Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володимиру Ляшкевичу, моєму дорогому другові і вболівальниці Тетяні Левицькій, усім, хто переживав і хвилювався за мене!

Якщо чесно і відверто, я вже якось звик до несправедливості цього життя, деяких особливостей нашого національного українського менталітету, коли здібну творчу людину за життя більше не хвалять, а навпаки, цькують, а вшановують уже після смерті, і потім ті, що найбільше цькували, б’ють себе в груди, і кажуть, що покійний був їхнім найкращим другом.
Сьогодні трапився той випадок, коли я радий помилитися в своїх оцінках дійсності, бо виявляється, що таки козак — не без долі, а світ — не без добрих людей!
Скажу чесно, без усякого підлабузництва, сайт “Поетичні майстерні” для мене — найкращий поетичний сайт в інтернеті, найбільш розроблений і розпрацьований. Чого вартий лише один коефіцієнт прозорості Замшанського — співвідношення голосних і приголосних у поетичному творі для визначення ступеня його мелодійності, музичності. А соціологічні опитування авторів з приводу оцінки того чи іншого літературного явища, чи навіть посадовця спілки письменників? Рейтинги, критика, публіцистика, аналітика, новини, розподіл на вікові групи, проза, інша поезія і т.д.
Цікаво, що “Поетичні майстерні” мають своє виразне обличчя — це домінація в них все ж таки римованої традиційної поезії з поглибленням змісту, навіть певний романтичний ореол, класичне русло творчості, де поету-романтику досить таки комфортно твориться і живеться.

На сайті є сотні, якщо не тисячі талановитих, кваліфікованих авторів, з багатьма з яких за ці 11 з лишком років було плідне спілкування, висловлювалися в мій бік, як позитивні, так і критичні зауваження, що давало змогу рости над собою, удосконалюватися. Дуже вдячний за науку Володимиру Ляшкевичу, Ігорю Павлюку, Любові Бенедишин, Ярославу Нечуйвітру, Володимиру Гнєушеву, Олександру Христенку, Олександру Сушку, Тетяні Левицькій, Івану Потьомкіну, Нінелі Новиковій, Вікторії Лимарівні, Вітру Ночі, Валентину Ліпчинському, Олександру Дяченку та багатьом іншим.
З часом навіть став сам педагогом поезії. Бо допомагав творчому становленню таких прекрасних авторів, як Тетяна Левицька, Лілія Ніколаєнко, Олеся Овчар, Адель Станіславська, Наталка Данилюк, яких більшою чи меншою мірою вважаю своїми учнями.

Я вже тут майже 20(!) страшно подумати, років. Був переможцем конкурсу “Майстерень” у темі “Осягнення любові” ще в 2001 році. Про що свідчить одна із сторінок сайту. Систематично працювати і викладати вірші почав із 2009 року — більше 11 років. За цей час опублікував більше 1000 поезій, а ще поеми, рецензії, проза, публіцистика, аналітика, передмови до книжок авторів, літературні пародії, переклади, і нарешті — найбільше своє досягнення — корону сонетів “Світло кохання”, виконану канонічно, еталонно, яка є найбільшим моїм творчим досягненням, вищою математикою поезії, за висловом лауреата Шевченківської премії Любові Голоти, і я цим щиро пишаюсь.

Пробачте за деяку самовпевненість чи сміливість вислову, але думаю, якби був французом чи італійцем, то корону сонетів би висували на нобелівську премію. А в Україні високі посадовці від літератури сказали мені, що не варто навіть пробувати подаватися на Шевченківську премію, бо там корупція, або все йде через компетентні органи, не дадуть. Хоча знайшлися люди, які вважають, що моя корона сонетів вартує найвищої української нагороди. Це — академік Микола Жулинський, Ліна Костенко, головний редактор журналу “Всесвіт” Дмитро Дроздовський. Щиро дякую їм.
Тому для мене є таким приємним сюрпризом висока оцінка адміністрації сайту, де є чітка градація авторів — розподіл на любителів поезії, майстрів зі статусами R2, R2+, R1, R1+, останній з яких, по суті найвищий (за винятком ступеня R, де стоять класики літератури, такі як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та ін), словом, кожен може подивитися.
Ще раз уклінно дякую адміністрації сайту в особі Володимира Ляшкевича та групі авторів, який очолила мій дорогий друг Тетяна Левицька за високий Статус у цьому високосному році, в якому я отримав і звання заслуженого артиста естрадного мистецтва України,
і визнання моєї праці на ниві поезії.

Щиро Ваш

Ярослав Чорногуз

23 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)

В давнину в любистку дівчаток купали,
Щоб вони із того гарні виростали.
Щоб любили хлопців гарненькі дівчата,
Хлопчиків в любистку слід було купати.
Ще дівчаткам в ліжко той любисток клали,
Щоб не чуже – власне щастя обирала.
І щоб було щастя з нею то навіки,
Щоб жила з коханим своїм чоловіком.
Аби було щастя і достаток в домі –
Любисток в садочку – запорука тому.
Спасе од пристріту, заздрісного ока
Поряд біля хвіртки кущик невисокий.
Щоб завжди дівчині коханою жити,
Треба біля дому любисток садити,
А вже молодиці - для сім’ї міцної…
Зв’язано багато з квіткою отою
Було в Україні з прадавнього віку.
Звідки ж узялася оця дивна квітка?
Чому скільки всього зв’язано із нею,
Начебто, простою квіткою тією?
У селі одному у часи вже давні
Жила собі дівка уже на вида́нні.
Добра і розумна та іще вродлива.
Та була не зовсім дівчина щаслива.
Був у неї хлопець гарний, синьоокий,
Ходив коло неї уже більше року.
Клявся у коханні, дарував їй квіти,
Обіцяв довіку лиш її любити.
Вона з ним ходила по селу, як пава.
Говорили люди – яка гарна пара.
Юнака дівчина серцем всім кохала
Але…одну рису нехорошу мала,
Бо була ревнива та дівчина дуже,
Їй щодня та ревність колотила душу.
Все їй видається, що її коханий,
Хоч і біля неї, а на другу глянув.
А коли не було його поряд неї,
То аж закипала з ревності тієї.
І, хоч був коханий чесний і порядний,
Та вона шукала в ньому якісь вади.
Сама колотилась, його колотила,
А це ж на рушник ще вони не ступили.
Він вже намагався звести все на жарти,
Що, мовляв, немає чого ревнувати.
Часом і сам злився, коли діставала.
Та ж кохав безтямно…І вона кохала.
І мирились, наче. Наче забували…
Але ж не надовго. Ревність не давала.
Бачила дівчина, що добра не буде,
Що коханий кине і навік забуде,
Тож кожної ночі спати не лягала
Та все у богині Мокоші питала:
«Мокоша, Мокоша,
Будь мені хороша.
Прошу не багато,
Та дай мені знати,
Коли мій коханий
Та й на другу гляне.
Поможи ж, мати,
Про мене згадати».

Так вона просила, так вона питала,
Поки аж богиня вві сні завітала.
Завітала й каже: - Дам тобі пораду,
Як здолати ревність й хлопця не відвадить.
Піди на Купала до лісу раненько,
Знайдеш на галяві кущик чималенький,
Листя – як в петрушки, в кущика отого.
Запах – як в селери. Накопаєш з нього
Ти собі коріння. Посади при хаті
І тоді не будеш біди-горя знати.
Полоскай волосся у відварі з нього,
Парубки не будуть давати дороги,
Будуть за тобою табуном ходити,
В тебе попід тином до ранку сидіти.
Заший його листик у весільне плаття
І проблем сімейних ти не будеш знати.
Буде поміж вами вірність і кохання,
Доки і надійде мить твоя остання.
А як твій коханий десь поїде з дому,
То заший листочок у підкладку йому.
І тоді ніяка найгарніша з себе
Твого чоловіка не відбере в тебе.
Можеш відпускати на край світу сміло,
Бо я в цвіт звичайний вклала таку силу,
Що чаклунство, навіть, її не здолає,
Хай яку завгодно воно силу має.
Отаке сказала й стала пропадати.
Кинулася дівка: - Хочу ще спитати –
Як же я ту квітку називати маю?
- Зви її любистком!- та відповідає.
Мовила й пропала. Чи була? Чи снилась?
Дівка із постелі раненько схопилась.
Піднялася дівка, наче і не спала.
«Та ж сьогодні ранок Івана Купала!»
Сонечко краєчком вийшло із-за хати,
А вона вдяглася, схопила лопату,
Подалась до лісу шукати те зілля,
Як не як, а скоро вже її весілля.
Недовго й шукала, недовго й ходила.
Чи її Мокоша за руку водила?
Нарила коріння та й хутко додому
Аби посадити у садочку свому.
Посадила квітку, рясно поливала
Та вже свого хлопця так не ревнувала.
І волосся мила, і в плаття зашила.
Парубки і справді табуном ходили.
Вже від неї, навіть, не відходив милий.
Все боявся, щоби хлопці не відбили.
А приспіла осінь, весілля згуляли
І жили та діток собі наживали.
Донечку, а потім зразу двох синочків.
Розрісся любисток у її садочку.
Розрісся любисток, злагода у домі,
Бо ж і справді скільки сили було в ньому.
Все би було гарно, все би було добре.
Але ж доля часто викрутаси робить.
Пролетіла чутка, що в чужу столицю
Козаки посольством їдуть до цариці.
І так уже долі повернуть вдалося,
Що і чоловіку їхать довелося.
Жінка у дорогу все, що слід, зложила,
А ще і любисток в підкладку зашила.
Бо ж і гарний з виду, і такий пригожий.
Чи ж перед дівками устояти зможе?
Прибули в столицю козаки й чекали,
Щоби до цариці їх скоріш позвали.
А, поки чекали, всякого чували,
Що, мовляв, цариця «женихів» міняла
Ледве не щоночі. Красеня побачить
І уже на нього має види, значить.
А хто ж їй відмовить? Та ж вона – цариця!
Чутками такими повнилась столиця.
Козаки на теє не надто зважали,
Бо ж свої питання вирішити мали.
Врешті звані були у царські палати.
Було там, звичайно, гарного багато.
В когось, може й очі розбігались з того.
Але не зманило багатство нікого.
А сама цариця на троні усілась
І все на козацтво пильно так дивилась.
Бо ж усі вже ставні, чується в них сила…
І тут молодого козака уздріла.
Як тільки уздріла, душа запалала.
До своєї спальні його забажала.
Слуги уже знані, миттю похопились
І до козаченька тихцем підступились.
Давай шепотіти, давай умовляти,
Щоб вночі привести у царські палати.
Це ж сама цариця! Хто ж то їй відкаже?
- Не піду, хоч ріжте! – козак на те каже.
Ті подивувались, наче відступились.
Та цариця люто на них подивилась.
«Хто ж посмів відмовить у її коханні?»
Хоч не хоч, а треба виконать бажання.
Зрозуміло, сила тут не допоможе.
Що не може сила, то чаклунство зможе.
А було в столиці чаклунів багато,
Деякі і справді вміли чаклувати.
І біля цариці теж такі крутились,
Тож до них ті слуги миттю й покотились.
Набралися зілля в них для привороту
І тихцем взялися за підлу роботу.
Козакові в їжу всипали те зілля.
А воно і справді, мало таки силу.
Якийсь провал, наче, в голові вчинився,
Не зна, як в палатах царських опинився.
Лежить та цариця на пухких перинах.
Чи Єлизавета, чи то Катерина
Та козака кличе – йди, мовляв, козаче.
А він, наче сонний, лише її бачить.
«Роздягайсь, козаче! Йди мене кохати!
Час дорогоцінний не слід марнувати!»
Скида козак шапку та свитку знімає
І тут крізь підкладку листок відчуває,
Той, який удома кохана зашила…
І всі привороти утратили силу.
Де чаклунство й ділось, в одну мить пропало.
Усе козакові зрозуміло стало.
Глянув на царицю, низько уклонився
Та не став кричати, хоч і розізлився.
Сказав: - Можеш мені голову зрубати,
Лиш свою дружину буду я кохати.
Бо ж я перед Богом вінчаний із нею
І не хочу знатись з ласкою твоєю.
Шукай собі того, хто заради чину
Може і забути кохану дружину.
Я ж своїй коханій вірним залишуся
І самої смерті, навіть, не боюся.
Не стала цариця козака карати,
Хоч, слуги й хотіли кинути за грати.
Може, пожаліла, може, здивувалась,
З вірністю такою давно не стрічалась.
А, може й Мокоша за ним слідкувала
Та й від смерті хлопця тоді врятувала.
От такий любисток. Вірте чи не вірте
Але не забудьте в садку посадити.

