А вітер знов заграв на саксафоні,
Мелодію ту слухав ліс увесь,
Зелені простягла сосна долоні,
Щоби впіймати сонця промінець.

Під вітру музику сніжинки танцювали
Та сріблом тихо падали униз
І землю ним повільно накривали,
Виконували всі зими каприз.

2018 р.

 
Cвіт переповнений чуттями
згадаю я про це тобі ~
коли ми будемо котами
& обтікатимемо всі

Cкладні матерії нерівні
безвинні бильця & кути
неначе витончені тіні
ачей романс як не крути

Віконні рами з протягами
& небо ~ зібганий сувій

Коли ми будемо котами
згадаю я про це тобі




 

іду за дітьми… світлими путями…
вбираю мову вільної води…
не відаю – навіщо і куди
кочую непрожитими життями…
у тишини навчаюсь забуттю
у світового дерева під тінню…
любов моя старцює попідтинню
віддаючи себе передчуттю…
іду за дітьми… весело і жахно…
співає арфа – рветься із руки…
і розлітаються зажерливі круки
по норах розбігаються арахни…
мене тримають руки золоті…
мені співають голоси іскристі…
пишу листи на скинутому листі
осінньому… мої слова прості…
прости мене, любове, що роздав
тебе усім хто рвав мене на шмаття…
тобою розбивав усі прокляття…
до ран тебе смертельних прикладав…
ти все терпіла спалена дотла
і феніксом здіймалася у небо…
мене чудесним дітям віддала…
і вибору немає… і не треба…

Якщо поезії немає у душі -
Нелегко жити, серце в онімінні.
Тому Пегас щодня ірже: - Вставай! Пиши!
Коли жуєш чи робиш омовіння...

Найголовніше - ухопити олівця,
Заглибитись у думах в потойбічне.
І - бац! Лопух перетворився на митця,
А графоман уляпався у вічне.

А соловей співа про небо голубе -
Спинися та послухай голос Бога!
А знизу кіз гурточоч в противагу "Бе-е-е!",
Рохкоче аріозо сита льоха.

Квакочуть жаби тлусті хором у ставку,
Ропуха голос подає з калюжі.
Прийшов у гості знову з дримбою мій кум -
Оглух я, друзі, одягну беруші.

07.12.2018р.

Напекла ти пирогів.
Всі пухнастенькі такі.
Цей із сиром, цей з укропом.
Ні, нема таких в Європі.
Таж і на Святій Землі
Пирожки чомсь замалі.
А от в нашій Україні
Пирожки в кожній родині
Із долоню добру десь.
З’їв – і ситий день увесь.
В Книгу Гінесса пора
Взять це диво з-за Дніпра.

де небокрай
по стежці журавлиній
іде зима
по опіки розлук
опалий рай
кривавить у калині
і вже нема
солодких мрій і мук

скажи мені
про що вітри говорять
коли несуть
по осені сніги
душа у ній
моя примхлива зоре
любові суть
де щастя навкруги

скажи мені
де наші дні погожі
і не шукай
у промені тепла
у серці ніч
на тебе мало схожа
де зараз ти
де місяця зола

скажи мені
як сонечко сідає
на тій землі
покинутій святій
мої думки
ясним вогнем палають
кричать жалі
у сивій самоті

скажи мені
куди журбу подіти
вона без крил
важка мов мокрий сніг
немов у сні
у бабиному літі
не розгуби
чим дихати би міг

10 Листопада, 2016

До гавані далеко кораблю.
Вітрило не біліє, а линяє,
тому що довго плавати люблю,
і ліпшого нічого не буває.

Каюту драю, люльку не палю...
На палубі ночей не коротаю.
Я запрягаю вітер, а рулю
іти автопілотом дозволяю.

Не варто опускатися на дно
і не міняти курс на повороті.
Я засинаю юнгою на флоті,
а просинаюсь... О! Яке кіно!
Ні. Я не крейсер, та усе одно
не буду загрузати у болоті.

12/18

Лице закрите - жінка в полоні,
Вона стає нічим без очей,
Принади гинуть смаку ночей,
Коли зору замкнені лона.

На Сході вірних подруг колона
За мужем тягне сто речей.
Лице закрите - жінка в полоні,
Вона стає нічим без очей.

Твій погляд дужчий за оголені
Тугого тіла засмаги печей.
Мене не гріє жар оцей -
Коли заховані очі зелені.
Лице закрите - жінка в полоні.

