Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
А мо' дишу́?..
Як не пиши –
ваяю і пишу вірші́.
Тому ці вірші – не образа,
якщо комусь не до душі.

Пишу я мовою, наразі,
бо й читачі їй не чужі.

Пишу, – і я її кохаю,
прошу́ і про́шу, – так буває,
коли усе, як два по два –
і поетично, і прозоро,
як у Шевченка – море грає,
а у Луценка – грає море,
як знову пісенька нова...
Але – узять, бува і но́ва –
це суржик, раша і полова,
які жують апологети,
на все готовий піонер,
і світові авторитети,
і академік есесер,
і ...починаючі поети.

Хоча, звичайно, що бува'
ув ослика свої слова,
аби витьохкували рими
та ще й оце, – у-в-о..., у-в-а… –
охайні і неповторимі.
На те і є свої права –
одне у одного і досі
прикурювати папироси,
аж туманіє голова:
«ума і хиби – парадокси».

20.12.2016

носить ясновидець окуляри
не вживає ліків рецептар
кодекс честі написали лярви
позичає на дурняк лихвар

цоб цабе візниця наче цезар
депутат на окрузі живе
за роботу агітує ледар
залізяччя по ріці пливе

збіглися докупи всі незбіги
у Сахарі під ногами твань
визрівають у кишені фіги
сутеніє доленосна рань

як у цьому світі жити далі
парадокси хиби і ума
тисни череваню на педалі
навіть якщо ровера нема

20.12.2016

Під неба блакиттю
І соняхів цвіту
Зливались в єдино світи —
Обличчя Івана,
Немов з малахіту,
В очах пожовтілі білки.
Синячити менше
Вам треба, Іване,
Бо прийдуть рогаті чорти
І голосом тещі:
"Нажерся, болване!"
Заповнять квартири кути.

Не від натхнення лізуть діти.
Ось те самісіньке — вірші.
В очах поета, як "конхфети",
Хоча насправді — гімняки.

Ця гра кінчається… Якби
із рукава туза дістати
і чечевицю на боби
в пісному супі не міняти.

Так мало джокерів у грі,
зате шістки, як символ зради,
і ненаситні упирі –
в ім'я чогО і чОго ради?

Піковий козир із бабла,
червлено хрещена надія
і голі бубни – кабала,
як доленосна веремія.

І апелюють до юрби
людинолюбні фарисеї,
слиняві свищики з гори,
і непорочні добрі феї.

А на кону – життя як є,
і сон «якби» із диво-візій.
Лукава доля роздає
колоду мрій із брендом «шізі»…

14.12.2016

***
Орда шанує Україну,
пасе, виховує, клює,
отямитися не дає.
Чекає на лиху годину,
коли у нашу домовину
іржаве ратище заб'є.

***
Як уособлення орди,
ми у історії не знані.
Тому, які це ми брати?
Тутешні ми. Вони – незвані,
одичавілі кривославні.

***
Сувора кубіта у мого сусіда.
У мене – біда не біда.
У нього худюща, скупа, завидюща...
Її не лікує ні віра цілюща,
ні чиста вода, ні пустиня, ні пуща...
Висотує гени орда.

***
Були віками прокляті ординці
батиї, темучини... Хан і пан…
І лях, і турок, і фашисти німці…
Але ніхто не в'ївся українцю,
як у кремлі кейфуючий пахан.

***
Бандерівці – це українці. Наші.
І кожен, ясно, націоналіст
від Сяну і до самого Сивашу,
де не ординець – це уже фашист,
а бувші наші – це рашисти Раші.

***
Типовий образ. Може і не він
у пам’яті існує як ординець
юдолі болю, пекла і руїн.
Але не піднімається з колін,
а на Майдані скаче українець.

                              2016

Чим уїлася вам Україна,
«героїчні» мої! Барани!
Що дає вам війна і руїна,
рядові собацюри війни?

Що у вас ми такого украли,
що і досі не йде на-гора
до ахметок у їхні підвали?
Може, ваше ординське, – ура?

Може вами гордують повії
на чолі(і у поті чола)
окупації? Зеки-злодії,
що вам нація не додала?

І на кого напали, заброди,
захистили кого, упирі?
Що хорошого урки зі сходу
обіцяють моїй дітворі?

Що розумного у параної
коронованого орла?
України нема, як такої?
А яка у забої була?

України нема? Є укропи,
що її освятили ім'я.
У союзі немає Європи?
Але є ще єдина сім'я.

То немає у неї надії
засіяти душею, якщо
популярні осли чудасії
уявляють собою – ніщо.

То за що ви? За мать твою-вашу
неотесану, чи – на парашу
доїдати її сухарі?

Ой ще є «батирі-бухарі»,
що охочі за море Сивашу,
за кудикіни гори – у Рашу.

Їм у пекло уже на порі!
Та якщо остогиділо наше,
є ще копії – у конурі.

10.2016

Ми не забудемо Батурин і Полтаву,
та й Карла дорогим не називаєм.
Це пам‘ятай, створіння ти гаркаве.
Тому, що честь і гордість свою маєм.

Прапорознавець просто нікудишній,
в геральдиці – великий, але гном.
Громадянин орди по духу, вже колишній,
тризуб русинський стане вам хрестом.

І мовознавця з тебе теж не вийшло,
бо й близько української не знав.
Вертів кацапською жидівське своє дишло,
то краще б на івриті вже писав.

Ви триста років лицемірили й брехали,
та підло кроїли історії халяви.
Щоб ми забули і повік не знали
ні волі, ні Мазепи, ні Полтави…

Ти мову про яке ведеш коріння?
Нічого спільного з благословенним краєм!
В Московії росте з орди насіння,
там дійсно бугаї і вертухаї.

Тамбовськії „брати“, ступайте з Богом,
й парадні одягніть свої мундири.
Хай скатертиною вам стелиться дорога,
та все ж на сраках прикривайте діри.

Пархатий жиде, не чіпай Дніпро,
не плюй в ріку життя, освічений мужлане.
Коли не в силі зупинить святе добро,
то не старайся й плямувать, презренний пане.

