Януковича яйце
вкрала партія «ЄЦ».
Таке собі яйце-презент
тобі, наш любий Президент.

10.07.08, 12-00, 5-й телеканал

• "Старий ставок. Цикади оболонка
Самотньо плаває ногами догори..."
На дубі надпис: тут була Альонка,
І Ромця з міста Новий Чугирин.
Пейзаж космічний постає навколо.
Велично, по периметру ставка,
Лежить нетлінна тара з пепсі коли,
Та інші бренди різних фірм &K
Отут би спрацював рекламний ролик
І бренд новий прославив на віки:
Це покоління обирає колу!!!
& начисто споганені ставки.

Я геній - ти геній,
ти Гена,
не Зеньо.
Бажаннням
я -
Жанна,
благана -
бо
Ганна,
столика -
бо Ніка
без ніка,
велика базіка.
Давай -
ку-ку-рікай,
не гикай,
не пікай,
у картах - не піка,
а піка - не пика.
Я ж гелій - желе,
я жаль - нежелець.
У гами - гело,
у дупи - дупло,
у сопель - сопло,
з ягід - ягодиці,
по споднях - спідниця,
за голубом - киця,
за сіном - лошиця.
Лохнеси - для лохів,
а дусти - на блохи.
Дісталося трохи
на "хіхи" та "охи".
Що "геній" без "е",
що вівці без "бе".
Що слово - без вірту,
римує "макітру".
Я геній - ти геній,
Наш віршик -
за penny.

8 Липня 2008

Білі перса-персики
під китайку сховані,
гавкуваті песики -
губки намальовані.
Личко з маку витерте,
вуха загачковані,
очі з неба видерті,
незаадресовані.
Ніженьки - доріженьки,
де маківки макові,
чоловічі ріженьки
та свистюльки ракові.

Голубам - по горлиці,
голубим - по голубу.
Хлоп до неї горнеться,
мов копійка жолобу.
Гавкуваті песики
бігають по тілочку,
білі перса-песики
скачуть, наче білочки.
Треться часу терочка,
витирає панночку
і малює стервочку,
бо хана коханнячку.

7 Липня 2008

Жінка милого сварила,
Ще й дрючком по спині била,
Не пускала до куми,
Що чекала у корчмі.

Той божився та молився
Із поклонами хрестився,
Що в корчму іде кума
З чоловіком – не сама.

В мене справа бізнесова,
Я скажу всього два слова,
Чарку вип’ю та вернусь,
Ось дивись – перехрещусь.

Не вернувся він до ранку,
А кума аж на світанку
Не сама додому йшла –
Двох до себе повела.

Ти мужчина імпозантний
Кажуть в сексі не слабий
І з дружиною галантний
І з коханкою крутий

Але є у тебе вада
Це тобі кажу як друг
Що тобі в Верховну Раду
Як козі тягнути плуг.

Вишенька рум’яна на деревці росте,
І чомусь нещасній життя якесь не те:
То сонце сходить рано, то вітер холодить,
То серед днини ясної хмаринка налетить.
Незатишно і сумно отак висіти їй,
А інша – в шоколаді, в обгортці золотій.
Життя несправедливе до вишні молодої,
Найкращої з найкращих і гарної такої.
Вона ж така розумна, набрид їй оцей сад,
А інша – та нізащо попала в шоколад.
Та вишня в шоколаді усміхнулась сумно
- Бажаєш замість мене, дитино нерозумна?
Радій-но краще волі, зелене ти дитя,
І знай, що в шоколаді кінчається життя.

Дівчатка, вам не варто цукерками ставати,
Цукерок не кохають, їх люблять… споживати.

"Лети. Тебе ж не втримаєш, мій вітре,
А я люблю..." - "Облиш. Банально. Це мине.
Ну не руками! Ось хустинка. Витри.
Тримай себе в руках. І годі про сумне.

Розказуй-но про плани, про роботу.
І як там син? Здоровий вже? Привіт йому.
А я... Я поряд. В асьці. Я ж не проти...
Не треба, не дзвони. І не питай, чому.

То як ти далі?" - "Далі?.. Якось буде.
Занурюсь у роботу, грошей нагребу.
Бо гроші треба. Ну хоча б для блуду.
Та ні. Не питиму. Бо син. Тому - табу.

Чи навпаки - подамся в депутати
Але брешу: всеж не настільки допекло...
Ще може вірші спробую писати.
А що? І я борщі хлебчу не постолом!

От напишу: "люблю... - Облиш, банально"
І надішлю кудись. Напевно, в Самвидав.
Хоч вийде щось, напевно, п'ятибальне
Чи "п'ять і п'ять". А що, Майстерні, я вгадав?

