Білий лотос
в кожному з нас.
Нитка знань на лікоть намотана.
Ми Лемурії діти,ми чарівники Любові.
Він нам дав свободу,щоб
Світло Його людям нести,
І незважаючи ні на які труднощі,
Шукачам дорогу до Дому осяювати.

2011р.

Белый лотос в каждом человеке скрыт.
На локоть наматываю знаний нить.
Мы дети Лемурии, мы Волшебники Любви.
Твор
ец нам дал свободу,
Чтобы Свет Его в миру нести,
Озаряя ищущим Домой дорогу,
Не взирая ни на какие трудности в Пути.
Я нигде и Я - везде.
Дни кропотливого труда - при мне.

2011г.

Як по росяній траві йде дівча.
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать
І роздасться писк курчат.
А як стануть вже курми,
То продам тоді їх вмить.
І на гроші на великі
Куплю собі черевики.
А ще - сукню і намисто
Та й полину собі в місто.
Скажуть парубки: «Красуня!..
Як їй вдяганка пасує!»
Я ж на захват парубочий
Лиш примружу мовчки очі
Та ще, як це я люблю,
Отак голову схилю...»
Пада глечик у траву.
Не в думках, а наяву.
А з ним сукня і намисто
Й усі задуми дівчиська.
P.S.
У кого мрія дію обганя,
Той йде, вважай, що навмання.

2005

останній день
у лютому їх мало
хоча… а ні…
замерзнути устиг
зимовий обрій
завтра весно
твій час
почне свій відлік
завтра?
ти скоро
звикла
до її любови
до теплої
легкої течії
до волі і
великої свободи
її навіки
вписано у дні
твої…
о мріє!

Судим мы о мире,
из опыта своего исходя,
но разве есть предел опыта?
Нет... Это мой ответ.
Кто последует путем мудрости,
тому будет открыт цветок Жизни,
Союз Слова и Ума-Ясномыслие Христа.

спасибі тобі сестро зимо за ночі
повні золотих рибок
срібних зірок і білих тюльпанів
за очі кольору талого льоду
за те що й сьогодні матиму
доволі снігу та свободи
за те що мені затишно
серед алмазного холоду

вір
я маю так багато любові й ненависті
що всі дотики-прощання-погляди… мої –
глибші за Маріанський жолоб
дивакуватіші за Фройда

я досі вважаю чорну кішку на білому
ніжною-чистою-панестетичною
і ніколи не перебігаю їй дорогу
(нікуди не поспішаю – ніяково
адже рукавички це не зрозуміють)

давно не розмінюю на дрібниці
ні ворогів ні друзів
(іноді думаю,
що вони мене собі таки вигадали,
бо насправді такої панянки нема,
а є зима,
солодка погань на високих підборах)

…і знаєш
відколи ми сестри
я дихаю

2011

Зірки омріяні вони,тим, чим можна прикрасити увесь цей простір наш.
Та не їм верішувати, а нам людям, мудрим та розумним.
Ми дивимось на зірку як на брата рідного свого,роздумуючи, чи жива вона?
Але не всі знают, що, у просторі нашім все взаємозв*язане.
Лише людина здатна на це, бо більш це нікому робити.
Усі, допомогаєм один одному, щоб бути взаємозв*язаними.

Так довго була порожньою,
аж раптом - ніжності повінь.
Не втрималась -
розкололася навпіл.

***
Чужа душа - сутінки.
Як же станеш рідною
Навпомацки?..

***
Коханий мій, загублений у січні...
Слід його затягнуло льодком, аби
ще якесь дурненьке дівчатко
не напилося із нього
і не стало
кізонькою.

:))

Лишилась зоряная ніч
У темряві рясного саду,
Ми йшли з тобою пліч о пліч,
Тремтіло серце радо-радо.

Нам травень залишив надію
На поцілунки у гаю,
Невже таки я не зумію,
Сказать тобі палке „люблю”?

І сміло глянуть тобі в очі,
Де моя усмішка блищить,
І дарувать травневі ночі,
Як місяць схоче відпочить.

Для тебе всі зорі із неба,
Дістану і знов запалю,
Моє серце лине до тебе,
Тебе я так палко люблю.

