За мотивами Оленки П.
"ну де та планета"

Ну де та нудота,
котру п`ю щоднини по чарці
з бомжами в яких ані гривні, ні хати?
В очах - ще би зміг,
та ніц за душею - щоб мати,
трясцем ходять руки.
Ну з ким би бухнуть в кочегарці,
знайти
хто ще в силах валитися в дурня. Кінцева -
розхитані світу коліна
і поїзд поїхав
і пізно
ковтати "Боржомі" - все в кроках приблизно,
а з Пітера "Балтика" їде під номером дев`ять,
від неї вставляє і "як"и замінюють "как"и
і світиться раєм, де Рая веде магазином
лікер-горілчаним. Не в розклад години -
відкрий мені Рає -
наповнютесь баки.
Моя експедиція - "ра-ко-по-ді-бна",
я байки плету язиком - бо базіка,
вперед, напролом -
так вкорочують пам`яті віку
за тую нудоту
на все що завгодно я здібний.
Тут кілька потрібна,
та в кільці на зуба томату,
за секс у спіжарці на сало я Раю вламаю -
нехай прощебече, нехай відзітхає
за тую нудоту - до смерті готовий кохати.

24 Вересня 2008

[Епіграф]
Як романтично пахне ковбаса!
І помідори густо зашарíлись.
А у пляшчúні - чиста, мов сльоза,
Горілочка домашня причаїлась.
І сало ніжним зваблює тільцем,
І хліб наставив загорілу спину...
Якщо ти млієш, бачачи ОЦЕ,
Чому ж ти, гад, не любиш Україну?!
Олександр Бойчук


Той ніжний романтичний аромат
Лоскоче ніздрі тонко й променисто.
А смак предивний! ох, не взяв би кат -
ЦЕ описати не стачає хисту.

Ковбасонька! Миліша за сальце!
Із нею не зрівнятися й цілункам!
Хто вигадав чудесний виріб цей
На втіху язикам, ротам і шлункам?

Хоч як багато купиш і з'їси,
До магазину знов жадання кличе.
Напевно, в рецептурі ковбаси
Щось криється незнане й таємниче.

У сиву давнину, коли жінки
Ковбаси лиш самі виготовляли,
Щоб їли благовірні й діточки, -
Нехитро й простодушно м'ясо клали.

Тепер - на продаж все, споживачам.
І з чого той продукт, цікаво знати?
Радіє серце, що отим цехам
Є горда назва - М'ЯСОкомбінати.

А вміст ковбас який? Е ні, облиш:
Хто правду взнає, на все місто ахне!
Клієнте, менше знаєш - краще спиш.
Нехай і далі романтично пахне!

«Ех, нам би таких злодіїв та розбійників –
що колись, що тепер, але інші в нас –
і злодії, і розбійники – далеко не державники,
аж ніяк не державники!»
Євген Гуцало, «Буслаєвщина, або ж…»

Патріоти своєї кишені,
з прапорами – підкова і НУ,
не наїлись із серцем пряжені,
кожен з них про партнера збагнув:

злодій злодія принципи зрадив,
злодій злодію – честі іржа,
злодій злодія нищити радий,
злодій злодію – в спину ножа.

Вже не тішить приватна корова –
сорок шість мільйонів сосків –
вже не тішить й корову полова
крадіїв – патріотів – совків.

20.09.08

Забув себе аж на самісінькому на дні.
Лиш пам`ятаю - вискочений корок
та недовговтаний вівторок,
що бив по нирці. По спині -
спускалися мурахи в слалом,
де для зав`язаного сала
мій шлунок готував гарнір.
Кишки на марші, біля плоту
ввімкнув режим автопілоту,
щоб не попастись сатані -
дільничому Петру - під руку,
та він на диво - хитра сука
і знає - діло "в стакані".
Як випер баньки, хрюкнув гордо
щось про храпучі п`яні морди,
додав три букви геть блатні.
(Мене тягнуло вперто за язик)
-Гик-гик, гик-гик!
На себе глянь, Ален Делоне -
не рожа, а рапухи лона,
копита - ратиці свині.
Чувак при формі та у фурі
з плеча кийком як вбайканурить -
упала капсула у гній.
Мурахи поповзли угору,
до вуха - стрельнула Аврора,
а "бля..." і "ку..." - вже долітали в сні.
(народні танці без музик)
- Піз... мужик.. жик-жик... жик-жик...
Несвіжо тхнули марсіяни,
приводили мене до тями
по пиці - солодко мені.
Сірко? Марина? Чи корова?
Потроху приходив до слова.
Згадав усе про баранів.
Валило - як з вулкану недра -
прокльони, мов дощі у ведрах
село позаливали в гнів.
Та ранок добудився півнів -
щоб в мідниці змочити бивні
та в`їхати на білому коні
у день, як індик - в борщ...
та ні -
як в де попало -
попаді.

19 Вересня 2008

Де москаль,
той сучий син?
Де отрута –
діоксин?