І натякну, що вільний, що самотній
Так ненав'язливо... Можливо, у "P.S."
Е-мейл лишу... Тож певно біля сотні
Листів прийде від молоденьких поетес"

Один амбітний Олівець,
Загострений завжди, як жало,
Казав: «Я світлий острівець
У морі Олівців недбалих!
Бо в органайзері, поміть,
Усі Тупі і ще Тупіші,
Тож, лише мною кожну мить
Бос користується та пише…»
І кожен день тиради ці
Він проголошував амбітно,
Аж доки серед Олівців
Не став опецьком непомітним.
А потім Олівця не стало.
Його до краю вже списали.
..............................
Не в дивину робота на кумира
Але й жертовність вимагає міри…

Толюні Мельнику

Я бреду конопляною нивою,
Сонце цілить прямісінько в тім'ячко,
І з любов'ю, мені не властивою,
Я варнякаю Варчине ім'ячко.
Бо всі інші слова - нісенітниці,
Їх у пам'яті я не триматиму,
Відтепер я даю вам обітницю:
Крім "Варвара" - я слів не вживатиму!

Боже! Як болить спинá
від державного майна!

або ж

Від державного майна
спúну кралі біль пройма!

Заходжу до ПМу ради гри та ржачки -
не ради рейтінгу, не ради лаврів слави.
Читаю - все воно якось біжить від срачки,
навіршомазили, мов тістечка - до кави.

Навипендровано, нализано у дупах,
напихано пихатістю і римо-дрочем.
Штамп ґеніальності на вірше-трупах
не клеїся - хоч розумом, хоч скотчем.

То "синього кота" - вже місяць, як поносить,
то Нахи зачинают трахать патрійотів,
то Їжачки все щось викопуют та косять
і всі розумні, наче кулі на підльоті.

Така то все нудота - ті пегасні клячі,
ті глупі вибрики від сивої кобили.
Піду я краще з кумом добре побанячу,
бо вже з Сірком сміятисі не маєм сили.

4 Червня 2008

Нью-Йорк

Нью-йоркери
Цей плід майстерних рук велике діло -
Усі гризуть, а ябко не змаліло!

Нью-йоркери *
Я і мій гаманець, ми - творець і митець,
ми - бомонд, що мов куля летить навпростець.

Львів

Львів’яни
Так небагато справжніх їх, але місцями
помітні світлі лиця - то львів’яни.

Львів’яни *
Пихаті хробачки,
уже гробниця міста -
біліша за кістки -
темніша чорних снів.
І ви їсте себе,
І хвиля урочиста,
коли усіх з’їсте,
у славі дня прийде.

Київ

Кияни *
Там де цвіли каштани,
колись жили кияни,
а нині – поторочі,
з нутром чорнішим ночі.

Париж

Парижани *
Куди не глянь: історія – про спраглі лона,
і про мужів, що зникли за Наполеона.

Москва

Де біле – перший сніг і після бані сраки,
за грубі бакси "білокам’яне" знайдуть писаки.


........................................................

КС протягом 7 років постійно підкреслював, -
у законі про держбюджет неприпустиме
звуження соціальних гарантій громадян,
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
соціальних гарантій громадян!

Незважаючи на це, в держбюджеті
на 2008 рік відбулося те ж саме!
неприпустиме звуження...
неприпустиме звуження...
соціальних гарантій громадян!”

А ось в держбюджеті на 2010
те саме не відбудеться,
бо бюджету не буде...
Дефолт, панове!

Ющенку

В тобі, Президенте-ілюзіє,
ганьба чоловіча Вкраїни –
усе недолуге, що нидіє,
за край ухопившись юбчини.

З тобою – інша, з тобою – не я.
Вона – підколодна холодна змія,
вона – усе зло, що на світі існує,
вона тобі душу на попіл зруйнує.
Любий, погана обранка твоя,
адже з тобою – вона, а не я.
Буду я брудом її обливати,
аби ти не міг її далі кохати,
бо хочу я, хочу бути твоєю…
Хай краще вона мене кличе змією!

Не палю Пал-Мел - в загашці,
безголовий шпрот сопе у сні,
перець залежався в пляшці,
око залишаючи на дні.

Як сі занова нарожу -
буду гавкати на всіх Сірком -
морди (як-не-як) - не рожі
і до бари не біжать гуськом.

Кишочки заграли марша,
вітер вештається в Порт-Моне,
я - вже на хвилину старший,
але шляк потрафив не в мене.

Качка копнула по злиднях,
та іржа поїла бензобак.
Спи! А завтра - буде видно -
хто є риба - коли свисне рак.

21 Травня 2008

Прилипли очі до екрану
Лиш сонечко зійшло. Ще рано,
Та вже локшина висне з вуха
У тих, хто все уважно слуха:
І як вода товчеться в ступі,
І як гризуться всі укупі,
А потім ділять бариші,
З екрану кинувши шиші.
Додавши до цієї каші
Всі фільми наші і не наші,
Глядач розтікся по дивану,
Аби дійти до того стану,
Що кисне думка в голові,
І серіали лиш нові
Липким гіпнозом лізуть в очі,
Як сон бридкий посеред ночі.
А клепка вже десь загубилась,
І гайка зовсім розгвинтилась,
Здоровий глузд поїхав з дому,
Дзвенить у черепі пустому.
Та бідолаха і не йме,
Як від екрану вітер дме
І залітає через вуха
Туди, де звивини без руху,
І в голові свистить-гуляє,
Бо власних думок там немає -
Наступна серія в думках.
І тихо їде набік дах…
І чи sapiens ще Homo -
Взагалі вже невідомо.

