Мене питають - як ти чуєшся?
А я чуюся.
Мене питають- а ти кохаєш?
А я кохаюся!
Мене питають - як тобі пишеться? — А я пишу як живу.
Мене питають - життя твоє річка чи вітер, чи, може, її замулене дно, або його холодні ляпаси?
Життя твоє — яке воно? Воно вино? Чи, боже упаси, дивна суміш абсенту й меляси?
Воно — твоє? Ти точно не маєш співзасновників чи замів?
Ну розкажи нам, просять вони, все як є, як би ти розказала мамі

А я мовчу. Моя мама знає менше, ніж кондуктор тролейбуса, яким я їжджу не частіше, ніж раз на півроку
Усе моє - таке недолуге, однак - білобоке - собі вилискує на сонці, виливається воском та
рипить на протягах
Моє життя не проти померти, та поки я ще не заслужила цей спокій
Моє життя ніби й не моє. Чортів урбаністичний покер
Мафія проклятих років, де сплять завжди — лише янголи-охоронці
Де упирі отак взяли й загасили сонце, розбили дзеркало, кинули уламки на вітер
І що ж тепер робити?
Що робити?
Мене питають - ти поет чи просто жінка?
А я не знаю як на це відповідати
Я просто жінка, я більше - навіть, матір, службовиця, кандидатка, я на зарплаті державній уже чверть віку і
бляха муха, кохаю свого чоловіка
Але коли я сідаю за клавіші ноутбука....
Моє життя перетворюється на звуки. Ця жінка в мені стає навісною, з роздертим серцевим м‘язом.
Ця жінка дуріє від невиказаних слів, неправильних дороговказів.
Ця жінка хоче узяти все відразу, віддати все відразу — випити всесвіт ніби легкий моет
Запросто, без закуски.
Так, я - поет!
Я словотвір сама, я є свій Бог. Я є свій чорт, мій янгол тому не спить ніколи
Його долають химери та потвори і кожної миті хочуть спробувати на смак
Спокусити, вкусити, просіяти через сито, пробити
Прикрасити пір‘ям його крил свої боа
Німбом його освітити свої лабіринти
А я не годна захищати його
Чи захиститися сама
Я умію лише творити, жити та пити банальні вина ковтком одним та їсти світ своїми голодними очима
Я знаю — мій Янгол поруч, ми часто говоримо з ним
Він— є за моїми плечима!
Ночами він стоїть на варті, тримає мене за тінь, підсвічує зліва, підказує часом рими й
літературні порносайти
Мені дуже тихо— з ним!

Мене питають - а ти пішла би за ким?
А я уже пішла. — Бувайте!

У скуф'ї піп навідався в сільмаг,
Вподобав мій пружний опуклий вигин.
Еротоманець. А казав - монах,
В дірі сидить, читає мудрі книги.

Рече: - Проскурок хочу напекти.
А погляд хтивий, чорнориз - не лейба.
Одразу видно - парубок "святий",
Такий мені у поміч дуже треба.

Із бізнесом ухоркалась одна,
А ще й кабанчик рохкає в повітці.
Моя "мисля" практична - не брудна:
Хай Бог поможе одинокій жінці.

Із ним була поблажлива, м'яка,
Хутенько умостилась на коліна...
Краса здолала врешті мужика.
А згодом народилася і трійня.

Бджола летить запилювать квітки,
Вродлива стать перемагає всюди.
Знімають ряси батюшки й дяки,
І служать Богу як звичайні люди.

09.04.2018р.


Муза і ковбаса

Несу щодня до хати провіант,
Бо для митця харчі - як січка паці.
Опасистість примножує талант:
Хай повняться кунделиками таці.

Аби писався жваво постмодерн -
Поет щодня повинен пити-жерти.
Поїв - і ручка, наче автоген,
Випалює на вічності сонети.

Пожуй сальця із часничком усмак,
Бо лірику ця страва необхідна.
А ківі - для титанів-розумак -
Просвітлення від них, і муза плідна.

Якщо кортить писати про дуби -
Глитни борщу, умить попруть пейзажі.
І хай сметана крапле із губи,
Строфою у блокнот піїта ляже.

Коли я ситий - наче у раю,
На волю рвуться музи і таланти.
Чекайте, ось ковбаску дожую
І про кохання всядуся писати.

10.04.2018р.

Богемний муж

Дядечко - відомий всім атлет,
Штангою жонглює у Європі.
А для мене оковита - мед,
Ні про що думок нема у лобі.

Коле щічки лютий дід Мороз,
Холодно лежати в калабані.
А дружина - майстер-віртуоз,
Грає знаменито на баяні.

Браги в кухоль хлюпнув із діжі,
В пащі, наче у пустелі Гобі.
А дідусь майструє вітражі,
Кращі, аніж у калейдоскопі.

Бормотуху уливаю в рот,
Заїдаю лайкою і матом.
А онук уквецяв натюрморт,
Позавчора став лауреатом.

Пляшка з пійлом завжди на виду,
Хлюпається рідина в стакані.
А в синка - скульптури у саду,
З мармуру витісує титанів.

Мало випив. Не засну в рову.
Та нічого - скоро надолужу.
Я, братва, з богемою живу.
Отже, до мистецтва небайдужий.

11.04.2018р.

А Хтося мною хилита,
Ізбоку перегаром дише.
Гука на мене: - Срамота!
Не дам тобі горілки більше!

Зі Хтосею жлуктили ніч,
Ловили в озері русалок.
Злетіла голова із пліч,
Лежав під тином, як кавалок.

Купив Хтосюнці чобітки,
На день народження їй всучив.
Тепер на тиждень став хиткий,
Щоранку мучає падуча.

Підступні Хтосині дари,
Вважав, що панночка святенна.
Спочатку навіть не вкурив,
Що спирт її такий скажений.

Од пійла голова дурна,
Ще трохи - знову стану мертвим.
В усьому - Хтосина вина,
А я - її невинна жертва.

08.04.2018р.

Признаюсь чесно - я жони боюсь.
А багнеться ковбасного кавалка.
Варехою мене у лоба "Лусь!":
- Іще не Паска! Постуй, бахуряко!

А я голодний. Тиждень вже не жер,
Працюю важко в полі трактористом.
О, де ковбасний рай - СРСР?
Вертайтеся, безбожні атеїсти!

