Кого би розірвати на куски,
Собі схопити величесенькі куски,
Другого затоптати,
Себе так вихваляти,
Що тільки я, та тільки я,
Геніальна фігура,
А ти, та що там ти,
Сиди і в дві дирки сопи,
Не лізь ти нікуди,
Розтруть,затруть і ноги витруть,
Бо це було завжди,
Від зграї не втекти,
Вона не тільки дожене,
А закусає,розірве,
То виходу не має?
Інстинкт збереження тут грає.
Або ти, або тебе вони,
Біжи,бо виходу у них немає.
"До чого тут інтелігенція гнила",
Бо ми ж вовки,
Як не з*їмо, то заженемо у кутки.

Любим Україну
Ми всіма серцями,
Доки влада ззаду
Любить нас із вами.
Нині в нас гулянка,
І простий її сюжет:
Глушимо горілку
І танцюєм карапет.

Пиймо за добробут
Неньки-України,
Щоб найвище в світі
Піднялися ціни!
Щоб могли купити
Ми паперу в туалет
Й нічим було ...ти,
Станцювавши карапет.

Нащо ті "Прориви",
Збільшення зарплати,
Як доходам нашим
Цін не наздогнати,
Як знімати можна
Фільми жахів про Бюджет?!
Тільки нам байдуже:
Ми танцюєм карапет.

Хто побув "небидлом"
Трохи на Майдані,
У жовтогарячім
Досі ще дурмані.
Фахівці зі Штатів
Знають, в чому тут секрет, -
Нам "по барабану":
Ми танцюєм карапет.

Вірять в нас майданцям,
Відключивши розум,
Раді ми все більшим
Обіцянок дозам.
Їх же щедро сиплять
З телерадіо й газет -
Ми тому щасливі
І танцюєм карапет.

Довго танцювали -
Трохи потомились.
Владу обирали -
Сильно помилились.
Та на цю проблему
Нам дають імунітет
Випита горілка
І веселий карапет.

Невчасно прервано коїтус,
У графоманів їде дах,
На полювання вийшов Критус,
А разом з ним – славетний Нах.

І провокатори занили,
Очко судомить чорний жах:
Здійма їх на сатири вили
Шляхетний хлопець Критус Нах!

:))

(Нахману Критусу присвєчуєсі)

Я проймаюсь глибиною слова "Нах...",
не пройдуть `го посинання певно всує...
Нах... - факір та відправляч чортяк на дах -
На даху я,(в йійках-йойках)
на даху я!

А як з даху подивитись - поросто страх,
мамамія, татамія, анемія...
Нах... тобі:
- Ще крок і буде ті бабах!
Алілуя! На даху я!
Нах... - дубію.

Караули закричав ворона-птах,
а точніше "кракаулів накричала".
Дивиться наш Нах... і шле чортяк на дах,
щоб ворона соловейком заспівала.

27 Лютого 2008

Василь Шляхтич. Є як є

Серце б’є
Моє
Твоє
Я є
Ти є
Життя триває
День минає
Ніч минає
Світ кохає
Те що раєм
Називає
Не під нагаєм
Доріг шукає
Знає
Що вони заростають
Той знайде
Хто віру має
Він не пропаде
Світ триває
А є
Як є.

_____________________

Серце б’є
Моє
Твоє
Її
Його
Йо-йо...
Життя триває
День минає
Вечір минає
Ніч минає
Ранок минає
Про що це я
Забуваю
Буває
Такий вже я
Як є...

На вірш Мирослави Меленчук
http://maysterni.com/publication.php?id=19270
.....................
Губи – безгубі і руки – безрукі... Зупинка
Серця без серця. Ці двоє прощались навік:
Хвиля, що так була схожа собою на жінку,
Скеля, якою у море вростав чоловік.

________________________________________
Губи – безгубі, і руки – безрукі, і ноги – безногі,
Серце без серця, і шлунок без шлунку, і череп без мозку...
Думала, то в тебе губи такі от вологі,
А виявляється, весь ти, коханий, із воску

В. Бендюгу та його безсмертним віршам

***
За селом прокричали лелеки
Летіли лелеки з Африки, -
Несли в Україну грип.
Летіли лелеки і кашляли,
Я кричав їм у слід, аж охрип:
- Не летіть ви сюди, чорнОгузи, -
Хай вас негри усіх поїдять!
Вистачить з нас і Чорнобиля…
Отче наш… вашу мать, вашу мать…

***
Не в позі щастя
Ставай хоч раком
Усе то буде лиш фізкультура
__________________________________

Лелеки, недоїдені пігмеями,
Під “вашу мать” верталися додому,
І, пролітаючи над Піренеями,
Побачили картину незнайому:

Стою я в позі знака Зодіаку
І бороню кордони України,
Лише боюсь, щоб грип отой крилатий
Зненацька не підкрався із-за спини,

Стою вже довго, вже закляк чекати,
Вже голуби взялись за справу дружньо,
Я все здолаю за тебе, країно-мати,
Урочисто, повільно, стійко, мужньо...