(з книги «Ось опудало влади…»)

На нашій – не своїй землі
Тарас Шевченко, «В казематі»

І що то за державні люди? – що кожен в Раду зверху преться!
Кого ненавидить, кого він любить з кишенею, де було серце?
Кому потрібна там співачка, чи той, хто від яйця зімлів,
шофер-підсрачник, бовдур, швачка, крадій і нафти і землі?
Як ми – народ такої долі – все це терпімо, хоч на пів?
Хотілось зримувати «волі», та де там воля у рабів!
Як все це зможемо здолати, хоч зрозуміти цю біду?
Моя країно, Божа Мати! Ти знов танцюєш під дуду
отих, хто у багнюку тягне розумних стадо і дурних –
народ, який ще поки тяглий, в ярмі працюючий на них.
Не перебільшую! Прокинься! Дивись – вже не твоя земля.
Новий пахан, єврей якийсь-то шанують долари Кремля.
За долари – звання Героя, земля країни, стіл і дім,
за долари – народ, як зброя, і влада іменем Твоїм!

4 серпня 2007 р.

Покинула душа тіло
На той світ їй закортіло.
Не пішла вона сама
Із чортами аж двома.
Їх послав сам сатана.
За відому всім персону.
Натворив він в світі шуму
І задав чортам він думу.
Як могло статись так
Чи розумний, чи дурак?
Що так світ він змінив, що
Чорт віками не зробив.
Ведуть його прямо в пекло
До самого старшого
Рогатого, великого
І дуже страшного.
Прийшов писар із книгою
Де гріхи писали.
Чи Ульянов а чи Ленін
Фамілію спитали.
«Ви ж чорти усе знайти
То навіщо питайте?»
Чорти між собою порішили
Фамілію Ленін,
Йому залишили.
...

Вийшов у світ він пекельний,
Не звичайний, дуже скверний.
Там вогні кругом палають,
Там щось ріжуть і пиляють.
Все скрипить кругом гуде.
Світ без неба і без сонця
Хати чудні ні дверей,
А ні віконця.
Кругом жовтіють піски,
А на піску якісь кістки.
В далині ледь, щось жевріє
Там здається сонце гріє .
Роздивитись не дали,
В підземелля повели.
Ішов темними східцями,
Спотикався в якісь ями.
Враз все освітило.
Перед ним направив вила
Чорт рогатий, кострубатий.
Та якась рука схватила
Не дала на вила взяти.
Повела його до хати.
Чорти отам засідали
Що робити з ним рішали
Чоловік він не простий
пригодиться їм такий.
І рішили запитати
Чи він згідний
Із чортами працювати.
«Агітпункт у вас є? «
Працювати пішов б туди!
Чорти разом порішили
Охорону пекла доручили.
Підібрав він охорону
І наладив оборону.
Чортенята охороняли
А бандити з цього світу
Усім заправляли.
Парт кружки з охорони
Він організував,
Революцію у пеклі
Проти сатани готував.
Плеханова і Мартова
У пеклі тут зустрів
В революцію із ними
Іти не хотів.
Царів, династії Романових,
В пеклі зустрів.
І страшенно їх боявся
Гірше, як чортів.


.......

Перед ним постала
Не розрішена дилема
Де дістати зброю
О це є проблема.
Одна тільки зброя
Це вила рогаті,
На це чорти
О тут і багаті.
Позбирали вила
Штиків аж до триста.
І дізналася про це
Сила ця нечиста.
Та Ленін хитрий
себе оправдав,
Буцім охороні
Вила і придбав.
Настав час ідеї здійснити
Всіх чортів у смолу,
Сатану убити..
Та не знав, що вила
Слухняні у чортів в руках,
Вони мов крилаті,
Злітають, як птах.
Не послушні стали
із рук улетіли
чорти оцю сцену
В мить розгледіли.
Доповіли старшому
Щось не добре твориться
У чортовім дому.
У ночі охорона, чортенята
Усі збунтували.
Всі горшки із смолою
Геть поперевертали.
Грішників в одно коло
Позбирали всіх
Черпаками із смолою
Озброїв він їх.
Старші чорти не дрімали
Той бунт розігнали .
А Леніна із пекла
Геть його нагнали.
Попросили бога,
Щоб побув він в раї.
Бог милосердний,
Всі гріхи прощає.
...........

Привили до границі
Передали до раю.
Там красиво, о там зелено,
Як весною в гаю.
Сонце світить аж сіяє,
Сади розцвітають
У цім божім рає,
Птахи тут співають.
Ні будівель, ні хатин
Немає тут
Тут кругом столи
А за столами
Люди спочивають
Над столами парасолькою
Яблуні цвітуть.
На столах їжа
Свічки там палають
Ні музики а ні співу.
Ангелі на сопілку грають.
Він прийшов із пекла,
Якби народився,
На оцю усю красу
З дивом подивився.
Люди кругом усі тихі
Не сумні, і не веселі
Сидять тихо за столами
Не мають оселі.
Зняв він шапку, уклонився
Люди повставали, уклонилися
Назад посідали.
Прийшли два ангели
Повили до бога.
У світі не вірив у бога,
Тепер іде він до бога,
Який же він небога.
Бог розказав про рай,
Райські звичай
Бог не юда злі думки
на перед їх знає.
Ходить Ленін по раю
І думу думає,
Як найти спільників
Чи їх тут немає.
Сів за стіл у душ ся питає,
Як їм тут живеться ,
Чи скарг в них немає,
Чи добри годують,
Чи їх тут не б’ють,
Та чи не мордують.
Всі мовчали люди.
Бо за скверніть знали
То не добре буде.
Спільників у раю
він тут не знайшов
із тріском, як кажуть,
Із раю пішов.
Ангеле вигнали його
Між сузір’я зірок.
Без права вступити
Ні у рай, ні в пекло
Хоча на крок.
Між сузір’ям душа
Його десь літає
поміж зірок.