Доотруїти
вже рад
брехуна
електорат.

*тетрахлордібензапародіоксин

Зошит «Дитячі віршики»

«У телепередачі «З Савіком Шустриком»
пан Шустер дозволив пану Олегу Скрипці
знущатися з Гімну України»

Шустрий Шустер
від лакеїв
шустрить шустрих
не від них.

Тих – в лайно,
цього – в єлеї,
України Гімн –
під дих.

6.09.08, Зошит «Дитячі віршики»

Не дають розсолу Джонні,
Перегар - на милю,
Він порожню фляжку рому
Кидає у хвилю.

Випливають тут русалки
Джонні лоскотати,
Він дівчат не помічає,
Та й лягає спати.

Ой чого ж ти, друже Джонні
З нами пив до ранку,
Як ти будеш обнімати
Дівчину Іванку.

Ти поспи тут біля річки
Під кущем малини,
А ми випєм за здоров’я
Милої Олини.

Який прекрасний Джонні... з будуна!
Розпатланий, з червоними очима,
З синцями на сідницях й між плечима
І перегарним відгуком вина,

З знадливою щетинністю щоки,
В сорочці зі слідами пива й рому,
І лиш конвульсії похмільного синдрому
Нагадують, що дався вік взнаки.

Він, встаючи, клене все без кінця,
І піт нервово витира зі скроні,
І бачить очі в люстрі – ще червоні
(утім, йому всі барви до лиця),

І мріє не про роки молоді,
Не про любов, і не про дівку голу,
А про розсол. Але нема розсолу,
А є лише Ванесса. Параді.

Твоя жизнь как глянец? Если нет -
Ты неудачник! - Кричат в ответ.
Твоя жизнь как глянец? Если да -
Поздравляю - ты звезда!

Шик, блеск, красота -
Все вокруг тебя сверкает.
Ты - суперзвезда,
Каждый шаг твой пресса знает.

Шик, блеск, красота -
Это все стекляшки только.
Ты "суперзвезда",
Только ночью плачешь горько...

Крокодили не літають. Любий,
хто плазує, той не полетить.
Хоч нехилі, хижі має зуби,
та не прагне вищої мети,

а полює дурника-невдаху,
мрійника, романтика, лохА,
мандрівного барда, бідолаху -
здобич крокодилу дорога.

ПримітИв. Життя - суцільна проза!
Крокодила лірики не вчи!
Крокодили плачуть. Бачиш, сльози.
Та харчі і в Африці - харчі.

Её пустой и томный взгляд
до мелкой дрожи пробирает.
О чём болтает невпопад,—
сама, небось, не понимает.
Она проста, как паровоз,
прямая, словно угол дома.
На чердаке — отнюдь не мозг,
одна лишь прелая солома.

Так явно хочет, аж сопит,
и нагло льнёт липучим взглядом.
Как ни брыкайся,— норовит
всё время оказаться рядом.
Со стороны — так нипочём
не догадаться грешным делом,
что мы друг другу нагло лжём
не только словом, но и телом.

И вот сижу, балда балдой,
решаю важную проблему:
Не то в постель идти с тобой?
Не то с разбегу — лбом о стену?
И черепок долбит вопрос
меж душных стен её фатеры:
Кой черт меня сюда занёс
на распроклятые галеры?!.

Ангелы летают,
миротворцы.
Крестами-самолётами,
с крестами
такими же,
как носят горцы
и молятся им
ангела устами.
Ангелы летают –
из России! –
ассы
проимперского парада.
Так американцы
в Хиросиме –
Бог и бомба –
то, что надо!
А внизу –
бесстрашны мародёры.
И тоже ангелы,
и под крестами.
В кровавой святости
и волк матёрый –
молитвой к Богу
ангела устами.

12.08.08

о моє ложе –
мій гроб, у який я мушу лягати!

ви чули сонний стукіт сонця
уві сні?

якби не серця стукіт,
я б заснув.
якби не серця стукіт,
я б помер.
досягну всього.

< заснути – померти. > –
знущається я наді мною,
бо вранці вставати.

киш! думки, приходьте завтра –
спати час.

сонливістю виснажує безсоння.
засмоктує сон,
та вперта мавпа не ведеться.

не зможу сонце привітати –
упир зі світанням мусить засинати.

Как мне жалко тебя, милый друг,
по одной, очень важной причине:
графомания - страшный недуг.
К сожалению, неизлечимый...

Заблудившись в изгибах души,
не трынди и народ не нервируй.
Ты пиши, мой хороший, пиши!
Но листочки - в заначку складируй.

А когда наберется их много -
поступи, как не мальчик, но муж:
умертви их. Как дедушка Гоголь
часть вторую своих "Мертвых душ".

У народу України
завжди на одного ворога більше,
ніж у народу Росії.
Якщо у народу Росії вороги –
комуністи, злодії, олігархи,
то у народу України –
комуністи, злодії, олігархи
і Росія – трьохсотлітній вовк.

