Я маю пса, краще сказати --
Маю шматочок душі,
А не просто пса.
Я люблю його і часом
Дуже йому співчуваю:
Немає пса в бідного мого пса.
І от, коли мені буває сумно...
А чи ти знаєш, що означає пес,
Коли тобі сумно?
...І от коли мені буває сумно,
Я обіймаю його за шию
І кажу йому:
«Песику, хочеш, я буду твоїм песиком?»

ночь. звонит мобильный. дочь: здравствуй.
спасибо. и тебе здоровья.
спасибки. как ти? круто Она тебя...
значит так надо.
и долго это у вас будет...
незнаю. будет день
когда каждый получает по вере своей.
тайное становится явным.
Она...нету для меня милей.
уже позно. спи лаптушонок.
все хорошо. спасибо что позвонила.
2012г.

в меридианах шахматных полей
удивительный мир созвучья камертоном историй
бури романтических грез
и необычных дворцовых страстей...
2012г.

До гарячої рани
Прикладу подорожник.
Поболить - перестане.
Біль, як плітка, - порожній.

Зостанеться від нього
Тільки пил придорожний.
Подолає дорогу
Не один подорожній,

Забуваючи лиця,
Забуваючи титри.
Я - також мандрівниця.
Я - супутниця вітру.

Він,- весняний безбожник,-
Напрасовано-білий.
...Знов амур-подорожник
Налаштовує стріли.

2012

Сьогодні шпак на веснянИй прибув перон.
Зробив у тамбурі ще сам собі краватку:
маленький вузлик (бо такий у крил фасон)
і два вітрильця елегантні - для порядку.

Він на вокзал прибув за розкладом весни.
Бо в еміграції наскучив жовтий сервіс.
Самому хочеться дивитись власні сни,
коли гніздо зів'є, якщо в старе вже вдерлись.

Гарчать таксисти, як у вулику джмелі.
Одразу троє стали: пес закинув лапу...
Та то пусте, бо шпак на рідній знов землі,
де не зважатиме на придорожню мапу.

Зате зустрів його із радістю в очах
один хлопчина, вдома сотовий забувши...
Комусь потрібен, значить, майстер у світах,
якщо краватку шпак у тамбурі вдягнув ще.


18.03.2012

Я- манускрипт
твой. Скрипты сердца Ма'ну
ты поручил как истинный админ.

Твой Ма'ну скрипт
переписал романом,
где «Ом» – постскриптум, царь и господин,

и нет меня…
А ты теперь - в квадрате,
а может - в круге, в степени моей.

Мне мало дня,
и ночи мне не хватит
извлечь себя из вечности. На ней

налёт мечты
с осадком поражений.
Пусть, извлекаясь, в корне не права –

горю в мосты
под музыку движений
души, что каясь, жжёт на них слова

про то, что мир
замешан на лишеньях:
здесь, находя, нельзя не потерять.

Но эликсир
волшебный - искушенье:
идя к тебе, не обратиться вспять.

2010

«Іди! І змий із серця наші руни!..»
І аж у горлі хрипко рвуться струни.
І дико коні мчать, і б’ються лу́ни
пожежами палкої жінки тої -
її грудей у пристрасті розвої…
І закохання, як останній погляд
(кудись увись) - «Не йди, прошу́, будь поряд»

Мов сльоза, насторожена просинь.
Облітає журбою багрянь.
Осенію, вростаючи в осінь,
Зачіпаю невидиму грань,
За якою життя відбулося.

А дорога (тепер вже стежина)
Ще замріяно дивиться вдаль:
- Де ти, диво-гора? Де вершина?
Лиш калюжі блищать, як емаль,
Лиш усохлі осот, конюшина...

Та старезна верба коло ставу,
Що мої пантрувала роки
І надію гойда золотаву,
Наче внука мого, залюбки,
І скрипить, і зітха без угаву...

18.03.2012

на шахматной доске безпредельная сложность бытия
подводные камни гордыни и опасные рифы тщеславия
лишь чистое сердце постигнет глубины мудрости Учителя
и может выдержать марафон - испытания...
2012г.