(за мотивами Вікторії О.)

Вперто лежу, наче мертва,
боса, а ще - без бюстгальтера,
я - відморожена жертва,
бо недописана автором.

Гину в словах на папері,
в серці клекоче розрада.
Дайте мені машінгвера -
спить мій творець, грію задум.

Ой, доберуся до нього
та посічу на капусту -
знатиме він босоногу
жертву з оголеним б`юстом.

24 Квітня 2008

Зайду в корчму та скорчуся в кутку глухому,
в якому горе заливають без нагоди.
Тут викорчовують за язика питоме
та виливають бруд на світ,...кінці у воду.

Думки поїхали, щоб дати раду римі -
відправив їх за скрижанілі крижі Криму,
а їм хотілося упасти разом з Римом,
горлати громами, гримаситись без гриму.

Питво - то плямкає, то плюскотить із пляшки.
До неї крокодили пхаються по сльози,
а там їх кіт наплакав, проковтувши пташку,
бо оперу доноса дав Павло Морозов.

Запатив шах - йому перехотілось мату,
такі то Яки і такі то з Яків - Йоли.
По йолах-палах гірко плачуть компромати,
гуде корчма. Йой - голова - бубу : "Росолу!"

24 Квітня 2008

1
Розчинився пакетик у пійло мутне з бергамотом -
Донжуан, виявляється, був звичайнісіньким жмотом.

2
Ти герой довжелезної низки амурних історій,
Та на ввіз секонд-хенду у мене жорсткий мораторій.

3
Ось іде він до «порша», вимахуючи дипломатом,
І блищить, як монетка, – чи стати мені нумізматом?

4
Увійшов ти – і серце дівоче в чеканні принишкло, -
І у тиші почулося пристрасне…клацання «мишки».

5
У спідницю матусі лякливо уп’яло пальчата
Тридцяти з половиною рочків дитя бородате.

6
«Лиш кохання!» - кричав, роздираючи одяг на шмаття,
А на думці – реберця свині і боби у томаті.

7
Ти ступити не раз намагався до шлюбної зали,
Та миттєво там клаустрофобія прогресувала…

in death we trust*

Ми вже пройшли вогонь, і воду, й мідні труби,
Пізнали шал кохання і жорстокість зради,
І відтепер над нами світ не має влади,
Бо ми здались йому, бо ми зламали зуби.
(От парадокс - здались, а влади все ж не має...
Пусте, не переймайтесь, ваша хата скраю)
Серця болять, і очі більше не іскряться
А душі наші - пошматовані, роздерті,
І вже не віримо нікому, тільки смерті,
Бо вік такий, бо майже старість - цілих двадцять.

* Підпис на одному форумі

(За мотивами Ганни Осадко і Ніки Новікової)

Я наїлася зимною тишею
(Бо з пінгвінів які борщі!),
Хоч Миколою або Гришею
Прилітай за мною мерщій.

Твої лайки полюють на зайчиків,
І лежать вони на снігу,
Як пухнасті роздерті м’ячики,
Напівянголи, напіврагу*.

Ми впольоване м’ясо заяче
Поласуємо на бігу,
Майже ситі, і нам вже гаряче,
Ти знімаєш повільно дохУ…

ЗапряжЕмо пінгвінів у сани ми,
(Бо не можу я вже без них),
Чорно-білими, фортепіанними
Полетять від цих клятих криг…

І лишаться в снігах скривавлених
Тушки зайчиків (майже бІлок).
Ще колись розкажу про них…
………………………………….
Ранок. Клініка. Понеділок.

* Рядок А. Вознесенського

(за мотивами Варці Ч.)

І все... Не гріє бімбер. Кварту
затолочив до писка. О-ба-на!
Все й розгойдалось не до жарту -
мало не врізав дуба. Все - хана.

Весь порятунок у росолі,
губа надулась, мов ковальський міх.
Йой - тихо тарахтіт, поволі,
не наводіт з "ко-ко" на душу гріх.

Я вам кококну - теньґі квоки,
нехай лиш відшумит у голові...
І кури подались навтьоки
і рило в рило рохнуло в хліві.

11 Квітня 2008

(за мотивами Маріанни Б.)

Виходи мерщій, немов полюція...
Як знайду я сили - тоди встану!
В поступово-коливному русі я
з камасутри зліплю ікебану.