Чи це все, що ти видихала сьогодні?
Стояла як метелик махала,
Крила Махаон.
Руки пастельні, постійні, постільні.
Стіни навколо, а ти дивишся в стелі.

щодня благословляється на світ
це дар усім
з отих аж позахмарних бескидів
із Того Світу
де моляться за нас за всіх

легкі й незримі
слова ці
кожному приносить Вітер

* За картиною в кераміці Галини Севрук

В сердце своем я един
с Тобою, Отец,
и признаю Тебя Бытием,
Отцом всего.
Ты - Вездесущий, Всемогущий,
Всеведущий Дух.
Ты - Мудрость, Любовь и Истина;
сила, вещество и разум,
из которых и посредством которых
созданы все вещи.
Ты - жизнь моего духа,
вещество моей души,
острота моей мысли.
Я выражаю Тебя
в своем теле
и в своих делах.
Ты начало и конец,
в Тебе заключено все Добро,
которое я способен выразить.
Мысленное желание,
зароненное в мою душу,
питается твоей жизнью
в моем духе;
и в назначеный час,
по закону веры,
оно принимает видимую форму,
в моем опыте.
Я знаю, что добро,
которого я желаю, уже существует
в невидимой форме в Духе
и только и ждет
исполнения закона, чтобы стать видимым.
И я знаю,
что я уже обладаю им.

...-2011г.

Залиш Господа, записаного на сторінках Старого й Нового Заповітів, собі.
А я візьму того, про кого не написано жодного слова.
Річард Зімлер «Останній кабаліст Ліссабону»

Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі.
Хрещений ( як і заведено було в моєму роді).
Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
Як реквієм невтішний старечі голоси зняли...
Церкви і синагоги оминаю.
В собори заглядаю лиш туристом.
Молюсь щоранку на івриті.
Щоправда, на відміну од праведних юдеїв,
Молюсь на самоті.
Без свідків.
А головне – без посередників.
Себто тих, хто титул речника Господнього прибрав собі.
Навіть із любим рабі Нахманом просто зійшов би
На котрийсь із пагорбів
І мовчки випростав би в небо руки.
То, сподіваюсь, була б найкраща з молитов моїх.

2010

Гіркі плоди терпіння,
Але солодко буде тим,
Хто терпить.
Тяжка праця упокорення,
А віддяка на Небесах.
Вузькі шляхи Господа:
В тісняві та вибоїнах.
Шляхи лукавого
Для восьми колісниць.
Душа моя, де твої сили?
Серце моє, де твої сльози?
Тіло моє, де твій тягар?

и коллажами-лажами
ложками
сажу мы
ловим, глотаем,
проглатываем,
быстро схватываем,
пересматриваем,
перематываем,
ярко матовые,
яростно матерные,
занимательные,
знаменательные,
невменяемо невнимательные,
опечаленные,
опечатанные,
замечаемо замечательные,
не мечтаемые, но мечтательные,
молчаливые,
чтивые,
впитываем
все что считываем,
считаем,
питаем-летаем-кидаем,
сойдемся-расходимся-таем,
зовем поднебесную раем,
теряемся и теряем,
еще не родясь
умираем.

2011

Вони народжуються першими.
І помирають першими,
приречено хилячи голівки
на святковий вівтар краси, –
кому як судилося –
хто в іскристому кришталі,
хто у вишуканій порцеляні,
а хто – у гранчастому склі…
Бо вони – первоцвіти.
Любов до них
така незмірна і буденна,
що кожної наступної весни
їх стає на планеті
все менше і менше.
Щорік
із початком сезону
квіткового полювання
їх заплановано визволяють
із рук підступних браконьєрів
у хустинках і картузиках.
…А потім,
задля високої мети
збереження природи,
підошвами казенних черевиків
знавісніло розтоптують
беззахисні тендітні стебельця.
І ніхто,
крім землі і неба,
не помічає німого благання
у сповнених подиву і жаху
пелюсткових очах:
«Зупиніться!
Ми ж іще живі…
Дозвольте нам
померти
красиво!..»

25.02.2011

Когда в человеке болезнь начинается,
Себя оздоровить таблеткою он
пытается,
Но болезней нет, как таковых,
Ибо, клубок негативных эмоций - причина их.
Когда в среде обитания царит Покой, -
Жизнь в гармонии со своей душой,
Все проблемы обходят человека стороной.

