Зуб зламався у короні!
Ще й сповзає з вух!
Як не плеснеш у долоні -
Ти мені не друг!

Море лайків у Івана,
Схиблених гурти.
Не гукатимеш "Осанна!" -
В гості не ходи!

І читач у мене сонний,
Суржиком рече.
Не прогнешся у поклоні -
Геть з моїх очей!

Де порфира для кожуха,
Із лушпиння трон?
Та мене ніхто не слуха -
Утіка бомонд.

У солодке влипли музи,
Хлебче мед Пегас.
Отакі в піїта друзі:
Є такі у вас?

15.03.2018р.

Обійдемося без музик,
Без оплесків та пієтету.
Болить прокушений язик -
Критикував "авторитета".

Казав "Кидай свою мазню!
Доволі нюхати тичинки!
Пиши жарке, у стилі ню,
Щоб секс аж крапав зі сторінки.

А ти все строчиш про дуби,
Струмки та зорі вечорові.
Таке читають "голубі",
Дядьки безсилі, нездорові."

Та доля гепнула ціпком,
Моїх пояснень не розчула:
Віншують генія вінком,
Мені ж дісталась тільки дуля.

Шукав, мабуть, не там скарби,
Не модним стало цицькувате.
Іду писати про дуби.
Дівки невтішені - прощайте!

13.03.2018р.

Хай гачка не відає карась,
А сокири - молода берізка.
Геніїв критикувати зась!
Краще цілувати у губиська.

Віршотрясцю полірую зад,
Аж болять від оплесків долоні.
Хлипаю: "Ти - світоч! Бонапарт!
Запитай хоча би в баби Льоні.

Не штрикаюсь ріжками давно,
Можете прикладувать до рани.
Підстеляю золоте руно
Під п'яту титанові з осанни.

Лиш одну послабину дав Бог,
Підколов іззаду златоуста:
Геній налягає на горох,
Полюбляє квашену капусту.

Голова болить, в очах туман,
Під тромбона пишуться сонети.
Ви хваліть. У мене сил нема.
Хай спочатку сяде на дієту.

12.03.2017р.

А любка щедро накладає плов,
Бо після ночі як голодний гризлі.
Писатиму однині про любов,
Всі інші теми вмерли, перекисли.

Лінюх удень і уночі дріма,
Для мене ж тьма - пора благословенна.
Від чар кохання вчадів, без ума,
Просторе ліжко - ось моя арена!

В "десятку" звично поціля гарпун,
Втішають слух кректання, охи, зойки.
В сусідки ж чоловік - уже каплун,
Хоч молодий, заледве сотня років.

Сталевий спис у моді, не м'який,
Хоча уже й пора в такому віці.
Але слабкі сьогодні парубки,
Невтішені холонуть молодиці.

Із сажа раптом чується "Куві!",
Кабанчик просить укришити січки.
Аби порядок був у голові -
Кохайтеся! А решта все - до свічки.

11.03.2018р.

Рівне тане. Таке вологе
Як путана стара на побаченні
Зі своїм черговим мейбі Богом –
Юним принцом вузького призначення…
Аполлоном ринкових розкошів,
Апогеєм її вульгарності.
Рівне - ода палка ілюзорності
І бездарності, і базарності.
І безкарності ще - елегія
Горор - в дії, стратегія чортиків
Або просто найгірша стратегія
Виглядати прицвілим тортиком -
Монстром, чудиськом, страхом, мимрою...
Ніби все живе давно вимерло.
Мовби ясність дощами вимило.
Наче гостра потреба виникла
Заховати обличчя за мейкапом
Гобліна чи строкатої розелли
З арсеналу пристаркуватих повій,
Спокусниці рудого Азазелло
Какофонічної до кінчиків вій...

Такі емоції від зустрічі -
Краще б із мужиками - та в баню.
Але гуляє це місто парками,
Цмулить каву-чи-чай на майдані,
Шукає свій власний вчорашній дзень -
Із репертуару тих самих повій,
В яких із найцікавіших подій
В майбутньому – хіба тільки розтин…

Рівне - тане. Всього лиш - березень.
Весна, нарешті. Розтань!
А красиво так, ніби саме тут
Оселився, прожив та
Нещодавно умер Вій...

10 березня 2018. Рівне.

Не тішити дружину - моветон.
А тут весна! Чому б не привітати?
Уже купив трояндовий бутон,
Кагору пляшку, плитку шоколаду.

Лежить любов. А я варганю борщ,
І голубці готую паралельно.
Вродливице! Сяйнистий лик не морщ!
Поглянь, які биточки на пательні!

Ледь не забув про борщ, братва, пардон,
Товчу хутенько ще гарячу шкварку.
В котлетний фарш - підсушений батон,
Півжмені часничин і смальця чарку.

А потім - швабра, віник і совок,
Змітаю віхтем павуків зі стелі.
За спиною лунає хижий крок,
Пантера піднялася із постелі.

В загривок запустила пазурі,
В лопатки уштикнулись теплі циці.
-Мій любий! Кинь мітлу! Мене бери!
Сьогодні відмовляти не годиться...

08.03.2018р.

