Депресія. Сьогодні чорний день,
Гадки про смерть, життєві негаразди.
Лежу добу, немов трухлявий пень
І склеюю поезіями ласти.

На носі перелущив чиряки,
І нігті пообрізував до м'яса.
Та під чолом зажурливі думки -
Вдягтися хочу в найтемнішу рясу.

Нудьга зелена. Скрутень у руках
До сволока притягує магнітом.
Надгробна увижається плита
Із мармуру або лабрадориту.

Висить на носі цілий день сльоза,
Од дум невтішних геть немає спасу.
Прийшла пора іти на небеса...
Але трубу забило унітаза.

Пливуть кавалки прямо на паркет,
У ніздрі гатить запахами гиді.
А я ж - піїт! До того ж і естет!
Мене краса цікавить лиш на світі.

Накисли лапи еротичних муз,
Із шафи зирять злякані Пегаси.
Беру до рук позичений вантУз -
Журитися уже немає часу.

Вже уночі, голодний і брудний,
Я вичапав із клятої вбиральні.
Депресії - немає. Я - живий.
Думки про вічне - вже неактуальні.

07.07.2017р.

Згадалася мені жона,
Прийшла невчасно хтива думка.
Колов я куму кабана,
Обрізував кнуряці шлунка.

Вона у спогадах як прищ,
Що вискочив на носі збоку.
А я в руках тримаю ніж,
Іще уріжусь ненароком.

Пахтить свіжатина довкруж,
Обсмалена в житах щетина.
Піду, згадаю, що я муж,
Себе потішу та дружину.

06.07.2017 р.

Вона мене покликала на борщ,
Дала черпак чи то велику ложку,
Аби емаль обточував об корж
І голод угамовав потрошку.

Глитав картоплю і масні хрящі,
Сьорбав гаряче, наче поросятко.
А за вікном сопливили дощі,
Вітрисько шарпав помідорну грядку.

Із часником духмяні пампухи
У кишківник застрибували хутко.
І щоки роздимались як міхи
Коли жував усмак курячу грудку.

Запив застілля кухликом води,
Подякував сердечно господині.
Вона ж мені: - Наївся? То плати.
Знімає з себе плаття та хустину.

Мені убгала ліфчик в п'ястуки,
На плечі панталони впали м'яко.
Заворушились капосні думки,
Прокинулась утомлена кабака.

Та не зірвав кохання я дари,
Не впестили Венеру хтиві длані.
Зрекла сусідка:-Лахи ці бери
Та випери із порошком у ванні.

Дарма хотів помножити гріхи -
Вона ж ловила на борща мужчину.
Бешкетували вчора дітлахи
І поламали для прання машину.

Вже навзаєм готую підлу мсту -
Я теж хитрун, а не дурна роззява.
Скручу їй чайник, газову плиту,
І запрошу увечері "на каву".

05.07.2017р.

Ця ніч жахливою була,
Розхитано поета нерви.
Дарма убив я комара,
Вкривавив дорогі шпалери.

В клубах густої темноти
Знайшов упир для себе дірку.
Знадвору тихо залетів
У незачинену кватирку.

Бенкетував, прудкий носань,
У ніздрю хобот нагло тицяв.
Дзумів, нахаба, як оса,
Смоктав мене, неначе цицю.

За ніч обридла нота "до"
Мене довела до нестями.
До рук узяв я молоток,
А результат - кривава пляма.

Мене чекав страшний удар -
Не стану вже богемним тузом.
Це не звичайний був комар,
А власна зголодніла муза.

На шафі хлипає Пегас,
Дарма очікує на друга.
Вже не писатиму для вас -
В житті настала чорна смуга.

03.07.2017р.

Допоки мій запал не охолов,
Натхнення розпирає кволі груди
Писати буду прудко про любов:
Шикарна тема. Критики не буде.

Патетика, заламування рук,
На серці - крига, у душі - морози.
Під пресом заважких кохання мук
Виглядують дядьки зелені з носа.

Гризот немає, звісно, без сльози,
Строфа без неї, наче без мастила.
Молотить жваво без кісток язик,
Дряпоче безупину моє стило.


PS:

Закінчив вірш. Раніш прийшов додому.
Зі спальні чую хтиві "ах" та " ох".
Співає жінка пісеньку любовну.
Якщо точніше, то з коханцем вдвох.

29.06.2017 р.

Діставав тобі зірку з неба -
Найяскравішу, найгарнішу...
Та відпала така потреба -
ти "дістала" мене раніше. :-)

2015

Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.

У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -
Промовити не можуть ані слова.

Крутнеться ловко- і лунає спів,
Приспічить - виголошує сонети.
Коли ж у голові панує гнів -
Убити може краще пістолета.

Плювок у спину - справа язика.
Він - майстер підло жалити у серце.
Коли немає в нього повідка -
Посипле рани битим склом і перцем.

Пекучу правду в очі ріже вам
Чи за спиною ляпає огуду.
По сили все липучим язикам,
Коли немає совісті у люду.

Думки приходять в голову дурні,
Готує мозок болісну розправу.
Бо дуже часто хочеться мені
Одрізати нікчему ту вертляву.

І хоч образа серце пропіка -
Дослухайся до слушної поради:
Не варто розпускати язика,
Коли достатньо мудро промовчати.

28.06.2017р.

Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.

Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,
Бо маю вірне стило і калам.

Друг починав із жабок і собачок,
Учителя доводив до плачу.
А згодом став непереможним мачо,
Ахейцям задував життя свічу.

А я свою напружував макітру,
Клюють гречани лепсько на казки.
Писав про левів та лернейську гідру,
І про Авгія кінські кізяки.

Звичайно, був постійно нетверезий,
Не жалкували слухачі вина,
Платили щедро за цікаву дезу,
В хламиду впала драхма не одна.

І друг не залишався у накладі,
Його любили збуджені дівки.
Я байкував. А він по всій Елладі
Збирав цноти солодкі ягідки.

Беотія,Троада та Ітака -
Гераклові родина і сім'я.
Він знаний, у пошані зарізяка,
Моє ж ніхто не відає ім'я.

На шану я також отримав право,
Рекламі хай завдячує мені.
То ж гріюся в промінні його слави,
Але помру в Геракловій тіні.

Пихи майстерно надимати щоки
Мене батьки учили з ранніх літ.
Тому рука не відатиме спокій,
Допоки в тілі гарний апетит.

