чинив чинарку чин
начиння чинне в чина
почин чиновний чи
нечин чиновне чинить
чинам
чи нам
чинити
ачей нити
а чи чинам чинити
нечинне
....ачхи...
чингаликом чик
чекай чине на чвик
чимчикуй чимдалі
чим нечин нечалий
чинові не чин
чине
не мовчи
чи не
починай
бучі не вчиняй
і чини чинарку чине
самочинно :)

20 Січня 2012

Старців- рим божок осілий
і навали строф магнат
люто блискавкою цілив
у новітніх римовлят.
Суть сідлаючи убогу,
в ніжки титул цілував
і щасливий був, їй Богу,
наче мумія жива.
2012р.

Художник Я. Саландяк.

На конгресі ЄеС – Україна,
Був арбітр відомий Колліна.
Дав гірчичника нам,
А з Європи панам -
По футболочці «маде ін хіна» .

У Москві домовлялись по газу.
Як завжди нагадали одразу,
Хто господар, - хто пес.
Тож ЄЕП чи ЄеС?
Майте, хлопці, кебету на в’язах!

Забажали Москва і Європа
Ощасливити нашого хлопа.
Та із примхами хлоп:
- Шоб не вийшло «гоп –стоп!», -
Все розучимо. Під мікроскопом.

Із посмішкою Монолізи
та бойовитістю тетері
у мить складу твої валізи –
і виставлю мерщій за двері.

іди живи собі із миром,
не думай слати телеграми,
хоча канапки твої з сиром
я пам'ятатиму роками.

ІІ

не Жанні д’Аарк – звичайній жінці
ці тарарами недоречні
давно вмостився на печінці,
і краплі випито сердечні…

десь твоя барбі зачекалась –
шукай її в гламурних барах.
моє терпіння увірвалось.
дай, відпочину на Канарах.

Наш сусід приніс "первак" і нам налляв по вінця:
- От вгадайте, звір який є символ українця?
Віл чи кінь, вівця чи пес, бджола чи сокіл, може?
Лис, ведмідь, кабан чи лев - годиться, дійсно, кожен.
Дід Іван, найстарший з нас, і, звісно, він мудріше:
- Я б казав, що краще буде вибрати щось інше.
Нашим символом, шановні, жаба бути мусить.
Тільки щось в сусіда ліпше - інших жаба дусить.

2011

В суботу рано – вранці, в центрі міста ,біля банку
Зустріла якось Люба давню подругу Світланку.
Почали, звісно, говорити про життя й новини.
Здоров’я, моду і погоду, про дітей і ціни.
- Була учора в бутіку. Новий відкривсь, до речі.
Нормальні ціни і повір -шикарні, класні речі.
Старались дуже продавці, замучились аж бідні.
Хвалили якість і красу, моделі,бренди різні.
Костюмів, суконь вибір там, що дійсно гріх жалітись.
Годину міряла усе, у що могла залізти.
- І що ти взяла гарне там? – спитала та Світланку.
- Незручно було йти ні з чим… То взяла в них рекламку
2011

- Здраствуй! Я тебе звоню, звоню...
Знаєш! В моей спальне новые розовые шторы,
и розовые все уборы...
Жду вечером.Ню!? Ню!?
- Я не приїду!
- Чего ты? В чем же дело?
- А! Ти мене ніколи не розуміла...
Ти... Завжди зверху...
Навалишся...вагою свого тіла!
- Сегодня сверху будеш ты, мой котик,
как хочеш ты…мой милый ро-о-отик…
- Ти знаєш, що не в тому діло,
не зможу я... бо справа в тому...
Ти мене ніколи розуміти не хотіла!
- Да? Ну во-о-от!
- Сейчас я понимаю, в чем причина…
Фу! Да у тебя…мужчина!
- Ні! Просто склалися такі умови…
Ми розмовляємо на різних мовах.
Прощавай!
2002

У маршрутці в трьох бабусь - дебати про культуру,-

Винен хто, що не читають вже літературу?

І театр наш буде, певно, скоро вже вмирати,

Лиш комп’ютер діти хочуть, різні ігри грати.

Хто ж тепер читати буде повість чи сонета,

Як воно сидить до ночі в різних інтернетах.

А Мишко і Юра поруч знай собі регочуть:

Ну чого старі іще тут від малечі хочуть?

Чують бабці поруч сміх і нумо в них питати:

- Що із класики скажіть, ви любите читати?

Юра глянув на Мишка, затим подумав трохи:

-Я читаю тільки те, що треба на уроки.

Люблю Лесю Українку і Шевченка дуже,

Ще Франка ціную трохи, інше все байдуже.

Тут озвалась інша пані з критикою Юри:

-Не цінує наша молодь справжній скарб культури!

-Непогано, ніби, хлопче, так, як ти говориш,

А скажи, які ж ти любиш їхні кращі твори?

Щось подумав хлопець трохи і сказав їм Юра:

-Я портрети їх ціную. Ті, що на купюрах...

2011

Було це ще за атеїзму.
До клубу лектор завітав.
Про світлу путь до комунізму
Без Бога виклад зачитав.

Вкінці звернувся до присутніх:
- В знак згоди дулю утворіть
І дайте Богові! Ануте
Крушити релігійний гніт!

Всі як один скрутили дулі
І підняли немов штики,
Лише один старий дідуля
Не йшов за усіма таки.

- Дідусю, що ви, - каже лектор, -
Усе ще вірите в Христа,
У те, що рай і грізне пекло
Не небувальщина пуста?

А дідуся це усміхнуло,
Бо каже логіка сама:
- Кому показувати дулю,
Якщо Спасителя нема?..

2011

Поэт пародисту

Он столько крови здесь нам выпил
и стольких нас «переимел»...
Ему б подсунул, если б смел,
еще раз косточку от рыбы.