Звучить фальшиво акомпанемент,
Фальшиве соло – рідкісна халтура,
Фальшива і бездарна режисура,
Фальшива гра. Фальшивий інструмент.

2012-2018

Літаю, сестроньки! Ти ба!
Забув, коли цургикав пішки.
Пегас гарячий задовбав,
Тримати утомився віжки.

Біжить із-під пера курсив,
Папір зволожують катрени.
На хвильку б, може, і присів,
Але жеребчик геть скажений.

Вантаж піїта неважкий,
Інакше не злетиш із хвилі.
А твар застояна таки,
Хропла десятиліття в стійлі.

У бік ввігнав крутий обцас,
Мене уже не збити з курсу.
Гримить натхнення тулумбас,
У пазусі лякає музу.

Дорогоцінна кожна мить,
А світ згори здається раєм!
Брати! Зі мною ввись летіть!
Тут сонячно. І мух немає.

07.03.2018р.

Про звомплених щурів писати я не буду,
Не треба чупакабр. Обожнюю… слонів.
Слона ввіпхнути зась в малу собачу буду,
А купа! Тільки глянь! Добряче попоїв!

У мене – млявий бас, у нього – хобот-сурма,
Цвинтарна лабушня од заздрості помре.
А ми таку красу тримаємо у тюрмах,
Самичка лиш одна, а надібно гарем.

Дивлюся на задок у мудруватих зморшках,
На вуха-лопухи та з хлоркою басейн.
Макаці хрон дають, щоб вивелися блошки,
А цей жує траву. Розвинулась мігрень.

На китичці хвоста хропе зелена муха,
Заслабнув наш титан. Ще гигне до весни.
Він хобот простягнув, а я його почухав:
Ссавцеві треба степ. А кліті – затісні.

Несе ветеринар додому торбу моркви,
Опуклий наглядач волочить буряки.
Напишуть «Слоненя загризли люті орки,
А звомплена мишва покрали огірки.»

06.03.2018р.

Обходитися власним глуздом звик,
Вважав, що саме так і мусить бути.
Але в житті з'явився вказівник,
Поплутались усталені маршрути.

Закліщила судьба з обох сторін,
На твердь земну зіпхнула із перини.
Жувалися еклери. Нині хрін,
Калорії змінив на вітаміни.

Дивився гордо ввись, за горизонт,
Стовбурчив одуд на гілляці гребінь.
Тепер - сапа, лопата і город,
В каструлі бачу птаха, а не в небі.

А як писав! Сміялися чорти,
Від реготу тряслись хвости і роги.
А зараз не відходжу від плити,
Від перевтоми памороки, стогін.

Обпучує жона мій кожен крок,
Прийду з роботи - допит, кара, муки.
Не чоловік - вертлявий флюгерок,
Із поглядом вмираючої суки.

Таки вернувсь на істини стезю!
Із шиї доля вистромила зубки!
Нахраписту осідлано козу:
Получку не даю красі у руки.

Із писку перейшов на рик і бас,
Самодостатність розпирає груди.
Тепер у хаті я дороговказ:
Що б не сказав, то так воно і буде.

04.02.2018р.

Усім потрібен гарний поплавок,
Без нього важко витягти рибину.
ПееМ лелеці патрає задок,
Ану і я смикну одну пір'їну.

Та щось воно іззаду не таке,
Збиває запах тайнами хмільними.
Вимочував у хлорці і саке -
Знов гатить чорногузами незримо.

Пушок від кур годиться в подушки,
Для одягу гагачий дуже кльовий.
Лелека ж у багні слідів стіжки
Лаписьками штампує гонорово.

Хоча б один хотів поставить плюс
І штучно рейтинг птахові покращить,-
Чалапа голозадий чорногуз -
Нінащо його пір'я негодяще.

Та ну його. Смикну у гусака
З крила міцного, а не із філейки.
Оце воно! Стрічай мене, ріка!
Біжу ловити сома на уклейку!

1.03.2018р.

Аристократи духу вже не ті,
Письмо - і не письмо, якась гидота.
Отримую усе чого хотів
(зв'язався зі спесивим ідіотом).

Він на словах - моторний дуелянт,
Сонетні руни виплітає ловко.
Але насправді - полюбляє мат,
І дулю моцну тицьнути ув око.

Можливо я простак, в письмі - лопух,
Спесивості не покусали мухи.
Писати під хмельком - для всіх табу,
А в цього в кожнім слові дух сивухи.

Спиняти марно. Перепон нема.
Усіх під ніж: старих, жінок, малечу.
У розумі - ненависть, бруд і тьма,
Потворний карлик розправляє плечі.

Пиха митцеві - непосильний груз,
Душа чорнильна учорнила карму.
Хотів літати в славі чорногуз,
Та низько впав з горба в смердючу яму.

28.02.2018р.

Себе жабисько тигром уявило,
І стало надимати живота:
Я з"їм тебе, лелеча клята сило,
Та вже потуга нині щось не та!

Надувся люто й луснув - засвистіло,
Де сила тигра ділася ота,
Мов пукнуло гидке зелене тіло -
Травиченька голівкою хита!

