Мороз міцнів, сердитий лютий,
голодомор, пусте  село.
Зима нестерпна, хижа, люта,
хатину снігом замело.
В кімнаті грубка ледве гріє,
з долівки тягне, з вікон теж,
і на шибках дубар малює
холодне плетиво мереж.
Вузенький стіл, стільці з фанери,
залізне ліжечко в кутку,
а у порожнім шифоньєрі
портрет вождя. На лежаку
маленька дівчинка, п'ять рочків.
Її матуся до імли
Латає за сухар сорочки
сусіду. - Мамочко,  коли
ми будемо картоплю їсти? -
Питає донечка мала.
В мундирі бараболя прісна
парує на краю стола.
Їх п'ять, вона рахує гарно:
- Одну тобі, одну мені
і братикам,  Сергійку, Вані,
що в школі у голодні дні.
Одна залишиться, то, мамо,
розріжем порівну на всіх?
Радіє дівчинка... - Оксано,
почисть картопельку? І сміх
лунає на усю кімнатку,
дитина чистить, лушпайки
кидає в рот, не бачить тато -
помер... І де тепер пайки?
У школі старшеньким потроху
давали висівки лишень.
Худющі, що їдять - макуху,
і то не кожен божий день.
- Дочистила картоплю, мамо!
А жінка просить...- Зачекай,
заштопаю рукав, ще рано,
іди пограйсь, терпіння май.
Дитина слізно поглядає
то на матусю, то на стіл.
Картопля швидко остигає,
сіріє на дворі довкіл.
З небес зірвалась хуртовина,
і понесла колючий сніг.
І схлипує, немов дитина,
не видно просвітку й доріг.

Вколола голкою долоню,
не дуже болісно, нехай!
- Хтось грюкає у двері, доню.
Напевно, хлопці! Відчиняй!
Вагітна жінка на порозі
упала, жебрає. - Зайди!
Підбігла мати, та не в змозі
підвестися. - Хоча б води,
мені б поїсти, в роті ріски
не мала тиждень, - голод скрізь...
І тягнеться сама до миски,
хапає з жадністю і їсть.
Запихується, підбирає
з долівки дрібки і нема
ні бараболі, ані раю...
Ридають дівчинка й зима!

Тут думи в відчаї проходять
Бринить душа, немов струна
І знов спокою не знаходить
Кругом де глянь, скрізь далина.

Немає милого обличчя
Очей блакитних теж нема,
Тут все чуже і все незвичне
Навколо лиш одна зима.

Де ти кохана, серце моє
В цей хмурий і зимовий час?
Немов у кішки тіло твоє
Хотів би пригорнуть хоч раз.

Відчути губ медових дотик,
Серденька палкого биття,
Твій блиск очей немов наркотик
Нема без тебе тут життя.

Лиш існування день від днини,
Із дому спогадів тепло,
Тебе б на мить, хоч на хвилину
З тобою все щоб ожило.

Щоб знов хотілися літати,
Щоб серце знов, як в юнака
У грудях почало стрибати
Й накрила хвиля враз п’янка.

Жага і пристрасть, знов зізнання…
Пірнуть у вихор почуттів,
І кожен раз, немов в останнє,
Щоб весь у полум’ї горів.

Та ось я відкриваю очі,
Це все - думки, і все - дарма...
З тобою поряд бути хочу,
Але навколо знов зима.

Січень 2019

З пащі лева
дзюрок не струмує, не чути рику.
Гіацинти цвітуть. Ні свисту, ні крику,
ні тобі голосів. Нерухома листва.
І обстава ця ніби і осторонь грізного лику,
і нова.
Пересохли вуста
і гортань проржавіла: метал, до речі.
Ба, заглушений напріч кран перетечі
у гущавіні сховку, в кінці хвоста,
кропивою оплутаний вентиль. Настоявся вечір;
неспроста
тіней тьма
оточила фонтан, буцім леви з хащі.
І – уплиг до скрушного сородича в центрі чаші,
– гайда через бар’єр, сновигають круг недарма.
Лижуть морду та лапи свого вожака. І, що м’якші,
то нема
їх темніш. Залюбки
він, урешті, зливається з ними увесь і
оживає, зістрибує вниз. І орава, в бентезі
чезне разом у млі. Ба, зірки
криє хмара в півнеба, і гадці тверезій
узнаки
у шитві звисока –
у покрапленій лавиці в поміч крадіжці –
дощ, поплічник отій потрочі – крадій вожака.
Сіє дощ над землею навкісні косиці,
буцім сіті плете або кліті котятам, левиці
без вузлів і гвіздка.
Теплий
дощ
моросить.
Ним, як леву, гортань
не остудиш.
Ти не будеш жаданим й забутим не будеш.
І тебе в пізню пору з землі воскресить,
коли чудиськом був ти, збіговисько чудищ.
Повістить
з ким ти збіг
дощ і сніг.
І не лячна застуда,
на нічліг ти вертаєш в сей світ ще і ще.
Бо немає самотности глибшої спомину чуда.
Так вертають із волі до тюрем бувалі там люди
і голубки – в ковчег.







-------------------------------------

Сповнені розпачу, відчаю очі
У перехресті один на один
Погляди наші: то чий же ти син?
Хто ж тобі сниться, приходить щоночі?
Мати чи батько? Чи постать дівоча?

Хлопчик в колонії зовсім недавно.
Сталося так: розум десь заблукав.
Збився зі шляху – злочинцем він став,
Жертвою підлих спокус та підстав.
Всі сподівання змінити щось – марні.
Дуже шкода: мав же задуми гарні.

