка бахуряк тримає скирту.
Поглипаю на глянцевий журнал -
Оце й усе, що залишилось діду.

30.01.2018р.

Сьогодні снився пес не на добро,
Ковтнув із кумом чикилдихи цебро.
А в жінки розірвалося шатро,
Полоскотала макогоном ребра.

Тяжка судьба у чесних горопах,
Держак лопати поціляє в око.
Причинне місце квакнуло в штанах -
Без любощів лишилася "сорока".

Не вистачає в бороді жмутка,
Роздряпана губа й обидві ніздрі.
Зірвалася краса із повідка,
Потрібно їй в начальники, міністри.

Як одружився - кисло, не щастить,
Довбає дятлом, наче я гулящий.
Розслабитись не можу ні на мить,
На праці - тяжко, а удома - важче.

Ну, випив. Уночі змочив диван,
Хіба за це потрібно пити крівцю?
Держава любить власних громадян,
Горілкою завалює полиці.

Лютує баба, коле як їжак,
Щодня товче, наказує без суду.
А, може, браття, щось роблю не так?
Біжу ховатись до собаки в буду.

26.01.2018р.

Недоленька у груди вбила ріг,
Урвалось щастя на високій ноті.
Освідчитися любоньці не встиг -
Суперник обійшов на повороті.

До фінішу ми бігли ніс у ніс,
І знаджували цяцями коханих.
Прегарну квітку вчора їй приніс,
А візаві припер коштовний камінь.

Намалював шалений натюрморт,
Подарував красі для апетиту.
А супротивник - з ананасом торт,
І ковбасу німецьку знамениту.

Старенький вигравав акордеон
Аби мене почула Попелюшка.
Та опонент усучив їй смартфон,
Навушники ввібгав у ніжні вушка.

Окучував сонетами щодня,
Всі про любовні ігрища, по темі.
Але не я возліг на простинях,
Ласкає інший діви епідерміс.

Богемі догодити я не зміг,
Хотів уже повіситись на гілці.
Бебекнула коза, біжу у хлів -
Уважу твар, посмикаю за "циці".

26.01.2018р.

Ох, і дума важка, наче камінь,
Навалилась на груди жура.
Кум сполохав закохану даму,
Стала жінка, неначе мара.

Що ж ти робиш, дурний бахуряко?
Нащо кажеш, що грошей нема?
Любка гикає від переляку,
В ліжку вклякла, холодна, німа.

Я свою огортаю у шуби,
Обмотав у сяйні ланцюги.
Суну цяцю, то кличе "Мій любий!",
Підпуска до стрункої ноги.

Дай своїй екзотичних парфумів,
Всунь ключі від "Пежо" в п'ястуки.
Не дивись на рахунки та суми,
Лада щедрої прагне руки.

Закачай їй у губоньки ботекс,
Не жалій силікон для сідниць.
Виопуклюй коханої корпус,
"Зелененькими" в писок їй - "тиць".

А на шию - з перлиною брошку,
Діадему на лоб золоту.
Афродіту свою не колошкай,
Вдовольни хоч би раз вереду.

Бач, у мавки розплющилось око,
Кличе в ліжко, зніма комбідрес.
Линь хутчій до своєї сороки,
Доки в неї не згас інтерес.

Я пішов. А у серці колючка,
Цуцик здох і закрився обком.
Бо маленька у мене получка,
Буду спати у буді з Рябком.

24.01.2018р.

на Барбадосі живуть маленькі й великі боси
дрючать матросів ходять босі товсті боси по Барбадосу
люблять русалок
русалки їм миють коси –
жеруть дорогі екзотики
розводячи босів як котиків
та стиха глузують
із тлустих плішивих босів

гавайську сорочку придбавши іще у маї
Петро відлетів погрітися на Гаваї
летів не один –
у вирії Петрів та їхніх Марічок
у боїнгу сріблястого кольору риби
красивий-красивий Петро – в сорочці та капелюсі
зі стрічкою
з метеликами в пузі
ну і з Марічкою
а що Марічка була не нашенькою –
Петро звав її Машенькою

