ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Олег Герман
2025.07.12 18:15
Постійне прагнення контролювати все — від найменших дрібниць до невизначеного майбутнього — насправді є величезним тягарем. Це не просто неефективно, а й трагічно. Уявіть: ви безперервно виснажуєте себе занепокоєнням, мозок постійно прокручує найгірші сце

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.

Борис Костиря
2025.07.09 22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.

Ярослав Чорногуз
2025.07.09 12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,

Ольга Олеандра
2025.07.09 09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.

Тетяна Левицька
2025.07.09 08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,

Віктор Кучерук
2025.07.09 06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.

С М
2025.07.09 04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти

М Менянин
2025.07.09 01:03
Назва.......................................................................Стор.

1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................

Борис Костиря
2025.07.08 21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається

Іван Потьомкін
2025.07.08 21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники

Ярослав Чорногуз
2025.07.08 20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.

До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...

Віктор Кучерук
2025.07.08 05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.

Борис Костиря
2025.07.07 21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо

Олександр Сушко
2025.07.07 13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!

І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2015.11.15 21:38 ]
    ...
    До тебе сонячно далеко,
    Я тут - ти там. Так треба. Небо
    Людину просто не питає.
    Саме все знає....
    Ти там - я тут. Це просто відстань.
    Життя триває в вічній вісі.

    Не спечена, жива,
    Не обгоріла - диво!
    Моя душа зсивіла
    Шукає тихо сили....
    Ой, леленько, злетіли б
    У парі у париииии....
    Та я ось тут - і зрима,
    А ти - лети, лети!

    Сину



    Всі стерли - все - і за, і проти,
    Навколо будівництво йде -
    Будують дзоти днів гризоти
    Собі на голову.
    Святе
    Існує тільки -син і мати-,
    А так із боку - наплювати,
    Обмалювати, позіхнуть,
    Піти зварить локшини трохи,
    Не для помину, для брехні.
    А ВАШІ ДІТИ? ВИ - СВЯТІ?

    слово для @ ....


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (5)


  2. Олександр Олехо - [ 2015.11.15 17:14 ]
    А дудочка кличе
    А дудочка кличе, а дудочка грає…
    Позичимо заступ: життя – котлован.
    Смарагдове поле поволі вмирає.
    Мелодію Верді завчив барабан.
    Усе, як по нотах: оголені Музи,
    на Заході – геї, були і єси,
    на Сході – топ-скрепи, зґвалтовані узи,
    і кров із аорти – поразка краси.

    А дудочка кличе, а дудочка грає…
    Керовані душі. Палає свіча
    не надто високо – над маревом-плаєм,
    та нижче від кари – сліпого меча.
    Тут люди як люди і землі родючі,
    та обшири миру зійшли нанівець
    і тільки бажання, єлейно-гадюче,
    навіює тишу: А хай йому грець…

    А дудочка кличе, а дудочка грає…
    Побачити Бога раніше за всіх.
    Симфонія віри, мелодія раю –
    в чотири копитця, під куплений сміх.
    Задушливо-тісно у храмі надії.
    Із шістки – у шістки, побивши туза.
    Приходить потвора: зведіть мені вії,
    хай землю втішає жалоби сльоза.
    15.11.2015


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (8)


  3. Олександр Олехо - [ 2015.11.14 15:03 ]
    Цей світ...
    Цей світ… він знову котиться кудись.
    Усі віки, поки «єси», котився.
    Всі думали: у Божу небо-вись.
    На півдорозі, мабуть, зупинився.
    Є точка неповернення, коли
    усяке благо покидають суті,
    а потім дотлівають у золі
    чи тонуть у кривавій каламуті.

    14.11.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  4. Вікторія Торон - [ 2015.11.11 10:26 ]
    В нічнім тумані ліхтарі
    В нічнім тумані ліхтарі,
    і зачепившись за деталь—
    за медальйони камінців
    в підніжжі подихів -дерев,—
    ти перетворюєшся на
    всезріючий, як око, нерв,
    який читає поза всім
    ожилих символів скрижаль.

    Шатнулась видимість за ріг--
    та, що дзвеніла нами вдень,
    майнула в просвіті нова--
    в простому, з льону, полотні.
    На цім нестикові площин
    піймати можна в напівсні
    легкий, у хрестиках поділ,—
    розв’язку втомлених ідей.

    Блакитно-порожньо в руках--
    ключів немає до біди,
    але в душі тепліє дар
    тонких миттєвостей земних--
    міцне коралове знання,
    намертво вросле, як поріг:
    «Повинно сповнитись усе,
    так має бути...підожди».

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Світлана Костюк - [ 2015.11.10 22:45 ]
    ***
    Боляче тільки спочатку, а потім уже...
    Потім звикаєш... звикаєш... звикаєш до всього...
    Можна вбивати брехнею, лукавством, ножем...
    Зрештою, все це дорога... дорога до Бога...
    Світ цей сказився... сказився... сказився уже...
    Чорне багатство, піар, поклоніння до слави...
    Мила людино маленька, куди ж ти ідеш?
    Чи не боїшся відкрито так, без балаклави?
    Серце стукоче... стукоче... як змерзле пташа...
    Хочеться світла, і правди, і віри у вище...
    Стукаєш в двері, у душі... задля відкоша...
    Сієш слова, та не сходять - кругом попелище...
    Будуть спасенні, хто вірує ,- скажете ви.
    Вірити треба, та віру вбивають щоднини.
    Топчуть зухвало ідеї твої й корогви,
    Топчуть усе, що зосталось в тобі від людини...
    Боже єдиний, нам світло у душі посій.
    Зло переможе лише воскресіння любові.
    Сумно так... сумно так...сумно в країні моїй.
    Сумно в душі, що свій біль виливає у слові.
    ...Боляче тільки спочатку, а потім уже
    Спалюєш душу свою - і пітьма відступає...
    Можна вбивати брехнею, лукавством, ножем...
    Ну а спасати - любов`ю...
    без неї
    ніщо
    не спасає...


