Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,
Відро картоплі – скромненька вечеря.

Куняє в класі слоненяток гурт,
Опуклостям позаздрять навіть льохи.
Між бройлерів я дохлий ліліпут,
Анорексичний викидень епохи.

На кожнім кроці ятка шаурми,
У маслі біляші рум’янять боки.
Мене ж, неначе вигнали з тюрми,
Впиваюся щодня томатним соком.

Я дієтолог, юний бакалавр,
Для пузанів – мікроб, боксерська груша.
В метрі штовхнуло черево – упав.
А зверху причавила моцна туша.

Наклали у травмпункті гіпс і джут,
На диво обійшлося без істерик.
Тепер лежу і вірш оцей пишу,
Жую сальце, ковбаси та еклери.

19.06.2018р.

Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,
Чорноземів забаглося йому.

Останні гроші щезли вчора з картки,
А я простак , монети не кую.
Товпою владі сплачуєм податки,
Вона й живе, неначе у раю.

Крадіжок не здолаємо хворобу,
Влаштований неситим чоловік.
На нас хреста поставила Європа,
І Бог на смерть і забуття прирік.

Співає люд утомлено, без терцій,
Потрібно до, звучить фальшиве ре.
А, може, це лише мені здається,
І мій народ у злиднях не помре?

18.06.2018р.

Чорне та біле

Втомився бевзиків кусати,
Нехай сатира день поспить.
Писати ж лірику – не жарти,
Ловлю благословенну мить.

Аби в словах звучала пісня
Перо занурюю в пастель.
Любовна тема – штука грізна,
А скалозубство – це пусте.

Без пір’я курку півень топче,
Із лугу квакіт долина.
Пишу історію дівочу,
Виходить оповідь сумна.

Паслася діва в різнотрав'ї,
А разом з нею козаки.
Судить не буду – Боже правий!
Тому що, браття, сам такий.

Нехай вовтузиться з ким хоче.
З’явився згодом чоловік.
Учора «Бац!» - родився хлопчик.
Чорнявий. Муж здіймає крик.

Жона хитрує, каже: «Милий!
Та заспокойся! Не гарчи!
Синок від того чорношкірий,
Бо зачинали уночі.

Згадай у хмаровинні небо,
Ні місяця, ні сяйва зір.
Тобі казала, що не треба?
А ти накинувся мов звір.

Поглянь які довкруж отави!
Лягай в траву, не стій як пень.
Аби виходили біляві
Кохатись будемо удень.

18.06.2018р.

Помідори

Крутив учора помідори.
Утім, розмова не про те.
Сусіда бачив, певно хворий,
Про вічне пише день у день.

Нещасний помарнів обличчям,
Попід очиськами синці.
Засне – Пегаса й музу кличе,
Перо стискаючи в руці.

Чманіє днями від натхнення,
Ширяє погляд в небесах.
А я закатую варення,
Лаштую латку на трусах.

Живе піїт суціль у мряці,
Із глуздом увійшов у клінч.
А я любов дарую мавці,
Цілую перса кожну ніч.

Словес огранює алмази,
Сльозами кропить сторінки.
А я на плач не маю часу –
Іду сапати буряки.

18.06.2018р.

Мусиш!

Жінка душить серйозно, аж кавкнув,
Переходжу із баса на альт.
Якщо довго не тішити мавку –
Будуть травми, істерика, ґвалт.

Вихідні одсапав на городі,
Про газдиню персисту забув.
Макогоном влупила по морді,
Не дає їсти-пити добу.

Півгодини тому укусила,
Буде сходити місяць синець.
Надолужу пропущене, мила!
Я ж у тебе в еротиці спец!

Та не дряпайся, серденько, годі!
Вжє й сідничку цілую пухку…
Утопає краса в насолоді,
Любить ласку й перину м’яку.

Залишається тайна між нами,
Тему вельми інтимну підняв:
Хай город заросте бур'янами –
Жінку мусиш кохати щодня.

19.06.2018р.

Без фітнесу

Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,
Відро картоплі – скромненька вечеря.

Куняє в класі слоненяток гурт,
Опуклостям позаздрять навіть льохи.
Між бройлерів я дохлий ліліпут,
Анорексичний викидень епохи.

За кожнім кроці ятка шаурми,
У маслі біляші рум’янять боки.
Мене ж, неначе вигнали з тбрми,
Сухарики жую з томатним соком.

Я дієтолог, юний бакалавр,
Длдя пузанів – мікроб, боксерська груша.
В метрі штовхнуло черево – упав.
А зверху причавила моцна туша.

Наклали у травмпункті гіпс і джут,
На диво обійшлося без істерик.
Тепер лежу і вірш оцей пишу,
Жую сальце, ковбаси та еклери.

19.06.2018р.

На волі

Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,
І в плоть цікаво заганяти кігті.

Йому віддав сердечності ключі,
Пустив у рай квітучої долини.
Та живолуп щодня мене учив
Зневажливао облві плювати в спини.

На вигляд пастка затишна й м’яка,
Коли прозрів – увись рвонув крізь грати.
Тоді й відчув зубиська хижака:
Учитель учня стратив біля парти.

Але ожив. Отримав «майстер-клас»,
Із другом войовниче перемир'я.
Кривавий слід змивають дощ і час,
Нове крило вкрива пухнасте пір’я.

19.06.2018р.

Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",
У ланцюгах, затягнуті у шкіру.
З кадилами наскочили попи -
Іде ловитва душ людських "на віру".

Беруть нахрапом, ззаду, лагідком,
Воюють будь здоров Господні гридні.
А руці білі - чисте молоко,
І ковбимки, неначе у вагітних.

- Довікувати хочете в гріху?
Програєте із люципером битву!
Якщо свербить щоденно у паху -
Гоніть бабло на прощення молитву.

Таки зцідили з лохів золотий,
У Бога в небесах нервовий нежить.
Не доберу: хто грішний, хто святий...
Молюсь... дубам. Вони хоча б не брешуть.

17.06.2018р.

Кигиче пісню діва бородата,
Сусід таких вподобує. Я - ні.
Коли клює карась - у мене свято,
Сиджу один із вудкою в багні.

Прочмихавсь у ранкову прохолоду,
Струсив із вуха крапельки роси.
Зостались вдома лиш мужі-колоди,
Устромлені жінкам в цицьки носи.

О третій ранку спати літом - злочин,
Зимою ж - навпаки - хропи усмак.
Клює, братове, аж вилазять очі,
Рибині з рота вириваю гак.

Слизька луска зволожує правицю,
Романтика! Аж стиснувся сичуг!
А завтра знову їду до столиці,
Податки татям звично заплачу.

Зламалась підло гусяча пір'їна,
Та на улов мені жалітись гріх.
Зелена жабця квакнула у спину,
Спокійно хай живе до вихідних.

16.06.2018р.

Сапали моркву й буряки,
Назавтра - кабачки та перці.
А ніс облущився таки,
Бо цілий день сопів на спеці.

Сім'я з практичних міркувань
Города взяла "на халяву".
На вуха, ластівко, поглянь,
Червоні, начебто заграва.

Згоріла, ягідко? Гай-гай!
Казав - вдягни хоча б жакета.
Тепер на спину не лягай -
Нема у хаті марафету.

Цупкі задубли мозолі,
Рука згина цвяхи й підкови.
Чудово жити у селі,
Тут люди, як бички здорові.

Поклав кохану до стіни,
Поцілував, як чемний денді.
Кохатись будем восени.
Поспи. До праці о четвертій.

12.06.2018р.


Житіє

Потрібно їсти щось ротам,
Торгуєм помаленьку.
Комашка - тут, зернина - там,
І пузо вже тугеньке!

А дехто робить навпаки,
Фантазія безмежна.
Вшаношуються хропаки,
Ротяка, наче верша.

Бульки сусіда надима,
Три гривні кожен подих.
У мене стачило ума
Поцупити заводик.

Жадоби крутиться вовчок,
Карась ковтає дафній.
А кум попався на гачок -
Сидить у буцегарні.

Рибалю. Звично лин клює,
Сачок в руках фартовий.
Просте у мене житіє,
У вас не так, панове?

13.06.2018р.

Сапали моркву й буряки,
Назавтра - кабачки та перці.
А ніс облущився таки,
Бо цілий день сопів на спеці.

Сім'я з практичних міркувань
Города взяла "на халяву".
На вуха, ластівко, поглянь,
Червоні, начебто заграва.

Згоріла, ягідко? Гай-гай!
Казав - вдягни хоча б жакета.
Тепер на спину не лягай -
Нема у хаті марафету.

Цупкі задубли мозолі,
Рука згина цвяхи й підкови.
Чудово жити у селі,
Тут люди, як бички здорові.

Поклав кохану до стіни,
Поцілував, як чемний денді.
Кохатись будем восени.
Поспи. До праці о четвертій.

12.06.2018р.

Щупак

Карась хвостом у річці плеще,
Рибалю. Щука на меті.
Луску обчистить, звісно, теща,
Жона посмажить на плиті.

Нема зубатої хижачки,
Клюють як палець пічкурі.
Хоч лізь і бийся навкулачки -
Одні жабиська у Дніпрі.

Нарешті вудка задрижала!
Підсік! Тягну! Зопрів п'ятак.
Та волосінь не із металу -
Рибина відкусила гак.

А інша вудка - "плюх" у воду,
У вир прямує повз місток.
За волю бореться природа,
Іти не хоче на зубок.

Нема азарту й епатажу,
Прощай, щупаче-"натюрель".
Удома жінка звично каже:
- Сідай глитати вермішель.

І хоч поїв усе до дрібки,
Без жиру харч - ні те, ні се.
Сім'я лишилася без рибки,
Лиш кіт пічкурика гризе.

12.06.2018р.

Халепа!

Рясні вперіщили дощі,
Курчата лупляться у квочки.
І день, і ніч гримить, плющить -
Ходім, кохана, по грибочки.

Найкращий з них - боровичок,
Згадай як на зубищах хрупав!
Матню прохромлює сучок,
На носа крапає із дуба.

Агов, лисички й маслюки!
Ви де, смачні красноголовці?
Мовчать. Співають лиш пташки,
Комар застряг носищем в оці.

З жоною супимо лоби,
Сьогодні випала непруха.
Йдемо із лісу без грибів...
Халепа! Кліщ заліз до вуха!

12.06.2018р.