у Києві просто посеред Москви місцями живуть тупі хохли
вірять усім
усьому
в усе
дують у вус коли пронесе
п’ють чорний кофе
грузинський чай
жеруть печеньки
понад інше люблять печеньки та неньку
неньку нізащо нікому ніколи не продадуть
але обміняти на пару кіль гречки можуть таки
звісно не всі
переважно старі жінки
та окремі упороті мужики
із району Упорто-гріхо
що тримаютьу роті той смак гречки-з-дитинства
якої тоді вони не їли
ну й тому що дибіли
без усіляких поправок на політкоректність
і – (тихо) –
населення зрештою будь якої країни чи континенту
це в основному дибіли
на десять відсотків тих хто дає гречку
на ще піввідсотка тих хто дає гречку тим хто потім усім дає гречку

гречана імперія зла –
завоює кожного козла
це смішно
та не до сміху
то лозунг Упорто-гріхо
написаний чорнилами з молока
на безкоштовних яєчних лотках
та виведений сердечно
на мішках гречки

у Антарктиді не відкрили острів
нічого ніхто тепер там не відкриває
живуть альбатроси полярники та пінгвіни
комуною мирною
жеруть консерви відмінні
п’ють на відмінно спирт пекельний агліцкий
мріють самкам кудись там позаглядати

полярникам чорне життя насправді біле
хоч все не мед
якщо полярник естет

шкода що жодного острова чи замерзлої ріки
не відкривають ці незнайомі мужики –
герої часу Х – фіксіки загальноземного значення

у Брюсселі чергове євробачення
не музичне однак кому яка різниця –
медики й педики зібралися на великий конгрес
балакати про ведмедиків Тедді та їх вагомий вплив
на цитомегаловіруси у першому класі загальної школи
трохи зачіпають Еболу
обережно
щоб не підхопити
намагаються красиво балакати естетично жерти та пити
усі при параді з метеликами вище пуза
жінки в прикрасах-медузах платтях до дна до підлоги
милі такі –
кумедні бандерлоги – окремий підвид ситих створінь

еволюція поколінь –
раби уже не раби а мени
котрі купивши за мані собі імена
приходять щоразу на бал твій великий Воланде

а з іншого боку цієї трембіти –
діти діти діти
невинні милі створіння
різні –
сопливі щасливі сльозливі діти-видіння
діти-примари діти-зомбі діти-феї
діти
на цій планеті немає місця для вас –
ви надто теплі ви надто живі ви епохальні
епічні
ви ідейні
ви нахабні
ви неспинні
ви – творці всесвітів
музики душ
а ми – прості свині
красиві великі свині
які навчилися приймати душ
ми – спинні

у дорослих рабів дорослі тенета –
інтернет теледурка дейлі-ньюз
чи інша якась провінційна газета
чи інший союз із медіаринком
ні
звісно ж
медіаграмотних нас
не купиш за мандаринку
ооо - не такі наївні
але на гречку гарні слова олію –
клюємо як окунь на муху
принось(те) будь ласка
зжеремо
спакуха
братуха

доросла казка –
на пейоті по кастанеді
не казка – бро
а конгрес про медведиків Тедді
де ми – волохаті мачо
де ми – бритоногі леді
вчимо дітей життя та етики поведінки
не сьорбати штовхатись ліктями збирати пінки
варитись у найгострішому соусі щодення
ми робимо з них варення – з своїх божественних нектарин
ми робимо з них дим
щоб задихнутися ним

у Китаї Таї інших третіх вимірах
в горах Тібету в Карпатах у Японському морі
ще трохи снують люди які не вимерли
справжні люди –
дикі мАорі чи маОрі
сільські жерці
шамани провидці душ знахарі характерники
маленькі перлинки живого без істерики
та нагнітань електросвіту – в чистому відчутті
єднання із богом
майже святі – існують щоб тягнути за вуха
щогодини
запекло
людство від кратеру пекла
подалі
і навіть не за медалі

ми чули про них
десь читали
бачив хто мало
та все ж ми трошки із них насміхаємось –
без фейсбуку?
ну як це?
так не буває у нормальних
ей –
прожити день й не написати про що ти думаєш тодей?
чи евірдей?
ой ну…
це неможливо серед людей

а знаєш
коли заграєшся – втрачаєш опору
відчуття часу реальності підлоги
бачиш себе тутангамоном богом
бачиш усіх навколо неправими
буцаєш роздратовано землю-м’ячик

і якщо ти станеш справжнім медведиком Тедді
лисим босим обмацаним русалкою з Барбадосу
одягненим у гавайку просвітленим у Китаї
з метеликом вище пуза на форумі у Мукачево
цілованим тричі в складені гузкою губи

колись ти натиснеш маленький червоний пимпик
і ця планета рване к чертям собачим
чи просто – до чорта в зуби

Агов, товариство шановне!
Бон джорно! Парнусем лехайм!
Сьогодні занадто моторний,
В фейсбучний летітиму рай.

