на Барбадосі живуть маленькі й великі боси
дрючать матросів ходять босі товсті боси по Барбадосу
люблять русалок
русалки їм миють коси –
жеруть дорогі екзотики
розводячи босів як котиків
та стиха глузують
із тлустих плішивих босів

гавайську сорочку придбавши іще у маї
Петро відлетів погрітися на Гаваї
летів не один –
у вирії Петрів та їхніх Марічок
у боїнгу сріблястого кольору риби
красивий-красивий Петро – в сорочці та капелюсі
зі стрічкою
з метеликами в пузі
ну і з Марічкою
а що Марічка була не нашенькою –
Петро звав її Машенькою

у Києві просто посеред Москви місцями живуть тупі хохли
вірять усім
усьому
в усе
дують у вус коли пронесе
п’ють чорний кофе
грузинський чай
жеруть печеньки
понад інше люблять печеньки та неньку
неньку нізащо нікому ніколи не продадуть
але обміняти на пару кіль гречки можуть таки
звісно не всі
переважно старі жінки
та окремі упороті мужики
із району Упорто-гріхо
що тримаютьу роті той смак гречки-з-дитинства
якої тоді вони не їли
ну й тому що дибіли
без усіляких поправок на політкоректність
і – (тихо) –
населення зрештою будь якої країни чи континенту
це в основному дибіли
на десять відсотків тих хто дає гречку
на ще піввідсотка тих хто дає гречку тим хто потім усім дає гречку

гречана імперія зла –
завоює кожного козла
це смішно
та не до сміху
то лозунг Упорто-гріхо
написаний чорнилами з молока
на безкоштовних яєчних лотках
та виведений сердечно
на мішках гречки

у Антарктиді не відкрили острів
нічого ніхто тепер там не відкриває
живуть альбатроси полярники та пінгвіни
комуною мирною
жеруть консерви відмінні
п’ють на відмінно спирт пекельний агліцкий
мріють самкам кудись там позаглядати

полярникам чорне життя насправді біле
хоч все не мед
якщо полярник естет

шкода що жодного острова чи замерзлої ріки
не відкривають ці незнайомі мужики –
герої часу Х – фіксіки загальноземного значення

у Брюсселі чергове євробачення
не музичне однак кому яка різниця –
медики й педики зібралися на великий конгрес
балакати про ведмедиків Тедді та їх вагомий вплив
на цитомегаловіруси у першому класі загальної школи
трохи зачіпають Еболу
обережно
щоб не підхопити
намагаються красиво балакати естетично жерти та пити
усі при параді з метеликами вище пуза
жінки в прикрасах-медузах платтях до дна до підлоги
милі такі –
кумедні бандерлоги – окремий підвид ситих створінь

еволюція поколінь –
раби уже не раби а мени
котрі купивши за мані собі імена
приходять щоразу на бал твій великий Воланде

а з іншого боку цієї трембіти –
діти діти діти
невинні милі створіння
різні –
сопливі щасливі сльозливі діти-видіння
діти-примари діти-зомбі діти-феї
діти
на цій планеті немає місця для вас –
ви надто теплі ви надто живі ви епохальні
епічні
ви ідейні
ви нахабні
ви неспинні
ви – творці всесвітів
музики душ
а ми – прості свині
красиві великі свині
які навчилися приймати душ
ми – спинні

у дорослих рабів дорослі тенета –
інтернет теледурка дейлі-ньюз
чи інша якась провінційна газета
чи інший союз із медіаринком
ні
звісно ж
медіаграмотних нас
не купиш за мандаринку
ооо - не такі наївні
але на гречку гарні слова олію –
клюємо як окунь на муху
принось(те) будь ласка
зжеремо
спакуха
братуха

доросла казка –
на пейоті по кастанеді
не казка – бро
а конгрес про медведиків Тедді
де ми – волохаті мачо
де ми – бритоногі леді
вчимо дітей життя та етики поведінки
не сьорбати штовхатись ліктями збирати пінки
варитись у найгострішому соусі щодення
ми робимо з них варення – з своїх божественних нектарин
ми робимо з них дим
щоб задихнутися ним

у Китаї Таї інших третіх вимірах
в горах Тібету в Карпатах у Японському морі
ще трохи снують люди які не вимерли
справжні люди –
дикі мАорі чи маОрі
сільські жерці
шамани провидці душ знахарі характерники
маленькі перлинки живого без істерики
та нагнітань електросвіту – в чистому відчутті
єднання із богом
майже святі – існують щоб тягнути за вуха
щогодини
запекло
людство від кратеру пекла
подалі
і навіть не за медалі

ми чули про них
десь читали
бачив хто мало
та все ж ми трошки із них насміхаємось –
без фейсбуку?
ну як це?
так не буває у нормальних
ей –
прожити день й не написати про що ти думаєш тодей?
чи евірдей?
ой ну…
це неможливо серед людей

а знаєш
коли заграєшся – втрачаєш опору
відчуття часу реальності підлоги
бачиш себе тутангамоном богом
бачиш усіх навколо неправими
буцаєш роздратовано землю-м’ячик

і якщо ти станеш справжнім медведиком Тедді
лисим босим обмацаним русалкою з Барбадосу
одягненим у гавайку просвітленим у Китаї
з метеликом вище пуза на форумі у Мукачево
цілованим тричі в складені гузкою губи

колись ти натиснеш маленький червоний пимпик
і ця планета рване к чертям собачим
чи просто – до чорта в зуби

Агов, товариство шановне!
Бон джорно! Парнусем лехайм!
Сьогодні занадто моторний,
В фейсбучний летітиму рай.