10 грудня 1995 року

Вмикаю ніч, натиснувши на вимикач.
Вмикаю сон, залізши під перину.
Старий годинник цокає… стукач,
рахуючи невиспану годину.

А я слонів рахую. Гайна річ –
немов скажені, не стоять на місці
(ще й хлопають вухами увсебіч).
А хом’ячок посопує у клітці.

Приходить кітка, муркає «не спиш?»,
живим теплом лягаючи на ноги.
І огортає тямку чорна тиш.
Я падаю в Морфеєві чертоги…

05.12.2018

Ще не вели Ісуса на розп’яття…
Ще в снах дрімала річка-каяття
Тримались берегів своїх ще "браття" -
Сказав мій Бог: - Дружище сядь, затям
Бо все оте, що вбите і забуте
Пройдут віки, воздвижеться на Хрест
І буде вам всім боляче, ох буде
І буде вам замало слізних Мес
06-12-2018

І
Ну й заварили! Аж валує дим.
І не поймеш: чи п’яні, чи бандити?
І як забути, що немає з ким
у цьому казані куліш варити?

Що Раша, що Малі, що Сомалі...
віщає і показує у сіті:
герої епопеї москалі –
«Пірати ХХІ-го століття».

ІІ
Лякає Україну «сучій мір»
і дістає у всі кінці планети.
Жадає раю чокнутий вампір,
націлює на ближнього ракети.

Бо «ядерного православ'я» біс
вселився в душу карлика-гіганта.
У нашій акваторії – безвіз
для армії і флоту опупанта!

Доктрина діє, тактика така:
де чути мат – усе диктує Раша,
захоплює по ходу «язика»...
У дії – операція «Параша»!

Триває не об’явлена війна.
Чого немає, будемо ще мати.
Очікує іще одна «весна».
Ґарантії немає у ґаранта.

Куди нас ця оказія несе,
не відаємо. Маємо на це
реагувати українно-ґречно.
Але одне відомо безперечно –
родитись, виживати й мати все
на цій землі смертельно небезпечно.

ІІІ
А що на суші? Арки і мости...
А ми чому не риємо каналу
Азов-Одеса? Нам до себе йти,
а їм по горло вистачить Байкалу.

Є що робити. Каламуть своє
і затикай свої великі діри.
Але не зазіхайте на моє.
Не зачіпай історії і віри.

Будуй собі іще один «Потік»,
або качайте воду із Дунаю,
нехай Амур тече у інший бік
до Криму із Японії й Китаю.

Хай повертають ріки на Арал,
заллються єнісейською водою
і нафтою своєю дармовою.

Нехай беруть на абордаж Ямал,
і хай накриє їх дев’ятий вал,
і захлинуться хай своєю кров'ю.

12.2018

Украдено щастя. Підмінені ліра і міра.
Загублено зернятко істини. Втрачено суть.
Здалося чи справді – в імлі похитнулася віра:
Куди це її, ще притомну, під руки ведуть?

Сполохана думка. Сльоза очманіла – на віях.
Майбутньому винна. Минулого не поверну.
Як тяжко і довго в мені не вмирає надія,
А час, як навмисне, по ночах їй теше труну.

Зоріють світанки за шторами, наче за гранню.
В отерплому горлі німують важливі слова.
Доп’ю цю розпуку: усе має краплю останню.
І тільки любов – терпелива, всесильна, жива…

06.12.2018

Є в оркестрі скрипки та валторни,
Вік учились грати недарма.
Та свистулька внадилась моторна:
Гвалту - доста, музики - нема.

Нині моду правлять недоріки,
Чисті ноти - фарс, не той фасон.
Моцарт на роялі хай не тринька,
Є "маестро" з Диркіна-Фасо.

Плетиво крикливо-какофонне
Свердлить мізки чемним слухачам.
На додачу - пищик епігонить,
Бо погано музику вивчав.

Зве на поміч дримбу й козобаса,
Бубон у квартеті - диригент.
Гримнула прелюдія до "вальса",
Відень онімів і Будапешт.

Поспливали дохлі раки й риби,
Від музик перелякався й сам.
Дикунам наставник непотрібен,
Можна вити й так у небеса.

06.12.2018р.

Впала зіронька на ялинку,
Засміялася лунко-дзвінко.
І від сміху такого яскравого
Гілоньки вигравали загравою.
У святкових перлинах-сережках!
У шовкових сніжинках-мережках!
Сині мрії з відтінком лаванди
Утворили намисто-гірлянди!
Сріблоясно вона усміхається-
З хмельничанами радо вітається!