10.08.08, Зошит «Дитячі віршики»

Позлітались сатаністи
на релігії руїни.

Зголоднілись. Що б поїсти?
З’їли захід України.

4.08.08, Зошит «Дитячі віршики»

Йой! - скажу вам правду, люди, -
файні було вчорай в Люди,
бо у Люди халабуда,
як в Сірка чотири буди.
Наче зірка Голівуда,
чи то лялька в стилі вуду,
дупа - згуба, патло руде
та налиті щастям груди -
два горбочки у верблюда.
Закохав бим її всюди -
як прюнцесу Робін Ґуда,
щоб тряслася халабуда,
щоби в патлах грались груди,
за моє хапалась чудо,
мов корові за цицюда.
Бо вона - вечірнє блюдо,
бестія в чотири пуда.
Десять баксів - чудно чуду
(не дає за так - паскуда
хлопу Люда).


5 Серпня 2008

Три метри до Раї,
та не доповзу.
А в Раї, як в раю.
Я нічку озув
у зміє-спокусу.
Дрібні - жменя бусин -
зі сподень, як - "хлясь".
На змія - хватило,
на яблуко - зась.
На автопілоті
хитаюсь при плоті.
А плотови видно краї
таки доповзу,
хоч озув...
За Раю віддам сто раїв,
і козу,
що цупить від мене
козуб,
де в зелень з городу
спокусу ховає
зміюка-падлюка.
Така то наука
і сам вибирай -
озути чи взути,
в сарай чи у рай.

1 Серпня 2008

Вірочці - повірив,
Любцю - полюбив,
Сонечці - наснився,
Зірку - загубив.
З Владою - напився,
з Галкою - скакав,
Таню - легко втратив,
Наді - не діждав.
Мілу - вітром змило,
в Касі - каси брак,
Настя - як вмастила,
що лежав навзнак.
Кларі вкрав коралі,
з Манев - менует.
Завалив до Валі
на вали дат нет.
Зойкнувся у Зої,
Катя - мов катар.
З Варцею варився,
Дарці здав узвар,
охрестила Христя
та прогнала Слава,
не давала Дана,
а заклала Клава.
Божо у Божени,
ясно для Світлани.
Во такі то гульки,
Ваша Мосте, Пане.

30 Липня 2008

Димне щось до варги липне -
з папіроси чи сигар.
Просто в крижах старість рипне,
помпку увімкне комар.

І помпує кров гаряча
на вечерю комарні.
А мені не шкода наче б,
краплю більше - що мені?

Не такі впивались в шкіру,
не таким зійшло за так.
Пий досхочу, мій вампіре,
добре встромлюй хоботок.

Оп`янів, мов завагітнів,
ледве крильцями змахнув
кровопивцем перелітним.
Так свербить, що не засну.

30 Липня 2008

«Жив собі піп,
Околоту сніп.
Пішов піп по ринку,
Чи не купить яку дешевинк»
Олександр Пушкін

«Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на замлі нікому
Не поклонітесь. Все брехня –
Попи й царі…»
Тарас Шевченко, «Неофіти»


Що не піп – то і бог
і, начебто, єдиний.
І кожен з них – то ох! –
який всесильний.

К твоїм –
свої додасть гріхи –
святі попівські.
Його навар – його прихід –
прибуток свійський.

Бо в череві
прихід його
з хрестом на ньому.
І черево його – ого! –
в ціну знайому.

Хрестом крокує він у рай,
чи то із раю.
О скільки тих христових зграй –
послів Ізраїлю!

Спитай, раб Божий, у попа:
хто він, такий «хороший»?
Ось і божественна стопа,
а ось і гроші.

Спитай – який його закон,
і в свого Бога
краде скільки?
Чи бачать Ідоли з ікон
як служить він
Мамоні тільки?

Чи допоможе він тобі
розправити коліна,
як стане твій народ на бій,
вся Україна?

Спитай –
чи любить він Людей,
їх Небо,
Сонце, Квіти?
«Раб божий» – христо-іудей.
Попа молитва –
звідти.

19.06.08

Асю - в сільмазі і на матраці.
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без міри.
Віру - як Іру, тільки з... довіров.
Любу - до згуби, нижче, де губи.
Єву - суттєво біля єв-древа.
Лілю - в неділю, та без весілля.
Рисю - на стрисі, з в`єтнамками в рисі.
Гальку - на гальці, можна і в пральці.
Люду - повсюди, де люблять люди.
Олю - в стодолі коло квасолі.
Надю - на складі, як в мармеладі.
Соню - з просоння на підніконні.
Ляру - з фанфаром та в окулярах.
Машу - як Дашу, зроблену в раша.
Дану - по-п`яній, дам троха money.
Белу - дебелу, наче Отелло.
Варю - у парі з Юлькою в барі.
Софу - на софі, вмре від любоffі.
Марту - по картах, як буде варта.
Настю - грудасту в ґумових ластах.
Сару - на нарах десь на Канарах.
Лялю - не втямлю, де маю Лялю...
Таню - останню, що перед Ганьов.
Ганю - у Гані, або в Гав-ані
просто на дивнім, що скаче див-ані.
Xyx!