А з кухні пахи линуть неземні,
П'ятак свині підблимує з духовки.
Підсмажуються щупаки, лини,
В кишківнику бурчать шлункові соки

У кума з тиждень як настав Пейсах,
Ярмолкою черпає оковиту.
А теща каже: - Потерпи, козак.
Устомиш завтра писок у корито.

Вже думав, що хана, кінець життя,
За грішні вчинки небо покарає.
Але до хвірти кличе попадя,
"Дружу" із нею, як попа немає.

Тихцем у рот кладе мені халву,
Глитаю з рук вареники гарячі.
Тепер до служби, друзі, доживу.
А після неї попаді "оддячу".

07.04.2018р.

Снаги немає. Розгубився прит.
Жіноче лоно пишне одкортіло.
Умру ж на молодиці в двісті літ -
Про це на вушко мовила Сивіла.

За що покара? За які гріхи?
Хоча би день моя дрімала кузька?
Уже старий, од курива "кахи",
Сталевий цвях - похнюплена мотузка.

Одарко! Ну скажи - тебе любив?
А ти, Хведоро, - охала до неба?
З тобою, Прісько, бігали у хлів?
Щоночі бурмотіла, що "не треба".

До дна урешті виссали дівки.
Вже думав - спокій. Та регочуть дябли:
За здравіє жіночі п'ястуки
В церквах свічки стромляли в канделябри.

Не поскупились, ставили по дві,
Аби не згас у мене вогник хіті.
І ТАМ почули їхні молитви -
Пеньок нагородили довголіттям.

Чи розум є у мавчиних лобах?
Мішку з кістками вік такий - не жарти.
Бабам лежати скоро у гробах,
Мені ж стонадцять літ ще кайлувати.

03.04.2018р.


Сонячний ранок

Люблю пухкі м'якушки аж-аж-аж,
Бо муж уважний і до ласки чулий.
Рука заходить хтиво у віраж,
Кленовим листом пада на півкулі.

Погладжує сідничку, розмина,
За мить кохана шепотить на вушко.
Підлещується, тулиться вона,
Аби моя прокинулась "галушка".

Між персами занурюю свій лик,
У рай лечу долиною тісною.
О, як люблю жагучий жінчин крик!
Звучить, як щебіт солов'я весною.

Моя богиня зверху! Дикий шал!
Підстрибують як м'ячики рамена.
Конвульсії, оргазму пік...фінал:
І де тут бруд, чи лексика обсценна?

У мавки неземний, сяйнистий взор -
Цілунками їй покриваю плічі.
Чудовий настрій, на душі мажор,
Бо ранок розпочато із сідничок.

03.04.2018р.

Під стріхою воркочуть голуби.
Весна! Амури в ліжках і у чатах.
Письменники оспівують дуби,
Мене ж тривожать звомплені дівчата.

Знесилився од перепою муж,
Жона фрігідна глипає совою.
А в мене кров гаряча, наче пунш,
Не мають сяйнолиці супокою.

Невтішені монахині сумні,
У келіях лежать, немов колоди.
Пружнисту плоть не звідати мені -
Поїсть в гробу черва шматочки цноти.

Усе життя перевелось на пшик,
Павуччя угніздилося на лонах.
Якби ж попавсь моторний чоловік,
Який би знався в ерогенних зонах...

Агов, дівки! Розклепуйте замки!
Із душ знімайте самоти окови!
Для всіх красунь настачить мужиків:
Створив Господь людину для любові.

01.04.2018р.

В малих митців – велика біганина,
У підсумку: нетворчості рутина.
Такий собі класичний парадокс.
А про великих інше – мало щось.

01.04.18

Казав усім лірик "Не дам!",
Та звично розкидував ноги.
Тепер соплі-воплі, біда -
Тугенько проходять пологи.

Звалився Пегас у піке,
А музонька маківку чуха.
Зродилось віршатко гидке,
Обпудилася повитуха.

Зроби тепер, друже, нам "сheese" -
Таки здивував усіх "плодом"!
В екстазі покличем на біс
Утнути сонет-квазімодо.

Товкмачили: - Стать не міняй!
У лірики інша планида.
Сатири забаглось...гай-гай,
В голівці веселий гармидер.

Був чуб, а тепер - декольте,
Так модно сьогодні в Європі.
Куплю тобі завтра біде:
Звикай до нової подоби.

31.03.2018р.


Сміх

Пишу, братове, аж валує пар,
У читача усміхнене мармиззя.
Веселоязикатість - божий дар,
У музи скалозубої учився.

Достатньо всіх плачами потерзав,
Коли строчив про серденька дівочі.
Але як тільки вигулькне сльоза -
Пегас за вушком крильцями лоскоче.

Ридаючи померти - то дурне,
Таких думок немає у підкірці.
Нехай до раю ангел гребоне
Щасливого, одразу з молодиці.

Регочуть люди навіть на війні,
Лойолині кати і рід Іудин.
А письмаки - нещирі пустуни -
Лукаво насміхаються із люду.

Іде громада в пекло, на убій,
Ріка життя вгортається у кригу.
У круговерті горя і журби
Знайди місцину світлу і для сміху.

31.03.2018р.

Ням-ням

Рвучкий Пегас несе у небеса,
Земне пахілля не тривожить носа.
На крилах - високості бірюза,
Вітрець голівку пестить голомозу.

Червлене сонце всаджує ножі
У пилюгу імлистої планети.
А в небі чисто, світло, ні душі:
Ось тут творити надібно поетам!

Марчіють слів невдатних сповитки,
А багнеться краси, троянд пелюстя.
Внизу куняти гидко, не з руки,
Хоч як і ви родився у капусті.

В земній юдолі - лігва і столи,
Вмочається талант у жир котлети.
Невдах пера підживлює калим,
Прославленими хочеться померти.

Але з Пегасом трапився конфуз,
Свіча натхнення втомлена пригасла.
Голодний ваговоз міняє курс
Із піднебесся у ячмінні ясла.

Попону знято, кинуто на пень,
Із музою порвалась пуповина.
Скінчилася година одкровень -
Нехай поїсть утомлена скотина.

30.03.2018р.