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  6. Світлана Костюк - [ 2015.11.10 22:18 ]
    ***
    без перуки і осінь і я...
    і дерев почорнілі галузки...
    і розхристаний крик журавля
    що розбився на друзки...
    без перуки цей Божий світ
    і оголені нерви часу
    і загублений нами слід
    поміж нотками болю і джазу...
    не боїться душа наготи
    блискавиць і громів навпроти
    кожен мусить свій біль перейти
    щоб відчути
    ЛЮБОВ
    на дотик...


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  7. Вікторія Торон - [ 2015.11.10 11:35 ]
    «Життя—театр", -- сказав поет
    «Життя—театр, -- сказав поет, -- в якому люди—лиш актори,
    всі ролі завчені давно, слова — лиш звук, реальність --сон.
    Старий історії рельєф -- нудні спіралі і повтори,
    завжди відомий результат, гнітючий, довгий марафон".

    Друг відповів йому: «І все ж, у цій давно набридлій п’єсі
    між декорацій миготить присутність більша, ніж твоя,
    не відповідна до кінця сухій придуманій адресі
    й пташиній клітці звуковій, що в ній живе твоє ім’я.

    Уся палка твоя любов не є любов’ю до земного,
    лиш древні спомини про рай і спрагле горло—привітать
    тих, хто чекає вдалині, за нерозвіданим порогом,
    поза ролями, що колись ми всі погодились зіграть».

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Олександр Олехо - [ 2015.11.10 09:01 ]
    діти часу
    біжать секунди діти часу
    погратися у день і ніч
    і не було ще ані разу
    щоб гра не вартувала свіч
    не полічить на небозводі
    отих свічок пекельна тьма
    їх при ясній вночі погоді
    і жодної коли пітьма
    вони горять як диво-квіти
    заради чого хто би знав
    і лиш секунди часу діти
    не мають для вагань підстав
    вони летять у світлі сонця
    за обрій сяючих світил
    немов комахи до віконця
    без навігатора і крил
    долають зоряні заграви
    поклавши на земну вагу
    непересічної уяви
    свою божественну жагу
    летять секунди неупинно
    у руслі зоряної гри
    а люди мислячи рутинно
    прожиті злічують роки

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  9. Олександр Олехо - [ 2015.11.09 17:41 ]
    Кораблик
    Зариблені рифи, залюднені речі…
    У кожного слова – своя голова.
    Кораблик із доку: засмолені течі
    і курс – вільне море, де доля нова.

    Де риба і рифи – життя й небезпека,
    три фути під кілем соленого дня,
    майбутнє для нині – жива іпотека,
    на палубі рішень своя метушня.

    - Підняти всі кішки, напнути гранд-парус!
    Рушаємо браття за обрій надій.
    Беріть амулети, лишіть слово каюсь,
    Вперед із розпуки у вирій подій.

    Дісталися обрію -сонце низеньке
    і хвиля-убивця оказії жде.
    - А де оте щастя для матері-неньки?
    Лиш небо імлою і вітер реве.

    Команда бунтує – немає дублонів,
    запас провіанту іде до кінця.
    І котиться чутка: на мостику клони,
    у вільному морі бракує тунця.

    Куди і навіщо – зчинилася буча,
    поділена правда… своя і чужа.
    Одна – недолуга, а інша – ядуча.
    І ділиться навпіл сум’ятна душа.

    Вертаємо вліво, в рубінові ночі,
    де щастя єдине єднає усіх,
    де сито і п’яно , де лунко регоче
    пуга у верхів'ї та свище батіг.

    А може, управо, де мужні корсари
    із рабської ниці гартують ножі.
    Над ними імлою клубочаться мари,
    ідуть серед літа осінні дощі.

    А може, як вийде, хай течії-мрії
    несуть і кружляють по колу чудес,
    де кожен оратор – за фахом повія
    і кожен вельможа – базікало-пес.

    А може, у гавань, до тихої бухти.
    Спочинемо трохи від ярих вітрів.
    В пліснявому раю сповільнені рухи,
    у сонне затишшя заховано гнів.

    Чим далі, тим гірше – дістали пістолі.
    У кожного слова – свої вороги:
    зневірені люди, керманичі голі
    і чорної вдачі родимі круги.

    І поки вагались, куди і для чого,
    зчинилася буря по імені шторм.
    Усім неабияк дісталось від нього,
    а дехто й погинув – акулам на корм.

    Залюднені речі, задимлені далі –
    приваблює сяйвом порочна зоря,
    і рвуться назовні трагічні печалі,
    і холодом віють всі теплі моря.

    Дай, Боже, їм сили, ума і бажання
    усупереч хисту здолати лихе
    і разом підняти вітрила єднання.
    Дай, Боже, їм вдачі спинити себе...
    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  10. Світлана Костюк - [ 2015.10.27 20:37 ]
    ***
    вже в цій осені стільки строкатих цілющих дощів
    вже в цій осені стільки п`янкого неспитого суму
    на бентежних вітрах калинову розгойдано думу
    на семи небесах закодовано мрію віків...
    обважнілими гронами падають зорі з небес
    сполотнілими зернами сіється шлях до молитви
    розкошує війна у жорстокому полум`ї битви
    а Месія розп`ятий у душах іще не воскрес...
    і гірчить так цій осені кожна сльозинка жива
    і терпка хризантемно-полинна Господня Покрова
    і обпалене листя і світлого світу канва
    і дорога до СЛОВА...


