А, може, й тільки мрія...
Вже липа, майже, квітне
І на світанні лунко
щебечуть солов’ї...
І ніч мине похмура,
і днина непривітна,
то, може, врешті й сонце -
у сутінки мої?

На дримбі грає ясен,
праотчо так, поважно.
Там серед гІлля Янгол
надії береже...
РозІрве вітер сумнів -
і все, що невідважно,
надимить дужо крила -
і ген за хмари вже!

Між гойдалок акацій
п’янить єлейна думка:
що, може, завтра промінь
розчеше сум гаїв!
В саду́, налитім пло́дом,
протя́гне небо руки -
вбере у світлу одіж
всі сутінки мої...
(19.05.12)

Завіявсь муж. Остались діти.
І все одна, одна, одна.
І нікуди себе подіти -
Робота лиш - і та нудна.

Є подружка і колежанки.
Поспівчувають. А вночі
П'є каву туга з філіжанки.
І тужно так кричать сичі.

Сховає знов подушка сльози.
А сни насняться молоді,
Де вдвох. А луки й верболози
Їм шелестять: "Люби! Радій!"

Жаріє, крутиться в постелі -
І дріж солодкий обніма...
Проснеться - й наче у пустелі:
Нема його. Нема, нема.

Така біда, жіноче лихо.
Такий талан на стільки літ.
І ходить відчай тихо-тихо.
І нишкне світ біля воріт.

19.05.2012

Синець під оком. Ну і що?
Куди – в час кризи – жінка піде
Із каземату між хрущоб?
Сказала сумно:«Бражник Іда…»;
Вже веселенько:«Буде час…
Мій син Микита пише прозу…
Мо`, прочитаєте? Чи – пас?
Ви ж поетеса, віршів стоси…”.

Прошамкотів щось целофан…
І диня – покотом – у руки.
«У мене дід – в селі. Баштан…
Там стріла милого – на муки.
Коли тверезий – в хаті рай.
На весну обіцяв мопеда…
Чекаєш, синку? Обіцяй,
Що виростеш таки в поета!
Тоді твій батя кулаки
Схова за спину… Не посміє…».

Повзли по дині слимаки…
Була та жінка... при надії.



2006-2012

Лягти б отако - та й померти
В оцих недобілених стінах,
У вічному розгардіяші
І в купі незроблених справ.

Грядки хай сапає хто хоче,
В долині зіпріє хай сіно,
Скопититись – вихід найкращий,
Коли світ уже задовбав!

Загнутись на радість сусідам -
Отому відьомському кодлу
(Даремно, чи що, не жаліли
Чаклунського зілля й проклять?!)

А в північ - шкрябнути по шибці
Та пугачем ухнути в комин,
З-під ліжка вхопити за ноги,
Спитати, чого ще не сплять…

І зринути гордо у небо,
Ширяти з воронами поряд,
Від янголів правду дізнатись
Про те, нащо створений світ,

І, поки на Суд не покличуть,
Без візи злітати в фіорди,
Пірнути собі в Ніагару,
Змотатися до пірамід…

Забути навік про мігрені,
Про вічний цейтнот і про втому -
Чим далі, тим більше втішає
Мене перспектива ота!

Я б точно відкинула капці,
Я б з радістю двинула коні,
Я навіть би склеїла ласти…

…та…

…хто ж нагодує кота?

Пародія

З Тоєм стрітись страшнувато,
Строгий він – не любить брак,
Агресивний – гірше НАТО,
Особливо до писак!
Рятуватися даремно:
На творіння оком – глип!
Недолуго чи нікчемно –
Зразу автора до риб!
Був поет – і сом в моменті,
Рим нема – вважай ханá,
Як верлібр – без сентиментів
Може зразу на в’юна.
Бачиш, сім сомів у ямах?
Теж писали… Творчий злет…
Тому більшому, що в плямах,
Щось не вдався тріолет.
Менший он, що ротом плямка,
(Там братвá – усі свої)
Переплутав щось у тáнка,
А середній – в рубаї.
Бережись поете-брате –
Той не з тої встав ноги!
Треба певно утікати.
Я серйозно. Без ги-ги...


19.05.2012

Зіграй мені, доле,
Мелодію болю,
Бо кращої нам не знайти.
Підсип мені солі
На рану від волі,
Якій захотілось піти.