Саме тому зустріч конче потрібна!
Слухай же вірш – і проросле зерно
Дасть урожай – пропаде геть багно!
Годі, топтався ти в ньому давно.
Зараз потрібно відчути: є рідні
Люди на світі і їм не огидно

Щирим, проникливим словом поета
Поспілкуватись з такими, як ти,
Може, нагода прийшла, щоб зрости,
Термін відбувши, сягнути мети!
Вчинками добрими прямо до злету!
Свіжий відчуєш ти подих планети!

Велич її дасть можливість творити,
Вчинки свої шліфувати і жити
Далі, із вірою в краще життя!
В прірву злочинну нема вороття!

13.01.2019
Свидетельство о публикации №119011306644

Нема нікому справ до того,
Що я нічого вже не жду
В житті крім спогаду сумного
Про тебе, гарну й молоду.
Неначе згадкою пошану
В безмовній тузі віддаю
Тобі, незміряно коханій,
За дні і ночі у раю.
Таку, до болю серцю милу,
Надалі доля не знайде,
Бо ти одна мене любила,
Як хтось нікого і ніде.
Немає завтра віднедавна,
Сную без прагнень і без мрій, –
Пойнятий смутком неугавним
В гіркій буденності своїй.
13.01.19

Як правило, кортить писати зрання,
Але обсіли думоньки сумні:
Не справдилися люду сподівання,
Не вилупився з мене геній! Ні!

Опуклі музи вабили ізмалку
І збуджували хтивий інтерес.
Моє ж письмо важезне, мов ломака,
Пегаса по хребтині грубо "Гепс!".

Злизав котко у глечику сметану,
Упав з небес наляканий Антей:
Тонка це грань - між бевзем і титаном,
Розсудливе писання непросте.

Малює муж пейзажі, натюрморти,
Нірванно-пасторальнії хмарки.
А я, лопух, описую городик,
Дружину, що сапає буряки.

Не виклянчив у читача пошани,
Усю загамав лірики акин.
А за вікном клубочаться тумани,
Неначе у голівоньці думки.

Не здатен римувати лози-сльози!
А на додачу - наче і немов!
Хоча добу в блокнотику ялозив,
Словес ліричних купу намолов.

Трагедія! Безсилля мучить душу!
Терзають вуха жінки хропаки.
А може, друзі, в прозі надолужу?
Писну щось патетичне! На віки!

11.01.2019р.

Теща

Зобидили. Укотре сльозотеча,
У роздумах - чи жити, чи не жить...
Бо глипнула спросоння люто теща,
Лечу на працю хутко, аж курить.

Вона зучора чорна від обиди,
Яга ще та - попробуй догоди!
Забув учора пса її помити,
То вирвала жмутину бороди.

За те, що випадково стукнув лобом
По носі тиждень лускала мене.
Гризуть жінки, і добре хоч не скопом,
Дружинонька вночі сіднички мне.

Розумна теща. В мене ж ніц кебети,
Між звивинами січка, пилюга.
Позичила півсотні під проценти,
Вже десять тисяч їй заборгував.

Забув коли жував востаннє курку,
Гризу лише хрящі та мослаки.
Ісхуднув, козаки, на шабатурку,
Крізь ребра світять місяць і зірки.

...Прокинувся в раю, в опочивальні,
Упала з пліч безвиході плита.
Це просто сон! Моя душа в нірвані,
А теща в мене кльова! Золота!

11.01.2019р.

Скорботні слова душу крають.
Шостий рік триває війна,
За Неньку воїни вмирають,
Україна-Ненька в нас одна.

Ми є твердіше криці,
Нащадки славних Родів.
Ми є мирні Українці,
Та долали ворогів.

Ми єдині рід із родом,
Слава нас життям веде!
Праця вільна всім народом,
Україна в Славі розквіте.

Нам засяє зірка Слави,
Чутно в серці Божий глас:
Пильний будь, народе України,
Шлях Святий лежить для Вас!
Січень 2019 р.

Пахана пов'язали вранці,
Порішили всю охорону.
Ні бельмеса він не второпав,
Тільки трясся і воду пив
Він витав у захмарних висях
І катав по старих шаблонах
І ніхто не прийшов на поміч,
І ніхто його не любив.

Це кумедним, либонь, здавалось,
Як усе, що вважалось вічним,
Пощезає неначе порох,
Мов крижинка в чужій руці.
Секретарша в стіну ридала
І папери жбурляв зі столу
Їх очільник на кокаїні,
З білим бантом на піджаці.

Генерал застрелився першим
Як належиться генералу
Він був завжди прямий, як шпала –
Вірнопідданий ідіот.
Заграницю чкурнули троє
За зелені повідкуплялись,
Чи пронюхали щось зарання
Про майбутній переворот.

А по вулиці йшли народи
Майоріли у небі стяги
Хтось нестямно кричав "Свобода"
І котилась луна "Ура"
І, як в давні часи, здавалось:
Торжествують добро і правда!
Торжествують добро і правда!
Торжествують добро і пра...

Президент на залізних нарах
Не чекав свого адвоката.
Погуляли добряче, годі –
Відпочинем в сирій землі.
Та все думав: «Наївні люди!
Ви купилися знов на щастя!
І побачите ви те щастя
В білих тапочках на столі.

Ох, наївні, наївні люди
Як ведетеся ви на щастя!
І побачите ви те щастя
В білих тапочках на столі...»