один поетик шалененький
прийшов у чужодомний сайт
де маразматики старенькі
на все наклали копірайт

за правдоньку любо боровся
та парнойенька сильніш
він на юхоньку напоровся
коли там виклав новий вірш

юхонька дужечки злякався
за сайтик рідненький всерйоз
він так піднять його старався
словомутящий віртуоз

дрижачим в злоньці рученятком
плюючи слюньку в монітор
заблокував поетика козлятко
сцикливий графоман-бугор

інші поетоньки й поети
словеньки свої берегли
і в сусліковість піруети
невидимо для всіх лягли

Він критикнув старого друга
Всього разочок, тільки раз…
У тім побачив той наругу,
Немов напав на нього сказ.

Якби ж то раз і так – легенько –
Щоб усміхнуло – жартував…
Так ти ж про нього – рідна ненько! –
Писав уже не раз, не два…

В десятках пасквілів огидних
Лайном ти друга обливав
За те, що він повівся гідно,
І правди промовляв слова.

Він став для тебе враз поганим
(Про нього тільки й пишеш ти!),
Антиестетом, графоманом
Посмів тебе, гад, наректи.

А ти його позаздрив славі,
В гнилих обіймах суєти.
Його набутки величаві
Для тебе – «постріл холостий».

І вірш за віршем – послідовно –
На нього відрами лив бруд.
Чи покидьок ти бездуховний?
Чи віддавать тебе на суд?!

Не вміючи писати стильно,
(Не буть тобі в салоні SPA!)
Його запхав ти в божевільню,
І яму ти йому копав.

Лежить на цвинтарі давно він
У віршах «чарівних» твоїх.
А ти і досі хочеш крові…
І розбирає жах… чи сміх?

Стругаєш Образи затерті,
Ножа ввігнавши в плоть живу.
Його, напевне, хочеш смерті
Вже не у віршах – наяву?!

…Хіба така вже це подія –
Огидна бійка на словах?
Ти смерть йому тут заподіяв,
А він тебе – коронував.

Отож, носи свою корону*,
Хай люди бачать, хто ти є!
Вона впаде, коли бездонна
Гниль заздрості в тобі згниє.


30.03.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Гармонію вкусила муха,
І ось тепер сумний фінал:
Я критикнув старого друга,
А він зчинив на сайті гвалт.

В літературному шпагаті
Порвались лірики штани.
Це все зоїли винуваті,
Чекай-но, друже, не жени!

Хапай хутчій мою корону,
За так віддам її тобі.
А хочеш - стану епігоном,
Писати буду про дуби.

Присів доземно у поклоні,
Покірно вуха опустив.
Я миролюбець безборонний -
Зміни на милість лють і лгнів!

Зробив помилочку єдину,
Од крику задрижав Парнас.
Бо гумором на пана чмихнув -
Істерика одразу, сказ,

І хоч ти геній, чи не геній,
Уперто шепчуть небеса:
Поети робляться скажені,
Якщо сатира їх куса.



30.03.2018р.

Величає себе до хмар,
Хто не вірить - за барки хапає,
В очі тицяє Божий дар,
Що, здається, яєчня насправді.

Нісенітниць набравшись ущерть,
Одягає корону фальшиву
І у бочці бездонній ель
Перетворюється на пиво.

А тоді, роздивившись навкруг,
Занотовує все до дрібничок:
Ось у того - зламався плуг.
А в тієї – погані звички.

Традесканції в джунглях ума,
В’ються мислі по древу гадюччям,
Та чого не було – то й нема,
І безплідне не стане плодючим.

Не трагедія - просто фарс...
А ось Ілона Маска «Теsla»
Полетіла недавно на Марс.
Крига скресла, панове, скресла!


29.03.18

Наче-неначе,
Мовби-немовби...
Музонька плаче -
Спучило ковбик.

Злиплися вірші
У позолоті.
Музоньку прищить,
Пісно у роті.

Плескає свита,
Радісні гуки -
Тягнуть піїта
Ввись попідруки.

Приндиться кузька,
Мліють кокотки.
Всіх засюсюкав
"Геній" солодкий.

"Майстру" не спиться,
Пише ногою.
Віршик-водиця
Ллється рікою.

Все про природу
Та про дубочки.
Лестощі в моді,
Слави віночки.

p.s:

Горбиться насип,
Стигне скелетик:
Вчора Пегасик
Схрупав сонетик.

29.03.2018р.

Усе він доїть козла сатири,
Одні й ті ж теми – по сто разів.
Прогризли миші у хаті діри,
А він все пише – як очманів.

І винограду не ваблять грона,
Він вибрав іншу – «шляхетну» путь –
Хоч кукурудзяну та корону
Захтів на лисину одягнуть.

Він скоро вдягнеться вже по-панськи,
Затеше круто своє стило.
Гряде «новітній» Степан Руданський,
Чи «невмирущий» байкар Крилов.

Вже й «брат по духу» дурні не пише,
Усим доводить, що не ішак.
А цей клепа недолугі вірші –
Король дурбеликів, тут – пішак.

Не хоче править нехлюйство власне,
Зате всих інших повчать готов.
В борні цій лютій запал не гасне…
До самокритики де любов?

У нього суржик – Пегасом «тьопа».
Самі прищі, чиряки в словах.
Прямує сайтом цей недотьопа,
Лайно розбризкує, просто жах!

Його благають: друкуй поменше,
Та більше твори свої ти прав.
А він ротяку розкрив, як вершу:
Це - авторських утискання прав!»

Прогризли миші у мізках діри,
Доїтись кізонька просить «ме!»
А він все доїть козла сатири,
ВіршАми* пучить його і дме.

До унітазу, немов до трону,
Його запрошено вже таки.
Засушено з кізяків корону,
«Перлини» вставлено з будяків!

28.03.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Малює Босх, у голові туман,
У Вавілоні крики, гвалт, гармидер...
Привів козу із поля дід Іван,
Бабуня цідить молочко до відер.

Розпалась вежа, бігають раби,
Але навіщо нам вони здалися?
Є сир і лой, вечеря та обід,
Бебекання кози - достатку пісня.

Під вежею - каміння, троща, суд,
В Євфраті утопили будівничих.
Рогату ж кралю полюбляє люд,
Сусід у мене творогу позичив.

Картина гарна - дам останній зуб,
Подоєна мара ногами хвиця.
Піду, на поле одведу козу,
Їй Босх не треба - хай жує травицю.

28.03.2018р.

Вовчиця

Заблукала овечка, не знає дороги додому,
А навколо вовки - вуха ріже нещадне виття.
Із похняблених строф повтікали крапки, тире, коми,
І жбурнула людва в очі критики чорний будяк.