Пародист поэту

Ты что же, думал – время лечит
таких, как ты? Да никогда!
Но это – ложная беда.
Сочтёмся здесь. До скорой встречи!

В старі часи, коли безчестя уникали,
і розросталися чутки в лихі скандали,
писака борзий згадувати імена,
чиїсь обігруючи простодушні фрази,
міг, може, раз, чи два - до довбні, колуна,
якими норов "чужописця" виправляли.

Можливо жорстко, та повазі цим навчали.

Аристократи ж бо "дуелили" образи,
що виникали навіть з натяку насмішки...
То ж, ясно, що було й безчестя зовсім трішки.
Не те, що нині, де публічно в "унітази"
будь-ким будь-що переробляється на "біс", та
за кимсь все вторять до безчестя звиклі маси,
що "унітаз" над кожним - учта пародиста... (

2011

Він не купить кота у мішку
і ніколи мішок не розв’яже...
Цуценя, котеня там? Хто скаже?
Норовлять же підсунуть свиню... у мішку.
...За мішок... в темний кут... і ... об мур -
скільки сила стареча дозволить,
а що там немовля лежить голе,
то таке й не присниться йому!..

Він не купить кота у мішку...
Він не купить кота без мішка...
Він не купить мішок без кота...
Він не купить...
Але, де не ступить,
ПРИРЕЧЕНИЙ МАТИ СПРАВУ З КОТАМИ В МІШКУ.

До 2000

я памятник собі замовлю, з чоколяди,
на білий постамент бісквітного коржа.
ти явишся, такий весь в образі де Сада,
голодний і страшний від надміру бажань.

почнеш із голови – оближешся нахабно,
і білий шоколад надсадно захрумтить.
це ж ніжні льоки-блонд, їх треба їсти зґрабно -
не патики гризеш і не стальні дроти.

о, руки не чіпай, невже ще не наївся...
каблучку залиши із правої руки -
у ній желейний страз!..от ненажера бісів,
скажи мені, за що люблю тебе таким?

ну, як тобі шедевр, не знудило, де Саде?
я знаю, що смачна в бікіні із нуги.
та доїдай, не злюсь, нема з тобою ради...
і зуби забери зі справжньої ноги.

Прийшла пора - поет траву косити мусив.
Ліниво розвернувся - кров у тілі рушив!
Покоси клав...
Дихнув дурману трав -
кохатись закортіло вмить.
Прибіг додому - до дружини муркотить...
- Чого це раптом ти такий шалений? -
дружина запитала.
- Та от набрався сил, надихався я літа...
- О! І справді пахнеш, ніби квіти, -
зашептала, -
іди, іди до мене,
мій метелику НАДХНЕННИЙ*...

Назавтра до свиней... Хтось мусить й це робити.
Гидливо порався й не дихав...
сморід, гній...
Відмучився і до дружини знов тулитись:
пожалій!
- Йди геть – медів не буде, - дружина гудить, -
бо від твого НАТХНЕННЯ мене аж нудить!

*Детальніше обгрунтування див.Публіцистика - Записки неграмотного.
2011

листопад - напитися й топитися
у вині.
від душі - з рогами і копитами -
не мені.

листопад - напитися й топитися
як торік.
у вино рогами і копитами -
тільки брик.

листопад - напитися й топитися...
дубль три:
в повний ріст - рогами і копитами
догори.

*
Давай по чесному ділім!
Мені, тобі і, звісно, – їм.
Ділім на половину твою долю,
мені, звичайно, долю мою!
І цілу нашу дулю – їм!
+
А можна й так: хто-що хапне,
лиш я і ти – їм відкупне.
Ану ж бо рухайся давай,
собі побільше нагрібай...
бо я давно( а не зівай) хапнув усе.
+
Ділив, ділив, ділив,
в стакани порівно налив,
усе на рівні купки поскладав...
На чесний поділ любувався,
й не втримався - усе поїв й попив.
+
Ділив аж тричі – більш не буду,
про справедливість не забуду...
А що він там під пахвою несе?
Хіба ми поділили не усе?
Я справедливості оце не дам в «обіду»!
до 2000

Загони мавп гасали по планеті:
У кожної - зоріло на кашкеті,
У кожної - гвинтівка за спиною,
І кожна тільки й марила війною...

А зараз оті мавпи в Інтернеті,
На сайтах розважаються, як йєті,
І не гвинтівки в них - клавіатури,
Ще й голий зад показують в натурі...


05.11.2011

Валере ников было мало –
Весь день не уставал менять.
Эх, если б это помогало
Стихи хорошие писать!

:)

Уж как ты по мансардам ни балдей,
Всего забавней - жить среди людей.
Но фамы равнобедренней хронопов,
Хотя, конечно, автору видней.

Возьми меня, писатель, поутру
В какую-нибудь лёгкую игру,
Где можно жить, судьбу свою заштопав,
Метать культурологии икру.

Где можно, не стесняясь, в эту ночь
Родить ягнёнка, сына или дочь,
Где можно сохраниться, даже старясь,
Где можно тлен эпохи превозмочь,

Где любят полукрайних Че Гевар,
Где от земли исходит лёгкий пар
(Париж, Монтевидео, Буэнос-Айрес)
И всякий третий-лишний - Кортасар.

2011

Ну у древних там и были в небылицах -
Путешествия и случки, боль и слава.
Грех у греков обернуться - веселится
На задах потусторонняя орава!

Превратиться вдруг в зверушку иль в кусточек -
Удовольствие для избранно немногих.
Доползавшие до ручки ближе к ночи,
Эти драные своим бессмертьем боги

От рассвета, будто в винном магазине,
Дрались с криками: "Мол, кто, мол, тут хозяин?!"
Будто Берия на чёрном лимузине,
Зевс таскал себе девчоночек с окраин.

