У гінекологію лягла Петра жінка Аня.
Здала аналізи усі, ще вчора до снідання.
А Петро переживає, вже до лікарні дзвонить,
Які аналізи у Ані, чи лежить, чи ходить?

Секретарка слухавку взяла: - Алло! Це лікарня?
Позвіть з палати лікаря, де лежить моя Аня.
- Чекайте,- зараз Вас з'єднаю я з лікарем Ані,
Про аналізи розкаже, - в якому Аня стані?

І випадково з'єдналося вже з майстром гаража,
Що говорив по телефону із власником "ФордА".
Петро вклинився в розмову, та й лагідно питає:
- Як там моя "найгарніша"?... Який вже вигляд має?

Механік каже: - Все нормально, має тягу й сили,
А, ми також ще сьогодні весь ЗАД їй замінили.
Її ми гарно всю помили, та підмалювали,
Щоб зауважень вже ніяких Ви до нас не мали.

- Ви здуріли!...Зад не розбитий! Я вчора дивився!
Я беріг завжди цей ЗАД, щоб він дуже не розбився!
- Не сперечайтеся зі мною, нам краще це знати...
Зад був в неї нікудишній, ми все змогли владнати!

Зробили, ...щоб масло не їла, бо дуже дороге,
Тепер масла вже ні грама у Вас вона не візьме.
Ми всі втулки теж запхали, вже добре прилягають,
Три години туди - сюди,... вже коливань не мають.

Мабуть користувались нею, без Вас часто дуже?
Гепали по каміннях й кущах?...Правду кажу друже!
Подряпин тридцять має ззаду, та ще п'ять є збоку,
Користуєтесь вже довго? З якого вона року?

- Та двадцять років уже буде, як ми разом з нею,
Вона мене все виручала, - жалію за нею.
За масло Вам я дуже вдячний, бо дійсно дороге,
А за Задом? ...Я жалію, який вигляд вже буде?

- Не хвилюйтеся так, пане, я практику вже маю,
Коли міняю, чи вставляю,- за все відповідаю...
Попробували вдень, вночі, вперед, назад... всі швидко.
Перевірили по сім разів, - грає усе чітко.

Коли почала так пихтіти рівно і спокійно,
Тоді всі ми зрозуміли, - зробили все надійно.
Ще змастимо знизу нині, щоб все легко дуже йшло,
Та, щоб претензій вже ніяких до нас вже не було.

Ми гарантуємо за якість,... за всі наші діла,
Глянемо знизу, ззаду, збоку,... і буде як нова.
Завтра, ще всі попробуємо, як до нас прийдете,
Гарно помиту, з гарантією...вже заберете.

- На талон цей гарантійний, прошу печатку дати,
Щоб знову якось випадково, щось не поламати...
- Добре!...Наша секретарка Вам печатку теж приб'є.
Довго катайтесь без ремонту, як сила ще в Вас є!

Зустрілися два сусіди, та й Гнат почав питати:
- День народження в тебе коли, - хочу дуже знати?
- Вже в травні буде, а для чого ти мене питаєш?
- Штори й тюль я подарую, бо ти їх ще не маєш?

Всі дивляться з будинків, як з жінкою кохаєшся,
Як вона "стриптиз" танцює, а ти роздягаєшся.
- Добре! Штори я візьму, та хочу теж дуже взнати?
З Днем народження коли тебе, ...маю привітати?

- Та в мене в липні!- каже Гнат...Я буду відмічати.
В гості заходь,- смачним тортом теж стану пригощати.
- Добре! Прийду й подарую великий бінокль дуже!
В різні вікна, щоб дивився й далеко бачив друже.

Що цей "стриптиз" танцює в ночі дружина не моя,
А витанцьовує цей танець, - так жіночка твоя.
Якщо подивишся в бінокль, та ще не будеш спати?
То свою жінку в різних вікнах зможеш упізнати.

Бо вона по телефону на виклик приїжджає,
Танцює "танець живота", - так гроші заробляє.
А ти напевно міцний сон в ночі теж дуже маєш?
Або рідко в ночі жінку, ти любиш, обнімаєш?

Не заглядай у чужі вікна, а думай про жінку,
Чи задоволена життям?... Чи тепло їй у ліжку?
А, щоб бінокль у подарунок тобі я не вручав?
Треба, щоб в ночі частіше, жінку свою обнімав!!!

Гарненька жінка поїхала в Моршин відпочити,
Своє здоров'я покращити, водички попити.
Познайомилась з грузином і любов почАлася,
У свого кавалера, по вуха закохалася.

Ніна вже довго про курорт цей буде пам'ятати,
Що там, вони витворяли, вже краще Вам не знати.
Закінчилась вже путівка, додому вона їде,
Коханцеві дає клятву, що в Грузію приїде.

Каже: Ти дай телеграму, що тітка вже померли,
Щоб чоловік не здогадався і не тріпав нерви.
Лише приїхала додому і тиждень проходить,
Як термінова телеграма з Грузії приходить:

- Родная тётя умерла...И завещание на Вас.
Вы вещей берите много, уж долго будете у нас.
Мы очень просим Вас приехать все документы оформлять,
А, если не приедете,- Вам наследства не видать!

А чоловік все прочитав, та й чухає він вуха:
- Саму тебе не відпущу, поїде ще свекруха!
Теж давай телеграму, що з мамою приїдете.
Щоб Вас на таксі зустріли, всю спадщину візьмете.

Там їх зустріли два грузини, на джипах дорогих "NISSAN",
Ці молодесенькі джигіти повели в ресторан.
Мені соромно писати, що там вони робили,
Але, по десять тисяч євро жінки заробили.

Тридцять днів повеселились, та їдуть вже до хати,
А, Ніна каже:- Що ж, я маю Роману збрехати?
Її свекруха: - Я не знаю, що будеш казати?
Мені мають телеграму на сорок днів прислати.

Тобі також ще повістку, Ніно, якусь зробимо,
Може, ще на МЕРСЕДЕСА з тобою заробимо?
Якщо наших чоловіків весь час обманом брати,
Ми будЕмо за тіткою річницю відмічати.

Якщо наші чоловіки такі вже будуть лохи,
То ми обидві заробимо в Грузії ще трохи.
Та, щоб не бути вже лохами всім Вам, чоловікам,
Їхати треба на курорти, з жінками завжди Вам!

Запеклі в цих місцях колись точилися бої,
тут не один герой свого розколошматив танка...
А я стою і раптом ясно розумію, рубаї
усе ж таки суттєво відрізняються від танка.

Масштабність руйнувань було не осягнути оку,
Gaswagen проковтнув захланно не одну тут Хайку...
А я стою і ну, ніяк не доберу, чи хокку
хоча би чимсь суттєво відрізняються від хайку.

2013

Поставлені вже ледь не на потік
ті, що про них - "нацарював і втік".

2013

Ти нам виколюй очі, плюй нам в очі,
все'дно співатимем! Такі вже ми співочі...

2013

І я, і ти, усі ми разом
кладемо долю на ваги.
Вона укрита мідним тазом.
То кара Божої руки.

А янь та інь, як плюс і мінус,
єднання хіті і цноти.
Угору очі – бачу синус,
колиску дум і суєти.

Кричу: Ау! Де щезли рими?
Луною …ими поверне.
Хай дух гармонії загине,
зате КаПе у вись іде.

Стою на рівні одиниці
у сні, неначе наяву.
Моє минуле зріє з ниці,
чи за собою не позву.

Сідав на коня – зачепилась матня
За вигин Дінця…
А, бісяка із нею!
Рвонув – відірвалась…
Погнав я коня
У степ,
Що палав золотою стернею.

Пригнав до столиці –
В ясні небеса
Ударили дзвони святої Софії…
Коневі – коневе: водиці й вівса.
А я – без уваги, а я – в безнадії.
Найвищі гетьмАни сказали мені:
Вертайся додому з ганьбою своєю,
Оскільки прибути посмів без матні…
Тут лицарство справжнє,
І кожен – з матнею!

На схилі кривавого розпачу-дня
Шукав я зворотну лякливу стежину,
І місяць – загублена кимось матня –
Сусально мою золотив одежину…


2004

Расскажи мне сказку про любовь-
Тайною меня заворожи...
Расскажи мне сказку про любовь-
И в конце картинки покажи.

Расскажи мне сказку про любовь-
Окунусь в прозрачные мечты...
Расскажи мне сказку про любовь-
В ней героем точно будешь ты.

Расскажи мне сказку про любовь-
Я, конечно, буду слаще спать.
Расскажи мне сказку про любовь-
Буду вспоминать и ждать опять.

Расскажи мне сказку про любовь-
Ты, наверное, знаешь ее суть.
Расскажи мне сказку про любовь-
Может быть пойму когда-нибудь.

Расскажи мне сказку про любовь-
И ладонь на лоб мне положи.
Расскажи мне сказку про любовь-
Буду верить в счастья миражи...

Ты любишь загадки?
Ну что ж тут такого:
Красть чувства украдкой,
И мучиться снова...

Ждать с трепетом встречи,
В разлуке томиться...
Ты слишком беспечен:
Я- вольная птица!!!

И клетка "с прикормом"
Меня не прельщает!
Жить с болью покорно?
Нет!!!Птичка- летает!

Так жизнь увядает
В пустых разговорах...
Нет! Птичка порхает
В бескрайних просторах!