Збігають краплини по скронях -
Весняного неба сльозинки.
Зелена в руках парасоля
І жовтоквітучі стежинки -
Одвічні. Відносять на крилах,
Як біломолочні лелеки,
Надії на світлих вітрилах
У Всесвіт безмежно далекий.
Тульпанів червоні корони
Під кронами лип виглядають,
Бджолині сімейства-вагони,
Як потяг дзвінкий пролітають.
За лісом пружніють джерела -
Прозорі, потужні фонтани.
Зозулина пісня весела
Віддала зимі чемодани.

Краса у Півдня не прим`ята...
Ніким не скривджена.Хіба
буває сонце так завзято
б'є по дорогах. сум'яття
охоплює укотре душу,
і подумки в Макарів мушу,
де батька отчий ще поріг,
ах, я б хотіла в ті тумани,
у зеленаві квітко-зали.
та все не час і не на часі.
а душу пам`ять тихо разить.
і пра, і ближчі -всі далеко.
я просто зірвана лелека,
яку Прибужжя вчарувало.
А час для змін?
Знать не пристало.

19.00. 18.03.2012.

Я вернуся з міжзоряних воєн
без чинів і нагрудних оздоб
і, вдихнувши морозної хвої,
почуватимусь Раяном Ноєм,
порятованим в Сьомий потоп.

Я побачу тебе на обійсті -
годуватимеш просом гусей,
ти можливо й чекатимеш вісті,
та навряд чи такої: " Не бійся,-
пожартую,- це - я, Одісей".

Ти не зойкнеш - спокійно в гусятник
заженеш голосну чередý.
("Не було мене літ із десяток,
от нарешті заскочив на свята...")
В хату двері прочиниш. Зайду.

Відсахнеться вогонь - аж іскрини
полетять через комин до зір.
Знову мовчки дістанеш зі скрині
вишиванку і оком майстрині
обласкаєш нехитрий узір.

Все незмінне - парсуни і фотки,
і святих гачкуваті носи.
Я повішу на цвяшок пілотку,
одягнусь у сорочку - коротку,
наче зроду її не носив.

Стіл хутенько застелиш обрусом,
страв дванадцять наносиш раз-два,
замість дідуха сіна натрусиш,
ще й для доброго духа-інтруза,
що заходить у ніч до Різдва,

наготуєш тарілку і ложку,
з ними келих для знаних потреб.
Назбираєш усього потрошку
в коляду хитруватому Мошку
на випáдок, як зайде вертеп...

Перша зірка у небі засяє,
мов сигнал неземного Арґо.
Я промовлю молитву Джедая,
ти помолишся: Бог ся Раждає!
потім разом: Славімо Його!

Ніч покотиться місячним колом,
я зійду з осьової путі -
і напевно вже більше ніколи
не скуштую горіхових колив
зі смаком різдвянóї куті...

17.03.12

День. Звичайний. Чи ні?
Наче сад навесні.
Станеш ти попелищем.

Твій наступний виток
понесе до зірок
чи у прірву, все нижче?

Світлотіні в тобі:
що не крок - у двобій
поринають. Аж свище...

Миті темні й ясні
за лаштунками снів
будуть жити, колишні...

(2012 р.)

/місту Жовтневе Миколаївської обл./

О небо-крила Чайко!!
…де – вода,
Невже униз нарешті в парі ?!..
Та не літаю я,шкода.
В такому небі хмарнім…
Я би впіймав,
Чи заманив…
Яка у тім різниця?!
Вже сотні раз - разів те снив…
Вертається і сниться...
Весна! Весна! А хвилі п”ють…
дзьобасті оченята…
…і мерехтять… як біль. снують…
І лопотять ячато…
Південний Буг…
Чому замовк?
Устрінь мене на прісноводі
Я стільки вигукну промов !-
І чайок там.. – спинити годі…

Мені б одне – тривожність сну -
«зачаєне» минулим…


18.03.2012.

Прикуси слова свої відверті
Нас ніхто ніколи не спасе
Від розлуки, що подібна смерті
Що забрала до останку...все

Я втомилась вибирати ролі
Сильні ролі у безсилий час
Так і ми, іронією долі,
Ще не раз зійдемося, не раз…

Квiт зеленої троянди,
За легендою, проб'ється.
Крізь печаль та біль узветься
Голос вірного Леандра.

Море в штормі розірветься...
Факел полум'я покине...
Тільки віра світлом лине -
На підмогу серцем б'ється...

