(з книги "Ось опудало влади...")

Чи добудуєш ти хатину,
чи добудуєш дім, чи ні?
Скоріше втратиш Україну
на Україні в чужині,
якщо своє лише будуєш
і дбаєш тільки про своє…
Не твій народ, як ти не чуєш
і Бог не твій, як дзвін не б’є,
за волю в бій тебе не кличе.
У ворога
твоє обличчя,
бо кров твою, твій розум п’є
і сам себе не визнає.

1.12.06.

Ми міряли цей брід
старались перейти
по камінцях
не замочивши ноги
на беріг інший,
де п’янить бузок
і конюшина ліловіє
край дороги,
де бусол чорний
все склада гніздо
і махаони
в самбі передсмертній
такі смішні і мудрі,
де вино
і хліб до нього
от і все до столу,
де оболоні
свіжий малахіт
приймає ніжно
відболіле тіло
і лови де скінчаються
і світ
знесилений їх розпочати
знову…
Ми мріяли
пройтися по воді,
як посуху,
та раяна дорога
лежала в глибині.
А ми були малі…

Я дарую тобі кожну ниточку нашого щастя,
Шепітливі слова крадькома серед люду зненацька
І заквітчаний сон перевершений хвилями світла,
Я за тебе віддам навіть всі світанкові суцвіття.

Я розплаканим вітром блукатиму посеред поля,
Якщо ми не зумієм і щастям для нас стане воля,
Розстелюся вогнем на весняній небесній блакиті,
Навіть стану тобою, якщо ти не вмієш любити.

прожити цей день,
щоб нікому порад не давати -
ні другу, ні ворогу – жодних даремних порад –
за них дочекатися годі подяки чи плати;
стелити падіння байдужою м’якістю вати,
блищати німим діамантом вагою в карат,

у сил позахмарних собі і для себе прохати...
і жити з тобою, як двоє веселих гусей,
з мішком по цукерки ходити від хати до хати,
і зичити настрій хороший, як фільми з прокату,
чекати добра, що прийдешній нам день принесе,

не дати душі заблукати в чужому ніде -
здолати дистанцію,
гідно прожити цей день

Фантазії хрещена мати - злість,
Несправедливий осуд - їй месія.
О, душе навісна, не озирнись
У лісі на сльозаве голосіння!
А звернеш погляд - папороті цвіт
Спахне вогнем і розвінчає ніби
Ті чола, на яких по сотні літ
Цвіли вінки і красувались німби.
Який же толк від безуспішних спроб
Зловити й зачинити птаха вдачі?
Давно доведено і сумнівався хто б -
Без приводу каміння не заплаче.
Пришестя друге в кожного своє,
А може, хто запрошений на п"яте?
Пофантазуймо: як би нам зіп"ястись
Туди, де ще ніхто не дістає...

2003

Ти минув, ніби літо, з тих пір
Гірко плаче дочка Страдіварі.
Я щоночі тобою марю
І щоранку втрачаю зір.

Пружні струни – дорога в рай,
Пальці – змучені пілігрими.
Плачуть віршем неточні рими.
Грай, моя королево, грай...

Заросли дороги, стежини.
Терном покриті поля,
Рідко побачиш людину,
Згорблені хати здаля.

Немає там молодечі,
Давно вже не чути спів.
Згорблені людські плечі
В тому селі я зустрів.

Село засмучене у тиші,
Притаївся смуток, жаль.
Розбіглись люди, немов миші,
Залишилась лиш печаль.

Сади давно пообсихали
Двори заросли бур’янами.
Криниці майже повисихали,
Блукає смуток між хатами.

- Моя страна – великая страна!
- Скажи мне, друг, чем велика она?
- Так много ж места занимает,
Это, брат мой, каждый знает.
Да и лучше всех язык,
Он и прекрасен, и велик.
- Не спорю я, что он велик,
Но чем он лучше – твой язык?
- Чем он лучше? Объясняю:
Ведь другого я не знаю!

Куда, страна, твоя дорога,
Коль „ умников “ таких вот – много?

Пам’ятаєш Карпати, Яремче, гірський променад?
Те вино, що пили ми, мов ліки як завжди – натще.
Перші грози, і квіти, і ми під стареньким плащем
Молоді і шалені... І ніч, і ясний зорепад...

Ніч залазить до мене у ліжко,
Називає своїм єдиним,
Присягає мені Всевишнім,
Що вагітна від мене віршем.

Кохатись до ранку благаючи,
Вербу мою зрадити просить,
Без сорому підставляючи
Під цілунки груди і коси.

Я не можу здолати спокуси,
І до темної Ночі втікаю,
Під отруйні зірок укуси,
Десь до самої брами Раю.

Ніч веде мене попід руки
Під склепіння важке небозводу.
Закрутились у гніздах круки,
Хоч далеко іще до сходу.

А Верба у німім безсиллі
До спокусниці ревнувала,
Безнадійності сльози лила,
Що на моїх щоках висихали.

Буйний вітер, що другом звався,
Не підтримує мої крила.
Я із нею один зостався,
Цілу ніч мене Ніч любила.

А під ранок злякали півні
Коханку темноволосу,
І відчув я неспокій дивний
Й переляку холодні роси.

Вона ж за мідяну монету
В будь-чиє ліжко вкладалась,
І кожнісінькому поету,
Наче першому віддавалась!

І вважав себе кожен єдиним
Повновладним господарем Ночі,
А під ранок, убитий коханням,
Дарував чорним крукам очі.

Я розбите повішаю серце
На Вербі, що єдино-вірна,
Я для цілого світу мертвий,
Доки дихає Ніч лицемірна.

Ніч випльовує в небо комети,
Згусток сонця засох на губі.
Вчора вішалися поети...
І кожен чомусь на вербі.

Там, де під музику відлиги
в танці бавились ми,
Там, де Різдвом сопливий січень
хрестить кригу зими,
Там, де до неба по калюжах
був протоптаний брід,
Де серед хмар блукає місяць…

Де знов скрипить в старих деревах
юний вітер-босяк,
Де спить іржава карусель –
мого дитинства кістяк,
Де блудні пси вигавкують
свою нудьгу на ворон, -
Там я стою і плачу…

Там шелестить стара стіна
лускою давніх афіш,
Там навесні асфальт розріже
подорожника ніж,
Там помальованих сріблянкою
фігур пантеон,
Десь заблукав у хмарах місяць…

Де не гуляють таргани
із комунальних печер,
Де труп годинника, котрий
о третій – десять помер,
Де пам’ятають люди тільки
безкоштовний клозет, -
Там я стою і плачу…

– Що є для тебе вічність?
– Мить одна!
– А гроші всього світу?
– Мідний гріш!
– Тож дай тоді той гріш
мені скоріш!
– Звичайно дам,
та зачекай ту мить!