Погризти іду графомана,
Відро поначісую бліх.
Вдоволені теща й кохана,
Бо лаяти ближнього - гріх.

Як жінка в потилицю лясне,
Чи з буди обгавкає пес -
Шукаю в інеті нещасних
Аби від обиди воскрес.

М'ясисті кошлатяться рими,
В сльозах потопає піїт.
Творіння - оаза в пустині:
Шикарний сьогодні "обід".

У " майстра" поторсаю кишки,
Впімаю блоху на гачок...
Та марно - у кожного книжка,
А, може, і цілий пучок.

Дарма зачепив цю армаду,
В облогу титана беруть.
Від жаху над пупом калата,
Поети упали у лють.

Мишва навалилась на лиса,
Зімкнулись хвостаті ряди.
Здаюся! Тікаю до біса!
Вас тьмуща, а я лиш один.

22.01.2018р.

Коляд-коляд-колядниця,
Чому знов тобі не спиться?
Чому знов?
Віє виє хуртовина
Вітер б’ється, мов рибина,
Утікає час неспинний
Сторчголов.
Всі банальності та рими
Весни, осені чи зими –
Всі літа
Тиском скачуть в лихоманці –
Чинять вирви, риють шанці
Неспроста –
Знов призов, війна поганська
Битва хитра, ой, циганська,
Але ж ти
Кажуть, мусиш взять за руку
І у жертву чи на муку
Свого Пана Господаря
Привести.
Бачиш, онде чорна купа
Не лякайся, то не трупи,
А всього-лиш нерозібрані
Хрести
Обирайте по одному –
Вам нести –

Перший рік – за божий шлях,
Другий рік – за нашу кров,
Третій рік – за блиск промов,
А четвертий – просто так.

Коляд, коляд, коляда –
Іржа серце роз’їда,
Коле терен скроні,
Крапле кров з долоні
У Христа
На твоїй іконі.

Коляд, коляд, колядниця,
Помреш сама, молодице,
Будеш пишна, будеш гарна
Удовиця
Білотіла
Повновида
Яснолиця

2018

Сіяє як нова монета
вісімнадцятилітній вік.
І гавкає на всю планету
хазяйновитий чоловік.

Багато їжі обіцяє:
червону юшку до води,
березової каші має
на цілу армію орди.

Купаються у Іордані
еліта світу і святі.
У дяді Вови на екрані –
«мас’ли»* армійської куті.

Еміри, шахи, азіати
малюють види на тюрму,
і на тайгу, й на Колиму...
Глухоніма богема Раші
плює на візи у Криму.
На носі – вибори. Тому:
– Ей, сюзерене на параші,
у крові на обіди ваші
не утопи своє Муму.

                                      01.2018

Писалося впотьмах. На посошок.
Мізинцем на нозі розчухав носа.
Жую глевтякуватий пиріжок,
Перо в правиці, гордовита поза.

Прокинувся зоп'яну деміург
І на папір вистрибує кошлате.
Ховайся чимскоріше, милий друг,
Потворі відчинити мушу грати.

Титанам тля обсновує сліди,
На чистих водах жабуриться піна.
Несу на смерть і я свої "труди",
У океані губиться піщина.

На ліву ногу словеса усі,
Намалювалось через пень-колоду.
Мартишкою на римі повисів -
І народилась ода про природу.

Поезія насуплює чоло,
Бебекає на всі лади кошарня:
Дурне письмо вже б краще не жило,
А Майстру - мій уклін і шанування.

19.01.2018р.

Поламалась ліра,
Не цвітуть сади.
Наплодилось сіре -
Ти сюди не йди.

Золоті перлини
Вчавлено у бруд.
Урожай загинув,
Голодає люд.

Наварили зілля!
Шовк побила міль.
Снопики зопрілі
Покриває цвіль.

Миша точить зубчик,
Майтала хвостом.
А Пегаси - з кручі
З музами гуртом.

Втік давно мірошник,
Випито вино.
Графоманський дощик
Сіє у вікно.

А мишей вродило!
Більш аніж зірок!
Два женці з кадилом
Спалюють млинок.

17.01.2018р.

Сова калині не товариш,
А глечик дзьобику не пан,
Якщо губа лихе варгане,
Своє хапне... Собі затям.

Титанів битва. Мировиця.
Всі при чинах і у званнях.
Не вгомониться тільки птиця,
Все кудкудах і кудкудах .

15.01.18

Поетичний ліпиться пиріг,
Заглевкий і кострубатий трохи.
Засніжило? Пишеться про сніг.
Ляпає із неба? Про вологе.

Непогано базграти на пні,
Прямо в душу зазира природа.
Зачесалось дещо у мотні?
То не гріх згадати і Ерота.

В генія жар-птиця у руці,
Він ширяє, я ж – цургичу пішки.
На товар знайдуться покупці:
Заковтнуть і ліверку, і кишку.

Крутить задом в хащах павіан,
Він самичкам симпатичний, любий.
Кажуть, я – бездарний графоман,
Що не втну – не ліпиться докупи.

Ну то й що? Є гроші, інтерес,
Щоквартально видається книжка.
Утомився від прем’єр, імпрез:
На Парнас пролізла сіра мишка.

Тьохкає у пущі соловій,
Бездоганні голос, партитура.
А в інеті розкидають гній,
І росте гора макулатури.

А сатирик – підлий критикан -
На титана марно кудкудаче.
У Пегаса видоїв роман,
Скоро друк. У мене вчись, чуваче.


