Коли скуштуєш юного вина –
Привидиться предивна дивина,
І позостанеш винним без вини,
Як не збагнеш тієї дивини.

Кошлата тінь нечувано гряде,
Павук нитки осріблені пряде,
Химерне щось приходить де-не-де,
Яке тебе хтозна-де заведе.

Коли тебе закохано украй,
Коли ти втрапив на часину в рай –
Подальший вимір сам і обирай,
Або ж у цю рулетку вже не грай.

...А ненавидять бабусь водії.
(Ті дають лише по гривні, заходячи в бус).
Так же, як вимагачів із ДАІ,
пришелепуваті драйвери не люблять бабусь.

І прокляття супроводжують рух
(не сказати, що безпечний) проспектом ранковим.
Пасажирові шумахер не друг.
Тож, на ввічливість маршрутників і не розраховуй.

Кожен кожного аби обійняв,
світ здавався б не настільки безнадійним і сірим.
Та ненавидить бабусь шоферня!!
Й ви, діди-пенсіонери, нащо влізли та сіли?!

Марна спроба – пояснити людофобу-приматові,
що не можна ветеранів – на „ти” і „по матері”.

Притомилась? Ти ж берегиня!
Берегиням турботи - рай.
Так від віку віків й до нині -
Не скисай...
Ти не знаєш, як учинити,
В меживодді без берегів?..
Чи ж не благістю ти сповита
Богів?
Ти шукаєш притулку в тиші
І не можеш його знайти...
Світ вколишеш і вірші пишеш,
Мов листи.
Адресантом - сама для себе
І ще трохи для берегинь,
Що береженим - обереги,
Неба синь...
Що береженим - промінь сонця,
Шальки бавлянки в терези,
Крила янгола-охоронця
Між грози...
2018

Вірші теж бувають отакими...
В руки бридко взяти - а дають.
Волохаті, нікудишні рими.
Придавити? відпустити? Лють...

Зеленаві очі-океани.
Кігтики покручені, мандраж...
Намережать костики, тетяни...
Зачини всі брами... та наляж
на свої міцні незламні весла.

Десь отам - незнані береги,
бігає піском пустунчик Тесла.
...ухиляйся... іскри від дуги...

2018

По краплиночці-краплинці
Ми добро, немов у скриньку
У свої серця збнрем.
Стане на душі світліше,
Затишніше і тепліше,
Мир тоді ми віднайдем.

А ще - крихточка до крихти
Поєднати слід зуміти
І наповнити весь світ
Величезною любов"ю,
Щоб вона була з тобою
Й завжди кликала в політ.

Нести радості іскринки
Теж краплинка до краплинки,
Щоби ватрі запалать.
Намагатись, якщо вдасться,
Позбирати зорі щастя
Й ними долю засівать.

2018 р.

Вересень повіки стулить у знемозі…

Яблукам – доспіти б! – до шпарких морозів.
Ще б добрати сили у землі та сонця,
Щоб не поміститись взимку на долоньці.
Тішити малечу літнім ароматом,
Як внесе господар з погреба до хати…

…Сад листки рахує, хмурить сизі брови:
«Ви вночі не змерзли, яблучка зимові?»

09.2018

Життя якесь не те. На букву Же.
Керують брехуняки-торбохвати.
Ану ходімо, браття, на "Рошен",
Там суперові, до небес зарплати.

І тьма цукерок! Чорний шоколад!
Від запахів аж крутиться в макітрі.
Похрумаєм і рушим на парад,
Прихопимо лікерчика в півлітрі.

Хотілось ренесансу, рококо,
Намалював картину Обіцяйло.
На виборах обляпав нас медком,
Текло по вухах, в рота не попало.

Тепер у люду незавидна роль,
Бідуємо,- самі у тому винні.
Кричіть "Віват!" - цукерковий король
Відкрив іще три сотні магазинів.

Зайшов в один понюхати халви,
Поглипати на європейські ціни...
Голосували за царя і ви,
Тому в державі нині - голі стіни.

Татьбу з кишень не спишеш на війну,
Пливуть в офшори крадені баблоси.
З "Рошена" - чуєш - запашок війнув?
Солодке варять - вибори на носі.

16.09.2018р.

Тиша

Про владоможців, радять,- не пиши,
Потрібні у країні мир та спокій.
Іди но краще їсти біляші,
Масним кавалком ляпни у долоньки.

Комфортно владі тільки в темноті,
На світлі не живе червиве плем'я..
В чиновників - добробут на меті.
Та не для нас, і в цьому вся проблема.

Лягають на папір сумні рядки,
Бо правда не спливає в нас без крові:
Гонгадзе порубали на шматки,
Якби не гавкав - був живий-здоровий.

