Живу тривожно і щасливо, –
Так, як у Господа просив,
Адже мій зір милує диво
Неумирущої краси…
Хмільною радістю з’явилась,
Як день дзвінка, як ніч – німа, –
Ти – неочікувана милість
За те, чого уже нема.
Щодня й щоночі тішу душу,
Життям натомлену, отим,
Що так люблю тебе, що мушу
Довічно бути молодим.
І долі кращої не хочу,
Хоч звуть у рай мене гуртом, –
Допоки очі гріють очі
Незатухаючим теплом.
Коли лишилось мало в світі
Того, що в юності хотів, –
Я маю знов і знов радіти
Безумству дій і почуттів…
Живу тривожно і щасливо, –
Так, як у Господа просив,
Адже мій зір милує диво
Неумирущої краси.
24.12.18

Сяйвом світ умився –
Христос народився!
Радісно співаймо –
Його величаймо!
Дай нам, Боже, сили,
Щоб лани родили,
Добробут, хлібину
У кожну родину,
Діточок багато
Господарю в хату.
І мирного неба
Просимо у тебе!

Стираємо мак у макітрі
чи шиємо щось із одеж –
ідеї висять у повітрі.
Важливо, як їх донесеш.

Деталі нічого не варті,
якщо нівелюють сюжет
осколки розбитої кварти,
яку випиває поет.

Чарує поезія слова,
коли є гармонія в ній –
і рима, і ритми, і мова...

Але по осі часовій
узгоджуй усе випадкове –
причини і наслідки дій.

12/18

Сьогодні особлива втіха:
Ялинку принесли у дім.
Коту дісталось на горіхи.
Був неабиякий екстрім,
Коли він лапками так вміло
Жбурляти іграшки почав.
Ялинці це незрозуміло:
Чому в кота такий запал?!
А Марик нюхав кожну гілку:
Чи хвоя стала до смаку?
Забув про їжу, що в тарілку
Поклали, тільки не таку.
А ще гірлянда – ось так диво!
Вогнями запалала вмить!
Ялиночка така красива
Причепурилася, горить!
Бо РІК НОВИЙ уже в дорозі,
Візьме з собою він СВИНЮ.
Доставити її він в змозі.
І сили вистачить йому.
А ось з’явилася і Неллі:
Ступила тільки на поріг,
І очі стали враз веселі,
Дідусь ялинку їй привіз!
А котик іграшки знімає:
Втомився зовсім від утіх.
Тепер нехай відпочиває.
Вже допоміг, як тільки міг.

…Так стало тепло у оселі.
Вогні, торкаючись до стелі,
Стрибають зайчиком грайливим.
Хто тут живе, мабуть, щасливий!!

24.12.2018
Свидетельство о публикации №118122407472

...Вже й наче грудень втретє затвердів
Дерева білим пір’ям вкрили тіло
Нащебетали скільки гарних слів
Що й небо залюбки запобіліло
Мороз із вітром дують в унісон
Різдво пересуває свої шати…
А горобці все грають в багмінтон -
І вабить аж самого щебетати…
24-12-2018

Картаєте, що випив я шампань,
а до Різдва на п"янку - квота?
І-а, і-а, Слониха, не буянь...
Лягну, не пригадаєш, хто ти!

Так, я Віслюк... Наклюкався і-а...
Гикаю і-а, часом каюсь.
Ви, що забули, як у рік Бика,
самі, тварюки, нализались.

Лисиця - Вовку врізала, а Крук,
украв у Зайця самогону пляшку.
Зізнався Півень, що давно пітух
і заволік у ліжко Чебурашку!

Мораль проста. Ти не суди, до поки,
не витягнеш свою колоду з ока!

2010р.

Протоптаю стежиною
Чи вкатаною дорогою
Усім крокувати легко так,
Але не цікаво, їй Богу.

А шляхом вперед тернистим,
Долати підйоми і спуски,
Задумав що - не відступиш,
Тоді до мети вже близько.

За спину чиюсь ховатися
Лише боягузи вміють,
Попереду йти боятися -
Не збудуться твої мрії.

2018 р.

З розпущеним волоссям на плечах
мене умить навіки полонила.
Не можу спати, люба, по ночах,
твої вуста забуть мені несила…

Приспів:
Мила, кохана, зоре моя,
пташко жадана, спів солов’я.
Вкрилися цвітом знову сади,
серце шепоче, – Люба, прийди!