Не вчи орла без гордості прожити,
Од того будуть наслідки сумні -
Надмешся тигром, схочеш полетіти,
Та луснеш, наче жаба у багні!

27.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Невдасі увижаються тхори,
Пацюччя, павуки, блощиці, змії.
А я люблю тигрячий дужий рик,
І хрускіт на зубах тонкої шиї.

Чалапає в багні король ропух,
Лаписьками перебирає ряску.
А я люблю важкий тигрячий дух
І на обличчі жертви жаху маску.

В болоті бусл годує комарів,
Довгастий дзьоб вистукує рулади.
А я люблю когтисті пазурі,
Та ікла, що не відають пощади.

Потрапив бусол до котячих лап,
Із пащі визира пір'їна сива.
Лелека - велет для ропух і жаб,
Для тигра - ненавариста пожива.

27.02.2018р.

Злигалася зміюка із тхором:
Давай лелеці лапи переб"ємо!
Я обів"юсь, а ти зубами: "Хром!"
Перекуси і вирішиш проблему.

Немає птаха і нема проблем -
Учив колись диявол із болота.
І вчиться в нього це поріддя зле -
Слизька, смердюча заздрісна сволота.

І причаїлись тихо у кущах,
І підповзли, підкралися у тиші...
Та бусол дзьобом у зміюку: "Бах!"
А тхір утік, як завжди, насмердівши.

Хто любить у природі чистоту,
Перед зміюкою не знає страху,
Не дасть тхорам запанувати тут,
В борні поможе він святому птаху!

27.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

У птаха знову трапився заскок -
Жінкам вподобав смикати огуззя!
Потрібен бевзю ще один урок,
Хвороба прогресує в чорногуза.

Розвинулась в бусла самохвальба,
І щоконадимання що є мочі.
В мовчанні люду - осуд і ганьба,
А він вчуває оплески жіночі.

Заслаб. Нема в поезії вогню,
Зникає стиль, натхнення і харизма.
Потрібна п'явка! Виссати дурню.
А на десерт - семивідерна клізма.

Лелека, друзі, нині не такий,
Ропухами вдавилась нагло муза.
Тож нині після нього лиш цятки:
Сміється з нього братія у вуса.

У коматоз упав од клізми бусл,
Сатира діє краще динаміта.
Ще оживе. Намацується пульс.
Ротяку ж гуморескою - зашито.

27.02.2018р.

А ваговиті заздрісні таки.
Довбають дятли поетичну гілку.
З букета вівці смичуть пелюстки.
На дрова перепилюють сопілку.

З хазяїна у власному саду
Останній сік висотують прибульці:
-Ось тут не те, не так, не до ладу,
Неестетично, римування куце.

Заліз в матню літературний жук
(це місце є найкращим для науки!):
-Ось я тобі, нездаро, покажу
Як варто брати олівця у руки!

Літає віхоть, маже горопах,
Втікають графомани, люди, блохи.
Ображена душа моя рида,
У соловейка стогін, а не тьохи.

Забув, що нині празники - Пейсах,
Од голоду кабан кричить в повітці,
Зучора не доїлася коза...
Задосить з мене посмоктали крівці!

Жона ревнує, каже: - Ти лиш мій!
Холодні музи! Я ж - огонь! У салі!
Пора на поле розкидати гній,
А ви без мене бешкетуйте далі.

25.02.2018р.

Не писатиму усе підряд,
Гонорари дуже мені любі.
Ставить видавець дезидерат*:
Казочка дитяча - з морем трупів.

Хай од жаху гикає читач
І ковтає безупину ліки.
Зароблю тоді лише на харч,
Як упир залазитиме в шибку.

Тож чіпляю клешні, моцаки,
У рови наплескую отрути.
Проти мене Стівен Кінг м'який,
Стиль у мене сатанинський, лютий.

Буратіно татка загриза,
А Мальвіна смажить Карабаса.
Хвостиком вимахує коза,
Цілиться в опуклості, зараза.
.
Казочка шалена! Вищий клас!
Персонажі - у страшних укусах.
Та регочуть Галя та Юрась,
А дядьки всміхаються у вуса.

Видавець од люті сам не свій,
Муза не сприймає кон'юктури.
У сатири вовкулаки й Вій -
Це лише смішні карикатури.

24.02.2018р.

Бабця ще нівроку, молода,
Має кабанця, хазяйновита.
Я б узяв, та є одна біда -
Любить вірші, а не оковиту.

Зранку вже літає в небесах,
Плаче, мабуть, пише щось дівоче.
Майталає над столом коса,
А мене утішити не хоче.

Я вже їй полагодив паркан,
Гусакам щодня приношу ряску.
Думав, що віддячить, погука
Аби зняв увечері запаску.

Гаманця би любоньці віддав,
На руках щодня носив би в баню.
А вона: - Душа моя рида,
Гекатомба зріє про кохання.

Є така хвороба в зрілих дів:
Не живі, - мальовані їм любі.
Рученьки за спину їй завів
І поцілував усмак у губи.

Ох і гарно я її учив!
Каже, що відкрив шляхи до раю.
Спить моя голубка на плечі,
На писання часу вже немає.

23.02.2018р.