Жуй мовчки в пеклі свою курку із борщу,
яку ти вкрав, мандруючи по світу.
Я в свою голову вже більше не впущу
цю писанину нобель-неофіта.

Ущербним, кате, жив ти і помер,
бо в серці все носив гидку заразу.
Хай пазурами рідну Неньку дер,
та не торкайся навіть імені Тараса!

А час покаже, хто з нас був правий,
лад наведемо й відбудуємо руїни.
Всю нечисть поскидаєм в чорторий –
не лізьте ви з мечем на Україну!

2016

***
Кросвордами нікого не дивую.
Але цікаво, що я ще почую,
коли це означає: люте зло,
ех – на початку, ій – посередині,
та ну його уже к лихій годині,
бо далі о!
І на кінці,
...о.

***
А темної ночі
кацапія …хоче –
варяга, Батия, мурло.
А волі не треба.
Вона є на небі,
яке завоює
...о.

***
Все, що украли,
злодіїв не радує.
І у Кремлі ненадійне кубло.
Є тільки Пу!
І н е в и н н а Кабаєва,
що і її залишає
...о.

***
І ніякі ми не вільні,
і свободи не було.
Та не ми у тому винні.
Тільки – слава Україні! –
підіймається
...о.

***
Я посилаю есемеску,
як Ваня діду на село:
Пакуй валізи і бабло.
Тебе чекає Чаушеску.
І не затримуйся,
...о!

***
Потоне у крові Росія,
а з нею і її «месія».
І марсіани з еНеЛО
візьмуть кирюшу ієрея
і меч рахітика Арея,
що іменується
...о.

***
Історія Раші не знає потопу,
неначе його й не було.
Виговського знаємо по Конотопу.
Мазепу шануємо, як патріота.
А що означає
…о?

***
Волають яничари та ізгої:
– Немає України як такої!
Аж небо голосами загуло:
– Є Азм, і Яхве, і Михайло-воїн!
Оберігають націю герої,
а боягузи – зека і
...о.

***
А у нашого Петі – чоло,
а у мідного – щоки надуті.
На коні він показує Путі,
що бере і його у сідло.
І побачила ненька,
що Петя маленький,
ну а Путя –
велике
...о.

***
А у Пе – ще малий, а у Пу – отакий!
Є різниця на ціле кіло.
А чужі язики,
угадали, таки,
що міняється Пе –
на
...о.

***
А на Росії всі аристократи:
бойовики, злодії, бюрократи,
усі, кому раптово повезло.
Іде аристократія війною.
Її веде конвоєм за собою
його високородіє
...о.

***
Великі істини зі сходу:
немає України зроду,
Європу бомбою знесуть,
Америка іде під воду,
на Рашу тропіки ідуть.
Тому Америці на зло,
рятує Азію
...о.

***
А совдепія
співає:
– Бачу те, чого немає,
чую те, що загуло,
знаю те,
що не було...
Бутафорія линяє.
Окуповує
...о.

***
Воюють із украми урки.
Це ОБееСЄ довело.
Але Україні за муки
Америка каже, – хелло!
Європа викручує руки.
Зате багатіє
...о.

***
Його уже й Гаага не чекає,
Обама! Й той руки не пожимає.
Асад! І той чекає на бабло.
Усім надокучає помело –
нікуди невпіхуєме*
...о.

                              2016

...вот этот в Юрмале аврал -
простейший шоу-интеграл.
"Квартал" порядком всех задрал -
его и подлечил скандал.
Конечно - публику порвал...
Опять (с полметра) в глаз попал.
Ну!.. Душка! Интеллектуал!
Ведь зал не спал и не зевал?
Ремесленник ватных лекал!
Еженедельный ритуал,
который нас за жабры взял
и лет так ...надцать подержал...
Теперь живет велик и мал
в гетто под вывеской "Квартал".
Он всех нагнул и от...бал.
Мы не народ - квартальный зал.
Відтак майбутнє - це підвал -
над ним - чуми тотальний бал,
де мова - третьосортний кал,
а телевізор - канібал!
І прикро - не куток - квартал!
Сюр-політичний віртуал.
Неначе насмішив кагал
цей низькопробний шоу-нал.
Ну что вы!.. пусть живет "Квартал"!
Разве неправильно сказал?
Всех именами их назвал?
На завтрак-ужин новый вал!
Двуликих зона, ареал.
Всегда транзит, всегда вокзал.
Альтернатива? Смейтесь - сал(о).
Останній рятівний сигнал.
13 вересня 2016 року

Куди поділася корупція?! –
Душа сумує і страждає,
Адже у нашій Конституції
Статті «корупція» немає.

Щось не таке в країні діється –
Ми перетворюємось в «зону».
Чи то закони профануються,
Чи живемо не по закону.

І содоми, і гоморри –
це Росія неозора,
а Гоморра і Содом –
єто наш савєцкій дом.

І широка, і народна,
а лишається сама.
Русофілія сьогодні –
ізвращєніє ума.

Озвіріли філо-фоби,
забуянили особи,
а у стані сатани –
пролєтарії страни

і на подвиги готові,
і зачаті у любові...
...до казьонного бабла,
до чувіхі і арла.

Де ті звивини у мозку?
Та ідилія яка!
Двє сельодкі у авоську
і чєкушка первака.

Ну і їм би – імбецила
і парафію Кирила
ат Адєси і по Рим –
Лугандонію і Крим.

Їм би ще одну Атчізну
комунізму і царизму,
і ходити у строю
у бою за мать тваю.

І за родіну бальшую
зупинити серцем кулю,
аби їли і пили,
і багатими були

на одну свою зряплату.
Ой, чертоги москаля!
Як уміли чаювати
за сіяніє кремля!

А які були палати
і під мохом білі хати!
І голодне немовля,
і побори ...за теля,

і за яблуню, і грушу,
і за розіп'яту душу.
О! Яка була яса...
...і дешева ковбаса!

А які були генсеки,
піонерія і зеки!
Як творили і жили
анжєнєри і осли!

Ех, якби той рай вернути
та історію забути!
Як би кацапня пішла
за імперією зла!

І добилися би слави
за розбої на війні,
і амністія була би
урці, зеку, сатані.