Постійно бачу лиш тебе одну,
у думи знову ти мої приходиш.
Не можу пробудитись віді сну,
мене з ума своїм коханням зводиш.

Приспів

Прийди, кохана, – знов тебе молю, –
і подаруй легку свою усмішку.
Але не ту, не сповнену жалю,
а від душі – ласкаву, добру, ніжну!

Приспів

Чим довше ніч – тим менше світла
І більше місць для втішних стріч…
Шурхоче віття, наче мітли,
Уздовж засніжених узбіч.
Тут, де пітьми чорніють хащі,
Ледь видно обриси алей, –
І взимку можна якнайкраще
Удвох сховатись від людей.
Сніги глибокі в переярках
Дедалі ширяться й ростуть, –
І для побачень краще парка
Немає місця десь, мабуть.
Зими безмір’я, мов неволя,
Ночей мовчазність, наче смерть, –
Анікогісінько навколо, –
Лиш біло-чорна круговерть.
На небі порожньо так само,
Як на спустошеній землі, –
Лиш вітру шум під небесами
Лунає й тихне взагалі.
І навстріч ти не йдеш нізвідки,
Щоб сум розвіяти в душі, –
Шурхоче сніг, як приповідки
І співчуття товаришів...
19.12.18

Живёт душа, мир оболочка,
И в каждой жизни есть цепочка,
Успехов, радостей, печалей,
И не всегда понять деталей,
Движенье, действие и слово,
Как проявленье, всегда ново,
Вселенная всё поглощает,
В ней каждый след свой оставляет…
2009

Скільки скарбу маєш ти,
Зможеш ти відповісти,
Чи рахуєш ти усе,
Що цінніше над усе,
Все, що око зачарує,
Скарб не кожен цей рахує,
Все, що ласкою зігріє,
Майже кожен про це мріє,
Ти цінуй найвище те,
Найдоступніше й просте...
2009

Я виходила там на біс,
розсипала перлини чорні...
Компромати...
зло...
компроміс...
Хто рахат-лукуму нагорне?

Умовкала юрма...
па-де-де...
Шерхотіли сумки і пера.
Вибігає лоша гніде,
та немає чомусь тапера.

Прислухаюся, плину в шум.
Ні палацу, ні хитрих дожів.
Опаную за день ушу,
безталання не переможе.

2018

Коли ти втратив впевненість в людях
Одне запитання: - Чому?... І в яких?...
Можливо приспав їх чимось Іуда…
І що відповів би святий Йоаким?
2018.

Коли тобі сумно, всіма призабутий
Плаксиві дощі… і протяг від стін…
Увімкни програвач, минуле це - круто!
Маккартні, Мулявін… Ян Гіллан і Стінг…
2018.

Як без мене тобі, скажи?..
...уві сні упізнала раптом
Серця спомину вітражі
І відчула холодні краплі

На щоці і долоні... Ні...
То сльоза, назву Пам"ять має,
Розтривожено уві сні
У минуле твоє стікає

Снігом, танучи від тепла
Дивоспогадів... Поміж нами
Ніч розлукою пролягла
Полем, встеленим бур"янами

Із ярами, що, мов ласо,
Стисли груди землі сумної...
...і відлунням тривожний сон.
Мов прощання тоді зі мною...


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118122301099

Нічка ходить по небу навшпиньки.
Заглядає у сяєвоскриньку.
Звідти барви зірок витягає,
Їх до синього неба ладнає.
Ясномісячно усміхається
Усім тим, хто у небо вдивляється!

Чи то вік мій винуватий,
Чи то скупчення подій, –
Та лишилось небагато
Місця в пам’яті моїй.
Скільки саме – я не знаю
Буде вмісту на краю
В час, коли за крок до краю
Шляху смертного стою.
Стане довгим крок останній
Чи коротким, наче мить, –
Скільки доля безталанна
Зможе в пам'ять умістить?..
21.12.18

Не всі опиняються там, де судилось
міняти історії хід,
горіти у вогнищі, Богу на милість,
ховати добро від сусід.

Одному буває і на ешафоті
не лячно іти за межу,
а інший, дивись, у якому болоті
присвоїв ідею чужу.

В історію входять не ті, що виводять
на вулиці юрмища мас
за долю народу, за нас,
а ті, що роками чаїлись на споді
і раптом тузами у сальній колоді
тасують і місце, і час.