У трупа раптом відновився пульс,
Букетами себе назвали мітли:
- Тепер я дятел, а не чорногуз!
Довбати хочу! Жабки остогидли!

Чимало є у живності хвороб,
Та лікувати глупство неможливо:
Застряг в сусідськім тині довгий дзьоб,
Сміються кури, і регоче півень.

Із пастки ледве вирвався живий,
І каже: - Стукіт - це така рутина.
Тепер я - голосистий соловій!
Співатиму у три октави гімна!

В тьохкотуна не одібрали хліб -
Не вийшло із лелеки вокаліста:
Летів у висі барабанний дріб:
До трелей і рулад - немає хисту.

І знову щоки надима хвастун,
Хоча брати покликали у вирій.
Промовив: - Я однині - Гамаюн,
Ходитиму у павичевім пір'ї.

Лети, дурненький, на зелений луг,
Змудріти б варто у такому віці!
Ковтай товстих в бородавках ропух,
Тобі далеко дуже до жар-птиці.

22.02.2018р.

Всім відомо: кожному - своє,
Графоману - сіра базгранина.
Безупину черевань жує -
Не дивися, це сумна картина.

Настрочив сонетика на пні -
І одразу читачам у лоба.
Буслик жабку упіймав на дні,
Визира перетинка із дзьоба.

Що ж, давайте, браття, тет-а-тет,
Бо інакше стане тільки гірше.
Лірику строчити - це святе.
З гумором історія складніша.

Ось, приміром, квітка є - будяк,
З виду - кожен скаже - неказиста.
А незграба зажене шпичак
В руку, язика, причинне місце.

А розумний наварив декокт
Та лікує голову і нирки.
Уживають кропиву й осот,
Як немає молока у жінки.

Їсть теля отаву молоду,
Пиріяку розтирають зуби.
А троянди гарні у саду,
Посадив уже чотири клумби.

Дме сатирик в гумору дуду,
Лірики сплітають мусі-пусі...
Так до чого думку я веду?
Тьху, забув! А ви, шановні друзі?

21.02.2018р.

Недопоет - резинка без трусів,
Чи защіпка від порваних підтяжок.
У мене ти пощади не проси -
Не буде графоманові поблажок.

Вважав - пророк. А придивився - бевзь,
Мервою слова просмерділо лігво.
Тікай хутчій у верболози, пес,
Не варто зустрічатися із тигром.

Та борзописець просить хижака -
До слави шия недоріки звикла.
Здеру у нього м'ясо з кістяка,
Писакою заполірую ікла.

Із виду він дебелий, моцний зух,
Але зустрівся із управним катом:
Вже не втече блощиця, загризу -
Плодити годі сірі віршенята.

Зіграй востаннє на дуді шансон,
Сплакни, як вмієш, у опале листя.
Не буде бризу. Повернувсь мусон,
Для віршороба тут немає місця.

21.02.2018р.

Не перелічити нам усіх,
Вад у нас зібралося чимало.
Над убогими сміятись гріх,
Тож одного ми таки похвалим.

Сотворив ти, душка, стільки "див",
Так багато пишеш за добу ти,
Як би хто за кількістю судив -
Міг би ти Шевченківську здобути.

Нам тебе читать... хой вовком вий! -
Любимо, привчилися багато
Убирати несмак стильовий...
А поради любиш ти давати!!!

Прочитаєш, то хоч падай ниць,
З іншим не поплутаєш, ні, ти це!
Стільки у порадах тих дурниць,
Заслужив насправді перше місце.

Чиряки, резинки від трусів,
І кальсони й інша "хріновуха"...
Ти давно вже першість тут посів!
Та чому пов"яли наші вуха?

Оповив "ПМ" увесь дурман
Од Душка задушливого стану.
Наш Душко - найкращий графоман,
Будяки у студію - осанна!!!

20.02. 7525 р. (Від Трипілля) (2018)

У матусі я слухняний син.
- Йди,- рече,- почухай метру спинку.
Підіймаю генію труси,
Та раптово луснула резинка.

Може, в цьому й є якийсь резон -
Полірнути лірику штиблети.
Та ж поези всі - суціль мусон:
Є кабака, та нема кебети.

Бачу руку мертву, неживу -
Пише про природу і погоду.
Краще хрін косити й кропиву,
Гарбузи носити із городу.

Хай стриба однині без кальсон
Як не вміє на сопілці грати.
У спесивця на душі - мусон,
А у мене - бризи і пасати.

20.02.2018р.

Що ж це за жінка попалась така?
Мимрить постійно "Не хочу".
Я би їй поцілував п'ятака,
Ніжку попестив дівочу.

Чи застара, непридатна для втіх?
Мудра - аж руки трясуться.
Каже "Кохатися з бабою - гріх".
В Біблії писано, буцім.

Перелопатив увесь фоліант,
Ох і діла чудотворні!
Кожен дідок - сексуальний гігант,
Бабці до гробу моторні.

Пані столітні - квітки молоді,
Бюстами гріли отави.
Я би полащитись також хотів,
Щастя малює уява...

Сердиться жінка, складає сонет
Про платонічне кохання.
Я ж - облисів, не жагучий брюнет,
Випали зуби останні.