Дорогий, шановний редакторе "Поетичних Майстерень" пане Володимире! Хочу Вам щиро подякувати, що дослухалися до мого прохання і підвищили статус Ярославу Чорногузу! Дуже приємно, що наші думки співпадають і що сайт - "Поетичні Майстерні" підтримує поетів, які давно на сайті, пройшли чималий вишкіл, набулися досвіду та зросли у поетичному слові, які заслуговують на нагороди такі, як підвищення статусу!
Процвітання Вам, міцного здоров'я, щастя, любові, осяяних поезій!

Не ридай, моя ластівко, смуток мине,
перша зморшка, так личить печалі.
Об дороги круті, тільки оком моргнеш,
не одні ще зітруться сандалі.
Кожен хрест свій несе від народження й до
тих хвилин, що закриють повіки.
Та в дуплі сива пташка в'є тепле гніздо,
щоб прикрасити щебетом віти!
Так і ти грізні будні добром звеселяй,
і дивуй всесвіт серця красою.
Тільки той восени позбирає врожай,
хто саджає і сіє весною.
Не зважай на вітри, буревії і град -
сильний духом і хмари розвіє!
То погана прикмета вертатись назад.
Йди крізь біль, де любов і надія!

17.11.2020р.

Немає сумніву.
Червоні черевики
дорогу перейшли не там.
Я попрощавсь з твоїм життям.
Злам.

Є певні докори.
Це докори сумління,
які будують красний храм.
Але ж довкіл церков – бедлам.
Злам.

Привіт, метелики!
Ви – відповідь на горе,
що постає з глибезних ям!
От-от злечу на зло всім злам!
Злам!

15 квітня 1999 р., Київ

Поміж сріблястої пряжі дощу,
під парасолею світлої хустки
вгледів тебе і уже не пущу
в серце бентежне непевності пустку.

Ти саме та, що так довго чекав,
марив ночами, пірнав з головою
в різномаїття липневих отав,
прагнув уволю напитись тобою.

Літо у леті не бавило нас,
але у цім надолужила осінь.
Жовтень – найкращий закоханим час
і листопаду дзвінке суголосся.

Кого найбільше любить мати –
Мене, сестру чи, може, брата?..
Не лінувався я гадати
Допоки вдруге не став татом…
20.11.20

Пересматривая свои записи в компьютере нашла подборку афоризмов и высказываний на тему дружбы.
Возникло размышления
Дружба – бальзам!
Совет, тепло, надежда!
Желание парить!
22.11.20 7.00

Афоризмы про дружбу и друзей.

Что такое друг? - Избранный нами родственник. Клод Гельвеций
Очарование разговора с другом заключается в удовольствии говорить о себе. Клод Гельвеций
Никто не любит нас за нас самих, но всегда за что-нибудь, и такая любовь стоит всякой другой. Клод Гельвеций
Нет дружбы без потребности, это было бы следствие без причины. Одни нуждаются в удовольствиях и деньгах, другие во влиянии; эти желают разговаривать, те - поверять свои заботы... Клод Гельвеций
Нет большего удовольствия в мире, чем дружеская беседа. Франсуа де Ларошфуко
Как ни редко встречается настоящая любовь, настоящая дружба встречается еще реже. Франсуа де Ларошфуко
Истинный друг есть величайшее из благ и вместе с тем то благо, о приобретении которого думают меньше всего. Франсуа де Ларошфуко
Люди обычно называют дружбой совместное времяпрепровождение, взаимную помощь в делах, обмен услугами - одним словом, такие отношения, где себялюбие надеется что-нибудь выгадать. Франсуа де Ларошфуко
Если судить о любви по обычным её проявлениям, она больше похожа на вражду, чем на дружбу. Франсуа де Ларошфуко
Дружба удваивает радости и сокращает наполовину горести. Фрэнсис Бэкон
Кто завязывает с кем-нибудь тесную дружбу, берёт на себя новые обязанности. Фрэнсис Бэкон
Главный плод дружбы заключается в облегчении и освобождении души от переполненности и надрыва. Фрэнсис Бэкон
Сорадость, а не сострадание создаёт друга. Фридрих Ницше
Легче простить врагу, чем другу. Фридрих Ницше
Дружба должна быть прочной штукой, способной пережить все перемены, температуры и все толчки той ухабистой дороги, по которой совершают свое жизненное путешествие дельные и порядочные люди. А. Герцен
Расставаться трудно, хотя на малое время, с теми, кто нам нужен, стал на всякую минуту бытия нашего. А. Радищев
Служба и дружба — две параллельные линии: не сходятся. А. Суворов
Искренность отношений, правда в общении — вот дружба. А. Суворов
Даже болеть приятно, когда знаешь, что есть люди, которые ждут твоего выздоровления, как праздника. А. Чехов
Истинная дружба — одна из тех вещей, о которых, как о гигантских морских змеях, неизвестно, являются ли они вымышленными или где-то существуют. А. Шопенгауэр
Плохой друг - твоя тень: в солнечный день беги - не убежишь, в пасмурный день ищи - не сыщешь. Абай
Существует высшая дружба, основанная не на привычке, а на разуме, при которой человек любит своего друга благодаря верности и доброй воле. Августин Блаженный
Завоевав себе друга, не спеши с контрибуцией. Авессалом Подводный
Настоящий друг тот, кто может, как на духу, поведать вам о всех своих бедах, — но не делает этого. Автор неизвестен
Если бы ты был другим человеком, хотел бы ты быть своим другом? Автор неизвестен
Симпатия создаёт дружбу, снисходительность поддерживает её, фамильярность её портит. Аксель Оксеншерна
Если собираетесь кого-нибудь полюбить, научитесь сначала прощать. Александр Вампилов
Чтобы любить достоинства, на это ещё нет нужды быть другом, на это надо одно только умение оценить. Александр Герцен
Привязанности - это единственное богатство, на которое не жалко менять свободу. Александр Круглов
Выяснение отношений - не лечение отношений, а их воспаление. "Выяснению" же подлежат не отношения, а недоразумения. И то - опасно! Александр Круглов
Что дружба? Лёгкий пыл похмелья,
Обиды вольный разговор,
Обмен тщеславия, безделья
Иль покровительства позор. Александр Пушкин
Идеал дружбы: мирная беседа о своих разногласиях. Алексей Батиевский
Каждый хочет иметь друга, но никто не хочет быть другом. Альфонс Карр
Радость сближает, а горе сплачивает. Альфред Бужар
Лучше иметь… одного друга многоценного, нежели многих малоценных. Анахарис


Ценил он трезвость скучную в прислуге, в швейцаре, в поваре, в лакее, - но не в друге. Английское изречение
Случается так, что дружба или любовь с самого начала берут слишком высокую ноту. Это плохой признак. Счастье только там, где естественность. Андре Моруа
В беседах друг с другом женщины имитируют дух товарищеской солидарности и той доверительной откровенности, какой они не позволяют себе с мужчинами. Но за этой видимостью дружбы — сколько бдитель¬ного недоверия, и как оно, признаться, оправданно. Андре Моруа
Дружба между женщинами — всего лишь пакт о ненападении. Анри де Монтерлан
Несчастные эгоистичны, злы, несправедливы, жестоки и менее, чем глупцы, способны понимать друг друга. Не соединяет, а разъединяет людей несчастье. Антон Чехов
Когда по дороге дружбы редко ходят, она зарастает тернием. Антуан Ривароль
Дружба довольствуется возможным, не требуя должного. Аристотель
Друг всем - ничей друг. Аристотель
Человек без пороков обречён на одиночество. Аркадий Давидович
Любовь создаёт человека, дружба его совершенствует. Аркадий Давидович
Дружба - это общение родственных душ. Аркадий Давидович
Дружба - это взаимопонимание душ. Аркадий Давидович
Враги убивают ненавистью, свои - добивают равнодушием. Аркадий Давидович
Брат может не быть другом, но друг — всегда брат. Б. Франклин
Дружба никогда не будет продолжительной, если она не основана на себялюбии. Бернард Мандевиль
Если вы начинаете с самопожертвования ради тех, кого любите, то закончите ненавистью к тем, кому принесли себя в жертву. Бернард Шоу
Не учащай входить в дом друга твоего, чтобы не наскучил тобою и не возненавидел тебя. Библия Пр. 25.17.
Верный друг - крепкая защита; кто нашёл его, нашёл сокровище. Библия Сир. 6.14.
Не оставляй старого друга, ибо новый не может сравниться с ним. Библия Сир. 9.12.
Если странствующий не встретит подобного себе или лучшего, пусть он укрепится в одиночестве: с глупцом не бывает дружбы. Будда
Кто мне скажет правду обо мне, если не друг, а слышать о себе правду от другого — необходимо. В. Белинский
Друг мне тот, кому все могу говорить. В. Белинский
Скатившись с горной высоты,
Лежал на прахе дуб, перунами разбитый;
А с ним и гибкий плющ, кругом его Обвитый…
О Дружба, это ты! В. Жуковский
Истинный друг - это человек, который знает о тебе больше хорошего, чем ты сам. В. Надеждин
Ты не должен сердится на друга, который, желая тебе добра, заставит тебя очнуться от сладких грез, если бы даже он сделал это несколько сурово и грубо. В. Скотт
Настоящий друг везде
Верен, в счастьи и беде;
Грусть твоя его тревожит,
Ты не спишь — он спать не может,
И во всем, без лишних слов,
Он помочь тебе готов.
Да, по действиям несходны
Верный друг и льстец негодный. В. Шекспир
Кассий: Меня не любишь ты.
Брут: Лишь недостатки Твои я не люблю.
Кассий: Не должен друг
Их замечать.
Брут: Лишь льстец не видит их,
Хотя они с Олимп бы были ростом. В. Шекспир
Любовь разрушается взаимностью, а дружба ею питается. Василий Ключевский
Мы постоянно ищем одного: отзвука своей души в другом живом существе. Вильгельм Фишер
Если даёшь другим слишком мало, то они не дают тебе ничего. Вильгельм Фишер
Дружба - это настоящее, в котором всегда живёт и прошедшее. Вильгельм Фишер
Платон мне друг, а истина относительна. Владимир Голобородько
Не затягивай узы дружбы. Владимир Голобородько
Уважай заблуждения ближнего, как свои собственные. Владимир Леви
Сперва расходятся дороги, потом пути. Владимир Хочинский
Иметь в жизни одного друга — уже много, двоих — очень много, троих — вряд ли возможно. Г. Адамс