PS;
Наділені писаки цінним даром,
Ліпити кулю можуть із лайна.
Займуся, мабуть, я самопіаром,
Із мухи надуватиму слона.
27.06.2017р.

На кухні я злякався таргана.
В тарілі він жував мою сосиску.
І психіки порвалася струна -
Боюсь до рук узяти нині миску.

Недавно був дебелим товстуном,
Стриміла повсякчас із рота ложка.
Борща каструлю порав перед сном,
А нині став, неначе пральна дошка.

Ввижаються повсюди вусані,
Я знаю, що це дуже нездорово.
Тому жона порадила мені
До знахарки сходити терміново.

Побачила гаргара гаманець,
Розплющила пожадливості око
І каже, що прийде мені кінець,
Якщо не відчаклуються навроки.

Яга стояла довго за плечем,
Відро яєць катала по макітрі,
Сміялася, заходилась плачем,
І бубоніла заклинання хитрі.

Горіли химородні гілочки,
Виття знадвору линуло барбоса,
Обпльовувала відьма кісточки,
Жмути волосся виривала з носа.

Услинено свічі, нарешті, гніт.
Розбіглися нажахані навроки.
І наганяють дикий апетит
У нутрощах моїх шлункові соки.

Прибіг додому дати бій харчам,-
Глиталися в усмак курячі ніжки.
А як живіт упхатий забурчав -
Улігся із дружиною у ліжко.

Не знаю, може щось пішло не так,
Або шептуха чаклувала кволо,
Та виліз боком недопереляк,
Коту під хвіст убгались одговори.

Закінчився не дуже гарно день,
Шаманка з плоті вигнала Ярила.
Життєва парость вклякла, наче пень,
Із жінкою кохатися несила.

Прийшло велике горе у сім'ю,
Дружина плаче, рве на лобі коси.
Це все тарган! Піду його уб'ю!
Помщуся за наругу дихлофосом.

26.06.2017р.

Іван Іванович Давиденко

БЛАЖЕНСТВО СВОЄЇ ВАГИ (оригінал)

На небі вже зорі, наче від страму,
Судачать про темну подію внизу,
Узріли чужу, застелену пляму,
Що місить в місиві багнюку й красу.

Так солодко люди, в тузі заснули,
Життя усипили від глуму, від сну,
Дорогу до храму з двору забули,
До Бога не ходять не скорять стіну.

Щоб серцем узяти проміння своє,
Неначе данину життєву з небес.
Що сяєво має, що радість дає,
Що щастя збирає із вищих чудес.

Щоб люди устали, щирі у диві,
Веселі у честі набрались снаги.
Молінь прочитали радо і чтиво,
Узяли блаженство своєї ваги!

Власна бліда копія

На небі світила сховались од страму,
А люди все пишуть і пишуть віршІ.
Купують паперу собі кілограми -
Я теж разом з ними сонет накришив.

Так солодко люди у льолях поснули,
Хропе голічерева ситий мужлан.
Гуде голова моя, наче той вулик,
Шумить від думок, наче злий океан.

Аби читача потримати за вим'я,
Угнати у ступор "красою" вірша,
Я музу припну мотузком до коліна
Аби не стрибало як дике лоша.

Та люди схопилися, мов з переляку -
Високі мудрульки їм не до снаги.
Лиш жалібно виє з-за тину собака
І тягне шкарпетку з моєї ноги.

Звичка

Для нас чуже добро - суцільна мука.
І ліпиться воно до наших лап.
А як спіймають злодія за руку,
То винуватий, звісно, що кацап.

Не нам писали заповіді Божі,
Не нас застерігали - не кради.
Француз - багатий. А хахол - не може.
Мабуть, то нам наврочили жиди.

Садок сусіду трусимо потроху,
З балкона зник трояндовий вазон.
Полегшуємо ми кишені лоха,
Не маєм засторог та заборон.

По цвяхові, по ложці, по цеглині
Собі чуже складаємо в мотню.
Самі себе збороли в Україні,
Але киваємо на кацапню.

Вкорінена шахраювання звичка,
Кишені для чужого замалі.
Сусідова завжди солодша дичка,
А винуваті - знову москалі.

Веде у прірву ця крива доріжка,
Держава опинилась на межі.
Чи здатні зупинити ці крадіжки?
Чи хочем жити, наче ті бомжі?

23.06.2017р.

Я задрімав. Але у голові
Уява одчибучує кульбіти.
Сидять довкола мене на траві
Святенники, пророки, неофіти.

Моє життя поставлено на кін-
Кому із них віддам безсмертну душу.
Їх - табуни. А я - лише один.
Од нежиті, до того ж, не одужав.

Трясе кадилом по-під носом піп,
Бере мене одразу на арапа,
Що задарма жую на світі хліб,
І десятину просить його лапа.

Не думай. Гроші сплачуй і молись.
Дивися пильно ув іконостаси.
А прийде час - мене візьмуть увись,
Шматочок раю видадуть із каси.

Святе письмо підсовує мулла,
Лякаючи тортурами і судом.
В суперників летить його хула,
Мене також не обійшла огуда.

Мовчить, не репетуючи, раввин
І в очі поглядає вельми люто.
Здогадується, що я за один,
Мені бажає випити отрути.

Пішли на мене приступом вони,
Розтягують за ноги та за вуха.
На щастя, навпіл репнули штани,
Я випав і у яр шугнув щодуху.

Недовго пожурилися отці-
Самі себе вхопили в обороти.
Зі злості їхні клацали різці,
Зчепилися, неначе з Римом готи.

Летіли клапті ряси до землі,
Кусалися монахи та імами.
У тисняві чавили мозолі,
Стикалися залізними лобами.

Прокинувсь. У планшеті чути дзвін,
Дізнався, хто зі мною хоче мовить...
Прийшла, нарешті, радість у мій дім:
До себе кличуть свідки Ієгови.

21.06.2017р.

Було, Венеру й Аполлона
Вином обносив щедрий Пан.
А нині досить самогону,
Або сивухи повний жбан.

Чавили сік із винограду
Ахейці, із янтарних грон.
А ми у рота свого ляду
Вливаєм нафти перегон.

Елладою пахтіли квіти,
Плоди не знали ще цикут.
Слугують нині пестициди
Приправою до наших блюд.