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  11. Світлана Костюк - [ 2015.10.27 20:39 ]
    ***
    Ось Ви сидите навпроти і дивитесь пильно на мене,
    На руки мої тремтливі...Говорим про се... про те...
    Пускаєте вміло стріли у душу - пташа зелене,
    А я все чекаю чуда ( воно ж, мабуть, золоте...)
    Ми зараз такі далекі...І як Вам це пояснити,
    Що звичних подій не буває між космосом і людьми...
    Що можна життя перебути, а можна - перелетіти...
    А можна відчути раптом, що ельфи - це також ми...
    Що світ - осяйне роздолля, наповнене кольорами,
    Кохання - невинний дотик до магії надвисот...
    При втечі Боги задумали усе, що тепер між нами,
    Усе, що було і буде, як частку своїх щедрот...
    Навіщо, скажіть, намагатися усе пояснити словами?..
    Печаль павутинкою літа єднає наш обрій в одне...
    І Ви десь уже далеко...І я вже , даруйте, не з Вами...
    Так хочеться полетіти...
    Тому...
    відпустіть
    мене.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  12. Нанея Золотинська - [ 2015.10.24 00:28 ]
    СЛОВЕСНИЙ ПОТІК ПРАВДИВОСТІ (завжди однаковий і постійно нав’язливий)
    2015р
    Відкрий шлях прохолоди в запилений дім – повідкривай всі вікна.
    Дозволь звільнитись свідомості із рамок надтісних.
    Наповни легені до краю повітрям свободи і почуєш вічність.
    Залишишся зараз тут і нема інших істин.
    Кожен звук шум свист спів птахів голоси розчиняються в тобі.
    Лиш один цей момент все що маєш - це все що потрібно.
    Всім цього вдосталь більшого й годі.
    Та хто має сміливість вірити цьому?
    Пізнай зрозумій власну суть.
    А суть завжди в Єдності себе зі Всесвітом.
    Бо куди не глянь скрізь любов… в тобі… навколо...
    Головне не звертай зі шляху вірного й не помилишся.
    Не думай то зайве – відчуй тишу і все що оточує.
    Блаженним стати може кожен.
    Лишень припинивши шукати істинну та знайдеться.
    А знаєш де вона?
    Поряд…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Владислав Лоза - [ 2015.10.22 22:57 ]
    ***
    Жалійся: прілий декаданс
    вітри несуть,
    хоча і проминають нас,

    але – не суть,
    яка під маскою тортур
    іде пора,
    бо ти – з можливих абітур
    абітура,
    Пегас – маршрутка, у якій
    немає місць,

    тож невибагливо радій,
    що не спізнивсь
    і що не вистраждано зміст,
    ані мотив –

    зате уперше за проїзд
    не заплатив,
    тому що став для муз уті-
    ленням завад,
    бо музи мають на меті
    олігархат
    чи резервацію словес –
    для цього чинш
    і платиться, а ти увесь
    рядок мовчиш,

    а ти у транспорт лізеш без
    чорнил, пера,
    неначе знаєш інший рейc
    etc.

    22.10.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  14. Олена Кіс - [ 2015.10.01 13:05 ]
    Карпатське химерне
    Чи пізнє літо зніме цю напругу
    гарячим полуденним зойком
    чи зі світлини хвацький бойко
    по-змовницьки моргне мені з-за пругу,

    розвіє ялинову сиву тугу,
    відкіль готичні манять вежі,
    де на витоптинах ведмежих
    зустріну долю - файну волоцюгу.

    Колись таки воно буває варто, -
    підемо нищечком у парі
    гарячі, молоді, зухвалі
    станцюєм танго під заграву ватри

    і вереснево теплим зорепадом
    як ковдрою укриєм плечі,
    ніхто не спинить нашу втечу
    допоки ранок не озвучить радо

    тишу в рапсодії карпатських гір:

    і скажеш ти мені повір,
    і я скажу тобі повір, -
    колись зустрінемось ще знову
    і знов продовжимо розмову
    в світах, що ваблять позачассям,
    бо зустріч ця була дочасна
    бо зустріч наша не у часі,
    а в гомоні гінких лісів,
    у водоспадах і потоках,
    притишених травою кроках
    і зморщечках нових між брів.

    Чи рання осінь визріє в мовчанні
    чи пустить нас Чумацьким шляхом
    і дим від ватри стане дахом
    над цим задавненим прощанням…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (7)


  15. Валерій Хмельницький - [ 2015.09.21 10:13 ]
    Рептилоїди
    А деякі, певно, існують, аби дошкуляти іншим -
    Чи то їм таке пороблено, як ні, то питання, навіщо
    Приходять до тебе зненацька, залазять тихенько у душу,
    Тоді намагаються посадити в холодну брудну калюжу,
    За це, напевно, очікуючи, що ти їх пошлеш на три букви,
    Аби утекти, кувікаючи, який ти шалений бука.
    Від цього вони щасливі (не дружать із головою?) -
    Зловтіхою просто сяють, отримавши задоволення.
    Не знаю, для них це розвага чи вади якісь інтелекту,
    Якого не мали ніколи і до якого їм так далеко.
    Існують такі, це не вигадки - доконані факти науки.
    Гіпотези дві: рептилоїди чи просто - скажені суки...


    21.09.15


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  16. Олександр Олехо - [ 2015.09.19 21:01 ]
    люди гинуть...
    люди гинуть за драконів
    за ідею і метал
    божевілля перегонів
    боротьбу за п’єдестал
    люди гинуть за свободу
    чи за пута хто за що
    і нема рятунку-споду
    заховатись у ніщо
    люди гинуть люди тонуть
    та приходять ще і ще
    чи офірою дракону
    чи тире між Не і Се
    люди гинуть ліс рубають
    на хрести і на тріски
    прощавай зелений гаю
    заселяються гробки
    люди гинуть війни пошесть
    а ще з дурі чи ума
    не усім повага й почесть
    але всім яса і тьма

    19.09.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  17. Олександр Олехо - [ 2015.09.08 23:43 ]
    У колі, поза колом, на кривій...
    У колі, поза колом, на кривій –
    варіативні пошуки удачі.
    Не маєш хисту? В епіцентрі стій:
    міняти мідяки, давати здачу.
    А на стиканні всіх координат
    лишень зеро і ні на йоту більше.
    Хіба що нуль, родимий дублікат,
    махне рукою: Не було би гірше…
    Під мушлями – замулені роки.
    Над мушлями – три вдихи до поверхні,
    де вік-акула сточує клики
    о протиріччя золота і черні.
    Міні-подія: ім’ярек-поет
    віршує слинотечею у вуха.
    Заходить юна Муза тет-а-тет,
    аби у голові джуміла муха.
    Сафарі, селфі, золотий батон –
    дрібні деталі марева величчя.
    І Каїн зарядив уже патрон
    стріляти брату у земне обличчя.
    Було би сили полюбити світ –
    віднести ту любов на депозити
    і, збагатившись на укосі літ,
    у мирі зі собою ще пожити.