Які ж бо ви наївні, вишні, абрикоси і мигдаль!..
Варто теплу запанувати взимку,
Як ви своїм брунькам даєте волю -
Явитися на світ рожево-білим квітом.
А ще ж попереду і холоди, і хвища.
Та сонцю ви всміхаєтесь довірливо.
Точнісінько, як та малеча недоріка.
Не чуєте мене, бо пелюстки розкрили
Таким же, як і самі, наївним бджолам,
Що пахощами весни розбуджені,
Прокинулись. Несуться льотом реактивним....
...Та що це я про вишні та мигдаль, та бджоли?
А чи ж і сам я не такий наївний,
Хоча і створений Всевишнім
Начебто на Його подобу?
Себто сприймать усе тверезим глуздом.
А натомість - досить почути од вітіїв
Слова про волю, демократію, добробут,
Як мчусь голосувать за нездійсненну мрію.
Тому-то й вибачаю деревам і бджолам.
І тішусь, як вони, весною посеред зими.

Вдягла сережки-зайчики:
енергії ловці.
Песиголовці - крайчиком,
горобчики в руці...

Отак мені тут хороше -
немовби на Балі.
Просію слово... борошно...
Наснились ковалі,

три квітки із металу
шкварчали... і цвіли...
Відбила Зла навалу,
відмила крап хули.

Січнево і рахманно.
Ні бганки на лиці.
...а небо сіє манну
на сітку манівців...

Звукописом, тайнописом
утішуся, авжеж...
Хатинки сняться обриси...
тиночок... бульденеж.


2019

А сьогодні мете завіруха.
На полях розляглися сніги.
- Просинайся скоріш, відчайдухо,
Глянь в снігу і поля, й береги.

Небо хмарне, неначе в тумані.
- Запрягай ти швидкого коня.
Попереду сніги нездоланні..
Нехай віхола нас доганя.

Вітер ми обігнати в незмозі.
Залишаючи санні сліди,
Промчимо ми удаль, по дорозі,
Розкидаючи білі сніги.




20.02.2016р

Я не того тебе жадаю,
Поставить галочку аби.
І не доведений до краю,
Й не хочу втіхи від журби…

Тебе жадаю не для того,
Мов Казанова молодець,
Аби додати перемогу
До списку скорених «фортець».

Не хочу, ні, упасти низько,
Бо течія то не моя!
Відчув твою – ДУХОВНУ близькість,
І рідну душу в тОбі* я.

І не потрапив у тенета,
Що їх сплела Цірцея** зла.
Ми – два крила одного лету,
Одного тіла – два крила.

Немов два промені в імлі є,
Які до сонця потяглись!
І хто мене так зрозуміє,
Мені красу відкриє й вись?!

Хто серед холоду узимку
Дарує душу золоту?
І щастя дружньої підтримки,
І свого серця теплоту?!

Гармонію єднань любовних
Створити можеш тільки ти.
Хіба жадання те гріховне,
Що прагне щастя повноти?!

12.11.7526 р. (Від Трипілля) (12.01.2019)

пісня
**присвячується чудовій людині, Едуарду Сколінчуку, водію нашого волонтерського підрозділу "Вбережу", до його ювілею**
***мелодія авторська***

Вдома мати чекає.
Водію, не засни!
Як машину гойдає
На дорогах війни...
Снів солдатських химери
Снігу мла замела.
І везуть волонтери
Їм частинку тепла.

ПРИСПІВ 1
Закружляли орли
І воєнна химера
Палить тіло землі,
Що воліла повстать.
В ДОПОМОЗІ пройшли
Хресний шлях волонтери,
Щоб Христу донести
До Голгофи хреста.
(2-й раз...)
Чесно й гідно ПРОЙШЛИ
ХРЕСНИЙ ШЛЯХ ВОЛОНТЕРИ,
ЩОБ ХРИСТУ ДОНЕСТИ
ДО ГОЛГОФИ ХРЕСТА.

І чекають солдати
Знов на зустрічі мить.
Хоч самі небагаті,
Всім поділимось ми.
У нелегку годину
Вам священний наказ
Рятувать Україну.
Ми врятуємо вас.

ПРИСПІВ 2
А часи надійдуть-
Крізь розчинені двері
Шляхом тим поведе
Нас Апостол Петро,
Бо ЧУМАЦЬКИЙ цей путь,
Хресний шлях волонтерів,
Мов до Раю, важкий,
Довгий, мов до зірок.
(2-й раз...)
Бо шляхетний ЦЕЙ ПУТЬ,
ХРЕСНИЙ ШЛЯХ ВОЛОНТЕРІВ,
МОВ ДО РАЮ, ВАЖКИЙ,
ДОВГИЙ, МОВ ДО ЗІРОК.

© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Св. №119011109863

Эта симфония снега
Околдовала сады…
Рыженький пёсик с разбега
Вышил узоры-следы.

Белыми струнами ветер
Тихо играет в ночи…
И, словно ноты, на ветках
Чёрные сели грачи.

В сказке серебряной – нега.
Ты помечтай, не спеша…
В белой симфонии снега
Пусть растворится душа!

2017

Життя різнобарвне: відтінків багато.
І погляд, потрапивши якось за грати,
Побачив обличчя сумні та байдужі.
Юнацькі ці долі застрягли в калюжі,

В жахливій, життєвій нестерпній пригоді,
Надовго про волю забути їм годі.
Бо скоїли злочини різні і лихо.
Сидіти в колонії треба їм тихо

Весь термін, назначений, надто сумлінно
І щоб поведінка була на відмінно!
Тоді тільки з’явиться знову надія,
Що воля настане й здійсняться їх мрії.