Відпий, божевілля,
Від зайвого зілля,
Налитого в чашу життя.
Побудь заметіллю
На тому весіллі,
З якого нема вороття.

Залишся, кохання,
Єдиним бажанням,
Начинкою серця і мрій.
Бо ці коливання
Занадто банальні,
Бо відчай не йде до повій.

Зіграй мені, доле,
Наскільки є волі,
А потім зіграє душа.
Бо грудочка солі
Лежала під болем,
Та я не спитала: чия?!


18.05.12р.

"...Я їм дам у Своїм домі там в мурах своїх місце і ймення,
що краще воно за синів та дочок,- Я дам йому вічне ім’я, яке не понищиться"
Книга пророка Ісаї, 56:5

Не намагайся скривдить скривджених.
Всевишній сотворив їх такими
Не для твоїх глузів та кпину
(Найчастіше – позаочі чи в спину),
А щоб пам'ятать щоднини,
Що й ти стать можеш поміж ними.
Отож, якщо сліпого стрінеш чи кульгавого,
Хай серце відгукнеться зовом неугавним:
«Допомогти каліці! І негайно ж!»
І слово дяки відгукнеться тобі двічі –
На цьому і на тому світі.
Бо в кожнім місці, в кожну мить
Погляд і слух Господній – поміж людьми.

Ще вчора вони спали в тісноті,
На нижній полці шумного вагону.
В обіймах разом тішились весні,
Під темне пиво й тихий звук шансону.
Переплітали свої теплі руки,
Куривши тихо в тамборі брудному.
І проводжали у вікні перони,
Вони були такі всі загадкові...
Ось так тягнулося роками,
Та відстань вимірялася квитками.
А скільки бачили ті стіни,
Задимлені від диму нікотину.
Вони любили магію вокзалу,
Хоч часто їх тут розлучало
Але ж і з щирістю стрічались.
I далі шумно на вокзалі,
Сумує натовп на пероні.
Чекають потяг. Кожен свого.
І знову сльози у вікні.
Вернувся потяг Львів-Станіславів.

На рубіконі голосного страху
Ламає руки істина самотня.
Запхавши душу в інтарсійну рахву
Ув очі сипло - немічна безодня.

І не кричи і не хапайся - правди!
Бо то спокута на сьогодні - марна...
Занадто здобні вітрові принади,
Занадто вільна купча, і безкарна...

Далекий погляд, певно затуманний,
Коли в кишені що є сили - дуля!
Та що ж ти рвешся, рабче окаянний!
Ніхто тобі медалей не натулить

На рубіконі, де голосить прірва,
Де розляглося сиво-тинне плесо.
І що з надій - коли зламалась віра?
Та й що зі слів, наївна поетесо?..
(18.05.12)

З моїх грудей тече ріка кохання,
Прозору хвилю гріє серця щем, -
Пливи собі у човнику бажання
Під ніжним поцілунковим дощем.

Була учора спека несказанна,
Вогонь лизав долоні – береги,
Роса утіх не опадала рання,
Пилюка смутку слалась навкруги.

Та я вернувся хмарою густою
І грому благодатною сльозою
Припав до шовковистих одіянь,

Із висоти веселкової слави
Зронив слова, немов лазур ласкаві:
Люблю тебе…навік моєю стань…

18.05.12

Уночі була злива.
То небо кохалося із землею – навіжено, пажерливо, довго,
ніби востаннє в житті.
Дві стихії стриножені, що сплелися тілами дужими,
два вужі, що прагнуть розірвати обмежувальні оболонки тіл
і навіки з'єднатися, злитися, перетекти, не бути…

....Гортаннне гудіння грому,
що наранок виривалося із розпаленої чоловічої плоті,
первісний крик породіллі,
що стихав під шелестіння його останніх крапель...

...а за мить
між розведених ніг – крейдяних гір за пасовиськом –
Сонце вигулькнуло –
Золотокосий, як сон, королевич...
- Аґу-у-у….

Боротись хочу зі злобою
й мажорів наглості,
щоб жити в мирі з добротою
без війн і гадості.

Хотіти мало - щось роби!
Саме не зробиться!
Випрямлюй вікові горби -
душа де злобиться.

Не ний, не нудь і не кажи:
- А що я можу?
І не грози, а покажи,
як дати в рожу.