Погризти іду графомана,
Відро поначісую бліх.
Вдоволені теща й кохана,
Бо лаяти ближнього - гріх.

Як жінка в потилицю лясне,
Чи з буди обгавкає пес -
Шукаю в інеті нещасних
Аби від обиди воскрес.

М'ясисті кошлатяться рими,
В сльозах потопає піїт.
Творіння - оаза в пустині:
Шикарний сьогодні "обід".

У " майстра" поторсаю кишки,
Впімаю блоху на гачок...
Та марно - у кожного книжка,
А, може, і цілий пучок.

Дарма зачепив цю армаду,
В облогу титана беруть.
Від жаху над пупом калата,
Поети упали у лють.

Мишва навалилась на лиса,
Зімкнулись хвостаті ряди.
Здаюся! Тікаю до біса!
Вас тьмуща, а я лиш один.

22.01.2018р.

Коляд-коляд-колядниця,
Чому знов тобі не спиться?
Чому знов?
Віє виє хуртовина
Вітер б’ється, мов рибина,
Утікає час неспинний
Сторчголов.
Всі банальності та рими
Весни, осені чи зими –
Всі літа
Тиском скачуть в лихоманці –
Чинять вирви, риють шанці
Неспроста –
Знов призов, війна поганська
Битва хитра, ой, циганська,
Але ж ти
Кажуть, мусиш взять за руку
І у жертву чи на муку
Свого Пана Господаря
Привести.
Бачиш, онде чорна купа
Не лякайся, то не трупи,
А всього-лиш нерозібрані
Хрести
Обирайте по одному –
Вам нести –

Перший рік – за божий шлях,
Другий рік – за нашу кров,
Третій рік – за блиск промов,
А четвертий – просто так.

Коляд, коляд, коляда –
Іржа серце роз’їда,
Коле терен скроні,
Крапле кров з долоні
У Христа
На твоїй іконі.

Коляд, коляд, колядниця,
Помреш сама, молодице,
Будеш пишна, будеш гарна
Удовиця
Білотіла
Повновида
Яснолиця

2018

Сіяє як нова монета
вісімнадцятилітній вік.
І гавкає на всю планету
хазяйновитий чоловік.

Багато їжі обіцяє:
червону юшку до води,
березової каші має
на цілу армію орди.

Купаються у Іордані
еліта світу і святі.
У дяді Вови на екрані –
«мас’ли»* армійської куті.

Еміри, шахи, азіати
малюють види на тюрму,
і на тайгу, й на Колиму...
Глухоніма богема Раші
плює на візи у Криму.
На носі – вибори. Тому:
– Ей, сюзерене на параші,
у крові на обіди ваші
не утопи своє Муму.

                                      01.2018

Писалося впотьмах. На посошок.
Мізинцем на нозі розчухав носа.
Жую глевтякуватий пиріжок,
Перо в правиці, гордовита поза.

Прокинувся зоп'яну деміург
І на папір вистрибує кошлате.
Ховайся чимскоріше, милий друг,
Потворі відчинити мушу грати.

Титанам тля обсновує сліди,
На чистих водах жабуриться піна.
Несу на смерть і я свої "труди",
У океані губиться піщина.

На ліву ногу словеса усі,
Намалювалось через пень-колоду.
Мартишкою на римі повисів -
І народилась ода про природу.

Поезія насуплює чоло,
Бебекає на всі лади кошарня:
Дурне письмо вже б краще не жило,
А Майстру - мій уклін і шанування.

19.01.2018р.

Поламалась ліра,
Не цвітуть сади.
Наплодилось сіре -
Ти сюди не йди.

Золоті перлини
Вчавлено у бруд.
Урожай загинув,
Голодає люд.

Наварили зілля!
Шовк побила міль.
Снопики зопрілі
Покриває цвіль.

Миша точить зубчик,
Майтала хвостом.
А Пегаси - з кручі
З музами гуртом.

Втік давно мірошник,
Випито вино.
Графоманський дощик
Сіє у вікно.

