Дощ трембітом впивавсь у весняні вуста,
Ще зима облизнутись не втигла з ґанку.
І зелений блават, що торік зогнивав,
Проглядав крізь сніжок на світанку.

Місто тихе, велике, розливалось у флячки
Рукавами жовтенькими. Стрічки. Жбани.
Цегляні тони сполонили небо.
- Хочу банькать ці барви - не еребу.

Чорний колір тікав із місцин старих.
Свист гарматень здіймався чайкою,
І надії вмирали, не тут - горілиць
Та із вуст точилися байкою...

2.III.MMXXIIp.

Занедужав бідний дідо –
Потерпає від лібідо.
Де не піде, не поїде –
Переслідує лібідо.

Вже ходив і до ворожки –
Не полегшало нітрошки.
Треба йти до молодиці –
Хоч на щось воно згодиться.

А бабуня відчуває –
З хати діда не пускає,
Та накинула вуздечку,
Би не скочив дідо в гречку.

***
За пандемію рішення просте
приймають ескулапи та учені, –
умійте виживати! Та зате
рятує клізма і авторитет
забутого рецепту Авіценни.

***
І думати народу ліньки,
і може, думав би, якби
не чим дурніша поведінка,
тим більші оплески юрби.

***
Народу що? Вина та хліба
і виживе як два по два,
і обере собі подібне,
таке ж дурне, тому що бідне
на ум... і скаже, – голова!

***

Держава наша – це корито,
яке обсіли неофіти,
де зіц-директор має звіт
у фірмі «Роги і копита»,
що веселить усенький світ.

***
У більшого своє найбільше важить,
у вищому кувікає цабе,
яке усе лише собі гребе
і в куражі або на епатажі
ця гідра тиражує шиї вражі,
а голови корупції – себе.

***
Нічого не бояться посполиті...
у кожного ще є вода у ситі,
і є ще не оплачені борги,
і у руці тримаємо синицю,
і щире серце маємо... із криці,
яку гартують наші вороги.

Симптоматика
Ніяк не розминутися із вовком
теляті нашому, аби на самоті
помірятися... ну, хіба-що – ростом...
і силою... кощія з малоросом...
аби у бойовому рандеву
міняти молоток на булаву.

02.2022

Спохмурніли кумпеля, а із ними бані, -
Золотеє гиготіння ніжиться в сметані,
Гедонізмом балакають і дихають люде,
Скрізь ширяють думки "хай там що далі буде".

Кругом білими нитьми вишетеє блядство,
Містом точиться хвальба і зухвале пияцтво,
У руки самі лиш перебенді й пустобріхи,
А народ все тужить: погоріли стріхи...

Та сидять ліниві вуйки на старій канапі,
І все мружать тупі очі, аж скоро заплачуть,
І їх стогін змайоріє дворами, дубками,
Та й нічого не змінить, хоча, бог із вами!

Так якби ж мовчати вміли, й дурні не пороли, -
Що поробите, панове, на те вони й проли.
І єдине, що лишиться - їх смерті чекати,
І в очікуванні тому, самим пролами не стати...

11.XII.MMXXIp.

Людям вищої орбіти,
Сіромах не зрозуміти –
Незрівнянні апетити
І можливості також.
Перемацані фінанси
Переспівують романси,
Тож твердиню декадансу
Уважай, не потривож.

Каюся і сповідаюсь,
що накопичую гріх
і не пиляю усіх,
поки за небо тримаюсь,
поки у мізках пітьма
і у совка, і в чинуші,
дряпаю вірші... і душі,
ну, і серця зокрема...
може, й журитися мушу,
тільки-що часу нема,
тай розчиняюсь у часі
болями, мріями, сном...
перевіряю наразі
заіржавілий псалом,
писаний злим язиком,
і реставрую на блясі
слово моє... наждаком,
щоб і воно говорило,
як то ідеться мені,
поки засилюю рило
кожній нахабній свині.

01/22

Знов паскуду треба вчить манер,
Вже два дні по кумполу не били.
Не збагне ніяк він дотепер,
Що падлюцтвом ні, не станеш милим.

Істини вже тямить тра старі,
Промовляють їх могильні плити:
Краще грубо правду говорить,
Ніж отруту виховано лити.

10.01.2022 р.

Дорогому другові Олександру

Як Чорногуз чудовий майстер, геній,
Ну а Сушко — він пише сам, що ні!
То треба Чорногуза — не в варенні,
У графоманськім утопить лайні!

8.01.2022

Не вистачає злості
узимку на весну:
то сяйво високості,
то іній на лану.

То повені, то крига,
то літо, то зима...
зі сходу – печеніги,
на заході – чума.

То криза, то зараза,
то біси, то ордло...
та як немає газу,
усе одно – тепло.

Є лижі до еміра...
оказія така –
немає на Сибірі
нацмена Єрмака.

Та пуцькало і бацька
готові до війни...
на раші є багацько
дебільної шпани.

Не ляхи, не казахи,
а Київ на меті...
то як не дати маху
і перцю до куті?

Не вистигає мода
на свіжу новину –
любителі народу
закінчують війну.