Якби я кленом народився або дубом,
То мав би безліч різних перспектив:
Парканом стати, або хати зрубом,
Чи скрипкою (люблю її мотив!).
Я міг би стати кріслом Президента,
Або веслом, що хлюпає в воді,
У вузі став би лавою студента,
Чи лавою підсудних у суді…
Можливо, став би рамою картини,
Де в Мони Лізи посмішка сумна,
Підпорою убогої хатини
Чи бочкою для пива і вина,
Або, наприклад, держаком лопати,
Дверима, щоглою чи клубом!…
Та чим завгодно міг я легко стати,
Якби був кленом, а ще краще - дубом!
………………………………………….
На жаль усе не так, бо я - людина,
І тим, що мріялось, не зможу стати!
Тому попереду у мене путь єдина -
Терниста путь в народні депутати…
1998

Тіло можна втопити в вині.
Завтра можна сховати у вчора.
Та поки солоніє вода на Землі-
Буде так,як не було ніколи.

Можна вірити в себе.
Безмежно і грізно.
І носити себе,як ікону.
Й на себе молитись.
І слізно,і слізно.
Таємно-жагуче
Кохатись у собі.

Можна бути Поетом…

Кожен ранок, мов свято, розділене нами надвоє:
запашним майонезом твоє я намазую тіло
і лижу, і смокчу, і в нірвану впадаю з тобою,
обіймаю, голублю, даруючи пестощі вміло.

Ледь торкаюсь устами, вдихаючи запах капусти,
(на обід буде борщик?) Чудово кохана, а поки
я тобою поснідаю... Страва розпусна і тлуста,
так за це і кохаю тебе - ти ж моя чорноока...

Але ти не возися, моя апетитна коханко, -
на-но ось... Тільки ж випий до краплі, до самого денця,
і хутенько на кухню - там є самогонки ще склянка,
і... - у мене ідея... - візьми ще гірчиці і перцю...;-)

Першоджерело тут: maysterni.com/publication.php?id=18983.

Пролохотронивсі я нинька моцно,
дві фікси вибили на танцьох баняки.
Запухли вочи, мимо цілю в ноцник,
гелікоптером в баках крутятьсі зірки.

Задок свій мама кузькіна задрала
і показала хлопу всю свою красу.
Тепер лежу - не дихаю, мов шпала,
всіх сук зарублюю на ніс, курей пасу.

Розтринькаю цю ніч на монольоги
про путні мами - курчі, сучі та Кузьми.
Хай качка копне, відпадають роги
і ржуть, мов кавалєрія, куми.

А зовтра день напне дійки корові,
заріже на обід старого когута,
глодати кісточки залише псові,
кишки перебурчать у танці живота.

Дорвусь до трактора, зачну рулити,
проб`ю вікно в Європу - пробанячу хлів.
І заведу розмову, матом вкриту,
під мумуваті звуки кумових корів.

14 Лютого 2008

Варвара Черезова
Мої кошенята

Вкладаю спати кошенят:
одне, два, три, чотири, п'ять.
Одне руде, сіренькі інші.
Ну годі нявкати, тихіше!

Не можна в ліжко, горе з вами -
нас всіх шістьох насварить мама.
Отож хутчіш лягайте спати,
мої маленькі кошенята.

http://www.maysterni.com/publication.php?id=18959
-----

Перераховую дівчат:
одна, дві, три, чотири, п'ять.
Одна руда - вредніша інших,
ходи до мене, досить віршів.

І швидше в ліжко, горе з вами -
Та ж не довідається мама!
Отож щільніше притуліться,
Мої дівчатка білолиці.

Даруйте, стало модним між піїтів
Про речі потойбічні говорити.
Низати низку нечисті й страхіть
Із підсвідомості своєї, вочевидь.
Фантазії коня пустивши гопки,
Живописують безпросвітну ніч,
Силенну силу жахів зусебіч,
А чути дешевинкою підробки.
Насправді, надається до жалю
Нещасний чоловік, якому темінь
З усіх кутів ошкірилась, мов демон,
І сотнею очей зелено-темних чига...
Ой леле, ока не стулю!
Але чомусь не страшно, а шкода,
Бо то вже не захцянки, а біда,
Стидавбися писать таке, хіба би
Вже геть забув, що хлоп ти, а не баба!
Вдягни штани, як висохнуть, а далі
Не важ на нагороди і медалі,
Світи свічки і оглядай кути,
І павуків змети, аби боялись,
Хай знають місце миші і коти,
Щоб над господарем відтак не насміхались!
Як віршам не розвидниться й тоді,
То справи кепські і нема надії.
Діагноз очевидний і простий
Для фахівця, либонь, з психіатрії.

Заснув Сірко на сіні у стодолі,
як цуценя, що суча мати привела.
Жук колорадський крав на бараболі
мозольну працю рук. Та най би `го взяла...

Семенів трактор тратив кінські сили,
на гак за ніздрі ухопивши ржавий ЗіЛ.
Петро з Іваном третій день, як пили -
Петро ще петрав, а Іван ревів, як віл.