А сніг усе падає, падає,
Не видно стежок і доріг,
Але лиш одним нас порадує:
Надійно посіви укрив.

Бо від морозів захищені,
Вони проростуть навесні,
Зеленим густим своїм килимом
Потішать і душу мені.

Радітиме й серце господаря,
Який ці поля засівав,
Тугим золотим хлібним колосом
Віддячить йому у жнива.

2017 р.

Ще свіжий сніг манив своїм завзяттям…
Ще вітер
Сніг
До ніг
Старанно клеїв -
Ви одягли своє найкраще плаття
і ми пішли крізь місто по алеї
Вгибався кожушок у пружне тіло
І рухались у такт дві рукавички
І я…
Чомусь
Поводився невміло
Ну де
І з ким
Набрався тої звички?..
06-12-2018

Ворожи мене , дівчино мила, чи не ворожи –
Збудить півень зорю і розвидниться ніч на світанку,
Перші промені сонця несміло одхилять фіранку,
До наступної ночі заснуть чарівні міражі.

Заворожений я дочекаю наступної ночі
І повториться все, як найперший розбурханий сон.
Нам так добре удвох, що ніхто розлучатись не хоче,
І ущухла війна, як потрапило серце в полон.

Не зайве обійматися. Найшло –
реалізуй веління свого серця.
Якщо даруєш іншому тепло,
то це тобі сторицею вернеться.

Цілуймо наймиліше на землі
у той момент, коли душа жадає.
Її лікують радощі малі,
коли тебе велике оминає.

І не жалій. Соромитися гріх,
що у людині чуємо людину
і тягне до своєї половини...
Плекай самоіронію і сміх.
Ми любимо, жартуючи, усіх,
та не на жарт кохаємо єдину.

Уночі поети нині сплять,
Перевірив - ніч сидів у неті.
Я ж бо настругав сонетів п'ять,
Муза виє: - Боже! Дай померти!

У Пегаса вперто мняв дійки
(він лошиця - це відомо точно!).
Я - творець! Сучасності акин!
Пре і пре поезія дивочна.

Мляво люд працює, більш жує
Чи ліниво бевзям ставить лайки.
А читає, загалом, своє,
Чи про себе розбира каряки.

Енцелад сховався за Сатурн,
Деймос підіймається над Марсом,
Ранок. Поетичний болботун
Твір озвучив у фейсбуці басом.

Червоніє від напруги чат,
Піниться як пунш словесне мило.
Гримнув після ночі водоспад
І цунамі віршик мій накрило.

Ніц уваги! Постику каюк!
Напирають табуном таланти.
Шаурму хутенько дожую
І усядусь одоньку писати.

05.12.2018р.

ой правдонько мила
ой правдонько люба
куди ти ходила
по гріх чи по згубу

ходила де звірі
ходила між люди
де дні ще не сірі
і легко у грудях

блукала очима
голодними світла
між крил за плечима
по сідлах і мітлах

дороги питала
водиці і хліба
і сонце вітала
у проблисках німба

на тебе чекала
в порожнім вагоні
у місті-вокзалі
у Божій долоні

чекала хотіла
тобі розказати
про все наболіле
і болем багате

чекала прохала
у вітру погоди
свічею згорала
до рані приходу

купалася в зорях
що мерзли в криниці
в полях що говорять
плекала пшеницю

в боях гартувала
відвагу і силу
та сліз не ховала
і горем не вбила

вмирала благала
у небо вростала
молитвою стала
і листям опалим

ой правдонько люба
ой правдонько мила
знекровлені губи
обрубані крила

31 Жовтня, 2016

мрійна міна… зміна кадра…
наливай по вінця чарку…
ми з тобою, друже, надра
у культурному проша̀рку…
хвилі… піна… сіль губами…
золоті золу молотять…
і торнадо… і цунамі…
дрантя латаної плоті…
для віршів сміття доволі…
зони… авгієві стайні…
королі голодні й голі…
тернами шляхи астральні…
і перкусій… і перверсій…
і сфуматно… і пастельно…
діти вірусних поезій
інфіковані смертельно…

І правда і неправда, і межа
Від хрещення були твоїм партнером
І скапує в твій сум чомусь іржа
Як оплески з балкона до партера

Гарантом виступав завжди Пегас
Він спину підставляв напрочуд швидко
І цокали копита наче квас
Коли його ковтало горло з криком