Готові засудити
і кума сатани,
а головне – «бандита»
без доказу вини.

Колись хапали Міху,
а нині, – йди сюди!
Зелена ліга сміху
очолює суди.

Реформа б'є рекорди!
Щоб не побили морди,
зав’язуймо штани...
ім'я – «слуга народу»
міняємо по ходу:
«народні брехуни».

01/22

Найдорожчому другові Олександру Сушку

В “сатирика” у животі — здуття -
І під очима кола має сині -
Відстав, біднесенький, чомсь од життя --
Поет про сльози вже не пише нині.

У голові в Сушка — старенький “бзік” --
Він лірики не визнає, бідака,
Для нього той в поезії мужик,
У кого з вірша тхне, немов із... попи.

Забув “сатирик” застебнуть матню,
Цей "гуру" словом так усіх лікує?
Ще добре, що не пише матюкню,
На красне слово вже кладе він... клізму.

8. 01.2022р.

Він пам'ятник собі воздвиг "нерукотворний",
І дуже непростий - засушений з лайна,
Він ним писав -- Сушко, цей "геній" наш потворний,
І так милує зір із рання дотемна.

Та дощ пішов рясний і раптом все розтало,
І запахи такі поширились, о жах!
І скульптора й героя раптом шкода стало --
Прикрили туалетом весь той прах і пах.

І валить валом вже юрба до унітазу,
Хоч дещо на підошви сильно налипа.
І кожен в масці йде, тамуючи відразу --
Сюди не заросте "народная тропа!"

7.01. 2022 р.

Хай новий вітер сміття все змете,
Новим салютом вибухне мортира.
Подякуймо “сатирику” за те,
Що він не знає, що таке САТИРА.

Сатира — як цілюща та трава,
Горить, пече, та не веде до краю...
Покликана стигмати* лікувать,
В Сушка у пазурах — лиш убиває.

І суть я вам на блюдці піднесу,
Аби було всім зрозуміло, ясно.
“Сатирик” цей ненавидить красу,
І все, що є у світові — прекрасне.

Природа, лірика йому — ніщо,
Миліш — стоячих запашок онучів.
Щоб ми жили усі — поміж трущоб,
Повітрям задихаючись смердючим.

Таким, як лексикон “віршІв” його,
Де всі слова, як в носі булька — хворі.
І хто засуне носа в них свого --
Учадіє, бо душить лютий сморід.

Сушко ж це нюхає аж залюбки,
Прищеплює любов до блювотиння,
Йому смакують кізяки під тином...
Він — особливий збоченець такий.

Подякуймо ж “сатирику” відтак,
За це він має ордени й медалі,
Що вижив Стиркіну і Залізняк -
За нього кращих. А тепер що далі?

Подякуйте! - Цю істину несу -
За те ви, поетеси і поети,
Що знищено красу на сайті всю,
Й прирівняно його до туалету.

Мовчать усі, мов настає вже край!
Бо “хата скраю” в кожного запекло.
Невже пощезне із ПееМу рай,
Й залишиться гидке сушкове пекло?!
*Стигмати — рани.


6.01. 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

Занур себе, огиднику, в лайно.
Це — середовище щонаймиліше
Для тебе. Знов затягує воно,
Щоб нагадати, звідкіля сам вийшов.

Помиями наповнене відро
На себе вилий, це тобі корисно.
Щоб світ побачив гнидяве нутро,
І ще сильніш по галамазі свиснув.

Страшенно я зв’язків твоїх “злякавсь”,
І весь тремчу, наляканий спросонок.
Із нинішньою владою вась-вась?! --
Підтвердив цим, що ти — жахний подонок.

О так, ти з ними справді заодно -
Наклепник і літературний блазень.
І ладен відрами ковтать лайно,
Аби із золотого унітазу.

Відбить кохану в друга це — на раз!
І того очорнить — завжди готовий.
І шириться навкруг отруйний газ,
Як дикий несмак у твоєму слові.

Ні совісті, ні честі, ні краси --
Учинків рушії — бажання ниці.
Ти й Україну, гаде, продаси,
Задля вдоволення своїх амбіцій.

...Ізнов гидка щелепа відвиса,
Її зупинить хватка лиш сталева.
То знай, мерзото, розірву, як пса,
І тільки хруснеш на зубах у лева!

6 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

Краще зубами клацати
В холоді межи снігів,
Ніж запобігливо квацяти
За срібняки ворогів.

Краще пісну картоплину
Гризти у марності днів,
Ніж продавати Вкраїну
Навіть по гарній ціні.

***
Жуємо суржик. За таке меню
подякувати маємо «сосєдку»...
усі віки підсовує свиню,
але розповідає, що конфетку.

***
А Пуцька й Бацька – «баловні судьби»,
останні узурпатори свободи...
обоє на галері як раби
їдять і п’ють і... каламутять воду.

