Глядя туда в бездонное небо
Я пытаюсь увидеть..скорее
Уловить твой взгляд,
Посланный мне из другого
Уголка земного шара
Смотрю .. и молю Всевышнего
Оберегать тебя в каждый твой день
Прожитый и грядущий
ПУСТЬ моя нежность
Моя вера ..тоже хранит тебя
Мой далекий ..мой близкий..
Мой родной..МОЙ...


2011

Ой зустрілися двоє світів.
Одне одного не пізнали..
Один в очі, розкажуть, світив.
Інший зуби на світло скалив...

Із вершини з усіх Вершин
Хтось розсипав, було, горіхи...
І зійшов тоді Батька Син..
Сонцем мітив обидвом віхи...

Чути сипеться знову щось...
У прийдешнім, у певнім часі,
Не зречусь я соромитись - ось!
Що причетний до "бійки" басом..

17.03.2012.

Мороз і сонце-день погожий,
ти вже не спиш, мій друже, може
пора, красунечко, вставай !
Поглянь же сонними очима
яка краса кругом спочила,
твою зорю чекає край!

Ти пам’ятаєш небо вчора
від злої хуртовини чорне,
розмита пляма-місяць зблід ,
крізь хмари сумно поглядає,
і в тебе настрою немає…
А зараз глянь – пощез і слід :

Небесною блакиттю вкриті
шляхетні килими ,сніги ті
розшиті сонцем золотим.
Чорніє тільки ліс прозорий ,
покрив ялину іній скорий,
ріка яскріє від льодин.

Кімната вся янтарним блиском
аж сяє. І бадьоро близько
тріщить багаття у печі.
Приємно мріяти ,спочивши ,
та знаєш : мила, прикажи вже –
конячку в сани упечи.

Зрання по снігу нетерплячий
біжить наш провідник конячий,
довірся - знає він куди.
Навідаємо пустки поля,
ліси така ж спіткала доля,
та берег цей люблю завжди!

2010 р

ЗИМНЯЯ СТУЖА...
ТАМ..ЗА ОКНОМ...
МУЖ МОЙ ЛЮБИМЫЙ
СИДИТ ЗА СТОЛОМ...
ПИШЕТ СТИХИ...
УЛЫБАЕТСЯ МНЕ...
Я ВЕДЬ С НИМ РЯДОМ...
ВСЕГДА...И ВЕЗДЕ...
ОТЕЦ МОЙ НЕБЕСНЫЙ !!!
ЛЮБЛЮ Я ЕГО !!!
И ЖИЗНЬ...Я ГОТОВА ОТДАТЬ ЗА НЕГО!!!

В раю й від дів
Радів;
Долі ж Адам
Для дам.

* * *
Від див радів:
Вид дів рядів.

* * *
Мало дів –
Молодів;
А постарів,
Як по сто грів.

* * *
Видерсь вище –
Вітер свище;
Піт же витер –
Спить вже вітер.

Я тебе дивувати не буду,

Бо собою залишусь надалі.

І тебе не закличу до суду:

Душі наші обидві зстраждалі.



Я тебе проклинати не буду,

Бо прокльон - перепони, вагання,

А без тебе, мов з голоду й скрути,

Я помру - а це вже не страждання.



Не страждати - це просто

Жити.

Без любові,

Тебе забути...

Це не плакати і не тужити:

Хіба гірше щось можна здобути?


з давнього

З`яскравіло сонечко,
Викликає весноньку,
І приймає квіточки
У свої обіймоньки.

Заплітає кісоньки
Теплий вітер вербонькам
І пташину пісеньку
З сумом він наспівує.

Пісня про дівчиноньку
У весну закохану
Лине Україною,
Під самими зорями.

Лине з Миколаєва
Тисячми підхоплена,
Сповнена стражданням
І нестерпним болем.

Ой летить весняночка
Про дівча беззахистне,
Нелюдьми згвалтовану
Та живцем підпалену.

І весна обурена
Тим, що не покарані
Винні в тому злочині
Три бездушні тварі,

Від страждань заплакала
березневим снігом,
Наче то сама вона
Опіки отримала...

Яскравіє сонечко
Зустрічає весноньку.
А в лікарні дівчина
У весну закохана...
17.03.12р.

