ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.10.08 07:29
Заховалася в гущі туману
Тьмяна постать висока твоя.
Залишилося в серці, мов рана,
Повне ясного світла ім'я.
Час стирає деталі та риси,
Забирає у вирій літа, -
Я благаю тебе: озовися,
Розімкни жданим словом уста.

Ольга Садкова
2026.10.07 23:29
Залишилась хата самотиною
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.

Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою

Артур Курдіновський
2026.10.07 19:40
Жовтневий день дістав свої пуанти.
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.

Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти

Світлана Пирогова
2026.10.07 18:07
Шипшина достигає в тиші листопаду,
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,

Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист

Тетяна Левицька
2026.10.07 15:20
Багряний плющ і жовті клени
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.

Борис Костиря
2026.10.07 14:41
Нехай минають ця сльота,
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.

Ігор Терен
2026.10.07 11:37
Граматика – моя коняка
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.

Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...

Віктор Кучерук
2026.10.07 06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.

С М
2026.10.06 23:23
Старий розповідав казки

Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків

Іван Потьомкін
2026.10.06 22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву

Ольга Садкова
2026.10.06 22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні

хома дідим
2026.10.06 22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе

Мирон Шагало
2026.10.06 18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.

Борис Костиря
2026.10.06 13:59
Пам'яті Віталія Коротича

Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.

Колись він був трибун, глашатай, лицар

Володимир Бойко
2026.10.06 12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.

Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,

Вячеслав Руденко
2026.10.06 12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!

Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,

Тетяна Левицька
2026.10.06 10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?

Віктор Кучерук
2026.10.06 07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.

М Менянин
2026.10.05 23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!

хома дідим
2026.10.05 22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем

Ігор Шоха
2026.10.05 16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.

Сергій Губерначук
2026.10.05 15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…

Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля

Вячеслав Руденко
2026.10.05 13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,

Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,

Борис Костиря
2026.10.05 12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх

Юрій Гундарів
2026.10.05 09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!

Зрости одним махом,

Тетяна Левицька
2026.10.05 09:35
Я без щастя — безпорадна,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.

Володимир Мацуцький
2026.10.05 09:23
Слава Богу грім гримить
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?

Віктор Кучерук
2026.10.05 07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко

Софія Кримовська
2026.10.05 06:21
Колиска ця вигойдує печаль
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл

хома дідим
2026.10.04 23:02
вітрисько вщух
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне

Мирон Шагало
2026.10.04 21:27
Незбагненна таємниця,
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.

Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.

Володимир Бойко
2026.10.04 21:12
Заблукали в фіордах Норвегії
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.

У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.

Вячеслав Руденко
2026.10.04 18:40
Марно думкою здіймаю
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.

Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,

Євген Федчук
2026.10.04 15:23
Як піднявся Хмель і крикнув, що пора настала,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза

Іван Потьомкін
2026.10.04 13:28
Мокрого , як кажуть, не залякать дощем,
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п

Борис Костиря
2026.10.04 13:03
Танцюючий блазень прийшов потішати
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.

До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.01.13 09:47 ]
    Мережана ковдра землі
    Січневий день хлюпнув в обличчя сонцем,
    Промінчики на волю відпустив,
    Вони, мов зайчики стрибали по віконцях,
    Запрошували до казкових див.

    Сніжиночки, мов зіроньки маленькі
    Ковдру мережили матусеньці-землі
    Таку легку пухнасту та біленьку,
    Що простяглась далеко по ріллі.

    Срібна ота мережка-вишиванка
    Засяяла, мов зоряний вінок.
    Ковдру вітрець підбити намагався,
    Щоби земля не змерзла у мороз.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Віктор Кучерук - [ 2020.01.13 06:49 ]
    * * *
    Г. С…
    Нарешті ніч скорилася світанку,
    Хоч місяць ще між хмарами блищить, –
    Розвиднилося в хаті до останку
    І тишу повнять звуки кожну мить.
    Весь світ – в очах!.. І шумно, як на святі,
    І лет стрімкий не впійманих думок,
    Бо люба жінка поруч, наче мати,
    Від мене не відходить ні на крок.
    Тремтять уста принадні, мов приманка,
    І руку пестить приязно рука, –
    Корюся знов жіночим забаганкам
    І ставлю радо крапку край рядка.
    12.01.20


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  3. Володимир Бойко - [ 2020.01.12 23:59 ]
    Безвість
    Сліпуча білизна. Нечувана безмовність.
    Тікають в горизонт заметені сліди.
    Невідворотний знак, двозначний, як двомовність.
    Напівпрозорий сніг, як версія води.

    Хтозна-куди веде заплутана стежина –
    У безвість, звідкіля і виходу нема...
    Створіння навісні регочуться причинно
    І вишкіром біди всміхається пітьма.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  4. Ніна Виноградська - [ 2020.01.12 23:39 ]
    Світ незмінно живе

    Ми співали завжди,
    Повертаючись з клубів у селах.
    Ми співали тоді,
    Бо щасливі були й молоді.
    І здавалося нам,
    Що життя – це стежина весела,
    Де немає ніде
    Місця горю людському й біді.

    І здавалось тоді,
    Що дороги для нас всі відкриті,
    Хочеш – стежкою йди,
    Хочеш – вийди на втоптаний шлях.
    Ми дістати могли
    Найчарівнішу зірку у світі,
    Чи збирати врожай
    На широких пшеничних полях.

    Потім стали в житті
    Нам коротші стежки і дороги,
    І дістати до зір
    Вже бажання і сили нема.
    Замість співу тепер
    В серці болі і часті тривоги,
    Замість літнього лану
    Снігами вкриває зима.