Тому необхідні добра ці краплини,
Щоб впали до кожного в душу хлопчини!
А поклик, мелодія серця поета
Проллється бальзамом цілющим з куплету.
Повірити треба у зміни на краще!
Бажаємо, щоб усміхнулось вам щастя!

11.01.2019
Свидетельство о публикации №119011106733

Легкокрилим білим-білим птахом
Понад світом проліта колядка,
Сину Божому співа вона всехвальну,
Всіх віншує із різдв"яним святом.

Та з добром заходить в хату кожну,
Зичить миру, злагоди, здоров"я,
Розливає радості скрізь вина.
Христос народився!
То ж Його славімо!

2019 р.

Сніжинки, звихрені вітрами,
Шурхочуть срібними крильми
Над спорожнілими шляхами
Неподоланної зими.
Вона, неквапна і безкрая,
Мов зупинилася в ході,
І ні на мить не відпускає
Мене за межі холодів.
Не ваблять погляд побілілі
Ялини пишні вздовж узбіч,
Коли мороз судомить тіло
І витискає сльози з віч.
Німіє далеч похолола,
Замети всюди, як вали, –
Немов мене минуле в коло
Із сьогоденням вже взяли.
І в сніг нетанучий загорнуть,
Щоб я востаннє зміг уздріть,
Як неминуче стане чорним
Зимою вибілений світ.
09.01.18

Це ліхтарів таємні письмена
зриває вітер, в ніч жене причинно.
Війна снігів, миттєвостей війна.
У цій війні хтось плаче, мов дитина.

А письмена впираються «під дих»,
аж тисне в груди, млояться завії.
Проз другу ніч – елегій вищий стих.
Проз третю ніч – молитва до Марії.

Падуть рої сніжинок у сувій.
І слів нема, нема числа і ліку.
Іде війна миттєвостей і мрій.
Одну лиш ніч, і віч
-ність, і
довіку.

Самоклоновані поети
Летять нізвідки, мов комети,
Розсіюючи інтернетом
Недоримовані куплети.

місяць схожий на келих повний вина й туману
зорі розсипались салом на сковорідці
сонце дрімає у запічку мертво-п'яне
хмари як чоботи
тонуть у синій річці
неба

мені не треба навіть снів при такій яві
пасу небесних корів горілиць поночі
мої реальні світи не всякій уяві
під силу
не кожен це бачити схоче
треба визнати врешті
решті людей не до небесних корів —
їм аби земного узяти сповна
зібрати усю свою решту
не потопити човна
моя ж душа бездонна тому
що світ навколо неї не має дна
немає стін
перепон немає
щоночі ви засинаєте —
а я відлітаю
у цьому різниця між нами
смисли наших цілей —
ви хочете бути ситими
виспаними умитими
закоханими багатими

я — хоча би цілою
не розіп'ятою

Склювали глід червоні снігурі
на білосніжнім полотні у сквері.
Розсипала намистом на папері
і я свої думки - сніги вгорі.

Внизу парчі чеснота світова,
пишу на ній, ще поки сніг не витер,
допоки вистачає срібних літер,
в мелодію складаються слова.

Сніжниця мрій розрадою мені,
єлеєм, амброю у ці хвилини,
хоч небеса ховають морок синій,
врунисті хмари, місяць у човні.

Зникає пульс за обрієм зими...
Моя душа збентежена, свавільна
чекає на світанки... Сніг на віях
тремтить сльозою… Боже, обійми...

2019 р.

вдих-видих-вдих –
вітер стих,
під стелею висне морок,
мені далеко до сорок,
свій диптих,
а то й триптих –
я ще напишу не раз...
багато думок,
менше – фраз...

я вдячна тобі за те,
що ти відштовхнув мене...
тоді б я не втрималась – втримав,
не я, і не ти на колінах,
про тебе жену думки...
як добре так, не навпаки!

гартований сумом й слізьми,
і криками, й ляпасом долі –
отой, що кохає – той поряд.

а той, що лиш «хоче» – хрін з ним!

я вдячна, що ти відштовхнув,
звільнилась від дум я лукавих,
ранкову заварюю каву тому,
кого тихо люблю...

я вдячна за все й не тобі,
а тим, хто плітки і образи,
і тим, хто без дяки щоразу,
вони – колами на воді...

вдих-видих-вдих –
вітер стих,
під стелею висне морок,
мені ще навіть не сорок,
свій диптих,
а то й триптих –
я ще напишу не раз...
багато думок,
менше – фраз...

1

Ні голосу в текстах, ні музики... регіт...
Овальні м'ячі - напівздуті. Це - регбі.
До мене прихильний бреде чолов'яга.
А я відлітаю... Париж... Рим... Гаага...

Слона нагрузили, о ні, не відбрили,
когут позбирав артефакти і брили,
сидить, розсупонює бабині клунки,
мені сумовито, просвітлено, лунко.

На фальш я сказала: оце не справдешнє,
не смажила конику бульби, яєшні,
не слухала з тиждень пригадки, співала.
Повзла на мій голос півсонна коала...

2

Папуги злетіли, бо лячно, волого.
Писати в'юнам про ті днини еклоги.

І хто я - для світу? Світлана чи Майя.
Свічу, штангенциркуль міцненько тримаю.