Я підійшла до східного вікна – там темінь густо висне, ніби шора
У мене голе серце, вікна голі, оголені слова — немає штор
Я підійшла до східного вікна. Там німота – не чути і цикади
Мені не раді з цього боку, тут
Мені – мовчать і я їм теж не рада –
Боюся визнавати все, як є
Боюся їм дивитись в очі дивні –
Мої роки не східні, не дитинні, а сиві коні, зірвані у шал
Летять, несуться, колісниця б’ється, литі колеса залипають в глині
І залишають колію як рану –
Я їм кричу щосили: «Тихо! Ша!
Не поспішайте – я втрачаю шанс у цій гонитві вгледіти нірвану
Не поспішайте – я втрачаю шанс....»
Та коням що? Їх доля – рись, галопи
Або у «Париз’єлі» – ескалопом
Гасити чийсь гарячий апетит
Мій час летить! Дурним лошам летить
Не розібравши шляху – просто ради
Якоїсь недосяжної елади
Розмитої непевної мети.

Лишилось мало – сили віднайти і перейти убрід цю бальну залу
Де танцювали всі, хто міг лише, долаючи шаблони та кліше
Долаючи уроджену кульгавість, шершавість рук й задуху від жабо

Я перейшла нарешті бальну залу –
Я підійшла до західних вікон –
А там священний місяць, мов віконт, поважно вів розмови з небом раннім
Киваючи ріжком то так, то ні
Там був Георгій, звісно ж, на коні –
Зі списом у руці жилавій дуже
Знесилений, бо ж змія знов подужав
Цього смеркання, як щокожний раз – не зрадила рука та спис поцілив
Гаспид упав, хлестала кров із тіла, з тієї крові розлилась зоря
Все небо-землю затягнувши млостю
І ребра хат світилися, як кості на добре не засипаних вуглях

Я заглянула в західне вікно –
Там був останній змах крила та тіні
А далі – тиша й, ніби, все-одно, що я стою і видивляюсь гостро
Що ниє голка в сонячнім сплетінні –
Я тут стороння, гостя не чекана
Я ще зарано біля цих вікон, де сон панує, вічний сон по ГОСТу
І ребра хат так світяться, як кості
А може то зовсім не ребра хат...
І страшно так – нема путі назад
Я озираюсь, а позаду — тиша – І навіть вітер листя не колише
І навіть я, напевно, не дишу
Стою одна – Розгублена – Що ж далі?
Зачинена в порожній бальній залі
Без права переписки чи дзвінка
І що мені тепер слова й медалі?
І що мені тепер меди й мигдалі?
І що мені тепер твоя рука?

Здолала Рубікон –
А далі – буде...
Аж поки не покличуть сурми суду
Не проведуть чужі байдужі люди
До західних вікон


11.06.2018

Не сердся, струнка маракуйо!
Не дуйся, гостренький мій перчик!
Давай у вуста поцілую,
Чи ніжку гладеньку попещу.

Хай все, що стривожило серце
Злітає насінням кульбаби.
Я мудрий, неначе Гельвецій,
А в ліжку - Амур вельми зграбний.

Вуста розкопилюй хутенько,
Бач - руця повзе під запаску...
Витягують гнів твій обценьки
Моєї уваги та ласки.

Поблимай, кохана, привітно,
Не чмихай ображено носом.
Глянь - киця дрімає окітна..
То що - може приндитись досить?

Тулися до мене поближче,
Отак як учора на лузі.
Давай но задуємо свічі...
Всміхаєшся? Отже ми друзі!

06.06.2018р.

Підкажіть!

Які жінки найкращі - мо', білявки?
Заплутався - ніяк не доберу.
Губами доторкаюся до мавки -
Лежить красуня, мов холодний труп.

Трапляється - на вигляд пришелепа,
Картоплю тільки бачить у жуках.
А шалом аж добризкує до неба!
Розбурхає й столітнього дідка!

А ця? Начебто з виду Афродіта,
Опуклості - аж вирячив баньки.
Як тільки пупа хочу їй зігріти -
У відповідь лунають хропаки.

Одна на одну діви геть не схожі -
Костисті є, і булочки м'які.
А, може, тільки ті жінки хороші,
Які не сплять в обіймах мужиків?

06.06.2018р.

Порча

Неначе хтось навів навмисно порчу,
Відправив на курорт на тиждень друг...
Вертатись з Еміратів я не хочу!
Сподобалося, браття, просто "Ух!".

Дівуля розминала зранку п'яти,
На пляжі - опахало і гамак.
Удома ж - тля, нахабні колоради,
На полі із сапою краков'як.

Правителю скомпонував цидулку,
Коли писав - аж скрапнула сльоза.
"Бажаю політичного притулку!
Рятуйте! Вдома теща загриза!".

Уранці мускулисті поліцаї
За вухо відвели до літака.
Що за народ! Поганці! Краснобаї!
Не вірять українським мужикам!

Захряснулася хвіртка. Лев у клітці.
Жінки стрічають - у руках дрючки.
Кабанчики рохкочуть у повітці,
На мене піднімають п'ятачки.

06.06.2018р.

Сміх і гріх! Побився за поези!
Збаглося творити під ларком.
Вискочив мужик злегка тверезий,
Каже: - Геть! Торгую тут пивком!

Думав, що втечу стрімкою тінню...
Я ж не тільки дядько-поліглот:
З розвороту "замочив у диню",
На додачу - хук і аперкот.

Не народ пішов, а орки злобні.
Карате займаюсь - час такий.
Кулаки у мене, наче довбні,
Не у моді нині здохляки.

А якщо видригується рима,
Строфи як собачі ковтуни -
Ти сиди тихенько і не блимай,
Винуватим будеш без вини.

Вулицею суне книжна миша,
Мій товариш - знатний сонетяр.
Не чіпай поета! Бо заріже!
Чуєш, крук із дуба каже "Кар-р-р-!"?

Вдома вірша допишу про маки,
Закручу словесний пірует.
У торбині - гирі та нунчаки:
Я - сучасний, київський поет.

04.06.2018р.

Не біда!

Гурман щодня куштує ескалоп,
Пацяті січка падає у ночви.
Воно було маленьке. Підросло.
Тепер на світ ображено рохкоче.

Живуть разом у спільному дворі,
Пан - у світлиці, кнур - в хліву, де миші.
Свиню цінують тільки за жири,
А візаві за те, що пише вірші.

Написано: Вбивати - смертний гріх!",
Проте людині багнеться пожерти:
Щодня до рота пхає він живих,
Щоб крапали з руки сонети мертві.

Ну чим погані для котлет кицьки?
Чи пес, який куняє під парканом?
Так ні - іде свиня на шашлики :
І де тут справедливість окаянна?

Прийшов різник. Тварині буде швах,
Заточує об камінь ніж фартовий...
Застряг свинячий хрящик у зубах -
Та не біда, бо вірш уже готовий.

04.06.2018р.

"Никто не должен умирать?"
(вірша)

Фінал - холодне ложе,
Кінчається дорога.
Коли загине в'язень -
Спустішає тюрма.

Померти мусить кожен,
Хто вірує у Бога -
І атеїст затятий,
Й нехрещений Хома.

Мокриці - у шпаринах,
Герой - на полі бою.
А трудівник-дідуньо -
З косою у руці.

Усім - шматок сатину,
А піп за аналоєм
Читатиме молитву -
Хай слухають людці.

Мені Пегас одміряв
Життя Мафусаїла.
Пишу чудовні вірші -
Дивується товпа.

Бажаю перемир'я -
Боротися несила.
Я ж - мудрочола діва,
Хай дурень погиба.

Ловкенько на папері,
Слова - пахке повидло.
Обарвлено віршата
Сяйнистим кумачем.

Дивлюсь - а смерть у двері
Встромляє косу підло:
Не буде маршу слави -
Лягла поміж нікчем...

04.06.2018р.


Спокута

В усіх, хто любить дів тяжка судьба,
Ні на землі покою, ні на небі.
Скопитився нарешті я! Ти ба!
Обстригли півню гонористий гребінь.

В чистилищі - Петро й кагал чортів.
На терезах - гріхи й хороші справи.
Петро питає: - Ти блудив?
- Блудив
- Чи з багатьма?
- Голубоньок орава...

- Насилував?
- Та Бог із Вами! Ні!
Все полюбовно! Я - галантний мачо.
- Чому ж тоді стоїш такий сумний?
- Образив жінку. В ліжку зараз плаче.

Написано "Люби сиріт, удів'...
Ласкавець я, а не маньяк голодний .
Монахиню утішити хотів,
Аж тут "бабах" - і я трупак холодний!

Еге, козаче,- наробив ти лих,
Чинити так із сестрами негоже.
Шуруй назад спокутувати гріх,
А потім ми розмову цю продовжим.

04.06.2018р.

Уже пора

Мавка лає від душі,
Розмина як тісто:
- Будеш слухатись, кажи,
Бо не дам поїсти.

Кажеш, дуже натомивсь?
Не обманюй ладу!
Марш у ліжко! І на біс
Виконай "ламбаду".

Ми сім'я чи не сім'я?
Нащо парам ночі?
Три години - зверху я.
Далі - як захочеш.

Цить, гульвісо! Без бузи!
Поцілуй но груди.
Зомлівати лиш посмій -
Постуватись будеш.

Ох, і хтивий шалапут!
А казав, що лежень!
Ранок? Вже пора на труд?
Йди. А я полежу.

04.06.2018р.

За бунт розплата - дулі запашні,
Не буде жінці шуби із шиншили.
Чи вислизну з бідацької лижні?
Очолила громаду міль безкрила...

У рейвасі злодюга переміг,
Згодовує нам заповіді Божі.
Упроголодь лягаю на нічліг,
Якщо у брата не позичу грошей.

Від жиру, мабуть, жебракує дід,
Виспівує під церквою бельканто.
Нехай народ бездумно хлебче спирт,
А то, дурний, оговтається раптом.

Звикаю їсти кашу із пшона -
Закрито шлях в Євросоюз убогим.
Терпіти мушу. Бо іде війна.
Чи доживу колись до перемоги?

03.06.2018р.

Ледачий

На грубі умостилися коти,
Із рибою впороли миску шосту.
Поїв і я. Схотілося лягти,
І ну її до біса ту роботу!

Уранці два гектари накосив,
Удень - "Камаза" дровенят розгепав.
Получку віддаю усю красі,
А їй все мало. Каже: - Більше треба!

Розжовую цукерочку "Рошен",
За хвильку провалюся у нірвану.
Але кричить жона: - Вставай уже!
Шуруй на працю, лежень окаянний!