Людське життя тече у руслі часу.
Розбурхана чи тиха течія
несе у даль фізичну біомасу.
Набат у скронях: Господи, це ж я!

Життя моє, ти зовсім знахабніло.
Усе спішиш до вічних порожнин.
Душа втомилась, тіло постаріло,
а ти не знаєш жодної з провин.

Сиджу собі та й мудрим туманію –
про те, про се, найбільше про жінок
і сам собі признатися не смію:
- Куди тобі, друзяко, до дівок.

Ось коньячок і житнього скоринка.
Доп’ю до дна – за краще, за життя
Воно – розмай: у полі – то травинка,
у хаті – я, розумний плід буття.

Життя моє, хіба тобі владика
віддав наказ пришпорити коней?
Чи то тебе нечиста кличе пика?
У пеклі мрій забракло вже людей?…

В оцю секунду, в мить оцю миттєву
я ще живу і, навіть, щось пишу,
а зробить Бог поправку несуттєву
і я уже нікуди не спішу.

Все - суєта, буденність метушлива.
Їй не потрібно ні жаги, ні крил.
Ріка життя, спокійна чи бурхлива,
і я у ній, як човник без вітрил.

17 квітня 2013р.

Wacht auf! Годі спати!
Ось вам - ломи, лопати!
Ось вам - кайла!
Ось де - скала!
Час вже її лупати!

2013

Божье благословение? Это когда далеко до смерти.
Это когда ты способный, умный,
А начальник твой от души ненавидит тебя, но терпит.
Это когда ты выходишь почти что целым
Из мясорубочной круговерти,
И плачут черти.

Это когда твоя девушка непростая
Просто уходит с миром, а не гуляет
Сразу с пятью.
Это когда над тобой пролетает стая
И ни одна не нагадит,
Или когда батарея в квартире так протекает,
Что можно подставить мисочку как-то скраю,
Искренне сделавшись ближе к простому раю.

Это когда за неделю ни разу в очереди
Тебя не назвали каким скотом нестоячим,
Это когда твой отец остаётся зрячим
И не сгорает от онкологии за полгода.
Это когда тебе верят, что можешь сдачи
Дать при оказии.
Тогда, глядишь, не полезут.
Это когда котом одобряется корм котячий.
Это когда бомжи - на соседской даче.
Это когда залетает в ворота мячик.
Это когда самый тягостный счёт оплачен.
Ну а там далее - чтобы и всем остальным по вкусу.


2013

ВИКЛИКАННЯ
ДОБРОГО НАСТРОЮ

Зацвіли дерева снігом –
Запелюстилась земля...

Скучив я за літаками,
За юнацькими роками,
За стрімким струмковим бігом.
Хочу в небі журавля!

А синиця – чи й не птиця! –
Дуже миле пташеня,
Щиро скльовує з долоні
Сльози осені солоні.
І щебече, й веселиться...


ВИКЛИКАННЯ ХЕКА
НА СІМЕЙНИЙ СТІЛ

На вітрині хек хіхіка,
Мов якийсь мордоворот:
"У простого чоловіка
Замалий на мене рот!".

Цілий вік трудивсь і хекав
Чоловік отой простий,
А виходить, що на хека
Рот у нього замалий?!

Ох, куплю я обормота –
Цілу пенсію вкладу –
І запхну до свого рота
В цілосвіту на виду!


ВИКЛИКАННЯ
ЮНАЦЬКОГО НАТХНЕННЯ

Соплива лірика,
Позбавлена інтиму,
Вже попиту немає, далебі.
Наперло рим –
На них немає втриму.
Та радості ніякої тобі
Й на краплю на малу...
Ніяк не втраплю
В загублений, не знати де, момент
І вередливій музі не потрафлю,
Оскільки не підходить інструмент.

Обдурюйся хоч випадком щасливим,
Що, наче манна, випаде з небес,
Мож, хоч тоді проллється диво-злива
На спрагло-неврожайний літпроцес.


ВИКЛИКАННЯ ЗАПРОСИН
НА БЛАГОДІЙНИЙ ОБІД

Буває, ходять на поминки
Заради власного нутра.
А я не бачу в цім добра –
Радію й запаху скоринки,
Аби ніхто не помирав!

Та благодійного обіду
Нізащо я не обмину:
Якщо покличуть, то поїду,
Піду – від страв не лишу й сліду,
Найбільшу порцію намну!

Одна біда: ніхто не кличе.
Ніхто нічого не дає...
Картоплю чищу, поки є.
Собачка за сорочку смиче,
І кіт винявкує своє.


ВИКЛИКАННЯ НЕДУГИ
З НЕЩАСНОГО ТІЛА

І те болить, і те болить,
І те болить, і те...
До всього, може, притулить
Не грілку (нізащо купить) –
Одне письмо святе?

Говорять, що допомага
Від болячок усіх...
Приклав – і не болить нога.
Та віднімається другА –
Обох не чую ніг...

І сміх, і гріх. Болить душа.
Горілкою залить?
Але в кишені – ні гроша,
Й душа на пошук вируша,
Не боячись грішить.


ВИКЛИКАННЯ
ЖАЛЮ ДО СОБАК

Не бийте їх по голові,
Не бийте по хребту,
Адже Господь нам заповів
Жаліти дрібноту!

Не обзивайте злих людців
Собаками – в собак
В очах довіри промінці –
Це дружби добрий знак!

Я підгодовую щодня
Собак в своїм дворі:
На мене дивиться щеня –
В очицях по зорі.

До мене лащиться мале,
Подібне до м’яча, –
Із нього виросте не зле,
Предобре собача!


ВИКЛИКАННЯ СОВІСТІ
У САМОЗВЕЛИЧЕНИХ

За видатних себе не видавайте,
Витворюючи штучний антураж!

Є кораблі. У них є свій фарватер,
Потужний хід, поважний свій тоннаж.
Підвладні їм найбільші океани,
Для них посильні будь-які штормá...
Ви ж – надувні плоти!
У вас нема
Глибин під кілем,
Світ ваш обійма
Хіба що авантажна розкіш ванни.

Розвіються тумани всіх облуд,
І всі побачать посеред огрому
Величні кораблі!
А на мілкому
Хлюпочеться приблуда-словоблуд
Нікчемний,
Непотрібний геть нікому.


ВИКЛИКАННЯ М’ЯСА
З ПІСНОГО БОРЩУ

Неначе в інтегрованій Європі,
Маніжиться і бовтається всяк
В кисленько-солоденькому сиропі-
Окропі: кріп, цибуля і буряк,
Морквина, картоплина, часничина
Та ще й горох, розварений упрах,
І в гущі цій – мабуть, нечесним чином
Потрапили – ще й пара костомах.
З них, костяних, ні жиру, ні навару,
Як з ніжок Буша, – отже, й ні смаку
Від костомах...
А привид гонорару
Зостався там, в радянськім "общаку".
Шкідливе для поетів, кажуть, м’ясо,
Та шлунок мій не вірить цій брехні...
Одна лиш втіха – всенародні маси
В любові не відмовили мені.


ВИКЛИКАННЯ КАНАДСЬКОГО
РОДИЧА-МІЛЬЙОНЕРА

Ви – пан поважний:
Океан
Для вас – калюжа...
Я ж – ваш племінничок, Іван,
Душа прихильна й небайдужа
І дуже спрагла до рідні...
В своїм Торонті
Креветки споживаєте смачні,
А я гризу сухар, немов на фронті.
О прилетіть, благаю вас,
Ясного пана,
І привезіть боєзапас –
Ковбас для кровного Івана!
Мені дарма, що вас нема
В природі –
Могли ж ви бути, зокрема,
В моїм роду, в моїм народі?..


ВИКЛИКАННЯ ОРГАЗМУ
З ВИСНАЖЕНОГО ОРГАНІЗМУ

Впадаємо то в сплячку, то в маразм
Політики інтимно-імпотентної.
Плануємо епоху, та щораз
Втішаємося куцими моментами.

Геть виснажився рідний організм
На імпортно-чужих ідеологіях:
Мов катаклізм, для нас капіталізм,
Бо має сенс, але не має логіки.

Ховаємось за частоколом фраз
І хитрокарооко так примружуєм
Сумління: перемножуєм оргазм
На грішносексуальність неодруження.

А в результаті – той же комунізм
І незворотна неміч-астенія,
Й тотальне закриття жаданих віз
В ту насолоду, що ледь-ледь видніє...


ВИКЛИКАННЯ ТЕПЛА
В ХОЛОДНІЙ КВАРТИРІ

Невже не бачите – зима:
Вітри, сніги, морози...
Тепла ж достатнього нема,
Щоб розігріти сльози.
Борщ аж до денця промерза
В каструлі трьохлітровій.
І булька з носа виповза
На вус мій чорнобровий.
Схололо серце – чим любить
Державу й президента?..
Зловити б винного
І вмить
Позбавити патента
На роздержавлення майна
В суспільстві комунальнім!

... Та кара винних обмина
В цім часі проминальнім...


ВИКЛИКАННЯ ГРИВНІ
ДО ПОРОЖНЬОЇ КИШЕНІ

Дмуть вітри супротивні –
Руху на заваді...
Ні жоднісінької гривні
В пізнім листопаді!

А, дарма! Зате ж "червінці"
Шелестять повсюди:
На асфальті,
На сторінці
На оцій;
На груди
Прилягають орденами,
Стеляться під ноги,
Вистеляють килимами
Всі мої дороги...