12.2018

Київ, НСПУ, 2017 рік.
Я та Ірина Кримська-Лузанчук (Українське радіо, канал "Культура")

Зимовий ранок.
Вічності диво-квіти
Цвітуть на вікнах.

Не забувай як розпускаються бруньки,
А білі шати одягає черемшина,
І урожаю утішаються лани –
Це величава і могутня Україна.

У пам'яті блакиттю литі небеса,
І наливає золото туге колосся,
Милується у течію ріки верба,
А вітер ніжно їй зачісує волосся.

Не забувай красу Карпатських гір,
Ялиці, сосни, різнотрав'я полонини.
Як має велич степу охопити зір,
І оцінити щиру душу України?

У полі доля застеляє рушники,
Але коли ідеш далекими світами,
Як у ріку стікаються малі струмки,
Не забувай шляхи до України – мами.

Бо небесами подарована земля,
За її долю і свободу воювали,
Аби сіяла Україна як зоря,
І ми у виміри дороги торували.
2015

Поїдемо в Кампобассо -
так схоже на Ялту прамісто.
Ось черга довженна в касу.
Дослухаю "польку-мефісто"...

Спакую валізоньку жовту.
Подай мені опахало,
нову смарагдову кофту.
Ой, зелені знову мало...

Я вибрала скорпіона.
Минула стрільців і левів.
Паелья моя солона,
а брязкальця кришталеві.

......2018

Я в переконаннях одинак,
Бо не хочу миру із ордою.
До Страшного суду бій, війна,
Внук росте, хороший буде воїн.

Знаю, світ страшенно утомивсь,
Заважає біль писати вірші.
Вилітають кулі хутко з гільз -
Ще одного окупанта знищив.

Підло підкрадається пітьма,
Засинаю - краде шмат землиці.
А на фітнес рушила кума,
Молодь топить совість у горілці.

Гнеться в миролюбця горбачок,
Сатана на рай іде у наступ.
Ні, урок не вивчив хохлачок,
Вибирає мир, покору, рабство.

Може, нас понищать до ноги
Чи на плахах вицідять всю крівцю,
Ті, хто прагне миру - вороги,
Хто воює - браття українці.

24.12.2018р.

Вибір

Із селюка зробити зась опецька!
За їжу віддаси останній гріш!
Із Бородянки - хрон, з Таращі - редька:
Купуй, поете! Це тобі не вірш.

Сонетів том, насправді, ніц не вартий,
Читати бридні й сину не велів.
У фермера долоні, як лопати,
У трутнів - зам'які, без мозолів.

Ну що це за робота - закарлюки
І день, і ніч писати для юрби?
Хапайте щось важке хутчій у руки,
Щоб глупство більш не лізло у лоби.

На тракторі богемна купа гною -
Майбутній соковитий урожай.
Збирав його всю зиму із любов'ю,
На пупі ледь не вилізла грижа.

Рілля пашить, буяє місяць квітень,
Сусідові доорюю межу.
Коли мені не буде що робити,
То, може, теж присяду й попишу.

24.12.2018 р.

…і ми ще діти – милі та веселі…
І хата, наче світиться, нова –
в чеканні див пресвітлого Різдва
у білі рядна вбралися оселі,
і наші всі зібрались за столом
на «отченаш» - родиною…споло́м…
Діткаються уста живильних слів –
І постають з святочної молитви
обличчя ближні, що в сю мить розквітли,
як ружі ніжні з ангельських садів…

…Там мама – юна, мама – молода…
Там баба з дідом у святочнім вбранні,
Там ллється в мелодійному зітханні
Дзвінка старовкраїнська коляда.
Вершинно так і затишно довкіл –
І невтямки про долі грізні знаки:
Пощо́, пощо́ вплелись червоні маки
У цей небесночистий виднокіл.
…Ні-ні…не треба…мить цю не згубім –
вона у часі нам дорожча злота –
відкриє Небо Зоряні Ворота,
Різдвяна ніч постукає у дім…

…І оживе бурхлива течія –
Із голосів найближчих, найдорожчих,
І одцвітуть нестримним сміхом рожі
Святої ночі і Святого дня!
Різдвяних див блакитні каруселі,
Де ми ще діти - милі та веселі…

З’їхала в кувєт одна знайома
Глузд поперся далі від проблем:
Краще б вже писала вірші вдома
Надихала б прихвостів гарем

А наступний раз зірветься в прірву
Як не як, диявольський гешефт…
Кожному, геть кожному - по вірі
Прибиральник ти, чи може шеф

Відтепер у неї власний кокон
В Божім лоні зайняті місця
Глузд в повітрі... місце його збоку
Зачекає, як і обіцяв…
22-12-2018

Усупереч всьому і, завдяки
одній-єдиній, ще візьмуть у герці:
вар'яти-донкіхоти – вітряки,
а донжуани – доти і фортеці.