    08.09.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  18. Владислав Лоза - [ 2015.08.27 00:36 ]
    Спогад (3)
    У низах обвідного каналу
    за латаття ламке заплисти
    (а в каналі є білі корали
    і, можливо, блакитні кити),

    чорноти під ногами дістати
    (наче виснаженості пера) –
    там, де неарештований катер
    збив сусіда-рибалку Петра,

    але звідки не вимито спомин,
    тихе марення берегове,
    ніби приспаний ятером човен
    в очеретяній парі пливе.

    25.08.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  19. Олександр Олехо - [ 2015.08.26 20:52 ]
    По дорозі...
    По дорозі, вік за віком,
    перевальцем по прямій
    сунуть мрії – хто під ніком,
    хто ціпок ховає свій.
    А обабіч, при дорозі,
    розрослася хаща тьми.
    Блисне світло. Там, на розі,
    перевірка, хто є ми.
    У достатку, у халепі
    з вітром в полі, в голові –
    доганя обранців хепі,
    усіх інших се ля ві.
    Ідемо у ніч, за обрій,
    там, де сонце устає.
    Напереді сенс-добродій
    і позаду – не своє.
    Плевели і зерна биті,
    лиходії та святі
    миють ноги в море-житі,
    у прадавній чистоті.
    По дорозі, вік за віком,
    з правом судиться суддя.
    Хабарі і телефони –
    діти судного буття.
    У колонах – трубадури,
    скрепи, стяги і мара,
    чорна пустка квадратури,
    Магометова гора.
    Ідемо. Усе за планом:
    втіха, каяння, печаль.
    Хто босоніж, хто із крамом,
    що украв – лишати жаль.
    Є рівняння не тотожні
    і тотожні абияк.
    Дні пустотні чи порожні.
    Не вмовкає брех собак.
    Все патьохи та патьохи.
    Індекс щастя на чолі.
    Завелися воші, блохи
    від тяжіння до землі.
    Словом, ділом та віршАми
    виростає мрії птах –
    в небі змій летить під нами
    на семи людських гріхах.
    26.08.2015



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  20. Олександр Олехо - [ 2015.08.22 09:36 ]
    А чи є кола без кутів?
    А чи є кола без кутів?
    Усе овали і овали.
    Здається, йдеш куди хотів,
    а там тебе і не чекали.

    І повертаєшся назад,
    у геометрію безсоння,
    а там війна і бувший брат,
    убивця «завтра і сьогодні».

    І так захочеться життя,
    не імітації… не драми,
    коли скалічене дитя
    і бездиханне тіло мами.

    А ще є путь – стезею слів,
    де розіп’яті й невмирущі,
    поправши смерть, леліють гнів
    на сон мари і справи сущі.

    І там стіна, як мавзолей,
    і знак табу на лобі часу.
    Хранитель догми та ідей
    на святі у хмільного спасу.

    І ти ідеш у іншій бік –
    індиферентні межі, грані,
    тузи побиті, дама пік,
    козирка зоряної хлані.

    Де всі живуть у позі ню
    своєї дурості чи «дурі»
    і вигин лінії вогню
    не відчува на власній шкурі.

    Є ще дорога – в нікудИ,
    у майбуття за частоколи,
    у поки ще живі світи
    і не багряні видноколи.

    А там мана і містер "ікх"
    і променіють чорні маки,
    усе оцінено на фікс
    у рік азійської макаки.

    І крутиш гирю у боки,
    і наливаєш оковиту,
    щоби не ганити роки
    і королів, і їхню свиту.

    І що то є? Хіба не кут,
    сліпа дорога лабіринту?
    Сидиш у лазні, поруч Брут.
    Утерти піт дає хустинку.

    І ти подякуєш йому
    за ніж у схові, а не в серці.
    Міняєш соло на юрму,
    на автомат і мокрі берці…

    22.08.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (10)


  21. Ігор Шоха - [ 2015.08.21 22:55 ]
    Поза земними шляхами
    Війнуло і не падає дощем,
    як-то із того світу, що немає,
    але і був, і є, і буде ще,
    як видиво квітуючого раю.

    А як і це не милує мене,
    хапаю торбу і іду полями
    дитинства за окопами-ярами,
    де падає і кличе неземне.

    Оте, що похоронене в душі,
    але живе у нас, як Божа ласка –
    мелодія, фантазія і казка
    за межами уявної межі.

    Блукаю і у лісі, і у лузі,
    де мрія небесіє на воді.
    І як мені ікається тоді,
    неначе рідні згадують і друзі.

    І як у вусі лівому свистить,
    коли і рака на горі не чути...
    І як не пригадати і забути,
    як похоронна музика звучить?

    Ой не весела музика – сумна,
    якою марно тішили музики,
    коли у небо линула одна,
    а з нею на віки і світ великий.

    За яром, за окопом, не щодня,
    але коли ікається до болю,
    я бачу огороджену тополю.

    Мене напевне згадує рідня,
    де падає русалкою-зорею
    і та, з якою я не був ріднею.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Олехо - [ 2015.08.21 11:51 ]
    Старий філософ Чень
    Старий філософ Чень-дивак,
    «неграмотний і безталанний»,
    сидить на призьбі, п’є первак
    і пише вірші бездоганні –
    про кошт життєвої суми,
    про суть речей і речі суті,
    про сни пророчі і уми,
    які до скелі мар прикуті.
    Усе не просто у бутті,
    але на те він не зважає,
    шукає сенси і путі,
    із котиком у шахи грає.

    Старий філософ Чень від нас
    живе на сході в закуточку
    і кожний день у ранній час
    вдягає вишиту сорочку,
    щоби стрічали сонце дня
    стьожки і чорні, і червоні.
    Опісля ослика-коня
    веде в Пегасовій опоні.
    І об’їжджає все навкруг
    і оком ворона пильнує,
    аби крутився неба круг,
    аби все прісно і не всує.