Гарна дівчина, шикарна -
глибокі блакитні очі,
посмішка сміла безкарна,
стрункий бездоганний стан.
Мій мозок живе окремо,
не я,- це він тебе хоче,
сп`яніло пісні оремо,
аж болісно, млосно устам.

Коли я побачив вперше,
назвалася ти іною -
інакшою, неземною -
і, наче ,заклякла мить.
Відчув ,що існує стержень:
міцний, невгамовний, впертий .
А погляд такий відвертий,
що серце досі щемить.

Віддай мені свого часу
хоча б невелику частку,
але апетитну, ласу -
і я не змарную його.
Тобі я сповна віддячу,
бо маю надійну хватку,
тверду чоловічу вдачу -
так нумо вперед, yo-ho!

2010

До нас усе написано давно
І ця любов проста і непророча.
Як чорно-біле на стіні кіно,
Як світлотіней тиха потороча.
Прощальний погляд
І пустий вагон...
Яка знайома нам оця картина!
Твої слова – трояндовий полон,
І посмішка, і посмішка дитинна...
А час принишклий ляже на плечі –
Він нашу ніч сьогодні не засвата,
Тож ненароком викину ключі,
Від дому, де закінчилося свято.

2009

Ховалось небо в хризантем цвітінні
І першим інеєм пеклися трави.
А у саду моїм зникали тіні
І ніччю ранок вересневий правив.

Ходило попід вікнами безсоння,
Чіплялося сорочкою за вишні.
Спинило сонце золоті віконня
На день новий, написаний Всевишнім.

2004

Коли весна розв'язує чимдуж
затягнуте зимою на живому,
просочується міць через утому
водою, що купає безліч душ.

І що їй з того, що по ній ідуть,
підошвами вриваючись пихато?
Її усю повік не затоптати,
хоч як робити штучну каламуть.

Коли весна відлунює в чутті,
знімаючи із нього люті пута,
дає себе по-справжньому збагнути,
роз'яснюючи мук минулих тінь.

(2012 р.)

ІІІ

* * *
Прийшла аби піти одразу
слова як лід а ось духи́
і очі ярими огнями
і що б це значило
капець


* * *
Вона одна така у світі
і світ один у мене теж
а ще одна у неї кішка
і ліжко теж одне на всіх


* * *
Півдня знімав я з неї лати
затим шукав під ними щось
так важко щось знайти нового
хіба що аж на третій день


* * *
Вона у ліжку невгамовна
і це заводить до пори
рятує зрештою подушка
ну скільки можна пролюбов


* * *
А спершу ти украй потрібен
І ти звикаєшся - моє
вона ж тебе згортає й ніжно
кладе в кишеню гаманця


* * *
В усіх садах ті самі граблі
хоч весни спершу як нові
та мить і вже зів'яле листя
і свіжі садна на чолі


* * *
І я подумав що спочатку
чогось такого не було:
стрічання проводів чекання -
відразу ліжко і капець
.........................
.........................

ІІ

* * *
Нехай життя у нас фігове
ось тільки фіги не ростуть
бігме не рай кажу сусідці
а спробувати не дає


* * *
І взагалі вона дарунок
який дістався не мені
його тримав я б тільки в ліжку
якого б теж не покидав


* * *
Безсонні дні безсонні ночі
і в неї теж не все гаразд
та одного лише я прагну
вона ж все інше лиш не це


* * *
Та й чоловік Її недавно
на заробітки поміняв
а за півроку я напевно
на заробітки дремену


* * *
О як багато мудрих правил
та ліків більше все одно
що еталон кохання склався
уролог написав рецепт






Їхні води. І

* * *
О як нелегко із жінками
доки знайдеш якусь одну
то іншу втратиш ледь не зразу
лечу як над водою млин


* * *
Вона була як сонні брижі
як далечінь і ніжний пляж
як у блакиті мрійне сонце
я ж каже все це зіпсував


* * *
Жінки насправді тільки хвилі
бурхливі а приємно так
чому приємно не згадати
бо далі скелі і прибій


* * *
У цім буремнім океані
я борсався з останніх сил
доки "від жінки тільки жінка"
востаннє не порадив глузд

.........................
.........................