25 Липня 2008

Лежу собі на сіні, день парую -
колгосп з навозом, а хулу з холуєм,
сільрада - зрада, камікадзе - краплі,
"на" - букви три - башка, у писок - граблі.

Дійки - Марина, гойдалка - то діти,
коли вже "по" - писець, "не по" - кобіта.
І "на" іде, коли "не по" гойдаю -
"не по" за "на" вчіпилось, а три-має...

21 Липня 2008

Частина 1. Трагічна

Три роки буремні минули від того вівторка,
як зграя пінгвінів морського слона завалила,
Стекли і промчали, як хвилі солоні, як сльози,
Забулися біди, образи давно позникали,

Росте, як полова, рід красний, прекрасний, великий,
Сімейство святеє пінгвіно-слонів плодовитих...
Та що це – похмурими стали пінгвінячі жони,
Бо їх половини до них збайдужіли, і діток
Все менше і менше у зграї пінгвінячій милій,

Пустіють садочки, пінгвініхи крила ламають
У розпачі дикім здирають із себе пір’їни:
- Мужі похітливі, собаки невірні, пінгвіни,
Куди ви щоночі зникаєте, пощо ідете

До неї – великої, неї – гладкої, до неї –
Слонихи-падлюки, розлучниці, шльонди, лайдачки?
Чи медом намащено в неї, чи знає прийоми,
Чи всю Кама-сутру напам”ять завчила, повія?!

Пінгвіни-мужі, на порозі спинившись, говорять:
- О жони, такеє життя чоловіка-пінгвіна,
Що треба йому розмаїття життєве пізнати,
Бо світ кольоровий, а ваші тіла чорно-білі –
Неначе “Берізка” – совковий старий телевізор.

Але ж ми щоранку до вас повертаємось знову,
Тому ваші примхи, пред”яви не мають підґрунтя,
Це просто якась невротична залежність – не більше!
Радійте, дурепи, що ваш чоловік, хоч і зрідка,
Нагадує вам, що ви теж хоч на що-небудь здатні.

- А же би вам, псяча порода, язик ваш і ваше начало
Усе повсихало за мову таку і за діло!
А певно, воно веселіше, як жити привільно –
Дві хати, і два телевізори – перший “Берізка”,
А другий – великий, грубйозний такий “Електрон”.

- Бо так повелося на світі,- пінгвіни говорять,-
Натура широка у нас, чоловіче начало,
А ще полігамність як вроджений фактор існує,
І проти натури такої уже не попреш,

Ви Фройда читали? Ах, Фройда ви ще не читали?
Оферми дурні чорно-білі! А Юнга? А Закса?
Ну хоч Соломе, або Штекеля, Дойча і Райка?
Нічого?! А що ви читали, окрім як “Му-му”?

А може, ви оперу любите? Нє, не бували?
«Карміна Бурана», «Богема», «Кармен», «Турандот»?
Чи може, шаленство і таїнство східного танцю
Ваш мозок і тіло бентежать? Ех ви, примітив…

…Пінгвіни пішли пізнавати кохання велике,
Любити слониху, а жони, печальні, як осінь,
Ронили сльозинки на пір”я, дзьоби опустили,
Як раптом одна – молода ще, зелена кобітка,
Сказала: “Дівчатка, зозульки, чого сумувати?
І пороху є ще доволі у порохівницях,
І шарм ще не згас, і жіноча краса ще буяє,

Покажемо цим театралам пихатим, цим фавнам,
Бридким павіанам зрадливим, цаписькам безрогим,
Де раки зимують...За кожну жіночу сльозинку
Відплатять сторицю – за ясла порожні, за ночі
Самотні, холодні (а ночі тут справді холодні) –
За тіло, не пещене, юне, нехай чорно-біле,
Та рідне, солодке, немов шоколадний пломбір...

Най далі начала свої об слониху ту гострять,
А ми забираємось геть - на дрейфуючий айсберг,
На стежку війни ми виходимо нині і прісно,
Жінки-амазонки, і луки узявши у крила,
І грудь (тіко ліву) відрізавши дзьобом безжально
(навіщо ті груди, як милий кохає слона?),

пішли перевальцем на айсберг, і айсберг відчалив,
повіз їх далеко, за гори, за синії далі,
за море, в країну прекрасну, як казка, чудову –
чи то Ельдорадо, чи то Амазонія-сіті....

(Далі буде)

Гримнув дідько із барлога.
Придивились – то Балога.

Досі гримає дверми
від барлога – до тюрми.

11.07.08. Зошит «Дитячі віршики»

(за мотивами НТ)

Ну от і все - нарешті протрезвій.
Ні, це не ангел, це твоя Наталя.
Слова забулькотіли, -Ба-ба-бій!
Ну я ті зара, хлопе, накрохмалю!
В якої хуни шхуну швартував,
мій на три букви кишеньковий мачо,
з котрими плавками вдававсі вплав!?
Ніц не балакай - по помаді бачу.