І хто не мріє в будь-які роки
подарувати щастя дамі серця?
І хай з моєї легкої руки
ще не одній Фортуна усміхнеться.

Хай у душі вирує ураган
і радості земної океан
потроює відвагу у двобої.

І хай життя наповниться любов'ю,
коли веселоокий капітан
у рейсі засумує за одною.

12.2018

шепіт вуст у хмільнім угарі,
ми з тобою іще не п'яні,
ми з тобою... у міру чесні,
і спокушені, і улесливі...

ти хотів мене і зізнався –
а мене не злякала правда,
і хоча завтра буде – «завтра»,
та мене підкупила чесніть...

пізнаю я життя крізь тіло,
заплатила високу ціну
за мій досвід – безцінний досвід –
то страждання, плітки і осуд...

і тепер у броні я духом,
не скидаю з коліна руку,
ми з тобою у цьому барі –
вкрай тверезі, але не п'яні

"Хіросіма", текіла, лайм,
лижеш руку, мені се в кайф,
я така як і ти – гаряча,
я така, як і ти, козаче...

і ти хочеш мені під сукню,
знаю, буде то незабутньо,
та лишаю у сьому грудні
я фантазії всі приблудні

і якби ось у цьому барі
ми були незнайомці зовсім,
тої ночі палали б хмари
і вночі вибухало сонце.

А сніжок мете і сипле
Густо-густо так із неба,
До чобіт і шапки липне,
Обліпив усі дерева.

Одягнув в шапки пухнасті
Сосни, ясени і клени,
У кожушках білих також
І ялиноньки зелені.

В білих снігових заметах
Загубилася стежина.
Я скажу вам по секрету -
Взялася зима за діло.

Так, вона господарює
Та показує свій норов,
Це вона всім демонструє,
Що весна прийде не скоро.

2018 р.

Прийшла додому втомлена любов,
Вмостилася на ліжку-сексодромі.
Хитається голівка над жабо,
Приваблюють мій зір опуклі форми.

Пегаса лірик лжею підкував,
Веде Ерато під вінець до кірхи.
Ерзац чуттів - римовані слова -
Підмінюють життя й любовні втіхи.

Гукає музі віршомаз: - Ану,
Іди, танцюй,- під лексику обсценну.
Та я свою любов не роздягну,
Не виштовхну для огляду на сцену.

Їй гарно в ліжку. Ніжки у теплі,
Накрили перса крильця махаона.
А славолюб штурхнув свою на лід,
Перо сльозаве звично епігонить

Любові храм тримаю на замку,
Росте препишно незім'ята гречка.
Кришу курчатам грудочку сирку,
Як виростуть - знесуть мені яєчка.

22.12.2018р.

Замовити-придбати зібрання творів - 600 сторінок (поезія, переклади з Анни Ахматової, Ольги Берггольц, Вероніки Доліної, Марини Матвєєвої, Йосипа Бродського, Сухбата Афлатуні, Станіслава Бєльського, Олега Чабана, Івана Буніна, Тетяни Селіванчик, Вадима Друзя, Рабіндраната Тагора, Аліни Остафійчук, Євгенії Більченко, Ірини Суботіної, Людмили Нестулі, Олександра Твардовського, мала проза).
Ціна 150 гривень, писати в коментарі, у чат-приват чи

zaliznyak-63@ukr.net


Любов Бенедишин (М. Сокаль, Львівська область, поетеса, член НСПУ)

Книга чудова, без сумніву! Адже в Авторка сумлінно виконує божественне Призначення...

ПРИЗНАЧЕННЯ (Світлані-Майї Залізняк)

А я – пастух тире, терплячих ком.
С.-М. Залізняк

Розкішна мова. Не осот, будяк.
Не паслись тут одвік «будь-що» й «будь-як».

