Дівчина любить крейду
З кавою та дощем.
Дівчина тая made of
Суміші ночі з днем.

Очі свої ховає
Віями з хутра снів;
В погляді – темна зграя
Загадок чи птахів.

Руки, як у мадонни,
Сяє спокійний рух.
У нігтях червоно–чорних
Кішки грайливий дух.

Кеди – по бездоріжжю,
Подихи – в небеса,
Очі – до дивовижжя!
Всесвіт – в її руках!

я не сумую, просто дим

закрався в душу. золотим

хотіла я у ній писати...

та знов життя уже не свято,

знов падолист вкриває. мушу

прикраси створювать сама.

розчарування - то марнота,

щоденних днів пуста турбота.

дивімося вперед - той дим

розтане...

Кожному свій Рим!!!

Новый год радость уюта горит свеча
Мы вдвоем поет рояль
В пламени встречи пылает любовь твоя
И Розарий чистоты скрывает вуаль
Но вот платье нежностью снято твое
Осыпаю цветами храм истинной красоты
Песнею лебединой любви озарю в Рождество
Согрею коснувшись крылом струн души
Праздником волшебства венчание Вселенных
Во благо МИР Единым Светом МЫ
2012г.

Коли вицвітає рік, коли відлітає в грудень
останній листок життя скупого календаря,
тулю до грудей тебе і знаю, що сонце буде
і сніг, і ялинка, і…
Нарешті жалі стирай.
Люби мене, як тоді, у спеку липку липневу.
Цілуй, як цілують раз – на вістрі життя – на вдих.
Загадуй бажання – і летімо з тобою в небо!
У тебе немає крил?
Та вистачить і моїх…
01.01.2012

Не нарікаю я на Бога,
Бо я його проста небога...

Негоже раз зайти у гості
Й дозволити хоч прояв злості!

Тут скаже хтось:"Та це неспротив!" -
Я з Богом воювати проти,
А з дурнями тим більш не буду -
Байдужа я до пересудів!

діво немудра
світильник загаслий
зорями зріє ця ніч не тобі
ти віддавалася в сон як у щастя
в сон… чи намарений пристрасті біль

місяць на ланцах
розхитує небо
застили сльози бездушшя судьби
насміх довкруж тонколезо-ганебно
де ж та олива для іскри жаги

серця лампада
по вінця сльозами
їй би єлею від слова лишень
що ти шалена белькочеш безтямно
іншу вивищує святістю день

01.01.2012

- То Змія, то Дракона – подуріли!
Я розумію Кролика, Свині.
Та хоч би й Курки рік. О, Курки-Грилі!
Ви, куме, згодні? Що такі сумні?
Зітхає важко кум:
- Змія дістала.
Іще не тещин рік. Але ж вона
Дракону теж заллє за шкуру сала,
як в рік Коня, Кози і Кабана.
Сумують чолов’яги біля бару –
хіба ж до дому звідси попадеш?
- Ці Змії та Дракони – нам і даром!
- От рік би Пива!
- І Тарані теж!

У вампірів – не вірите?
А я існую.
Сірий. Маленький. Хатній.
П’ю кров і настрій.
Відчуваю,
Коли засинаєте
І не маєте сил
Встати,
Ввімкнути
Світло,
Розгледіти
Мене
У кутку
Й розмазати
По стіні.
Та де там!
Вам шкода
Нових шпалер,
Побіленої стелі,
А я сяду
Саме туди.
Найтонша голка
Носа мого
Нишпорить
Епідермісом.
В’їдливо
Дзвеню
Над вухом.
Ніжки склалися
До крил,
Роздушені
Зненацька.

2011

Дерев у дворику - меншає.
А листя - завжди однаково.
Тополі пішли на пенсію,
Шелестячи відзнаками.

2010

Дурна попса руйнує зранку мозок.
На склі сьогодні сльози самоти.
І бездоганно весняним гіпнозом
Подіяв вітер: наказав цвісти.
Бо є найлегші пута - у кохання.
(Найлегші із найвадчих?Чи?..Дарма!)
Ці пута - порятунок. Ні сльоза, ні
Широкий усміх їх не обмина.
Купую закодонний паспорт в літо.
У перші гроза візу освячу.
На бланку ставлю підпис - оксамитом.
А мито... поцілунком заплачу.

2006

*

Перший морозець
Шибки заморозив геть.
І мою печаль.

-Над білим тлом брунатна смужка крапу.
Рожеві хвильки стрічкою сплелись…
-Це що, новий національний прапір?
-Та ні, це сало! Ну лиш, придивись!

Вкраїнське сало, ми твої васали.
Тобі на п’єдесталі височіть…
-Боюсь, що його швидко б там ум’яли,
Вгамовуючи нездоланну хіть.