Бери усе, що побажаєш-
І сміх, і біль, і крик, і плач!
(Та всього ти достатньо маєш)
Я не люблю тебе, пробач!
Бери усі мої зізнання,
(Що промовляла не тобі!)
Бери усе, окрім кохання,
(Розчиненого у ганьбі)
Бери й вуста, цілуй до болю!
(Недавно ти у них плював!)
Бери, та відпусти на волю,
Не вірю в те, що покохав!
Коли просила я любові,
Мене ти відштовхнув. Тоді.
Тепер заговорила совість.
(Що довго спала у тобі)
Коли просила я уваги,
Ти розсміявся у лице.
(У тебе ж більші переваги)
Та, дякую тобі за це!!!
Бери усе, та подавися!!!
А я чужого не візьму!!!
За своє серце помолися,
Що йде за моїм в далину...

Прости, ты, наверно, хочешь ребро назад.
Да и вообще, – назад. В сад. Без детей.
А я виновата, всегда и во всем, одна,
И трещины расползаются по спине.

Вчера наклонилась к Авелю, поболтать
О глине, и еле выпрямилась потом.
А ты, не заметив, по векам его опять
Провел мотыгой, когда засевал уклон.

Сегодня над Каином ночь провела без сна.
Он снова бредил, кричал про глаза и кровь.
Сыночек родной мой, что за плод он сорвал?
Должно быть, Змей поселился недалеко.

Вот-вот будет дождь, кости ноют точней наук.
Пойду подберу яблоки, что им, гнить?
Эй, кто-то сейчас облизывается в Раю,
Глядя на наш с тобою клочок земли.

Сонет

Наш світ – сплетіння все нових й нових вистав,
Маленьких драм, антрактів та гірких уроків,
Я подорослішав на безліч сивих років,
З тієї миті, коли думати почав.

Наш рід не терпить тих, кому помислить дАно,
Тож він вбиває носіїв нових ідей,
Від повсякденності змиршавів Галілей,
І у вогонь забрав нові думки Джордано.

Звичайно легше просто існувати
Сидіти мовчки чи байдикувати,
І тихо жити серед бовдурів своїм.

Не хочу впасти за буденність нижче,
Нехай цей світ мене нещадно знищить
Але не прийме онімілим та сліпим!


24.03.2008

Блаженний, хто щоднини п’є,
Пардон, так звану «аква-віту»,
За час «балдіння» віддає
Честь, розум, совість, все на світі,
Щодня вмирає за «нектар».
Блаженний люмпен-пролетар!

Блаженний, хто всьому назло
Зв’язку з природою не втратив -
Хто рівний мудрістю з ослом,
Не звик у лапи книжку брати,
Подібний цим на всяку твар.
Блаженний люмпен-пролетар!

Блаженний раб - партач труда
З комуністичними руками.
Хоча сировини шкода
І сором перед буржуями
За витворений ним товар,
Блаженний люмпен-пролетар!

Блажен, хто по щоденний хліб
Не йде ні сіяти, ні жати,
А просто глянув - і загріб
Що сміло зле, «не так» лежати.
Це шле Господь за даром дар.
Блаженний люмпен-пролетар!

Блажен, хто здійснював терор
З розкритим на готове ротом,
З куркульських забирав комор
Здобуте тяжко, кров’ю й потом,
Чий ворог класовий - трудар.
Блаженний люмпен-пролетар!

Блажен, хто вмисне чи всліпу
Гальмує звільнення і поступ -
Віддав свій голос КПУ,
Коли дістав до урни доступ,
Чий ідол - компартсекретар.
Блаженний люмпен-пролетар!

Блажен, кому пообіцяй
Що-небудь - вже допомагає
Розіп’ясти свій рідний край:
Вітчизни, бач, такий... не має,
Йому й миліш чужий владар.
Блаженний люмпен-пролетар!

Блажен, хто - певен я! - знесе
Найтяжчі лихоліття й біди,
Готов, щоб вижити, на все
І лиха з розуму не віда...
Їй-право, з ним Небесний Цар.
Блаженний люмпен-пролетар!

1995

(На перші роковини загибелі)

Коли вождя у нації нема...
Зробити можна легко! Як? З нічого?
Ні. З Чорновола, знаного всіма
Борця і Патріота-Вартового.

Оскільки це найбільший демократ,
То на початку що було потрібно?
А щоб завів у партії диктат
І Рухом керував одноосібно.

І хай скликає більшість з’їзд відтак,
Хай головою обира Костенка -
Вождь мав достатньо підданих (ще б пак!),
Що більшість облили лайном простенько.

Свої вчинили Збори, булаву
Вождю дали поривиськом нестримним.
Мін’юст же дав оцінку правову
І саме цей з’їзд визнав легітимним.

Проте недовгим був тріумфу час
(Як зорі гаснуть, то комусь це треба):
“Тойоті” путь загородив “КамАЗ”,
Й душа Вождя полинула до неба.

А в підданих лише піднявся дух:
“Костенківці, - кричать, - в цій смерті винні!
Це зрадники, що розкололи Рух!
Вони тепер покаятись повинні!”

І партія, що сильною була,
Повагу мала у людей постійно,
На президентські вибори пішла
Розколота цілком та безнадійно.

В цім лиха значно менше, ніж добра!
Бо ж вибори скінчилися щасливо!
Бо ж без проблем збагнув електорат,
Що Кучмі не бува альтернативи!!!

Вождь у землі, а пам’ять - прежива.
Співаймо Чорноволу вічну славу:
Він дійсно за Вкраїну вболівав
Й ретельно (як той мавр) зробив він справу...

Березень 2000

ти куриш...
нервово...
у вечір...
а час...
обіймає...
за плечі...
й рахує...
цигарки...
до смерті...
виймає...
з горнятка...
подерті...
сни...
чорні...
й зелені...
попелу...
повні...
жмені...
сон...
розмиває...
вікна...
очей...
завжди...
привітних...

Хто вони в біса такі, ті поети?!
Білі ворони в порепаних гніздах.
Зморена здобич в рибальських тенетах.
Пульс на артеріях п’яного міста.

Поклик душі у птахів-іноземців.
Перші прибульці маленьких кав’ярень.
Пси й диваки у вагонах підземки.
Райські сади героїнових марень.

Темні кімнати в старезних будинках,
Там, де шпалери брудні та подерті.
Сніг на даху і кутя на ялинках.
Струпи на спинах у янголів смерті.