Вовна у ковтунах, і потріскались ратички хворі,
Начіплялось кліщів, і ослаблюють зір більмаки.
Графоману біда - він до пекла чкурне апріорі,
Хай хоч тут поживе, нам чіпати його не з руки.

Зрію геніїв пук, в піднебессі ширяють таланти,
Сіроманців різці їх ніколи не вкусять у зад.
Рвуться ноти масні, віршів томики, зв'язки і гланди:
Був густий баритон, а однині - безмовний кастрат.

Безпідставно вважав, мій набуток - найвищої проби,
Бо за ціле життя не шмагала сатирика пліть.
Закунялось дарма, хижакові мій карк до вподоби,
Клаца вовчик зубцем, і на мене, від злості гарчить.

І вовчиця вже тут, зголодніли у неї малята,
Вже летить у стрибку - заволаю за мить на зубах.
Із пустого ніщо народилась повчальна балада,
Хутко вірш допишу, ще не встигну, уже у літах.

28.03.2018р.

Про природу


От сяду і всю правду розкажу,
Куди не глянь - суціль одноманіття.
Із дня у день римує друг-віршун:
А ну присядь, підправлю музі віхтя.

Спочатку уковтни на посошок,
Протри очиці заспані, каправі.
Безплатно перший подаю урок:
Пасися в поетичнім різнотрав'ї.

Як дум нема - пожуй но кураги,
Помасажуй у музи гарно дійки.
Натхнення лусне визрівший пухир,
Попруть у світ сонети, коломийки.

Нора і небо, камені та пух,
Сумне - веселе, тлінь чи ваговите.
Щемкі рулади - для дівочих вух,
Сатира - для потенції піїта.

Для величі, патетики - курсив,
Шкрябни сльозаве куму на догоду.
Немовби все ловкенько розповів:
Пора іти, писати про природу.

26.03.2018р.

Очицями краса на мене "блись" -
Пора кохатись, задзвенів будильник.
- Мій чоловіче, йди до мене, кись,
Клади голівку на новий напірник.

А я: - Ходім полоти бур'яни,
Або засолим огірки у діжці.
Вона ж мені: - Коханий, пригорни!",
У руці "тиць" свої гарячі циці.

- А, мо, давай утьопаю супця,
З учора ти не їла і скоринки...
Та лада вже не випустить живця -
Долоні ухопили нижче спинки.

- А хочеш, то поїдем на курорт,
На острові далекім знімем хижку?
Жона ж цілунком заліпила рот,
І персами заштовхує у ліжко.

Село труїти рушило жуків,
Позбавлені лиш ми такого дива.
Лани й городи мають мужики,
Зате у мене є кохання нива.

27.03.2018р.



Купайся

Втомила несита столиця,
З бетону висотний барліг.
Давай поцілуємось, кице,
До біса пошлімо усіх.

Тікаймо із пекла на дачу,
Загаром обсмалим п'ятак.
Аж мрію у руки ледачі
Рапавий встромити держак.

Я заздрю кротам на городі,
Сусідці, що рве бур'яни.
Сьогодні природа у моді,
Річки, неозорі лани.

Ми ж чавимо тлусті сідниці,
Тріщать під вагою стільці.
Обридло дивитись на шніцель
І брилу сальця у руці.

Пурнім у бджолине дзуміння,
Досвітню цілющу росу.
Разом потягаємо клим'я,
Зашкваримо торс карасю.

- Коханий, спинися, послухай!
Була вже у пеклі на біс!
Згадалася "мила" свекруха
І гострий як голочка ніс.

Від тиші я стану зелена,
Люблю штовханину і шум.
Ти ж їдь, покупайся без мене,
Я оду про це напишу.

27.03.2018р.

Блаж

Ламає вітер білу ружу,
Вербу перегриза бобер.
Консервний ніж встромили в душу -
Сховатись годі від мегер.

В кишенях порпається теща,
Жона заначку вигріба.
В обох ротяки, наче верші,
Мій карк у відьом на зубах.

Сичать удвох дзвінким хоралом,
Луску здирають коропцю:
- Гони бабло! Получки мало!
Із хати геть! Іди, працюй!

Од щиглів ніс болить і вуха,
Під копчиком одні синці.
Дарма я батька не послухав,
Не взяв це кодло на приціл.

Нашинкував м'якушки дробом
І в буду вигнав би до пса.
Тепер, братва, невдасі торба,
Вже б краще шершень покусав.

Умію тільки шепотіти,
Казати "слухаюсь", "окей".
Ссуть мужика, як аскариди,
Життя нестерпне і гірке.

Останні покидають сили...
Прокинувсь - жінка поруч, блаж...
- Який чудовий ранок, милий!
Чого схопився? Поруч ляж!

26.03.2018р

Перевзув Пегаса. Геть кирзу!
Не сатира - лірика у моді.
Намалюю...зоряну росу
У вінку сонетів і рапсодій.

Навкруги красунь жмути, сераль,
Під вікном айва цвіте пахуча.
У душі нірвана, пастораль,
Маківка осонцена, блискуча.

Сльози щастя линуть у траву,
Удихає грудь вечірній легіт.
Це не вірш - живу так наяву,
То сміюсь, то поринаю в регіт.

І лоскоче мавка під ребром,
Інша хтиво шепотить у вушко...
Начудив з пігулками хімпром,
Заміцні, злітаю із катушки.

Згодом - проза: крики, ломка, шал,
М'яв у лапах аж до ранку гоблін.
Відсьгодні щирий натурал:
Буду мак любити і коноплі.


25.03.2018р.

Чи не забагато їмо?
Від цього кошлатяться вірші.
Вінки із ковбасних думок
Поези невдатні колишуть.

Між тістечком, кексом, чайком
Строфою б хутенько пробігти.
Лежать на листку поміж ком
Недогризки, зронені крихти.

В кутку оніміло трюмо,
У ньому одсвічують блюда.
А чубчик зопрілий намок -
Пегаси народжують "чудо".

Я хтів удихнути озон,
Спочити в могилі скелетом.
Натомість - то ложка, то сон:
Сумний розпорядок поета.

Барильце невпинно росте,
Правиця уранці лінива.
На таці несуть каркаде -
Почнімо із аперитива...