Жінок додолу притягнуло поле
і пило соки та вирощувало горб,
А у сільраді голова дозволив
собі заїхати граблями в лоб.

Одна лиш втіха, що радейко піє,
попса під настрій - закусити є чим глюк.
А в оковитій норовисто градус мліє,
від Колорадо залишився тіко жук.

11 Лютого 2008

Я не люблю брутальних слів,
Невігластва цураюсь,
Не дуже вірю в силу снів,
Як завиню – караюсь,
На напівзігнутих ногах
«Наверх» я не вчащаю –
Ні, я не відчуваю страх,
Я сором відчуваю!
За себе сором і за них –
Тих, що над нами стали:
Серед порожніх слів рясних
Вони вже заблукали!
Хто їх «керманичами» зве,
Того не поважаю:
Керманич знає щось нове,
Таке, що я не знаю!
Тому і має право він
Керманичем вважатись,
А не нагадувати дзвін,
Що звик сяк-так хитатись!
Хитнувся – бомкнув раз і два,
Бездумно звук лунає –
Яка ж у дзвона голова?!
Дзвін голови не має!
А скільки ж є у нас голів
По всій по Україні!...
......................
Я не люблю брутальних слів,
Але вони єдині
Спроможні чітко, без «ля-ля»
У далечінь послати
Тих, хто на тямить ні чорта*,
А лізе керувати!

*Читач може підібрати вдалішу риму...
04.12.2007

(За мотивами Василини В.)

Монументально підливаю вечір -
біжить по дубові срумок стрімкий,
щось я сьогодні не до речі
звалив собі на вузькоплеччя
непередбачливо-мутні думки.
Здригну, обітру мешта об штанину,
зішкробаю коханки довгий ріг.
У час печалі, в радості годину
знаходжу у собі завжди причину
напитися - і падати без ніг.
Гойда знайомих, дорогих і любих,
і вертольотами башка шумить.
Спинюсь на хвильку і покличу Любу -
без Люби - то вже точно вріжу дуба,
а як не вріжу - знову кину пить.

8 Лютого 2008

Накостиляв під вечір в барі рагулям.
Пішло метро бомжів міських на ніч куделить.
Лежав собі, балдів, плював у морду стелі,
та навіть вусом на коханку не схиляв.

Вона вовтузилась, чекала "аль-люлів",
за вушко шкробарала, мов киця муркотіла,
а на тівішці гавкалась з мєнтом Ґадзіла,
а я все згадував польоти рагулів.

Немов трамвай ми ноги кулком переліз,
центнер кохання почвалав у бік льодівки.
Не та вже баба зара, як то була дівков.
Чим думав хлоп, коли `го путав з нею біс?

8 Лютого 2008

(За мотивами Юльці В.)

Я хочу тебе, конюху,
мій хлопе з Тоганрога.
Запрошуєш на сіно,
заглох в корчах мопед.
З тобою будем бавитись
у "Гол!" (ворота - ноги).
Ну що ж давай - викочуй м`яч
а я доїм шербет.

8 Лютого 2008

(За мотивами Варці Ч.)

Я гикати буду - до завтра, до літа чи смерті.
Забембали сни, телефонні дроти і дороги.
До чорта пошлю на кулічки коханця-небогу -
хай знає він, батяр, як в гречку скакати уперто.

Побринькаю троха губою, і в чашечку чаю
наллю коньячку і журбу у собі переможу.
Покличу Стефана - хай гріє оманливе ложе.
Стефасю, ти мій - мерщій до аптеки, благаю!

Він майже вже тут, я халатик знімаю кохатись -
підкинь троха жару, здоймай же нарешті кальсони.
Чекає на пташку грайливе моє підвіконня.
Він, кажуть, що дідько - не вірю я в ті забобони...
і, як перед боєм, чекаю на мужність солдата.

8 Лютого 2008

(За мотивами Ванди Н.) ;)

Пав король. Бажання випало за ним.
У нього всох... пучечком затугим.
Райтузи я зминала у пітній руці,
котам, що їх нераз топила в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...

Там стеля щедро сиплеться - дарма,
там всі обкурені - їх відморозила зима,
індуси там співають про "ачА",
а на столі застелена парча,
на ній присмажене вмостилося паця
так недоречно. А втіхи все ж катма.

Тож накурилась я, смачне аліготе,
а перст середній вказує на те,
що всі амури роблять шури-мури,
та ти пробач
не запиваю коньячком я скач -
від того цей незрозумілий плач.
І знову мимо. Розмова ні про шо
і ні про те...

8 Лютого 2008

Ми з Параскою на площі,
Розбирали інтерес,як проходить виборчий процес?
Хто куди і як попав,тай ще скільки дав?
Та в яку ту партію попав?

Вона каже:"Треба дати тс-тс,мілліона два чи три,
Щоб пролізти тільки в список,тепле місце знайти,
Щоб усе було у мажорі,в шоколаді було.
Тай ще скільки треба дати,щоб до президії дібратись

А якщо на тебе пихнуть з-заду?
То ти розвернешся,та зверху вниз призирливо подивишся,
Та розкриеш рота,засвистиш,
І своїми пазурами у волосся запустиш.