-Коли хтось каже: «Фу, какая гадость!»
Повір, що я радію в цей момент.
-Не розумію, друже, в чім тут радість?
-А в мене є залізний аргумент:

Якщо, (не дай Господь!) оцю смакоту
Розпробують Росія і Китай,
То, маючи охоту й купу злота,
Ми сала не побачим, так і знай!

Берегите своих матерей
И для них выделяйте минуты
В быстротечном мелькании дней,
Пока можете их берегите.

Они вам подарили весь мир:
От ядра до бескрайней Вселенной.
Все инстинкты, таланты, черты
Закрепили так в памяти генной.

Величайшее чудо Земли,
Сотворившие под небесами,
Каждый день ждут ответной любви
От детишек своих ценных самых.

Материнские руки смогли
Пронести через войны, напасти
Миллиарды младенцев Земли -
Сквозь века протянули нам счастье.

Гулкий стук материнских сердец
(Ведом каждому до появленья) –
Вечный двигатель жизни, венец
Всех законов любви и творений.

Материнские видят глаза
Первый вздох, первый шаг по планете.
Коль на них наплывает слеза,
То в ответе все мы – чьи-то дети.

Материнская знает душа
Главный смысл своего появленья.
Поклонитесь вы ей, не дыша,
Чтоб потом не рыдать с сожаленьем.

Ведь пока солнце видят глаза,
Стучит сердце и движутся руки,
Каждый орган и душу отдать
Мать готова за деток без муки.

4 мая 2011

Поближе прильни к груди,
Злосчастные муки разлуки
Скорей от нее отведи
И право любви быть великой
Немедленно подтверди.

Известно лишь мне одной
Как тесно томиться ей в клетке
(Пусть даже в своей грудной),
Какие жестокие метки
Она оставляла, родной.

Мне время казалось бедой,
В коллапсе вдруг сердце сжималось
Без связи обратной с тобой.
И как я тогда не взорвалась
Сверхяркой сверхновой звездой?

Пока я жива и с тобой,
Исчезли пространство и время,
С делами отложен бой,
Забот непосильное бремя
Отпало само собой.

И только душа с душой
В гармонии со Вселенной
Заполнили мир большой
Любовью своей нетленной.
Гимн жизни - душа с душой.

10 октября 1995

Мій плин – у серпень – мимо веж, криничок…
Я буду посміхатися з картин –
Малометражних і алегоричних.
З майстерні виніс?
Вішай їх – на тин.

Ти ж – пещенець і Кліо, і Ерато.
Я – Самоти…
Мо, запливу аж в Ганг…
Мене ти втратив, знявши з вікон ґрати.
У тебе – між столицями рольганг,
У тебе – чати,
чай,
берлоги,
блоги…
Шукала між кульбабами стежу.
Три шкаралущі від черевоногих,
Стара підкова, золотастий жук...
Оце й усе, що я знайшла по втечі.
Окрайчик завжди з неба упаде.
Пливу…
Просвітлений, святочний вечір.
Художнику, я плину аж в Едем!

Натурницю вимріюй крізь повіки.
Зустрінемось у давці черг – цілуй…
Я буду вбрана в мерехку туніку –
Із пелюсток оргиній…
Не сумуй!



2007- 2011

Дива не трапилось. Ніч допливла до ранку
Кролем чи брасом, не знаю, бо свідків не було,
Усі були занурені чи то в телек, чи то в пляшку, чи то в себе...
І то було добре, бо не смикали та не розпинали поглядами:
«що трапилося? Чому така невесела? Рік Дракона гряде»
А де він той рік? Де? Де той дракон, про якого ні слова?
Я б поїхала на села, в гори, може навіть в Крим.
Лише б спокій де знайти.
Я б читала там про Дзен, я читала б Лао-Дзи,
я б дивилась в калабаню дві години, може три,
уявляла би там лотос чи рідніші куширі,
уявляла би Ду Фу і Лі Бо, йому до пари,
що забив на всі посади та начхав на весь комфорт…
Я б фортецю будувала. Бог вже з ними із кістками африканських тих слонів.
Аби спокій, аби тиша,
аби милий поряд був…

Місто на ранок після Нового року –
ніби місце військових дій,
поспіхом покинуте при відступі,
порожні кокони петард і салютів,
купа пустої тари,
використані презики під вікнами гуртожитків,
білі прапори снігу.
Збираю вцілілі пожитки від вражень застільних
та привітань час від часу щирих
долаю в собі відразу до населення та міських пейзажів,
грубою сирицею зашиваю наживо розпанахані груди,
з яких моє серце витягли всі оці люди, що так приязно посміхалися
та казали: «забудь його, він же тобі не пара»
Випускає пару чайник, треба розчинити каву,
нацмулити трохи бренді. Може це допоможе
розірвати обруча на голові, зняти каблучку з пальця,
зняти на час хлопця, хай побуде мені за коханця…
Але ж як після цього всього я дивитимусь завтра вранці
на себе, кохану, в люстрі, коли працюватиму self-портретистом?

