ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрко Бужанин
2026.02.11 12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,

Тетяна Левицька
2026.02.11 11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.

То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,

Борис Костиря
2026.02.11 10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму

Артур Курдіновський
2026.02.11 03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.

Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,

І Ірпінський
2026.02.11 02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди

Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?

Олена Побийголод
2026.02.10 21:20
Із Леоніда Сергєєва

Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.

Світлана Пирогова
2026.02.10 19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому

Іван Потьомкін
2026.02.10 18:53
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде

Ігор Шоха
2026.02.10 15:13
А ми існуємо іще
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.

ІІ

Микола Дудар
2026.02.10 14:09
У замкнутім колі несемось галопом.
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки

Борис Костиря
2026.02.10 10:05
Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.

Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г

Віктор Кучерук
2026.02.10 07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.

Лесь Коваль
2026.02.09 21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч

С М
2026.02.09 21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону

вранці ми не думали про те

Володимир Бойко
2026.02.09 21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів. У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково. Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю. Московському баранові Золотих воріт не бачити.

Олександр Буй
2026.02.09 20:59
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.

А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,

Віктор Насипаний
2026.02.09 19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.

А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?

Сергій Губерначук
2026.02.09 16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!

Ярослав Чорногуз
2026.02.09 16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.

Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові

Марія Дем'янюк
2026.02.09 14:24
«Служу Україні!» — від віку й донині
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б

Тетяна Левицька
2026.02.09 14:06
В червоній сукні жінка чарівна,
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.

Микола Дудар
2026.02.09 10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.

Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —

Борис Костиря
2026.02.09 10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних

Володимир Ляшкевич
2026.02.08 15:58
Тут суто про чесність сприйняття в Старому Завіті, і про дійсні витоки Танаху. Але сама тема розмови і деякі раптові висновки не заперечують потребу пошуку любові в будь-яких наративах. Як то кажуть, - кому що до серця.
Проте з наданих матеріалів могло

Євген Федчук
2026.02.08 15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч

Лесь Коваль
2026.02.08 12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.

Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і

Борис Костиря
2026.02.08 11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!

Олена Побийголод
2026.02.08 09:09
Із Леоніда Сергєєва

Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!

Юрко Бужанин
2026.02.07 23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.

І надрив

В Горова Леся
2026.02.07 21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.

Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод

Іван Потьомкін
2026.02.07 20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?

Олександр Буй
2026.02.07 20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,

Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –

Світлана Пирогова
2026.02.07 13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко

Борис Костиря
2026.02.07 10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.

Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,

Лесь Коваль
2026.02.07 09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти

Артур Курдіновський
2026.02.07 05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.

І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Вадим Структура
2026.02.07

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віктор Кучерук - [ 2025.04.28 06:52 ]
    * * *
    Друзі хутко повтікали
    Якнайдалі від війни, –
    Спромоглися дати драла
    Їхні доньки і сини.
    Полякалися родини
    Кровожерних вічно псів
    І забули, що святині
    Захищати треба всім.
    Помагати не словами
    І не коштами любить
    Тих, що мають честь і тяму
    Не здаватись ні на мить.
    Не заходимо в безвихідь,
    Не впадаєм у відчай,
    Хоч дедалі важче дихать
    Від емоцій через край.
    По ночах гудуть “шахеди”,
    Телефон дзвенить щодня, –
    Про число нових трагедій
    Друзям звично мовлю я.
    Подалися дружні чада
    В необпалені світи
    І стійким дають поради,
    Як країну вберегти.
    27.04.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  2. Іван Потьомкін - [ 2025.04.27 18:31 ]
    ***
    Моцарта у самозабутті
    Перайя в Єрусалимі грає.
    Повіки зачиняю. Завмираю...
    Ну, як словами пасажі передати,
    Що то злітають в незбагненну вись,
    То жайвором спадають вниз
    І змушують радіть чи сумувати?
    І раптом в мороці немовби бачу:
    Моцарт схилився на рояль і плаче,
    Вдивляючись в залу принишклу,
    І не стидається сліз анітрішки:
    Чи то у захваті од гри Перайї,
    Чи, може, жаль морозом пробирає,
    Що не судилося, як він того хотів,
    Мать піаніста й слухачів таких.



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  3. Артур Курдіновський - [ 2025.04.27 17:52 ]
    Епоха брехні
    Еліта зі смердючого салуну
    Ґвалтує ломом імпотентний світ.
    З корівника приперлась на трибуну
    Та з рук свободи вибиває щит.

    Сидить свиня в овальнім кабінеті,
    На чорне каже "біле" й навпаки.
    Можливо, теж у власному клозеті
    Своє лайно складає у мішки.

    Несправедливість захопила владу,
    Куди не плюнь - продажні королі.
    Щодня штампують безпринципні гади
    Домовленості підлі та гнилі.

    Тепер пошана слову демагога,
    Що зазомбує голови дурні.
    В повітрі висить вже нова епоха
    Законної елітної брехні.


    Рейтинги: Народний -- (5.87) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  4. Віктор Насипаний - [ 2025.04.27 16:00 ]
    Все можливо
    З Кості вчителька сміялась: - Де тобі, дитино?

    Нереально, щоби в мене мав колись "відмінно".

    Щоб "дванадцять" було в тебе, - треба вчитись дуже.

    А в твоєму, бач, випадку неможливо, друже.

    Хочеш, спорим із тобою. Буде всім наука.

    Як не можна доторкнутись носом свого вуха!

    Костя ж хитрий, хоч лінивий. Веселун затятий.

    Каже: - Добре! Я не проти. Вже "дванадцять" ставте.

    Клас увесь за свідків буде. Слово все ж тримайте.