Буду творити любов як і ти!
Рими вишіптують губи...
Кличе пустунка до ліжка "Прийди!":
- Я вже між персами, люба!

20.02.2018р.

Легенькі мусони. А, може, пасати?
Читач нині сонний - все можна писати...

Пегас (бідна шкапа!) - старенький і кволий,
Ачей не побачать колеги проколи.

Борлак пиво хлеще, у ляпках папери,
Поези для тещі, жони і Венери.

Неначе, можливо, напевне і мовби:
Писалось ліниво - натоптаний ковбик.

Взуваю для вальсу порепані кеди:
Уже на Парнасі: віншуйте "поета"!

19.02.2018р.

Буває, що потрібно чоловіку
Води пустити цівку в неба синь.
Ридається ізмалку аж до гику -
Душа моя чутлива до сльози.

Од захвату, розчулення чи ляку
Бубнявіють несамохіть в очу.
Всьому виною - бісова собака,
Як пригадаю - хлипаю, кричу.

У юності дражнив бродягу-шавку,
Ломакою помацав горбака.
Вона розлютувалась - "цап" кабаку,
Лишилося півкінчика в руках.

Вимучує одтоді ностальгія,
Печальні снива, сірі півтони.
Пишу про це щоденно, як умію,-
Поплач зі мною, друже, не жени.

Шукаю, хто б завив щемке дуетом
У верховіття, чисті небеса.
Та є і позитив: пишу сонети.
Сльозаві, як годиться. Знаєш сам.

18.02.2018р.

Заробила я лише на спред,
Цілий вік жила на шиї в нені.
Із чарунків висисала мед,
Нині мужу патраю кишені.

Так приємно жити без турбот,
Спати, малювати акварелі.
Хай працює муж мій, ідіот,
Бо не дам поторсати бретелі.

Чоловік хоча й неговіркий,
Та міцний, з волячої породи.
Хай іде сапати буряки,
Відпочине опісля роботи.

Бур'яни жбурляє на межу,
Огірки прив'язує до жерді.
Ну, а я - у ліжку полежу,
Клацати втомилась на планшеті.

На вечерю те, що й на обід -
Чистої водиці повна кружка.
Для дурних - робота, втома, піт,
Для розумних - із пера подушка.

Вечір. Зорі. Пусто в животі.
Хочу до цибулі оселедця.
Щезнув мій коханий. Десь утік.
Та, боюсь, уже не повернеться.

14.022018р.

У буслика цибатого біда:
І день, і ніч роззявлена ротяка.
А кози радять: - Ти хоча й бідак,
Та дзьоб закрий. Бо хтось туди накака.

Ковтав би жаб, чалапав у багні,
Носив би до гніздечка галузяки.
Вже думав, що послухався. Аж ні,
Ще й на додачу перейшов на гавкіт.

Чи в гузно повстрягали колючки,
А, мо кліщів назбирував у лісі?
Не смішно. Може, виручим таки?
Нехай летить у піднебесні висі?

p:s.

Якщо усі довкола вороги,
Вважаєш, хочуть скинути до прірви -
Тікай туди, де теплі береги,
Бо ти - мішень для гумору й сатири.

13.02.2018р.

Колись у мавок перса обіймав,
А ночували у дубовій бані...
Ні сил, а ні бажання вже нема -
Лишилося писати про кохання.

Красуні юні - зморщені баби,
Їм заступи слугують за ковіньки.
Моя глава похилена в журбі,
Сорочка визирає із ширіньки.

Обід простий: скоринка і вода,
А потім копирсаюсь на городі.
Для чоловіка неміч - це біда,-
Неначе композитор без рапсодій.

Лютує баба. Стала навісна,
Карасиком кручуся на пательні.
Віагру - зась, бо серденьку хана:
Для дідугана хімія смертельна.

Убгався в еротичний магазин,
Взяв грошенята (на труну зібрали).
Чорнявий у рейтузиках грузин
Розклав переді мною "причандали".

ТАКЕ - не рекламують і в кіно,
Потрібно лиш вмочити у олію.
Одразу упізнав, що це - ВОНО,
Від заздрості та люті зеленію.

Стара, звичайно, вигукне " О, є-є!",
Запхне одразу мужа в халабуду.
Та біс і нею - хай мене жує,
А "конкурента" купувать не буду.

Коли фортуна оминає,
Коли в житті не все вдалось –
Щось неодмінно заважає,
І в тому завжди винен хтось.

Коли довкіл ніщо не тішить,
Коли в душі мишва шкребе,
Винити крайнього простіше,
Аніж коханого себе.

Люто заздрять лукавці. А ще претендують на славу,
До папахи й кокарди чіпка простягнулась рука.
Із криниці краси і натхнення покрадено барви,
Ох, нелегко мені, сльози скрапують із п'ятака.

Зневільготніла тиш. Розривають Парнас фарисеї,
І до флейти ізбоку доточують бензопилу.
Утікає Пегас, залишає мене без ідеї,
Ще до вчора писалися оди - щодня по кілу.