2012

радість казкова
донечка спить
ти відчуваєш
тиша скрипить...
2012р.

Красномовна фресок німота,
І глибінь, і таємниця сива
У соборі... А надворі слива
Радо цвітом обшир обміта,
Бо весна у грудях - і щаслива.

І вона, як фреска золота,
З давнини, але завжди живої,
У рвучкому білому завої
В серце небуденно заліта,
Юно і духмяно непокоїть.

Звабна, але й мудра красота.
Її магма - многолике диво -
Подарує захват милостиво,
І ти будеш марити: ота
Жінка, фреска чи у цвіті слива...

16.03.2012

грають в тиші терном зірки
срібним солом збігають роки
серця сплітають віночки мрій з тюльпанів
мереживом сонячного світла Божої любові
2012р.

Без абсурду не було б суду, а без логіки нема абсурду.
=
І так зАвжди – логіка брехні логічніша за логіку правди.
=
І сто логічних причин, авжеж, завжди знайдеш…
=
А що б такого зробити, щоб нічого не робити?
=
І скільки довелось йому зробити, щоб нічого не робити!
=
Та розум не підняв би нас із дна... якби не ситуація дурна.
=
Аж ось: щоб щось робити – треба робити щось!
=
Насправді надихатиме поета, що тут даремно вся його робота!
=
Але... У просторах намарних живуть поети позахмарні.
=
Полумяно-червоний і синьо-лазурний – фіолетово-абсурдний.
=
То не станси: контраст - лиш два, а решта - то нюанси.
=
Не кожне чотири має шанси перетворитися на станси.
=
Щоб збагнути до ладу, не обійтись без абсурдоперекладу.
=
Так було мені: скакав по абсурднім полю на логічнім коні.
=
І в саду логічного зеленого маю абсурду яблука зриваю.
=
Понад усе любив свій сад, то ж був садист... та не де Сад...
=
Емоція з солодкою сльозою, а торт...з гіркою.
=
Тіло до тіла - віч-на-віч: так сонячно, хоч і ніч.
=
Ми всю ніч вмирали й жили, бо штучне дихання робили.
=
А ніч була безока – і вона така... глибока.
=
Ситуація така: абсурд не солодкий, логіка не гірка.
=
Абсурдність тет- а- тет: вона плаче - сміється імпотент!
=
Усі логічні інсинуації нівелює абсурдність ситуації.
=
Хоч я не сплю, та годі пробудитись... могло ж таке наснитись...
=
Лід на дорозі – просто біда, падає сніг – о, пухнаста вода!
=
Так! Так! Червона капля на білім – то кров на мальованім тілі.
=
Не зрозумів до пуття: живі бояться смерті... мертві - життя?
=
За наявності логіки – повна відсутність логіки.
=
Такий процес буде вічним: вважати цей абсурд логічним!
=
Ступінь абсурдності визначається ступенем логічності.
=
У просторі простого всюди повно Бога складного.
=
В перипетіях складного - сатана логічніший за Бога!
=
Солідно й тихо... використовую логіку, щоб тішить власну пиху.
=
Сваривсь, кричав, доводив – логіку до абсурду зводив.
=
Логіку хвалиш безупину, а власний абсурд ... чужа дитина?
=
Повзеш – не ходиш! Більше догоджаєш – менше вгодиш!
=
Ваговитістю бере – гладить пузо і носа дере.
=
Думає «боголіпний»: від сяйва мого розуму усі посліпли!
=
Ото вже Юльки боїться... ну, капець! Гірш курячих яєць!
=
Поки “вознесенний” милостиню просить, “приниження” її підносить!
=
Відсутність логіки ( так є) логікою рухає.
=
Логічного ? Ще треба шукати. Абсурдного? І так будеш мати!
=
І от «розумний Ти» блукаєш в просторі логічної простоти.
=
Знаю правду згідно логіки абсурду - тоді нехай і дурнем буду.
=
І сповнений абсурду... я буду!
=
Просто живеш і добре маєшся - не заблукаєшся.
=
Усе довкола якось є, і все те не моє – моє!
=
Одне лиш розумій – що ти завжди неправий.
2012

Стихи в истерзанной тетради
В коробке цвета "малахит"
Хранились годы "смеха ради"
Пока не воскресил поэт.