16 Липня 2008

Зробив заяву ліскомстат,
мовляв, поменшало Зайчат
Пустив аналіз швидко в хід,
І бачить: зменшився окіт!
Найголовніший в лісі Вовк,
що часто воду в ступі товк,
Негайно скликав мудре віче,
( - це справа також чоловіча!)
Сиділо віче день і ніч,
Гадало, в чому ж, власне, річ?
Який знайти найліпший вихід,
Щоб подолати грізне лихо?
І віче видало указ:
На роди шість морквин за раз!,
А згодом, видавати й вісім,
Щоб Зайці не перевелися.
Прийшло у сім’ї справжнє свято,
Радів новинам кожен тато,
Ніхто отямитись не встиг,
Чисельність почала рости!
Зайчата швидко підростали,
Та жодне з них смаку не знало
Обіцяних шести морквин!
Кору згризали з деревин.
..........................
Хіба ж Зайчатко винувате,
Що в лісі їжі малувато?

Поїхав Лев у санаторій.
В тісній кімнаті, не просторій,
Маленьке ліжечко, поличка,
Карафка, склянка й попільничка.
У блоці душ на три кімнати,
В їдальні стіл, дієта п’ята.
Приїхав Заєць в санаторій:
З балкона гарний вид на море,
Двоспальне ліжко, холодильник,
І кошик яблук молодильних,
Є відео: стриптиз для друзів,
А поруч – ванна та джакузі.
Дізнавшись про такі умови,
Лев напросився на розмову,
У Зайця, запитавши, прямо:
Якої, як то кажуть, мами?
Косий, піднявши вгору брови,
Сказав: «Ти хто? Звичайний Льова!
А я в конторі «Лісгайгосп»
Відомий профспілковий бос!
Дарма, що м’язи в тебе є,
Це, дурню, пільг не додає!»
…………………………….
Отож, Левко, твоїм фасадом
Є гарні гроші та посада.
Не маєш їх - тоді й курчата
Тобою будуть керувати.

Зозулі заздрила Сорока,
Що та ворожить на літа:
«Дала б ти, краще, людям спокій,
Немає на тобі хреста!
Ку-ку, рахуєш нощно й денно,
Лиш удаєш, що знаєш лік,
Бо звідки знаєш достеменно,
який у кого буде вік?
Тож начувайся, пташко, ну ж бо!
Ти всяку перейшла межу,
Піду у податкову службу,
Та все про тебе розкажу!
Зозуля блиснула очима:
«Хто говорив би, лиш не ти!
Бо маєш сотню за плечима
уже обкрадених квартир.
І щоб від тебе, клептоманко,
Не потерпав би чесний люд,
Я прокуророві до ранку
На тебе, Пташко, заявлю!»
Допоки чубились пернаті,
Настала в лісі ніч глуха,
І від безсоння строгий Дятел
На них настукав в ЖКХ.
………………………………
Якщо вже задавила жаба,
Слід пам’ятати над усе,
Що заздрість, то поганий радник,
І дуже кепський режисер!