2019

Спинися, друже, і посидь.
Склади хулу і оду віку.
В одну торбину – що болить.
У іншу – гожого без ліку.
Лиш дрібка ліку? Не біда.
Додай туди блаженні мрії.
І ось вона вже не худа
ноша своя, що добре гріє.
А ту торбину, де лихе
(її підняти стане сили?),
пусти із горба, хай хе-хе…
летить до біса, до могили.
Тепер дивися: зла нема,
а щирого достатньо міри.
Як добре жити без ума,
коли залатані всі діри!
Вага набутків і невдач
на користь щасного активу.
Купи з горіхами калач,
іди у завтра без пасиву…

01.2019

любов живе три роки
так писав беґбеде
йому можна вірити
в нього доглянута борода
і красивий піджак
любов вмирає три роки
ах блять це так довго
беґбеде пиздабол і мудак
любов вмирає болісно
і так тягуче повільно
як старий дворовий пес
відтягуєш його в кущі
нервово озираєшся
а ось він знову шкандибає
нє-нє-нє, не здох, воскрес
та з чого ти думав
що будеш щасливий
який такий у тому сенс
світ досконалий тим що він є
усміхаєшся в дзеркало
що втратив це воістину твоє

Я безмірно багатий коханням, –
Це його животворне тепло,
Наче ярого сонця дихання,
На світанні тебе обпекло.
Зазирнуло грайливо у вічі,
Напівсонні в німій самоті, –
Розбудило наразі та кличе
Нетерпляче в обійми мої.
Це воно, наче небо бездонне,
Не змінило природжену суть, –
І ясніє тобі за віконням,
І не змеркне ніколи, мабуть…
09.01.18

Веселка засміялась в небі,
«Грайливо вії підняла».
Всміхнеться радо і земля,
Бо людям втішитися треба
Й подумати колись про себе.

Зустріти свято незабаром:
Прикрасити свій рідний дім,
Купити гарне щось, а втім
Найголовніше: бути в парі.
Погода сонячна, а хмари

Розвіються – і чисте небо
Над головою – дивна мить!
В душі – веселка і блакить!
Зустрітись вдвох їм конче треба.
Послухати пташиний щебет,

Долати різні перешкоди
І цінувати мить життя,
Йдучи разОм у майбуття.
Все піднімаючись на сходи,
Дари приймати від природи,
Не заподіявши їй шкоди.
Радіти щоб була нагода.

09.01.2019
Свидетельство о публикации №119010910537

***авангардна ритміка, авторські знахідки***

Сп'яніла ніч
У винному тумані,
Судомі танцю,
Вихорі вогню.
Ковзнула з пліч "об-
кладинка" сукняна
На "фоліант" цей...
Вишукане НЮ

Намалюва-
лось, темне серед світла,
Відбитком тіла
Ночі на стіні.
І диво сталось,
Нібито розквітла
Троянда... -Хочеш,
Так її, чи ні?

-Звичайно, хо-
чу! І усю жадаю...
Та й не прозовий
Фоліант узяв.
Вінком сонетів
Я тебе сплітаю
(чи то... читаю,
Мов уявну яв...)

Ти не тотем
Злий... Зараз розцілую,
Лиш губи б не скри-
вавлені були,
Бо з терня пензлем
Я тебе малюю,
ОголенНЮ від-
давши шанобли-

во дань митця,
Цінуючи кохання,
Яке в мені збу-
дила ніч п'янка...
Картина ця сю-
жет для малювання...
Чи ТАК?.. Чи НІ?.. -Ти
Вся така!.. -Яка?..)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119010909989

1

Висисає дрібнота по крапельці хист.
Хоче міці комар, і знеболення зайве.
Репетує на шкірі: "...та я ж танцюрист!!!" -
яблуневий черв'як і обмацує айви.

Скільки ж вас у природі - у млі ойкумен?
Я принадила тьму ненаситців убогих.
Майталаються клапті нікнеймів... імен...
"...ти чужа, поріднись..." - націляються роги.

Відступаю... хрещусь... молитовна яса.
Знов очищено чакри, задраєно люки.
Залітає у шпарку осіння оса.
Все гаразд - то по каві дозовані глюки.

2

Ось на чортове колесо кличе вампір,
нецікаві йому горобець і синиця.
Між стоног збайдужілих, іржавих рапір
перевиховать хочуть ненатлі та ниці.

Я верталась не раз. Все ж потрібно піти.
Не відпустять, побачили слово чи плазму.
Виринають (фонтани пускають) кити...
Відпливаю - змивати гадючі міазми.

2019

ЦНОТА РОСИ

На пальців кінчиках трима́ цноту роси
І пещу світ джерельних див. Господні
Світанки Всесвіту у ній і пе́рвісні часи
Злилися в краплю Бога. В цій безодні
Тремтять віки́ таїн буття і Неба епоси
Вчаровані в прозорий перл. Природні
Смаки життя і геном чистоти краси
В ній закодовані, всі ча́ри первородні.

Павло Гай-Нижник
9 січня 2019 р.

За пихату зневагу і купу образ аз воздам,
Недовіри вручаю заочно віршований вотум.
Ви мене знецікавили повністю, мудра мадам,
І читати творіння безсмертні убили охоту.

Це - розплата за підлий і мстивий у душу плювок,
Руки друга в кишенях, не хочуть здоровкатись навіть.
Розбігаються пахолки і цілувальників полк,
Від шматочків пітьми поступово очиститься пам'ять.

Пробачаю усе. Огортаюсь у зоряну шаль,
Прохолодою ночі споліскую думи гіркаві.
Нащо тиснете й досі на серце, немов на педаль?
Краще йдіть у садочок свій кинутий сіяти мальви.

Відпочити бажаю од вереску хвильку одну,
Від мурашок вельбучних втомивсь одгризатися велет.
Зняв навроки гаргарячі, тишею в тирло хлюпнув
І на місяць пожбурив за коси настирливий шепіт.