Друг, достигший власти, — потерянный друг. Г. Адамс
Дружба не услуга, за нее не благодарят. Г. Державин
Самое возмутительное преступление — это злоупотребление доверием друга. Г. Ибсен
Для преданного друга нельзя никогда сделать слишком много. Г. Ибсен
Дружба, что бессмертник: хоть это бледный цветок, но он никогда не вянет. Г. Сенкевич
Благодаря согласию растут малые государства, из-за раздора гибнут великие державы. Г. Сенкевич
Это мудро - поливать колесо дружбы маслом деликатной вежливости. Габриэль Колетт
Тёплые отношения остывают от горячих просьб. Геннадий Малкин
Брудершафт действует в радиусе стола. Геннадий Малкин
Слабого человека лучше иметь своим врагом, чем другом. Генри Шоу
Дружба, как и любовь, создаёт иллюзию, что ты не одинок. Георгий Ратнер Радоваться в одиночку немного грустно. Готхольд Лессинг
(Бич дружбы — страсть!) и от любви оков
Подобные свободны отношенья —
Нет лучше друга женщины. Таков
Мой взгляд; но чтоб вполне союз был тесен,
Не надо другу петь любовных песен. Д. Байрон
Моя дружба слишком осмотрительная, если опасность моего друга не заставляет меня забывать о моей собственной опасности. Д. Дидро
О такой дружбе, которая не выдерживает прикосновения голой правды, не стоит и жалеть. Туда ей и дорога. Д. Писарев
Дружба — это когда можно ни с того ни с сего приехать к человеку и поселиться у него. Давид Самойлов
Наслаждаться одному - это варварское удовольствие. Делиль
Разделённая радость - двойная радость, разделённое горе - половина горя. Деметрий
Единомыслие создаёт дружбу. Демокрит
Дружба — это любовь без крыльев. Дж. Байрон
Друг: человек, который знает о вас все — и тем не менее любит вас. Джон Аулер
Малое, среднее горе сближает, слишком большое разделяет людей. Дмитрий Мережковский
Дружба всё видит и не обращает внимания. Любовь на всё обращает внимание и ничего не видит. Дон-Аминадо
Пройдёт время, и друг станет врагом, а враг - другом. Ибо собственная выгода сильнее всего. Древнеиндийское изречение
Ни матери, ни жене, ни брату, ни собственным детям нельзя довериться так, как истинному другу. Древнеиндийское изречение
Ковкость соединяет металлы, цель соединяет зверей и птиц, страх и жадность соединяет глупцов, взгляд соединяет достойных. Древнеиндийское изречение
Тот, кто ради своей пользы подвел друга, не имеет права на дружбу. Ж. Ж. Руссо
Доверие — первое условие дружбы. Ж. Лабрюйер
Вы нашли себе преданного друга, если, возвысившись, он не раззнакомился с вами. Ж. Лабрюйер
Кто всякому друг, того я другом своим не считаю. Ж. Мольер
Тот, кто для вас собой пожертвовать готов,
Не может вас считать в числе врагов. Ж. Расин
Друг — тот, кто всякий раз, когда ты в нем нуждаешься, об этом догадывается. Ж. Ренар
Истинной дружбой могут быть связаны только те люди, которые умеют прощать друг другу мелкие недостатки. Жан де Лабрюйер
Время укрепляет дружбу, но ослабляет любовь. Жан де Лабрюйер
В истинной дружбе таится прелесть, непостижимая заурядным людям. Жан де Лабрюйер
Истинная цена дружбы определяется более тем чувством, какое испытываешь, нежели тем, какое вызываешь. Жан Жак Руссо
Если две женщины, к которым мы равно питаем дружеские чувства, рассорились, то, даже не имея никакого касательства к причине их ссоры, нам все же не удается сохранить одинаково добрые отношения с той и другой: чаще всего приходится выбирать между ними или терять обеих. Жан Лабрюйер
Для того, чтобы сочувствовать чужому страданию, достаточно быть человеком, но для того, чтобы сочувствовать чужой радости, нужно быть ангелом. Жан Поль Рихтер
Крепко привязываются тогда, когда привязываются с трудом. Жорж Бюффон


Людей честных связывают добродетели, людей обыкновенных - удовольствия, а злодеев - преступления. Жюльета Ламбер
Людей обычно сближает сходство взглядов на третьих лиц и разделяет различие взглядов на собствен¬ную особу. Збигнев Земецкий
Спрошенный о том, что такое друг, Зенон ответил: другой я. Зенон
Дружба - это искусство дистанции, тогда как любовь - искусство близости. Зигмунд Графф
Истинная дружба состоит во взаимной поддержке. Мой друг одобряет мои намерения, а я одобряю его, мы вместе идем впереди, хотя бы наши мысли были различны. И. Гете
Ни раба, ни повелителя дружбе не надо. Дружба любит равенство. И. Гончаров
Равенство в любви и дружбе — вещь святая. И. Крылов
Давно я знал, и вновь опять я научился,
Чтоб другом никого, не испытав, не звать. И. Хемницер
Дружба любит равенство. Иван Гончаров
Не следует заводить глупого друга… Из «Панчатантра»
Не ценящий преданность рискует быть преданным. Илья Шевелев
В отношении людей точки над "i" рано или поздно становятся просто точкой. Илья Шевелев
Коли увидели вы в человеке поразительную черту зла, то сторонитесь его, даже если он слывёт у людей добрым: у той черты обязательно есть сёстры и подобия. Имам Али
Лучше во тьме пребывать, чем без друга. Иоанн Златоуст
Душа может таить горе, но тайного счастья она не переносит. Иоганн Вольфганг Гёте
В этом мире, где всюду царят равнодушие и неприязнь, следует высоко ценить каждую подлинную привязанность. Иоганн Вольфганг Гёте
Другу потребно не только сожалеть о злосчастных, но не завидовать и благополучным. Исократ
Только рука друга может вырвать шипы из сердца. К. Гельвеций
Всякий дружеский союз, если он не основан на соображениях приличия, на любви, покровительстве, скупости, честолюбии или каком-либо другом подобном побуждении, — предполагает всегда у двух людей какое-нибудь сродство идей или чувств… и это же создало пословицу… Скажи мне, с кем ты близок, я скажу, кто ты. К. Гельвеций
Дружба часто заканчивается любовью, зато любовь редко заканчивается дружбой. К. Колтон
Неразумный друг из дружбы сделает то, чего сто разумных врагов из вражды не сделают. Кабус
Лучше отказаться от острого словца, чем от друга. Квинтилиан
Дружба, построенная на выгоде, не бывает прочной. Китайское изречение
Когда дружишь с человеком или прямым, или с честным, или проницательным - это приносит пользу; когда дружишь с человеком или неискренним, или изворотливым, или бойким на язык - это приносит вред. Конфуций
Дружба между мужчиной и женщиной основывается на надежде одной из сторон, что это не просто дружба. Кшиштов Конколевский
Трусливый друг страшнее врага, ибо врага опасаешься, а на друга надеешься. Л. Толстой
Нас обычно любят оттого, что хороши те, кто нас любит. Лев Толстой
Ненависть бессильных не так опасна, как их дружба. Люк де Вовенарг
Непростительными бывают ошибки лишь тех, кого мы больше не любим. Мадлен де Скюдери
Товарищей выбирай себе с оглядкой, потому что есть люди, которые заразны, как болезнь. Максим Горький
Дружба — это такое святое, сладостное, прочное и постоянное чувство, что его можно сохранить на всю жизнь, если, конечно, не пытаться просить денег взаймы. Марк Твен
В дружбе нет иных расчётов и соображений, кроме неё самой. Мишель де Монтень
Нет уз святее товарищества! Н. Гоголь
Самая неразрывная дружба есть та, которая начинается в юности — неразрывная и приятнейшая. Н. Карамзин
Дружбу, которая дается за деньги, а не приобретается величием и благородством души, можно купить, но нельзя удержать. Н. Макиавелли
Враг больше стремится навредить, чем друг помочь. Наполеон
Чтобы вполне оценить дружбу, нужно сперва пережить любовь. Никола Шамфор
Людская дружба в большинстве случаев прорастает множеством колючих "если" и "но" и в конце концов переходит в обыкновенные приятельские отношения, которые держатся только благодаря недомолвкам. Никола Шамфор


К господину Б. я сохраняю чувство, которое испытывает любой порядочный человек, проходя мимо могилы друга. Никола Шамфор
Женщины отдают дружбе лишь то, что берут взаймы у любви. Никола Шамфор
Чтобы найти друга, нужно закрыть один глаз. Чтобы его удержать, нужно закрыть оба. Норман Дуглас
Себялюбие — яд для дружбы. О. Бальзак
Благородное сердце не может быть неверным. О. Бальзак
Если хочешь, чтобы сердце другого человека принадлежало тебе, нужно отдать ему взамен свое. О. Голдсмит
Дружба людей порочных ненадежна; она длится до той лишь поры, покуда служит взаимной выгоде. О. Голдсмит
Сопереживать страданиям друга может всякий, а вот успехам — лишь натура необычайно тонкая. О. Уайльд
Смех — неплохое начало для дружбы, и смехом же хорошо ее закончить. О. Уайльд
Дружбу видят лишь там, где она сулит пользу. Овидий
Единственная искренняя и прочная дружба, это - существующая между мужчиной и женщиной, потому что это единственная привязанность, свободная от всякого соперничества. Огюст Конт
Надо быть очень настороже, чтобы различить фальшивую монету, данную другом. Оноре де Бальзак
Любовь живёт обманом, а дружба откровенностью. Оноре де Бальзак
Любовь без нерасторжимой дружбы - мимолётное распутство. Оноре де Бальзак
Наступает возраст, когда люди прощают друг другу ошибки, слабости и нежная привязанность сменяет бурные страсти, слишком разъединявшие их. П. Бомарше
Без общения с другими существами мы бы мирно щипали травку. П. Чаадаев
Сколько у нас крыс, видно лишь тогда, когда судно тонет. Павле Янкович Шоле
Дружба и общность рождается у людей, когда есть общий враг. Перси Шелли
За малые прогрешения не вооружайся ненавистью против друга твоего, потому что слабость человеческого естества часто приводит нас к погрешностям прежде, нежели мы предупредить или отвратить оные можем. Пифагор
Дружба есть равенство. Пифагор
Бескорыстная дружба возможна только между людьми с одинаковыми доходами. Пол Гетти, миллиардер
Что из того, что у любви есть шипы: она - цветок. А дружба всего лишь овощ. Поль Жан Туле
Стерпев пороки друга, наживёшь их себе. Публий Сир
Взаимная благожелательность есть самое близкое родство. Публий Сир
Никто не бывает вполне счастлив, если у него нет свидетелей его счастья. Пьер Буаст
В крепкой дружбе наша сила,
Дружбе слава и хвала. Р. Берне
Ничего нет горше, как потерять человека, которого считал другом. Р. Стивенсон Единственный способ иметь друга заключается в том, чтобы самому быть другом. Ральф Эмерсон
Для высокой дружбы необходимо одно условие - способность обходиться без неё. Ральф Эмерсон
Раны, нанесённые дружбе, как правило, менее зримы, но зато куда глубже, чем раны любовные. Робер Эскарпи
С кем поведешься, от того и наберешься. Сенека
С кем мы сошлись ради пользы, мил нам лишь покуда полезен. Сенека
Никогда счастье не ставило человека на такую высоту, чтобы он не нуждался в друге. Сенека
Узы дружбы только сближают, но не соединяют сердца. Станислав Лещинский
Высокая душа должна быть чувствительнее к благодеяниям, нежели к обидам. Станислав Лещинский
Умереть за друга при каких-нибудь исключительных обстоятельствах менее возвышенно, чем ежедневно и втайне жертвовать собой ради него. Стендаль
Когда между собакой и кошкой вдруг возникает дружба, то это не иначе как союз против повара. Стефан Цвейг
Если человек на жизненном пути не приобретает себе новых знакомых, он скоро оказывается одиноким. Сэмюэл Джонсон
Не знаю ничего равноценного подлинной дружбе умного человека — какая это редкая драгоценность. Т. Смоллетт


Великая общая ненависть создаёт крепкую дружбу. Тацит
Мы теряем тех, в лице которых мы ничего не теряем. Теодор Герцль
Только дружба может стать тем цементом, который сплотит воедино весь мир. Томас Вудро Вильсон
Когда дружба начинает слабеть и охлаждаться — она всегда прибегает к усиленной вежливости. У. Шекспир
Ложная дружба наделала больше зла, чем открытая вражда. Уильям Моррис
Глаза дружбы редко ошибаются. Ф. Вольтер
Все почести этого мира не стоят одного хорошего друга. Ф. Вольтер
Хранить дружества с соседями, помогать ближним и защищать угнетенных — издавна было священным обычаем россиян. Ф. Глинка
Есть дружбы странные: оба друга один другого почти съесть хотят, всю жизнь так живут, а между тем расстаться не могут. Ф. Достоевский
Настоящая дружба правдива и отважна. Ф. Шиллер Дружба и чай хороши, когда они крепки и не очень сладки. Фёдор Гладков
Подлинная дружба созревает медленно и расцветает только там, где люди действительно доказали ее друг другу. Филип Честерфилд
Если вас никто не любит, будьте уверены - это ваша вина. Филипп Додридж
В свете несколько обманчивых церемоний заменяют дружбу. Франс Рубо

Тусувались депутати
Від «Слуги народу»,
Запросили «Опожопу»,
«Довіру», «Свободу»,
«Солідарність», «За майбутнє»,
«Голос», «Батьківщину»,
Лиш Ляшка зігнорували –
Отаку скотину.