Почешиш ти голову так, щоб слід лишився,
Та пучок волосся у кулаці скрутився,
А тоді назад подайся і його до себе потягни.
Та з усієї сили до свого коліна яяк нагни.

Як побачать,що ти можеш постояти за позицію свою,
Так одразу ж заберуть і тебе в призидію.
І ти будеш керувати,на засіданнях кричати,
І для себе,і для них гроші заробляти.

А як,що ти ас, в партійній роботі,
То возитимуть тебе в мерседесі чи тойоті,
І пайки до дому видавати,
Тай ще два амбала,щоб ти не пропала,будуть охороняти.

От такий-то, тобі виборчий процес,
Коли хочеш мати великий інтерес,
Влади та грошей,то нічого не цурайся,
Нападай і відбивайся і тільки свого добивайся.

Твої вірші — думок великих злиток:
У них епоха і життя нове —
Від екскаваторів до шоколадних плиток —
Яскравими картинами пливе.

І трактори, що заповзли в аули,
І літаки над хмарами шугають —
То не біда, що те сто раз ми чули,
То не біда, що те і діти знають.

І хоч про все те знаємо з газети,
Любов до тебе все-таки лелієм,
Бо нам приємно знать, поете,
Що ми й самі писати так умієм.

14.10.1961

Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби ловлять за язик.
По кінескопі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Льодівку відчинив - а там спить нулик,
очима чавкаю, згостив свій нюх на "фу".
У кумів треба трутнювати вулик -
там сала шмат давно чекає на лафу.

Посидимо, сивуху копне качка,
"Гуцулку Ксеню" заведемо під столом,
культурно проведемо вечір рачки
та облизавши брудершафтом пачки,
підемо матюками кидатись в село.

31 Січня 2008

Далеко - та ще й як! - від твого дому -
На міста протилежному кінці -
Тебе два дні тому о пів на сьому
Уздріли сексуальні молодці.

Схопили, затягли враз до підвалу,
Там роздягли в нерівній боротьбі
І довго та безжально ґвалтували.
О восьмій аж попались... на тобі.

Зазнала ти наруги й переляку!
Мене ж ця звістка вбила наповал.
Скажи ж мені, молю: які чортяки
Тебе тоді попхали в той квартал?

Ти мала бути ТАМ о пів на сьому?!
Я з шостої тебе у центрі ждав!
Стирчав з букетом поблизу «бімбому»,
Як дурень, нервувався і страждав!

Так смерть коханню разом із квітками!
Ну, потерпіла, ти й... людина! Ну й...
Любись же відтепер з ґвалтівниками!
Мені вже більше не телефонуй!
1995

Корова молоко несла, а кури сперечались
кого когут топтатиме сьогодні в курнику.
Свині сальце на свіжім сіні рохко відкладалось
і нишпорив вдоволено щурище в смітнику.

Прикривали давно качки побовтавшись в ставочку,
Сірко ганяв незносних мух і кістку брав на зуб,
сусідський пес з-за паркана котив на нього бочку,
тримав плакат попереду "Сьогодні Танці" клуб.

На місці ще баняк стояв і пелька - не залита,
радейко матюкалося про "раду" і про "дай".
А що в селі робити ще? (крім пити й морду бити)
За свіжим Сяйвом Місячним йде Йокарний Бабай.

29 Січня 2008

У мене нинька свєто -
прийшла "на гойда" Свєта.
Гайда гойдатись, птасю,
я майстер в масю-масю.

Підемо мандрувати,
за стіни сі лапати,
зацьомкаю ті моцно,
поставлю поруч ноцник

і най сусіди чуют,
як помпка фест працює.
Напомацки блукаю,
країну мрій шукаю.

Ну зачекай - дорвуся,
та шось ми клац по вусі.
Шо за манєри, Свєто -
то мало бути свєто.

Шось лізе просто - оба!
Шось лиже мого лоба,
шось дихає так часто
же дух підносить ласти.

І шось таке мокреньке,
і шось таке тепленьке...
Вмикаю світло бодро,
а то - Сіркова морда.

28 Січня 2008

Рік тому я в двері не постукала,
Несучи пиріг своєму генію,
І його, сердешного, застукала
На дивані з голою німкенею.

І пиріг, гарячий, щойно спечений,
Полетів німкені просто в голову...
Я, дівчата, після того вечора
Цілий рік не ночувала голою.

Цілий рік блукала неприкаяна,
Цілий рік не їлося й не спалося:
Я ж тоді такий пиріг спекла йому -
А самій ні крихти не дісталося!

Ляп. На фурі сліди. Голуб злякано фуркнув.
Ощасливлений хлоп мироносця злим словом згадав.
Пропустив три гольголі крізь горло та буркнув -
переліз через шкельце зелене у баки удав.

Коли баки забиті, заповнені плином,
а корму підкосило, згинається в коло труба,
легше впасти у сон, ніж тинятись під тином
із "Іваном, що в`ється... барвіном?" по синіх устах.