Удивления и ужаса не скроем
Там, где смертно воевали с недосуга,
Там, где древние и боги, и герои
И любили, и колбасили друг друга.

Извращения такие там отыщем!
А ему-то что - прославит дискотеку! -
Да с искусством, да с разбавленным винищем.
В этом жизнь была для древнего, для грека.

2011

Раніш було - одне село
Одного дурня мало...

Але давненько це було -
Тепер їх десять стало...


01.07.2010

Усе дитинство ріс у мрій полоні,
заради ровера зривав оті шапки -
просив у Бога "Україну" на Афоні,
а той "Афоня",
видать, "не поняв" -
я ж "розпальцьовкою" показував лапки!

21.10.2011

Все поэты - бухари, не пахари.
Потому-то мне отчасти похеру,
что за семена у сердца, паха ли,
хороши ли для посева, плохи ли.

20 лет бредовых странствий дебрями
никого не научили доброму.
И какого моисея "где, бля, мы?"
вопрошать и вскрикивать "а чтоб ему".

Вот такая, братушки, авария.
Звезды к рождеству всей белой сворою
указуют прямо на Кальварию,
не обременяя лишней форою.

Здесь, конечно, виновата облачность,
небо перекрывшая нам яблочность.
Кругозор в боках зажал, как обруч, нас,
точно в гулкой бочке, и она прочна.

В темени всемирной диогены мы,
но при свете схожи больше с гуннами.
Если плачем (так уж вышли генами) -
крокодильими слезами скудными.

Все пройдет, загадочная родинка, -
только не скури случайно ладанки:
главное поверить, дальше вроде как
ради нас прогнутся даже радуги.

Ну же, бесаме, плутовка, бестия!
Я твоей бастильи не боюсь теперь.
Горько мне с тобой - да только без тебя
ленинские лишь лобзал я бюсты бы.

Умаявшись от сладкого труда,
восторги принимая те и эти,
взгляни наверх –
а вдруг там не звезда,
а просто лампочка в клозете.

2011

Дівчина, змалечку мамою кохана,
Жалілась нам на одвічну проблему:
Скільки вже можна стикатися з «лохами»?!
Де вони повзають – ті, що з «богеми»?!

Евакуйовані всі – ешелонами,
Їдуть на Захід… чи Схід – лиш подалі!..
Велопробігами та перегонами –
Так захопились, аж гублять педалі!

…Якось зустрілася, «пофестивалила»:
Декламувала, аж провід урвався!
Він портретист – йому й сотні замало:
«Криза ж навколо – в ціні я піднявся!»

Переплатила йому для надійності…
Все до найменшого розрахувала:
Будуть дзвінки, подаровані вічності,
Гамірні ба-га-то-люд-ні вокзали…

Квіти, шампанське, ще й пудра для мозку,
Гарні слова, алкогольні коктейлі…
Разом поїдуть на море Азовське
(Та імовірніше – до Коктебелю)…

Він на коліно, цікаво, ставатиме
(Вік же солідний – то, може, й не варто?),
Коли заміжжя їй пропонуватиме –
Довгу дистанцію з ніжного старту…

Той підтягнув живота обважнілого,
Ще й колупнув… учорашнє у роті…
Відзвітував телефоном покірливо,
Що він запізниться, бо - на роботі…

Жінка законна у слухавку гикнула,
Що означало «на ранок вертайся»…
«Муза» принади за столиком випнула:
Хай же оцінить перестарок -«Тайсон»!

…Крим у багатій уяві рябіє
(що те Азовське – забава для діток!).
Ну, а в художника – скромні надії:
Може, минеться… без радикуліту?

…Сталося все не в зірковім готелі,
А у майстерні – мов справжня робота!
Він зекономив на тім Коктебелі
(пудрити мізки – і то неохота!).

Все було чесно: коктейль - з самогоном,
Купа ідей для панно і для фресок…
Вранці чекає дружина законна –
Їдуть же разом вони до Одеси…

8-10.08.2010.

Класифікація політиків, яким не варто довіряти
(двома рядками)

Завбачливі

Почують носом ще завчасу
бродіння нового заквасу.

Родинолюби

Як кажуть: з диму і вогню
до влади тягнуть всю рідню.

Пройдисвіти

Дай владу – зроблять каламуть,
чуже без сорому візьмуть.

Пристосуванці

До скону вдача в них проста:
повзуть наверх і з-під хвоста.

Надгнучкі

У цих незламна є мета.
Ось тільки спина без хребта.

Лакузи

Знай: їхня мова, як цукерка,
а правда, мовби стриптезерка.


Шантажисти

Таким Іуда – рідний брат,
а хліб насущний – компромат.

Шалапутні

На диво щиру мають ваду –
партійну творять клоунаду.

Лицемірні

Не буде пакостей і зрад,
як вчасно їм дасте пїд зад.

Адвокатоподібні

Облагородять навіть зраду,
якщо отримають посаду.

Вовкоподібні

Їх зграї справа ця звичайна –
шукати цапа відбувайла.

Свиноподібні

Живуть прозоро і відкрито,
поки не влізуть у корито.

Хворі на опозиціонізм

Кричать уже впродовж століть:
куди плювати? Ціль вкажіть!


Мстиві

Коли вже їхня карта бита,
ладнають роги і копита.

Страхопуди

Завжди спішать придбати візи,
якщо в лайно зненацька влізли.

Безкультурні

Сказали б влучно і крилато,
якби дозволили б їм…матом.

Кривляки

Гримаси в них з часів Езопа:
здалеку личко, зблизька…

Кримінальні авторитети

Частіш в політиці зірки
хапають мафії батьки.

Між іншим

Стискає кулаки народ,
коли при владі політзброд.
2010р.