Приїхав москаль у Львів.
Прикинувсь українцем: мовчить,
з рота і язика не висуне свого російського
(бо мови не знає, звичайно ж, української,
а може і своєї – вони ж там усі на суржиках).
Мовчить – і все. Його штовхають,
тиснуть у транспорті,
палець на нозі розчавили, а він мовчить.
Просто мовчати, коли їсти не хочеш –
це не диво (і Президент мовчить, бо ситий),
а от коли на зубі другий день не було і крихти –
що тоді?
Так вже склалось у людей: їси – не розмовляєш,
розмовляєш – не їси. В Україні все навпаки:
не розмовляєш – не їси, розмовляєш – їси,
щоб було видно – чи український язик смакує
українське сало. Всі народи виборюють волю,
українці – мову. Та так виборюють, що аж
рідної її цураються.
Тож і мовчить москаль, а як мовчить –
то, звісно ж, і не їсть.
Але голод – не тітка. Попрямував до кафешки,
від якої російським носом учув струмок
смачних пахощів українських страв.
По дорозі купив синьо-жовтого прапорця
та ще й помаранчевого, приклав до грудей,
іде, як на дзот герої Вітчизняної.
Тільки-но він на поріг – до нього офіціант
у національному вбранні: “Добрий день!
Будь ласка, заходьте...” Москаль зніяковів:
“Так это же…»
– “Добрий день, будь ласка, заходьте”.
І він зайшов, сів до столу. “Їсти? Пити?” –
почув над головою, і все зрозумів.
“Пити – їсти!” – скоромовкою вигукнув
весело і вдячно.
І вже, як нагорода, на столі йому постали:
дві стрункі чарочки, кухоль пива,
пляшка патріотичної горілки “Петро Дорошенко –
Гетьман водка” і здоровенна миска
з патріотичним борщем “Полтавський”.
П’є москаль, не квапиться, борщем закушує,
навколо дивиться, людей розглядає.
Інтелігентні люди у кутку за столиком
тиху пісню співають. Аж ось – музики з’явились,
почали співати, та так гарно та солодко!
Не втримавсь і москаль, почав підспівувати:
“В кві-і-ітах гру-у-уші, яблуні та ви-и-ишні.
По-о-пливли тумани по воді. Катери-и-ина
в річці прати вийшла, за-а-аспівала пісню
в самоті. За-а-аспівала пісню, сумувала...”
Росіянин так заходивсь співати, що не помітив
як перейшов на рідну мову: “Ой, ты, песня,
песенка девичья, ты лети за ясным солнцем вслед
и бойцу-у-у на дальнем пограничье о-о-от
Катю-у-уши передай привет”.
”Привет” – це вже було занадто. Хтось у кутку –
як грюкне кухлем у підлогу: “Ти чого, кацап,
виєш тут забороненою мовою?!”,
аж скло полетіло вгору.
Та росіянину знову ж таки пощастило:
кремезний козак з оселедцем на блискучий макітрі
зрадів, що є кого захищати, і кинувсь на образників.
Москаль, поки його забули, поклав у кишеню
пляшку з “гетьманом”, схопив три скибки хліба
українського з українською ковбасою,
миску з борщем і навшпиньках – до дверей.
З’ясування стосунків вже дістало апогею:
пиво “Львівське“ разом з пляшкою
пропливло йому повз вухо і з силою відчинило
двері, крізь які він прудко і проскочив.
Сів москаль на лавочці поруч з гостинною
кафешкою, п’є “Гетьмана Дорошенка”,
борщем закушує і дивиться,
як українці один одного скальпують.
“И чого им неймется? Борщ и по-китайски –
борщ. А вкусный – только украинский.”
Постукав ложкою по волошковому півнику
на дні порожньої миски, засумував.
“Жаль, добавки не дадут:
некогда хохлам борщ варить”.

15-27 липня 2000 року

Ой зустріла хлопця я,
Чорнявого та стрункого,
Брівками йому моргнула,
Губки бантиком надула,
Павою пішла.
Він до мене, як підскочить,
Розпустивши пірця,
Як гусак клекоче,
Приласкати дуже хоче.

А я хвіст свій розпустила,
Де ж кажу, твій мерседес,
В ступор хлопця опустила.
-Маю я велосипед,
За кордоном і в Парижі,
Дуже модний він тепер,
Їздять там на цій машині,
То, як хочеш, то сідай.
"Бумер" мій, такий приймай,

А, не хочеш - то "пока",
Буде краща і струнка,
Так обніме, пригорне,
Поцілує і зітхне,
То поїдеш, а чи ні?
Надоїло вже мені.
Бумер рветься піді мною,
Хоче вже летіть стрілою.
-Дівчино, то не зівай!
Хлопця ти таким приймай.

Їде інтелігентний киянин у маршрутці.
Всі місця зайнято, музика грає, люди чемні:
один до одного на “ви”, ще й “будь ласка”.
Зупинилась маршрутка,
взяла ще одного пасажира – гарну дівчину
з крутими стегнами.
Зігнулась вона в еротичній позі
(бо ж стеля не пускає),
стоїть до інтелігентного киянина сідницею.
І така ж гарна сідниця: очей не одірвати.
Ні, думає той, краще уступлю місце.
Тепер сам стоїть, складений удвічі,
сідницею до людей, відчуває їх подих.
А водій знову зупинив маршрутку:
заштовхнулось ще десятеро пасажирів під його
підтакування: “Ставайте щільніше, стулюйтесь!
Не соромтесь: ви ж у транспорті!”
Але вже не було куди стулятися.
Підняли по одній нозі: ще чотири пасажири
заштовхнулось. Призвичаїлись, поїхали.
Аж ось – жіночий голос: “Сідайте нам на коліна”.
І всі підхопили: “Сідайте, сідайте!”
Коли всі зігнуті влаштувались на колінах жінок,
з’ясувалось, що у маршрутці багато простору.
Зраділий водій загальмував машину і заштовхнув
ще сім пасажирів, які постали складені у двічі,
у вже згаданій позі. Цього разу на інтелігентного
дивилась сідниця спітнілого дядька в немитих,
драних штанях. Дихати ставало все важче.
”І що я наробив! – застогнав інтелігентний пасажир, –
краще б милувався красивою сідницею молодої жінки,
так ні, на чоловіків потягнуло”.
Висновок: інтелігентність і ввічливість у маршрутці –
це питання сексуальне.

Серпень 2000 р.

Януковича яйце
вкрала партія «ЄЦ».
Таке собі яйце-презент
тобі, наш любий Президент.