2011г.

Эпохи цивилизаций, для меня,
Это части Времени, и сквозь них прошла моя душа.
Проходя, воплощалась в среду обитания,
познавала суть ее,
а познав, далее в
пространстве Времени продвигалася.
Сегодня-сейЧАС, иду,
наполняю Светом пустоту...
Я путишествую, я стражник СтранникА.
Я ОдинОК-один образ креста.
Рядом, в одеждах из
нитей Божей Любви,
сейчас, мои Друзья Учителя -
их благотворящая Энергия Добра.
Они, - СтражникИ МИРА,
ВСЕ ЗА ОДНОГО, ОДИН ЗА ВСЕХ,
в Эпоху Нового.

2011.23.02.

ще здалеку
від горизонту
побачила дерево
воно закривало півнеба
й світилось незвично

нарешті я підійшла

й тож не дерева крона півнеба заступила
то замислений Джура скам’янів наче брила
навкруг нього молоді Вітри поставали
що чули од діда-прадіда оповідали

загули Пороги під водою Дніпра
випросталась
потягнулась угору принишкла Трава

над Великим Лугом
небо стало пругом
зблиснула Кінська Вода
повертається Пам’ять
пробуджуюсь я


* За картиною в кераміці Галини Севрук

так
хочеться
сказати комусь
я вмираю
не тому що
вмираю
а тому що
хочеться
так
і
так
хочеться
почути від когось
у відповідь
не вмирай
не тому що
а просто

2011

я кричав
виривався із тіла
малював
на стінах вікна

мені не потрібні
двері
лиш тільки
би бачити світло

ти приходиш
до мене часто
проти тебе
у них шприци

я не вірю
ні їм
ні шприцам
їм не вірять вени

я малював
у вікнах море
його стирали
прибиральниці

а коли малював
я знову
мене били
електрошоком

я відправлю
тобі сову
і вкажу свою
адресу

забери мене
звідси
пирогова 109
палата номер 10

2011

Лікарю,
Вилікуй її від кохання.

Чаклунко,
Дай їй напитися чарів,
Щоб вона забула про мене.

Правдо,
Стань солодкою,
Щоб я міг проковтнути тебе.

Пісне,
Народися у серці зболеному
І обмий мої рани сльозами.

Вічносте,
Заховай у безпам’ятство все,
Чого ніколи не зможу змінити.

Доле,
Подаруй мені крила,
Щоб міг я стати
Журавлем у небі,
Лелекою,
Що приносить дарунки.

Янголе,
Позбав нас від страждань
І подаруй нам янголятко.

Демоне,
Відпусти мою душу,
Не тримай мене за крила,
Дай мені волю,
Щоб я міг піднятися в небо
І стати для неї
Піснею,
Долею,
Правдою,
Лікарем,
Вічністю,
Янголом
І янголятком.


2011

Чи ти мій сон, що написаний мовою древніх атлантів на фантомах уяви?
Чи ти – той танцюючий образ над горнятком міцної ранкової кави?
Чи той візерунок, що вплітається сріблом у древні ведичні легенди?
Чи шторм, що змітає буденність і бляклість до крихти, до краплі, до щенту?..
Я не відаю, що ти і хто ти,
Але ти в мені,
ти в мені, наче кров,
наче слух,
наче кожне скорочення м’язів.
М’яка арабеска на теплій арабській стіні…
Узор на спині…
Смаглявий пророк кольорових солодких фантазій…
Я зрослася з тобою,
Я зростила тебе у собі
Я пустила коріння
В твою душу,
А може, і глибше.
Поділила наш час на секунди
У довгій добі –
Половина з них нам,
Половина – чужим попелищам.
І виходить багато…
І виходить, що ми не такі вже й самотні
І глибока печаль – це як плинне шовкове сукно
Ми поріжем її
на сьогодні,
На завтра,
на потім
і крізь час перетрем - перевієм
шовковим піском.
І хай кружать довкола
Розмальовані демони снів
Хай танцюють свої
Віроломницькі ритуали.
Нам не треба боятись -
ми золотом на рукаві
розцвітем у Того,
Хто допише
Потому і нас
У Священні Скрижалі.
01-12,2010