23 Січня 2008

Забракло ми зубної пасти -
хоч ґуталіною масти.
Село погнало м`єсо пасти,
Сірко блоху занепастив.

У писку кіт наклав півмиски,
мігрень гулєє баняком.
А вчорай - заробив по писку,
на кавалєрці під шинком.

Йой, та Мариня - феська модна.
Навипук сподні, сміх до вух -
такі то явища природні,
коли підносять перса дух.

Таке то слово - ніц та й годі,
немов води набрав, оглух.
Бігме ті кажу, шастє - злодій,
ліпкий папір для лапу мух.

То добре же я не тарантул,
не богомола черевце -
а то б не пити зараз Фанту
і не летіти у райцентр.

А там Варварця зілє варить,
впускає дим зелений змій,
картопелька в пательні марить
про шлунок підупалий мій.

Поп`ю Боржомі - ше не пізно,
в колясці вже бурчить Сірко.
Неси мене, мій триколісний...
Райцентр. Баня. Душ шарко.

23 Січня 2008

Син Петро, що служить в війську,
пише лист до тата:
“Нині снилась мені, батьку, наша біла хата,
І садок, що біля хати – яблука червоні
Наливаються під сонцем, просяться в долоні,
Тепле літо їх маніжить, соком наливає,
І над садом яблуневим соловей співає...
...А прокинувся – то сльози засліпили очі...
Пришліть, батьку, наших яблук, дуже яблук хочу!!!
Поскладайте їх в посилку – жовтих, червонястих,
Не дозвольте на чужині синові пропасти!
А ще, добра ваша воля, покладіть в посилку
Кусень сала зо два пуди і пляшку горілки...
Як оте усе не влізе – тату, розум майте!
Тоді яблука з посилки к бісу викидайте!”

Всі друзі у житті чогось добилися -
Вже мають власний бізнес, гроші й шану.
Лиш я усе лежу та в стелю дúвлюся,
І за плечима - "ніц", окрім дивану.
Та ні - я не бездара, не безпомічний!
Я б теж свої розправив мужні крила
І без проблем вершин дістався сонячних...
Якби так сильно "жаба" не давила.

Ти ж обіцяв: “Все для народу!”
За Україну – головою!”
А сам – щоранку бутерброди
Їси з червоною ікрою.
Прощення зрадникам немає!
Ідею нашу ти заслинив!
– А що? – “панок” відповідає, –
Ікра буває жовто-синя?

Мене покинув ти і знову
З собою я веду розмову:
- Тобі, напевно, добре там.
А як же було тоді нам?

Стрясаю з голови корону.
Піснями розважа ворона…
Всю ніч не спала – ревнувала
І через вікна виглядала.

Та я тебе, мій принце, так
Ні за що не пущý, ніяк!
Суперників я не потéрплю!
(Стискаю кулачки, аж терпнуть.)

Без жалю вирву хвіст і гриву.
Нехай же знає¸ я – ревнива!!!
Відіб"ю роги і копита!
Жаль ємність до кінця допита..

Та що за гомін, чия тінь?
Це ти і мій суперник – КІНЬ :)

У монастир піти хотіла, -
Спасати душу…
Та шкода тіла.

Навколо дівчата, як цвіт,
Багата дивами природа -
Мені ж заступила весь світ
Одна лиш божественна врода.
В полоні прекрасних очей
Загину без щастя і долі.
У мороці спраглих ночей,
Здається, навік збожеволів.
Лиш з нею хотів би весь вік
Кохатися ніжно і п’янко!
Це - дівчина, я - чоловік...
Та тільки вона - лесбіянка!..
1995

Ті вибори, хоч незаконні - дарма,
Указами зрушені аж чотирма,
Були дуже схожі на Кубок з футболу,
В якому держави глава і Гарант
Водночас у формі одної з команд
І в ролі арбітра виходив на поле.

Гадаєш, брешу я? Згадай і відстеж...
Казав він, що вибори пройдуть (авжеж!)
І чесно, й прозоро, і демократично -
А сам, хоч і пахнув при цьому, як скунс,
Підтримував свій мегаблок,тобто НУНС,
З щитів та екранів завзято й публічно.

Ой, круто ж арбітр потрапляв на TV!
Канали пускали - тому ще живі,
І так не було, як у Грузії згодом?..
Тим часом у певних краях (областях)
Хтось вумний "велів":
"Ні" - ПР на щитах,
"Так" - Юльці і Ющенку перед народом.

Читачу, цікавишся, хто б то "велів"?
Напевне, росли язики із голів
ОДА, що за вибори чесні скрізь брались.
Двох зняв тоді Ющенко без подання
Прем'єра - й не знаю, чи не навмання:
Щоб в НУНСу штабах дужче інші старались.

Підтвердити може прозорості курс -
І чесно, й спортивно на адмінресурс -
"Майданців" тріумф на дільницях закритих.
Чи милий бандитам месія-глава,
Що тюрми колись їм напророкував?
Про це жартома можна лиш говорити.