Все в природі – диво дивне,
Дійство неповторне...
Йди до того, гарна гривне,
Хто тебе пригорне
І любовно приголубить
Не за те, що – гроші,
І гостинців людям купить,
Тим, які – хороші!

Ти хочеш читати мо’ї думки
Пізнати мої світи
При цьому залишитись без сліпоти

Тоді про’шу на борт
Я зроблю тобі словесний аборт
Я покажу свій світ із дельтаплана
А хочеш, потавлю у штурвала

Скеруєш увагу на мо’ї нервові центри
Відчуєш мене, пізнаєш мене
Наповниш мене чистотою
Заповниш всю порожнечу собою

Я не буду наполягати,
Не хочеш - не треба!
Не бійся - ти не попадеш в мо’ї тенета
Бо ти не мій еталон а я не твоя планета
Ти не моя обкладинка і не моя стінгазета
Ти просто газета…
Пуста порожнеча…
Ти клякса з пера, ні ти кістка ребра
Ти тріска з вогня, з попелу із жару
Ти схожа на нічну примару
Ти куриш марихуану!
Маєш світогляд путани
І хочеш завжди буди в пошані!
Мені подобаються плямисті лані
А не характер бульдога
Я не хочу у ліжку тримати ротвелера й дога

Я знаю, ти хочеш тримати в мені носорога!
Ніц не треба!
Дай спокій ти думам моїм
Все! Нема носорога…
Ти просто залиш цю примару…
У свого барло’га…

Захистив би кандидатську дисертацію,
Так нема ж, на лихо, путніх грошей,
Через те і пропада для нації
Фахівець хороший!

Кандидати й доктори на кожнім кроці,
А між ними – скороспілі академіки…
Дискутую з ними – тільки ж де мені
Їм довести аксіому Песталоцці?!


2004

В весеннем мартовском портале
Ложится снег...
Он скоро город весь завалит
До самых вех...

Поземка кружит хороводом
Под свист метели.
Всех поздравляют с Новым Годом
Под кровом ели.

Мир утопает в снежной вате
Сугробов белых.
Пришлось стать людям акробатами-
Так, между делом.

Машины в "снежной упаковке"-
Уже дороже!
Мужик в сугроб нырнул- и канул!
Не видно рожи.

Стоят "маршрутки"- сани едут.
Вот это диво!
Лес спрятался под снежным пледом-
Весьма, красиво!

Зима права сдавать не хочет-
Плюется снегом!
Метель неистово хохочет
Морозным смехом!

На просторах України
Завелися буржуїни…
Про "гаранта" кажуть:
"Він –
Щонайбільший буржуїн!".

Я не вірю в цю вигадку:
"Адже Він – гарант порядку
В українській нашій хаті,
Де всі порівну багаті!".

То кепкують з України
Зарубіжні буржуїни,
Заздрять, певне, нашій славі
Сери й містери лукаві.

Я пліткам не вірю жодним
І під стягом синьо-жовтим
Йтиму вірно за "гарантом",
Голий зад прикривши бантом!

Щоб усім було помітно,
Що живу я відповідно:
Весноцвітно і мажорно,
Себто впеньдержавотворно!


2003

А владарі чи не з народу ті?
Не знати, що і мають на меті.
Сорочку рвуть на собі за народ -
Ледь дихає народ од їх щедрот...


15.03.2013

Можливо, це для вас не новина -
Є особливість у людей одна:
Як територію звір мітить навкруги –
Так нам плюють у ду́ші вороги.


15.03.2013

Із піни, попелу і сліз,
сестра двоюрідна Венери,
взяла француженок манери:
любов її - Париж, Париж...

А він шукав її таку –
пихату Стеллу по кав’ярнях,
збивав колінця у блуканнях,
ліпив грайливо із піску...

Горіхи всюди, карамель,
ріка обгорток шоколаду,
нема його, як в домі ладу;
один, хоч поряд спить Шанель.

О, мила Любо, із села,
як ти любила, як чекала,
мене й Париж як проклинала!

Щодня згоратиму до тла...

14.03.2013

(хіх)

йой
охи лихо
охи тихо
ото
я
бару – раб
рабу – бар
і циці
і ці і ці
руці – цур
а то ота
я ляля
я цяця
рому – мор
мору ром
вазі – зав
заву – ВАЗ
залпу – плаз
плазу – залп
дупи пуд
хух
тут
тупаку капут

:)(:

8 Березня, 2013

Діоген сидів у бочці
З-під маслинового масла,
Філософствував, звичайно,
Як годиться мудрецям...
Народився, бач, в сорочці!
Зірка досі ще не згасла
Діогенова... Це тайна
Нерозгадна до кінця.
Гена теж сидить на бочці,
В бочці тій ячмінне сусло
Закипає самограйно...
В голові у Гени – крен:
"Ось і я сиджу... в сорочці,
І думок в мене нагусло,
Як муляки, й чуюсь файно,
Мов сучасний Діоген!".
А дружина Гени, Лєна,
Мов розлючена Ксантипа,
Все шукає по базару
П’яндилигу-мудреця...
Лєна зловить "Діогена"
Й так відлупить того "типа",
І завдасть такого жару,
Що... (ця притча без кінця).


2003

ЗанудИлася в кіоску Валентина:
Ні тобі слівця, ні покупця…
Валентина розчудесна, мов картина
Диво-пензля нетутешнього митця.
Краму – вдосталь.
Та довкола – безгрошів’я.
Зазирають до кіоску мужики.
Задивляються –
На власне безголів’я! –
На картину-Валентину залюбки.
Язики базік немов дерев’яніють,
Звуки в горлі
Без горілки деренчать –
Мужики не розуміють
І не вміють
Розумітись на мистецтві,
Тож – мовчать.
Я беру під руку Валю-кіоскершу,
Мільйонершу без копійки в гамані –
Вчинок цей (вершинний для тутешніх)
Дозволяється приїжджому мені.
Адже Валя – донька вчителя і друга
І сестра мого товариша-дружка…
Хай позаздрить мені марківська округа,
Позітхає хай, поремствує стишка!
Я куплю в кіоску Валі пачку "Прими",
Пляшку "Фанти", замість пива, пригублю,
Приголублю Валю словом,
І для рими
Прошепчу на вушко Валі,
Що – люблю.
Засміється білозубо Валентина,
Черешнево зарум’яниться щока…

Жарти жартами,
Але оця хвилина
Не забудеться –
Лірична ж бо така!


1998

Подумав я: вона - змія,
Але краса - то сила!
Вночі вона була моя...
На другий день - вкусила!

Котрий год панує вже Узвар
І конкретно одвічає за товар.
Перейма його єдино газ
І славетний хамський унітаз.

О всесильне рідне сало!
Похвалити сало мало...
Треба ж пам’ятника салу
З сала витворити
Й сало
Салом мазати,
Щоб стало
Сало гідним
П’єдесталу!

О безсмертне сало рідне,
Світової слави гідне,
Не сусальне –
Колосальне!
Коло
сала
коли –
сала
Нас історія, –
Згасала
Наша слава
В час безсальний...

О, копчене і солоне,
Густоперченочервоне!
Знаю я:
Якби не стало
Сала,
Ми
Пішли б не в ногу
Із прогресом.
Слава Богу –
Завше маєм
славне
сало!


1998

Так долго длился разговор,
что человек, по сути вор,
я не смолчала, не по мне,
не знала, - «истина в вине».

Но вдруг, мой друг увидел –я -
главарь сей банды воронья,
и…промолчала, ведь вина,
была не друга, а вина.

отныне твердо буду знать,
с вином – ни-ни – не воевать!

Підвозили до Свистунівки
ми офіційних молодиць -
над ними сяяли, мов німби,
величні зачіски... І ниць
перед царицями я падав,
стеливсь барвінком унизу
й передчував у їхніх знадах
непередбачену грозу;
"водив козу навколо тину",
пажем наївним прикидавсь...
Таку розвинув "гуморину",
що сам із себе дивувавсь.
А що ж цариці-молодиці?
Куди й подівсь офіціоз!
Не кресонули блискавиці,
не гримнув грім серйозних гроз...
Вони сміялися так щиро
з моїх блазенств і дивовиж -
я був для них звичайний щиголь,
хоч Свистунівка не Париж.
Осіннє сонце заясніло
в зеніті карих їх зіниць,
і я схилявсь над ними, ніби
дзвінке натхнення пив з криниць.


2006

1

Якщо поет уміє борщ варити
З нічого
Й власні випрати штани,
Це ще не значить, що йому відкрито
Усі шляхи у безмір таїни.
Якщо ж поет не вміє борщ варити
З нічого
Й власні випрати штани,
Це теж не значить, що йому закрито
Усі шляхи у безмір таїни.


2

Якщо поет в застійні жив часи
Й роками не виходив із запою,
Це ще не значить,
Що поет носив
В своїй особі віруси застою.
Якщо ж поет співав про ті часи
Натхненно – від запою до запою,
Це теж не значить,
Що поет зросив
Застій покійний щирою сльозою.


3

Якщо поет м"ясного не вжива,
Це ще не значить - вегетаріанець.
Бува, в поета грошей не бува
Хоч на такий-сякий м"ясний сніданець.
Якщо ж поет щодня м'ясне жує –
Салямі, балики і сервелати,
Це ще не значить, що у нього є
Високе право нижчих поїдати.