Я для вас недосяжний. Звільнився урешті від пут,
Забирайте і вірші, і торби з грошима, і лахи,
І чалапайте далі, полюйте деінде - не тут,
Місце зайняте сонцем і мною - обпаленим злом вогнептахом.

09.01.2019р.

 
помірно~ квітчаний & філіґранний рідше
при тій самій борні
скресає вдосвіта для епіфаній інших
лишаючи ясні
обставин
згуби
несуперечливе
наступне & минуле
увсебіч
підступні
безпутні сріблотілі дні

за твоїми дверима Суламіто
& за дверми до тебе
Ісаїс

свята що
моторошні
скрізь



✴




 

Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
«У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
Повірила Галя клятим бузувірам
І сповна пізнала плату за довіру…
…У густому лісі кружеляли чари.
Як сп’яніли хлопці, почалися чвари –
Чи не поділили красуню-дівчину,
Чи, може, з якоїсь іншої причини.
Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
«На якого біса нам потрібна Галя?
Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
Що втопив царівну в морі-окіяні?»
І ліс реготався п’яних голосами,
Як в’язали Галю до сосни косами,
Як до купи зносили оберемки хмизу,
Як сосну палили від гори до низу...
...Кричить Галя криком. Не до хлопців, звісно,
Бо вони зі свистом подалися з лісу,
А до тих, хто дочок зможе научати,
Як триматись матері та рідної хати...
...Кричить Галя криком із тієї пісні,
Від якої серцю так нестерпно тісно,
Бо то ж не якісь там кляті яничари
У люті згубили Богом дані чари,
А брати по крові знічев’я зламали
Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.

Р.S.
Пройдисвіти всякі дурять Галю й нині,
Як вона зневіриться в спроможності гривні,
Обіцяють долари ще й житло даремне,
А натомість звозять в новітні гареми.

Не ховаючись вперто у фетрі
атмосфери, тривожать мій світ
неевклідові сни геометрій
у фракталах забутих орбіт.

Я вже креслив – і я в цьому певен! –
топологію їхніх таїн…
Та будильник громить теореми,
не доведених мною, країн.

І тому, припиняючи спати,
в день посунувши будень руслом,
намагаюся сон пригадати
на планеті пласких аксіом.

2018

Малюю
Біль пройшла
Слід залишився
9.01.19 10.58

Чого за літом сумувати? -
Я запитати хочу вас.
Золото осінь розсипати
Вже почала навколо нас.

А як вона прощатись буде,
За нею плакать теж не слід,
Бо зима-зимонька прибуде
І сіятиме всюди сніг.

Він ляже на поля й дерева,
На сонці сріблом засія,
Як піде - жалкувать не треба,
Прилине лебедем весна.

Всі пори року пречудові,
Принади в кожної свої.
Їх зустрічать будьте готові,
Радіти їм, співать пісні.

2018 р.

http://maysterni.com/user.php?id=8483&t=4&type=2
Блакитна королівська кров - єдиний вірш

ось така сторіночка...
нова...
зазирніть...

Поетичний сайт. Неоцінені вірші талановитих чекають на увагу.
Кимось підступно створюється клон Василь Василенко.
Виставляє один віршик, оцінює неутомимий Олександр Сушко.
5,5
автор потрапляє на головну, анонсується цей віршик.
Доробок: лише оцей дошкульний текстик. Хвалить вчора Сушко те.
Коментує Ярослав Чорногуз.
Оцінює на 4. Я теж. Вірш зникає з анонсування. Коментарі видаляються.

Зранку дивлюся: клон має право анонсуватися, бо відмінив оцінювання сам собі. Тепер він буде писати дошкульності, у стрічці те.
І маємо автора з одним віршем. Недоторканого.
Ні оцінити, ні з анонсування зняти тепер.

Ніхто не дивиться, не зауважує таких дій.
Нікейми, клони травлять відомих. Можна прочитати образливі слова... на адресу Любові Бенедишин (пацючиха).
У віршику Василя "корона голову розчавила"... це поезія? Поле бою чи болото...
Я вирішила, на радощі декому, піти із ПМ.
Напишуть: вона лише обіцяє!!!!!!! не йде...
рахують години мого не-перебування...
Ату її!
Кому вигідний такий кламат на цікавому, зручному ресурсі?
Вчора вкотре пішла по-англійськи Любов Бенедишин, я задля збереження енергетики залишаю сайт.
Кого тут привабить жабомишодраківка, яку розвели не сьогодні.
Я мусила не раз відбивати напади негації, виправдовуватися...
Стомило все це.
Озвалася, бо прикро.
Василь Василенко анонсується.
Мене Сушко називає "левицею в цирку". Сам коментувати неоцінених переметнувся, діяльний, запопадливий.
Для його місії назву інші вигадають.
Деякі "суперстар" мають зуба на мене, бо не хвалила, не змовчала...
Прошу долучатися до коментування.
Нікого не дивує, що клони та нечеми мають забагато повноважень, а колишні недруги (Ереміт, Сушко) вже дружать проти майстрів, тролять, примушують залишати ПМ.


http://maysterni.com/publication.php?id=136852
допис Тетяни Левицької

Про що наспівують вітри
Мені в цю ніч зимову –
Чи заохочують до гри,
Чи грають колискову?
Чи, може, звістку містить спів
Про ту, котру лелію
І бережу в уламках снів,
Як затяжну надію?
Вглядаюся щомить у скло
Напівзамерзле й темне,
Але нікого, мов на зло,
Окрім вітрів недремних.
Розпізнаю незримих їх
Дихання й шарудіння,
І вирізняю плач та сміх,
Як запахи креміння.
Про що наспівують вітри
Морозно-сніговійні, –
Ночами думає старий
І безнадійний мрійник.
08.01.18

Ти обійняв мене і утворилося
коло. Я в центрі кола.
Та небосині ріка
розлилася довкола.