Бачу камінь у пазусі - цюкне коли одвернуся,
Чую шепіт злостивий - колеги наводять ману.
Ніс, горлянка та вуха в подряпинах, саднах, укусах,
Продовбав дятлодзьобий сатирик у тім'ї діру.

Через гумор і сміх пробиваюсь до трону із боєм,
Підстрибнув на півпальця, а далі вже моці нема.
Світ поезії хаму завжди залишається грою.
Я ж у Слові живу. Це - моя добровільна тюрма.

Промінь сонця торкається лагідно до громовиці,
Заспокоїти хоче коротку весінню грозу.
Дуже гарно писати сонети було у столиці,
Та без мене співають уже про дівочу красу.

Хаповитим - відзнаки, пошану, хвалу та медалі,
Я ж у черзі до премій та слави - в літах ветеран.
Так хотілося жити в раю неземнім без печалі,
Кажуть люди, що я не піїт, а таки графоман.

12.02.2018р.

Бажати лиха побратиму гріх,
Та несвідомо допустив промашку.
Колеги вчора влізли у барліг,
Покликали погризти костомашку.

Забув: за так - нічого не з'їси,
Хіба що мати орден, мамцю, пільгу.
Ведуть по сліду зголоднілі пси,
Повискують, вчуваючи утіху.

На лузі оксамитовий єдваб,
Біліє ціль (пасеться недалеко).
Чалапає, видзьобуючи жаб,
Лірично-куртуазний пан Лелека.

Гонитва почалася. Чути "Гав!",
Ну, чом би не обарвити безділля?
Офірував пташину. Пожував.
У роті пісно, в пузі повно пір'я.

Чкурнула у кущі кудлата рать
Ганятися за горобцем з азартом.
У захваті ропухи квакотять:
Однині - воля! І немає ката!

Кровиця мляво крапає з губи,
Глядач пішов, і опустіла плаха.
Є небеса - безхмарні, голубі.
Вони - пусті. Бо в них немає птаха.

12.02.2018р.

Бринить щемка сльоза. На серці сум.
Порушились умить життєві плани.
На шию псу повісив ковбасу,
Підсунув киці глечика сметани.

Від болю аж виламує крижі,
Натруджені порипують коліна.
Жоні кажу: "Грошву постережи,
Накайлував, нарешті, на машину".

Пішов до лазні. Парюся, масаж,
Ще й віником березовим по дупці.
В душі нірвана, мрію про гараж:
Відомо, що - кому, а просо - курці.

М'яке сидіння, шерхотіння шин,
На автостраді з вітром перегони -
Поставлено усе життя на кін,
Щоб вимріяне впало у долоні.

Вернувся розпашілий, ворухкий,
Зі спальні визирає хитро люба.
Щебече голосок її м'який,
Із пліч звисає соболина шуба.

На пальцях блиск осліплює мій зір,
Червонець випадає з ридикюля...
Зомлів. Очуняв. Ліжко, нашатир:
Авта не буде, бо в кишені дуля.

Жіночі мрії, звісно, це святе,-
О як приємно одарити жінку.
У мене, кажуть, серце золоте...
Я - пасажир. Лишуся ним довіку.

09.02.2018р.

Куди, куди подівся мій талант?
Скінчилася м'яких сонетів ера.
Прийшов сатирик, кровосис-мутант,
До того ж - лисий, важить півцентнера.

Відомо, гумористи - добряки,
А в цього у руках гострющі вила.
І випадає з рота зуб хиткий,
А у Пегаса усихають крила.

Від погляду почвари дрижаки,
Тікаю швидше за мустанга з прерій.
Став сірий, наче миша, немаркий:
Вмирає Моцарт, розцвіта Сальєрі.

Цей звір страшніший за осу, цеце,
Спасіння - заховатися від світла.
Харчується хижак лише м'ясцем,
І кров невдах виблискує на іклах.

Вже одшептало. Не турбує сказ.
Нема пихи, і не гризу вудила.
Воюйте із сатириком. Я - пас.
Бо гумор, знамо,- це велика сила.

10.02.2018р.

У кожного несхожі болячки,
Надкуртуазні - в птаха-чорногуза.
Рецепт один: сатири колючки.
Тримай, братва! Вштрикатиму у гузно!

Сніданок знатний буде від пихи.
Для профілактики - гаряча клізма.
Не зубоскаль, бо тут не до "хи-хи",
Сміятись над убогим - грішно, схизма.

Бундючна зверхність - це таки дурдом,
Ось тут похихотіти справді варто.
Давайте порегочемо гуртом,
І Боже збав солодощі давати!

В пернатих на корони нині бум,
Вдягають німб захланні златоусти.
Тож на вечерю - копняки та глум.
І так щодня. Можливо і попустить.

Всім за " труди" - подяка і медаль.
Смішків убгали банячок відерний!
Ти ба - затихло! Райська пастораль.
А завтра шабат. Принесем кошерне.

09.02.2018р.

Душпастиря вдає цей "вчитель",
Хоч сам - задушливий тиран.
Талантів справжніх він душитель -
Душко, дурбелик і душман.

Він скаже: лікувати мушу,
У вас зазнайство, бачу, є.
І вас не боляче задушить
За підле царствіє своє.