"Ігристе шампанське" і келих вина.
На гостях одежі святкових покроїв.
Чергове застілля – і року нема!
А нам тільки згадки…і запахи хвої...
Світили гірлянди, був шум за столом
І тости банальні, і тиша прозора.
Черговий рубіж. Ніч була ніби сон.
На жаль, ми на рік постаріли учора…

Ой дівице, дівчино, молода,
Бачиш, рік новесенький погляда
І моргає весело за вікном,
Хоче примоститися за столом.

Клич же рік новесенький в хату, в дім,
Хай же буде весело там усім.
Хай здоров'я хлюпає у горня,
Дасть червінців з пригорщу на коня.

Клич же рік новесенький за столи,
Щоб здорові в хаті цій всі були,
Щоб не знали горенька та біди.
- Ой, іди ж бо, роченьку, ой іди!

Заспіваєм пісеньку ми тобі,
Не було би місця в нас більш журбі,
Урожай щоб радував, веселив,
Щоб ломились яствами ці столи.

Заспіваєм пісеньку весело,
Щоб світилось радістю все село,
Щоб добріші люди всі тут були.
Поспішаймо випити за столи!
2011

Відчиняйте двері, впускайте до хати,
Будемо сердечно з святами вітати.
Дай Вам, Боже, щастя, миру і любові,
Щоб були багаті, щоб були здорові.
Дай Вам, Боже, сили, терпіння й достатку,
Щоб було в Вас завжди і усе в порядку.

Від хати до хати ходимо з піснями,
Хочемо, щоб щастя було завжди з Вами.
Носимо в торбині посмішки і зорі,
Щоб не потикалось в хату Вашу горе.
Стороною біди щоб Ваш дім минали,
Щоб пісні веселі в ній щодня лунали.

Добрі люди, щирі люди,
Хай Вам щастя буде всюди,
Хай Вам завжди здоровиться,
Сяють усмішками лиця.
Щедрий вечір, добрий вечір
Позганяє біди з печі,
Повиштовхує у плечі,
Із кутків повиганяє,
Двері всі порозчиняє,
Щастя й радість загукає.
01.12.2012

хотілося щастя бажалось тепла
і запаху свіжої глиці,
та хтось під ялинку дракона підклав.
таке й уві сні не присниться.

гарикнув дракон і вогонь запалав
із пащі: « ану наливайте!»
у воїв добра не знайшлося булав,
пожежа гасилася спрайтом.

а потім драконище-три-голови
відригував чергою тости,
іван-побиван анекдоти травив
і мірявся з бетменом ростом.

коли аватари злітали в астрал
по ще одну пляшку та сало,
у втомленій пам'яті стався провал.
та свідки мені розказали,

як п'яні де-ментори в будку тягли
невинного пітера пена,
бо мало штрафного сусіду налив
у видерту з «м'ясом» антену.

уривчасті проблиски світла у млі...
пригадую рух у майбутнє...
здається, я тільки на хвильку зомлів,
коли хтось погладив по кутніх.

в’їжджаю – замурзаний антимазай
у заячій шапці- вушанці
горлає: « очухався, хлопці,
банзай.
з новим тебе роком, заспанцю!

*
Протяг у дворі
Може вітерець мені
Звістку принесе.

За сірою шибкою хмар
помаранчевий сонця профіль.
Холодні сніжинки сідають, сідають,
сідають на твар*
і тануть... Дурманять, наче хміль,
примарно і тихо літають,
мов біло-сніжні душі простофіль.

Зникають обриси і тіні,
і горизонт...
Сніжинки шелестять у ніжній тиші,
тихіше миші в сіні,
але дзвінкіше дзвонів у небесній виші -
во стокрот!

О! Цей весняний снігопад
у час відчинених небес...
Сніжинки в душу залітають
і там кружляють,
і не тануть, і не вертаються назад.

*місцевою говіркою – обличчя.
До 2000

Білого-білого снігу,
Ясного-ясного неба
Вдалого-вдалого бігу
Щастя й удачі як треба!
Вірної-вірної долі,
Теплого-теплого дому
Палкої-палкої любові
І негараздів нікому!
Світлого-світлого щастя,
Прямої дороги життя
Нехай оминають напасті
І все свої має місця!!!

01.01.2012р.

Н. К…
Шарудить сніжинками зима
Уночі й потріскує морозом.
Відчуваю нині, що дарма
До цих пір не вірив у прогнози.
Не сніжок, а міжпланетний пил
За віконням піниться й клекоче.
Докладаю максимум зусиль,
Та заплющить не вдається очі.
Споглядаю сумно сивизну
Хмурої, як сутінь, заметілі.
Я ніяк узимку не засну,
А весною – спати не хотілось.
Шарудить сніжинками зима
Уночі й потріскує морозом, -
Ти сидиш, напевно, теж сама,
У весну закохана до дрожу?..