Опустіла, замертвіла
Геро вежа без Леандра.
Квіт зеленої троянди -
Дар Венери, пам'ять, сила!

Рік од року знов єднає
Абідос і Сест той квіт.
І уже крізь товщу літ,
Двох подібних світ не знає.

Ні, моє кохання не для сміху,
присягаю святим хлібом і вином,
Бог мені лишив єдину втіху –
помолитися за тебе перед сном…

Небо розпашіле, шибка вогка,
в самоту згорнулось щастя, стигне крів;
навіть після смерті буду Бога
дякувати, що в житті тебе зустрів…

Немає вічного нічого на землі.
Ідуть убогі. Переходять королі.
Вино і хліб - їхні супутники незмінні -
Нових подорожан чекають на столі.

18.03.12

А для долі моєї
Дав Господь два крила:
Одне – радісне, біле,
Друге – чорне, журба.
Та не можна летіти
На одному крилі,
Сум цей болем трембіти
Розіллється в мені.
Може, сірі, гадаю,
Було б краще тоді…
Птах самотньо кружляє
На страждань висоті.
Тиха посмішка сяє
На скорботних устах:
Як я , Боже, здолаю
Цей немислимий шлях ?
…………………………
«А для долі твоєї
Дав Господь два крила:
Одне – радісне, біле,
Друге – чорне,
Журба-а-а-а-а…»

01.03. 12

столик в саду камертона
весны тишина
вхожу в тебя нежностю
ты во мне растворилася
2012г.

До легкості... Шифонного обману,
Що все одно сповзе з її плеча.
Ілюзію завчасно-бездоганну
Паяє ґнітом здавленим свіча.

А він цілує пальці і зап’ястя...
Не спиниш розтривожену струну.
І певність, що смакує справжнє щастя,
І що впокорилась лише йому...
(17.03.12)

Потепліло…
Зашарілась
весна.

Відлетіла
очманіло
зима.

Не хотіла -
ковдру з тіла,
дарма.

Ще не зріла
залетіла
земля.

Забриніло
в її тілі
життя.

2012р.

Не перебільшуй: смерть не більше смерті!
І скільки би фантазії не втер -
Душа, як голуб, десь на парапеті,
Побалансує... поки ще не вмер!

Летітиме лиш сіра штукатурка
З-під ніг її, допоки з хмар рука,
Підтримуватиме іще за шкурку,
Або хоч з краю за тонкий рукав!
(26.1.12)

Я її розбуджу несподівано зараз,
Коли зникла нічної пітьми каламуть.
Обцілую вуста спраглі сонечком ярим
І торкнуся грудей свіжим вітром, мабуть.
Я на неї впаду березневим світанням,
Додивитися сни застарілі не дам.
Поступово - єдиним два дихання стануть,
Щоб ніколи уже не розстатися нам…
17.03.12

Глядя туда в бездонное небо
Я пытаюсь увидеть..скорее
Уловить твой взгляд,
Посланный мне из другого
Уголка земного шара
Смотрю .. и молю Всевышнего
Оберегать тебя в каждый твой день
Прожитый и грядущий
ПУСТЬ моя нежность
Моя вера ..тоже хранит тебя
Мой далекий ..мой близкий..
Мой родной..МОЙ...


2011

Ой зустрілися двоє світів.
Одне одного не пізнали..
Один в очі, розкажуть, світив.
Інший зуби на світло скалив...

Із вершини з усіх Вершин
Хтось розсипав, було, горіхи...
І зійшов тоді Батька Син..
Сонцем мітив обидвом віхи...

Чути сипеться знову щось...
У прийдешнім, у певнім часі,
Не зречусь я соромитись - ось!
Що причетний до "бійки" басом..

17.03.2012.

Мороз і сонце-день погожий,
ти вже не спиш, мій друже, може
пора, красунечко, вставай !
Поглянь же сонними очима
яка краса кругом спочила,
твою зорю чекає край!

Ти пам’ятаєш небо вчора
від злої хуртовини чорне,
розмита пляма-місяць зблід ,
крізь хмари сумно поглядає,
і в тебе настрою немає…
А зараз глянь – пощез і слід :

Небесною блакиттю вкриті
шляхетні килими ,сніги ті
розшиті сонцем золотим.
Чорніє тільки ліс прозорий ,
покрив ялину іній скорий,
ріка яскріє від льодин.