розкинуті фарби купідонами
небо – блакитить, сонце – палає
моє серце зеленого кольору
відтінку твоїх очей

всі зірки вже давно закоханих
ними ж вони й перераховані
обов’язково і ми спробуємо
натиснувши “any key”

і може все-таки скуштуємо
махіто із запахом дотиків
недосконалих, зате відданих
чистоті нашої етики

розкидатиму пелюстки тюльпанів
і відчуватиму ніжний запах
запах твого (нашого) подиху
і може все-таки

цього разу буде без “може”…

2011

Астронавти, астронавти
Космонавти
Ідіоти
Поліглоти
Інше виродство земельне
Я до вас кричу, мов в казку
Все для того, щоб не впріти
У підпахви вурдалаці
Що копитом росить босих.
Мене крутить, мене вертить
Мене кидає в безодню
Виригає в дно підошов
Де цілується земля
Мене нудить, мене мелють
Із волосся тчуть барвінки
І узварюють вінки.
Тіло небесне вертається в небо
Скавчить, як собака, що з чогось вмирає
Воно щось вжадало, взяло та й не взяло
Сказать не забрало, а сказу забракло
Забрали скажені скуйовджені соки
І трубкою всмокту вдавились мороки
В морозі сиділи й кляли кляті води
Водяних Водяних Водяних Водяних
Русалок
Самих себе
З іншого боку, в дзеркалі розбились та втопились
У лоскоті.
Світоч сколотив млетиво мережаних пелюсток
Завівши їх годинники на чверть впередназад.
Але тіло небесне вертається в мене
Але тіло твоє прямує у землю
Але тіло наше - це як дерева
Що вітрують лісами у пошуках зрубу
У пустотах котрого хтось завжди
Ночує.
Порожнеча, заповнена... Пам'ятаєш той смак дитинства?
Слизва і сльозьва на корі післяврання
Мешкетиться, бешкетує, вигулюмкує
Вицегокує із пекла срібну сережку
Й браслет із синьо-чорної нитки -
Кадр тягкої тканини
Що жуйкою влип на пам'ять підошов
Що землю блукають, як вівці шотландські
Копитяться...Ще досі не забудено про Казковість
Про мавок у підсвідомості рясних на злягання ночей
П'яних на розмови невбогі, що богом, мов цвітом
Вкривали луги наших страхів, закляклих від переляку
Коли ми вперше подивилися один одному в очі, як один одному
Скористанньовока можливість ув'язнити вморожені боязкості
В андрогінну плаценту нашоспільного начала
Що швейною ниткою вшовшився в штани, які не розлізуться
Не розв'ятвляться, не споконвічаться і не розкуркуляться, шовкові
Під сірниковою активністю пачківств, цигаркових легенехворих
Деструкцій раковин слухів, давно відмозкованих, впірсингованих
У наше єдине буття
У наше коханне снування.
Платинова ложечка.



лютий 2011

На строкатому килимі осені
Два метелики -
Спогад з літа.



2011 р.

..............М.
смерть схожа на собаку
вона нюхає мене опівночі
обнюхує
моє обличчя
ноги
спину

вона не дихає
але майже дотуляється
до мого тіла
порожнечею
пустотою
що у неї під капюшоном
темнотою своєї сутності

у неї немає обличчя
вона без носа
але я відчуваю як
вона вдихає моє тепло
запах моєї крові
аромат плоті
пахощі парфумів
вона вдихає
присутність життя
і не видихає нічого

мороз пробігає по шкірі
я не дихаю теж
певно
в такі моменти
смерть схожа на мене
чи навпаки

холодний піт
приводить мене до тями
і я ловлю себе на думці
що це був не сон
що це я
нюхала смерть
над прірвою
перед кінцем
світу


2011

сади
вишневі усмішки
у вишнях – небо
три вишеньки
в дитячій
на стіні
знадвору – садженці
ґелґочуть
співом
ще ненароджених
немовле-ягід

