Єднаймося, українці,
Єднаймося, любі.
Нехай ворог-супоставець
Приведе до згуби
Лишень тільки самий себе,
А не нас із Вами,
Хай виводить своє військо
До псячої мами
Із ланів священних наших,
Із нашого дому...
Єднаймося, українці!
Від Сяну до Дону.

08.01.2015.

1

А Підлість буває красивою.
Шляхетно бере попід руку,
Чайок заварює – з липою,
Показує маски, перуки,
Шепоче: “Судилися козирі”…
Для “виграшів” торбу пошиє.
Ти віриш.
Веде...
Камінь. Озеро.
Підставиш наївненько шию?

2

А ти забувай Наївність,
Як ляльку – на парковій лаві!
І їй там любі шпаківні –
Твоїй вирлоокій Клаві,
І в дар ти одержиш Зосю –
В картатому платтячку Диво.
Я Підлості гладила коси!
Вона підвела – до обриву.
...........

2012
"Птахокардія", стор 159

Сьогодні востаннє водитиму на екскурсію до пекла графоманів. Мій контракт закінчується, наймачі вдоволені, на рахунку в Приватбанку вже лежить немала сума, якої вистачить аби видати з десяток брошурок любовної лірики. За домовленістю з володарями геєни я не тільки показую страхіття, але й розказую за що саме того чи іншого грішника розпинають на дибі, вливають сірку до рота, полощуть кропивою зад або перекручують пальці на м’ясорубці.
Як і завжди, з неба звично опускається швидкісний ліфт з якого виходить черговий гурток недооцінених геніїв.
- Доброго дня, шановні колеги! - вітаюся з прибульцями. – Нині ви матимете змогу на власні очі побачити життя та нехитрий побут цього святого місця. Без вас тут було би зовсім нудно, а так завдяки пишучій братії процвітають ремесла , за останні триста років устократ зросло виробництво батогів, гаків та стамесок для здирання шкіри, чавунів-скороварок, диб, шестеперів, гізарм, іспанських черевиків та решти технічних цікавинок, які винайшов могутній людський розум.
Свого часу Папа Римський Павло ІІІ для боротьби з протестантизмом заснував інквізицію. Аби укази щодо інквізиції виконувалися, був створений єдиний для усіх католиків орган – Конгрегація священної канцелярії. Вона узаконювала будь-які методи боротьби з єретиками, зокрема й катування. Всі новинки, які з’являлися в арсеналі цієї поважної інституції одразу бралися на озброєннями майстрами пекельних справ. Церква мала поважний статус особливого клієнта, стратегічного партнера так би мовити, оскільки кількість грішних душ, які вона постачала до тартару, була колосальною. На цьому заробляли усі – і земні володарі, і владики пекла.
Тепер з цим стало трохи сутужно, інквізиція канула в Лету, тож чи не єдиними єретиками вважаються плодовиті поети і письменники, оскільки гординя – найбільший серед усіх гріхів – вражає саме цю частину людської спільноти.
Але час не стоїть на місці,- і на той світ прийшла епоха гуманізму. Тож у превентивних цілях найбільш запеклих писунів відправляють на примусову екскурсію до пекла аби наочно показати, які на них чигають муки, якщо вони будуть продовжувати шкряботіти пером.
- Погляньте праворуч, - продовжую свою оповідь,- перед вами молодий затятий графоман, який щодня писав сонети про нещасливу любов і публікував їх в соціальних мережах. Своїми гнітючими віршами він довів до самогубства трьох непорочних дівиць, а потім і сам наклав на себе руки, за що був засуджений до розпилювання навпіл.
Грішника підвісили догори ногами, щоб кров не переставала постачати кисень до голови, а тим часом двоє чортяк повільно розпилювали його дворучною кривозубою пилкою до діафрагми.
- Це майстри вищого класу, все буде зроблено добротно, не так як ви пишете вірші. Бачте як грішник репетує та корчиться? До ранку все зростеться, тож наступного дня цю процедуру повторять. Метод запатентовано Святою інквізицією ще в далекому 1569 році.
- Ах! – зойкнула поетеса Аглая Саловсмак - і без пам’яті беркицьнулася на купу сірки під ногами.
Я дістав з медбокса пляшечку з нашатирем, відкоркував та хлюпнув непритомній дівулі кілька крапель прямо в ніздрі.
- Апчхи! – прогуркотіло тартаром і надчутлива майстриня слова оговталася.
- А ось тут відбувають покарання найбільш затяті пейзажисти, чиї творіння відбивають у людей охоту працювати. Метод теж з арсеналу Святої інквізиції - старий, перевірений часом, дуже дієвий. Називається – колесування.
Спочатку грішникові ламають всі великі кістки, потім прив'язують до колеса та кладуть горілиць, аби той дивився на небо, і вмирав від шоку і зневоднення.
- Ох! – вигукнув лисуватий парубок і посунувся під ноги колегам.
Пляшечку з нашатирем до кінця екскурсії я вже не ховав, тож механічним рухом хлюпаю в носа парубкові смердючої рідини аби той хутко опритомнів.
- А ось цей інструмент покарання називається «залізна діва».
Віршомаза впихують до порожнього саркофага у формі жіночої фігури. Усередині нього розміщені численні леза та гострі шипи, розташовані таким чином, щоб не зачепити життєво важливі органи , тому грішник вмирає дуже довго та болісно. На ранок пацієнт знову оживає і ця процедура повторюється знову і знову, цілу вічність, допоки не очиститься карма для наступної реінкарнації. Повірте – після такої процедури у наступному житті людина буде темною, неписьменною але щасливою.
Цього разу ноги підкосилися одразу у п”ятьох екскурсантів, тож довелося трохи затриматися аби обхлюпати всіх, хто аж занадто вразливий. Дівки на виданні, а не поети, чесне слово!
- Ну, а про отаке покарання ви усі, мабуть, чули, нічого особливого,- кажу я і підвожу до місця, де чоловікові вливають до рота розпечене олово.
- Оцей грішник дуже любив декламувати власні оди на поважних зібраннях колег, писав під нетлінками інших авторів у соцмережах не приємні відгуки, а власні творіння. А на додачу – підбурював інших поетів проти сатириків та критиків. А це вже святотатство. Ви згодні? – питаю у слухачів.
Побілілі ві жаху обличчя сновид мовчки кивають головами.
- Ну й добре, якщо згодні, отже ми з вами в цьому питанні дійшли консенсусу, - відповідаю я і веду отару далі.
- А ось тут моє улюблене,- кажу отетерілим відвідувачам і вказую поблажливим поглядом на стандартну екзекуцію: перекручування прудких пальців митців через м’ясорубку.
- Признаюся чесно – майже половина вашої братії потрапляє саме сюди. Бо одночасно з віршами ваші колеги пишуть і намови, і кляузи, і образливі коментарі.
- А-а-а-а-а! – проревів мученик, коли залізний шнек заатріщав його пальцями.
Половина екскурсантів закрила вуха руками і дременула хто куди. От не люблю я такого. Тепер доведеться витратити час аби відшукати цих капосників . А тут місце підвищеного травматизму, чортяки можуть не розібратися і вкинути невинного в котел з гарячою смолою чи підняти на дибу - і таке траплялося. Хоча, як правило, залякані відвідувачі зариваються з головою в шлак чи ховаються в купах хмизу, який іде на розпалювання. А я людина солідна, мені не личить бігати пеклом, тому прошу вас: якщо і ви потрапите на таку екскурсію – не біжіть від екскурсовода, поважайте людську працю. Якщо стане зле – просто лягайте біля його ніг, а коли очуняєте - вставайте і тихо трюхикайте за ним слід у слід. Домовилися?
День добігав кінця, людське сало звично шкварчало на вертелах, закіптюжене небо краяла бордова заграва. Екскурсія закінчилася, гурт літераторів звично піднімається ліфтом на вулицю Банкову, прямо в Спілку письменників України. Нічого страшного сьогодні не трапилося: дванадцять серцевих нападів – і все. Отже, роботу виконано якісно.
- Може, підпишеш контракт ще на рік? – благає мене чортяка з ірокезом на голові та металічними цепами на грудях.
- Ні, друже. Хочу трохи пописати, настала пора мемуарів. Можливо, колись у майбутньому…
Тисну засмученому чортяці простягнуту ратицю і теж іду до підйомника. Там – на іншому кінці цього світу мене чекає улюблена жінка. Ох, як же вона мене чекає! Рік у відрядженні в потойбіччі, друзі – це вам не хухри-мухри. До того ж рік тут зараховується в трудовий стаж як три.
Не знаю як ви, шановні, а я трохи скучатиму за оцими криками грішників, які щиро каються в содіяному. Можливо, прийде той час, коли на світі кожен, хто бере ручку в руки чи сідає за клавіатуру триста разів подумає, перш ніж напише першу літеру. Ну, все, мені пора. Адью.