Та не сусіду чи менту -
вони не варті...
Набий ту гниду золоту
в державній варті.

І стань керманичем життя!
І стань людиною!
Щоби пишалася сім’я,
а ти - країною!

Час не повернеться назад -
чого чекати?!
Щоб було в світі все гаразд -
час повставати!

Все й одразу не буває.
Тільки з часом все прийде,
Тільки той, хто пам'ятає,-
З часом Ціль свою знайде.

З часом кожен відшукає,
Те, чого він так хотів,
Те, чого він так бажає,
Шлях покаже з "поля снів".

Вийде кожен на стежину,
В час завітній, рідний свій,
Щоб з Душею в Край полинуть,
В Край для Серця своїх мрій.

Дякую:-) 17.05.2012р.

Рано чи пізно кожен з нас прийде до своєї цілі і здійснить те, для чого він з'явився у цьому світі. А все що стоїть перед нами на шляху до цілі - являється тим уроком, який потрібно пройти.

Дякую:-)

Земні шляхи...
Дороги України
(Тернистіших у світі не було)...
Нанизані на них, мов намистини:
Село матусі й батькове село.

Народу мого альфа і омега –
Минуле із майбутнім берегти,
Тому і височіють обереги,
Ще предками освячені хрести.

Розкинувши до небокраю руки,
Стоять, щоб світ од горя заступить:
Щоб квітли діти і всміхались луки,
Щоб зло й біду до хат не підпустить.

В тих оберегах – вічна милість Бога,
Нащадків щира вдячність небесам.
...Й тепер хрести зростають при дорогах,
Нема вже ліку тим гірким хрестам.

Вони – трагічних доль дорожні знаки,
Безмовний крик за втраченим життям.
...Схилився хрест.
Стікають кров’ю маки.
А поруч – тінь Мадонни з Немовлям.

…Вона була так близько вчора.
Тепер все наново – ноктюрн…
Наосліп йдеш один до моря
У між царів'я – «від кутюр»…

Дорога стелить там охоче
Свої морухи – бурий пил…
А поруч погляди дівочі…
Одна із них - майбутній Тил…

2012.

Старенька вишня в мами коло хати
Роняє цвіт у вічність поколінь...
То й літ уже усіх не позбирати,
Що на вікні розтанули сумнім.

Мов янгол світлий, надимає крила,
Для захистку. Немов мале дитя,
Лечу туди - утриматись несила,
Де вишенька - як мамине життя,

Молитву щиру на світанні мовить,
Весну благає - в доленьки чудес!
І вірно жде... І безкінечно молить...
Старенька вишня, серцем до небес...
(21.04.12)

Віще Слово - духовний нектар.
Бути з Ним - вище кредо.
Моє серце - бджола.
Бог - бджоляр.
А душа - рамка з медом…

17.05.12

***
Коли б не вийшов ти на береги,
В пітьмі духовній людно навкруги.
Але тебе ніхто там не почує,
Допоки ти не скинеш ланцюги.

Мій ранок має присмак помаранчі.
В кришталі мрій прозорих зріє літо.
Приймаю всі умови світу, і забуваю.
Зриваю всі кульбабки квітня,
І закриваю з них варення.
Цукрую спогади приємні,
смак помаранчі,
здійснені бажання.

01.04.2009

Яка глибока неба височінь!
Яка п’янлива осені тверезість!
Благослови, дзвонарю, ці берези,
Ці пізні квіти, сонце і дощі.

І цю любов, що прагне самоти,
І цю печаль, наближену до щастя,
І цю покуту, чисту як причастя,
І ці зникомі явлені світи…

Молився день, у травах стоячи,
Спинився час – пророче і врочисто.
Лише послухай: опадає листя.
Лише поглянь: симфонія звучить.

2012

Перевернувся весь навколо світ.
Я не була іще така щаслива!
Моя рідненька донечко, привіт!
Ми дев’ять місяців чекали дива.
Та й жовтень цього року золотий,
Що золотішого ще не бувало досі!
Сміється місяць щиро з висоти
І усміхається багряна осінь.
Співають колискову ліхтарі,
Тремтить у грудях, ллються щастя сльози…
Життя нове з’явилось на землі.
І, знаєш, так на тебе схоже.