Стишена ніжність
навшпиньках ступала чутливо -
Світло блискуче
в долоньках несла чарівливо.

Лагідне сяйво
торкалось купелі-зіниці:
Дотиком Бога
ясніють закохані лиця.

Я обійняла тебе
у твоїм колі,
і закружляли слова -
дякують долі.

Санчо, брате, руку дай з екрану -
важко встати в нинішній добі.
Лицарем з відомого роману
я виходжу на нерівний бій.

Тіло ще важке і безпорадне...
Ми не розуміємо - чому
доля нас розстрілює нещадно,
давить танками майданів брук.

Знаю - зловживали пустослів'ям,
за любов померти кожен міг.
Нагороду вітер нам розвіяв
порохнявою уздовж доріг.

Лицар, вмію грати й говорити,
знаю кулеметів мову злу.
Я не вперше буду знову вбитий,
і не вперше знову оживу.

2018 р.

Імітації дружби, інтелекту, брусниці...
Десь чаяться хороші, заморочують ниці.
У святенника ложка для причастя осібна.
Заміняла Сизифа...
врівноважую...
дрібно...

Обтрушуся...
умиюсь...
повитісую блоки.
За життя деміургу не позбутись мороки.

Акуратно постукаю... Мо', відкриється брама -
а за нею стежина мухоморна... та сама...

2019

Багатозначність поглядів твоїх,
Коротких стріч притишена нірвана,
Розлук невідворотність невблаганна
І міражі незвіданих утіх.

Заплутана потаєна стезя
До лабіринту зводить манівцями...
Та все, що зледеніло поміж нами,
Розтопить несподівана сльоза.

Спермотоксикоз - тяжка хвороба,
Нумо, озирніться навкруги!
Бачите,- страждалець супить лоба,
Прагне ласки молодих богинь.

Хоче мавку стиглу обійняти,
Трохи поносити на руках.
Парубок у силі! Гей, дівчата!
Пожаліти варто козака.

Та, на жаль,- невиорані "нивки",
Вітер тільки плахти надима.
Від бичка розбіглися корівки,
Легінь моцний, а грошей нема.

Та даремно читачі ридали,
Хлопець -надсучасний, не вандал.
Має вдома з гуми причандали,
Еротичний на TV канал.

У державі котрий рік гармидер.
Обвикають хутко мужики
Утішатись дешево й сердито -
Не дай Бог лишитися руки.

22.01.2019 р.

Сусіди виручать

Буцімто і розумний, у літах,
Німотна теща, і жона не гавка.
Але в гніздечко шершнів (от біда!),
Іздуру язиком поліз у шпарку.

Виною всьому - клятий самогон,
Унюхав випадково на городі.
Крізь соломинку висьорбав його,
Півмісяця щасливий колобродив.

Аж тут весілля! Донька на сносях!
Секрет розкрився, всіх довів до сказу.
Кричить кохана, наче порося,
А теща люто проклинає басом.

- Ну, випив би з каністру,- то пусте,
А двісті літрів - чи не забагато?
Тебе у домовину покладем,
За те, що зіпсував дитині свято!

Найліпше блюдо, звісно - самогон,
А магазинна трута дорогезна.
Іди шукати випивку бігом,
Інакше кров закрапає із леза!

Від горя трохи не зійшов з ума,
Без буль-буль-буль жінки не пустять в хату!
Та...еврика! Згадалася кума
І запах спирту між зелених грядок.

Знайшов я бодню. Вгруз в ріллю до пліч,
Замурзав пику, джинси із котону.
Пійло качав насосом цілу ніч
І зціджува потроху у бідони.

Нектар моцнячий! І на смак як мед!
Тепер жінкам я знову вельми любий.
А на весіллі гарний був бенкет,
Сусідку вечір цілував у губи.

08.01.2019р.

Горе-творець

Розумним став. Аж сива борода,
Тому, сестриці, слухайте уважно:
Як муж плаксивий - це страшна біда,
Якщо поет - "простітєльно", не страшно.

Мистецтво без сльозавих горопах
Немислиме! Повсюди хлипи, нюні.
Від захвату читач белькоче" Ах!",
Аж на Парнасі чується відлуння.

Той не поет, хто в рот набрав води
Й заліг у ліжку, мов усохлий бублик.
Тож не соромтесь,- хлипайте, брати,
Розчулюючи душі дів опулих.

Підлатую стару ліричну сіть,
Ерато обціловуючи руки.
Я теж сльозавець. Аж рука дрижить,
Коли описую любовні муки.

Трагедію умочую в печаль,
У музи та Пегасика судоми.
Авторитетний гуру я в дівчат,
Поези хоч плаксиві та вагомі.

Ну, що ж,- сонета хутко дострочив,
Вліпив з інета фото - прілий грицик.
Ходіть до мене, любі читачі,
Не залишайте з "горем" наодинці.

08.01.2019р.

Селяві

Із хмарини дощ урешті капнув,
Висохла травиченька довкіл.
Важко розлюбити окаянну,
А терпіти вже не маю сил.

В хаті є усе: дітки та гроші,
І землиці стогектарний пай.
А жона невірна рулить "Поршем"
До коханця ув альковний рай.