Що обручка на руці - то в курсі я,
пахне ґумою, моя кохана.
Йой, яка то є тісна екскурсія
і тендітна шкірочка з банана...

Налепочу шось про інтуіцію,
наче місячні, зачнетьсі ранок.
Не ломайсі знов, немов поліція,
бо звелися сили - зара встану!

7 Квітня 2008

Зупа:
-----
Провітрені жартом природи та доведені до температури кипіння
курячі мізги.

Гарячі:
-------
***
Спійманий оком та вбитий голосом кондуктора
сонячний зайєць.
***
Приправлений вірністю та нанизаний на пісню
білий лебідь.
***
Копаюча всі негаразди
журналістська качка.
***
Доведені до срамоти
раки-свистуни.
***
Щупальця мафії
під полами правди.
***
Підсунута та нерозважлива
свиня з рилом у чужих справах.
***
Відстояне на сміливості
левине серце.

Холодні:
--------
***
Уздріле правду
око орла.
***
Заквоканий
півень.
***
Віддавлена ведмежою послугою
теляча ніжність.
***
Притулене до симфонїї всесвіту
слоняче вухо.

Му-чне та солодке:
-----------------
***
Мочений в кров
хліб насушний.
***
З бананової республіки
дірка від бублика.
***
"Мууууу" по-тітікакськи.
"чне" по-какатітськи.
***
Солодка розмова
під шубою з песця.
***
Манна з неба
з витікаючими обставинами.

Напої:
------
***
Наповнене марень
місячне сяйво.
***
Розбавлене втіхою
вино невічного кохання.
***
Переграні зайвістю
крокодилячі сльози.
***
Нагазовава здоров`ям
кров з молоком.

7 Квітня 2008

Ти жорстока, як Крижана Королева-а,
Ти безжальна, як Термінатор-3 металева-а,
Ти ламаєш всі кохання дерева,
Тобі байдуже на всі почуття до тебе Лева.

Ти термінаторка металева безжальна
Ти вбиваєш всі стежки кохання
Ти породжуєш одні лиш страждання
Ти вважаєш, що все це нормально

Тобі пофіг, як сильно Лев тебе кохає
Тебе не гребе, як Лев мучиться, страждає
Це все тебе не обходить, твоєї уваги не вартує
Подружок ти запрошуєш, короля звірів ігноруєш?

Отже, з Левом ти не дружиш, дружба лиш лезбійська в тебе?
Ти дурнувата, безформенна амеба!
Не маєш ні розуму, ні мудрості нітрохи
Ну чому, ну чому ти така жорстока...

Ти зла й жорстока, неначе демониця з пекла
Ти зла й безжальна, холоднокровна і запекла
Ти Медуза Горгона, маєш сильне вміння,
Але Лев - Персей, не перетвориться в каміння
Чому ти ніяк не даєш мені спокою
Як ти можеш бути такою жорстокою
Ну чому - що за запитання
Ктулху з'їв усе її кохання...

Гондурасу є ніяко
що відкрилась Гватемала,
Гваделупа не догнала -
як Перу - то Тітікака.

Піза - не Адіс-Абеба
і не в кряках Краків поки.
В ефійопів - ба-о-баби,
в нас же - Кобиловолоки.

2 Квітня 2008

По небу пролітає м`ясо
викрикує так смачно - "кря".
Я витягаю прибомбаса
і видаю із цівки "трях".

- Ну, драбе косолапий - в воду!
Заціпив зуби і вперід...
Ці літуни летять зі сходу,
а все, що звідти - то обід.

Сірко насупив погляд, сука,
вичірхує на світ блоху -
який ж той Зеньо западлюка,
най сам в багнюку лізе, - "Фу!"

1 Квітня 2008

На галяві лісній між некошених трав,
Де частіше ведмідь, ніж людина, ступав,
Ген під тінню товстих і розложистих віт
Мандрівний ґаволов загубив Самоцвіт.
Звірам байдуже до Самоцвіта того -
Йшли собі по траві і топтали його.
Але раз забрели на галяву Митці -
Усіляких красот превеликі знавці!

Зразу "Ах!" вони й "Ох!" - і мерщій почали
Рвати квіти усі, що там тільки росли:
"Ця прекрасна, а ця хоч негарна, проте
Як у воду встромлю - ого-го розцвіте!" -
Так з усмішкою всяк про рослини казав,
А на той Самоцвіт і не кожен зважав;
Якщо хтось і хапав його в руку навгад -
Навіть не роздививсь, а вже й кинув назад.

Камінець не стерпів: "Та мене ж ви візьміть
І на сонце з тіні просто перенесіть.
Роздивіться лишень: я не брили шматок -
Маю справжню красу, ще й не згірш од квіток!"
Реготались Митці, що аж гаєм луна:
"Ще й патякає, бач, каменюка страшна!
Та ти ж мертвий, а всі квіточки ці - живі!"
І красун-Самоцвіт залишився в траві...

Запитає читач: а яка тут мораль?
Та у когось "поезія мертва, на жаль"...