Прибутку з пійла грек не мав би
Якби згодовував шмурдяк.
З бурди сьогодні роблять фарби,
Горілку ллють у бензобак.

Тітки та баби мудролобі -
Не відьми з Лисої гори -
Питво бодяжать із сиропу
Та із дубової кори.

Боюсь бовтанку лити в рота.
Бо і у нашому селі
Накалапуцяти гидоти
Не тільки можуть москалі.

Наш край одвідав Діонісій,
Ковтнув місцевого вина...
Чубатий був. А нині - лисий.
На арфі лопнула струна.

Утік, лайдака, до Ітаки,
В своїх руках поніс штани.
А козаки не мають ляку,
Кацапом навчені вони.

Ковтають звично бормотуху,
Відкрито у барилі кран.
Та я не стану відчайдухом,
Піду до грека в ресторан.

У нього, кажуть, є "Метакса",
Давно напій я цей не їв.
І хоч шалена пляшки такса
Але куплю таки її.

20.06.2017р.

Нажахані вампіри, клопи та комарі
Бояться уночі піти на лови.
Зібралися на раду у заячій дірі,
Гадають, пійло де знайти здорове.

У плоть устромиш ікла - суцільна наркота.
Після вечері - ув очах тумани.
У крапельці вологи прихована біда -
Самі уже, неначе наркомани.

Та це іще терпимо - сьорбається в усмак.
Дурман штрикає, далебі, півсвіту.
У Дракуля - проблема. Його якийсь чувак
Нагородив підступно гепатитом.

Клопу потрібна клізма. У комара - гельмінт.
Москіт - малий, а гості - триметрові.
Чухмариться собака і чхає люто кіт,
І супить кліщ свої кудлаті брови.

Вампують до знемоги і теща, і зятьок,
У кожнім слові цвіркає отрута.
Повагу поховали, закрили на замок.
Ножі гострять уцуплені у Брута.

Сумна чекає доля заражену сім'ю,
Немає шани, то не буде миру.
Втелющилася дума у голову мою,
Що ми уже не люди, а вампіри.

П'ємо не тільки соки - смакує крик і гнів,
Чужим плачем одгикуємо сито.
Образи, наче сіті, сплітаємо зі слів.
Хіба ми люди? Може, паразити?

Поглянув у люстерко і став ураз блідий,
Себе не можу геть я упізнати.
Є щупаки у роті. І прямо на губі
Вмостився кровосисний апаратик.

19.06.2017р.

пролог

О, Греціє! Зевес! Еллада!
Геракла нині зна усяк.
А наш божок із шоколаду,
Цукерка "Тузік" його знак.

Нацупив модну вишиванку,
Рече з трибуни, наче піп.
Рахунок - у юдейськім банку.
До влади намертво прилип.

1

Коли печінку Прометею
Щоденно дзьобали орли,
У славі сяяла Ахея,
Боги Олімпу ще жили.

Але сьогодні - нові храми,
В руїнах капища старі.
Єврей та грек торгують крамом,
Баблом стирають мозолі.

І в нас юдейські вже порядки,
Запанувало всюди зло.
Дажбога зрадили нащадки,
Сварога кинули в Дніпро.

Ізраїль нині у пошані.
І український неофіт
Гряде у води Іордану,
Вивчає ідиш та іврит.

Царюють Сари та Ребеки,
Гендлює Ізя та Абрам.
Став зовсім рідним бог далекий,
Хоча слугує він не нам.

2

Шлемо молитви небу день-у-день,
Над власним богом чинимо наругу.
Але Єгова знищить всіх упень,
Залишаться гебреї й їхні слуги.

Він - бог крутий. Як і його народ.
З чужинцями ділитися не буде.
Із ним буцається хіба-що ідіот.
А більшість, зазвичай, розумні люди.

Візьму собі наймення... Шимпанзон,
На пуп навішу зірочку Давида.
Тоді я не побачу Єрихон,
Мої онуки не утратять діда.

"А греки тут до чого?" - скажеш ти.
А в них також не Зевс тепер на троні.
Які на смак зрадливості плоди -
Про це не скажуть старці на Афоні.

Ярмолку одягати вже пора.
У синагозі вже достатньо людно.
Зійшла над Україною зоря:
Вже не чужа. Хоча і шестикутна.

18.06.2017р.

Довірливість нам, зазвичай, виходить боком,
бо часто з підлістю приходиться стикатись,
а світ настільки став нещирим і жорстоким,
що боїмося ми уже і закохатись…

18.06.2017

Мандрую я підземкою щоднини,
Найважче, звісно, у годину-пік.
В юрмі людській обличчя моє синє,
Хтось парасолю угвинтив у бік.

Тітки щокаті тиснуть на мозолю,
А зусібіч розставлено торби.
Мені пора виходити на волю,
Та у проході товпляться баби.

Хвилину тому вигнали мужчину,
Із м'ясом одірвали куций хвіст.
У боротьбі із ними я б загинув,
Я ж - літератор, а не каратист.

Вони з базару їдуть у Святошин.
Ну, а мені потрібно на Сирець.
Боюся зачепити їх до дрожу,
Попробуй квакни - зразу вхопить грець.

Міцну прорвати годі оборону -
Стовбурчаться цицьками навсібіч.
Продряпуюся у кінець вагону,
Торкаючись пухких жіночих пліч.

Отримую краплину насолоди,
Хоча скриплять у тисняві кістки.
Але не встиг я вийти із вагону -
Назад заперли тлусті жіночки.

Хитрую. У котячу лізу сумку,
Аби у ній однесли на перон.
Не можу більше цю терпіти муку -
Міняю музу на м'ясний батон!

Не раз казала мама "Їж котлети!
Глитай ковбаси та ікру топчи."
А ми - поети - у харчах естети,
Натхнення - головні у нас харчі.

Мої брати! Однині я не з вами.
Пишіть без мене лірику в усмак.
А я піду вбирати кілограми,
Нарощувати сало на кістяк.

18.06.2017р.

Після роботи хочу відпочинку.
Лежати голічерева без руху.
Дрімаю. Але тут мені на пику
Усілася товста зелена муха.

У снах моїх виспівувала птаха,
Летіли в небеса чарівні звуки.
Але у ніздрю заповзла комаха,
Туди ж, по лікоть, я засунув руку.

Мушва втекла. Її я не подужав,
На мене витріщається зі стелі.
Заплющу очі - знову лізе муха,
А я вужем звиваюсь у постелі.