26.12.11

у фотелях снігів рік вчорашній заснув
невагомістю дня ніжно танула ніч
ми знеможено йшли в перший ранок життя
тіло_я сон_це_ти тіні_мрій з усебіч
наче ті береги розшнурованих зваб
перші літери слів і дрімотливий лет
огортали життя переможцю услід
ми ступали крізь ніч першу ніч естафет
01.01 не 2012

Вокруг мелькают миллионы душ
Таких различных и, возможно, светлых,
Но сразу перехватывает дух,
Когда встречаешь лучшую на свете.

И выношенных мыслей резонанс
Мгновенно накрывает всю планету,
А совершенный уникальный транс
На все вопросы сам дает ответы.

И я не знаю, как благодарить
Свою судьбу за мыслепады эти,
За право по одной Земле ходить
И слышать голос, а не гул столетий.

Я каждую хочу запомнить мысль,
Твои улыбки, шутки, взгляды, жесты.
Как срочно долгосрочным сделать смысл,
Когда в оперативной мало места?

Вдруг стал потусторонним мир земной,
Замедлились процессы в бренном теле,
Душа твоя, витая надо мной,
Становится по капельке моею.

Моя душа открыта для тебя,
И в памяти свободны все активы.
Мгновения счастья ты упустишь зря,
Коль не посмеешь прикоснуться к диву.

Я много лет хранила чистоту
Своих поступков, помыслов и мнений,
Чтоб ты увидел эту красоту,
Мой самый добрый, самый светлый гений.

1 ноября 2006

Щоби творилось вам і дома й на ПееМ,
У Павлюка перо для вас ми відберем!
В Лазірка знімемо із шиї автомат,
Хай інші теж построчать вірші наугад!
Вдихнем з Осадко й видихнем у вас красу,
Жару з Лібуркіної і п'янку грозу,
Із Домініка Луцюка зіллємо Понт,
З Осоки – Лорку, із Ляшкевича – П’ємонт...
Ну, словом, візьмемо з усіх - і все для вас!
Лише пишіть, лише приходьте – без образ )

Вы мне присниться
Вдруг так захотели...
Но вы уж смели
Бывать в тех снах.
...Метели пролетели,
Дожди прошли -
И мысли отошли
С планеты под названием
Любовь.
Мне все равно:
Усталый вы, спокойный -
Пустить в свой сон
Вас больше не могу:
Там нет планеты
Под названием "Люблю"...

Такий же день, як і учора…
Сіріє мокрий сніг,
Втомилися дерева хворі,
Моква гнітить усіх…

Вже на порозі січня перше
І, ніби, й рік Новий…
Хтось бороду сріблясту чеше –
Нудьга, хоч вовком вий.

Калюжа небо й ніч ковтає,
Вогке повітря, мла…
Іти до кухлика із чаєм
І Брильською?… Та от дива:

Троянда у дворі – буває –
Сьогодні розцвіла!


31.12.2011

Що поету бажають? Пера,
Що писало б найкращі шедеври,
Не вростала на душу б кора,
Щоби шкіру нездари не здерли.

Щоби ангели світло несли
У нові,неціловані ранки,
Щоби ви всі щасливі були,
І нової, ще вищої планки.

Що поету бажають? Натхнень
І незгасної віри в майбутнє.
Хай жаданим іде новий день
І приносить глибоке і сутнє.

Збірок нових, і щоби на них
Попит ріс, як прогресія знана.
І не знати ні горя, ні лих,
Зажила щоб невигойна рана.

І кохання, кохання, щоб світ
Міг про нього легенди складати.
І здоров'я на стільки вам літ,
Скільки здатні серця відчувати.

Щоби суму в віршах не було,
Й лише віру та радість плекали.
Щоби місто живили й село
І надію на краще давали.

Не старійте душею в біді,
Не грубійте у буднях невтішних,
Хоч й приймають на Божім суді
І святих, й божевільних, і грішних.

З Новим роком! Здійснення бажань
Й нездійсненних, захмарних, високих,
І нових, ще не знайдених знань,
Й всім спілкам - свої власні "Тороки".
2011

І

Вівторок. Вересень почався.
Дощ крапав всеньку ніч як смерть.
Все птаство полетіло геть.
Лише я сам один – хоробрості навчався,
І навіть не дивився їм услід.
Холодний небосхил – руїна.
Дощ заливає вбогий посвіт.
І не потрібна тепла лагідна країна.

ІІ

Я тут похований живцем,
Я жнивом в сутінках кульгаю тут мерцем.
І чобіт розриває поле
(вирують наді мною будні дні),
Та зрізані стеблини лізуть догори,
Не відчувають майже болі.
А верб гілки,
Шпигують - свій рожевий мис
в болото – там де знято охорону,
ще й гомонять, кидають вниз
гніздо жулана геть, додолу.