    Ніс до вуха - це можливо. Ви слона згадайте.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  5. Євген Федчук - [ 2025.04.27 16:04 ]
    Як москалі «скинули» ординське іго в 1480 році
    Вся історія московська із суцільної брехні.
    За що тільки не візьмися, правди і на гріш немає.
    Та брехнею тою влада дух москальський піднімає,
    Щоб погнати і згноїти їх у черговій війні.
    Хочу ще одну сторінку в цій історії відкрити,
    Як позбавилися іга остаточно москалі.
    Як вони з Іваном Третім – своїм князем на чолі
    Змогли, на Угрі стоявши, Орду від Москви відбити.
    Ще в підручниках шкільних я картину пам’ятаю,
    Як отой їх князь Іван був ханську грамоту порвав,
    А послів від хана тут же ще й убити наказав,
    Заявивши, що віднині Орда влади тут не має.
    І тоді Ахмат привів на Москву орду велику.
    Та Іван його зустрів в прикордонні на Угрі.
    Так Ахмат ту невеличку річку і не перебрів,
    Розвернувся та й подався назад в своє Поле Дике.
    Хоч, насправді, все було тоді зовсім по другому.
    Король польський Казимір був зачинщиком всьому.
    Москву в болота загнати так хотілося йому,
    Що шукав собі союзу по всіх краях без утоми.
    То Новгороду обіцяв поміч в боротьбі з Москвою.
    То з Ахматом домовлявсь разом на Москву іти.
    Але хитрі москалі все ж змогли захисток знайти:
    Союз також заключили вони з Кримською ордою,
    Що давно уже вела боротьбу проти Ахмата.
    Кримський хан Москві поміг. Казимір же обіцяв,
    Але помочі нікому так ніколи й не надав.
    Питається: нащо ж було тоді йому й обіцяти?
    Тож, як Новгород завівсь із Москвою воювати,
    То на поміч Казимір йому так і не прийшов.
    Зрозуміло, що відмовки об’єктивні він знайшов.
    Але вдарити із тилу усе ж попросив Ахмата.
    Той орду свою підняв та і на Москву подався.
    Він же давно вимагав з Москви тої данину.
    Саме тою даниною й виправдовував війну.
    Здавалося, князь московський добре у капкан попався.
    Але вихід він знайшов і Ахматові послав
    Цілу купу золотими (встиг уже награбувати).
    Отримавши «данину» ту, чого б іще воювати?
    Далі на Москву рушати Ахмат тоді вже й не став.
    А москалі на Шелоні новгородців геть розбили.
    Мусив Новгород скоритись після декількох розправ.
    Іван Третій кого вислав, кого тут же і скарав.
    А туди закоренілих москалів переселили.
    Проминуло кілька літ. Хан на данину чекає.
    Та не спішать москалі, ні копійки не дали.
    Звісно, що Ахмат від того на Москву страшенно злий.
    Щоби її покарати, сили у степу збирає.
    Казимір його весь час у похід той підганяє,
    Хоча сам не йде, мовляв, виступить після Орди.
    Ахмат, правда, у похід той взагалі би не ходив,
    Але ж москалі, як завжди, свого носа всюди пхають.
    Саме вони і дали привід до походу того.
    Вятичі, які були під Москвою вже в той час,
    Зібрались якось ватагою, як було то вже не раз
    Та і вийшли на велику, на розбійницьку дорогу.
    Спустилися вниз по Волзі й на Сарай-місто напали,
    Купців, люд пограбували, місто усе попалили
    Та і назад в свою Вятку спокійнісінько поплили.
    Звісно, хана те нахабство було геть розлютувало.
    Отоді він і відправив своїх посланців до князя.
    Про данину нагадав їм, помсти Вятці вимагав.
    Та Іван його послання на очах послів порвав
    І послів убив. Чи можна було знести ту образу?
    Тож підняв Ахмат орду всю. Казимір пообіцяв,
    Що ударить Москві з тилу, на що Ахмат сподівався.
    Ледь дізнавшись про похід той, Іван дуже налякався.
    І до Криму посланців чимскоріш своїх послав.
    На відміну від Москви, кримський хан тримає слово.
    Тут же зразу на Поділля Казимірове напав.
    Тож, куди там ще ходити - землю захищати мав.
    Казиміра зупинити зміг Іван чужою кров’ю.
    Залишився із Ахматом князь московський сам на сам.
    Велів із усіх земель бігом військо він збирати.
    Хоч самому йому було лячно у похід рушати.
    Вирішив, хай син рушає та й «розрулить» якось там.
    Сина битися відправив, власну кров не пожалів.
    Сам же в Москві ошивався, по церквах ходив, молився.
    Де б на півночі сховатись від орди тії дивився.
    Ледве-ледве не тікати народ його упросив.
    Переляканий страшенно, все ж послухався Іван
    Та і вирушив до війська, що вже на Угрі стояло.
    І шляхи орді на північ, на Москву всі перетяло.
    Ще й Іван собі на поміч братів-неслухів позвав.
    Їхав Іван та, чим ближче, страхи його не пускали.
    Не доїхав, за сто верстов у Кременці зупинивсь.
    Та із острахом вже звідти за подіями дививсь,
    Щоби першим драла дати, коли б військо утікало.
    А саме москальське військо усі броди зайняло.
    І орду на другий берег Угри тої не пускало.
    Так вони до листопада над річкою й простояли.
    Хоча кілька спроб татарських все ж прорватися було.
    Але москалі успішно всі ті спроби відбивали.
    Та, все ж, у страху чекали, як укриє річку лід,
    Тоді москалі вже точно не відкрутяться від бід.
    По льоду татари б легко Угру оту подолали.
    Іван Третій намагавсь якось з ханом замиритись.
    Дари йому посилав та і настійливо просив,
    Аби той «його улусу» військом тим не розорив.
    Але так і не зумів з ханом він договоритись.
    Врешті, час такий настав, і Угра під льодом стала.
    Тож наляканий Іван війську повелів бігом
    На Кременець відступати, захищати там його.
    А звідтіль вже без зупинки до Боровська відступали.
    Озирались, чи татари вслід за ними не біжать.
    І не знали, що ординцям було зовсім не до того.
    Знову кримчаки Ахмату перейшли в степу дорогу,
    Прийшла орда і взялася його землі розорять.
    Довелося в степ вертати, щоби землі захистити.
    Орду кримську він успішно своїм військом відігнав.
    Та Іван за рік на нього хана іншого наслав
    Із Сибіру. І Ахмата удалося йому вбити.
    Знову у Орді Великій колотнеча почалась.
    А Івану того й треба, аби його не чіпали.
    Данину в Орду, нарешті з Москви слати перестали.
    Мовляв, Москва з того часу іга злого позбулась.
    Так кричать вони і досі – ті трикляті москалі.
    Та не згадують при тому, що Москва відтоді стала
    Під друге ярмо – до Криму данину віками слала.
    Відкуплялась, щоб татари не топтали їй землі.
    Данину Москва платила, поки й сів Петро на троні.
    Тоді, власне й позбулися москалі того ярма.
    Та в історії москальській правди не було й нема.
    Але ж правду утаїти ту навік вони не годні.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  6. Неоніла Ковальська - [ 2025.04.27 07:39 ]
    Квітневий день
    Квітневий день всміхнувся сонцесяйно
    І підморгнув медуночці малій,
    Яка секретами ділилася із рястом,
    А він в любові зізнавався їй.

    Про щось співала бджілка-трудівниця,
    Бриніла музика струмочка поміж трав.
    Весняний день всім радість дарував,
    Це все насправді, це мені не сниться.

    2021 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Віктор Кучерук - [ 2025.04.27 05:52 ]
    * * *
    І від жалю сумно,
    І від смутку смішно,
    Бо кажу бездумно
    І пишу поспішно.
    Напишу поспішно,
    Вимовлю бездумно, -
    І відразу смішно,
    І невдовзі сумно...
    26.04.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  8. Пекун Олексій - [ 2025.04.26 18:27 ]
    Тритузнянська церква святого Миколая
    Понівечений храм,
    Хрести на банях вандалами здерті
    Стоїть він одиноко там
    Серед долини смерті.

    Нема села
    Давно уже його згорнули
    І наробили стільки зла
    Щоб і нащадки не забули.

    Нема уже озер і плавень вроди
    Лиш шлак і насип кольору снігів,
    Убита річка несе беззвучно свої води
    Уздовж таких же мертвих берегів.

    Як вітер з півночі здійметься
    І починає враз мести,
    Смертельна курява несеться
    Від місць де бовванять хвости.

    Іржавий ліс, чорнобильського брат,
    Із сумом зазирає в воду:
    Що було не повернеться назад
    Навіть коли уже нема заводу.

    І уночі те дивно мерехтить
    Іде угору світло від урану.
    Здіймаючись у небесну ту блакить,
    Говорить про незгоювані рани.

    Козацька церква в риштуванні
    Прямує до відродження мети
    На цьому перешкоди не останні
    Вгорі високовольтнії дроти.

    Та попри це горить надія
    І живить люд впродовж років
    Проводяться і служби й літургії
    Серед руїн уранових цехів.

    Так само, крізь ілюзій крах,
    І влади тисячі загат
    Торує свій тернистий шлях
    Наш Київський Патріархат.

    26 грудня 2009.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  9. Юрій Лазірко - [ 2025.04.26 17:21 ]
    Жінки і Мужчини Невгамонний Блюз
    жі́нка
    і мужчи́на... -
    ке́лихи
    вина́...
    хто
    свята́ причи́на...
    хто
    одна́ вина́...

    лі́жко
    поєдна́є...
    розлуча́ють
    сни...
    розжую́ть...
    ковта́ють...
    дні пісні́
    вони́...

    в ша́фі
    сплять скеле́ти...
    в се́рці
    таргани́...
    ро́дичі -
    лабе́ти..
    не́рви
    ковзани́...

    ді́ти -
    ві́чне свя́то...
    збо́ри коляди́...
    ко́жне хо́че ма́ти
    сто чуде́с
    і див...

    отака́ то па́ра -
    не́бо
    і гора́...
    ві́вчар
    і ота́ра...
    кольт
    і кабура́...

    дим
    і сигаре́та...
    зе́рня
    і пташа́...
    кров
    іржа́ стиле́ту...
    пі́сня
    і душа́...

    ва́тра
    й попели́ще...
    ві́тер
    і вода́...
    на́тяки
    на хви́щу...
    ви́бухи
    оба́в...

    мо́ре
    по колі́на...
    на витра́ти
    шлюз...
    жі́нки
    і мужчи́ни.. -
    невгамо́нний
    блюз...


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  10. Олена Побийголод - [ 2025.04.26 09:35 ]
    1908. Розпука (в скороченні)
    Із Андрія Бєлого

    Доволі: облиш всі чекання!
    Народе мій бідний, зникай!
    Роки нищівного страждання –
    у просторі кануть нехай!