Ціна питання, начебто, проста:
Мовчати чи прогнати упиряку?
А ззаду шепчуть: "Годі! Перестань!
Пиши-твори про пишногруду мавку"...

Хотіли дар купити і за мідь
Аби пером зчищав із влади сажу.
Нехай народ не думає, а спить,
І голосує так, як зверху скажуть.

Попихачі царку лаштують трон
Аби усе було у шоколаді.
Злодюгам помагає і закон,
Простому люду - лиш промінчик правди.

18.09.2018р.

Істина

Мудрість прийшла із роками,
Істини колють ножі:
Чесний -працює руками,
Злодій - торгує чужим.

Кличе до ятки барига,
Хвалить заморський товар.
В небо від радості плига -
Буде із краму навар.

Ріжуть на шмаття заводи,
У будячинні лани.
Їдуть із Азії "Хонди"
Аби хохол запанів.

Власні куфайки не в моді,
В шубі монгольській - цабе.
Глипає втрачена гордість
Із чужинецьких лабет.

В мене ж - невдячна планида,
Совість - єдина маржа.
Сію пшеницю та жито,
Людям роздам урожай.

17.09.2018р.

З небесного мов лона породіллі
Враз випливають, наче навтьоки,
Важкі химерні хмари поруділі,
Викочуються на усі боки.

Заволокли навкруг небесні води
Оці – заіржавілі геть - човни.
І водять мов у небі хороводи,
І тягнуться до місяця вони.

До потьмянілого він світить гаю,
На чисту воду випливши у вись.
І ті човни на віддалі тримає,
Стріляє вітром з лука, мов колись.

Заходяться дерева у тремтінні,
Яскравлять місяця красу ясну.
В одну злилися споночілі тіні
Химерію витворюючи сну.

16.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Була та правда гостра і сувора,
Тяжкі слова разючими були.
За виднокрай зникали крутогори,
Не подолавши безміру імли.

Тяжкі слова стогнали і кричали,
І шерхли на склепіннях піднебінь,
Мов кораблі, що не знайшли причалу –
Блукальці вічні на вітрах гонінь.

ЧАРІВНОСТІ

Ти Богом всяяна осінньою весною,
Запліднена в розкішний цноти лан.
Ним рясно так забарвлена красою,
Неначе краплями морськими океан
У хвилях муз. Грайливою журбою
Мелодій шедевральних нотний стан
Твій заколиханий. Первинною росою
Й світанком зорь народжений роман
Між небом і землею є в тобі́ зі мною,
Зілля спокуси й наш терпкий євшан
Чаклунства долі. Квітне світ луною:
Всевишній накохав чарі́вності талан.

Павло Гай-Нижник
16 вересня 2018 р.

Життя підступно поміняло колір,
Трагедія - на зміну вар'єте...
Без жінки світ немилий, гаснуть зорі,
І ложка з супом в рота не іде.

На тиждень у село чкурнула в гості,
А я один зостався, наче перст.
Без милої - труна подружня постіль,
На мріях про кохання - жирний хрест.

Казав " Давай поїдемо на води,
У морі попурнаємо удвох.
Та їй миліші бур'яни, городик,
Лопати, вила, картопляний льох.

Я вивчив люту позу в Камасутрі,
Купив новий у рюшах пеньюар...
Лишився на трюмо кавалок пудри,
І дощик сірий хлипає із хмар.

Ще б пару днів і луснуло терпіння,
Наклав би руки.. Але тут "ба-бах!":
Вернулася замучена богиня!
Розсіялася на душі журба!

З розгону " бух" на руки чоловіку,
Водиці просить вже четвертий глек.
Отямиться - помасажую спинку,
Сіднички та скрипучий поперек.

16.09.2018р.

Снага

Хтось має від любові тільки крихти
Або страшиться й мацнути панянку.
А я не хочу навіть відпочити,
Послало небо цікавезну мавку.

Щодня її обцьомую парсуну,,
Розм'якшуючи вогненосні піки.
На мене зверху всілася красуня,
За вухами здригаються колінки.

А вередуха мовить: "Хочу знизу!
І так - аби літала в піднебессі!".
Ну, що ж - несу її до парадизу,
Долонями погладжуючи перса.

Сьогодні знов амрітою упився,
Втішає слух богині хтивий стогін...
Єлена пригорнулась до Паріса,
А в Менелая виростають роги.

16.09.2018р.

У нас одна історія.
Ця істина правдива:
радянщини утопія –
одне «російське диво».

А нині у окопі я
пильную нашу ниву,
а чорна акваторія –
то лінія розриву.

Під їхньою орудою
ніколи ми не будемо
ізгоями-братами.

В історії запишемо
і на віки залишимо
своїми ворогами.

