ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Охмуд Песецький
2026.06.23 18:31
Охайна дівчина і при скромному макіяжі викликала потаємний інтерес і швидку згоду на послуги. Чому приваблюють саме такі, якщо мені потрібна робітниця лише для прибирання, для мегамаркетів і як водійка мого майбутнього авто? Про ескортні виходи того дня

Володимир Бойко
2026.06.23 17:18
Історія сповнена історичних парадоксів і парадоксальних істориків. Були царі, були і блазні, але щоби цар і блазень у одній особі? Що більше є нагарбаних територій, то більше їх бракує для повного щастя. Можна і концтабір у країні створити, а мож

Борис Костиря
2026.06.23 12:56
Протоптую стежину у снігах,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.

Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,

Вячеслав Руденко
2026.06.23 12:03
Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!

В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать

хома дідим
2026.06.23 07:23
у своїй непрозорій стихії
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер

Віктор Кучерук
2026.06.23 06:09
Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.

Ірина Вовк
2026.06.23 01:44
Розділ III: КОЛИ ДЗВОНИТЬ СОФІЯ, ЗАТИХАЄ ПАРИЖ Це було навесні 1048 року. Київ тільки-но скинув із себе зимові кайдани, коли до Золотих воріт підходила пишна кавалькада заморських гостей – французьке посольство, очолюване єпископом Роже Шалон

Володимир Бойко
2026.06.22 14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду. Глибше лизнеш – більше куснеш. Безкорислива любов корисніша для здоров’я. Сила мистецтва не залежить од сили звуку. Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря. Політ думки був пере

Борис Костиря
2026.06.22 13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.

Ірина Вовк
2026.06.22 12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі

хома дідим
2026.06.22 07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою

Віктор Кучерук
2026.06.22 06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.

Світлана Пирогова
2026.06.21 21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.

І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.

Олена Побийголод
2026.06.21 21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)

Був наказ йому – на захід,
    їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
    Громадянської війни.

Йшли у військо, розставались,

Іван Потьомкін
2026.06.21 21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,

Ірина Вовк
2026.06.21 20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ

Борис Костиря
2026.06.21 20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.

Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну

Іван Потьомкін
2026.06.21 17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,

С М
2026.06.21 16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів

Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно

Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів

Іван Веселий
2026.06.21 16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.

Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірилося, крізь ті терні

Євген Федчук
2026.06.21 16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую

Борис Костиря
2026.06.21 12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.

Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,

Роман Миронов
2026.06.21 12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –

Аж до критичного струму.

У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –

Віктор Кучерук
2026.06.21 06:58
Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26

Вячеслав Руденко
2026.06.20 17:44
…як завжди непостійністю єства
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,

таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,

Борис Костиря
2026.06.20 13:06
В спіралі скручується час.
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?

Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,

Ольга Олеандра
2026.06.20 12:39
Кожен ковток – це зустріч
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.

Іван Веселий
2026.06.20 11:23
Вийшов я в садок фазенди
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!

хома дідим
2026.06.20 09:20
залишилося лише тебе хотіти
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни

Віктор Кучерук
2026.06.20 06:30
Навесні стара верба
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.

Іван Потьомкін
2026.06.19 21:02
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Мирон Шагало
2026.06.19 20:56
За спогадом летять думки
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.

Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,

Артур Сіренко
2026.06.19 19:13
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґ

Юрій Лазірко
2026.06.19 16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів

Світлана Пирогова
2026.06.19 15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.

Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей

Борис Костиря
2026.06.19 12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.

Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Володимир Кириленко
2026.06.20

Боговик Владислав Боговик Владислав
2026.06.18

Іван Веселий
2026.06.15

Надія Ляшук
2026.06.14

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11

Неїл Лорен
2026.06.08

Володимир Журавльов
2026.06.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Храмченко - [ 2008.07.20 15:53 ]
    Молитва к суженому
    Дай мне силы не сойти с ума,
    Никогда не поддаться тоске,
    Выводя рисунки на листке,
    Чтобы душу не нашла зима...
    Дай мне силы во тьме не упасть,
    Никогда не блуждать в временах,
    Никогда в глаза не видеть страх,
    И над судьбой моей иметь власть.
    Чтобы ветер не унес навсегда
    Дни мои те, когда рядом ты,
    Или просто пустые мечты,
    Которых мне не жаль иногда...
    Дай мне силы уснуть без тебя,
    И проснуться в постели пустой,
    И открыться для жизни иной,
    Но по прежнему сильно любя.
    Дай мне силы не спутать обман
    Среди слов, не похожих на ложь,
    И дождаться когда ты придешь,
    Дай мне силы не сойти с ума...


    Рейтинги: Народний 5 (5.25) | "Майстерень" -- (5.2)
    Коментарі: (3)


  2. Володимир Півторак - [ 2008.07.20 13:11 ]
    * * *
    Впіймати тишу,
    прожити холод
    і стін самотність,
    і сум, і біль.
    Чомусь раніше
    не йшлось одному.
    Тепер відсутність
    Тебе –
    мій стиль.

    Без ночі – темно,
    без страху – відчай.
    Щось, наче, вмерло,
    як пустоцвіт…
    Прожив даремно?
    Дивлюсь у вічі,
    і двічі стерто
    мене з землі.

    Твоя безодня
    дарує простір.
    Ніч коло печі
    готує сон.
    І я самотній
    рахую кроки,
    шукаю втечі
    від перепон.

    Прокинься, мила,
    поглянь у небо:
    там наші зорі
    торують шлях.
    Уже несила
    іти без тебе…
    Прошу, будь поряд.
    Хоча б у снах…


    Рейтинги: Народний 5.45 (5.41) | "Майстерень" 5.38 (5.44)
    Коментарі: (36)


  3. Ольга Сущева - [ 2008.07.20 11:16 ]
    ЛАГУНА
    1. Жемчужина.