    Століття злиденні і грізні,
    роздолля сире та пусте...
    Гукаю, о мати-вітчизно,
    в твоє безбережжя, – оте,

    де в мене вдивляються з ночі
    над сіттю горбів та гробків
    жорстокі бурштинові очі
    твоїх божевільних шинків,

    де згуб та нещасть величезних
    точилась завжди товчія:
    згубися у просторі, щезни,
    Росіє, Росіє моя!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  11. С М - [ 2025.04.26 05:08 ]
    Елинор Ріґбі (The Beatles)
     
    Гляньте, о скільки одиноких!
    Гляньте, о скільки одиноких!
     
    Елинор Ріґбі, рис підбирає
    У церкві опісля весіль
    Мріється їй
    Дивиться з вікон
    Через лице, що у скрині придверній живе
    Щось ніби жде
     
    Одинокі люди
    Ізвідки, знає хто?
    Одинокі люди
    У світі, начебто
     
    Патер Макензі
    Проповідь пише до служби, хоча слухачів
    Ані душі
    Ще має справи
    Поцерувати шкарпетки вночі, де-не-де
    Що тут не те?
     
    Одинокі люди
    Ізвідки, знає хто?
    Одинокі люди
    У світі, начебто
     
    Гляньте, о скільки одиноких!
    Гляньте, о скільки одиноких!
     
    Елинор Ріґбі, в церкві помре
    І залишить при собі ім’я
    Не до прощань
    Патер Макензі, витерши руки
    Зо цвинтаря йде в самоті
    Всіх не спасти
     
    Одинокі люди (о скільки одиноких!)
    Ізвідки, знає хто?
    Одинокі люди (о скільки одиноких!)
    У світі, начебто
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  12. Ігор Шоха - [ 2025.04.25 22:21 ]
    Spazierengang не без моралі
                          І
    По набережній синього Дунаю
    прогулююся як учений кіт
    сам по собі, тому не помічаю
    собак, які вигулюють кубіт.
    То й не радію як новій копійці
    суґестії, здибаючи щодня
    по вигляду, неначе, українців,
    а по вимові... чую – кацапня.
    І поки їх не так уже й багато,
    гадаю, що посіємо добро,
    а урожаю буде на зеро...
    не радує ні чудо пелехате,
    ні фурія парафії бедрата,
    ні біс мені у бороду й ребро.

                          ІІ
    Ой, не один спокутує спокусу
    оглянутися у минулі дні...
    нема чого, тому і не боюся,
    буває, і намотую на вуса,
    що явно усміхається мені
    ота он, до якої озираюсь,
    аби почути завчене: Hallo...
    смуглявої такої не було
    уже давно... усе одно вітаюсь
    і мимоволі оминаю їх
    як і своїх білявок-емігранток,
    що утекли на трійці вороних
    від рідного по духу окупанта.
    Емоцій – море, горя – океан,
    але на рівні мови есперанто
    я по очах упізнаю мирян,
    кому не ріже вухо рідна мова,
    і зневажаю малоросіян,
    які і тут, як і раніше, знову
    жують свій суржик і чужу полову,
    та не єднає їхнє дієслово
    жіноче інь і чоловіче ян.

                          ІІІ
    Малюю паралелі, як уперто
    у цій спецоперації вендети
    по Україні їй наперекір
    гуляє одіозний «руській мір»
    усюди, де лишаються нащадки,
    які уже готові без оглядки
    у мирної Європи на виду
    утілювати сюр... її поразку,
    аби і далі йти на поводу
    у ідіотів ветхої закваски...
    ............................................
    Єднаємо материки світів
    уявною мелодією ліри...
    та білий світ раптово отупів,
    а травоїдна братія по вірі,
    залякана агресією звіра,
    ще озирається на хижаків.

    04.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  13. Борис Костиря - [ 2025.04.25 22:33 ]
    Обличчя війни
    Обличчя війни трагічне й потворне.
    Обличчя війни із крові і сліз.
    Ламають людей ненависті жорна.
    Вбивають людей серед гаю беріз.

    Обличчя війни - чи це справді обличчя,
    Чи пика у шрамах і віспах злоби,
    Чи маска, яку хтось жорстоко скалічив
    Й повісив на палі в лихій ворожбі?

    Обличчя війни розсипається в порох,
    Бо це не обличчя, а лики страху,
    Це сон, що породжує первісний морок,
    Це марення, що розпадеться в труху.

    Обличчя війни - крик із творчості Мунка.
    Воно крізь століття незмінно дійшло.
    У цьому видінні небачена мука,
    Яка вперезала планети чоло.

    24 червня 2022


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  14. Віктор Насипаний - [ 2025.04.25 14:01 ]
    Чиста правда!

    - Як це так? - маленька Люда
    В батька враз питає. –
    Два горби он у верблюда.
    Інший горб лиш має?

    Той надумав щось мудріше.
    Їй відповідає:
    - Хто працює, доню, більше, -
    Той і більше має.

    25.04.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  15. Неоніла Ковальська - [ 2025.04.25 07:20 ]
    Біле марево
    Біле марево, марево біле
    Все пливе у веснянім саду,
    Груші й вишні чудово розцвіли,
    А ще сливи у крайнім ряду.

    Незабаром рожевий серпанок
    Огорне молоді яблуньки
    І роси назбирає у збанок,
    Щоб напились її пелюстки.

    2025 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Віктор Кучерук - [ 2025.04.25 05:27 ]
    * * *
    Анічого не сказала
    Про розлучення мені, –
    Тільки чмокнула недбало
    І пропала вдалині.
    Чи втомилася від мене,
    Чи знесилилась від справ,
    Бо сьогодні біля клена
    Я на тебе марно ждав.
    Може, маєш таємницю,
    Чи тривале заняття, –
    Чи бажаєш для годиться
    Перевірить почуття?
    Що постало на заваді
    Розповісти все, як є?
    Відчуває нині зраду
    Серце зболене моє.
    25.04.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  17. Пекун Олексій - [ 2025.04.24 22:24 ]
    Пам'яті річки Івлинка
    Понад шляхом край села
    Мала річечка текла,
    Згори бігла долиною
    Поруч ліс стояв стіною
    В ньому вивільги співали
    І зозуленьки кували.
    В річці глечики цвіли
    Срібні рибки в ній жили.

    Річко, річенько, ріка
    Ти стрімка і говірка
    Повна чистої води
    Від посухи і біди
    Рятувала нас не раз
    Ти привітна повсякчас
    При дорозі край села
    Славна річечка жила.

    У ту юність давню мою
    Сиві верби над водою
    Зазирали в глибину
    І будилися зі сну
    Коли вітер мчав на крилах
    Очерет гойдав щосили
    Дзвоники ще там цвіли
    І джмелі на них гули.

    Річко, річенько, ріка
    Ти стрімка і говірка
    Крізь роки і крізь віки
    Ти до матері - ріки
    Добігала край села
    Не робила людям зла.
    Був тоді зелений край
    Весь квітучий ніби рай.

    В першій мирній тій весні
    Давній спогад по війні:
    В вічному застиг спокою
    Танк підбитий над рікою...
    Сивий дядько у човні
    Вижив у лихії дні
    Та лишилась сивина
    В пам'ять що була війна.

    Річко, річенько, ріка
    Ти стрімка і говірка
    Напувала ти цей ліс
    Щоб густим, високим ріс
    Партизанів заховав
    І людей ще годував.
    Щоб від квітня до снігів
    Рятував од ворогів.

    Та змінилося усе
    Край вже радість не несе.
    Все набуло нових рис:
    Вирубали давній ліс.
    Навезли піску сто тонн
    І новий мікрорайон
    Із висотками постав
    В три десятки сірих лав
    Вже ні людям, ні собі
    Зникла річка у трубі.
    Де ти, річечко, ріка
    Що була ти гомінка?
    Не біжиш вже нікуди
    Нема чистої води
    Лиш багнюка в рівчаках
    І болота у садках.
    Геть сліпими ми були,
    Що тебе не вберегли.
    Понад шляхом край села
    Колись річечка текла.