Коснулась их рука невольно-
И смысл обрели слова...
Слова сплетались произвольно-
И образ тут же оживал...

Рука писала, пальцы млели,
Рядок ложился за рядком:
"Цвели сады...Мели метели...
Пруд извивался за садком.

Дрожала лунная дорожка,
И филин-горемыка выл.
Русалка охала-стонала,
И пар над речкою "курил".

А утром жаворонок взвился,
Колодец важно заскрипел.
Овес в полях заколосился,
И бык соседский заревел.

В ярах потоки бушевали,
И ветер не шутя бузил.
Пацан крутил велопедали,
"Давил на газ" что было сил.

Чудак по лужам босоного
Бредет "куда глядят глаза".
Стихия улеглась немного:
С ореха капает роса..."

Счастливым время-не указчик.
Не все подвластно бегу дней...
Безмерно емкий, старый ящик-
Хранитель юности моей.

Серед березня – заметіль,
Ой же, Зимонько, ти звідкіль
Дива білого намела?
По калюжах он – скалки скла
Від розбитих твоїх дзеркал…
Витанцьовуєш срібний шал,
Не бажаючи геть іти.
Я у серце загляну – ти.
Болем тихим пекучий слід.
То крижинка лишилась від
Десь загублених сподівань.
В очі проситься сіра твань.
Я крізь щем проросту дощем,
Підіпру небокрай плечем,
Усміхнуся: а смуток де?
Бо Любов твоя поряд йде…

Не оглядывайся- не надо:
Все еще впереди у тебя!
Расставанье- еще не досада-
Это повод начать "с нуля".

Одолжи у Весны вдохновенья,
Позаимствуй у Лета тепла...
У осенней поры- забвенья.
Хладнокровья Зима дала...

А теперь "поиграй в наперстки":

Пусть надменность сменяет наивность,
Пусть наивность затмит рассудок,
Юмор вытеснит агрессивность
За ценою доверчивых шуток.

Серпантином бессмысленных акций
Забросай озадаченных "френдов"-
Пусть страхуются от провокаций
На основе просмотренных "брендов".

Сердце тоже держи "на контроле":
Открывай лишь тому, кто достоин!
...А флюиды беснятся "на воле"!
При нормальном "раскладе"
улыбочка- воин...

Каблучки непременно дополнят сюжет.
"Боевая раскраска", декольте- "наголо".
Было б очень неплохо облачиться в корсет.
Стоп, фантазии: мальчикам "крышу снесло"!

Коли виходять сльози з берегів,
Я підкоряюся цій повені,
Повені,
що розливається в душі й — через очі —
прокладає русла на щоках.
І якщо ці сльози світлі, як зграї турманів-голубів,
Я упиваюся ними уповні
і сама стаю серед дня або й ночі
як окрилений птах.

І тоді ні гордощів, ні зла не боюся,
прошу маленького слова любові
і, може, весняного первоцвіту.
А сльози тихо-тихесенько прокладають русла,
від сонця веснóкольорові,
і здається, увібрані в них усі мелодії світу.

І щось трагічне, щось вельми трагічне
буває завжди в таких-от митях буття,
коли душа поривається на крилах у вічне
на не відкритих іще швидкостях.

16.03.2012

Весна прийшла.
Крізь терни до зірок
Свій шлях розпочинають трави,
У сні праматеринської уяви
Вони у небо роблять перший крок.

Весна прийшла.
Маленькі кулачки
Розкриють пуп'янки небавом.
З теплом їх цілуватимуть ласкавим,
У душах мед шукаючи, бджілки.

Весна прийшла.
Вчорашнє ще дівча
Лишає кокон кострубатих ліній,
Розкішне йде у образі княгині
По узбережжі скреслого Збруча.

Весна прийшла.
Когось уже й нема,
Десь позосталися у заметілях,
Та із жалоби піднялось довкілля,-
Неначе смерть подолана зима.