    — Вы.
    — Так и есть.
    — У Вас песок на шлеме.
    Не смейте улыбаться, я сержусь.
    И доктор Ваш…
    — И док?.. Расстроен чем-то?
    — Он озабочен…
    — Я его боюсь.
    — Вы шутите и, я смотрю, открыто.
    Его слова: вы шутите с огнем!
    Зачем Вы отключили инфофильтры?
    — Нечаянно.
    — Опасно же… Потом –
    прогулки вплавь в обход буйков Лагуны –
    мальчишество, поверьте мне!
    — Не знал.
    — Мы говорили с Вами…
    — Вам, мадам, солгу ли!
    — …как только доктор Вас привел в себя.
    — Забыл! Я на подлёте был контужен…
    — Я помню. Робоангел отключен –
    "сиделка" Ваша – Вами!
    — Как же ужин? Без ужина…
    Я тоже огорчен.
    — Не стыдно?
    Не забудьте извиниться!
    Ведь доктор — старый друг Ваш, сударь мой.
    К тому же, помнится, Вы – рыцарь,
    а не ныряльщик под луной
    из тех, кто верит в голубые рифы,
    надеясь синий отыскать коралл
    в Лагуне Снов – напрасный труд…
    — Напрасный! Сизифов…
    И Сизиф бы не искал –
    там гарпии… Я пошутил! (…ужасно!)
    Простите, леди! ...испугал?..
    — Вы пошутили… Вам увечий - мало?..
    …надеюсь, что в последний раз…
    но вовсе НЕ… из-за кораллов,
    ненужных, уверяю Вас...
    — Мою бригетту… по-чи-ни-ли?!
    — Да. Всем прогнозам вопреки…
    Я принесу поесть. Вот мыло.
    Да разожмите кулаки!
    — Хочу вина!
    — Вина?!
    — Ну… джина! Чего-нибудь…
    Я — не до дна…(мне с Вами – мука!) Дайте руку!
    "зачем-зачем"…
    —... Жемчу… жи… на…



    2. Ноки.

    — док вспомнил,
    Вы, бывая здесь...

    — старик Вам голову морочил

    — старик?! однако… злая лесть…

    — не лесть… не злая…
    в прошлом… впрочем,
    прошу прощения, мадам!
    пустил в распыл он, как-то ночью,
    архив фамильных голограмм,
    а там — все имена и… лица.
    он мал тогда был слишком сам,
    чтоб помнить

    — но он помнит, рыцарь…

    — он…
    сжег всё то, что охранять
    не нужно было, а
    в итоге…

    — послушайте, но имена
    хранить опасно близко.
    ноки…

    — и ноки!
    я спросил намедни,
    домашний робот мне сказал,
    что он — "домашний робот",
    доктор — "док" и
    леди — "леди", (за-глаза!)…

    — Вы, сударь, не хотите сока?

    — нет! …рыцарь - "рыцарь", -
    я не бредил?
    Меня зовут…

    — нет!

    — леди!

    — ноки…

    — я понял,
    ноки – это бесы

    — Вы знали!

    --- ангел мой небесный,
    Вы видели хоть одного?

    — да, сударь

    — это интересно!
    а как зовут? ах, да!…

    — да, бесом –
    из бесов пристального взгляда

    — не моего?

    — не смейтесь

    — хватит
    сегодня мне на завтрак ада!
    лагуна – пропасть.
    тает срок и…

    — … Вы улетаете,
    но как бы… остаетесь.
    когда есть имя,
    это ноки.


    3. Окна.

    — Дом пуст.
    — Я думал, право, леди...
    — Вам скучно с нами, рыцарь, но...
    — Он Ваш?
    — Нет. Жили в нем. Соседи.
    — Их двое?
    — ...было. Но давно.
    — Уехали?
    — Они исчезли.
    — Могу спросить?
    — Не ст\'оит.
    — Ночью
    я видел свет в окне
    сквозь щели
    по краю штор.
    Возможно, что...
    — Вам скоро...
    — Улетать? Я помню.
    — ...и док хотел...
    — Мою нескромность
    прошу простить...
    — ...Вас осмотреть и...
    — Он успеет! Леди,
    ответьте, ночью этой -
    в нем...
    — Быть может, таймер там...
    — Нелепо.
    — Ах, рыцарь!
    — Ноки?
    — Все равно!
    — Зависнуть на одной странице...
    Зачем Вам жить
    в Лагуне Снов?
    — Ну, Вы забылись…
    — Жизнь Вам снится.
    — А доктор!
    — Робот?
    — ...
    — Вам, одной,
    мерещатся все эти лица.
    — Я Вас не слушаю!
    — Боитесь.
    — Боюсь? Чего?
    — Живых имен.
    — Имен... Едва ль...
    — Позвольте?
    — Дальше?
    — Их два.
    — Всего?
    — …Моё.
    И Ваше.

    4. Следы.

    - куда вы смотрите?
    - следы...
    - я видел.
    судя по сигналу...
    - ...смотрите, прямо у воды!
    - ...подали к первому порталу.
    пора!
    - мы не вернемся в дом!?
    - прощаться не с кем.
    - как внезапно...
    мне, между тем,
    хотелось взять бы...
    хотя бы что-нибудь
    с собой...
    - свою печаль?
    - прошу, оставьте!
    мне не до шуток,
    право-слово.
    - я знаю.
    леди нужен повод
    остаться...
    леди улетает.
    - однако! непонятно, спешка -
    к чему? сегодня,
    или завтра -
    какая разница!
    - большая.
    - не объясните ли, насмешник,
    следы, мне кажется, свежи
    и...
    - кажется...
    - ... они не ваши.
    и не мои.
    - пора...
    - бежим,
    как будто...
    вы ужасны!
    следы...
    - сильны прощанья бесы.
    в лагуне зацветает плесень.
    а вам мерещатся цветы.


    Рейтинги: Народний 6 (5.34) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (3)


  4. Марія Письменна - [ 2008.07.19 22:14 ]
    ...грайливе...
    мої губи пішли плямами
    мої губи пішли твоєю шкірою
    і якщо кров змивають тільки кров'ю
    то сльози коктейлем з кислотних дощів

    моя любов солона як морське повітря
    очі щипають слова і вивітрюється душа
    наші ігри тепер не вимірюються ні болем ні образами
    вони такі ж міцні як і дурманні напої

    і якщо йти то обов'язково не озираючись
    вірю що ти йдеш по моїх слідах
    і темнота вже не перешкодить нам відшукати один одного
    у ній краще видно наша іскриста любов

    на вході в моє серце прошу витирай ноги
    там всього_навсього до тебе був один гість


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (4.9)
    Прокоментувати:


  5. Олексій Соколюк - [ 2008.07.19 22:35 ]
    МУЖСКИЕ СЛЁЗЫ
    (Песня з неожиданным концом)

    Наша встреча недолгой была.
                Мимолетной, как ветра дыханье.
    Ты совсем по-английски ушла,
                ничего не сказав на прощанье.
    Проза жизни пошла полосой.
                Наше счастье разбили мы сами,
    Но скупою мужскою слезой
                я омою твой образ и память.