Підскочив, наче ґедзь мене вкусив,
Від поспіху "поцілував" піддашок.
Валяка я. Мабуть, тому труси
Спадають, як не одягну підтяжок.

У шлюбі рай. Ні жодного сучка,
Навшпиньки зачинив у спальню двері.
На луг веду попастися бичка,
А жінка хай дрімає до вечері.

03.06.2018р.

Бігом нагодував свиню у клуні,
А то село аж збіглося на шум.
За графіком - писатиму про нюні,
Глумитимуся, трохи согрішу.

Ридають козаки і чорноброві,
В інеті день і ніч іде сльота.
А жінка дійки розмина корові,
Працює, а не слізоньки ковта.

Поплакати хотів і я, панове,
Ось-ось волога бризне із очей.
Але згадав - пиляти треба дрова,
Гуртом не поридаємо, ачей.

А потім - надвечірня косовиця,
Голодний кнур, курчата і кролі...
Немає часу рюмсати-журиться,
Робота від зорі і до зорі.

Пора іти на поле перебенді,
Чарчину на коня уже налив.
Увечері поглипаю в інеті
На лики професійних ревунів.

02.06.2018р.

Худнемо. Спадають ліф, труси,
Лазимо навприсядки на дачі.
Що, голубко, хочеш ковбаси?
Пропоную посмоктати пальчик.

Нащо люба здався той омар?
Хто філе сьогодні купить здуру?
З курячих пазуриків навар
Вайлувату виструнчить фігуру.

Целюліт, жири, холестерин -
Нащо ці страхіття любій жінці?
Піднімись на хвильку із колін,
Випий залпом кухлика водиці.

Платять гарно. Влада - чистий мед.
От народ і біситься од жиру:
Замість масла споживають спред,
Смокчеться сироватка без сиру.

Репаються чорні п'ястуки,
У дугу зігнулась чорноброва.
Українці - як хорти стрункі,
Виростає нація здорова.

Гарно жити в рідному краю,
Йду на працю з апетитом вовчим.
Як засну - одразу щось жую,
А прокинусь - знову їсти схочу.

30.05.2018р.

Досить!

Насварений. Пегас бреде услід,
По носі муза майталає флером.
В поезії, я, браття,- інвалід,
Релікт казковий, риба кистепера.

Ввігнав зубиська геній у задок,
Шматує люто залишки таланту.
У нього кожен твір - барвистий шовк,
Слова гримлять, мов постріли гармати.

А в мене - срамота! Одні цицьки!
Сплітаються коханці голопузі.
Та краще би зостався без руки,
Аніж таке писати, любі друзі.

Піду на луг, нанюхаюсь квіток,
Ввірвалось еротичне тинди-ринди.
Загнали п'явки тигра у куток:
Здаюсь! Про вічне згоджуюсь творити!

30.05.2018р.

Хіба можливо звикнути до зла?
За правду люд штовхнув під гільйотину.
Крізь мене чорна заздрість проросла,
Меча обмови встромлено у спину.

Летів Пегас безжурно у зеніт,
Хмарки вихрили дивочуда крила.
Лише плювок - і щез поета слід,
А муза від отрути почорніла.

Зірвався коник стрімко у піке,
Розбіглися "товариші" та "друзі".
Упав невдаха в багнище липке:
Не співчувають - підняли на глузи.

Від підлості не викуєш щита,
Пиляють орки плодоносну гілку.
Яка ж людська чудова доброта,
Ненависть - навпаки - потворна ликом.

29.05.2018р.

Геть!

Я - естет! Тікай од мене! Киш!
Критикує! Ач, ума палата!
В мене сонцем сяє кожен вірш!
Все у світлотінях, мудрувате.

Тулишся, дворняго, до митців?
Підворіттям тхне твоя порода.
А талант - синиця у руці,
Бевзям некультурним насолода.

Задихаюсь між словесних скирт,
Багнеться роти усім зашити.
Ти водою поїш цілий світ,
А моя амріта - харч еліти.

Для титанів посаджу тюльпан,
А твої волошки зріють миші.
Знову біля тебе шум, товпа,
А у мене чисто. Мертва тиша...

29.05.2018р.

Зупиняється маршрутка
От я і читаю:
Куди вона людей возить?
Куди курс тримає?

Бачу напис: “ТуПдиспансер”!
Іще раз читаю.
Таки дійсно - “ТуПдиспансер”.
Я собі гадаю:

Все котиться до проґресу,
Щось нове здибає,
То, мабуть, і медицина
Щось нове вивчає.

Відкрива нові хвороби,
Як їх лікувати,
Щоби усім хворим людям
Якусь поміч дати.

Вже й туперкульоз відкрили -
Хворобу незнану.
Які ж в неї є симптоми:
Висипка чи рани?

І, отак поміркувавши,
Я людей питаю:
“Куди їде ця маршрутка?”
Й відповідь лунає:

“До Березовиці їде.”
Я став міркувати:
“Там, напевно, “ТуБдиспансер”
Мало би писати”.

То, виходить, що немає
Нової недуги,
Тільки напис написали
Уми недолугі.

Тії уми, що у школі
Вчитись не хотіли,
На “ТуПеркульоз” з дитинства
Вони захворіли.

І з такою недугою
Пхаються до влади,
А держава загибає
й нема на то ради.

Хворе наше керівництво
Нездало керує,
Бідний нарід в ярмі стогне -
Мафія жирує.

То ж пора з “ТуПеркульозом”
Боротьбу почати
І всіх хворих на недугу
Треба лікувати.

Щоб державне керівництво
Все грамотне було
І “ТуПеркульоз”-недугу
навіки забуло.

Щоб була державна влада
Вся грамотна, здібна,
А “ТуПеркульозна” влада
нам вже непотрібна.

Щоби мова наша рідна
У нас панувала,
Щоб чистіша від кришталю
Повсюди лунала.

Щоб в нас на “ТуПеркульоз”
Молодь не хворіла,
А в майбутнє щоб дивилась
І життю раділа.

2018р.

Ой, жіноцтво! Тяжко нам, біда!
Стало складно підчепити мужа.
Я ж красива, моцна, молода,
Ще ніхто у ліжку не подужав.

Хлопче! Нащо вирячив баньки?
Шаснути бажаєш під сорочку?
Для початку грошенят підкинь
І сережки начепи на мочки.

Будь активним протягом доби,
Щоб ні дня, ні ночі без кохання.
Кухня й праця будуть на тобі,
А іще прання і прибирання.

Шлюб сучасний - це тобі не мед,
Ти - карась, в я - велика верша.
Безкоштовно матимеш десерт -
Гостру на язик і мудру тещу.

Зрадиш - то чекатимуть суди,
Віддаси усе, що маєш жінці...
Милий, ти чого такий блідий?
Йди сюди, почухаю по спинці...

26.05.2018р.

Убережу невдаху-чоловіка
Од вибору ледачої жони:
У руки мавці устромляй мотику
І хай на грядці поле бур'яни.

У трудівниці видно лиш огузок,
А у валяки - завжди сонний час
Якщо від праці зменшується пузо -
Хапай дівча за литку й хутко в ЗАГС.

Якщо ж сидить за компом - пише вірші,
А поглядом літає в небесах -
Тікай од неї у кущі скоріше,
Інакше боком вилізе краса.

Ще не спіймав горобчика у жменьку,
Один як перст копаюсь на межі.
Городами пливуть задки пухкенькі,
Але, на жаль, у всіх вже є мужі.

25.05.2018р.

Не знав такої ще біди,
Став схожий на шамАна.
Щодня рука туди-сюди -
Хвороба нездоланна!

А жінка,мов гаряча піч,
Жадає чоловіка.
А я чорнилом день і ніч
Забризкую сторінку.

У кого - грип, у кого - сказ,
Шуми летять зі шлунка.
Такі хворобм не для нас:
У римачів - писунка!

Весна буяє! Рай! Краса!
Народ упився квасом!
Мене ж болячка загриза -
Нема від неї спасу.

Рятуйте, бо мені каюк!
Пегасик ледве дише!
Кажіть хутчій рецепт од мук,
А я віддячу...віршем.

23.05.2018р.


На дні


Електорат скликають на олжу,
Закинули партійні бонзи вуди.
А я на дні колодою лежу,
Повз мене пропливають час і люди.

Крізь воду око зріє бюлетень,
Погойдує папір намоклий хвиля.
Іззовні ґвалт, а тут анітелень,
Рекламного не чує вухо дриля.

На писка око вирячив линок,
Убгався у пахвину рак зухвалий.
А на землі збирається оброк,
Агітки чорта демос задовбали.

З трибуни злодій плеще язиком,
Лякає білорибицю на плесі.
А ми на пару із водяником
Косиці мавкам чешемо по черзі...

Прокинувся, по телику мура -
Обітниці виплямкує ротяка.
Цікавий сон. Але, на жаль, мара.
Чому ж рука трима за клешню рака?

23.05.2018р.

Прилетіли міна, куля та граната -
За "дарунки" дякую Кремлю.
Мова - окупанта, церква - окупанта:
Чим народ роз'єднаний зцілю?

Поруч ниє морда: - Что мнє ваша мова?
І вєздє похожіє попи...
В ліжку розляглася дівка чорноброва -
Кацапура ватника зробив.

Бородаті лики моляться у Лаврі,
Від Москви чекають пільг і благ.
Паства на колінах, розчахнула гаври,
Дулі заховала в рукавах.

Із Сірком зустрівся. Каже: - Бачиш руки?
Їх тобі у позику даю.
Братчиків - на волю, ворогів - на муки,
Знищиш всіх - опинишся в раю.

Бачу бій кривавий, чую шабель дзенькіт,
Крапле кров з Сіркової руки.
Як же їх багато - тих, хто зрадив неньку,
А ще більше - сонних хохлаків...

22.05.2018р.

Зупинись!

Запиваю самогон розсолом,
Ляжу в ліжко і натисну пульт.
Розбишацькі настрої - крамола.
Заклики до бунту? Буде суд.

Влада краде. Та хіба уперше?
Пообвик, що правлять брехуни.
Кожен другий в Україні лежень -
К бісу революції огні!

Платять менше, ніж рабам у Римі,
Не біда - на пійло гроші є.
Владу інший хай бере за вим'я,
Я ж - хохол. А, отже - не боєць.

По пивницях вечорами носить,
Наче в бурю човника без щогл.
Лиш у нені побіліли коси,
Бо із мене виросло ніщо...