Об этом самом я и говорю:
Мы верно салютуем январю,
Мы каждый день рождаем здесь зарю
И со смешком, и с горечью - до колик, -
В стране, где "мазды" ездят с ветерком,
Где тихо дохнет Укртелеком,
Где интельгент гинает матерком,
А сын соседа - датский алкоголик.

В среде из рая выгнанных взашей
Всяк протеже сидит на протеже.
В пространстве подковерных платежей
Здесь быть придется раком или греком.
Бредут в свои жилища стар и мал.
Под вечер обживается квартал,
Но Гоголь будто и не усыпал
И Грибоедов вызрел по сусекам.

Кого и хоть бы чем ни одари,
Все походя своруют снегири.
Здесь можно оказаться на пари
Богатым или нищим в три недели.
Кому-то, безусловно, повезло
С профессией. Но, зная ремесло,
Взирают беззастенчиво и зло
Политики и девки на панели.

2011

Потрапив грішник (звісно!) в пекло,
Невдовзі там - до всього звик
І так у пеклі тім притерся,
Що став чортам, як помічник:

Одним дровець у піч підкине,
А тим пательню чимсь змастить…
Та час, однак, все швидше лине,
І вічність там пройшла - за мить...

І ось гріхи його - прощенні,
Він на добу на Землю йде,
В час "Ікс" - вернутися повинен,
Хай був тоді б - а хоч би де.

А грішнику – і в пеклі добре:
Знайомих, друзів - тьмуща тьма…
Вернутись хоче - і хоробро
Грішить - ну, просто без гальма́:

Пиячить, палить і гуляє
З жінками цілий день і ніч...
Та бач - до півночі встигає
Лиш на таксі добратись встріч.

Аж раптом – бабця край дороги
Їм "голосує", бо спішить...
Таксі спиняє... і небогу
В куща́х ґвалтує – а за мить

Помчав до ангела... У ку́щах
Той зустрічає козака
І каже: «В рай!» А той: «За віщо???
Грішив я так – а-ха-ха-ха!»

Всміхнувся ангел, сівши скраю:
"Ти в пекло прагнув? Хи-хи-хи…
Тобі ж та бабця - пам’ятаєш? -
Враз відмолила всі гріхи!»


12.09.2011

В танок, як в прірву, п’яні йдуть стільці,
За ними шафи – пишнотілі кралі.
Блює диван на вогкому крильці,
Дощ заходився, здичавівши в шалі.

І з меблями ми – дерев’яні люди
Танцюємо, мов ліхтареві бранці,
А чортенята із усіх усюдів
Купаються, регочуться у склянці.

Напевно розчарована таки в мені
За те, що не приїхав вчасно розважати,
Зболіле серденько в походах звеселяти
Пробач за муку щойно завдану тобі.

Пробач, кохана, за примарства неземні,
За те, що не умів палкіш тебе кохати,
За те, що не запрошував ніяк до хати:
Пробач, пробач, пробач о, сонечко, мені!

Я буду вічно цю красу твою любити,
Щоденно дарувати квіти чарівні,
Не буде з уст моїх навіки вже брехні -
Я хочу із душі твоєї завжди пити,

Твою красу сильніше, квіточко, хвалити
І обнімать закохано в житті відкрито!

25.08.2011 року с. Гребенів, Львівської обл.

Бринить навколо нас жива земля,
Повсюди тут природа майоріє,
А сенс життя ніколи не зітліє
І не просочиться у серденько брехня,

Бо хочеться із Богом розмовлять...
Хай навіть вже дощі постійно лиють
Та люди злісні навкруги хай ниють,
Однак зрадію, як побачу тут кроля,

Який в селі не буде нервувати
Та тільки в господарстві помагати.
Буття ж бо на пригоди є багате

І світлий в того простелився путь,
Хто кріпиться та визволяє з пут
Людей і світ в життєвості рогатій.

25.08.2011 року с. Гребенів, Львівська обл.

***
Вот какие в нас хоромы –
окна с чистою оскомой.

***
Шло на пользу – пошло в трубу.
Во как жизнь на продув растрачивается.
Лучше видеть себя в гробу,
чем от слова – переворачиваться.

***
Трущобный транспорт – жигули,
остался в прошлом. День – резина.
Жизнь удалась. Ты – пуп земли
в бронежилете лимузинном.

***
Всё относительно –
возьмись... и отнеси, мой враг,
свой взгляд смирительный
к разряду – в пух и прах...

***
Муженёк мой – не дерьмо –
касса, мерин, теремок.
А таким как ты, "Дали",
я скажу – давай... вали...

***
Настаивать на всём – не стоит.
А если всё – то постоять бы
за место в сердце непустое,
чуть заживлённое... в день свадьбы.

***
Вместо шляпы – номер снял в мотеле.
Не прошляпил – отмотелил
время с бабочкой ночною вместе...
дальше – стих стал неуместен.

***
–Ну давай!
–Ты уже?
–Да!
–Ай!

31 Августа 2011
:)

Громадянин Всесвіту
з зарудненої Богом провінції –
провінції з тату-шахтами,
обтиканої териконами…
Громадянин Всесвіту -
ну що йому власна держава:
це ж згадані вже терикони
та ще ті смертельні комедії
пластикових сміттєзвалищ ...

Громадянин цей – космополіт.
Мандрами - скотчем обклеїв півглобуса.
Вертає ж, зазвичай, з далеких доріг
туди, де застигли в безмовному коїтусі
ті ж таки сміттє- і-смердосмарагди…
Вертає… ну, типу, додому,
Ну,типу, на батьківщину.

Воно ж ото, наче й нічого…
Квартира у нього з комфортом,
з комбайном і євроремонтом ,
і, начебто, з європорядком…
Робота – загал задоволень:
мольберт, вернісажі, майстерня,
бо громадянин – живописець,
вилущує Всесвіту зерня.