    Старий філософ Чень-поет
    пасе отари слів і Слова.
    Його підпаски - Інтернет
    і українська рідна мова.

    21/08/2015


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (13)


  23. Олександр Олехо - [ 2015.08.19 10:31 ]
    Різне-3
    * * *
    Стікає біль по лезу дня
    і гусне на дозвіллі
    віршІв, мереж, коментаря –
    в дорозі і застіллі.

    Сумні чуття, тужні слова…
    Та час не повертає
    ту мить назад, де кров жива
    ще душу зігріває.

    Загибель перша – вияв зла.
    Всі інші – лік утрати.
    Їх розчиняє колір тла
    і звичка умирати.

    * * *
    І хто тепер не ганить цю війну?
    Хіба що недолугий чи лінивий.
    У маренні, при тямі, напівсну
    шепоче Муза: ти такий сміливий…

    По суті треба мало духу й сил,
    щоби кричати: ти, війно, є сука!
    Багато більше на краю могил ,
    коли горлянку стискує розпука.

    * * *
    І допоки живий, ти щасливий.
    Просто щастя несхоже у всіх.
    Хтось багатий і ликом красивий,
    хтось негоди збирає у міх.
    Все відносно у світі пізнання
    і до банку земних величин
    час кладе під процент зберігання
    хто є ангел, а хто сучий син.

    2015



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  24. Олександр Олехо - [ 2015.08.18 10:18 ]
    На черзі осінь
    На черзі осінь. Літню спеку
    не остудили ще вітри,
    але за чверть… Будує Мекку
    сонцеуклінна вись гори.
    На хадж ідуть холодні роси
    і перша жовта сивина.
    Лякають ночі чорні грози,
    напившись сонця і вина.
    У храмі часу – штурханина,
    товчуться дні та місяці.
    І вхід, і вихід – горловина
    для козенят і для вівці.
    Штовхає день собрата в спину
    у цій одвічно плинній грі.
    Мішає чорну й білу глину
    гончар зірковий угорі.
    Йде караван, на черзі осінь
    і звично вертиться Земля.
    Погоничі ще поки босі,
    та у стерні стоять поля.
    І нас несе кривою кола,
    хоча ріка уже не та
    і суєта, буденна й гола,
    роки міняє на літа.

    16.08.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (8)


  25. Ігор Шоха - [ 2015.08.17 14:27 ]
    Поза земними шляхами
    Війнуло і не падає дощем,
    як-то із того світу, що немає,
    але і був, і є, і буде ще,
    як видиво квітуючого раю.

    А як і це не милує мене,
    хапаю торбу і іду полями
    дитинства за окопами-ярами,
    де падає і кличе неземне.

    Оте, що похоронене в душі,
    але живе у нас, як Божа ласка –
    мелодія, фантазія і казка
    за межами уявної межі.

    Блукаю і у лісі, і у лузі,
    де мрія небесіє на воді.
    І як мені ікається тоді,
    неначе рідні згадують і друзі.

    І як у вусі лівому свистить,
    коли і рака на горі не чути...
    І як не пригадати і забути,
    як похоронна музика звучить?

    Ой не весела музика – сумна,
    якою марно тішили музики,
    коли у небо линула одна,
    а з нею на віки і світ великий.

    За яром, за окопом, не щодня,
    але коли ікається до болю,
    я бачу огороджену тополю.

    Мене напевне згадує рідня,
    де падає русалкою-зорею
    і та, з якою я не був ріднею.

                                                 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  26. Олександр Олехо - [ 2015.08.17 07:40 ]
    Душа радіє...
    Душа радіє, як зоріє
    у світі шоу хист її.
    Тримає долу зваби-вії
    і рвійно гляне: Це – тобі!

    Читаєш, може й невмируще,
    не гра престолів – гра ума,
    де красотою сяє суще
    і хиби явної нема.

    Тож не щади свої коліна
    у храмі грацій і краси.
    Підуть чутки і зійде піна.
    В хоралі – чулі голоси.

    Але, о душе, в лоні слави
    така сумнівна зоре-мить.
    У гожий день, у ніч заграви
    вона однаково тремтить.

    Ти знаєш, душе, – війни, сльози,
    і нагла смерть, і трупний дим,
    останній путь, криваві рози
    не мають потягу до рим.

    А ще, о душе, все минає…
    Цю мудрість персня знає світ.
    І вершник-час летить над гаєм,
    несе подалі від софіт.

    А втім, як маєш голу босу
    свою затяту правоту,
    неси на суд (осанну? осуд?)
    надії вічної тату…

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  27. Олександр Олехо - [ 2015.08.16 07:45 ]
    Ховає ніч зірковий талісман
    Ховає ніч зірковий талісман
    в імлі думок захмареного неба.
    А може, все – ілюзія, обман
    і кожен лиш слуга, по суті, его?
    До вічного немає запитань,
    але до миті: бути чи не бути?...
    У сенсі невмирущих сподівань –
    шукають долю між «ніде» і «всюди».
    Не осягнути світлої мети,
    блукаючи у марах «перемоги».
    Безвихідь там, де люди і світи
    будують на чужій біді чертоги.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (5)


  28. Світлана Костюк - [ 2015.08.15 15:47 ]
    Найвірнішим
    Починає життя вигравати веселкою барв…
    І коли вже не знаєш, чи «завтра» ще буде у тебе,
    Дивний коник зелений сюркоче собі з-поміж трав,
    Позолочений промінь освітлює клаптики неба…
    Він освітлює душі…і миті…і лиця усі
    Тих людей, які вірні тобі, хоч не завше помітні…
    Ти карбуєш цю мить – неповторно єдину в красі,
    Бо на обрії вже зачекались птахи перелітні…
    Ти освячуєш день, ти освячуєш ті імена,
    Які серцю натхнення дали і нескорену вдачу…
    І тебе ще тримає стихія оця неземна,
    Бо смієшся тоді, коли інші приречено плачуть…
    Ти щаслива…щаслива, бо щастя до болю просте –
    Просто слухати голос і в голосі тому тонути…
    Просто вдячною бути всім Ангелам світлим за те,
    Що не носиш ні гніву, ні злоби п`янкої отрути…
    …Починає життя вигравати веселкою днів,
    Коли вмієш простити того, хто зламався у герці…
    Коли віриш у магію щиро промовлених слів
    І плекаєш добро
    в незрадливому
    світлому
    серці…


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  29. Олександр Олехо - [ 2015.08.14 07:27 ]
    Клас!
    Тисячоліття до ума і вміння
    ішли угору і росли числом.
    Точили древо, кістяки, каміння.
    Учились жити між добром і злом.
    І ось тепер, фактично на вершині –
    люби себе і лайкай слово «Клас!».
    І що з того, що світ на волосині
    і унизу чекає «Фас!» фугас.