09/18

розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері коха за те що паличка коха в річці усті — як у аромаванній

містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала дніпро
про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
це літо пропахло кров’ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське сохо
це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
все вірно — стиліст левел бог і власне ось він не бомж це — будьмо знайомі, боже!
на шаховій сій площині ти ж за білих — інакше не можеш? чи можеш?
бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору поту та слини
а білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
немає!
то вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
мій боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях) породистий перс чи британець чи хто там іще
священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
у гідри лернейської сотня голів і вони — з тої сотні таки і ще сотні таких —
провінційних та професійних людей-людоловів із документами на право вибуху вибору індульгенціями та розп’яттями
а піпл як піпл — хавають та ховають своїх у яскравому конфетті
повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги —
курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
це літо мені цього літа не до снаги —
занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією

я мрію в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
читати салмана рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
а просто зараз — у душ —

розріж кавуна — пом’янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум —

коханий! давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
а там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам’ятаю авжеж

мій боже я знову цю місію партію битву програю.... так — я теж!

І
Минає диво. Ще гудуть рої,
і обіймає ялівець ялину,
та вітер обціловує калину...

А я ніколи – кучері її...
Чи це майбутні спогади мої,
чи у минуле заглядаю-лину?

ІI
Після війни жили ми на горі.
У школі, що учили, те і знали.
Росли не бур'янами. На Купала
калачики у кожному дворі
буяли, то й і ми не умирали.

У археологічному гуртку
нас майже долучали до науки,
коли вели розкопки на кутку,
находячи то голову людську,
то людоїдом з' їдені молюски.

Були ми як недомірки – одні,
а інші – із отих, які великі
і язикаті тим, що без'язикі...
І невідомо, за що кацапні
ми і тоді ще умивали пики.

Та то пусте. У пам'яті моїй
мале дівча учительки вдовиці,
яке не спокусив ніякий змій,
не скаламутив молодий напій
джерельної цілющої криниці.

IIІ
Давно уже у сивому селі
обох немає. Нас похоронили.
Нікому ми не любі і не милі,

І, може, перелітні журавлі
лишають ще по грудочці землі
і на її, і на моїй могилі.

09.2018

Навіщо стрясати словами
Сьогодні поспішно плоди,
Якщо вслід за літніми днями
Осінні примчаться в сади?
Навіщо бубніти сердито,
При перших оцих холодах, –
Якщо скоро бабине літо
Потроху зігріє твій шлях?
Навіщо вилазити з шкіри
І змінювать вираз лиця,
Якщо мають форму і міру
Події, години, місця?
Навіщо страждати без кисню,
В чеканні уваги й жалю, –
Якщо ти і ними не втиснеш
Нічого вже в душу мою?
Навіщо?..
12.08.18

Вампірами насичена Земля.
Еліта світу закриває очі,
як гинуть в’язні совісті щоночі,
а крабу і недопалку Кремля
усе це – харакірі й тамагочі.

Політика всесвітньої брехні
тримає у заручниках богему.
Опозиційні клоуни – на дні,
а корупційні одіозні пні –
учасники російського гарему.

Вороже лобі і лукава тля
у свиті голубого короля –
еміри, мачо, цезарі, нерони...

Мойсеї, ної, лоти – у тюрмі,
і водять сіру масу у пітьмі
авантюристи п’ятої колони.

09/18

***
А на Луб’янці у забої
видобувається війна.
Купує душі сатана,
а у двобої
наготою
торгує мафія одна.

***
А на Дону іще аврали
до невідомої пори...
Завоювали, перекопали,
переорали, усе украли,
ну і на пам’ять – одні копри.

***
А у пеклі немає простою.
Там у черзі – герої-ізгої.
Їх наймали кати –
іноземні брати,
от і є особисті покої.

***
А в Лугандоні є аж дві печалі
і їм обом відведено по залі.
Які були свої
ці диво-солов’ї,
аж поки їх обох не відспівали.

***
А на границі новороси
тікають на Росію босі.
І чути, - будь готов
свою пролити кров!
А поки-що
готові
їхні боси.

***
А що іще? «Дайош» сафарі
у пекло – кожному до пари.
Нехай приймає сарану
у цю «шірокую страну»
і «необ’ятні» кулуари.

09.2018

Веслує літо у затишну гавань,
Жбурляє Персеїдами у степ,
І вже вуста калинові ятряні,
Вирує осені п'янкий букет.
І приторкнеться припізнілий промінь
Смичком жаги до білих струн беріз.
Вальсує осінь, огортає спомин...
О, сяйна охро, смуток й парадиз,
Твоїх очей спокусливі тенета,
Твоя ошатність і німа печаль...
Кленовим листям сиплються сонети,
Вальсує осінь...у сріблясту даль.