Поштар, як завжди, дзвонить двічі:
Торішнє листя і листи
Байдуже дивляться у вічі.
Він дзвонить двічі – дивний звичай,
І несподівано, як ти.

Не слід стояти на порозі,
Та відстань кроку непроста...
В тісній цукерні, що на розі,
При чорній каві і тривозі,
Звучить сюїта-самота,

І фрази в ній - віолончелі,
Фальшиві, стомлені, сумні -
Їм аплодує п’яний червень…
І тільки тенором Бочеллі
Біль озивається в мені

Перегравати нам не личить
У сотий раз кіно старе...
Загаснуть спогади і свічі.
Поштар подзвонить знову двічі,

А я не відчиню дверей.

На байдужість твою наштирхнулась, немов на багнети.
Темно-карі сльозяться в німому благанні, а ти
Незворушний стоїш. На любов накладаючи вето,
Ані глянеш, ні втішиш. Забути, забутись, втекти...

Небо марить дощем, а в очах вже давно ні сльозинки,
Лиш туман, як сновида блукає провулком сирим.
Намистинки-ілюзії вперто ховаю у скриньки.
Тьмяний спогад про тебе розтанув в повітрі, мов дим...

Переклад, примітки, покажчик власних назв - А.Содомора


ПОКАЖЧИК ІМЕН

Август (Гай Юлій Цезар Октавіан) - LXXXIII, 14; CXIV, 6

Агамемнон, Атрід - LXVI, 26; CIV, 31

Агріппа, Марк Віпсаній - XXI, 4; XCIV, 46

Азеллій Сабін - XL, 9

Азіній Галл, Гай - LV, З

Азіній Полліон, Гай - С, 7, 9

Акцій, Луцій - LVIII, 5

Александр Македонський - Lin, 10; LIX, 12; LXXXIII, 19, 23; ХСІ, 17; XCIV, 62; СХШ, 29; СХІХ, 7

Альбінован Педон - див. Педон

Анакреонт - LXXXVIII, 37

Анахарсіс - ХС, 31

Анк, Марцій - CVIII, ЗО

Анней Серен - LXIII, 14, 15

Антіпатр - LXXXVII, 38, 40; ХСІІ, 5

Антоній, Марк - LXXXII, 12; LXXXIII, 25

Апіон - LXXXVIII, 40

Апіцій, Марк - XCV, 42; СХХ, 19

Аппій Клавдій Сліпий - CXIV, 13

Арістарх - LXXXVIII, 39

Арістон - XXIX, 6

Арістон Хіоський - XXXVI, 3; LXXXIX, 13; XCIV, 2, 18, 21; CXV, 8

Арістотель - VI, 6; LVIII, 9, LXV, 4, 11

Аррунцій, Луцій - CXIV, 17, 18, 19

Архідем - СХХІ, 1

Асклепіад - XCV, 9

Атенодор - X, 5

Атрід - див. Агамемнон

Аттал - IX, 7; LXIII, 5; LXVII, 15; LXXn, 8; LXXXI, 22; СТІП, З, 13, 23; СХ, 14, 20

Аттік, Tim Помпоній - XXI, 4; CXVIII, 1

Ауфідій Басе - XXX, 1, 3, 5, 6, 7, 10

Ахілл - XXVII, 5; LXXXVIII, 7; CIV, 31

Ацілій Вута - СХХІІ, 10, 12, 13

Баба - XV, 9

Беллерофонт - CXV, 15

Брут, Децім Юній - LXXXII, 12, 13

Брут, Марк Юній - XCV, 45

Букцілл - LXXXVI, 13

Вальгій Руф, Гай - LI, 1

Вар - СХХІІ, 12, 13

Вар, Квінтілій - XLVII, 10

Варій Гемін - XL, 9

Ватіній, Публій - XCIV, 25; CXVIII, 4; СХХ, 19

Венера - CXV, 14

Вергілій Марон, Публій - XXI, 5; XXVni, 1, 3; LIII, 3; LVI, 12; LVIII, 2, 3, 4, 20; LIX, З, 17; LXX, 2; LXXIX, 5; LXXXIV, 3; ХСІІ, 9; XCV, 69; СІ, 13; CIV, 24; СУШ, 24, 25, 28, 34; CXV, 4; СХХІІ, 2

Вініцій, Марк - СХХІІ, 12

Вініцій, Публій - XL, 9, 10

Галліон, Луцій Юній Анней - CIV, 1

Ганнібал - LI, 5, 7; LXXXVI, З

Гаргоній - LXXXVI, 13

Гарпаста - L, 2

Гатерій, Квінт - XL, 10

Гекатон - V, 7; VI, 7; IX, 6

Гекуба - XLVn, 12; LXXXVIII, 6

Геракл, Геркулес - LXXXIII, 23; LXXXVII, 38; XCIV, 63; СХ 13

Геракліт - XII, 7; LVIII, 23

Гермарх - VI, 6; XXXIII, 4; LII, 4

Гесіод - XXVII, 6; LXXXVIII, 6

Перон Сіракузький - CXIV, 17

Гіппократ - XCV, 9

Гомер - XXVII, 6; XL, 2; LVIII, 17; LXXXVIII, 5, 6, 37, 39, 40; ХС, 31; CVIII, 34

Горацій Коклес - СХХ, 7

Горацій Флакк, Квінт - LXXXVI, 13; СХІХ, 14; СХХ, 21

Гракх, Тіберій Семпроній - CXIV, 13

Дарій - XLVII, 12; XCIV, 63; СХІХ, 7

Дедал - ХС, 14

Декстпр - IV, 7

Деметрій - XX, 9; LXII, 3; LXVII, 14; ХСІ, 19

Деметрій Поліоркет - IX, 18

Демокріт - VII, 10; LXXIX, 14; ХС, 32, 33

Децій Мус, Публій - LXVII, 9

Дідім - LXXXVIII, 37

Діоген - XXIX, 1; XLVII, 12; ХС, 14

Доссен - LXXXIX, 7

Друз, Юлій Цезар - XXI, 4

Евріпід - XLIX, 12; CXV, 14, 15

Егіал - LXXXVI, 14, 21

Еней - XXI, 5; LXXXII, 7; LXXXVIII, 37

Енній, Квінт - LVIII, 5; CVIII, 33, 34

Епікур - II, 5; VI, 6; VII, 11; VIII, 7, 8; IX, 1, 8, 18, 20; XI, 9; XII, 11; XIII, 17; XIV, 17; XVI, 7; XVII, 11; XVIII, 9, 14; XIX, 10; XX, 9, 11; XXI, 2, 4, 5, 7, 9; XXII, 5, 13, 15; ХХШ, 9; XXIV, 18, 22; XXV, 4, 5, 6; XXVI, 8; XXVII, 9; XXVIII, 9; XXIX, 11; XXX, 14, 16; XXXIII, 2; XLVI, 1; LII, 3, 4; LXVI, 18, 45, 47, 48; LXVII, 15; LXVIII, 10; LXXII, 10; LXXIX, 15, 16; LXXXI, 11; LXXXV, 18; ХСІІ, 25; XCVII, 13, 15