P.S:

А народ у вир пливе нестримно,
Чтачить сил піднятися увись?
Утікає за кордон країна:
О, мій побратиме - зупинись!..

22.05.2018р.

Запитай

Сопе та стогне люд у полі,
На грядках куряву здійма.
Зіщипують із бараболі
Жуків дружина і кума.

У Президента є заводи,
У депутата - віз бабла.
Мене ж спасає лиш городик
У верболозах край села.

Народ звикає до наруги,
Забили баки Верть і Круть.
Війна, реформи і злодюги
До гробу націю ведуть.

Як сил не буде і стогнати,
Від грошей лишиться діра -
Штиками стануть і лопати:
До гайдамаків не пора?

22.05.2018р.


Молитва за генія

Молюсь за генія щодня,
Свічки стромляю у менори.
Хай муза клята не куня!
Пегас-лайдак глибоко оре!

Аби овацій вдарив град!
У друзі бгались епігони!
Хвали солодкий лимонад
Зволожив поетичне лоно.

В поклонах об долівку "Лусь!",
Гуркоче лоб, немов мортира.
О, як же гарно я молюсь -
Аж сміхом душиться сатира.

Усе тепер іде на так,
Тікають по кущах таланти.
Піїти утрачають смак!
Навзаєм пишуться... присвяти!

Молюсь: - Вернися на стезю!
Пером не смикай спорадично!
Не будеш слухати - вкусю!
Пора наквецяти про вічне.

22.05.2018р.

Шукаю вади у чужому оці,
Найменший гандж - як віхоть для бика.
Не втримати у гамівній сорочці
Сатирика дурного язика.

По маківці вистукувати дятлом
Умію вправно, люди кажуть "спец".
Стрічаю ранок віртуальним "батлом",
Увечері з "бомондом" лютий герць.

На сайті я стара цепна собака,
Від графоманів відганяю муз.
Учора лінувався - недогавкав,
Сьогодні буду всіх підряд "кусь-кусь".

Тобі зі мною краще не дружити,
За тиждень неодмінно заклюю.
Хай мліють у страху недопіїти,
Почують скоро критику мою.

Нап'яв личину фанаберства строгу,
Пора когось погризти на почин.
Якщо зі мною хочеш діалогу -
Кивай, в долоні плескай і мовчи.

20.05.2018р.

Цієї днини - справжнє літо,
Уранці луг запнув туман.
Хотілося би порадіти,
Та спокою, на жаль, нема.

З села пощезли чорнобривки,
Здорові парубки-воли.
Лишилися одні каліки
Й бабусі, чорні од ріллі.

Втопає діл у живокості,
На цілий кут - одна вівця.
А ще недавно в хаті гості
Шукали вільного стільця.

Усе іде за Божим планом,
Сади паршивіють од тлі.
Пекін лаштує каравани
Нових господарів землі.

А, може, - це небесна кара
За те, що був весь вік німий?
Пірнуло сонечко за хмару,
Умовк у хащах соловій.

17.05.20218р.

Терпи

Поглянь в очиці Президента,
На вигляд - чистий херувим.
Якби ж він став до кулемета,
Дав приклад мертвим і живим.

Хотілось радості, озону,
В душі щоб грав акордеон.
А в нього - гроші за кордоном,
В жони - торбеха за мільйон.

А поруч - хитрі баламути,
Народ скликають до бузи.
Остерігаюсь, браття, бунту -
Добра не буде із грози.

Чи знають відповідь піїти?
Ввіллю журбу в один рядок:
Попробуй все перетерпіти,
Інакше - хрест і моріжок.

А цей - хай тоне у перинах,
Заскаче, з часом, як блоха.
Війна в країні - це руїна,
А мир - це вирок ворогам.

16.05.2018р.


Натурпродукт

Ось вам, братику, пролог,
Сало й молоко:
Поросятко "рох" та "рох",
Курочка "ко-ко".

Задубіли мозолі
В битві за удій.
Важко жити на селі,
Розкидати гній.

Прямо з гілки рветься фрукт,
Чисті ягідки.
Натуральний їм продукт -
В тебе не такий.

З чортовиння ковбаса,
Не харчі, а прах.
Тридцять літ, а вже пузань,
І здоров'ю швах.

Вавка в шлунку загриза,
Влада, цигарки.
А горілка! Не бальзам -
Трута для жуків.

Гарно тріску пережуй,
Цвіле канапе.
Бджілка у саду "жу-жу",
Кізонька " бе-бе".

16.05.2018р.

Ох, у нас, братове, і "король"!
Для розумних - із баблом кормушка.
Я не провокатор і не троль -
Мудро-хитрувата хохло-тушка.

Підлабузник щиро - не секрет -
Сильним світу всмак огузок лиже.
Влада лестунам - пріорітет,
Біля неї паші значно більше.

На Майдані пекло - дим, огні,
Небеса чорнішають од гніву.
Це дурниці. Нащо це мені?
Хай потопче курку трохи півень.

Штука гибла корабель без щогл,
Як держава гоїв безголова.
Проти влади я - пусте ніщо,
Квакну слово - полетить полова.

У країні завжди щось не те,
Брат у брата із кишені краде.
Хай народ бунтує і гуде -
Я стежину протоптав до влади...

15.05.2018р.

Ювілей

Рисачив у дитинстві як гепард,
Літав Тарзаном по дубах і кленах.
І ось, дожився - скоро п'ятдесят,
Цікавлять ліжко й ложка здоровенна.

Тріщав підступно шифер на дахах,
До ночі з другом грали у футбола.
А нині тіло прагне тихих благ,
Живіт росте, розтягується воло.

Іще недавно - коник-стрибунець,
Безстрашний послідовник Чингачгука.
Сьогодні теща кликала на герць -
Сумирний став. Карасик, а не щука.

Щодня улітку дріботів на пляж,
У школі, на перервах - гвалт, кориди.
В портфелі двійка - ось і весь вантаж.
А нині - жінка, позики та діти.

А восени - в березові гаї,
Боровички не відали пощади.
А зараз, мабуть, добре переїв -
Ступають важко по долівці п'яти.

А сни! Польоти зоряні! Вінтаж!
Без крил стрибав у прірви відчайдухом.
Наносить час зі зморшок татуаж
І опадає сивий волос пухом.

Немало у Дніпро стекло води,
Куняю від утоми на зупинці.
А духом - ще нівроку, молодий!
І вірю, що подобаюся жінці.

15.05.2018р.

Про м'яке

Про владу хоч і не пиши -
Вовків бояться сонні вівці.
Ну, що ж - залізу у кущі
І настрочу бігом про циці.

Думки невтішні прожени
Про Крим, Донбас і триколори.
М'якушки ж - наче кавуни!
Забудеш про країну хвору.

Купив злодюга рідний край,
Лишилися пахучі дулі.
А ти у пазуху пірнай -
Там тепло, не літають кулі.

Країна корчиться в огні,
Розгублено в майбутнє блима.
А груді - пишні, запашні,
Збивають тайнами хмільними.

Он, копів марширує полк,
Товпу жене в собачу буду.
Сховаю писка між цицьок -
На владу гавкати не буду.

15.05.2018р.

Поети пишуть про кохання,
Народ на лірику підсів.
А я галушкою в сметані
Живу у пазусі краси.

Вінка сонетів довгу кишку
Наквецяла за ніч кума.
А я купив просторе ліжко,
Часу на шкрябання нема.

Знімає длань аксесуари
Із мавчиних дівочих пліч.
Як стану дідом - мемуари
Строчитиму і день, і ніч.

А нині - парубок нівроку!
А молодиця - пишний сад!
З такою тільки сниться спокій,
Їй треба ласки, не рулад.

Скажіть, ну нащо ті піїти?
Товчуть те саме знов і знов.
Коханням треба просто жити,
А не писати про любов.

13.05.2018р.

Сердитий песик ззаду покусав,
Встромив зубиська у побриті ноги.
Сиджу й ридаю у одних трусах,
А шолудивець ловить поруч блохи.

Важкі часи - в країні гвалт, бардак,
Грошей на костомаху дуже мало.
Стирчав із буди із м'ясцем мослак,,
Хотів борща забацати з наваром.

Пес крав у мене шкурки ковбаси,
А я хотів поцупити у нього.
Але Сірко таки мене вкусив,
Бубнявіє в очу гірка волога.

Сусід у кицьки "Віскас" позича,
Учителька - у хом'ячків - зернята.
Охляв, мене здолає і курча,
Без грошей жінка вижене із хати.

Штанці іззаду хутко залатав,
Заходить сонце, скоро буде вечір.
Піду з мішком, сховаюсь між отав,
В городі кума розживуся дечим.

12.05.2018р.

Ковток вина терпкого? Кухоль браги?
Ти вибрав - пійло крапає з губи...
Буяє пустоцвітом кожен пагін -
Такі поези люблять "голубі".

У "наче" та "немовби" маринаді
Утоплено згорьований сонет.
Драбина в небо - подарунок баті,
Парнас лякає мухи пірует.

Вона щоденно шастає у сад,
Гризе плоди, оспівує природу.
На чистий лик осонцених рулад

Лягає шаром мулу позолота.
І знову криво. Знову все не в лад:
Гармонію вбиває зайва нота.

10.05.2018р.

Писати сів. Жона під ребра "тиць"
І каже: - Дуй хутчій надвір із хатки!
Щоб голова не пріла від дурниць -
Хапай сапу, іди полоти грядку.

Я ж хвора! Вибиваюся із сил!
Чавун борщу за раз не можу з'їсти!
А ти в Пегаса мостишся між крил
І ручкою щодня тренуєш кисті.

Устану з ліжка, довбню підійму
І порахую графоманські ребра!
Чого замовк? Не чоловік - муму!
Зламай перо! Налий води у цебра!

Дощу давно рясного не було,
Тож лий водицю щедро в кожну ямку.
Працюй, щоб не сміялося село,
А я посплю. Втомилась від сніданку.

Почухав зашкарублі мозолі,
Заграли у душі селянські гени.
Піду, покопирсаюся в землі.
А ви, шановні, якось тут без мене.

09.05.2018р.

У віршуванні змалку вереда,
Слова смакую, начебто іриски.
У лобі думка зріє непроста -
Нехай у читачів "коротить" мізки.

Бабахну раритетищем-слівцем,
Сплету вінка із натяків зневаги.
Я - пуп землі! Амріта! Кадуцей!
Мій твір - нектар, а твій - ковточок браги.

У бевзів стиль приземлений, важкий,
А мій - пахка герань в коштовній вазі.
Пегас у вічність пхає навпрошки,
Кармічний шлях - осонцені оази.