***
А наш малий Наполеон
теж замутити щось не проти,
допоки на його зальоти
не реагує сам Бурбон.

***
А...
на верхотурі боротьба...
бе...
заматюкалося цабе ...
ве...
пора міняти на нове...
і...
а там усі вони такі.

***
За владу перетягують канати
то тіньові, то видні супостати
і наперед ніколи не поймеш,
кому на плаху, а кого карати.

***
Від правосуддя їде дах...
у всіх однакова потреба –
понишпорити у судах
і вийти на самого себе.

..........................................
Чого немає, того і немає,
аби дійти до ручки ...і до краю...
Не підіймайте зайвої ваги,
якщо на це снаги
не вистачає.

12.2021

Шаленіла тигриця:
«Тигре, любиш ти Гриця!»
Відказав тигр тигриці:
«Я вже з’їв того Гриця».

Навісні й дурнуваті
Розповсюджують вату,
Але тих шизуватих
Завелось малувато.

Мріють колаборанти
Про московські десанти.
Та прудкі комерсанти
Запроваджують Санту.

Гондон був парубок моторний
І хлопець хоч куди гандон.
Удавсь на всеє зле проворний,
І преплодючий мудазвон.

Він був премудрий достобіса,
Хоч на бульварі був гульвіса,
Та не ловив даремно гав.
На зиск мав чуйку превелику
І, будучи премноголиким,
Бабла премного заробляв.

Закохався в Надію,
Мав надію на «Дію»,
Але «Дія» не діє
І злиняла Надія.

Обізвали гандоном
Вертихвоста гондона,
А гондон мудазвоном
Дражнить пропагандона.

Перетворюють рашу
На огидну парашу,
Але раша не наша,
То параша путяші.

***
У кожної свекрухи є невістка,
яка у тому винна, що і їй,
буває, у воді спливає... тріска...
а от у нас такою є сусідка
і на поганий мир нема надій.

***
А грізний цар Московії за фахом
був неуком, який поїхав дахом
і диспути з ученими були...
і не одного ґенія на плаху
публічно після диспуту вели.

***
Усі поети не ледачі...
оцінюю щодня –
на розпал, все-таки, найкращі
радянські видання

***
А на... і в Україні – зрада, –
віщає на Московії
осатаніла пропаганда
фальшивої історії.

***
У москаля один девіз, –
за все, що з’їли, треба пити!
А за меню, що коле в ніс,
тобою можуть закусити.

***
Несповідимі путі
наші до спільного Бога
з паствою ворога твого,
поки у цьому житті
маєш сусіда лихого.

Епілог
Немає іншої дилеми,
чи то молитися на темне,
чи ждати як ударить грім...
а поки підкидаю теми,
аби писалося усім.

11.2021

Світ покоробило дригом догори,
Покотилась музика і мої вірші,
Всі немов засіли в бочці Данаїд,
І чекають звідти на своїх Кіпрід.

Наче небо з долом хтось змішав в етюді,
І тепер по небу ходять білі люде,
А моїх думок, раптом і не стало,
Бо життя сторицею усмішку підняло.

10.X.MMXXIp.

***
Офшори є не тільки у Омані,
де не їдять «наколоті банани»,
але пасуть телятко золоте...
майстри по пандемії і обману
із пальця висисають саме те,
що девальвує акції Майдану.

***
Яка різниця – слуги чи холопи?
Усі ми в Україні живемо,
де не потрібно мовою Езопа
писати, що із ними ми більмо
на оці у «сучасної» Європи.

***
Якщо ошуканець качає права –
Феміда на боці іуди,
і поки у лапах його булава,
ніякої правди не буде.

***
Колективний розум – у комах,
це не заперечує наука,
а у влади є ще й інший фах
на імення – кругова порука.

***
Бувають у житті такі етапи,
коли ми залишаємось одні...
а я й не знав, що пощастить мені...
навколо мене – жодного кацапа...
оце так привалило... уві сні.

***
Війна іде, а криза наступає,
і дибає корупція услід,
і мафія перемагає світ,
та біс його один зелений знає,
чому б’ємо рекорди по ковід.

10/21

Московія у Заполяр’ї
будує газовий солярій...
усій Європі повезе...
у Пу-удава є сценарій,
як утеплити серпентарій,
але не оминути Зе.
Усе тому, що ми єдині...
яке нечуване добро!
Трубу отримує народ
одної віри... Україна
реалізує ГоЕлРо.
Та у трубі немає газу
і чорне золото Донбасу
на разі світла не дає...
зате одна надія є,
що економимо запаси...
що ми усі – одне цабе
і поведе Голобородько
в обійми іншого Володьки,
а це і є... його план Бе.

Та у кінці немає світла
і невідомо, йти куди...
......................................
лише сліпому непомітно –
монтер обрізав проводи.

10/21

Мороз скрипів знімилими вустами,
Крок був чітким, немов старий курант,
Хтось оминув поштамт в руках з листами,
Йому стежину певне малював Рембрандт...

Він зупинявся, виглядав з-за рогу,
В його очах палахкотів і біль, і жаль, і страх,
І той митець писав йому дорогу,
Постійно забуваючись в думках.

Тому губилась постать, хутко озиралась,
Її сліди блукали по ніч у дворах,
Поки маляр шлях снігом зфарбувавши,
Неквапом пензлем просувався по дахах.