    Я иду, как по тонкому льду,
                и с надеждой ищу тебя всюду…
    Даже если нигде не найду,
                всё равно никогда не забуду!
    Эти волосы, губы, глаза,—
                только вспомню,— душа замирает.
    И скупая мужская слеза
                кожу щёк до кости продирает.

    Неподвластна врачам эта боль,
                что терзает когтями своими.
    Я теперь, после встречи с тобой,
                не рискую встречаться с другими.
    Этот крест я по жизни несу.
                С мелкой дрожью тебя вспоминаю,
    Как скупую мужскую слезу
                в туалете ручьём проливаю.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  6. Олексій Соколюк - [ 2008.07.19 21:35 ]
    ПРИЙДИ, ПРИЙДИ!
    (Пісня з несподіваним кінцем)

    Я вже ніколи не забуду
    той вересневий перший день...
    Як ти прийшла, подібна чуду,
    у морі квітів і пісень.

               Приспів:
           Ах, ні!
    Кажу я знов і знову: “Ні!”
    І завтра — ніколи мені.
    І післязавтра, і в суботу.
           Ах, так!
    Я буду вільна, ніби птах.
    Нащо мені, в моїх літах,
    здалась іще одна турбота?


    Уже від зустрічі тієї
    минули осінь і зима.
    А ти — як марево в пустелі:
    ось-ось була… І вже нема.
               (Приспів)


    Вже краще пізно, ніж ніколи
    прийди! Я прошу раз у раз…
    Я — ваш новий директор школи,
    а ти не ходиш в п’ятий клас!

               Приспів:
           Ах, ні!
    Кажу я знов і знову: “Ні!”
    І завтра — ніколи мені.
    І післязавтра, і в суботу.
           Ах, так!
    Я буду вільна, ніби птах.
    Нащо мені, в моїх літах,
    здалась іще одна турбота?


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (5)


  7. Григорій Слободський - [ 2008.07.19 21:20 ]
    ...
    Реґіонали - депутати в великому горі
    Вони спочивають
    Без кульок на морі.
    Протестувати нічим не мають,
    Як їх медузи
    За ноги кусають!...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  8. Сергій Вербний - [ 2008.07.19 20:07 ]
    Маки
    За Містом Лева танцюють маки.
    Лоскочуть сраки.
    П'янячі, як повії.


    Рейтинги: Народний -- (4.89) | "Майстерень" -- (4.88)
    Коментарі: (3)


  9. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:07 ]
    Цвет.
    Небо синью бездонной балует,
    Теплым ветром дышит весна,
    А в моём саду цветут яблони.
    Словно снег окропил дерева.

    Не согрета земля ещё солнышком,
    Да уж сочной травою взросла.
    Хочет песню пропеть моё горлышко,
    Да такую, чтоб миру слышна.

    Попримну босоногим я травушку,
    Вверх блаженно взгляну не дыша.
    Меня цветом усыпят яблони,
    Лепестком по душе щекоча.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Коментарі: (25)


  10. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:24 ]
    В старом парке оркестр играет
    В старом парке музыка слышна,
    Там играет оркестр во фраках.
    Сцены жёлтая дубовая доска,
    Щелями подсвистывает слабо.

    Плавно водит за пюпитром дирижёр,
    Ловит ноту вдохновенным взмахом.
    Этот седовласый муж хитёр,
    Не по стану ходит, а на запах.

    Нюхом чует музыку берёз,
    Звоны соловьиные услышит,
    Палочкой берет слезинки грёз
    И к корявым нотам их припишет.

    Задает оркестру такт и ритм,
    Как крылом рукою воздух заметён,
    А скрипач согласным взглядом вниз,
    Истерзает скрипочку смычком.

    Как же плачет дерево, слезу
    Из очей моих как сладко призывает.
    Наплюя на парка суету
    Средь цветов душистых зарыдаю.

    Обернулся взглядом дирижёр,
    Услыхав мой вздох, слезу увидел.
    Этот седовласый муж хитер,
    В новый лад он музыку наметил.

    Взмах крыла, и палочкой зигзаг,
    Весь оркестр стих, умолкла сцена.
    Медью застонала вдруг труба,
    Одиноким криком вдохновенна.

    Заливается без хрипотцы светясь,
    Тонко – тонко нотами шатаясь.
    Пела как волной, не торопясь,
    Изредка лишь бубенцом срываясь.

    Ох хитра во фраке седина,
    Сколь талантлива, чутка и беспощадна.
    Уж и так уплакалась душа,
    Да добавится оркестром парка ладным.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Коментарі: (3)


  11. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:46 ]
    Дорога к Богу
    Золоты купола под крестами,
    И святой звон колоколов.
    Он прощением веет над нами,
    Над толпою греховных голов.

    Машет ладаном поп бородатый,
    Басом кроет просящих мирян.
    Своей деве страдалица плачет,
    Что её благоверный вновь пьян.

    Вдоль поковки церковной ограды,
    Средь шиповника острых ветвей,
    Поприсели блаженны скитальцы,
    Благодати желая твоей.

    Ты проходишь с опущенным взглядом
    Положа твёрдый крест на себя,
    Для своей ты духовной отрады,
    Вознесёшь к небу очи прося.

    Всем обрядам проследуешь чинно,
    Там отдал, где-то взял и к Нему.
    Отгони же Небесный кручину,
    Ниспролей на страдальца нугу.

    Поднося жёлтый воск с тонкой нитью,
    К огонькам человеческих судеб,
    Жадно ждёшь с безголосой молитвой,
    Что всевышний тебя незабудет.

    А хватило бы просто молчания.
    Твоих дум у журчанья реки.
    Не нужны небесам подаяния,
    Лишь стук сердца и святость любви.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  12. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:36 ]
    Мыслей вагон
    Мысли поездом едут в голову,
    И стуча кулаком по столу
    Просят их поделить поровну,
    По умнее что - вылить листу.

    Привести их к порядку и стройности,
    На придуманный ритм положить,
    Запечатать в них чуточку тонкостей,
    И немножечко правды про жизнь.

    Завязать их простейшим куплетиком,
    Понатыкать крючков запятых,
    Ну и выдать на роздум в общественность,
    Для понятливых – песнью души.

    Мысли глупые, просят резвости,
    Умоляют здоровье отдать,
    И поддавшись безудержной дерзости
    Пару литров спиртного умять.

    Пошуметь в безприличии голосом,
    Как ветряк покружится в толпе.
    Иль услышав задорну мелодию,
    Станцевать голышом на столе.