30.03.2019р

На цьому сайті я з 2009 року. Ні клонів, ні нікеймів я не заводила. Редакція майстерень бачить, з якої адреси відправляються тексти.
Вгамуйте О. Сушка. Піарити цього автора не маю потреби і бажаня, заблокувала і запропонувала вкотре нейтралітет. Як кажуть, феншуй із ним))). Посміхаюся.
Учора я прилюдно написала "Революція гідності на ПМ - чи бути їй?" http://maysterni.com/publication.php?id=138394
Попрощалася прилюдно з Сушком - за його неповажливу поведінку, використання імені у прозі та не бажання дотримуватися засад взаємоповаги чи нейтралітету.
Ви замінили згадку мого імені на "Ніч еротичної поезії". Дякую.
Не знаю, хто Оксана Батицька, її сторінка без наповнення, вона почала критикувати прозу і вірші вищеназваного автора назвала "вульгарними". Там дискусія між ними.
1 квітня сторінка Оксани стала безіменною.
УВАГА
Не чула про таку авторку, потреби у "нацьковуванні" не маю.
Якщо автор непомильно упевнений у власній майстерності, цікавості, то думка неупереджена не сприймається ним, у всіх "глупство", хто не сміється з його швидкого письма і не хвалить. Він не розуміє, що сміх, насміх це різні емоції.
На сайті, можливо, активізуються клони, хтось намагатиметься писати "під мене" чи іншого автора ПМ і критикуватиме Сушка.
Я не докладаю до цього зусиль. Мені нецікаві такі бої - підкилимні вовтузіння.
Про мене писали, як про гранично чесну поетку.
Може бути, що сам Сушко завів клона, сам себе коментує і сам критикує позірно, щоб роздмухати драчку. Дехто уміє маніпулювати на свою користь, таким не гребує. Самооцінювання не раз було. Тепер таким способом привернути увагу до себе хоче - таке теж може мати місце. Якщо ніхто не читатиме, не наснажуватиме, то Сушкові нудно. Коментарів немає. Оксана прийшла, хоч якась увага до текстів. Створиться штучна цікавість.
Майя Залізняк напише, що Сушко її турбує...теж піар, бо ж відома поетка звернула увагу.

..."сама творчість авторів для Вас нецікава апріорі, окрім своєї, звісно". На закид цей (шпичак на мою адресу) відповім прозоро.
А що може зацікавити кутюрьє? Висока мода. Не підштаники чи робоча амуніція гвалтівника вишуканих смаків.

Не можу безкінечно уговкувати автора. Негативну думку щодо мене автор Сушко створює вже давно.
Адміністрації це байдуже.
Запитувала: чий клон Оксана.
Мовчання.
Тепер то безіменна сторінка.

Прошу захисту Редакції майстерень. Напишіть, чия айпіадреса, звідки йде коментування "Оксана Батицька" - чи не від самого "пригнобленого" автора?
Якщо він сам це робить, вивчаючи Макіавеллі, варто задля мого захисту, написати. Допоки я відбиватимуся від надмірної уваги вчорашнього палкого поціновувача?

коментарі тут
http://maysterni.com/publication.php?id=138396&comment_id=627346897#627346897

Г. С...
Я вчора навіть думати не міг,
Що зупинюся в роздумах раптово
На роздоріжжі тільки двох доріг –
Осінньої й весняної любові.
Вглядаюся в них пильно недарма,
Адже не шлях, а долю вибираю,
Хоч ще тепла весняного нема,
А про осіннє марно забуваю.
Розчарування й згадки на одній,
І таїна з надіями на іншій, –
Єднаються в свідомості моїй,
Але ніяк не миряться у віршах.
У плетиві надії і жалю
Ні “здрастуй”, ні “прощай” не промовляю, –
Любов’ю знепокоєний стою –
Вперед не йду й назад не повертаю.
А дні біжать, як тіні по стіні,
І невблаганно змінюють пейзажі, –
Якій із двох довіритись мені,
Мабуть, ніхто, крім серця, не підкаже?..
30.03.19

Що це в лісі тук та тук?
Це хто дзьобом довбе сук?
Що шукає під корою?
Черв'ячка, що є їдою.
Так дерева він лікує,
Стуку раді всі, хто чує.
Знаю, дітки птаха взнають,
Л-е-т-я-д птаха називають.
Підказку дам без турбот,
Л-е-т-я-д читайте на оборот.

1

Якщо схиляє до найнижчих
вчорашній друг у негліже,
винось на люд чесноту-блищик.
Нехай деінде хам ірже.

Не дай замазати сукенки,
стягти корону з пелюсток.
Так, нецікаві одноденки...
А ти ішла - вгинавсь місток.

...ату її! пихата паня!..
Неслави палевий туман.
Жабун вихлюпує ковбаню,
за мною крутить хараман...

- Вона така, що здерти б лУску,
бо я вже драв і не одну...

Нахабам не давати спуску -
собі нарощувать ціну.

2

Метаморфози...
Моськи, лиски...
Край дебаркадера - човни.
До сховку мудрощів так близько.
Науку-відсіч осягни.

2019

1

Дружба - листя жухле.
Чим гребти у даль?
Мріялася літня тепла пастораль.
На пеньочках охи, мавки - на танцпол...
У ворота власні гноми - сьомий гол.

Вибори - без вибору, не беру газет.
Ні, я не байдужий латаний поет.
Пишні марципани мери роздають.
Ген Григорій Савич просвітляє путь.