24.03.2018р.

а за вікном летять сніжинки
гарний весняний морозець
позамітало всі стежинки
ото для котиків капець

не нявкають і не горлають
хіба шо дома пару раз
за що їм отаке, не знають
знали б вони ціни на газ...

Шалений також офігєвший
весна упала на мороз
зимою сніга було менше
і це не жарти, все всерйоз

гормони в тілі задубіли
а їм би вирватись скоріш
циклони вперті знахабніли
такий от мій весняний вірш

Ой, весна! В тумані голова!
Липнуть вустя до рожевих щічок.
І фонтан любові ожива
В ліжках, у копицях, поміж гичок.

Півень курку хтиво осідлав,
Баранці вовтузяться в кошарні.
Ну, а я - похмурий сивоглав -
На кохання сподіваюсь марно.

У душі троянда одцвіла,
На медок немає сил летіти.
Тільки ложку стискує кулак:
- Боже! Дай краплиночку амріти!

Хай на день пощезне сивина,
Силою впотужняться рамена.
Без любові дідові хана,
Я ж, неначе ковбаса варена.

Навесні щебечуть солов'ї,
Світ пурнає у солодкі муки.
Жив колись пророк Мафусаїл -
Тищу літ коханок м'яли руки.

А мені хоча би літ до ста...
Бабцю мацнув ззаду за охвістя.
А вона мені: - Чого пристав?
Йди в сарай! Кабанчик просить їсти.

20.03.2018р.

Євлампій на ковзанах у моцних штанах з начосом їхав на базар по свіжі огірочки
Клара забила на кларнет, корали та Карла і, бляха-муха, шукала теплі носочки

Пункти обігріву ем-ен-ес показали прогрес на кривій квартального звіту про зроблене
Люди пост-восьмого березня стали знову трошечки сильно схожими на січневих гоблінів

Охрінівші коти, завіяні у асані тигра, розгублено змінили вуличну фізкультуру на хатню йогу
Снігу — в коліна, дме хуртовина третю добу, ялинки підморгують, бляха. Кінчається березень.
Весна ж, їй богу)

18.03.2018
Рівне

Поет поваги, мабуть, вартий,
Не личить генію кожух.
Прийшла пора байдикувати –
Присяду, оду напишу.

Нелегко нині віршотрясцям
У ступі словеса товкти.
Хирлявому приносять кальцій,
Я ж маю дулю за труди.

Надму слона умить із мухи
Легеньким помахом руки.
Хоч не танцюю буги-вуги,
Зате Пегасище який!

Гукає з ліжка чорноброва:
- Адаме! Яблучко вкуси!
А я красу шукаю в слові,
Мов насінину в гарбузі.

Цей світ не описати віршем,
Строфа, як зламане крило.
Життя – безмірно цікавіше,
Та в пучку бгається перо.

19.03.2018р.

пнутий із Клубу Підлизак
бродив по вулицях інету
шукав шалено новий знак
куди поткнутися поету

і ось, знайшов цей дивний сайт
із пьоришком на логотипі
можливо, тут буде олрайт
і правду не забанять в липі

бо параноїд Женя Ю
залишив неприємний осад
привєтіка йому я шлю
нехай тримає крєпко посох

й кричить усім "ти не прайдьош!"
а після банить знов чийсь профіль
йому всі кажуть: "Жень, харош!"
та параноїку то пофік

шо ж, зустрічайте ви ПееМ
суржикомовний шал поета
хай віє вітер пєрємєн
а всі нещастя кануть в лєту

(2018)

Мабуть, потрібно порадіти,
На хвильку стати без ума:
Прийшла весна! За нею літо,
А потім осінь і зима...

Пташатко цвінькне в піднебессі,
Бджола в садочку загуде:
Пора оспівувати весни,
Коли немає інших тем.

Лугами ширяться розливи,
На нерест сунеться карась:
Чекайте діви чорнобриві,
Цей вірш сьогодні не про вас.

Вже скоро кумкатиме жабка,
Зозулька звично закує...
Але собака в буді гавка,
Лякає серденько моє.

Старий Рябко уваги вартий,
Поголоднів за ніч кусун.
Закінчу про весну писати,
То костомашку принесу.

18.03.2018р.

Зуб зламався у короні!
Ще й сповзає з вух!
Як не плеснеш у долоні -
Ти мені не друг!

Море лайків у Івана,
Схиблених гурти.
Не гукатимеш "Осанна!" -
В гості не ходи!

І читач у мене сонний,
Суржиком рече.
Не прогнешся у поклоні -
Геть з моїх очей!

Де порфира для кожуха,
Із лушпиння трон?
Та мене ніхто не слуха -
Утіка бомонд.

У солодке влипли музи,
Хлебче мед Пегас.
Отакі в піїта друзі:
Є такі у вас?

15.03.2018р.

Обійдемося без музик,
Без оплесків та пієтету.
Болить прокушений язик -
Критикував "авторитета".

Казав "Кидай свою мазню!
Доволі нюхати тичинки!
Пиши жарке, у стилі ню,
Щоб секс аж крапав зі сторінки.

А ти все строчиш про дуби,
Струмки та зорі вечорові.
Таке читають "голубі",
Дядьки безсилі, нездорові."

Та доля гепнула ціпком,
Моїх пояснень не розчула:
Віншують генія вінком,
Мені ж дісталась тільки дуля.

Шукав, мабуть, не там скарби,
Не модним стало цицькувате.
Іду писати про дуби.
Дівки невтішені - прощайте!

13.03.2018р.

Хай гачка не відає карась,
А сокири - молода берізка.
Геніїв критикувати зась!
Краще цілувати у губиська.

Віршотрясцю полірую зад,
Аж болять від оплесків долоні.
Хлипаю: "Ти - світоч! Бонапарт!
Запитай хоча би в баби Льоні.

Не штрикаюсь ріжками давно,
Можете прикладувать до рани.
Підстеляю золоте руно
Під п'яту титанові з осанни.

Лиш одну послабину дав Бог,
Підколов іззаду златоуста:
Геній налягає на горох,
Полюбляє квашену капусту.

Голова болить, в очах туман,
Під тромбона пишуться сонети.
Ви хваліть. У мене сил нема.
Хай спочатку сяде на дієту.

12.03.2017р.

А любка щедро накладає плов,
Бо після ночі як голодний гризлі.
Писатиму однині про любов,
Всі інші теми вмерли, перекисли.