Плодів митця огранених вкуси!
Від захвату зігнися у пошані!
Чому ж тоді розбіглися усі?
Один лишився в морі-океані...

08.05.2018р.

Перехрестя
У людей манера є дурна,
Безпардонне в душу лізе плем'я.
А послати можна? В чи на...
Ні, не можна. Скажуть, що нечема.

ДНК закручено в спіраль,
Там усе - і похіть, і жадоба.
Я ж бо - куртуазний Персиваль,
Зиркати не навчений з-під лоба.

Юрби поклоняються ножу,
Стали, мов неситі вовкодави.
Але темінь вам не покажу -
Дух лікують найсвітліші барви.

Правди не читай, слова зітри,
Совість хай дріма в куточку тихо.
Важко на перетині вітрів,
Багнеться краси, а бачу лихо.

А довкола - різанина, шторм,
Світять кров'ю почорнілі тексти.
В рай дорогу вказую перстом,
Як дороговказ на перехресті.

08.05.2018р.


Навроки
Судьбини лускає кавун,
Порвалися вуздечки.
Стрибнула жабка в кропиву,
А я стрибнув у "гречку".

У звабі - той ще телесун,
Бо практика хороша.
Слабий ізмалку на красу,
Відмовити не можу.

Сказати жінці "Я не хо" -
Нездатен, бо порядний.
В кущі потупцяв аж бігом
За ниттю Аріадни.

Главу в покорі похилив,
Вдихаю запах м'яти.
Любовні охи - пташки спів,
Божественні рулади.

Життя зробило шах і мат,
Доважило до блуду.
Дав присуд лікар-сексопат:
Кохатись більш не буду.

Сльозу гірку струсила длань
У хусточку дівочу.
Нема любові без страждань,
А, може, хтось наврочив?

08.05.2018р.

Дарма
А друг ще той. Уточнюю - "дружок",
Зневагою, як перегаром дише.
Підлесників зганяє у кружок
Аби хвалили незугарні вірші.

Звичайно, у поезах я не Бог,
Митці малюють кращі краєвиди.
Але заліз в його чортополох,
Поскошував каліки-пустоцвіти.

Пощезли кострубатості, вода,
Хотілося сказати "Все в порядку"...
Даремний труд, етична суєта -
Пирій миттєво повернувсь на грядку.

Якби хвалив, був чемний і м'який,
Послухався б хоч раз своєї жінки,
То не почув би: - Хлопе! Хто такий?
Не пнись титанам правити нетлінки!

Перемогти не здатен я орду,
Із колючок утік у ружі й астри.
На самоті вінки словес плету,
Дарую читачам чудовий настрій.

08.05.2018р.

Мозолики болять? Спина? Крижі?
Получка - жменя дріб'язку нікчемна?
Отримав дулю? А тепер біжи -
Працюй на пана. Будь слухняним, чемним.

На тебе, рабе, дивиться твій син,
Лошару-татка розвели на бабки.
У злодія достатку не проси,
А вирви кревні з м'ясом із горлянки.

В села сусід украв земельний пай,
А заодно завод і пилораму.
Ланцюг порви! До шабельки звикай!
Не бійся як за бунт посадять в яму!

Усіх братів окрадених поклич,
Навчи за кривду люд хрестити сталлю.
Відрубуй руки татям аж до пліч,
Якщо потрібно - садови на палі.

Коли останній гигнеться упир
Й народом стане млява біомаса -
Ізнову запанує лад і мир...
Оце так сон! Добряче вчора "квасив"!

07.05.2018р.

Важко

На щастя сподівалася дарма,
Утратила чуттєву насолоду.
Часу в ледачих на любов нема,
Гуртом тікають лежні на роботу.

Мій теж чкурнув до цегли та піску,
Мурує крезам башти і палаци.
По вихідних - пивко, футбол і кум,
А я - усохлим чипсиком на таці.

Назви хоч раз мене "мадмуазель"!
Зроби поклон і подаруй ромашку!
А бевзь мовчить, ножем батує зельц,
Жує й жує, відсапуючись важко.

Всі мужики - підступні брехуни!
А я - терпляча, скромна і святенна.
Сьогодні муж усоте завинив,
А Бог казав: - Кохайтеся щоденно!

Згасає нерозтуркана краса,
Пробуджуючи гавкіт феміністки.
О, як же важко витягти туза,
Якщо в колоді лиш холодні шістки.

07.05.2018р.

Година пізня. Третя чи опів...
Під ковдру заповзає хтива киця.
Її спросоння я не вдовольнив,
Уранці жах - м'ясця нема у мисці.

Шкарпетку підопрілу не знайду,
Дрібні в кишені бряцають монети.
Утьопався, ледачий, у біду!
А я ж мужчина! Хочеться пожерти!

У пам'яті спливло життя усе,
Від розпачу душа стрибнула в п'ятки.
Якщо прознає теща - загризе,
За те, що зобижав її дитятко.

Увечері з роботи аж летів,
Навів порядок, взявся до вечері.
Булькоче борщ гарячий на плиті,
О, як же важко догодить Венері!

Прийшла богиня! Падаю до ніг.
Пантофлі геть! Усунув ніжки в капці!
У пелену з грошвою мавці " плиг",
Насовую каблучку їй на пальця.

До ванни діву на руках одніс,
Масажував, виспівував рулади.
У вухо цілував, пупок і ніс,
І так не день чи два, а три декади.

І солоденька знову ожила!
Мене до раю зваблює щоночі.
Писати годі! В сторону калам!
Прокинулася мавка, ласки хоче...

07.05.2018р.


Дарма

А друг ще той. Уточнюю - "дружок",
Зневагою, як перегаром дише.
Підлесників зганяє у кружок
Аби хвалили незугарні вірші.

Звичайно, у поезах я не Бог,
Митці малюють кращі краєвиди.
Але заліз в його чортополох,
Поскошував каліки-пустоцвіти.

Пощезли кострубатості, вода,
Хотілося сказати "Все в порядку"...
Даремний труд, етична суєта -
Пирій миттєво повернувсь на грядку.

Якби хвалив, був чемний і м'який,
Послухався б хоч раз своєї жінки,
То не почув би: - Хлопе! Хто такий?
Не пнись титанам правити нетлінки!

Перемогти не здатен я орду,
Із колючок утік у ружі й астри.
На самоті вінки словес плету,
Дарую читачам чудовий настрій.

08.05.2018р.

Присів на хмарку, бовтаю ногами,
Чешу пегасам гриви і хвости.
Петро на мене гримає з-за брами
Аби у рай худоби не водив.

І взагалі - мені сюди зарано,
Бурчить, але веде у власний дім.
А там черниця накрива "поляну"...
Та мова не про самогон утім.

Архангели, як завжди, напідпитку,
Розслабились од праведних трудів.
А гості вже знесли Петрову хвіртку,
Прийшли баби і хлопці молоді.

Черпають душі ангельську наливку,
Ковтнув і я, похекав у рукав.
Прийшла пора дмухнути у сопілку -
Нехай святі ушкварять гопака.

Молотяться гріховні побрехеньки,
І вірші про веселих удовиць.
Ожив Едем. Регоче помаленьку,
Народець ноженятами "хвиць-хвиць".

Гуляли аж до вечора безгрішні,
Поцмулюючи грапу із діжок.
Пора додому, під квітучі вишні,
Топтати зеленавий моріжок.

Несе з небес коняка в хату отчу,
Викрешуючи іскри із підков.
Ви ж не сумуйте, ще до вас заскочу,
І заспіваю про земну любов.

27.04.2018р.

Хотілося, братове, пописати,
Але сьогодні, мабуть, не судьба.
По плану - бульба, лан ріллі, лопата
І тещі закопилена губа.

Не буде мавка охати у пущі,
А буде біль, скрипітимуть крижі.
Дружина кукурудзу шпарко лущить,
Посіє бондюельку на межі.

А хтось присів, заплакує сторінку,
За спиною ірже Пегас-мара.
А я боюся дратувати жінку,
Із ранку не торкаюся пера.

Але з грудей упав тяженький камінь!
Я розігнувся! Встав на повен зріст!
Вкошлатилися небеса хмарками,
Ушкварив дощ, труди коту під хвіст.

Біжать жінки додому, мов курчата,
З носів у трави крапає вода.
Тепер - лафа. Мощуся пописати:
Хай до морозів ляпає сльота.

26.04.2018р.

Не у висях чи в пеклі кати наші й судді,
І в раю не очікуймо благ.
Треба вчитися радість приносити людям,
Дарувати краплини тепла.

А доокола згаслі, самотні, недужі,
У свитинах поношених міль.
Щире слово дощами хай падає в душі,
Погамує страждання та біль.

Скільки ласки й добра в небайдужих долонях -
Стільки ж холоду в мертвій руці.
Глянь - до сонечка тягнеться жадібно сонях,
Так і люди, нужденні, оці.

Нащо ніжність нести під надгробнії плити?
Краще світлом хлюпнути на світ!
Не втомився щоденно до всіх говорити:
- Я люблю вас, братове, привіт!

Тихо поруч зажурена посестра плаче,
Хоч не винен - себе в цім виню.
Дам напитися скривдженій словом гарячим,
Відігрітися біля вогню.

24.04.2018р.

Напухла мозоляка - просто жах!
А тут ще й пальця врізала до кістки.
З Пегасом нас приставлено до плах
Щодня "піїтам" прочищати мізки.

Аж тут сатирик зрілий, у літах,
На мене кавкнув зверхньо і дражливо.
А клавіша "Delite" запада,
Що написалось - стерти неможливо.

Він знається у нотах ре і до,
В поезах лох, не раз писала в "лічку".
Кусаю графоманистий задок,
А він у мій вганя сатири шпичку.

Цей пустотливець кублиться в селі.
Мені ж видніше, бо живу у місті.
Він - за мозОлі, я - за мозолІ,
Війна така, аж заздрять терористи.

Рогами улупились аж-аж-аж,
І в мене, і у нього зріють ґулі.
Мене писаки вводять у кураж,
А цей - дубовий, на "кусь-кусь" нечулий.

Та раптом луснув на руці пухир,
Зітхнула із полегшеннням мозоля.
Тепер між нами дружба, сонце, мир.
Піду на кухню чистить бараболю.

25.04.2018 р.

Ізранку написалася мура,
В сльозавому топились молодиці...
А тема є нова! Гіп-гіп ура!
Надворі пса ганяє підлий гицель.