    2 червня 2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Світлана Пирогова - [ 2025.04.24 20:45 ]
    Що для мене сьогодні весна
    Що для мене сьогодні весна
    в час воєнний, тривожний до болю.
    Серце гупає: зламані долі
    українців, що вбила війна.
    Ніби ціле - весна і печаль.
    Ні зітерти, ні змити повіки.
    З нами Бог і підтримує віра,
    хоч несеться загарбницький шквал.
    Наші хлопці - титани стоять
    проти підлої нечисті стійко,
    І я вірю: завершать цю бійню,
    і повернеться кожний вояк.
    Що для мене сьогодні весна?
    Це надія на мирне майбутнє,
    бо життя тільки в ньому по суті
    вільно дихає, а не у снах.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (3)


  19. Артур Курдіновський - [ 2025.04.24 17:42 ]
    Містечко дерев'яне (рондель)
    Минулого містечко дерев'яне
    Благословило мій життєвий шлях.
    Красива сойка, благородний птах,
    Несла мені весну, легку й духмяну.

    Навряд чи пам'ятають харків'яни
    Старий наш парк в сережках і бруньках.
    Минулого містечко дерев'яне
    Благословило мій життєвий шлях.

    Я бережу кульбабки та каштани
    У спогадах своїх, крихких думках.
    Сучасності пекельний саркофаг
    Не втримає, бо бачу крізь тумани
    Минулого містечко дерев'яне.


    Рейтинги: Народний -- (5.87) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  20. Євген Федчук - [ 2025.04.24 16:42 ]
    * * *
    Було, кажуть, в чоловіка вуликів багато.
    Від дядьків своїх навчився пасічникувати.
    Все би добре, але напасть якась узялася,
    Хтось на пасіку до нього щоніч прокрадався,
    Оббирав найбільший вулик, увесь мед виносив.
    Отож, в дядьків своїх рідних той помочі просить.
    А ті: - От бач, та давно б вже прийшов та спитався.
    І з тим злодієм давно ти уже б розібрався.
    Піди - кажуть, - сплети постіль із лози до річки.
    Півтора на пів аршина. Коли прийде нічка,
    Постав постіль під найбільший вулик і сховайся.
    Візьми кийок, злодіяку того дочекайся.
    Він, як прийде, стане мірять постіль, тихо вийди
    Та кийком його по ребрах і кричи для виду:
    «Не попав!» Той так і робить. Засів та й чекає.
    Коли тут страшний чортяка з кущів підступає.
    Вздрів ту постіль та й узявся її приміряти.
    Та при тому бурмотіти щось та примовляти:
    - Оце я такий великий, а є й більші люди.
    Не приведи їх зустріти, бо що ж тоді буде?
    А чоловік тихо вийшов, кийком, як умочить,
    Та як крикне: «Не попав!» А чорт як підскочить,
    Перемахнув через тин, лається, тікає:
    - От же, сучий син! Напевно ж, клятий, силу має.
    Бо не попав, а боляче. Попав – міг і вбити.
    Тож відтоді на ту пасіку зарікся ходити.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  21. Юрій Гундарєв - [ 2025.04.24 09:57 ]
    Сонячний ранок
    Сонячний ранок
    вітає ласкаво:
    ось львівський пряник,
    каша і кава.

    Ось почуття й думки найсвітліші,
    це тобі радість прямо спросоння -
    сяючі вірші,
    як дотик сонця.

    Сонячний ранок.
    Лагідна мить…
    Креслять будкрани
    неба блакить.

    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Віктор Кучерук - [ 2025.04.24 06:32 ]
    * * *
    Сонця промені над лісом,
    Наче тісто, хмару місять, –
    Мнуть, розтягують, стискають
    Посередині та скраю
    Так, що зменшена хмарина
    Пропадає в небі синім,
    А в моєму ріднім краї
    Розвиднятись починає…
    24.04.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  23. Козак Дума - [ 2025.04.23 18:40 ]
    Ретроспективна перспектива?
    Спустилася тиша на лінію фронту,
    що списа уткни – не впаде.
    Уся у окопах зібралася фронда,
    лишилось зело молоде…

    Мала передишка і знову атака,
    у небі вже дрони висять.
    Сидять у столиці владці-небораки,
    в Європі їх теж ціла рать.

    Поволі спадає підтримка у світі
    і задню включив мacho Trump,
    а China ладнає усім свої сіті,
    вона в економіці – вамп.

    І лізуть до Неньки кацапи, чечени,
    буряти зі сходу всього –
    волочуть мов Київську Русь у кишені
    зажерливі світу цього…


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.02)
    Прокоментувати:


  24. Віктор Кучерук - [ 2025.04.23 12:00 ]
    * * *
    Жовтим рястом уквітчаний луг
    І безкрая блакить небосхилу, -
    Позбавляють мене від недуг,
    Додають життєдайної сили.
    Як земля зеленіє й бринить
    Височінь непомірно глибока, -
    Серце тішиться щастям щомить
    І в очах ясно світиться спокій.
    Стали теплими й світлими дні,
    І природа ураз оновилась, -
    І я дякую щиро весні
    За її незрадливість і милість.
    23.04.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  25. Неоніла Ковальська - [ 2025.04.23 08:49 ]
    Зігріємо коханням душі і серця
    Вже заливаються-співають солов"ї,
    Над нами небо зоряне високе.
    В блакитні очі дивлюся твої,
    Кохаю. не зважаючи на роки.

    В моїх очах ти бачиш плюскіт хвиль,
    А випромінюють вони тепло та ніжність.
    Підморгує нам загадково місяць,
    Бо наших почуттів свідок лиш він.

    Їх збережемо в будні і свята,
    Не впустимо в серця свої байдужість,
    Зігріємо коханням свої душі,
    Хоча до осені уже пливуть літа.

    2025 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Олександр Сушко - [ 2025.04.22 21:42 ]
    Антитеза
    Антитеза на вірш Анатолія Матвійчука

    "Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3).

    МАЛЕНЬКИЙ
    Я маленький.
    Ще зовсім маленький.
    Хоч невдовзі у мене зима.
    І нема вже ні рідної неньки,
    Ані тата давно вже нема.

    Я - маленький
    Здивований хлопчик.
    Не рахую змарнованих літ.
    Не навчився ще множити в стовпчик
    І читати буденність, як слід.

    А довкола - великі люди
    Гучно справи великі вершать.
    Сіють зерна брехні і облуди.
    Метушаться. Жартують. Грішать.

    Світ - під себе лаштують наосліп,
    Бо нагода ж така удалась!
    Їм - дозволено все. Бо - дорослі.
    А маленьким не можна.
    Зась!

    Світ дорослих - немов павутина,
    Хто тут жертва, а хто тут - павук?
    Я не рівня їм, я - дитина,
    Замала для таких наук.

    І блукаючи понад межею
    З-за якої - нема вороття,
    Я про щось розмовляю з Душею,
    І не прагну в доросле життя...

    Ви ж - рахуйте свої витребеньки.
    Їжте полум"я. Пийте дими...
    Я - маленький.
    Назавжди - маленький!
    Я чекаю Різдва
    І зими.
    #АнатолійМатвійчук

    Олександр Сушко

    Був маленьким.
    Мов яблучка жменьки...
    Нині - дід. Сивочолий монах.
    Вже немає ні татка, ні неньки,
    До багатства байдужий і благ.

    Немаленький.
    Далеко не хлопчик.
    Маю сотню змарнованих літ...
    А онуки ще множать у стовпчик,
    Їм казковим ввижається світ.

    А доокола, покотом, люди...
    Із землі не підніметься рать.
    Тут немає брехні та облуди -
    Тут святі та пророки лежать.

    До Дніпра повертаю наосліп
    По ріллі, через вбитий Донбас.
    І благаю, кульгаючи, в просинь,
    Щоб Спаситель малечу спас.

    Ми дорослі. Війна-павутина
    Смерть уклала батькам до рук.
    Спіть онуки, спокійно, й дитино -
    Час не ваш для таких "наук".

    Ми блукаєм давно за межею,
    З-за якої вернути зась.
    Ви ж - малеча. Ви ще з душею!
    Вчіться жити в раю без нас.

    Нам у пеклі чорти обценьки
    Вже готують. Сіркодими...
    Я, також був колись маленьким,
    Бавився у війну та мир...


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  27. Володимир Каразуб - [ 2025.04.22 19:53 ]
    Синтепон

    Скільки у твоє черево, череп, груди, тушу
    Набили цього дешевого синтепону?
    Хто вдихнув у повітряну кульку необмежену душу
    І прив'язав до руки? Настільки ти відсторонений
    Від спроби осмислити справді потрібну красу,
    Яка заглядає ув очі простою істиною:
    Тут немає для мене кімнат, ні щасливих країв
    Не було тут ніколи, до слова, мого королівства,
    Тільки мить, щоб впіймати в повіки той погляд Навік,
    Що підносить тебе у проєкцію іншого міста.