Лінюх удень і уночі дріма,
Для мене ж тьма - пора благословенна.
Від чар кохання вчадів, без ума,
Просторе ліжко - ось моя арена!

В "десятку" звично поціля гарпун,
Втішають слух кректання, охи, зойки.
В сусідки ж чоловік - уже каплун,
Хоч молодий, заледве сотня років.

Сталевий спис у моді, не м'який,
Хоча уже й пора в такому віці.
Але слабкі сьогодні парубки,
Невтішені холонуть молодиці.

Із сажа раптом чується "Куві!",
Кабанчик просить укришити січки.
Аби порядок був у голові -
Кохайтеся! А решта все - до свічки.

11.03.2018р.

Рівне тане. Таке вологе
Як путана стара на побаченні
Зі своїм черговим мейбі Богом –
Юним принцом вузького призначення…
Аполлоном ринкових розкошів,
Апогеєм її вульгарності.
Рівне - ода палка ілюзорності
І бездарності, і базарності.
І безкарності ще - елегія
Горор - в дії, стратегія чортиків
Або просто найгірша стратегія
Виглядати прицвілим тортиком -
Монстром, чудиськом, страхом, мимрою...
Ніби все живе давно вимерло.
Мовби ясність дощами вимило.
Наче гостра потреба виникла
Заховати обличчя за мейкапом
Гобліна чи строкатої розелли
З арсеналу пристаркуватих повій,
Спокусниці рудого Азазелло
Какофонічної до кінчиків вій...

Такі емоції від зустрічі -
Краще б із мужиками - та в баню.
Але гуляє це місто парками,
Цмулить каву-чи-чай на майдані,
Шукає свій власний вчорашній дзень -
Із репертуару тих самих повій,
В яких із найцікавіших подій
В майбутньому – хіба тільки розтин…

Рівне - тане. Всього лиш - березень.
Весна, нарешті. Розтань!
А красиво так, ніби саме тут
Оселився, прожив та
Нещодавно умер Вій...

10 березня 2018. Рівне.

Не тішити дружину - моветон.
А тут весна! Чому б не привітати?
Уже купив трояндовий бутон,
Кагору пляшку, плитку шоколаду.

Лежить любов. А я варганю борщ,
І голубці готую паралельно.
Вродливице! Сяйнистий лик не морщ!
Поглянь, які биточки на пательні!

Ледь не забув про борщ, братва, пардон,
Товчу хутенько ще гарячу шкварку.
В котлетний фарш - підсушений батон,
Півжмені часничин і смальця чарку.

А потім - швабра, віник і совок,
Змітаю віхтем павуків зі стелі.
За спиною лунає хижий крок,
Пантера піднялася із постелі.

В загривок запустила пазурі,
В лопатки уштикнулись теплі циці.
-Мій любий! Кинь мітлу! Мене бери!
Сьогодні відмовляти не годиться...

08.03.2018р.

Звучить фальшиво акомпанемент,
Фальшиве соло – рідкісна халтура,
Фальшива і бездарна режисура,
Фальшива гра. Фальшивий інструмент.

2012-2018

Літаю, сестроньки! Ти ба!
Забув, коли цургикав пішки.
Пегас гарячий задовбав,
Тримати утомився віжки.

Біжить із-під пера курсив,
Папір зволожують катрени.
На хвильку б, може, і присів,
Але жеребчик геть скажений.

Вантаж піїта неважкий,
Інакше не злетиш із хвилі.
А твар застояна таки,
Хропла десятиліття в стійлі.

У бік ввігнав крутий обцас,
Мене уже не збити з курсу.
Гримить натхнення тулумбас,
У пазусі лякає музу.

Дорогоцінна кожна мить,
А світ згори здається раєм!
Брати! Зі мною ввись летіть!
Тут сонячно. І мух немає.

07.03.2018р.

Про звомплених щурів писати я не буду,
Не треба чупакабр. Обожнюю… слонів.
Слона ввіпхнути зась в малу собачу буду,
А купа! Тільки глянь! Добряче попоїв!

У мене – млявий бас, у нього – хобот-сурма,
Цвинтарна лабушня од заздрості помре.
А ми таку красу тримаємо у тюрмах,
Самичка лиш одна, а надібно гарем.

Дивлюся на задок у мудруватих зморшках,
На вуха-лопухи та з хлоркою басейн.
Макаці хрон дають, щоб вивелися блошки,
А цей жує траву. Розвинулась мігрень.

На китичці хвоста хропе зелена муха,
Заслабнув наш титан. Ще гигне до весни.
Він хобот простягнув, а я його почухав:
Ссавцеві треба степ. А кліті – затісні.

Несе ветеринар додому торбу моркви,
Опуклий наглядач волочить буряки.
Напишуть «Слоненя загризли люті орки,
А звомплена мишва покрали огірки.»

06.03.2018р.

Обходитися власним глуздом звик,
Вважав, що саме так і мусить бути.
Але в житті з'явився вказівник,
Поплутались усталені маршрути.

Закліщила судьба з обох сторін,
На твердь земну зіпхнула із перини.
Жувалися еклери. Нині хрін,
Калорії змінив на вітаміни.

Дивився гордо ввись, за горизонт,
Стовбурчив одуд на гілляці гребінь.
Тепер - сапа, лопата і город,
В каструлі бачу птаха, а не в небі.

А як писав! Сміялися чорти,
Від реготу тряслись хвости і роги.
А зараз не відходжу від плити,
Від перевтоми памороки, стогін.

Обпучує жона мій кожен крок,
Прийду з роботи - допит, кара, муки.
Не чоловік - вертлявий флюгерок,
Із поглядом вмираючої суки.

Таки вернувсь на істини стезю!
Із шиї доля вистромила зубки!
Нахраписту осідлано козу:
Получку не даю красі у руки.

Із писку перейшов на рик і бас,
Самодостатність розпирає груди.
Тепер у хаті я дороговказ:
Що б не сказав, то так воно і буде.

04.02.2018р.

Усім потрібен гарний поплавок,
Без нього важко витягти рибину.
ПееМ лелеці патрає задок,
Ану і я смикну одну пір'їну.

Та щось воно іззаду не таке,
Збиває запах тайнами хмільними.
Вимочував у хлорці і саке -
Знов гатить чорногузами незримо.