вбравшись у атлас нічної покрови,
грізний мисливець виходить на лови -
істини зерна добути з полови -
здерши личину з примарного зла,

вкласти до ніжок прекрасної дами,
стати героєм бурхливої драми,
бути шанованим нами і вами,
лаври повік не знімати з чола…

що ж за прийоми - на інші несхожі:
вирвав з корінням палаючі рожі,
перепелине гніздо розтривожив,
постріли сипав із лютим лицем,

далі від істини, близько до краху…
дав звіролов небувалого маху -
трапив до вовчої ями, бідаха.
Нащо ж виходиш на лови…сліпцем?

(За мотивами Тетяни Р.)

Коли я п`ю - шалена і п’янка,
зодягнена у світер вверх ногами.
Величні пишні профілі задка,
такі, що не пролажу в браму.

Хитаю ним на всі, шо треба, боки,
його танок граційний і грайливий.
І він, хулєра, дороста щороку,
несучи комарів-коханців зливу.

Хода його то рипна, то дрімка,
вона така собі відверто-млиста,
Подивиться - завмре, мов слуп Лука
із поглядом в котузії танкиста.

Задок масують пальчики і море
вотої насолоди - біля бари
зірвати чувака же добре впоре...
а як не впоре - то візьму за бари.

Авонія Шанель в повітрі лине,
я злапала таксі і кузов сів.
У мене вочи нинька сиво-сині
і погляд мій, неначе в мами псів.

То хлюп, то хляп, то тіко перші квіти,
а з кавалєром - так бракує сну...
Забігли в ґумку непочаті діти,
а я палку любов так важко мну.

31 Березня 2008

Я злий, як чорт, покусаний сиджу
Не ким-небудь – коханою особою,
Сірком! Сказюся – я кажу –
Але помститись гадові я спробую.

Ах ти ж, заразо, я ж тебе кохав,
Як ти десь вештався - не спав ночами,
А вранці я приблуду зустрічав
І годував із м’ясом пирогами…

Ну постривай, скотино навіжена!
Моя ж бо буде помста не проста,
Побачиш, затанцюєш ти у мене,
Як відкушу тобі хвоста!

До професора в лікарні
Прийшов його учень.
Каже : – Є у мене хворий,
Який мене мучить.
Хоч страшний діагноз має,
Та страшенно впертий –
Все живе. Теоретично
Він вже рік як мертвий
–Такі випадки бувають, –
Мовив шеф повільно,
–Якщо хворий хоче жити –
Лікарі безсильні.

Як той ланцюг, намотуюсь на слупа.
Сумна картина - десь Сірко пропав. :(
Немає в буді, де скотина глупа?
Ше вчорай яму під хлівом копав.

Немає лаю, на злодюг оскоми,
хвоста мітлою, скаву поміж ніг.
Вернись Сірко, вернись мерщій додому...
І чую - морда тиць в лице - прибіг :)

27 Березня 2008

Сонце землю зігріває,
Днинонька погожа.
В селі «енськім» проживає
Дівчинонька гожа.
Ой куплю собі квиточок,
В те село поїду:
Чи не вийде у садочок
Моя мила Ліда?
Ой біжить автобус швидко
Довгим битим шляхом.
Прилетів я враз до Лідки,
Гей, зальотним птахом!
Карі очка, пишні щічки...
Не дівчина - згуба!
Ми кохались цілу нічку.
Як було нам любо!
Тож спасибі БРАТАМ нашим,
"Старшим" і єдиним!
Бо якби не їхня нафта
Й не було бензину,
Я б до Ліди не приїхав,
Й замість тої нічки
В нас була б одна утіха -
З мосту в бистру річку!

Йой - "Нива" промайнула, мов "Ніссан",
І я кидаю "Ниві" у дорогу вила.
Комбайн крутий, крутий Петро пацан,
та "Нива" паркани всі чисто покосила.

Від буди залишивсі тіко дах -
і баба Віра матюками тлусто слає,
а чути лиш пронизливий "бабах" -
елєктрослуп ту був - то вже його немає.

Сільради голова, мов щур, біжить,
немов хвоста, стиснув руками кухель пива.
Хулєра ясна - певні хоче жить,
бо так перебирає в ратицях красиво.

Зникає хлів - і глушится мотор,
Петро, мов ранений, сповзає з керівниці,
і валить дим і б`є бійця в упор,
солодким сном хмільне вигулює по пиці.

27 Березня 2008

Якщо зненацька почали Вас шанувати,
"Електоратом" так шляхетно називати
І обіцяють збільшити платню
(Мовляв, із злиднями розпочали борню!),
Якщо "зелені" дбають про природу,
"Червоні" хочуть щастя для народу,
А Рухи множаться й ростуть
(І кожний знає "вірну путь"!),
Якщо із галасом центруються центристи,
Якщо усіх мастей авантюристи
Вам обіцяють гори золоті
(Хоч зовсім інше мають на меті),
На обіцянки ці не будьте ласі:
Прикмета давня - вибори на часі!

2001

Трактуйте то на добре чи на зле,
Але про гороскопи пісня ця.
За Зодіаком я, панове, Лев,
А за східним, тобто місячним, Вівця.

Живуть два різні звірі в одній шкірі,
Мов кіт і песик у одній квартирі,
Поводяться вони, зазвичай, гречно,
Удвох їм гар-р-рно і бе-е-езпечно.