Отари слів рівненькими рядами –
Крізь час і чад, житейські бурі, драми.

Увись, де благодаттю оповита
Метафор полонина соковита.

…Пообіч вовчі зграї, хмари мух.
Та кожну титлу стереже Пастух.

(С) Любов Бенедишин


"Маю теж у особистій бібліотеці цю чудову збірку від нашої сучасниці - надзвичайно талановитої, ні на кого не схожої української Поетеси Світлани - Майї Залізняк. Рекомендую придбати усім, хто цікавиться українською культурою".

ФБ, коментар
Лариса Єрещенко, Одеська область.

 
коли стартують заметілі
трясовиною ностальгій
крізь ніч безмовну & безцільну

неначе бачене & зникле
у снах давнозабутих тих
рядках покреслених без ліку

усе що знав лиш я один
за чим необережно линув
присвячене тобі сяйлива


(аби)




 

Ці дуби, я знаю, не старі,
А лише притомлені роками, –
Стогнуть і здригаються в дворі,
І завчасно тихнуть під вітрами.
Їх удвох садили ми колись,
Дуже поспішаючи й поволі, –
І раділи дружно, що звелись
Буйнолисті пагони довкола.
Ті дуби, в далечину століть,
Йтимуть, не спиняючись у світі, –
А ось друга - більше не зустріть,
Щоби з ним про щось погомоніти…
Ці дуби все знають про свою
І про нашу молодість розкажуть, –
Дивлячись на них – і я стою,
Хоч мене тягар життя обтяжив…
22.12.17

Якого біса лізти на Парнас,
якщо не тямиш істину почути?
«Я вас люблю, я думаю за вас...»
А ви... Ех ви! Були і є манкурти.

Якась одна ображена вівця,
буває, схарапуджує отару.
Ой, бабі Йошці не дають вінця
і хочеться їй Чахлика на пару.

Прямі і щирі – ви такі святі,
що як одному впоратись із вами?
А де буй-тури лицарі, оті,
що до кишень не лізуть за словами?

Не бійтеся. Не сяду у тюрму,
як це інкримінується неробі.
Не вмію я лукавити, тому
і получаю ...ложкою по лобі.

Куди не пнись, а плюне й розітре
усяке, що сп’ялося на котурни.
Усе ще діє правило старе:
не лізь у друзі, бо пошиє в дурні.

Бери акорди і на ноті ре
не обривай душі найтонші струни.
Хай ріже вуха «зірочка» й «баре»
і лопають юпітери й сатурни.

Та чую, – не розписуйся за всіх!
Торуй своє, не поучай нікого
та обирай лише свою дорогу.

Оглушені не кращі за німих.
І хай мені вміняється за гріх,
що за душею не було нічого.

12/18

Дні повертаються мов бумеранги.
Партія йде до логічного пата.
Тижні судьбі загинають фаланги.
Миті у вічність летять водоспадом.

Близяться строки збирати каміння.
Вірш добігає останньої рими.
Просить рукописів паща каміна.
Ми в цьому світі лише пілігрими.

Сниться преставлена батькова мати.
Ворон сполохав зозулю – та й годі!
Щойно навідались мірку знімати,
Шиють незмінний атласовий одяг.

Прагнуть завчасно робити заміри
Поки людина влаштовує будні,
Поки планує. Утім, Dies irae
Все ж нагадає, що дні перебутні.

Може, направду, для деяких добре,
Й знати останню хвилину не варто –
Час, у який розсуваючи обрій,
З’являться духи, щоб взяти під варту.

Будьмо! допоки костюм недошитий,
Жити живими життя, що відлічено.
Лиш не для того, щоб все доспожити,
А долюбити і доль не скалічити.

Яка б шляхетна ні була потреба
польоту крізь галактику, але
повернення все ж гідне синє небо –
до оболока крайнього земне.

Не розумів раніше я цю гідність
і дідівський не тямив супокій,
в якому кольорів блакитна блідість
вистуджувала капіляри мрій.

Я рвав і їх, і вени, і аорти,
і вишини досвітній хризоліт,
а клапті небокраю ген за бортом
лише махали хмарами услід.

Вони не розуміли геть нічого,
спокійні, як різдвяні дідухи!..
Хіба що сльози дощику грибного
зненацька скупо впали на дахи.