Кімната вся янтарним блиском
аж сяє. І бадьоро близько
тріщить багаття у печі.
Приємно мріяти ,спочивши ,
та знаєш : мила, прикажи вже –
конячку в сани упечи.

Зрання по снігу нетерплячий
біжить наш провідник конячий,
довірся - знає він куди.
Навідаємо пустки поля,
ліси така ж спіткала доля,
та берег цей люблю завжди!

2010 р

ЗИМНЯЯ СТУЖА...
ТАМ..ЗА ОКНОМ...
МУЖ МОЙ ЛЮБИМЫЙ
СИДИТ ЗА СТОЛОМ...
ПИШЕТ СТИХИ...
УЛЫБАЕТСЯ МНЕ...
Я ВЕДЬ С НИМ РЯДОМ...
ВСЕГДА...И ВЕЗДЕ...
ОТЕЦ МОЙ НЕБЕСНЫЙ !!!
ЛЮБЛЮ Я ЕГО !!!
И ЖИЗНЬ...Я ГОТОВА ОТДАТЬ ЗА НЕГО!!!

В раю й від дів
Радів;
Долі ж Адам
Для дам.

* * *
Від див радів:
Вид дів рядів.

* * *
Мало дів –
Молодів;
А постарів,
Як по сто грів.

* * *
Видерсь вище –
Вітер свище;
Піт же витер –
Спить вже вітер.

Я тебе дивувати не буду,

Бо собою залишусь надалі.

І тебе не закличу до суду:

Душі наші обидві зстраждалі.



Я тебе проклинати не буду,

Бо прокльон - перепони, вагання,

А без тебе, мов з голоду й скрути,

Я помру - а це вже не страждання.



Не страждати - це просто

Жити.

Без любові,

Тебе забути...

Це не плакати і не тужити:

Хіба гірше щось можна здобути?


з давнього

З`яскравіло сонечко,
Викликає весноньку,
І приймає квіточки
У свої обіймоньки.

Заплітає кісоньки
Теплий вітер вербонькам
І пташину пісеньку
З сумом він наспівує.

Пісня про дівчиноньку
У весну закохану
Лине Україною,
Під самими зорями.

Лине з Миколаєва
Тисячми підхоплена,
Сповнена стражданням
І нестерпним болем.

Ой летить весняночка
Про дівча беззахистне,
Нелюдьми згвалтовану
Та живцем підпалену.

І весна обурена
Тим, що не покарані
Винні в тому злочині
Три бездушні тварі,

Від страждань заплакала
березневим снігом,
Наче то сама вона
Опіки отримала...

Яскравіє сонечко
Зустрічає весноньку.
А в лікарні дівчина
У весну закохана...
17.03.12р.

Гарна дівчина, шикарна -
глибокі блакитні очі,
посмішка сміла безкарна,
стрункий бездоганний стан.
Мій мозок живе окремо,
не я,- це він тебе хоче,
сп`яніло пісні оремо,
аж болісно, млосно устам.

Коли я побачив вперше,
назвалася ти іною -
інакшою, неземною -
і, наче ,заклякла мить.
Відчув ,що існує стержень:
міцний, невгамовний, впертий .
А погляд такий відвертий,
що серце досі щемить.

Віддай мені свого часу
хоча б невелику частку,
але апетитну, ласу -
і я не змарную його.
Тобі я сповна віддячу,
бо маю надійну хватку,
тверду чоловічу вдачу -
так нумо вперед, yo-ho!

2010

До нас усе написано давно
І ця любов проста і непророча.
Як чорно-біле на стіні кіно,
Як світлотіней тиха потороча.
Прощальний погляд
І пустий вагон...
Яка знайома нам оця картина!
Твої слова – трояндовий полон,
І посмішка, і посмішка дитинна...
А час принишклий ляже на плечі –
Він нашу ніч сьогодні не засвата,
Тож ненароком викину ключі,
Від дому, де закінчилося свято.

2009

Ховалось небо в хризантем цвітінні
І першим інеєм пеклися трави.
А у саду моїм зникали тіні
І ніччю ранок вересневий правив.

Ходило попід вікнами безсоння,
Чіплялося сорочкою за вишні.
Спинило сонце золоті віконня
На день новий, написаний Всевишнім.