8.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Наш "графоманський клозет"
Шпетить огрядний поет.
Квітне, неначе хурма,
Каже, "поетів нема".

Вмовкнув дзвінкий соловій -
Він тут однині чужий.
Щиглик своє одлітав -
Мертва в криниці вода.

Ружі зів'яли умить,
Яблуні зламано віть.
І почорніла ріка:
Ох, яка принда гидка.

Тиша, змертвіння, конфуз -
Сонце ковтнув чорногуз.
Гримнув у пустці сонет:
- Я тут єдиний поет!

07.02.2018р.

Вже підзабув, а чи таке було,
У коломийках головне - порядок.
Сподобалося Каїну стило,
Яке дісталось Авелю у спадок.

А є земля, із карасями став,
Кошерні гусаки, і круторогі.
Та муляло, що брат щодня писав
Гекзаметром сонети і еклоги.

Надворі щебіт, розцвіта весна,
Гуде бджола в саду на кожній гілці.
А чорна заздрість - штука навісна,
Не одірвеш як п'явку від сідниці.

Чесалися від люті п'ястуки,
Од гніву у руках дрижала кружка.
До Авеля ж тулилися дівки,
А він казки їм шепотів на вушка.

Ковтнув стареньку жабу чорногуз,
По кумполу урізав брата Каїн...
Тепер в раю один писемний туз,
А шохи у колоді вже немає.

Нашкодив кіт і заховався в корч,
Обпуджена пахтить "добром" квартира.
Від чиряків корисний вельми хвощ,
А від зазнайства - гумор і сатира.

07.02.2018р.

Від Гентоша до Чорі - днів мара.
Кудись запхали слово у світлинах.
Скубуть Пегасу пишного хвоста
І приміряють сьогодення віник.

О, брате! Пушкін - "сукін син",
І Фет в труні давно перевернулись.
А ми жив"ємо - вічности майстри,
Клонисті фейки, віслюки, притули.

А за вікном пухнастий білий сніг,
Мереживо думок і радість, й відчай.
Що, майстре, кинеш натовпу до ніг?
МабУть нічого та тобі й не личить...

У нас є Жоха - то "великий" гуру.
Від зауваг його регочуть кури.

Цех вчителів уже на ладан дише,
Пішла із сайту Люба Бенедишин.

Кузан і Чорногуз - ось два поети -
Як спротив графоманському клозету.

Як в Лету кануть звідси і вони,
"ПееМ" впаде в обійми Сатани.

"Майстерні" стануть зовсім незугарні -
Засушені, зажохані лошарні.

Забаньте, о Адміне, правда кличе!
Набрид він, цей невіглас войовничий!

5.02. 7525 (ВІд Трипілля) (2018)

Дратує погляд у хребтину вовчий,
А я ж спокійний, чемний кіт-Баюн
Титани похвали й осанни хочуть,
Проносного вельбучним- не даю.

Кому потрібна критики заноза,
Якщо в пошані лаври і псалми?
Іди сюди, вштрикну солодку дозу.
І хай між нами возсіяє мир.

Змінилося моє писемне кредо,
Став майстром дифірамбів і рулад.
Під пахвою завжди каструля меду,
Дешеві зрази, мох і шоколад.

Навчився не залазити у пляшку,
І бевзю мурувати постамент.
Між геніями простолюду важко,
Під тушами вгинається хребет.

Масую п'ятки і цілую вушка,
Хоча олжа вважається гріхом.
Нехай живе в тумані Попелюшка,
Бо настрою псувати я не хо.

P.S:

Сьогодні трохи млявий, сонний,
Не надиха словесний прах.
Втекли із сайту "еталони",
Або куняють у гробах.

05.02.2018р.

Твій вірш не вартий і ескудо,
Смердюча шохана паскудо!

Піїт попався супер-ас, наче,
Але від нього втік Пегас, плаче.
Отримав коник надтяжку вавку,
Рачкує муза навпрошки, з ляку.

В коня хитавиця в ногах, чмихи,
Бо у піїта їде дах, стріха.
Утьопав геній-віртуоз думу,
Читач упав у коматоз. Сумно.

Куди не глянь - усе в сльозах, слизько.
І у Покров, і у Пейсах - бризки.
Заголосили на плечах діви,
Куваче молоде курча, й сиве.

Сльозаве завше на слуху, роси,
А я писав щодня суху прозу.
Тепер Пегасів табунець, острів,
В ручиці пхають олівець гострий.

І музоньок уже кубло, кишло,
Смішних побільшують улов віршів.
Іржуть щасливі лошаки в хаті,
Плести закінчую рядки: спати!

03.02.2018р.

І не останні, і не перші
прощаємо усі плювки,
даємо здачі і, обтершись,
ідемо далі. Навпрошки.

А ми і брали, і давали,
і не скудіє ще рука,
аби поези друкували,
які не варті п'ятака.

Немає й цятки на Пегасі,
а приторочена краса –
то те, що є іще на часі,
аби ясніли небеса.

На декому немає й місця,
аби поставити клеймо.
А далі за своє обійстя
уже й не заглядаємо.