Не стягли ще Зигіна, стела над вогнем.
- Сполом, з перекуром, брухт дідівський гнем... -
патріоти стогнуть. Бідні лементять.
Лихослів' я, гамір...
Ще б рядочків 5...
Та не хочу більше тут писати.
Сніг...
Песики-безхатьки ластяться до ніг.

2

Пахне солодкаво, пряно майоран.
Циркулем модерним зміряно екран.
Звеселяє птаство, сиплеться пшоно.
П'ятниця... шипшинно-м'ятне кімоно.

2019

Називаючи автора "шановним", скажіть: чи шануються на сайті інші? Відомі, знані, з доробком, який має розголос, регалії...
Зокрема, я, Л.Бенедишин, Я. Чорногуз?
Де захист гідності, де правила належного спілкування? нахабам - повна свобода паскудства.
Наводжу коментарі щодо вживання мого імені у прозі О.Сушка "Любов і поезія"
Вікторії Торон та Любові Бенедишин.

Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2019-03-27 14:17:15 ]

Перепрошую, тільки ось повернувся з астральних мандрів і намагаюся отямитися в нашій реальності. )
І найперше, що мені спало вервицею земних думок, що будь-яка згадка про того чи того автора викликає зацікавлення до такої особистості в ширших колах читачів. Тобто, в разі, якщо немає явного використання згаданого автора в зневажливому контексті, без явної образи, то я, особисто, напевно не надто би й протестував.
Але більшість знаних авторів, звичайно, ставляться до таких згадувань більш прискіпливо і більш традиційно. В результаті невеличка війна знову ж таки привертає увагу мирян. Що теж, ніби, реклама.
Звичайно, хотілося б найвищої можливої художньої цінності від творів шановного Олександра Сушка, принаймні, коли йдеться про згадування інших авторів. Бо ж читачів таки найкраще не розважати, а найглибше поважати? )
Таке ось сакраментальне питання - чи має автор поважати своїх-несвоїх читачів? )

Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-03-29 02:29:02 ] УВАГА!

Люди взагалі (а автори – особливо) чутливі до того, в якому контексті прилюдно вживається їхнє ім’я. Я в даному випадку – стороння особа, але мене одразу вразило те, в якому «зневажливому контексті» (за виразом РМ) вжиті імена цих авторів. Писати про те, що чиїсь книги стоять у тебе «у дальному кутку курятника, за старими ночвами під побитим міллю бабусиним рядном, яка померла років сорок тому» (невірна побудова речення! – В.Т.) і з них треба «здмухувати пилюгу» і «витирати засохлі курячі цятки з обкладинок» -- це не реклама. Навпаки, це означає -- ославити, зганьбити автора, під виглядом гумору створити пасквіль. Коли книги, навіть гіпотетично -- занедбані, закаляні у курячий послід, це ніколи не буває смішно, особливо для авторів, прізвища яких згадуються. Кожна книга – це чиясь творчість, частина життя. Навіть якщо в реальності так трапляється, що книги опиняються на смітнику, це завжди сумно, а пан Сушко ще й наводить імена живих діючих авторів цих книг. Не хочу говорити про інші місця, де пафосна похвала одному з авторів також є завуальованою насмішкою, Сушко буде це всіляко заперечувати і прикидатися «невинною овечкою». Як би не було, але якщо вже хтось із згаданих авторів висловив свою незгоду із такою «рекламою», то немає сумнівів, що з цим треба рахуватись і видалити згадку його (її) імені, а не нахабно заявляти: «Робив і буду так робити, і нічого ви зі мною не вдієте!».
Сумний парадокс у тому, що література (особливо поезія) у наш час взагалі мало кому потрібна. Публіці досить жменьки «розкручених» імен, більше вона й не хоче. Усе, що ми маємо – це таку-сяку увагу до своїх творів з боку решти поетичної братії, тобто таких самих, як ми. Той, хто спричиняє скандали на сайті, возвеличується у власних очах, але це «дута» слава, тому що реальний адресат цього всього – читач – трохи потішиться, посміється, стисне плечима і піде займатись своїми справами. Слава Богу, у наш час розваг вистачає, значно цікавіших, ніж ці. Натомість хтось з авторів залишається невинно- обпльованим, а інший – невиправним торжествуючим хамом.



Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-29 08:58:01 ]

Вважаю, що після такого роз'яснення Редакція Майстерень або видалить усі тексти Сушка, де паплюження імені мого, або навіть заблокує автора на певний час.

Мені довелося брати книги чудового поета полтавського Тараса Нікітіна "Крик чибіса", бо не було де їх зберігати і книги роздавалися...
насолода від справжньої поезії автора, який замолоду був російськомовним, опанував українську досконало, писав прекрасно. Працював директором видавництва "Криниця", я початківцем відкрила для себе цю особистість.
І маємо на сайті паяца Сушка, якого я наче "підрощувала", він мене несказанно шанував, тепер він курсує між сторінками, бруднить-знеславлює, який ні в яке порівняння з нині покійним Тарасом.
Моя "Птахокардія" закаляна отут на поетичному сайті у прозі автора, обов'язок адміну наводити лад.
Чи знає шановний адмін, що рецензія на мою книгу є у збірнику "Золотисті клейноди" (Львів, "Сполом"), у оточенні статей про класиків та кількох сучасних письменників?

Привертати увагу до сайту потрібно (бачимо анабіз, неоціненість нових авторів, відсутність редакторів, що допоможуть новачкам і тим, хто потребує редакторсього втручання), але не мовчазним схваленням драчок, словесних баталій.
Клони обливають брудом - бо так зручно - не показувати лиця.
А сучасні письменники не мають захисту від нахаб.
Цих стрічок коментарів не було б, якби вчасно втрутився адмін і поставив нахабу в куток сайту. Яку художню цінність мають щоденні пасквілі такого автора? Енергетичний вампіризм і лише.
Дякую Вікторії за небайдужіть і мудрість.

Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2019-03-21 12:44:47 ]

Ну і що це таке???
Треба звертатись до Адміна, щоб прибрав це неподобство.
Це не проза, це відверта неповага до авторів, упом'янутих у цьому з дозволу сказати тексті. Це і само-неповага, і втрата поваги до Вас авторів Майстерень.
Краще приберіть це самі, знищіть, і не ганьбіться, Олександре.
Те, що Ви зробили - огидно.
..............
така її думка, щодо згадки мого імені у прозі автора ПМ.

Чи бачила РМ те, як клон чи нікейм Ереміт називав Любов Бенедишин "пацючихою" і знана поетеса зачиняла двері сайту?
Повертаючись на сторінки ПМ, ми сподівалися, що шановний адмін таки наведе лад на цікавому поетичному ресурсі.

Революція гідності на сайті мусить відбутися.

Подовшали уже деньки весняні,
Зробилась меншою також чаклунка-ніч.
І на залитій сонечком галяві
Зустрілась я з прекрасним віч-на-віч.

Світло-зеленим ніжним первоцвітом,
Мов килимом устелена земля,
Рожевий ряст вітається зі світом
Та спів пташок серденько звеселя.

Берізоньки-сестрички білокорі
Сережки начепили для краси
І напувають соком перехожих
Та явір також в гості запросив.