Як би їм би палєгчало...
...їсти українське сало.
Як би нищили хохла,
якби воля їх була!

А еліту язикату?
У тюрягу і стріляти.
А данбасію – в село,
аби мови не було...

...про політику і волю,
і козацьку нашу долю.
І повідає ...Атєц:
рєвалюциі піпєц!

А куди мене подіти?
А чому хороші діти
з європейцями – на Ви?
А якщо тебе пошлю я
ссати матушку радную?
І подалі...
                ...ат Маскви.

.............................
От і пісня веселенька!
А хотілось нині:
защебетав соловейко
в лузі на калині.

Ой немає переміни
і нового мало.
Гомоніла Україна,
поки перестала.

05.2016

Безверхів’я, безхребеття, безкоріння, –
Отаке у нас насіялось насіння.
Скрізь дворушництво, дводушність і двомовність –
Отака в нас поголовна безголовність.

2011

Є у політиці генії-дурні
високомірні і малокультурні.
Альтернативи нема.
Суд і поліцію, бізнес і право
завоювала у мене держава,
Має усе задарма.

Путя диктує, за що воювати,
Петя – коли у Європу тікати.
Раді усі. Все одно,
як би глибоко могилу не рили,
ще вистачає нечистої сили,
що опускає на дно.

Ідеологія Раші існує.
По Україні і досі кочує
слава її і хула.
Поки воюють совки і укропи,
і у Америці, і у Європі
аудиторія зла.

Напоготові тримаючи бомбу,
дуже радіють дебіли і зомбі,
що найсильніші вони.
І наточивши ножі і лопати,
дуже бажають вони показати
істинний лик сатани.

Я його бачу і плачу. Одначе
я закликаю, – тримайся, козаче!
Це ще не вічна яса.
Буде ще сонце веселе сіяти,
поки на Сина надіється Мати
і не горять небеса.

2016

Спіймавсь за прутик я могутньою рукою,
не Гамасєка я!- кричав. Бо з болю.
Не так боліло ми кільце анальне
Як серденько стискалося банально.

На що мені жінки, я маю порно.
І моцні ноги, ввінчані копитом
На голові корона моя - роги
Хоча вона пуста. Давно вже спита.

Село моя судьба. Я там родився.
Як рік прожив, воно вже стало містом.
І Бог беріг мене, як я казився,
щоб срака була чиста, жодних глистів.

За прутик вхоплю хлопчика сракально,
Хай не вгризе мене зубами кролик білий
Жінки, я вас любив регіонально,
А прутик в сраці теж, хоча то й сміло.

Дякую.
2016

P.S. Хотів додати про ветеринара,
регіоналили ми клініці немало)
Після коня регіоналив я дохтора,
він відімстив за мене кішці ще учора.

А вдома жінці дохтір відімстив анально
Бо я кентавр, а штамп заміжжя то банально.
Жінки кентаврам треба для відмазки,
Society завжди вірить тільки в сказки.
Дякую.
2016

Язик пером веде? Тоді рука
Лиш опосередковує злегкА...

Коли бздури́ лягають на папір -
Перо йде язику наперекір?

Котрий найсправедливіший вердикт -
Перо зламати? Вирвати язик?

2015

«Аквафреш» і «колорадо»
Знавісніли нам ураз,
Відколи чужа «армада»
На кордон прийшла до нас.

Марить дідько невисокий
Що сусіди ми в тайзі,
Та шляхетний духом Сокіл
Рідній відданий красі.

А по пармі - від ведмедів
До пілотів НЛО -
Рознесли пернаті «медіа»
Хто насправді є Ху*ло!

2014

До нестями впився
І лежить
Каменем чужого спотикання
Мій Пілат і Брут.
А час – біжить,
А година ж, Господи, не рання,
Й до смеркання котиться гарба,
І воли волочаться, горбаті…

Не щастьба, мій Бруте,
Не судьба,
Мій Пілате, тішитись на святі!
Ти зчорнів,
Пекельних справ коваль,
Від своєї чорної роботи
Й не тобі судилася печаль
Святоочищальної Голготи.

Я ж знайду і змогу, і снагу
Власний гріх донести до розп’яття
Й на хресті не вихриплю прокляття,
Кров’ю осльозивши пилюгу!
Мій брутальний Бруте,
Мій Пілат,
Підлий мимоволі,
Від неволі,
Маю милосердя я доволі
І для тебе –
Ти ж мені як брат,
Хоч і каїн!
Каюсь, далебі,
Не востаннє.
Знову спотикаюсь.
Матюкаюсь.
Хрест несу в собі
Твій.
І хоч кляну –
Не відрікаюсь.

1996

Згадала байку я одну,
Де мишеня вивчало світ,
Кота зворушило зі сну –
То добре, що не схрупав кіт.

Мале наївне мишеня
Сприйняти мусило урок,
Та знов простує навмання –
Мабуть, наслухалось казок.

Почуло, що тепер Грінпіс
Установило етикет,
Що кіт посаджений на піст
І в мисці має Кітікет.

Та кажуть миші по кутках,
Що кіт бридує їсти їх,
Бо більше начинки в кишках,
А м’яса.. то і сміх і гріх.

Тому і вибігло маля,
І не ховалося за пліт,
Кота побачило здаля
Та пропіпікало: - Привіт.

А кіт… що кіт? – котом він був,
Ум’яв спокійно бідака,
А потім знов собі заснув –
Травичка тепла і м’яка.

Мораль із байки вироста
(Тут ні при чому доброта,
І чистота, і смакота
Та інші видумки людей):
Нема моралі у кота,
А є генетика проста –
Якщо цей котик не мутант,
То він полює на мишей.

Маленьке сiре мишеня у двiр чужий забiгло.
Цiкавий свiт зманив маля, мов ягідка достигла.
На сонечку пригрівся кіт, розлігшись на травичці,
На нього злізло мишеня, попискуючи звично.

Наш котик з подиву зіп'явсь на всi чотири лапи.
Подумав – може увi снi звалився iз канапи?
А мишеня, як на бiду, не бачить небезпеки.
А може розуму нема, чи втратило від спеки.