4

"Поэт в России – больше чем поэт".
Євген Євтушенко

Якщо поет є більше, ніж поет,
Але живе в глибинці, далеченько
Від стольної Москви,
То не секрет,
Що це не славнозвісний Євтушенко.
Якщо ж поет живе в гучній Москві,
Від тихої Росії далеченько,
То і тоді – є свідчення живі –
Не Євтушенко він іще, не Женька.


5

Якщо поет партійний мав квиток
І вірші наповняв партійним змістом,
Не доказ це, що був він до кісток,
До мозку в них – ідейним комуністом.
Якщо ж поет, не мавши партквитка,
Писав: "Найкращі люди – комуністи!",
То це вже значить, що поет шукав
Можливості щодня смачненько їсти.


6

Якщо поет пройшов у лавреати,
Сподобившись найвищої хвали,
Йому не слід зневажливо плювати
На тих, що в лавреати не пройшли.
Якщо ж поет не став лауреатом
Й зазнав несправедливої хули,
Йому ще не годиться матюхати
Тих, що місця престижні зайняли.


7

Якщо поет минув і цей буфет,
Це ще не значить, що поет – без грошей.
Можливо, цей буфет
Авторитет
Здобув серед поетів нехороший.
Якщо ж поет забіг і в цей буфет,
І тут йому "сто грам" наллють без грошей,
Це ще не значить, що авторитет
Цього буфета надто вже хороший.


8

Якщо поет є повним імпотентом,
Справжнісіньким, без тіні зайвини,
Не стане він, їй-право, декадентом –
Постійним винуватцем без вини.
Якщо ж поет оснащений патентом
На потенційність –
Як не поверни:
Не стане і тоді він декадентом,
Щоб винуватцем бути без вини!


9

Якщо поет безсовісно краде,
То на Війона зовсім він не схожий –
Він просто нитку віршиків пряде
В надії світ подивувати божий.
Якщо ж поет нічого не краде,
Війоном він не стане й напівчверті,
І каверзуха-слава не прийде
До нього за життя
Чи після смерті.



1994

Рідко ми тебе вживаєм –
наче паску в день святковий.
Тебе всяко обзиваєм,
українська рідна мово:
солов’їно-калинова,
цимбалисто-сопілкова,
соколино-беркутова,
лебедино-гусакова
і лірично-мелодична,
і пісенно-колискова,
освіжаючо-кринична,
коломийково-казкова,
переливчасто-срібляста,
полуденно-світанкова,
сорочино-зозуляста,
Азарово*-урядова…
Цих епітетів, напевно,
вже придумали чимало.
Було б краще, щоб щоденно
ми тобою розмовляли.


09.11.12

Утну куплетів купу - ще і ще...
З емоцій бозна-що наторочу.
Стулю нашвидкуруч ні те, ні се
І римами так-сяк перестрочу.

Суть куцу доточивши хтозна-чим,
Слів лиштву підрівняю казна-як.
Щоб гикнув борзописець-пілігрим,
А критик одвернувся - маніяк.

2012

Почати б день з амбітних планів –
Зібрати весь базарний люд
Й над депутатами від кланів,
Натхненниками дерибанів,
Вчинити чесний самосуд!

Одних скупати у бензині,
Других у газову трубу
Запхати – знають хай віднині
Клоновані бандитські свині
Про білі тапочки в гробу!

А третім псевдоковбасою
Набить бездонні животи –
Нехай жеруть крохмаль і сою
Із домішками соди й солі
До тошноти і блювоти!

Четвертим дати по мармизі
Хвостом гнилої риби, щоб
За всі провини в кожній кризі,
Прописаній в "ганебній книзі",
Мікроб послав їм сто хвороб!

А п’ятим, сьомим і десятим
Лоби дубові поголить,
Аби відчули злющі псяки
Переляк, що в тюрягу сядуть
В одну, для нас прекрасну, мить!

2008

(исповедь)


Вот сижу я, вот сижу я,
Нет, ну вот сижу я и плачу я...
Чем покрою-то недостачу я?
Разлила масло Аннушка вброд ходячая,
Словно незрячая.

Надо бы мне, Аньке-дуре,
Закрыться б на переучёт.
Мой милок был да вышел,
Да весь не тот.
А кто на него упадёт,
Тому недолёт.

Я простаиваю
И сама себе удивляюсь,
До чего это я простая.
В теннис я не играю,
Головой о рельсы не бьюсь,
Каждому поезду потакая.
Эти мне Каренины, Вронские...
Я совсем не такая...
Только малость икаю...

Полечу я зегзицей, еврейским плачем,
Только бы каждый плач
Был не зря потрачен
И от рурского быта
Было побольше сдачи.

На Днепре климат поганый -
Дышу небрежно, пишу насилу.
Но когда я подключаюсь
К какому-нибудь светилу,
Из меня прут паронимы -
Будто пар из локомотива.

Сколько всяких имён я знаю:
Девчонки, бомжи да аники-воины.
Все стихи именнЫе, Именные, поимённые,
А в роли рамки
Опять прозябают
Рамы мои оконные.

Дома ждёт меня
Ворох стирок тире примочек.
В офисе мой начальник
То ли хочет, то ли не хочет.
В воздухе - никотин и болезни почек.

В воздухе, чем дальше, тем геморрои.
Мы, чем далее, тем более
Одной с ними крови.
Вывернуты наизнанку мои герои.

Все поэты мира хотят и злагоды.
Все поэты приходят с Невы да с Ладоги.
А я, понимаешь,
Хочу только личной карманной радуги.
Вынь да положь. Сплошь.

И ещё, господь бог мой карманный,
Не опали меня.
А я зову Сашу,
Чьего я имени:
Дай мне, о Саша, скорей приложиться
К твоему державному вымени.

Слышится малость Федя Сваровский,
Но это лажа.
Слышишь ли ты меня,
Мой любезный,
Мой Пушкин Саша?!
Все мгновенья чуднЫ,
Я твоя Анна Грифель, -
Шышишь меня? -
Я Ваша.

2012

Торохтить порожнеча –
Заснути не можна,
Навіть слово сказати
І то заважа...
Кожна бочка порожня
І діжечка кожна
Барикадним
Себе
Барабаном
Вважа...

1996

Залюбленість у себе Вам не тисне?
Така прегарна і розумна, звісно!
А в імені уже жорстокість стужі,
Та ластівки наївні дуже-дуже...

Обманно вірять: Білосніжка тужить…
Не варто сніг нести у душі птиці,
Там холодно без Вас! Буває криця
Люстерка льодяного так збайдужить
Без Вас, прекрасна і холодна Леді…

Та що це я, рахуєте, дале́бі
Чи Ваші вже усі зірки на небі...

Ви все будуєте свої меридіани?
Для Вас слова- не істина, а сани!

Лупаєм ту скалу!
Проте, одначе…
Ви з Півночі.
Що та скала Вам значить?

У рим недолугих в полонi,
в угарі вiд магii слiв,
плетуть лiтератори соннi
рядки одноденних вiршiв.
А що ж, як вони вiдчувають
i небо, i сонця заряд,
телятко, вербичку у гаю?-
тому допiзна і творять.
Слiв апофеозні єднання
вишукують у словниках:
умочують долю в кохання,
стожари стокрилять в вiках!
Що думка бува неглибока,
а iнколи й зовсiм нема-
це ж не для стороннього ока
i не для плаского ума!
Важливо- людина хороша
писала цi добрi вiршi,
незграбнiсть сховала пороша,
програв хто- хай заздрять в душi.
А спiлка письменникiв знає
кого номiнує цей раз:
хай деколи рими немає,
та є вiдповiдний наказ!

Кує коваль…
Кує він голоси.
Витягує з металу милозвучність.
З надією, що саду тут цвісти
І солов'їти стане самобутність.
Кує щодня…
(Роботи - гать гати).
Це не його: і сіяти, і жати.
Тяжка кувалда падає згори
Майструючи усяке хрипкувате.
Коваль кує…


18.11.12

Він стійкий, немов солдат -
український кандидат!
Незважаючи на вік,
інших відштовхне убік!
Кулаком по пиці - раз!
І у профіль і в анфас!
А як знАйде копромат -
інший вже не кандидат!
Йде на вибори солдат -
український кандидат!
Йде сестра, кума і сват,
теща йде і старший брат!
Дуже хочуть кандидати
охреститься в депутати!

Ніколи не кажи ніколи,
Тебе це тихо поневолить:
Ніколи? Як? Ні – ні? Чому?
І вже ти істину просту
Зав`яжеш у клубок питань.
Отут не стань -
Казав «ніколи».
Не розкажу!
Чому? «Ніколи!»
Не покажу, не полюблю…
А все: у впертості стою!

Обзаведись на досуге какой Наташею.
Береги нервы.
Это не должна быть совсем уж мания.
Нужно своего рода бесстрашие,
Своего рода увереннность,
Что ты первый
На острие сознания.
А иначе оно не везёт, не везёт.
И вокруг возникает не кислород,
А один азот.
Курская магнитная аномалия
Непременно
Должна быть у тебя в груди.
Геоизбранность - и не менее.
И тогда тебе скажут:
Знаешь что, погоди,
Что-то есть в тебе,
Так и быть уж,
Прочти нам стихотворение.