2012

ти приходиш тоді вже коли ні-про-що не говорять сади
посиди поруч ставу і вслухайся в дна його тишу
коли вітер колише і небо мене з ним колише
коли листя як крила падуть ангелічі торкнувшись води
і останній журавлик тонкий нам у небі щось пише

посиди. ти так довго вагався іти у цей сад чи не йти
перезрів навіть захід та й схід вже далеко-далеко
нас торкається відстань і спрагла безмежність безлика
неспроможна тепер вже довіку розгублених нас віднайти
хоч болить цьому саду до болі до спазмів до крику

***
політичне ожиріння
тіні боротьба із тінню

***
чесно голос пропивали
за стограмні феодала

***
публічний дім такі ж дебати
було б за що то є де пхати

***
той хто знає що сказати
вміє вчасно промовчати

***
триста чисто-неспартанських лож
як не мавпа не осел то морж

***
баба з воза – кінь в галоп
світ сміється плаче хлоп

***
флюгерний настрій юрми
протяг дверний для тюрми

***
що за світ без мужика
до тюремних гнид звикай

***
май же совість а не триння
смерде відпусти княгиню

***
це не президент а шмата
матрьошки й мешти протирати

17 Травня, 2012

В душу
уткнула нос –
и осталась
«с носом».

Вырос
цены
вопрос
до пределов
тела.

Биржевым
курсом
рос –
и пошел
в разнос он,

тело
души
до крови
задев.

За дело?..


2012

Життя прожив -
і поле не пройшов...
Зайду і вийду:
часу новий шов...

Блукаю світом
в пошуках могил...
Дивлюсь у небо
як спадає пил...

Душа жива!
Не розтискай долонь!
Пульсує думка
в міріадах скронь!

Крізь пальці мчать
і люди, і чуття!
І смерті передує
зачаття!

І йде сівач
розкидує зерно...
Зберуть врожай -
зарухає жерно...

Звитяги Чин
і вічність небуття...
Високий гін
собачого виття...

Свобода вибору
у купі доль...
Нову й нову собі
хапаєш роль...

Ця круговерть,
як біг у колесі...
Земля ж і далі
на своїй осі!

Ти був! Ти є!
Тебе уже нема!
Новий дивак
постане у керма...

А в полі тому
я себе знайшов...
Усе життя блукав -
тому й не перейшов.

...плями сонця – немов ластовиння на спориші,
ластівки розрізають небо кравецькими ножицями,
денний сон твій – тягучий і липовий мед із пасіки,
бджоли густо гудуть, скоро злива злетить,
а за мить
упаде на село мокрим, як хлющ, рядном;
але зараз ще сливи на таці , як поросята молочні,
лежать, притулившись до дині, своєї мами,
огірочки допитливі гріють на сонці зелені писки,
в лопухах шарудить страхопуд – молодий їжак.

чуєш, у світі твоєму тихішає, струна натягується,
кіт приносить знадвору запахи вітру на шубі смугастій,
біля тебе_малого лягає, лапкою зачіпає: "вставай!"

не спіши,
зупинися напівдорозі поміж світами,
наслухай через сон смачні, затишні звуки кухні,
де чаклує бабуся Ганна над галушками,
де жертовно кидає притомлені сонцем груші
у казан – і узвар,
і узори рушник обнімуть...

Трезвым уколол пальчик,
пьяным проколол ушко.
Этот красивый мальчик
будет моей подружкой.

2010

і не почати
назву золоту
і буквам ранку
лиця не зігріти
ведуть у тьмяне
душу-наготу
дорожні знаки
бабиного літа
на поспіх ока
зоряна зола
ослабли руки
вибух аквареллю
кохання-ДТП
усе дотла
і раптом...
світло у кінці тунелю.

2012р.

...Геть від мене, геть!
Тишу ріже „Вйо!”
Зліва,
Справа смерть,
Не життя – вогонь…
Рушники простелено.
Нумо, відійди...
Кілька раз прострелений -
(це від самоти..)
... але ж напросилася.
Вечір розділив..
І удвох втомилися,
Залиши, - просив..
Пригощав вечерею.
Молочком поїв.
Потайки від Неї я
Все частіше млів..
Раптом і згодилася:
Десять довгих літ..
Правда, це не снилося…
Знов біля воріт…

Подруго,
Веселочко !!!
(семеро братів…)
Ось би ще
цукерочку!
Не приємлю слів…

Геть від мене, геть...

1999.