Видзвонює джерельце під вербою,
Якій вітрець розчвсує косу.
Я, переповнена всняною красою
Додому гарний настрій принесу.

2018 р.

Невщухаючий дощ затуманює шибку
Пеленою густою безликих краплин, –
І нікого мені за віконням не видко,
І нічого не чути, крім скрипу вільшин.
Поховала світи затяжна заволока,
Затопила простори жадлива вода, –
І схлюпнувся в душі полохливий неспокій,
І шубовснула поруч із серцем біда.
Протинає, мов гострою голкою, здогад
І проймає скорботою й болем мене, –
Не вдається ніяк помиритися з богом,
А тому і пишу, зазвичай, про сумне…
29.03.19

що в мене нового? лиш зміна сезонів
плюсуються цифри лягають на скроні
весна кажуть скоро вже – після циклонів
багато читаю ще більше мовчу
або споглядаю дерева поснулі
чи рими годую немов гулі-гулі
а дні пролітають мов птиці мов кулі
несу проти вітру себе мов свічу

весна гряне громом на голі дерева
в тумані примариться маревом-мревом
і хтось журавлів рахуватиме ревно
а я знов у жмені тримаю синиць
у вірші беру кожну блискітку наче
сорока що тягне в гніздо все що бачить
це будуть ледь видимі знаки, чита́чу
для тих що живе як і я горілиць

я дякую, ве́сно, за твій подарунок
топтати свій ряст і заврунені руна
вслухатися в гуркіт небесних перунів
на березі ще напівсонного Псла
береза заплаче і солодко й жалко
і знову усе наче вперше і змалку
і човен просмолює ревно рибалка
йому вже вчувається плюскіт весла

28.03.2019

Слова слова криві горбаті
густіють… Боже омини
твою мою - і всі - "у матір"…
аж до до до оскомини
Так щільно щільно в вуха в очі
крізь шкіру в кров до спасу о
у дні короткі в довгі ночі
все басом басом басом по…
Хто відповість за що ця кара
і де ж той спокій з поміж слів?
я ж не Сосуд і я не Тара
а ні на йоту ні на пів…
… 26.03.2019.

Рідна далеч забулась моя,
Голуба спалахнула пожежа.
Не скандалю уперше вже я,
Заспівав про кохання уперше.

Був увесь – мов занедбаний сад,
І пиячив, гуляв цілі ночі.
Цих позбутися хочу я вад,
І літа марно тратить не хочу.

Я б тобою лише милувавсь,
Пив очей злото-кару згубу.
Щоб забулись обрАзи слова,
Й не пішла ти із іншим, люба!

Ніжні - стан, хода зазвичай.
Вередо, чи могла б ти збагнути,
Як уміє любити гультяй,
Як покірним уміє бути.

Про шинки я б забув навіки,
Не плодив би і віршів стоси.
Тільки б тонко торкатись руки
І волосся кольором в осінь.

Тінь ішла б за тобою моя
Чи у рідну чи в іншу далеч.
Заспівав про любов вперше я,
Одрікаюся вперше скандалить.

27-28 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

оригінал:

Заметался пожар голубой,
Позабылись родимые дали.
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.

Был я весь - как запущенный сад,
Был на женщин и зелие падкий.
Разонравилось пить и плясать
И терять свою жизнь без оглядки.

Мне бы только смотреть на тебя,
Видеть глаз злато-карий омут,
И чтоб, прошлое не любя,
Ты уйти не смогла к другому.

Поступь нежная, легкий стан,
Если б знала ты сердцем упорным,
Как умеет любить хулиган,
Как умеет он быть покорным.

Я б навеки забыл кабаки
И стихи бы писать забросил.
Только б тонко касаться руки
И волос твоих цветом в осень.

Я б навеки пошел за тобой
Хоть в свои, хоть в чужие дали...
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.

1923

Негода, саме час писати вірші,
Весна, а сніг стіною - ти прикинь!
Під ковдрою у милої тепліше,
Приваблюють опуклості м"які.

Нага краса підморгує грайливо
І свариться ласкаво "Ай-яй-яй!.
Виорювать лечу родючу ниву
Аби зійшов чудовий урожай.

Втомилися Ерато і Евтерпа,
Хай сплять. Тепер дружині я слуга.
Хандрою світ завіяло до неба
Та ми не знаєм, що таке нудьга.

Ревуть шторми, жаги вирує повінь,
Закручує чуттєвості борвій.
Фонтан життя - енергія любові,
Його немає - ти вже неживий.

28.03.2019р.

І
Ночі темної, ранку Божого
силуетами у вікні,
що було мені любо-дорого,
увижається уві сні.

Поза обрії – біло-зелено.
Буде ранньою ця весна,
та не нашою... ще не велено,
щоб явилася і вона.

Все лишається у минулому...
У майбутньому – це нова
та омріяна... не забули ми,
поки віримо, що жива.

Набирається диво-силою...
Розвивається. Молода.
І любуюсь я тою милою
як іконою у свята.

Ой не раз було сповідався я
у любові їй на віки,
та не велено сподіватися,
любій братії завдяки.

ІІ
Неділимою і єдиною
побажаємо бути їй.
Іменуємо Україною,
що крокує у світ новий.
.....................................
Я і вірую, і не вірую, –
Ти обрав Її, Боже мій?


03/19

Свинарчуків ганяють по країні,
Усіх, що обкрадали вояків.
І возять бидло зрадницьке, щоб ними
Заповнити Тернопіль, Рівне, Львів.

Наїхало гарантове нашестя,
У древнє місто, добре і святе.
Чи буде потім вже його пришестя,
Чи люд його на виборах змете?

І вже нацкорпус захища державу,
Який з боями фронт увесь пройшов.
І не дає зганьбити нашу славу
Всім носіям чужинських підошов.

Сини стоять гуртом, не поодинці,
І тісно так, що до плеча плече.
Ми вистоїмо, друзі, українці
До перемоги! Ворог утече

Удалину, за всі наші кордони
Ми виметемо те чуже сміття!
І підуть з ним всі біди й заборони
Й відновиться в країні цій життя!

28.03.19

Найвродливіша хмаринка
Дуже хутко, без зупинки
Здоганяла літачок.

Він помітив, усміхнувся,
І крилом її торкнувся -
Похилився на бочок.

Фарами мигнув хмаринці:
Гарна ти в білій косинці!

Чиєсь кохання десь розквітло
В промінні ранньої весни.
Чомусь чуже не тішить світло –
Лиш іноді щасливі сни…

2019

Добірні зерна - денний атрибут
Етюд Шопена свідок того
Так благодійно і надійно тут -
Тобі… і дякувати Богу!!!
28.03.2019.

Ніколи жоден президент
Не дасть дарма тобі презент.
І хочеш вір, а хоч не вір –
Не безкоштовний жоден сир.

То ж обирай, не обирай –
Не матимеш одразу рай,
Але і жити на землі
Не варто в бруді та імлі.

Гоноровитість неприємна риса. Це мені ще з дитинства пояснила нянечка в дитячому садку. Більш грубимими словами. Нам в дистсадку виделок не давали. Лише алюмінієві ложки. Чи то не бажали мити, чи боялися, що ми повиколюємо один одному очі.