Надумав поступити досить хитро,
Для неї пропоную голу п'ятку.
Але вона вподобала макітру,
Лоскочуть носа знову її лапки.

Схопився я, неначе з переляку,
Аби зловити капость ту за шкірку.
Вона ж на згадку залишила каку
І вилетіла кулею в кватирку.

Немає сну. Приперлася сусідка,
Обплутала плітками мої вуха.
І стало на душі нестерпно гидко.
Згадалася мені нахабна муха.

Не знаю, скільки зможу це терпіти...
Але мені до рук прийшла удача:
Убгалась муха їй у рот одкритий,
Сусідка від образи виє, плаче.

Пішла нарешті. Пити марганцівку.
Нехай тварині шлунок буде пухом.
Сатири я дописую кінцівку:
У цьому світі теж потрібні мухи.

16.06.2017р.

Змагаються силою дужі борці,
Повітря вібрує від хрусту.
А з доброї волі, ще юні митці,
Лягають у ложе Прокруста.

Сумління - відтято. І сумніви - геть.
Пиши про природу і вроду.
Кого ще цікавить життя круговерть?
Кохання ж, не вийде із моди.

Навіщо гризоти або боротьба,
Та пошуки власної цілі?
Так легко нап'ясти собі на горба
Чужі, вже відточені, крила.

Змахнув інструментом -і вже полетів...
Невисоко. Десь до коліна.
Минеш і огуду, і слів заметіль,
І заздрості сніг-хуртовину.

Безкрила, безтямна. Іще й без хребта,
Без голосу власної пісні,
Струмує поезії сіра сльота
В уми молоді прямовисно.

Усе. Я закінчив. Однині мовчу.
Пащеку замкну, наче ляду.
До "киці" своєї на крилах лечу -
Співатиму їй серенади.

13.06.2017 р.

Угруз у ціль підступності кинджал,
Бо не допер які сьогодні "друзі".
В підлоті - майстер. Професіонал.
Підкрався близько, і не промахнувся.

Я поділився золотом душі,
У час скрутний прийшов на допомогу.
А він складав на купу бариші,
Мої кишені видоїв потроху.

Благаючи витискував сльозу,
Вологою убризкуючи щоки.
І я давав. Тепер сухар гризу.
А він, урешті, дав бідноті спокій.

Казав, що - рак. Ще трохи - і хана.
А виявилося, він - звичайний злодій.
Бо досягнула вух моїх луна,
Що їздить він тепер уже на "Шкоді".

Молився щиро. Клав на пуп хреста.
Останні крихти віддавав собаці.
Нотаріусу диктував листа
Аби в гробу лежав у вишиванці.

Був на словах завзятий патріот,
Душив кацапів голими руками.
Він знав, що я - заможний, і не жмот.
І моє серце - не холодний камінь.

Але в усьому є глибинний зміст,
Закінчимо історію цю темну:
Влетів у стовп учора аферист,
Таки попали небеса у шельму.

Піду на зиму різати дрова,
Длубати землю та косити трави.
Грошей немає. Світла голова.
І злодіям тепер я нецікавий.

12.06.2017р.

Сьогодні не модний уяви розмах,
Достатньо лише позолоти.
Ступає піїт по чиїхось слідах
Не схибивши а ні на йоту.

Природа, кохання, коза-дереза,
І, звісно, на обрії чайки.
Зачовгана стилом до блиску стезя
В інеті визбирує лайки.

Мені вже казали, що я грубіян -
Збиваю курчаток на злеті.
Мовчав би, неначе тубільний бовван,
Дрімаючи в позі естета.

А я зависаю на голій стіні,
Бо тут ще немає страховки.
І граю без фальші на творчій струні
Піднесення, відчай, неспокій.

Нелагідний погляд уп'явся в горба,
На хвилю одну озирнувся -
Моїми слідами тупоче юрба:
Попи, космонавти, бабусі...

Догнали. У гніві штовхають у бік
Аби шкандибав я і далі.
І знову іду бездоріжжям у сніг,
Тікаю у світ віртуалу.

Прокинувся. Глипнув. А то лише сон.
У ньому немає секрета.
Учора без закусі пив самогон
Себе уявивши поетом.

Мордяка опухла. В жорсткому моху.
І погляд, немов у шкелета.
Піду я на кухню гасити жагу -
Не буде із мене поета.

12.06.2017р.

Ходи до мене, друже, на поріг.
Покинь печалі, відпочинь хвилину.
Нарешті тещу злу ти переміг,
Поклав ту капость у дубову скриню.

Не буде більше гризти як блоха,
І вухо не вчуватиме прокльонів.
Радій, що обійшлося без гріха
І на руках твоїх немає крові.

Пішла сама, нахрумавшись грибів,
Які на тижні назбирала в лісі.
Я знаю - ти давно цього хотів,
І хтось учув мольбу твою у висях.

Розвиднівся, нарешті, білий світ,
Невдячна закінчилася робота:
Для мамці доця, звісно, меч і щит.
Для тебе ж була баба чорнорота.

Музики чарку випили до дна,
Уклали гробарі в могилу кості,
І прихопивши сулію вина
З поминок розійшлись останні гості.

Хоча не буде позик і боргів,
Та житимеш однині на зарплату.
Забудь ковбаси, з сиром пироги,
Щоденна страва - хліб і чай із м'яти.

Розбагатів хоромами свояк -
Хазяїном у хаті ти не будеш.
Він був ласкавий, хитрий потурнак:
Бери дружину - жити лізь у буду.

А шурину дістався мерседес
Та жирної землі зо два гектари.
Твоє лише - жона й у буді пес,
І струни від розбитої гітари.

Зосталася десятка в портомоне,
Нема тарані жирноі до пива...
Сваритися із тещею - дурне.
Цінуй ії, допоки вона жИва.

10.06.2017 р.

Тануть у роті грушкИ жовтобокі,
Злизує краплі верткий язичок.
Але побачило капосне око -
Глипа на мене товстий черв'ячок.

Всьорбують щоки у шлунок нектари.
М'якуш гризе, наче теща зятька.
Тут його хата, клозет, будуари,
Я ж в його дім устромив п'ятака.

Дати потомство однині не зможе,
Трупик мурахи затягнуть у ніч.
Мабуть, дарма я його потривожив,
Хочу відгризти макітру із пліч.