    13.08.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  30. Олександр Олехо - [ 2015.08.13 10:26 ]
    І знову про час
    Володар час, зірковий майстер,
    митець, художник, кутюр’є,
    малює світ, псує фломастер,
    та не біда – ще досить є.
    Невдало скраяв – у корзину.
    Така є кнопка «деліте».
    Чорніє час у злу годину
    і геть жене усе святе.
    Коли вдається, час осанну
    співає ладу і красі
    та днину, тиху, не захланну,
    купає в ранішній росі.
    В його творіннях ми – олія,
    живі мазки земного дня,
    якби іще не амнезія,
    не суєта, не біготня.
    Усе дороги і дороги,
    де перечепи, твань баюр.
    Отож всі погляди під ноги –
    там проза яви без купюр.

    А час не відає спочину.
    Сізіфа труд – то не його.
    Шукаю риму в цю хвилину
    і не находжу крім «Ого!».
    Оце Ого є дивування
    (ушир і вглиб кінця нема),
    німе питання споглядання
    і розпач бідного ума.
    В уяві цокає годинник,
    а час зоріє угорі –
    і, мов картяр, цей мега-чинник
    тасує світ у мега-грі.

    12.08.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (5)


  31. Ігор Шоха - [ 2015.08.07 22:46 ]
    Земне помилування
    Погода й та нагадувати стала,
    що люди вельми грішні далебі
    і що учора, і о цій добі
    армагедону на людину мало.

    І явно недалеко до кінця,
    коли так низько опустилось небо
    і палить так, що більше і не треба
    хвалити за недодане Творця.

    І є за що, але ніхто не знає,
    на кому ококошується гнів.
    Немає милосердя у богів,
    а Триєдиний істину шукає.

    І поки недалеко до небес,
    і ореол Єдиного не щез,
    чекаємо нового воскресіння.

    Але ніхто на небі не воскрес,
    якщо і досі під органи мес
    на грішні душі падає каміння.


    Рейтинги: Народний 0 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  32. Олександр Олехо - [ 2015.08.04 08:17 ]
    Покоси
    Небесні роси. Бог клепає коси
    косити Космос.
    Ще сад шумить і галасує світ,
    та тягнеться рука зірвати плід.
    Польоти уві сні і наяву.
    Тримай, людино, зранену зорю,
    щоб сонце не упало у покоси
    і не буяли в ніч криваві грози.
    Причина всіх знедолених часів
    не фатум долі і не Божий гнів –
    тварини закуток в людській душі,
    де хижаки, і рідні, і чужі.

    03.08.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  33. Владислав Лоза - [ 2015.08.03 21:06 ]
    Спогад (2)
    …щойно ти споглядав, як летів
    захід сонця у гнізда пташині
    (так зурочена крадена шина
    самовільно знаходить ментів),

    аж раптово слова у траву
    повтікали – і правильно; та й чи
    цей затихлий дитячий майданчик
    (а по суті – печаль зорову),
    звідусіль неприкаяний сквер,
    неробочу колонку, що хитро
    підморгнула зустрічному вітру
    синім витиском “УРСР”

    увібгає, заб’є, увіллє,
    врешті, зацементує у рими
    словесами неповороткими
    паперове естетство твоє?..

    02.08.15


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  34. Ігор Шоха - [ 2015.08.03 11:53 ]
    Таємне наяву
    Я хочу віршем і насолодитись,
    і на солоне капнути сльозу,
    і чистої мелодії напитись
    у піднебесній таємничій висі,
    що падає туманами в росу.

    А наяву – одні дитячі ясла
    із гонором юрби і пацана.
    Напевне і у космосі війна,
    де у імлі гарує сатана,
    аби і небо сонячне погасло.

    Вдоволена сугестія мари,
    що все у неї дригом догори.
    Аби насолодитися собою,
    зачерпує оскомину пітьми,
    і потайки гидуючи людьми,
    впивається червоною ропою.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  35. Олександр Олехо - [ 2015.07.30 08:18 ]
    Оте, що
    Оте, що «є», і те, що «має бути»,
    розведені на рингу по кутах.
    Одне снагою напинає груди,
    а інше на тремких стоїть ногах.

    Добро і зло – одної долі грані.
    Нові ворота та старі «козли».
    Липневі ночі зорями духмяні.
    Кому, за що, а головне, коли?

    Зійшлись у герці. «Є»…, ач, здоровило,
    за опонента більше у рази.
    Віками скрути жИло, не тужило,
    вкорінене у думи і ази.

    А «має бути» – недолуге й кволе,
    мана ілюзій, віри, сподівань.
    Бажання щирі, але тіло голе –
    об’єкт для пересічних кепкувань.

    Тримаю кулаки за «має бути».
    Надія ще жива у сущу мить.
    Скоріше би сконали Юди й Брути,
    бо те, що «є», у печінках сидить.