10.07.08, 12-00, 5-й телеканал

• "Старий ставок. Цикади оболонка
Самотньо плаває ногами догори..."
На дубі надпис: тут була Альонка,
І Ромця з міста Новий Чугирин.
Пейзаж космічний постає навколо.
Велично, по периметру ставка,
Лежить нетлінна тара з пепсі коли,
Та інші бренди різних фірм &K
Отут би спрацював рекламний ролик
І бренд новий прославив на віки:
Це покоління обирає колу!!!
& начисто споганені ставки.

Я геній - ти геній,
ти Гена,
не Зеньо.
Бажаннням
я -
Жанна,
благана -
бо
Ганна,
столика -
бо Ніка
без ніка,
велика базіка.
Давай -
ку-ку-рікай,
не гикай,
не пікай,
у картах - не піка,
а піка - не пика.
Я ж гелій - желе,
я жаль - нежелець.
У гами - гело,
у дупи - дупло,
у сопель - сопло,
з ягід - ягодиці,
по споднях - спідниця,
за голубом - киця,
за сіном - лошиця.
Лохнеси - для лохів,
а дусти - на блохи.
Дісталося трохи
на "хіхи" та "охи".
Що "геній" без "е",
що вівці без "бе".
Що слово - без вірту,
римує "макітру".
Я геній - ти геній,
Наш віршик -
за penny.

8 Липня 2008

Білі перса-персики
під китайку сховані,
гавкуваті песики -
губки намальовані.
Личко з маку витерте,
вуха загачковані,
очі з неба видерті,
незаадресовані.
Ніженьки - доріженьки,
де маківки макові,
чоловічі ріженьки
та свистюльки ракові.

Голубам - по горлиці,
голубим - по голубу.
Хлоп до неї горнеться,
мов копійка жолобу.
Гавкуваті песики
бігають по тілочку,
білі перса-песики
скачуть, наче білочки.
Треться часу терочка,
витирає панночку
і малює стервочку,
бо хана коханнячку.

7 Липня 2008

Жінка милого сварила,
Ще й дрючком по спині била,
Не пускала до куми,
Що чекала у корчмі.

Той божився та молився
Із поклонами хрестився,
Що в корчму іде кума
З чоловіком – не сама.

В мене справа бізнесова,
Я скажу всього два слова,
Чарку вип’ю та вернусь,
Ось дивись – перехрещусь.

Не вернувся він до ранку,
А кума аж на світанку
Не сама додому йшла –
Двох до себе повела.

Ти мужчина імпозантний
Кажуть в сексі не слабий
І з дружиною галантний
І з коханкою крутий

Але є у тебе вада
Це тобі кажу як друг
Що тобі в Верховну Раду
Як козі тягнути плуг.

Вишенька рум’яна на деревці росте,
І чомусь нещасній життя якесь не те:
То сонце сходить рано, то вітер холодить,
То серед днини ясної хмаринка налетить.
Незатишно і сумно отак висіти їй,
А інша – в шоколаді, в обгортці золотій.
Життя несправедливе до вишні молодої,
Найкращої з найкращих і гарної такої.
Вона ж така розумна, набрид їй оцей сад,
А інша – та нізащо попала в шоколад.
Та вишня в шоколаді усміхнулась сумно
- Бажаєш замість мене, дитино нерозумна?
Радій-но краще волі, зелене ти дитя,
І знай, що в шоколаді кінчається життя.

Дівчатка, вам не варто цукерками ставати,
Цукерок не кохають, їх люблять… споживати.

"Лети. Тебе ж не втримаєш, мій вітре,
А я люблю..." - "Облиш. Банально. Це мине.
Ну не руками! Ось хустинка. Витри.
Тримай себе в руках. І годі про сумне.

Розказуй-но про плани, про роботу.
І як там син? Здоровий вже? Привіт йому.
А я... Я поряд. В асьці. Я ж не проти...
Не треба, не дзвони. І не питай, чому.

То як ти далі?" - "Далі?.. Якось буде.
Занурюсь у роботу, грошей нагребу.
Бо гроші треба. Ну хоча б для блуду.
Та ні. Не питиму. Бо син. Тому - табу.

Чи навпаки - подамся в депутати
Але брешу: всеж не настільки допекло...
Ще може вірші спробую писати.
А що? І я борщі хлебчу не постолом!

От напишу: "люблю... - Облиш, банально"
І надішлю кудись. Напевно, в Самвидав.
Хоч вийде щось, напевно, п'ятибальне
Чи "п'ять і п'ять". А що, Майстерні, я вгадав?

І натякну, що вільний, що самотній
Так ненав'язливо... Можливо, у "P.S."
Е-мейл лишу... Тож певно біля сотні
Листів прийде від молоденьких поетес"

Один амбітний Олівець,
Загострений завжди, як жало,
Казав: «Я світлий острівець
У морі Олівців недбалих!
Бо в органайзері, поміть,
Усі Тупі і ще Тупіші,
Тож, лише мною кожну мить
Бос користується та пише…»
І кожен день тиради ці
Він проголошував амбітно,
Аж доки серед Олівців
Не став опецьком непомітним.
А потім Олівця не стало.
Його до краю вже списали.
..............................
Не в дивину робота на кумира
Але й жертовність вимагає міри…

Толюні Мельнику

Я бреду конопляною нивою,
Сонце цілить прямісінько в тім'ячко,
І з любов'ю, мені не властивою,
Я варнякаю Варчине ім'ячко.
Бо всі інші слова - нісенітниці,
Їх у пам'яті я не триматиму,
Відтепер я даю вам обітницю:
Крім "Варвара" - я слів не вживатиму!