Колошкає у реп'яхах бровка,
У сак жене блохастого барбоса.
То ж мій гавкун вступився за братка,
Бо тут - чужак! Для песиків загроза!

Мій вовкодав завжди без повідка,
Щодня кнуря заковтує на шару.
У нього вдача лагідна, м'яка -
Піклуюся про Цербера з Тартару.

Підкрався ззаду, за чубисько "цап!",
ВІн моцний, важить, наче слоненятко.
Ганчіркою мужик звиса між лап:
Не вирветься. У пса залізна хватка.

А шавка ухопила за штани,
Одгризла шмат казенного сатину.
Урок простий: собачок не жени!
Для милосердя створена людина.

23.04.2018р.



Поет повчає орача життя:
- Отут не так! А там бракує коми!
Шкварчить на всіх і коле, мов будяк:
- Я - надгігант! А ви - невдатні гноми!

Іде із годувальником війна,
Хоча без хліба не напишеш книжку.
Селюк на Пасху різав кабана,
Продав мені м'ясця-сальця та кишку.

У віршотворця ж рученька пухка,
Зневажлива і гордовита поза.
А кашу любить. "Ще давай!" гука:
Несуть "пігмеї" їдельце "колосу".

Щодня громада паше за мідяк,
А у писаки віртуальні плани.
Жонглює словом трутень все життя,
А до роботи не зови - не стане.

Примчав Пегас, заскочив під кашкет,
А муза мстива у сідницю коле.
А, мо' й мені пірнути в інтернет?
Докучили порепані мозолі...

23.04.2018р.

Жіноча воля

Ох і ледачий чоловік!
У голові дурниці.
І досі, телепень, не звик
Торкатися до циці.

Лише робота в голові,
А я жива істота.
Пускаю бісики з-під вій,
Подерлася колгота.

У ліжку очі закрива,
Дрижить, немов телятко.
А я ж солодка, мов халва,
Духм'яна шоколадка.

Писун ще той. Мудрій-Боян!
Мені ж потрібна ласка.
Амур із низу. Зверху - я.
А він: - Пусти, будь-ласка!

Звикав до меду цілий рік,
Тепер цвіту як ружа!
Не спить ночами чоловік:
Зробила з нього мужа!

23.04.2018р.

Бісики пускає молодиця,
Усмішку дарує пречудову.
Хоче жити краля у столиці,
Викладати українську мову.

А в селі - кабанчики, телята,
Хлопці некультурні та лайливі.
Хведір-залицяльник - бита карта,
В нього все багатство - гуска й півень.

Я ж крутий. Нора на Борщагівці.
А якщо точніше - то "хрущовка".
Головне з села чкурнути дівці -
Гарно в неї варить "безтолковка".

Хоч вельбучна - мавка роботяща,
На городі бабрається ловко.
Може, десь красуні є і кращі,
Ця ж під боком, стигла чорнобровка.

Одружився. Трійня. Все як треба.
Упиваюся подружнім раєм.
Лиш получка - ліліпут, маленька,
На життя грошей не вистачає.

Ну й судьба! У колючках, ребриста!
Каші надокучили перлові.
Утекли на хутірець із міста,
Є тепер пацята і корови.

Їжджу на роботу лісапетом,
На поля пастись виводжу музу.
Можна бути і в селі поетом,
І, до того ж, із набитим пузом.

22.04.2018р.


Я старий чувак. Не хтивий жук.
Забуваю про персистих мавок..
А дівчата поруч "шу-шу-шу" -
Вуха настовбурчив на русалок.

Думав, щось про кухню, м"ясо, плов,
В кожної в руці із пивом гальба.
Помилився: шепчуть про любов,
У одної завтра буде свайба.

Дівці - двадцять. Діду - шістдесят.
В неї - циці. В нього - міліони.
Упірне дівуля в шоколад,
Купить із рубіном панталони.

Ну і хвеськи! Ухопи їх кат!
Дикі тигри - не маленькі діти.
А розмова перейшла на яд,
Хочуть згодом вуйка отруїти.

Мокре діло. Підле. Не нове.
Та дарма радіють чорноброві:
Дідуган ще трохи поживе -
Телефон дізнався із розмови.

Набираю. Бац - а це мій кум!
Розказав підслухану балачку.
Спас кнура. Не дав його на глум.
Відьми юні стрілись на удачу.

18.04.2018р.


Ас

Я - струшувач жуків. У цьому ас.
Медалі від жони за працю вартий.
Америка ж нехай летить на Марс,
Мені миліші тлусті "колоради".

Не пшукаю отрутою кущі,
Прочовпую з відерцем між рядками.
Це - праця для вимогливих мужчин:
Йменують нас робочими волами.

Сусідів лан горить од хробачні,
Усю ботву жучиська обкусали.
Саджати бульбу, друже, лиш почни -
Забудеш макіяж і серіали.

Гектар сапою двічі обгорни,
Видлубуючи хрон та пиріяку.
А кум ледачий, сонний, запанів,
Із дня удень кохає жінку-мавку.

Моя ж на грядках поле бур'яни,
Худенький ніс встромила у земельку.
Без рук людських дичавіють лани,
Не буде чим натоптувати пельку.

Нема часу читати хтивих од.
Ми - селюки, не венеційські дожі.
Повзуть жуки у тьмі на мій город,
Та я з цебром чигаю на сторожі.

22.04.2018р.

Усе життя мій брат куняв-дрімав.
А як не спав - чуже хапав у руки.
Тепер фінал, жалітися дарма -
У злиднях помиратимуть онуки.

До цього йшло. Все решта - балачки.
Уся країна лазить попідтинням.
На чужині кайлують діточки,
Стареньким дівам роблять омовіння.

Всевишньому не варто слати скарг,
Ми недостойні раєм керувати!
Втонув Едем у бруді й бур'янах,
Тож хай панують грошовиті зайди.

Біжи хутчій сушити курагу,
Бо тут війна, нестатки, безголов'я.
Хто не втече - зігнеться у дугу,
На мідяки мінятиме здоров'я.

А я зостався. Заступа беру,
Посію моркву, буряки і спаржу.
На цій землі, розтерзаній, умру,
У ній навіки спочивати ляжу.

19.04.2018р.

Камасутра городника

Знов у лузі пасеться корова,
І літає бджола між квіток.
Для картоплі є поза чудова -
Треба в небо підняти "гудок".

Чавить ніжка на заступ завзято,
Штик у землю вгрузає вогку.
Бульбу в землю засовує лада:
Смійся, жінко! Втішайся! Шикуй!

Не лінуйся зігнути хребтину,
Фітнес ловкий, аж скрапує жир.
Для труда народилась людина -
Чоловіку на слово повір.

Є позиції дуже цікаві:
На колінах, навприсядки, сторч.
Витинай повзунця в різнотрав'ї,
Я ж уриюсь у земля, мов корч.

Кайлування таке сексуальне!
Припече - то ставай голяка.
Лан ріллі для городника - спальня,
Пиріяка - перина м"яка.

Аж до вечора хекала пані,
Натомилася, спала з лиця.
Ще годинку - і ми на дивані
Трупом ляжем у позі мерця.

20.04.2018р.

Нема роботи.Друзів теж нема.
Сиджу один, дивлюся у віконце.
Чайок на таці, тістечко, хурма,
Шукаю вади у чужому оці.

Не випускаю творчості кайла,
Пегас і муза узяли у кліщі.
Коханка нетерпляча утекла,
Уваги їй потрібно, а не віршів.

У хаті як почесний генерал,
Працюють всі (крім мене) - жінка, діти.
Ідіть, кайлуйте. Я ж у віртуал.
Не заважайте генію творити.

А от у жінки длані шкарубкі,
Спрацьована, покірлива овечка.
У світі трутнів кращі - письмаки,
У голові не люди, а словечка.

Спілкуюся потроху із котом,
Не злазимо з просторого дивана.
Дописую канцон черговий том,
А потім - фітнес, фініки, нірвана...

17.04.2018р.

Розвіявся зачарування флер,
І голова похнюпилася лиса.
Три дні поетом був. Й одразу вмер.
І графоман потужний народився.

Пишу "Гавриліаду" про любов,
Міняючи кокоткам ліжка, пози.
У парубків завжди гаряча кров,
В альковах скачуть, наче кози в лозах.

А у колеги, що не вірш - алмаз!
Намацує душа глибинні струни.
Коли читаю - дрижаки, екстаз,
Од захвату пливуть рікою нюні.

У мене музи голі, без одеж.
Пегас на мене визвірився раптом:
Біда в Амура! У Венери теж!
Ухоркалися хтиві боженята.

Признаюся, піїти дорогі,
Дорослі ви, і я уже не хлопчик:
Остання поза їм не до снаги -
В Амура підло вивихнувся копчик.

А я писун, братва, не ескулап!
В поезії немає костоправів.
Тікаю на Пегасові охляп
Ховатися у графоманів лави.

15.04.2018р.

Вилазьте!

Вдягнулися ув оксамит лани,
Утомлений рачкую із городу.
Вилазьте з хат панянки і пани!
Гуртом біжіть хутенько на природу!

Зима пішла - спитайте в бабака,
Чи в жабки, що закумкала в болоті.
Хай голос крові лежнів погука
В ріллі длубатись на автопілоті.

Рвонули в піднебесся будяки,
Пирій, осот вирубують сусіди.
Хребет людини моцний і гнучкий,
Годиться щоб землі поклони бити.

А в офісах грипозна пилюга,
Здоров'ю шкодить світло моніторів.
У полі ж пахне листям лопуха,
Розсадою капусти й помідорів.

З руки стримлять занози, колючки,
Втомився, бо одвик ходити пішки.
А про природу ввечері таки
Хотів писнути. Та заснув у ліжку.

15.04.2018р.

Нє, ну ти глянь, яке ж воно дурне!
Дурне, дурне й не лічиться ніколи!
П'є "калганівку", "Львівське" й "Каберне" -
Забуло геть, чого навчали в школі.

За гроші мамки влізло в інститут,
За гроші татка фірму прикупило -
Та не було пуття ні там ні тут...
То ж за хабар у владу влізло шилом.

І там воно, нахабне і тупе,
Повзло доверху й виповзло над нами -
І в очі лізе, нагле, і сопе -
І рохкає і риє до нестями.


15.04.18

На Паску їв ковбасні пироги.
Хутенько ліг, ставатиму ізрання.
Але піднявсь із лівої ноги,
Тому писати мушу про кохання.