13.01.2018р.

***
Поет і муза…
Не дует, конфуз.
Сучасний туз не потребує муз.
Йому цікаво: тема, текст і рима
(Якщо відверто і коли без гриму).

***
Поет і зламане перо.
Митець і вкрадена жар-птиця.
Де творчий стіл – там тускле тло,
Де був Пегас – вляглась телиця.


***
Вись – стеля, глибина – підлога,
А творчість стелеться під ноги,
Можливо винні ті дивани,
Що наплодились горлопани.

11.01.18

Я - кілер! А наймають - читачі.
Благають звідусіль про допомогу.
Улітку бевзя щиглем замочив.
Оклигав. Знов у хвіртку суне роги.

В недопоета віхоть у руці,
Але ротяку має надвелику.
Дрижать мисткині та старі митці:
Дрібний дристун, а крику аж до гику.

Обпудило, сохате, всі кутки,
Піїтам сумно, лячно, не до жиру.
Потрібна клізма! І біжать рядки,
Рецепт відомий - гумор та сатира.

Мікстура файна. Наче одшептав,
І прищекнув лопату-язицюру.
Сатирик я, для муді - вовкодав,
Деру живцем із мухоїдів шкуру.

Вже не бебека, щезла байбуза,
І сльози не зволожують повіки.
Тож я піду, бо вже кричать "Спасай!":
Точу перо, хай трохи покувіка.

09.01.2017р.

Лелеки, лелеки, летять, летять лелеки
З Центаври Альфи до Сонця і Землі,
Долають, долають нові й нові парсеки -
Їх на Центаврі звали «журавлі».

У небі, в небі єднаються щоночі,
У вирій прагнуть, прагнучи біди,
А із Центаври Альфи войовничі
Летять, кружляють і туди й сюди.

Навала валом на планету впала,
На нашу Землю, квітчані сади,
На чорноземи, орачів і рала,
Навала впала і туди й сюди.

Ой, очі, очі, очі ви дівочі,
Де ж ви навчились зводити людей,
Перетворили білі дні у ночі,
А чорні ночі в білі, еге-гей!

Позаплітали на вербі косички,
Гарбу перевернули гарбузів,
Ой-ой, дівчата, що у вас за звички,
Від ваших чарів я осатанів.

А поки хату файно підметете,
Вівса насиплю в яблуках коню -
Тоді із вами вип’ю tête à tête я
І голих в ліжко згодом затягну.

09.01.18

Діла сильніші за слова –
Це істина непереборна.
Паскудство чистим не бува,
І чорне зостається чорним.

І хто б там що не говорив
В ім'я високої ідеї –
Фальш проступає поміж слів,
Брехня лишається брехнею.

                              І
Бачу і лики, і лиця
іконописні і горді.
Морду малюю по пиці,
а копіюю по морді.

Відаю, знаю і чую
поза- і очі у очі,
хто є і що, одесную
Бога і ангела ночі.


                              ІІ
Темінь убогу жалію,
Не вириваю лопати.
Хай і воно попотіє,
тролячи фейки і мати.

Не оминаю незряче
і не даю йому кредо,
поки опудало скаче
поміж паяцом і недо.

                              ІІІ
Музу шаную і Ліру,
зле і лукаве минаю,
не довіряю ефіру,
мові ворожій не вірю.
За огорожею раю
хочу любові і миру.

Чуєш, поете? Допіру
небо у тебе питає, –
де талани за офіру,
що у душі пробуває?

Поки «ваяю» сатиру,
хто у мені оживає?

                                      01.2018

Качає баба прес. А мужики
Кладуть важезну штангу їй на груди.
У неї двопудові кулаки,
Катує, мабуть, москалів для хунти.

Ввійшла у раж, пучком підкови гне
Ламає недоміркам з ходу роги.
Не дихаю. Укляк трухлявим пнем,
Жахаюся красунь сучасних трохи.

В куток мене затиснула грудьми,
Нависла, бо на лікоть гарний вище.
Отак линами снідають соми,
Подумав, що пора на гробовище.

Не знаю як трималися штани,
Відчув себе щуром у кігтях барса.
А голос! Одведи і сохрани!
Муркоче "милий!" профундовим басом.

Під нею поламались терези,
Обняти зась товсту бичачу шию.
З такою хай кохається грузин,
А я під нею гигну, околію.

Утік із переляку. Вуаля.
Зустрів тендітну - знов гризе тривога:
Анорексія! Зморене маля!
Пора писати, мабуть, некролога.

Необережний чмих збиває з ніг,
А заспіваю - кров тече із носа.
Кохатися з такою - просто гріх,
Втрача свідомість, в ліжку - смертна поза.

Я від струнких, опуклих - без ума,
Але поперло не таке як треба:
То м'яса аж гора, то ніц нема,
Зірки та місяць світять через ребра.

Коли помацав мишу отаку -
Потяг на кухню салом годувати.
Втомився викликати їй швидку.
Урешті плюнув, ну її до ката.

О, чим же я Ерота розгнівив?
В коханні крах, або не та планида.
Важкі часи. Нема придатних дів.
Лишилися тютюн і оковита.

03.01.2018р.

Росію розум не збагне,
Тут надто розуму й не треба.
Росія знає лиш одне –
Паскудити довкола себе.

До жаби прирівнять поета! –
Де у людини розум, смак?!
О недоріко-римоплете,
Ви - облисілий мов їжак.

Немовби хочете вколоти
За справжність і високий ранг…
І в лоб летить Вам за підлоту
І б`є Вас власний бумеранг.