    Світ незмінно живе,
    Тільки люди міняються в ньому.
    Виростають нові покоління
    І множиться рід.
    Заросла споришем
    Та вузенька стежина додому,
    Де на груші старій
    Вже не видно від гойдалки слід.
    12.01.20 


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  5. Олександр Сушко - [ 2020.01.12 20:04 ]
    Толерування глупства, або як позбутися самозакоханості


    Творчі почубеньки на сайті інколи викликають зачудування навіть у мене – сатирика з тридцятилітнім стажем написання та читання поетичних опусів.
    І все б нічого, але вигуки «Ти ніц не розумієш в прекрасному!», «Тобі ще рости та рости до глибини моєї творчості!», «Я вищий на три порядки за цього підлого графомана, який дає вказівки знаному майстру пера!», «Я не беру до уваги критичних зауваг пана Сушка, бо вони поверхові та неграмотні!» - викликають у мене гомеричний сміх. Аж до гикавки. І в моїх колег також. Дмитро Васильович Павличко, після того як я йому прочитав останній твір генія, реготав годину, Ліна Василівна Костенко сором’язливо прикривала білозубу посмішку рукою, а я, дивлячись на них, від розчулення пустив сльозу.
    Всі ми не без гріха, в усіх нас – писунів із замріяними взорами святенниць, є і шкелети в шафах, і дулі в кишенях, і колоддя в очах. І талантом, звісно Бог не обділив. Але особливо багато – глупства.
    Питаю у знаного лірика, який має багатотомну віршографію:
    - Ти нащо на фейсбуці поставив лайк під віршем нашого спільного знайомця?
    - Яким саме?
    - А під оцим? – і показую вірш Сави Бусляковича. Там ідеться про плато чола, кущі брів, кирпи носиків та запахи нарцисів у вушних раковинах.
    - Ой,- відповідає,- промашка вийшла! Лайкнув автоматично. Зараз зніму.
    І таки зняв хутенько, аби не ганьбитися. А я кажу:
    - Дарма. Постав назад.
    - А чому?
    - Автор вельми гоноровий. Може розізлитися і підступно цапнути заду за штани зубиськами.
    - І справді! - і бац! – лайк знову стоїть під віршем.
    Випили ми тоді добряче. Я квасу, а безпробудний лірик - шнапсу на ананасових шкоринках. Його потім трохи розвезло, бо тринькаючи на моїй гітарі він умудрився порвати басову струну (я з таких струн повідки для ловитви щук майструю).
    Уранці прокинувся, а голова з похмілля тріщить так, що і світ немилий. Ввімкнув комп, зайшов на «Поетичні майстерні», аби розвіялася мряка перед очима, а там…
    А там Сава Буслякович накатав на мою рецензію віршовану кляузу! І таку моторошну, що аж волосся на мошонці від страху посивіло. Чесно кажу. Хто не вірить – покажу якось при нагоді.
    А під його кляузою - десятки підбадьорливих коментарів! Сотні схвальних відгуків! Тисячі лайків! Всі в один голос скандують: « Чави Сушка! Чави кровопивцю-невігласа!».
    Чхнув я, почухав макітру і пішов вареники їсти. А як добряче попоїв, сів писати розлогу рецензію на ще одне нетлінне творіння майстра. Там тема набагато складніша – про природу. А вона, самі розумієте, спонукає до неабиякої уважності та акуратизму, бо нікому не дозволено полоскати брудні онучі власного поетичного невігластва у чистій воді пейзажної лірики.
    Зізнаюся чесно – довго довелося працювати, тяжко. Півгодини часу вирвав з власного життя, аби дати належну оцінку описам дубів, кущів, трави та моху. Але сьогодні показувати цю роботу не маю права, оскільки на сайті діє правило: один анонс протягом доби. Менше можна, більше – ніззя! Навіть мені, безпринципному типсусу без ураженого самолюбством его.
    Нині стало модним навіть на сайтах з підрощування майстерності вказувати не на огріхи віршоманів, а захвалювати їх, як це прийнято на фейсбуці. Один я не здався на догоду цим новим віянням сучасності. Гризу і пиляю, пиляю і гризу. Правда не усіх, бо є люди совісні, які дбають про красне письмо, як про власне здоров'я.
    Свої обурливі коментарі можете залишати прямо під цією сповіддю. І не варто жаліти автора, оскільки він уже давно заслужив як мінімум кастрації. А то й гільйотини.
    Парнусем лехайм!
    12.01.2020 р.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (15)


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.01.12 19:08 ]
    Відстань
    Відстань.
    Кілометрів триста.
    Шлях суботній,
    аж в останніх числах
    літа
    з вересневим листям…
    Так самотньо..
    Так це серце стисла
    відстань –
    між листо́м і листом –
    з текстом
    непростого змісту,..
    з жестом
    від антре́-артиста…

    Відстань,
    ні брудна, ні чиста,
    бо зворотня –
    істинно плямиста…
    … Пристань –
    у минуле виступ,
    у безодню
    тьмяно-променисту…
    Звісно, –
    я до тебе свисну,
    блисну
    здалеку намистом…
    Міцно –
    серцем стисну відстань!

    19 серпня 2006 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 114"


  7. Олександр Сушко - [ 2020.01.12 17:27 ]
    Гріх
    У білім - чорне, світло - у пітьмі,
    Писк моди - це пороки, хиби, вади.
    В неситого прибуток на умі,
    А у бомжа - і супу ложка
    - свято.

    Один позичив, інший прикупив -
    Кипить життя у жадібності пінній.
    У пеклі - рай, примирення - з гнівби,
    Господні сльози - сніг, дощі та іній..

    У вірі - казус, істини подвох:
    Обман чи правда - джерело амріти?
    Молитви просить мертве божество,
    Аби свій труп холодний оживити.

    Лякає чорнориза з неба грім,
    В замку буття застрягнув ґлузду ключик.
    Бо розум на жертовнім олтарі
    Довічного життя собі канючить.

    А я з мечем - в бою не до вагань,
    Для воїна убиство - це рутина.
    А в того, хто не відає гріха -
    Душа відсутня. Це вже не людина.

    11.01.2020 р.

    .