Поміж тварин я родом з королев,
Тому, поки палає світло дня,
Я б’юся до останку, наче лев,
І плачу уночі, немов ягня.

Живуть два різні звірі в одній шкірі,
Мов кіт і песик у одній квартирі,
Поводяться вони, зазвичай, гречно,
Удвох їм гар-р-рно і бе-е-езпечно.

Я вірю у чесноти королів,
Та часом мене думка зупиня:
Боюсь, аби левисько враз не з’їв
Якоїсь ночі те беззахисне ягня.

Постріл перший (моя тодішня дружина в мій бік):

Давай есть вместе соль - пудами,
И строить рай свой - в шалаше,
И не топтаться сапогами
Вновь по измученной душе...

Давай вдвоём смотреть на звёзды,
Искать там наши имена...
Давай любить, ещё не поздно,
И приближается весна!

14.02.2005г.

Постріл у відповідь:

Встругнути віршик, добре підгулявши –
Воно й приємно, і для сну корисно,
Я й сам практикував це завше,
Допоки Музу конкурент не свиснув

(Ну звісно ж, не без Музиної згоди
Вона ж бо жінка – чує де ситніше).
Тепер от – черезпеньколода –
Так патетично зроду не напишу.

Тож піст у мене – перейшов на прозу,
(Під чай і сухарі смакує гарно)
І вже про кучеряві верболози
Ось так от мило написати марно.

І сіль пудами, зорі - в Times New Roman…
Душа поналипала на халяви...
Це все чуже... Мені рідніша втома,
А інше все – та навіть не цікаво.

Перечитав. Лайно. Не ліпше твого.
Та що ж тепер - вже шкода викидати,
Хоч ні цікавого тут, ні нового...
...хоч "нафіг нада" - теж поставлю дату.

15.02.2005, ніч

Як козака від жінки відрізнити?
Для цього треба лиш по чарці їм налити.
Якщо козак насправді є козак,
То у горілці він, напевно, знає смак!

Він чарку вип'є, хрумне огірочком,
Візьме сальця, помаже хроном ("моцний" хрін!)
І поведе розмову: про садочок,
Про реманент, про бджіл, про примхи цін…

І другу чарку він закусить салом,
А потім з'їсть кружальце ковбаси.
Він після третьої не скаже "Мало!"
А скаже: "Жінко, пляшку віднеси!"

Він важко працював, але пора - непізня,
Козак пригорне жінку й діточок
Та заспіває…І полине пісня
У тепле небо, просто до зірок…

А як же жінка чарку випиває?
Вона, по-перше, рідко п'є до дна:
Звичайно, десь з півстопки залишає
І репетує: "Ой, яка ж міцна!"

За тим - повітря похапає ротом,
Утре сльозу, розмаже фарбу на очах…
А другу, третю - п'є, як воду,
Четверту, п'яту, шосту - просто жах!

А потім, це вже як нап'ється,
Шукає ще горілку, б'ється!
Ой, куме, добре, що ми козаки
І не п'ємо горілку, як жінки!
1994

Ну й чому на обличчі турбота?
Всі емоції - наче в біді.
А з яким сподіванням до рота
Заглядаєш наївно судді!

Зараз рішення він зачитає,
Що із позовом ти пролетів, -
І мене адвокат привітає,
І згадаєш ти курв та чортів...

Неабияк роззявивши пельку
І роздавши багацько бабла,
Взяв ти дозвіл на клаптик земельки,
Щоб тобі під крамницю була.

Скрізь проект будівництва погодив,
Хабарів знову всунув сповна -
І бригаду найняв. До пригоди
Залила вже й фундамент вона.

А пригода підкралася радо:
В мене, друже, сюрпризики є!
В ніч прекрасну моя вже бригада
Пригребла цей займати об'єкт.

На хєр з пляжа твоїх охоронців
(Ну, по нирках прутами їх, мля) -
І на ранок, до сходу ще сонця
Та земельна ділянка моя!

Знаєш, ставив би ти свою лавку,
І тебе, блін, не трогали б ми, -
Ну так нашій братві під заправку
Тоже треба участок, пойми!

Шо, придурок, ти горем убитий
Чи простіше - ващє опупєл?
Не сидять, бляха, в тюрмах бандити,
Дальше, бляха, творять бєспрєдєл?

Толку, блін, шо судді й адвокату
Чемно грошики ти заплатив?
В мене баксів, чудак, більш багато,
Я суддю льогко перекупив.

А закони в нас шо, мля? Як дишло.
Чисто віддані суддям до рук.
І як він повернув - так і вийшло.
Всьо, свабодєн - кури, брат, бамбук.

Шо триндиш? "Нема правди"? Та повно!
І в судах її - море страшне.
Тільки тут одиниці умовні -
Тої правди мірило одне.

Вище носа! Наступного разу
Шанси матимеш виграти всі -
Як на тебе уже за образу
В суд подасть ще бідніший сусід.

2007

Ви нас не дзеркалом лякали тут простим,
Тут інквізиції вогонь і чадний дим.
Ми ваше ж дзеркало тихенько вам піднесли
До носа вашого ж. Потіштеся своїм.