Ті враження, що від Марокко,
від Мальти чи то Монако,-
усе мастить маслом на булку,
і той бутерброд – не до рота,
а у солідний підрамник,
до виставкової зали…
« Корисні мандри далекі ;
талановитий художник », -
щиро і небезпідставно
всі при нагоді казали.

У згаданого провінціала
(отого, що зветься «художник»)
є один «пунктик» … не дуже…
ну , просто деталька дрібна:
як мову державну почує
у місті, зарудненім Богом,
отам, де у нього квартира -
то дядько, сердешний, нездужа,
натхнення в роботі нема!

Якось розтікся у тиші
імідж копійчаним гримом -
стерпіти більше не в змозі
культурний космополіт,
коли почув чиїсь вірші,
виконані державною,
та ще й – ти ба!— комусь рідною?!
Марно об’їздив він світ!

Марно дивився Європу,
марно у Африці пікся,
марно шанований людом
в рідній державі-таки…
«Ой, да идите вы в жопу!
Достали, националисты », -
сказав, і одразу зробилось
жити йому залюбки!

Ми не жили в Гваделупі
(він же застряг там надовго!),
ми не пошлем його в дупу,-
нащо нам зайвий клопіт?
А спроба порозумітись -
то вода, товчена в ступі…
Хай вже полегшено витре
з лоба знервований піт!

Ми не пошлем його «на фіг»,
це ж бо таке безкультур’я,
це, якщо хочете, навіть
чистісінький кримінал!
Бо хіба ж мислимо «слати»
великою та державною?!
Свою не споганимо мову,
нехай навіть він і «послал»…

Озеро є на планеті,
і зветься воно Тітікака;
ви, пане художник, бували,
напевне, у тих краях ?
То ви вже на слово «повєрьтє»,
що нам ваша «жопа»… до сраки!
Ми будемо мову плекати,
ваш гнів – обнадійливий знак!



11 серпня 2009 р.

Ситі не люблять голодних -
Не жерти зараз не модно.
Хоч перші такими стали
Якраз за рахунок останніх.

Голодні не люблять ситих,
Вони їх готові вбити
І разом з кістками з'їсти,
Щоб їхнє місце посісти

І розжиріти в достатку...
А далі - читай все спочатку:)

Ось і двадцятий рік пройшов,
затихнув, мов луна промов,
ненависть потайна немов
чи нерозділена любов.

Було всього у тій двадцятці,
неначе в привокзальній ятці,
неначе в славній тій коняці,
якій так тішились троянці.

Спочатку ще точився рух ,
затим прийшли роки розрух,
був «вітер змін», та скоро вщух,
лишивши прикрий посмак скрух.

По нас пройшлися канчуками,
медведчуками й кравчуками, –
а ми ж таки на щось чекали!
Чекали ранку, наче кари…

…Лунає відчайдушно Гімн,
мов лист і мертвим, і живим,
ворушить ротеням кривим
в президії вельможний мім.

Ледь чутно кроки обережні:
блукає залом привид Брежнєв,
і переходить незалежність
у цілковиту протилежність…

З реляцій про ходу реформ
тхне формалін і хлороформ,
від щедрих прожиткових норм
хто валер’яну п’є, хто – бром.

І хоч скасовано паради,
зате роздуто апарати…
Чи будуть табірні бараки
і заґратовані палати?!

Бо знов з Хрещатика всміхнувсь
диктаторів чорнявий вус,
і знов спокуса із спокус –
нехай і митний, а – Союз.

…Двадцяте з тих кілець на зрізі,
остання з тих вар’яцьких візій:
зі Сходу сунуть орди грізні
червонопрапорних дивізій…