Боже! Як болить спинá
від державного майна!

або ж

Від державного майна
спúну кралі біль пройма!

Заходжу до ПМу ради гри та ржачки -
не ради рейтінгу, не ради лаврів слави.
Читаю - все воно якось біжить від срачки,
навіршомазили, мов тістечка - до кави.

Навипендровано, нализано у дупах,
напихано пихатістю і римо-дрочем.
Штамп ґеніальності на вірше-трупах
не клеїся - хоч розумом, хоч скотчем.

То "синього кота" - вже місяць, як поносить,
то Нахи зачинают трахать патрійотів,
то Їжачки все щось викопуют та косять
і всі розумні, наче кулі на підльоті.

Така то все нудота - ті пегасні клячі,
ті глупі вибрики від сивої кобили.
Піду я краще з кумом добре побанячу,
бо вже з Сірком сміятисі не маєм сили.

4 Червня 2008

Нью-Йорк

Нью-йоркери
Цей плід майстерних рук велике діло -
Усі гризуть, а ябко не змаліло!

Нью-йоркери *
Я і мій гаманець, ми - творець і митець,
ми - бомонд, що мов куля летить навпростець.

Львів

Львів’яни
Так небагато справжніх їх, але місцями
помітні світлі лиця - то львів’яни.

Львів’яни *
Пихаті хробачки,
уже гробниця міста -
біліша за кістки -
темніша чорних снів.
І ви їсте себе,
І хвиля урочиста,
коли усіх з’їсте,
у славі дня прийде.

Київ

Кияни *
Там де цвіли каштани,
колись жили кияни,
а нині – поторочі,
з нутром чорнішим ночі.

Париж

Парижани *
Куди не глянь: історія – про спраглі лона,
і про мужів, що зникли за Наполеона.

Москва

Де біле – перший сніг і після бані сраки,
за грубі бакси "білокам’яне" знайдуть писаки.


........................................................

КС протягом 7 років постійно підкреслював, -
у законі про держбюджет неприпустиме
звуження соціальних гарантій громадян,
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
соціальних гарантій громадян!

Незважаючи на це, в держбюджеті
на 2008 рік відбулося те ж саме!
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
соціальних гарантій громадян!”

А ось в держбюджеті на 2010
те саме не відбудеться,
бо бюджету не буде...
Дефолт, панове!

Ющенку

В тобі, Президенте-ілюзіє,
ганьба чоловіча Вкраїни –
усе недолуге, що нидіє,
за край ухопившись юбчини.

З тобою – інша, з тобою – не я.
Вона – підколодна холодна змія,
вона – усе зло, що на світі існує,
вона тобі душу на попіл зруйнує.
Любий, погана обранка твоя,
адже з тобою – вона, а не я.
Буду я брудом її обливати,
аби ти не міг її далі кохати,
бо хочу я, хочу бути твоєю…
Хай краще вона мене кличе змією!

Не палю Пал-Мел - в загашці,
безголовий шпрот сопе у сні,
перець залежався в пляшці,
око залишаючи на дні.

Як сі занова нарожу -
буду гавкати на всіх Сірком -
морди (як-не-як) - не рожі
і до бари не біжать гуськом.

Кишочки заграли марша,
вітер вештається в Порт-Моне,
я - вже на хвилину старший,
але шляк потрафив не в мене.

Качка копнула по злиднях,
та іржа поїла бензобак.
Спи! А завтра - буде видно -
хто є риба - коли свисне рак.

21 Травня 2008

Прилипли очі до екрану
Лиш сонечко зійшло. Ще рано,
Та вже локшина висне з вуха
У тих, хто все уважно слуха:
І як вода товчеться в ступі,
І як гризуться всі укупі,
А потім ділять бариші,
З екрану кинувши шиші.
Додавши до цієї каші
Всі фільми наші і не наші,
Глядач розтікся по дивану,
Аби дійти до того стану,
Що кисне думка в голові,
І серіали лиш нові
Липким гіпнозом лізуть в очі,
Як сон бридкий посеред ночі.
А клепка вже десь загубилась,
І гайка зовсім розгвинтилась,
Здоровий глузд поїхав з дому,
Дзвенить у черепі пустому.
Та бідолаха і не йме,
Як від екрану вітер дме
І залітає через вуха
Туди, де звивини без руху,
І в голові свистить-гуляє,
Бо власних думок там немає -
Наступна серія в думках.
І тихо їде набік дах…
І чи sapiens ще Homo -
Взагалі вже невідомо.