    25.07.15р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  36. Олена Кіс - [ 2015.07.24 09:12 ]
    Сфера любові
    Спливають дні, минають ери,
    Час невблаганний до життя,
    Лише любові дивні сфери
    Долають прірву небуття.
    Тому усе, що є живого
    Шукає захисту тих сфер,
    Бо сенс дає одне лиш Слово,
    Одна Любов долає смерть.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (10)


  37. Владислав Лоза - [ 2015.07.23 23:12 ]
    Спогад (1)
    Завеликі обноски
    вечір підкоротив;
    награє у кіоску
    співчутливий мотив
    про тюрму, про хлопчиська
    та про рани від куль;
    “Ти бери жигулівське,
    а не балтику-нуль’ –

    дядя Вова, кирпатий,
    сивий, наче сніги,

    (він податки не платить,
    але платить борги,
    він зав’язує з грою,
    звідки брама – в мерці,
    синім “Тільки Тобою”
    він відбив на руці)

    промовляє малому,
    усміхається, щоб
    я навік усвідомив
    без помилок та спроб
    через п’ять або більше
    літ під оком зірниць,
    що вихоплює вірші
    найдрібніша з дрібниць
    і що легко програтись
    на роки-копійки,
    адже будь-який напис
    вицвітає з руки.

    23.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  38. Віктор Фінковський - [ 2015.07.22 20:11 ]
    Бал
    Грає оркестр... танки кораблем:
    Такт і ефектність... Забути про ,,рвучко''!
    Наче для камер, ікон кавалер
    Буде тебе цілувати...
    у ручку...

    Музика стихла... закінчився вальс -
    Очі вогнем! Жага! Не дитинно -
    Пристрасті шал!
    Дон жуан,
    ловелас
    Буде тебе цілувати...
    в коліно...

    Голод для вовка
    І жертва - вівця.
    Грайте, музики!
    Красуйтеся стани!
    Все швидкоплинне!
    Не має кінця
    Бал
    феєричний...
    чаруючий
    танець...



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Ігор Шоха - [ 2015.07.16 21:23 ]
    По дорозі на той бік
    Іванович, Васильович –
    мої учителі
    уже мене очікують
    по інший бік землі.
    А я усе по-чорному
    сапаю лободу.
    Чекайте – не очікуйте.
    Я ще по ній іду.
    Ще і літа попереду,
    і не одна весна.
    Домовимось у середу.
    Я принесу вина.
    Тоді і поговоримо
    утрьох і віч-на-віч.
    І за здоров'я вип'ємо,
    і за найдовшу ніч.
    І разом посміємося,
    як це не раз було,
    над нею окаянною.
    Хай поле ще зело.
    О, я її не слухаю.
    Докошую траву.
    Не п'ю я оковитої,
    то може й доживу,
    що ви мене почуєте
    і вітром у полях,
    і піснею, і зливою
    води у ручаях.

                                  07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  40. Дмитро Дроздовський - [ 2015.07.15 19:30 ]
    Хвилина DO & AD
    Слова, слова - а істини нема.
    І серце менше й важче щохвилини.
    Від слів - біда, а сил уже катма.
    До втечі - залишається хвилина.

    У спеку - сніг, і сонячно - в метіль,
    на серці віють всі вітри утоми.
    Я залишаю для хвилини біль,
    я залишаю на роки мій спомин.

    Розбився глек, посипались рови.
    Нема кому тримати оборону.
    Я втратив тіло й порухом сови
    Лечу у темінь, вічну й безборонну.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (4)


  41. Владислав Лоза - [ 2015.07.15 14:27 ]
    ***
    Вчувай. Не покарання і не шана це
    за нерозумно витрачену тишу –
    тобі нічого більше не лишається
    у сутінках посеред бездоріжжя,

    окрім як дослухатися до коників,
    замлілих вечоровою росою,
    що вимирає, як силабо-тоніка
    чи залишкове листя мезозою.

    14.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  42. Світлана Костюк - [ 2015.07.14 14:30 ]
    Про поезію кохання
    Ця коронована осінь, задивлена ввись...
    Ця позолота років, і думок, і приречень...
    Тиша вагоміша...Просто спивай і дивись,
    Слухай життя, як основу для рим і для речень...
    Слухай себе, розчиняйся у світлі, щоб знов
    Цвітом душі пломеніли сузір`я високі...
    Щастя - це світло, а світло - незгасна любов,
    Що для душі і блаженство, й розмірений спокій...
    Слухай цю тишу. Вона у тобі і в мені...
    Вірші - також заримована магія тиші,
    Пам`ять сердець, надчутливі космічні вогні,
    Подихи наші - прискорені і сміливіші...
    Гонять вітри каравани барвистих думок.
    Творить печаль наших мрій кольорове графіті...
    Трепетна музика кожен озвучує крок
    В ніжній клепсидрі, крихкому дзеркальному світі...
    Наше кохання - нестримний космічний потоп,
    Музики слів і думок неодмінна предтеча...
    Ловимо зорі в невидимий свій телескоп...
    Осінь.
    Печаль.
    І окрилена пісня лелеча...

    14.07.2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (16)


  43. Уляна Яресько - [ 2015.07.12 09:59 ]
    Переродження
    На зітканому з неба полотні
    Душа лежить, утомлена від битви.
    Свої земні забувши ночі-дні,
    Вона рядки шепоче із молитви.
    Зажили рани - плід людських образ,
    Спинили біг шалені сірі будні.
    Лишивши на землі німий каркас,
    Душа чекає на години судні.
    Пройшла життя назначені щаблі,
    Полинула голубкою до неба.
    Усепрощення мовчазне, без слів -
    Нічого більше їй уже не треба.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (5)


  44. Владислав Лоза - [ 2015.07.08 18:03 ]
    Мить
    Марять водами ятері,
    на узбіччях лежать шкатулки.
    Йти у напрямку від зорі
    кам’янистим сільським провулком,

    оминути ламкий спориш,
    озирнутися коло хати
    на зорю – і нічого більш
    по дорозі не оминати.

    07.07.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  45. Владислав Лоза - [ 2015.07.04 23:00 ]
    Йов
    - …і хоча я не власник –
    для тебе важливого –
    імені,
    і хоча через це
    ти не бачиш моєї біди
    і т.д., і т.і., але все-таки
    допоможи мені
    будяком у каміння тужаве твоє
    прорости.