Судами ще не пахло, лише меч
Запихував охоче враз за ґрати
І зерна проростали з кровотеч
Коли їх цілували серцем Мати…
04-12-2018

Іде, кружляє, стелиться
Шумливо навсібіч, –
Роняє сніг метелиця
Невпинно день і ніч.
У білу млу похований,
Невелемовний світ
Од мене абстраговано
Пустелею стоїть.
То щулиться в приниженні,
То вирне пів-на-пів, –
Лякаючись наближення
Нещадних холодів.
Хуртечею обвинутий
До темноти в очах, –
Боюся сам загинути
В морозах і снігах.
02.12.18

Щоб написати вірш стовпцем,
Папір потрібен з олівцем.
Настороживши вуха,
Своє серце й душу слуха.

Тоді душа твоя співає,
В серці муза класно грає.
Слова самі летять струмком
І на папір лягли рядком.

1

Що сьогодні - добрі справи?
Відкидання спаму-бруду...
Сяду з котиком на лаву.
А скраєчку лялька вуду...

Золотавеньке волосся,
очі витріщила - злюща.
Голку витягти вдалося.
Хилитається гладущик...

У кафе "Політ" - безхатьки.
Може, їм віддати пледи?
Лементить на хлопця батько,
мати курить... кида недо...

2

Знала я казок тьму-тьменну.
Ой, реалії жорстокі...
Долюляю сокровенне,
відведу чужі мороки.

Хочуть рибоньки - не вудки -
суємудрі, недалекі.
Вітровій по насту - прудко,
на листочки рве Сенеку...

Доброта не гандж - чеснота.
Передбачення зловила.
Снився Гонта на банкнотах.
Залізняк стогнав - на вилах...

2018

Гуляв лісом Колобок,
Усе собі скік та скок,
Обманув і Зайця й Вовка
Та Ведмедя також ловко.
Думав, що найрозумніший,
Хизувався тим у лісі,
Але Лисоньку-куму
Обдурити Колобку
Спроба так і не вдалася,
З"їла Колобка кумася.

Висновок сам напросився:
Не хизуйся, не хвалися,
Що хитріший ти за всіх,
Хтось колись тебе теж з"їсть.

2018 р.

У гумористів клізмочки відерні
Лікують поетичний енурез.
Коментування ж недоступне. Знає "геній",
Що попаде під сатиричний прес.

Прибилася на сайт "княгиня слова",
Заціпило од захвату братві.
Читво митця, немов кістлява мойва,
Поези голос - здавлене "куві!".

Думки ж колег феміні до лампади,
Щодня по мордам новим твором "хрясь!".
А, може, графоман не має вади?
Потрібно хором вигукнути "Клас!"?

Відомо - завтра знову словом гупне,
Від реготу здригатиметься сайт.
Але..."коментування недоступне":
Читати - мо. Не мо куснути в зад.

Який конфуз!- братва гукнула дружно,-
Пожива заховалась у норі!
Дивлюсь на "вічне" сфінксом незворушним,
Ховаючи сатири пазурі.

04.12.2018р.

Рояль чи скрипка?

Сусідка чухає лобок
Мізинцем у помаді.
То що - писати про любо?
Дівчата будуть раді?

Гучне до біса "га-га-га!",
Бо гарно повечеряв.
Чутливість, цнота і жага -
Три клавіши натхнення.

Відкрив "рояльчика" бігом,
Пора втішатись грою.
Натиснув клавішу...Ого!-
Повіяло весною.

Натиснув другу - висота,
Нескорена вершина.
Штовхаюсь. Чується "Не дам!
У тебе є дружина!".

А третя нота - це огонь
Чи руйнівне торнадо...
Здалася фея аж бігом,
Усілася на скальда.

Оце такі мої гріхи,
Цілую милій пипки.
А за вікном зима, сніги...
Не вистачає скрипки.


04.12.2018 р.


Всьо чотко!

Кошлатобрових мудреців - товпа, засилля,
А особливо в Спілці (то є факт!).
А от жона зрання траву косила,
У мене з нею про ненапад пакт.

Із вечора не виорана нива,
Кабака загорнулась у кожух.
Зобидилася надвельбучна діва,
Що я про неї тиждень не пишу.

До того ж і кохатися не хочу,
Для мене секс - отрута, патоген.
Для хропаків забився у куточок,
Здоров'я ніц нема, на букву ге.