Єлена - LXXXVIII, 6

Залевк - ХС, 6

Зенон Елейський - LXXXVIII, 44, 45

Зенон із Кітіона - VI, 6; XXII, 11; XXXIII, 4, 7, 9; LXIV, 10; LXXXII, 9, 10, 19; LXXXin, 9, 10, 11, 17; CIV, 21; CVIII, 38

Ідоменей - XXI, 3, 4, 7; ХХП, 5

Іксіон - XXIV, 18

Ісіон - XV, 9

Калігула, Гай Цезар - IV, 7; LXXVII, 18; LXXXVIII, 40

Калліст - XLVII, 9

Кальв, Гай Ліціній - XCIV, 25

Кальвізій Сабін, Гай - XXVII, 5, 7, 8

Камбіз - LXXXVI, 1

Кассій Лонгін, Гай - LXXXIII, 12

Катон Старший, Марк Порцій - Vn, 6; XI, 10; XXV, 6; LXXXVI, 10; LXXXVII, 9, 10; XCIV, 27; XCV, 72; CXIX, 2; CXXII, 2

Катон Утіцький, Марк Порцій - XIII, 14; XIV, 12, 13; XXIV, 6, 7, 10; LI, 12; LXVII, 7, 13; LXX, 19; LXXI, 8, 11, 15, 16, 17; LXXIX, 14; LXXXII, 12, 13; XCV, 69, 70, 71, 72; XCVII, 1, 3, 8; XCVIII, 12; CIV, 29, 30, 31, 32

Катони - LVIII, 12, 16; LXIV, 10; LXX, 22; XCV, 72; XCVII, 10; CIV, 21; CXVII, 13; CXVIII, 4; CXX, 19

Катул, Квінт Лутацій - XCVII, 6

Кербер (Цербер) - XXIV, 18

Кларан - LXVI, 1, 2, 4

Клеант - VI, 6; XXXIII, 4, 7, 9; XLIV, 3; LXIV, 10; XCIV, 4; CVII, 10; СУШ, 10; СХШ, 23

Клеопатра - LXXXIII, 25; LXXXVII, 16

Кліт - LXXXIII, 19

Клодій Пульхр, Публій - XCVII, 2, 6, 9, 10

Корнелій Север - LXXIX, 5

Корнелій Сенеціон - СІ, 1, 2

Корунканій Тіберій - CXIV, 13

Косе, Корнелій Лентул - LXXXIII, 15

Красс, Луцій Ліціній - CXIV, 13

Красс, Марк Ліціній - IV, 7; CIV, 29; СХІХ, 9

Кратет - X, 1

Крез - XLVII, 12

Kpicn - LVI, З

Ксенократ - LXXXV, 18

Курій Дентат, Маній - СХХ, 19

Куріон, Гай Скрібоній - CXIV, 13

Лад - LXXXV, 4

Лелій, Гай - VII, 6; XI, 10; XXV, 6; LXIV, 10; XCV, 72; CIV, 21

Леонід - LXXXII, 21

Лепід, Марк Емілій - IV, 7

Лібер - XCIV, 63

Лібераліс, Ебутій - ХСІ, 1, З, 13

Лібон Друз, Луцій Скрібоній - LXX, 10

Лікург - ХС, 6

Ліціній - СХІХ, 9; СХХ, 19

Лукрецій - LVIII, 12; XCV, 11; CVI, 8; СХ, 6, 7

Максім, Цезенній (Цезоній) - LXXXVII, 2

Марій, Гай - LI, 11; XCIV, 66

Марс - LXXXVIII, 14

Марулл - ХСІХ, 1

Марцеллін - див. Туллій Марцеллін

Мелібей - LXXIII, 10; СІ, 4

Менелай - LXXX, 8

Меркурій - LXXXVIII, 14

Мессала, Марк Валерій - LI, 1

Метелл Нумідійський, Квінт

Цецілій - XXIV, 4

Метродор - VI, 6; XIV, 17; XVIII, 9; XXXIII, 4; LII, 3; LXXIX, 15, 16; LXXXI, 11; XCVIII, 9; ХСІХ, 25

Метронакт - LXXVI, 4; ХСШ, 1

Меценат, Гай Цільній - XIX, 9, 10; ХСІІ, 35; СІ, 10; CXIV, 4, 21; СХХ, 19

Мітрідат - XCIV, 65

Мунацій ІІланк, Луцій - ХСІ, 14

Муцій Сцевола - XXIV, 5; LXVI, 51, 53; XCVIII, 12

Навсіфан - LXXXVni, 43, 45

Натал - LXXXVII, 16

Натта Пінарій - СХХІІ, 11

Нептун - LXXIII, 5; LXXXV, 33

Нестор - LXXVII, 20

Ніоба - LXin, 2

Нума Помпілій - СУШ, ЗО

Овідій Назон, Публій - LXXIX, 5; СХ, 1

Октавій, Публій - XCV, 42

Орк - LXXXII, 16

Орфей - LXXXVIII, 39

Павліна, Помпея - CIV, 1, 2, 5

Пакувій - XII, 8

Паллада - LXXVII, 2

Панецій - ХХХІП, 4; CXVI, 5, 6

Папіній Спурій - СХХІІ, 15

Парменід - LXXXVIII, 44, 45

Патрокл - LXXXVIII, 7

Педон Альбінован - СХХІІ, 15, 16

Пелоп - LXXX, 7

Пенелопа - LXXXVIII, 8

Пірр - СХХ, 6

Піррон - LXXXVIII, 44

Пісон, Луцій Кальпурній - LXXXIII, 14, 15

Пітокл - XXI, 7, 8

Піфагор - LII, 10; XCIV, 42; СУШ, 17, 19

Планк - див. Мунадій Планк

Платон - VI, 6; XXIV, 6; XLIV, 3, 4; XLVII, 12; LVIII, 1, 8, 16, 17, 18, 19, 20, 22, 26, 30, 31; LXIV, 10; LXV, 7, 8, 9, 10, 11; XCIV, 38; CVIII, 38