Телескоп з орбіти пильно вдивляється
                                                в екзопланети пейзаж
так, що на пікселі розсипається
                                                зоряний камуфляж.
Тануть пікселі в кольорі абрикосному
                                                непроханими слізьми,
в осадові породи космосу
                                                падають вже людьми.
Осадових порід камінчики
                                                котяться із горбків.
І ледь торкаються пальців кінчики
                                                теплих материків.
І сльози в хмари вже випаровує
                                                міжзоряний Інтернет,
а там, де світання їх оцифровує,
                                                з якихось чужих планет
100 зорельотів летючими блюдцями
                                                падають на ребро,
та й бризки всаджують мікротризубцями
                                                в берег ріки Дніпро...
Там віти вигнуло інтегралами,
                                                там линуть птахи ключем…
Небо просочене геть сигналами,
                                                хоч ми на краю ойкумен
багатовимірності відображення
                                                cприймаємо за міраж,
не помічаючи завантаження
                                                в екзопланети пейзаж.

2018

Йдеш вулицею - тихо, неспішно, повагом.
А куди поспішати? Ти щасливий.
Он воно, щастя, тримає тебе за руку,
усміхається - щиро, радісно, легко,
танцює в глибині очей,
рибкою пірнає в серце. Ти щасливий.
А люди озираються, заздрять,
зазирають в очі, благають -
поділися! віддай! ми теж хочемо
бути щасливими!
І ти міцніше стискаєш своє щастя,
закриваєш очі, замикаєш серце.
А раптом щезне?
Та не сидиться в закутку потаємному
непосидючому щастю:
виливається, випірнає, випліскується
хвилями радості, зачіпаючи кожного,
торкаючись кожного,
і спів його - відгукується, розлітається,
розчиняється в інших очах, в інших серцях.
І лунає його пісня на всю вулицю, на весь світ,
бо не може пісня звучати в самоті.
І співає щастя - віддай і повернеться,
віддай і отримаєш, відкрий і подарують!
Йдуть вони вулицею - тихо, неспішно, повагом.
А куди поспішати? Вони щасливі.

15.09.2018

Нефрити, смарагди,
рубіни, опали…
Поети
найкращі слова розхапали.
І навитягали
найвдаліших рим,
неначе перлинок,
з висот і глибин.

А в мене врожай…
То зело, то полова.
Бадилля таке,
що ні в суп, ні на дрова.
Каміння збираю:
гора на межі.
Дарунок Сізіфа
тулю до душі…

09.2018

Мені давно хотілося написати про це.
Узагальнено чи конкретно – без різниці,
Що живу у тілі, яке має інше лице.
Воно мені час од часу ночами сниться.
Для того хто в небі – це звичайний сюжет,
Не цікава історія, трохи дивний архаус,
Де ліричний герой наче справді щасливий уже,
Попри нав’язаний йому кимось образ хаосу.
Він знає: не завжди вересень після серпня – ні.
Йому передує само_тність і само… Достатньо!
Та в серпні літо пересихає, тепло – на дні.
Вчить між опалим листям його шукати.
І кожна нова осінь – пледів нова пора,
Яка спочиває поки під нашим деревом,
Це – безліч образів та думок, які я вкрав
Із чужих історій для запису в моно й стерео.
Тож добре було з осені почати новий роман,
Не відкладати, мов справжнє життя, на потім.
Писати про літо, після його прийде зима
І таке чисте небо із Богом земним насподі.

За мотивами вірша Сергія Татчина «Горіх»

Пригорнулась до твого плеча
І, здається на мить задрімала,
А прокинулась - сонце вставало,
Темрява відступала нічна.

Ти ж ні слова про те, що рука
Заніміла, лише усміхався,
Ніжно так поцілунком вітався,
В серці ж радості хвиля п"янка.

То ж нехай вона нас огорта
Тим теплом, що зовемо любов"ю.
Як же хороше мені з тобою,
Наче мальва душа розквіта.

2018 р.

Чимало можуть розказати
Про мене змучені пернаті,
Бо з допомогою рогатки
Їх проганяв частенько з грядки,
І викидав, було, з гніздечок
Ще неоперену малечу…
Чи не тому ніяка птиця
В саду моєму не гніздиться,
Що можуть іншим розказати
Про мене злякані пернаті?..
15.09.18

***суперандеграунд, новословоутворення***

З вЕсни в осені скін
Я до тебе білета три... маю...
"Сосидж м"ясомісткий")))-
Дощ людей заганя до трамваю,
Поєднавши на час,
Напинаючи пІтняви духом.
...Осінь диво- романс
Рейок скрекотом грає... Послухай,
Як співзвуччя луна,
По шибках відбиваючи такти,
Надихаючись на-
ших жадань щиросердним контрактом
На фантазій політ,
Симфонуючи звуки надії
Поза межами піт-
ньої публіки... Осені мрії
Місце дасть у вагон-
і дайливий контрО... капельдинер.
Ген до серця твого
Ця мелодія рейками лине
Крізь вологосумні
Сіролицеосінні споруди,
Де ти будеш мені
Зоря... ницею...
...може не будеш...