Не знаю напевно. А макарони дали одного разу. Спробуй макарони їсти ложкою. Це дуже незручно. Та діти їли пальцями, деякі просто ротом із миски. Я несміливо пролепетала, що ми вдома макарони їмо виделками. Отут няня мене і поставила на місце. Назвала великою цяцею. Ще був випадок, коли мене на вулиці нетверезий громадянин упізнав і в честь нашої стрічі хотів пригостити вином. Він його цмулив із пляшки, там було чимало слини громадянина. Я ввічливо відмовилася. Він мене теж назвав спесивою. І ще по-різному. Та особливо його гонорство дратувало, звісно. Або ще в наповненому людьми ліфті незнайома пані вирішила обговорити адюльтер чоловіка. Може, справа у статевій несумісності? Тому що відбувається те і те...

Я ввічливо попрохала не обговорювати інтимні питання в ліфті і взагалі не обговорювати з незнайомцями. Я не сексопатолог, даруйте. І теж дама вимістила на мені власні статеві проблеми і проблеми свого чоловіка. Назвала пихатою і не лише.

Коли лізуть обійматися абсолютно незнайомі особи, коли дають брудні столові прибори, примовляючи: "Ти диви, яка гонорова. Та а я просто цією ложкою суп перемішала. Вона не брудна. Я її облизала!", коли ляскають по плечу чи примушують до спілкування - і коли ти просиш відійти чи дати чисту виделку, обов'язково у пихатості звинуватять.

Ввічливість, виховання, брезгливість цим людям невідомі. Вони все це називають пихатістю.

Це вони неправильно нарікають. Просто коли стоїш накарячки і ротом хлебчеш із корита, всі прямоходячі здаються якимись вельбучними. Якимись гордовитими цяцями.

Невже так важко вивалятися в лайні та похрюкати разом?

Важко. От важко. З дитинства було важко, аж неможливо. Нині вже пізно себе переробити.

І де ж ти був раніше,
коли писала вірші
про ніжность і любов?
Плету думки полинні,
спокутую провини
під шепіт молитов.

Життя відтяло крила,
хоч я не ворожила
і долю не кляла.
На все шляхи Господні,
пригублюєш з безодні,
напийся з джерела.

Весна буяє щедро,
хоч я давно не Герда,
ти не бездушний Кай.
Тумани у люстерку,
зозуленьку із серця
на волю відпускай.

На оксамиті неба
зорітиму для тебе -
немає кращих веж.
Зустрінеш королеву,
а сакуру рожеву
у коси не  вплетеш.

Хто не обпікався полум'ям зеленим?
- ти най... най... найліпша... -
змій туливсь до мене.
- Ми з тобою - сила... о пресвітла Майє...
У зчорнілій пащі шмат листка тримає,
оксамитні мешти висміяні вдруге.
Фазиси охаяння, зимної наруги.

Яблуко червиве, таця зіржавіла.
Я ж така наївна - теплоти хотіла.

Змія на колечко виміняю радо.
Зголосіться! Може, звеселюсь до граду...

2019

Мрій обіцянкам замало,
Досить – пліток та огуди.
Все, що могло, з нами сталось.
Більше нічого не буде.

03.2019

Що за голосок в Іванка!..
Тільки-но з’явивсь на ганку,
Простягнув руки до сонця,
Як до кожного віконця
Прикипіли безштаньки,
І дівчата, й парубки.
Відгукнулися здалека
Льотом стомлені лелеки.
А лошата і телята
По дворах давай гасати.
Пробують на міцність роги
Козенята тонконогі.
Півень із гори компосту
Курочок скликає в гості.
Гуси жалібно гелгочуть –
На ставок рушати хочуть.
Потягнувсь ліниво кіт,
Ласо позира на пліт.
Там, де птаство спозаранку
Додає снаги Іванку.
А земля довкруж парує.
Комашня свій шлях торує.
І старі уже потроху
Забувають свої «охи»,
Повиходили із хат,
Щоб вкотре весну вітать.

Переклала текст, надісланий мені приватно.

А.В.Кир'янова: Зрадить чи залишить нас саме та людина, котра з порогу, відразу починає виказувати свій полум'яний захват нами. Вона заливає нас хвальбою, співає дифірамби. Вона різними способами виказує свій захват. А згодом, через деякий час, остигає до нас без будь-яких на те причин. Ні, причини особа знаходить, звичайно. Але охолодження для нас завжди несподіванка. А за ним настає відступництво чи навіть зрада. Людина лишає нас. Іноді приєднується до ворогів. А як же вона вихваляла нас, якою щедрою була на прояви любові та дружби!
Є три причини для такої поведінки.
Перша проста: захват був лицемірним, брехливим. Людині просто щось було потрібно від нас отримати. Зігрітися у промінні слави, скористатися нашими можливостями, гроші взяти чи дармову послугу. От вона і засипала нас похвальбою, щоб отримати бажане чи втертися в довіру.
Лестощі діють на підсвідомість, за допомогою лесток можна багато чого досягти. От людина і лестила з усіх сил. А самі ми їй не були потрібними. І потім вона вирішить позбутися нас, щоб не згадувати про зобов'язання. І помститися за змушений нами захват, за власне лицемірство.
І друга причина - людина нас просто вигадала. Так поетеса Цвєтаєва вигадувала людей, як сама визнавала. Наділяла їх тими якостями, яких не було, вигадувала за людину її почуття і бажання. А згодом розчаровувалася, коли бачила особу такою, якою та була насправді. Так вона розчарувалася у молодому поетові, який помирав від туберкульозу, писав сумні вірші. Спочатку вона нарекла його своїм улюбленим сином, подарувала куртку. А згодом образилася, бо він не відповідав її очікуванням. І куртку відібрала у важкохворого.
Люди з проявами обожнення вельми жорстокі. Вони люблять не нас, а свою фантазію, свій вигаданий ідеал. Згодом розуміють, що жива людина не ідеал, який вони намислили. І мстяться за це розривом стосунків чи навіть зрадою.
Чим сильніше захоплення - тим страшніший потім розрив стосунків. Гіпертрофоване захоплення - це замаскована заздрість, такою є третя причина. Заздрісник намагається сам себе одурити, висловлюючи найкращі почуття. Вихваляє, та в душі розуміє, що йому ніколи не отримати того, що є у нас. Молодість, красу, гроші, досягнення, любов - саме те, чим він так захоплюється. А заздрість завжди веде до зрадництва і злоби.
А тому до надзвичайного захоплення варто ставитися скептично. Поспостерігати. Не вельми розраховувати на довгу любов і вірність такої особини. У ліпшому випадку людина розчарується і переметнеться захоплюватися іншими. І куртку забере. У гіршому - зрадить нас при ліпшій нагоді, щоб помститися за власне розчарування.

Он взлетал высоко и кружил надо мной часами.
Каждый раз отпускала его, думая - навсегда,
Провожала его в горизонт голубыми глазами...
... Надо мной тлели звезды, текла длинных дней череда.

Он всегда возвращался. Смотрел мне в глаза подолгу,
От него пахло небом и пылью чужих полей.
Я совсем не горела чувством проклятого долга,
Раз уж птица нашла свою душу среди людей.