Полієн - VI, 6; XVIII, 9

Помпей, Гней - IV, 7; XI, 4; XIV, 12, 13; XXIV, 9; LI, 11; LXXI, 9; LXXXIII, 12; XCIV, 64; XCV, 70; XCVII, 8; CIV, 29, 30, 32, 33; CXVIII, 2

Помпоній - III, 6

Порсена - XXIV, 5; LXVI, 51

Посідоній - XXXIII, 4; LXXVIII, 28; LXXXIII, 10; LXXXVIII, 31, 35, 38; LXXXVIII, 21; XC, 5, 7, 10, 13, 20, 25, 30, 31, 32; XCII, 10; XCIV, 38; XCV, 65; CIV, 22; CVIII, 38; CXIII, 28; CXXI, 1

Пріам - XXVII, 5; CIV, 31

Протагор - LXXXVIII, 43, 45

Публій Клодій Пульхр - див. Клодій Пульхр

Публілій Сір - VIII, 8

Регул, Марк Атілій - LXVII, 7, 12; LXXI, 17; XCVIII, 12; CXIV, 19

Ромул - CVIII, 31

Рутілій Руф, Публій - XXIV, 4; LXVII, 7; LXXIX, 14; XCVIII, 12

Саллюстій Крісп, Гай - CXIV, 17, 18, 19

Сапфо - LXXXVIII, 37

Сателлій Квадрат - XXVII, 7, 8

Сатія - LXXVH, 20

Сатурн (Сатурналії) - XVIII, 1

Секстій Нігр, Квінт - LIX, 7; LXIV, 2, 3, 5; LXXIII, 12, 15; XCVIII, 13; CVIII, 17

Сенека Старший, Луцій

Анней - LXXVni, 2; CVHI, 22

Серапіон - XL, 2

Сервій Туллій - CVIII, 30

Сервілій Вація - LV, 2, 3, 4, 7

Серторій, Квінт (серторіанські війська) - XCIV, 64

Сеян, Луцій Елій - LV, З

Сісіф - XXIV, 18

Скавр, Емілій Мамерк - XXIX, 6

Скрібонія - LXX, 10

Сократ - VI, 6; VII, 6; XIII, 14; XXIV, 4; XXVIII, 2, 8; XLIV, 3; LXIV, 10; LXVII, 7; LXX, 9; LXXI, 7, 16, 17; LXXIX, 14; XCVni, 12; CIV, 7, 21, 27, 28, 29

Солон - ХС, 6

Сотіон XLIX, 2; CVIII, 17, 20

Спевсіпп - LXXXV, 18

Стільпон - IX, 1, 18, 19, 20; X, 1

Сулла, Луцій Корнелій - XI, 4; XXIV, 4

Сцілла - XXXI, 9; XLV, 2; LXXIX, 1; ХСІІ, 9

Сціпіон Африканський Старший,

Публій Корнелій - XXV, 6; LI, 11; LXXXVI, 1-12; LXXXVII, 9; CVHI, 33

Сціпіон Еміліан Африканський

Молодший, Публій Корнелій - LXVI, 13; XCV, 72

Сціпіон, Квінт Цецілій Метелл Пій - XXIV, 9, 10; LXXI, 10

Тамузій Гемін - ХСШ, 11

Темісон - XCV, 9

Теофраст - Ш, 2

Тіберій Цезар - XXI, 4; LXXXIII, 14, 15; XCV, 42; CVIII, 22; СХХІІ, 10, 11

Тіллій Цімбр Луцій - LXXXIII, 12

Тімаген - ХСІ, 13

Тімон - XVIII, 7

Tim Лівій - XLVI, 1; С, 9

Туберон, Квінт Елій - XCV, 72, 73; XCVIII, 13; CIV, 21; СХХ, 19

Туллій Марцелін - XXIX, 1,4;

LXXVII, 5, 6, 7, 9

У лісе - XXVII, 5; XXXI, 2; LIII, 4; LVI, 15; LXVI, 26; LXXX VIII, 7; СХХШ, 12

Фабіан Папірій - XI, 4; XL, 12; LII, 11; LVIII, 6; С, 1, 2, 5, 8, 9, 12

Фабій Максім, Квінт - LXXXVI, 10

Фобії (рід) - LXXXII, 20

Фабріцій, Гай - XCVIII, 13; СХХ, 6, 19

Фаларід - LXVI, 18

Фарій - LXXXIII, 4

Феб - СХХІІ, 12

Федон - XCIV, 41

Феліціо - XII, З

Фенестелла - CVIII, 31

Фідій - IX, 5; LXXXV, 40

Філіпп II Македонський - XCIV, 62

Філосіт - XII, З

Флакк - LXIII, 1

Флора - XCVII, 8

Харібда - XIV, 8; XXXI, 9; XLV, 2; LXXIX, 1

Харін - XVIII, 9

Харонд - ХС, 6

Хелідон - LXXXVII, 16

Херея, Кассій - IV, 7

Хрісіпп - IX, 14; XXII, 11; XXXIII, 4; CIV, 22; CVIH, 38; СХШ, 23

Цезар, Гай Юлій - XIV, 12, 13; XXIV, 8; LI, 11; LXXXIII, 12; XCIV, 65; XCV, 70; XCVII, 2, 8; XCVIII, 13; CIV, 29, 30, 32, 33; CXIV, 6; CXVIII, 2

Цецілій - CXVIII, 2

Цецілій Стацій - СХШ, 26

Ціцерон, Марк Туллій - XVII, 2; XXI, 4; XL, 11; XLIX, 5; LVIII, 6, 12, 16; XCVII, 4, 8; C, 7, 9; CVII, 10; CVIII, 30, 32, 34; CXI, 1; CXIV, 16; CXVIII, 1, 2

Юба - LXXI, 10

Югурта - XCIV, 66

Юлій Грецин - XXIX, 6

Юлій Монтан - СХХІІ, 11, 12, 13

Юнона - XCV, 47; СХ, 1

Юпітер - IX, 16; XXV, 4; LIX, 12; LXXIII, 12, 13, 14; XCV, 47, 72; CVII, 10; СХ, 18, 20; СХІХ, 7


© Seneca
© А.Содомора (переклад, примітки, покажчик власних назв), 1996
Джерело: Сенека. Моральні листи до Луцілія. К.: Основи, 1999 (2-е вид.). 608 с.

ХIХ
Пройдешнiх днiв сумнi закони
Свої наклали заборони
На стиль, вже до якого звик,
Змiнили звичний друзям лик.
Пiд час задумливий не в мiру
Вiн притаїв натуру щиру,
Знайомих i колег вiтав,
А посмiхатись забував.