З дальньої далечі
З берега тисячоліть
Часом повіє
Посмертя сухими вітрами
Темна сестра
Відчиняє мальовані брами
Темна сестра
На високім порозі стоїть
Каже поквапся
На тебе чекаю давно
Сохне мій сад
Не бажає без тебе родити
Перецвітають
Тобою посаджені квіти
Перебродило
Дограло солодке вино
Каже навіщо
Породжуєш мертві слова
Мертві неначе
Вода
Що криниці підземні
Сповнює
Тіло загоїть
Душі не поверне
От і блукаєш
Помежи людьми
Нежива
Каже вертайся
Сестрице
Твій час уже збіг
Скільки ще будеш
Плекати примарну надію
Ні
Не повернеться
Досить
Нехай уже вкриє
Змучену землю
Жаданий
Омріяний
Сніг

2020

Мов червоні гудзички
На білім кафтані
Розсипались густо так
По землі недбало

Горобини ягідки
Смачні соковиті.
Клюватимуть їх птахи,
Будуть взимку ситі.

2019 р.

Душа скніє, мре від печалі,
а що ж буде далі, що далі?
Зникають вродливі, найкращі,
у смерті роззявленій пащі.
Сліз море, мій Боже, навіщо
красу забираєш навічно?
Любили і мріяли жити,
збирати волошки у житі.
Співати зворушливо, щемно,
молитися небу блаженно,
чекати на щастя і літо.
А нині вінки - горе-цвітом.
У серці роз'ятрені рани,
риданнями над образами.
Лежить в домовині сосновій -
прекрасна троянда любові!

16.11.2020р.

На лихолітті вдавлена нудьга
уже створила деякі умови,
і безпокараність, мов кістяна Яга,
туди дійшла, де вже на неї лови.
А ти, хто та́к мені не довіряв,
стоїш і просиш спогадів про неї.
Хіба тобі хоч раз я докоряв?
Ми ж не боги́, і навіть не Енеї!
Зіпсуй себе ще більше попри все,
що тоскно кличе всіх до вознесіння,
налий тому, хто цю труну несе,
бо надто дороге твоє спасіння.
Від себе я нічого не додам,
бо всі слова розве́дені думками…
А ти рахуй: цей вірш – хорей чи ямб
і не читай нічого між рядками.

11 січня 2002 р., Київ

друга редакція:
.....
Айфон і світ -
І ритм -
Енд-блюз…
І час гармонії
У темі…
А течію спиняє шлюз
Із порівнянь по теоремі

Айфон… айфон
Це диво скрізь
І не біда, що проти вітру
Внім радощ більша чимо сліз…
І не рівняй… замов півлітру
А ось візьмеш ковтнеш ковток -
Півсвіту зразу на долоні…
І я скажу… це перший крок
Не він, це ти є у полоні…
21.11.2016.

третя редакція:
.......
Айфон і світ. І ритм Енд-блюз…
І час гармонії в системі.
А течію спиняє шлюз --
Не вір ніякій теоремі!
Світ павутиною поріс.
І не біда, що проти вітру.
В нас більше радощів, ніж сліз…
Ввімкни Айфон… Замов півлітру…
Налий 100 грам, зроби ковток --
Уся планета на долоні…
Тобі так близько до зірок…
І не збагнеш, що ти в полоні…
21.11.2016.

Далеко запівніч.Далеко до ранку-
Забрав білий півник в кишеню-обманку
Усі мої сни.

Далеко, далеко...та близько до неба.
Долоні б зігріти торкнувшись до тебе,
Немов до весни.

Торкнутись, пригрітисья і розімліти
До краю й за краєм здуріти,згоріти-
Заснути

Тримаючи руку на пульсі...
Сміється вустами спокуси
Отрута.

Піде топити в бурних ручаях
останні грона смуту золотого,
аби не залишилося отого
ні крихти – ні в душі, ні на руках.

Тьху-тьху через плече, зомліє длань...
Нехай візьме той смут сумеркний дідько,
до свого господарства візьме шибко
тієї гіркоти зотлілу хлань:

і сіру мжичку, і кервавий лист,
і три щопти осінньої негоди.
Вона потопить все у чорнім броді
та білодухо вийде на поміст

до явора, до притулку душі,
де кожна гілка, викохана сонцем,
гніздо ховала в соннім оболоці
од златотрясу, хуги та олжі.

І там... і там, дитинно, як у сні,
у тім гнізді, полишеному птаством,
залюляється крихіткою щастя –
до просвітку, до сколиху весни.

Зів'ялі кольори на диво урочисті
в очікуванні дня осінньої пори,
коли сяйне лазур та охра золотиста
і одягне Майдан зів’ялі кольори.

Очікує народ плоди своєї дурі,
обравши на роки в минуле поворот...
тьмяніє знамено із охри та лазурі,
і не відомо що очікує народ.

Линяють кольори нової України...
Вертає доля до нещасної пори
з орієнтиром на підвали і копри...

Іще не змита кров минулої руїни,
не підняли гілля червоної калини,
а на зеленім тлі линяють кольори.

11/20

Стає на ноги велика культура,
колосальна і довгострокова!
Бичаче обличчя, свиняча фіґура,
талісман – золота підкова.

Фіґове листя їй срам прикриває.
Плащик полотняний вкрали.
Вона ходить по асфальту і ремигає.
Рекламує старе сало.

Минулої середи опоросилась
прямо у оркестровій ямі,
сліпунці на гастролі просились
у діаспору, до Майямі.

А вона шелеснула боком
і циці не дала.
Інформативна сорока
на яйці гадала.

Давню репутацію маючи
на радіо і телебаченні,
культура понавиздихувала всіх духом,
і земля їй пухом.

Але так просто вмирати –
то за старими традиціями;
так що, прийдеться раніше вставати
і відбиватись копитцями.

12 серпня 1993 р., Київ

До джерела ми Гіппокрени станем,
Обличчям і праворуч бачим вхід
У темний, таємничий грот Діани,
Де поруч там Пегас залишив слід.

Мисливиця Діана-Артеміда
Опісля ловів спочивала в нім –
На лоні чарівного краєвиду,
І голим тілом вабила своїм.

Збиралася із німфами купатись
У кришталево-чистім джерелі.
Де не взялися гончаки горлаті –
Мисливця Актеона – люті й злі.

Не знав, що тут його чекають біди,
Що там богиня, а не смертна є.
Чоловіків не любить Артеміда…
Красу нагу на горе, на своє

Між смертних – ВПЕРШЕ – Актеон побачив,
І поплатився він за це життям!
Як не благав – на оленя одначе
Його обернуто, хорти з виттям

Свої ж його й роздерли, бо людині
Зась бачити оголену красу
Вродливої й жорстокої богині…
А води дзюркотливі ці несуть

Вологу чудодійну для поетів,
Наповнюють кастальське джерело
І Срібностумінь для натхнення злетів.
З Пегасом тут не раз увись несло…

До цеї забороненої зони
Потоцького високі гості йшли –
Збирались на посвячення масони –
Ілюмінати й «Білі три орли*».

І члени лож пили отут цю воду…
Великим майстром в них Потоцький був
У сильній ложі «ВеликОго** сходу»,
Що правила життям у тут добу.


14 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)

Село стояло над Дніпром колись.
Можливо, й досі ще стоїть – не знаю.
Бо й назви вже ніхто не пам’ятає.
Там всі оці події й відбулись.
Жила в селі тому вдова одна,
Козачка ще від прадіда і діда.
На ті часи вже й посивіла з виду,
Бо ж стільки бід пережила вона.
Вдова та, кажуть, мала двох синів –
Степана і молодшого Івана.
Хоч вийшла заміж за коза́ка рано,
Та чоловік в походах і борні.
Тож народила вже в роках вона
Одного, через кілька літ другого.
Вже й поховала чоловіка свого
Й синів на ноги ставила одна.
Тряслась над ними, не спала́ ночей
Аби синів від лиха захистити.
І виросли, нарешті, її діти.
Та й красені – не відвести очей.
Хотіла все аби при ній були
Та в них уже козацька кров заграла.
Пішли на Січ. Вона все визирала
Аби хоча б на хвильку прибули.
До Січі недалеко там було,
Тож юнаки частенько зазирали.
Від щастя мати, що робить – не знала,
А радості її на все село.
Якось сини приїхали разом,
Бо у похід далекий вирушали.
Донці до Січі посланців прислали
Аби на басурманський йти Азов.
Отож на Дон рушали козаки.
Й сини також у той похід пристали.
Хоч мати серцем і не відпускала
Та відпустити мусила-таки.
Зібрала їм, що треба у торби,
Благословила у похід далекий,
Хоча самій далося то нелегко,
Але що мала супроти зробить?
Сини сказали, що похід легкий,
Що там іти до того до Азова?
За місяць, може і пове́рнуть знову.
Та мати відчувала щось-таки.
Що не побачить більш синів своїх.
Отож тихенько сльози витирала,
Аж до самої річки проводжала,
Благословила на дорогу їх.
Сини на «чайку» з берега зійшли,
Вклонилися до ніг матусі звідти.
Й вона лишилась в далечінь глядіти,
Де всі байдаки й «чайки» попливли.
І кожен день виходила вона,
На березі, вдивляючись, стояла,
Синів з походу того виглядала
Й надвечір поверталася сумна.
Уже давно і місяць пролетів,
За ним другий. Вже скоро й рік минає,
А про синів і звісточки немає,
Немов пірнули в невідомість ті.
Вона все ходить, сльози не спиня,
Що капають на польову дорогу.
Уже її заледве носять ноги.
Але іде та вигляда щодня.
П’ять літ минуло, як сини пішли.
П’ять літ вона виходила стрічати
Та серце своїм горем надривати…
Одного дня вже мертвою знайшли
Її на тому березі, де ждала.
На тому місці жінку й поховали.
По іншому зробити й не могли.
Хай вигляда душа синів своїх,
Нехай чекає, раз чекала доки.
Насипали могилку невисоку…
А що ж сини? Що трапилося в них?
Чому не повернулись до цих пір?
Що саме їх затримало в поході?
Людині свою долю знати годі.
Коли брати ще полишали двір,
То думали, що місяць, може, два
Та і вони повернуться додому.
Затримала, проте, їх доля в тому
Азові на роки. Й таке бува.
Спочатку місто штурмом узяли
Та вирізали бусурман геть чисто.
Тоді від турок боронили місто.
Хоч важко та відбилися були.
Кружляла навкруг міста татарва,
Додому повернутись не давала.
А потім нова, ще страшніш навала.
Отож похід той не на рік, на два.
Аж на п’ять літ «сидіння» затяглося,
Бо ж мусили від турка боронить.
Коли ж нашестя удалось відбить
І турку відступити довелося,
В царя Москви просилися узять
Здобутий град «під царську руку сво́ю».
Та цар махнув на той Азов рукою,
Не захотів із турком воювать.
П’ять літ в Азові пробули брати,
П’ять літ із бусурманом воювали.
Молитви мами їх оберігали,
Бо ж цілих між козацтва не знайти:
Усі в боях дістали якісь рани,
А в них - а ні подряпини в обох.
Всі кулі відлітали, мов горох
Відскакували гострі ятагани.
Та вже, як турок взявся відступать,
То сліпа куля звідкись прилетіла
І вп’ялася Іванові у тіло.
Степан все кинув – брата рятувать.
Перев’язав, щоб зупинити кров,
Відніс подалі з колотнечі бою,
Постійно прикриваючи собою.
«Не помирай!»- звертався знов і знов.
Уже скінчились за Азов бої,
Де половина тих, що місто взяли,
На його мурах голови поклали.
Хоч турки й подались в свої краї
Та сил тримати місто не було,
Тож вирішили стіни підірвати
Та вже тоді додому повертати.
Іван же з того часу, як на зло,
Ніяк не міг поранення здолати.
Йому весь час у грудях щось пекло
І сил на ноги стати не було.
Отож Степан опікувався братом.
Відніс на «чайку» на своїх руках
Там кожухами теплими укутав.
Весь час був біля нього, як прикутий
Та все, що той оклигає, чекав.
Час все минав, долали «чайки» шлях,
Іванові на краще не ставало.
А десь там мама на обох чекала,
Мабуть, щодень виходила в сльозах?!
Вночі вони на «чайці» підпливли
До берега, де у похід рушали.
На «чайці» смолоскипи запалали
Аби пристать до берега могли.
Степан на берег брата переніс,
Поклав його під горбиком над річку.
Приніс йому напитися водички,
Подякував козацтву за підвіз.
Ті смолоскипи кинули й гайда,
На Січ свою козацьку подалися.
Степан один із братом залишився,
Вслухаючись, як жебонить вода.
Чекаючи, як сонечко зійде,
Прийти –таки до рідної до хати.
Там рідні стіни, там рідненька мати,
Вона рятунок синові знайде.
Побачив вранці, що Іван лежить
Під горбиком у заростях незвичних,
Якіїсь квіти, наче довгі свічки,
Цвіт пурпуровий, як вогонь горить.
А листя , наче на вербі, стирчать.
І з нього краплі - прямо на Івана,
Як сльози омивають йому рану
Й затягується рана на очах…
Тож і назвали цвіт – плакун-трава,
Від того, що вона, здається, плаче,
За дітьми побивається неначе.
Душа в ній б’ється мамина жива.
Другі ж говорять інше про той цвіт,
Що він з козачих смолоскипів взявся,
У червні пурпуровий цвіт займався,
Горів, аж осінь сходила на світ.
Хай би там як –плакун-трава росте
Там, де завжди вологи забагато…
Хтось взявся цю легенду розказати,
А я почув і написав про те.