Как возможно орла приучить пить с ладони воду?
Я его никогда не держала в тюрьме из стен.
Это сильных удел - любить и давать свободу,
Это слабых привычка - любить, заключая в плен.

2019

Мовчать залякані поети,
Полову сіють навкруги.
Вже опустили слів багнети,
Бо сіять нічим, а плуги

Ржавіють… Нікому орати…
Та й де узяти їм зерно?
З полови ліньки вибирати,
Не дуже й хочеться. Воно

Лежати буде серед пилу,
Чекати інших вже часів.
Поетів справжніх всіх убили,
А нині графоман засів.

В своїх літературних радах
Гуртується непотріб весь.
Всього бояться. Тільки влада
Дає їм грошики й овес.

Нехай їдять… Бо на припоні
Не заіржуть і не втечуть…
Ці безпорадні горе-коні
Не підуть в бій, в далеку путь.

Що треба, те вони й напишуть,
Лизнути треба, то й лизнуть.
Ці коні вже на ладан дишуть
І молодих їм не зігнуть.

А поманити лиш грошима —
То не відмовляться. Вони,
Літературна рать вошива,
Не знає справжньої ціни

Ні честі, ні добру, ні славі,
Ні слову, що прийшло з віків.
Оці перевертні в державі
Погоду роблять. Їм з руки

Не поважати нашу мову,
В усі шпарини — мовби ртуть.
В колоні п’ятій додатково
Гуртом заляканим ідуть.

Напівзігнуті, вже готові
Як пси дресовані служить.
Напитися з держави крові —
Надрукуватися — і вмить

Кругом розкидати насіння
Із віршиків своїх дурних.
Цим демонструючи невміння,
Не відчуваючи вини.

Для чого їм Шевченко, Пушкін?
Не пошанують, хоч умри!
Оці літературні тушки,
Вгодовані, злетять з гори.

Впадуть до ніг свого народу,
Перетворившись на сміття…
Запроданців чекає зроду
Нікчемне зрадницьке життя.

грудень натхненний художник ґрунтує завзято
для чергового нового сюжету нове полотно
де усе буде - і лінії й колір - до ладу
замисел зріє давно

зріють слова для твоїх і моїх монологів
і дожидають пори як під снігом жде озимина
жде проростання надія з-під снігу тривоги
ледь зеленіє вона

птах в піднебессі чорніє мов крапка в розмові
ми оминаючи гострі кути все ж зайшли в глухий кут
глянь навкруги крижаніють сюжети зимові
грудень вже зараз і тут

висне між нами розмова студена й льодиста
можна порізати губи тонкими крижинками слів
синьо дзвенять вони наче іскристе намисто
птах зависає в імлі

грудень єднає індиго із кобальтом льоду
і до пташиної крапки ось-ось підлетіли ще дві
отже в фіналі три крапки дано в нагороду
зріють сюжети нові

30.11.2018

РЕКВІЄМ

Я все ще бачу погляд твій й рух вій
І зачаровано у снах зливається вустами
Буревій! Незнаний більше. Зчитано сувій!
Ми вже ніколи не зустрінемося. Снами
Я ще цілую образ твій. З небес мене зігрій
І сніг навколо двох. Тінь мертва є із нами
У надземельній прірві! В сутінь сльозові́й
Любові чистої. Ми – впали пелюстка́ми…

Коханий! Уятрено в душі́ заламану галу́зку.
Не знаю я. Здолати як над тугою борню
І зду́шливу розвіяти приреченості згустку
Й прошепотіти сповіддю: увічнено люблю́.

Приречено малюю вкотре погляд твій
В картині пам’яті, розхристаній роками.
Незречено живу в минулім наших мрій
Й гортає спогад долесвіту вітряками
Світлин калейдоскопи. Без нових надій.
Вони розвіялися світлом й небесами,
А я несамовито тужу в самоті німій
По смутку й радощам на двох. За нами.

Коханий! На серці маю зі́рвану пелюстку.
Не знаю. Як оминути ночі чи радіти дню,
І сил немає домолитися крізь пустку
Про те, хоч раз іще, що я тебе люблю́…

Павло Гай-Нижник
15 березня 2019 р.

1

Сумочки жіночі... акції-приваби.
Так, зелену хочу: листя і кульбаби.
Для сережок вух би із десяток, може.
Палева сукенка - розквітає рожа...

Багнеться в Опішню, а найліпше в Ніцу.
Знову шквал рекламний: посуд, вина, піца.

Лелечко житейське - бракне грошеняток.
Пролітає Карлсон між клозетів, яток...
Малюка підносить над шатром смугастим.
Я заходжу в "Юліс" - прикупити ластик.

2

У будення з вірша випливу охоче.
Два коти без корму "вредна ти..." муркочуть...

Лялечок нашила, доплела кофтину.
Волоконце втіхи...
помолюсь...
полину.

2019

В напівживій країні учинили лови
Злодії, злодюжки з маленьких партійОк.
Ось і українці не з’єднались знову,
Гетьмани манюні не спиняють крок.

Пруться помаленьку і повзуть до трону
Нуль-нуль-нуль відсотків – це їх не ляка.
Все сховали хлопці всупереч закону,
Хочеться до влади – їх мета така.

Розривають тіло матері чужинці,
Їм би обікрасти зболений народ.
Та чому не разом хлопці-українці,
Що сміттям зібрались не ради свобод?

Ті, хто розуміє - бій іде останній,
За пісні і мову, просто за життя.
Об’єднайтесь, хлопці, ми в такому стані,
Що не буде з вами всім нам майбуття!

Вороги-чужинці в хаті на порозі,
Синьо-білих стільки зараз розвелось!
Об’єднайтесь, хлопці, всупереч загрозі,
Щоб країні потім плакать не прийшлось.

Де ви, ті, хто мовить гарно в телевізор,
Як вони за матір, та в кишені – зирк?
Утече вся молодь, порадій безвізу!
З вами перетворять Україну в цирк.

Об’єднайтесь, хлопці, є іще два тижні,
Щоби щось змінити на своїй землі.
Виберіть одного, що найбільше ближній,
Щоб не наступити знову на граблі.
15.03.19

Диких танців карусель
Третій день гарцює
Це ганяє ніч , і день
Бабин гнів лютує...

Підвела під монастир
Дурна діда звичка
На чужий покіс кобил
Загнав , сталась стичка...

Прикро те що до куми
Яку він так хає
Ласий до її краси
Все село це знає...

Як побачить її косу
На ходу аж мліє
А зарум*янілу вроду
Увесь аж пітніє...

Запідозрила щось баба
Що то ненароком
Все сплановано було
Корова б їм рогом...

Вона все спостерігала
З - за старого дуба
Як кума йому моргала
Мов жаба з болота...

Нагиналася усе
Виставляла груди
Щебетала - стереже
Від собаки кури...

А дід рота аж відкрив
Муха б туди впала
Так улесливо просив
Зцілить йому зуба...

Заглядала та кругом
Уйого щелепу
Покотились обертом
Аж до очерету...

Я туди , а там оба
До гріха вже діло
У обіймах тіла два
Целюліт весь видно

Коромисло де взяла ???
Вже не пам*ятаю
Та тріщала та халепа
Здалися без бою...