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118091409028

Не винний ти, папере, діва зла
Із помсти вилила на тебе гнів:
Вона тебе у жертву віддала
Вогню, твоїх не зрозумівши слів.
Ганебного кінця єретиків
Не гідний ти, не заслужив його,
Не змову ти, не злочин учинив,
А захищав господаря свого,
Того митця, який про свій вогонь
І біль у серці віршем розповів.
Вона ж не чула голосу того,
Хто у коханні дух вражає свій.
Тому живи усупереч всьому
І слав її, здолавши сотні мук.

Під років сто до істини доріс,
Второпав нащо в світі чорнобрива:
Без од у світі можна обійтись,
А без цілунків - зовсім неможливо.

От і цілую день і ніч красу,
А ви пишіть, страждайте, плачте, кайтесь.
Я з парубоцтва - той ще телесун,
Із пелюшок люблю м'якенький латекс.

Не сплять ночами втомлені творці,
Папери рвуть і обгризають нігті.
А я, Венеру взявши на приціл,
Весь вік ловлю благословенні миті.

У ліриків нормальний стан - журба,
Замріяні, нецьогосвітні взори.
Глибокі зморшки зріють на лобах,
Життєву нить вкорочують їм мойри.


P.S:

Нt думайте про славу, читачів,
Живіть коханням, доки ще не пізно...
Дружина каже: - Борщик похлебчи,
Йому лишень два тижні, ще не скиснув.

14.09.2018р.

Шкода що очі не сміються
Що літо поступилось місцем…
Що цілував тебе він буцім
У сі минор (в сонаті) Ліста

Шкода що час спливає хутко
Дивакувато і кумедно
Шкода що сам себе заплутав
Що замість солі пудрив медом…

Шкода що ти в мовчанках злипла
Безкомромісно і надовго

А де колись гойдались липи
Там ні людей тепер… ні Бога…
14-09-2018

Падають горіхи... падають...
мов долі людські на стріху:
з кимось падає ціла епоха -
хтось відлітає тихо;
хтось аж до краю наповнений щастям -
хтось, мов осіннє листя,
падають люди-горіхи... падають...
до раю і пекла ближче...
Хтось відкриває м'яку серцевину,
хтось - крижане осердя,
хтось не пробачить другу провину,
хтось, мов саме милосердя.
Мрії в горіхів прості до смішного,
в руку чиюсь упасти,
всі, від великого і до малого,
душу готові закласти!
Струшує дерево плід перезрілий,
струшує зрілий й зелений,
і неважливо - чорний чи білий,
встелено ними... встелено...

14.09.2018

Просить - українською - дядечко на милицях.
Продавчиня "грівночку" вимагає... шок.
Муза покавує... на кленочка хилиться...
За кутом прислужник артистичний змок.

Медитую...
Вересень...
Зайві ці негації.
У посудній лавочці бабряться слони.
На грошове дерево падає акація.
Перегруз ефіру... ближнім не дзвони.

А прєдєл мєчтаній - житній хліб і шкварочки...
Чорнобривці-бархатки рве Злоба-кума.
На ридванах окрики "виберем Одарочку!".
Клешнями поклацує голубий омар.

Конопатить плотика Оптимізм... притримує...
Підійду - три кладочки, прадідний місток.
Мандрувати баглося...
І маршрут, і рими є...
і шнури бікфордівські - від блідих шісток.

2018

Яка різниця: із короною – чи без титулів?
Відлюдьком жити – чи себе оточити кралями?
…Червоне сонце над ставком – голова Хрестителя –
сповзе
невдовзі
у безодню
занебокрайову.

Піду, не кваплячись, по тихій вечірній вулиці
в обнімку з дещо несміливою Соломією.
Погода – клас! Ні перемерзнути, ні обвуглитись.
І ще природа видається не посумнілою.

Чому на «Ви»? Давно знайомі. Добу з годиною.
І світле, й темне вже присутнє в недавніх спогадах.
Йдемо в майбутнє: не захмарене – чи задимлене?
Воно чекає нас із радістю – чи із подивом?

В кінці алеї, де фонтан генерує музику,
зізнатись в наших почуттях
якнайшвидше мусимо.