Хотілося утнути про дуби,
Не хоче длань оспівувати циці.
А люд цікавлять вуйки голубі,
Без негліже коханки-молодиці.

Творив би про рибалку і гачки,
Люблю щемкі пейзажні мемуари.
Потрібно описати квіточки,
І вітра, що ганяє в небі хмари.

Природа! Ось для творчості маяк!
Що в Україні, що у Гватемалі.
А голопузі - тема не моя,
Забулися принадливі деталі.

Та мушу. Про сусідку напишу.
Стояла бабця у согбенній позі.
Длубала забур'янену межу,
А я дивився, і длубався в носі.

Задок у Гапки дибився тугий,
Та нащо він, скажіть, старому діду?
Вже краще встану з правої ноги
І опишу зелені краєвиди.

14.04.2018р.


Досвід

Чудовні лики у панів і пань.
Казала неня: "Люди - діти неба".
А совість - у опалубці бажань,
Диктує вчинки жадібна потреба.

До оселедця притулився пейс,
Обличчя лицемірні - підлі маски.
Виплямкують вуста "Христос воскрес!",
А погляд заглитнув сусідську паску.

Банкують хитрі. Бевзі унизу.
Злодійкуваті їдуть у столицю.
А дід леліє бабину козу,
Міняє молоко на паляниці.

Народ карлючать гроші, інтерес,
В журналах всюди кралі голопупі.
Світлини сонцесяйних поетес,
Але насправді - хтивих живолупів.

Майстерно обшпакльовується пень,
Дає дочці поради мудра мамка.
Аби любов прилипла до кишень
Опуклий зад слугує за приманку.

Гіркий урок мотається на вус:
Красуні, часто - Януси дволикі.
Я на людські обличчя не дивлюсь,
Вони - обман. Важливі тільки вчинки.

14.04.2018р.



Вилазьте!

Вдягнулися ув оксамит лани,
Утомлений рачкую із городу.
Вилазьте з нір панянки і пани!
Гуртом біжіть хутенько на природу!

Зима пішла - спитайте в бабака,
Чи в жабки, що закумкала в болоті.
Хай голос крові лежнів погука
В ріллі длубатись на автопілоті.

Рвонули в піднебесся будяки,
Пирій, осот вирубують сусіди.
Хребет людини моцний і гнучкий,
Годиться щоб землі поклони бити.

А в офісах грипозна пилюга,
Здоров'ю шкодить світло моніторів.
У полі ж пахне листям лопуха,
Розсадою капусти й помідорів.

З руки стримлять занози, колючки,
Втомився, бо одвик ходити пішки.
А про природу ввечері таки
Хотів писнути. Та заснув у ліжку.

15.05.2018р.

Пора тікати

Розвіявся зачарування флер,
І голова похнюпилася лиса.
Три дні поетом був. Й одразу вмер.
І графоман потужний народився.

Пишу "Гавриліаду" про любов,
Міняючи молодкам ліжка, пози.
У парубків завжди гаряча кров,
В альковах скачуть, наче кози в лозах.

А у колеги, що не вірш - алмаз!
Намацує душа глибинні струни.
Коли читаю - дрижаки, екстаз,
Од захвату пливуть рікою нюні.

У мене музи голі, без одеж.
Пегас на мене визвірився раптом:
Біда в Амура! У Венери теж!
Ухоркалися хтиві боженята.

Признаюся, піїти дорогі,
Дорослі ви, і я уже не хлопчик:
Остання поза їм не до снаги -
В Амура підло вивихнувся копчик.

А я писун, братва, не ескулап!
В поезії немає костоправів.
Тікаю на Пегасові охляп
Ховатися у графоманів лави.

15.04.2018р.

Я талановитий, ляпнула кума,
Геніально виплітаю оди.
А в селі непросто, в голові туман,
Бо весна загнала на городи.

Надійшла натхнення чарівлива мить,
І думки сокочуть, наче кури.
Взяв перо у руку, а вона дрижить -
Вивіз гною аж чотири фури.

Жінка варить юшку. Я ж сиджу, пишу -
Виділив на вічне час обіду.
Та кабан у клуні піднімає шум -
Просить січки всипати в корито.

В молодих пацяток плямкають роти,
Розлякали всі словесні перли.
Зоряні сонети і канцон жмути
В голові похнюпленій померли.

Завтра буде трактор, оранка, сівба,
Стану зранку у похилу позу.
Хай мене пробачить читачів товпа:
Генія заціпить до морозу.

13.04.2018р.

Весна. Город. Землі солодкий пах,
З лопатою утну сьогодні танець.
За мить - сапа і заступ у руках,
Ревнула жінка: - Ти куди, поганець?

Тобі дорожчі кнур, корова, хлів?
А в мене очі сповнені одчаю.
Дурну ломаку бач як ухопив,
На мене сил увечері немає.

Чепіги від натуги аж тріщать,
І день, і ніч балакаєш із кіньми.
А я в соку, молодка, сорок п'ять,
Мене бери, а не дрючки в обійми.

І кріпко пригорни тендітний стан,
Аби злетіла мріями у небо.
Мені мужчина треба, бонвіан,
А ти ведеш себе як пришелепа.

- Та знаю. В тебе звабини м'які,
А я зносився, став характер млявий...
Іди, посій но краще огірки,
А я худобі накошу отави.

- То ти такий нечема? Постривай!
Прилиндаєш увечері додому -
Забудь про борщ, стегенця, коровай,
А спатимеш надворі на твердому!

Застрибнула мадам на п'ястуки,
Гукати марно "Любонько, задушиш!".
Важезна доля у чоловіків,
Не хочеш, чи не можеш - завжди мусиш.

12.04.2018р.


Прости

Прийшов кінець життєвому кіно,
Лебідонька пішла, у слізках губки.
Ереб чи рай – однині все одно –
Немає більше сил терпіти муки.

Єдиний раз у пущі согрішив,
Вважав, що можна, як немає ряси.
І кралю небо вирвало з душі,
Позбавивши тепла, дороговказів.

Від горя уподобав спотикач,
Вдягнула плоть кольчугу перегару.
Вагався, мо, сомам піти на харч,
Чи трутою сипнути у водяру?

Ще мить – і пекло. Чую носом дим.
Та окрик «Стій!» лунає від порога.
Любов моя вернулася у дім
І вийняла з петлі вже ледь живого.

Епістоли пишу за стосом стос,
Став мудрим, вже не схожий на вар'ята.
Усі гріхи пробачив нам Христос,
Аби і ми навчилися прощати.

11.04.2018р.

Мене питають - як ти чуєшся?
А я чуюся.
Мене питають- а ти кохаєш?
А я кохаюся!
Мене питають - як тобі пишеться? — А я пишу як живу.
Мене питають - життя твоє річка чи вітер, чи, може, її замулене дно, або його холодні ляпаси?
Життя твоє — яке воно? Воно вино? Чи, боже упаси, дивна суміш абсенту й меляси?
Воно — твоє? Ти точно не маєш співзасновників чи замів?
Ну розкажи нам, просять вони, все як є, як би ти розказала мамі

А я мовчу. Моя мама знає менше, ніж кондуктор тролейбуса, яким я їжджу не частіше, ніж раз на півроку
Усе моє - таке недолуге, однак - білобоке - собі вилискує на сонці, виливається воском та
рипить на протягах
Моє життя не проти померти, та поки я ще не заслужила цей спокій
Моє життя ніби й не моє. Чортів урбаністичний покер
Мафія проклятих років, де сплять завжди — лише янголи-охоронці
Де упирі отак взяли й загасили сонце, розбили дзеркало, кинули уламки на вітер
І що ж тепер робити?
Що робити?
Мене питають - ти поет чи просто жінка?
А я не знаю як на це відповідати
Я просто жінка, я більше - навіть, матір, службовиця, кандидатка, я на зарплаті державній уже чверть віку і
бляха муха, кохаю свого чоловіка
Але коли я сідаю за клавіші ноутбука....
Моє життя перетворюється на звуки. Ця жінка в мені стає навісною, з роздертим серцевим м‘язом.
Ця жінка дуріє від невиказаних слів, неправильних дороговказів.
Ця жінка хоче узяти все відразу, віддати все відразу — випити всесвіт ніби легкий моет
Запросто, без закуски.
Так, я - поет!
Я словотвір сама, я є свій Бог. Я є свій чорт, мій янгол тому не спить ніколи
Його долають химери та потвори і кожної миті хочуть спробувати на смак
Спокусити, вкусити, просіяти через сито, пробити
Прикрасити пір‘ям його крил свої боа
Німбом його освітити свої лабіринти
А я не годна захищати його
Чи захиститися сама
Я умію лише творити, жити та пити банальні вина ковтком одним та їсти світ своїми голодними очима
Я знаю — мій Янгол поруч, ми часто говоримо з ним
Він— є за моїми плечима!
Ночами він стоїть на варті, тримає мене за тінь, підсвічує зліва, підказує часом рими й
літературні порносайти
Мені дуже тихо— з ним!

Мене питають - а ти пішла би за ким?
А я уже пішла. — Бувайте!

У скуф'ї піп навідався в сільмаг,
Вподобав мій пружний опуклий вигин.
Еротоманець. А казав - монах,
В дірі сидить, читає мудрі книги.

Рече: - Проскурок хочу напекти.
А погляд хтивий, чорнориз - не лейба.
Одразу видно - парубок "святий",
Такий мені у поміч дуже треба.

Із бізнесом ухоркалась одна,
А ще й кабанчик рохкає в повітці.
Моя "мисля" практична - не брудна:
Хай Бог поможе одинокій жінці.

Із ним була поблажлива, м'яка,
Хутенько умостилась на коліна...
Краса здолала врешті мужика.
А згодом народилася і трійня.

Бджола летить запилювать квітки,
Вродлива стать перемагає всюди.
Знімають ряси батюшки й дяки,
І служать Богу як звичайні люди.

09.04.2018р.


Муза і ковбаса

Несу щодня до хати провіант,
Бо для митця харчі - як січка паці.
Опасистість примножує талант:
Хай повняться кунделиками таці.

Аби писався жваво постмодерн -
Поет щодня повинен пити-жерти.
Поїв - і ручка, наче автоген,
Випалює на вічності сонети.

Пожуй сальця із часничком усмак,
Бо лірику ця страва необхідна.
А ківі - для титанів-розумак -
Просвітлення від них, і муза плідна.

Якщо кортить писати про дуби -
Глитни борщу, умить попруть пейзажі.
І хай сметана крапле із губи,
Строфою у блокнот піїта ляже.