    Как вас много то, умных и ветреных.
    Да по что вы в вагоне одном,
    Уместились в своей безбилетности,
    И примчались ко мне на перрон.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Коментарі: (4)


  13. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:32 ]
    Пробуждение
    Выкурив сотую сигарету,
    Отхлебну коньяку из кружки,
    Засыпаю тёплым я летом,
    Просыпаюсь в зимнюю стужу.

    Не нужны мне эпитеты тонкие,
    Из простых слов совью свой венок.
    Засыпая: а может кто вспомнит?
    Просыпаюсь: вновь одинок.

    Пусть дожди пройдут землю напоят,
    Пусть прогреются травы солнцем.
    Засыпаю – куда-то все гонят.
    Просыпаюсь один на околице.

    Печёт печь калачи да пряники,
    С хрустом корки душистого хлеба
    Засыпаю я под тальяночку.
    Просыпаюсь под крик минаретов.

    Перепуталась жизнь как колода карт,
    Перемешан я, перетасован.
    Засыпаю – в тепле твоих дивных чар.
    А проснусь в одиночества холод.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  14. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:22 ]
    Мне голубь весточку принёс
    Благодарю тебя за тонкую строку,
    За теплоту пера, за литер поцелуи.
    Благодарю за то, что ряби слов
    Мне нежные глаза твои вернули.

    Читаю я, а сердце звонко бьётся,
    Нежнейшим трепетом аукает душа,
    А в мыслях: жди её, она ещё вернётся,
    Твоя в магнолиях цветущая весна.

    В волнении дрожит листок в руке,
    Глазами пробегаю вновь и вновь
    Слова твои, и эхо вдалеке:
    Ау… ау… кто звал свою любовь…

    Полнится думами заблудшая душа,
    Сколь за года в ней собрано волненья,
    Быть может я не тот? Быть может ты не та?
    Да как всегда расставит точки время.

    Я голову сломя унёсся б вдаль,
    Нет расстоянья. Только ходики стучат:
    Тик-так… тик-так… тебя любовь звала,
    Ты можешь промотать урочный час.

    Но я в смятении. Читаю вновь и вновь,
    Твою улыбку и твое прикосновенье.
    Во мне гудит: а это ли любовь?
    Ведь столько было горьких увлечений.

    Да что ж со мною? Замети следы,
    Те что на сердце от былых остались,
    Махни рукой, вперёд беги…
    Но я сижу и неизвестности пугаюсь.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  15. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:23 ]
    Неопределённость
    Беги ветер, несись полями,
    Всю мощь свою просторам яви.
    Пройди крутовеем меж града домами,
    Всю пыль с мостовых в высоту подними.

    Вон видишь леса, попригни кроны сосен,
    Качни шапки сочной листвы тополей.
    Ты в мощи своей не старайся быть скромен,
    Подуй на недвижимый мир поскорей.

    По тихой воде прогуляйся ты рябью,
    А хочешь волну подними к берегам,
    Не бойся ты, ветер, разрушить молчанье,
    Со свистом пройдись по мирским телесам.

    И ветер подул, точно так как просили,
    Взвиваясь и резво кружась по земле,
    А глупые люди вовсю голосили:
    Нет – нет, мы хотим проживать в тишине…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  16. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:37 ]
    Чуть приобнял сон
    Чуть приобнял сон,
    Подарив дремотный запах.
    Тихо подошёл,
    На своих вечерних лапах.

    Пошептал «Усни,
    Пробуди ты подсознанье».
    Щедро подарив,
    Сладкий мир для созерцанья.

    Вкусным был мой день,
    Я следов оставил уйму.
    Перейду плетень,
    И войду в сновидный улей.

    Крепче сон прижал
    Пальцами пройдя по векам.
    «Закрывай глаза,
    утром вновь быть человеком.

    Пусть придут к тебе,
    Из чужих миров посланцы.
    С ними закружись
    В фантасмагоричном танце»

    Будет сон благим,
    Успокоит душу.
    И не дай господь
    Этот мир разрушить.

    Я в объятьях сна,
    В нежностном покое.
    От сует мирских,
    Отдохну душою.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  17. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:33 ]
    Казнь
    Только здесь и сейчас вам предстанет картина,
    Как толпа человека распинает глумливо.

    Платы нет. Вход свободен. Вот вино с хлебной коркой.
    На удобных скамьях размещайтесь вольготно.

    На арене песок. На песке лужи крови.
    Стол дубовых досок кандалами каймлённый.

    В них закован поэт, с опустевшей душою.
    И терновый венец обнялся с головою.

    Гул толпы в предвкушении действа жестокого,
    Отдает по арене ада пламенным рокотом.

    Брякнул гонг. Все утихли. Вот оно, чего ждали.
    В грудь поэта вонзают острие красной стали.

    Тихим стоном, не криком, отозвался поэт.
    Он устал уж взывать, и померк в очах свет.

    Люд беснуется воплем, дикий смех и плевки,
    Мол давайте посмотрим, что у гада внутри.

    И палач поддаётся громким крикам толпы,
    Проводя острием по поэта груди.

    Распахнул его грудь и... затихла толпа,
    Белым птахом вспорхнула ввысь поэта душа.

    Покружив над людьми хлопнув белым крылом
    Он взлетел в синеву освящённый лучом.

    А народ онемев всё глядел в небеса,
    Их оскал умывая искрилась слеза…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  18. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:51 ]
    Рисунок на стекле.
    Красной тушью рисую на чистом стекле,
    Капли плавно ручьями бороздят вертикали.
    Свой пейзаж цвета крови текущей во мне
    Посвящу я своей вновь пришедшей печали.

    За пейзажем моим, с замороженным взглядом,
    Люди - тени, снуют в одеянии сером.
    Со своим ядовитым словарным запасом,
    Общипали сирень чуть зардевшую цветом.

    По рисунку на окнах луч солнца играет,
    Сквозь него алым светом обитель залив.
    Ветер холодом краски мои остужает,
    В галерее пейзажей душевных картин.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  19. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:52 ]
    Слёзы дождя
    Я вижу холодные слёзы дождя.
    Такого грустного. Он плачет степенно.
    И капли его по щекам проходя,
    Горячей слезою спадают на землю.

    Сквозь дождь в тёмных тучах я вижу себя.
    Всё так же как он прохожу городами,
    Из тысячи солнцев что слепят глаза,
    Ищу я одно что согреет лучами.