Лоскоче вуха, смика хвіст, смiється так щасливо,
Що навiть кiт всмiхатись став на те дрiбненьке диво.
Притиснув лапою ледь-ледь, щоб не втекла ця шкода,
А поки знову задрімав при сонячнiй погодi.

Мораль у байки завше є, свою і наша має:
Можливо, десь і є така картиночка із раю,
В якому кіт для малюка тепер за неньку й тата.
Та краще мишкам від котів на відстані триматись.

Вранці Горщик на вікні Сонце покохало!
Ніжно-ніжно так його променем торкало…
Виноград, що ріс в землі, пагін вигнув гнучко.
Синю Чашку на вікні обійняв за ручку.
На столі собі стояв Чайник невеличкий.
Від плити, де Газ палав, заблищали щічки.

У каструльці на плиті Варево кипіло,
Мабуть, лагідні слова Ракам шепотіло…
І від пестощів таких Раки розімліли,
Густо-рясно в кип’ятку всі почервоніли…
Далі – більше! Там Вода покохала Крана!
Враз – зірвало в нього дах! Вибухнув вулканом!

Крісло–гойдалку фонтан окропив невдало…
Розбудив від сну Кота у коханні шалу!
Про кохану Кіт згадав, про Хазяйку-Бабцю,
В коридор хутчіш помчав – «окропити» капці!
А тимчасом ще сильніш розхиталось крісло…
Адже снилося йому любе «м’яке місце»…

Чайник заспівав свистком, пару «видав» влучно,
Про свою згадав любов дзвінко, лунко, гучно!
Пар на кухні гнав увись, сон розбивши в друзки,
В вищі сфери піднялись співи – до мотузки.
Там Кухонний Рушничок лагідно, маніжно
До мотузки ПрИщіпка притискала ніжно…

Що еротику пишу – ви вже вибачайте!
Я ж не перший раз грішу про Вазон та Чайник!
Вибачайте, що слова всі такі несмілі…
І картинка не нова – та знайомі цілі.
Про кохання вам пишу прОстими словами,
Щоб Поезія була Чистою, без Зваби…

ID: 505752
17.06.2014

День, як день,
То одне, а то інше підходить.
І мілке,
І таке, що із розуму зводить.
Наче й кіт
Попід ноги не кидався зранку,
Та проблем
Повна купа з самого сніданку.
Є такі,
Що прихоплюють дихання зразу,
Цілий день,
Наче скалка, з думок не вилазять.
Та найбільш
Допікає суцільна дрібнота,
Дзень-дзелень,
Та й посипались звідкись турботи.

Хто ще там?
Потихеньку стаю їжачиськом…
День скінчивсь –
Не підходьте до мене і близько!
Завтра теж –
Вам даю вихідний від роботи.
Бідам всім,
Також прикрощам, також гризотам.
Вихідних
Буде два, як заведено всюди.
Відкладу
Неприємні новини на будень.
Як втомлюсь,
То відпустку візьму від напастей,
І пірну
З головою у мрійливе щастя.

Вже сміюсь…
Вже виспівує настрій хороший.
Плечі є –
Якось буду нести звісну ношу.
Бо своя,
Бо кому ще потрібна, крім мене?
Ну, підходь!
Я запарюю каву зелену…

Марнослівні дифірамби
Промовляються дарма.
Лопотять словесні штапми:
Тут би, там би, їм би, нам би –
А державності нема.

Не чваньтеся, суржикомовні
Недозмосковщені хохли.
Вже вкотре вас, за ваші ж кровні,
Неначе лохів, розвели.

Ви відцуралися від мови,
І струменіє звідусіль
Той столярово-бузиново-
Лаврово-путаний кисіль.

Кому й навіщо ви потрібні,
Творці словесної іржі –
У краю рідному нерідні,
В краю чужинському – чужі.

Велике Пу імперію снує,
а павуки-шамани заполяр'я
об'єднують у капище своє
релігії і дике православ'я.

Нечиста сила хоче над усе
об'явлення і блуду, і Корану.
І ось «мироточивого» несе
на Кубу до престолу Ватікану.

Є шкірні інтереси у Кремлі.
І головний удар армагедону
на нашій поневоленій землі
готується од Сяну і до Дону.

Релігія Росії, як чума,
поширюється аж до Антарктиди.
Пінгвіняча парафія сама
не має до Гундяєва огиди!

Та ідентифікацію її
ніякий папірець не визначає.
Вони, як укри є, та – нічиї,
бо титульної нації немає.

Нема, то буде. Ходить коліньми,
обнюхує чадіюче кадило.
І буде православніша, ніж ми,
тому що у пінгвіна є Кирило.

Заволодіє арами землі,
і язиком «родним» оволодіє.
І буде мати брата у Кремлі,
а у тюрмі – свою сестру Надію.

І довгі ризи нації його
приглянуться комусь у Ватикані.
І будуть дивуватися, чого
він голим побіжить до океану.

Бо це ж не те, що двісті соболі́в
у вигляді скупої симонії.
Це світова корупція у дії
і конфесійний договір попів,
як розіп'яти душу Україні.

Московія бажає по Дніпро
ділити метрополії добро.
Католики – на заході країни.
А Україні за її красу
на лемеші і клепану косу
перерахують шкірою пінгвіни.

02.2016

Комуж ти заважаєш так ?...
Що так тобою прикрашають
За щож ти відбивалось в такт?...
Тебе з багном тролі мішають

Можливо , цим і сильний ти
Що всим у заздрощах лоскоче
Регочуть , судять мов скоти
Бо їхнє пекло їсти хоче

Тримайся , закаляй свій дар
Їм оскал свій не зупинити
Нехай спускають хижий пар
Щоб далі міг питво смачити

Життя поверне в бумеранг
Отримають усе , щей зверху
Не раз нам мудрість доведе
Усе від нас - на ніч , і з ранку.
2016р.

Чавлю корупцію із себе.
Щодня по краплі, та дарма –
не витікає скотиняка…
А мо’ її в мені нема?

Не може бути! Має бути.
- Почни із себе! – хто не чув?
Сумління гупає у груди:
Давай, чави… Ти що, заснув?