2004

Коли весна розв'язує чимдуж
затягнуте зимою на живому,
просочується міць через утому
водою, що купає безліч душ.

І що їй з того, що по ній ідуть,
підошвами вриваючись пихато?
Її усю повік не затоптати,
хоч як робити штучну каламуть.

Коли весна відлунює в чутті,
знімаючи із нього люті пута,
дає себе по-справжньому збагнути,
роз'яснюючи мук минулих тінь.

(2012 р.)

ІІІ

* * *
Прийшла аби піти одразу
слова як лід а ось духи́
і очі ярими огнями
і що б це значило
капець


* * *
Вона одна така у світі
і світ один у мене теж
а ще одна у неї кішка
і ліжко теж одне на всіх


* * *
Півдня знімав я з неї лати
затим шукав під ними щось
так важко щось знайти нового
хіба що аж на третій день


* * *
Вона у ліжку невгамовна
і це заводить до пори
рятує зрештою подушка
ну скільки можна пролюбов


* * *
А спершу ти украй потрібен
І ти звикаєшся - моє
вона ж тебе згортає й ніжно
кладе в кишеню гаманця


* * *
В усіх садах ті самі граблі
хоч весни спершу як нові
та мить і вже зів'яле листя
і свіжі садна на чолі


* * *
І я подумав що спочатку
чогось такого не було:
стрічання проводів чекання -
відразу ліжко і капець
.........................
.........................

ІІ

* * *
Нехай життя у нас фігове
ось тільки фіги не ростуть
бігме не рай кажу сусідці
а спробувати не дає


* * *
І взагалі вона дарунок
який дістався не мені
його тримав я б тільки в ліжку
якого б теж не покидав


* * *
Безсонні дні безсонні ночі
і в неї теж не все гаразд
та одного лише я прагну
вона ж все інше лиш не це


* * *
Та й чоловік Її недавно
на заробітки поміняв
а за півроку я напевно
на заробітки дремену


* * *
О як багато мудрих правил
та ліків більше все одно
що еталон кохання склався
уролог написав рецепт






Їхні води. І

* * *
О як нелегко із жінками
доки знайдеш якусь одну
то іншу втратиш ледь не зразу
лечу як над водою млин


* * *
Вона була як сонні брижі
як далечінь і ніжний пляж
як у блакиті мрійне сонце
я ж каже все це зіпсував


* * *
Жінки насправді тільки хвилі
бурхливі а приємно так
чому приємно не згадати
бо далі скелі і прибій


* * *
У цім буремнім океані
я борсався з останніх сил
доки "від жінки тільки жінка"
востаннє не порадив глузд

.........................
.........................




2012

радість казкова
донечка спить
ти відчуваєш
тиша скрипить...
2012р.

Красномовна фресок німота,
І глибінь, і таємниця сива
У соборі... А надворі слива
Радо цвітом обшир обміта,
Бо весна у грудях - і щаслива.

І вона, як фреска золота,
З давнини, але завжди живої,
У рвучкому білому завої
В серце небуденно заліта,
Юно і духмяно непокоїть.

Звабна, але й мудра красота.
Її магма - многолике диво -
Подарує захват милостиво,
І ти будеш марити: ота
Жінка, фреска чи у цвіті слива...

16.03.2012

грають в тиші терном зірки
срібним солом збігають роки
серця сплітають віночки мрій з тюльпанів
мереживом сонячного світла Божої любові
2012р.