17.03.12

Ледве зникла прохолода нічки
І вітри розвіяли хмарки, -
Потекли низинами до річки
Із – під снігу де – не – де струмки.
Голоси їх сонні, - упівсили
Під ногами мокрими бринять,
Як зими відлунки однокрилі,
Як весни нестримна благодать.
16.03.12

Як крик того, кому зламали руку,
Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
Новим листочкам, що творили крону...
Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
З райського саду, в який Адама поселив Господь.
Мало що зродилось самосівом на цій землі.
Невтомні руки юдеїв у зимову хвищу
Справляють Новий рік своїм зеленим друзям.
Нові гаї здіймають віти посеред каміння
На доказ того, хто тут господар справжній.

ховалось Літо у твоїх очах...
перемовлялись поруч три трембіти...
вугласту ніч гателила свіча...
і бризки розліталися на вітер...
щось блискнуло зненацька з-поза хмар
і мріялось омитися дощами…
таких як ми, і навіть сотні пар
готові обвінчати були Храми…
це - трапилось! зустрінеш, не питай...
такого вже - ні з ким... Хіба що в Осінь!
оте Дівча, очима повне Таїн,
проходить сни, як в мед приходять оси...

і тільки три трембіти, по три раз по три,
перемовляються із кимось там і досі...

16.03.2012.

Чому ідуть? Чому завжди ідуть,
У нас не поспитавшись позвоління?
З чиєго владоможного веління
Звертають на пекельно-райний путь?

Чому молитва - тільки спалах муки,
Вітрами над душею жебонить?
Чому не втримати життя за руки?
Чому й саме життя, неначе мить?!..
(17.03.12)

Відклади мене краще назавтра,
Коли медом уже обіп’єшся,
Коли іншими вситишся вдосталь,
Забануєш за щирим теплом...
Я впокорено буду чекати,
Обтирати колінами стежку,
Підпираючи сиву надію
Понад щастя голодним столом...
(17.03.12)

Шлях Молочний в небі, як запішва;
між зірками точні рими мотляються.
… і пожалкував поет, що вірша
написав – і кинув зшиток в полум’я…

Наче піаніно, у Карпатах
розійшлись чорниці; ноти – єзвіро…
Сто і п’ятдесят день прибувала
літерами в зошити поезія…

Місяць розваривсь, мов гардибурка.
Згадують по ділу Бога інколи…
Стукається в сни мої голубка,
а в дзюбку у неї вірш оливковий…

Перетока (інша назва: хвилехід) – це така фраза, в якій одне слово (як правило двоскладове) плавно перетікає в друге шляхом його багаторазового повторювання, внаслідок чого відбувається перестановка складів.

* * *
Минайминай ……минайми.

* * *
Журажура …. журажу;
Ружаружа ….. ружару.

* * *
Хамухаму ….. хамуха;
Замузаму …… замуза.

* * *
Духудуху …… духуду;
Дурудуру …… дуруду;
Путупуту …… путупу
Бугрубугру…..бугрубу.

* * *
Кумукуму …. кумуку;
Турутуру ……туруту;
Дубудубу ……дубуду;
Пукупуку …... пукупу;
Пулупулу ….. пулупу;
Бутубуту …… бутубу;
Чубучубу …... чубучу;
Рухуруху …... рухуру;
Пудупуду ….. пудупу;
Кущукущу … кущуку;
Людулюду …. людулю;
Люкулюку …. люкулю;
Ютуюту …….. ютую;
Тюкутюку …. тюкутю;
Зубузубу ……зубузу;
Нутрунутру…нутруну –
Ломалома…..ломало.

* * *
Від росироси …. сисиро;
Від водиводи ….. водиво;
Від ражуражу …. ражура;
Від жаружару …. жаружа;
Від болю болю….болюбо;
Від потупоту……потупо;
Від хлопахлопа …..хлопахло.

БУДУ – ДУБУ

Я луб довбати дубу
Дубудубу....дубуду;
Збудую з лубу буду
Будубуду....будубу.

НАСТІ – НАВІК

Снилась маляру Насті
Настінасті....настіна;
І в пам’яті вже навік
Навікнавік....навікна;
Як не кошмар – то мара
Марамара....марама.
Як буть їй з видіннями тими
Тимитими....тимити?

ДРАМА

Уже спромоглась і на драму
Драмудраму….драмудра;
Та встав хоч в золочену раму –
Рамураму….рамура.