    С дождём прохожу по дорогам далёким,
    Неся в своем сердце надежд светлых дрожь.
    И кто-то, когда-то, со временем вспомнит,
    О парне гуляющем в плачущий дождь.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  20. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:10 ]
    Спокойствие.
    Небо. Бездонное синее небо.
    В перьях кудрявых седых облаков.
    Лето. И синь надомною согрета
    От щедрого солнца звенящим теплом.

    Ветер. Качает бродяга листы тополей,
    И белою бабочкой пух обрывает.
    Дорогой песчаной средь пышных полей
    Я мир обойду от края до края.

    Побалую стопы я мягкой тропой,
    И взор свой потешу морщинами рек.
    А глас услыхав соловья золотой
    Присяду в тени успокоив свой бег.

    Прикрою глаза. И уйдя в темноту,
    Пьянённый глотками прозрачного лета,
    Я в шёпот иль молча тебе помолюсь,
    Моя терпеливая к людям планета.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  21. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:58 ]
    Солнечный малыш.
    Золотыми переливами
    По домов жестянкам крыш,
    И оконными покивами,
    Скачет солнечный малыш.

    Блещет сочною листвою,
    Завитками парковых дорожек.
    На площадке с шумной детворою
    Подмигнёт весельем юных рожиц.

    Пробежится струями фонтанов.
    Заблестев в созвездьях мелких брызг,
    Он туманной радугою станет,
    Солнечный резвящийся малыш.

    Промелькнет задумчивыми лицами,
    По сопящим в шелесте страниц.
    И под вечер к солнцу возвратится,
    К матери до дома побежит.

    Солнце лучик свой журить не станет,
    За его проказы среди дня.
    Проведёт рукою волосами,
    Поцелует бережно дитя.

    За день луч-малец поутомился,
    В беготне весёлой и пребыстрой.
    Он прижавшись к маме укатился,
    Дабы утром пробудить улыбкой.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  22. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:21 ]
    Покидая свой дом...
    Покидая свой дом, свои добрые стены,
    Помолясь в тишине, мы уходим в миры.
    За собой прикрывая скрипучие двери,
    Мягким выдохом греем мороз пустоты.

    Мы уходим тихонько, но грохот замков,
    Гром закрытой двери, оглушил всё вокруг.
    Пробуждаются люди, сыпят ворохом слов,
    Очищая таблички с надписью «друг».

    По слезинке, по капле, наполняются реки.
    Льются горько потоки сочувственных фраз.
    А случилось то что? Просто нет человека,
    О котором при жизни мы вспомним лишь раз.

    Ощущая плечё, пожимая ладони,
    В разговорах мы сплюнем из слов шелухой.
    Но когда ты уйдёшь, мы грехи все замолим
    Пред тобою, столь близким, ушедшим в покой…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  23. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:33 ]
    Оригами
    Мир шатается под ногами,
    От событий, что бьют без замаха,
    Угловатых как оригами,
    Но не хрупких как эта бумага.

    И опомнится нету времени,
    Сделать вдох, сигарету выкурить,
    Как уж новое бьёт по темени,
    Изменяя плавность - ритмами.

    Мир шатается под ногами?
    Или я, по миру шатаясь,
    Вдаль бегу семеня ногами,
    И успеть, всё прожить стараюсь.

    Так чего же тогда злословить,
    И в жилетку реветь ручьями?
    Что хотели – держите, хлопец!
    Не отмахивайтесь руками.

    Оригами событий жизненных,
    Угловатых, но в чем-то прекрасных.
    Дай то Бог всех вас сердцем вынести,
    И душою сдержать без опаски.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  24. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:33 ]
    Пара строк, пара слов...
    Только две строки на бумагу просится,
    Только пара слов, только пара фраз…
    Отобрало речь у меня одиночество,
    Заменив на взгляд тихие слова.

    Пара строк на белое, чёрными полосами.
    Чёрное на белом – вот где простота.
    А во звуках буковок, в их многоголосии,
    Разучился видеть я, истины слова.

    Всё предельно правильно, словно под линеечку,
    Без ухабов приторных, в письменной тиши,
    Строятся под знаменем, автора забытого,
    Пара строк, что выльются в океан души.

    Их читаешь медленно, ставя препинания,
    Сам свою мелодию им ты сочинишь.
    Отобрало времечко голос у писателя,
    Да в замен оставило белоснежный лист.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  25. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:34 ]
    Безразличие
    Изучаю знакомый рисунок обоев.
    Запирает постель в тот же сон не корясь.
    Тянет камнем обыденность в мёртвое море,
    На котором из мыслей красуется рябь.

    Сизый дым папиросы и коньяк в грязной рюмке,
    Да бумаг бледнолицых глаза в пустоту.
    Без пожатий остыли раньше тёплые руки,
    И трясясь пролагают из строк борозду.

    Да кому это надо? Кто прочтёт тут же сплюнет,
    А коль явишь кому – то воротят свой взор.
    Постепенно утопнешь в своих тяжких думах.
    Ведь народ восхищает лишь оградки узор.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  26. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:07 ]
    Возвращение
    Разлетелись орущие вороны,
    Во хатах образа заслезили.
    Возвращались до дома воины,
    На телегах с соломою сизой.

    А лошадки трусили копытами,
    И хлыстами свистели деды.
    Под залитыми кровью свитами,
    В свои хаты приходят сыны.

    Тишина по околице ходит,
    И не смеет петух прокричать,
    Лишь отцы головами воротят,
    Ухватив крепко накрепко мать.

    Бьются в горюшке стары лебёдушки,
    И проклятия льются на век.
    Что ж ты боженька отнял сыночку
    Да во младость сослал на тот свет.

    Озарятся свечами светёлки,
    Непослушной от горя рукой
    Зашивают мундиры сестрёнки,
    И колодезной моют водой.

    Ну а с утром деревня проснётся,
    И вздохнёт криком сотен дворов,
    В потускнелом от слез свете солнца,
    Провожают пришедших сынов…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  27. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:31 ]
    Я пьян
    По заре облака взлетают
    Оставляя мягкие следы,
    Что от ветра порывов тают,
    Раздевая синь высоты.

    Горизонт расстаётся с солнцем,
    Подтолкнув его летнему небу,
    Оно нехотя так плетётся,
    Мол, поспать хоть немного мне бы.

    И цепляется солнце лучами
    За хвосты белых туч кудрявых,
    Как девчушка мала что маме
    За подол уцепилась упрямо.

    Тучи белые солнышко тянут,
    Колесницей плывут по небу.
    Я рассветом сегодня пьяный
    И тону в копнах жёлтого хлеба.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  28. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:50 ]
    Чёрный дым
    Чёрный дым да огненные степи,
    Пепелище густо смешанно с землёй.
    Косит чёрная коса героев слепо,
    Мы вдыхаем смерть, чтоб кто-то был живой.