Він же маленьке, невинне створіння,
Я проти нього - коллос, Гуллівер.
Жити в плодах - не червова провина.
Я ж їх точу, наче дуба бобер.

Хрумати буду я грушками нОвими,
Нащо мені хробаки та кліщі?
Злочина скоєно. Хату зруйновано.
Кину недогризок геть у кущі.

09.06.2017р.

Останній час кричить нарід завзято –
нардепам треба дати автомати.
Як не хотять нормально працювати –
нехай ідуть Вітчизну захищати!

Побійтесь Бога, людоньки, а то
ви з глузду з’їхали чи дурману об’їлись…
Коли їх обирали, ледь не бились –
тепер же всіх відправити в АТО?!
Екзамен цей не пройде з них ніхто!

Та вже, як вам набридли депутати,
не треба їм давати автомати.
Згадать достатньо сталінські штрафбати –
на кожного з них вистачить лопати.

Та й це не все – ще треба потрудитись,
щоб крутії ті не зуміли змитись,
а тому смертоносні їм лопати
до рук колючим дротом слід в’язати!

Щоб вже коли таки підуть до бою,
ніхто із них не позбавлявся зброї,
не спокусивсь лягти десь в оборону,
ну, а тим більше, здатись до полону!

А на чолі того численного загону
не треба ставити якогось вітрогона,
бо командир повинен бути не Х@йло,
а наш гівнокомандувач Брехло!

Боюсь, що в цій війні не виживе ніхто,
як той загін ми не відправим до АТО!

08.06.2017

1

Я - пес. Коти мене не люблять,
Живу у буді десять літ.
Потроху випадають зуби,
Мослак - уже не мій обід.

Гавкочу на ревкі мопеди
Або блукаючих собак.
Кусати зад - життєве кредо.
Гарчати грізно - це судьба.

Інтуїтивно чую ласку,
Готовий крикнути "ура",
Коли мені кільце ковбаски
В пащеку суне дітвора.

Але ошийник на загривку
Та металеві ланцюги
Мене триматимуть довіку
Біля хазяйської ноги.

Як чую пана свого кроки -
В страху дрижить моя спина.
На світ дивлюсь єдиним оком -
Штрикнув цвяхом із будуна.

В клубах густого перегару
Смокчу поцвілі сухарі.
Іде хазяїн - чорна хмара -
Сховаюсь краще у дірі.
2
А люди, звісно, не собаки -
Нема на шиї повідка.
Як не крути, а дехто, таки
Усе ж нагадує Сірка.

Прощає болі та наругу,
Гризе, що кинули, в кутку.
Не вистачає сили духу
Недолю кинути гірку.

Людей судити я не буду -
Вони собі не вороги.
А я не можу жити в буді,
Батіг терпіти й ланцюги.

07.06.2017р.

Ми ще недавно їздили на конях,
А нині у ходу залізні звірі.
Кермо стискає у своїх долонях
Кудлатий витязь у свинячій шкірі.

Реве тварюка, аж цокочуть зуби,
Полохає сусіду свиноматок.
Куйовдить вітер чувакові чуба,
Дівки на нього мружаться із грядок.

Купила теща зятеві Сузуку -
Нехай шаліє від мотоциклета.
Всю ніч шурупи вгвинчував у куртку,
І каску одягнув замість кашкета.

А на ногах - не чоботи, а краги,
За милю вухо чує їхній тупіт.
Ковтає байкер два стакани браги
Аби від страху не тремтіли руки.

Натиснула долоня важіль газу,
Прокинулися гицеля задатки:
Під колесом зачавкотіло м'ясо,
Кувікнуло востаннє поросятко.

Японське диво повалило бляху,
Водій у хвіртку залетів кур'єром.
Убгався ровер із усього маху
У буду із голодним бультер'єром.

Завив од люті бойовий собака
І кинувся прожогом до гарніру.
Півкулі пережовував зі смаком -
Штани пропали, витязя, зі шкіри.

На мить насуну мудрості тонзуру
І висловлю свою невтішну думу:
Коли жили мужі в тигрячих шкурах,
То над собою не чинили глуму.

06.06.2017р.

Прийшла на Україну дивна мода,
Нові уподобання та часи.
Гуманітарка - є. Нема заводу.
Пакують у цехах старі труси.

У ніздрі гатить запахами цвілі,
Вгинаються від краму стелажі.
А люди, від нестатків здичавілі,
Вишукують реглани та плащі.

Колись ті речі кинув сифілітик,
Або від жиру репнула мотня.
Та скромним громадянам я не критик.
Бо сам такий. Така ж моя рідня.

Працюючий завод сьогодні - свято,
Порізано на брухт усі станки.
Ув Африці тепер складають трактор,
Китай купує руки та мізки.

Хто міг - із України втік у шпарку,
Полишив нам осот і будяки.
Зате цвіте як мак гуманітарка,
Висотує убогі копійки.

Піду і я побабратись у лахах,
Собі влаштую переможний бал.
Куплю штани з лампасами, папаху,
Ходитиму, неначе генерал.

А згодом здам сусідові в оренду,
Підзароблю на шкіряний помпон.
Для цього продавчині секонд-хенда
Залишив свій домашній телефон.

Але мене звільнили із роботи,
Вже підписав директор документ.
Завод оголосили мій банкротом,
Там за півроку буде секонд-хенд.
04.06.2017 р.

Дніпро завжди подобався мені
У тиху та безвітряну погоду.
У щирому своєму зізнанні
Не помилився класик ні на йоту.

Ліхтарики, неначе ті зірки,
Відблискують у потемнілих водах.
Туману пасма тягне до ріки,
І човен хвиля незлостиво гойда.

Полює на плотву голодний сом.
Ну, а мені, неначе хто наврочив:
Вже котрий помахав своїм хвостом,
Водяники з русалями регочуть.

А ранок вже запалює свічу,
На мене сонце вибалушить око.
Останній гак згодовую корчу -
Прийшла пора рибинам дати спокій.

В усій красі постали береги -
Доокола пляшки вляглися трупом.
Учора тут гуляли вороги -
Пиячили, з ропух варили супа.

На полотні - сучасності мазки,
Оновлено пастелі пейзажиста:
Попереду - горою кістяки,
А задній фон - в димах столичне місто.

Сумуючи закінчую катрен,
У риби не було сьогодні кльова.
Зберу я краще поліетилен,
Потішу смітника своїм "уловом".