липень 2011

Царі й народи всього світа!
Терпливо ми вже довгі літа
Зносили всяких кривд чимало,
Та врешті нам терпцю не стало.
І ось ми до всіх вас шлемо
Своє пропам'ятне письмо.
Нас переслідують, стинають,
Уперто нас за хопту мають,
Не то найкращої, як слід би,
А й найплохішої селитьби,
Найгірших пустирів нам дать
В виключну власність не хотять.
Ніде нам честі ні поваги,
Щоб підливать нас під час спраги,
Щоб розсівати нас весною
І перед фурою страшною
Крить, як найблизиться зима,
Про все те й бесіди нема.
Тож ми, порадившись, рішили
Допоминатися щосили
Непередавнених, величних,
Усіх прав своїх історичних,
Котрі ось під біжучим днем
Вам всім аd notаm* подаєм.
Ми, плем'я будяків могуче,
Допоминаємось ось тут же,
Щоб всі цари і всі народи
Всіх членів нашої породи
В протязі двадцяти годин
Признали крулями рослин.
До того маєм повне право,
По-перше: ми ростемо жваво,
Ні дуб, ні липа, ні осика
За рік не буде так велика,
Нас грім не б'є, не ломить град.
По-друге в нас ціпке коріння,
Що в землю тиснеться, мов клиння,
З усякої землі ссе соки,
Каміння кришить і опоки,
І як вже рід наш де заліз,
Не викоренить жаден біс.
По-третє: листя наше пишно
Викроюване артистично,
Цвітки - хіба від рож не кращі?
Або шпильки майстерні наші,
Оздоба й зброя всім грізна, -
Чи є де в світі їм рівня?
Четверте: ми одні свобідні,
Ми незалежні, хоч і бідні,
Горді з шляхетської традиції,
До всього світу в опозиції,
Ніхто не пан нам, не в указ,
Хісна* нема нікому з нас.
По-п'яте: відомо загальне,
Що сім'я наше ідеальне
Летить з вітрами попід хмари,
Заселює степів обшари, -
І се вже знак, що вищі ми
Над всі рослини на земли.
А сімен тих безмежна сила
Давно б була вже заглушила
Оту нужденную травицю,
Рабиню людськую - пшеницю.
Ячмінь, і жито, і овес,
Якби лиш хлоп, наш ворог, щез.
Вкінці нам замовчати годі
Про нашу місію на сході,
В степах святої України
Ще в днях великої Руїни
Були ми повнії пани...
Верніться - ох! блаженні дни!
Се ми властиво зупиняли
Татарські дикії навали,
Шпильками колючи їх стопи,
Ми передмурієм Європи
Були - й ту славу нам забаг
Украсти нині хитрий лях.
Се наші діла та заслуга!
Скажіть, чи в світі є хто другий,
Що міг би з нами порівняться?
На тих основах домагаться
Рішили ми - чи встав, чи впав -
Отих нам приналежних прав.
По-перше: щоб ніхто безкарно
Не нищив нас, суди, щоб гарно
Карали хлопців, що в забаві
Тнуть наші голови кроваві,
А той щоб варт був смертних кар,
Хто сім'я наше кине в жар.
По-друге, щоб заступці преси
Та міжнародні всі конгреси
Без критики та без дебати
Сейчас нам мусили признати
Під вічну, невід'ємну власть
Цілу Європи східну часть.
І так та часть є предмет спору,
І війн, і сварів, і роздору, -
Та скоро стане тихо, як в могилі
З країн тих щезне чоловік,
Руїни верне злотий вік.
Ціле питання те "восточне",
Таке грізне й безпожиточне,
Розв'яже раптом і зненацька
Аж реставрація будяцька, -
Від Чорномор'я по Балтик
Тоді аж втихне свар і крик.
Вкінці жадаємо, щоб в царських,
Князівських, графських та рицарських
Коронах, гербах і печатях
Лілії, рожі скасувати
І запроваджу(ва)ти прем
Усюди з будяків емблем.
Не менше теж, аби поети
Не сміли вже свої скелети
Вінчати лавром, дипломати
Гов - тпрру в дубовий лист вінчати!
Для всіх най стане той указ:
Вінки робити тільки з нас.
Се наші жадання важніші.
Чи можуть бути ще скромніші?
Тож чей не зводить нас надія,
Що всі підпишете: Fіаt!*
А встане завтра, через ніч
"Будяцька Посполита Річ".
*Хісна - користі.
*До уваги.
* Нехай буде.
10-11 вересня 1883

З курника прибігла жінка,
Руки в неї аж тряслись...
" Чоловіче, бійся Бога,
Задушив нам курку лис!".
Чоловік не глупий вдався.
Грізно закричав: " Го-го!
Дай лишень мені сю курку,
Нею я зловлю його!"
В паркані при самій хвіртці
Дірка при землі була,
Він сильце поклав на хвіртці,
Далі курочка лягла.
Лис Микита йде й міркує:
Що би то зробити слід?
Конче треба курку вкрасти,
Щоб на завтра на обід.
Не роздумуючи довго,
Шусть у дірку, курку хап!
Ой, нещастя! В тій же хвилі
І сильце за шию цап!
Шарпнув лис - ще гірше стало.
Переляканий глядить,
Аж з обухом величезним
З хати чоловік біжить.
Лис, не думавши багато,
Шусть у дірку за паркан,
Чоловік собі міркує:
" Вже тобі я раду дам!"
Виліз на паркан низенький,
Приклякнув і замахнувсь -
Геп! Лис знову шусть у дірку,
Хлоп упав, аж ізвихнувсь.
Ось мужик сидить і стогне,
Онде лис за парканом.
"Почекай ти, клятий лисе,
Дам тобі я топором!"
Швидко хвірткою вбігає
На подвір'я чоловік.
Лис у дірку шусть щодуху,
Від обуха цупко втік.
Бачить хлоп, що сам не зможе
Злого лиса доконать,
Ось почав він, що є сили,
Жінку з хати викликать.
Жінка вхопила за вили
І на поміч вже біжить,
От тепер, мій лисе милий,
Вже тобі, мабуть, не жить.
Хлоп знадвору із обухом,
Баба з вилами в дворі,
Лис крізь дірку скоче духом...
"Шмигай, жінко, він в дірі!"
Та не встигла шмигнуть жінка,
Попри ноги лис махнув.
Ледве встигла озирнутись,
Він в діру назад шульнув.
Там, піднявши вверх сокиру,
Хлоп уже на нього ждав,
Розмахнувся, змірив добре
І щосили разом втяв.
Сли б на волос поспішився,
Згиб би лис ані мур-мур,
А тим часом лис скрутився,
А мужик розтяв лиш шнур.
Чувшись вільним, лис за курку
Та й махнув, куди видать,
Чоловік став наче дурень,
Жінка теж ні в дві ні в п'ять.
Каже жінка: " Ей, ти, чопе!
Чом ти обухом не бив?"
Сплюнув чоловік зо злості
Та ще й жінку насварив.
1894

Спіднє не в силі прикрити
Куца концертна сукенка;
Впріла її господиня:
Праця така – не присядь…
Та ще й довкола софіти,
Різана лазером сцена,
Квітів пузаті корзини
(Від шанувальників - дядь)…

Квіти зів’януть невдовзі –
Нащо ж добру пропадати?..
Втомлена «зірка» в готелі
Мне манікюрами сніп:
«Все я забрати не в змозі –
Хай і у вас буде свято!» -
І покоївці дебелій
Кине, мов песику хліб.

Ту покоївку знайома
На ювілей свій гукнула.
А без букета незручно:
Квіти ж - така благодать!..
Де й і поділася втома:
Жінка у «сніп» той пірнула,
Бачить: троянди махрові…
Нащо ж добру пропадать?!

…Рада така ювілярка!
Бо розкошує, мов «прима»:
Чемна кума-покоївка –
Пишним букетом - під дих!..
Тісно в квартирі і парко,
Тхне чарочками п’янкими…
Квіти ж, хоч як це не гірко,
Скоро летять у смітник...