    Дикий крик да вой тех кто изранен,
    Брызжет кровь по лицам словно дождь.
    Смерть несем без мысленных терзаний,
    Не щадят они нас, мы их тож.

    Топчем землю красную от крови,
    До костей рвем кожу сильных рук.
    И до рвоты мы орём от боли,
    Не увидев как уснул наш друг.

    Мы врага с неистовством пронзаем,
    Стиснув зубы дальше мы летим.
    Прикрываясь лишь щитом удачи,
    Словно шестикрылый серафим.

    Умираем смело и красиво,
    В грязь упав целуемся с землёй.
    Над телами кони сотрясают гривой,
    Провожая ржаньем в мир иной.

    Средь таких как я, лечу во гневе,
    И поёт мой меч как соловей.
    Поспеши, кто смерть желает встретить,
    Да и кто пожить мечтает, не робей.

    Пусть мой конь врезается копытом,
    В грудь ушедшего к богам врага.
    Нужно честь иметь, чтоб мною быть убитым,
    Честь нужна, дабы убить меня!


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  29. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:25 ]
    Ты пришла?
    Ты пришла? Ну так здравствуй.
    Чёрногубая звездная ночь.
    Ты с дождем? Знать напрасно,
    Гнал тоску свою лютую прочь.

    Прикасаясь к челу, лобызаешь,
    Да слюнявишь ты ласковым сном.
    Не скорбя обо мне, убегаешь.
    Ну так знать есть к кому. Поделом.

    Гой ты грешная, сколь уж глумишься.
    Не обридло пинанье меня?
    К одиноким то душам, прилипшая,
    Яко страстна твоя пелена.

    Знай, стервозная, сколь уж продумано,
    Сколь порезано сердце моё,
    Ожиданьями, да причудами,
    Что на час свой надеются днём.

    Не робей, зачинай куролесину,
    Мысли вихрем взбивай в ураган.
    Эх бы солнце добра мне отвесило,
    А не горькой гранёный стакан.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  30. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:20 ]
    Вечер у реки.
    В лучах солнца закатного, алого,
    Грифель строки плетёт неспеша.
    Украшает листы помалу он,
    Серый послед карандаша.

    Мыслям вторя река тихо шепчет,
    В такт мой пляшет волна за волной.
    И мелодия рощи вечерней
    За моею играет спиной.

    Благодатно листы принимают
    Росчерк серый цветущей души.
    Колыхаясь травинки ласкают
    Босу ногу в вечерней тиши.

    Песнь летит лёгким ветром над луками,
    И прислушавшись к ней, соловьи
    Заливаются ясными звуками
    Провожая тепло до зари.

    Стих закончен прямым многоточием,
    Мол конца нет любви и добру,
    И подарен он волнам, что в ноченьку,
    Тем кто грустен его понесут…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  31. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:47 ]
    Ария.
    Лишь только голос…
    Одна мелодия звучала,
    Что сдобрена нежнейшими словами,
    Так плавно льётся чистотою чувств.
    И я бегу к ней... мыслями тянусь…

    Дыханье затаив…
    Я весь есть слух, я упоенье.
    Мой дух под трепетным волненьем
    Прочь забывает все печали,
    И нимбом благости венчаем… светлым...

    Ресниц касается слеза…
    Она сладка, как звук оркестра.
    И от кулис над каждым местом,
    Витает голоса божественная сладость
    Солистом вложенная нежность… ощутима…

    Горячий выдох сердцем…
    Скажите, как способен звук,
    Твой мир и мысли вмиг перевернуть
    И вновь собрать всё воедино.
    Да только новая картина… столь превосходна...


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  32. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:56 ]
    Весеннее солнце
    Распустила свои косы
    В благолепиях весна.
    Солнца луч холодны росы
    Собирает по лугам.

    Словно девица стесняясь,
    Не спешит, чуть погодя,
    С ожиданием играя
    В ставни просится заря.

    И берёзы свои ветви
    В хороводах закружат.
    Прочь стремглав лихие ветры,
    Скажет мой вишнёвый сад.

    Реки гонят крепки путы
    Обнажая свою гладь.
    Воздух весь в весну обутый
    Надышатся им бы всласть.

    Тихо плачет дом капелью
    И роняет слёзы с крыш.
    После зимнего похмелья
    Люд с надеждой смотрит ввысь.

    Помолися человече,
    Что ты зиму пережил,
    Да здоровайся с весною
    За которой так тужил.

    Солнце ласковой рукою
    Кудри пышные твои
    Потрепает, благословит,
    Мол живи, дитя, живи…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  33. Ганна Осадко - [ 2008.07.19 13:34 ]
    Мурашка
    Це мурашка. Моя спина для неї як Незалежності чи яка інша площа,
    Вона дереться хребтом, неначе узвозом Андріївським – вихід шукає.
    А як на мене – даремно. Бо розкидати каміння-кохання тощо,
    Як і збирати – немає сенсу. Бо ні його, ані сенсу узагалі немає.

    Бо залишилося мало, а проте – головне – ця загусла зелена тиша,
    Бо слова, як лисички, населяю на довгу чекання шворку,
    Бо кубельце останнє худенькими лапками виплітає миша,
    Як бабуся половину шкарпетки, бо не встигає, бо життя вилітає корком

    Чи фанерою, чи чим там іще – то не суть. Пролітає, і проростають діти,
    І приростають, як дерева столітні, а я без коріння, а вони тримають
    За ноги міцно – обплітають, і не дають упасти, і не дають летіти,
    Та солом’яне літо, і сни полинові, а потім медвяні – іще тривають,

    І мурашка, що загубилася поміж Сцилли-Харибди грудей дівочих,
    Захекано озирається, розкладає палатку, робить зупинку,
    І довго дивиться у небо – а раптом Господь передумає – і захоче –
    І подасть їй – маленькій – свою останню тонку соломинку?





    Рейтинги: Народний 5.63 (5.65) | "Майстерень" 5.25 (5.62)
    Коментарі: (20)


  34. Вікторія Вікторія - [ 2008.07.19 13:33 ]
    ***
    Жизнь – туфельки, несколько пар джинсов,
    Такая смешная…во всём – поперёк…
    Излишне сложная… не ужиться -
    Ни Бог, ни чёрт её не уберёг.