    03.10.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  28. В Горова Леся - [ 2025.04.22 18:57 ]
    У Світлий Вівторок
    Іти туди, де Слово про любов!
    Дорога - вирви, небо - грім заліза,
    І трем колін, і крок важкий, завізний.
    І диму нерозвіяна завіса
    І тут і там ховає кіпоть змов.
    Іти й просити в Матері - замов
    За сина слово. В Сина, що зборов
    Для світла смертю смерть - і нині й прісно ...


    Рейтинги: Народний 6 (5.82) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (3)


  29. Іван Кривіцький - [ 2025.04.22 18:48 ]
    Сильна, як вода
    (колискова для доньки)

    Аа–аа–а
    Вирости статною, веселою, гарною,
    і зоставайся такою – і молодою, і сивою.
    Най краса твоя щастя знайде,
    бережи себе.
    Аа–аа–а, донечка моя,
    будь красна, як калина.

    Аа–аа–а
    Викохай собі пару по праву,
    чоловіка розумного й сильного.
    І будь мудріша за нього,
    тільки не кажи йому цього.
    Аа–аа–а, донечка моя,
    будь сильна, як вода.

    Аа–аа–а
    Діток здорових зроди у коханні,
    лисичок–сестричок, і вовчиків–братиків.
    Стільки, скільки Боженька вирішить дати,
    примножуй життя.
    Аа–аа–а, донечка моя,
    будь багата, як земля.

    Аа–аа–а

    2025


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Владислав Скринник - [ 2025.04.22 16:48 ]
    Can’t
    Розтанула засніжена земна твердь,
    Весна – реінкарнація зими.
    Частота звуків на пʼєдесталі – герц,
    Та їх не чути. Повтори, повтори.
    Я прислухаюсь, ти кажи і кажи.
    Критерії розуму мені не зрозуміти.
    В силу віку – не зрозуміти й епіграфа,
    В силу досвіду не долетіти до світу.
    В чому сила? Де критерії розуму –
    В починаннях закопаних мрій?
    В силу віку не зрозуміти й епіграфа,
    Молитись досвіду, еліті подій.
    Не сміши !
    В могилі – can’t нам стиснути вуста.
    Я хочу зрозуміти зараз життя. Ні, не зрозумію ніколи –
    can’t, impossible, закреслить втома.
    Весь світ вчергове перевернувся,
    Весь світ – це дім, та я не вдома.
    На жаль!
    Фінал перекриває в силу віку епіграф до мого життя.
    Я повернувся двічі звідки не вертають.
    І суть питання мені ти поясни:
    Життя – це мед чи все ж це катування?
    Весна – реінкарнація зими?


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  31. Ольга Олеандра - [ 2025.04.22 15:21 ]
    Дерева ще безлисті
    Дерева ще безлисті, а птахи
    вже гнізда в’ють, викохують домівки,
    сприймаючи оголені гілки
    за місце для надійної криївки.

    По лісу походжає благодать.
    Повітря напахтилося весною,
    і сосни дружелюбно гомонять,
    впираючись у небо головою.

    Розгладжують пошерхлі кожухи
    старі дуби, статечні та розлогі,
    на їхні стовбури нанизані віки
    лісної величавої любові.

    Штовхаються за простір в’яз і клен,
    берези лопотять точеним станом.
    Понад укладів, значень та імен
    ростять життя – сумлінно й безнастанно.

    Краєчки повилазили з бруньок.
    Вітають світ, додаючись до нього.
    Вдягає ліс весняний свій вінок,
    готується гостей приймати знову.

    12-19.04.25


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  32. Козак Дума - [ 2025.04.22 15:13 ]
    Берег у тумані
    Пливуть хмарини мов ікони,
    усе у білому пуху –
    попався я у неба лоно,
    скажу вам ніби на духу́.
    Немовби у сніги глибокі,
    небесно-свіжу заметіль.
    Куди лише́ не кину оком –
    осту́да сіє звідусіль!

    У хузі утонуло море,
    укрив туман усе округ.
    Зелені, гордовиті гори
    орють його як землю плуг.
    Шматками він у різні боки
    пливе од берега увись,
    ховаючи яри глибокі,
    угору пасма потяглись.

    У небі ластівки шугають,
    спадають стрілами до ніг.
    З вершини тепле сонце сяє,
    а квіти укриває сніг.
    Неначе у казковім світі
    я загубився в морі гір.
    Утрапив у чарівні сіті,
    яких не бачив до сих пір!


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.02)
    Прокоментувати:


  33. Іван Потьомкін - [ 2025.04.22 12:28 ]
    ***
    Не блудним сином їхав в Україну
    Із того краю, що не чужий тепер мені.
    До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
    До кладовищ, щоб до могил припасти...
    ...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
    Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
    Та ось зненацька серце одгукнулось болем:
    «Ти опинився, друже, на межі:
    Усе для тебе тут таке ще рідне ,
    Та ти для нього, мабуть, вже чужий».
    Ну. що на це я відповісти мушу?
    Не в змозі поділити Богом дану душу,
    Я вдовольнюсь засіяним у неї словом,
    Бо ж не завжди взаємність є в любові.



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Сушко - [ 2025.04.22 05:18 ]
    Пісня про Пісківку та пісківчанок
    Куплет 1

    Зелений берег! Світлий дар небес!
    Моя Пісківко! Світла берегине!
    Тут голубіє Тетерева плес,
    Лісів гуде прадавнє шумовиння.

    Куплет 2
    А голос твій, мов річка гомінка,
    І усмішка ясніє світлосяйна
    О, пісківчанко! Ружа у квітках!
    Осонцений у час тривоги ранок.

    Приспів:

    О, юна моя пісківчанко!
    Люблю тебе навіть у снах!
    Ти серце моє! Ти світанок!
    Зоря! Чарівниця! Весна!

    Коли в твої очі дивлюся –
    Я тану, я тану, я та...
    Ти квітка пахуча на лузі!
    Ти мрія моя золота.

    Куплет 3
    А вечорами над селом пісні
    Летять у світлосяйне піднебесся!
    О, любі пісківчанки чарівні!
    Картин достойні! Шани і поезій!

    Куплет 4
    Нас надихають юні пісківчанки,
    Серця палають їхні як вогонь.
    Цвітуть вони, немов у полі маки,
    Торкають серця лагідно мого.

    Приспів:

    Куплет 5
    А навесні, в айвовому саду,
    Під щебетання солов'їв у вітах,
    Я пісківчанку стрітив молоду
    І полюбив її сильніше світу.

    Куплет 6
    Роки летять, а в косах сивина,
    І дум сумних у саквах долі повно.
    Але Пісківка досі в моїх снах,
    А пісківчанка любить невимовно.


    https://www.youtube.com/watch?v=D_TGazBVP7Y&list=PLZHDry0Vx-F_EsBtNOUlAnwXF33Apk7QR&index=11&pp=iAQB8AUB


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  35. Віктор Кучерук - [ 2025.04.22 05:32 ]
    * * *
    Білий день неквапливо минає,
    Примовляючи звично: Бувай!..
    Розпашілого сонця окраєць
    Поглинає углиб небокрай.
    Погляд ваблять падіння та злети
    Різнобарвних небесних світил,
    І до праці схиляють поета,
    Попри болісний стан тяготи.
    Закотилося сонце за гору,
    Стали нижчими неба краї, –
    Вечоріє – займаються зорі
    І змовкають пісенні гаї…
    22.04.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Сушко - [ 2025.04.21 23:50 ]
    Звільнення
    Фестини у столиці, День кота,
    Салют, парад, гопак, хава нагіла.
    А ув окопі братчиків чота
    Опруху смерті порівну ділила.

    Ідуть шеренги люду в чорторий,
    Хто має душу - став гарматним м'ясом.
    Тут, за Дінцем,- прострілля, смертний бій,
    Утік Спаситель, тільки я зостався.

    Підложжя в ямі - запашний полин,
    В атаку скоро, вже підвезли труни.
    Шваргон у пекло, з труп'я равелін,
    В югу стрибає пакоренок юний.

    А порох пахне чисто бульденеж,
    Пристрільна черга - віртуозне соло.
    Підстережем вражину на тотеж
    І мстою в серце шпигонемо сполом.