Дитина дивиться на світ
Цей погляд ангела відкритий
Цікавить наших дітей все
Ще більше хочуть вони знати
Всі їх питання чому, як, де, коли
На всі питання ми мусимо
Їм уважно і з повагою відповісти

Дитя, як губка в себе все вбирає
І перш за все – поведінку тих
Хто поруч, з ким спілкується,
Живе, що бачить,чує.
Здається все так просто,
Проте формуються її манери,
Характер, погляд свій вже є...

Здається роздуми мої не нові,
Відомі кожному вони
Тому не слід нам на дітей,
Онуків ображатись,
Ми самі винні, якщо
Непорозуміння і проблеми з ними є...
2.03.19 8.30

На фото- мій малюнок

Нашла в своих записях в компьютере интересное высказывание неизвестного автора:
Мовчання... Здавалося б, що у ньому такого...Просто відсутність слів... Насправді мовчання можна сприймати як знак згоди, як прохання про час подумати, як шанс відкласти прийняття остаточного рішення... А часто в мовчанні сказано більше, ніж могли б розповісти тисячі слів... Жорстка байдужість, знак того, що всі розмови не мають жодного сенсу... І з точністю да навпаки, коли відсутність слів дає так багато тепла, коли мовчання сильніше обіймів і коли оди кохання не передали б того, що насправді є в серці, що сидить поряд і просто, здавалося б, мовчить...

Возникло размышление:
Молчание - сила!
Покой, пауза, решение!
Уважение дарит!
20.11.20 5.40

Много высказываний мудрецов, философов, писателей, известных людей написали свое мнение на эту тему.
Смирением и молчанием мы побеждаем гнев… если кто-нибудь заденет тебя словом, не отвечай. Молчанием ты обезоруживаешь человека».
Паисий Святогорец
Музыка стоит на втором месте после молчания, когда речь идет о том, чтобы выразить невыразимое.
Олдос Хаксли
Молчание всегда наполнено словами.
Милорад Павич
Обернется грехом торопливая речь
А молчанью дано от греха уберечь.
Маарри
Чем больше человек молчит тем больше он начинает говорить разумно.
Ницше Фридрих
Научитесь никому ничего не рассказывать. Вот тогда все будет хорошо.
Бернард Шоу
Очень многих проблем можно избежать, если помалкивать.
Фильм «Легенда»
Научился говорить — значит, вырос. Научился молчать — значит, поумнел.
Бернард Шоу
Когда тебя обидят, непременно промолчи, и обретешь смирение. Нужно, однако, молчать не только устами, но и сердцем. Против гордости, как и против осуждения, можем бороться молчанием.
Архиепископ Серафим (Соболев)
Большая сила в человеке, который сумеет промолчать, хотя он и прав.
Катон
Умная жена, пока разгневанный муж кричит и бранится, хранит молчание , и лишь когда он умолкает, заводит с ним разговор, чтобы смягчить его и успокоить.
Плутарх
Лучше помалкивать и казаться дураком, чем открыть рот и окончательно развеять сомнения.
Марк Твен
Молчание не перекричать.
Ринат Валиуллин
Человеку нужно два года, чтобы научится говорить, и шестьдесят лет, чтобы научиться держать язык за зубами.
Фейхтвангер Лион
Не красота всякой женщины — золото, но ум и молчание.
Менандр

Молчание — великий друг, который никогда не изменит.
Конфуций

В молчании хранятся тайны. Самый сладкий звук — это звук тишины. Это песня души.
Нил Доналд Уолш

Надо уметь молчать вообще обо всем, что имеет значение лишь для тебя одного.
Честерфилд Филип

Молчание - один из наиболее трудноопровергаемых аргументов.
Генри Уиллер Шоу

От всякой беды есть два лекарства – время и молчание.
Дюма Александр (отец)

Невысказанное меня душит.
Джек Лондон

Нет ответа более унижающего, чем презрительное молчание.
Монтень Мишель

Кто молчать не умеет, тот и говорить не способен.
Сенека Луций Анней

Эмоции, загоняемые вглубь, вредны; упрек молчанием более тягостен, чем открытое выяснение отношений.
Юрий Сенкевич

Страшны слова, когда они молчат.
Лина Костенко

Молчание может быть самой чудовищной ложью.
Стивенсон

Молчание — особое искусство беседы.
Хэзлитт Уильям
Молчаливо сидящий в углу, прикусивши язык, Лучше тех, кто язык за зубами держать не привык.
Саади
Люди учатся, как говорить, а главная наука — как и когда молчать.
Толстой Лев Николаевич
Пыль мертвых слов пристала к тебе: омой свою душу молчанием.
Тагор Рабиндранат
Молчание иногда более многозначительно и возвышенно, чем самое благородное и самое выразительное красноречие, и во многих случаях свидетельствует о высоком уме.
Аддисон Джозеф
Молчание не всегда доказывает присутствие ума, но доказывает отсутствие глупости.
Пьер Буаст
А ведь ничего на свете нет хуже, чем когда ругаешь человека, с грязью его смешиваешь, а тот молчит. У вас желчь разливается, а тот сидит и усмехается!
Шолом-Алейхем
Если будешь соблюдать молчание, то найдёшь покой везде, где бы ты ни жил.
Пимен Великий
Слушай и молчи.
Лукиан
Молчание есть лоск дураков и хитрость мудреца.
Поуп Александр
Тот, кто сеет зло, — пожинает раскаяние. Тот, кто хранит молчанье в шумных спорах, Мудрее болтунов, на слово скорых.
Саади
Иногда молчание бывает выразительнее всяких речей.
Монтескье
Речь — удел человека; молчание — удел Бога, но и зверя, и смерти... А потому мы должны постигнуть оба искусства.
Карлейль Томас
Молчание человека, известного своим красноречием, внушает гораздо больше почтения, чем болтовня заурядного говоруна.
Шамфор
Умеющий молчать слышит много признаний; ибо кто же откроется болтуну и сплетнику.
Бэкон Фрэнсис
Прежде всего приучись сдерживать язык.
Менандр
Лучше разумно молчать, чем глупо говорить.
Публий Сир

Молчание собирает, а глаголание расточает.
Преподобный Парфений Киевский
Молчание глубоко, как Вечность; разговоры мелки, как Время.
Карлейль Томас
Изречения полны силы. Но слово порой ещё сильнее. А иногда всех их сильнее молчание…
Бернард Вербер
Если ты невоспитан и молчишь, то воспитан, если же воспитан и молчишь, то прекрасно воспитан.
Теофраст
Молчание — алтарь осторожности.
Грасиан Бальтасар
Молчание — величайшее из человеческих страданий; святые никогда не молчали.
Паскаль
Всегда сохраняй меру и в речи, и в молчании.
Публий Сир
Есть вещи похуже, чем грызня собак: это, когда одна собака не отвечает на звонки другой.
Вуди Аллен
Молчание может быть самым тяжким обвинением.
Менандр
Молчание - лучший способ ответа на бессмысленные вопросы.
Дмитрий Емец
Молчать — верить самому себе.
Камю Альбер
Разговор выявляет свое первенство, а внимание рождает друзей. Вот почему разговор серебро, а молчание золото.
Пришвин Михаил Михайлович
Женщину украшает молчание.
Гомер
Если ты неуч и молчишь, то ведешь себя умно, если же умен и молчишь. то глупо.
Теофраст
На просьбу вежливый отказ — молчание.
Публий Сир
Молчи или говори что-нибудь получше молчания.
Пифагор
Если хочешь, чтобы о чем-то молчали, молчи первый.
Сенека Луций Анней
Великий певец тот, кто поет наше молчание.
Джубран Хамиль
Молчание скрепляет речи, а своевременность скрепляет молчание.
Солон