світ вишній…

давай будемо
один в одного
хоча б
родимкою на шкірі

я візьму
фломастер
і намалюю тебе
на грудях

так ти будеш
зі мною вічно
тим паче
ближче до серця

або давай не будемо
один в одного
родимками
на шкірі

улітку з’явиться
підла засмага
і тебе не зовсім
буде видно

а серце можуть
мені замінити
наприклад
через хворобу

давай краще
станемо
зайчиками
мабуть, сонячними

будемо гратися
малювати
посмішки
на чужих вікнах

але спочатку
намалюємо
на наших
станемо егоїстами

або давай не будемо
зайчиками
ні сірими
а ні сонячними

бо сонце
заходить
за обрій спати
періодично

а я хочу
тебе цілувати
що секунди
доки дихаю

давай тоді, може
залишимося
людьми
такими холодними

холодними шкірою
на відміну від зайчиків
і не помітними
на відміну від родимок

зате
гарячими в серці
на відміну
від інших

2011

Ти маленька незграбна лялька
пластикова але не пластична
твої синтетичні кіски недбало заплетені
втомленими китайськими пальчиками
на чотирнадцятій годині дорослого життя
Ти маленька незграбна лялька
твої усміхнені вуста мовчать про те
як хочуть потрапити в хороші руки
у маленьку затишну кімнату
в якій є одне вікно і одне ліжко
і ніколи не повертатися додому
де треба навчити братика
і трьох захованих (не похованих) сестричок
заплітати маленьких незграбних ляльок
вбирати у пишні платтячка
рум’янити бліді щічки
і ніколи не дивитися їм в очі
у них віддзеркалюються сльози
Ти маленька незграбна лялька
допоки з тобою ще можна гратися

Его Энергия во мне:-
Время не ждет, в Корень зри.
Апокалипсис - ветер перемен, направление:
Акцент на Вознесение Земли.

Апполон Гипербореи - Свет внутри.
Дано через икс в центр войти.
Вперед, силой своего сознания,
Откройте себя для любви.
Цветок и Нож - Сила Мудрости Девяти.

2011.18.02.

У твоєму монастирі
самотності стало тісно

* * *

Придивилася і побачила
що пейзаж твого серця
перемалювала рожевим кольором

* * *

Печалилося, печалилося і розвиднілося
теплим подихом весняного вітру
ти увійшов тихо і залишився ...

* * *
Твоя присутність така мовчазна
і я мовчу ... говорить присутність.

кидаєш один камінь -
кидай і другий

знаю
ти кинеш і третій...

чому
не перетворююся
в гору каміння?..

таємниця
(для мене
для бога моїх портретів -
сумних і високих
портретів
серед каміння)

ти - дійсно глибина:
вперто
носиш
стільки гравію
за пазухою

і він мене жаліє
оцей
твій
гравій

падає...

в тишу...

в мовчання...

до ніг...

2011

пригорни мене холодно
до облізлої шкіри зацілуй
вироди любов вистрадано
я пеклом ладен заплатити ціну
за-колихай
музикою спорожнілих келихів
твоєї крові отруйна ніжність
солодка заборона усіх гріхів
нехай горить у своїй вічності
і все заради чого у ніч твоєї зради
залиш мене у смутку
шукатиму відради
покличу смерть
прийди...

17.12.10.
04:45

П’єш з ним каву –
ворожиш на кавовій гущі.
Береш його за руку –
ворожиш з долоні.
Розбиваєш йому серце –
не знаєш, що робити,
але ж це просто:
вціди філіжанку крові,
уяви, що це – кава.

2009

Знов чорним простирадлом накрила денний світ,
І задушливим туманом потягається лінива ніч.

Ти знов не спиш, я знаю, ти думаєш про день, що буде завтра
Про той день, який своїм холодним ранком стискатиме твої думки...

Ти знов не спиш - вдивляєшся у місячне обличчя жовте, немов покійника якого.
І так пече у грудях та досада, що наче оцтом полита рана.

Ти знов не спиш, бо страх бере перед незвіданим життям.
І сльози на очах ,як павутини отруйної комахи.

Ти знов не спиш, може й не заснеш ніколи, бо це суцільний сон , а не життя , що називаєш ти реальним.....

сади
вишневі усмішки
у вишнях – небо
три вишеньки
в дитячій
на стіні
квітує літо
йде уявним степом
на стрітення
з весною…

Дідо Юра посадив тую
На могилі інваліда війни
Що його енкаведисти
Скинули з автомобіля
Вниз головою.

Дідо Юра посадив тую
На могилі невідомого січовика
Що загинув за Карпатську
Чи просто
За Україну.