А силует чвалився в дужу хуртовину,
Стовбичачи під світлом синім темних ліхтарів,
І все немов волік якусь провину,
Її покувши у верлібрах тягарів...

17.X.MMXXIp.

Кохайтеся, чорнобриві,
З ким кохатись - неважливо,
Аби лихо звідкіля
Не принесло москаля.

Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна
В політичній боротьбі.

Оповиті млою площі темні;
Сніг рахує пари чобіток,
А у дворі люди під'яремні -
Кожен з них уперто лічить крок.

Їх душа воліє йти на галас,
У кишенях в одного паперів стос,
Інший у бундючну свиту сова',
Свій давно промоклий папірос...

І вони стоять в кашкетах сірих,
Зовні студень, - і без кобеняк!
Серед них самі хохли стовбичать,
І один напищений поляк.

Втім, нема кому в литаври бити,
Зажура національності не зна, -
Перед злиднями і скрутою всі рівні,
Паритетність - колективная туга...

16.X.MMXXIр.

Лунає гучно дзвін із переправи,
Дорогу в темряву підібгає тропа,
Ідуть із шелестом борці за право,
Лякає їх тутешня пустота...

Ніколи в діда серце не бриніло так,
Як в ніч оту, коли молодиків завиднів,
У раз душу старечу страх просяк,
Він усвідомив скільки було злиднів...

І якось стало дуже боляче у грудях,
Сплили у пам'яті затерті сторінки,
Як він іще під столом ходячи,
Отута будував мости...

Він помічає хвилю посмішок невинних,
Що прокатилася мармизками в цю мить,
І підкосилася стара осана,
І видно стало: вільно падає старик...

А хлопці йдуть, ведуть дівчат за руки,
Їх погляд впевнено веде вперед,
За рогом мідні куполи церковні,
Ніхто не думає, коли прийде його черед.

А на лугу лежить ослабле тіло,
І ще потроху дихав чоловік,
Коли востаннє зникла з неба зірка,
Очі завмерли, дивлячись у бік..

На перевіз гляділи темні кришталі,
За мить до долу впало сьоме тіло,
І чутно було чужеземні балачки,
Коли місячне сяйво набої освітило.

2021р.

***
Жила-була... але не знаю,
чи то жадоба, чи брехня
розворушили злобу дня,
коли доведена до краю
юрба уже не вибирає...
кого лупити навмання.

***
Нема чого боятися війни...
вона вже є і перейшла межу
червоних ліній... слуги сатани,
старі пройдохи і нові чини
виписують фігури Ліссажу.

***
Кінця управи нечисті не видно.
У них одна задача – на віки
урівнювати люд на рівні бидла
і правити, роздаючи пайки.

***
Юрма не помічає вади,
не пам’ятаючи досьє
майбутньої своєї влади...
народ, що обирає банду,
її заручником стає.

***
Сліпому уночі
немає стиду...
йому і зі своєї каланчі
іще угодні наші діячі,
та це уже на грані суїциду.

***
На землю опадає листя,
і не ховає таїни...
урочі Янусові сни,
та є надія, що Пречиста
не покриває дій шпани.

Мораль
Малому застує велике
на тлі загальної пітьми,
а ще біда, коли дволике
володарює над людьми.