Любовь — одно из зол, которых нельзя скрыть; одно слово, один нескромный взгляд, иногда даже молчание выдают ее.
Абеляр Пьер
Молчание — добродетель дураков.
Бэкон Фрэнсис
Молчание помогает безмолвию, в безмолвии чувства покоряются душе.
Исаак Сирин
Кто не умеет молчать, тот не умеет говорить.
Наставления святых отцов
Холод милосердия есть молчание сердца; пламя милосердия есть ропот сердца.
Августин Аврелий
Молчаливость — мудрость глупца.
Публий Сир
Кому нечего сказать своего, тому лучше молчать.
Белинский Виссарион Григорьевич
Молчать - значит признавать.
Михаил Гуцериев
Молчание — золото, за которое покупается чужое молчание.
Лех Конопиньский
Молчание — великий друг, который никогда не изменит.
Конфуций
Молчание — такой интересный предмет, что о нем можно говорить часами.
Жюль Ромен
Молчание мужчины — знак отказа, молчание женщины — знак согласия.
Луи Массиньон
Молчание — алтарь осторожности.
Грасиан-и-Моралес
Молчание — особое искусство беседы.
Уильям Хэзлитт
Молчание может быть самым тяжким обвинением.
Менандр
Молчать — большой талант.
Фёдор Достоевский
Молчание — добродетель дураков.
Фрэнсис Бэкон
Молчание — золото, но бывает, что и серебреник.
Збигнев Земецкий
Молчание — один из наиболее трудно опровергаемых аргументов.
Генри Уилер Шоу
Молчание глубоко, как Вечность; разговоры мелки, как Время.
Томас Карлейль
Кто молчать не умеет, тот и говорить не способен.
Сенека
Молчать — верить самому себе.
Альбер Камю
Умением говорить выделяются люди из мира животных; умением молчать выделяется человек из мира людей.
Григорий Ландау
Совсем не знак бездушья – молчаливость. Гремит лишь то, что пусто изнутри.
Уильям Шекспир
Слушай и молчи.
Лукиан
Научился говорить — значит вырос. Научился молчать — значит поумнел.
Бернард Шоу
Не люблю собеседников, которые то и дело прерывают мои рассуждения своим молчанием.
Лешек Кумор
Нет ответа более унижающего, чем презрительное молчание.
Мишель Монтень
Молчанье — щит от многих бед, а болтовня всегда во вред. Язык у человека мал, но сколько жизней он сломал.
Омар Хайям
Молчание есть лоск дураков и хитрость мудреца.
Александр Поуп
Он умеет так интересно молчать, что все ждут, чтобы он наконец заговорил.
Славиан Троцкий
Если бы вы знали, как редко нас понимают правильно, вы бы чаще молчали.
Иоганн Гете
Надо уметь молчать вообще обо всем, что имеет значение лишь для тебя одного.
Филип Честерфилд
Безмыслие редко бывает безмолвно.
Говард У. Ньютон
Иногда молчание бывает выразительнее всяких речей.
Монтескье
Молчаливость — мудрость глупца.
Публий
Ты молчишь лучше, чем говоришь.
Талмуд
Не красота всякой женщины — золото, но ум и молчание.
Менандр
Молчун ошибается редко. Только если заговорит.
Владислав Гжещик
Кому нечего сказать своего, тому лучше молчать.
Виссарион Белинский
Лучше разумно молчать, чем глупо говорить.
Публий
Воистину тот славен и велик, кто в гневе удержал язык.
Расул Гамзатов
Человеку нужно два года, чтобы научится говорить, и шестьдесят лет, чтобы научиться держать язык за зубами.
Лион Фейхтвангер
Как трудно молчать, когда тебя не спрашивают.
Михаил Генин
И глупец, когда молчит, может показаться мудрым.
Царь Соломон — Притчи, 17, 28
Молчи. Молчи, пока ты не окажешься в состоянии сказать нечто такое, что будет полезнее твоего молчания.
Архимед
Их молчание — громкий крик.
Цицерон
Если хочешь, чтобы о чем-то молчали, молчи первый.
Сенека
Молчание нужно слышать в его контексте.
Станислав Ежи Лец
Сначала трижды подумай, а потом промолчи.
Анри Ренье
Молчание скрепляет речи, а своевременность скрепляет молчание.
Солон
Молчание человека, известного своим красноречием, внушает гораздо больше почтения, чем болтовня заурядного говоруна.
Шамфор
Молчание женщины еще надо заслужить.
Тамара Клейман
Молчание более красноречиво, чем слова.
Томас Карлейль
Люди учатся, как говорить, а главная наука — как и когда молчать.
Лев Толстой
Женщина молча страдает от того, что ей не с кем поговорить.
Автор неизвестен
Если ты невоспитан и молчишь, то воспитан, если же воспитан и молчишь, то прекрасно воспитан.
Теофраст
Женщину украшает молчание.
Гомер
Когда нечего сказать — ничего не говори.
Автор неизвестен
Кто много говорит, тот часто терпит неудачу.
Лао-цзы
Умеющий молчать слышит много признаний; ибо кто же откроется болтуну и сплетнику.
Фрэнсис Бэкон
Я знаю достаточно, чтобы промолчать.
Томас Фуллер
Женщины любят молчаливых мужчин. Они думают, что те их слушают.
Саша Гитри
Говорить учимся мы у людей, молчать — у богов.
Плутарх
Когда орлы молчат, болтают попугаи.
Уинстон Черчилль
Молчание иногда более многозначительно и возвышенно, чем самое благородное и самое выразительное красноречие, и во многих случаях свидетельствует о высоком уме.
Джозеф Аддисон
Молчание – знак согласия несогласных.
Геннадий Малкин
Почаще не говори ничего.
Автор неизвестен
Молчание — это продолжение спора другими средствами.
Эрнесто Че Гевара
Умная жена, пока разгневанный муж кричит и бранится, хранит молчание, и лишь когда он умолкает, заводит с ним разговор, чтобы смягчить его и успокоить.
Плутарх
Тот, кто не понял вашего молчания, вряд ли поймет и ваши слова.
Автор неизвестен
Тот, кто сеет зло, — пожинает раскаяние. Тот, кто хранит молчанье в шумных спорах, Мудрее болтунов, на слово скорых.
Саади
Пыль мертвых слов пристала к тебе: омой свою душу молчанием.
Рабиндранат Тагор
Молчание — золото, за которое покупается чужое молчание.
Лех Конопиньский
Молчание — великий друг, который никогда не изменит.
Конфуций
Молчание — такой интересный предмет, что о нем можно говорить часами.
Жюль Ромен
Молчание мужчины — знак отказа, молчание женщины — знак согласия.
Луи Массиньон
Молчание — алтарь осторожности.
Грасиан-и-Моралес
Молчание — особое искусство беседы.
Уильям Хэзлитт
Молчание может быть самым тяжким обвинением.
Менандр
Молчать — большой талант.
Фёдор Достоевский
Молчание — добродетель дураков.
Фрэнсис Бэкон
Молчание — золото, но бывает, что и серебреник.
Збигнев Земецкий
Молчание — один из наиболее трудно опровергаемых аргументов.
Генри Уилер Шоу
Молчание глубоко, как Вечность; разговоры мелки, как Время.
Томас Карлейль
Кто молчать не умеет, тот и говорить не способен.
Сенека
Молчать — верить самому себе.
Альбер Камю
Умением говорить выделяются люди из мира животных; умением молчать выделяется человек из мира людей.
Григорий Ландау
Совсем не знак бездушья – молчаливость. Гремит лишь то, что пусто изнутри.
Уильям Шекспир
Слушай и молчи.
Лукиан
Научился говорить — значит вырос. Научился молчать — значит поумнел.
Бернард Шоу
Не люблю собеседников, которые то и дело прерывают мои рассуждения своим молчанием.
Лешек Кумор
Нет ответа более унижающего, чем презрительное молчание.
Мишель Монтень
Молчанье — щит от многих бед, а болтовня всегда во вред. Язык у человека мал, но сколько жизней он сломал.
Омар Хайям
Молчание есть лоск дураков и хитрость мудреца.
Александр Поуп
Он умеет так интересно молчать, что все ждут, чтобы он наконец заговорил.
Славиан Троцкий
Если бы вы знали, как редко нас понимают правильно, вы бы чаще молчали.
Иоганн Гете
Надо уметь молчать вообще обо всем, что имеет значение лишь для тебя одного.
Филип Честерфилд
Безмыслие редко бывает безмолвно.
Говард У. Ньютон
Иногда молчание бывает выразительнее всяких речей.
Монтескье
Молчаливость — мудрость глупца.
Публий
Ты молчишь лучше, чем говоришь.
Талмуд
Не красота всякой женщины — золото, но ум и молчание.
Менандр
Молчун ошибается редко. Только если заговорит.
Владислав Гжещик
Кому нечего сказать своего, тому лучше молчать.
Виссарион Белинский
Лучше разумно молчать, чем глупо говорить.
Публий
Воистину тот славен и велик, кто в гневе удержал язык.
Расул Гамзатов
Человеку нужно два года, чтобы научится говорить, и шестьдесят лет, чтобы научиться держать язык за зубами.
Лион Фейхтвангер
Как трудно молчать, когда тебя не спрашивают.
Михаил Генин
И глупец, когда молчит, может показаться мудрым.
Царь Соломон — Притчи, 17, 28
Молчи. Молчи, пока ты не окажешься в состоянии сказать нечто такое, что будет полезнее твоего молчания.
Архимед
Их молчание — громкий крик.
Цицерон
Если хочешь, чтобы о чем-то молчали, молчи первый.
Сенека
Молчание нужно слышать в его контексте.
Станислав Ежи Лец
Сначала трижды подумай, а потом промолчи.
Анри Ренье
Молчание скрепляет речи, а своевременность скрепляет молчание.
Солон
Молчание человека, известного своим красноречием, внушает гораздо больше почтения, чем болтовня заурядного говоруна.
Шамфор
Молчание женщины еще надо заслужить.
Тамара Клейман
Молчание более красноречиво, чем слова.
Томас Карлейль
Люди учатся, как говорить, а главная наука — как и когда молчать.
Лев Толстой
Женщина молча страдает от того, что ей не с кем поговорить.
Автор неизвестен
Если ты невоспитан и молчишь, то воспитан, если же воспитан и молчишь, то прекрасно воспитан.
Теофраст
Женщину украшает молчание.
Гомер
Когда нечего сказать — ничего не говори.
Автор неизвестен
Кто много говорит, тот часто терпит неудачу.
Лао-цзы
Умеющий молчать слышит много признаний; ибо кто же откроется болтуну и сплетнику.
Фрэнсис Бэкон
Я знаю достаточно, чтобы промолчать.
Томас Фуллер
Женщины любят молчаливых мужчин. Они думают, что те их слушают.
Саша Гитри
Говорить учимся мы у людей, молчать — у богов.
Плутарх
Когда орлы молчат, болтают попугаи.
Уинстон Черчилль
Молчание иногда более многозначительно и возвышенно, чем самое благородное и самое выразительное красноречие, и во многих случаях свидетельствует о высоком уме.
Джозеф Аддисон
Молчание – знак согласия несогласных.
Геннадий Малкин
Почаще не говори ничего.
Автор неизвестен
Молчание — это продолжение спора другими средствами.
Эрнесто Че Гевара
Умная жена, пока разгневанный муж кричит и бранится, хранит молчание, и лишь когда он умолкает, заводит с ним разговор, чтобы смягчить его и успокоить.
Плутарх
Тот, кто не понял вашего молчания, вряд ли поймет и ваши слова.
Автор неизвестен
Тот, кто сеет зло, — пожинает раскаяние. Тот, кто хранит молчанье в шумных спорах, Мудрее болтунов, на слово скорых.
Саади
Пыль мертвых слов пристала к тебе: омой свою душу молчанием.
Рабиндранат Тагор

Хай лиш нагадує шалехет листопад,
Та є і тут моя відрада – осінь:
На небі сіре відступає в просинь,
Опалим листом вітер шарудить...
Хай наше птаство в інший край не відліта,
Європа приліта на крилах журавлиних –
На Хулі і поїсть, й перепочине,
А далі в Африку безпечно полетить.
Словом, для нарікань причин нема,
Хто не шука повсюди віхоли й пороші,
А годен і в пустелі віднайти хороше.
...Хай лиш нагадує шалехет листопад,
Та все ж сини вони обоє в осені.

Сіру-сіру кожушину
Нині має Листопад.
Зустрічать холодну Зиму
Він, здається ще не рад.

Хризантеми квітнуть білі,
Жовті також ще цвітуть.
А як прийдуть Заметілі,
Як же квітам бідним буть?

Опадуть пелюстки ніжні,
Як притисне Морозець.
Зачекай, Зимонько трішки,
Не студи їхніх сердець.

2020 р.

Я любив твої ноги в пуантах,
той балетний перебіг ніг,
де ставав самохіть арештантом
у клітинах вуалей твоїх.

Ти сягала надтрюкових пе́ршів
у польоті чайковських, всіх,
і була фантастично найперша
у клітинах вуалей твоїх.

Симбіози балету і цирку
ритуалили сльози, сміх.
Я фанат, бо вмираю за зірку
у клітинах вуалей твоїх.

Я платонік арени і сцени,
я слідів танких оберіг.
Я поріжу розбурхані вени
на клітини вуалей твоїх.

Бо люблю твої ноги в пуантах
до щемління натомлених ніг*,
бо стаю що не мить протестантом –
рву клітини вуалей твоїх.

28 вересня 1993 р., Київ

__________________
* цей рядок в іншому авторському варіанті:
«до щемління щілин між ніг»

Мій сенс життя – твоя рука,
твій погляд і твоя присутність.
Стежина не завжди легка,
та не властива їй підступність.

Мій погляд між багряних фарб.
Та все ж зелений тішить душу.
Це згадка про весняний скарб.
Сказати це собі я мушу.

Ти від’їздиш! Прощання мить
надміру сповнена журбою!
До тебе поклик долетить.
І знов зустрінемось з тобою!

Нове суцвіття зрілих рим:
там клен у жовтому намисті…
В думках осінній лиш мотив.
Шепочуться трава та листя.

13.11.2020 14.38-14.48.

Вишкірятиметься ковідово
Нереально жахливе видиво,
З неозначеної інстанції
Спонукатиме до дистанції.

Заморочить реєстратурою,
Залоскоче акупунктурою,
І закряче зловісним вороном
У твою безборонну сторону.

Пішло в минуле хмуре царство спеки,
і птаство в даль на зиму полетіло.
«Дотримуйтеся заходів безпеки,
дотримуйтесь режиму карантину».