А тьма галичан, для яких влада ця
Так ревно створила робочі місця,
Що пашуть в Європі з цієї причини,
З'явилися вдома у всенькій красі
І знову ж "майданцям" дали голосів -
Але не питайте мене, яким чином...

Та хоч "мертвих душ" до дільниць ринув вал,
Хоч добрий, либонь, "підрахуй" Шаповал
І хоч мегаблок - помаранчева сила,
А менш як 15 відсотків вона
Набрала - і тут аксіома сумна:
Арбітра тим самим послали на мило!

Втім, блок із нунсистів - то вічний борець,
А в нього й тринадцятий є ще гравець,
І це - Білий Дім, де самі демократи;
Арбітр і без правил зіграти мастак,
Тим самим тринадцятим навчений так, -
Тож треба 0:7 Україну програти...
Серпень - листопад 2007

Можна? Здрасьтє вам. Спасібо. Рая.
Да, я про роботу, по об'яві.
Резю-шо? Спасібо, краще чая.
Ах, які тут ящічкі цікаві!

Зможу тута класти космєтічку.
Ой, я вас не зачепила бюстом?
Правда, мені йде оця спідничка?
Меблів, бачу, тут у вас не густо.

Ше б діван, ну чи хотя би крісло .
Ну... Якшо ми схочем отдохнути...
Ну а так у вас нічо, не кісло.
Ну, карочє, загортайте... Тьху-ти!

То єсть, я согласна тут робити.
Шо? Ексель? Такого я не знала…
Ще я можу поливати квіти!
Мови? Так, я знаю їх немало:

Українську, русску, ну і даже
Ми англійську вчили в універі.
Універ? Ну той, шестіетажний.
Там такі круті стєклянні двері.

Да, діплом взяла канєшно. Нате.
Вот який красівий і блєстящий!
Ну то шо, коли вже починати?
Як ви кажете? За двері? Нащо?

Ну і ладно! Ну і больно надо!..
Ну й піду... До ваших конкурєнтів.
Там мене зустрінуть дуже радо -
Там таких немає імпотєнтів!

PIERWSZA ŚLUBNA NOC

Do dziadka babcia: "Oj, się gnie wam!"
"Gniew? Za co? Odpowiedźcie mnie!"
"Ja nie mówiłam, że się gniewam!
A wam się, proszę pana, gnie!"
262. 30.10.2007

СТАРА БАЙКА НА НОВИЙ ЛАД

Якось послав Господь трьом друзям фуру краму.
Були це Лебідь, Щучка і рожевий Рак.
Й вони гадати стали, поділúть як саме
це все – "по-братськи" чи по-чесному, однак.
Узяв найпершим слово Лебідь. Каже так:

"О любі друзі! Знано, я поважна птиця.
Мене в народі люблять більше за усіх.
Й не крали крúла ці ні жита, ні пшениці.
Я заслужив на половину паків цих!"
Озвалася тут Щучка: "Любі мóї, сміх!

Це ж сміх та й годі! Я ж між вас найрозумніша!
До речі, "щука" означа "розумна". Ось!
Нам каоліцію стварити правильніше
і прогаласувать. Мені ж за розум щось
не менше полавини чесно щоб прийшлось!"

Та каже Рак: "Я не червоний як кузен мій,
але кому сподобається, ви скажіть,
якщо його нахабно дурять і мерзенно?!
Мені третину вимагаю наділúть!"
Тим часом з лісу вже до них Кабан біжить:

"А ви, казлú, тут чьо мінжýєтєсь, в натурє?"
Й у ліс до себе перевальцем поволік,
узявши за голоблю, цю нещасну фуру.
А в спину тільки Рака "героїчний" крик:
"Добродію! Чи не потрібен Вам візник?"

Кабанчик запросив "обмити" це надбання
Ведмедя бурого із півночі, здаля.
Пили мед-пиво і горланили до рання,
а Рак на передку сидів і пиво лляв
до чаш. "І світ весь зачекає хай!", мовляв.

А Щучка з Лебедем ізнову друзі милі,
і на Кабанчика уже збирають рать.
Та, як раніш, не з’ясували на дозвіллі,
кому яку частину фури потім брать.
Чи по-дурному знов все Кабану віддать?!
22-23/08-2007

ТРИ БІЛЯВКИ,
або ж Інструкція про те, як правильно
плавати у полі

Три білявки через поле
йдуть, через пшеничне.
Дві – дорóгою, поволі;
третій все незвично,

і вона через колосся
мов пливе – руками
так вимахує. Волосся
повне колосками.

"Ти поглянь на цю дурепу! –
каже перша басом.
– Плавати тут крóлем треба,
а вона все брасом!

Завдяки дебілкам цúм о’
нас, білявок, всюди
ідіотками тупими
називають люди."

Друга мовить: "Так, несила
терпíть цю кобилу.
Якби плавати я вміла,
її б утопила!"