Не випив відучора ані грама,
Водицею освячую нутро.
Всьому виною - банерна реклама,
Увірувало серце в лохотрон.

Що буде газ дешевий, мед і сало,
На пенсію придбаю НЛО.
Але грошви чомусь нікчемно мало:
- Пиши,- чортяка шепче,- некролог.

Я б написав та кіт живе у хаті -
Його нікому в прийми не віддам.
Мене з усіх повиганяли партій,
Бо лідерам мій пес штани латав.

Депресія, скажу вам,- люта штука,
Пропав до світу зовсім інтерес.
Але знадвору прилетіла любка,
Ломакою по горбакові "Гепс!".

Печаль втекла, бо жінка надто гнівна,
Злякала так, що треба у гальюн.
Краса реве: - Полежиш хоч хвилину -
Розпатраю, а потім удавлю!

Шліфують длані держака лопати,
Із носа булька впала на траву.
Мужам щодня потрібно кайлувати,
Щоб голова не пухла як кавун.

В душі нірвана! Настрій - як годиться!
Сердити жінку - це великий гріх.
Увечері писатиму про циці,
Але спочатку пеститиму їх.

04.12.2018р.

Сумом скрипо́к
Сонний танок
Осінній
Ранами б’є
В серце моє
Тужіння.

Траурний дзвін
Дáвнішніх днин
Щоночі
Сльози журні
Млою мені
На очі.

Світом мене
Вітер жене
Не вщухне
Вгору, униз,
Мовби той лист
Пожухлий.

Розкрила нишком трухлі двері
В покритий мохом мій Едем, –
І стіл звільнили від паперів
Букети пружні хризантем.
Лише зітхнув, почувши: “Годі,
Палити, як раніш було…”, –
Та всі недопалки зі сходів
Моїми муками змело.
Уже не бігаю за кимось,
Аби позбутись самоти, –
Адже щоранку: “Не затримуйсь!..”
Мені пестливо кажеш ти.
А ще всміхаєшся відразу,
Ніяковіючи на мить, –
Коли я кволим рухом м’язів
Твій погляд хочу задобрить.
Моя спокуснице вродлива,
Вже не вві сні, а наяву
Знедавна вперше так щасливо
Запамороченим живу.
03.12.17

***андеграунд & класика***


Не барися у постілі.
Змовкли птахи, бо зима,
Та машинопотоки розбудять світанком.
Розпиши-но з апостилем
(що це- ти знаєш сама)
Вірш судомний, мов джига піратського танку.

Вийди кручами до славнозвісних могил,
Де Аскольда і Діра прадавніми зайдами вбито,
Де навала скосила колись до ноги
Нас минулих для того, аби нам майбутнім служити,

Не залякана протягом
Сірих зимових вітрів -
Я увечері всю на собі відігрію -
Ти писатимеш протягом
Часу про протягу спів,
І твій вірш я почути у постілі мрію.

Ти є темряви хтивозірковий політ,
У коханні і творчості неперевершено щира,
Ми творіннями нашими змінимо світ,
І зневірену хибу повернемо в істину Віри,

І своїм я ото стилем
Відповідь-вірш напишу
Про кохання двуєдності тіла і духу,
Вірним ставши апостолом
Грішної тебе, скажу
Як бажаю тебе відчувати і слухать.

Підкорися безсонню. З одвічних часів
Нам натхненно жадання у творчості множить і множить.
Не барися! Хоч соні поети усі,
Та поезії спати без нас усю зиму не можуть.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Св. №118120309579

Радість на футбольнім полі -
зародили бараболі.

Траса швидкісного спуску
Не для п'яних «нових рускіх».

На дистанцію для бігу
Намело два метри снігу.

На змаганнях з біатлону
Хтось поцілив у ворону.

Гандболістки із спортзалу
Ледве-ледве виповзали.

При такій грі хокеїстам
Вже не буде що поїсти.

Бідний форвард у офсайді –
Лівий бутс ніяк не знайде.

Запустив Микола списом
У корову попід лісом.

Більше диск до дискобола
Не повернеться ніколи.

Ой упав гімнаст на мати
І покрив їх люто матом.

Не стрибайте із трампліна
Там, де море по коліна.

Скільки грошей треба сьогодні,
Скільки грошей? А завтра ще?
Скільки треба , щоб був я хороший ?
А ,може, потрібно щось зовсім не це ?