2012

Герою мій, твоє обличчя
Не полишають блиски браві,
Щодень, хвилину ти в забаві:
Із себе ліпиш... сам не знаєш?
Кого? Можливо, Че Гевару?

На жаль, не Рама ти. Логічно:
Усе тобі, в тобі, для тебе,
Дружина... Вже забув далебі?
А Крісло? Тільки під тобою?
Піди з двобою.

Ти не з містерії явився?
Озіріс тупо так вселився!
Чи, може, поряд свій платон
Наказ від нього і закон?

Вертай додому. Там Ізіда,
Живе надією зігріта.

Ти мріяв, думав - Олександр!
Насправді, стільки саламандр
Розвів пообіч крісла.Боже!
Аїд давно вже на сторожі...

Ну, не зіграв, не став ти "примом"!
То ж скільки б не набралось гриму -
Тебе не коронують, милий!
Один Нерон - і він із Риму!

* * *

Дай сісти в крісло.Недалеко
Від тебе он стоїть Сенека!

О, мій герой, твоє обличчя
Не полишають блиски браві,
Щодень, хвилину ти в забаві:
Із себе ліпиш... сам не знаєш?
Кого? Можливо, Че Гевару?
Та скільки б не набралось гриму -
Нерон у Римі.

За два кільця ковбаси
І відрізок сала
Ганка, Господи прости,
Голос віддавала.
Гнат лицем у грязь упав, -
За капшук спиртяги
Зрікся воїнства УПА
І його звитяги.
А Ярема двох зайців
Силився впіймати,
Та отримав синяків,
І в придачу матів.
А мені нічого ще
Не пропонували.
Вдовольняюся борщем
Й не грішу на смалець.
-
Там два кільця ковбаси,
Там гумак спиртяги,
І людині голоси
Є вже для присяги.
-

Влада славне зіпсує,
То ж навіщо, браття,
Тим, що добросерді є
Владою ставати?
Так, дивись, за рік, за два
З доброго Івана
Тільки брита голова
І суцільна гана.
-
А тепер по суті, друзі, -
Вибір невеликий,
У елітній лісосмузі
Тільки вовчі пики.
-
Чи забудеться майданне
Те розчарування,
І в майбутнім не обманить
Нас черговий Ваня?

06.10.12

Вірш – то істина священна, її брехнею не здолаю.
Не жди похвал – не одописець! Догоди й лестощів не знаю.
Мій вірш сатирою проллється, бо іншого шляху немає.
Хай світ почує голос правди: мені найвища істина є.

***

Не розпізнав

О серце, як би зір чужий твоїх таїн не розпізнав!
В кучерях пері заховайсь, щоб гребінець не розпізнав!

Ти хочеш родимки зерно, дурненька пташечко, добуть, –
Ох, якнайшвидше відлети, щоб пагінець не розпізнав!

Хай ніжки, милая, твої, – за них життя віддам ураз! –
Тихіше ходять, щоб сусід – спаси Отець! – не розпізнав!

Щоб ревність не звела мене, своєї вроди не являй –
Лице од свічки затули, щоб літавець не розпізнав!

Щасливий, серце, я на мить з коханою на самоті:
Притихни, аби ворог мій – хай йому грець! – не розпізнав!

Холодний вітре, не торкайсь її кучерів, щоби я
Стражденним серцем, який ти жорстокий швець, не розпізнав!

Каабу капищем назвав ваїз – любов мою хулить.
Та як дізнавсь про неї він, Сабір-мудрець не розпізнав!


***


Боже, слава тобі!


За твоїх безсердечних дворян, Боже, слава тобі!
За людців, що напхали гаман, Боже, слава тобі!

І за тих, що без дрожу глядять на твій нарід в біді,
Що одержали честь вони й сан, Боже, слава тобі!

І за спокій на бійнях живих – тих, що знають одне:
Аби був найжирніший баран, Боже, слава тобі!

За катів, що втопили в крові стільки власних братів,
За твоїх і вірмен, й мусульман, Боже, слава тобі!

О, за кров, що по волі твоїй затопила Баку,
За страждань і за сліз океан, Боже, слава тобі!

За гарчливих твоїх дикунів, за твоїх кровопивць –
В їх очах лиш кривавий туман, Боже, слава тобі!

За міщанських шакалів твоїх – гнати б їх до пустель! –
І за сповнений звірів майдан, Боже, слава тобі!

За порядних людей, що сприяють всерйоз брехунам
На обмані зробити обман, Боже, слава тобі!

І за тих, хто у лазні краде всю білизну жінок –
За безчинних ісламських вірян, Боже, слава тобі!

І за тих, хто спокійно дививсь на такії діла, –
Їхню совість не мучив шайтан, Боже, слава тобі!

Я питаю, Всевишній, тебе: Землю ти не спалив?!
В голові моїй щастя дурман: Боже, слава тобі!

Я цю загадку на розв*яжу, що лежить у грудях:
Тут є тільки початок життя – весь попереду шлях.


***


Стану я


Коли кохана піде геть, з нудьгою в зорі стану я,
В душі бажання збережу, а жить в позорі стану я!

Оточений ізвідусіль безліком осоружних сил,
В грозу скалою давнини в відкритім морі стану я!

Докори хвилями ідуть, а човен став, – як і раніш, –
Моєї впертості: завжди при злім докорі стану я!

Яких ударів не завдасть грудям Бістуна молоток –
Бістун не зрушить! В кожнім так смертельнім спорі стану я!

О люба, як життя ціну складає тільки твій наказ,
То з радістю життя віддам: на договорі стану я!

Чи в тім біда, що час колись мене зведе у небуття,
Бо мрією в очах людей, в ворожім горі стану я!

Як в слові «éтена» обіч еліфи стражами стоять,
Сабіром так, у світі зла, в земнім просторі стану я!


***


До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам моллами вже закриті очі,
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.



***


Святенник

Не бреши нам, дружок, і дурню не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч, ліпше зір свій надійно зціли!



***



Як я зрадів і звеселів – немов волає небо.
Убивчих без числа дарів мені зсилає небо.

Про все я в розпачі забув, та ось надію знов здобув.
Який же дар зіслать мені тепер жадає небо?

Хіба грім долі загримить, як я щасливий буду мить?
Навіщо ж лишеньком новим тоді жахає небо?

Зі мною ти не грайся знов, моя безумная любов!
Я граю сам, танцюю сам, як не кружляє небо!

Ми всі пустилися в танок. Побачим, хто зупинить крок:
Душа, любов, чи Риба, Бик, як запалає небо?



***



Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас, не відомо чому,
Миротворці, скоти, інтригани виходять.



***



Лист

Такий лист у жаху вам не зможе наснитись,
Стільки в нім помилок – не спромога дивитись.
Але ж лист надійшов од директора школи –
Й наші діти приходять до нього учитись.



***


Патріоти

Промовляють патріоти, що свободи жде народ.
Всіх в мечеть святенник кличе. Що ж – він теж є патріот!
Патріоти у костюмах з шевіота мовлять так:
«Лиш була б та патріотка, що її всяк цьома в рот!»


‘ ‘ ‘

- Скажи нам, чим він завинив? Чом б’єш ти бідолаху?
- Та сам не відаю чому – ма’ть, охопив шайтан!
- Навіщо ж всі свої гріхи скидати на шайтана?
Таж не займається шайтан ділами мусульман!


‘ ‘ ‘

Гласним не стати тобі в нашій Думі Державній,
Як свою душу й сумління ти не продаси.
Засобів два: це хабар і шантаж потаємний.
Вдайся до них – і одразу ти гласним єси.


‘ ‘ ‘

До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам молли позакривали очі:
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.

‘ ‘ ‘
Святенник

Не бреши нам, друзяко, й дурні не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч – ліпше зір свій надійно зціли!

Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас – невідомо чому –
Миротворці, скоти, інтригани виходять.


Бакинці говорять

Шемахинців, нероб, чи ми будемо наслідувати,
Й телеграмами владі чи будем жалю завдавати?
Стільки справ тут у нас в чайханах і публічних домах –
Ні дружин, ні дітей вже нема нам коли згадувати.


‘ ‘ ‘

Ти дитячим почерком сфальшував свого листа,
Скільки в цім листі погроз навигадував мені!
Та бабайками лякать можеш ти хіба хлоп’ят,
А тебе впізнав Сабір, – чи ж казки йому страшні?!


‘ ‘ ‘

«Тарджумані-Хагігат» говорить:

Нарешті, ох, Абдул-Гамід набрався сил, зміцнів,
Хвороб нема – щасливий він: од серця відлягло.
Він їсть і п’є, узяв зурну, читає, пише він
І, схилений над верстаком, стругає всім на зло.

Абдул-Гамід говорить:

Не думай, що стругать, рубать почав я лиш з тих пір,
Як з горя вирішив пізнать теслярське ремесло.
Ох, Боже мій, ще у ті дні, коли султаном був,
Я різав, бив, ламав, рубав – і так, що трон трясло.


‘ ‘ ‘

На що тепер усяк народ зусилля віддає?
Народ усі думки свої навчанню віддає.
І наш народ не відстає під мудреців указом, –
Кишені вигоді свої жадання віддає.


‘ ‘ ‘
Свободо!.. Дружино... З тих пір як тебе полюбив,
Я знаю, що серце свободою б’ється завжди.
Хто тільки мене вже не лаяв за це й не сварив,
Та сваром отим я пишатися буду завжди.