Пушок від кур годиться в подушки,
Для одягу гагачий дуже кльовий.
Лелека ж у багні слідів стіжки
Лаписьками штампує гонорово.

Хоча б один хотів поставить плюс
І штучно рейтинг птахові покращить,-
Чалапа голозадий чорногуз -
Нінащо його пір'я негодяще.

Та ну його. Смикну у гусака
З крила міцного, а не із філейки.
Оце воно! Стрічай мене, ріка!
Біжу ловити сома на уклейку!

1.03.2018р.

Аристократи духу вже не ті,
Письмо - і не письмо, якась гидота.
Отримую усе чого хотів
(зв'язався зі спесивим ідіотом).

Він на словах - моторний дуелянт,
Сонетні руни виплітає ловко.
Але насправді - полюбляє мат,
І дулю моцну тицьнути ув око.

Можливо я простак, в письмі - лопух,
Спесивості не покусали мухи.
Писати під хмельком - для всіх табу,
А в цього в кожнім слові дух сивухи.

Спиняти марно. Перепон нема.
Усіх під ніж: старих, жінок, малечу.
У розумі - ненависть, бруд і тьма,
Потворний карлик розправляє плечі.

Пиха митцеві - непосильний груз,
Душа чорнильна учорнила карму.
Хотів літати в славі чорногуз,
Та низько впав з горба в смердючу яму.

28.02.2018р.

Себе жабисько тигром уявило,
І стало надимати живота:
Я з"їм тебе, лелеча клята сило,
Та вже потуга нині щось не та!

Надувся люто й луснув - засвистіло,
Де сила тигра ділася ота,
Мов пукнуло гидке зелене тіло -
Травиченька голівкою хита!

Не вчи орла без гордості прожити,
Од того будуть наслідки сумні -
Надмешся тигром, схочеш полетіти,
Та луснеш, наче жаба у багні!

27.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Невдасі увижаються тхори,
Пацюччя, павуки, блощиці, змії.
А я люблю тигрячий дужий рик,
І хрускіт на зубах тонкої шиї.

Чалапає в багні король ропух,
Лаписьками перебирає ряску.
А я люблю важкий тигрячий дух
І на обличчі жертви жаху маску.

В болоті бусл годує комарів,
Довгастий дзьоб вистукує рулади.
А я люблю когтисті пазурі,
Та ікла, що не відають пощади.

Потрапив бусол до котячих лап,
Із пащі визира пір'їна сива.
Лелека - велет для ропух і жаб,
Для тигра - ненавариста пожива.

27.02.2018р.

Злигалася зміюка із тхором:
Давай лелеці лапи переб"ємо!
Я обів"юсь, а ти зубами: "Хром!"
Перекуси і вирішиш проблему.

Немає птаха і нема проблем -
Учив колись диявол із болота.
І вчиться в нього це поріддя зле -
Слизька, смердюча заздрісна сволота.

І причаїлись тихо у кущах,
І підповзли, підкралися у тиші...
Та бусол дзьобом у зміюку: "Бах!"
А тхір утік, як завжди, насмердівши.

Хто любить у природі чистоту,
Перед зміюкою не знає страху,
Не дасть тхорам запанувати тут,
В борні поможе він святому птаху!

27.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

У птаха знову трапився заскок -
Жінкам вподобав смикати огуззя!
Потрібен бевзю ще один урок,
Хвороба прогресує в чорногуза.

Розвинулась в бусла самохвальба,
І щоконадимання що є мочі.
В мовчанні люду - осуд і ганьба,
А він вчуває оплески жіночі.

Заслаб. Нема в поезії вогню,
Зникає стиль, натхнення і харизма.
Потрібна п'явка! Виссати дурню.
А на десерт - семивідерна клізма.

Лелека, друзі, нині не такий,
Ропухами вдавилась нагло муза.
Тож нині після нього лиш цятки:
Сміється з нього братія у вуса.

У коматоз упав од клізми бусл,
Сатира діє краще динаміта.
Ще оживе. Намацується пульс.
Ротяку ж гуморескою - зашито.

27.02.2018р.

А ваговиті заздрісні таки.
Довбають дятли поетичну гілку.
З букета вівці смичуть пелюстки.
На дрова перепилюють сопілку.

З хазяїна у власному саду
Останній сік висотують прибульці:
-Ось тут не те, не так, не до ладу,
Неестетично, римування куце.

Заліз в матню літературний жук
(це місце є найкращим для науки!):
-Ось я тобі, нездаро, покажу
Як варто брати олівця у руки!

Літає віхоть, маже горопах,
Втікають графомани, люди, блохи.
Ображена душа моя рида,
У соловейка стогін, а не тьохи.

Забув, що нині празники - Пейсах,
Од голоду кабан кричить в повітці,
Зучора не доїлася коза...
Задосить з мене посмоктали крівці!

Жона ревнує, каже: - Ти лиш мій!
Холодні музи! Я ж - огонь! У салі!
Пора на поле розкидати гній,
А ви без мене бешкетуйте далі.

25.02.2018р.

Не писатиму усе підряд,
Гонорари дуже мені любі.
Ставить видавець дезидерат*:
Казочка дитяча - з морем трупів.

Хай од жаху гикає читач
І ковтає безупину ліки.
Зароблю тоді лише на харч,
Як упир залазитиме в шибку.

Тож чіпляю клешні, моцаки,
У рови наплескую отрути.
Проти мене Стівен Кінг м'який,
Стиль у мене сатанинський, лютий.

Буратіно татка загриза,
А Мальвіна смажить Карабаса.
Хвостиком вимахує коза,
Цілиться в опуклості, зараза.
.
Казочка шалена! Вищий клас!
Персонажі - у страшних укусах.
Та регочуть Галя та Юрась,
А дядьки всміхаються у вуса.

Видавець од люті сам не свій,
Муза не сприймає кон'юктури.
У сатири вовкулаки й Вій -
Це лише смішні карикатури.

24.02.2018р.

Бабця ще нівроку, молода,
Має кабанця, хазяйновита.
Я б узяв, та є одна біда -
Любить вірші, а не оковиту.

Зранку вже літає в небесах,
Плаче, мабуть, пише щось дівоче.
Майталає над столом коса,
А мене утішити не хоче.

Я вже їй полагодив паркан,
Гусакам щодня приношу ряску.
Думав, що віддячить, погука
Аби зняв увечері запаску.