Я мішок, мов той лантух із грішми
Кожен день щось я мушу і винен комусь
І терпіти цього я не можу вже більше
Віддавати усе я мабуть розучусь.

Я піду десь туди, де живуть білі люди
Що читають книжки і бувають в кіно
Я піду десь туди , де немає облуди
Де надія і віра, світить сонце в вікно…
03.12.2018

Були б ми ким, якби Господь
Не випалив вогнем на скрижалях
І не передав через Моше-рабейну?
Тими, кого Всевишній сотворив раніш?
Ні, набагато гіршими.
Ситий ведмідь чи лев хіба зачепить?
А ситий чоловік?..
Чи варто вдаватись до безглуздих воєн,
Як не менш криваві війни поміж сусідами?
...Непосильне ярмо Тори і заповітів для тих,
Чиї інстинкти нижчі од тваринних.

Багато тіл, та мало в них людей.
Багато слів і мало-мало суті.
Помпезності невмірена розкутість,
дарма, що на одвічному розпутті
відмінних діл від гарності ідей...

Так мало днів, а так багато тризн...
І зовсім мало серця і любові.
Метань багато, не'требу у слові
ще й лиць, що чим не знати ґонорові,
очей, із котрих бризочки трутизн...

Маліє втіх на кожному витку
крутих сходин до витоку, до себе...
Багато болю і... багато Неба
у болю тім, що виник не з потреби -
а дарувавсь іще у сповитку...

2018

Ще є у нас і милі, і єдині,
і так і має бути до кінця.
Немає золотої середини,
але бувають золоті серця.

Схиляється до терену калина,
яка йому весною до лиця.
За явором сумує яворина,
а молода чекає молодця.

Ідилія такою видається...
Але душі підказує сонет, –
поклич її і серце обізветься.

Найкраще соло все-таки дует.
Якщо поет не має дами 💕,
питається – який же це поет?

12/18

Які ми януси... Чогось
всі камінці летять у Раду,
за гречку лаємо громаду,...
А щодо себе — боїмось
оголосити голу правду.

Ну от візьми і набреши,
що ніби ти — поет великий
і, далебі, не без'язикий,
волаєш, – Боже, поможи...
А що почуєш? – двоєликий!

Когось нізащо вихваляв...
Хоча, буває, й за натуру
не добачаємо халтуру,
аби віночок не упав
на голову поета-гуру.

А чим же я не рядовий?
Не маю манії поета...
І не чіпляю еполети...
Ну то і що, що в час такий
у мене є свої акценти?

І не синиця у руці,
і не лелека вище хати,
і не у воду – всі кінці...
Порозкидали камінці?
А що, як нікому збирати?

Тоді й поезії – хана.
Бо не одної букви ради
і не за усмішку наяди
лунає наше, – Отче, на!!!
Є на Парнасі імена!
Але... не вистачає вади.

12.2018

Т. І...
Безшелесно, неквапно, зірчасто,
Після довгих чекань і зневір, -
Виринали сніжинки пухнасті
І бентежили видивом зір.
І кружляли вільготно й нетанно,
І знеможено падали вниз, -
Наче мрії потайні останні,
Що здійснитися не спромоглись...
03.12.18

 
адамівська чума заполоняє землі
сади зникають, хрипне тиша в снах
ліліт давно нічия не жона
вона пітьма, вода & щем і ~

о, не тобі належатиме злива
на зламі дня & ліхтарі мерхтливі
у контурах погаслих кольорів
зіниці змія кристалічний ебоніт

із них до серця промовляє ніч
бентежна & негаласлива
знай, що мине зимова сріберна війна

асфальт прогноять хижі & мізерні
аби розквітли неодмінні ефемери
& справдиться весна, її весна...




 

Кремлівський бог, насправді - сатана,
В прислужниках - пекельні людолови.
А чи у нас релігія одна?
Звичайно ж ні! У них - в патьоках крові.

Не брат москвин, а православний кат,
Молитва за любов - обман і підступ.
Із гномом війську вчинено парад,
Щоб освятити розбрат і убивства.

Чортяка думав, що зірвав вже куш,
Чекає Україну вічний погар.
Господь москву випалює із душ,
Очищує від тьми оселі Бога.

В Гундєєва трясеться борода,
Прокляття хохлакам ротяку пінить.
Та знаю - з Лаври щезне чорнота:
Кацапське кодло! Геть із України!

02.12.2018р.