Отож давлю, чавлю до поту
з усіх усюд, клітин і дум.
Не жду відзнаки за роботу,
бо де є приз, там і бодун.

Невдачі час, фіаско ролі
в театрі тіней та ідей.
Я – тінь прозора… Може, годі
вдягати маски на людей?

Почни із себе? Хід козирний!
Маніпулятори-тузи…
А проти – шістки, люд сумирний
і перекроєні ази.

28.01.2016

***
Опоненти мої, й завойовані друзі,
і колючі, й палкі у жару і мороз,
за поезію – вип’ємо. А по заслузі:
викрутаси зі слів – це дотації Музі
у чеканні овації за випендроз.

***
Є і поезія, і спам,
коли доходимо «до ручки».
Яка ціна твоїм словам,
коли не розумієш сам,
що краще сказаного – дзуськи?

***
Під небом нічого нового
такого до болю сумного.
Під кальку не важко здирати
козу на великі формати.

***
Чому ви раді, окаянні діти,
спокушені прибічники письма
чужого для сучасної освіти,
яке й самі не годні розуміти,
якщо до свого навичок нема?

***
Треба і полоти, і сапати,
і не економити вапна,
бо не заморожена війна,
поки «во-саду-ли» біля хати
ще буяє тля і бузина.

***
Живемо заново і знову
говоримо, – нема дурних.
Зате, які ще є умови,
аби і ми, бодай би словом,
переінакшували їх.

                              01.2016

Якщо ти родом із кнурів,
Та із свиньми з корита їв,
То і без метрики все ясно,
Чому ти черево наїв.

Якщо ти родом із сім’ї,
Де лиш корови й бугаї, –
Тобі бицюрою упертим,
Судилось бути аж до смерті.

Якщо ти виріс між вовків,
І все життя по-вовчи вив,
То ти і сам хижак запеклий,
Й дітей наплодиш хижаків.

Як мавпа ти з гнучким хвостом,
Й запобігаєш перед злом,
І вмієш тільки мавпувати, –
Й на старість будеш мавпуном.

Якщо ти зроду гад слизький,
Твій рід гадючий і гидкий, –
Довіку будеш плазувати,
Шипіти й крадькома кусати.

Як ти сліпий і чорний кріт,
І в норах жив увесь твій рід,
То ти ніколи не прозрієш,
Ніколи не побачиш світ.

Які були часи, які були поети,
Які були думки, які були слова.
Невже оті часи вже канули у Лету,
Невже оті слова зів’яли, мов трава.

Чого ж ви мовчите? Чи вже у душах злидні,
Чи в патоці густій засохло в же перо,
Чи в Україні рай, і ворога не видно,
Чи засмоктало вже неправедне добро?

2012

Любителі суржику бають мені,
що рашеська мова – народна.
А я поваляю її у лайні,
за те, що вона така модна.

Її захищати від укрів у нас
іде ліліпутія клята.
І я анулюю і Крим, і Донбас
за те, що такі язикаті.

Коли русофіли ні -бе і ні -ме,
тому що Росія велика,
то я зневажаю це гаддя німе
за те, що таке без'язике.

У Раші розвинута мова Муму –
еліти, матрьоші-ваняші,
і я забуваю елітну тому,
що нею варнякає Раша.

Тому що у Раші, куди не піди,
у моді і меми, і мати,
а мати і жести – це мова орди,
якою глаголять примати.

Усі ненавидять тупе і пусте,
що п’є та регоче на кутні.
А я кацапетію тільки за те,
що любить свою «ліліпутю».

Плює без'язике на мову мою
огульно – і буйне, і п'яне.
А я на російську тому наплюю,
що нею каґтавив Ульянов.

Усім надокучили карлики злі,
дуріє у Думі Жирьопа.
Але Україна уже – Сомалі
за те, що іде у Європу.

Татари і укри жили у Криму.
Учили їх праві і ліві.
А Ізя родную не знає тому,
шо вчілі її у Лівіві.

Нардепія має і знає аж дві,
у Раді лунають акценти.
Якби булавою та по голові
за те, що тупі, як нардепи.

Моя Україна Європою йде.
У мови моєї – майбутнє.
І я ненавиджу собачу за те,
що нею ще тявкає Путя.

За те, що цілує і лиже ху*лу
кацапія Раші сідницю,
я їй «воздаю» таку саму хвалу,
яку «воздає» Солженіцин*.

2014

Усе було уже колись,
а ні, то, певно, буде.
Хай світ летить, а ти держись
за пазуху чи груди,
де силікону, ач, нема –
п’янке і тепле тіло,
і хай навкіл зима- зима,
кому до того діло…
Ти маєш Музу, навіть дві
(Ерато у додаток).
Обидві діви в голові,
жаги сухий остаток.
До річки лине потічОк,
до висі – сині гори.
Сюрчання коника й стрибок –
теж любощів узори.
Усе колись уже було,
як Бог дасть, й далі буде.
В житті тримайсь не за бабло,
а за жіночі груди.

04.01.2016

Де нас черті не носили,
там і не було.
А тепер – дай, Боже, сили
скочити в село.

А тепер дай, Боже, грошей
їхати і йти.
І ніхто не допоможе,–
Господи, прости.

І усім дається право,
поки сили є,
почекати у держави
нібито своє.

Революцію чекали,
ніби, не дарма.
Наче і не обіцяли,
того, що нема.

Наче, – слава Україні, –
як усі кричав.
Не канючу зайві гривні,
не качаю прав.

Ніби маю і не маю
пенсію свою.
І усе, що получаю,
армії даю.

Є ще інколи до столу
сало і кутя.
Не живу, а економлю
ніби на життя.

А буває, ще й радію,
ніби у бою,
що любити я умію
націю свою.

А коли дійду до тями,
поганяй тоді до ями –
слухати траву.

Ой, ще є чого радіти,
що бодай на тому світі
може й поживу.