          І
Чи не тому Богові молились
на Майдані, чи не поклонились,
соваючи в урну мідяки,
що якомусь бісу завдяки,
перші у Європі опинились
біло-синьо-красні русаки?

          ІІ
Ефесбе Europe оточило
завдяки кадилу і серпу.
І чого хотіти ще клопу?
Загребуща мафія Кирила
обожає карлу Ліліпу.

А яка великоруська Дума
думає, буває , у Кремлі,
де її окраїни малі!
А які онуки у Кучума!
А куди подівся хлопчик Лі?

Може, роздуває пожари́ще?
Може, Соловей на дубі свище,
що оглухли всі поводирі?
Може, перевести очі вище?
О! Які світила угорі!

А яке опудало медведа!
А яке безуміє душі!?
Ясно, що Росія попереду,
бо вона дає по ложці меду,
розоривши пасіки чужі.

          ІІІ
Пасічники – ющі та азіри,
яники та інший зоосад...
І який не буде зорепад,
і якого не полюйте звіра,
а нікому ще немає віри –
бідне обирає шоколад.

І повірить, що усе «на шару»,
із надії видумає Харі,
винайде на куполі терор...
Ой « везе на кумполи» країні!
Погрузають у лихій гордині
цезарі і горе-прокурор.

Олігархи та онуки голі
і парафіяни ковбаси –
хатні юди та свої носи
ще чекають карлу на престолі
іншої – ординської Руси.
Де ж ти нині, Господи, єси?

09/18

Люди люблять діагоналі...
Більше за них - лиш кола.
У досконалості недосконалі -
Їм до душі проколи...
Граблі і спини під батогами.
Кожна така інкарнація,
Як садо-мазо і під ногами
Самого життя профанація.
Люди люблять ще паралелі.
Самі ж бо чомусь трикутні...
Кутом найвищим - звичайна стеля,
Що вище над тим - не посутнє.
Люди люблять азартно грати
І роблять вони це вміло:
Риска на риску - хрести, квадрати -
За ґрати і душу й тіло.

2018

Полинова осінь
Краєм неба просинь
У тумані тужно
Журиться верба,

Сонце непривітне
В хризантемі квітне,
Дощик тихо плаче,
Бо тепла нема.

На вербові коси
Світанкові роси
Павутинносрібна
Райдуги печаль,

Тиша солов"їна -
На вітрі пір"їна...
Кришиться повітря
На терпкий кришталь.

В полоні спекоти трималося літо.
З дощем всі стосунки неначе розбито.
Чомусь все обходив він наш регіон:
Чи в транс упадав, а можливо у сон?

Нарешті дійшла і до вересня черга.
Природа в чеканні стомилась, завмерла.
Всміхнулися якось і хмари на небі,
Та й шлях для дощу вказали, як треба.

Все вміння він щвидко покаже наразі:
І злива затопить усі перелази.
Працюючи плідно ось так, досхочу
Дорвався, все ллє! Зупинись!: я кричу!

Та тільки листочки в такій насолоді,
Кисневий запас щедро дарять природі.
Пан Вересень зрушив питання нагальне:
І Всесвіт прислав таки дощ довгожданий!

12.09.2018
Свидетельство о публикации №118091207915

Застиглий погляд. Зупинка часу –
Хвилини збіглися всі докупи.
Зніма їх вічність, мов шумовиння,
Себе в очах тих аби розкути.

Застиглі очі. Маляти ручки
Плетуть дитинство на довгих пальцях –
Спізнали фарбу які та злото,
А тільки вперше – майбутнім п’яльця.

Застиглий погляд. Життя строкате
Біжить шалено і все наосліп.
Тримає міцно долоню ніжка,
Застиглу всю – бо любов не поспіль.

Як вільно писати, писати як велено
Біллю у грудях, тугою велетня.
За небом без стель. Свій зріст забути,
Розправити плечі, собою бути.

Щоб руки - вітряк. Махай як хочеш.
А ноги у стриб. До зірок не доскочиш.
Бо небо у велетнів так високо -
Стрибають до нього багацько років.

Та місяць висить. І сонце сходить.
І ниви зірок щовечора родять.
Бо велетень, він не собі в кишеню -
У душу кладе зірок тих жмені

Очима. І далі над хмари скакати -
Розсіяти зорі, красу засівати.
Щоб тут, на землі, серед нас те диво
Сходило в поглядах, а не губило

Себе поза хмарами. Вільно писати,
Як велетень просить всі стелі ломати.

Стара бабуся (поліклінік жертва)
Застрягла у приймальні терапевта.