III

Прожебони, пухирся й шурхоти.
Прискорювати кроки не мені.
І спалах, що відомий лиш тобі
гаси.
Я змерзлу до стегна долоню тисну
плетусь до пагорба і висну
без пам’яті, з якимось звуком-прахом,
підборами каміння зачіпаю.
Схиляюсь до струмка, зітхаю
І дивлюся довкіл зі страхом.

IV

Що ж, хай лягла безглуздя тінь
На мої очі, хай всмокталась сирість
до бороди, і поправляти кепку лінь –
оцей вінок, що сутінкам як милість,
і риска ця, яку душа ніяк
не зможе перейти –
і годі прагнути однак,
за комір, ґудзики, ковнір
за чоботи і рукави.
Та серце калатає відшукавши
Роздерті рани. Холод-звір
трясе його, потрафивши.

V

Белькоче піді мнов вода,
і тягнеться мороз у отвір рота.
Інакше не назвеш: чим може
бути не обличчя, а місце урвища
булого?
Мій сміх – шульга
і сутінкову гать тривожить.
І кришить темноту дощів порив.
І образ мій інакший, як людина,
втікає від повік,
підстрибує на хвилі
під соснами, а потім під вербою,
гаптується з моїми двійниками,
ніколи не згубитися мені.

VI

Прожебони. Гризи зогнилий міст.
Хай мжичка, оточивши кладовище,
їсть фарбу зі хрестів.
Але отак кінцям трави
болоту не додати сивини…
Топчи кожух,
нутруй серед густої ще листовини.
Вдирайся по корінням у глибини
і там, у чорноті землі, як тут – правіше серця,
всіх привидів і всіх мерців буди.
Нехай втечуть, шматуючи кути,
по жниву, по змарнілим селам
махають налетілим дням,
як капелюхами опудал.

VII

На пагорбах, під порожнечею небес,
серед доріг які плетуться тільки в ліс,
життя зрікається само себе
і дивиться на форм відміни,
нуртуючі довкола. І коріння
за чоботи чіпляються мої,
і гаснуть всі вогні в селі.
І я іду по нічиїй землі,
у Небуття я позики прошу добром.
І вітер рве із рук моїх тепло,
І плюскає водою у дупло,
І крутить бруд стежини килимом.

VIII

Направду, тут мене нема.
Десь я на стороні, за бортом.
Тужавіє та лізе догори стерня,
як борода на тілі мертвім,
і над гніздом, в траві роздертім,
кипить мурах марнотна метушня.
Природа нищить, що підвладне долі,
так є. Але її лице при цьому –
нехай черлене від заграв та втоми –
стає лихим намарно, мимоволі.
Усю правицю почуттів – мою –
стискаю і тікаю з лісу:
ні, Господи! В очах завіса,
не перетворюсь в суддю.
Якщо ж – хай на біду свою –
Я все-таки собі не зможу дати ради,
Ти, Господи, долоню відітни мою,
Неначе фін тому хто краде.

ІХ

О, друже Полідевк! тут все злилося в пляму.
Та з уст моїх не вирветься страждання.
Ось я стою в розірванім пальто,
І світ тече крізь очі-решето,
Крізь решето нерозуміння.
Я глухну, Боже, сліпну,
Я не чую слів, на двадцять рівно ват
Жевріє місяць. Хай. Однак, по небесам
Я курс не прокладу поміж зірок та крапель
Нехай луна розносить по лісах
Не пісеньку, а кашель.

X

Ніч. Вересень. Все товариство – свічка.
Та тінь ще дивиться із-за плеча
в мої листи і риється в коріннях
обірваних. І привид твій у сінях
шурхоче й булькає водою
і посміхається зорею
в розчинених раптово дверях.

ХІ

Темніє наді мною світ.
Вода затягує мій слід.
До тебе рветься серце, до сваволі
тому воно - все далі.
І в голосі моєму більше фальші.
Але сприймай її як борг химерній долі,
що вимагає щонайбільше крові
і ранить голкою тупою.
Якщо ти посмішки чекаєш - то імлою
я посміхнусь. Усмішка наді мною
вагоміша могильної плити
і легша диму над трубою.

ХІІ

Евтерпо, ти? Куди забрів я, га?
І піді мною що: вода, трава,
чи пагін ліри вересової,
що зігнутий підковою,
і щастя видається
таким, що може бути,
як перейти на крок з галопу
так швидко щоби дихання не збити,
не відаєш ні ти, ні Каліопа.

(Переклад - 31.12.2011.)

Дитя любви, раба любви к творениям Вселенной
со светлостью жила в груди, не зная жизни бренной.

К тому, что будет впереди, стремилась неизменно,
свой дух старалась вознести и сделать совершенным.

Не понимая, почему судьба распорядилась,
свой путь непротивления злу по жизни проходила.