Не відчуваю з тих часів потреб я
в тих небесах у рейсах неземних.
І лиш одне ятрить моє безнеб’є:
чи гідний я повернення до них?

2018

Хочеться приємностей, шани - за життя.
А нечема тужиться: "Ти - ніхто, затям...
У твоєї музоньки вишитий корсет...
Ти - застигле олово, я буян-поет..."...

Хилиться, кусається...
Шепотіння... шок...
А друзяка: "Майєчко... "...
Маслюки - в мішок...

Жнивно... урожайненько...
тиша... морозець...
На щиті тефлоновім - надміцний різець.
Грані чітковіссимо, а прозоро ж як...
Муху півзасушену принесе будяк.

Десь орли і соколи...
Десь хорали...
Сміх.
Хто себе тут вирізьбив - той і переміг.


2018

Війна на Парнасі! Кубло розсичалось гадюк!
Кусаються змії,- з пихою, вельбучним апломбом.
А винен - сатирик! Це він всіх лобами "тук-тук!",
За рогом сидить і насінням натоптує ковбик.

Ворушаться в буйних митців їжаки у трусах,
Гавкоче поспільство, не чути "сю-сю" й "мусі-пусі".
Лютує прозаїк, із лирика кров висиса,
Модерн класицизму вимазує дьогтем рейтузи.

А я про кохання писнути лише попросив,
Де жінка стрічає свого Одіссея з Ітаки.
Натомість - обкусані вуха, сідниці, носи,
У дланях мечі! Треба битися! Тут не до мавки!

У кожного різні тематика, стиль і смаки,
Весь вік пейзажист одну тему, нещасну, ялозив.
І тішили боки природоньки форми м'які,
Аж тут пропонують змінити усталену позу.

Займенників лантух підсилює дієслова,
Зростає потужна гущавина мовби-немовби.
О, де ж ви - солодкі іриски, медок, пахлава?
Нема похвали! Критикують щодня віршороби!

Усі хто не хвалить - для бевзя - завжди вороги,
Метає громи у товпу напиндючений писок.
Левицю здолати невдатнику не до снаги,
Лишається тихо ковтати ропух і жабисьок.

22.12.2018р.

Весна не може горе подолати,
Не радує тепло і білизна садів.
У серці - біль, і хочу закричати,
Її не забуваю у потоці днів.

А як побачу у цвіту калину,
Морозом огортає, у душі печаль.
Cльозами оросило полонину,
Усе минає, та не гоїть ран, на жаль…

Наповнилася доля суєтою,
І виміри міняє на мої роки.
Але усе не те, бо не зі мною,
Ідуть у вічне строєм бойові брати.

Не можу порожнечу цю закрити,
Весна не помагає холоду долати,
Стояли, аби ворога спинити,
І навіки у небо линули солдати.
2015

Т. І...
У снах привиділась чи в яві
Колись була в моїм житті
Ти, неприховано ласкава
І безкорисна в доброті.
Лиш тільки подихом зігріла
Украй стривожені вуста, –
А я забути вже не в силі
Тебе, омана золота.
Печалюся і марю снами,
І мовчки никну щодоби,
Хоч не люблю тебе так само,
Як донедавна ще любив.
І як так сталося – не знаю,
Адже нічого не було, –
Що почуття моє безкрає
В душі журбою залягло.
Я пам’ятатиму до скону,
В солодкім маренні оцім,
Твою налякану долоню
В моїй пожадливій руці…
20.12.18

Відпускаєш руку, як тінь,
Щось всередині ниє, тримає,
Але час вже прийшов - лети,
"Ми" зникає.
І живемо так, як жили,
Щось всередині помирає.
Я не знаю, чому, коли
"Ми" зникає.
Може, гіповітаміноз,
Може, сонцестояння.
Час стирає усе, що було.
"Нас" немає.

20-12-2018

І
За кого умирали Василі?
Або – за віщо мучили Тараса?
Чому перемагає на землі
усе, що тліє у горнилі часу?

Пішли великі, маються малі.
Нема імен, які були раніше.

Сатира та іронія не тішать,
бо не зійде, посіяне у злі.

Є одиниці, та і їх – нулі –
ще множать на свої ніякі вірші.

ІІ
І чуємо, – було колись, було...
а нині гавкай хоч на Магомета,
заточуй пера і стали стило –
не дочуває нація поета.