Патрульна поліція знову нагадує:
«Не мчіться з квартир без потреби нагальної!»
Патрульна поліція знов закликає:
«Не пріться з квартир в інфекційні лікарні!»

І чи стихнуть сонячні пісні,
чи розквітне поетично день –
«Одягайте маски захисні,
уникайте скупчення людей,
і тримайте метрів півтора
ту дистанцію, що між людьми»
Стане більше шансів у добра,
і помітно менше у пітьми.

«Недугою щоб не були убієнні –
не нехтуємо догмами гігієни!

У разі погіршення сам’почуття,
у разі високої температури,
ти номер клінічної реєстратури
або телефон медсестри пошукай».

Щоби хвороби у вир не втягнула вас віхола,
щоби душа у захмарні світи не заїхала
і щоби Лета у води сумні не покликала –
«Викличте і дочекайтесь сімейного лікаря».

Я то на ти, то на ви, мій невидимий друже.
Зближує те, що в 2020-ому дуже
тривожними стали мандрівки ранкові,
тебе той – утіленням темряви – ко́від
за світлу, за сонячну віру судив.
У разі високої температури
патрульна поліція тим порятує,
що вмить побудує від вірусу тин.

У разі погіршення сам’почуття,
у разі підвищення температури,
щоб обрій не був безпросвітно похмурим,
ти Герасименка цей вірш почитай!

09.2020

Неправильно раніше я жила,
училась, всіх любила, догоджала,
дітей ростила, тихою була,
супи варила, прала, прасувала…

Город і сад, будиночок і двір
тримала у порядку, навіть квіти…
Життєвих налаталася я дір!
Вже виросли, порозлітались діти…

Неправильно жила я майже вік,
здійсню нарешті заповітні мрії –
нехай тепер вже новий чоловік
мене стару… кохає і леліє!

О, якби птахи піяли і хмарини скучали,
і небо разом посиніло в очах ясних,
трелі дзвінкій наздогін й дверям з ключами,
і тим, кого ніде стріти, окрім як в них.
А так – міняти кімнати, фотелі, стульці.
І всюди зі стін, у рамі, і так – квітки.
І щойно помітиш: пчілка минає улій
з зайвим пилком на лапцях, авжеж – це ти.
О, якби речі прозорі та у цупкій сині
невидимі, там тужавіти узялись,
і скопом самі зацупіли – в зорі, в сльозині –
на тім кінці стратосфери, а після – скрізь.
Утім, це повітря – тільки сирець для пýшив,
осілий на п’яльця в парку, де пасся цар.
І статуї ціпнуть, хоча на дворі – бесстужев,
декабрист, потім страчений, і настав januar.



-------------------------------------

Хоч назавтра покрийте асфальтом,
Хоч замучте живцем на жару, –
Не надійтеся і не чекайте,
Що покаюся я чи помру.
Не відмовлюсь від правди тієї,
Що снаги додає і надій, –
Хоч нелегко миритися з нею,
Але просто рушати на бій.
Воюватиму мужньо з брехнею
І тлумачити буду усім
Про підстави на різні ідеї
І єдину, що в серці моїм…
19.11.20

День виборів.
В червоному сільрада.
Безлюддя.
Ранок.
Вестибюль.
Вазони.
Акваріум.
Плакат "Вся влада – Радам!"
Від радіо пострілює Кобзоном.

Петрович.
Бюлетень. (І тута він!)
Кабіна.
Не пише паста.
Дмухаю.
Не пише!
Часу нема!
Уже підсохло сіно!
Хоча б не дощ?!
Бомажку – в урну!
Швидше!..

20 червня 1989 р., Київ

йде безумний годинникар
шестерень розсипаючи жар
і майданами й циферблатами
математикою розп’ятими

шестерінчасті хвилі вічності
щось там тікають про логічності
про закони годинникові
що є правильними оковами

часолюди крокують вміло
замість крові пульсує мастило
кожна клепка ним змащена й ланка
в непохибному світі стімпанка

лиш ливарні відчувши спалах
щось відчує і збій в сигналах
і спіткнеться і випустить пару –
біль живого і досі металу

2020

Ніч з вівторка на сéреду
Вкриє снігом асфальт
Дні, що збилися в чéреду,
Розгубив Листопад.
Де вівторок, де п'ятниця,
Де четвер, середá?
І кому ж ти поскаржишся,
Щоб звсести до пуття:
Що безпутно розтрачено,
Що в скарбничці сміття,
Де борги ще несплачені,
Де ті сенси буття?
В ніч з вівторка на середу
Відійде листопад -
Буде грудень попереду
Буде осінь позад...

11.2020

Щоб загубити перевтому
вгорі небесної безодні,
вертають мандрівців додому
всі стоптані шляхи господні.

Туди де небо середмісця
запалює паєтки срібні.
Зоря виблискує, іскриться,
мов кришталева люстра Відня.

Містечко тихих зорепадів -
чудове, затишне, привітне.
П'янка півонія відрадна,
в душі любов'ю, щастям квітне.

Моя мелодія вінчальна,
поліської землі криниця.
Садів - таємна сповідальня,
що все життя казково сниться!

13.11.2020р

На падолисту буяння поглянь і полинь
Жовтим листочком у вись наддніпрянської сині
Над верховіттям акацій, тополь і ялин
І подивись: засіЯли святково-осінньо
Ті ясени, що засІяли берег Дніпра −
Краплі медові стікають на брили граніту...
Атракціони, алеї, кафе, дітвора:
Озеро сміху сріблясто-дзвінкого розлите!
І, відгукнувшись на той життєрадісний сміх,
Ніжні льодяники - юні берізки і клени -
Що на узбіччях проспектів, провулків, доріг
Вмить спалахнули янтарно - червоно -зеленим.
Місто, мов панна, смарагдову сукню вдягло −
Свіжі газони з габою опалого листя;
Парків корона вінчає величне чоло,
А горобина дарує коралі вогнисті.
Шлейф розметало ажурний околиць і дач,
Пряжкою мосту підкреслило талію вдало...
Зверху накине заводів брезентовий плащ,
Гумові чоботи взує − фабричні квартали.
Ось і готове! У стильнім вбранні "от кутюр"
З вітром у парі щовечора буйно кружляє...
Дощик холодний зіграє для нього ноктюрн −
Вранці умита краса яскравіше засяє.
Через Соборну, Свободи і Лесі проспект
( хай світлофори дорогу йому не утруднять!)
У майбуття відлітає кленовий конверт −
Місто послало запрошення сивому Грудню.

2020

***філософський роздум. андеграунд. під смаки не адаптовано***

Ще навесні торкнулося мені
Глибин душі сакральне позачасся,
Спливаюче до потойбіччя снів,
У прихисток знекровленої раси,
Якій судилось панувати сві-
том дивовиж, нездійснених будівель,
Яка перевелася на "ковід"
І статику обрала замість дії.
У дивотіло втілена душа,
Розпластана уздовж фронтальних ліній,
Що ними в "дев"яності" для "лошар"
Розмітили, де падать на коліна.
Пророків нихт на батьківщині мрій
Людей безлюддя (нелюди мов люди ж...)))
...це має вигляд, що без солі хрін -
Найкращий тортик. Хоч і не смакуй- їж.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120111804495

Осені останні дні,
Так незатишно надворі,
Дощ іде зі снігом мокрим
І лягає на траві.

Та протримавсь якусь мить
Та й розтанув так миттєво
І струмочком вже дзвенить,
Ніби в пору березневу.

Підморозить уночі
І трава вбереться в іній
Та на сонці сяє сріблом.
Осені останні дні...

2017 р.

Колись
чекала ти
і я чекав.
Колись
гукала б ти
і я б гукав.
Але тепер, тепер, тепер –
дива!
Ми вдвох римуємо
одні і ті ж слова.

Колись
сміялися б
од слів таких,
тепер
співаєш ти –
а я притих.
Тепер говориш ти мені –
моє,
а я дивуюся,
бо більше нас стає…

14 серпня 2001 р., Богдани́

У тебе очі голубі,
її оливково-зелені.
Плекає осінь у журбі,
а ти не дивишся на неї.

Ти любиш - борщ і пироги,
вона - цукіні і маслини.
Хліб, сіль і присмерки нудьги
ви ділите наполовину.

Її печаль більш не твоя,
і радість, теж із інших весен.
Любила слухати рояль,
дивитися на цвіт черешень.

Ти в телевізорі весь день
телепрограми обираєш.
Жалієшся на тиск, мігрень,
вона ж над віршами ридає.

Говориш, що дружина - клас,
що завше чистий, свіжий, ситий.
Все так, але, на жаль, весь час
нема про що поговорити.

12.11.2020р.

А, що то стало зі мною?
Невже то листя зів'яло,
Серце моє покрило журбою,
І на землю тихо опало.

А кров кипить і серце в грудях скаче,
Коли те листя, ніхто навіть не побаче.
Воно скрізь, воно повсюди,
Але навіщо воно потрібне, не ті люде!

Не помічаємо тієї простої вроди,
Тих прекрасних джерел чісті води.
А все дивимося, зазираємо
З болота в багно, очі ховаємо.

Навіть не розуміємо, що ми втрачаєм,
З жадобою весь сурогат погланиаєм
Міняємо обгортки, свято віруючи в те,
Що на світі "Я", єдиний, таких не було і більше не буде.

Гадаю даремно я думку почав,
Хто я такий, і навіщо словами людей діймав?
А теє листя все так на землю й ляга,
Лиш я піду туди, де тебе нема.

...на ранок залишене слово,
Ami... Не забути б... Скажу,
Яка ти буваєш драйвова!..
Та як нам відчути межу,
Коли замінитель живого,
Сліз відчаю, радості сліз,
Вродити у змозі убогий,
Вбиваючий меркантилізм,
Що згашує ночі вогняні
І попіл вдуває у ду-
ші?.. Ми ще палаємо... Та не
Чекаючи цього, піду
За сонця промінням на ранок,
Ховаючи попіл душі...
Можливо, тебе я пораню,
Та кров"ю цією вірші
Писатиму довго, у серці
Змішавши твою і мою,
Тобою ж поранений... Все це
На ранок... А в ніч у раю,
Єднаючи тіло з тобою,
Фантазію втілю в сюжет
Одної position... Якої?)
Ти ж ніби не дівчинка вже...)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120111705501

Скажена сучара вкусила мене.
Я вкола зробив, тілько ж смерть не мине.
Медичка-паскуда з чужого села –
назавтра не то́го укола дала.

Біжу то в гриби, то в рибалці весь час,
а час переходить, і чую я – сказ!
Біліє обличчя, колінце дрижить,
нема й апетиту, й робота лежить!

Не тя́гне й до жінки, не хочу й кіна.
Убив би сучару, та в місті вона!
Поїхав би, братці, спіймав, приволік –
та в неї там – мати, дитя й чоловік.