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  8. Світлана Майя Залізняк - [ 2020.01.12 12:43 ]
    Сирена у віночку

    Тихенькі жіночки, мереживні сап'янці...
    На них ніхто не кине петарди, сірника,
    вони завжди м'які: опівночі та вранці.
    А я - на каравелі... і материк зника...

    Нічого не взяла в циркачика, верблюда.
    Тагора погляд вишній.
    Мелодія Віва...
    Лазурна вільгота...
    Повій на лик, остудо!
    У недруга вітрило - горіхова пліва.

    Мої дивочні сни ословлені, рухливі.
    Сирена у віночку.
    Братва гукає: ціль!
    Допісплю фіолет. Вродили крупні сливи.
    Постане за ковтьобами осяйний югендштіль.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  9. Мессір Лукас - [ 2020.01.12 12:28 ]
    ****
    Чотири найвідвертіші присвяти,
    Три крапки, знаки оклику, тире.
    У них вся ти.
    О, де полину взяти?
    Бо горло від солодкого дере.

    Бо я читав. Уголос всім навколо.
    Ми реготали, я отак посмів
    Ся розважати, чисто по-приколу.
    Та, що там вірші, так, – окрошка слів.

    Тепер дивлюся, – ти інакше пишеш!
    Про інше…
    І до іншого ідеш…
    А я дурію від тієї тиші!!!
    О, де ж я схибив, люба, мила?! Де ж!?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  10. Ірина Вовк - [ 2020.01.12 10:40 ]
    Тим, що у небі високім лишились навічно...
    …Ті, що у небі високім лишились навічно,
    Ті, по котрим їх родини довічно голосять –
    Браття і сестри - земляни – не раз вас прикличуть
    В зоряні пущі отав в срібних місячних росах…

    Як вам ведеться у тому високому небі
    У хмарино́вих облаченнях тіл легковійних! –
    Хто вам стелитиме ложе при першій потребі,
    Хто проспіває вам тексти пісень мелодійних…
    Мовою матері тихо на ймення прикличе,
    Теплою ласкою шерхло діткнеться до скроні –
    Лиш біля рідних осель птаха співно курличе,
    Лиш небеса шлють на землю краплини солоні…

    Знову розгадуєм бутності знаки ворожі –
    Дивні старі письмена, що їх смисли двозначні…
    Терпко в небеснім саду пахнуть зболені рожі,
    А на землі лише вітер обачний завіює плачно…

    Пухом земля розкриває долоні затерплі,
    Наче дітей пригортає в розлогеє лоно…
    Мир вашим душам, хай буде вам світло і тепло,
    А пам’яті свічка над вами живе – не холоне!..


    Трагічним подіям з нашим літаком в Ірані…і всім душам, що навіки лишилися у небі!


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  11. Петро Дем'янчук - [ 2020.01.12 10:36 ]
    Душа
    Написані ноти , написаний текст
    Романтика ночі , романтики жест
    Улюбленці долі , і погляду плай
    Відвертість приймає свій опію рай...

    Любов розпускає свої пелюстки
    По травам у хвилі вальсують вітри
    Медовим нектаром солодкі плоди
    Цілунки гарячі , взаємності сни

    І біль стає вільним , собою подібним
    І так не турбує буденності плай
    Лунає романс мелодійний , і ніжний
    До двох неповторних уже половин

    Підібрані щастям заспівані ноти
    Романтика ночі , романтика дня
    Улюбленці долі , кохання , любові
    Єдина в єдиному вірна душа.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  12. Віктор Кучерук - [ 2020.01.12 04:52 ]
    Тепер
    Г. С...
    Не можу відстань зберегти
    І почуття перебороти,
    Коли нікого – тільки ти,
    Як тінь моя, лежиш навпроти.
    До тебе липну, мов смола
    Непогамовна в грішнім ділі, –
    І швидко тану від тепла
    В пітьму закутаного тіла.
    Уверх здіймаюся й за мить
    Униз поспішливо спадаю,
    Щоби тебе задовільнить
    Або домучити до краю.
    Тебе кохаючи чимдуж
    До забуття і без спочину, –
    Отак щораз одну і ту ж
    Тепер підкорюю вершину.
    10.01.20


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  13. Тетяна Левицька - [ 2020.01.11 20:47 ]
    Прощання з першим коханням
    Троянди у вазі рожева і біла -
    обидві прекрасні, пахучі, яскраві.
    Цнотлива - соромилась і лебеділа,
    рожева - шарілась в любовній заграві.
    Тулилась до білої та відхилялась,
    голівку клонила в зажурі печальній.
    Те перше кохання розквітло, не в'яло -
    пелюстям в душі, натюрмортом у спальні.
    10.01.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (6.26) | "Майстерень" -- (6.35)
    Коментарі: (2)


  14. Олена Багрянцева - [ 2020.01.11 20:57 ]
    Щедрий вечір
    А нам би з тобою мовчати отак здивовано,
    Адже за вікном пролітає махровий сніг.
    По вінця січневе місто добром наповнене.
    І щедрий ступає вечір на твій поріг.

    Зоря оксамитова сяє блискучим полум’ям.
    Сьогодні ми будемо міцно тримати сни.
    Затримавши подих, мовчати отак здивовано.
    Із вірою в диво шукати вогні ясні.
    10.01.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  15. Сергій Губерначук - [ 2020.01.11 19:13 ]
    Зламаю плани…
    Зламаю плани!
    Більше незалежна!
    А думка, що?
    Закрийте книжку зараз…

    А тим, хто залишається, – скажу…

    В останні дні, які ламають грудень,
    і рік, і вічність, і Тебе зі Мною,
    я все одно Життя любити буду,
    якщо це тіло, а не купа гною!

    Я полечу з цілунками крізь вічність,
    до тих галактик, що вплотились щойно,
    і мовою думок з’явлю колишність,
    і стверджу правду часу недостойну.