Без абсурду не було б суду, а без логіки нема абсурду.
=
І так зАвжди – логіка брехні логічніша за логіку правди.
=
І сто логічних причин, авжеж, завжди знайдеш…
=
А що б такого зробити, щоб нічого не робити?
=
І скільки довелось йому зробити, щоб нічого не робити!
=
Та розум не підняв би нас із дна... якби не ситуація дурна.
=
Аж ось: щоб щось робити – треба робити щось!
=
Насправді надихатиме поета, що тут даремно вся його робота!
=
Але... У просторах намарних живуть поети позахмарні.
=
Полумяно-червоний і синьо-лазурний – фіолетово-абсурдний.
=
То не станси: контраст - лиш два, а решта - то нюанси.
=
Не кожне чотири має шанси перетворитися на станси.
=
Щоб збагнути до ладу, не обійтись без абсурдоперекладу.
=
Так було мені: скакав по абсурднім полю на логічнім коні.
=
І в саду логічного зеленого маю абсурду яблука зриваю.
=
Понад усе любив свій сад, то ж був садист... та не де Сад...
=
Емоція з солодкою сльозою, а торт...з гіркою.
=
Тіло до тіла - віч-на-віч: так сонячно, хоч і ніч.
=
Ми всю ніч вмирали й жили, бо штучне дихання робили.
=
А ніч була безока – і вона така... глибока.
=
Ситуація така: абсурд не солодкий, логіка не гірка.
=
Абсурдність тет- а- тет: вона плаче - сміється імпотент!
=
Усі логічні інсинуації нівелює абсурдність ситуації.
=
Хоч я не сплю, та годі пробудитись... могло ж таке наснитись...
=
Лід на дорозі – просто біда, падає сніг – о, пухнаста вода!
=
Так! Так! Червона капля на білім – то кров на мальованім тілі.
=
Не зрозумів до пуття: живі бояться смерті... мертві - життя?
=
За наявності логіки – повна відсутність логіки.
=
Такий процес буде вічним: вважати цей абсурд логічним!
=
Ступінь абсурдності визначається ступенем логічності.
=
У просторі простого всюди повно Бога складного.
=
В перипетіях складного - сатана логічніший за Бога!
=
Солідно й тихо... використовую логіку, щоб тішить власну пиху.
=
Сваривсь, кричав, доводив – логіку до абсурду зводив.
=
Логіку хвалиш безупину, а власний абсурд ... чужа дитина?
=
Повзеш – не ходиш! Більше догоджаєш – менше вгодиш!
=
Ваговитістю бере – гладить пузо і носа дере.
=
Думає «боголіпний»: від сяйва мого розуму усі посліпли!
=
Ото вже Юльки боїться... ну, капець! Гірш курячих яєць!
=
Поки “вознесенний” милостиню просить, “приниження” її підносить!
=
Відсутність логіки ( так є) логікою рухає.
=
Логічного ? Ще треба шукати. Абсурдного? І так будеш мати!
=
І от «розумний Ти» блукаєш в просторі логічної простоти.
=
Знаю правду згідно логіки абсурду - тоді нехай і дурнем буду.
=
І сповнений абсурду... я буду!
=
Просто живеш і добре маєшся - не заблукаєшся.
=
Усе довкола якось є, і все те не моє – моє!
=
Одне лиш розумій – що ти завжди неправий.
2012

Стихи в истерзанной тетради
В коробке цвета "малахит"
Хранились годы "смеха ради"
Пока не воскресил поэт.

Коснулась их рука невольно-
И смысл обрели слова...
Слова сплетались произвольно-
И образ тут же оживал...

Рука писала, пальцы млели,
Рядок ложился за рядком:
"Цвели сады...Мели метели...
Пруд извивался за садком.

Дрожала лунная дорожка,
И филин-горемыка выл.
Русалка охала-стонала,
И пар над речкою "курил".

А утром жаворонок взвился,
Колодец важно заскрипел.
Овес в полях заколосился,
И бык соседский заревел.

В ярах потоки бушевали,
И ветер не шутя бузил.
Пацан крутил велопедали,
"Давил на газ" что было сил.

Чудак по лужам босоного
Бредет "куда глядят глаза".
Стихия улеглась немного:
С ореха капает роса..."

Счастливым время-не указчик.
Не все подвластно бегу дней...
Безмерно емкий, старый ящик-
Хранитель юности моей.

Серед березня – заметіль,
Ой же, Зимонько, ти звідкіль
Дива білого намела?
По калюжах он – скалки скла
Від розбитих твоїх дзеркал…
Витанцьовуєш срібний шал,
Не бажаючи геть іти.
Я у серце загляну – ти.
Болем тихим пекучий слід.
То крижинка лишилась від
Десь загублених сподівань.
В очі проситься сіра твань.
Я крізь щем проросту дощем,
Підіпру небокрай плечем,
Усміхнуся: а смуток де?
Бо Любов твоя поряд йде…

Не оглядывайся- не надо:
Все еще впереди у тебя!
Расставанье- еще не досада-
Это повод начать "с нуля".