04.06.2017 р.

Хлопак я чуйний, не спесивий,
Ходжу до тещі на ралець.
Аби набратись "позитиву",
І з нирки рушив камінець.

Як заболять раптово зуби -
Біжу до неї крізь кущі.
Вона уміє приголубить,
Смикнути кутній без кліщів.

Не тра швидкої допомоги,
У медицині вона бог.
Лікує миттю перелоги,
Утне, як треба, некролог.

Я став, неначе ангел з раю,
Та винуватий все одно.
Однині роду я не маю:
Не муж, не діва, а "воно".

Встаю щоднини із курами
Патьошити для неї суп,
З бараниною та грибами
Аби не смикала за чуб.

По хаті рухаюсь навшпиньки,
Тамую недопереляк.
Дрижать слабі мої колінки,
В страху задкую наче рак.

До рук пора узяти долю,
Мотузку зняти із гілля.
Піду зловлю комаху в полі,
У ніздрю всуну їй джмеля.

Проснувся. Серденько калата,
Та проясніло на душі.
Бо я ж мужчина нежонатий,
Пощо нагострювать ножі?

Удихую на повні груди,
Повітря тішуся ковтком.
Нехай у когось теща буде,
А я лишусь одинаком.

03.06.2017р.

Надворі ніч. Сховалися зірки,
Дзвенить повітря комариним писком.
Вовтузяться нахаби-їжаки,
Облизують гуртом котячу миску.

Я ласий до кохання чоловік,
І небайдужий досі до спідниці.
І хоч дружина штурхала у бік -
Заснув миттєво після косовиці.

Під вікнами засовалась мара,
Завалували пси сердиті в буді.
Прокинулося, мабуть, півсела,
І ляк мені спросоння стиснув груди.

Господарює біля хати біс,
Харчить, шкребеться, чмихає, зараза.
І гатить перегару дух у ніс,
Хоч одягай на лоб противогаза.

Я вийшов із дверного косяка,
Дивлюсь - а це сусіда мій - п'яниця.
На закусь не знайшлося огірка -
Поліз до мене красти полуниці.

Та хай би з'їв дубової кори,
Або шкарпетки бабині поцвілі!
Лежать кущі корінням догори
І ягоди валяються незрілі.

З сусідою давно така дурня,
Немає в нього встиду, ані страху.
Краде ночами мало не щодня,
Бички збирає та ковтає брагу.

Однині газават із ним, війна.
Йому закрию я ворота раю.
Вночі капкан поставлю на слона
Та злодія за хобот упіймаю.

2.06.2017р.

1
Мій кіт байдужий до мишви,
Зробити ліньки зайвий рух.
До кицьок також не зови,
Проте майстерно ловить мух.

Він - нестандарт. Оригінал.
А на додачу ще й естет.
Як чує мух дзвінкий хорал -
На склі їх душить на омлет.

У кума кіт як пес гарчить,
В сусіда - товсті як слони.
А мій привчився до бахчі -
Вживає дині й кавуни.

Кричать у селищі коти,
А мій скрутився колобком.
Сказився, бо від середи
Живе у буді з їжаком.

Мутує, змінюється світ,
Коловорот думок, ідей...
Якщо дуркує власний кіт,
То що казати про людей?
2
Не згадую про тарталетки -
Пісний кондитерський екстрим.
Короблять діти із піпетки,
Ще й виношені бозна ким.

Стримить увись пір'їна з носа,
Тату - на лобі черевик.
Сестра у негра ласки просить:
Звикати мусить чоловік.

Стає звичайним незвичайне,
Живуть сусіди вчотирьох.
Жіноче лоно життєдайне
Сумний чекає епілог.

В усьому треба знати міру,
І клепку, звісно, в голові.
Кохай стандартно свою милу
На ліжку або на траві.

PS.
Ми вже далеко від Адапи,
Втішаєм віршами мізки.
А кіт одкинув нагло лапи,
Вдавився мухою таки.

30.05.2017 р.

Вона навмисно виставила ніжку,
Звисали з пліч фарбовані кролі.
Така красуня створена для ліжка,
А на зупинці топче мозолі.

Забув умить, що є дружина вдома,
І що люблю лише її одну.
Стріляє бісенятами мадонна
І посмішку дарує неземну.

Тендітно простягнула мені ручку,
Спитала про домашній телефон.
Я ж потайки приховую обрУчку,
Поглибше в торбу всовую батон.

Пахтять жіночі афродізіяки
Та памороки сіють в голові.
Вертатися не хочу до Ітаки -
Співати хочу, наче соловій.

Але укисла миттю моя либа
Та шарму розірвалася вуаль:
Краса стрибнула в дорогого джипа,
Водій натиснув газову педаль.

Думки заворушились нехороші,
Що я - лопух, необережний шкет.
Пропали у кишенях моїх гроші,
Дружиною дарований планшет.

Іду додому я сьогодні пішки,
Регочуть у кишенях п'ятаки.
Однині, як побачу гарні ніжки -
Затисну гривні міцно в п'ястуки.

30.05.2017 р.

                            ***
Є ще безсмертя.
Та годі біситись
неубієнному полку
совків...
Є мотивація
у москалів, –
краще повіситись,
аніж гордитись,
що у Союзі
убивцею жив.

***
Живе совок, жирує і пасеться,
а то й нап'ється чистої води.
Але, буває, іноді плюється,
аби заслуги мати у орди.

***
У Харона оновили шлюзи.
Течією Вакха – вояжі.
Убивають голоси чужі.
Вишкіряють зуби боягузи
за свої маєтки й багажі.

***
Іде колона бойова.
Жахають клекоти орлині.
Із ночі лупає сова.
Тать колупається у глині,
перепираються богині.
Гряде утопія нова.

***
Дай худобині по різці
і минеш лиху годину.
Треба ставити на місце
ненажерливу скотину.

***
Чекаємо ясної миті,
коли засяє із блакиті
знак перемоги у вікні,
коли московській сарані
заперті двері і закриті
усі путі її «весні».

                              05.2017

Поміж цицьок зітхає Одіссей,
Каліпсо п'ястуками гладить попу.
Додому хоче він понад усе,
Обняти зморшкувату Пенелопу.

Обридло доторкатися литок,
В гріху з чужою жити безборонно.
Не тішить зір розбурханий сосок,
Не збуджує єство жіноче лоно.