01.2016

Не люблю Росію ситу
і несамовиту.
А за що її любити
українофобську,
а до того ще і жлобську
націю московську.
Не люблю я ненависне,
що віками кисне.
І чого їй жаба тисне
на моє законне
на окраїни до Дону
і на море Чорне?
Не люблю усе побите
картою бандита.
Я не хочу до корита –
до її союзу,
ні протоки Лаперуза,
ні ікри від пуза.
Не люблю я їхню баню,
пику у стакані –
ані рвані, ані Вані
у анфас. У профіль –
голомозий Мефістофель
риє у картоплі.
Заглядає у кишені,
ниє на арені
і Юпітером на сцені
світом поганяє,
наче нація не знає,
що воно конає.

Розумний розум розмовляє прозою,
На пам'ять декламує теореми.
І я побуду трішечки серйозною,
А то для всіх завжди була проблемною.

І то недобре й це недоладу.
І так негарно й так не до вподоби.
А я усім сьогодні доведу,
що можу бути милою і доброю.

Я буду працювать на користь людям.
Я зможу, я всього научуся.
Я обіцяю ви це не забудете.
Невідомо хто ще буде більше мучитись.

2014р.

* * *
Біжи, топ-кролику, біжи
у чисте поле, світ широкий,
а Нашу Грядку залиши.
Вона тобі – не Караоке.
Старих музик на інший лад
обридло слухати до сказу,
набив оскому бла-бла-клаб
і трубадур із уні-джазу.

* * *
Пиляють бюджети у поті лиця
трудяги незримого фронту -
аж скапує долу. Немає кінця
тим голубам ладу… і дронту.

Гвинтівки би їм і послати у бій,
та часу бракує на подвиг,
бо пишуть сюжети(у кожного свій),
жадливо тамуючи подих.

12.2015

На праведне діло собі окуляри
начеплю «наобум», точніше на ніс.
Здавайтеся чирви, ховайтеся лярви!
Якого ще дідько піїта приніс?

Ти з космосу наче – масштаби, контрасти…
А де твоє слово для ясних умів?
Тут істин, як гною. Немає де впасти
трюізмам банальним, якби і хотів.

Ті лярви, і чирви?... Мені по цимбалах,
кого і навіщо повчати азам.
Я б’ю «чьотким» словом по неук-профанах,
їх беках і меках, і римам - "воздам".

Мовчіть, мої зорі – мементо енд сорі.
Сьогодні тверезий, а завтра хто зна:
ось пані сивуха із кізкою Дорі
зайдуть на гостину – вже Муза хмільна.

25.11.2015

Аналізую. Думаю-гадаю,
чи я сліпий, чи нація така?
Змієголове Пу її єднає.
Солодке Пе їй миру обіцяє.
Маркіза рада – має п'ятака.

– Нема альтернативи шоколаду, –
цитую те, що бачить і сліпе.
Іде війна і боротьба за владу.
Тріумвірат із гоцманів – ЧаПе,
але – о’кей! Маркіза дуже рада.

Б'ють батареї. Ось і по війні.
Панує мир і троєсота тиша.
Росія заробляє на пені
і перемога падає в ціні.
А Україна ще ...жива і дише!

Оббріхує її сатанаїл,
іслам альтернативою лякає.
Атаки є, але немає тіл.
Салют Європі – Рашія-Ігіл...
Є інтереси, доказу немає.

Євросоюзу вибору нема
і Пу-головок має ще надію –
утікачів без візи порідіє...
На п'яти наступає що? Зима.
А що маркіза? Тишею радіє.

А що їй? Усмиряємо Донбас,
лівіє коаліція потроху,
за неї все ще голосують лохи...
Електрику міняємо на газ
і буде економія по торфу.

Що маємо, те маємо... О'кей!
Корупція і кругова порука,
у меріях – ті самі гепи-дуки,
данайські коні фірми com.ua,
з подачі зека – уряду жокей,
із рук маркізи – судії і щуки.

Переобрали все на чорнейшо.
Багато влади і уся у жмені.
Свобода, грубо кажучи, до фєні.
Комісії працюють «хорошо»
і буде другий термін у кишені.

Получиш дулю, як не голосуй.
Комісії і голови – приватні,
а далі все лягає як по карті:
тарифи і субсидії рахуй,
діли кредити і володарюй –
голотою найлегше керувати.

А хата то палає, то горить.
Ідуть конвої Раші на огниво.
Пакується украдене і ...гидь.
Пожежі заливає сива злива.
Линяє жовте, си́ніє блакить.
І червоніє що? Альтернатива.

.........................................
А як маркіза? Чадіє, сопе,
але займає місце у купе
за візою утраченого раю.
Усе тупе – намазуй канапе.
Ногами голосуємо за Пе
і варіанту іншого немає.

11.2015

Що Пу – це не Пушкін, а Каїн,
і чукча Якутії знає,
і дикий тунгус, і калмик,
і кожен укроп курултаю,
і комі, й буряти Алтаю,
і сущий у Раші язик.

Стратегія й тактика гада
відомі Оланду, Асаду,
Обамі, Анжелі й те-де.
І мури нового Китаю
охоплюють Рашію скраю...
А Пу у Європу іде.

Там Ле Пенелопа чекає
і ніжно, месьє, називає.
То як не іти напролом,
не бути її самураєм,
і Юлієм Цезарем Гаєм,
і олександрійським стовпом?

Було водолазом, пілотом
і Пушкіним бути не проти...
Воно і Батий, і Тимур!
І лаври Отелло-Аттіли
уже прикладає до тіла,
а там і Парижу – ажур.

Але на путі – Україна,
татари, донецька руїна,
єдина у світі стіна,
зросійщена наполовину,
що не піддається на спину,
але й не здається вона

скаженому наполеону
адольфу, месії-масону
у ході гібриду війни...
Ромеї, русини, ІГІЛи
вилизують сатанаїлу
закаляні в бійні штани.

Одні катаклізми у світі,
одні парадокси у свиті
норманського генія зла.
Не віють у Рашу містралі,
зате на Уралі й Аралі
є ядерна бімба – ...ла-ла.

Араби, Європа і Штати
не можуть його упіймати
і спекатись іга орди.
Бо те, що потрібно судити
або у біде намочити,
вилазить сухим із води.