    Як жаль дітей і їх, старих, не їхніх,
    людей, у голові яких збагатство!
    Ті імена – по ямах зимньо-літніх,
    бо чресла світлості тримають наше братство.

    Заломлюймося в зовсім інший ракурс!
    Хитаймося на кладці й на дорозі!
    Живімо й думаймо про справедливий нарис,
    повіданий в неодноріднім Бозі.

    15 грудня 2007 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 248"


  16. Віктор Кучерук - [ 2020.01.11 18:31 ]
    * * *
    Г. С...
    Головне – не думай про печалі,
    Раз усім бажаєш добрих змін, –
    Будемо любитися й надалі,
    Без покровів створених таїн.
    Головне – не впасти в надпориві
    Розпачів, повинностей, завад, –
    Об шипшину коляться щасливі
    Ідучи й не дивлячись назад.
    Головне – відринутим коханням
    Весен лиш бажати щозими, –
    І початки пізнього світання
    Виникнуть із мороку пітьми.
    Головне – віднині і до згуби,
    Наяву чи в неспокійнім сні, –
    Щоб могла завжди ти чути “люба”
    Та щоб “любий” чулося мені…
    09.01.20


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  17. Надія Тарасюк - [ 2020.01.11 17:39 ]
    * * *
    Важку оздобу
    втримує гілля:
    підкрався сніг
    учора
    так неждано.
    Відсутність Ваша
    холодом недавнім
    теребить спокій
    з вітром
    по краях.
    І пише книгу
    лютого сім’я.
    Жагучий біль
    солодить
    цукром білим.
    І як би там
    ми грамот
    не жаліли ―
    вчорашнє право
    всотує земля.
    Важку оздобу
    втримує гілля
    і цвіт малий
    у торбі гріє
    стиха.
    Сплітає сонце
    золотаві лика,
    та мерехтить
    утіха не моя…
    А навкруги ―
    усніжені поля.
    І міріади
    склепаних сніжинок.
    Зима дарує
    людності ужинок
    глибоким світом,
    теплим
    по краях.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (5)


  18. Ольга Паучек - [ 2020.01.11 15:59 ]
    ***
    Змій плаче на горі високій
    не помістити сліз в долонях, -

    жертовно гинуть українці,
    полум"яніє мак червоний
    на крилах горе-колісниці,
    на фоні неба голубого,

    а світ, як завжди, стоїть збоку,
    бо ні при чім... що їм... до цього.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Сергій Гупало - [ 2020.01.11 13:32 ]
    Я зло запам’ятав!
    Я зло запам’ятав! Це добре чи погано?
    Учився в Гоголя, у нього взяв ….Отож
    На Залізняччину не подивлюсь догану,
    І не злякаюся свинячих огорож.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.11 13:33 ]
    Напала швидка писунка (пародія у відповідь на пародію)
    Сміялася кохана безневинно:
    І нащо начиталася Сушка?
    У Чорногуза – цілісна картина,
    А в того – ніби пташка з неба «Ка!»

    У Чорногуза там дівоче личко
    Із гір, плато – туманна родить вись.
    Воно постало сяєвом величним…
    А у Сушка – мов пазли розповзлись.

    Насмикав віхтів з сіна і соломи,
    Залякує сузір`ям Гусака…
    Чи в нього, ви скажіте, не всі дома?
    Писунка нападає знов швидка.

    Ну й маячня. Бери, зливай хоч воду.
    А чи складай із вірша анекдот.
    Пером у Чорногуза Велес водить,
    Ну а Сушковим – то, напевне, чорт!

    11 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  21. Світлана Майя Залізняк - [ 2020.01.11 11:59 ]
    Вино із апельсинів
    Лишаю для гарного настрою. Слухайте.

    Професійне озвучення мого перекладу, пісня з мюзиклу.

    Бачу, є необхідність пояснити декому: серцевина, судячи зі змісту першотвору, не серце - а середина чогось, у низині, бо ЛГ жадає вершин.


    исполняет Игорь ДЕМЕНЧУК.
    автор музыки Тимур ПОЧАНОВ
    автор русского текста Дина АЛДАБЕРГЕНОВА
    автор перевода на украинский Світлана-Майя ЗАЛIЗНЯК

    performed by Igor DEMENCHUK.
    music author Timur POCHANOV
    Russian author Dina ALDABERGENOVA
    author of the translation into Ukrainian Svitlana-Maya ZALIZNYAK
    lyrics
    Вино із апельсинів

    Вина із апельсинів наллє собі у снах...
    Спитаєш: а чому вино із апельсинів?
    Бо лиш таке смакує, фужер дзенькоче "ах...".
    Їй нудно без вершин, печально в серцевині.

    Для неї веселіше - плацкарта затісна -
    З вагона вийти в яв... та не промчати мимо.

    Блакитна птаха звабила, в політ пора, пора!
    І ось вона чимдуж злинає.
    А казка мандрів - наче світ - стара, стара, стара...
    Та щастя забагато не буває...

    У спеку на екваторі здіймає сніговій...
    Спитаєш, як можливо? Екватор... і хуртеча.
    А з нею все природне. Біжи у рань, жвавій...
    Барвисто розмалює щоденні клопотнечі.
    Вона давно відчула: добро - тугий сувій,
    Важкого мудреці не завдають на плечі.

    Блакитна птаха зваблює, в політ пора, пора...
    І ось вона чимдуж злинає.
    А казка мандрів - наче світ - стара, стара, стара...
    Та щастя забагато не буває...

    Вона торочить назви сузір'їв і планет...
    Спитаєш: нащо їй пульсари і планети?
    Але ж, якщо ні сліду від птахи - між тенет,
    То можна хвіст піймати від синьої комети!
    Якщо ні зорельотів не бачиш, ні ракет,
    Вона мерщій вигадує чудні велосипеди.