Уже й вужі регочуть навіть,
Навіщо тут ще й Чорногуз?
Це ж графомана «жаба давить»,
В болоті власнім він загруз.

І досі кумкає потроху…
А ми дозволимо – нехай!
Підняв тут жаб`ячий цей хай,
Мов бурю в склянці – І??? Ш??А.

30.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Ось воно, щастя кирпате,
Зирить в кишеню мою.
Треба із дому тікати,
Досить пожив у раю.

Нині дівчата що треба,
Пальця у рот не клади.
Свище вітрище із неба
І надима животи.

Я цілував, наче, писка,
Трохи помацав поділ.
Глипнув - чотири колиски!
Гримають ложки об стіл!

Що ж воно, людоньки, буде?
Коловорот суєти...
Діти - це та ще маруда,
Завжди голодні роти.

Ну, а дружина щоденно
Хоче цукерку м'яку.
Ціни - захмарні! Шалені!
Допоможіть козаку!

Вдома лишилася кашка,
Харч запиваю дощем.
Кличе до любощів пташка:
- Хочу "літати" іще!

Я на м'яке вже не ласий,
Скиснув палкий ловелас.
Кличу на поміч Пегасів,
Хай однесуть на Парнас.

В руку встромилася ніжка,
Гасить кохана свічу.
Знову колишеться ліжко:
Охнув...злітаю...лечу!

29.12.2017р.

в країні заколот на носі
але спецслужби й в ус не дують
що два підпільники дорослі
усіх вітають "алілуя!"

в кав'ярні випивши дві кави
ідуть і узурпують владу
на жаль вдається це на славу
на жаль тепер усе позаду

за рік втекли за два зреклися
казну з короною забравши
мо’ повернуться ще колись як
на краще вийде чи як завше


27.12.17

Тече вода. Тече й тече вода
трубою із насоса у підвали.
Аварія у головах. Біда.
І це уже не Путя і орда,
а зеки-ЖЕКи і водоканали.

А у оселі холод і потоп.
Аварія! Порізали й забули...
Аварія! Працює ідіот.
Ау! Ау!!! У нас «євроремонт»...
Але ау! чинуші не почули.

Нема води. І теплу, і холо-
дну дорога́ перекриває влада
рукою ЖЕКу. Економ бабло!
То відключай, каналія, й тепло,
а спати я піду на барикаду.

                                      12.2017

Зоїла укусила муха.
Ну,.. іноді буває –
або йому заклало вуха,
або недочуває.

Або ся зачесали п'яді
на голі «ягодиці»,
або оса на носі сяде,
то і її – по пиці.

Або шанує даму серця,
а не її обнову,
або перебирає перцю
і не шанує мову.

Або Іуда спокушає,
або кусати мусить,
коли смаку не почуває,
аж поки не укусить.

А далі що? Мені байдуже.
Нехай у піку вуйку
здіймає бурю у калюжі
і надуває бульку.

Але лишається надія,
якщо уріжу дуба,
то хай отрута ейфорії
йому лікує зуба.

                                      24.12.2017

Кохана каже: - Дряпай про любов,
І оминай важкі, гнітючі теми.
Народ бажає єв і казанов,
Альковів, мусі-пусів і гаремів.

Аби по сторінках текла сльоза
І в космос долітав сердечний гуркіт.
Щоб тицяла молодка гарбуза
І читачі заламували руки.

Таких поез довкола сотні скирт,
Зліпилися в один глевкий вареник.
А в мене, що не вірш - то лабіринт:
Сиди і думай, що сказав письменник.

Рука малює злющого слона,
Могутня бивня настромля кокоса,
Та на коліна всілася жона,
Цицьками настовбурчилася в носа.

Не думав, що вигинистий задок
Цікавитиме у моєму віці.
А на папір уже стрибнув рядок:
Гаразд, шановні, напишу про циці.

21.12.2017р.

Вставай, лебідко! Годі спати!
У ковбиках уже бурчить!
Неситий дуже. Бога ради
Розклепли око хоч на мить!

Щоночі я - гарячий мачо,
Удень працюю, аж худий.
А ти - зманіжена, ледача,
Не хочеш стати до плити!

Бажаю в маслі картоплеси,
Биточків, ковбаси кільце.
Іди сюди без комбідреса,
Стань поруч зі своїм бійцем.

Візьми до рук важку ножаку
І від луски почисть линця.
Жона сховалась з переляку
І не показує лиця.

Згадались мамині уроки,
Печальний смуток загриза.
Сиджу на кухні одинокий,
В пательню крапнула сльоза.

Готую чудо у каструлях,
...ля натюрель для двох парсун.
Ротяку роззявля зозуля -
У ліжко харч красі несу.

Пахтить печенею із хати,
Пора писати епілог:
Навчився гарно готувати,
Інакше з голоду би здох.

17.12.2017р.

Я - простий, просолений моряк.
Лаятись не буду, браття, мир вам.
Кажуть, у жінок усе не так,
Почуття глибокі, наче прірва.

Корабель штормисько підганя,
Палубою пролітають хвилі.
А у ліжку тішиться жона,
Від кохання втомлена, у милі.

Ходять морем сизі буруни,
Чайки поховалися у скелі.
А в моїй квартирі пластуни
Крутять еротичні каруселі.

Охи долітають аж сюди,
З нею, мабуть, там гарячі "перці".
Я ж у морі, наче перст, один,
В бочки насипаю оселедці.

Холод пробирає до кісток,
Клешню краба одірвав од носа.
А у жінки любчиків гурток,
В кожного своя жагуча поза.