Гірчать у приймах полинОм меди,
Служити надокучило німфеї.
Бажає океан переплисти,
Закінчити троянську епопею.

Стара мегера зна його думки,
Дурман із бутля підлива щоднини.
Та не пропив герой свої мізки,
Ще пам'ятає на Ітаці сина.

Втелющилося з острова втекти,
Зіскочити зі звичного обніжка.
То прутня всуне нагло не туди,
Або засне зненацька в її ліжку.

Порвав навмисно царственний хітон,
У багнище заквецяв його густо.
Перетворив сідницю на ритон,
Бо налягає тільки на капусту.

Зайшов до хліва, начебто, тайком,
Спочатку підманивши туди милу.
Аби його уздріла з віслюком
Й терпіння обірвалась її жила.

На пірс бігма трюхикав Одіссей,
Кусали п'ятки спущені собаки.
Тієї ж днини збоченця Борей
Домчав умить із раю до Ітаки.

Прибріхував, напевно, Геродот,
Наніс на правду густо позолоту.
Але ж хіба йому закриєш рот?
З покійником сваритись неохота.

Історії поставим шах і мат:
Ніхто не зна, де - брЕхні, що - правдиво.
Суттєвий у цій справі - результат.
А що і як - сьогодні неважливо.

28.05.2017 р.

Вони так само прокричать
Чи то осанну, чи огуду,
І накопають компромат,
І продадуть не гірш Іуди.

Вони, мов таті у пітьмі,
Брудну освоїли роботу,
То – велемовні, то – німі,
Й неперевершені в підлотах.

Ніхто їм права не давав
Судити і живих і мертвих.
Вони – мов кролик і удав,
Вони – кати, вони ж і жертви.

Мов замуровані в бетон,
Ми в світ не вийдемо нікуди,
Допоки владу і закон
Вершать оті колишні люди.

Пахтить, шумує у бідоні
Напій для справдішніх мужчин.
Тремтять у захваті долоні,
Коли згадають чарки дзвін.

Булькоче брага водограєм
Не згірш бурхливої ріки.
А "друзі" мліють за сараєм
І розминають кадики.

Пощо електрику палити -
І так рахунки через край.
Марудно гнати оковиту -
Ще оштрафує поліцай.

Черпайте брагу, панство, сміло,
Уковтуйте у животи.
Нехай насититься барило
І повиздихують глисти.

НапИлися. Усі вже сині,
В канаву хилять терези.
Поснули купно в баговинні,
В кізяк устромлено носи.

Гидота не вгамує спраги,
Себе, козаче, пожалій.
Нехай собі бодяжать брагу
І споживають москалі.

26.05.2017р.

Живі пахучі дріжджі
у тісто я кладу,
щоб хліб спекти родині.

Ти ж – в нечистоти свіжі
їх кинув на біду –
дитиною дитина…

Тепер смердить округа:
«добро» поперло лугом.

08.05.2017

У формі "О" завжди його вуста
Вишукують щомиті чийсь огузок.
Цілунок свій дарує під хвоста
Огидний професійний підлабузник.

Медалі вам на грудях полірне,
Поправить німб, що зсунувся на вухо.
Із похвали нав'яже муліне,
Ще не свербить, а вже завзято чуха.

Із ваших вуст вихоплює слова,
А де потрібно - шльопне у долоні.
В біді його хитнеться голова -
Сльозу майстерно вичавить солону.

Насправді ж він - підступний і лихий,
В колодязі душі давно вже сухо.
Аби себе укрити від пихи
Жени його від себе наче муху.

09.05.2017 р.

Вона нав'язливо дзумить
Уже годину понад вухом.
Вишукує де що лежить
Вгодована, зелена муха.

Устромить спраглий хоботок,
Соплю потягне як насосом,
Лайном обмаже свій роток,
Заразу понесе розносить.

Цурпелить тлустих хробаків
Аби зсадити на котлету.
Усе намотує витки
Та витинає піруети.

Вмостила тихо п'ятака
Аби почати свою срачку.
Але здійнялася рука:
Підступна шльопнула ляпачка.

Так дехто словом як квачем
Обквецює врага та друга.
Себе вважає римачем,
Але насправді підла муха.

18.05.2017р.

посуду гори немиті
скалкою в п’ятку вп'ялись
знаю тютюн й оковита
ще пригодяться колись

перли єдваб лантухами
тягне на спині верблюд
він гімалайський між нами
хоч Гімалаї не тут

де баобаб мандрагора
є і оаза - зі скель
в озеро неозоре
води спадають - і Лель

Ладу тихесенько кличе -
Баба Яга на мітлі
жаб на шампури з патиччя
хоче нанизати - злі

очі палають в нестямі -
крізь буреломи чогось
нам не дізнатися з вами
пруться ведмедиця й лось

поки Горинич коcмічний
лайнером в небі пливе
лізуть верблюди крізь вічність
в галочки вушко нове


17.05.17

Завтра, післязавтра чи ніколи
Щось затямить рідний шоубіз...

Наче повернулися «Гринджоли»
І везуть кудись далеко вниз.

У центаврійців є свої поети.
Без пальців. Але мають мацаки.
На каменях видовбують куплети -
Вони у цьому ділі мастаки.

Не мають стила. Але є довбачка
І замашний зі сталі молоток.
І цілий день вони стрибають рачки
Аби строфу увічнити з думок.

До нас, було, навідались у гості
Аби навести розуму місток.
З космічної зронили високості
Писемності своєї долото.

Але воно в руках неандертальця
Страшніше аніж в посуху сірник:
Побили динозаврам усі яйця,
І ящерячих рід, урешті, зник.

Вжахнулися, обпудилися гості,
І повтікали до своїх зірок.
Але необережно, не зі злості,
Залишили довбачку й молоток.

Взялися ми одразу віршувати,
І полилась отрута із пащек.
І бив піїт у лоба свого брата,
Вихрещував уздовж і поперек.

Ми вже не ті. Бо пишемо поеми.
Минулого засвоїли урок.
І вірю, що хоча би на ПееМі
Не чутиму дикунський молоток.

14.05.2017 р.

Вона прийшла до мене навесні,
Подарувала усмішку лукаву.
Одразу стали стіни затісні -
Побігати захтілося кентавром.

Тремтіли руки, смикалась губа,
Слова гарячі пхалися на волю.
Летіла їй услід моя клятьба
Та покривала плечі її голі.