А мишей вродило!
Більш аніж зірок!
Два женці з кадилом
Спалюють млинок.

17.01.2018р.

Сова калині не товариш,
А глечик дзьобику не пан,
Якщо губа лихе варгане,
Своє хапне... Собі затям.

Титанів битва. Мировиця.
Всі при чинах і у званнях.
Не вгомониться тільки птиця,
Все кудкудах і кудкудах .

15.01.18

Поетичний ліпиться пиріг,
Заглевкий і кострубатий трохи.
Засніжило? Пишеться про сніг.
Ляпає із неба? Про вологе.

Непогано базграти на пні,
Прямо в душу зазира природа.
Зачесалось дещо у мотні?
То не гріх згадати і Ерота.

В генія жар-птиця у руці,
Він ширяє, я ж – цургичу пішки.
На товар знайдуться покупці:
Заковтнуть і ліверку, і кишку.

Крутить задом в хащах павіан,
Він самичкам симпатичний, любий.
Кажуть, я – бездарний графоман,
Що не втну – не ліпиться докупи.

Ну то й що? Є гроші, інтерес,
Щоквартально видається книжка.
Утомився від прем’єр, імпрез:
На Парнас пролізла сіра мишка.

Тьохкає у пущі соловій,
Бездоганні голос, партитура.
А в інеті розкидають гній,
І росте гора макулатури.

А сатирик – підлий критикан -
На титана марно кудкудаче.
У Пегаса видоїв роман,
Скоро друк. У мене вчись, чуваче.


13.01.2018р.

***
Поет і муза…
Не дует, конфуз.
Сучасний туз не потребує муз.
Йому цікаво: тема, текст і рима
(Якщо відверто і коли без гриму).

***
Поет і зламане перо.
Митець і вкрадена жар-птиця.
Де творчий стіл – там тускле тло,
Де був Пегас – вляглась телиця.


***
Вись – стеля, глибина – підлога,
А творчість стелеться під ноги,
Можливо винні ті дивани,
Що наплодились горлопани.

11.01.18

Я - кілер! А наймають - читачі.
Благають звідусіль про допомогу.
Улітку бевзя щиглем замочив.
Оклигав. Знов у хвіртку суне роги.

В недопоета віхоть у руці,
Але ротяку має надвелику.
Дрижать мисткині та старі митці:
Дрібний дристун, а крику аж до гику.

Обпудило, сохате, всі кутки,
Піїтам сумно, лячно, не до жиру.
Потрібна клізма! І біжать рядки,
Рецепт відомий - гумор та сатира.

Мікстура файна. Наче одшептав,
І прищекнув лопату-язицюру.
Сатирик я, для муді - вовкодав,
Деру живцем із мухоїдів шкуру.

Вже не бебека, щезла байбуза,
І сльози не зволожують повіки.
Тож я піду, бо вже кричать "Спасай!":
Точу перо, хай трохи покувіка.

09.01.2017р.

Лелеки, лелеки, летять, летять лелеки
З Центаври Альфи до Сонця і Землі,
Долають, долають нові й нові парсеки -
Їх на Центаврі звали «журавлі».

У небі, в небі єднаються щоночі,
У вирій прагнуть, прагнучи біди,
А із Центаври Альфи войовничі
Летять, кружляють і туди й сюди.

Навала валом на планету впала,
На нашу Землю, квітчані сади,
На чорноземи, орачів і рала,
Навала впала і туди й сюди.

Ой, очі, очі, очі ви дівочі,
Де ж ви навчились зводити людей,
Перетворили білі дні у ночі,
А чорні ночі в білі, еге-гей!

Позаплітали на вербі косички,
Гарбу перевернули гарбузів,
Ой-ой, дівчата, що у вас за звички,
Від ваших чарів я осатанів.

А поки хату файно підметете,
Вівса насиплю в яблуках коню -
Тоді із вами вип’ю tête à tête я
І голих в ліжко згодом затягну.

09.01.18

Діла сильніші за слова –
Це істина непереборна.
Паскудство чистим не бува,
І чорне зостається чорним.

І хто б там що не говорив
В ім'я високої ідеї –
Фальш проступає поміж слів,
Брехня лишається брехнею.

                              І
Бачу і лики, і лиця
іконописні і горді.
Морду малюю по пиці,
а копіюю по морді.

Відаю, знаю і чую
поза- і очі у очі,
хто є і що, одесную
Бога і ангела ночі.