    В глубине глаз тоска такая...
    Но всё ж - отсутствие стёртых монет.
    Чуть-чуть запнётся, ему повторяя:
    «всё суета…и это пройдёт»

    Сплетенье тел и сплетенье судеб,
    Случайность встреч, неслучайность слов...
    «Спокойной ночи. Всё ещё буде…"
    Золушка. Бал. 12 часов.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  35. Вікторія Вікторія - [ 2008.07.19 13:50 ]
    ***


    ….А потом прощений кончится список.
    И в прицел она посмотрит устало.
    Всё простит тому, кто был ей так близок
    Всё забудет, что так болью хлестало.

    Оставайся. На ветру, под дождями –
    Не согреет карих глаз позолота.
    Будет только тишина, да горстями -
    Одиночества лихая свобода.

    Она выстоит и выстроит замок,
    Где заборы и цепные собаки,
    Где так нежно расцветут спозаранок
    Незабудки и атласные маки.

    ….Захлебнётся где-то нежностью скрипка,
    И предательски чуть-чуть губы дрогнут.
    Но дописана о горечи книга.
    И закрыта навсегда.

    Круг разомкнут


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Олена Пашук - [ 2008.07.19 11:49 ]
    ///
    дай арбалет я поцілю у сонце
    виграю може бонусні ночі
    проти москітів мускатне й Висоцький
    спека
    вікно кровоточить

    здерла із себе останню сорочку
    мабуть вже ту
    в якій народилась
    і розцяткована сонцем мовчки
    кутаюсь в дим від кадила
    щоб заховатись від себе нової
    тої що народилася в морі
    Мертвому
    де безіменні герої
    жертви своїх же історій
    сорі за те
    що гніздо одномісне
    в склянці мускатне
    навпіл з москітним
    а зірвана роза вітрів зумисне
    всупереч всім настановам квітне


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (11)


  37. Лариса Вировець - [ 2008.07.19 10:18 ]
    Заблукалий равлик
    Равлику заблукалий,
    тягнеться довго шлях.
    Що б ми іще шукали
    тут, на семи вітрах?

    Тут, на безгрунті сірім,
    поміж колес авто —
    так ненадовго цілі —
    хто ми з тобою? Хто?

    Легко по літній зливі
    дихається щораз.
    Відстані неможливі —
    та добігає час...


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (24)


  38. Наталя Терещенко - [ 2008.07.19 09:52 ]
    ЖІНОЧА ЛІГА (2)
    НЕ МАЧО

    Ні, ти не мачо, однозначно.
    По перше, ці твої заначки…
    По друге, те, що на мобільний
    Якась надзвонює стабільно..
    А ще немодні, аж страшенно
    Ці танга у твоїй кишені!
    А от дрібнички від Гальяно…
    Мені в них зовсім непогано…
    Що? Ти купив мені для драйву
    Ще палантин М"якого сяйва?
    Ну що ж, приміряю побачу,
    Можливо ти і справді мачо?
    ………………………………….
    НЕ ЛЕДІ

    Послухай, люба, що за звички -
    трус у кишенях чоловічих?
    Я не люблю оцих комедій!
    Таке не чинять справжні леді...
    Та що ти за створіння вперте,
    В мобільнику усе вже стерто!
    Надзвонює мені у справах
    Новий начальник. Має право!
    Яка вона? Страшна, як Вій!
    Ти ж знаєш, Пупсик, я лиш твій.
    А танга – то такий сюрприз.
    Купуєш хутро – маєш приз.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  39. Тарас Гончар - [ 2008.07.19 09:45 ]
    ...ПСИХОАНАЛІЗ МАРЕВА...

    ...сплановане співпадіння...
    ...зміна розвитку подій...
    ...прорахунки у падінні...
    ...безпідставність давніх мрій...
    ...непрошені результати...
    ...сумні наслідки причин...
    ...збої в серці автомата...
    ...такт контейнерних машин...
    ...змієвидні переходи...
    ...маслом змазані пази...
    ...знешкоджені перешкоди...
    ...прогнозовані низи...
    ...тінь хрестів окличних знаків...
    ...кров невинних запитань...
    ...ржава тупість мідних гаків...
    ...холод вічних коливань...
    ...дискомфорт дальніх польотів...
    ...ностальгія рідних стін...
    ...лінь прибоїв в тіні гротів...
    ...заблукалий в світлі спін...
    ...небажання щось бажати...
    ...білий прапор старих ран...
    ...сліз напитися і спати...
    ...щиро всміхнений капкан...



    Рейтинги: Народний -- (5.14) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  40. Тарас Гончар - [ 2008.07.19 09:36 ]
    ДО ЗУСТРІЧІ В ЕФІРІ!

    До зустрічі в ефірі,
    Шановні шукачі!
    Живіть й не будьте сірі,
    Тим паче уночі!
    Світіться на всі боки,
    Щоб бачили й сліпі,
    Що й тінь наших уроків
    Священна... і собі
    Наповніть повну чашу
    Настоянки з зірок,
    Щоб поминути сажу
    Вчорашніх помилок,
    І у відкритий космос
    Летіть, забувши й нас,
    Яким без вас так тоскно,
    Та звикнемо... вже час!





    Рейтинги: Народний -- (5.14) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  41. Тарас Гончар - [ 2008.07.19 09:31 ]
    ВІДНОСНА ДАЛЬ

    як прийдуть, то нас не буде,
    й не шукатиме ніхто;
    як-не-як, це вже не люди...
    ми – не люди, ми – ніщо!

    віддамо все за дві краплі
    із чортячого шприца,
    й гордо станемо на граблі
    в символ того, що ми – ЗА!

    нам байдуже все на світі
    й ненависний цей базар,
    де блукаєм, наче в сіті
    павутини чи-то хмар.

    не чіпайте нас, не треба,
    не цікавить ваш суддя;
    толку з сонця, тим більш, з неба…
    захлисніться своїм “я”!

    йдіть, куди здається вірним,
    земля пухом вам, кроти!
    та питання – все ще спірне
    про відносну даль мети…




    Рейтинги: Народний -- (5.14) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  42. Олександр Ткачук - [ 2008.07.19 01:43 ]
    Казковий.
    Із листяних зелених речень
    Змокрілих лагідних думок
    Наш простір виник з заперечень
    Із двох джерел поливсь струмок

    У снах ловили поцілунки
    Відгадуючи їхній смак
    І ніжних доторків малюнки
    Ми карбували на вустах

    Я буду сонячний в цім світі
    А ти як незбагненний вітер
    В дощі у мріях всі ці миті
    У краплях мокрих наших літер.