***
Я випустив ці рубаї на люди,
Щоби вони творили в душах чудо.
Дарую їх і прошу – бережіть,
І хай вони не відають огуди.

Этой ночью ко мне приходила Бессонница,
Поснимала все простыни с окон.
Пела песни мне в уши Бессонница,
Сквозь динамик, шипящий на ночь.
В подоконник мой терлись капельки,
И Бессонница шепотом: "Дождь".
Лишь под утро прогнала Бессонницу,
Крепким кофе с названием "Ложь".

Уже з останніх сил я набираю текст,
І знову наостанок слово зіпсувала...
На плеєрі невпинно нажимаю "next"
Щоб не відчути те, що відчувала...

Так боляче, так сумно, гірко так...
Так гостро лезом по живому тілу...
А час, як заморожений простак
Потиху не палає, мовчки тліє..

Напевне, випадково з розуму зійшла,
Більш вього, знову у руках депресій
Той тихий сон, що я давно знайшла
Залишивсь образом пустих експресій...

2012

Ти чув, як співає знайомою мовою
море безкрає.
Виходив під вечір на берег і мріяв
про диво бездонне.
Сто двадцять разів пересипавши час
у широких долонях,
Ти знав навіть те, чого небо бузкове
безхмарне не знає.

Чекав, відриваючи дати разом
з усіма місяцями.
І плакав над квітами – тими, що зовсім
невчасно зів’яли.
Човнами повз тебе чужi імена
пропливали зухвало.
Блукали листи ненаписанi марно,
усе манiвцями.

Ти чув, як співає знайомою мовою
море безкрає…
15.05.2012

їдь уже їдь собі їдь але знай
думати буду про тебе чужого
подумки візьмеш мене у дорогу
довга дорога за край-небокрай

край мене край мій усталений рай
і витинанкою в небі зависну
я - місяцівна співай мою пісню
тільки без мене у ній не вмирай

Я буду пахнути тобою півжиття,
Постійно всотувати в себе твої мрії.
Я буду вірити, що зради течія,
Ніколи щастя піднебесного не змиє.

Я буду пахнути тобою кожен день,
У вир блаженства з головою поринати.
Ти – мій приціл, а я – приречена мішень,
Що увібрала всі звабливі аромати.

Я буду пахнути тобою, мов дитя,
Що прагне ніжності, чи, може, ейфорії.
Я буду пахнути тобою все життя.
Бо неповторна. Бо твоя. Бо, все ще, - мрія …

Це, мабуть, янгол-баламута
Її вночі із кимось переплутав
І косу воронову в біле вбрав,
І рівчаками лоб зорав...
Удосвіта забракло, певне, сили –
Очі та голос тими ж залишились.
По них сьогодні безпомильно пізнаю,
Кому віддав я молодість свою.
Як і тоді, поруч вона сідає,
Мене, немовби ненароком, розглядає,
І я питаю: «Може, щось не так?»
«Пройшлися, голубе, і по тобі літа...»
Краєм долоні змахує сльозину...
А я дивлюсь на неї - ще таку красиву.

***
Свобода слова, склянки й матюка…
Чи снилася свобода нам така?
О Боже мій, такого дай гаранта,
Щоб ми не йшли по світу голяка!

О терпко, як цвітуть кудлаті вишні,
Мов серця спогади, з осоння;
Янголики і миттю незгрішивші —
В кудельці мрії потай дзвонять...

О тихо так бредемо манівцями:
Едемські роси в’ють світання,
Туманить тремно фіміам нестями —
Травневе, тЕрпке чарування.

О, як весна все віє грішні ноти
Дурманним зіллячком каштанів,
Мов марева розтеплені маранти
Ми п’яні, п’яні, п’яні...