    Ординець перший вистрілив! Ти ба!
    І прямо в серце! Навіть мойра зблідла.
    Хитнулась твердь, розтанула гнівба,
    Летить душа, очищена, до світла...

    14.04.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  37. Адель Станіславська - [ 2025.04.21 21:10 ]
    ***
    #напівіронічне

    Є собі обережні,
    Є однак "однозначні"...
    "Бог береже береженого" -
    Чорт береже обачного...
    Вічність така глибока
    А для брехні заплитко -
    око завжди за око,
    псячість завжди за литку...
    В церкві - без Бога божі,
    вдома - "за образами"..
    В'януть тим часом рожі
    випалені сльозами...
    "Праведникам" би неба,
    тільки ж до дідька лячно...

    То ж берегтися треба
    тих, що аж так обачні...

    2025


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (1)


  38. Адель Станіславська - [ 2025.04.21 21:04 ]
    ***
    війна малює кров'ю та водою
    мольберти - долі душі та серця
    війна малює... смерть її рукою
    виводить вензлі з дозволу творця
    вузли кармічні... петель - не злічити
    дірки в серцях просвіти в головах...
    у тлі десь бучі соледари охмаддити...
    у тлі безумний усміх на вустах
    на небезпечний хижий вищер звіра -
    запроданська болотна каламуть...
    у тлі чиясь освячена офіра
    чиїсь любов зневіра жертва путь...
    у тлі цвинтарних горбиків багато
    де майорять заквітчані хрести...
    війна малює обриси солдата
    що взявся через неї перейти
    війна малює кров'ю і водою
    обранців долі і чужу вину..
    війна малює смерть
    на полі бою...
    себе -
    війну...

    2024






    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  39. Артур Курдіновський - [ 2025.04.21 18:45 ]
    Рай у курені (сонет)
    Ніхто не хоче раю в курені -
    Немає там умов для благодаті!
    Осіння тиха пісня навесні
    Сховалась у душі, похмурій хаті.

    Холодним гострим лезом теплі дні
    На шмаття ріжуть торгаші пихаті.
    Хіба запалять райдужні вогні
    Базарні персонажі дурнуваті?

    Відвертий квітень, щира далечінь
    Запрошують мене до діалогу
    Та промовляють: "Серцем відпочинь!"

    Наприкінці самотньої дороги
    Чекає непомітний мій курінь,
    Всередині красивий, зовні - вбогий...


    Рейтинги: Народний -- (5.87) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  40. Козак Дума - [ 2025.04.21 15:21 ]
    Українському політи-куму
    Політика – паршива справа:
    присяг, обітниць цілий міх,
    брехня, закута у оправу
    роїв обі́цянок пустих.
    Слова і гасла – то наживка
    у неспортивній боротьбі,
    аби ловилась щедро рибка.
    Усі політики слабі
    на пам’ять, розкоші, пишно́ту,
    до зради, лестощів, пихи́.
    І совісті у них на йоту,
    та асигнацій – лантухи!
    Вартує ви́чинки овчинка
    і родять груші на вербі,
    але нехай говорять вчинки –
    слова залиште при собі!


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.02)
    Прокоментувати:


  41. Світлана Пирогова - [ 2025.04.21 15:04 ]
    Ще станцюєм Гарделеве танго


    Аметистова квітка ночі
    Розцвіла непомітно з туману.
    Місяць виставив срібний носик,
    Тільки з неба не сипалась манна.

    Сива осінь блукала у снах,
    Бо шукала дорогу до тебе.
    Залишилась далеко весна,
    І слова одинокі у тезах.

    Хоч тремтячі зорі холодні,
    Вірю я у розраду-світанок.
    Щоб зігрілось студене ложе,
    Ще станцюєм Гарделеве танго.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  42. Володимир Каразуб - [ 2025.04.21 14:46 ]
    Двадцять чотири шість нуль один

    Іноді краще розмовляти з тобою крізь сильний дощ,
    Біля рожевих колон при вході до книжкової крамниці
    Подумки, я веду з тобою надуманий діалог
    Уявляючи каріатидою із незмінно пустим обличчям.
    Дощ заштриховує вулицю. Жінка з парасолькою у руці
    Схожа на героїню полотен Алекса Колвілла,
    Бачиш, її парасолька, так само як ветхий балкон
    Здається тяжкою ношею в залюдненім місті самотніх.
    Чи от: приземлене небо у свічадах калюжних вітрин
    Зазирає у тебе, немов у злочинця з номером
    Записаним: двадцять чотири шість нуль один, пам'ятаєш?
    З довгого списку щасливих, але знедолених.
    Так: два дні, безпросвітно шумить вересневий дощ,
    Я покинув те місце натхненний твоїм мовчанням.
    Зрештою, людина звикає і до озерних площ
    Осінніх небес у які самовільно пірнає.

    04.10.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  43. Віктор Кучерук - [ 2025.04.21 08:50 ]
    * * *
    Ця вродливиця русява,
    Причепурена, мов пава,
    Йде повільно, величаво,
    По росою вкритих травах,
    В босоніжках на підборах
    Попри стебла, в’язкість, нори, –
    І сьогодні, як і вчора,
    До ріки ступа бадьоро.
    Подолавши перешкоди,
    Стала й дивиться у воду, –
    В ній, бажанню на догоду,
    Дівка бачить пишну вроду.
    Поглядаю теж на неї
    І себе питаю: Де я?..
    Не прийшла із казки фея,
    Чи з роману Дульцинея.
    Чарівниця тонкостанна,
    З личком гарним і рум’яним, –
    Не уява, не омана,
    А моя любов бажана.
    21.04.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  44. Неоніла Ковальська - [ 2025.04.21 08:32 ]
    Усміхатиметься квітень
    Плаче квітень, плаче квітень,
    Гинуть українські діти,
    Дощові краплини-сльози
    Все стікають по листочках
    І берізок, і вербичок,
    Мов би по дитячих личках.

    По траві також побігли.
    Скільки ж бо осиротілих
    Діточок у краї нашім
    "Завдяки" проклятій раші.
    Але мати-Україна
    У біді їх не покине.

    Потурбується про діток,
    Дасть усе їм необхідне,
    У добрі щоби зростали,
    Справжніми людьми щоб стали
    Та любили Україну,
    Як матусю свою рідну.
    Сонце Перемоги зійде -
    Усміхатиметься квітень.