Наш Бог

І знову сварка, горло душать лапи,
Черговий труп закопують у рів...
- Владарювати тут не будеш, рабе!
Тут все моє! І я тебе створив!

Для мене все одно - людва чи блохи,
На всіх одне генетики кліше.
Захочу - будеш все життя безногим
Або зроблю поетом у мишей.

Втішаюся коли в громах-загравах
Татьба і ґвалт, а друзі - вороги.
Не докучає забавка кривава,
Сусід сусідів нищить до ноги.

Я - добрий бог. За око вирви око,
Анафемою брата очорни.
З релігією провернулось ловко -
Вдягнув на люд міцнющі кайданИ.

Синів для бійні в світ приводить матір,
Стискає тато у руці обол...
Цей світ від неземної "благодаті"
Спасає тільки людяна любов.

03.12.2018р.

Дарма

У рейвасі ловити рибку гарно,
Вдалось у тьмі заскочити на трон.
Для сонних пришелепків - кодекс карний,
Мені (щоденно!) - податей мільйон.

Офшорами обплутую країну,
У кожного бабло з кишень гребу.
Працює на війну заводик мінний,
Купила теща газову трубу.

Хапаю так, що не знайти і сліду,
Розсовую грабоване в дірки.
Моїм діткам тут нічого робити,
Украв усе. Лишились кістяки.

Цілує люд огузок у Європи,
Росія теж копняк дала під зад.
Давай посадим борова в окопи,
Хай шанці риє кожен депутат.

Сусідські діти в мене просять їсти,
Усоте розкриваю свій гаман.
Ех, мрії, мрії, ви - опале листя,
Огорнуте майбутнє у туман...

03.12.2018р.

Відпусти її на волю, відпусти!!!
І забудь усі паролі, Господи
Не твоя, чужа стихія, восвоясь
Ти почуй як тхне повія поміж "Я…"
Відпусти Її на волю і відріж
І окрем нарешті долю, поруч ніж
Настромись і тішся дійством, заспокой
Крок зробив сміливо, дійсно, чули: - ой…

І скакали наші "бранці" містом слів...
І проснулись разом вранці, кожен млів
02-12-2018

...Краплини дощу та мокрого снігу
До себе самого питання, авжеш
Вже вибачаюсь, і нам не до смІху
Зухвальство пройшли, ще попереду треш…
Місто поснуло, у темряву вгрузло
Приперлись нізвідки, йдемо в нічию
Лебідко, лети, полиш праве русло
Воно у нікуди, шукай течію…
02-12-2018

Нехай слова мої, можливо, недоречні
Нехай думки чиїсь повторюють сліди
Нехай всі кажуть, що я бездар, безперечно
І що мені з усім цим не сюди

Але я йду , збиваючи коліна
Втрачаючи і віру , і любов.
А я все йду і розбиваю стіни
Лише із ран моїх стікає кров…
02.12.2018

ТЛО

Всмак доля взя́ла нас і вичавла́
Зцілована у прірві. Хай – пролог!
Весь рай уяв – дарма́. Вона тягла́
Між пустки зорь на дні перестог
Єство людське. Ніч п’яна вибігла
У пастку тиші (здичавілий смог
Навколишньої мряки). Людська гра
В зойк впала мить уда́ваних вимог
І згинула у ній. Душа! Перемогла
Пологи таїнства й любов? Є Бог
В пелю́стках офірованого дна?
Чи в тлі кохання – вічний епілог.

Павло Гай-Нижник
30 листопада 2018 р.

Відмотую, Боже мій, роки.
Вертаю у час до війни,
О, як же погано уроки
вивчали і доні, й сини.

Умию оплакану долю
надії озонним дощем.
Усе затихає поволі
і меншає ниючий щем.

І, – на тобі! – кулі, катюші,
нечувана зрада, бої,
і знову заплакані душі
вертають на кола свої.

Лишається п’ятою осінь.
Очікує шоста весна.
А літо одбігаю босий,
якщо доганяє війна.

Чужа самозвана еліта
нуздає на захід коня.
На сході триває різня...

Читаємо сури Завіту,
як маємо зайду любити.
То як не ридати щодня?

12.2018

Мені байдужа манія еліти.
Я сповідаюсь іншому кошу,
де між своїми нічого ділити.
Що гріє душу – те і ворушу.

Але цікаво, хто сідає зверху
і доїть за пів дулі солов’їв,
аби себе не ставити у чергу
нечуваних по писку комарів.