Гаманця би любоньці віддав,
На руках щодня носив би в баню.
А вона: - Душа моя рида,
Гекатомба зріє про кохання.

Є така хвороба в зрілих дів:
Не живі, - мальовані їм любі.
Рученьки за спину їй завів
І поцілував усмак у губи.

Ох і гарно я її учив!
Каже, що відкрив шляхи до раю.
Спить моя голубка на плечі,
На писання часу вже немає.

23.02.2018р.

У трупа раптом відновився пульс,
Букетами себе назвали мітли:
- Тепер я дятел, а не чорногуз!
Довбати хочу! Жабки остогидли!

Чимало є у живності хвороб,
Та лікувати глупство неможливо:
Застряг в сусідськім тині довгий дзьоб,
Сміються кури, і регоче півень.

Із пастки ледве вирвався живий,
І каже: - Стукіт - це така рутина.
Тепер я - голосистий соловій!
Співатиму у три октави гімна!

В тьохкотуна не одібрали хліб -
Не вийшло із лелеки вокаліста:
Летів у висі барабанний дріб:
До трелей і рулад - немає хисту.

І знову щоки надима хвастун,
Хоча брати покликали у вирій.
Промовив: - Я однині - Гамаюн,
Ходитиму у павичевім пір'ї.

Лети, дурненький, на зелений луг,
Змудріти б варто у такому віці!
Ковтай товстих в бородавках ропух,
Тобі далеко дуже до жар-птиці.

22.02.2018р.

Всім відомо: кожному - своє,
Графоману - сіра базгранина.
Безупину черевань жує -
Не дивися, це сумна картина.

Настрочив сонетика на пні -
І одразу читачам у лоба.
Буслик жабку упіймав на дні,
Визира перетинка із дзьоба.

Що ж, давайте, браття, тет-а-тет,
Бо інакше стане тільки гірше.
Лірику строчити - це святе.
З гумором історія складніша.

Ось, приміром, квітка є - будяк,
З виду - кожен скаже - неказиста.
А незграба зажене шпичак
В руку, язика, причинне місце.

А розумний наварив декокт
Та лікує голову і нирки.
Уживають кропиву й осот,
Як немає молока у жінки.

Їсть теля отаву молоду,
Пиріяку розтирають зуби.
А троянди гарні у саду,
Посадив уже чотири клумби.

Дме сатирик в гумору дуду,
Лірики сплітають мусі-пусі...
Так до чого думку я веду?
Тьху, забув! А ви, шановні друзі?

21.02.2018р.

Недопоет - резинка без трусів,
Чи защіпка від порваних підтяжок.
У мене ти пощади не проси -
Не буде графоманові поблажок.

Вважав - пророк. А придивився - бевзь,
Мервою слова просмерділо лігво.
Тікай хутчій у верболози, пес,
Не варто зустрічатися із тигром.

Та борзописець просить хижака -
До слави шия недоріки звикла.
Здеру у нього м'ясо з кістяка,
Писакою заполірую ікла.

Із виду він дебелий, моцний зух,
Але зустрівся із управним катом:
Вже не втече блощиця, загризу -
Плодити годі сірі віршенята.

Зіграй востаннє на дуді шансон,
Сплакни, як вмієш, у опале листя.
Не буде бризу. Повернувсь мусон,
Для віршороба тут немає місця.

21.02.2018р.

Не перелічити нам усіх,
Вад у нас зібралося чимало.
Над убогими сміятись гріх,
Тож одного ми таки похвалим.

Сотворив ти, душка, стільки "див",
Так багато пишеш за добу ти,
Як би хто за кількістю судив -
Міг би ти Шевченківську здобути.

Нам тебе читать... хой вовком вий! -
Любимо, привчилися багато
Убирати несмак стильовий...
А поради любиш ти давати!!!

Прочитаєш, то хоч падай ниць,
З іншим не поплутаєш, ні, ти це!
Стільки у порадах тих дурниць,
Заслужив насправді перше місце.

Чиряки, резинки від трусів,
І кальсони й інша "хріновуха"...
Ти давно вже першість тут посів!
Та чому пов"яли наші вуха?

Оповив "ПМ" увесь дурман
Од Душка задушливого стану.
Наш Душко - найкращий графоман,
Будяки у студію - осанна!!!

20.02. 7525 р. (Від Трипілля) (2018)

У матусі я слухняний син.
- Йди,- рече,- почухай метру спинку.
Підіймаю генію труси,
Та раптово луснула резинка.

Може, в цьому й є якийсь резон -
Полірнути лірику штиблети.
Та ж поези всі - суціль мусон:
Є кабака, та нема кебети.

Бачу руку мертву, неживу -
Пише про природу і погоду.
Краще хрін косити й кропиву,
Гарбузи носити із городу.

Хай стриба однині без кальсон
Як не вміє на сопілці грати.
У спесивця на душі - мусон,
А у мене - бризи і пасати.

20.02.2018р.

Що ж це за жінка попалась така?
Мимрить постійно "Не хочу".
Я би їй поцілував п'ятака,
Ніжку попестив дівочу.

Чи застара, непридатна для втіх?
Мудра - аж руки трясуться.
Каже "Кохатися з бабою - гріх".
В Біблії писано, буцім.

Перелопатив увесь фоліант,
Ох і діла чудотворні!
Кожен дідок - сексуальний гігант,
Бабці до гробу моторні.

Пані столітні - квітки молоді,
Бюстами гріли отави.
Я би полащитись також хотів,
Щастя малює уява...

Сердиться жінка, складає сонет
Про платонічне кохання.
Я ж - облисів, не жагучий брюнет,
Випали зуби останні.

Буду творити любов як і ти!
Рими вишіптують губи...
Кличе пустунка до ліжка "Прийди!":
- Я вже між персами, люба!

20.02.2018р.

Легенькі мусони. А, може, пасати?
Читач нині сонний - все можна писати...

Пегас (бідна шкапа!) - старенький і кволий,
Ачей не побачать колеги проколи.

Борлак пиво хлеще, у ляпках папери,
Поези для тещі, жони і Венери.

Неначе, можливо, напевне і мовби:
Писалось ліниво - натоптаний ковбик.

Взуваю для вальсу порепані кеди:
Уже на Парнасі: віншуйте "поета"!

19.02.2018р.