                              ІІ
Темінь убогу жалію,
Не вириваю лопати.
Хай і воно попотіє,
тролячи фейки і мати.

Не оминаю незряче
і не даю йому кредо,
поки опудало скаче
поміж паяцом і недо.

                              ІІІ
Музу шаную і Ліру,
зле і лукаве минаю,
не довіряю ефіру,
мові ворожій не вірю.
За огорожею раю
хочу любові і миру.

Чуєш, поете? Допіру
небо у тебе питає, –
де талани за офіру,
що у душі пробуває?

Поки «ваяю» сатиру,
хто у мені оживає?

                                      01.2018

Качає баба прес. А мужики
Кладуть важезну штангу їй на груди.
У неї двопудові кулаки,
Катує, мабуть, москалів для хунти.

Ввійшла у раж, пучком підкови гне
Ламає недоміркам з ходу роги.
Не дихаю. Укляк трухлявим пнем,
Жахаюся красунь сучасних трохи.

В куток мене затиснула грудьми,
Нависла, бо на лікоть гарний вище.
Отак линами снідають соми,
Подумав, що пора на гробовище.

Не знаю як трималися штани,
Відчув себе щуром у кігтях барса.
А голос! Одведи і сохрани!
Муркоче "милий!" профундовим басом.

Під нею поламались терези,
Обняти зась товсту бичачу шию.
З такою хай кохається грузин,
А я під нею гигну, околію.

Утік із переляку. Вуаля.
Зустрів тендітну - знов гризе тривога:
Анорексія! Зморене маля!
Пора писати, мабуть, некролога.

Необережний чмих збиває з ніг,
А заспіваю - кров тече із носа.
Кохатися з такою - просто гріх,
Втрача свідомість, в ліжку - смертна поза.

Я від струнких, опуклих - без ума,
Але поперло не таке як треба:
То м'яса аж гора, то ніц нема,
Зірки та місяць світять через ребра.

Коли помацав мишу отаку -
Потяг на кухню салом годувати.
Втомився викликати їй швидку.
Урешті плюнув, ну її до ката.

О, чим же я Ерота розгнівив?
В коханні крах, або не та планида.
Важкі часи. Нема придатних дів.
Лишилися тютюн і оковита.

03.01.2018р.

Росію розум не збагне,
Тут надто розуму й не треба.
Росія знає лиш одне –
Паскудити довкола себе.

До жаби прирівнять поета! –
Де у людини розум, смак?!
О недоріко-римоплете,
Ви - облисілий мов їжак.

Немовби хочете вколоти
За справжність і високий ранг…
І в лоб летить Вам за підлоту
І б`є Вас власний бумеранг.

Уже й вужі регочуть навіть,
Навіщо тут ще й Чорногуз?
Це ж графомана «жаба давить»,
В болоті власнім він загруз.

І досі кумкає потроху…
А ми дозволимо – нехай!
Підняв тут жаб`ячий цей хай,
Мов бурю в склянці – І??? Ш??А.

30.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Ось воно, щастя кирпате,
Зирить в кишеню мою.
Треба із дому тікати,
Досить пожив у раю.

Нині дівчата що треба,
Пальця у рот не клади.
Свище вітрище із неба
І надима животи.

Я цілував, наче, писка,
Трохи помацав поділ.
Глипнув - чотири колиски!
Гримають ложки об стіл!

Що ж воно, людоньки, буде?
Коловорот суєти...
Діти - це та ще маруда,
Завжди голодні роти.

Ну, а дружина щоденно
Хоче цукерку м'яку.
Ціни - захмарні! Шалені!
Допоможіть козаку!

Вдома лишилася кашка,
Харч запиваю дощем.
Кличе до любощів пташка:
- Хочу "літати" іще!

Я на м'яке вже не ласий,
Скиснув палкий ловелас.
Кличу на поміч Пегасів,
Хай однесуть на Парнас.

В руку встромилася ніжка,
Гасить кохана свічу.
Знову колишеться ліжко:
Охнув...злітаю...лечу!

29.12.2017р.

в країні заколот на носі
але спецслужби й в ус не дують
що два підпільники дорослі
усіх вітають "алілуя!"