Час іде. Пристав до берегів.
На протезах сіль обридло хрупа.
А побачив любоньку - ожив!
Калатає серденько над пупом!

Ангела, що впав, я не спасу,
Краще на ходу зірву бретельки.
Афродіту у альков несу,
Перса обціловую м'якенькі.

Заспокойся, люба, не дрижи.
Я тобі не заподію шкоди.
Для роботи створені мужі,
А жінки - для втіхи й насолоди.

17.12.2017р.

Вечір - час найкращий для думок.
Розімліло вислизаю з ванни.
Поза - лотос. Гріє килимок.
Мить - і відлітаю до нірвани.

По "стезі" навпомацки іду,
З пупа скоро вилізе прозріння.
Але кайф увесь - під хвіст коту:
Гавкає жона від злості синя.

- Де получка ти мені скажи?-
- Ось, купив касети і брошурки.
Гуру каже - за скарби - гроши.
А жона: - Ти що, здурів, придурку?

Ох, вчувало серденько біду!
Ляпнула про Шамбалу усує.
Цю ізотеричну лабуду
На роботі я сама штампую!

Я тобі не теща і не зять -
За копійку розірву горлянку.
Марш у ліжко! Поза - номер п'ять!
Будеш борг виплачувать до ранку.

13.12.2017р.

***
Петя й Путя – пекар і ковбой,
флібустьєри і авантюристи
поодинці лізуть до корита
«по крови горячей и густой»,
що героєм на війні пролита.

***
Живі і здорові
брати-лизоблюди,
вампіри любові
і нібито – люди,
і виссано крові
багато ще буде.

***
І терпіти вже немає сили,
і забути тями ще нема,
як вела «еліта» до могили
і веде із «раю» до ярма.

***
Як ми раділи і як обирали!
Ось вони – Ізя і мер.
Шарять на ідіші, Яню порвали...
............................
Бачили очі, яке купували,
то й повилазьте тепер.

***
Виростає пенсія, і ...плата,
і по комуналці – апогей.
Ми такі щасливі і багаті!
На майдані є чого цибати.
Громадяни, ростемо ми, – гей!

***
Море й сушу віддаємо дяді
і шуруєм до Європи-леді.
На війну скидається юрма
воювати на велосипеді
у лайні або у шоколаді –
вибору інакшого нема.

                                      2017

На баобабі світом нудить шпак.
Під ним гарчать від люті кілька бестій.
Гризуть левиці антилопі карк,
А я живу у їхній жовтій шерсті.

Тут затишно. І ворогів нема,
Жую усмак дебелу волосину.
Кохання – море, бо самичок тьма,
Дрімаю на хребті, чи під коліном.

Не тільки леви моцні й вельми злі.
Людина є. Жорстока і несита.
Конвульсії здригають пазурі,
На шкурі розцвіли криваві квіти.

Підстрелено кошицю, подиха.
Собака учепилася за лапу.
Перестрибнула на Рябка блоха,
А за нагоди - скочить і на шкапу.

Намудрував? Зіграю в піддавки,
Фінальна сцена просить епілога:
Нехай себе шматують хижаки,
І хай живуть і процвітають блохи.

12.12.2017р.

Ох, і надудлився вина!
Аж пити вже не хочу!
Стрічає, начебто, жона,
Пригледівсь – потороча.

Шерепа сварить рогачем,
Наводить, мабуть, порчу.
У шпарці шкрябаю ключем –
Штовхає потороча.

Почвара шкірить в небо зуб,
Вкусити, злюща, хоче.
Рачкую шпарко аж за дуб –
Догнала потороча.

За космаки хапа, чмара,
По рівчаках волочить.
«Хазяйство» випало – діра!
Лютує потороча.

У мацапури бюст – ого!
Націлює ув очі.
Зіпнувсь урешті. В ліс бігом.
Відстала потороча.

Очуняв. Щезла машкара.
Лежу у ямі вовчій.
А сіроманець – не мара,
Вже краще – потороча.

Над головою чую "Кар!",
Тікаю що є мочі.
Іще не хочу на цвинтар -
Лечу до поторочі.

10.12.2017р.

***
Хто не трудиться, той – п’є.
А куди діватись?
Все людині Бог дає,
особливо не своє
їсти і …сміятись.

***
Научене – терте,
уперте – не миле,
намилене мертве,
умерле – почиле
у пам’яті жертви
нечистої сили.

***
Є світ живий, і є містичний,
і той, що діє у кремлі
як «руський міф» і світ – язичний,
гібридний і комуністичний,
як пошесть по усій землі.

***
Чим живу, не відаю і сам.
Божий дух іще не паляниця,
що жували Єва і Адам.
Україна – не порохівниця,
а щоразу – бойовий байрам.
А яка Європі годівниця!

***
Може істина й сувора,
та надіятися варто
мати менше як учора,
і не менше як узавтра.

***
У кожного своє меню,
аби відняти у дитини
на забудови авеню
і переносити різню
на терикони України.

                                      2017

Хотів народитися жінкою,
Красою світити у світ.
Але майталаю ширінкою,
Ковтаю розбавлений спирт.

Життя – пріла, кручена путанка,
А хочу тепла для душі.
Аби цілували у пуп’янка,
Носили в м’які спориші.

Аби пахтотіло парфумами,
Очиці обквецяла туш.
Ночами рахатно-лукумними
Сіднички розм'якшував муж.

Сопіла б уранці у ліжечку,
Коханий приносив кав'яр.
Але заробляю копієчку –
Майструю козлу будуар.