Я верила, что лишь добро спасет все наши души,
в упор не признавала ссор, и зло ворчало тише.

Спасти и примирить весь мир я много раз пыталась,
но непрерывно врал эфир, война не прекращалась.

То был единственный закон Природы мне не милый –
судьба вела на полигон для испытания силы.

Свои претензии к Богам я молча изложила,
и опустел мой дивный храм – душа моя остыла.

Я не жила, а лишь была ходячей оболочкой,
когда сама к тебе пришла, нашла в рабочей точке.

А интуиция моя все сразу оценила:
источник света обрела такой огромной силы,

что моментально началась та духотерапия,
как очищение была твоя светлоскопия.

Родство такое не смогла оставить без внимания –
истлевшая моя душа пустилась в трепетания

и всю пронзительность твою мгновенно поглотила.
Перед тобою я стою, едва дыша, мой милый.

17 ноября 2006

Пощедруймо-попросімо:
Щастя-радості щоб зливу
Всім послали небеса!

Повсякденні чудеса
Хай рятують нас щоднини,
Надає хай Бог нам сили
Йти вперед, назустріч долі,
Та, руйнуючи сваволю,
Щоб в єдиному пориві
Ми в добробуті й при силі
Новий рік в НОВІЙ КРАЇНІ
Дружно й радісно зустріли!

Софії Залізняк


Торочу в слухавку: «Ор..то..си...фон…»;
А ти мені: «Сахаджа-йога – секта…».

Наснився, мамо, галасливий сон.
Не маряться двори, садки, лелеки,
Підвода, що привозить гарбузи
З городу, що в Супоївці пахтіє.
Малечу дурять:«Гарно попроси…».
Просила. Дідо Сон панчоху гріє.
А я б всю ніч – то парком, то селом –
Весела, щебетлива, босонога…
Щоб не спіткалась Маєчка зі злом,
Ти попроси, він чує, в церкві Бога!
Бо я ж твоя дитина, я – дівча,
Що не стоїть на вказаній стежині.
Ще діє, мамо, босоркані чар:
Не зачаровує рідні ужинок.
Пливкі поля – каміння… вітролом…
Ні сіялки, ні трактора… Серписто.
Ти, мамо, ніч молися. Хто зі злом,
Хай – повз лани, де сію сяйнамисто.
Ніч сходять сердолік, опал, корал…
А вжинок не у сніп – у теплу книгу.
Хихоче вітер: «Золотник твой мал….» –
І… по ланах кольких пускає дзиґу.
А я ж із Криму солі привезла,
У слоїчках – морська вода, свячена…
За днем солодким, був, матусю, злам.
Я леза об слова кришу, а вени
Цілісінькі, у сяйві бранзолет!
Білиці – кидь ліщинових горішків…
– Дитинним бути, - каже друг поет,-
Це живодайно… І хропе - під смішки.

Такі мої, Софійко, сни і яв.
Ти приїзди, мрій кокони зелені...
Мабуть, канони Бог почув, прийняв,
Бо кров – міжряддями... і цілі вени.



31 грудня 2011

*
Місяць задрімав
Нам обом не соромно,
Бо не бачить нас.

головне, не зірватися, бо ніхто, власне, не винен,

що ти народилася тут, що саме у цей вимір

ти пройшла через потенційний бар'єр:

твоїй мамці лікарі не давали шансу на тебе,

твій чоловік не мав стати батьком твоєму сину,

але це в теорії:

статистика, ймовірність, показники, якими зазвичай нехтують,

НЕ ПРАЦЮЮТЬ!!!

Геніальний Блазень сказав, що Господь не грає у кості...

Шукай зв'язків, шукай, кому це потрібно...

Гості

ми у світі – великому та велелюдному,

Вельми заплутано все, ніби чорний котисько стулив докупи

Клубочки із різних доль і життів

(ніколи не любила котів!),

За ниточку тримаєшся, ідеш коридорами і завулками,

Знімаєш із вух локшину, яку за життя ого скільки тобі навішали,

Головне не зірватися! –

Кажеш собі усоте, -

Бо ніхто, власне, не винен,

Що заблукала ти – у житті як у житі,

у собі чи у ньому,

і чи вийдеш, чи випірнеш рибкою золотою –

видно з неба Богу одному...
.....................................

ці сни, химерна навала подій, переплетення тіл, персонажів, душ,

ти мокра встаєш - і чимдуж в душ - змивати втому

після ночі, вже дванадцятої без нього...

п'єш каву, сьогодні з корицею та кардамоном,

запиваєш її дрібними ковточками коньяку...

яку химерію вигадає сьогодні для тебе доля?

над яким сюжетом ти будеш ревіти після обіду?

бістро напроти твого будинку буде знову на тебе чекати,

а ти не можеш, а ти не можеш, бо ти - на чатах,

ти чекаєш на нього, дурепо,

і в солоній купелі змиваєш щоденний makeup (грим)...