Предчерноженское.
Вовсе времени нет, и почти ничего не случилось,
Только тени взвились и багрово пустились во пляс
Кто-то рявкнул с небес,
этим звуком земля подавилась,
В изумрудной грязи змей прозрачною кожей потряс.

И какой то святой в небесах перетаскивал мебель,
Кинул вниз на деревья огромный тяжелый комод.
Ну а ветру то что, он нездешний, он будто бы небыль
Он колдует себе, и меблишка его не берет.

Я узнал старика по ворчания гнусной привычке,
Это Петя святой на деревья обрушил свой шквал,
Руки им поломал, оборвал веток тонких косички,
И притих, и простил
…………………….....и святою
…………………………водою
…………………………………обдал.

Оригінал:
Земляничных полян предзакатная кровоточивость,
Изумрудная влажность, прозрачная кожа змеи,
В этот час межвременья почти ничего не случилось,
Только звуки исчезли и спрятались в горле земли.

Только ветер нездешний свою наколдовывал небыль,
Только тени зловещей толпою багрово вились,
В небесах кто-то мрачно давно перетаскивал мебель,
И ворчал по привычке, и лишнее сбрасывал вниз.

В ожидании гнева деревья пониже пригнулись,
Защищаясь руками от высшего в мире суда...
В этот миг, всех прощая, смущённо любя и волнуясь,
На притихшую землю
...................раскаянно
.............................пала
...................................вода...

(за мотивами В. Черезової)

Пити ваягру даремно, ґумка для мене, як зброя.
Мої гачі, твій стрій купелевий - злітають униз.
І в`їдаються очі у стегно-звабливий стриптиз.
Я жену за тобою, як справжній жених, по покою.

Що за нікчемі капризи - колиться щось волоскаве,
де, як вдіти мундира, в позу "струнко" стане пагон.
Але я не Арей, а гарячий палкий Аполон (одягаю ...).
Видко в очах твих заграву - розпочинаєм забаву.

6 Березня 2008

Мій рейтинг впав…А ще стояв учора
Твердий, могутній, як ота дубина,
Незламний, як та скеля, де прикутий
Був той чувак… як там його…забув…

Він був моєю гордістю і суттю,
Метою справжньою у цій царині віршів,
Й дівки усі разом ставали в позу,
Та що дівки – усі чоловіки!

Його я доглядав, щоденно пестив,
Ганчіркою стирав з нього пилюку,
І цяточки на ньому не бувало,
Блищав, як очі навесні в котів…

А потім налетіла дика зграя
Вовків па-а-азорних і брудних чужинців,
Розпочали хапатись за мій рейтинг
І хаяти його перед народом…

Перед моїм народом, для якого
Я вірші ці треклятії пишу
І виставляю їх разів по десять,
Щоб кожен зазубрив, як Отче наш…

Є на Майстернях тут порядок чи нема?
Чому адміністрація мовчить
І рота не заткне отим гидотам,
Що честь мою із рейтингом зрівняли,

Коли упав він, кволий, на коліна,
І звідти ледве чутно шепотів:
«Здійми мене, здійми, о, милий тато…»!
Як серце крається і як душа болить….

Сів розхлябано-щасливий,
Бізнесмен,
В 600 мерседес,
Вуса хвацьки підкрутив,
Борідку знизу він підбив,
Щоб торцем стояла,
Підморгнув собі в дзеркальце,
Потягнувся,губи облизав,
Дав на газ,зірвався
Мов шалений вітер гнався.
Радість неймовірна,
Бо його прокрутка,
Принесла прибутки.
Вже його ласкаво обнімало,
Тепле море азіатське,
Та банани і кокоси,
Сипались з гори,
І стрункі дівчата-амазонки,
Танцювали навкруги.
Ноги гладив їм,
Шийки цілував,
А найвродливішу,
На коліна посадив,
А вона махнула рукавом,
Щось заскреготало,
Підкинуло вверх,
В голову дало,
Аж чоло на склі,
Печатку поставило,
Носом підписало,
Зубами зажало.
Відривали всім ПОСТом,
І збирати будуть,
Всім медперсоналом.
Мерседеса на металолом.
А мораль така:
"Не лови за пір*я півня,
Бо синиця вилетить із рукава!"

(неневисникам слова "ВІТЧИЗНА")

На Кульпарківську до Львова всіх пошлю -
пальцем викажу вітчизні співчуття.
Я курвлю - тому що не люблю,
бо таке моє розкурвлене життя.

На історію, на віру наплюю,
місто ноги роздвигає на путях.
Я курвлю - тому що не люблю,
бо таке моє розкурвлене життя.

Напишу фігню - ше трохи поблюю,
оголю свої правдиві почуття.
Я курвлю - тому що не люблю,
бо таке моє розкурвлене життя.

А на носі курву-землю зарублю,
"курви син" звучить блатніше за "бадя".
Я курвлю - тому що не люблю,
бо таке моє розкурвлене життя.

Kurva-LOLльчика до язя притулю
хай не тхне моя поезія. Затям:
Я курвлю - тому що не люблю,
бо таке моє розкурвлене життя.

3 Березня 2008