‘ ‘ ‘

Земля нам на короткий строк пристанищем була,
Хай так нікуди й не подівсь найменший біль земний.
Але щорічно й повсякчас зростав стан ворогів,
Бо ми жили на цій землі – у правді лиш одній!


Тлумачення сну

Твій сон, Нізадаре, цікавий, новий,
Його розгадання уважно лови.

То гласні наснилися, – сумнів жени! –
І вулиці так нарядили вони.

Вони голосами завдячні ночам.
Розумний – тож решту дізнаєшся сам!


‘ ‘ ‘

Розширив серце сонм хвороб тяжких мені,
Я вірив: у біді спасе мене печінка.
Та злобна доля тут надії не сестра:
Підступна бо моя розбухла враз печінка!


‘ ‘ ‘

Зубожіла Європа – не те що Баку!
Що не день – стало модним крутить ювілей.
Чом дрімаєш? В Баку із Ширвана скачи:
Дуже дешево можна купить ювілей!


‘ ‘ ‘

Ти – нерозлучний друг купців, новрузе!
Ти – багачам веселий спів, новрузе!
О свято нації моєї, чом
Ти став стражданням бідарів, новрузе?

‘ ‘ ‘

Дорогу дай мені, я вирушаю в путь,
Готовий бо постать, йдучи не без дарів,
Перед Суддею тим, Всевишнім, щедрий я –
З руками повними усіх моїх гріхів.

‘ ‘ ‘

На жаль! Переклад твій такий, що тінь Шекспіра у плачу
З душею мавра загула, немов гроза посеред ночі
І, громом плюнувши, вона завила: «Це ж є перевод!»
А ти примружився: мабуть, плювок потрапив тобі в очі!

Святеннику ти не давай!.. Бо не для нього мій портрет...
Егоїстичні очі лиш у морок зводять правди май!
Нехай на скромний мій портрет погляне світлий чоловік,
Що любить істину, і так, що в ній знаходить правди май!

‘ ‘ ‘

Свої переконання звик міняти в кожнім слові,
Я мов вода: усяк арик і шлях усякий – новий;
Як заманеться, так скажу: що добре, що погано:
Захочу – вдарю по цвяху, захочу – по підкові!

‘ ‘ ‘

Коли б оголосив Аллах, що через ліність він
Із раю гурій вигнав геть з гилманами ураз –
Ханжо, правдиво розкажи, ні слова не ховай:
Ти розстелив би килимок, аби здійснить намаз?

‘ ‘ ‘

Спитав я: «Хто освічений?» і відповідь почув:
«Той, хто забув релігію і святості загін».
Я про святенника спитав і відповідь почув:
«Не загнаний ніде – гаман великий має він».


162-му номерові «Седа»

Я – дзеркало своїй епосі. Я – поет.
Тож знаю: у мені відбився не один.
На мене дехто так недавно позирнув,
І зразу в дзеркалі себе побачив він.


‘ ‘ ‘

Сказав візиру шах: «Я плачу через те,
Що одуда у люстрі бачу раз на рік».
У відповідь почув: «Збагни, як плачу я...
Тому що повсякчас твій споглядаю лик!»


‘ ‘ ‘

Усе горе від розуму коїться з нами одвік.
В кого розум убогий – не знає ні бід, ні терзань.
Тим є довші нещастя, чим є розумніш чоловік –
Лише розуму сила вимірює ступінь страждань.

‘ ‘ ‘

- Скажи нам, чим він завинив? Чом б’єш ти бідолаху?
- Та сам не відаю чому – ма’ть, охопив шайтан!
- Навіщо ж всі свої гріхи скидати на шайтана?
Таж не займається шайтан ділами мусульман!


‘ ‘ ‘

Гласним не стати тобі в нашій Думі Державній,
Як свою душу й сумління ти не продаси.
Засобів два: це хабар і шантаж потаємний.
Вдайся до них – і одразу ти гласним єси.


‘ ‘ ‘

До нас епоха промовля, а ми все мовчимо, як риби.
Ревуть гармати, грім стріля... Уже пора проснутись ніби!
Отих несе аероплан – вони по небу мчать птахами,
Ми ж – бачимо автомобіль... й гайда в кущі – лиш пил за нами.
Давно-давно до сонця нам молли позакривали очі:
Сприймаємо життя чуже крізь вогкість мулу й морок ночі.

‘ ‘ ‘
Святенник

Не бреши нам, друзяко, й дурні не мели!
Сам себе наставляй, сам себе і хвали!
Біле чорним ти бачиш, прямеє – кривим!
Нас не муч – ліпше зір свій надійно зціли!

Із борців за свободу повсюди й завжди
Правдолюбці, герої, титани виходять.
Тільки в нас повсякчас – невідомо чому –
Миротворці, скоти, інтригани виходять.


Бакинці говорять

Шемахинців, нероб, чи ми будемо наслідувати,
Й телеграмами владі чи будем жалю завдавати?
Стільки справ тут у нас в чайханах і публічних домах –
Ні дружин, ні дітей вже нема нам коли згадувати.


‘ ‘ ‘

Ти дитячим почерком сфальшував свого листа,
Скільки в цім листі погроз навигадував мені!
Та бабайками лякать можеш ти хіба хлоп’ят,
А тебе впізнав Сабір, – чи ж казки йому страшні?!


‘ ‘ ‘

«Тарджумані-Хагігат» говорить:

Нарешті, ох, Абдул-Гамід набрався сил, зміцнів,
Хвороб нема – щасливий він: од серця відлягло.
Він їсть і п’є, узяв зурну, читає, пише він
І, схилений над верстаком, стругає всім на зло.

Абдул-Гамід говорить:

Не думай, що стругать, рубать почав я лиш з тих пір,
Як з горя вирішив пізнать теслярське ремесло.
Ох, Боже мій, ще у ті дні, коли султаном був,
Я різав, бив, ламав, рубав – і так, що трон трясло.


‘ ‘ ‘

На що тепер усяк народ зусилля віддає?
Народ усі думки свої навчанню віддає.
І наш народ не відстає під мудреців указом, –
Кишені вигоді свої жадання віддає.


‘ ‘ ‘
Свободо!.. Дружино... З тих пір як тебе полюбив,
Я знаю, що серце свободою б’ється завжди.
Хто тільки мене вже не лаяв за це й не сварив,
Та сваром отим я пишатися буду завжди.


‘ ‘ ‘

Земля нам на короткий строк пристанищем була,
Хай так нікуди й не подівсь найменший біль земний.
Але щорічно й повсякчас зростав стан ворогів,
Бо ми жили на цій землі – у правді лиш одній!


Тлумачення сну

Твій сон, Нізадаре, цікавий, новий,
Його розгадання уважно лови.

То гласні наснилися, – сумнів жени! –
І вулиці так нарядили вони.

Вони голосами завдячні ночам.
Розумний – тож решту дізнаєшся сам!


‘ ‘ ‘

Розширив серце сонм хвороб тяжких мені,
Я вірив: у біді спасе мене печінка.
Та злобна доля тут надії не сестра:
Підступна бо моя розбухла враз печінка!


‘ ‘ ‘

Зубожіла Європа – не те що Баку!
Що не день – стало модним крутить ювілей.
Чом дрімаєш? В Баку із Ширвана скачи:
Дуже дешево можна купить ювілей!


‘ ‘ ‘

Ти – нерозлучний друг купців, новрузе!
Ти – багачам веселий спів, новрузе!
О свято нації моєї, чом
Ти став стражданням бідарів, новрузе?

‘ ‘ ‘

Дорогу дай мені, я вирушаю в путь,
Готовий бо постать, йдучи не без дарів,
Перед Суддею тим, Всевишнім, щедрий я –
З руками повними усіх моїх гріхів.

‘ ‘ ‘

На жаль! Переклад твій такий, що тінь Шекспіра у плачу
З душею мавра загула, немов гроза посеред ночі,
І, громом плюнувши, вона завила: «Це ж є перевод!»
А ти примружився: мабуть, плювок потрапив тобі в очі!






Переклад Василя Білоцерківського

(исповедь)


Вот сижу я, вот сижу я,
Нет, ну вот сижу я и плачу я...
Чем покрою-то недостачу я?
Разлила масло Аннушка вброд ходячая,
Словно незрячая.

Надо бы мне, Аньке-дуре,
Закрыться б на переучёт.
Мой милок был да вышел,
Да весь не тот.
А кто на него упадёт,
Тому недолёт.

Я простаиваю
И сама себе удивляюсь,
До чего это я простая.
В теннис я не играю,
Головой о рельсы не бьюсь,
Каждому поезду потакая.
Эти мне Каренины, Вронские...
Я совсем не такая...
Только малость икаю...

Полечу я зегзицей, еврейским плачем,
Только бы каждый плач
Был не зря потрачен
И от рурского быта
Было побольше сдачи.

На Днепре климат поганый -
Дышу небрежно, пишу насилу.
Но когда я подключаюсь
К какому-нибудь светилу,
Из меня прут паронимы -
Будто пар из локомотива.

Сколько всяких имён я знаю:
Девчонки, бомжи да аники-воины.
Все стихи именнЫе, Именные, поимённые,
А в роли рамки
Опять прозябают
Рамы мои оконные.

Дома ждёт меня
Ворох стирок тире примочек.
В офисе мой начальник
То ли хочет, то ли не хочет.
В воздухе - никотин и болезни почек.