Субординації немає!
Усі стаємо у ранжир
і майже кожен – командир.
Самоіронія щезає.
А од лукавого лунає:
– війни немає.
                   Ми за мир!

                                      01.2018

В інеті бубонить ареопаг,

Вирішує – кого під ніж, хто зайвий.

Хотілося послати зграю «нах»,

Але в душі моїй квітучі айви.



Тут кожен сам собі слуга й естет,

Є праведники, мстиві, гріховоди.

Сатирика, скажу, життя – не мед:

Ковтнули Йова підлі кашалоти.



Вважав, що кожен знайде тут куток,

Усім достатньо місця та уваги.

Та курці не сподобався рядок:

Затоптує нога зелений пагін.



Кричать: « Незграба! Геть його! Ату!

Жени сатиру! Це хіба поеза?

У нас краса в калашному ряду!

Усе величне! На віки! Бомбезне!»



Ввігнав ножа у спину рідний брат,

Немов собаку заганяє в буду.

Бундючність перекреслює талант,

Про це казав, кажу й казати буду.



29.01.2018р.

Подобаються досі молоді,
Стрункі, опуклі, нечирякуваті.
Але уже не парубок, а дід,
Ріденькі пейса вицвіли, прим'яті.

Гризе хребтину остеохондроз,
Зламались ікла та ослабли м'язи.
А я амурних безліч знаю поз,
Заб'ється серце пташки у екстазі!

Підсліпувато блимаю у ніч,
Не спиться, бо намріялась богиня.
Засовую казан в гарячу піч,
Корівку посмоктати лізе миня...

Правиця догоджає лиш мені,
Пишу, строчу, навергалось чимало.
Заворушилась кузька у матні,
Легенько чхнув - вона і задрімала.

Сусід у мене буйний натурал,
Сусідка бахуряк тримає скирту.
Поглипаю на глянцевий журнал -
Оце й усе, що залишилось діду.

30.01.2018р.

Сьогодні снився пес не на добро,
Ковтнув із кумом чикилдихи цебро.
А в жінки розірвалося шатро,
Полоскотала макогоном ребра.

Тяжка судьба у чесних горопах,
Держак лопати поціляє в око.
Причинне місце квакнуло в штанах -
Без любощів лишилася "сорока".

Не вистачає в бороді жмутка,
Роздряпана губа й обидві ніздрі.
Зірвалася краса із повідка,
Потрібно їй в начальники, міністри.

Як одружився - кисло, не щастить,
Довбає дятлом, наче я гулящий.
Розслабитись не можу ні на мить,
На праці - тяжко, а удома - важче.

Ну, випив. Уночі змочив диван,
Хіба за це потрібно пити крівцю?
Держава любить власних громадян,
Горілкою завалює полиці.

Лютує баба, коле як їжак,
Щодня товче, наказує без суду.
А, може, браття, щось роблю не так?
Біжу ховатись до собаки в буду.

26.01.2018р.

Недоленька у груди вбила ріг,
Урвалось щастя на високій ноті.
Освідчитися любоньці не встиг -
Суперник обійшов на повороті.

До фінішу ми бігли ніс у ніс,
І знаджували цяцями коханих.
Прегарну квітку вчора їй приніс,
А візаві припер коштовний камінь.

Намалював шалений натюрморт,
Подарував красі для апетиту.
А супротивник - з ананасом торт,
І ковбасу німецьку знамениту.

Старенький вигравав акордеон
Аби мене почула Попелюшка.
Та опонент усучив їй смартфон,
Навушники ввібгав у ніжні вушка.

Окучував сонетами щодня,
Всі про любовні ігрища, по темі.
Але не я возліг на простинях,
Ласкає інший діви епідерміс.

Богемі догодити я не зміг,
Хотів уже повіситись на гілці.
Бебекнула коза, біжу у хлів -
Уважу твар, посмикаю за "циці".

26.01.2018р.

Ох, і дума важка, наче камінь,
Навалилась на груди жура.
Кум сполохав закохану даму,
Стала жінка, неначе мара.

Що ж ти робиш, дурний бахуряко?
Нащо кажеш, що грошей нема?
Любка гикає від переляку,
В ліжку вклякла, холодна, німа.

Я свою огортаю у шуби,
Обмотав у сяйні ланцюги.
Суну цяцю, то кличе "Мій любий!",
Підпуска до стрункої ноги.

Дай своїй екзотичних парфумів,
Всунь ключі від "Пежо" в п'ястуки.
Не дивись на рахунки та суми,
Лада щедрої прагне руки.

Закачай їй у губоньки ботекс,
Не жалій силікон для сідниць.
Виопуклюй коханої корпус,
"Зелененькими" в писок їй - "тиць".

А на шию - з перлиною брошку,
Діадему на лоб золоту.
Афродіту свою не колошкай,
Вдовольни хоч би раз вереду.

Бач, у мавки розплющилось око,
Кличе в ліжко, зніма комбідрес.
Линь хутчій до своєї сороки,
Доки в неї не згас інтерес.

Я пішов. А у серці колючка,
Цуцик здох і закрився обком.
Бо маленька у мене получка,
Буду спати у буді з Рябком.

24.01.2018р.