27/08-2007

САМ ЗДОГАДАВСЯ
Львів. Автобус туристичний їде центром міста.
Голосує з автоматом дядько в камуфляжі.
"Може, мент?" – водій подумав. Зупинив. Туристи
зашуміли. Дядько входить до салону й каже:

"Не хвилюйтеся, панове! Буде все в порядку!
Лиш скажіть, котра година?! Потратьте хвилинку!"
Підхопився негр одразу: "Рівно шоста, дядьку!"
"Сідай! Що ти не москалик, я й так бачу, синку!"
24-25/10.2007

Немічний і досить ніжний,
Ти з’явився, наче мара,
Камінь відхилив наріжний
Тінню серця,
з тротуару,
Там, де завше стільки люду,
Зараз тиша невротична,
Я вже й не чекала чуда,
Я, така багаторічна.
Самота в мені сумує,
Сумочку нову купила,
В ній слова і речі всує
Я в безодні утопила.
Горда і ще трохи люта,
З безголів’ям і манірна,
Аполлонова я лютня,
Елітарним духам вірна.
Ти ж не схожий ні на кого,
Мій маленький Термінатор,
Все життя стоїш за рогом,
Щастя шлюбного секатор,
Але все, тепер не буду
Я просити в тебе сили,
Будь що буде, будь що буде,
З пилу-жару, жару-пилу,
Я, яка згубила марно
Двадцять років, може, більше,
Що вдягається шикарно,
Вряди-годи пише вірші,
Ти ж такий ото нікчема,
Все.
Спинилась каруселя,
На, читай свойого Лема,
А мені дай Семюеля,
Той, що Бекет, хай, абсурдний,
Як і все, що поряд мене,
От чого я не Гертруда?
Але краще все ж за Ксену.
Налюбилася вже вдосталь,
Треба думати й про себе…
О! Смачного, їж свій тостер,
А мені дай в руки неба,
Діма, Дмитрику, Дімусю,
Хочеш, відчиню я вікна,
І злечу в музичнім русі,
Я ж не ти, я трохи вільна!
Ну хоч встань, бо люди поряд,
Ай, сиди, тобі не вперше,
Полетіла. В Небо, в гори!
Все, цілую!
Арьвідерши!

Коли навколо скаженіє хуга

Й морозом кидає в усі кінці,

Найперше, вчителю, звернись до друга,

Аби не збитися всуціль на манівці.

А друг для вчителя – звичайно, учень,

Трима кебету він напоготів,

Коли у класи холодок їдучий

Ввірветься, наче різь до животів.

Бо учень заспокоїть, мов припарка –

Мовляв, хіба навчання в цьому суть?

Стає у класі тепло й навіть жарко

Від знань, що вчителі нам принесуть...

В морозі – знову ж – є таки відрада:

Бурульки-соплі вже не пожуєш

І від сидіння не відірвеш заду,

Щоб дати драла, – вже що є, те є...

Писати, правда, просто неможливо,

Але і тут учитель не в ганьбі:

Є ще підручник – незрівнянне чтиво,

У втісі не відмовимо ж собі...

А ще зігріти вчителя ми в змозі,

Коли урок піднімемо сторчма.

Не вибирати ж: бути на морозі

Чи на уроці, хоч його й нема.

До дрижаків не хочеться звикати,

Тому і вчителю зажевріє талан,

Коли з уроків дременем до хати,

Довершивши його робочий план.

Від холоду у грудку збита думка,

Це не горох, що відліта від стін.

Хто й не хотів, тепер уже дотумкав

Про Президента, Раду і Кабмін.

Присв. Платону Вороньку

Я СЛАВЛЮ ЮЩЕНКА

Син українського нескореного роду
Нескореної нації-сім'ї,—
Я славлю Ющенка
За щастя і свободу,
За многотрудні подвиги в борні!

Я славлю Ющенка!
Це розум, честь епохи,
Висока совість, пристрасна душа.
В імлі віків, коли скрипіли сохи
І з кров'ю сталь стікала із ковша,
Коли в правах робочої людини –
Бесплатний труд і смерть у забутті,—
Волнолюбна нація єдина
Знайшла шляхи до правди у житті.

Я славлю Ющенка —
Ту силу героїчну,
Яка усе найкраще нам дала!
Син українського нескореного роду,
Нескореної нації-сім'ї,—
Я славлю Ющенка
За щастя і свободу,
За многотрудні подвиги в борні!

© Олєзя Левків, 2005.

Скажи мені, який це зір,
В якім змішалися всі барви,
Сп’янив для мене серця чари:
Букет зворожених сузір,

Що наливаючись без мір,
Гартує дух епохи Спарти,
Який для мене, певно, вартий,
Щоб почувавсь, як богатир?

У твоїм погляді є все:
Одвічне, боже, щось земне,
Безмежне, вчасне, сугестивне,

Лоґічне, влучне, непросте,
Меланхолійне, а проте –
Як сьози щастя – депресивне!

Хірургу! Ти клятву давав Гіппократа?
Негайно облиш свою практику хижу
Із хворих на руку конвертики брати
За кожен апендикс, за рану чи грижу.
Бо прийде злий Ющенко в білім халаті
І скальпелем враз пацієнта підріже,
А винним потому призначать тебе -
І Ющенка це не гребе.