ДОЛЯ

Несе що нам фатуму грізна рука? –
Рукарука….рукару.
Й чому так радіє ця морда руда? –
Рударуда….рудару.
А ти що отримаєш замість руна? –
Рунаруна….рунару.

БАЧУ ЧУБА

Знов молодецького в снах бачу
Бачубачу….бачуба,
Ще – чудернацького у формі баку
Баку, баку….бакуба.

Нарікання

Ох, як важко в фільмі тигра
Тигратигра…..тиграти.
І чи ж варт якогось титра
Титратитра……титрати?

ВІР – НЕ ВІР

Усе те, що рівне –
Рівнерівне….рівнерів;
Усе те, що гарне –
Гарнегарне….гарнегар;
Усе те, що парне –
Парне парне….парнепар;
Усе те, що ніжне –
Ніжненіжне….ніжненіж;
Усе те, що грішне –
Грішнегрішне….грішнегріш;
Усе те, що гасне –
Гаснегасне….гаснегас;
Усе те, що тисне –
Тиснетисне….тиснетис;
Усе те, що в’язне –
Вязнев’язне….в’язнев’яз;
Усе те, що пахне –
Пахнепахне….пахнепах;
Усе те, що пухне –
Пухнепухне….пухнепух;
Усе те, що хлопне –
Хлопнехлопне….хлопнехлоп;
Усе те, що гримне –
Гримнегримне….гримнегрим;
Усе те, що тюкне –
Тюкнетюкне….тюкнетюк;
Усе те, що рухне –
Рухнерухне….рухнерух;
Усе те, що бризне –
Бризнебризне….бризнебриз.
І що – все це вірне? –
Вірневірне….вірневір.

в сердце корабля хранится тайна...
посторонним вход - запрещается...
она в огненном цветке любви...
где два тюльпана змеями переплетаются...
2012г.

"Тобі, єдиній" яблуком зірветься
і котиться до ніг... Як не з'їси -
валяється, аж доки не почнеться
"не ти, так інша" плісень некраси.

Поналітають бджолами розради,
а там і мух злетиться цілий світ!
Країна Оковитості посади
карбує й розповсюджує як слід.

Заломлює думки, неначе руки,
і догнивати змушує життям.
Допоки Єва і Ліліт, як щуки,
шукають раду власним почуттям.


17.03.2012

ти ходиш по місту великим моїм життям
ти ходиш доладний і вбраний в зелену сорочку
кирпаті шматочки дивацького серця летять
до тебе на плечі і горнуться в сни твої зодчі

ти мій материк без тебе не перша ріка
а квола рука вчепилась в кермо холодне
і гальма скавчать і небо моє втіка
і знов за тобою блакитною кішкою бродить

в твоїй парасолі ховається перший грім
і сукня з конвалій а ще ланцюжок із моря
на ньому гойдається місячне сяйво луни
відлуння розмови що поспіхом пахла і зорями

ти воїн останній в цивільнім костюмі слів
і сліз твоїх диких ніхто й нізащо не побачить
а я відчувала як мавка підвищує тиск
а я випивала до дна свідомість твою і побачення

і спогаду біла білизна була одному тобі
та трави найперші не нами були зім’яті
я почерк твій свіжий впізнала в кармічній юрбі
а як не впізнати

У день весняний повний чистоти

І свіжості прозорого повітря,

Як сонце цілувало образИ,

Гострила Доля ошаліле вістря

Для молодого пагону життя…

Дитинство усміхалося щасливо

Ще несвідоме – ось серцебиття

обірве мить шаленого пориву

чужого поспіху перетином шляхів…

І стане Час у Долі поспитати,

чи міру випила покутою гріхів

його осиротіла нині мати…


2012

Пародія

Не життя – а матриця діодів,
Колориту – нуль, якесь мутне…
Ще згубилась гаєчка… наспóді…
Між діодів – певно “коротнé”.

Подивлюсь – заіржавів гачечок?
Бо іржа – справжнісінька біда,
Помолюся – тут вже не до “гречок”,
Але Поле файне – ой шкодá!

Треба чаклувати – чари-бари…
Це ж коли воно… Підходить строк?
Стільки років мріялось про спаринг,
Але раптом пúснуло – дзвінок?