...брати Грімм (обоє!) співчутливо хитають головами,

Варнякають по-німецьки, байки травлять

Тобі, дівці на виданні!

Про те, що Попелюшка чекала-чекала і дочекалася,

Бо ж була чемною і працьовитою,

А Червона Шапочка завалила Вовка,

Адже була сміливою та слухняною,

Білосніжка, Ганзель і Гретель та іже з ними –

Стоять усі над твоєю душею,

Головами хитають, ніби китайські болванчики...

Гей ви там, зникніть!

В світі сотні казок – але всі не про тебе,

На жаль...

Посіваю - сію, сію
На добро і на надію!
З Новим Роком в хату йду –
Щоб прогнали всю біду!
Щиро, друзі, Вам бажаю
Гараздів і урожаю,
І на полі, і при хаті,
І на чистому форматі.
Всім подяки за труди –
Сніговиці й коляди!
Щоб Пегас ніде не вгруз,
Щоб “надúхнення” від Муз,
Від польотів (аж за хмари)
Не відстали гонорари,
Щоб усіх Вас штурмувала
Справжня спонсорська навала!
І, коли кричать сичі,
Щоб не глючив комп вночі,
Не барилася і слава,
Не підвéла “мишка” й “клава”,
Щоб не тільки на натхненні –
Ще щоб євро і зелені!
Бо ж зібрались неледачі –
Всім наснаги і удачі!
І котельню – чари-бари
(Персональну – для Патари)!
Щоб не вимерзли поети,
І писалися сонети,
Ніжні, файні і веселі
Тріолети і ронделі!
І краса – сказати мушу –
Про кохання і про душу!
Лірика прекрасна й чиста,
(Трохи ще – для пародиста…)

Всім здоров’ячка і статку,
Нових злетів – не упадку
Зичу щиро в цій годині
Всій ПМ-івській родині!

31.12.2011

Новорічний спіч Шико про 5 хвилин,
Він без пафосних словес і похвали.
Він про те, що разом гідно
Нам провести всім потрібно
Ці останні в цьому році п'ять хвилин:

П'ять хвилин, п'ять хвилин!
Тільки Вій розліпить очі
П'ять хвилин, п'ять хвилин!
Тільки глянути захоче.
Тільки він, сучий син,
У екран пихато влізе
Ти на ці п'ять хвилин
Просто вимкни телевізор
Хай потвора забоїться
Мирний спротив українця!

Приваблює наївних диваків
Із року в рік залюблена картинка –
Опівночі сіяє від вогнів,
Прикрашена гірляндами, ялинка.
Тече від неї світло в темну вись
І освітляє невідомі далі.
Туди думками прагнем дотягтись,
Крізь радощі сьогоднішні й печалі.
Сховатись там од нудності сльоти
Густої, наче смуток, не уявно,-
А через рік ізнов сюди прийти
У ніч морозну, сніжну та забавну…
Коли у зблисках і димах петард
Покірно заховається ялинка, -
Під стовбуром маскую, наче скарб,
Комусь із вас духмяну мандаринку.

31.12.11

Я люблю тебе, рідний мій краю,
Моя доля, відрада і спів.
Синє небо глибоке й безкрає,
І роздолля врожайних полів.
В голубих і рожевих серпанках
Заховалася зелень дібров.
Наче мами свята колисанка,
Ти у серце моє увійшов.
Я люблю тебе, рідний мій краю,
Моя радість і смуток, і біль.
У розлуках без тебе вмираю
І до тебе спішу звідусіль.
Поспішаю до отчої хати
Всім обставинам наперекір.
Щоб найкращу матусю обняти,
Не лукавлю, мій краю, повір.
Я люблю тебе, рідний мій краю,
Моя віра, надія, любов.
Помираю в журбі й воскресаю
На землі твоїй в радості знов.
Я з дитинства не знаю спокою,
Але радий всьому, що було.
Стільки гроз пронеслось наді мною, -
Скільки в небі веселок зійшло!

Самотній дім. І тиша віддзеркалень.
Холодний душ і холод голосів.
Іде доба крізь час із гострих марень.
Ричання днів, подібних до вовків.

Два нуль один. І ще один фінальний.
Кінець епохи, присмерк і етап.
Когось везуть за небокрай прощально.
Когось саджають. А комусь — і трап.

Хтось плаче в темінь. Хтось живе минулим.
Хтось тільки вчора друзів загубив.
Не все згадали, та про все забули
Під канонаду буревіїв-злив.

Але екран мигтить святково й гарно.
Вітають люди, впевнені й німі.
Тікає мить, немов ляклива сарна.
У цім абсурді винні ми самі.

Тікає кіт, летить дракон на зміну.
Все буде добре — впевнює екран.
Все буде добре — в матері без сина.
«Жить стало лучше» — мертвим, та без ран!