Життя не витримує критики,
Робота – не мед і бузок.
В ручицях – довбачки та викрутки,
В коритах – цемент і пісок.

У шуби вдягаються «дєвушкі»,
На пальцях – коштовностей блиск.
А в мене – порепані тертушки,
У крижнях – скрипіння та тріск.

А ладо кошицею лащиться,
Гормони шумлять в голові.
Працює генетики матриця,
Розслабився, осоловів.

Пухкеньке намацав під спинкою,
До лона крадуся тайком…
Хай жінка лишається жінкою,
А я – залишусь мужиком.

10.12.2017р.

графоманів люта зграя -
не цікавить хто є хто -
на трембіті їм заграю
відведу їх у McDo-


10.12.17

Ти не друг! Шуруй із хати!
Пляшки й грошей ніц нема.
А горлянка сухувата,
І будунище дійма.

Вчора виссали получку,
Спиртували борлаки.
А сьогодні - пес-вонючка,
Дооблизую склянки.

На бухло повзуть друзяки,
Чують запахи вина.
А як зляжу - будуть "гайки",
Кличу, а в одвіт - луна.

Діти й жінка десь далеко,
Утекли чортам під хвіст.
В мене свій нечистий хека,
Манить пальчиком під міст.

Кажуть, що лечу з орбіти.
Може, досить? Пляшку геть?
Нє, не хочу! Буду пити...
Простягає чарку смерть.

09.12.2017р.

На картині пейзаж: верби, квіти,
Птеродактиль і три павуки:
Циган зна, що кобилі робити,
Хай вивалюють бевзі баньки.

А поеза - як з дишла гармата,
Кожне слово - обламана віть.
Начитався Бодлера і Сартра:
Циган зна, що кобилі робить.

Анапестом пишу я не ловко,
Та і думка важка, наче танк.
Хай пиляє перо як ножовка:
Циган зна, що до чого і як.

Рима є. Все чистенько, без мата.
Дехто каже "Чудово!", "О,є!".
Хоч і дохнуть мої пегасята -
Циган зна, що кобила жує.

Та, чомусь, позитиву не видно,
Музи, кручені, збились у клин.
Як же, друзі, поету обидно:
Циган втік. Я лишився один.

08.12.2017р.

Ще не обчистили коросту,
А на городи пре осот.
Чортам товпу дурити просто,
Кричать "Страждаєм за народ!"

Усі в "обносках" від "Версаче",
Гниє в офшорах капітал.
На камеру майстерно плачуть,
Щоднини рейвахи, скандал.

А у кишені моцна дуля -
Електоратовий платіж.
Громада ж - легковірна, чула,
Не скаже злодієві "Киш!".

У слуг народу руки білі,
Сховали туші за щити.
А ми - "пани" - хребетносилі -
На горб вантаж іще клади!

На виборах не буду лохом,
Бо мудрий, вже не ідіот.
Обрав замало не святого,
А придивився - знову чорт!

08.12.2017р.

Ох, і тяжкі бувають пані!
Аж розболілась голова.
Покатулялась на дивані,
Тепер лежить, відпочива.

Свистить у ніч припухлим носом,
Хропе, з натуги аж бліда.
Потрібно їй змінити позу,
Прекотив на живота.

До ранку слухав бурмотіння,
Тривожні схлипи, чмихи, гик.
Хотілось луснути у тім'я,
Та я галантний чоловік.

Туман у лобі. Наче п'яний.
Дружина ж виспалась усмак.
Процвіркотіла: - Мій коханий!
Любові хочу! Йди у сак!

Куплю їй шубу із шиншили,
Кольє, брильянти і біде:
Нехай хропе. Аби любила:
Для чоловіка це святе.

12.12.2017р.

Я – чародій. На любощі неситий.
Шаманю потихеньку у кущах.
Люблю кохати – ніде правди діти.
Стелю для втіхи драного плаща.

Сходив колись на «Битву екстрасенсів» -
Послала жінка мудра, золота.
До оселедця притулила пейси,
В Давида зірку всунула хреста.

Спитали: - Друже! Чим ти знаменитий?
Кажу, любов шукаю цілий вік.
Де я пройдусь – народжуються діти,
І лається рогатий чоловік.

Довгенько відзнімалася програма,
Що обіцяв – усе зробити встиг.
Не згледілись – довкруж вагітні мами,
«Переконав» - кохатися не гріх.

Усіх понадимало. Режисерку
Приманював на хтиве «киць-киць-киць».
Вщасливив навіть відьму-людожерку
І решту необачних чарівниць.

Я –переміг! Закінчився екзамен.
Розбіглись асистенти хто куди.
Сказав усім, що в сексі – полігамний,
А ще - пора платити за «за труди».

Одважили, щоб зовсім не приходив.
Але у тім’я грюкнула біда:
Дурна реклама – це суцільна шкода:
Дівок в під’їзді нині череда.

Ховаюся. Уже змалів на атом.
Виглядую у жінки з-під поли.
Не обділили небеса «талантом»,
Та розуму достатньо – не дали.

03.12.2017р.

Соромиться іще народець красти.
У мене ж совість – лишній рудимент.
Втелющився до панівної касти:
Із бульбашок вичавлюю процент.

Шумує біля краму людське море,
На капшуки націлюю петлю.
Купив за копійчину помідори,
Та за стократ дорожче загилю.

Торгівля, кажуть, - нелегка наука,
Не вмієш – сій на полі гарбузи.
А я в «купи-продай» - зубата щука,
Із бевзя гроші вичавлю усі.