Одолжи у Весны вдохновенья,
Позаимствуй у Лета тепла...
У осенней поры- забвенья.
Хладнокровья Зима дала...

А теперь "поиграй в наперстки":

Пусть надменность сменяет наивность,
Пусть наивность затмит рассудок,
Юмор вытеснит агрессивность
За ценою доверчивых шуток.

Серпантином бессмысленных акций
Забросай озадаченных "френдов"-
Пусть страхуются от провокаций
На основе просмотренных "брендов".

Сердце тоже держи "на контроле":
Открывай лишь тому, кто достоин!
...А флюиды беснятся "на воле"!
При нормальном "раскладе"
улыбочка- воин...

Каблучки непременно дополнят сюжет.
"Боевая раскраска", декольте- "наголо".
Было б очень неплохо облачиться в корсет.
Стоп, фантазии: мальчикам "крышу снесло"!

Коли виходять сльози з берегів,
Я підкоряюся цій повені,
Повені,
що розливається в душі й — через очі —
прокладає русла на щоках.
І якщо ці сльози світлі, як зграї турманів-голубів,
Я упиваюся ними уповні
і сама стаю серед дня або й ночі
як окрилений птах.

І тоді ні гордощів, ні зла не боюся,
прошу маленького слова любові
і, може, весняного первоцвіту.
А сльози тихо-тихесенько прокладають русла,
від сонця веснóкольорові,
і здається, увібрані в них усі мелодії світу.

І щось трагічне, щось вельми трагічне
буває завжди в таких-от митях буття,
коли душа поривається на крилах у вічне
на не відкритих іще швидкостях.

16.03.2012

Весна прийшла.
Крізь терни до зірок
Свій шлях розпочинають трави,
У сні праматеринської уяви
Вони у небо роблять перший крок.

Весна прийшла.
Маленькі кулачки
Розкриють пуп'янки небавом.
З теплом їх цілуватимуть ласкавим,
У душах мед шукаючи, бджілки.

Весна прийшла.
Вчорашнє ще дівча
Лишає кокон кострубатих ліній,
Розкішне йде у образі княгині
По узбережжі скреслого Збруча.

Весна прийшла.
Когось уже й нема,
Десь позосталися у заметілях,
Та із жалоби піднялось довкілля,-
Неначе смерть подолана зима.



17.03.12

Ледве зникла прохолода нічки
І вітри розвіяли хмарки, -
Потекли низинами до річки
Із – під снігу де – не – де струмки.
Голоси їх сонні, - упівсили
Під ногами мокрими бринять,
Як зими відлунки однокрилі,
Як весни нестримна благодать.
16.03.12

Як крик того, кому зламали руку,
Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
Новим листочкам, що творили крону...
Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
З райського саду, в який Адама поселив Господь.
Мало що зродилось самосівом на цій землі.
Невтомні руки юдеїв у зимову хвищу
Справляють Новий рік своїм зеленим друзям.
Нові гаї здіймають віти посеред каміння
На доказ того, хто тут господар справжній.

ховалось Літо у твоїх очах...
перемовлялись поруч три трембіти...
вугласту ніч гателила свіча...
і бризки розліталися на вітер...
щось блискнуло зненацька з-поза хмар
і мріялось омитися дощами…
таких як ми, і навіть сотні пар
готові обвінчати були Храми…
це - трапилось! зустрінеш, не питай...
такого вже - ні з ким... Хіба що в Осінь!
оте Дівча, очима повне Таїн,
проходить сни, як в мед приходять оси...

і тільки три трембіти, по три раз по три,
перемовляються із кимось там і досі...

16.03.2012.

Чому ідуть? Чому завжди ідуть,
У нас не поспитавшись позвоління?
З чиєго владоможного веління
Звертають на пекельно-райний путь?

Чому молитва - тільки спалах муки,
Вітрами над душею жебонить?
Чому не втримати життя за руки?
Чому й саме життя, неначе мить?!..
(17.03.12)

Відклади мене краще назавтра,
Коли медом уже обіп’єшся,
Коли іншими вситишся вдосталь,
Забануєш за щирим теплом...
Я впокорено буду чекати,
Обтирати колінами стежку,
Підпираючи сиву надію
Понад щастя голодним столом...
(17.03.12)