    Рейтинги: Народний -- (4.79) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (7)


  43. Серенус Цейтблом - [ 2008.07.19 01:35 ]
    Starlets
    Starlets hide in the greenness.
    Dimly
    The fir-cones glow
    Almost as greenish fireflies, only softer.
    Softer still is the whisper
    Of secret voices below.
    These shining elusive starlets,
    Someone hung them aloft.

    Turn off the light and breathe in
    The warm remoteness.
    Don't afear twinkies
    While they dance their fill.
    Fancy them being real
    Heavenly bodies,
    New Year constellations
    That never should go still.

    They are some wonders, aren't they.
    Green little starlets.
    They don't have dreams or joys,
    Banns or knells.
    But there's something in there
    You can't place a finger at, really:
    When one of a thousand goes out,
    The rest go out as well.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.28) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (6) | ""Вогники" В. Чернишенко"


  44. Сергій Вербний - [ 2008.07.18 22:48 ]
    Моно
    чому із зорями ти сяєш уночі?
    чому світанком прокидаєшся у серці?
    чому з дощем твоє ім’я звучить?
    чому проміння так, як ти сміється?

    навіщо ти крадеш у мене сон?
    навіщо поселилась у думках?
    навіщо сонцем піднялась на горизонт?
    навіщо хвилями шепочеш у струмках?

    Чому про тебе місяць гомонить?
    Чому про тебе з небом розмовляю ?
    Чому весь ліс про тебе шелестить?
    Чому поля про тебе стільки знають?

    Навіщо стала першою із муз?
    Навіщо пару крил подарувала?
    Навіщо я в очах твоїх топлюсь?
    Навіщо так мене зачарувала?

    Коли я загублю в собі тебе?
    Де взяти сил хоч трохи відпочити?
    Забути б все, що душу так шкребе...
    Та як, скажи, мені без тебе жити?


    Рейтинги: Народний -- (4.89) | "Майстерень" -- (4.88)
    Прокоментувати:


  45. Елвіна Дивна - [ 2008.07.18 21:47 ]
    Леди
    О, кто эта леди, кто ветренным утром
    выходит писать натюрморты о небе?
    О, кто эта дама, кто горькие слезы
    способна сменить озорным хохотаньем?

    О, как ее руки нежны бесподобно.
    Остаться бы - не расставаться до смерти.
    Ах, как ее песня легка-безмятежна,
    и птицы, забывшись, как солнцу, ей вторят.

    Кто смел заглянуть ей в глаза неземные?
    И в небе, увы, не найдется им равных.
    Кто скажет, что в сердце невинном хранится?
    ...Печали и верности два океана.

    24.11.04


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.21) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  46. Елвіна Дивна - [ 2008.07.18 21:42 ]
    Разбросанная
    Разбросанная по миру.
    Я молнией на части
    Разбросанная. Кумиром
    считаю я несчастье.

    Отчаянная, по-
    терянная,
    Несусь я за ветром.
    Разбросанная метелями
    Русскими
    По конвертам.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.21)
    Коментарі: (6)


  47. Елвіна Дивна - [ 2008.07.18 21:28 ]
    Птахи
    Творити красу світів -
    Щоденна птахів є гра.
    До Сонця летіли ті,
    Що прагнули серебра

    І золота від богів,
    І юності від вина.
    А шлях знають лиш птахи,
    А юність лише одна-

    Самісінька. Віднайди
    Її між пер*їн крила
    (Солодка, як мед води
    Із сонцевого чола).

    На мить світ людей полиш.
    Птахів загадковий сум
    Ти, може, збагнеш тоді,
    І матимеш їх красу.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.21)
    Прокоментувати: | ""


  48. Григорій Слободський - [ 2008.07.18 20:48 ]
    Ланкову вибрали в депутати.
    Дівчиною молодою
    В колгоспі робила
    Бригадира молодого
    Вона полюбила.

    Призначив її бригадир
    Старшою у ланці,
    Будить вона на роботу
    Робітниць у в ранці.

    Добри вміла говорити
    Грамоти не знала.
    Через рік ланкова
    Героїнею стала.

    Прийшла з верха директива,
    Треба відповідь дати,
    Треба когось із колгоспу
    вибрати в депутати.

    Зібрали у клубі
    Колгоспне зібрання
    -Хто в нас трудиться у ланці
    -Із рання до рання?

    Запитав голова,
    Щоб відповідь дати
    Закричав бригадир
    -Ліпку в депутати!

    - Що там буде робити
    Дозвольте спитати?
    -в залі буде там сидіти
    Руку піднімати!

    Назначили вибори.
    Заграли музики.
    Проголосували за ланкову
    Проценти великі.

    Поїхала у Москву
    В оту депутацію,
    З відти привезла
    Партійну агітацію.

    Зібрала колгоспників
    У сільському клубі
    -Я зустрічалася з Хрущовим
    Люди мої любі!

    Просив він мене
    Щоб вам передати
    З великим ентузіастом
    Треба працювати.

    - Що ти там робила?-
    Запитала баба.
    - Я, як усі депутати,
    руку піднімала.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  49. Марія Гуменюк - [ 2008.07.18 18:10 ]
    ***
    Мені наснився вечір голубий,
    В ставку лілеї,заколисані водою,
    І ти стоїш на березі сумний,
    Немов прийшов прощатися зі мною.

    Вдягнулось плесо в димчату вуаль,
    Скупався тихо місяць у воді,
    Ти знову йдеш-мені лишив печаль,
    І згасли зорі в небі, як в житті.

    Мені наснився вечір голубий,
    Розлука ж зранку розвела мости.
    І тільки спомин, як полин гіркий,
    Манить крізь роки, як у згадках ти.



    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (5.18)
    Коментарі: (3)


  50. Анатолій Ткачук - [ 2008.07.18 18:51 ]
    В міжсезонні
    В міжсезонні
    хмари сонні
    сіють тишу
    крізь долоні.
    Час залишив
    мить на троні
    в міжсезонні.

    В жарі літа
    мед розлитий.
    в нім зав’язли
    трави й квіти.
    Вітер згаслий
    ліг спочити
    в жарі літа.

    Спрагла днина
    неупинно
    ловить душі
    в павутину.
    Мрії душить,
    мов гудина,
    спрагла днина.

    Ген з-за гаю-
    небокраю
    довгождана
    ніч зринає –
    їй осанна!
    Линь же в маю
    ген з-за гаю!


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.4) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (10)



  51. Сторінки: 1   ...   1593   1594   1595   1596   1597   1598   1599   1600   1601   ...   1829