На смітнику, під під’їздом,
Мешкала бідна «бомжиха».
Пані також була жінка –
Як весь жіночий загал…
Вчора увечері пізно
П’яний коханець заїхав
Їй кулаком у печінку,
Й ляпнув під око фінгал!

Жінка щільніше притисла
Мідну монетку гарячу:
Ще від учора тримала
Той п’ятачок на синці…
Раптом слабесенька іскра
Зблиснула: «бомжичка» бачить
Квітів багатство зів'ле...
Й ось вони вже у руці!

…Можна букетом оздобить
Кожну порядну господу
(Все це торкається й того,
Хто в смітнику поживав)…
Слава жінкам без жадоби –
Їм-бо для подруг не шкода
Ну, аб-со-лют-но нічого –
Навіть квіткових «халяв»!

Слава жінкам, що й з фінгалом
Бачать прекрасне навколо!
Хай воно навіть зів’яле,
Але ж, погодьтесь, було!..
Квіти незримо з’єднали,
Міцно до купи скололи
Сцену, смітник і самотність…
Місто, предмістя й село…

11.05.2010р.

Чи знаєш ти, брате, як учать
Медведя танцювати?
На бляху на залізную
Веде його вожатий,
Під тою бляхою огонь
Розпалює помалу,
А скрипкою збуджа в душі
Любов до ідеалу.
Медвідь реве, а скрипка гра,
Та ось знизу пригріло,
На задні лапи зводить він
Своє могутнє тіло.
А скрипка скучно гра та й гра,
Регочеться, то плаче,
І бляха дужче гріє, й він
Дрібніше, швидше скаче.
Сей танець пам'ятає вже
До смерті бідолаха,
В одно зіллявся скрипки тон
І розпалЕна бляха.
Зіллялись нерозривно так,
Що скрипку як почує,
То зараз в лапах запече -
І зараз він танцює.
Та не один медвідь отак!
З ним, брате мій, посполу
І кождий з нас, поет-співак,
Таку проходить школу.
Веде його іронія
З дзвінками та скрипками,
Стать на залізний тік життя
М'якенькими лапками.
Грижа розпалює вогонь,
Любов на скрипці грає,
І скаче, бідний, і співа,
Хоч з болю умирає.
І хоч не вмре, то так в душі
Зіллються нерозривно
Вражіня ті - любов і біль, -
Що дивно, справді дивно!
І як лише почує він
Святі слова любовні,
То зараз будяться в душі
Терпіння невимовні.
Горить під ним залізний тік,
Горять небесні стропи,
І піднімається бідак
На віршовії стопи.
Іронія на скрипці гра,
Жура кістками стука,
Поет танцює і рида -
І се зоветься штука.

Веде в майбутнє із минулого стежина, -
Мережка суперечливих думок,
Свідомо-несвідома моя воля
Помилками гартується щокрок.
Фундамент ненадійний, може стіни?
Чи борг перед собою віє страх?
Таке життя - чи ти моя причина?
Та буря в склянці знов зриває дах.
Хоч, доле, ти візьми мене у руки,
А хочеш то зв'яжи мене міцніш,
Йому на зло іду у ніч. Путана, -
Застягло слово в серці, наче ніж.
Шосе, потік машин і кличуть фари,
А я стою і прошу ще хоч раз,
Пробач, прости, знайди мене коханий,
Хай це узбіччя не розлучить нас.
Було ж чудово разом нам з тобою,
У всьому я ішла тобі навстріч,
Твоєму посміхнулась тільки другу,
А ти мене струсив, як лупу, з пліч.
Нарешті ти приїхав, стихло світло,
І радість у душі (таки припер),
Та зовсім ненадовго. - Ти повія, -
Сказав, - а я тепер твій сутенер.
Кохана, ти не дрейф, я дах надійний,
А щодо суті справи тут карт-бланш,
Усмішка! І пливуть до нас "зелені",
Нарешті в битві з ними наш реванш.
01.08.2011

Днем - кефир и беспорочье,
Днем гармония и мир.
Тяжело бывает ночью -
Ночью снится мне Кабир.

В пику стадным интересам,
Весь в засосах и в поту,
Чупокабрым мракобесам
Он грозит своим тату.

Он приходит, как цунами:
"Зарывая в перегной,
Ты последними червями
Проклял Вовочку со мной?"

Как Маоцзедун и Сталин,
Он грозится сотней клизм:
"Хорошо ль у вас поставлен
Эротический цинизм?"

Он клокочет, словно Этна,
Будто ерш в глухой трубе.
Говорю ему ответно:
"Сложим органы в борьбе!"

Только не было бы сжато
Все до нас в чужой карман.
Только дрых бы при деньжатах
Легендарный наркоман".

2010

Итак:
слово воробью,
вылетит – убью.

***
Слово вырвалось нарочно,
спелое, но чёрное.
Вы глотайте осторожно –
черви в нём проворные.

***
Неба – ровно... в тютельку,
солнца – на отмашку
для рождённых лютиков
не в своей рубашке.

***
Времени насыпали.
Кто клевал, кто сеял,
кто-то с ходу выпалил –
пища фарисея.

***
Ветра наглотался дождь –
по лицу бить перестал.
Если бы не ржавый гвоздь –
то свалился бы с креста...

***
За свежестью неделек и любовниц,
биением воскресным с колокольни
придёт, опохмеляясь, понедельник
с пособием для чайников "Бездельник".

***
Детство резвится – и ясно в душе.
Старость стремится развеяться в строчке.
Истине тесно в моём багаже –
ох, и достанется... сердцу и почкам.