Дідо Юра посадив тую
І на могилі великого жовтня
Що змалів і вмер
Від самоотруєння.

Дідо Юра посадив тую
І у своєму дворі
І перед моєю хатою
І біля хреста на околиці
І коло сотень будинків
У яких жили люди.

Він вирощував туї на грядці
І садив їх усюди
Бо просто любив життя.

А ще дідо Юра
Дарував яблука із власного саду
Друзям і просто людям.

А хто посадить тую
На могилі діда Юри?


2009

Небо розсунуло хмари-фіранки,
зима зустрічає весну-колежанку
зранку.
Сонце розливає у філіжанки
ароматну каву.
Воно пестить промінцями ласкаво
землю-колиску,
ніби віщує: тепло вже близько.
Весна принесла свої подарунки:
яскраві метелики - посмішки вітру -
розлетілись по світу,
кульбаби - сонця цілунки
розсипались рясно.
Несе світлу радість
зелена весна!
Зима ж заплела у біляві коси
хугу метелицю,
слизьку ожеледицю
та сріблясті сніжинки,
залишила весні веселкові роси,
березневі струмочки,
сміх конвалій-дзвіночків
і теплі травневі грози.
Махнула на прощання рукою,
скочила верхи на завірюху
і помчала на північ щодуху.
Ще до ночі
весна заквітчала коси віночком
і почала на землі панувати:
буйно зеленіти,
розцвітати білим цвітом,
солов"ями щебетати
й літа красного чекати.

***
Серед дня
у перебігу
клопітних і малих справ
на мить
торкнулася тебе
і раптом
відчула стан ріки
яка нарешті
знаходить своє русло

Засинаючи
опівночі
моє тіло
вигнулося срібною лукою
на степовому просторі ліжка
і потекло у ніч

На світанні
зникаюча ріка мого тіла
виплеснула свою денну подобу
Повільно
проступав знайомий пейзаж
моєї кімнати
долинали осмислені звуки
За хвилину
місто прокинулось у мені
і я відчула
свою міцну тужаву плоть
*

Світ (світ),
в якому я живу,-
льодовиковий привид,
під мікроскопом клоп...

Чом? Наяву
не мати навіть привід
створити гардероб?

Туди-сюди... дешево...
Де тут та... кабінка?
Ой, мурахи вже повзуть...
чухається спинка!

Я знаю один гарячий вихиляс:
належну б ще сукню -
і буде якраз!

Я знаю один гарячий вихиляс:
сама у це вірю,
що буде все клас...


16.02.2011 "Сльозогінний сік березових віників"

Я сиджу у ступорі вже третій день
пишу
і мовчки страждаю од манії величності –
моє супермегаего мене дражнить
тисяча думок у секунду

Ctrl+Alt+Del

Снять задачу
Снять задачу
Снять задачу
Снять задачу
Снять задачу
тисяча процесів

блюзнірство і спустошеність
Мамо, прими мене такою,
як я є
бо ніхто більше не сприймає
і проганяє, як приблудну собаку

Я – навіжена
і мій власний диявол мене не відпускає.
Його люблять кішки,
а мене кішки ненавидять.
Мене люблять лише коти.
Всотую чужі думки
і вибльовую
бо не приживаються у моїй
до країв
до зливів
переповненій голові –
хоч би одну шпарину
крім зашитого ниткою рота
Це – вже не блюзнірство,
це – священий спадок з битого скла
у порожнині картонної коробки
мої вкрадені влітку речі
як засохлі на підвіконні квіти,
мої перші і останні,
тому і запам’ятовані


2007

Я освобожден великим светом
Твоего Духа, Бог, Отец мой,
Твое свидетельство на моем челе.
И я принимаю его.

Я высоко возношу Твой свет,
Бог, Отец мой.
И снова я принимаю его.

...2011.15.02.

В этом полном молчании вершатся
Великие Деяния Господни.
И я спокоен,
и меня окружает полная тишина.
Теперь сияние этого света распостраняется
по всей громадной Божьей вселенной,
и везде я узнаю
сознательную жизнь Бога.
И снова говорю я без страха:
Я есмь Бог,
Я безмолвен и неустрашим.