10.2021

Дорогі колеги! Подонок і наклепник, кастрат літератури, засушений член спілки Олександр Сушко опублікував свій черговий пасквіль на мене, де поносить мою корону сонетів і протиставляє її короні Тетяни Левицької, хоч вона ще не вся опублікована. Тетяна Левицька опублікувала тільки два вінки з корони, а їх усього 15. Адже твір можна оцінювати і порівнювати з іншим, тільки повністю прочитавши. Воно настільки дурне, що навіть цього не розуміє, а просто тупо хоче мене позлити, вбити клин між мною і Тетяною Левицькою, яка є моєю ученицею і послідовницею, і цитує мене перед іншими вінками, як класика поряд з Ронсаром, Міцкевичем, Шекспіром, Рильським, Вінграновським, хоч я не радив їй цього робити, бо чесно вважаю, що ще не дотягую до їх рівня, але Тетяна не послухала, зробила по-своєму. Я сам вважаю, що Тетяна гарно написала корону, бо інакше б передмови не писав, допомагав, щоб ця корона мала достойний вигляд і вселяв віру в її можливості, а не придовбувався до дрібниць, щоб Тетяну принизити так, як це робив Сушко. Я буду тільки радий, якщо її корона отримає більш схвальну оцінку суспільства, ніж моя. Учні повинні йти далі своїх учителів. Думаю, час усе розставить на свої місця. І наклепників від літератури теж накаже.
Не так давно всі Ви були свідками брудного огидного наклепу Олександра Сушка на мене, коли він від мого імені вигадав цитату (про дендропарк "Софіївку, про який я написав поему), яка належить суто його вигадці, ще й присмачив матюком її, і опублікував. Цих брудних прийомів учать в кагебістських школах, і тому керівництво сайту побоюється вигнати цього ідіота зі своїх сторінок.
Крім того, найголовніше. Він бравує тим, що сайт називається "Поетичні майстерні" і тут повинна бути критика. Так, критика повинна бути, але не така поверхова і несправедлива, як у Сушка. Його зауваги не давали в 90 відсотках випадків ніякої користі критикованому, а Тетяну Левицьку, людину, яка постійно сама в собі сумнівається, взагалі позбавляли впевненості, убивали віру в себе. Про це вона ось написала на сторінці негідника і наклепника Сушка. До кожного автора слід підходити індивідуально - одному потрібна гостра, роздерлива критика, іншому - конструктивна, а ще іншому - добре слово підтримки. І це останнє слід застосовувати саме до Тетяни Левицької, критика має бути максимально толерантною і м'якою, і повинна пересипатися похвалою, добрим словом, тим більше, що там є, дуже багато за що її хвалити. Авторка справді талановита. А зараз досягла у творчості ось такої вершини. Бо саме підтримка колег, їхнє добре слово, вселяло в неї віру в себе, свої можливості. І вона сягла цієї вершини. А критика Сушка - підла, убивча, переважно несправедлива. Черз цю горе-критику, пішли чи зникли із сайту талановиті автори, такі як Юлія Стиркіна, Майя Залізняк, Любов Бенедишин, яких він просто ображав і образами довів до того, що вони пішли звідси. Чернез мене ніхто звідси не пішов. Навпаки, я приводив сюди гарних талановитих людей, в тому числі і того ж Олександра Сушка, який колись був моїм другом. І ось яку я маю вдячність від нього - постійні цькування і пасквілі, наклепи і інша гидота ллється з-під його пера, дикий літературний несмак - в його творах, які він не редагує, а свій, даруйте, словесний понос виливає тут на сторінках. Його забанили вже багато авторів, не тільки Тетяна Левицька і автор цих рядків.
Якщо і Ви бажаєте забанити його, аби гидота і несправедлива критика не була на Ваших сторінках, то ось моя порада. У нього дві його сторінки - Олександр Сушко - одна зі статусом майстра, інша - зі статусом любителя поезії. Однієї йому мало, бо його майже ніхто не читає і не підтримує, тому він сам себе хвалить і підтримує, виставляє сам собі високі бали. Щоб заблокувати його, отеж, треба зайти у своєму квадратику у графу: "Змінити дані". Там вигульне графа: Список заборонених користувачів. І не пишіть там його ім'я та прізвище, пишіть два номери його ІД, тобто його цифрового ідентифікатора. Один має цифру: 3332, інший 8524. І натискаєте на слово: заборонити. І все. Сушко заблокований. Хоч Ваші сторінки будуть чистими від бруду. Хай пише на своїй сторінці свої пасквілі.

З повагою

Гібрид Росії і совка –
Родима розтриклята пляма,
Що зашкарубла у віках
І вже добром повік не стане.

Совок – і в Африці совок,
Тим паче в матушці Росії,
Що, хоч і пнеться до зірок,
Але душа її маліє.

Чого ж ви чванитесь совком,
Сини сердешної Украйни?
Зло не обернеться добром,
А Сибіри́ - такі безкрайні.

Розквітає блават,
Сиплять з неба сніги,
Що птахи їх стрибаючи скинули,
Чутно гомін дібров,
Видно струмінь води,
І життя із квітками виринуло.
Розправляють ставки латаття,
Горобці оправляють крила,
Блиск багнет на вологих шматтях,
Сія ланів поки не ззеленілих.
Галас чутно дітей,
Рейвах виден людський,
На порозі пороку природи,
Що скрутні часи, що паскудне буття,
Без завад вже супроти негоди.
Фонтанують пісні і танок лісів,
Безпробудно гукають паспільство,
А воно досі спить,
І чекає на мить,
Поки знову стане боліть,
Щоб почати шуміть, і у сірії дні,
Сміть кров свою
Вайлувато пролить...
А час мчить,
Лиш солодко п'янить...
Знову грім, як набат,
Всі скоріше назад, -
І минають літа,
А вони як солдат:
На осінній призов вирушають туманом,
Чутно лиш брязкіт п'ят,
Берць-покутих вояк,
Серць незламних орлів,
До спочину їх днів...
Завмирає секунда,
Згасає світ ліхтаря,
Що об'яттям хапав за мить,
Зупинилося все,
Це останній розквіт сум'яття,
Тихо! Струнчайсь!
Лунає хмільною промовою,
Перше й кінцеве розп'яття...

2021р.

***
Поети нині – тамагочі
і тиражують «ценности»
вершиною модерності...
на дифірамби всі охочі,
а от відкрий на правду очі –
як мінімум, відвернуться.

***
Як не суди, а деякі поети
уже не чукчі... і лише нарцис
пишається у кожному сюжеті,
ламаючи один і той же спис.

***
І опоненти є, і є дебати,
і міражі, і дороге корито...
лишається одне урозуміти –
якщо ти Майстер,
то умій подати,
аби це оцінила Маргарита.