Титул й слава – то хіба турботи?
Вимір Нуль… А матриця живе –
Ще знайдеться …гайка… від «тойоти»,
А як повезе – від BMW!

17.03.2011

Зніму кухвайку, відкину шузи,
Не йде сьогодні до мене Муза.
Та не для мене журба з печаллю -
Не хоче Муза - покличу Галю!

ліхтарі, що забули світло, і дірки наскрізні у рамах…
запитальна апоплексія розтинає будівлі в тетріс,
воскрешає іржаві брами,
інсталює мене у нетрі
найдивнішого з передсердь
залізничного каравану...

ти виварюєш з мене плями і виносиш із мене брухту
півсебе, або навіть більше. роз’їдає коліно рана.
фіолетово-чорну руту
поетичного post-роману
посаджу.
..на довічний термін.
..і парканом її, парканом!..

2012

Коли сльози пускають коріння
У потріскану шкіру обличчя,
Що сонце любові спалило,
А руки зів’яло мовчать…

Коли серце – пісочний годинник,
А в ньому піску не лишилось,
Бо вимили сльози у відчай,
Патьоки розпуки лишивши…

Коли у спустошену душу,
Поорану плугом зневіри,
Закине розхристаний вітер
Зернину любові… Чекай –

Знайде її голуб твій сивий
І в сон тобі ще принесе…

16.03.12

Знаєш, малий,
Усі ми живемо на дні сарматського моря,
«Ш-ш-ш» – каже хвиля вночі, обнімаючи берег за босі ноги,
«Тс-с-с» – я шепочу, коли ти зриваєшся через сон,
Відчувши, як до вікон сірими писками туляться душі
первісних дельфінів…

Де узяти повітря? –
ковток, пів ковточка, чи скільки не шкода, аби перебути сю ніч,
аби дотягнути до спасенної смужки світла на обрії,
як перебрести убрід тягучі води сарматського моря,
вічно присутнього у моїй чорній
солоній крові,
скажи, малий….

Спить…

У твоєму полі колориту
В кожен колір впаяний діод.
А в моїх мовчанках і молитвах
Лиш іржа і гаєчки "тойот"...

Там, де Поле - кльопи і гачечки.
Де мовчанки молитовні - гам.
Нам обом ще хочеться у гречку...
Ой шкода, дісталася не нам..

Глянули з порогу: - Боже, Старість!
Це ж коли воно.. з яких там прав? ..
Тільки-но дійшли були у спаринг -
Щось, дзвіночком, писнуло: - до лав...

А в запасі теж свої забави:
Роздяглися виміром Нуля...
І не ради титулу і слави -
Там гачечки.. гаєчки...й поля..

..одним словом все

Ноти смутку на скрипці прощання
Ронить вечір сльозами дощу...
Ти сьогодні всміхнешся востаннє,
Я тебе назавжди відпущу.

Потім довго ще буде ридати
Понад містом чужий зорепад.
Одиноко журливо спивати
Скрипалевий засмучений лад...
(16.03.12)

У нашому дворі
пліткують снігурі,
підхопили знову
дітвори розмову:
запевняла Настя,
що прийшла у гості
фея-чарівничка,
на плечі – синичка,
сукня із ромашок.
«Фантазерка наша, -
хмикнула Софійка, -
а до нас з Матвійком
ельфики крилаті
ходять зимувати».
Катруся підказала,
бо пори року знала:
"то вже прийшла Вона –
заквітчана Весна!"
........................
Сполохані птахи:
тільки «кі-ги-кі-ги».

Буває, що життя ламає крила
у той момент, коли злетів увись.
І що поробиш - доля тут безсила.
Як маєш крила - Богові молись...

Як маєш розум - не міняй на гроші.
Цінуй хвилини – в них усе буття.
Достойно пронеси життєву ношу,
З любов’ю, що не кане в забуття…

16.03.2012



Весна в который раз тревожит кошек,
Маня на ветки заставляет выть.
А ты, как прежде, делаешь окрошку,
Пытаясь, по привычке, все забыть:

Щекочущие ушко поцелуи,
Смесь запаха духов и табака.
И, до сих пор, боишься вспомнить всуе,
Как отдала себя его рукам.