- У Вас аналізи у нормі, бабцю.
І серце, ніби виповнилось двадцять.
Здоровим людям не потрібні ліки.
Хоч відправляй у космос, - каже лікар.
Зраділа бабця:
- Часу я не гаю!
Давно у космос на мітлі літаю.
І робот, синку, он дивись - на спині,
а гуманоїди насправді - сині.
Весь посуд переб’ють, а після чаю
собі й мені у чарки наливають.
Ще докторе, ті сині б’ються зранку,
тож випишіть касторку й валер’янку.
Мені в аптеці не дали вже вчора,
послали в космос!
- Ви, що бабцю... хвора!?

2015р.

Не уповаю на путі слизькі,
але кому не снилася дівчи́на
і почуття до неї – ще такі,
які шанує юна половина?

Ну а коли такі уже близькі,
то як не намалюється картина,
аби до неї почуття п'янкі
не уявляли пісню лебедину?

Веду її у шати з лободи,
аби із нею і погомоніти,
і цілувати синьоокі квіти...

Хоч уві сні вертаюся туди,
де у любові із роси й води
іще беруться у капусті діти.

center> 09.2018

1

...учора похвалила щира пані:
"Яка туніка дивна! Ви - краса..."...
Умовкли Костянтин, Васілій, Ваня.
Кружляє-наближається оса...

Авжеж, пахуча... екзотичні квіти.
Стрімливо йду, простибі - кидь та кидь.
Несуть мені браслетки Зіта й Гіта.
Струмує зеленаво-синя нить...

2

А пензлі сиві десь малюють юнок,
натурниці в тату біжать на клич.
Ввійшла у заповідну зону... дюни.
О, скільки тут привабливих облич...

Обсидіан, перлини, діаманти...
Бусолі виграють. Слони гуп-гуп...
Перекантуюся. Читаю Канта.
Дієта морквяна: салатик, суп.

3

Сідамо допиваю... м'ятна тиша.
По гілці виноградній - скорпіон...
А море - за шлагбаумом... колише
чужі човни, ліхтариків неон.

....

2018

У мокру та холодну купіль
Вкинула осінь жовтий лист
І вітру сильному подути
Сказала, щоби чувся свист.

Замерз листочок той бідненький,
Тремтить-дрижить, аж посірів.
Нехай би сонечко скоренько
Вийшло із-під кошлатих брів

Тієї хмари, що собою
Його закрила.І листок
Зігрівся б.Осінь золотою
Назвав тоді, дарма, що змок.

2018 р.

Не кусайте мене, дівчата,
Бо хороший, коли й не сплю.
Від Амура усі таланти,
Із Венерою вічний шлюб.

Розбираюсь у поцілунках,
Де - любов, де - звичайна хіть.
Хоче ночі жаркої юнка,
Їй зі мною на це щастить.

У сусіда торбина грошей,
Інший - лан прикупив землі.
Ну, а я лиш кохати можу,
Заздрять дару всі королі.

Знов богиня пливе до спальні,
Кличе щоби і я приліг.
Так і бути - вшаную пані!
Бо любити красу не гріх.

За вікном зоря світанкова,
Не натішиться мартопляс.
На папері усе чудово,
У житті - краще в сотні раз.

12.09.2018р

С. М...
То пісня тужно даленіє,
То плине поруч без кінця, –
Малює образ твій, як мрію,
Німе свідоцтво олівця.
О недоторкане видіння
В тенетах чудного вбрання, –
На фотокарточці настінній
Навпроти погляду щодня.
Це ж треба гарною такою
Уміти мучить і любить, –
Влітати радістю дзвінкою
Та, як печаль, зникать за мить.
Не здогадаєшся, напевно,
По кому цей невчасний звіт, –
Чому забруднює даремно
Пожовклі аркуші графіт?..
Малюю все, що недоміряв,
Коли співаю те, що чув, –
Коли стираю звично з вії
В душі освячену сльозу.
15/07/17

 
у перламутрах ora et labora
невірогідне навпростець
ґедзь риторичний не митець
& пам’ять далебі потвора
 
розлогі кпини з маскою промови
асоціація фразем
в локаціях де наче жеврів дзен
пекельні центрифуги невгамовні
 
троянда кров блакитно майже чорна
провин її відродження & смерть
іще рипить іржава карусель
кісткове борошно труть жорна
 
ще курить асфоделі агасфер
ще вишукано все хай нестосовно
йдуть королівські мишолови
на свій бенкет із музикою сфер
 
 
щезай! звичайний чин помер
крізь відстані беззахисне & голе
а що найшов ніде або ніколи
чи має значення тепер
 
 
 
 
 
 
 
 

Чуєш іде біда ?
Насувається з темного краю
Чуєш – вона сильна і молода.
А ми ? – я не знаю.

Чорний вершник крила свої розкрив
Він устав на стременах
Бачиш ? Сотні і тисячі чорних грив
І не тільки на наших теренах.