ХХ
В той рiк якраз жахлива спека
В наш край десь з пiвдня, iз далека
Прийшла, щоб натворити бiд,
В лiсах, в полях оставить слiд,
Криваву вибрати данину
Осиротить чиюсь родину.
Чотири ночi фарбував
Червоним кольором заграв
Злий мiсяць неба край на сходi
Старi казали - буть негодi.
То ж так, пилюка, спека, пiт,
Секундний вiтерця полiт
А ввечiр комарiв пiвсвiту
Зiбрались прислужити лiту.
На пляж рятунку йшли шукать.
Разом прекрасна й сильна стать
Там пiдставляли сонцю спини,
Не прагнучи погоди змiни.
Наташi, всiй її красi
Приятелi кивали всi.
Скажу, нема де правди дiти
Було на що там поглядiти.
Жiноча сила - двi ноги
Як апетитнi пироги,
Широкi в стегнах, але в мiру,
Пружнi, без жодних складок жиру,
Стрункi i рiвнi, тiльки згин
Знайдеш один бiля колiн.
Пупок мовчить - спiвають груди,
А їхнi форми, амплiтуди
Волосся хвиля облягла
I руки - рiвно два крила.
I плечi й шия однаково
Прямi, прянi, яке ще слово
Знайти, щоб описати їх,
Або очей знущальний смiх.
То тi, прегарнi зваби тiла,
Й помiж засмаглих шкiра бiла
Згортали в серцi вільну кров,
Чи так i родиться любов?

Як холодно,хоча прийшла весна
І навіть промінці не гріли!
Вже прилетіли пташки чую спів
Але вона не та що ми хотіли!
Чомусь не відчувається тепло,
Як відчувалося раніше.
Не буде знову як було,
Та удуші буде тихіше!
тепер не гратиме рояль,
а лиш стара продрогла скрипка,
стирала все пуста зима,
а нам залишила уривки.
Стирай же все,стирай не треба жалю
але ж не зітреш головне,не зітреш крихітку печалі,
яка жила вже і живе!
Прийшла весна навколо все розквіло,
Але вона не та,що ми хотіли

Час вимірює простір
Годинника кроками.
Простір міряє час
Руйнуванням планет.
Кат роботу вимірює
Крові потоками,
Гонорарами – вірші
Бездарний поет.

Бедуїн цінить воду
Безмежжям пустель.
Артерій теплом
Цінить жертву упир.
Залишком піни
Цінується ель.
Війни необхідністю
Ціниться мир.

Геройство в боях
Визначається шрамами,
Жертовність –
Останньою кулею в скроні.
Боговбивство –
Колючими гексаграмами,
Месіанство –
Отвором у долоні.

Сила крил
Вираховується висотою,
Досвід бою -
Сточенністю клинка,
Цнотливість -
Наївною наготою,
Публічністю -
Злодія втята рука.

Міра старості –
Шлейфом заплутані милі,
Смерті страх –
Понадмірний багаж марноти.
Міра пам'яті –
Квіти живі на могилі.
Чим СЕБЕ в цьому світі
Вимірюєш ти?

Ми так мріяли в путь - та не встигли,
День промчався повз нас на захід.
На загублений місяць-підкову
Осідає пилюка дорожня.

Серпень. Сливи сливе достигли.
Осінь ос прижене до ягід.
Важко в світ народитися слову -
Моя гальба чомусь порожня.

Хміль вивітрюючи, блукаю
По річок пересохлих руслах,
По морях жалюгідно-прісних,
Сповідаюся зірці кожній.

Полетів би до Вирію-раю
На запряжених клином буслах,
Щоб не бачити видив зловісних
В моїй гальбі ущент порожній.

Все проспати і все пропити
Зазираючи в спину Долі.
Засипає пісок зневіри
Мрій померлих могилу безмовну...

Чи за гриву Удачу вхопити,
Вісь зламати у замкнутім колі,
І крізь Всесвіту латані діри
Нести гальбу по вінця повну?

Стань моєю кардіограмою
На хвилину мені відведену.
Ти давно вже не є спрагою,
Вже жагу на нівець зведено.
Невідомо холодні колії
На твердому асфальті крейдою.
Ми спростуємо всі теорії
І я так і залишусь впертою.
Я брешу тут своїми римами,
Щоб в реальності не втопитися.
Діалоги ведемо стримані -
Боїмося порозумітися.

Хочеться зняти із себе все зайве,
Хочеться жити впритул із тобою,
пити отрути напій життєдайний
І обростати товстою корою.

Хочеться в стелю плюватися кров,ю,
Леза ковтати і їсти ножі.
Хочеться мати собаче здоров,я,
Владу і силу могутніх вождів.

Хочеться витягти очі з зіниць,
Спиртом протерти й назад повкладати.
Взяти рушницю й стріляти синиць,
В шахи їх мертвими тільцями грати.

У флейту комина осінній вітер свище,
Зриває зжовклу черепицю з даху.
По сходах мрій я дерся якнайвище,
Гадав до неба, сталося - на плаху.

Жену думок меланхолійну зграю,
Топлю у склянці ніч і часу плин.
Я за її гріхи себе караю,
А на покуту залишаюся один.

Зі мною будуть лиш примарні тіні,
Фата-моргана Раю у каміні,
Листів горіння і тривожний тріск вогню.

Скрипуче крісло, тютюнові хмари,
І кислий запах згаслої сигари…
Вона постукає, а я не відчиню.

Епоха величі плебеїв.
Епоха ницості владик.
Епоха влади фарисеїв.
Епоха де не чутий крик.

Епоха купленого суду.
Епоха зрад і стукачів.
Епоха блуду і облуди.
Епоха мічених тузів.

А раз дано тобі вершити
По різні сторони добра,
Зумій свій келих так допити,
Щоб і в останнє прохрипіти
Рабам: « - Я Цезар, а не цар!»*


* - вислів Юлія Цезаря, яким він говорив,
що він впершу
чергу – людина (Гай Светоній Транквіл).

Знову сон прийде про все забуте,
Образу до твого простягне долоні......
Я сьогодні думала про тебе,
Ці рядки пишу тобі на спомин.......
І був день, і була поруч ніч,
І були слова, і обіцянки......
Сонце було і була пітьма,
І вогонь до самого світанку.........
То було давно і вже неправда,
Але коли сумно-серце просить
Пригадати марево кохання
І таку далеку НАШУ осінь.....