***
Найвищий – хто рекорди б’є,
а видаються видатніші...
на це у них і гроші є,
і критика не дістає,
і нижчі вищого не більші.

***
Піїти сюру і поетки –
наївні діти... не лихі...
ще не освоїли абетки,
а вже «пєчатают стіхі».

***
Сатира це не ліра і не муза...
у гумору – колючий олівець...
а хочеш насміятися від пуза,
читай суворі вірші гуру-туза,
аби лише не лопнув ремінець.

Мораль
Навіюють думки не янголи,
тому буває горе від ума...
це кожного стосується, коли
перо як шило, а ума нема.

09.2021

***
А на імперії зла
оперували орла –
шию пришили дволику
як у пуйла...
та на осла
що не поший, то велике.

***
А шуте пугало кремля –
це не таке уже й теля,
що в бункері обору має,
воно здаля,
хоча і тля,
а Україну ремиґає.

***
А на Ютубі є канал,
що орендують маніяки:
Жирьопа – сущий канібал,
Скабеїха – зливний бачок,
її скажений мужичок,
охляла Шкапа і Коняка.

***
А у Криму і в Лугандоні
у Думу – вибори народні,
та голосує не народ,
а самозваний ідіот,
акредитований у бойні.

***
А поза Лаврою попам
єпархії немає місця
і лізе хам
у кожен храм
Кирилового мракобісся.

***
А де-не-де за «третій Рим»
і за медалі воювали
усі... кого ліквідували...
дай, Боже, щоб звільнили Крим,
від себе, урки і вандали.

09/21

Цікаво, дивно, підозріло, –
за що совкова пропаганда
так неуміло, отупіло
за кожну дію(а не діло)
ґарує нашого ґаранта?

І аж не віриться, – невже
за те, що оплював чуже?

По-перше, все-таки, цікаво,
як умудрялися гієни,
любителі дурної слави
не помічати, що лукаве
воно було іще на сцені,

коли затюканий народ
любив про себе анекдот.

По-друге, це, таки-що, дивно...
бо апеляції єхидни
не корелюють зі статтею,
що ми одне й те саме плем’я,
хоча й писаці очевидно:

« усі засвоїли урок –
народ один лише совок».

По-третє, дуже підозріло,
чому теляті закортіло,
як недотепі проти ночі,
заглянути у вовчі очі,
а не у... вічі гамадрили,

бо розуміє світ увесь,
що у очах еНКаВееС.

І взагалі, чого їм треба,
чому не лупають на себе
або на свого самурая,
який усе ще йде до раю,
але прямує до Ереба...

а наш зелений отаман
лижню намилює в Оман.

09.2021

ЛЮДИ, СУШКО СКРІЗЬ ПОШИРЮЄ ПРО МЕНЕ БРЕХНЮ, БУЦІМ-ТО Я ПИСАВ ПРО ОЛЬВІЮ, І ПРО СОФІЇВКУ З МАТЮКАМИ. ВІН НІДЕ НЕ НАВОДИТЬ ПЕРШОДЖЕРЕЛА, БО ЙОГО В ПРИРОДІ НЕ ІСНУЄ.

СУШКО - МРАЗЬ, ПІДЛИЙ НАКЛЕПНИК І БРЕХУН. ЗАЗДРІСНИЙ ПОДОНОК. ЙОМУ НЕ МІСЦЕ СЕРЕД ПОРЯДНИХ ЛІТЕРАТОРІВ. МЕРЗОТО, ГЕТЬ ІЗ САЙТУ! МЕРЗОТО, ГЕТЬ ІЗ САЙТУ! МЕРЗОТО, ГЕТЬ ІЗ САЙТУ! ЦЬОГО ПЕРШОДЖЕРЕЛА В ПРИРОДІ НЕ ІСНУЄ! СУШКО - БРЕХУН І НАКЛЕПНИК! ГЕТЬ ІЗ САЙТУ!

***
А чорту лисому не стидно
за біснувате реноме...
на розум бідне
очевидно,
але хіба воно пойме.

***
А на паші не нашої Раші
є помішане буйне теля...
і не видно здаля
ліліпута кремля
ні у бункері, ні на параші.

***
А у нас появилися миші,
що поїли усеньке зерно...
і не знає Махно,
де поділось лайно,
від зерна того купою вище.

***
А у Вагнера є конкуренти,
та у ...ОПі не знають, коли
ці агенти
діждались моменту
і наябе-бе-бе-дничали.

***
А інтернет освоїли злодії
і на екрані від реклами тісно...
працюють лицедії,
корупція у дії
і кримінал пронизує суспільство.

***
А в Америці наші паяци
подивилися їхні палаци,
показали себе,
хто кого... оскубе
у такій актуальній співпраці.

09.2021

1.
Любов була заручницею шлунку,
Гарніром у меню гарячих страв.
Вона і він були не "подарунки",
Яких дурний трафунок спарував.

2.
Любов була невчасна, як бігунка –
Ні сенсу, ані сексу, ні пуття,
Ані обіймів, ані поцілунків,
Лиш моторошно-жалісне виття.