в кав'ярні випивши дві кави
ідуть і узурпують владу
на жаль вдається це на славу
на жаль тепер усе позаду

за рік втекли за два зреклися
казну з короною забравши
мо’ повернуться ще колись як
на краще вийде чи як завше


27.12.17

Тече вода. Тече й тече вода
трубою із насоса у підвали.
Аварія у головах. Біда.
І це уже не Путя і орда,
а зеки-ЖЕКи і водоканали.

А у оселі холод і потоп.
Аварія! Порізали й забули...
Аварія! Працює ідіот.
Ау! Ау!!! У нас «євроремонт»...
Але ау! чинуші не почули.

Нема води. І теплу, і холо-
дну дорога́ перекриває влада
рукою ЖЕКу. Економ бабло!
То відключай, каналія, й тепло,
а спати я піду на барикаду.

                                      12.2017

Зоїла укусила муха.
Ну,.. іноді буває –
або йому заклало вуха,
або недочуває.

Або ся зачесали п'яді
на голі «ягодиці»,
або оса на носі сяде,
то і її – по пиці.

Або шанує даму серця,
а не її обнову,
або перебирає перцю
і не шанує мову.

Або Іуда спокушає,
або кусати мусить,
коли смаку не почуває,
аж поки не укусить.

А далі що? Мені байдуже.
Нехай у піку вуйку
здіймає бурю у калюжі
і надуває бульку.

Але лишається надія,
якщо уріжу дуба,
то хай отрута ейфорії
йому лікує зуба.

                                      24.12.2017

Кохана каже: - Дряпай про любов,
І оминай важкі, гнітючі теми.
Народ бажає єв і казанов,
Альковів, мусі-пусів і гаремів.

Аби по сторінках текла сльоза
І в космос долітав сердечний гуркіт.
Щоб тицяла молодка гарбуза
І читачі заламували руки.

Таких поез довкола сотні скирт,
Зліпилися в один глевкий вареник.
А в мене, що не вірш - то лабіринт:
Сиди і думай, що сказав письменник.

Рука малює злющого слона,
Могутня бивня настромля кокоса,
Та на коліна всілася жона,
Цицьками настовбурчилася в носа.

Не думав, що вигинистий задок
Цікавитиме у моєму віці.
А на папір уже стрибнув рядок:
Гаразд, шановні, напишу про циці.

21.12.2017р.

Вставай, лебідко! Годі спати!
У ковбиках уже бурчить!
Неситий дуже. Бога ради
Розклепли око хоч на мить!

Щоночі я - гарячий мачо,
Удень працюю, аж худий.
А ти - зманіжена, ледача,
Не хочеш стати до плити!

Бажаю в маслі картоплеси,
Биточків, ковбаси кільце.
Іди сюди без комбідреса,
Стань поруч зі своїм бійцем.

Візьми до рук важку ножаку
І від луски почисть линця.
Жона сховалась з переляку
І не показує лиця.

Згадались мамині уроки,
Печальний смуток загриза.
Сиджу на кухні одинокий,
В пательню крапнула сльоза.

Готую чудо у каструлях,
...ля натюрель для двох парсун.
Ротяку роззявля зозуля -
У ліжко харч красі несу.

Пахтить печенею із хати,
Пора писати епілог:
Навчився гарно готувати,
Інакше з голоду би здох.

17.12.2017р.

Я - простий, просолений моряк.
Лаятись не буду, браття, мир вам.
Кажуть, у жінок усе не так,
Почуття глибокі, наче прірва.

Корабель штормисько підганя,
Палубою пролітають хвилі.
А у ліжку тішиться жона,
Від кохання втомлена, у милі.

Ходять морем сизі буруни,
Чайки поховалися у скелі.
А в моїй квартирі пластуни
Крутять еротичні каруселі.

Охи долітають аж сюди,
З нею, мабуть, там гарячі "перці".
Я ж у морі, наче перст, один,
В бочки насипаю оселедці.

Холод пробирає до кісток,
Клешню краба одірвав од носа.
А у жінки любчиків гурток,
В кожного своя жагуча поза.

Час іде. Пристав до берегів.
На протезах сіль обридло хрупа.
А побачив любоньку - ожив!
Калатає серденько над пупом!

Ангела, що впав, я не спасу,
Краще на ходу зірву бретельки.
Афродіту у альков несу,
Перса обціловую м'якенькі.

Заспокойся, люба, не дрижи.
Я тобі не заподію шкоди.
Для роботи створені мужі,
А жінки - для втіхи й насолоди.

17.12.2017р.