Да… он любил слегка остывший кофе;
Терпеть не мог слюнтяев и свиней;
Тебя с улыбкой называл «Мой Кроха»;
Глотая жизнь, не собирал камней.

Она вошла без стука и прелюдий,
Рванула руль навстречу небесам…
Не веря, ты ждала, что дальше будет?
Не слыша слов, не верила глазам…

Как раньше, снова делаешь окрошку,
Но запах кофе для тебя – табу.
Одни решат, что отошла немножко;
Другие знают – воешь на луну…

...І кожен світ примірює на себе,
І фастриґує вдавано з боків
На протязі невпинності років...
І посилає прес-релізи в небо:
Мовляв, ця мірка - врешті акурат!
А виявляється: що врізане - то факт,
Та лиш не в лінію, і зрештою - не мірка:
Шмат полотна, а збоку - просто дірка!
(15.03.12)

Крихке вітрило, видко ледво,
читає світлі молитви.
Чом так від берега далеко?
Блакиті хоче надовбти?

Ворушить губи полотняні,
відкрило душу навстяжи.
Не буревій воно шукає
і не від затишку біжить.

Бортами воду мляву будить,
німб сонця б’є, стремить в розвой:
шукає пекло, мов Іуду
Ісус шукав, щоб зрадив той...

2012

Все буде так, як ти наворожила.
Впаде на щастя з рук стара підкова.
Застигне кров коралова у жилах.
А знаєш, я на все тепер готова.

Не до весни у березні березам.
За білий стан сніги беруть зухвало.
Мої підбори вторять полонезам.
Хай до межі невиправдано мало.

Твій мудрий грак вертається безкрило
У рідний край. За гілками ялини
Згорнувся день, який наворожили
Для Батьківщини.
5.03.2012

ой до чего ж зима бела
ой да на улице мороз
спят под крестами купола
в колоколах родись Христос

ой до чего же замело
ой да на улице пурга
только на сердце мне светло
о Рождестве поют снега

ой до чего же кровь тепла
ой да не улица страна
жизнь поэтапная мала
ангел конвойный сатана

ой отчего же в кандалах
ой да на улице Сибирь
мне хоть бы чуточку тепла
Боже рождайся не губи

16 Марта 2012

Країна мрій висока і чиста,
Як водограй серед лісів дрімоти...
В душі панує рівновага, красота -
Це підсумок великої роботи.

Думки, бодай, розбіглись хто куди -
Їх треба привести до ладу.
І почуття, затисканні в кути,
Відновлять життєздатну насолоду.

Бурхлива і стрімка життя ріка
У вирій водограю потрапляє -
Ніхто не знає, що його спітка,
І скільки часу цей "вальсок" триває.

Ніхто не знає скільки треба сил
Протистояти прикрощам природи.
Та кожен з нас - народу свого син,
Примірник і мудрець свого народу!

Я предвкушаю эту встречу:
Пытливый взгляд, игривый тон,
Невольно вздрагивают плечи,
Слов маскарадный фаэтон...

Болтливость не имеет места-
Нежнейший флирт:"волны прилив".
Ты выбор сделал: я-невеста.
А у меня- другой мотив...

Упряжка жизни надоела,
И хочется легко вздохнуть,
Чтобы душою, а не телом
Пытливость пола завлекнуть!

в мегабайти стече Вавилонська всесильна любов
і проступить фальцетом світанок чаїнок натхнення
чорне-чорне авто у посмішці схоже з «Рено»
буде вірно чекати на вулиці вигнутих стегон


коло замкнуте небом де взяти від нього ключі
десять років спливуть і яким в тебе погляд буде
а на нігтях в китайських малюнках живуть орачі
хай сьогодні маленькі діти
а завтра гранітні люди


ці малюнки троянд ці маленькі малюнки троянд
жовточолі пелюстки бджолиної доброї праці
у дзеркалах знайди себе а тоді ворогів прощай
бо вони тобі кращі друзі по кожній ранці

Іду на прощу ...
    в Ботанічний сад.

Дерева за парканом у безпеці?!

Та ж Видубицькі дзвони б'ють в набат!
І полотніє Мавки серце.

2009