    Блакитна птаха зваблює, в політ пора, пора...
    І ось вона чимдуж злинає.
    А казка мандрів - наче світ - стара, стара, стара.
    Та щастя забагато не буває...
    А казка мандрів - наче світ - стара, стара, стара.
    Та щастя забагато не буває.

    першотвір

    Вино из апельсинов

    Вино из апельсинов часто снится ей.
    Ты спросишь, почему вино из апельсинов?
    А просто потому, что так вино вкусней…
    Ей скучно без вершин и грустно на глубинах!
    Она давно решила, что в жизни веселей
    Покинуть свой вагон, но не проехать мимо!
    За Синей птицей снова в путь пора, пора, пора ...!
    Она опять спешит в дорогу!
    Да! Сказка странствий словно мир стара, стара, стара,
    Но счастья не бывает слишком много…

    Метелью на экваторе укроется в жару…
    Ты спросишь, как возможно? Экватор и … метели?
    А с ней возможна даже… пробежка поутру,
    Когда рожденный день раскрашен акварелью.
    Она давно открыла: что свойственно добру,
    То многие считают пустою канителью…

    За Синей птицей снова в путь пора, пора, пора...!
    Она опять спешит в дорогу!
    Да! Сказка странствий словно мир стара, стара, стара,
    Но счастья не бывает слишком много…

    Она твердит названия созвездий и планет…
    Ты спросишь, для чего ей звезды и планеты?
    Но если даже слЕда от Синей Птицы нет,
    То можно хвост поймать от голубой кометы!
    И если звездолетов нет, и не найти ракет,
    Она начнет изобретать свои велосипеды!!

    За Синей птицей снова в путь пора, пора, пора...!
    Она опять идет в дорогу!
    Да! Сказка странствий словно мир стара, стара, стара,
    Но счастья не бывает слишком много…
    Да! Сказка странствий словно мир стара, стара, стара,
    Но счастья не бывает слишком много…


    исполняет Тимур Почанов
    автор слов Дина Алдабергенова
    автор музыки Тимур Почанов
    2014 год

    ....
    27 березня 2018
    credits
    from Песни написанные в Содружестве. Songs written in the Commonwealth., released March 22, 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  22. Олександр Сушко - [ 2020.01.11 10:23 ]
    Чар ночі
    Я Чорногуза обчитався. Досить.
    Лечу в Едем нірванний навпрошки.
    Накрили ніч туману сиві коси,
    В долоні тиші падають зірки.

    Анічичирк. З Чумацької дороги
    Сонливі чари сіються в траву.
    О місяце, мій брате гостророгий!
    Давай тобі поставлю тятиву.

    Пограємося, нічка нині довга,
    А стріл у мене повний сагайдак.
    Вполюєм на сніданок Козерога,
    А ні, то зійде Лебідь чи Гусак.

    Бач - попід нами цілий гай калини?
    Мольфарку цілував там у вуста...
    І досі спить красуня на перині
    З барвінку (ох і пишний в неї стан!).

    Люблю її. Це почуття - не жарти!
    А в тебе усміх над святим до вух!
    Лети за обрій! Кепсько підглядати!
    Грайливим хтивцям - пробі! Я не друг.

    Прогнав блідавця зі свого алькову.
    А знизу шепіт: - Милий мій, це ти?
    Покликала облесниця казкова
    В обійми щастя сяйвом золотим.

    1.01.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (6)


  23. Іван Потьомкін - [ 2020.01.11 09:43 ]
    Виноград дитинства
    Протягом тижня дощ та ще й з вітрами не вгавав,
    І схожий був Ізраїль на Скандинавію чи на Прибалтику.
    Та ось у п’ятницю, перед Шабатом, перестав.
    Іду собі звичним спортивним хідником,
    Множачи на лічильнику метр за метром,
    Минаю прибитий до землі обабіч виноградник
    Із подивом (бо ж січень) надивляю... чорняві грона.
    Зриваю, щоб віднести в неділю приятелю-лікарю.
    Для нього це не десерт, а втіха неабияка –
    Перенестись у дитинство в Могилів-Подільському.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  24. Тетяна Глінчук - [ 2020.01.10 20:13 ]
    Сніг
    На вулицях засніжених лишаю слід,
    Ліхтар там при дорозі… Вже темнiє.
    Зимовий вечір в сутінках німих,
    А на долонях сніг поволі мліє…

    Я залишаю в закутках душі
    Несказані слова… Кружляє вітер.
    Сніжинки тихо тануть на щоці,
    А на снігу папір з рядком розмитих літер.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (3)


  25. Сергій Губерначук - [ 2020.01.10 19:05 ]
    Яма
    Серце поступово відхиляється від норми,
    а з ним – і бажання.
    Розгойдують Землю кліматичні шторми:
    і в жилах – дрижання.

    Це страшно, бо люди з’їжджають з розуму,
    а «вумні» механізми
    дорогою влади зчиняють розголос
    про всякі «-ізми»!

    Що ти зробиш тепер, паранормальна людино,
    чоловічо-жіноча структуро!
    Ти й не винна і нібито винна,
    половинно чи вповні й здуру!

    Цікаво, які ти ями копатимеш
    дітям – своїм – роботам?
    Якими цифрами називатимеш
    їхні пики зі свинцевим хоботом?

    І чи потрібна буде тобі ялинка
    з новорічними іграшка́ми?,
    якщо кожна твоя хвилинка
    йде до вічної сміттєвої ями?!

    23 січня 2010 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 153"


  26. Тетяна Роса - [ 2020.01.10 17:30 ]
    Про "вишуканість" світу "поези"
    Краса: гаї, степи, поля…
    Ля-ля…
    Раптово лемент. Звідкіля?
    Та бля…
    Вчепивсь реп’ях в чортополох.
    Ох-ох…
    У ворогів летить горох.
    Рох-рох…
    Тут світ звільняють від дурні!
    О… ні…
    І дохнуть му…зи на вікні…
    В лайні…
    А соловей хотів тьх-тьох…
    Теж… здох.
    Мабуть, зараза, пив за трьох.
    Ох… ох.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (21)


  27. Мессір Лукас - [ 2020.01.10 17:47 ]
    ****
    Я можу розповісти за Різдво.
    Щоб не казали – Лукас
    Не ліричний.