Кудою йтимуть дочки і сини,
якщо усі путі несповідимі?
Заручники і миру, і війни –
юродиві, убогі, боязливі.

Які не тиражуємо думки,
а вуха нашорошують зоїли,
і не одне висмикує рядки,
якщо йому піару закортіло.

На опуси однакова ціна,
чи то поет на мафію полює,
чи лає поза очі пахана,
майора-суку поминає всує.

Естету подавай аля шерше!
А неука – не тикай у науку...
Гурмани об’їдаються уже
і їм байдужі немочі та муки.

Зате – які у моді міражі!
Або – яке омріяне болото!
Своє! Тому і краще за чужі...
І аж кипить сізіфова робота...

– Я є! – радіє героїчний мій, –
калічу мову, та усі читають.
Іду на ви — у гущину подій!
...та залишаюсь у хатині скраю.

............................................
А ви мені про мир на всій землі,
а ви про те, – які ми пацифісти! –
паяци, егоїсти, атеїсти,
упізнані на кожному щаблі,
ґоноровиті голі королі
зі жмутиками фігового листя.

ІІІ
Алюзія невинності ятрить
не приспану ілюзією совість
і у якусь недовідому мить
не відаємо, що вона накоїть.

Бо не лише заради п'ятака
у кожного є місія така –
любити незалежну і єдину.

Та не вини за пустощі дитину...
Убий в собі алюзії «совка»
і не рони сльозу за Україну.

12.2018

Не збирайте скарбів на землі.
Ні учора, ні завше, ні нині.
Бо причастя останнього хліб
Подадуть і на драній ряднині.
У палаці бучнім... У бою...
Всі ми підем до Господа голі...
Ми залишимо долю свою
Світу сьому, куди мимоволі
Нас занесли буремні вітри
Зоресієм Чумацького шляху...
Тільки ти, тільки ти не помри,
Те кохання, що навіть на плаху
Склавши все, що колись обира-
ли ми долею, згідно Авесті,
Мов лебідку разом упійма-
ли з тобою. Вона перехрестить
У польоті удвох те усе,
Що написано на папірчині
Книги долі... Вона понесе
У світи, що відкриті однині
Лиш тобі та мені в перепле-
тенні тіл і душевнім єднанні.
Не збирайте скарбів... Буде лег-
ше нести у польоті кохання
Склянку чисту Святої води
Що у спразі і душу і тіло
Утамує... До мене іди,
Лебедице моя! Полетіли!!!


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118122000352

Знаю хто я.
Хто ви – не знаю.
Ішов, іду струнко життям.
Топчу сміття,
Своїм співаю.
Мій спів не дорівнює вам.

Стелю в рядки
Наше минуле.
Хтось зацікавиться. Хтось ні.
Никнуть хрести.
Предків забули
Діти і внуки в чужині...

Читаю вас.
Слова чудові.
Без словника, не всі збагнув.
Тікає час,
А в рідній мові
Я закохавшись, не приснув.

Може збагне
Мою баладу
Той, який бачить у ній гріх.
Може мене,
Й мою шухляду
Тоді не викине на сміх...
08.12.2018р.

Тобі треба взяти нині
Геніїв своїх слова
Що дарили Україні
Віру гідність гордість я

Тобі треба їх читати
І збагнути їхню суть
Вивчених правд не топтати
Відкинути баламуть

Тобі треба і нам треба
Щирих молитов до неба
Бо якщо не буде їх
То брехня вкриє нас всіх
Весь світ візьме нас на сміх
І великих і малих.

От і все. Через тисячу років аж біль відпустив,
Чорнорота ненависть не глипає поглядом вовчим.
Цю дорогу закрито навічно, згоріли мости,
Повертатися зась. А насправді - цього і не хочу.

Одгриміло весілля, затихнули скрипка й гобой,
У алькові сусідовім жінчина мнеться запаска.
Під колодою в кільця скрутилась гадюка-любов:
Стережись, чоловіче! Обійми коханої - пастка!

Зрада - підла. В'їдається в нерв кислота,
Розчиняє довіру, обвуглює спільне майбутнє.
В буді пса доживають свій вік дві каблучки й фата,
Геть повію-жону! Хай із Богом іде поміж люди.

Часу обмаль. Вгрузає у землю хатина стара
І жаготи немає до єв молодих і лукавих.
"Умертвити невірну!" - підказують Тора й Коран,
Я і справді святий,- просто вилив як гущу від кави.