10.2015

Ти знаєш, а з догмами—легше,
життя було... непогане,
а як ми усі дружили!—
тепер це назвуть брехнею...
Сміялись ми з догм нещадно
в сатирах і КВН-ах,
а надто—у анекдотах.
Дурні були, не розуміли!--
вони ж нас усіх захищали,
вони нам були—опора!
Ну й що ж, що нам батько—Сталін,
а Бог вам хіба—не батько?
Ми всі батьків потребуєм,
щоб був у домі порядок;
нам правди про них не треба--
вони нам в темряві світять!
Коли йдеш вночі по кризі,
і лід тріщить під тобою,
ти й за цупку колючку
радий вхопитись руками...
Він мав—тепер скажуть—харизму,
про все говорив розважно.
Ну що там оті мільйони?—
решті жилося краще.
Мільйони нічого не скажуть,
як-небудь своє віджили,
а решті жилося...ясніше,
як начебто...у дитинстві.
Небо було голубіше,
пісні задушевні лунали,
хлопці були натхненні,
дівчата були цнотливі.
Ви подивіться фільми,
відчуйте ці ідеали,
навіть як це—неправда.
Для чого правда, для чого?
Для чого усе зруйнували?
Де нам тепер жити?
Немає тепер країни
на шосту частину суші.
Вони тобі кажуть: «Ну ж-бо,
стрибай на пливучу кригу,
і будеш тепер там жити,
і інші разом з тобою».
Ану ж як крига потоне,
харчів на усіх не буде,
тепла на усіх не стане,--
що буде тоді з дурними?
Тримаймось того, що знаєм,
того, що нас якось держало,
що прийняло нас до себе
і другом нашим назвалось.
А радше тримаймось того,
що назвалось нашим батьком,
і перед ним був батько,
батько, а там і мама...
Та ж недарма гурт козачий
крикнув: «Не встанем, мамо!»
впавши разом на коліна
у Зимовім палаці,--
Гоголь-бо знав, що пише...
Що б там про них не казали,
були вони собі люде,
спокою теж хотіли,
щоб дбав про них хтось, убогих...
Не треба було анекдотів,
Сатириків і КВН-ів!
Маєм тепер западенців,
розмахують жовто-блакитним...
Оце якби від’єднались
й хутесенько забагатіли...
А так...ну що—Україна?—
заладили, як папуги.
Нехай же він нам світить,
маяк перемог минулих!
Не треба всієї правди--
тримайте її при собі!
Ми станемо на коліна,
як в славній отій книзі,
І скажем йому: «Не встанем,
що хочеш роби з нами, батьку!»

*Із глибини душі
2013

(гра для дорослих у серйозних установах)

Як стукнеш у високі двері
чи до віконця припадеш--
у світ язичеських містерій
ти ненароком попадеш.

Там члени ордену Причетних,
в свою увірувавши роль,
стримлять на сідалах почесних
за інструментом наших доль.


І Деміург, владика світу,
людей волочить до хрестів
руками тих, які, мов діти,
забувшись, граються в богів


і вірять--слово їх останнє,
і упиваються гуртом
лихою радістю єднання
і оргазмічним торжеством,


в якім здається-- сили вищі
їм дали бачення без меж...
А ти, Іов, на попелищі
Від Бога відповіді ждеш.


Роками ждеш—її немає.
Вони не ждали і живуть,
немов ніхто з них не спитає,
немов ніколи не умруть...
2010

Я «олів’є на свята не кришу,
не добираю в дзеркалі обнови
і жвавості додати не спішу
у хід нешвидкоплинної розмови.

Я не радію, як колись було,
від гамору гостей навколо столу,
від того, як рубіниться вино,
яснішають помолоділі чола.

У дружньому гудінні голосів
всі—лицарі, на подвиги спроможні,
сп’янілі від вина і щирих слів,
один за всіх, і всі—непереможні.

Солодкий час братання промине,
всяк до порогу власного доб’ється,
жарини згаснуть, холод обійме,
і усмішка утомлена зітреться.

Розійдуться—«усі за одного»-
і більше не зустрінуться, напевно.
Хтось часу дожидатиме свого,
нікого не турбуючи даремно.

Хтось буде в самоті ростить дитя,
хтось скоро, без провини, зубожіє,
хтось, як полин, ковтатиме життя,
приховуючи правду, як зуміє.

І кожен буде свій тягнути хрест
в самотності—жебрацькому достатку.
Чи сенс у людях був колись і щез,
а чи його не було від початку?

2011

- Ой, болить в мене животик, -
занявчав матусин котик,
бо потрапив я раптово
до господарів в комору.

Там розбіглись в мене очі –
можу їсти все, що хочу,
всюди є смачне добро,
з`їв я сиру аж кіло.

Апетит мій розгулявся
і я більше не вагався,
вподобав копчене сало
та мені здалося мало.

На рибалку не ходи –
всюди рибка без води,
зняв з стіни я окунців,
з`їв з десяток карасів,

зхрумав ще кільце ковбаски,
випив з глечика закваску,
потім ще злизав сметанку,
пирував я аж до ранку.

Вранці миша із шпаринки
мимо мене йшла навшпиньках,
подивився одним оком –
повернувся іншим боком:

і навіщо одна мишка –
біля мене сала діжка.
Треба буде скуштувати,
а тепер вже час поспати.

І отут все й почалося,
бо в ту мить мені здалося,
що тріщить по швах живіт
й вибухає динаміт.

Довелось мені нявчати
і господарів гукати,
на все горло так кричав,
про що потім шкодував.