    Ось на містечка сходить вічність.
    Ворони прилягають на крило.
    Бомжі шукають радіодеталей.
    Поліція лапає волоцюг.
    Гряде імпічмент.
    І закохані стрічаються без жалю.
    Стара карга, коцюба із коцюб.

    Колядників знімають на айфони.
    Ліхтарики китайські ось летять.
    Холодне пиво убиває.
    Фури, повні вантажем,
    Гарчать, тривожать бруд,
    Руйнують душу, атрофують м’язи.
    Пес завиває їм услід.

    Моє чуття
    Печальне і містичне.
    Років сто тисяч
    до Вселенського Різдва.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  28. Ігор Терен - [ 2020.01.10 17:54 ]
    Пророцтво
             І
    Як не жаль, ми не будемо жити
    на землі одночасно усі.
    Умирають іще посполиті,
    та колись як трава у росі
    оживуть в українській Русі
    наші мощі і дереворити.

              ІІ
    Не зітліє Батурина жах
    і віками нечувані саги,
    що дописують в'язні Гулагу
    і замучені на Соловках.

    Оживає козаччина знову,
    поки воля оновлює Січ
    і появиться інший Зіновій.
    Заяріє під Крутами ніч
    молодої відваги й любові.

    Пригадається і Конотоп,
    і узятий за ніч Перекоп...
    І усе це не виссане з пальця
    як одурює нас остолоп
    і його пацифічне нещастя.
    Поки нація риє окоп,
    у вогні затанцюють паяци,
    за яких умирає укроп.

    Нашу істину – ще донесе
    буйний вітер історії, слави
    і на мапі постане держава –
    Україна, що понад усе!

              ІІІ
    Божа кара у небі вже діє:
    щезне юда і Каїн кремля,
    на Месію чекає осля...
    омофор одягає Марія
    і до самих окраїн – Земля
    прокляне і поглине Росію.

    01/20


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  29. Марія Дем'янюк - [ 2020.01.10 11:18 ]
    Сяєво
    У всьому живому є зоряне світло,
    Чи пломенить воно, чи ледь жевріє...
    Як ллються у Небо Слова молитовні -
    То зірка у серці ясніє...
    І кожна душа, то є ціла Вселенна
    Із власним Чумацьким шляхом,
    Молитва зорює - звучить Одкровення
    Під синім Небесним дахом..


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  30. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.01.10 10:06 ]
    Найбільше багатство України
    Україна багата піснями
    І кожен тут вміє співать,
    Аще є такі вишиванки,
    Словами і не передать.

    І блузи, сорочки, серветки
    Та скатерки й рушники.
    Не є ні для кого секретом -
    Українські найкращі майстри.

    Земля - то найбільше багатство,
    Такої у світі нема.
    Нехай колоситься хлібами,
    Її не плюндрує війна.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  31. Іван Потьомкін - [ 2020.01.10 09:08 ]
    Слова-принади і слова-каліки
    Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
    І він пішов, не знаючи у бік який іти.
    І байдуже – направо чи наліво...
    А ти отямилась, як серце заболіло:
    «Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
    Як далі склалось в них – не знати до пуття:
    Зійшлись вони чи розійшлись навіки.
    Як інколи вершать життя
    Слова-принади і слова-каліки.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  32. Тетяна Левицька - [ 2020.01.10 09:17 ]
    Вітрильний
    Це все, що Ти приготував для мене, Боже, на землі?
    Відразу,  залпом випила життя, не схаменулась.
    Іржавіють у тихій бухті на причалі кораблі,
    мовчать мотори, щогли, ринди*, зачохлили дула.

    Довірилась Іуді, а солону кров пила з Христа.
    Шукала щастя ластовиння у очах дитячих,
    наздоганяла човен мрій, тікала хвилею мета
    все далі у відкритий океан дельфіном наче.

    Вітрила пурпурові час від часу нищить лютий шторм,
    біль навантажень не витримують старі канати.
    Зірвуся в синє море з якорів замулених опор,
    чи смерть на дні знайти, чи свіжий вітер наздогнати!?

    *ринда - корабельний дзвін
    10.01.2020р.


     


    Рейтинги: Народний -- (6.26) | "Майстерень" -- (6.35)
    Коментарі: (4)


  33. Віктор Кучерук - [ 2020.01.10 04:21 ]
    * * *
    Відспіваний зарані,
    Похований всіма, –
    Холону невблаганно
    І гасну крадькома.
    Стихаю, як відлуння
    Та гіркну, мов сльоза,
    Від змісту слів отруйних,
    Які малий сказав.
    Поділений надвоє
    Ріднею наяву, –
    Я з долею такою,
    Всіх люблячи, живу…
    07.01.20


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  34. Віктор Кучерук - [ 2020.01.09 22:03 ]
    * * *
    Про що ти думаєш, жеброто,
    Якщо в буденній самоті
    Житла не маєш, а роботу
    Не хочеш мати й поготів?
    Живеш, завдячуючи гарту
    І, зрідка, – милості людей, –
    За неї дякуючи жартом
    Про те, що ще від люду ждеш.
    Не містить заздрості й скорботи
    Душа спустошена твоя, –
    Про що ти думаєш, жеброто,
    Збагнуть ніяк не можу я?..
    03.01.20


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.61) | "Майстерень" 5.5 (5.87)
    Прокоментувати:


  35. Галина Сливка - [ 2020.01.09 21:03 ]
    ***
    Час не лікує, лиш далі відносить -
    Серце ж до висі пришпилене міцно.
    Думи гудуть, мов сколошкані оси -
    Хвиля логічно пульсує у вічне.
    Голі дерева закутали плечі
    Неба обрусом в зірчастому колі.
    Котиться місяць, гойдаючи вечір
    Тихим осердям загуслого болю.
    Маківка муки у кожнім "осанна",
    Але й потоптаним бути несила.
    Падають зорі на стежку туманну,
    Наче вуглини на спалені крила.
    Чаша любові у пригорщах смутку
    Не опустіє, та втримати важко.
    Пера розп'яті в заквітчану хустку
    Запеленаю. Лети, моя пташко!