Згасли юність і чуттєвий спалах,
Час руйнує невмолимо шлюб.
Дякую, що в очі не брехала,
Відрубала чесно "Не люблю".

Ні, не буде криків, шарпанини,
В серці й так достатньо ям і вирв.
Чистий одягається напірник -
Марно сподіватися на мир.

Посадив себе на цеп за грати,
Ну, а ти із гавані пливи.
Без любові буду доживати,
Може це й на краще. Селяві.

08.01.2019р.

** ** **
Де наш кобзар-перебендя?
Якщо хтось те знає,
Просіть нехай в Україну
Він мерщій вертає.

Поки він рихтує кобзу,
Чи десь притомився,
Тут у нас на президента
Блазень зголосився.

Певно зиск із того має,
Чи вдачу зміїну,
Бо паплюжить рідну мову,
Ганьбить Україну.

Блазень блазнем, навіть має
Зовнішність негожу,
Невластиву українцю,
На пацюка схожу.

Недолугий і зелений
У серйозних справах.
Де й коли ще правлять блазні?
У яких державах?

Вертай швидше, наш кобзарю,
Заспівай, щоб очі
Відкрилися на облуду
Тим, хто блазня хоче
Обирати на гетьмана,
Щоб весь світ сміявся
І всяк ворог України
З радощів ус-ався…

Склав Ковіпа
4-5 січня 2019 р.

1

Не личить левиці ловити форелі.
Із прихистку вийшла.
Міазми… тунелі…
Стрибки триметрові... Ущелини, кручі...
Кігтиська міцнющі, ліани тягучі...

Руде левенятко примружить очиська.
Сердитий татусь повернув з бойовиська.
Не варто кусати за гриву чи бока!
Граційна левиця, криваві патьоки...

Лежать кісточки від газелі та зебри.
Назавтра всім прайдом – на зоряне дербі.
А тропи колючі. За хвилю до трапа
Лиши найслабкішим замурзану шкапу.

2

Втекли антилопи. В бік сонця – гієни...
Тягни носорога з імлавої сцени.
У лігві просторо.
Облизуйся, кішко...
Пригадуй суперниць ошкіри-усмішки.
Залатуй циганською голкою рану.
Тобі прокидатися, золотце, рано.
Канапку зжуєш, та й відсунеш заслони.
Дими...
Алгоритми війни-оборони.

2015

Той „Незрівняний світ краси“
заворожив мене навіки –
стрункі реліктові ліси,
„Осінній лист“, кохання ріки.

„Червона рута“ й „Водограй“ –
як перші кроки до вершини.
Шумить там „Гай, зелений гай“,
горить карпатська горобина.*

„Стожари” та „Чумацький шлях“ –
як заклик: „Гей ви, козаченьки!“
І „Килим з маків“ у полях,
і „Скрипка грає“ – рве серденько!

Ще „Сонце у твоїх очах“
і смерекова рідна хата.**
„Ліхтарики“ там по ночах
зорять нам шлях до мами й тата.***

А „Пісня буде поміж нас“,
здійснилась заповітна мрія.
„Дай Боже“ нам, „У добрий час“,
чарівна „Квітка-розмарія“.

Твій рідний край – мій рідний край,
єдина русичів „Родина“.
Квітує вічно хай розмай,
не заросте твоя стежина!

Приходжу знову я сюди
Немов у пазуху до Бога.
І тут милуюся завжди
Красою Києва нічного.

Спостерігаю вкотре он
Як грає барвами ліниво,
Переливається неон,
Мов усміхається мені він.

Давно поганий настрій зник,
Розкішне видиво розквітло –
Сяйний неоновий квітник,
Розливши золотаве світло.

І я від подиву німів,
І завмирав, як вітер в гаю.
Бо ця краса – без зайвих слів –
І темряву перемагає!

7.11.7526 р. (Від Трипілля) (7.01.2018)

Словно сказочный, в инее лес –
Свой наряд получил ниоткуда…
Это диво из зимних чудес,
Белоснежно-ажурное чудо!

Даже ветер, проказник шальной,
Притаился за мягким сугробом.
Поиграть не решился с сосной,
Притворился порядочным снобом.

Наблюдая за всем на лету,
Покружит осторожная птица.
Веток хрупких щадя красоту,
Потревожить наряд их боится…

Вот и я, замирая, стою
И боюсь даже след здесь оставить…
Словно в сказочном зимнем раю,
Где лишь Господа хочется славить!

2017

Ці кола… вужче, ширше, рівно.
За роком рік минає час.
Життя духовне і комірне.
Дві шістки в прикупі – я пас.

Молюся, марю, медитую.
Я повернуся за віки.
Нагода буде – не спасую
Два рази поспіль не з руки…

07.01.2019

1

Красиво плине жінка,
дитинка-херувим.
Штовхає бабцю Зінку
хлопчак - бреде на ви.

Дивлюся, мовкну, сяду -
незручні є місця.
Люблю обійми саду.
Де ж фаетон митця?

2

Лякають пси бродячі,
печалять жебраки.
Я вельми добра... наче,
а стрічні - навпаки.

Не звикну до матюччя.
Обходжу ромських пань.
Хотіла жити лучче...
Намріяла Шампань.

І брудно, і святково...
І кепі набакир...
Полюють казанови.
Панянок - звабний вир.

3

Вітання із-за Ласпі
отримане, авжеж.
На ялинковій лапі -
провісники пожеж.

У ніздрі вдарить гостро
пахотнява - шашлик.
Ліпила Майя острів.
А волхви рипко йшли...

2019