3.
Вони любились, наче ті собаки,
Хоча були культурні й недурні.
Повар’ювали знаки зодіака –
Отак багато зроблено дурні.

Вони зустрілися у ліжку.
Все починалося, мов сон,
Із дурнуватої усмІшки,
Хмільної, наче самогон.

Були забави аж до рання,
Було бабло, було бухло,
Але не трафилось кохання,
Бо не до того їм було.

***
Минулися Петрові батоги...
тепер жуємо пряники і видно
тупому і сліпому береги,
де Україну ліплять не боги,
та юдофілам поки-що не стидно.

***
Коли у головах пітьма,
всі від канабісу залежні –
кварталу наче і нема,
а лисий все ще на манежі.

***
Як чортики із табакерки
такі уявно зелененькі
у боротьбі за Русь і Дон
вискакують із конопельки
то Аристович, то Гордон.

***
Колись на Щорса вилитий, усе
ще бігає між крапель за зелені
Макарович, який телят пасе,
але тримає дулю у кишені.

***
У слуг усяке чмо велике
і Яник, і Кучма, і Пукач,
і на ТіВі являє пику
велика сука пані Лукаш.

***
Велике зло іще маленьке,
коли не напилось крові
і стало Пу чи Лукашенко...
і кондуїт цей не усенький,
є ще багато візаві.

08/21

Сиджу з гарячим шоколадом.
Не відчуваю себе гадом.
За вікнами вирують штати.
А в Неньці... Що там і казати!

Вмикаю комп - дивлюсь й читаю,
До Батьківщини зазираю...
Хтось скривиться: "Ти час марнуєш!
Давно ж Остром бо не крокуєш!"

Але, хоч трісни, тягне знов!
Така мабуть у мене кров.
Питання, гіркота й злобА.
Чому не нація - юрба?

Чому перевертні у Раді?
Чому запроданці при владі?
І так питав би і питав,
Не їв би довго та не спав.

Але давно те зрозуміло,
Що дурно витрачаю сили.
Роки спливають, я сивію,
А в Неньці злодії й повії!

Писав про те давним-давно,
Що в Україні - сум й гімно.
Ну й що - змінилося на краще?..
Не лізуть сатані у пащу?..

А вірш цей прочитають й хором
Почнуть казать, що втратив сором...
Що ж, треба сьорбнути какао.
Бувайте - там! А я - тут. Чао!

19.12.20р.

***
Та не чіпай ти екс-сексотів,
що на парнасі височать
як булька й жаба у болоті,
а то найбільші патріоти
в еРеМ жалітись побіжать.

***
За істину і нині як учора
змагаються сізіфи й піфагори.
А місія зоїлова проста –
не дуже поетично та прозоро
обрізати у прихвостня хвоста.

***
Майбутнього нема,
минулого не буде,
єдина мить – пітьма,.
Коли ж існують люди?

***
Усе ніяке не лишає сліду,
хоча себе являє у красі
десь у болоті на одній нозі...
нікого не дивує вірогідне,
а в очевидне вірять не усі.

***
Поезія охоплює тотально
і лірику, і... фізику, зате
ліниві винаходять геніяльне,
а геніальне?.. знаємо, – просте.

***
Всяк над собою пнеться і росте
у класі балалайки у натурі
одної і тієї ж увертюри...
Але прощають геніїв... за те
що це, таки, титаніки халтури.

***
Сьогодні кожен чує, – алілуя,
крім ідола, що пнеться у блакить,
принижуючи інших, височить
у тихому болоті, одесную
з кікіморою, булькаючи всує,
що ощасливить і її на мить.

***
І на олімпі є піїти,
яких ні дідько не бере,
ані мара для колориту...
когось потрібно охрестити,
бо носа високо дере.

***
А я не височію й на горбі,
але багатий думкою, буває,
радію невідомому собі
і тому, що в мені мене кусає.

***
Прошкую цілиною і донині
і клопоту ніякого не маю,
що можу не на татовій машині,
але й гарбою їхати до раю.

***
Слава озадачує мислителя
як тяжка оказія життя,
що орієнтує на любителя
майстра і аматора-митця.

***
У обоймі не бути – ні те і ні се...
чи сутяга, а чи забіяка,
чи літає, ніяке, чи раком повзе...
що не лізе на голову, те і несе
................................................
чорнороте або чорно... біле.

07/21

Танцюють німці під Московську дудку,
Пузатий бюргер дбає про своє,
Стара Європа, наче проститутка,
І вашому і нашому дає.

***
Настане час, коли Росія трісне,
або її, великої, не стане,
і Ліліпутя буде тим корисний,
що може бути прикладом поганим.

***
А літописець у кремлі,
утопію про себе пише –
яку історію залишить
велика міль на фоні тлі.

***
Усе ще умудряється кацап
Цасіму поміняти на Курили,
поцупити Одесу... шило, мило
і забуває, – кожне цап-царап
закінчується битієм у рило.

***
Кацапію руйнує час.
Немає їй путі у греки,
бо на Московії – далеко,
а в Україні – це у нас,
в Європі, а на Раші – зеки.