Кров проллється,
Іде війна, всеосяжна й жорстока
Ангел білий більше не б’ється
Його рана глибока.

На поталу звіру весь світ
Від краю до краю
І ріку перейшов він вже в брід
І все ближче до знищення раю.

12.09.2018

Все, що визріло, скосить
Час із наших полів, –
Рання осінь термосить
Колос пройдених днів.
Хоч зерна небагато
Впало в жменю мою, –
В нім – здобутки і втрати,
І далеке “люблю”.
В нім солодкість і гіркість
Протиріч без кінця, –
І поезій добірки
Про події й місця.
Хай простять мені люди,
Без лукавства ознак, –
Бо не всім і повсюди
Дарував я п’ятак.
Жив, було, в порожнечі
Скрути голої сам, –
Тільки завжди, до речі,
Дорожив я ім’ям.
Хоч і скупо світила
Гордих предків зоря, –
Та була в світлі сила,
Віра, радість, жура.
А за вибрики долі
Хай простить побратим,
Бо помер він од болю,
А я мучусь живим.
Хай простить мені мати,
Що живу без пишнот, –
Що працюю завзято
Не за шурхіт банкнот,
А за честь, і за віру
В те, що зміниться світ
І не буде в нас міри –
Болів пройдених літ.

***
плакучій вербі дощик коси розчісує
чи гілка верби робить зачіску хмарі
хитаються втомлено сутінки п’яні
проходять повз пам’ять
вітаються
що ж

не писані п’яним закони й порядки
хоча графік руху висить на стовпі
дерев парасолі проходять крізь натовп
грибів
комарів
світлових вітражів

розщеплений промінь у ніч кровоточить
а пам’ятник сонцю за хмару заліз
боїться злизати вологу із лапи
зіщулений
зимний
здивований
ліс

втискається в душу тепло ніби цуцик
і носом холодним віщує про те
що скоро обсиплеться небо під ноги
і грудня бурулька у серце вросте

06-12.09.18 © Василь Кузан

В прицілі - хата, клуня, погріб, сад,
Між ними тінь похмура в хакі човга.
Це - ворог України, щирий кат,
Для мене - ціль, така ж як я для нього.

Утік вночі від власного братка,
У вигнання благословила мати.
Ось, повернувсь зі зброєю в руках
І власний дім розвалюю з гармати.

Здирають шкіру з м"ясом із хохла
З орлами двохголовими кашкети.
Тож вигорів од лютощів дотла,
Мета одна: чума повинна вмерти.

Агов, буряти! Комі, меря, чудь!
Кремлівська зірка світить? Не померкла?
Це ненадовго, бо усі помруть,
Хто носить у душі частину пекла.

Не вірить в карму лиходій-варнак,
Клуб перегару вилітає з гаври.
На Сході з чортом точиться війна,
Криваві плями бризкають на хмари.

12.09.2018р.

Так і треба?

Курнув трави? Штрикнувся циклопіном?
Із пупа око блимнуло на світ?
Зростає гормональне покоління,
Генетика новий виводить рід.

Мужі сучасним дівам до лампади -
Сьогодні шприц запліднює яйце.
Я ж - старовір, Венера спить у хаті,
Обцьомую їй груди та лице.

Відстав від часу, моди, технологій,
Закон про секс готують нам "уми":
5 років - як поглипаєш на ноги,
А поцілуєш - гигнеш у тюрмі.

Вкотилася свобода із Європи,
Дружина з гуми нині в мужика.
Хрещатиком пливуть лесбійські товпи,
Під Лаврою танцюють голяка.

Вібратор тягне в хату пришелепа,
Плюються Самуїл та Гавриїл.
А, може, українцям так і треба -
Лишитися без роду та сім'ї?

12.09.2018р.

 
тобі не вернутися звісно в
найнебезпечніший вік
 
столове якесь ігристе
рахунок не без інтриг
 
цяцьковані хмарами вічі
злягання дзеркальних вас
 
& музика запросто звише
ударка гітарка бас
 
ніщо не існує згідно з
теорією буття
 
зима забирає срібно
& не пробачає тяг
 
лишень елегійні вірші
у пролисках осяйних
 
яким особливо не віриш
хай жити не можеш без них
 
 
 
 
 
 
 
 

Ще тепло і сонячно там,
Де трави приховують літо,
І неба збудований храм
Не знищено іншим завітом.
Замовкли птахи у гаю,
Аби не порушити сон цей...
Та сонях голівку свою
Уже не поверне до сонця,
Побачивши, що відбулась
Одвічного смутку подія.
Що осінь у гості зайшла,
Що літо пішло- зрозуміє.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118091109096