Людва голодна. Сиплеться монета,
Удатно перепродую товар.
Уже не лізе. Звикнув просто жерти,
Халявний уковтну і скипидар.

Іван щодня працює на городі,
Петро болванки точить день у день.
Фізична праця – дурощі, не в моді.
Мені ж бабло стрибає до кишень.

Нехай за сина порадіє мати,
Що не присів, як тато, на стакан.
Живуть лиш ті, хто вміє торгувати.
Біжу доїти лоха. Всім пока.

03.12.2017р.

І по яйцях його, ось так!
І в печінку ще навздогін.
Я – «без правил» боїв мастак!
Я гімном ляпну навіть в гімн!
І у мене добра – вагон:
і для друзів, і для братів.

Шаленіє дурний вогонь
із дешевих прямих понтів.
Відшліфовується язик,
він багато уміє вже:
над одними знущатись звик,
ну а іншим – лизати ж…

02.12.2017

Ох, і грузько в болоті! Немає дороги і мосту.
У поезії також свої горбаки, мочарі.
Ахінею писати людині буває непросто,
Та уздрів уві сні маячню Сальвадора Далі.

Ми удвох у міжчассі. Підглипують писки із ряски.
Треба класти ікру, а натхнення і досі нема.
Ох, дарма не сходив одшептатись до баби Параски,
Загубився «апостроф», - сатирик його одірвав.

Я би гепнувся у баговиння на тлусті сідниці,
І від розпачу рвав би із тімниці пасемця кіс.
Бо він цноту украв. Катуляв наче дівку на глиці,
Наче майстер-гончар, розминаючи глини заміс.

Все від Бога. А ще від отого прудкого лукавця,
Лікування важезне довіку мені прописав.
«Жити будеш» - сказав. Та утрачені з коренем яйця,
Турбувати не буде до смерті дівоча краса.

Ось тому і ростуть із поезій моїх пустоцвіти,
Висихає сльоза, сопляки та на сонці роса.
Написався анонс. Бо макітра нездатна варити,
В музи гонор укляк, я в поезії став байбуза.

Вже не страшно. У небі полює на голуба сокіл.
Я ж у грубу жбурляю рукописи, залишки фраз.
Хай страхіття горить. На город однесу потім попіл,
На прощання копитом у лоба урізав Пегас.

02.12.2017р.

Ох, і ласі нині кровососи –
Тягне на жіноче – у альков.
Хоч нема поезії та прози,
Та пишу анонси знов і знов.

Гупотять підковами блощиці,
Затоптали кучеряву рінь.
Лізу молодицям під спідниці,
Ну, а ви…бентеги…на черінь.

У піїтів лускаються мізки,
А у мене там уже протез.
Ось анонс! Пролийте, браття, слізки!
І купіть книженцію поез!

Та мовчать засмучені колеги,
Соромно сказати "улю-лю".
Наплели з сатири оберегів,
Ну, а я хвалу одну люблю.

31.11.2017р.

Я чую як за мною ходить
Чмана кошлата, привид, тінь.
В поезії моєї роди –
Вірші вилазять на черінь.

Криві беззубі потерчата –
Плоди моїх душевних мук.
Боюся випустити з хати,
Вони ж - рвонули на фейсбук.

Читач обпудиться зі страху,
Але мені усе одно.
Чи, може, друзі, дав я маху,
Бо шкряботіти не дано?

Долизую вино зі склянок -
Нема еклог, сонетів, од.
Похмільний видався світанок:
У музи скінчився окот.

01.12.12017р.

Не люблю тебе. Піду.
Бо стара опецькувата.
Хочу файну, молоду,
Аби мацати іззаду.

Щоб не мала за козла,
Доглядала пильно, ревно.
Аби цілу ніч трясла
І не злазила із мене.

Ти пропахчена борщем,
А мені потрібна квітка.
Я ховаюсь за кущем,
Страх трясе мою борідку.

Заступ лапа не трима,
Бо у мене хвора спинка.
Бігти сил уже нема
І поламана ковінька.

Мо, піти на велотрек,
Покачати гарно преса?
Та не гнеться поперек,
В роті пусто без протеза.

У мотні куняє міль,
Скоро під надгробні плити...
Тьопай кашу у таріль:
Із тобою буду жити.

01.12.2017р.

З усіх нот які можна виловити у скрипі вісі земної
Вичути у мелодіях неминуче тонучого корабля
Я чую лише до-мі-нуючу тишу
Намагаючись розчути щось більше хоча б ля

Тішусь, оглядаючи дівчат,
Хай краса щодня мозолить очі.
Розстібаю байковий халат,
Під запаску упірнути хочу.

Ну скажіть, хіба моя вина,
Що люблю стрункі дівочі ноги?
А мені без пестощів - хана,
Пити буду самогон потроху.

Краще жінки в світі ніц нема,
У весталки - ох яка фігура!
Звабу починаю жартома -
Поцілунки, охи, шури-мури...

Утридцяте за добу промок,
Дерев'яний, наче потороча.
Видимає бульку чавунок:
Непритома, дрижаки та корчі.

Висохли і "яблучка", й Адам,
На балкон злетілися ворони.
Молодому любощі - бальзам.
Дідові - смертельні перегони.

28.11.2017р.

А я гаргара. Багнеться книша.
Пахтить хлібина, а сусідка - скнара.
У неї скарбом повниться діжа,
Телиця є, кабан, кицьок отара.

Літанії, прокльони – все дарма,
Навроки не беруть якщо багатий.
Я - сохну, а вона – пахка хурма,
Любовники самі стрибають в хату.