Взимку в донечки шлюб, в добровільну іде кабалу,
Йде у гості сусідка, війнуло з порога любов'ю.
Велелюбний Амур випускає із лука стрілу,
Океан почуттів накриває мене з головою.

20.12.2018р.

1

Чакра любові - яскрава, зелена.
Внук Епікура читає, що в мене...
Як ощасливлю того, хто не хоче
вийти у сяєво з вічної ночі?

На алігатора всілася фрашка.
Криломахання... та знову - промашка.
Теплий черінь у старого Ємєлі,
нащо йому Копенгаген чи Делі...

Є дислокація, флаєри вколо...
Мир чи війна звіку творяться сполом.
Профі - у бізнесі, вбивствах, балеті...
Мчать вагонетки з доробками в Лету...
2

Мідні лелітки, сніжинки-утіхи...
Дружно латаймо суспільні проріхи!
Дід Морозисько хлебнув чикилдихи.
Гноми поштові - заложники мнихи.

Жмуття гірлянд.
Розмаїття словесне.
Мо', ойкумена пустельна воскресне?
Як же набридли тут кактуси, змії...
Не із пательні цей сюр - з веремії.

2018

Гріхи наші такі ж, що й у десятці Божій.
Не менша грішників – своєю смертю мруть.
Гріхи, мов ті хамелеони, міняють тільки колір,
Та не міняється прадавня їхня суть.
Не треба нині убивати віч –на-віч -
За сотні верст смерть прилетить навстріч.
Не треба красти в сусіда дешевину –
Мільйон дістати можна за хвилину.
Навіщо зазіхати на чужу дружину –
В чергах стоїть дівчат лавина.
Чи варто звати Бога всує –
Проноза Дідько враз почує...
...Хто віда, чи колись здійсниться,
Що праведникові ще й досьогодні сниться:
«Щезнуть гріхи – і грішників не буде»?
Ні, мабуть, без гріха не в змозі жити люди.

Секунди падають під ноги,
хвилини, миті і… роки,
а я живу по волі Бога
й не претендую на віки…
А я пишу про те, що бачу,
про все, що чую, чим живу,
бо серце щире і гаряче
іще тримає на плаву.
А я люблю дітей, Вітчизну
і неповторний свій народ,
плекаю ще свою харизму
і не чекаю нагород.
А я надіюсь, що Вкраїна
нарешті встане із колін
і буде нація єдина,
а все лихе чекає тлін!

 
у не повірите ~ звісно ж, не вірте
збувайтеся зайвих дурниць

стражденних, у розпачі всьому розкритих
принадливих силоміць

одверті лиш вітер розбещено~ схриплий
& скришені долу зірки

& все, що звичаєм ніяк не помітне
крізь терни безмовні
терпкі




 

Чом непотрібна критика мені?
Потрібна, тільки не від графоманів.
Не хочу я купатися в лайні,
Ковтати зауваження погані.

Хай майстер слова руку прикладе.
Шліфуючи, він думку десь підправить.
Тонкий нюанс відчує де-не-де,
Й готова буде поетична страва.

Не кожного пущу у душу я,
Тут не потрібен Чорнобог лукавий.
І філософія - цілком своя,
Бо Велес поетичним світом править.

Уяви крила легко підійма,
Рукою водить тихо-непомітно,
Аж Муза подивована сама –
Хто диво-килим той словесний виткав?!

Що не примариться, їй-Бо, і в снах…
Невже це я? – дивуюся буває!
Нарцис милується собою – Ах!
Ви скажете, колеги, я це знаю!

Вже вік не той, і я – немолодий,
Щоб у воді собою милуватись…
Не вернеш молодість, хоч вовком вий!
Лишається мені… самодостатність.

При ній ти сам – рядки ці не щадиш,
При ній ти сам – на себе – погляд збоку.
І крутиш, як пропелер, довго вірш,
Вимогливість являючи високу!

Чийсь опус - то на сайті тільки тло
Для іншого, що має вищий рівень.
А ти повинен дати еталон!
Мов скульптор, зайве відсікти - для дива!

Й тамуючи на графоманів лють,
Іти своїм уперто шляхом треба!
Бо все одно – лайниськом обіллють!
Але без нього - не сягнути неба!

19.10.7526 р. (Від Трипілля) (19.12.2018)