Тобі, машиністе, є зичення щирі:
Пильнуй і веди тепловоз бездоганно.
Про цінний вантаж чи життя пасажирів
Весь час пам'ятати ніколи не рано!
Бо прийде злий Ющенко в синім мундирі,
Кермо забере, стрічний потяг таранить,
А винним назвуть в катастрофі тебе -
І Ющенка це не гребе.

А ти, пане слідчий, доводь без угаву
Вину, щоб від кари втекти було годі:
Сидіти повинні убивця кривавий,
Грабіжник лихий, ще не спійманий злодій!
Бо прийде злий Ющенко, втрутиться в справи -
Сліди заметуть завдяки його шкоді,
А за "висяки" додибАють тебе -
І Ющенка це не гребе.

А з газівником також мова окрема -
Про Дніпропетровськ чув ти, думаю, синку?
Які можуть бути від газу проблеми,
Не смій забувати й хоча б на хвилинку!
Бо прийде злий Ющенко, влізе в систему,
Як тільки він піде, рвоне три будинки,
А винним у вибухах зроблять тебе -
І Ющенка це не гребе.

О, чую! "Не можна так про Президента!",
"Цього він не зробить!", "Жартуєш - знай межі!"
Шановні, та ж маємо вже прецедента -
Гасіння лопатою в лісі пожежі.
Щоб чорно впіарити нам конкурента,
До вдалих всі засоби в нього належать!
Ваш все ще міністр не з нунсистів?
Атас!
Тоді Президент йде ДО ВАС!
2007

Знов вибори! Цікаві, як туфта.
Система - ідеально пропорційна.
В цілому й суть кампанії проста,
І локшина на вуха традиційна.

Принаймні, запитай про список лиш -
У відповідь почнуть тобі "втірати":
Шановний, любий, ти дарма тремтиш,
У нас самІ достойні кандидати!

І промовчать про те, що знають всі -
Й у пресі можна прочитати нині:
Достоїнство зелене в тих осіб,
Які стоять у прохідній частині.

За ці місця ух розцінки значні -
Там суми семизначні, взагалі-то.
А чом би їх... не вивести з тіні?
Навіщо те достоїнство жаліти?

Раз так, то хай місця у списках вже
Відкрито продають з аукціонів
І сплачують податки у бюджет
З отих горбом зароблених мільйонів.

Це ж як - прикиньте, люди добрі, - враз
Частина в нього виросте дохідна!
Прийми такий закон! - даю наказ
Новій ВР. Громада, бачу, згідна?
Вересень 2007

Малюю позбавлення волі місця
В уяві частіше дедалі.
І всенька увага моя без кінця -
Одній чудернацькій деталі.

Ні хмарки, й погода вже тиждень така -
А котяться краплі з покрівель.
Геть точно, як сльози по ніжних щоках,
Стікають по стінах будівель.

Отак за біґ-босами плаче тюрма
І думає: де ж ті бандити?
Чому ж бо хрещених батьків тут нема,
Що Ющенко мав посадити?

В'язниці, заждіть! Леді Ю на TV
Дає обіцянки чудові:
І судді грядуть, й прокурори нові,
Здимлять в небуття кишенькові...*

Не вірите, тюрми? Та що ви - невже
Ваш висновок, вироку рівний:
"Хто вірує в Господа Бога - блажен,
Хто вірить у Юлю - наївний"?

В "майданівців" логіка, певно, своя:
Якщо безпощадно здолати
Всю мафію, клани злочинні - то як
Це потім щораз обіцяти?!

Своє буде кожному й далі таки:
Загалу - "добробут" у цінах,
Комусь - яхти, вілли та грошей мішки,
А тюрмам - ті краплі по стінах.
2007
_______
*Таке прозвучало зокрема в "Подробицях тижня"
на "Інтері" 11 листопада.

Мов кіт сходив...- той присмак сигарєти.
Гулєє з бімбром кров, немов востатна дівка.
Ладнаю власні кості в біціклєту,
І шльом натєгую на бойову голівку.

Рука стискає жадібно ґазницю,
Відвисло в дзеркалі бічнім піддуте рило -
По нім пройшлась сільрадна рахівниця,
І жаба за сусіда хату придусила.

Вже вкотре прослуховую бобінку -
Забути все і більше вколо не пиляти...
Мене ти здула, наче з пива пінку,
А так хотілосі усе перемотати. :(

14 Листопада 2007

Бодай мене... то файні так, кохана,
Коли трембіта десь, спокусливо бомбчит.
Шо лупишсі, не виділась ти ґана? -
Був ґан горєчий моцно, зара моцно спит.

Йому ше ніґди не забракло шмару,
В твоїй комірці було доста кубаси,
Ставав не раз... в пригоді він і шкварив -
У час баталій гепав, шо мав тіко сил.

Тримали справно го` кубіти руки,
А потім лізли по набої в портмоне.
Така то, панночко, маґічна штука...
Шо брак набоїв знов? Ну то бодай мене...

14 Листопада 2007