А кума , ой -ой біда
Блискавку їй в жабра
Все кричала , наче я
Дурепа нахабна...

Диких танців канітель
Третій день гарцює
Рифм нечуваних коктейль
Битий дід смакує.

Білим шовком маскуючи терни
При дорозі лягла полотном
Прикладала до трав мої рани
Так образи лікуєш добром

Пильна ,щедра , надійна опора
Цього світу квітуча душа
и настільки велика , і власна
Що у кожного тільки своя

Додаєш нам терпіння , і віри
Для слабкого підставиш плече
Це цінують дорослі , і діти
ББо ти все що для нас головне

Тобі вдячний за власну підтримку
Віртуозний практичний сюжет
Я поставлю десь кому , десь крапку
Занотую повчальний момент.

До хребтів поприлипали ковбики,
Здихля, це, братове,- не поет.
Рознещасні, кволі, щоки он які!
Ноги вислизають із штиблет!

У худого зранку ані віршика,
А писне - суцільний плагіат.
Еталон митця - Руслана Писанка!
Апетит хороший? Ти - талант!

Налягайте на реберця й хрящики,
Їжте смалець ложками щодня.
Бо лягають сухоребрі в ящики,
Сало - від нещасть усіх - броня.

Я ж дебелий, центнер буде з хвостиком,
Гупну, то дрижить гора-Парнас.
Як іду ліском - за мною просіка,
А пишу, то вірші - вищий клас.

У змарнілих, кволих - сині личеньки,
Є для вас порада лиш одна:
Відірвіть від стільчиків сідниченьки,
І пожуйте рило з кабана.

Хочте, у кафе гайнемо - я плачу,
Бодня меду на аперитив.
Сил не буде хлипати від розпачу,
Настрій - вулканічний позитив.

У колеги горе! Знову поминки!
Від анорексії здох Пегас.
Тож біжіть, топчіть хутчіше ковбики
І тоді все буде добре в вас.

26.03.2019р.

По дорозі на вершину,
Неухильно тут і там, –
Неприваблива картина
Відкривається очам.
Мов нежданий сніг, листівки
Застелили швидко шлях
Від підніжжя до верхівки
Під ногами бідолах.
Папірців набридлих шурхіт,
Попри сміх внизу і гнів, –
Може мертвого розбурхать,
А живого – й поготів.
Бачу лиця призабуті
На високостях крутих, –
Обіцянки черстві чути
Безконечно скрізь від них.
Кожен хоче ухопити
Обережного мене
То за руки трудовиті,
То за схудле портмоне.
Хоч уже чекати скрутно
На покращення життя, –
Плине валом каламутним
Річ брехлива без пуття.
Тільки недругів і друзів
Невмирущий вічно спів
Не оголює в напрузі
Рештки сталих почуттів.
Ним вмовляють і лякають
Вміло й вперто повсякчас, –
Та вже четверть віку знаю,
Мов облуплених, всіх вас.
Розумнішим став утричі,
З шиї скинувши вузду, –
Тож, коли йти разом кличуть,
По затоптанім не йду…
27.03.19

 
не з тих зухвалих я, щоб у рядках своїх
оспівувати абсолют чи бездоганність
так само, як і Ви ~
хоч Ви
змогли би

змагання, марні хай славетні, вищих рис
інакість лиць & сонце з-поза хмар
а молодик між зір
крізь хащі міст нуарні
освітлює стежки

до карнавалів, до сновид~ блукальців
дзеркальний принц, протагоніст
казок лунких, дотепів
забуттєвих

урочої пори, о музико тіней сріблистих
пристанище сяйливих кольорів
що розплавляють смисл
у злотий пил
жури

& театральний символізм ~
звитяг зневага заповітна
та мить
не спинена ніким

хоч Ви
змогли би, звісно




 

Хороше діло – оптимізм,
А надто – як реальний,
Коли не валиться униз
Твій стан матеріальний.

Єдину істину затям
Собі на перспективу –
Захоплюватися життям
Тверезим – неможливо!

Мовчу. З-за тину чується: - Ау!
Ходи до мене, поджергочем,- просить.
Не відповім - одразу виє "У-у-у-у!",
Влупити, мо", ляпачкою по носі?

Вже ж товк. Були і довбні, і киї,
Душив почвару голими руками.
Безсилий тут і ангел Джебраїл,
Бо справу має лиш із мужиками.

А тут яга! Письменна, не проста,
Коцюбою до носа не дістати.
Творю - мара одразу "Га-га-га!",
Гризе усмак щодня таланту клаптик.

Виснажує із лихом боротьба,
У сни приходить говірка й бундючна.
Лише спасає жіночка ряба,
Із нею ув алькові втричі лучче.

Від неї - дрож, знетямлення, екстаз,
Служу незрадно осяйній Венері.
Та перервася затяжний оргазм -
Мара нахабна грюкає у двері.

Таким відьмачкам геть незнаний встид,
Для неї, наче свій чужий будинок.
Прогнав. Та знову чується: - Впусти!
А ні - то прогризу бетонні стіни.

26.03.2019р.

Набубнявів бузочок... весна.
Ген верблюди пливуть - до Сахари...
Ой ти музо моя навісна,
причаруй Лукаша, не почвару...

Йде Килина, ще ринок гуде,
бідній Мавці - столихо на плечі.
Циганчатко старцює руде,
цукровату допродує вечір...

Ні цикад, ні пташиного "цві",
до олійниці черга добряча -
сто автівок... Гармати в литві.
Міст за мером кукібним ще плаче...

Сукня длинна (тут мовиться так) -
фланірує панянка тілиста.
Гультіпака зайшов у "Первак",
заливає в жерло грамів триста...

Аніматор заклично лящить.
Від пожару зачорнена "Єва".
Хилитається (вітряно) щит...
Розливається пінка киснева...

Ніде сісти... Обцаси "цок-цок".
На вітрині піранья живуча.
Ось до ніг реготун-колобок:
"Підніми! Я - із казки - найлуччий".

2019

Заплакав день дощем таким холодним
Й сніжинки закружляли у танку,
Не визирає із-за хмари сонце,
Похмуру пору бачимо таку.

Але не треба, друзі сумувати,
Он чуєте вже пісеньку шпака?
І почали пелюстки розкривати
Весняні квіти.То ж краса яка!

Та й вітерець вже незабаром втихне,
Пошле цілунки сонечко землі
І з"явиться на ній барвистий килим,
Яким ступати дівчині-весні.

2019 р.

1

Розлад особистості: полум'я і лід.
Наближайся, грійся... таці - на шматочки.
Хочеш бути вище, а не зроду під...
По-англійськи втеча, у стосунках - точка.

"...я тебе зондую... найсильніша ти!
Де таку наснагу віднайду, о Майє?..".

Облаштую - вольна - доли і кути,
десь упир дві тоги-блискітки тримає.

"Від сохи... селюк я... сала накоптив,
пригощу, вертайся, є гриби торішні...".

Набридає згірклий перчений мотив.
Хай мене спасають Усевишній, Крішна...

2

У такому дусі віршів напишу
із десяток, певно. Хай собі чи людям...
Я вивчала мови, осягла ушу...
закохала в себе реп'яха-іуду.