***
У кожної тварюки свій устав.
Закони не гамують чорнороте.
Не марно Достоєвський ще писав
про загадкову душу ідіота.

***
Великороси й малороси
одне й те саме, – каже Пу –
народ один – усі розкосі,
неначе чукчі й ескімоси,
які робилися всліпу.

07/21

Сексистом обізвали! Ох і страшно!
За те, що мавок звомплених люблю.
Знімаю з пані рвучко топік пляжний
І у Дніпро із нею сполом "Плюх!".

Вона сміється! Торсає за чуба
А я її хапаю за хвоста
І волочу із хвиль бігцем під дуба:
Я - бог Ерот! В коханні суперстар!

Снага кроляча! Серце б'ється дзвоном!
А мавка стогне. Шепче: - Ні! Не хо...
Та я моторний, хтивий, безпардонний,
Найліпший учень бахура-Міхо.

Втомився - жах! Але утішив мавку
Приніс додому знову ледь живу.
І так весь вік, із вечора до ранку,
А потім на роботу по грошву.

14.06.2021 р.

І
У світі актуальна тема:
«Московія усіх поб’є...»
і «Слава Україні!» – є,
але у нації дилема:
її очолює нікчема,
а міль проходу не дає.
У чемпіони – до зарізу!
купує УЕФА орда...
таке й на голову не лізе,
а їм – як із гуся вода.

ІІ
На Раші «скіглє кровосіся» –
недорозвинений кацап,
що довго армія російська
«осуществляє цап-царап».

Ми – «кровожерні окупанти»
хотіли теж свою Кубань,
але московські резервати
освоює донецька рвань.

А ще, якщо дивитись далі, –
яке пуйло на Буцефалі
завоювало дикий край!?
Суд у Гаазі це немало,
але сценарії фіналу
рубає шаблею Мамай.

ІІІ
Віки від роду і до роду
купаємося у крові...
усе дається візаві,
аби карателя свободи
рукою доброго народу
погладити по голові.

06/21

Ти приголомшила мене
Інтимним хистом.
Було кохання неземне
З лукавим змістом.
Та по натурі був я не
Авантюристом
І розумів, що все мине
Із падолистом.
Бо на умі тобі одне
І те нечисте,
Коли ти зрадила мене
Із гімназистом,
Зчиняла гульбище дурне
Десь поза містом,
Витворювала щось страшне
Із мазохістом.
Питво бодяжила хмільне
Із купажистом
І споживала «самжене»
З рецидивістом.
А далі пила Шардоне
Із гумористом
І шліфувала Каберне
Із пародистом.
Виспівувала про сумне
Із вокалістом,
Фантазувала про чудне
Із журналістом.
Затим поїхала в турне
Із футболістом
Знімала відео смішне
З сліпим таксистом,
Стрибала в гречку заодне
З парашутистом
Там, де своє галуззя гне
Верба дуплиста...

І думка іноді шугне
З ядучим змістом,
Що ти – неначе портмоне
З порожнім вмістом.

Сатаніють самураї Раші...
у Гаазі буде Божий суд...
щоб не опинитись на параші,
на границю суне Путя-Гуд.

Оживають і хатні злодії:
ківи... рабіновічі... уже
закликають націю до дії
і усіх «веде... опезеже».

Де ті наші і які ті німці,
не утне ніяка сатана...
поки не воюють українці,
не буває світова війна.

Бо кацапи – це ще ті воя́ки...
невідомо, що там пацани
ще до того, як іти в атаку,
наваляли у свої штани.

На границі зупинились танки...
є «побєдобєсіє», чи ні –
це усім покажуть у кіні...

Шибениця – це не вишиванка
і тому Московія до ранку
«переможе» і у цій війні.

05/21

Хочеш правди? Без дурних чуток?
А вона страшна (і це не жарти!).
Я святий і грішник, і пророк,
Тільки зростом трохи малуватий.

Піп утричі вищий. Голосок -
Бас громоподібний. А у мене -
Писк, який приваблює жінок,
Кожна скаже: - Цей дідок - святенник!

Бо для пишногрудих краль я бог,
Чемний поводир у райські пущі.
Ложе втіхи - зеленавий мох,
Поцілунки звабливо-цілюші.

Дується ігуменя, мов сич,
Та мовчить, інакше буде бійня...
Я ж бо, для монашок - божий бич,
За непослух - двійня або трійня.

На прощання кожну з них обняв,
Загорнувся у дірявий плащик...
Хай росте весела дітлашня,
І чим більше - тим для неба краще.

03.05.2021 р.

Нема чого оплакувати дім
у буді із «братами» у Союзі.
Історія нагадує усім,
які були ми нелюди і друзі.

Немає ради на усіх катів.
Якщо собаці гавкати охота,
заводити потрібно ворогів...
у нетрі, у безодню, у болото.

Але, на жаль, уже нема куди...
на разі не працює гільйотина,
а у хліві ще є своя скотина...

Якщо «брати» доп’ялися туди,
де є засуха... і нема води...
то най їх трафить ще й лиха година.

04.2021