Та – хай собі. Усі ми неТараси.
Єднаймося і навколо війни,
аби не біля того перелазу
до трахнутої іншими «страни».

Стосується не того, хто читає
і відає, яка кому ціна,
а братії, що пику одвертає,
сортуючи полову од зерна.

Іде пора до осені. Курчата
оперені, готові до зими
і не біда, що буде їх багато
за дешево зарізаних людьми.

Хто відає, чи Шіва, чи Єгова
дарує нам навіяні слова?
До віщої священної корови
не заростає тереном трава.

Іду полями – босий подорожній,
викошую галявини й луги
і не питаю, де чиї боги,
і не боюсь, що, може, я безбожний,
і не такий, як може бути кожний,
бо віддаю усі свої борги.

12/18

А від порога стежечка вела
В долину до глибокої криниці,
Яка живилася із джерела
І кожен міг водиченьки напиться.

Навкруг трава зелена й верболіз
Та крихітні пелюстки незабудок,
Ще осока густа, неначе ліс,
Тепер тут тихо-тихо і безлюдно.

Колись один за одним люди йшли:
Хтось воду ніс у відрах коромислом,
Інший же зупинявся відпочить,
Бо працював у полі десь тут близько.

Та чиїсь коні вороні й гніді
Паслись на березі,за ними він приходив,
А хтось за перевеслом йшов сюди,
Із осоки крутив його й пив воду.

Нема нікого нині.Тиша скрізь,
Лиш соловей співає вечорами,
А ще - із осокою верболіз
Шепочеться, казки розповідає.

2018 р.

Люд обабіч пливе і від горя відводить свій погляд,
Щільно совісті глас огортає болотяна тиш.
Я ж не можу втекти. З покаліченим воїном - поряд,
Він не раз вже казав: - Кинь вантаж цей, інакше згориш.

Друг нікому не треба. Безрукого кинула жінка,
Із медалі не звариш борщу, і багатства нема...
Не печалься, товарише! Серце у мене як зірка -
Світла стачить на двох, тож хвилюєшся всує, дарма.

Все минулося, світом розвіялись запахи диму,
Зс віконцем горобчик присів на оголену віть.
Закінчилась війна, москалі повтікали із Криму,
У Донецьку Шевченко на площі центральній стоїть.

Вір мені, милий друже. Не варто вставати із ліжка,
Ти у комі поранений спав аж три роки у тьмі.
Я ж ночами не сплю, на холодній софі плачу нишком,
Наді мною схиляються лики померлих, німі.

Не повірив. Помітив у погляді втомленім смуток,
Щира правда для нього не благо - нагострений ніж.
Я питаю Творця: - Із хохлами ось так мусить бути?
Хочеш крові іще? Чи наситився? Що ж ти мовчиш?!

01.12.2018р.

Гойдається, мов маятник,
Із боку в інший бік, –
Любов’ю неприкаяний,
Журливий чоловік.
Гойдається, вслухається
У цокіт самоти,
В якій і стрижні, й гаєчки
Його благають йти.
Іти в світи небачені,
Бо потяг не затих
Радіти ще побаченням,
Журитися без них.
Але ним усвідомлено,
Що навіть навпростець
Ходив і був утомлений
Байдужістю сердець.
Хтось може уторопати,
Чому, із боку в бік, –
Гойдається без клопоту
На місці чоловік?..
01.12.18

світла чистого криниця
моря зір
глибина
ніч блукає по зіницях
гасне зір
де вона

де вона
дороги колом
забивай
забувай
невесна
думками голо
згуби рай
сон-трава

перейшла біда пороги
неба цвіль
чужина
і вирує до знемоги
в серці біль
бо війна

бо війна
голодна й хвора
пекла жар
раю гам
тиша сколота від горя
краю жаль
не віддам

не віддам свитину в зорі
і доріг
де ходив
по душі моїй прозорій
промінь збіг
молодий

дня опала
позолото
ти церквиць
не коси
йде не злива
я
на дотик
з громовиць
і сльози

22 Жовтня, 2016

Всього лиш навсього Піїт…
Всього лиш навсього бешкентик
Ось монумент йому стоїть
Очима в Світ і без кашкета

Всього лиш навсього Маяк
Всього лиш навсього Дороги
І невторопаєш ніяк
Коли сліпим пройдеш повз нього

Смиреність - ноша мудреця
До всіх, без винятку, повага
Де син зрікається отця —
Ти не почуєш там: - Наснаги!..
02-12-2018