Все казалось бы как всегда:

Те же люди, та же вода,

Дождь, как прежде, куда-то сбежал,

Только жизнь - это даже не даль,

Не печаль, не вокзал ожидания,

И не радостное свидание,

Не приезд долгожданного друга...

Эта жизнь . ....

Скажем ласково - скука.

В скуке этой есть место печали...

И позвав нас однажды из дали

Замесили хлебец утомления.

В нем сомненья, надежды, везения,

Суета, беготня и мучения.

Еще зависти подмешали -
Вот и жизнь - что за чудо создали!

Ті оплески вдаряли. Як блюзнірство.
А ти стояла – сльози на очах.
Гриміло серце. Рвалася аорта.
І музика замовкла. Пломінь зчах.

Ішла зі сцени. Падали букети.
Дзвеніла тиша крижаним дощем.
Знімала грим. Вгортала в хутро плечі.
Гасила чаєм рук нервовий трем.

А шибкою спадали зимні краплі,
розкреслюючи блискітками ніч.
Розмите світло кисло у калюжах.
Ти все не йшла. Не поспішала пріч.

Котили хвилі смуток-безнадію.
Горнувся кошеням безсоння ляк.
На клаптики подерла партитуру…
Писала… Перекреслила. Не так…

Дожить до завтра. Перетерпіть пустку.
Вдихнути музику! По венах – нотний рій.
Відчути мить.
            Гармонію.
                  Нірвану.
Визнання? Оплески? Букет? –
                        Це чий?..


2011

купити рибку. акваріумну. золоту.
нести у пакетику містом передсвятковим,
минаючи стихійні базарчики,
перекупок у метро,
продавців ялинок із чіпами та без них...
минає все,
і цей промине день
зі знаком святкового збудження на чолі
чи під пахвою. мене не буде з тобою,
а значить, не буде Свята. буде ялинка,
мандаринок багато, шоколадок і навіть пакуночок "Рафаелло"
будуть дзвінки, будуть гості, пласкі анекдоти, банальні тости
я приклею посмішку на покусані від фрустрації губи.
Згубо моя далека, як без тебе мені святкувати,
коли жити без тебе ледь-ледь можу?

Ви так сяйливо в серце надійшли,
Як бандероль – напередодні свята.
Були ви малослівним. Їли шпик…
– За віщо Дар? – шептала я затято.
Від кого це дання у будню ніч?
Вже дві обручки зісковзнули з пальця...
За очі променисті й жити міч
Дарує небо красовите Щастя?

А Ви торочили: «Гра… Морнінг-Стар…»*
Ніч елегійно
облітали
верби...
Уранці в серце подзвонив поштар:
– Ту бандероль – чужу – вертати треба...





*печера в пустелі Мохаве, США
(локація комп`ютерної гри Fallout: New Vegas).



2011

Тепло на горішки поцупили мишки.
На сході дощі, в супермаркеті знижки
На пиво й кав"яр.
В повітрі знущально дзвенить: «Мarry Christmas!»
Ось так би й сидіти, заклякнувши, в кріслі,
Чекаючи чар.
От кляті звірята - все тягнуть до хати,
Вже нікуди все те накрадене пхати:
У ванній - тепло,
У спальні за шафою зуби молочні,
Листи, що згубила дорогою пошта,
Гарпун і весло.
Он там на полиці підкови із криці,
І те, що забула як зветься – іскриться…
Згадала – то сніг!
Якесь випадково украдене щастя,
Шкарпетки і дама непевної масті,
Оленячий ріг,
Он там на канапі чиїсь наречені
І схиблені вчені, індички копчені
І кабріолет,
Собака, шматочок дорожнього знака,
Чи то часова, чи статева ознака –
У шафі скелет.
Та годі вам, мишки, вчиняти крадіжки,
Та майте ви совість, інакше вам кришка,
Бо ви із простих.
Ви знаєте, мишки, у нашій державі
Уже й не таких мишеняток саджали,
Ховайте хвости.

30.12.2011

Ти лежиш, мов королева,
Пальці віялом:
– Іди,
Принеси мені напитись
Із колодязя води.

Я – король, бо біля тебе,
То чи личить королю
Серед ночі уставати
Йти на вулицю?...
Люблю
Я, звичайно, королеву,
Та за вікнами зима…
– Хочеш пити – піднімися
Й принеси собі сама.


2011

Стояла хата на осонні,
У днів вдивлялася криву.
Летіли років баскі коні.
Мені завалось, я - живу.

Собі знаходила задачі.
Без них, вмовлялась, марно жить.
Те світ закреслив й не зазначив,
Що в прірву днів життя летить.
2011

***
Я розумію вас прекрасно.
Всього пізнав в житті, пробач.
Та помиратимеш нещасним,
Мій дорогий, віджилий... квач.