нотки
светлячки души
кроткий
антураж туши
губы
родники любви
любо
пригуби лови
скользкий
переход на ‘ты’

сколько
на губах мечты
столько
на слова удил
только
мы одни и пыл
в пальцах
леденцах для ласк

сальса
зал закрытых глаз
сладкий
перебор щипок
гладкий
переплёт рук-ног
дольше
слишком выдох жгуч
дальше
стрелки не бегут
тая
не таясь пленя

раем
дышит простыня
стёкла
затекает луч
тёплый
на письме сургуч
шторы
ледники молвы
море
мотыльков шальных
ребус
из семи не_я

небо
на висках роясь
стелет
под качельный хит
тела
невесомый титр
тонкий
есть о чём молчать
окнам
берегам луча

выси
открывайтесь вновь
визой
для души родной
в диком
этом всплеске ‘да’
с криком
что лишь воссоздал
бойкий
правселенный взрыв
в койке
под пружинный срыв
с точек
ногтевых с плеча
речкой
разливной в свечах
кожей
отдаляясь в сласть
позже
утоляя страсть

что же
за отсчёт на бис
сложен
на волнах любви
этот
внеземной эфир
света
непорочный мир
царство
светлячков зажгись
здравствуй
воплощенье в жизнь

16 Мая, 2012

Так-от... Події "при надії" -
не світ, на жаль, моєї мрії.
Зате тривоги "при надії"
мені завжди опустять вії.

Так-от... Хоробрий, адже добрий,
залежу я, на жаль, від кобри.
Зате, змію носити добрий,
я не горбатий кару попри.

Так-от... Не забіяка-дяка
злітає з уст моїх усяка.
Зате така невинна "дяка" -
не зброя, та усе ж ломака.

Так-от... Уява як забава -
моя єдина, мабуть, слава.
Зате медаль моя забава
не має НЕ носити права...
:)


16.05.2012

Натхнення маю – третій ряд
Вкладаю нині!
До “квíтки” тЯгну, та навряд –
Бо рими в глині.

Мурýю, та бракує слів –
Заліз в тенета.
Дощить – нехай! А я аж впрів!
Спочити? Де там!

Про сум, троянди й виноград –
Що скажуть люди?
Спішу – цеглинка невпопад!
… Нехай так буде!


16.05.2012

Лише не відводь очей, подивися на цей бузок
напередодні літа –
ще тиждень тому буяв вітальними вітами,
паморочив і вабив – йди-но до мене, ладо!
Ішли.
Багато.
Пальчики йому поламали заквітчані
у пошуках щасливих пелюсточок –
найсмачніших.
Корону збили, сукенку бузкову задерли –
колінами світить, як дівка на об'їзній.

Бо і є дівка, попри те, що «бузок» –
скороспілка на випускному,
найрозкутіша в класі, із очима вологими і жадливими,
притиснеш таку в куточку, по-хазяйськи залізеш у пазуху – дай!
А їй і не шкода…

Не відводь очей, подивися на неї, впізнай
цю жінку
ще юну, та вже відцвілу,
з іржавими кетягами столоченого цвіту,
свою однокласницю , що померла дванадцять років тому,
свій обдертий бузок на старому подвір'ї сільської школи.

Муж неодружений - у полі явір,
Зоставлений з печалями віч – на –віч .
Тополі край дороги мліють пухом,
А він на них і не погляне навіть …

16.05.12

Це день білявих дівчаток –
Стрічаю білявок повсюд.
Вже настрій – немов на свято,
Коли споглядаю салют.

Несу „Празький” тортик. Неділя!
Пройдуся нарешті селом.
Торік там буяло весілля:
Там подруг мій став женихом.
Вирощує гречку і сорго...
У фермера є близнюки!
Потішу цим тортиком Ольгу,
Зрадливця – тремтінням руки...

Ліворуч дівчатко щебече:
– Я – Тая!.. Я кіски сплела...
– І я такі хочу – по плечі!..

П’ять сходинок.
Двері.
Вокзал.

Край каси білявенька Тая –
В морозиві щічка і рот –
Рожевий кісник виплітає:
– Міняю цю стрічку... на торт!



2007-2012

Ніч настовбурчила гриву,
Грім покотився полями.
Нами не жертвує небо –
Ніби втішає словами:

«Ями повітряні кращі».
Є й на дорозі ще авта…
Завтра наступить на греблю,
Граблями вдарить по яйцях

Цих, що від курочки Ряби.
Риби акваріум чистять.
Стать їх – премудра наука.
В муках зривається листя…

Стягом примарного літа
Тихо у хаті хворіти…

15.05.12

Єдине що тільки рятує – шукати якусь інфу
яку залишає вона ніби сліди на снігу
сидячи в мережі ідучи на пари чи у кіно
бовтаючись гуртягою ніби озерним дном

бачити як міста – жовто-зубі старі жерці –
ховають її слова ніби ножа у руці
виривають повітря гаряче з важких грудей
кидають до людей
лишають серед людей