Був час. Гребла і я густе бабло,
Людві кришила у борщі намови.
Чужі боялись в’їхати в село,
Ввижалися вовки, пацюччя, сови.

А у сусідки бахур - чудодій,
Майстерно одчакловує заразу.
Украв мій дар. Тепер хоч вовком вий,
Ніхто зі мною вже не точить ляси.

Забули про добро дурні дівки,
Баби перстами хрестяться як бачать.
Суперникам односять капшуки:
Навіщо їм тепер навдатна кляча?

Мабуть, кінчаю вже топтати ряст,
Не варто від мирян чекати дяки.
Допоки ти потрібен – все гаразд,
А як спіткнувся – то шукай гілляку.

25.11.2017р.

Не мучте вимучених віршиків -
Шкодуйте ручку і папір,
А також светрики і джинсики -
Не протирайте їх до дір.

25.11.17

У мняки-підобцасника біда:
Давно не розгиналися коліна.
Лежить на грудях гарпії п'ята -
Захомутала козака дружина.

Нектар кохання вивітрився, згірк,
Рука до скроні притуля пістолю.
Хіба так можна? Ти - самець, мужик!
Хапай озаддя! Облаштовуй долю!

У фурії висклявий голосок?
Погруддям пхає, наче ваговозом?
Бери до рук сталевий молоток,
Зігни хижачку у похилу позу!

Кусається? І ти її вкуси!
Тигриці люблять ігрища криваві.
Шипи та кігті - ось ціна краси.
Хто виграв бій - той завжди буде правий.

Прокинувся. В губах застряг сосок,
Рука дружини чавить на загривок:
У цьому світі не бува казок,
Залишився на пам'ять сна уривок.

22.11.2017р.

Гіпотетично – я тебе люблю.
Але насправді – з часником пампушку.
Ось-ось усуну шию у петлю,
Давно чортяка шавкотить на вушко.

Вгодовуєш, неначе кабана,
Усе смачне, гаряче, соковите.
Ще трохи і мені капець, хана,
Сховають точно під надгробні плити.

Смаколики глитаю день у день,
В центнери огортаючись потроху.
У ліжку став не муж – трухлявий пень,
Немає сил товсту задерти ногу.

А ти несеш індичок і кнурів,
Пропахчена кунделиками хата.
Пора перебиратися у хлів -
Для борова оселя малувата.

Терзають ікла жирних карасів,
Течуть по вусах смалець і сметана.
Лежати утомився. Ледве сів.
А все ж таки, люблю тебе, кохана.

21.11.2017р.

Задрати б сукню і згадати юність…
Стогнали в ніч розпалені дівки…
Для молодих – кохання – це не грубість.
Та інші у підтоптаних смаки.

А на руках вовтузиться онука.
Сміється тихо, поринає в сон.
Жона ж на кухні розтинає курку –
Заковтувати будемо бульйон.

Окрайчик тьми зійшов над світла пругом –
Хвороби меч зламав мого щита.
Кохана жінка стала, врешті, другом,
Тепер би жити – та прийшла біда.

Ще трохи поживу. Стара ворожка
У аурі заштопала діру.
Їй жінка віддала з рубіном брошку,
Коньячний спирт, цукерки та ікру.

Торік у доні був чиряк на носі –
Яга нашепотіла екзорцизм.
Борги чаклунці віддаєм і досі.
Худішаєм. Обходимось без клізм.

Та всунув необачно пальця в рота,
Щелепи «клац!» - заусіні нема!
Залишилася відьма без роботи,
А я від щастя сяю, без ума.

Поринули думки в жаданий спокій.
Мізинчик стух. Я виграв лютий герць.
Одкушені валяються навроки.
А, може, друзі, - це ще не кінець?

21.11.2017р.

В церкві - айстра і гнила колода,
Жовторота суне до вінця.
Чистий розрахунок, а чи мода?
Пахне грішми фабула оця.

Масажує дід обвислі щоки,
Крем тональний квецяє губу.
У люстерці - майже ясний сокіл,
Хоч пора лежати у гробу.

Тема не нова, слизька, печальна
(молоденькі яблучка смачні!).
Лестощі й кохання пероральне -
Чи такого хочеться жоні?

У саду щепив столітню грушу,
Та усох тендітний пагінець.
Пень старий дитя в обіймах душить,
Оживає напівдохлий мрець.

Нещаслива. Та зате - багата -
Цвілого юнь вціловує коржа.
О, нарешті! Труп несуть із хати!
Гигнув дід! Тепер гуляй душа!

20.11.2017р.

Могила всіх зрівняє у правах:
Одружених, холостяків, коханців.
Із них Ісус, Єгова і Аллах
У райські пущі навербують бранців.

Монах суворий уподобав піст -
Земля завчасно простелилась пухом.
Він - праведник. В Едемі - перший гість.
Тепер щодня спілкується із духом.

Між гуріями плаче дідуган,
Вподобав див спокусливу дружину.
А поруч танці, співи, балаган,
Шербет горою, і солодкі вина...

Тут мир і спокій. Сонце угорі.
Немає грошей, шуб і кадилаків.
Відсутній суд, арбітри і журі,
Цвітуть сади, коноплі, кока, маки...

Архангел сипле щедро теплий суп,
Нежилаві без кісточок биточки.
Це добре, бо зоставсь єдиний зуб,
Смоктати брагу утомився з бочки.

А на землі орудують кати,
Куди не глянь - усюди чорта роги.
Чому ж тоді не хочем я і ти
Наїстися грибів й піти до Бога?

19.11.2017р.