Я возношу Христа внутри себя
и пою хвалу Богу.
Моей музыке вторит вдохновенье.
Громче и громче внутри меня
поет о новой жизни Великая Мать.
С каждым вновь приходящим днем
все громче и яснее
становится песнь моя,
а вдохновение возносит мою сознательную мысль,
пока она не делается
созвучной Божественным ритмам.
И снова возношу я Христа своего,
и приближаю уши свои
и могу слышать радостную музыку.
Гармония - основа моя,
и Бог - тема моей песни,
и Бог засвидетельствовал мою песнь,
ибо она есть Истина.

...-2011.15.02.

Це ти маленькою цяткою
в атласі світу
у правій півкулі мозку
бавишся моїми думками
то хитрощами
то любощами
вивідуючи таємні маршрути
Це ти меридіанами звивин
мандруєш моєю підсвідомістю
відкриваючи острови нових почуттів
у «тихому» океані моєї душі
Це ти мій колумб мій магелан
палкий шукач найкоротшого шляху
від душі до плоті і навпаки
Це ти
але пам’ятай що
це я дозволяю тобі цю подорож
поки

Когда в одиночестве я стою
в Твоей великой тишине,
Боже, Отец мой,
в груди моей ярким пламенем
сияет чистый свет, и своим
великим сиянием
он наполняет каждый атом
всего моего существа.
Жизнь, Любовь, Сила,
Чистота, Красота, Совершенство,
обретая силу, овладевают мной.
Когда я взираю в
самое сердце этого света,
мне виден свет иной -
прозрачный, мягкий, золотисто-белый и
лучисто-сияющий, - поглощающий,
заботливый и дающий силу,
ласкающий огонь Великого Света.

Теперь я знаю, что я - Бог
и что я един
со всей Божественной вселенной.
Я неслышно обращаюсь к Богу,
Отцу моему, и я спокоен.

2011.15.02.

Возлюбленные,
Мы никогда не расстаемся,
Хотя Вам и может казаться,
Что нас разделяет пространства.
Вы не уходите, Вы не приходите,
Ибо Бог и Вы
Пронизываете все пространства.
Мы вместе и рядом в Боге!
Нет ни времени, ни разлук, ни встреч;
Настоящие всегда здесь,
Потому и будущие здесь.
Так, не уходите,
Но приближайтесь,
Всегда оставаясь рядом.
А-У-М, А-У-М, А-У-М.

2011.15.02.

Когда в твоей Жизни наступает Время
Приблизится к берегу Красного моря,
И когда свернуть уже нильзя, а пути назад уже нет,
И вместо многих путей остается лиш один - ВПЕРЕД:
Познай Бога душой безмятежной.
И исчезнут тьма и гроза.
Бог усмиряет ветер. Бог усмиряет волны.
Бог говорит твоей душе: ,,ВПЕРЕД!
ВПЕРЕД! ВПЕРЕД! ВПЕРЕД!

2011г.

Ти записуєш мій сум на диктофон
Записуєш мій сум на диктофон
Ти почуєш його крізь шум і кахикання аудиторії
Почуєш його

Ось день
Ти береш підтримку у друзів своїх, і знайомих своїх, і від людей, яких ти бачиш дуже рідко
Ти тримаєш у долонях серце моє
Тримаєш

Ось всі мої думки
Ось знайомі і байдужі
Ось совість моя
Маєш
Від вірша до вірша, від рядка до рядка, безкінечні повтори
Я ходжу по колу
Ходжу по колу
Кружляю

Я вдячна ворогам своїм,
Що роблять мене сильнішою щодня
Я вдячна тобі,
Що ти існуєш.

Не бійся –
Поголосу не буде.
Тільки
Я заплачу іншому та й по всьому.
І ми виконаємо Умову.

Я тепер нічого не боюсь.
Нічого не боюсь.
Це страшно.

Таке я вчинила нині.
Радій!

...Не зустрічі -
порожнечі твого погляду
боюсь!
Що там, за скалками криги,
в чорній дірі невідворотності,
де нема глибини -
одна плескатість?
Що?
Не відступлюся.
Прийду
вишневою віхолою,
рікою сонячних променів.
Оголене серце
вихлюпну, як зорю:
нехай пульсує,
нехай засвітиться
у твоїх очах,
гойдне розквітлою гілкою,
якщо не для мене,
то хоча б для когось.