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (7)


  36. Сергій Губерначук - [ 2020.01.09 18:56 ]
    Різдво
    У хлів увійшов – і осліп:
    яскриться пшениці сніп!

    Коло корівки телятко сповито!
    Золота молотого в ясла налито!

    З морозу – в таке тепло!
    Любов – це тривке джерело!

    10 листопада 2005 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 242"


  37. Ігор Терен - [ 2020.01.09 17:50 ]
    Граф'ям на літеру Е
    Давида, як поета-меломана
    в бою не подолає Голіаф.
    Йому і камінець із пращі – кайф.
    Запитую цибатого буяна, –
    якщо ти у поезії не граф,
    чого їси отого графомана?

    Але одному «ґлею не хвата-
    є», іншому, що розумом убоге,
    не вистачає рога у Сварога,
    Арею – обоюдного меча...
    Ачей, кому чого не вистача-
    є, те воно й вимолює у Бога.

    Боги олімпу мають на таку
    оказію реагувати гідно.
    Отримаємо міру очевидну.

    Усе було на нашому віку
    та й буде ще – ку-ку й ку-ку-рі-ку,
    і недалеке, і дурне, бо бідне.

    Вирубуємо зайве у рядку.
    Обрубки у сатирі є доцільні,
    але не у сонетному вінку.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  38. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.01.09 15:19 ]
    Музика в серці живе
    Музика, музика, музика
    З дитинства у серці живе,
    Пісня зринає із вуст моїх
    Й лебідкою гордо пливе.

    Так я окрилена піснею
    Іду по життєвій стезі,
    Рятує вона і від відчаю,
    Вселяє надію мені.

    Долати хвороби та труднощі
    Допомагає вона,
    Співаю тоді, коли сум бере
    І радісно - пісня луна.

    Звучить вона, як усе ладиться
    Й тоді, коли сльози в очах,
    Бо пісня сестра і порадниця
    Та подруга в будні й свята.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  39. Вікторія Лимар - [ 2020.01.09 12:08 ]
    Останній рейс
    Жахливо навіть уявити:
    для них цей рейс останній був.
    Літак лиш тільки встиг злетіти,
    ніхто, що сталось, не збагнув.

    Ніхто, бо всіх забрало Небо.
    На землю віддало тіла.
    Якби ж хтось знав, що саме треба?
    Чому ж їх доля завела

    в смертельну пастку так раптово???
    У вічності завмерла мить!!!
    Не допоможе жодне слово,
    бо серце зранене болить!

    Болить нестерпно, надто в рідних:
    їх відчайдушний чутно крик!
    Скорбота… Виходу не видно,
    Бо до таких подій не звик

    ніхто… Лікує час один.
    Чиясь там донька, батько, син….
    Їм пам’ять світла!!! Співчуття,
    терпіння рідним, сприйняття:
    назад не буде вороття.
    Сторінка це сумна життя.

    08.01.2020
    Свідоцтво про публікацію №120010904594


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  40. Тетяна Левицька - [ 2020.01.09 08:27 ]
    Новорічний
    Як, душе ти моя, без мене, як?
    Все добре, чи приймаєш депресанти?
    Шампанське відкорковуй і коньяк,
    загадуєм бажання... Б'ють куранти!

    Все обновилося в казкову мить,
    ми над лісами в білій колісниці.
    Кінь в яблуках по небу риссю мчить,
    із-під копит ясна зоря іскриться

    деінде крізь розкришене безе
    Чумацького шляху в сузір'ї Діви.
    До світла долі жереб привезе...
    Лети, Пегасе, тут немає прірви!



    Рейтинги: Народний -- (6.26) | "Майстерень" -- (6.35)
    Коментарі: (6)


  41. Іван Потьомкін - [ 2020.01.09 08:50 ]
    Дідусевий подив


    Які ж смішні бо дитинчата:
    Удень не хочуть в ліжках спати.
    Як змушують, то ридма плачуть.
    Як ні , радіють і стрибають.
    Шкода, що істину не знають просту:
    Сон – це не вигадка дорослих,
    А ліки - для здоров’я й зросту.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  42. Надія Тарасюк - [ 2020.01.09 08:22 ]
    * * *
    Тихо репнуло небо
    надвоє,
    снами білими
    в двері стіка.
    Заблудилося
    сонце у хвої,
    все лапає за хвіст
    літака.
    А зима,
    посивіла й старенька,
    перебренькує
    всенький крок.
    Мов клубочки –
    хлоп’яток жменька –
    покотилися
    за горбок.

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.09 07:19 ]
    Нічна зваба
    Розлив туман волосся хвилі світлі
    На плечі ночі в далі осяйні.
    Очей смарагди ніжністю заквітли,
    Озера чар всміхалися мені.

    Плато чола – неначе полонина,
    Кущами затемніли дуги брів.
    Увігнута гора. Її вершина –
    Була , мов кирпа носика, вгорі.

    А попід нею – цілий гай калини –
    Рубінові розтулені вуста.
    У ямках вушок – наче дві перлини -
    Нарцисів консистенція густа.

    Аж занімів од щастя… Що це? Де я?
    Невже то дивишся на мене ти?!
    Кохане личенько понад землею
    Так вабило промінням золотим…

    9 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  44. Володимир Бойко - [ 2020.01.09 00:47 ]
    Пересмішникові
    Не віршуй на теми недоречні,
    Не здіймай словесну каламуть,
    Бо тебе за вправи небезпечні
    Кількаповерховим обкладуть.