Роїлося, кипіло в голові ,
Чому ж вона поглядує так хижо?
Її очиська личили б сові
Яка не може заглитнути мишу.

Оця красуня...гарпія оця
Мої ключі поцупила до раю:
Колектор прочитав із папірця
Що я - бомжак. І хати вже не маю.

11.05.2017 р.

Ті ніжки будуть снитися мені,
Венерчині передались їм гени.
Погано тільки, що ми не одні
У нетрях метрополітена.

Стриміли пальці через лабутен,
Моднячий пояс дибився зі шкіри.
І розгорявся гормональний тен
Та пропікав у хтивості тандирі.

Хотів її торкнути, мов кота,
Таку не часто зустрічаєш литку.
Але заусінь шкрябнула не там
І потягнула за собою нитку.

Кошлата ніч хлюпнула із діри
І я почув не дуже гарне слово.
Покрили спину жаху пухирі,
Коли уздрів, що це мужик здоровий.

Аби себе не піддавать ганьбі,
Запам'ятайте, хлопці, до загину:
Тримайте свої руки при собі.
А закортить - то маєте дружину.

10.05.2017 р.

Ах, люди ці – страшенно «чулі»,
Слова в них, як удари ніби.
І віршами все тичуть дулі,
Напевне предки їх – дуліби.

Я бачу, замикають коло,
Уже гуртуються, я знаю.
І павутину тчуть довкола
Дуліби й шохані бабаї.

Лише гуртом їм стане духу
Утнути штуку цю лихую…
Але поет – це вам не муха –
Таланти з племені мух..в.

Йому на вас обох начхати
З високого свойого лету.
Дзижчіть навколо свеї хати –
Філософи із туалету.

А він весну стрічати буде
В своїй самотності високій.
І дихати на повні груди,
Красу вбираючи і спокій!

5.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Крижина впала на моє чоло.
Така маленька. І така холодна...
Так само коле нас підступне зло,
Угвинчує жало своє голодне.

Навести безлад прагне у душі,
За звичкою розбризкати отруту.
Аби в думках похмурих согрішив,
Пустив у гості хуртовину люту.

Сяйний квітник вмирає на очах,
Акорди пісні падають убиті,
Палахкотить ненАвисті свіча,
Дотла спалити хоче все на світі.

Гарчить, реве розгніване нутро,
Киплять думки - усі чорніші ночі.
Зриває геть у розума шатро,
А за спиною сатана регоче.

І вже гориш в пекельному вогні,-
Утік у небо ангел з переляку.
О, як помститись хочеться мені!
Суперника побити як собаку.

Миттєво забуваємо добро,
На глупоту заплющуємо очі.
Кидаємо образ важке ядро,
Біду готові братові наврочить.

Прибережи отой шалений гнів!
Забий гниле дупло залізним клином!
Гаряча лють - для справжніх ворогів.
Добро - для всіх, хто любить Україну.

03.04.2017р.

Поет високі любить ідеали,
Живе у них, неначе у раю.
Пописує сонети, магістрали
Та крутить дулі в сторону мою.

Хто гладить по загривку - той і друг.
Хто шльопає в долоні - той товариш.
До критики серйозної оглух,
Закуклився, неначе той опариш.

Поплескує поблажливо лопатки,
Сприймаючи мене за парвеню.
Вже має німб. Але не має гадки
Чому його злостивого ціню.

Пощо прощаю зверхність недоречну,
Плювки у спину, чорний бруд думок.
Чому йому відповідаю гречно
І навзаєм не шлю йому плювок.

То пальця хоче вкласти в мого рота,
Поторсати продовгуватий ніс.
Гадає, що родився ідіотом,
Пігмеєм, що до нього не доріс.

А тут - раби. Обмежені дебіли.
Любителі грошей і ковбаси.
Узріти його велич їм несила,
Не відають гармонії й краси.

Липка хвала - дешева і солодка -
Отруює найліпшого митця.
А він цвіте, немов стара кокотка,
Яку ведуть з борделя до вінця.

Тому й лікую гумором спесивця,
Пихи збиваю шапку з голови.
Аби не попалив Пегасу крильця,
Зазнайства прищ не вискочив новий.

Чавитиму погорду наче муху,
Здиратиму бундючності кору.
Аби він став аристократом духу,
Відповідав майстерному перу.

02.05.2017 р.

Немає гірше злючого плебея,
Який живе, ображений на світ.
І злобою спонуканий своєю,
Навколо ллє багнюку із боліт.

Відсутні гальма і бракує встиду,
Запрограмований він на одно –
Аби найдужчу викликать огиду,
Аби навкруг розкидати лайно.

Ненавидить аристократів духу,
Піднятися не здатен до висот.
Паскудить, де лиш може, наче муха,
В городі творчості він – як осот.

Хвороба в нього, певно, є зіркова,
Він щедро сіє воші і плювки.
До рівня українського Баркова
Все прагне опуститися таки.

Антигерою, слава ця – гіркая,
На постаменті ти – неначе гном.
Про що писав, тепер оте й ковтаєш,
В клозеті захлинаючись лайном*.


1.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Воно тебе просвердлює наскрізь
У душу зазираючи глибОко.
Бажає, аби швидше удавивсь -
Тобі несите, завидюще око.

Аби тебе покинула жона,
Добро покрали та згоріла хата.
Аби вселився в душу сатана
Та мордував у будні та у свята.

Аби довіку не було грошви,
До Господа пішов раніше сроку.
Пильнуйте, любі друзі, аби ви
Собі такого не надбали ока.

28.04.2017р.

На березі ледачі товстуни,
Засмажені до повної знемоги,
Збирали, наче хоботом слони,
Усе, що море вкотить їм під ноги.

Драглисті руки! Гори-животи!
Обвислі щоки, пащі наче сумки!
Їм родичі не люди, а кити -
У складках жиру потопає думка.

В новому віці смальцю ореол
Запанував понад усі порядки.
І Фідія фактурний Дискобол
Осліп аби не бачити нащадків.

Ну як мені в шеренгах животів
Вибагливу вишукувати музу?
Хотів про море! Про вітри хотів!
Але складаю оду жиропузу.

Куди не глянь -одні черевані!
На вас дивитись більше я не хочу.
Аби не стали снитися мені
Піду додому і закрию очі.

січень 2017р.