знати що по зимі коли відійдуть сніги
коли стебла трави ковтатимуть соки тугі
коли по ріці пливтимуть пляшки і човни
ти лише знаки бачитимеш серед них

бачитимеш як трава – скуйовджена і молода –
кожну тримає мить ніби пісок чи вода
кожну її ходу відчуває як власний сенс
і не втомлюючись рости вперто його несе

і ніби перші сонця грітимуть теплі сни
де ви застигаєте саме на зламі зими-весни
і ледве помітно в кожен з прозорих днів
вона виходить із тебе
наче вода з берегіВ

Просіялася радість крізь тривогу,
Як через листя білий вишні цвіт.
Це молодість виходить на дорогу,
Яка веде в новий дорослий світ.

Це наші Олі, Юлі та Оленки,
Володі, Іри, Юри та Сашки.
Ще вчора безпорадні і маленькі,
Сьогодні – галстук, плаття, каблуки.

Погляньте: ці дівчатка – всі крануні,
Милують око всі одна в одну.
Талановиті, щирі, добрі, юні,
Вдивляются сміливо в далину.

А хлопці! Це ж надійність і опора,
відважність, розум, вірність і талант.
Футбол, комп`ютер, ігри – це учора,
А завтра –може, навіть президент!

Спасибі вам, колеги-педагоги,
За вашу працю, за невтомний труд.
Виходять діти на нові дороги,
Високі цілі за мету беруть.

Заслуга ваша – всі знання глибинні,
Досягнення – це людяність в серцях.
Пишайтеся випускниками нині
І хай щалсивим буде їхній шлях.

Не забувайте, діти: завжди школа
Із радістю чекати буде вас.
А скоро вам такий веселий дзвоник
Востаннє пролунає. Рідний клас

Зіщулиться і, певно, засумує.
За ваші парти сядуть малюки.
Рука на дошці вже не помалює...
Тож згадуйте щасливі ці роки!

Ріка життя широка і бурхлива,
А ви чекаєте від неї див.
Та зрозумійте: ви – найбільше диво,
яке Господь у світі сотворив.

Ви, як струмочки, сильні і невпинні,
Вам ще міцніти, набиратись знань.
Сьогодні перед вами вільний вибір
І виконання нелегких завдань.

Я вам бажаю: хай усі дороги,
Якими доведеться ще іти,
Благословенні завжди будуть Богом
І приведуть до справжньої мети.

2011-11.05.2012

Годинник старої ратуші колошматить ранковий час,
спішить_поспішає вулиця - у справах, а, може, і просто так,
запхинькав малюк у натовпі (щасливий, мама поруч іде),
зелень весна розкинула, липучу до рук...I am a student.
Знову сесія, знову жнива...

Циферблат підганяє, як завше; цифр_блат, як отруйний гриб,
маскується, а то й відкрито живе серед зелені very good,
стережись! світлофор триокий зупиняє упевнений хід,
а в уяві жонглюють цифри – трійка, четвірка, п’ять.
Більша сума – то більше знань.

Правда глузує - у поспіху спіткнулась нога об кювет,
малюк язика показує (сміється, потішний такий),
нарешті дороги розходяться, baby – направо, наліво – student,
небо ранкове чисте, сміттєвозка збирає розібране.
Секонд хенд , бомжі...

2012

Я замуровую слова,
Ховаю душу.
Та вибиратися з тенет
Таки не мушу.

Я їх ховала у дощі,
В трояндах й сумі,
Вони зліталися у сні,
В серцях від глуму.

Я замуровую слова
Нехай так буде…
Незамуровані слова -
Це просто будень.


22.00.15.05. 2012

Одне життя на двох...
Холоне чорна кава.
Між пальцями думок -
Незграбне конфеті.
Димком чужих сигар
Глумлива днів отара
Під вибілений тин,
Де сходяться святі...

А може й не святі?
Віщунки та мольфари,
Поділені навпіл
Ідеями вітрів!
Судинами - не кров,
Вечірні святузвари
До серця - одного́
Між гомону світів...

Мовчи, мовчи, душе!
І тільки темні очі -
Уже не від бажань,
Не від жаги чуття...
Остання крапля мрій,
Останні спраглі ночі...
На двох - одна печаль,
І кава, і життя...
(14.05.12)