Коли я ситий - наче у раю,
На волю рвуться музи і таланти.
Чекайте, ось ковбаску дожую
І про кохання всядуся писати.

10.04.2018р.

Богемний муж

Дядечко - відомий всім атлет,
Штангою жонглює у Європі.
А для мене оковита - мед,
Ні про що думок нема у лобі.

Коле щічки лютий дід Мороз,
Холодно лежати в калабані.
А дружина - майстер-віртуоз,
Грає знаменито на баяні.

Браги в кухоль хлюпнув із діжі,
В пащі, наче у пустелі Гобі.
А дідусь майструє вітражі,
Кращі, аніж у калейдоскопі.

Бормотуху уливаю в рот,
Заїдаю лайкою і матом.
А онук уквецяв натюрморт,
Позавчора став лауреатом.

Пляшка з пійлом завжди на виду,
Хлюпається рідина в стакані.
А в синка - скульптури у саду,
З мармуру витісує титанів.

Мало випив. Не засну в рову.
Та нічого - скоро надолужу.
Я, братва, з богемою живу.
Отже, до мистецтва небайдужий.

11.04.2018р.

А Хтося мною хилита,
Ізбоку перегаром дише.
Гука на мене: - Срамота!
Не дам тобі горілки більше!

Зі Хтосею жлуктили ніч,
Ловили в озері русалок.
Злетіла голова із пліч,
Лежав під тином, як кавалок.

Купив Хтосюнці чобітки,
На день народження їй всучив.
Тепер на тиждень став хиткий,
Щоранку мучає падуча.

Підступні Хтосині дари,
Вважав, що панночка святенна.
Спочатку навіть не вкурив,
Що спирт її такий скажений.

Од пійла голова дурна,
Ще трохи - знову стану мертвим.
В усьому - Хтосина вина,
А я - її невинна жертва.

08.04.2018р.

Признаюсь чесно - я жони боюсь.
А багнеться ковбасного кавалка.
Варехою мене у лоба "Лусь!":
- Іще не Паска! Постуй, бахуряко!

А я голодний. Тиждень вже не жер,
Працюю важко в полі трактористом.
О, де ковбасний рай - СРСР?
Вертайтеся, безбожні атеїсти!

А з кухні пахи линуть неземні,
П'ятак свині підблимує з духовки.
Підсмажуються щупаки, лини,
В кишківнику бурчать шлункові соки

У кума з тиждень як настав Пейсах,
Ярмолкою черпає оковиту.
А теща каже: - Потерпи, козак.
Устомиш завтра писок у корито.

Вже думав, що хана, кінець життя,
За грішні вчинки небо покарає.
Але до хвірти кличе попадя,
"Дружу" із нею, як попа немає.

Тихцем у рот кладе мені халву,
Глитаю з рук вареники гарячі.
Тепер до служби, друзі, доживу.
А після неї попаді "оддячу".

07.04.2018р.

Снаги немає. Розгубився прит.
Жіноче лоно пишне одкортіло.
Умру ж на молодиці в двісті літ -
Про це на вушко мовила Сивіла.

За що покара? За які гріхи?
Хоча би день моя дрімала кузька?
Уже старий, од курива "кахи",
Сталевий цвях - похнюплена мотузка.

Одарко! Ну скажи - тебе любив?
А ти, Хведоро, - охала до неба?
З тобою, Прісько, бігали у хлів?
Щоночі бурмотіла, що "не треба".

До дна урешті виссали дівки.
Вже думав - спокій. Та регочуть дябли:
За здравіє жіночі п'ястуки
В церквах свічки стромляли в канделябри.

Не поскупились, ставили по дві,
Аби не згас у мене вогник хіті.
І ТАМ почули їхні молитви -
Пеньок нагородили довголіттям.

Чи розум є у мавчиних лобах?
Мішку з кістками вік такий - не жарти.
Бабам лежати скоро у гробах,
Мені ж стонадцять літ ще кайлувати.

03.04.2018р.


Сонячний ранок

Люблю пухкі м'якушки аж-аж-аж,
Бо муж уважний і до ласки чулий.
Рука заходить хтиво у віраж,
Кленовим листом пада на півкулі.

Погладжує сідничку, розмина,
За мить кохана шепотить на вушко.
Підлещується, тулиться вона,
Аби моя прокинулась "галушка".

Між персами занурюю свій лик,
У рай лечу долиною тісною.
О, як люблю жагучий жінчин крик!
Звучить, як щебіт солов'я весною.

Моя богиня зверху! Дикий шал!
Підстрибують як м'ячики рамена.
Конвульсії, оргазму пік...фінал:
І де тут бруд, чи лексика обсценна?

У мавки неземний, сяйнистий взор -
Цілунками їй покриваю плічі.
Чудовий настрій, на душі мажор,
Бо ранок розпочато із сідничок.

03.04.2018р.

Під стріхою воркочуть голуби.
Весна! Амури в ліжках і у чатах.
Письменники оспівують дуби,
Мене ж тривожать звомплені дівчата.

Знесилився од перепою муж,
Жона фрігідна глипає совою.
А в мене кров гаряча, наче пунш,
Не мають сяйнолиці супокою.

Невтішені монахині сумні,
У келіях лежать, немов колоди.
Пружнисту плоть не звідати мені -
Поїсть в гробу черва шматочки цноти.

Усе життя перевелось на пшик,
Павуччя угніздилося на лонах.
Якби ж попавсь моторний чоловік,
Який би знався в ерогенних зонах...

Агов, дівки! Розклепуйте замки!
Із душ знімайте самоти окови!
Для всіх красунь настачить мужиків:
Створив Господь людину для любові.

01.04.2018р.

В малих митців – велика біганина,
У підсумку: нетворчості рутина.
Такий собі класичний парадокс.
А про великих інше – мало щось.

01.04.18

Казав усім лірик "Не дам!",
Та звично розкидував ноги.
Тепер соплі-воплі, біда -
Тугенько проходять пологи.

Звалився Пегас у піке,
А музонька маківку чуха.
Зродилось віршатко гидке,
Обпудилася повитуха.

Зроби тепер, друже, нам "сheese" -
Таки здивував усіх "плодом"!
В екстазі покличем на біс
Утнути сонет-квазімодо.

Товкмачили: - Стать не міняй!
У лірики інша планида.
Сатири забаглось...гай-гай,
В голівці веселий гармидер.

Був чуб, а тепер - декольте,
Так модно сьогодні в Європі.
Куплю тобі завтра біде:
Звикай до нової подоби.

31.03.2018р.


Сміх

Пишу, братове, аж валує пар,
У читача усміхнене мармиззя.
Веселоязикатість - божий дар,
У музи скалозубої учився.

Достатньо всіх плачами потерзав,
Коли строчив про серденька дівочі.
Але як тільки вигулькне сльоза -
Пегас за вушком крильцями лоскоче.

Ридаючи померти - то дурне,
Таких думок немає у підкірці.
Нехай до раю ангел гребоне
Щасливого, одразу з молодиці.

Регочуть люди навіть на війні,
Лойолині кати і рід Іудин.
А письмаки - нещирі пустуни -
Лукаво насміхаються із люду.

Іде громада в пекло, на убій,
Ріка життя вгортається у кригу.
У круговерті горя і журби
Знайди місцину світлу і для сміху.

31.03.2018р.

Ням-ням

Рвучкий Пегас несе у небеса,
Земне пахілля не тривожить носа.
На крилах - високості бірюза,
Вітрець голівку пестить голомозу.

Червлене сонце всаджує ножі
У пилюгу імлистої планети.
А в небі чисто, світло, ні душі:
Ось тут творити надібно поетам!

Марчіють слів невдатних сповитки,
А багнеться краси, троянд пелюстя.
Внизу куняти гидко, не з руки,
Хоч як і ви родився у капусті.

В земній юдолі - лігва і столи,
Вмочається талант у жир котлети.
Невдах пера підживлює калим,
Прославленими хочеться померти.

Але з Пегасом трапився конфуз,
Свіча натхнення втомлена пригасла.
Голодний ваговоз міняє курс
Із піднебесся у ячмінні ясла.

Попону знято, кинуто на пень,
Із музою порвалась пуповина.
Скінчилася година одкровень -
Нехай поїсть утомлена скотина.

30.03.2018р.

один поетик шалененький
прийшов у чужодомний сайт
де маразматики старенькі
на все наклали копірайт

за правдоньку любо боровся
та парнойенька сильніш
він на юхоньку напоровся
коли там виклав новий вірш

юхонька дужечки злякався
за сайтик рідненький всерйоз
він так піднять його старався
словомутящий віртуоз

дрижачим в злоньці рученятком
плюючи слюньку в монітор
заблокував поетика козлятко
сцикливий графоман-бугор

інші поетоньки й поети
словеньки свої берегли
і в сусліковість піруети
невидимо для всіх лягли

Він критикнув старого друга
Всього разочок, тільки раз…
У тім побачив той наругу,
Немов напав на нього сказ.

Якби ж то раз і так – легенько –
Щоб усміхнуло – жартував…
Так ти ж про нього – рідна ненько! –
Писав уже не раз, не два…

В десятках пасквілів огидних
Лайном ти друга обливав
За те, що він повівся гідно,
І правди промовляв слова.

Він став для тебе враз поганим
(Про нього тільки й пишеш ти!),
Антиестетом, графоманом
Посмів тебе, гад, наректи.

А ти його позаздрив славі,
В гнилих обіймах суєти.
Його набутки величаві
Для тебе – «постріл холостий».

І вірш за віршем – послідовно –
На нього відрами лив бруд.
Чи покидьок ти бездуховний?
Чи віддавать тебе на суд?!

Не вміючи писати стильно,
(Не буть тобі в салоні SPA!)
Його запхав ти в божевільню,
І яму ти йому копав.

Лежить на цвинтарі давно він
У віршах «чарівних» твоїх.
А ти і досі хочеш крові…
І розбирає жах… чи сміх?

Стругаєш Образи затерті,
Ножа ввігнавши в плоть живу.
Його, напевне, хочеш смерті
Вже не у віршах – наяву?!

…Хіба така вже це подія –
Огидна бійка на словах?
Ти смерть йому тут заподіяв,
А він тебе – коронував.

Отож, носи свою корону*,
Хай люди бачать, хто ти є!
Вона впаде, коли бездонна
Гниль заздрості в тобі згниє.


30.03.7526 р. (Від Трипілля) (2018)