Який-то дивний ліс жовтіє
і зеленіє в далині.
Чи доля вже не животіє,
чи то є знову сон мені?
Чи то прокинувся здоровим
і сильним на своїй землі?
Траву доскубують корови,
стирчать з землі хати малі.
Всі під соломою.
Під стріху
злітають ластівки.
Гніздо
будують –
свого віку віху.
Весь день будують.
Дзьоб-гвіздок
єднає слиною будівлю,
і небо крилами бринить.

А я чекаю на неділю,
святу неділю, на ту мить,
як вийде дівчина до церкви
з червоним бантом у косі.
І де ж та церква – аж у центрі.
Туди і тягнуться усі.
І я іду, та далеченько
та дівчина-краса іде,
вже як доросла, тихо, чемно
із батьком бесіду веде.
То і мені б із нею поруч
та з батьком –
все ж не сирота
в оту лиху дитинства пору,
де горе горше на свята.

Та ось і церква, наче мати,
старенька мати між людей,
не більша від старої хати
та більша Всесвіту.
І де
тепер оті красиві люди
і мужні силою землі?..
І хто мене од цього збудить?
Вже і душею я зімлів,
вже серце стисло – аж до болю.
Ковтну сльозу, змахну біду.
І знов до матері іду
на цвинтар той, що йде по полю.

8.11.06

Усіх немає вдома -
Це саме, саме так
У далеч невідому
Летить самотній дах!
Царя давно немає
У голові моїй.
Зате по ній кружляє
Думок веселих рій.
Все геніальне просто,
Ти знаєш – друже мій?
Можливо – Ти теж геній
Бо Ти такий простий!

Весна моя - шалена і п’янка,
Одягнена у вітер, пелюстками
Заквітчана у неї голова,
А тіло - зеленавими бруньками.

Весна моя - інакша кожен рік
Колись похмура, а колись ласкава.
Ще вчора повінь, а тепер потік
Несе у море, як у шлунок каву.

Весна моя - задумливо сумна.
Виплакується снігом білосніжним.
Весна моя - так радісно дивна,
Як перший вранішній підсніжник.

Весна моя - владарка на шляху
Приймає тільки щиросердні зерна.
Для неї всі чесноти на вагу.
Як маєш ціль - не перешкодять терни.

Блюзнірство глянцеве, лаковане
Легалізовано,
В футлярчик файненький заховане -
Перестраховано.
Ховаймося за спину сильного-
Не перепало би,
Навчитися давно вже встигли ми
Буть канібалами.
Ті догми збочені, усталені
Вже стали звичними,
Уславлені, чи то - знеславлені
В язицех притчами.
Та ті, на кого вилки гостримо,
Ножі клепаємо,
Вже перестали бути гостями,
Давно - "хазяєва".
Кого ще за життя знецінено,
Кого - повішено...
Що, не виходить зжерти сильного?
Зжеріть слабішого.

Навіяно You’ll see (Madonna)
Ти думав –
я загину в самоті.
Ти думав –
я не зможу йти одна.
Дивись!
Ти думав – у серці
моєму лиш Твоя любов,
Дивись!
Чекай!
Та все даремно…
Ти думав –
Я пробачу злочин твій
Дивись!
Ти думав -
Поблукаю – повернусь!
Ти думав – без Тебе
Я не побачу новий день,
Дивись!
Чекай!
Я не повернусь!

Если вдруг тебя гнетёт
Окружающих непонимание,
Пусть об этом узнает тот,
Кто случайно окажет внимание.
До конца свою душу излив,
Ты услышишь в ответном признании
Ту же песню на тот же мотив –
О всеобщем непонимании.
A захочешь рассказать
О том, как всех ты понимаешь,
То, что на зеркало пенять,
О встречном это же узнаешь.
И по этой причине
Совсем не скорбя,
Признай, что в других
Часто видно себя.

Прощаються на пероні
Кохані, рідні.
Зупиниться потяг
В Берліні, чи Відні.
Хто поїде
В Мадрид,,
А хтось
В Мелан,
Хтось повернеться,
Хтось лишиться
Там.
Із сльозами мати
Проводила
Сина.
Батькові з перону
Махає дитина.
Мила обтирає
Сльози,
Потяг коханого
На чужину
Увози.
Троянди червоні
Потоптані на пероні.
Під ногами
Квіти.
Із рідного дому
Улетіли діти!

..............заплачу за телефон, вымою полы.
..............Из телефонного разговора


Давай мы вместе вымоем полы,
и чистота покуда в доме длится,
я расскажу, как сон влетает птицей,
как рушатся химерные мосты,
как звуки превращаются в слова,
как из семян рождаются ромашки,
как влагой полнятся весенние овражки
и как обманчива лесная тишина;
ты мне расскажешь, как идут дела,
как поживает мягкая игрушка
(ей починили раненое ушко!),
как утром разболелась голова;
я расскажу, как мечется душа,
не находя ни выхода, ни входа...
И купим мы цветы у перехода,
но принесём их в разные дома...

З долоні дерева - і птахою у небо.
до зір, яких нема і не було.
І Саваоф підкинув чорний жереб.
Збулось...

Нічна самотність. Голоси пташині.
І чути стогін юної води.
Холодний камінь обіймає глину.
Іди!

І тільки ніч буває випадкова,
Уже і Він обличчя відвернув
і в кулаці розтер вогонь з підкови.
Жбурнув.

У станицях кубанських
Лунає козацький спів,
Тій пісні - козацькі
Двох козацьких степів.

Перший степ Запоріжжя
Де кургани козацькі,
Другий степ козачий
Це - степи кубанський.

Степи Запоріжжя
Це – матір, родина
А степи кубанські -
Дала Катерина.

Хай печеться в пеклі
Клята Катерина!
Розігнала козаків
Чортова дитина!

Козацькі правнуки,
Вже кубанські діти,
Не забули звичай предків.
Не забули мову -
Цим треба радіти.

Над курганами цвіте
червона калина.
Уклін Кубані висилає
Українська родина .

Ми течем як вода і стрибаємо в пащу неба,
І зализуєм псам лишайним колючі рани,
Забуваєм ввімкнути світло, відкрити крани,
Забуваємо одягнутись – неначе так треба.

По життю ми самотні, хоч з виду – свята полігамність.
Граєм ролі, в футбол, на барабанах і нервах,
Підфарбовуєм вії і пишем на лобі “стерва”,
І відвідуєм фітнес-групу й гурток орігамі.

Миєм посуд, у міру потреби – готуємо їсти,
Розтинаємо серце навпіл – коханому й дітям,
Надсилаємо рибні консерви і тепле лахміття
В ту далеку країну, де б’ються за мир пацифісти.