    І підеш туди, куди послали,
    Бо у тебе вибору нема,
    Бо життя таки недосконале,
    Жереб твій – сума або тюрма.

    Тож не смійся ти передостаннім,
    Ліпше – не сміятись взагалі.
    Погамуй невтолені бажання,
    Аби довше жити на землі.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  45. Оксана Логоша - [ 2020.01.08 21:35 ]
    Ніч
    Стояла ніч.
    І човен на воді
    чекав тривожно на неспокій кроків.
    Від весел кола злякані й широкі
    Під місяцем то білі то бліді.

    Стояла ніч.
    І поквапом ріка
    перегортала сторінками хвилі.
    І човен плив кудись у ніч щасливу.
    Стояла ніч...якась не говірка.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (6)


  46. Ніна Виноградська - [ 2020.01.08 21:47 ]
    Перерваний політ


    Ну от і все. Життя їх перервалось.
    У небесах закінчився політ.
    Безпомічні на чорну землю впали
    Усі одразу. Весь аероліт.

    Заплакало, заголосило небо,
    Дощу сльозами, горем матерів...
    Зібратися в усіх була потреба,
    В душі майбутню зустріч кожен грів.

    Та не збулось... Написано не нами,
    Що долю ми отримуєм тоді,
    Коли з’являємось на світ із лона мами,
    Улітку, чи в зимовому грудді…

    Земля живе поміж тяжких конвульсій,
    У двері стука третя світова,
    Тримає руку на вразливім пульсі.
    О, люди, зупиніть, поки жива!
    08.01.20


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  47. Ніна Виноградська - [ 2020.01.08 21:46 ]
    Я прийду


    На перший сніг лягає світла тінь,
    Холодний грудень вже почав забави.
    І забіліла чорна далечінь,
    Куди твій потяг рушив, до Варшави.

    Вдивляюся услід йому. Тепер
    Залишиться чекати повідомлень.
    А світ неначе у мені завмер
    І враз я стала нібито бездомна.

    І сад без тебе мов осиротів,
    Камін холодним визирає оком.
    Не вистачає рук твоїх і слів.
    Розлука хазяйнує скрізь жорстока.

    І скільки днів чекати, може, літ,
    До зустрічі, що повторитись може?
    Твій потяг вже везе тебе у світ,
    В невидиму від мене огорожу.

    Але щоранку нагада тобі
    Мене гаряча і пахуча кава.
    До тебе я прийду не у журбі,
    А в радості, щаслива і ласкава.
    Туди, де потяг рушив. До Варшави.
    03.12.19



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  48. Олена Цип'ящук - [ 2020.01.08 20:50 ]
    Розлука
    Чому розлука приносить стільки болю,
    Адже я так її хотіла,
    Хотіла враз отримати жадану волю,
    А зараз я така безсила.

    І ось уже не радісно мені,
    Що я тебе піти од себе попросила,
    Й думки кружляють наче навісні
    Про тебе, все про тебе милий.

    Ти радість з іншою собі знайшов,
    Хоча вона й не перша після мене,
    У серці біль – від мене ти пішов,
    Немилий світ мені ось цей зелений.

    А я вважала легко буде позабуть,
    Як ти кохаючи мене торкався,
    Любов пішла – ось є у чому суть,
    Ти в ній вже іншій вочевидь зізнався.

    І ось пишу тобі свої вірші,
    Можливо біль мій вони враз приглушать,
    Про тебе думаю в нічній тиші,
    І сльози горя мене сильно душать.

    Нехай радіє інша із тобою,
    До тебе я уже не повернусь,
    Я вже іду, я покидаю поле бою,
    Але думками з вами я чомусь.

    Я думаю як вам напевно добре
    У іншім місті, далеко від усіх,
    А в мене біль, як від укусу кобри
    І приводу нема для втіх.

    «Та ж так не можна геть себе терзати!», -
    Мій ангел-охоронець так мені шептав, -
    «Умій забути, як уміла ти прогнати
    І жди другого, час твій не настав!».
    14.06.15.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  49. Козак Дума - [ 2020.01.08 19:19 ]
    Ні про що не жалкуйте
    Наздогін ні про що не жалійте ніколи,
    якщо трапилось те і запізно міняти.
    Як нотатку зім’яту кидають додолу,
    так рішуче забудьте минулі утрати.

    Не шкодуйте даремно за тим, що вже сталось,
    чи про те, що відбутись не може ніколи.
    Лиш би чистими ваша душа залишалась
    і надії птахами кружляли навколо.

    Співчуття, доброти пожаліти – нахабство,
    хай вам навіть в обличчя усмішка як лід.
    Хтось у генії вибився, хтось у начальство...
    Не жалійте, що вам не дісталось їх бід.

    Ні про що не жалкуйте ніколи, нізащо –
    пізно мо’ розпочав чи раніше пішов.
    Хтось на флейті сюїту виконує краще,
    але ноти – в душі він у тебе знайшов!

    Все одно не вернути минуле ніколи:
    ні змарнованих днів, ні любовних невдач...
    Геніально лунає нехай чиєсь соло,
    але ще геніальніший ти, як слухач!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Коментарі: (4)


  50. Сергій Губерначук - [ 2020.01.08 17:47 ]
    Єрусалим
    Боже, дай мені змогу відвідати місце це.
    Святині й руїни Твої, Боже, дай.
    Дай з трьох джерел випити віри
    іудеїв, християн і мусульман.
    Поспитаюся в себе тоді я:
    коли я тут жив?

    Як міг Володимир Великий,
    як міг Ясне Сонечко він,
    язичницький Київ хрестити,
    не бачивши Єрусалим?

    Швидше б християнство йшло
    у душі стрибогових русів,
    якби кожне місто жило
    не в злому – в Святому Дусі.

    ~ 1995 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 6"



  51. Сторінки: 1   ...   358   359   360   361   362   363   364   365   366   ...   1848