    - Ти питаєш, чому я тебе –
    безіменного –
    видибав
    на зболілому плугом та бурями
    солончаку;
    ти гадаєш, я хочу, аби ти зарікся
    і видубів,
    проминаючи вік у своєму гіркому кутку,
    і тому ти не міг, як усі у свій час,
    обирати між
    високосними втратами
    та манівцем тишини –

    але я не очікував, що
    ти так довго
    страждатимеш –
    як рілля, коли їй забагато
    найшло
    сарани,

    ніби ниюча тріщина в щелепі левіафановій
    чи піщина під надлишком сонця
    посеред піску,
    непомічена помилка, крихітна і позапланова,
    неприборкана літера у чорновому рядку.

    04.07.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  46. Сонцедар Печерник - [ 2015.07.02 18:49 ]
    Печерник
    Це моя мала ода смерті!

    1
    Ні, не вмерти,
    лише майнути до початку початків.
    Посеред безоглядної німоти,
    печерної пустоти
    вихід до волі єству найти .

    2
    Вряди-годи
    серця кволий стук
    і здавлений повітря ковток у горлі,
    промінь в зіницях ще не стух
    Його зародок жевріє в жерлі.

    3
    Волога, сира стеля.
    Не марним стане мій відхід.
    Відійти хочу до вищих сфер,
    скористатися нагодою світанку,
    очистити свідомість у лоні печер.

    4
    І творячи легенду,
    Прагну змінити світ,
    Спадок предків возз'єднати воєдино,
    Щоб зродився новий міт,
    Нині себе старого я покину.

    5
    Непохований навік,
    себе не прирік на погибель.
    Звільнитися би від печерних кайданів
    Долаючи варни щабель...
    Чи стрітить святитель із кола рахманів?

    6
    На брунатно-зеленому мохові
    Присів межи галасу , крякоту.
    Дамся чути воронові,
    Най витягне з печерного мороку,
    Обміняю волю на мідний гріш…

    Вороне, віднеси мою сутність мерщій, скоріш…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Ігор Шоха - [ 2015.06.29 23:05 ]
    Контури непроглядного
    Біла зима самоти
    сивої долі
    тихо питає, – де ти?
    – Там, де розводять мости.
    А із неволі
    тяжко до тебе іти.
    Чую недолю гірку,
    бачу обличчя.
    Ти і не ти у вінку
    у непробудному сні
    ночі і лічені дні
    того сторіччя,
    що проминуло як сон
    білої ночі
    тими очима ікон,
    що дивували здавен –
    як у берези на клен,
    дивляться очі.
    Потім у іншому сні
    музика грала
    тільки тобі і мені,
    як у німому кіно
    так незабутньо давно…
    І перестала.

                                  2012


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  48. Владислав Лоза - [ 2015.06.24 23:55 ]
    ***
    …а у тому випадку, якщо ми
    атомом поголимо планету,
    я, не давши пеклу рятівному
    витіснити з нутрощів естета,
    на рудому згарищі готелю
    приручу безрідного собаку,
    щоби він завів мене в пустелю
    імені Пустого Бензобаку,

    де з уламків ми зведемо хижу,
    у якій поселимося з ним і
    обживатимемо бездоріжжя
    без твердого розміру та рими,
    рудиментів спаленого світу –

    їх ми забуватимемо разом,
    зрідка прислухаючись до вітру
    імені Обірваного Джазу.

    22.06.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (8)


  49. Владислав Лоза - [ 2015.06.22 22:32 ]
    Настанова перед стрибком
    Так як досі вишколу не пройшов,
    тобто ще не оббивав підошов
    об цю виболілу чорну кору,
    а лише в раю стрибав на пару –

    як наказує тобі командарм,
    ти покинеш певну з білих казарм
    і заселишся у тіло, аби
    стати власником людської стопи.

    Ця стопа – із найзрадливіших стоп:
    не геройствуй, бо повісять на стовп,
    якщо будеш сподіватись на хрест;

    озирайся – lupus est, lupus est,
    і найліпше з цим змиритися, чи –
    готуватись до суми на плечі.

    Не тримай на мене зла – є режим.
    Я його створив, інакше – нажив;
    я не хочу, щоби ти саме від
    необачності став ніби релікт,
    антикварна ігнорована річ,
    елемент усіх широких узбіч,

    і тому проводжу цей інструктаж
    з огляду на невагомий твій стаж,
    з огляду на дивні очі твої,
    надто вперті, і т.д., і т.і.

    19.06.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  50. Світлана Костюк - [ 2015.06.21 20:24 ]
    ***
    Втеча у тишу.Солона сльозина. Туман.
    Бавиться вітер зеленим лісам на потіху.
    Сонях в долонях - як сонце...Оптичний обман?..
    Ми переходимо долю, як втрачену віху...
    В надрах глибоких покоїться теплий бурштин.
    Грона акацій такі терпкувато-медові...
    Дуже важливо душі, коли ти не один...
    Дуже важливо, коли ув обіймах любові...
    Вислизну в тишу і долю свою обману...
    Стану сильніша...громам і димам на поталу.
    Ви зачаруєтесь, скажете тихо : "Ну й ну...
    Дивна ця жінка, що вірить у мрію зів`ялу...
    Дивна ця жінка...жертовна якась...не така...
    Світ цей для неї - якесь нереальне роздолля...
    Цвітом лілеї тремтить у повітрі рука...
    Воля у рухах, у серці...у зреченні воля..."
    Жовтим лататтям відсвічує озеро й став...
    Жевріє щастя в багряних обіймах півоній...
    Бути для неї УСІМ...Ти ним став чи не став?
    Чи потонув десь на дні у сльозині солоній?
    В жовтій галузці тужавіє біла печаль...
    Пахне соснова кора, як живиця роздмухана...
    Важко втрачати...То жаль Вам також чи не жаль?
    Зрониться пісня услід, як легенда підслухана.
    Зрониться пісня і ляже собі горілиць ...
    Вкриється цвітом , горошком або конюшиною.
    Ноти високі крізь марево тіней і лиць
    Вам проспівають - вона почувається винною...
    Винною в тім, що цей сонячний світ не такий...
    Винною в тім, що любов на землі огрубіла...
    Навіть у тому, що в грунт цей - глевкий, нетривкий,
    Пісня її упаде -
    лебедина
    і біла...

    2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)



  51. Сторінки: 1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   39