    2024 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Євген Федчук - [ 2025.04.20 16:18 ]
    Остання спроба гетьмана Брюховецького об’єднати Україну в 1665 році
    Як не стало в нас Богдана, гірко геть зробилось,
    Звідусюди на Вкраїну круки напосілись:
    Москалі, татари, ляхи – хто лишень не пхався,
    Відхопити шмат ласенький від нас намагався.
    Богдан, з відчаю, напевно, москалів покликав
    І вчинив в житті своєму помилку велику.
    Бо тим пальця дай встромити, то і руку впхають.
    Вже давно на Україну вони види мають.
    Поки живий був Богдан, ще якось давав раду.
    А не стало, то й вилізла вся москальська «правда».
    Договір, що підписали у Переяславі,
    Десь поділи та й творили свої чорні справи.
    Гетьманами менжували – хто більш їм уступить,
    Той у москалів, урешті, булаву і купить.
    А бажаючих в ті роки теж було багато –
    Кому тільки не кортіло погетьманувати?
    Той був на Лівобережжі, москалям корився,
    Другий на Правобережжі ляхам в рот дивився.
    Мали свого і татари. І всі полки мали,
    За чужинські інтереси вони воювали.
    Ішов тоді брат на брата, а батько на сина.
    Погубили ті гетьмани вільну Україну.
    Правий берег розорили – Руїна настала,
    Бо там саме між собою вони й воювали.
    Польський ставленик Тетеря догетьманувався,
    Що без війська, без народу взагалі зостався.
    Тож подався до Варшави «правди» там шукати.
    Не стало Правобережжям кому й керувати.
    Отоді лівобережний гетьман Брюховецький
    Обְ’єднати Україну під руку й береться.
    Йому уже удалося Канів захопити,
    Тож похід свій і надумав розпочати звідти.
    Тим більше, Правобережжя саме піднялося
    Проти ляхів. Тож Івану, може б і вдалося.
    Хоча сил мав не багато, але мав надію,
    Що Москва йому поможе у військових діях.
    Не знав тоді Брюховецький, що до того часу
    Москалі, хоч на той берег позирали ласо,
    Та про себе вже рішили з ляхом замиритись,
    Україною від ляхів, врешті, відкупитись.
    Ще Андрусів попереду та вже було знати,
    Що москалі ті не будуть за нас воювати.
    Ще вони Лівобережжя не «перетравили»,
    Захопити й правий берег вже не мали сили.
    Вони з ляхами шукали вже таємно миру.
    Брюховецький і чув, може та у те не вірив.
    Готувався до походу й дуже сподівався,
    Що, якби на правий берег його похід вдався,
    То Москва його підтрима, війська зможе дати
    І він зможе Україну, врешті об’єднати.
    Гетьман стояв у Каневі, в похід готувався.
    При ньому загін москальський невеликий мався.
    Було у нім дві тисячі ратників, одначе
    Скоро всі порозбігались, тільки їх і бачив.
    Бо хотіли москалики тільки пити й жерти,
    А за якусь Україну не бажали вмерти.
    Залишилось з півтисячі – ото й вся підмога.
    Хоча ні, при Брюховецькім була ще, крім того
    І калмиків орда дика. Москалі прислали,
    Щоб не москалі – калмики кров тут проливали.
    Було їх теж дві тисячі, але так вже сталось,
    Що скоро їх менше тисячі тільки і зосталось.
    Москалі їм не платили. Хоч гроші прислали
    Та Хитрово (от же вірну кличку підлим дали)
    Взяв ті гроші й у Білгород із ними подався.
    А отой загін калмиків без плати зостався.
    Тож і стали розбігатись. З поміччю такою
    Гетьману і довелося ставати до бою.
    Досить легко взяли Корсунь, крім Малого міста,
    Там залога зачинилась – до тисячі війська.
    Місто те не штурмували, бо гармат не мали,
    А населення зібрали і в Канів погнали.
    Хотів гетьман москалів так змотивувати,
    Щоби в поміч добре військо змогли надіслати.
    Воєводі відписав він, аби доложити:
    Дрібні бої розписав, як грандіозні битви.
    Видавалось, наче він погромив так ляхів,
    Що тепер хоч до Варшави простуй битим шляхом.
    Але над тим москалі просто посміялись.
    Самі були брехуни, тож на брехні знались.
    А що ж ляхи? Як Чарнецький у поході згинув,
    Яблоновський став над військом ляським в Україні.
    Сили мав, хоч не багато та в бою завзяті:
    І гусарія, й драгуни – здатні воювати.
    Головним опорним пунктом Білу Церкву мали,
    Там окремим гарнізоном їх війська стояли.
    І гармат доволі мали, й всякого припасу.
    Щоби добре зготуватись, мали вдосталь часу.
    Брюховецький і задумав Білу Церкву взяти,
    Тоді легше з України і ляхів прогнати.
    Сам із Канева не вийшов, послав Лизогуба
    З козаками, а ще із ним (тим ляхам на згубу)
    І орду калмицьку, щоби дарма хліб не їла,
    А трохи повоювала, ляхів подражнила.
    На великий успіх, звісно, він не сподівався,
    Та, хоча б про ляське військо побільше дізнався.
    Яблоновський в Білій Церкві не схотів сидіти,
    Вирішив у чистім полі ворога зустріти.
    Під Гребенниками табір у полі поставив,
    Як дізнавсь про Лизогуба, то й обоз відправив
    До табору, щоб нічого не зв‘язало руки.
    Добре знав той Яблоновський військову науку.
    А під Житніми горами з Лизогубом стрівся.
    Той, готовий вже до бою, стояв та дивився.
    Поки ляхи розгортались, щоб до бою стати,
    Враз калмики налетіли та стали стріляти.
    Ляхи кинулись за ними – орда розвернула,
    Піднімаючи пилюк, із очей чкурнула.
    Тільки ляхи вспокоїлись, шикуватись стали,
    Як орда, як дикі оси, знов на них напала.
    Знов погнались ляхи дарма, мов за вітром в полі.
    Та зловити дикунів тих нелегко доволі.
    Так вони дражнили ляхів, спокій не давали,
    Що уваги на козаків ляхи не звертали.
    А ті раптом налетіли, ляхів потоптали.
    Майже сотню отих ляхів у полон узяли.
    І одразу ж відступили. Ляхи вслід за ними.
    А тут знову ті калмики з луками своїми.
    Вже забулись ляхи, як то орду воювати.
    Колись же вони боялись в полі бій давати
    Орді кримській. Зразу табір собі будували.
    За возами, за валами татар відбивали.
    Бо ж орда стрімка, неначе річка швидкоплинна.
    З нею в полі воювати – то дарма загинуть.
    Хоча було тих калмиків з півтисячі, певно.
    Та ганятися за ними у полі даремно.
    Яблоновський кусав лікті, поквапився надто:
    Не треба було обоза в табір відправляти.
    Зараз би вози поставив та й відгородився.
    І тоді б уже на рівних із ордою бився.
    Та нема чого робити. Велів відступати
    До табору, аби в ньому бій, нарешті дати.
    А калмики насідали, навколо кружляли.
    Хоча ляхи тепер близько їх не підпускали.
    Дійшли вони до табору та й там заховались.
    А калмики ж гарну здобич взяти сподівались.
    Злі до козаків вернулись. А ті ж не чекали,
    Як калмики полонених усіх порубали.
    Козаки не встигли, навіть їх і допитати,
    Щоби їм про ляське військо більше було знати.
    Хотів Лизогуб вертатись, як, врешті, дізнався,
    Що із військом Яблоновський в таборі сховався.
    Взять його не було сили – чого й намагатись.
    Краще уже до гетьмана скоріше вертатись.
    Тут сторожа прилетіла: «Ляхи відступають!
    Обоз в таборі лишили! Немов утікають!»
    «Налякалися калмиків!» - думка промайнула.
    І козаки, і калмики чимскоріш майнули
    У полишений той табір. Ляхи відступили,
    Щоб нікому не дістався – взяли й запалили.
    Козаки в вогонь не лізли, жадібні ж калмики
    Із вогню собі набрали здобич невелику.
    Лизогуб гінця відправив до гетьмана. Звісно,
    Розписав, як героїчно билось його військо.
    Нахваляв також калмиків, як вони напали,
    Яблоновського до смерті, мабуть налякали,
    Що він дременув до Польщі. Гетьман потішався.
    Та цареві в Московію хвалитися взявся.
    До вигадок Лизогуба ще й свого добавив.
    Переможно виглядали гетьманові справи.
    Хоч, насправді, Яблоновський не калмик злякався.
    Від гінця з Варшави саме новини дізнався,
    Що бунтує Любомирський, тож вірні загони
    Король усі закликає захистить закони.
    Короля той Яблоновський помчав рятувати,
    А не від ординців диких здумав утікати.
    Брюховецькому ж та правда нащо була треба?
    Сподівався з Москви поміч отримать для себе.
    Похвалившись, який гарний полководець з нього,
    Брюховецький, врешті з військом відправивсь в дорогу.
    Вирішив він свої сили щоб не розпиляти,
    Щонайперше, Білу Церкву у облогу взяти.
    Штурмом взять не сподівався, бо ж знав дуже добре,
    Що гарнізон там великий сидить і хоробрий.
    А у нього лиш козаки та москалів трохи,
    Бо ж москалі розбігались із війська, як блохи.
    Взявши місто у облогу, гетьман зготувався
    І на третій день вже Білу штурмувати взявся.
    Але ляхи і козаки, що в місті засіли,
    Досить легко його військо від мурів відбили.
    Та й не дивно. Бо ж калмики міст не штурмували,
    Вони тільки того й вміли, що полем гасали.
    Москалі також не надто на штурм поспішали.
    Та і тих же залишилось тоді зовсім мало.
    А козаки? А козаки вже не ті завзяті,
    Які колись із Богданом ішли воювати.
    Добре ж бачили, що чинить москаль в Україні,
    Чого ж вони старатися для клятих повинні?
    Тож не надто й поспішали на ті стіни пхатись.
    Могли лише на удачу якусь сподіватись.
    А, тим часом, новий «гетьман» зְ’явивсь в Україні.
    Звався він Степан Опара. Клич козакам кинув,
    Щоб ішли від його руку край рідний звільняти
    І від ляхів недобитих, і москалів клятих.
    Він хваливсь, що з кримським ханом вже угоду має
    І той йому орду цілу в поміч посилає.
    Знову, як і при Богдану, із ордою разом
    Виметуть із України всю оту заразу.
    Люди від того Опари й під Білу з’явились,
    Козаків агітувати бігом заходились.
    А козакам вже обридли й москалі, і ляхи,
    Уже перед Брюховецьким не відають страху.
    Ладні будь-кому гетьма́нську булаву вручити,
    Аби рідний край від кодла отого звільнити.
    Брюховецький вже й на військо надії не має
    Та на вилазку із міста щоночі чекає.
    Велів табір городити, щоб не дай Бог чого.
    Ото такий полководець виявився з нього.
    Прийшов місто воювати і сам же злякався,
    Щоби з міста хтось на нього раптом не напався.
    А ляхи, мов те чекали – взяли і напали,
    Обоз добре потрощили та шкоди завдали.
    А тут іще прийшла вістка, наче ж до Опари
    Уже ідуть прямо з Криму ордою татари.
    Довелось йому облогу чимскоріш згортати
    І, не солоно сьорбавши, у Канів вертати.
    Як побитий пес вертався. Не вдалось Івану
    Над обома берегами зробитись гетьма́ном.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  46. С М - [ 2025.04.20 13:28 ]
    Пір’їстий тигр (Kaleidoscope)
     