В воздухе, чем дальше, тем геморрои.
Мы, чем далее, тем более
Одной с ними крови.
Вывернуты наизнанку мои герои.

Все поэты мира хотят и злагоды.
Все поэты приходят с Невы да с Ладоги.
А я, понимаешь,
Хочу только личной карманной радуги.
Вынь да положь. Сплошь.

И ещё, господь бог мой карманный,
Не опали меня.
А я зову Сашу,
Чьего я имени:
Дай мне, о Саша, скорей приложиться
К твоему державному вымени.

Слышится малость Федя Сваровский,
Но это лажа.
Слышишь ли ты меня,
Мой любезный,
Мой Пушкин Саша?!
Все мгновенья чуднЫ,
Я твоя Анна Грифель, -
Шышишь меня? -
Я Ваша.

2012

Живи сьогодні, як у день останній..
На носі жовтень і нема води
Гарячої…так холодно у ванній
Щоранку..ніби й не ходи туди…
Ииии…

Сумні шкарпетки виснуть сиротливо
Оплакує герань останні дні
палкого літа..завтра вітер..зливу
пророчать ці синоптики мені…
Ііі…

У магазині на слизькім бетоні
Стоїть Тамара вже у чобітках
На носі жовтень…чобітки на Томі
І светр новий і квітка на цицьках….
Вах..!

Млинці схололі і сметана кисла…
Ця осінь самотиною торка
І ти, моє життя, не маєш смислу
Без Томи у новеньких чобітках…
Ах…

неправда,
все на світі
плаче,
хто при удачі,
і хто ледачо
її чекає
від ранку грітий,
щасливець долі…
і поневолі,
ті, що в неволі.

не треба звіту,
про рамки світу:
дитя планети,
простий й в щербеті,
на вибір долі,
на щастя-горе -
життя сваволю…

живе ж ледачо
щасливий мачо
і плаче, плаче -
нема удачі?!

і я ось плачу?
мабуть, щаслива,
сиджу і рими
вкладаю в фрази,
хтось прочитає-
така відраза,
хіба поетка
та русокоса?
вже ж бігла
босо,
холоднороса,
і знову просо
своє між перли…

невже не стерли?

лишилась фраза
своя Говерла
є лиш у Бога,
а ти, людино,
шукай щоднини,
і лиш опівніч,
вічуєш «знаю!» -
і "від-лі-та-ю"...

25.09.2012

Замазане, запльоване,
В журнал не занотоване,
Нечесане й неголене
Запилене ім’я.

Потертого, кривавого,
Відвертого, слинявого,
Шкідливого, лукавого
З кишені вийму я.

Масна, зухвала посмішка,
Знайомих майже півмішка.
Набита стравами кишка,
Кар'єрна течія.

Убогого, відсталого
З очима вглиб запалими,
Голодного і спраглого
Жбурнули, мов сміття.

Чим гірше паперового,
Пом’ято-кольорового?
Чому не жаль нам кволого?
Сліпе серцебиття.

Без них - лише примари ми,
Життя затягне хмарами,
Для нас стають кошмарами
Могутні папірці.

Безхатченко...карбованця...
Грошей, немов шовковиці…
З душі тече сукровиця...
Байдужість у руці...