18 серпня 2001 р., Богдани́

Коли то все було, ніхто не зна.
Давно було. Років тоді не знали.
Отож жили собі й не рахували.
Коротше, одним словом – давнина.
Тоді ще гір Карпатських не було,
Все було рівне аж до океану.
Одні ліси й степи, куди не глянеш.
В той час ще плем’я велетів жило
На цих просторах. Люду було мало,
Бо ж не давали велети пройти.
Аби набити шлунок свій пустий,
Усе, що лише рухалось, хапали.
Та злі були страшенно на богів,
Що ті їх завеликими створили.
Якось з богами битися рішили,
Зібрались до Егейських берегів
Та на Олімп подерлися юрбою.
Жбурляти цілі скелі почали,
Що відірвати від гори змогли…
Як мурашва, укрили схил собою.
Боги ж на бій не вийшли проти них,
А вояків сторуких надіслали.
Ті велетів швиденько подолали
І винищили в битві майже всіх.
Тож плем’я їхнє зникло з тих часів,
Хіба якісь втекли і збереглися.
Подалі від Олімпу подалися,
Сховалися поміж густих лісів.
Один, можливо і останній з них
Жив у лісах, де нині є Карпати.
Щодень шукав чим шлунок свій напхати.
Живе навколо винищити встиг.
Вцілілий люд з країв отих втікав,
Аби не стати за обід для нього.
Важкою була втікачів дорога,
Далекий тупіт їх весь час лякав.
Здавалось їм, женеться той услід
Аби все плем’я до останку зжерти.
Але кому хотілося померти,
Не встигши ще нажитися, як слід?
Сиділо плем’я втомлене якось,
Спинилося, щоб трохи відпочити,
Холодну воду з джерельця попити.
Та лячно дослухалося… Аж ось
Йде парубок назустріч по шляху
Із торбою легкою за плечима.
Усе навколо озира очима.
Не зна, що в пащу попаде лиху.
Тож на обличчі ні сліду журби,
Всміхнувся людям радісно, спинився.
«Здорові будьте!»- до землі схилився.
«Здоров і ти!»- доне́слося з юрби.
«Чого такі зажурені усі?
Що вас із місця звичного зігнало?»
«Таке тяжке життя у нас настало,
Бо ж людожер на плем’я напосів.
Вдень і вночі спокою не дає.
Весь час повинні ми остерігатись,
Бо ж уже люду винищив багато.
Оце, що бачиш – все від нас, що є.
Отож тікаєм у чужі краї,
Де, може, людожер той не дістане».
Послухав мовчки парубок, поглянув.
В якісь думки заглибився свої.
А далі мовить: «Не журіться так.
Я вам допоможу порятуватись.
Не треба буде більше вам ховатись.
Але, просити буду вас, однак,
Мені у тому трішки помогти».
«Ми згодні. Та що маємо робити?»
«Велику діжку треба спорудити
Та ще для мене трав, грибів знайти.
І швидко, доки людожер отой
До цього місця ще не нагодився».
Люд швидко на частини розділився.
Хто ліс рубати тут же взявся, хто
Для діжки дошки із дерев стругати.
Жінки із дітьми подалися в ліс,
Шукаючи гриби і трави скрізь.
Взявсь парубок багаття розкладати.
Забулькала вода у казані,
Куди юнак кидав гриби і трави
Та готував якусь незвичну страву,
Мішаючи на тихому вогні.
Поки він дивну страву готував,
Чоловіки вже й діжку доробили,
Цеберками водички наносили.
Один заліз нагору, виливав.
Бо ж діжка-таки вийшла чимала,
Рукою до вершечка не дістати,
Якщо би, навіть, і навшпиньки стати.
Коли вода по вінця вже дійшла,
Велів юнак казан з вогню знімати
І все, що в ньому, в діжку віднести.
А далі всім зніматися і йти.
Він сам лишиться велета чекати.
Подався люд по шля́ху втечі знов
Та злякано усе ще озирався.
Бо вже здалеку тупіт відчувався,
Десь людожер по їх сліду ішов.
Уже і далеченько відійшли,
Коли один спинився, став кричати:
«Агей-но, хлопче, як же тебе звати?»
«Карпом,- в отвіт почулось,- нарекли!»
Ледь за ліском сховалася юрма,
Як вже і велет скоро появився.
Карпо стояв спокійно і дивився,
Як той до нього прямо шлях трима.
Коли уже близенько підійшов,
Карпо гукнув: «Здоров був, пане-брате!
Втомився, мабуть, здобичі шукати.
Спочив би, може, трохи, охолов!
І спрага вже замучила, мабуть?!
Попий узвару, тобі легше стане!»
Як на комаху, на Карпа той глянув,
Але спинився. «Так тому і буть!
Візьму і вип’ю! Потім тебе з’їм.
На один зуб та все ж якась пожива».
Схопив він діжку, усміхнувся криво
І все за мить забулькало у нім.
Утерся велет, гикнув аж луна
Від того розлетілася навколо.
І раптом…люто заревів від болю,
Зігнулася аж до землі спина.
Як розігнувся – більше заревів:
«Що із очима? Я зовсім не бачу!»
Навкруг руками замахав, неначе
Так ухопити юнака хотів.
Та той чекати на таке не став,
Відбіг подалі та і став кричати:
«Тобі мене тепер не наздогнати!»
Та швидко-швидко по шляху помчав.
А велет слідом наосліп погнав,
Обмацуючи все навкруг руками.
Юнак же біг та все дражнивсь словами,
Щоб той від нього часом не відстав.
Юнак біжить, поки здола дорогу,
Яка лиш крок для велета того.
І вже от-от наздожене його,
Але вхопить ніяк не має змоги.
Отак вони і гналися весь час,
Поки й дійшли великого провалля.
Таких і зараз в тих краях чимало.
Юнак щось крикнув у останній раз
Й тихенько трохи в сторону відбіг.
А велет же помчав з розгону далі
Й сторч головою полетів в провалля.
Він, навіть і злякатися не встиг.
Упав, в якусь печеру закотивсь,
Яких вода давно понамивала.
Коли очунявсь, злість його підняла,
У підземеллі він заколотивсь,
Став грюкати і землю піднімати,
Аби нагору вибратись якось.
Звичайно, то йому не удалось.
Але ж, дурної сили мав багато.
Тож тужився і землю піднімав,
То у одному місці, то в другому.
Здавалося, що він не знає втоми,
Весь край від тих зусиль його дрижав.
І виростали навкруги горби,
Які із часом виростали в гори.
Не скоро той вспокоївся, не скоро.
Багато гір високих наробив.
Та врешті заспокоївся, затих.
Мабуть, таки лишили його сили.
Те підземелля стало за могилу
Останнього із велетів отих…
Коли позаду затряслась земля,
Все плем’я в страху кинулось тікати
Та по дорозі все майно кидати,
Аби лише скоріше звідсіля.
А гуркіт довго-довго не стихав.
Щось там страшне позаду їх чинилось.
Лише тоді живі аж зупинились,
Як отой гуркіт затихати став.
І стали на шляху тоді вони
І почали тривожно озиратись.
Мабуть, той велет вже покинув гнатись.
Чи справді той юнак його спинив?
Мабуть, пропав в нерівній боротьбі,
Лежить тепер нещасний просто неба.
Хоча б по-людськи поховати треба,
Подумали чоловіки собі.
Отож сміливців декілька знайшлось,
Які повинні по слідах пробратись
Та про усе, що трапилось дізнатись.
А плем’я швидко далі подалось.
Пішли назад сміливці по слідах,
Уважно роздивлялись, дослухались,
Постійно насторожено тримались.
Бо ж, хоч сміливці, але страх – є страх.
По шляху недалеко і пройшли,
На пагорб піднялися невисокий
І зупинились… бо з тамтого боку,
Де вони кілька день тому були,
Усе змінилось… Не рівнина тут,
Перед очима їхніми лежала,
А гори й гори , як стіна стояли.
Вершини голі. Як то може буть?
Кругом лежать повалені ліси,
Немов якась їх сила покосила
Та каменів повсюдно наносила.
Не полякавшись дикої краси,
Пішли сміливці парубка шукати,
Здіймались в гори та спускались вниз,
Шукали та гукали його скрізь.
Але не удавалось догукати.
Їх крики голосні: «Карпо, де ти?»
Поміж горами тими розлітались
«Карпа…ти!» із луною повертались.
І, щоб ім’я навіки зберегти,
Так гори ті відтоді і назвали.
Не скоро повернувся люд туди,
Все ще чекали з тих країв біди.
Тривожно лиш здалека позирали.
Та з часом повернулись в ті краї
І гори, й полонини заселили.
Та й зажили, ті гори оживили.
І вони стали за домівку їм.
А в тім проваллі, велет де пропав,
Велике з часом озеро з’явилось.
Як перші люди поряд зупинились
Із тих, хто через гори простував,
Побачили велику синь вони.
Наскільки це чудово виглядало,
Що Синєвир йому і назву дали…
Отак от саме з тої давнини
З’явилися у нас стрімкі Карпати.
Як хто не вірить, можете спитати
Місцевих. Це потвердять вам вони.

За мотивами роману
С. Кінга "Воно".

Посмішка - зброя
клоуна злого,
Вона не буває правдива
ніколи...
Клоуну злому
ніскільки не вір,
Добрий на вигляд,
насправді він - звір!

Клоуна слово -
лукавий пристрит,
Губи брехливі
закуті у лід...
Очі зловісні добра
не несуть,
Тліє в очицях
калинова лють.

Блазень вигадливий,
ниций паяц,
Дружба - омана,
фальшивий ерзац...
Наглухо двері і вікна
закрий:
Клоуну віри немає -
він злий!

В пустій темниці будніх днів ,
чатуєш під єдиними дверима,
які ведуть у мить незриму,
або ж в глибокий смутку рів.

І ось нарешті двері відчинились ,
а ти віддавсь без зайвих дум і слів ,
бо сили вмить твої всі розчинились ,
та й ,думаю,пручатись ти і не хотів.

А сенс?? Нема, як і у всьому.
І будь що буде. Хоч надія є,
та знають всі , що вірити це не твоє,
і іронічність світу в цьому.

Я бачу, знов тебе зсередини їсть гнів.
Але чому?
Пригнічення не вперше ж відчувати.
А може, знову ти почав себе шукати ,
тому і стриматися не зумів?

О ні, образа знов у серці поселилась,
ударом об стіну вже вивільняєш біль та кров,
і так разів з десяток знову й знов,
допоки кість й душа не оголились,
допоки ти не охолов.

Та як завжди доходить сцена до кінця,
а ти повернешся в рутину,
плестимеш мов павук столітню павутину,
й у дзеркалі не впізнаватимеш лиця.

І знов пишу...

Я думав що ніщо уже не змусить мене взять в руку знов"перо"

На щастя, дух цього ніколи не допустить,

душі на радість, та життю на зло.

Хоча й життя частково є не повним,

коли не чую "запаху чорнил"

слова ж бо житимуть до того часу,

коли ми встанемо з могил.

Про що пишу?

Про те що відчуваю,

а що конкретно слів сказать нема,

пишу, бо хочеться,а не тому що треба,

бо лиш на мить до мене приступила душі моєї моєї "весняна зима"

Спонтанні відчуття такі то є велика кара,

проте для мене це найбільший дар

Коли зима нарешті відступає,

тоді найбільше чути сонця жар.

Сухе повітря в цей прекрасний вечір—на небі ні хмарини, лиш зорі й місяць, але не помічав я їх.
Вони ж мене напроти помічали, спостерігали, як мов боягузливе звіря,
старався я не піддаватися емоціям, старався добирати всі слова.
Слова, які сказав,хоч було їх з десяток.
Слова , які зберіг в собі — не можу полічити, бо не знаю числ.
Та й в принципі, нащо мені їх говорити,
послухаю я краще більше слів твоїх.

Осінь ще не здалась. (Під ногами, але яскрава).
Я відзначу цей факт у тижневій доповідній.
Наковтавшись дощу, втамували діброви спрагу.
Їх, напевно, митець, зафіксує на полотні.

Полетіти б на південь!
Запізно…Птахи – давно вже.
Зачепитись немає за кого,
а сам – без крил.
І топчу собі землю,
старезне взуття доношую,
не позбавлений мрій
про який-не-який екстрим.

Розділю із безхатьком-котом
невимовну тугу цю –
кожен з нас хай утішиться:
нібито і не сам.
Осінь ще не здалась,
та сніжинки уже гуртуються.
І замерзла земля
вже очікує
на десант.

Явись мені ще раз,моя любове.
У світлі дня,чи в сяйві зірок,
дозволь лиш доторкнутися до тебе,щоб освіжив я свій потік думок.
Прийди,відкрию я на мить ті двері,за якими, тебе тримав у заперті,
бо хоч у парі біль завжди з тобою,та без—занадто важко у житті.
Живу в четвер немов в неділю,в неділю так як і в четвер,
змінилося багато,й не розділю,
серця і думок ,уже тепер.
Давно й моя наївність добра зникла,
і речі,значну більшість,
бачу я наскрізь,
Себе від болі і страждань оберігаючи,
створив девіз-"Під ніж не лізь"
Та це одна лиш сторона медалі, відклавши в бік стилет,відкласти мусив й стилос ,
Останнього не мало бути в ідеалі,
та я не ідеал,
і це є тим що не змінилось.
Прийди любове ,
я вже втретє кличу,
явись й допоможи мені тепер,
бо ти,дари твої і спогади про тебе—це те,без чого я б давно помер