    трохи давно був сон мені про магічний зоосад
    в нім перебували звірі мовби лагідна сім’я
    мимо кліток на початку сну я ішов поволі сам
    звірі на позір щасливі їхні ігри суто гамір
    але сниво розгорталося все барвистіше й чіткіше
    щохвилини щосекунди ось і поруч ти стоїш
    суспіль ми гуляли радо зоосадом дивним цим
    і стихали його звірі позираючи услід
    як морозива купили ми але нам чогось не йшло
    то звірятам віддали аби не спекотно їм було
    веселий сміх усе лунав і тебе робив щасливим
    буяли барви кольори пурпуровий жовтий синій
    але в тінях за відрадістю закуточок невеселий
    і неначе мешканець його не бажав лишать оселі
    ми глянули за ґрат іржу через тьму в отім вольєрі
    яке видовище сумне це пір’їстий тигр ой леле
    ключа знайшли щоб одчинить оті ґрати де був тигр
    та ласкаво запросили нам про все оповісти
    а той страхався далі й уважав наче б то був кпин
    ми подалися на осоння щоби грався й виграв він
    і тішився барвистий весь магічний зоосад
    а отже скоро щасливішим і приязнішим він став
    зійшов вечір ізнічев’я тигр пір’їстий у сльозах
    засмутився мусили ми геть й сонце з неба зіслиза
    ми казали сам насмілюйся не вважай що ти чужий
    це же був пір’їстий тигр єдиний що побачиш у житті
    казали ти собою будь а зміни це пусте
    собою бути весело кимось іншим бути зле
    але щезли і пір’їстий тигр і магічний зоосад
    коли розплющив очі я зустрічаючи твій згляд
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  47. Віктор Кучерук - [ 2025.04.20 11:38 ]
    * * *
    В твоїх очах і сутінки смеркання,
    І синюваті полиски світань, -
    І прикра холоднеча розставання,
    І ніжність тепла радісних стрічань.
    Ще з легкістю усмішка загадкова
    Спалахує в очицях голубих,
    А найчастіше - порухи любові
    Мені на щастя бачаться у них.
    20.04.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  48. Олександр Омельченко - [ 2025.04.20 06:09 ]
    Тягар (The burden)
    Для горя одного я ложе
    Кожного року щодня,
    Де жодна душа не поможе
    І душа не почує жодна.
    Де кінця цьому все не видно,
    Окрім того, щоб знов горювати.
    Ах, Маріє моя Магдалино,
    Де більший біль можуть знати?

    Маритись солодким безчестям
    Кожного дня щогодини
    І не бути із чесним обличчям
    У діяннях чи в розмовини.
    Брехати з ранку й затемна
    І знати, що це час марнувати.
    Ах, Маріє моя Магдалина,
    Де більший біль може бувати?

    Назирати непохитні мої страховини,
    Без зважання тепер ані кроку,
    Кожного дня щогодини,
    Кожен день кожного року.
    То жар пекла, то страшна холодина,
    То маю тремтіти, то знов лютувати.
    Ах, Марія моя Магдалина,
    Де тепер більший біль має бувати?

    Одну могилу дали мені в борг,
    Одну сторожу до Судного Дня.
    Та з райських небес поглянув Бог
    І геть відкотив каменя.
    Одну днину за все життя,
    Одну годину одного дня.
    Янгол його узрів моїх сліз лиття
    І геть відкотив каменя!




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.13) | "Майстерень" 5.25 (5.13)
    Прокоментувати:


  49. Іван Потьомкін - [ 2025.04.19 12:44 ]
    ***
    Якби товариш Сі
    пройшовся по Русі,
    тільки Московію
    лишив ісконно руським,
    на повні груди
    дихнуві би світ тоді,
    сказавши розбещеній орді
    належне їй: "Дзуськи!"


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  50. Олександр Омельченко - [ 2025.04.19 08:04 ]
    Ельдорадо Радьярда Кіплінга
    Місто золота, на чиїх воротах так сяє
    Так далеко від зрозумілих Життєвих щаблів,
    Що серце моє, ними зваблене, має
    Спитати, чи буває казка правдивою,
    Бо кажуть: Тут спокій і душа стане щасливою,
    Чи все ж це омана дияволів?

    У ту далечінь мого коня проведіть
    Крізь наших найсумніших життєвих щаблів,
    Де, кажуть, те золоте місто стоїть,
    Місто людського вічного спокою,
    З палацами на підмурках з міцною будовою,
    З муром міцним від земних усіляких дияволів.

    За наш міський мур на милю від’їхавши,
    На лише одну на шляху життєвих щаблів,
    Я поблукав, і навіть упав вже вертавши,
    Бо благодать я відчув на тому рівнини відрізці
    Оселитися назавжди в тому самому місці,
    Що жодному непідвладне з дияволів.

    А що доброго за оборонними мурами?
    Який зиск шукати назовні життєвих щаблів?
    Навіщо далеко блукати до сутінок днями,
    Бачивши, що ніхто більше з нас не пішов
    І на фарлонг від кренеляжу не відійшов,*
    Але виявив, що країна твоя повна дияволів.

    Що відривають кінцівки, щоб на шматки розірвати,
    Що зграями бродять заради злочинних щаблів,
    Коли тільки-но денне світло починає згасати,
    Бентежачи серце в цьому глузд віднайти,
    Того, хто спокій шукає і не може знайти,
    Хто блукає назовні серед дияволів.

    Як ви відчули благодать оселитися там?
    Як вдалося бути без ран від життєвих щаблів?
    Чи існує те місто, яке підкорилось би нам,
    Збудоване з золота, як нам казали,
    Якби ми тільки наважилися і поблукали
    На самоті, серед темних дияволів?

    Ні, це місце насправді було невеликим –
    Невеличке місце на шляху життєвих щаблів –
    Але, щоб служити потребам було досить великим
    І побудовано так міцно, що буде стояти,
    Допоки життя нашого міста буде тривати,
    Нашого міста, яке під облогою усіляких дияволів.

    Його приємніші стіни далеко видніються,
    Аніж місто мрії моєї найвищих щаблів,
    Дві слабкі білі рученьки за мене тримаються,
    Чистесенький ротик з червоним в нім мостиком,
    Очі, що вразили серце до смерті, як дротиком
    І витягли з рук розпусних дияволів.

    Світла більше у двох темно-сірих очах,
    Аніж в страшних метеорах з вищих неба щаблів,
    І душу мою зберегли від потали в гріхах,
    Що золотим тим містом і є, мною знайденим,
    І сильний тепер, через те що став я пов’язаним,
    Сильніший за всіх невгамовних дияволів.

    І якщо хтось інший може перемогти
    Золоте місто під час життєвих щаблів,
    І в ньому захоче життя повести,
    Він повинен самотню свою однину
    Відвести у пустелю, давно перетворену
    У поселення усіляких дияволів –
    В оселю гріховодства і хтивості –
    І обладунки одівши, битися або впасти
    За фарлонг від муру нашого міста -
    Бо так і було – я переступив тих щаблів.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   1805