Іспанський цвіте, шляхто велемудра,
Невдовзі Академія й ці збори
Не тільки італійські перевищать,
Що Цицерон надав їм грецьке ім’я,
Але й Вірґілієві та афінські,
Що стільки любомудрів у Лікеї
Платонівськім зібрали, отож нині
Доручено мені велінням вашим
Повідати про засоби, нам милі,
Щоб п’єсу написать в народнім стилі.
Це завдання легким здається, й легко
Будь-хто із вас його подужав би, хоч
Ви зовсім не писали тих комедій,
Та знаєте, як треба їх писати,
А я себе знеславив так досадно,
Комедії творивши беззасадно.
Не те, щоби я правил тих не відав,
Бо, дяка Богу, ще у школі бувши,
Я вивчив безліч книг про це до того,
Як від Овна до Риб раз десять сонце
Пройшло в моєї юності сторонці.
Та врешті зауважив я відміну
Між нинішнім комедіописарством
І давнім, бо не так, як першотворці,
Ви пишете про дії світу цього,
А так, як варварські уми численні
Привчали чернь до грубості своєї.
Вони постановили, що хто пише,
Тримаючись мистецьких норм, той в’язень
Безслав’я й голоду, адже відомо,
Що чернь у своїм звичаї невільна
І перед ним розсудливість безсильна.
Це правда: кілька п’єс вже написав я
За нормами, що мало-хто їх знає,
Та тільки-но побачу знов на сцені
Потвори ті, чия бридка пишнота
Жінок і чернь приваблює, котрії
Обожнюють мізерніі вправляння, –
То знову до своїх вертаю звичок:
Комедію як мушу написати,
На шість ключів я норми замикаю,
Відставивши Теренція і Плавта,
Щоб ті не дорікнули, адже правда
З німих книжок подекуди волає,
Й пишу манерою, що встановили
Любителі аплодисментів черні.
Народ їм платить: то мистецькі шати,
Мов пута, вже мені слід залишати?
Комедія, що є правдива, має
За ціль, як всякий жанр літератури,
Наслідувати вірно людські вчинки
Й змальовувати звички цього віку.
Наслідування поетичне містить
Частини три: це мовлення, вірш ніжний,
Гармонію чи музику – все вкупі
З трагедією це її єднає.
Та в тому їх відмінність, що плебейські
В комедії задіяні герої,
В трагедії ж – походженням високі.
Вже слід нам визнати свої пороки!
Комедії назвали «актами», бо
Вони життя простацьке зображали.
В Іспанії став Лопе де Руеда
Зразком у цьому жанрі, тож друкують
Тепер його комедії у прозі,
В яких виводить він ремісників і
Любов дочки ковальської – відтоді
Поназивали інтермедіями
Старі комедії, зберігши норми.
Втім п’єси ці про люд, життя плебейське,
Бо в них ніколи короля не видно.
Низьке мистецтво сповнене презирства:
Із королями стало вигідніше
Для неуків – не так було раніше.
В Поетиці наводить Аристотель
(Хоч мимоволі та й туманно) опис,
Як вадились Афіни і Мегара
Про першого укладача комедій –
Мегарці називали Епіхарма,
Афінці ж боронилися Магнетом.
Елій Донат початки всіх видовищ
Виводить з древніх жертвувань і каже,
Що Теспіс для трагедії був батьком, –
В чім він Горацієві суголосний, –
Комедію ж Аристофан придумав.
Гомер, наслідуючи дух комедій,
Склав Одіссею, Іліада ж стала
Трагедії нам прикладом славетним.
Йдучи за цим, і я «Єрусалиму»
«Трагічна епопея» дав ознаку,
А «Пекло», «Рай», «Чистилище» зовуться
У Данте Аліг’єрі видатного
«Комедією» – так зове ці норми
Й пролог Манетті зовсім не з проформи.
Всі знають, що комедія замовкла,
Ворожії підозри спричинивши.
Постала з неї нищівна сатира,
Жорстокіша, скоріш вона й померла,
Відкривши хід комедії новітній.
Одні хори були у ній спочатку,
Тоді з’явились дійові особи.
Меандер із Теренцієм вважали
Хори нудними, тож їх оминули.
Теренцій мав небачену майстерність,
Бо стиль комічний не псував ніколи
Трагізмом величі, як часто бачать
У Плавта – він од цього був залежний;
Теренцій у письмі більш обережний.
Трагедія в історії гніздиться,
Комедія ж є вигадка, тому-то
Цю п’єсу босоногою прозвали,
Що в ній актори грали без лаштунків,
Без власне сцени й також без котурнів.
Був мім і табернарія і з ними
Тогата, ателана, паліата –
На жанри давнина була багата.
З античною тактовністю Афіни
В комедіях пороки викривали,
За вірші авторам, за гру акторам
Давали відповідні нагороди.
За це назвав комедію цю Туллій
«Свічадом звичаїв, живої правди
Відбитком» - це найвищеє хваління
Дає підстави їй ділить до скону
З історією славу і корону.
Та ви, здається, вже спитать готові,
Навіщо я, тлумачачи ці книги,
Лиш непотрібно пам’ять вам бентежу?
Повірте, мав я нагадати дещо
Вам на цю тему, бо ви попросили
Розповісти вам, як писати треба
Комедії в Іспанії, де нині
Що пишеться, те не пасує нормам;
Вказівку дати всупереч усьому,
Що нам тлумачать давнина і розум,
Не правила – мій досвід допоможе.
Бо те, що правило за сутність має,
Нікчемний люд як правду не сприймає.
Про норми, вченії мужі, вам змога
У мудрого удінця прочитати,
У Робортелло, що в трактаті пише
Про Аристотеля, та в інших працях,
Де мова про комедії у нього –
Він перевершив багатьох премного.
Як вам цікава думка тих, хто
Театром володіє, коли натовп
Потворнії вистави полюбляє,
То я скажу й перепрошу, що згідний
Із тим, хто може видавать накази
Мені; я ж хочу сам позолотити
Народні помилки й шляхи вказати,
Що ними йти комедія повинна.
Як норми ненависні всіма нами,
Середину знайдімо між краями.
Тож оберім сюжет, він може бути
Із королем (хай вибачають норми!),
Хоча слід зважити, що наш премудрий
Король Іспанії Філіп був гнівний,
Побачивши в комедії монарха –
Чи то угледів суперечність нормам,
Чи мислив, що не має власть державна
Мішатися з простолюдом віддавна.
Комедію античну пригадаймо,
Де бачимо, як Плавт богів уводить,
Як-от Юпітера в «Амфітріоні».
Та, свідок Бог, не можу з цим змиритись,
Бо ще Плутарх, казавши про Менандра,
Осуджував комедію античну.
А ми такі в Іспанії далекі
Від норм, що їх не витримати нині –
Тож вченії мужі мовчать повинні.
Трагічного й комічного змішання –
Теренція з Сенекою – доволі
На Мінотавра з Пасіфеї схоже,
Та суміш вищих елементів й нищих
Своїм різноманіттям тішить натовп.
Але за те ми любимо й природу,
Що в кольорах являє свою вроду.
Сюжет повинен бути впродовж дії
Єдиним, тобто фабула не мусить
Розірваною буть на епізоди
Чи іншими речами перетнута,
Що нівелюють помисел первинний.
Частина кожна в ній з усім контекстом
Повинна бути злита нерозривно.
Одній добі не варто підкорятись,
Хоч цього вимагає Аристотель.
Ми норми вже порушили, змішавши
Трагічний стиль із повсякденним стилем
У шатах комедійності низької.
Хай дія проминає щонайшвидше,
А як поет історію малює,
Що кілька літ тривала, чи пускає
Когось із персонажів в путь далеку,
Хай термін цей між актами лишить він,
Та я передчуваю, що побачать
Знавці у дійстві цім свою образу –
То хай не ходять в театр вони ні разу.
О, скільки з нас перехреститись ладні,
Побачивши, що де минають роки,
Там навіть день є штучний для мистецтва!
Коли ж математично полічити,
Що глядачу-іспанцю слід узріти
За дві години все аж від Буття до
Страшного Суду, то я підсумую:
Смаки задовольняти слід красиво,
А це і є – писати справедливо.
Сюжет найліпше в прозі спершу дати
Його вмістивши в дії три, причому
По змозі стежити, щоб кожна дія
Не вийшла за межу доби одної.
Так Віруес, цей капітан і розум
Блискучий, першим написав триактні
Комедії, до нього ж бо ходили
Вони, мов немовлята, накарячки –
Комедії були дітьми на той час.
І я з літ одинадцяти до самих
Дванадцяти писав чотириактні
На чотирьох листах, бо кожна дія
Зазвичай на однім листі містилась.
В той час три інтермедії короткі
В комедії було, тепер лишилась
Одна в ній інтермедія і танець.
В комедії вельми доречні танці.
Так мислить Аристотель (а з ним вкупі
Платон і Атеней, і Ксенофонт). Він
Лише такі фрагменти відкидає,
Які, неначе в танці Калліпіда,
Надто виразні для хорів античних.
Поділимо сюжет на дві частини –
Хай матиме зав’язку він і врешті,
Йдучи крізь акти, досягне розв’язки.
Її ж не слід раніше допускати,
Аніж настане остаточна сцена,
Бо люд, передбачаючи кінцівку,
Прямує до дверей, спиною ставши
До того, що чекали всі так дуже –
Коли ж воно відоме, то байдуже.
Хай вельми рідко сцена зостається
Без постатей, що грають, бо простолюд
Хвилюється в таких відтинках часу,
Та й фабулу розтягує це надто;
Хто ваду цю відкинув своєчасно,
Той вміння й елегантність має вчасно.
Не слід вживати вишукану мову;
Її не варто двом чи трьом вкладати
В думки й вуста, коли вони міркують
І розмовляють про житейські справи.
Коли ж один із персонажів радить
Чи докоряє, а чи запевняє,
Хай вищі будуть міркування й мова
Його, щоб правду вірно передати.
Бо ж чоловік говорить іншим стилем,
Ніж простолюдний, коли щось доводить
Чи запевняє, а чи комусь радить.
Тут ритор Арістід дає нам приклад,
Він хоче, щоби комедійна мова
Була легка, прозора, чиста й також
Народний дух зберігся в ній, тому що
Лиш виступи публічно-політичні
Повинні мати звучність і принади,
Оздоблені у дивовижні фрази.
Писання не цитують, не потрібні
І вишукані вислови, тому що
У простій мові дивно виглядають
Незлічені панхої та метаври,
Гіпокрифи, семони і кентаври.
Коли король говорить, його мова
Хай повниться поважністю монарха,
Коли старий – хай мовить скромно й мудро;
Закохані хай пристрастю чарують
До краю серце кожного, хто слуха.
А монологи так міняти мусять
Актора, щоби викликати щире
Зворушення у всій глядацькій залі.
Хай він себе пита й відповідає,
Та мусить в муках до жінок-глядачок
Найвищу милість завжди зберігати.
На сцені дами хай собою будуть,
А їх перевдягання – справедливі
Завжди, тому що одіж чоловічу
На жінці люди вельми полюбляють.
Остерігаймось неймовірностей, бо
Змальовувати слід лиш вірогідне.
Лакей не мусить вищими словами
Й поняттями такими ж володіти,
Як бачимо в комедіях чужинських.
Негарно зовсім, як один з героїв
Тому, що мовив, сам же й суперечить.
Наприклад, у трагедії Софокла
Едіп-цар забуває несвідомо,
Що власноручно смерть завдав він Лаю.
Сентенцією завершати яви
Чи дотепом, чи елегантним віршем,
Аби актор, що сцену залишає,
Відразу авдиторії не збурив.
Зав’язка в першім акті необхідна,
У другім відбуваються пригоди,
До третього середини ніхто ще
Не має здогадатись про кінцівку.
Навіювати завше мисль потрібно,
Що може буть кінцівка зовсім інша,
Ніж та, якої ждали вірогідно.
Віршорядок уміло мусить бути
До змісту пристосований у п’єсі.
Для скарги добре децими придатні;
Надія гарно вийде у сонеті;
Стосунки вимагатимуть романсів,
Які найкращі будуть у октавах.
Поважні теми містимо в терцини,
А для кохання ліпші редондільї.
Фігури теж важливі риторичні,
Як-от повтор або анадиплозис,
І точні суголосся на початках,
Сполуки, що анафорою звуться.
Також потрібні вигуки, звертання,
Іронія і різні сумнівання.
Брехню із правдою мішати добре,
Як це в Мігеля Санчеса помітно
В усіх його комедіях – прийом цей
Ознакою майстерності слугує.
Двозначна мова, ще й алегоричність
Зазвичай популярні у народі,
Бо він гадає, що йому одному
Доступне розуміння слів актора.
Найкращі, безсумнівно, теми честі,
Бо надто вже усіх людей хвилюють;
За ними теми доблесті крокують,
Бо доблесть є улюблена повсюди.
Ми бачимо, що, зрадника зігравши,
Актор до себе злобу привертає,
Йому в крамниці важко щось купити
І зустрічі з ним часто уникають.
А як він чесний, то його й шанують,
І люблять, і всіляко вихваляють,
Вітаються і скрізь його шукають.
Листів чотири акт хай має кожний,
Дванадцять бо листів у нашім часі –
Це самий край слухацького терпіння.
Сатира в п’єсі ліпша не ядуча
Й не запряма, бо знаємо, що в давніх
Італії та Греції законах
Комедії тому заборонялись.
Жали без зла! Хто діє для неслави,
Хай не чекає оплесків і слави.
Це вказівки для тих, хто про античне
Мистецтво гадки ще не має зовсім;
Для більшого ж – часу мені бракує.
Скажу про те, що йменував Вітрувій
Троьма частинами у апараті,
Про постановку тобто, а Валерій
Максим, Криніт, Горацій, інші пишуть
У творах про завіси і хатинки,
Про дерева і мармурні будинки.
Як треба, Юлій Полідевк розкаже
Про строї, як в Іспанії завівся
Порядок варварський і комедійний:
Штани на римськім жителі узріти,
На турку ж – комірець наш християнський
Справдавна звик уже глядач іспанський.
Та я назвав би варваром найбільшим
Себе самого, бо проти мистецьких
Законів я ішов лиш на догоду
Плебейській масі, тож мене йменують
Нікчемою французи й італійці.
Та що ж мені робить, як написав я
(З тією, що скінчив на цьому тижні)
Чотириста й вісімдесят комедій,
Ще й три в додачу, всі з яких, крім шістки,
Грішили тяжко супроти мистецтва?
Та врешті, що створив, за те й тримаюсь.
Якби ж писав я твори іншим стилем,
То публіці б не до смаку прийшлися,
Бо часом як долаєш перешкоду
Закону – вищу маєш насолоду.
Життєвим свічадом чому ми назвати комедію можемо?
Що вона дати у силах юному й що престарому?
Що в ній, крім дотепів, квітів риторики й різних
Слів, які ранять нас, можна і треба шукати?
Як спостигає людину біда у розвагах численних?
Як із словами веселими переплітається думка?
Скільки зрадливої лжі, що помітити можемо в слугах?
Скільки лукавства ховає іноді жінка у серці?
Як сміховинно-дурним і нещасним буває коханець?
Як і приплив, і відплив у житті цім ідуть почергово?..
Але забудь закон й мистецьке слово –
Комедію послухай, принесе
Вона тобі незвідане усе.




Переклад Василя Білоцерківського.