"Друг" ізранку добрий, пахне і цвіте,
присипляє сумнів доброта смолиста...
А надвечір знову - щось йому не те.
шарпає сукенку, розрива намисто...

2019

Листівки, пазлики, картинки,
спогАдки, домисли, слова…
З надії здмухую пилинки
і прислухАюся: жива?...

03.2019

Сизифові гора упала з пліч,
Вилазять з нір зацьковані таланти.
Почвара почалапала у ніч,
Не будемо за нею жалкувати.

Тепер варю з бельмесами віршець,
Несуть колеги похвалу-приправу.
А критика нехай ухопить грець
На язика посадить чорну ваву.

Безсмертя струмінь ллється з-під пера,
Загата впала під напором мислі.
Із надр Парнасу видав на гора
Мішки поез, не тільки дулі лисі.

З розмахом пише твір перо тверде,
За ним біжить сонетів "паровозик".
В фіналі - па-де-па і па-де-де,
Родзинкою на торті сміх крізь сльози.

Коли ж читач від захвату кричав:
- Ти - геній! Майстер! Пам'ятника вартий!
Задулася натхнення враз свіча -
З геєнни повернувся розпинатель!

Талантище убив одним рядком,
Шнопак не просихає від вологи.
У муз цицястих скисло молоко,
Пегаса догризають люті блохи.

26.03.2019 р.






Без сил

Ерот жульнальчик дав у посаг,
Сказав: - Хапай і йди, гарцюй.
Жона гортає...:- Ох і поза!
Давай но спробуєм оцю!

Несе мене хутенько в спальню,
Сторчма вмостила, зверху гуп.
А я люблю горизонтально,
Бо після праці, наче труп.

Від задово на стелю лізу,
Ще трохи - випаду в астрал.
Зольдат під генералом знизу,
А жінка - справжній генерал!

Хребет рипить, волає хрящик,
Потріскує старий горбак.
Але в цій позі - важче й важче,
В дугу зігнувсь кохання гак.

А от відмачка вельми ловка,
Їй любі ігри навісні.
Нарешті фініш! Попід боком
Прехтива мавка бачить сни.

Дрижать од виснаження губи,
Побув, неначе у бою.
Палю журнальчика у грубі,
Інакше гигну. Зуб даю.

25.03.2019р.

Не сумуй, моя кохана,
Днів печальних не лічи.
Ще твоя сердечна рана
Тихо заживе вночі.

Йде по струнах душ гліссандо,
Знову разом квіти ці –
Оксамитова троянда
Й фіоленький* гіацинт!

Пахощі перемагають,
Аромат п`янить усіх.
І веселка у розмаї
Уклоняється красі!

*Фіоленький – свідомо вжитий авторський словотвір.

25 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Гадання на кавовій гущі
осилила - знаю, що нині.
Пручається-коле минуще.
У кошику зайчики, свині,

виблискує мідь... порцеляна...
Так затишно мило і любо!
Цілують іуди... уляни...
Малинові тога і губи.

Гигочуть: "Іди вже далеко,
чесноти отут - не до шмиги"...
Наснився рожевий лелека:
онуку несе крізь вериги...

Отож, готуватиму люлю,
потішить білява малеча.
За плацом - недремна зозуля
і гелгіт-ячання овече...

Осторонь

Укотре лишаюся осторонь...
Не костуром - малевом-островом...
Пісками - брудні перегони,
везуть заповзятих вагони...

Синьйора чекає на Галю.
Сосну загасили чималу.
Кемаль десь намріяв Дарину.
Зачахне в селі чи полине?

Така ж дорога ойкумена...
Туліться, вербиці, до мене!

Ідуть розмальовані діти.
...якою мені гомоніти?

- До щастя пнемося, до волі...
шерхочуть агітки схололі.

2019

У час весняних рівнодень
Лунає світом «Дзень-дзелень!» -
Поезії всесвітній день
І уродини у Поета!

- Між днями бузьків і Галин
Він серед нас такий один! -
у сяйві сонячних краплин
співає радісна планета.

Чарівна сімка із нулем –
На сьомім небі - нуль проблем!
А для поезій – сотні тем,
І що не день, новіші.

У королівстві абрикос,
Груш, яблунь, світанкових рос,
Весняних благодатних гроз
Народжуються вірші…

А дати, цифри – хай там як!
З роками – лиш густіший смак,
Тепліш обійми, позаяк –
Юнак!

Долиною широкою туман покотився,
Молоденьким вербиченькам коси намочив,
Потім десь в куточку тихім собі причаївся,
Наче той сіренький котик заспівав без слів.

І полинула та пісня далеко-далеко,
Незабудочка блакитна слухала її,
Та й осока зеленая разом з очеретом
Хиталися легесенько, слухаючи спів.

Так, співаючи незчувся той туман ранковий
Як заснув десь у ярочку глибоко на дні.
А ту ніжну мелодію його пречудову
Підхопив дзвінкий струмочок і далі поніс.

2019 р.

Час іти, відкрилася тюрма,
Змив з душі брудні шматочки піни.
Тут мого нічого вже нема,
Все віддав, що мав, нарешті вільний.

Діти - врозтіч, внуки - хто куди,
Висипав дружини прах у море.
Власний гроб пропив, вінки, сатин,
Ось тепер мені і справді добре.

А майно пішло із молотка
За борги, несплату комуналки.
От якби усохла ще й рука,
Щоб не пік я віршики-оладки.

А неситий шепче: - Все моє!
Хтось із нас і справді вельми бідний.
Думи, думи...все, що в мене є,
Та вони нікому не потрібні.

25.03.2019 р.

Іноси!

Потребує народець
Всепрощення, наче віагри.
Краде-бреше щодня,
Нашаровуючи гріх на гріх.

А пророк негодящий,
Джергоче постійно про кари,
Письменами святими
По головах б'є навідліг.

Чорнорота вельбучність
Гризе незлобливу покору,
Тінь від гриба-сморчка
Закриває естетам роти.

Стратять лисого діда!
Для вироку смертного кворум
Назбираємо швидко,
За межами зграї лиш ти.

Хоч ланцюг із неволі
Мозолить шияки жеброті
Та поснулих соньків
Не розбудять гарячі слова.

Під "Ату!", "У-лю -лю!"
Правдолюбці ідуть на голготи,
А крикливих - в тюрму
Чи під сосни у рай "два на два".

Алебарда у крові,
Глава покотилась у прірву,
Тиша радує слух,
Ми з тобою здорові й живі.

Привіталася кривда:
- Іноси, раби мої! Мир вам!
Гріх - не гріх, бо нема
Кому правду казати людві.


Питання...


Натягую шорти
На музу-тараню
Без рам'я.

Вмирають на фронті
Чи від віршування?
Питання...

Окопчик - для лоха?
Піїтові - з м'ясом
Котлета?

Ура! Перемога!
Дописує блазень
Сонета.

Сльозавий страждалець
Проголгофував вір-
Туально.

В чорнилі ніс, палець,
У рунах папір...
Ідеально!

Картина - бездарна,
Письмо - плодовите,
Для любки.

В пастелі нірвана,
Амурні кульбіти,
Цілунки.

25.03.2019 р.