Пригадали мені сало
та все ж їм здалося мало,
пригадали й окунців
і десяток карасів,

шкодували про ковбаску
і про випиту закваску,
я також пошкодував ,
що так довго пирував…

липень 2015

Провести вибори нам треба,
бо це нагальна є потреба
і у законах є дива –
в комісіях вже півсела.
Засідання одне за одним,
чи теплий день, чи то холодний –
хто їде на велосипеді,
хто пішки йде , хто на мопеді,
комісія уся працює
і це нікого не дивує.
Роботи вистачить усім,
бо вибори передусім
і ми неначе олівці :
нас точать всі,
гризуть, пиляють,
підстругують , бува й ламають,
а ми все пишемо, малюєм,
і списуємо, і нотуєм
то акти різні , протоколи,
то постанови, договори.
І мліють рученьки та пальці,
і терпнуть спиноньки на лавці,
від холоду носи синіють
та наші грітися уміють:
вже хтось за ширмою дрімає,
а хтось під градусом співає,
хтось лямку тягне та потіє ,
від нервів голова сивіє,
а хто потроху байдикує
та робить вигляд , що працює.
Кабінки, скриньки, бюлетені,
та дайте ж кисню у легені,
щоб ми могли ніч не поспати
і голоси підрахувати.
Цю ніч ще треба пережити,
то як же нам усім зуміти
в район відвезти бюлетені
і щоб ми не були зелені
і від безсоння , і від стресу,
та й не потрапити у пресу?
То ж стрес уже нам зняти треба
і це нагальна є потреба!

25.10.2015

Ой, у мене, Марусеньки,
та й личко гарненьке,
чорні брови, карі очі,
щічки рум`яненькі.

А у тебе, любий Грицю,
пика вся синенька,
косоокий та кривий,
чубрина ріденька.

А у мене, а у мене
гарна є обнова,
нова сукня , ще й намисто
та хустка шовкова.

А у тебе, а у тебе,
старі шаровари,
драна шапка, сорочечка,
чоботи без пари.

А у мене, а у мене
червоні чоботи,
я щоденно рано - вранці ,
йду в них на роботу.

А у тебе, а у тебе,
порвані калоші,
ти лише у них танцюєш
вибрики хороші.

А у мене, Марусеньки,
є худоба й птиця,
я посію ще й пожну
житечко-пшеницю.

А у тебе, любий Грицю,
бур`ян на городі,
ще й будяк серед подвір`я
пишався у вроді.

А у мене, а у мене
мальви біля тину
і до мене парубочки
шлють сватів щоднини.

А у тебе, а у тебе,
в`януть в руках маки,
як по вулиці ідеш -
гавкають собаки.

І у тебе, і у мене,
є своя дорога,
не ходи до мене, Грицю
та не бий порогу!

Ой , у мене, Марусеньки,
та й гарненьке личко…

червень 2015

Усе буває почасти обманом,
Подумала - весна і молода,
Та ж завірюха, здимлена туманом,
В моє вікно буває заповза...


Я думала, Снігурку запускаю -
А ти диви - у образі краси -
Яга, ні, не Ягусенька! -Яга!-
Зістарені думки і почуття,
Байдужість до весни і до природи.

Що їй Снігурка, котра розтає?
Їй головне, щоб піч і борщ для себе,
А всі навколо - істинні нетреби, -
Хіба що раптом схочеться в весну?

Яга знов усміхнеться так красиво -
І Ладо їй повірить. Чудеса?
Ні! Не надовго-"схочеться борщу-
І Ладо ніжне в тісті запечу".

Думки знічев`я

14.07.2015

У нього хобі – Азія, ІГІЛ
і стопудове алібі – дебіл.
І як його розумному навчити,
куди послати і кого просити
загальмувати двоєлике зло,
яке в миру співзвучне – Отелло́?

Уже очолив Русь на Україні,
а в Україну лізе і донині.
Його ідіотизм не по кишені,
але дуріє, наче то на сцені.
А я його лишаю, як було.
І доконає Деза Отелло́.

Займають обіруч маріонетки
вакансії на ролі головні –
змієголове чучело Чечні
і тіньове опудало Ахметки.
Уміють воювати за бабло
і копії, і пики Отелло́.

Парафія кирила-суєслова
ще величає демона зорі.
Але усе, що тліє на горі,
огріє багряницею Покрова.
Ударить і у хвіст, і під крило
не еНеЛО, а Рашу Отелло́.

І я з цієї теми не злізаю,
аж поки це безлике помело
не вимете освячене зело.
Не лише я на біса зуба маю
і не міняю стилос на стило.
Хай Азія виховує хелло.

10.2015

На мерський престол - претендентів парад,
Та я за одного у щирій тривозі:
- З людьми я, - волає оцей кандидат, -
Постійно знаходжуся у діалозі!

Постійно - це значить весь час, кожну мить,
Удень і вночі, без перерви й спочинку.
Бідненький, це ж він і не їсть, і не спить,
Не має часу приголубити жінку.

І щелепу, мабуть, вже зводить йому,
І суша у роті, і в'януть ще вуха -
За вуха його я турбуюсь тому,
Бо це ж діалог - то говорить, то слуха.

Та майте ж ви совість, усі, як один:
Насмажте картоплі, розлийте півлітру.
Коротше, помовчте хоч десять хвилин:
Нехай бідолашний цей сходить до вітру...

Зацурався , і зазнався
Іде стороною
За копійочку продався
Пірнув з головою

Ходить гордий , і пихатий
Все біситься з жиру
Хоч не бажаний , не званий
Не має укору

Помилкам своїм він радий
П*є гірко , багато
Наче щедрий , і відкритий
Та криється матом

Каламут перевертався
Десь красно , десь марно
Розум в совісті загрався
Зустрівся не вчасно

Сором по спині погладить
Не втечеш , не струсиш
І на місце все поставить
На ножах злість спустиш

Тут себе і покусаєш
Заскиглиш , залаєш
Сам себе і покараєш
На колінах станеш.
2015р.

А деякі, певно, існують, аби дошкуляти іншим -
Чи то їм таке пороблено, як ні, то питання, навіщо
Приходять до тебе зненацька, залазять тихенько у душу,
Тоді намагаються посадити в холодну брудну калюжу,
За це, напевно, очікуючи, що ти їх пошлеш на три букви,
Аби утекти, кувікаючи, який ти шалений бука.
Від цього вони щасливі (не дружать із головою?) -
Зловтіхою просто сяють, отримавши задоволення.
Не знаю, для них це розвага чи вади якісь інтелекту,
Якого не мали ніколи і до якого їм так далеко.
Існують такі, це не вигадки - доконані факти науки.
Гіпотези дві: рептилоїди чи просто - скажені суки...


21.09.15