Напускаємо в ванну води, а в очі – туману.
Всі самиці мають право на самозречення.
Ми не ставимо крапок (життя – то велике речення)
І відрощуєм кігті для того, щоб пестити шрами.

....Співаю.А у залі плаче жінка.
....І це дорожче за усі жюрі.
.............Леся Романчук

Артист читає вірші про любов.
То голос ніжний, то злітає дзвінко.
А в залі непомітно плаче жінка -
Ковта сльозу, а та зринає знов...

Артист читає вірші про любов.
...Ріка... І ніч... З весла стіка сльозинка...
У віршах тих сміється й плаче жінка,
Що він не попрощавшися пішов.

Розіп'ятий розпачем
на хресті перехресть
непорадністю зради
ненавпіл недбало розтятий
він устане із попелу
вдруге утретє уп'яте
і не вдариться врозтіч
нещадно посічена честь
і нащадкам зоставить ім'я
свого імені варте

Вже не до бою, а до втечі
покличе нас
штандарт побляклий, честі зречений
наповсякчас.
Захрипнуть сурми, міллю вибите
те знамено
пробите, чи пропите-випите —
не все одно?
Що мало статися — одміряно,
та не звикать,
що ще трима його зневірена
чиясь рука.

Звідки стільки сонячних зайчиків,
Смак цикорію на губах?
Це з-під Вариних ніжних пальчиків
Слово вирвалось, ніби птах

І примружені очі всміхаються
Бо сумному до неї вже зась
Квітень юний здаля залицяється
Та Іван залицятись не дасть

Відчиняю вікно і дихаю
Добре, дівчинко, що ти є
Твої вірші влітають втіхою
У життя і не тільки в моє

Я залишаюсь тут тебе чекати,
Дивитися на схід, у променях блукати.
Хоч на колінах, та під сонцем віри
Вмираю я під спів живої ліри.

Я все віддала – всіх своїх птахів.
Летіла й падала з усіх твоїх дахів.
Стріла у серці напилася крові,
Пісні померли на одному слові.

Стріла – струна живої ліри
Завдовжки в три життя без міри
Крізь моє серце тягнеться у небо.
Мені ні сліз, ні крил уже не треба.

Світ розчинився в хмарах і очах,
Зацвів останній день і вже майже зачах.
Струна дзвенить із кожним твоїм кроком.
Душа болить, хвилина стає роком.

Я бачу, як ти йдеш – струна тебе веде,
Я бачу твої риси і впізнаю себе.
Життя чи смерть, а я чекаю страти
За те, що я жила, ти йдеш мене карати.

Несеш в руках всі ночі, ранки, дні і вечори,
А за тобою – діти дзвону й чорної мари.
Береш із неба місяць молодий,
Об хмари гостриш край його кривий.

Я вже змирилась, але одну ще мить
Просить життя, і скиглить, і кричить:
Життя не нажилось, а я пережила
Річок із сотню і всі переплила.

Ну ось ти й тут і бачиш мої муки
Останній подих, вже холонуть руки.
Підносиш меч, і тихо стогне час
Я бачу небо, небо бачить нас.

Ну от і все, погасли звуки,
Замовкло світло, зачинились люки.
Ще трохи болю. Світ згортався у сувій,
Ховали складки хитромудрий крій.

А моє «я» тріщало по всіх швах,
Нитки губились у дитячих снах.
Ті сни в безодні тихо розсівались,
Прощались, плакали, а деякі сміялись.

Так тихо, що мене майже нема,
Довкола тиша чорна, мертва і німа.
Лиш десь далеко вперше плакало дитя –
Струна дала йому моє життя.

01. 02. 2005

Сонце сміється - Весна почалась.
Звідкись під дахом бурулька взялась,
І не одна узялась, а багато.
Стрибають краплі з бурульок завзято.
В краплях прозорих вмивається сонце
І заглядає до нас у віконце.
Крига на річці стала зникати.
Сніг став струмками від сонця тікати.
Синички співають веселі пісні.
Проліски вдячно схилились Весні.
Котикам вербним в бруньках не сидиться,
Хочуть, пухнасті, на сонці погріться.
Травичка до сонечка тягне долоні.
В бруньках покидаються квіточки сонні.
Пташки повертаються з теплих країв,
І Весну вітає їх радісний спів.
Малий їжачок не бажає вже спати
І вирушає здобич шукати.
Повітря духмяне від пахощів квітів,
Ними дерева, як снігом, укриті.
Бджоли над квітами радо гудуть,
Мед запашний додому несуть.
А ночі коротшають, довшають дні,
І дякує Літо за працю Весні.

Благословляю ту годину,
И год, и месяц, и число,
Когда меня на Украину
Счастливым ветром занесло.
Как приблудившегося цапа,
Она меня не прогнала,
Але як щирого кацапа,
В свою родыну приняла.
«Живи, − она сказала, −друже,
Бувай здоров, одет и сыт».
Живу и знаю − этот суржик
Она, конечно же, простит.
Не связан с ней единой кровью,
Да я бы сучьим сыном был,
Коль бесконечною любовью
Украину не полюбил!
За добродушное «будь ласка»,
За ласковое «на добро»,
За благодатный край Черкасский,
За Рось, за Корсунь, за Днипро,
За взгляд малечи безеневинный,
За те, що «все, як у людей»,
И за печальные седины
Её прекрасных матерей,
За речи мудрые старечи,
За бескорыстное село
И за подставленные плечи,
Когда мне было тяжело.
Люблю за усмишки дивочи,
За працю тяжкую день в день
И за барвистые виночки
Её улюбленых писень.
А разве быть могло иначе!
Мне тяжко от её турбот,
Печёт от слёз её горячих
И скорбно от её скорбот.
Её желанья мне желанны,
Её я радостями рад,
А незагоенные раны
Так само и мени болят.
…Нехай зарыта пуповина
В тебе, российская земля.
Я твой навеки, Украина.
А ты, Украино, моя.

Валерий Шмаренков

Гине, гине наше людство!
Самовбивчою рукою
Тягне до ножа долоню
І вдаряє. Прямо в скроню.
Втім дивує, наче зброю
Вигадано Сатаною.
Проте Пекла, зла оселі,
Вже немає під землею,
Пекло на самій Землі.
Ви це бачите чи ні?
Катаклізми у погоді,
Не властиві що природі, -
Це тепер не дивина,
І не глюк після вина.
Це природи дика помста –
Світ вкриває сивина
За жадобу й віроломство.
То не дурість, то – війна.