***
Шли дни послушной чередой...
Накорми эфир средой!

20 Июля, 2011
:)

В аудиторії на лавці задній
в студента від думок аж мокра спИна.
Планує він ознАки ідеальні
і вписує у план «МОЯ ДРУЖИНА».
Такі там пункти:
«– щоб була вродлива;
– тонкА, стрункА і довгі ноги мАла;
– щоб дупка не плеската, а красива;
– щоб бігала, як рись;
– а йшла, як пава;
– була цнотлива, високоморальна;
– мене одного все життя кохала;
– щоб пристрасна була і сексуальна;
– фантазії усі задовольняла;
– щоб з доброї сім’ї;
– англійську знала;
– батьки багаті;
– прИдане велике;
– щоб діточок уміло доглядала;
– у всьому слухалась мене, як чоловіка;
– не марнотратна, знала ціну грОшам;
– з роботи в магазин й хутчій до хати;
– щоб господиня ще була хороша;
– уміла готувати й подавати;
– …»
Навкруг студента однокурсниці-дівчата.
І кожна щодо шлюбу план свій має.
Їх вимогам (яких також багато)
цей хлопець не підходить. Пролітає…

Олівець все дорікав гумочці лукаво:
- Все, щоб я не малював, ти стираєш жваво.
- ха, подякував мені,- гумка закричала.-
через тебе стерла ніс і старіти стала.
Он в сусідки оловак, не малює- пише!
Гумку свою цілий вік в пеналі колише.
Ти ж малюєш казна- як,соромно й сказати,
зірку з неба аж ніяк не зможеш дістати.
Олівець на ті слова так відповідає:
- А гумова голова твоя про те знає,
що в житті не тільки нас водить вища сила?
- Тебе водить дід Панас! хоч внука й просила.
але він мені сказав :"нет в пенале места",
щей огризком обізвав, і послав..."без текста"
Скільки дурня можна вчить? - запищала гумка.
-оловак завжди мовчить , в тебе ж бачте думка
є своя на все, і що ж? Що із того маєш?
Дірку з бублика! Ото ж, сам прекрасно знаєш,
що якби не малював портрета онука,
то ніколи б не зрубав під собою сука.
Вийшло ж що ? Як вгледів він морду ту бульдожу,
то скривився й гаркнув:"Блин исказил кто рожу?"
От якби ти посадив в лисині чуприну,
шию тоншою зробив,м,язи більші, спину...
Гумка стихла лиш на мить, та й сказала далі:
- як би міг ти так чинить, жили б у пеналі...

В голове белеберда,
только это ерунда.
Раскладу мозги по полкам,
чтоб работать ими с толком,
звивины прочищу складно,
их проветрю - да и ладно...

Чтоб мозгам хотелось жить,
надо с головой дружить!

Останнім часом на ПМ,
як не зайдеш - суцільні війни:
отой - того - мечем, вогнем,
руба, пече, та ще й дере,
аби дошкулити надійніше!

А іншим - дифирамби - хором!
Зайдеш - і усміх змінить по-
сміх то чи гріх, чи просто сором,
все не второпаю, сірома,
Хто водить грішним їх пером?

Хтось у льодах, а хтось у милі,
Когось захвалять - хоч женись,
когось забанять до безсилля...
Егей, РМ, чи то свавілля,
вам до снаги спинить колись?

Чи на ресурсі неозорому
ущухнуть врешті війни "зоряні"?!

"Твої очі - озера бездонні!",
"Наше кохання - вічне!"...
Ти ж мені з неба зорі,
Ти ж мені в церкві свічку,
Ти ж мені серенади,
Ти ж мені два тюльпани,
А на свята троянди,
І на свята - банани...
Тільки одне, коханий,
Дивом не врахував ти!
Те, що мій батько Маккартні -
Це звичайнісінькі жарти.

В мене золото, а не дружина,
Ій ціни нема в базарний день!
Випадає з рота картоплина
В неї по дванадцять раз за день!

Як ото, бува, ковтаю слину,-
Бо ж так зголоднів, що ого-го-го!
У дружини з рота картоплину
Вийняв, з"їв - ото лиш і всього.

Я тепер не маю із харчами,
Ні проблем ніяких, ні турбот!
Як захочу їсти - зву кохану,
А у неї вже картоплі повен рот!

А як вільна випада хвилина,
Ми з дружиною формуєм капітал:
В неї з рота випадає картоплина,
Я ж її в мішок - і у підвал!

Буде взимку їсти що і пити!
Не страшні глобальних цін стрибки!
Я лише боюсь, щоб про дружину
Колорадські не дізналися жуки!

Так сталось, закохалася в Портрета,
Відомого на сайті тут поета,
Хто він - хто я, як викликать повагу,
Стрибнути б так, щоб він звернув увагу.
Був чемпіоном Бубка зі стрибками,
Замість жердини я стрибну "віршами".
5,25 здолала я із лавки,
Красу віддала в жертву аватарки,
А що поет, - лише знизав плечима
І віршик просто так пробіг очима.
Що ж піднімати планку мушу,
Як треба, то віддам я навіть душу.
Стартую з крісла - взято 5 і 5.
А далі що? За "6" - на стіл чи вище брать?
Якщо красу і душу, - можу сміло
За висоту віддати я і тіло...
16.06.2011

Хоч всі вірять у відданість підданих,
Хоч всі вірять у вірність правих,
Знову в ніч понад ліжком дихає
Хтось привладний.

Щось нашіптує снотлумаченням,
Наче з власної графології,
Сняться „привиди” телебачення
Та історії.

Сняться „привиди” Ностарадамусів
Із привладного „телемовлення”,
Сниться кара дволиких Янусів –
Обезголовлення.

І привладний так вперто дихає,
Наче привид зі снозатемнення.
Я прокинувсь, як вірнопідданий –
Під знамення.

Я вже вірю у вірність відданих,
Вірю вибраним і окремим,
Коли так в ніч над ліжком дихає
„Темник”.